Голокост. Нацистські табори смерті

Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були

жертвами, катами або байдужими спостерігачами.

Ієгуда Бауер 

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук підготував віртуальну виставку «Голокост. Нацистські табори смерті».

Усього за період існування Третього рейху було створено 27 великих і понад 1100 менших таборів. Ці цифри не були сталими: одні табори зникали, натомість з’являлись нові. Через них, в період з 1933 по 1945 рік, пройшли приблизно 2,3 мільйона чоловіків, жінок, дітей. Більшість із них – понад 1,7 мільйона загинули.

Шість таборів були саме таборами смерті: Белжец, Собібор, Треблінка, Аушвіц, Хелмно, Майданек. Поступово, в міру захоплення нацистами нових земель, табори поширювалися на території всієї Європи.

Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією системою репродуктивні органи жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін’єкцій з роз’їдаючих хімічних та рослинних препаратів. Такі експерименти у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле.

Головними складовими таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових убивств і зробити процес більш безособовим для катів. Уперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 – кінці літа 1941 років.

Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей помирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця, голод. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер.

У Треблінці, Белжец, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Усі інші підлягали негайному знищенню.

Пам’ятаймо, докладаймо всіляких зусиль, щоб нічого подібного більше не повторилось!