Співець чистої краси…

До 100-річчя виходу з друку збірника митця Розстріляного відродження М. Вороного – «Поезії»

Вороний, М. К. Поезії. Т. 1 / М. К. Вороний. – Вид. 2-ге, змінене й доповн. – Черкаси ; Київ : Вид. т-во «Сяйво», 1920. – ХI,139, IV с.: портр.

Мій друже, я Красу люблю...

Як рідну Україну.

М. Вороний

100 років тому, в період Перших визвольних змагань, вийшли у світ «Поезiї» відомого українського митця, одного з діячів Розстріляного відродження, який відчув на собі репресивну машину тоталітарної сталінської системи, Миколи Вороного. Він був талановитим поетом і критиком, істориком і діячем українського театру, глибоким знавцем світової драматургії, перекладачем, актором, журналістом.

З’явився на світ Микола Кіндратович Вороний на Дніпропетровщині 24 листопада 1871 р. в сім’ї ремісника. Навчався в Харківському, пізніше в Ростовському реальному училищах. У цей період почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка.

Отримавши вищу освіту у Львівському університеті, Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово».

1897 р. стає актором театральних труп Кропивницького та Саксаганського, чотири роки проводить на гастролях, мандрує з театрами містами й селами України, Російської імперії.

1903 р. Вороний одружується на Вірі Вербицькій – доньці відомого українського письменника Миколи Вербицького. Невдовзі закохані перебралися до північної оази тодішньої української культури – Чернігова. У подружжя народжується син Марко (у майбутньому талановитий поет, доля якого склалася також трагічно, як і доля його батька). Родинне щастя, про яке мріялося у виснажливі роки акторських мандрів, виявилося швидкоплинним. Приблизно через рік подружжя розлучилося. Трагедія нерозділеного почуття стала однією із головних тем його поезій, сповнених болю й страждань.

Та знову повернемося до біографічної хронології поета. З 1910 р. Вороний жив у Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі, писав рецензії на театральні вистави, статті про театр, драматургію. З-під пера Миколи Кіндратовича постала низка театрознавчих розвідок: «Театральне мистецтво й український театр» (Київ, 1912) ; «Театр і драма» (Київ, 1913), «Драматична примадонна» (Львів, 1924), «Режисер. Театральний підручник (Львів, 1925)» та ін. Одна з них  –  «Театр і драма» – зберігається у фонді «Тімірязєвки».

У роки Української революції Вороний став одним із співзасновників першого складу Української Центральної Ради. 1920 р. емігрував за кордон.

Із 1920 по 1926 рр. митець жив і працював у Варшаві. У столиці Польщі вийшла друком його славнозвісна збірка поезій «За Україну». Але ностальгія не дозволила засиджуватися на чужині. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.

У квітні 1938 р. поета заарештували разом з групою селян. Звинувачення були традиційні для того часу: «Участь у контрреволюційній націоналістичній організації з метою створення самостійної Української держави та відриву її від СРСР». Ніхто із заарештованих у цій сфабрикованій справі навіть не знав М. Вороного, проте 29 квітня 1938 р. їм усім винесли смертний вирок. Поета не стало 7 червня 1938 р… Але залишилась його творчість.

Більша частина поезій Вороного була розсипана здебільшого по журнальних сторінках «Літературно-наукового вісника», «Засіва», «Дзвону», «Сяйва», «Життя і революції»; в антологіях, збірниках, декламаторах, альманахах початку ХХ ст.: «Акорди», «Вік» «Українська муза», «Складка», «За красою», «Дубове листя», «Багаття» та ін. (Серед названих у нашій бібліотеці  наявні часописи «Літературно-науковий вісник», «Дзвін», «Сяйво», «Життя і революція», альманах «Вік»). Усі ці видання були, по суті, головною трибуною, де письменник міг реалізувати своє прагнення творити нову літературу рідною мовою.

За життя М. Вороного окремими виданнями вийшли лише 5 книг: «Ліричні поезії» (Київ, 1911), «В сяйві мрій» (Київ, 1913), «Поезії» (Черкаси-Київ, 1920), «За Україну» (Варшава, 1921), «Поезії» (Харків, 1929).

Творчість Миколи Вороного відзначається високою поетичною культурою, витонченістю вірша, возвеличенням любові, краси, природи. Вони порушують загальносвітові теми, філософські питання тощо. Його патріотичні твори наповнені любов’ю до своєї Вітчизни, її народу. Вірш «За Україну» був покладений на музику і перетворився на народний гімн українства. За висловом українського літературознавця О. І. Білецького, його поезія була «явищем високої художньої цінності».

Збірка М. Вороного «Поезії», що побачила світ у видавництві «Сяйво» сто років тому, наявна у фонді відділу рідкісних і цінних видань. До неї вміщено бл. 80 віршів із циклів «Сонячні хвилини», «Amoroso», «Елегії», «За брамою раю», «Разок намиста», «З хвиль життя». Також опубліковано літературознавчий нарис письменника Спиридона Черкасенка. Сучасник М. К. Вороного, автор нарису, називає поета «співцем чистої краси. ...Всю красу, що відбиває в собі неосяжна душа поетова – блакить неба, злото зір, перли сліз, сяйво дівочих очей, рай кохання, усміх рожевих уст, високу душу, порив до щастя, ...присмерковий сум і зітхання – все приносить він у згуках побожно-чарівних гімнів. У рідного народу дістав поет у спадок величний дар творчости й багатство барв та згуків із хистом першорядного майстра перелив їх у форми, до того ще незнані». 

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук

Поділитися:

Співець чистої краси


До 100-річчя виходу з друку збірника митця Розстріляного відродження М. Вороного – «Поезії»

Вороний, М. К. Поезії. Т. 1 / М. К. Вороний. – Вид. 2-ге, змінене й доповн. – Черкаси ; Київ : Вид. т-во «Сяйво», 1920. – ХI,139, IV с.: портр.

Мій друже, я Красу люблю...

Як рідну Україну.

М. Вороний

100 років тому, в період Перших визвольних змагань, вийшли у світ «Поезiї» відомого українського митця, одного з діячів Розстріляного відродження, який відчув на собі репресивну машину тоталітарної сталінської системи, Миколи Вороного. Він був талановитим поетом і критиком, істориком і діячем українського театру, глибоким знавцем світової драматургії, перекладачем, актором, журналістом.

З’явився на світ Микола Кіндратович Вороний на Дніпропетровщині 24 листопада 1871 р. в сім’ї ремісника. Навчався в Харківському, пізніше в Ростовському реальному училищах. У цей період почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка.

Отримавши вищу освіту у Львівському університеті, Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово».

1897 р. стає актором театральних труп Кропивницького та Саксаганського, чотири роки проводить на гастролях, мандрує з театрами містами й селами України, Російської імперії.

1903 р. Вороний одружується на Вірі Вербицькій – доньці відомого українського письменника Миколи Вербицького. Невдовзі закохані перебралися до північної оази тодішньої української культури – Чернігова. У подружжя народжується син Марко (у майбутньому талановитий поет, доля якого склалася також трагічно, як і доля його батька). Родинне щастя, про яке мріялося у виснажливі роки акторських мандрів, виявилося швидкоплинним. Приблизно через рік подружжя розлучилося. Трагедія нерозділеного почуття стала однією із головних тем його поезій, сповнених болю й страждань.

Та знову повернемося до біографічної хронології поета. З 1910 р. Вороний жив у Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі, писав рецензії на театральні вистави, статті про театр, драматургію. З-під пера Миколи Кіндратовича постала низка театрознавчих розвідок: «Театральне мистецтво й український театр» (Київ, 1912) ; «Театр і драма» (Київ, 1913), «Драматична примадонна» (Львів, 1924), «Режисер. Театральний підручник (Львів, 1925)» та ін. Одна з них  –  «Театр і драма» – зберігається у фонді «Тімірязєвки».

У роки Української революції Вороний став одним із співзасновників першого складу Української Центральної Ради. 1920 р. емігрував за кордон.

Із 1920 по 1926 рр. митець жив і працював у Варшаві. У столиці Польщі вийшла друком його славнозвісна збірка поезій «За Україну». Але ностальгія не дозволила засиджуватися на чужині. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.

У квітні 1938 р. поета заарештували разом з групою селян. Звинувачення були традиційні для того часу: «Участь у контрреволюційній націоналістичній організації з метою створення самостійної Української держави та відриву її від СРСР». Ніхто із заарештованих у цій сфабрикованій справі навіть не знав М. Вороного, проте 29 квітня 1938 р. їм усім винесли смертний вирок. Поета не стало 7 червня 1938 р… Але залишилась його творчість.

Більша частина поезій Вороного була розсипана здебільшого по журнальних сторінках «Літературно-наукового вісника», «Засіва», «Дзвону», «Сяйва», «Життя і революції»; в антологіях, збірниках, декламаторах, альманахах початку ХХ ст.: «Акорди», «Вік» «Українська муза», «Складка», «За красою», «Дубове листя», «Багаття» та ін. (Серед названих у нашій бібліотеці  наявні часописи «Літературно-науковий вісник», «Дзвін», «Сяйво», «Життя і революція», альманах «Вік»). Усі ці видання були, по суті, головною трибуною, де письменник міг реалізувати своє прагнення творити нову літературу рідною мовою.

За життя М. Вороного окремими виданнями вийшли лише 5 книг: «Ліричні поезії» (Київ, 1911), «В сяйві мрій» (Київ, 1913), «Поезії» (Черкаси-Київ, 1920), «За Україну» (Варшава, 1921), «Поезії» (Харків, 1929).

Творчість Миколи Вороного відзначається високою поетичною культурою, витонченістю вірша, возвеличенням любові, краси, природи. Вони порушують загальносвітові теми, філософські питання тощо. Його патріотичні твори наповнені любов’ю до своєї Вітчизни, її народу. Вірш «За Україну» був покладений на музику і перетворився на народний гімн українства. За висловом українського літературознавця О. І. Білецького, його поезія була «явищем високої художньої цінності».

Збірка М. Вороного «Поезії», що побачила світ у видавництві «Сяйво» сто років тому, наявна у фонді відділу рідкісних і цінних видань. До неї вміщено бл. 80 віршів із циклів «Сонячні хвилини», «Amoroso», «Елегії», «За брамою раю», «Разок намиста», «З хвиль життя». Також опубліковано літературознавчий нарис письменника Спиридона Черкасенка. Сучасник М. К. Вороного, автор нарису, називає поета «співцем чистої краси. ...Всю красу, що відбиває в собі неосяжна душа поетова – блакить неба, злото зір, перли сліз, сяйво дівочих очей, рай кохання, усміх рожевих уст, високу душу, порив до щастя, ...присмерковий сум і зітхання – все приносить він у згуках побожно-чарівних гімнів. У рідного народу дістав поет у спадок величний дар творчости й багатство барв та згуків із хистом першорядного майстра перелив їх у форми, до того ще незнані». 

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук