Російсько-українська війна з погляду українських науковців

(бібліографічний анонс)

Відділ наукової інформації та бібліографії пропонує ознайомитися з останніми публікаціями українських вчених, присвячених аналізу причин нападу путінської росії на Україну, критеріїв реальної перемоги України у війні, а також у контексті історичних та політичних українознавчих праць лідерів українського руху ХХ ст., більшості з яких доводилося напряму боротися проти московії.

Стамбол, І. Війна України з Росією в інтелектуальній спадщині лідерів українства XX століття [Електронний ресурс] / І. Стамбол // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – 2022. – Вип. 63. – С. 290–304.

У науковій розвідці кандидата історичних наук, доцента Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка проаналізовано висловлені ідеї М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри Є. Коновальця, С. Бандери, А. Мельника та інших щодо українсько-московської конфронтації. На думку автора, найбільш цінними у сучасних реаліях є ідеї С. Бандери, адже вони є актуальними і в контексті сучасної конфронтації України з путінською московією, адже він встиг осмислити появу ядерної зброї та знайти рішення, як Україні та цивілізованому світові перемогти післявоєнну СССР. Серед дуже багатьох ідей, які стосувалися визволення України, С. Бандера відзначав, що втримати незалежність можна лише після значної боротьби, проливши «кров нації», після чого свобода набуває справжньої цінності. Тут лідер ОУН пропонував приклад незламної Фінляндії, на противагу чехам, угорцям та полякам, що втратили суверенітет досить швидко. Другий дуже важливий елемент, який формулював С. Бандера у своїх працях чітке озна чення ворога – московський імперіалізм, тому гасло ОУН до боротьби закликало «за повне знищення большевизму, комунізму й усякого російського імперіялізму». Тому СССР лідер українців часто називав московською імперією. Звідси й основна формула боротьби проти московської тиранії – утворення самостійних національних держав на місці СССР. Осмислив він і ядерний статус московії та запропонував найдієвіший спосіб позбавлення світу від цієї загрози – національні революції для поневолених москвою народів. Також він сформулював тезу про неостаточність визволення України внаслідок революції. Підтвердженням цієї думки є напад путінської росії 24 лютого 2022 р. на Україну. Сучасна війна проєктувалася та ведеться путінським режимом як реваншистська й антиглобалістська. Ця війна за російським накресленням має повернути підпорядковане становище країн і народів, передусім України і українців, на пострадянському просторі, втрачене після розпаду СРСР, а також вивести чи навіть виключити їх із системи глобального світоустрою. Головний смисл російсько-української війни пов’язаний зі спробою росії відновити стару, практично колоніальну залежність українців (ліквідація України як держави, повне розмиття ідентичності, суцільне зросійщення культури, економічна підпорядкованість, загальноросійські моделі соціалізації) і водночас через гостру кризу чи навіть руйнацію сучасного світоустрою здійснити нову делімітацію світу, принаймні пострадянських обширів. Не випадково дедалі частіше у політичній риториці москви проступає теза, що в Україні росіяни протистоять колективному Заходу.

Пирожков, С. І. Війна і мир в Україні: шляхи до реальної перемоги і розвитку [Електронний ресурс] / С. І. Пирожков, Н. В. Хамітов // Вісник Національної академії наук України. – 2022. – № 9. – С. 38–49.

Автори статті – Сергій Іванович Пирожков, академік НАН України, віцепрезидент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України та Назіп Віленович Хамітов – член-кореспондент НАН України, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України дають розгорнуті відповіді на кілька злободенних для України питань пов’язаних із загарбницькою війною росії проти України, адже для волі до перемоги і стійкості у сучасній війні потрібна сучасна потужна зброя і сильна економіка. На думку науковців, Україна може розраховувати лише на допомогу «колективного Заходу», конкретніше євроатлантичної цивілізаційної спільноти, геополітичний вектор розвитку до стандартів якої був проголошений політикумом і підтриманий громадянським суспільством України. Але до якої межі ця спільнота буде допомагати нам? Де проходить червона лінія, за якою вона може зупинитися? І наскільки потужною може бути ця допомога? Для відповіді на ці доленосні практичні питання автори відповідають на основоположне: в чому реальне значення України у сучасному євроатлантичному просторі? А в результаті – відповісти на питання про реальні можливості України на шляху збереження і розвитку себе як цивілізаційного суб’єкта та прояснити: чого бажає путін у війні проти України? Науковці доходять висновку, що «росія, всупереч своїм заявам, передусім воює не з колективним Заходом чи НАТО, а з усією військовою жорстокістю вирішує віковічну суперечку з Україною».

Локтєв, В. М. Наука і перемога, або війна як casus belli наукових реформ [Електронний ресурс] / В. М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. –2022. – № 6. – С. 27–40.

Епіграфом до статті автор взяв рядки з відомої радянської пісні на слова Є. Євтушенка, перефразовані в соціальних мережах:

Хотят ли русские войны,

Спросите вы у тишины.

И вам ответит тишина,

Что русские и есть война.

Наразі Україна переживає час, коли, «чим би не займалися, думаємо про війну – війну, яка стала битвою за вільний вибір нашого майбутнього. Так чи інакше війна з нами в усьому: у повсякденних справах, плануванні роботи і відпочинку, постійному хвилюванні, як розгортаються події на фронтах і чи довго ще чекати на переможне світло в кінці доленосного тунелю. Доволі символічно, що моє власне життя почалося за тиждень до капітуляції фашистської Німеччини, і так хотілося б, щоб воно вмістило і беззастережну капітуляцію РФ».

Капітуляція РФ тотожна нашій перемозі, за якою неминуче постане проблема відновлення зруйнованої майже половини країни, її великих і малих міст, містечок, сіл, їх інфраструктури разом з промисловими підприємствами, медичними, науковими і навчальними установами, великого, середнього і малого бізнесу, зрештою житла. Все це потребуватиме часу, неймовірних зусиль, використання всього, що може не лише пришвидшити досягнення бажаного результату, а й забезпечити його якість, сучасність і перспективу. І постає законне питання: а яка роль у післявоєнній відбудові країни припадає на науку взагалі і Академію зокрема? Хто, наприклад, розроблятиме стратегію відновлення і чи потрібно, будуючи нове, починати, так би мовити, з нуля чи краще спиратися на старе, бо воно звичне і раніше непогано працювало?

Поділитися:

Російсько-українська війна з погляду українських науковців


(бібліографічний анонс)

Відділ наукової інформації та бібліографії пропонує ознайомитися з останніми публікаціями українських вчених, присвячених аналізу причин нападу путінської росії на Україну, критеріїв реальної перемоги України у війні, а також у контексті історичних та політичних українознавчих праць лідерів українського руху ХХ ст., більшості з яких доводилося напряму боротися проти московії.

Стамбол, І. Війна України з Росією в інтелектуальній спадщині лідерів українства XX століття [Електронний ресурс] / І. Стамбол // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – 2022. – Вип. 63. – С. 290–304.

У науковій розвідці кандидата історичних наук, доцента Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка проаналізовано висловлені ідеї М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри Є. Коновальця, С. Бандери, А. Мельника та інших щодо українсько-московської конфронтації. На думку автора, найбільш цінними у сучасних реаліях є ідеї С. Бандери, адже вони є актуальними і в контексті сучасної конфронтації України з путінською московією, адже він встиг осмислити появу ядерної зброї та знайти рішення, як Україні та цивілізованому світові перемогти післявоєнну СССР. Серед дуже багатьох ідей, які стосувалися визволення України, С. Бандера відзначав, що втримати незалежність можна лише після значної боротьби, проливши «кров нації», після чого свобода набуває справжньої цінності. Тут лідер ОУН пропонував приклад незламної Фінляндії, на противагу чехам, угорцям та полякам, що втратили суверенітет досить швидко. Другий дуже важливий елемент, який формулював С. Бандера у своїх працях чітке озна чення ворога – московський імперіалізм, тому гасло ОУН до боротьби закликало «за повне знищення большевизму, комунізму й усякого російського імперіялізму». Тому СССР лідер українців часто називав московською імперією. Звідси й основна формула боротьби проти московської тиранії – утворення самостійних національних держав на місці СССР. Осмислив він і ядерний статус московії та запропонував найдієвіший спосіб позбавлення світу від цієї загрози – національні революції для поневолених москвою народів. Також він сформулював тезу про неостаточність визволення України внаслідок революції. Підтвердженням цієї думки є напад путінської росії 24 лютого 2022 р. на Україну. Сучасна війна проєктувалася та ведеться путінським режимом як реваншистська й антиглобалістська. Ця війна за російським накресленням має повернути підпорядковане становище країн і народів, передусім України і українців, на пострадянському просторі, втрачене після розпаду СРСР, а також вивести чи навіть виключити їх із системи глобального світоустрою. Головний смисл російсько-української війни пов’язаний зі спробою росії відновити стару, практично колоніальну залежність українців (ліквідація України як держави, повне розмиття ідентичності, суцільне зросійщення культури, економічна підпорядкованість, загальноросійські моделі соціалізації) і водночас через гостру кризу чи навіть руйнацію сучасного світоустрою здійснити нову делімітацію світу, принаймні пострадянських обширів. Не випадково дедалі частіше у політичній риториці москви проступає теза, що в Україні росіяни протистоять колективному Заходу.

Пирожков, С. І. Війна і мир в Україні: шляхи до реальної перемоги і розвитку [Електронний ресурс] / С. І. Пирожков, Н. В. Хамітов // Вісник Національної академії наук України. – 2022. – № 9. – С. 38–49.

Автори статті – Сергій Іванович Пирожков, академік НАН України, віцепрезидент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України та Назіп Віленович Хамітов – член-кореспондент НАН України, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України дають розгорнуті відповіді на кілька злободенних для України питань пов’язаних із загарбницькою війною росії проти України, адже для волі до перемоги і стійкості у сучасній війні потрібна сучасна потужна зброя і сильна економіка. На думку науковців, Україна може розраховувати лише на допомогу «колективного Заходу», конкретніше євроатлантичної цивілізаційної спільноти, геополітичний вектор розвитку до стандартів якої був проголошений політикумом і підтриманий громадянським суспільством України. Але до якої межі ця спільнота буде допомагати нам? Де проходить червона лінія, за якою вона може зупинитися? І наскільки потужною може бути ця допомога? Для відповіді на ці доленосні практичні питання автори відповідають на основоположне: в чому реальне значення України у сучасному євроатлантичному просторі? А в результаті – відповісти на питання про реальні можливості України на шляху збереження і розвитку себе як цивілізаційного суб’єкта та прояснити: чого бажає путін у війні проти України? Науковці доходять висновку, що «росія, всупереч своїм заявам, передусім воює не з колективним Заходом чи НАТО, а з усією військовою жорстокістю вирішує віковічну суперечку з Україною».

Локтєв, В. М. Наука і перемога, або війна як casus belli наукових реформ [Електронний ресурс] / В. М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. –2022. – № 6. – С. 27–40.

Епіграфом до статті автор взяв рядки з відомої радянської пісні на слова Є. Євтушенка, перефразовані в соціальних мережах:

Хотят ли русские войны,

Спросите вы у тишины.

И вам ответит тишина,

Что русские и есть война.

Наразі Україна переживає час, коли, «чим би не займалися, думаємо про війну – війну, яка стала битвою за вільний вибір нашого майбутнього. Так чи інакше війна з нами в усьому: у повсякденних справах, плануванні роботи і відпочинку, постійному хвилюванні, як розгортаються події на фронтах і чи довго ще чекати на переможне світло в кінці доленосного тунелю. Доволі символічно, що моє власне життя почалося за тиждень до капітуляції фашистської Німеччини, і так хотілося б, щоб воно вмістило і беззастережну капітуляцію РФ».

Капітуляція РФ тотожна нашій перемозі, за якою неминуче постане проблема відновлення зруйнованої майже половини країни, її великих і малих міст, містечок, сіл, їх інфраструктури разом з промисловими підприємствами, медичними, науковими і навчальними установами, великого, середнього і малого бізнесу, зрештою житла. Все це потребуватиме часу, неймовірних зусиль, використання всього, що може не лише пришвидшити досягнення бажаного результату, а й забезпечити його якість, сучасність і перспективу. І постає законне питання: а яка роль у післявоєнній відбудові країни припадає на науку взагалі і Академію зокрема? Хто, наприклад, розроблятиме стратегію відновлення і чи потрібно, будуючи нове, починати, так би мовити, з нуля чи краще спиратися на старе, бо воно звичне і раніше непогано працювало?