Любомирські- могутній магнатський рід герба Срженява, які увійшли в історію Поділля і Брацлавщини XVIII століття як володарі "Узбережжя Дністра". Герб Срженява- на червоному полі біла річка, яка звивається по викривленій лінії з правого верхнього до нижнього лівого кутка. Під шоломом і короною, між двома трубами, на кожній з яких по чотири дзвіночки, виходить лев. Любомирські стали відомими у політичних колах Речі Посполитої наприкінці XV- на початку XVI ст., коли Фелікс Любомирський заснував т.з. княже відгалудження роду. Його онук Себастьян першим серед Любомирських став сенатором, потім породичався з Конецпольськими, а в 1592 р. отримав титул графа "Священної Римської імперії" на Вишневці- давньому дідицтві Кмітів. В середині XVII ст. Любомирські починають претендувати на серйозний вплив у Речі Посполитій. Єжи-Себастьян Любомирський організував в 1665 році відомий дворянський рокош- відкритий збройний виступ проти короля. Сини Єжи-Себастьяна започаткували чотири лінії дому Любомирських- ланчуцьку, яновецьку, жешувську та пшеворську. Представник жешувської лінії- Ієронім-Август- невдовзі отримав титул великого гетьмана коронного. Його діяльність була безпосереднім чином пов`язана з Брацлавщиною і Поділлям. В 1671 році Ієронім Любомирський провів на цих теренах військову кампанію проти армії гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, взяв приступом Вінницю, Кальник і Могилів. Тоді ж його вибрали військовим представником на сейм на лицарському колі під Брацлавом. Рік по тому Ієронім Любомирський виступив на прю проти турецьких військ султана Магомета IV, що вторглись на землі Поділля. Неабияке місце в подільській історії займають представники ланчуцької гілки роду Любомирських, особливо Антоній і Станіслав, які активно скуповували землі у Придністров`ї. Останній взагалі був досить колоритною фігурою. Станіслав Любомирський (1704-1793) жив в епоху занепаду Речі Посполитої, і методи його діяльності цілком відповідали тому періоду. Зокрема, надумавши прибрати до рук величезні володіння, що залишились після Конецпольських, він не зупинився перед справжнісіньким шахрайством, а територію Смілянщини взагалі відібрав у своїх конкурентів силоміць. В 1764 році С. Любомирський став брацлавським воєводою. Чималі володіння на Поділлі мав Мартин Любомирський з яновецької гілки роду. Йому належало барське староство- одне з тих прикордонних староств, котрі завжди були ласим шматком для степових кочівників. І хоча Мартин Любомирський жив у XVIII ст. і воювати на степовому порубіжжі йому не довелось, він залишив слід в історії як справжній авантюрник ( авантюрник з погонами генерал-лейтенанта коронних військ- цікаве поєднання!). На відміну від багатьох магнатських фамілій, рід Любомирських не згас. Навпаки, в більш пізні часи, у XIX ст., з нього вийшло чимало вчених, громадських діячів та музикантів. Серед них- композитори Казимир і Владислав Любомирські, археолог Генрик Любомирський, історик Ян Тадеуш Любомирський, поет і філантроп Едвард Любомирський.