Я родився біля самого сонця

Михайло Панасович Стельмах – наш видатний земляк, український письменник, драматург, фольклорист, публіцист та кіносценарист.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. в селі Дяківці (нині Літинська селищна територіальна громада Вінницького району). Про своє дитинство, батьків, односельців з любов’ю, навіть з якимось обожнюванням розповів в автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» (1964) і «Щедрий вечір» (1967).

Михайло здобував фах учителя спочатку у Вінницькому педагогічному технікумі, а 1933 р. він закінчив Вінницький інститут соціального виховання (тепер ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського). Ще під час навчання почав друкувати в пресі замітки, статті, рецензії. Учителюючи, збирав і вивчав усну народну поезію, яка приваблювала його з дитячих літ і духом якої перейняте його рідкісне письменницьке обдарування.

Під кінець тридцятих молодий учитель і поет познайомився з письменником-земляком Яковом Качурою. Той привів початківця до Максима Рильського. З благословення Рильського за кілька місяців до початку війни побачила світ перша збірка поезій Михайла Стельмаха «Добрий ранок». На цей час автор перебував на дійсній службі у війську.

Стельмах – учасник війни, солдат-артилерист. Після важкого поранення, підлікувавшись, він знову на фронті, але вже як кореспондент фронтової газети. Знову поранення й наступне повернення на фронт. У 1942 році за редакцією М. Рильського виходять дві нові його поетичні збірочки фронтових поезій – «Провесінь» і «За ясні зорі», а 1944-го – у Москві в перекладі російською мовою – збірка поезій «Украине вольной жить». Цього ж року побачила світ його збірка оповідань «Березовий сік» (за ред. Юрія Яновського). З кінця 1945 р. Михайло Стельмах працює на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У 1951 р. побачив світ роман-хроніка «Велика рідня», а 1961 р. опубліковано роман Стельмаха «Правда і кривда (Марко Безсмертний)». «Дума про тебе» з’явилася друком у 1969 р., дев’ятьма роками пізніше – «Чотири броди». Стельмах успішно працює в жанрі повісті. Передусім це «Над Черемошем» (1952) та автобіографічна дилогія «Гуси-лебеді летять…» (1964), які пізніше було екранізовано. У драматургію Михайло Панасович прийшов від поезії й прози. Перший його драматичний твір – лірична комедія «Золота метелиця» (1955) про працю вчених і колгоспників. У 1959 р. Стельмах за романом «Кров людська – не водиця» створює однойменну драму. Прозові твори «Правда і кривда», «Дума про тебе» також стали основою драматичних творів. Продовженням цього жанру були надалі: «На Івана Купала» (1966), «Зачарований вітряк» (1967), «Кум королю» (1967).

27 вересня 1983 р. перестало битися серце Михайла Панасовича. Похований на Байковому кладовищі в Києві, де йому відкрито пам’ятник. На будинку, де жив письменник зі своєю родиною, в столиці України встановлено меморіальну дошку.

Михайло Стельмах був нагороджений багатьма орденами й медалями. У 1978 р. його обрано академіком АН УРСР. Письменник – лауреат Шевченківської премії 1980 р.

Творчість письменника-земляка досліджували знані вінницькі науковці та літератори, серед яких – В. Борщевський, Б. Хоменко, А. Подолинний, Н. Гнатюк, В. Кобець, В. Рабенчук, В. Яворівський, В. Мельник, М. Стрельбицький, С. Гальчак, Г. Мовчанюк та ін.

Понад 10 письменників Вінниччини та деяких інших регіонів України вже стали лауреатами літературної премії імені Михайла Стельмаха, започаткованої 2007 р. редакцією літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

До 110-річчя від дня народження митця відділ краєзнавства пропонує всім поціновувачам творчості Михайла Стельмаха ознайомитися з матеріалами віртуальної книжкової виставки-ювілею «Я родився біля самого сонця…».

Поділитися:

Я родився біля самого сонця


Михайло Панасович Стельмах – наш видатний земляк, український письменник, драматург, фольклорист, публіцист та кіносценарист.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. в селі Дяківці (нині Літинська селищна територіальна громада Вінницького району). Про своє дитинство, батьків, односельців з любов’ю, навіть з якимось обожнюванням розповів в автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» (1964) і «Щедрий вечір» (1967).

Михайло здобував фах учителя спочатку у Вінницькому педагогічному технікумі, а 1933 р. він закінчив Вінницький інститут соціального виховання (тепер ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського). Ще під час навчання почав друкувати в пресі замітки, статті, рецензії. Учителюючи, збирав і вивчав усну народну поезію, яка приваблювала його з дитячих літ і духом якої перейняте його рідкісне письменницьке обдарування.

Під кінець тридцятих молодий учитель і поет познайомився з письменником-земляком Яковом Качурою. Той привів початківця до Максима Рильського. З благословення Рильського за кілька місяців до початку війни побачила світ перша збірка поезій Михайла Стельмаха «Добрий ранок». На цей час автор перебував на дійсній службі у війську.

Стельмах – учасник війни, солдат-артилерист. Після важкого поранення, підлікувавшись, він знову на фронті, але вже як кореспондент фронтової газети. Знову поранення й наступне повернення на фронт. У 1942 році за редакцією М. Рильського виходять дві нові його поетичні збірочки фронтових поезій – «Провесінь» і «За ясні зорі», а 1944-го – у Москві в перекладі російською мовою – збірка поезій «Украине вольной жить». Цього ж року побачила світ його збірка оповідань «Березовий сік» (за ред. Юрія Яновського). З кінця 1945 р. Михайло Стельмах працює на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У 1951 р. побачив світ роман-хроніка «Велика рідня», а 1961 р. опубліковано роман Стельмаха «Правда і кривда (Марко Безсмертний)». «Дума про тебе» з’явилася друком у 1969 р., дев’ятьма роками пізніше – «Чотири броди». Стельмах успішно працює в жанрі повісті. Передусім це «Над Черемошем» (1952) та автобіографічна дилогія «Гуси-лебеді летять…» (1964), які пізніше було екранізовано. У драматургію Михайло Панасович прийшов від поезії й прози. Перший його драматичний твір – лірична комедія «Золота метелиця» (1955) про працю вчених і колгоспників. У 1959 р. Стельмах за романом «Кров людська – не водиця» створює однойменну драму. Прозові твори «Правда і кривда», «Дума про тебе» також стали основою драматичних творів. Продовженням цього жанру були надалі: «На Івана Купала» (1966), «Зачарований вітряк» (1967), «Кум королю» (1967).

27 вересня 1983 р. перестало битися серце Михайла Панасовича. Похований на Байковому кладовищі в Києві, де йому відкрито пам’ятник. На будинку, де жив письменник зі своєю родиною, в столиці України встановлено меморіальну дошку.

Михайло Стельмах був нагороджений багатьма орденами й медалями. У 1978 р. його обрано академіком АН УРСР. Письменник – лауреат Шевченківської премії 1980 р.

Творчість письменника-земляка досліджували знані вінницькі науковці та літератори, серед яких – В. Борщевський, Б. Хоменко, А. Подолинний, Н. Гнатюк, В. Кобець, В. Рабенчук, В. Яворівський, В. Мельник, М. Стрельбицький, С. Гальчак, Г. Мовчанюк та ін.

Понад 10 письменників Вінниччини та деяких інших регіонів України вже стали лауреатами літературної премії імені Михайла Стельмаха, започаткованої 2007 р. редакцією літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

До 110-річчя від дня народження митця відділ краєзнавства пропонує всім поціновувачам творчості Михайла Стельмаха ознайомитися з матеріалами віртуальної книжкової виставки-ювілею «Я родився біля самого сонця…».