Porządek Sądów i spraw miejskich prawa magdeburskiego

У 2020 році Вінниця відзначає 380-річчя з часу набуття магдебурзького права. У відділі рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва зберігається один з ранніх варіантів «Saxon», складники якого побачили світ упродовж другої половини XVI ст. Загалом до його складу увійшло шість алігатів.

У період Середньовіччя мешканці міст намагалися відвойовувати для себе певні привілеї. Така система законів здобула назву «магдебурзьке право». Воно почало ширитися в українських містах і містечках з XIV ст. Тривалий час їхні мешканці черпали знання цього права з латиномовних джерел. Тільки в другій половині XVI ст. польський юрист Бартоломей Ґроїцький (Bartolomeo Groicki, 1519–1599) одним з перших почав їх перекладати польською мовою, пристосовуючись до польських реалій. Свідоме обмеження шляхетським урядом привілеїв магдебурзького самоуправління та вільне пристосування цього права до умов і традицій місцевого населення надавало йому національних прикмет. З часом наукові трактати Ґроїцького здобули в судах силу закону і склали звід під загальною назвою «Porządek Sądów i spraw miejskich prawa magdeburskiego» («Saxon» у польській або «Порядок» у російській дореволюційній історіографії). Цей звід мав становити невилучну власність конкретного суду або магістрату, зберігаючись або в канцелярії, або в архіві. Судді, члени магістратів, юристи та інші зацікавлені особи також воліли мати його для приватного користування. Тому твори Ґроїцького мали чималий попит, і їх неодноразово перевидавали в польських друкарнях до 1760 року, коли в Пшемислі з навчальною метою звід був надрукований востаннє. У Правобережній Україні ним користувалися до 1791 року, а на Гетьманщині – до появи закону від 3 лютого 1831 року, яким магдебурзьке право було замінено Литовським статутом і загальноросійськими законами.

Відомий український історик Н. Яковенко наголошує на особливому ставленні до юридичних проблем у ранньомодерній Україні. Вона висуває та захищає гіпотезу про характерну для українців «гіпертрофовану увагу до правничих сюжетів як головного аргументу окремішності української спільноти». Звідси майже сакральний статус правничої літератури того часу, адже, незважаючи на постійне активне використання подібних книг упродовж декількох століть, вони досі мають доволі репрезентативний вигляд, що підтверджує і вінницький примірник,  рукописні маргіналії якого ще чекають на окреме дослідження. Крім того, цей примірник має особливе значення як історичне джерело, адже містить рукописний текст присяги кам’янецького маршалка, та як меморіальний предмет, адже використовувався в Кам’янецькому магістраті.

Поділитися: