Періодика України, зокрема журнальна, кінця 20-х років пройшла шлях від зародження та бурхливого розвитку до становлення й оформлення цілісної типологічної системи. Ця система за основними своїми параметрами збереглася й до сьогодення. Структура періодичних видань тих років спочатку стихійно, а потім цілеспрямовано, під невпинним наглядом партійних органів відображала потреби комуністичної політики та диференціювалася відповідно до соціальної структури суспільства.

Період від 1924 до 1931 років визначається національною політикою радянської влади, відомою під назвою «українізація». На нього припадає переведення багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їхньої кількості.

Якщо в середині 20-х років ХХ ст. дослідники ще вживали термін «українська преса», а напередодні й упродовж кількох років «українізації» ще виходили кілька періодичних видань (журналів та альманахів), які становлять вагому складову частину історії української радянської літератури («Глобус», «Життя й революція», «Шляхи мистецтва», «Критика», «Книгар», «Плуг», «Гарт», «Бібліологічні вісті», «Україна», «Промінь», «Шлях», «Літературно-критичний альманах», «Універсальний журнал», «Мистецтво», «Українська Преса», «Гроно», «Книгар», «Червоний вінок», «Зшитки боротьби», «Арена», «Музикант»), то після сфальсифікованого процесу проти Спілки визволення України (1930 р.), Голодомору 1932–1933 рр. була вже тільки «партійно-радянська преса України», або «преса Радянської України», або «преса Української РСР», що відкидала ідею незалежності України як ворожу комуністичній ідеології. Будь-яка інша преса була для радянських дослідників ідеологічно та політично ворожою.

Успадкувавши кращі традиції старшого журнального «покоління», до якого належать «Літературно-науковий вісник», «Київська старовина», «Правда», «Житіє і слово», стали представниками новаторських пошуків, сміливих експериментів в області тематики, стилю, напрямів.

Аналіз діяльності українських видань того часу свідчить, що є в історії народу такі відповідальні моменти, коли особисті амбіції редакторів, видавців, журналістів повинні перебувати нижче в ієрархічній шкалі суспільних і духовних вартостей, яку увінчує найбільший історичний імператив – національна ідея, власне, ідея державності; в такі моменти можна знехтувати навіть такою засадничою категорією і цінністю, як свободою преси або, якщо докладніше, правом на «свою думку».

Відділ рідкісних і цінних видань пропонує ознайомитися з періодичними виданнями «Українська періодика міжвоєнного періоду».

Запрошуємо до перегляду!