Гетьман України Павло Скоропадський – унікальна особистість світового рівня

(віртуальний бібліографічний огляд до 150-річчя від дня народження) 

Вітчизняна історія у своєму переліку має цілий ряд непересічних та самобутніх особистостей, які невтомно торували державницький шлях України до Незалежності. Їх імена назавжди вписані до національного пантеону відомих історичних діячів, серед яких яскраво вирізняється постать гетьмана Української Держави Павла Скоропадського.

Цю виняткову особистість можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України, бо й досі не стихає полеміка щодо оцінок його політичної й державотворчої діяльності. Для одних гетьман був справжнім українцем і палким патріотом, для інших – іноземним ставлеником та відвертим русофілом. Все ж, незаперечним залишається той факт, що Павло Скоропадський з самого початку національно-демократичної революції (1917–1920 рр.) підтримав український національно-визвольний рух, перевівши його в практичне русло побудови та захисту незалежної Української Держави. Змінивши на чолі країни «романтиків» Центральної Ради, він робив усе можливе для створення молодої дієздатної Української Держави та намагався розбудувати її як сильну й самодостатню країну без соціалістичних та націоналістичних крайнощів.

Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 р. в німецькому містечку Вісбаден. Він походив зі славетного давнього роду, який мав козацьке коріння та глибокі військові традиції. Завдяки  гарній освіті, аристократичному вихованню, природному розуму та амбітності Скоропадський мав швидке кар’єрне зростання. У 33 роки – він один із наймолодших полковників у царській армії, а вже за шість років – отримав генеральський чин.

Очоливши Україну в дуже складний період її історії (29 квітня – 14 січня 1918 р.) Скоропадський чітко усвідомлював масштаби червоної загрози і прагнув дійти головної своєї мети – знищення більшовизму. Він розумів, що для досягнення цієї цілі потрібна сильна і незалежна держава. Маючи свої особливі державно-правові погляди на розбудову країни Скоропадський розпочав їх втілення в життя.

Під час свого обрання гетьманом Української Держави Скоропадський твердо заявив: «Не для власної користі беру на себе тягар тимчасової влади». За час короткого правління, яке тривало лише сім з половиною місяців він зробив українське державотворення надзвичайно плідним та інтенсивним процесом. Він охопив усі ділянки суспільного буття – від закордонної політики і військового будівництва, творення державної адміністрації або земельної реформи до відкриття українських університетів і Національної Академії наук.

В умовах суцільного безладу і анархії уряд Скоропадського утверджував непорушні державно-правові і національно-культурні цінності. Формування численних державних інституцій вимагало відповідних законів, тому було прийнято більше 400 державних актів, що закріплювали Незалежність України. В короткі терміни були визначені державні кордони України, прийняті закони про українську державну символіку і українське громадянство. У цей непростий для молодої держави час було відновлено право приватної власності, встановлено державне регулювання промисловості, транспорту і торгівлі, удосконалено грошову систему. Важливим здобутком Гетьманату було формування українських збройних сил, створення української поліції, налагодження роботи пошти і залізниці.

Великі зусилля були спрямовані на розвиток науки, освіти, культури та утвердження державного статусу української мови. Лише за пів року було здійснено українізацію більше п’яти тисяч початкових шкіл і гімназій. По всій країні відкривалися курси українознавства для вчителів, великими тиражами видавалися українські підручники. Позитивні зміни відбувались і в галузі вищої освіти – відкривались нові університети, а вже існуючим вищим навчальним закладам надавався статус державних. Значним кроком для розвитку вітчизняної науки стало заснування Української Академії. наук, яка вже більше ніж сто років є найбільшим та найавторитетнішим центром наукових досліджень в Україні. В цей же час відкрито Українську національну бібліотеку, Державний драматичний театр, створено Державний український архів.

Внутрішньополітична стабілізація та економічне зростання сприяли зміцненню Української Держави на міжнародній арені – її офіційно визнали майже тридцять країн світу.

Незаперечним є той факт, що здобуткам Гетьманату значною мірою сприяли особисті якості Павла Скоропадського, його величезна працездатність та неймовірна харизма. Він був ініціатором, натхненником та головною рушійною силою по втіленню в життя важливих реформ, які формували майбутнє України як незалежної держави. Зважаючи на значні успіхи у розбудові Української Держави, можна стверджувати, що Україна в особі Гетьмана Павла Скоропадського отримала унікальну особистість світового масштабу.

Все ж, історичні умови для останнього Гетьмана України склалися таким чином, що він був змушений власноруч підписаним актом зректися влади, після чого Українська Держава припинила своє існування.

«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади» – це слова із тексту зречення Скоропадського, яке він проголосив 14 грудня 1918 р. Згодом, у своїх мемуарах Павло Петрович напише про ці буремні дні: «Я думаю, час покаже, хто зрадив Україну, я чи Директорія. Не кажучи вже про те, що тільки ворог міг узагалі бажати такого безладу Україні».

Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у м. Меттен (Баварія), де і похований.

Історія – це процес переосмислення, який не має закінчення. Для того, щоб чіткіше оцінити й окреслити своє майбутнє, суспільство має повертатися до подій минулого, вивчати, досліджувати і аналізувати їх. Висвітлення потужної постаті Павла Скоропадського знайшло своє відображення у вітчизняній історіографії. Нове прочитання його життя та діяльності почало з’являтися на початку 1990-х років, після здобуття Україною Незалежності. До того часу інформація про діяльність Скоропадського або замовчувалася, або ж згадувалася виключно у негативному контексті.

Пропонуємо увазі користувачів декілька статей, вміщених у наукових збірниках за 2018–2023 рр., які допоможуть витягти на поверхню зерна істини, щоб розкрити і краще зрозуміти унікальну особистість великого патріота і видатного українця Гетьмана Павла Скоропадського.

Історіографічну традицію дослідження гетьманської держави П. Скоропадського висвітлює у своїй науковій розвідці кандидат історичних наук М. М. Приходько:

Приходько, М. М. Історіографічна традиція дослідження Гетьманату Павла Скоропадського [Електронний ресурс] / М. М. Приходько // Вісник аграрної історії. – 2020. – Вип. 31–34. – С. 43–51.

Він зазначає, що дослідженню історіографічної традиції Гетьманату Скоропадського було присвячено значний масив праць українських науковців. Вітчизняна історіографія 1920-х рр. представлена працями науковців, які належали до української дослідницької традиції й були вільні від тиску радянської ідеологічної кон’юнктури. Переважна більшість з них працювали в умовах еміграції, на останніх її етапах ця традиції об’єдналася із західною історичною наукою, справляючи вплив на її підходи і оцінки.

Радянські дослідники мусили подавати Гетьманщину 1918 р. як «буржуазно-націоналістичний» маріонетковий режим, цілком контрольований німецькими окупаційними силами, тому праці цього періоду характеризують Гетьманат П. Скоропадського, як складову громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії.

Сучасна українська історіографія розглядає період Гетьманату П. Скоропадського як суттєвий доробок вітчизняного процесу державотворення, аналізуючи його здобутки з позиції повернення українського народу до єдиної європейської родини. Автор наголошує, що ідеалізація європейського вектору зовнішньої політики гетьмана П. Скоропадського стала центральною ланкою в дослідженнях вітчизняних учених часів незалежної України, тому у новітній вітчизняній історіографії було здійснено своєрідну «реабілітацію» Української Держави та її провідних діячів, зняття найбільш одіозних ідеологем радянської історіографії.

Сучасний погляд на основні державотворчі процеси при розбудові Української Держави гетьмана П. Скоропадського пропонує доктор юридичних наук, професор В. О. Рум’янцев у науковій статті:

Рум’янцев, В. О. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського: ідеали та реалії державотворення [Електронний ресурс] / В. О. Рум’янцев // Проблеми законності / Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – 2021. – Вип. 152. – С. 19–35.

Ґрунтовно аналізуючи погляди П. Скоропадського на українську націю, українську державу та її форму правління і устрій, взаємини тогочасних політичних та національних сил, місце України в тогочасному геополітичному просторі, основні напрямки і зміст державотворчого процесу, його здобутки та прорахунки, автор дослідження приходить до висновку, що виникнення Української держави гетьмана П. Скоропадського стало продовженням державотворчого процесу в ході української революції 1917–1921 рр. Цей процес відбувався у складних умовах Першої світової війни. Саме ця обставина визначала своєрідну форму Української держави та її діяльності, які інколи були суперечливими та мали розбіжності з ідеалами державотворення, що в кінцевому підсумку призвело до занепаду Української держави.

Схожі питання піднімають науковці М. В. Кравчук та А. Р. Романів у науковій статті:

Кравчук, М. В. Державне будівництво та державно-правові ідеї Павла Скоропадського [Електронний ресурс] / М. В. Кравчук, А. Р. Романів // Актуальні проблеми правознавства. – 2022. – Вип. 3. – С. 6–15.

Дослідивши важливу роль права у процесі державного будівництва, вони наголошують, що ретельне вивчення процесу державотворення періоду П. Скоропадського та формування його поглядів на державу і право є надзвичайно повчальним уроком для розбудови сучасної України.

Опираючись на широкий спектр підходів у вивченні цієї важливої теми дослідники підсумовують, що П. Скоропадський зробив неоціненний внесок в державно-правову спадщину України, адже історія становлення його держави в буремний час революції є актуальним досвідом для сучасників. Він полягав не лише у практичних кроках влади, а й у теоретичних ідеях, розроблених Гетьманом. Його погляди на державу і право показали риси, необхідні для розвитку теперішньої України – верховенство права, відповідальність, професіоналізм. Всі плоди діяльності П. Скоропадського у підсумку охоплені його словами: «Щоб не сталося, Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш річку повернутися, так само з народом: його не змусиш відмовитися від його ідеалів. Тепер ми живемо в часи, коли лише багнетами нічого не зробиш». Але й без багнетів свої ідеали не відстояти, тому слід пам’ятати, що гарантом суверенітету і незалежності України є Збройні Сили України та весь Український народ.

З приходом до влади П. Скоропадського політика Української Центральної Ради була повністю відкинута. Щодо самого Гетьмана, то його концепція державного устрою напередодні захоплення влади і протягом тривалого періоду урядування може бути визначена як військово-бюрократична диктатура, яка була тимчасовою. Він не планував узурпації влади. Необхідність такої своєрідної авторитарної влади він вбачав у наведені порядку в державі для ліквідації безладдя й анархії. Основні напрямки зовнішньої політики гетьмана П. Скоропадського висвітлює у своїй науковій розвідці кандидат юридичних наук М. В. Кравчук:

Кравчук, М. В. Особливості міжнародних відносин за гетьмана П. Скоропадського [Електронний ресурс] / М. В. Кравчук, І. І. Марціясь // Актуальні проблеми правознавства. – 2019. – Вип. 3. – С. 12–18.

Провівши аналіз становлення та розвитку дипломатичних відносин Української Держави з європейськими країнами, автор з’ясував позицію П. Скоропадського у відносинах з більшовицькою Росією та визначив які ж були практичні спроби уникнення удару російсько-більшовицької агресії в умовах, що склалися. У своєму дослідженні науковець зробив ґрунтовні висновки щодо основних прорахунків гетьманату, зокрема провів аналогію із сучасним станом міжнародних відносин України з метою недопущення помилок нинішніми державниками у міжнародних відносинах, а також втрати суверенітету, незалежності та загалом самої держави.

Серед подій Української революції 1917–1921 рр. важливе місце посідає антигетьманське повстання листопада-грудня 1918 р., яке поклало кінець короткому за історичними мірками існуванню гетьманату П. Скоропадського. Дослідженню цього складного періоду української історії присвячена наукова розвідка доктора історичних наук, професора М. В. Стопчака:

Стопчак, М. В. Повстання проти гетьмана П. Скоропадського й ліквідація Української Держави: сучасна вітчизняна історіографія [Електронний ресурс] / М. В. Стопчак // Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія: Історія. – 2023. – Вип. 43. – С. 109–119.

Автор наголошує, що висвітленню цієї події присвячена розмаїта низка наукових праць, однак, незважаючи на більш ніж сторічний відтинок часу з початку повстання і суттєве прирощення історіографічного масиву за часи української незалежності, серед вітчизняної наукової спільноти й досі не вщухають палкі дискусії щодо багатьох його ключових подій, а також висловлюються суперечливі думки, часто кардинально протилежні судження та висновки. Це стосується як питань підготовки повстання, обставин обрання Директорії, аналізу її перших законодавчих актів, так і причин повстання, науково-правової кваліфікації гетьманського режиму, ролі українських соціалістичних партій в його поваленні, впливу революційних подій в країнах-окупантах – Німеччині й Австро-Угорщині на цей процес, наслідків повстання для української державності тощо.

Здійснивши комплексний історіографічний аналіз стану вивчення в сучасній вітчизняній історіографії повстання Директорії проти гетьмана П. Скоропадського, дослідник з’ясував концептуальні підходи та прийоми, що використовувались сучасними вітчизняними фахівцями з метою наукової реконструкції цієї неоднозначної сторінки революційної доби 1917–1921 рр., а також зробив висновок, що попри чималі досягнення вітчизняних істориків у вивченні порушеної проблеми, вона й до сьогодні не знаходить однозначного розв’язання.

Період гетьманування 1918 р. Павло Скоропадський переживав двічі. Перший раз – коли доля піднесла його на найвищий щабель влади і він був проголошений гетьманом України, другий – коли описував цей час у своїх споминах. Ідея висвітлити перебіг розбудови Української Держави виникла у гетьмана 5 січня 1919 р., тобто через 20 днів після зречення від влади. На сторінках свого щоденника, до написання якого П. Скоропадський повернувся 1 січня 1919 р., він нотував 6 січня, що з минулого дня почав роботу над своїми спогадами, в яких планує описати весь період правління, а також усе, що йому передувало та було надалі, аби краще висвітлити епоху Гетьманату. Він перебував під враженням подій, що відбувалися в Україні, і, очевидно, це надихнуло його відтворити добу, коли він був біля керма влади. На підставі нових архівних документів у статті науковця Т. Остащка:

Осташко, Т. Спомини Гетьмана Павла Скоропадського (археографічні знахідки) [Електронний ресурс] / Т. Осташко // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: Історія, економіка, філософія. – 2018. – Вип. 23. – С. 52–65. висвітлюється процес написання гетьманом Павлом Скоропадським споминів про події 1917–1918 рр., а також його дитячі роки в Україні. Автор намагається з’ясувати, яким чином зміст мемуарів П. Скоропадського вплинув на написання найбільш відомих праць істориків державницької школи української історіографії, пояснити причини, які стали на заваді перекладу споминів українською мовою

Заслуговує на увагу стаття директора Книжкової палати України, професора М. Сенченка зі сторінки шеф-редактора:

Сенченко, М. Останній гетьман України Павло Скоропадський [Електронний ресурс] / М. Сенченко // Вісник Книжкової палати. – 2021. – № 9. – С. 3–5.

Він розповідає про останнього гетьмана П. Скоропадського, який жив і працював задля розбудови держави та добробуту українського народу Гетьман розумів важливість створення Академії наук і Національної бібліотеки для зміцнення української державності. Саме він був одним із очільників України, який безкорисно дбав про державу і людей. Автор розповідає, як завдяки зусиллям безпосередньо Павла Скоропадського зароджувалася головна бібліотека України, чому в часи громадянської війни та розрухи знаходили кошти на заснування й комплектування книгозбірень, як відбувалися ці процеси й хто був їх ініціатором.

Сьогодні Україна творить найвизначнішу сторінку світової історії. Саме тому потрібно ґрунтовно досліджувати і уважно аналізувати всі досягнення і звершення, прорахунки і поразки періоду гетьманської держави, щоб використати цей важливий досвід у розбудові вже сучасної України.

Підготувала Т. Кушнірук

Поділитися:

Гетьман України Павло Скоропадський


(віртуальний бібліографічний огляд до 150-річчя від дня народження) 

Вітчизняна історія у своєму переліку має цілий ряд непересічних та самобутніх особистостей, які невтомно торували державницький шлях України до Незалежності. Їх імена назавжди вписані до національного пантеону відомих історичних діячів, серед яких яскраво вирізняється постать гетьмана Української Держави Павла Скоропадського.

Цю виняткову особистість можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України, бо й досі не стихає полеміка щодо оцінок його політичної й державотворчої діяльності. Для одних гетьман був справжнім українцем і палким патріотом, для інших – іноземним ставлеником та відвертим русофілом. Все ж, незаперечним залишається той факт, що Павло Скоропадський з самого початку національно-демократичної революції (1917–1920 рр.) підтримав український національно-визвольний рух, перевівши його в практичне русло побудови та захисту незалежної Української Держави. Змінивши на чолі країни «романтиків» Центральної Ради, він робив усе можливе для створення молодої дієздатної Української Держави та намагався розбудувати її як сильну й самодостатню країну без соціалістичних та націоналістичних крайнощів.

Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 р. в німецькому містечку Вісбаден. Він походив зі славетного давнього роду, який мав козацьке коріння та глибокі військові традиції. Завдяки  гарній освіті, аристократичному вихованню, природному розуму та амбітності Скоропадський мав швидке кар’єрне зростання. У 33 роки – він один із наймолодших полковників у царській армії, а вже за шість років – отримав генеральський чин.

Очоливши Україну в дуже складний період її історії (29 квітня – 14 січня 1918 р.) Скоропадський чітко усвідомлював масштаби червоної загрози і прагнув дійти головної своєї мети – знищення більшовизму. Він розумів, що для досягнення цієї цілі потрібна сильна і незалежна держава. Маючи свої особливі державно-правові погляди на розбудову країни Скоропадський розпочав їх втілення в життя.

Під час свого обрання гетьманом Української Держави Скоропадський твердо заявив: «Не для власної користі беру на себе тягар тимчасової влади». За час короткого правління, яке тривало лише сім з половиною місяців він зробив українське державотворення надзвичайно плідним та інтенсивним процесом. Він охопив усі ділянки суспільного буття – від закордонної політики і військового будівництва, творення державної адміністрації або земельної реформи до відкриття українських університетів і Національної Академії наук.

В умовах суцільного безладу і анархії уряд Скоропадського утверджував непорушні державно-правові і національно-культурні цінності. Формування численних державних інституцій вимагало відповідних законів, тому було прийнято більше 400 державних актів, що закріплювали Незалежність України. В короткі терміни були визначені державні кордони України, прийняті закони про українську державну символіку і українське громадянство. У цей непростий для молодої держави час було відновлено право приватної власності, встановлено державне регулювання промисловості, транспорту і торгівлі, удосконалено грошову систему. Важливим здобутком Гетьманату було формування українських збройних сил, створення української поліції, налагодження роботи пошти і залізниці.

Великі зусилля були спрямовані на розвиток науки, освіти, культури та утвердження державного статусу української мови. Лише за пів року було здійснено українізацію більше п’яти тисяч початкових шкіл і гімназій. По всій країні відкривалися курси українознавства для вчителів, великими тиражами видавалися українські підручники. Позитивні зміни відбувались і в галузі вищої освіти – відкривались нові університети, а вже існуючим вищим навчальним закладам надавався статус державних. Значним кроком для розвитку вітчизняної науки стало заснування Української Академії. наук, яка вже більше ніж сто років є найбільшим та найавторитетнішим центром наукових досліджень в Україні. В цей же час відкрито Українську національну бібліотеку, Державний драматичний театр, створено Державний український архів.

Внутрішньополітична стабілізація та економічне зростання сприяли зміцненню Української Держави на міжнародній арені – її офіційно визнали майже тридцять країн світу.

Незаперечним є той факт, що здобуткам Гетьманату значною мірою сприяли особисті якості Павла Скоропадського, його величезна працездатність та неймовірна харизма. Він був ініціатором, натхненником та головною рушійною силою по втіленню в життя важливих реформ, які формували майбутнє України як незалежної держави. Зважаючи на значні успіхи у розбудові Української Держави, можна стверджувати, що Україна в особі Гетьмана Павла Скоропадського отримала унікальну особистість світового масштабу.

Все ж, історичні умови для останнього Гетьмана України склалися таким чином, що він був змушений власноруч підписаним актом зректися влади, після чого Українська Держава припинила своє існування.

«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади» – це слова із тексту зречення Скоропадського, яке він проголосив 14 грудня 1918 р. Згодом, у своїх мемуарах Павло Петрович напише про ці буремні дні: «Я думаю, час покаже, хто зрадив Україну, я чи Директорія. Не кажучи вже про те, що тільки ворог міг узагалі бажати такого безладу Україні».

Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у м. Меттен (Баварія), де і похований.

Історія – це процес переосмислення, який не має закінчення. Для того, щоб чіткіше оцінити й окреслити своє майбутнє, суспільство має повертатися до подій минулого, вивчати, досліджувати і аналізувати їх. Висвітлення потужної постаті Павла Скоропадського знайшло своє відображення у вітчизняній історіографії. Нове прочитання його життя та діяльності почало з’являтися на початку 1990-х років, після здобуття Україною Незалежності. До того часу інформація про діяльність Скоропадського або замовчувалася, або ж згадувалася виключно у негативному контексті.

Пропонуємо увазі користувачів декілька статей, вміщених у наукових збірниках за 2018–2023 рр., які допоможуть витягти на поверхню зерна істини, щоб розкрити і краще зрозуміти унікальну особистість великого патріота і видатного українця Гетьмана Павла Скоропадського.

Історіографічну традицію дослідження гетьманської держави П. Скоропадського висвітлює у своїй науковій розвідці кандидат історичних наук М. М. Приходько:

Приходько, М. М. Історіографічна традиція дослідження Гетьманату Павла Скоропадського [Електронний ресурс] / М. М. Приходько // Вісник аграрної історії. – 2020. – Вип. 31–34. – С. 43–51.

Він зазначає, що дослідженню історіографічної традиції Гетьманату Скоропадського було присвячено значний масив праць українських науковців. Вітчизняна історіографія 1920-х рр. представлена працями науковців, які належали до української дослідницької традиції й були вільні від тиску радянської ідеологічної кон’юнктури. Переважна більшість з них працювали в умовах еміграції, на останніх її етапах ця традиції об’єдналася із західною історичною наукою, справляючи вплив на її підходи і оцінки.

Радянські дослідники мусили подавати Гетьманщину 1918 р. як «буржуазно-націоналістичний» маріонетковий режим, цілком контрольований німецькими окупаційними силами, тому праці цього періоду характеризують Гетьманат П. Скоропадського, як складову громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії.

Сучасна українська історіографія розглядає період Гетьманату П. Скоропадського як суттєвий доробок вітчизняного процесу державотворення, аналізуючи його здобутки з позиції повернення українського народу до єдиної європейської родини. Автор наголошує, що ідеалізація європейського вектору зовнішньої політики гетьмана П. Скоропадського стала центральною ланкою в дослідженнях вітчизняних учених часів незалежної України, тому у новітній вітчизняній історіографії було здійснено своєрідну «реабілітацію» Української Держави та її провідних діячів, зняття найбільш одіозних ідеологем радянської історіографії.

Сучасний погляд на основні державотворчі процеси при розбудові Української Держави гетьмана П. Скоропадського пропонує доктор юридичних наук, професор В. О. Рум’янцев у науковій статті:

Рум’янцев, В. О. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського: ідеали та реалії державотворення [Електронний ресурс] / В. О. Рум’янцев // Проблеми законності / Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – 2021. – Вип. 152. – С. 19–35.

Ґрунтовно аналізуючи погляди П. Скоропадського на українську націю, українську державу та її форму правління і устрій, взаємини тогочасних політичних та національних сил, місце України в тогочасному геополітичному просторі, основні напрямки і зміст державотворчого процесу, його здобутки та прорахунки, автор дослідження приходить до висновку, що виникнення Української держави гетьмана П. Скоропадського стало продовженням державотворчого процесу в ході української революції 1917–1921 рр. Цей процес відбувався у складних умовах Першої світової війни. Саме ця обставина визначала своєрідну форму Української держави та її діяльності, які інколи були суперечливими та мали розбіжності з ідеалами державотворення, що в кінцевому підсумку призвело до занепаду Української держави.

Схожі питання піднімають науковці М. В. Кравчук та А. Р. Романів у науковій статті:

Кравчук, М. В. Державне будівництво та державно-правові ідеї Павла Скоропадського [Електронний ресурс] / М. В. Кравчук, А. Р. Романів // Актуальні проблеми правознавства. – 2022. – Вип. 3. – С. 6–15.

Дослідивши важливу роль права у процесі державного будівництва, вони наголошують, що ретельне вивчення процесу державотворення періоду П. Скоропадського та формування його поглядів на державу і право є надзвичайно повчальним уроком для розбудови сучасної України.

Опираючись на широкий спектр підходів у вивченні цієї важливої теми дослідники підсумовують, що П. Скоропадський зробив неоціненний внесок в державно-правову спадщину України, адже історія становлення його держави в буремний час революції є актуальним досвідом для сучасників. Він полягав не лише у практичних кроках влади, а й у теоретичних ідеях, розроблених Гетьманом. Його погляди на державу і право показали риси, необхідні для розвитку теперішньої України – верховенство права, відповідальність, професіоналізм. Всі плоди діяльності П. Скоропадського у підсумку охоплені його словами: «Щоб не сталося, Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш річку повернутися, так само з народом: його не змусиш відмовитися від його ідеалів. Тепер ми живемо в часи, коли лише багнетами нічого не зробиш». Але й без багнетів свої ідеали не відстояти, тому слід пам’ятати, що гарантом суверенітету і незалежності України є Збройні Сили України та весь Український народ.

З приходом до влади П. Скоропадського політика Української Центральної Ради була повністю відкинута. Щодо самого Гетьмана, то його концепція державного устрою напередодні захоплення влади і протягом тривалого періоду урядування може бути визначена як військово-бюрократична диктатура, яка була тимчасовою. Він не планував узурпації влади. Необхідність такої своєрідної авторитарної влади він вбачав у наведені порядку в державі для ліквідації безладдя й анархії. Основні напрямки зовнішньої політики гетьмана П. Скоропадського висвітлює у своїй науковій розвідці кандидат юридичних наук М. В. Кравчук:

Кравчук, М. В. Особливості міжнародних відносин за гетьмана П. Скоропадського [Електронний ресурс] / М. В. Кравчук, І. І. Марціясь // Актуальні проблеми правознавства. – 2019. – Вип. 3. – С. 12–18.

Провівши аналіз становлення та розвитку дипломатичних відносин Української Держави з європейськими країнами, автор з’ясував позицію П. Скоропадського у відносинах з більшовицькою Росією та визначив які ж були практичні спроби уникнення удару російсько-більшовицької агресії в умовах, що склалися. У своєму дослідженні науковець зробив ґрунтовні висновки щодо основних прорахунків гетьманату, зокрема провів аналогію із сучасним станом міжнародних відносин України з метою недопущення помилок нинішніми державниками у міжнародних відносинах, а також втрати суверенітету, незалежності та загалом самої держави.

Серед подій Української революції 1917–1921 рр. важливе місце посідає антигетьманське повстання листопада-грудня 1918 р., яке поклало кінець короткому за історичними мірками існуванню гетьманату П. Скоропадського. Дослідженню цього складного періоду української історії присвячена наукова розвідка доктора історичних наук, професора М. В. Стопчака:

Стопчак, М. В. Повстання проти гетьмана П. Скоропадського й ліквідація Української Держави: сучасна вітчизняна історіографія [Електронний ресурс] / М. В. Стопчак // Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія: Історія. – 2023. – Вип. 43. – С. 109–119.

Автор наголошує, що висвітленню цієї події присвячена розмаїта низка наукових праць, однак, незважаючи на більш ніж сторічний відтинок часу з початку повстання і суттєве прирощення історіографічного масиву за часи української незалежності, серед вітчизняної наукової спільноти й досі не вщухають палкі дискусії щодо багатьох його ключових подій, а також висловлюються суперечливі думки, часто кардинально протилежні судження та висновки. Це стосується як питань підготовки повстання, обставин обрання Директорії, аналізу її перших законодавчих актів, так і причин повстання, науково-правової кваліфікації гетьманського режиму, ролі українських соціалістичних партій в його поваленні, впливу революційних подій в країнах-окупантах – Німеччині й Австро-Угорщині на цей процес, наслідків повстання для української державності тощо.

Здійснивши комплексний історіографічний аналіз стану вивчення в сучасній вітчизняній історіографії повстання Директорії проти гетьмана П. Скоропадського, дослідник з’ясував концептуальні підходи та прийоми, що використовувались сучасними вітчизняними фахівцями з метою наукової реконструкції цієї неоднозначної сторінки революційної доби 1917–1921 рр., а також зробив висновок, що попри чималі досягнення вітчизняних істориків у вивченні порушеної проблеми, вона й до сьогодні не знаходить однозначного розв’язання.

Період гетьманування 1918 р. Павло Скоропадський переживав двічі. Перший раз – коли доля піднесла його на найвищий щабель влади і він був проголошений гетьманом України, другий – коли описував цей час у своїх споминах. Ідея висвітлити перебіг розбудови Української Держави виникла у гетьмана 5 січня 1919 р., тобто через 20 днів після зречення від влади. На сторінках свого щоденника, до написання якого П. Скоропадський повернувся 1 січня 1919 р., він нотував 6 січня, що з минулого дня почав роботу над своїми спогадами, в яких планує описати весь період правління, а також усе, що йому передувало та було надалі, аби краще висвітлити епоху Гетьманату. Він перебував під враженням подій, що відбувалися в Україні, і, очевидно, це надихнуло його відтворити добу, коли він був біля керма влади. На підставі нових архівних документів у статті науковця Т. Остащка:

Осташко, Т. Спомини Гетьмана Павла Скоропадського (археографічні знахідки) [Електронний ресурс] / Т. Осташко // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: Історія, економіка, філософія. – 2018. – Вип. 23. – С. 52–65. висвітлюється процес написання гетьманом Павлом Скоропадським споминів про події 1917–1918 рр., а також його дитячі роки в Україні. Автор намагається з’ясувати, яким чином зміст мемуарів П. Скоропадського вплинув на написання найбільш відомих праць істориків державницької школи української історіографії, пояснити причини, які стали на заваді перекладу споминів українською мовою

Заслуговує на увагу стаття директора Книжкової палати України, професора М. Сенченка зі сторінки шеф-редактора:

Сенченко, М. Останній гетьман України Павло Скоропадський [Електронний ресурс] / М. Сенченко // Вісник Книжкової палати. – 2021. – № 9. – С. 3–5.

Він розповідає про останнього гетьмана П. Скоропадського, який жив і працював задля розбудови держави та добробуту українського народу Гетьман розумів важливість створення Академії наук і Національної бібліотеки для зміцнення української державності. Саме він був одним із очільників України, який безкорисно дбав про державу і людей. Автор розповідає, як завдяки зусиллям безпосередньо Павла Скоропадського зароджувалася головна бібліотека України, чому в часи громадянської війни та розрухи знаходили кошти на заснування й комплектування книгозбірень, як відбувалися ці процеси й хто був їх ініціатором.

Сьогодні Україна творить найвизначнішу сторінку світової історії. Саме тому потрібно ґрунтовно досліджувати і уважно аналізувати всі досягнення і звершення, прорахунки і поразки періоду гетьманської держави, щоб використати цей важливий досвід у розбудові вже сучасної України.

Підготувала Т. Кушнірук