У вересні виповнюється 190 років від дня народження Олександра Опанасовича Потебні (1835–1891) – одного з основоположників лінгвістичної науки, українського фольклориста, мовознавця та громадського діяча. До цієї ювілейної дати у відділі рідкісних і цінних видань презентується виставка «Мовознавець-філософ».

Олександр Опанасович походив з українського дворянського роду. Народився в сім'ї штабскапітана на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії. Хлопчикові ще не було двох років, як батьки переїхали до Ромен. 1851 року з відзнакою закінчив польську гімназію в місті Радомі. Вступив до Харківського університету спочатку на юридичний факультет, а потім перейшов на історико-філологічний. Після закінчення навчання став ад’юнктом університету. Перебуваючи в науковому відрядженні, у 1862 році стає учнем Альберта Вебера, німецького сходознавця, і вивчає санскрит. Повернувшись до Харкова з мандрівок Європою, Олександр Опанасович стає доцентом кафедри слов’янського мовознавства, а згодом доцентом кафедри російської мови та словесності. За його ініціативи засновано Харківське історико-філологічне товариство, головою якого він був з 1877 по 1890 рр.

Наукова діяльність Потебні поширювалася на східнослов’янську філологію, словесність, філософію, мовознавство та етнографію. Він видав збірники колядок, веснянок із коментарями. Редагував і видав твори Петра Гулака-Артемовського та Григорія Квітки-Основ’яненка. Частково переклав українською мовою «Одіссею». На знак вшанування ім’ям Потебні названо Інститут мовознавства НАН України.

У праці «Думка та мова» (1862) висвітлив взаємозв’язки мови й мислення, розвинув ідею про мову як породження й вияв «народного духу». Філософія мови О. О. Потебні скеровувала його пошуки в галузях народної та літературної творчості. Ученого цікавили такі складники культури, як обряди, міфи, поетичний фольклор. У праці «З лекцій у ділянці теорії словесності» (1894) вивчав народні звичаї та вірування українців, порівнюючи їх з аналогічними явищами в культурі інших слов’янських народів. Відповідно до тогочасної термінології українську мову називав малоруським наріччям, а терміном «руська мова» («русский язык») позначав сукупність східнослов’янських мов. У статтях «Замітки про малоруське наріччя» (1870) і «Розбір праці П. Житецького “Нарис звукової історії малоруського наріччя”» (1878) першим систематизував ознаки української мови, що відрізняють її від інших слов’янських. Ці та інші наукові праці вченого представлені на виставці.

Запрошуємо до перегляду!