Стежками подорожі Шевченка

До 206-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка у відділі краєзнавства експонується книжкова виставка «Стежками подорожі Шевченка».

Геній і талант митця були всеосяжними: поряд із поезією та художньою творчістю він займався вивченням історичного минулого українського народу, був глибоким цінителем пам’яток історії й культури.

Дослідники спадщини Т. Г. Шевченка налічують десятки населених пунктів України – міст, містечок, сіл, де він побував. Ще й досі збереглося чимало будинків, де він зупинявся і жив. Шумлять кремезні старовинні дуби й тополі в різних місцях України, так чи інакше пов’язаних з ім’ям Кобзаря. Там він знаходив натхнення та теми для своїх творів.

У складі Київської археографічної комісії Тарас Шевченко здійснив давню мрію побувати на мальовничому Поділлі. Тарас Григорович 25 вересня 1846 р. вирушив з Києва на Поділля за маршрутом: Віта – Васильків – Біла Церква – Сквира й невдовзі опинився в межах сучасної Вінницької області. За кілька днів поет перетнув її з північного сходу на південний захід через поштові станції Морозівку, Плисків, Липовець, Жорнище, Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів і далі – на Кам’янець. У Плискові увагу Т. Шевченка привернули залишки трипільської культури. Далі шлях його пролягав і через територію сучасного Тульчинського району. Безумовно, що Шевченкові добре було відомо про Тульчин, бо в 1842 році він виконав кілька малюнків до книжки письменника М. Польового «История Суворова». Відомо було йому й про конфлікт полководця з Павлом І. У с. Жорнищі Іллінецького району він міг почути розповідь про військовий табірний збір, що відбувся в серпні – вересні 1825 р., у ньому взяв участь В’ятський полк, яким  командував декабрист П. Пестель. Це цілком було співзвучним з інтересом поета в ті роки до декабристського руху. Зацікавили його залишки оборонних валів та підземних ходів, споруджених у Липовці ще в ХІV–ХV ст. для захисту від грабіжницьких набігів татар і турків, а також руїни першої фортеці в Брацлаві, перекази про участь його жителів у визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, про героїчну загибель полковника Данила Нечая в нерівному бою з польськими загарбниками поблизу с. Черемошного. У кінці вересня – на початку жовтня 1846 року поет відвідав Могилів-Подільський, що вже на той час був промислово-розвиненим містом. Проїжджаючи через село Серби (тепер с. Гонтівка Могилів-Подільського району), Шевченко, припускаємо, побачив могилу Івана Гонти.

Подорож 1846 року допомогла Кобзареві ще більше вивчити Поділля й народне життя, краще зрозуміти прагнення подолян і глибше відобразити їх у своїх творах.

Запрошуємо до перегляду.

Поділитися:

Стежками подорожі Шевченка


До 206-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка у відділі краєзнавства експонується книжкова виставка «Стежками подорожі Шевченка».

Геній і талант митця були всеосяжними: поряд із поезією та художньою творчістю він займався вивченням історичного минулого українського народу, був глибоким цінителем пам’яток історії й культури.

Дослідники спадщини Т. Г. Шевченка налічують десятки населених пунктів України – міст, містечок, сіл, де він побував. Ще й досі збереглося чимало будинків, де він зупинявся і жив. Шумлять кремезні старовинні дуби й тополі в різних місцях України, так чи інакше пов’язаних з ім’ям Кобзаря. Там він знаходив натхнення та теми для своїх творів.

У складі Київської археографічної комісії Тарас Шевченко здійснив давню мрію побувати на мальовничому Поділлі. Тарас Григорович 25 вересня 1846 р. вирушив з Києва на Поділля за маршрутом: Віта – Васильків – Біла Церква – Сквира й невдовзі опинився в межах сучасної Вінницької області. За кілька днів поет перетнув її з північного сходу на південний захід через поштові станції Морозівку, Плисків, Липовець, Жорнище, Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів і далі – на Кам’янець. У Плискові увагу Т. Шевченка привернули залишки трипільської культури. Далі шлях його пролягав і через територію сучасного Тульчинського району. Безумовно, що Шевченкові добре було відомо про Тульчин, бо в 1842 році він виконав кілька малюнків до книжки письменника М. Польового «История Суворова». Відомо було йому й про конфлікт полководця з Павлом І. У с. Жорнищі Іллінецького району він міг почути розповідь про військовий табірний збір, що відбувся в серпні – вересні 1825 р., у ньому взяв участь В’ятський полк, яким  командував декабрист П. Пестель. Це цілком було співзвучним з інтересом поета в ті роки до декабристського руху. Зацікавили його залишки оборонних валів та підземних ходів, споруджених у Липовці ще в ХІV–ХV ст. для захисту від грабіжницьких набігів татар і турків, а також руїни першої фортеці в Брацлаві, перекази про участь його жителів у визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, про героїчну загибель полковника Данила Нечая в нерівному бою з польськими загарбниками поблизу с. Черемошного. У кінці вересня – на початку жовтня 1846 року поет відвідав Могилів-Подільський, що вже на той час був промислово-розвиненим містом. Проїжджаючи через село Серби (тепер с. Гонтівка Могилів-Подільського району), Шевченко, припускаємо, побачив могилу Івана Гонти.

Подорож 1846 року допомогла Кобзареві ще більше вивчити Поділля й народне життя, краще зрозуміти прагнення подолян і глибше відобразити їх у своїх творах.

Запрошуємо до перегляду.