Видавничі марки на книгах XVIII ст.

З поширенням книгодрукарської справи у виданнях стали з’являтися знаки, які засвідчували причетність друкаря або видавця до виготовлення певної книги. Найпершим книгодрукарським знаком вважається видавнича марка Й. Фуста і П. Шеффера, яку вони розмістили після передмови в Майнцькому Псалтирі (1457). Згодом видавничі марки стали чи не обов’язковими у виданнях книгодрукарів майже всіх європейських країн.

Перші видавничі знаки здебільшого розміщували в колофонах. Згодом власники потужних видавництв почали переносити їх на титульні аркуші, рекламуючи таким чином свою друковану продукцію. Видавничий знак, крім представницьких цілей та функцій фірмового товарного знака, втілював естетичні ознаки, притаманні творам графічного мистецтва. Кожний видавничий знак віддзеркалює образ епохи. У XVIII столітті видавничі марки ускладнюються: їхні вигадливі композиції здебільшого складаються із зображення герба, імені та прізвища книговидавця, а також різноманітних девізів, як правило, латиною, обрамлених складним декором. Зображення друкарських і видавничих знаків набуло поширення в багатьох країнах, вони стали окрасою й своєрідною візитною карткою багатьох стародруків.