Збаразькі- старовинний волинський аристократичний рід, близькі родичі Вишневецьких. Їх роль і місце у подільській історії вельми значні в силу того, що представники цієї фамілії мали тут неабиякі військові і політичні можливості. Збаразькі прибули на Брацлавщину слідом за князями Острозькими та Корецькими в другій половині XVI століття і залишались на цих теренах більше 60 років. Стефан Збаразький разом з королем Баторієм воював у Лівонській війні і невдовзі одержав маєтності на південному сході Брацлавщини. Його небіж Януш Збаразький в 1576 році став брацлавським воєводою і обіймав цю посаду протягом 32 років. Янушу неодноразово доводилось відбивати атаки татарських загонів на степових кордонах, фортуна була прихильна до нього. В 1576 році він розбив велику ногайську орду поблизу Заславля, на рік раніше захистив від кримчан родовий Збараж. Для підтримання свого статусу на землях Брацлавщини Януш Збаразький побудував декілька укріплених замків- Прилуку (1594), Дашів (1590) та Бершадь (1617). Ці форпости стали символом могутності роду Збаразьких на східноподільських землях. Януш Збаразький мав значні успіхи не лише у військовій справі, але й на ниві дипломатії. В 1596 році саме йому було доручено вести переговори з папським нунцієм Гаетано з приводу утворення священного союзу проти Оттоманської Порти. Помер Януш Збаразький у 1608 році. Його сини Єжи та Криштоф продовжили справу батька. Особливо бурхливим видалось життя Єжи Збаразького. Він навчався у Нідерландах, а після повернення служив під орудою Яна Замойського. У 1609 році брав участь в московській кампанії. Невдовзі після повернення з Москви Єжи Збаразький разом з великим гетьманом коронним С.Жолкевським вирушив на степові кордони, де їм довелось схрестити мечі з турецьким полководцем Іскандером-башею. Після підписання в 1617 році мирного договору Збаразький на вимогу турецької сторони був вимушений спалити власну фортецю Бершадь. Особливою шаною в Речі Посполитій цей діяч став користуватись після своєї вдалої стамбульської місії 1622 року. На той час, після поразки польської армії на Цецорі (1620) і загибелі Станіслава Жолкевського, весь цвіт військового керівництва Речі Посполитої перебував у турецькому полоні. Саме переговори, проведені Збаразьким в Стамбулі, дали змогу звільнити цих людей з неволі. Єжи Збаразькому судилось стати останнім представником своєї родини. Після його смерті в 1631 році рід Збаразьких припиняє своє існування і всі володіння переходять до Вишневецьких, які, до речі, також набувають неабиякого впливу на землях Брацлавщини. Так, Андрій Вишневецький в 1572-1576 роках був брацлавським воєводою, а Михайло Вишневецький обіймав посаду брацлавського каштеляна.