Українська державність: шляхи становлення (1917–1921 рр.) 

22 січня в нашій державі згідно з Указом Президента України від 13.11.2014 р. відзначають День Соборності України. Цього дня 1919 року на Софійському майдані в Києві проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Передумовою цієї історичної події став короткий, але насичений період, коли після краху імперії Романових і Габсбургів існували чотири державні формації української революційної хвилі з виразно національним характером: УНР доби Української Центральної Ради (Перша УНР) та доби Директорії (Друга УНР), Українська Держава (Гетьманат) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Скрутне становище, в якому опинилися Директорія й ЗУНР, дала можливість реалізувати споконвічне прагнення українців отримати незалежну національну державу, оголосивши 22 січня 1919 р. універсал про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.

Хоча соборність України і не вдалося утвердити, Акт злуки залишився тією знаменною подією, що має велике історичне значення для українського суспільства й сьогодні. Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу.

З нагоди відзначення Дня Соборності пропонуємо ознайомитися з книжковою виставкою «Українська державність: шляхи становлення (1917–1921 рр.)», яка ознайомить з історичними подіями, що відбувались на нашій землі під час створення новітньої української національної державності.

 

Україна була, єсть, і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу.

Із політичного маніфесту «Братства Тарасівців». 1891 р. 

Держава і право в Україні доби Української Центральної Ради 

Бурдін, М. Реформування земельних відносин Центральною Радою УНР / М. Бурдін // Підприємництво, госп-во і право. – 2016. – № 11. – С. 103–109.

У статті проаналізовано підходи дослідників державно-правових реформ, здійснених Центральною Радою УНР, зокрема у сфері земельних відносин. Показано, що уряд УНР не мав достатнього теоретично-правового розуміння розбудови української національної держави, не володів організаційними здібностями для мобілізації українського народу в його боротьбі за національну незалежність і був значною мірою у своєму світогляді обмежений російською соціалістично-общинною ідеологією, що й призвело до його поразки і втрати щойно здобутої української національної незалежності. 

Василик, І. Президент УНР Андрій Лівицький: адвокат і політик на тлі епохи / І. Василик // Вісн. Нац. асоц. адвокатів України. – 2020. – № 6. – С. 64.

У статті висвітлено життєвий шлях, політичні уподобання, адвокатську, державницьку та громадсько-політичну діяльність видатного державного і політичного діяча, президента Української Народної Республіки Андрія Лівицького. 

Гай-Нижник, П. П. Взаємини України з Францією і Великою Британією за Центральної Ради (1917–1918 рр.): становлення і розлад / П. П. Гай-Нижник // Гілея. – 2017. – № 9. – С. 32–43.

Висвітлюється перебіг становлення та причини розладу політичних, міждержавних і дипломатичних відносин України за Центральної Ради УНР із Францією та Великобританією наприкінці 1917 – на початку 1918 років. 

Єрмолаєв, В. М. Досвід першого вітчизняного парламенту в оцінках Михайла Грушевського / В. М. Єрмолаєв // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 1. – С. 30–46.

Проаналізовано публіцистичні статті, брошури, промови і спогади М. С. Грушевського, в яких Голова УЦР викладав своє бачення проблем формування вищого представницького органу влади в Україні 1917–1918 рр., його законотворення, перспектив представницької демократії в Українській Народній Республіці. Доведено, що, попри народницькі й соціалістичні погляди, М. С. Грушевський розвивав основні принципи парламентаризму, дав влучні оцінки сучасних йому європейських парламентів, критично оцінював досвід Центральної Ради, її роль у творенні правової й політичної системи Української Народної Республіки 

Колос, М. Конституційні основи кримінально-правової політики Української Народної Республіки (1917–1918) / М. Колос // Вісн. Конституційн. суду України. – 2016. – № 2/3. – С. 216–224.

Стаття присвячена виникненню і розвитку української кримінально-правової політики в період 1917–1918 років. Автор послідовно і детально висвітлює її формування та функціонування в Українській Народній Республіці. Він звертає увагу на легітимне введення у правове поле України кримінально-правового законодавства Російської імперії та Російської республіки, підконтрольної Тимчасовому уряду, а також вказує на витоки уконституціювання прогресивних кримінально-правових положень, спрямованих на охорону прав, свобод і гідності людини. 

Купрійчук, В. Доба Центральної Ради УНР: від мовної українізації до українознавчого змісту освіти / В. Купрійчук // Зб. наук. праць Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2012. – Вип. 1. – С. 16–25.

У статті детально розкрито мовні та освітні процеси діяльності уряду Центральної Ради, їх вплив на управлінський розвиток Української держави. Аналізуються основні напрями, шляхи, засоби і політична спрямованість уряду в реформуванні управління освітою. 

Макарчук, А. В. Проблема окреслення кордонів УНР та УД у відносинах країни з Четвертим союзом (лютий – листопад 1918 р.): історико-правовий аналіз / А. В. Макарчук // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2012. – № 4. – С. 67–72.

Автор описує роль німецького військового чинника в питанні визначення кордонів УНР і УД та належності до їх складу тих чи інших територій. Він зауважує, що у випадку відсутності колізій між інтересами сторін щодо проведення кордонів, союзники надавали посильну поміч українським урядам у задоволенні їх територіальних претензій. Німецька та австро-угорська військова присутність стала запорукою стабільності в прикордонних зонах та вигідного для української сторони розв’язання територіального питання із Радянською Росією. Воля української сторони навіть змусила німецький військовий провід дещо поступитись стратегічним інтересом, погодившись на входження Кримського півострова до складу Української Держави, що є визначним успіхом дипломатії Гетьманату. 

Музика, І. В. Михайло Грушевський – ідеолог і творець української держави / І. В. Музика // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2016. – № 3. – С. 9–14.

У статті йдеться про відомого державного діяча, науковця і громадянина М. Грушевського, який став знаковим феноменом для України й українців у найбільш переломні часи їх цивілізаційного існування, а саме в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. 

Піскун, В. Олександр Шульгин – міністр закордонних справ УНР / В. Піскун // Зовніш. справи. – 2017. – № 2. – С. 37–40.

У статті висвітлюється постать Олександра Шульгина – першого міністра закордонних справ УНР, українського державного й громадського діяча, історика та дипломата. 

Рум’янцев, В. Проголошення незалежності Української Народної Республіки (до 100-річчя четвертого Універсалу) / В. Рум’янцев // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 4. – С. 143–155.

Особлива увага приділена дослідженню причин, які призвели до проголошення незалежності УНР, а саме розвитку конфлікту з більшовиками, який призвів до того, що єдиним засобом його подолання і збереження української державності було укладення миру між УНР і країнами Центрального блоку. Автором розкриті зміст, сутність і наслідки Брестського миру для українського державотворення. Особлива увага приділена аналізу протиріч і конфліктів між Центральною Радою і німецьким військовим командуванням в Україні стосовно економічних стосунків, особливо в аграрному секторі, та проблем, пов’язаних із постачанням продовольства до Німеччини. 

Рум’янцев, В. О. Утворення Української Народної Республіки (до 100-річчя Третього Універсалу) / В. О. Рум’янцев // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 3. – С. 51–60.

Досліджено вплив перевороту 25 жовтня 1917 р. на державотворчий процес в Україні. Проаналізовано зовнішню програму і внутрішні соціально-економічні завдання УНР (участь УНР у мировій конференції, соціалізація землі, восьмигодинний робочий день, амністія тощо). Досліджено проблемні положення Третього Універсалу, передусім питання федеративних зв’язків із Росією та їх наслідки для державотворчого процесу. 

Солдатенко, В. Суспільно-політичні альтернативи революційної доби / В. Солдатенко, О. Любовець // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2011. – № 8. – С. 54–62.

У статті проаналізовано історичний досвід державотворення в буремні роки національно-визвольних змагань на терені України, розглянуто інваріативні можливості здійснення різних альтернатив суспільно-політичного поступу. Попри те, що тоді не вдалося відстояти жодну з політико-правових моделей національної державності, на думку авторів, з тогочасного досвіду боротьби за створення самостійної соборної Української держави варто винести повчальні уроки для нинішньої політичної еліти, яка має запропонувати суспільству об’єднавчу національну ідею. 

Українське державотворення в добу Гетьманату 

Єрмолаєв, В. Гетьманат і Директорія: спроби відновлення вищих представницьких органів / В. Єрмолаєв // Право України. – 2017. – № 3. – С. 62–79.

У статті висвітлені питання вивчення історії відродження вищих представницьких органів доби Гетьманату і Директорії. Незважаючи на складні умови, в яких вони діяли, Гетьманат і Директорія не припиняли конституційний і звичайний законодавчий процес, спроби відродження парламентаризму, створення передпарламенту.

Захарченко, П. Політико-правові засади формування національної політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.): до 100-річчя її утворення / П. Захарченко, М. Мірошниченко // Право України. – 2018. – № 6. – С. 160–181.

Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. 

Купрійчук, В. Державне управління охороною культурної спадщини в добу Української Держави (квітень – грудень 1918 року) / В. Купрійчук, А. Дербак // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2013. – № 2. – С. 225–232.

У статті розглянуто особливості державного управління охороною культурної спадщини в добу Гетьманату П. Скоропадського, виявлено позитивні і негативні чинники, що впливали на розвиток системи управління цією сферою на той час і на цій основі визначено пріоритетні напрями та завдання реалізації державної політики пам`яткоохоронної галузі в сучасній Україні. 

Купрійчук, В. М. Роль Головного управління мистецтв та національної культури як суб`єкта державного управління в умовах трансформації гуманітарної політики в добу Української Держави Гетьмана Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.) / В. М. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2014. – № 1. – С. 88–94.

У статті детально розкрито управлінську структуру та функції Головного управління мистецтв та національної культури уряду П. Скоропадського та його вплив на державотворчі процеси тогочасного гуманітарного розвитку. Обґрунтовано роль цієї інституції з координації діяльності центральних і відповідних державних органів місцевого самоврядування у проведенні єдиної державної політики в галузі культурного будівництва на території Української гетьманської держави. 

Рум’янцев, В. Витоки, природа влади та правові засади Української держави гетьмана Павла Скоропадського / В. Рум’янцев // Право України. – 2020. – № 1. – С. 225–241.

Стаття наголошує, що, незважаючи на значну залежність від німців, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського мала свої цілі й соціальну базу. Її утворення являло собою спробу консервативних політичних сил загасити полум’я революції, збити хвилю радикальних соціальних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ ввести соціальне життя у межі правових норм, відстояти право приватної власності. 

Солдатенко, В. «Коротке інтермецо» гетьмана Павла Скоропадського (до питання про політико-правову оцінку та історичну долю Української Держави 1918 р.) / В. Солдатенко // Публ. право. – 2019. – № 1. – С. 170–182.

Йдеться про режим правління гетьмана П. Скоропадського, який розумів, що його держава має бути українською, але проросійські симпатії погубили його. 14 листопада 1918 року він видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Це призвело до повстання проукраїнських сил, в результаті чого Скоропадський через місяць зрікся влади. 

Федчишина, В. В. Управління судово-експертною діяльністю України за доби правління Гетьмана Павла Скоропадського (1918) / В. В. Федчишина // Економіка та держава. – 2014. – № 5. – С. 120–123.

У статті досліджено історичні віхи розвитку судово-експертної діяльності, зокрема за доби правління Гетьмана Павла Скоропадського (29.04.1918 р. – 14.12.1918 р.). 

Держава і право Української Народної Республіки доби Директорії 

Бондар, Н. Юридична (правнича) освіта у період визвольних змагань (1917–1921 рр.): історико-правове дослідження / Н. Бондар // Підприємництво, госп-во і право. – 2019. – № 3. – С. 223–227.

У статті здійснюється аналіз процесу розвитку юридичної (правничої) освіти у період визвольних змагань 1917–1921 рр. Зазначено, що історичний досвід діяльності Центральної Ради П. Скоропадського та Директорії у процесі формування юридичної (правничої) освіти має як теоретичне, так практичне значення. 

Варгатюк, С. В. Концептуальні засади зовнішньої політики Директорії УНР / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2016. – № 12. – С. 52–54.

Досліджені зовнішньополітичні концептуальні засади України доби Директорії УНР. Проаналізовані пошуки українських державних лідерів та дипломатів оптимального вектору зовнішньої політики доби визвольних змагань 1917–1920 років. 

Варгатюк, С. В. Переговори дипломатичних представників Директорії УНР з командуванням франко-грецького десанту на півдні України / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2017. – № 11. – С. 35–39.

У статті висвітлено діяльність українських дипломатів часів Директорії УНР у справі налагодження відносин з представниками антантського штабу на півдні України. Проаналізовано наслідки перших дипломатичних контактів делегацій від УНР з командуванням франко-грецького десанту, що зайняв південну частину території України між Дністром і Бугом по лінії Тирасполь–Бірзула–Вознесенське. 

Варгатюк, С. В. Українсько-польські відносини доби Директорії УНР / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2016. – № 11. – С. 43–46.

Директорія очікувала від Польщі визнання та збройної допомоги. Факт переговорів не був таємницею для Держсекретаріату ЗУНР, що викликало зародки недовіри і підозри між двома урядами України. Варшава, використовуючи скрутне становище Директорії УНР, морально тиснула на українських дипломатів і підходила до вирішення польсько-українських відносин з позиції сили. Наївна ж віра українського керівництва у щирість польських політиків щодо їхньої згоди на досягнення самостійності УНР надавала можливість проникнення в дипломатичні місії Директорії агентів польської розвідки. 

Довгань, Г. Законотворча діяльність Директорії у сфері винахідництва / Г. Довгань // Підприємництво, госп-во і право. – 2008. – № 2. – С. 111–114.

У статті йдеться про упорядкування законодавства в складних міжнародних та внутрішньополітичних умовах у сфері винахідництва. 

Мина, Ж. В. Історіографічне дослідження періоду Директорії УНР та розбудови її власних Збройних сил / Ж. В. Мина // Гілея. – 2019. – Вип. 141, ч. 1. Історичні науки. – С. 108–112.

У статті узагальнено історіографічну довідку щодо періоду Директорії УНР та її Збройних сил. Охарактеризовано здобутки української діаспори і закордонних видань, досліджено період проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. та останніх років.

Мина, Ж. В. Історіографічне дослідження періоду Директорії УНР та розбудови її власних Збройних сил / Ж. В. Мина // Гілея. – 2019. – Вип. 141, ч. 1. Історичні науки. – С. 108–112.

Автор статті робить спробу узагальнити історіографічні розвідки щодо періоду Директорії УНР та її Збройних сил.  

Рум’янцев, В. Директорія Української Народної Республіки та пошуки стратегії державотворення / В. Рум’янцев // Вісн. Акад. правов. наук України. – 2008. – № 3. – С. 143–151.

У статті висвітлюється аспект державного будівництва УНР доби Директорії, приділяється увага виокремленню основних проблем у пошуку моделей розбудови держави та труднощів їх реалізації. 

Держава і право Західноукраїнської Народної Республіки

Тищик, Б. Розвиток права у Західноукраїнській Народній Республіці (1918–1919 роки) / Б. Тищик // Право України. – 2020. –№ 1. – С. 197–211.

Розглянуто історичну долю Галичини перших десятиліть ХХ ст. Значну увагу зосереджено на характеристиці особливостей становлення права ЗУНР (прийняття тимчасової Конституції, конституційних законів про громадянство, про державну мову (українську), про встановлення основних засад виборчого права (його загальність, рівність, таємність), про вибори до Галицького Сейму, серії законів із державного права (про структуру центральних і місцевих органів влади й управління, судоустрій країни, створення правоохоронних органів тощо).

Бойко, І. Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення : (до 100-річчя проголошення) / І. Бойко // Право України. – 2018. – № 10. – С. 165–184.

Аналізуються передумови утворення, процеси становлення та розвиток ЗУНР, визначається її місце в історії національного державотворення.

Тищик, Б. Державний устрій та законотворча діяльність Західноукраїнської Народної Республіки / Б. Тищик // Право України. – 2017. – № 3. – С. 80–86.

У статті проаналізовано передумови проголошення і розвиток Західноукраїнської Народної Республіки. Значну увагу приділено характеристиці державного устрою, законодавчої діяльності ЗУНР, а також визначення її місця в історії українського державотворення.

Купрійчук, В. Державне управління у галузі освіти Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 – 1919 рік) / В. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2013. – № 1. – С. 218–225.

У статті розглянуто державно-управлінські процеси в галузі освіти Західноукраїнської Народної Республіки. Аналізуються етапи становлення національного шкільництва, основні законодавчі акти УНРади, акцентується увага на необхідності творчого використання тодішнього досвіду в сьогоденній освітній практиці.

Купрійчук, В. Нормативно-правове забезпечення розвитку гуманітарної політики Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 – 1919 р.) / В. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2012. – № 4. – С. 219–226.

У статті розглянуто законодавчу діяльність Західноукраїнської Народної Республіки у сфері гуманітарної політики (листопад 1918 – 1919 р.). Аналізуються основні напрями та шляхи формування та реалізації правового забезпечення в гуманітарній сфері, акцентується увага на необхідності творчого використання тодішнього досвіду в сьогоденній законодавчій практиці.

Мищак, І. До історії законотворчості Західноукраїнської Народної Республіки / І. Мищак // Право України. – 2008. – № 10. – С. 156–163.

У статті йдеться про високий фаховий рівень представників УНРади Західноукраїнської Народної Республіки, який дозволив у стислий термін створити ефективну нормативно-правову базу й вертикаль влади. 

Акт злуки УНР і ЗУНР – знакова подія української історії 

Бойко, І. Боротьба українського народу за державну незалежність у 1917–1921 рр.: уроки для сучасної України / І. Бойко // Право України. – 2016. – № 1. – С. 182–191.

Статтю присвячено аналізу боротьби українського народу за свою державну незалежність (1917–1921 рр.). Значну увагу зосереджено на характеристиці причин поразки УНР та Центральної Ради, Української держави за П. Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР. Визначено історичні уроки боротьби українського народу за свою державу для сучасної України. 

Мацькевич, М. Історико-правові аспекти проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР / М. Мацькевич // Юрид. Україна. – 2010. – № 12. – С. 25–31.

Автор наголошує, що Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки чітко продемонстрував процес злиття обох окремих держав. Певною мірою це було конфедеративне об’єднання до визначення питання про форму держави. Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного об’єднання територій в єдиній суверенній державі, а День 22 січня 1919 року став одним із найвизначальніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, залишившись у пам’яті українського народу як свято Соборності України. 

Бойко, І. Історичне значення відродження Української державності у період визвольних змагань 1917-1921 рр. / І. Бойко // Право України. – 2017. – № 3. – С. 87–95.

У статті визначено історичне значення відродження Української державності у період визвольних змагань 1917–1921 рр. Наголошено, що під час Української революції українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значну увагу зосереджено на характеристиці причин краху Української державності та визначенні її історичних уроків для сучасності. 

Трощинський, В. Соборність як принцип державної регіональної політики України: за матеріалами соціологічних опитувань / В. Трощинський, В. Купрійчук, Р. Небожук // Зб. наук. праць Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2020. – Вип. 2. – С. 7–17.

У статті досліджуються роль і значимість принципу соборності в реалізації регіональної політики в Україні. Робиться історичний екскурс щодо питання причин, які тривалий час унеможливлювали досягнення мети об’єднання всіх етнічних українських земель в єдиній незалежній державі.

Усенко, І. Б. Акт 22 січня 1919 року крізь призму історико-правового аналізу / І. Б. Усенко // Бюл. М-ва юстиції України. –2018. – № 1. – С. 22–24.

У статті йдеться про історичне значення Акту злуки та робиться аналіз документа, який зачитували на Софіївській площі 22 січня 1919 року та легітимність Універсалу Директорії. 

Список підготувала

бібліотекар І категорії

сектору правової інформації

Катерина Осадчук

Поділитися:

Українська державність


22 січня в нашій державі згідно з Указом Президента України від 13.11.2014 р. відзначають День Соборності України. Цього дня 1919 року на Софійському майдані в Києві проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Передумовою цієї історичної події став короткий, але насичений період, коли після краху імперії Романових і Габсбургів існували чотири державні формації української революційної хвилі з виразно національним характером: УНР доби Української Центральної Ради (Перша УНР) та доби Директорії (Друга УНР), Українська Держава (Гетьманат) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Скрутне становище, в якому опинилися Директорія й ЗУНР, дала можливість реалізувати споконвічне прагнення українців отримати незалежну національну державу, оголосивши 22 січня 1919 р. універсал про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.

Хоча соборність України і не вдалося утвердити, Акт злуки залишився тією знаменною подією, що має велике історичне значення для українського суспільства й сьогодні. Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу.

З нагоди відзначення Дня Соборності пропонуємо ознайомитися з книжковою виставкою «Українська державність: шляхи становлення (1917–1921 рр.)», яка ознайомить з історичними подіями, що відбувались на нашій землі під час створення новітньої української національної державності.

 

Україна була, єсть, і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу.

Із політичного маніфесту «Братства Тарасівців». 1891 р. 

Держава і право в Україні доби Української Центральної Ради 

Бурдін, М. Реформування земельних відносин Центральною Радою УНР / М. Бурдін // Підприємництво, госп-во і право. – 2016. – № 11. – С. 103–109.

У статті проаналізовано підходи дослідників державно-правових реформ, здійснених Центральною Радою УНР, зокрема у сфері земельних відносин. Показано, що уряд УНР не мав достатнього теоретично-правового розуміння розбудови української національної держави, не володів організаційними здібностями для мобілізації українського народу в його боротьбі за національну незалежність і був значною мірою у своєму світогляді обмежений російською соціалістично-общинною ідеологією, що й призвело до його поразки і втрати щойно здобутої української національної незалежності. 

Василик, І. Президент УНР Андрій Лівицький: адвокат і політик на тлі епохи / І. Василик // Вісн. Нац. асоц. адвокатів України. – 2020. – № 6. – С. 64.

У статті висвітлено життєвий шлях, політичні уподобання, адвокатську, державницьку та громадсько-політичну діяльність видатного державного і політичного діяча, президента Української Народної Республіки Андрія Лівицького. 

Гай-Нижник, П. П. Взаємини України з Францією і Великою Британією за Центральної Ради (1917–1918 рр.): становлення і розлад / П. П. Гай-Нижник // Гілея. – 2017. – № 9. – С. 32–43.

Висвітлюється перебіг становлення та причини розладу політичних, міждержавних і дипломатичних відносин України за Центральної Ради УНР із Францією та Великобританією наприкінці 1917 – на початку 1918 років. 

Єрмолаєв, В. М. Досвід першого вітчизняного парламенту в оцінках Михайла Грушевського / В. М. Єрмолаєв // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 1. – С. 30–46.

Проаналізовано публіцистичні статті, брошури, промови і спогади М. С. Грушевського, в яких Голова УЦР викладав своє бачення проблем формування вищого представницького органу влади в Україні 1917–1918 рр., його законотворення, перспектив представницької демократії в Українській Народній Республіці. Доведено, що, попри народницькі й соціалістичні погляди, М. С. Грушевський розвивав основні принципи парламентаризму, дав влучні оцінки сучасних йому європейських парламентів, критично оцінював досвід Центральної Ради, її роль у творенні правової й політичної системи Української Народної Республіки 

Колос, М. Конституційні основи кримінально-правової політики Української Народної Республіки (1917–1918) / М. Колос // Вісн. Конституційн. суду України. – 2016. – № 2/3. – С. 216–224.

Стаття присвячена виникненню і розвитку української кримінально-правової політики в період 1917–1918 років. Автор послідовно і детально висвітлює її формування та функціонування в Українській Народній Республіці. Він звертає увагу на легітимне введення у правове поле України кримінально-правового законодавства Російської імперії та Російської республіки, підконтрольної Тимчасовому уряду, а також вказує на витоки уконституціювання прогресивних кримінально-правових положень, спрямованих на охорону прав, свобод і гідності людини. 

Купрійчук, В. Доба Центральної Ради УНР: від мовної українізації до українознавчого змісту освіти / В. Купрійчук // Зб. наук. праць Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2012. – Вип. 1. – С. 16–25.

У статті детально розкрито мовні та освітні процеси діяльності уряду Центральної Ради, їх вплив на управлінський розвиток Української держави. Аналізуються основні напрями, шляхи, засоби і політична спрямованість уряду в реформуванні управління освітою. 

Макарчук, А. В. Проблема окреслення кордонів УНР та УД у відносинах країни з Четвертим союзом (лютий – листопад 1918 р.): історико-правовий аналіз / А. В. Макарчук // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2012. – № 4. – С. 67–72.

Автор описує роль німецького військового чинника в питанні визначення кордонів УНР і УД та належності до їх складу тих чи інших територій. Він зауважує, що у випадку відсутності колізій між інтересами сторін щодо проведення кордонів, союзники надавали посильну поміч українським урядам у задоволенні їх територіальних претензій. Німецька та австро-угорська військова присутність стала запорукою стабільності в прикордонних зонах та вигідного для української сторони розв’язання територіального питання із Радянською Росією. Воля української сторони навіть змусила німецький військовий провід дещо поступитись стратегічним інтересом, погодившись на входження Кримського півострова до складу Української Держави, що є визначним успіхом дипломатії Гетьманату. 

Музика, І. В. Михайло Грушевський – ідеолог і творець української держави / І. В. Музика // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2016. – № 3. – С. 9–14.

У статті йдеться про відомого державного діяча, науковця і громадянина М. Грушевського, який став знаковим феноменом для України й українців у найбільш переломні часи їх цивілізаційного існування, а саме в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. 

Піскун, В. Олександр Шульгин – міністр закордонних справ УНР / В. Піскун // Зовніш. справи. – 2017. – № 2. – С. 37–40.

У статті висвітлюється постать Олександра Шульгина – першого міністра закордонних справ УНР, українського державного й громадського діяча, історика та дипломата. 

Рум’янцев, В. Проголошення незалежності Української Народної Республіки (до 100-річчя четвертого Універсалу) / В. Рум’янцев // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 4. – С. 143–155.

Особлива увага приділена дослідженню причин, які призвели до проголошення незалежності УНР, а саме розвитку конфлікту з більшовиками, який призвів до того, що єдиним засобом його подолання і збереження української державності було укладення миру між УНР і країнами Центрального блоку. Автором розкриті зміст, сутність і наслідки Брестського миру для українського державотворення. Особлива увага приділена аналізу протиріч і конфліктів між Центральною Радою і німецьким військовим командуванням в Україні стосовно економічних стосунків, особливо в аграрному секторі, та проблем, пов’язаних із постачанням продовольства до Німеччини. 

Рум’янцев, В. О. Утворення Української Народної Республіки (до 100-річчя Третього Універсалу) / В. О. Рум’янцев // Вісн. Нац. акад. правов. наук України. – 2017. – № 3. – С. 51–60.

Досліджено вплив перевороту 25 жовтня 1917 р. на державотворчий процес в Україні. Проаналізовано зовнішню програму і внутрішні соціально-економічні завдання УНР (участь УНР у мировій конференції, соціалізація землі, восьмигодинний робочий день, амністія тощо). Досліджено проблемні положення Третього Універсалу, передусім питання федеративних зв’язків із Росією та їх наслідки для державотворчого процесу. 

Солдатенко, В. Суспільно-політичні альтернативи революційної доби / В. Солдатенко, О. Любовець // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2011. – № 8. – С. 54–62.

У статті проаналізовано історичний досвід державотворення в буремні роки національно-визвольних змагань на терені України, розглянуто інваріативні можливості здійснення різних альтернатив суспільно-політичного поступу. Попри те, що тоді не вдалося відстояти жодну з політико-правових моделей національної державності, на думку авторів, з тогочасного досвіду боротьби за створення самостійної соборної Української держави варто винести повчальні уроки для нинішньої політичної еліти, яка має запропонувати суспільству об’єднавчу національну ідею. 

Українське державотворення в добу Гетьманату 

Єрмолаєв, В. Гетьманат і Директорія: спроби відновлення вищих представницьких органів / В. Єрмолаєв // Право України. – 2017. – № 3. – С. 62–79.

У статті висвітлені питання вивчення історії відродження вищих представницьких органів доби Гетьманату і Директорії. Незважаючи на складні умови, в яких вони діяли, Гетьманат і Директорія не припиняли конституційний і звичайний законодавчий процес, спроби відродження парламентаризму, створення передпарламенту.

Захарченко, П. Політико-правові засади формування національної політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.): до 100-річчя її утворення / П. Захарченко, М. Мірошниченко // Право України. – 2018. – № 6. – С. 160–181.

Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. 

Купрійчук, В. Державне управління охороною культурної спадщини в добу Української Держави (квітень – грудень 1918 року) / В. Купрійчук, А. Дербак // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2013. – № 2. – С. 225–232.

У статті розглянуто особливості державного управління охороною культурної спадщини в добу Гетьманату П. Скоропадського, виявлено позитивні і негативні чинники, що впливали на розвиток системи управління цією сферою на той час і на цій основі визначено пріоритетні напрями та завдання реалізації державної політики пам`яткоохоронної галузі в сучасній Україні. 

Купрійчук, В. М. Роль Головного управління мистецтв та національної культури як суб`єкта державного управління в умовах трансформації гуманітарної політики в добу Української Держави Гетьмана Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.) / В. М. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2014. – № 1. – С. 88–94.

У статті детально розкрито управлінську структуру та функції Головного управління мистецтв та національної культури уряду П. Скоропадського та його вплив на державотворчі процеси тогочасного гуманітарного розвитку. Обґрунтовано роль цієї інституції з координації діяльності центральних і відповідних державних органів місцевого самоврядування у проведенні єдиної державної політики в галузі культурного будівництва на території Української гетьманської держави. 

Рум’янцев, В. Витоки, природа влади та правові засади Української держави гетьмана Павла Скоропадського / В. Рум’янцев // Право України. – 2020. – № 1. – С. 225–241.

Стаття наголошує, що, незважаючи на значну залежність від німців, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського мала свої цілі й соціальну базу. Її утворення являло собою спробу консервативних політичних сил загасити полум’я революції, збити хвилю радикальних соціальних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ ввести соціальне життя у межі правових норм, відстояти право приватної власності. 

Солдатенко, В. «Коротке інтермецо» гетьмана Павла Скоропадського (до питання про політико-правову оцінку та історичну долю Української Держави 1918 р.) / В. Солдатенко // Публ. право. – 2019. – № 1. – С. 170–182.

Йдеться про режим правління гетьмана П. Скоропадського, який розумів, що його держава має бути українською, але проросійські симпатії погубили його. 14 листопада 1918 року він видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Це призвело до повстання проукраїнських сил, в результаті чого Скоропадський через місяць зрікся влади. 

Федчишина, В. В. Управління судово-експертною діяльністю України за доби правління Гетьмана Павла Скоропадського (1918) / В. В. Федчишина // Економіка та держава. – 2014. – № 5. – С. 120–123.

У статті досліджено історичні віхи розвитку судово-експертної діяльності, зокрема за доби правління Гетьмана Павла Скоропадського (29.04.1918 р. – 14.12.1918 р.). 

Держава і право Української Народної Республіки доби Директорії 

Бондар, Н. Юридична (правнича) освіта у період визвольних змагань (1917–1921 рр.): історико-правове дослідження / Н. Бондар // Підприємництво, госп-во і право. – 2019. – № 3. – С. 223–227.

У статті здійснюється аналіз процесу розвитку юридичної (правничої) освіти у період визвольних змагань 1917–1921 рр. Зазначено, що історичний досвід діяльності Центральної Ради П. Скоропадського та Директорії у процесі формування юридичної (правничої) освіти має як теоретичне, так практичне значення. 

Варгатюк, С. В. Концептуальні засади зовнішньої політики Директорії УНР / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2016. – № 12. – С. 52–54.

Досліджені зовнішньополітичні концептуальні засади України доби Директорії УНР. Проаналізовані пошуки українських державних лідерів та дипломатів оптимального вектору зовнішньої політики доби визвольних змагань 1917–1920 років. 

Варгатюк, С. В. Переговори дипломатичних представників Директорії УНР з командуванням франко-грецького десанту на півдні України / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2017. – № 11. – С. 35–39.

У статті висвітлено діяльність українських дипломатів часів Директорії УНР у справі налагодження відносин з представниками антантського штабу на півдні України. Проаналізовано наслідки перших дипломатичних контактів делегацій від УНР з командуванням франко-грецького десанту, що зайняв південну частину території України між Дністром і Бугом по лінії Тирасполь–Бірзула–Вознесенське. 

Варгатюк, С. В. Українсько-польські відносини доби Директорії УНР / С. В. Варгатюк // Гілея. – 2016. – № 11. – С. 43–46.

Директорія очікувала від Польщі визнання та збройної допомоги. Факт переговорів не був таємницею для Держсекретаріату ЗУНР, що викликало зародки недовіри і підозри між двома урядами України. Варшава, використовуючи скрутне становище Директорії УНР, морально тиснула на українських дипломатів і підходила до вирішення польсько-українських відносин з позиції сили. Наївна ж віра українського керівництва у щирість польських політиків щодо їхньої згоди на досягнення самостійності УНР надавала можливість проникнення в дипломатичні місії Директорії агентів польської розвідки. 

Довгань, Г. Законотворча діяльність Директорії у сфері винахідництва / Г. Довгань // Підприємництво, госп-во і право. – 2008. – № 2. – С. 111–114.

У статті йдеться про упорядкування законодавства в складних міжнародних та внутрішньополітичних умовах у сфері винахідництва. 

Мина, Ж. В. Історіографічне дослідження періоду Директорії УНР та розбудови її власних Збройних сил / Ж. В. Мина // Гілея. – 2019. – Вип. 141, ч. 1. Історичні науки. – С. 108–112.

У статті узагальнено історіографічну довідку щодо періоду Директорії УНР та її Збройних сил. Охарактеризовано здобутки української діаспори і закордонних видань, досліджено період проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. та останніх років.

Мина, Ж. В. Історіографічне дослідження періоду Директорії УНР та розбудови її власних Збройних сил / Ж. В. Мина // Гілея. – 2019. – Вип. 141, ч. 1. Історичні науки. – С. 108–112.

Автор статті робить спробу узагальнити історіографічні розвідки щодо періоду Директорії УНР та її Збройних сил.  

Рум’янцев, В. Директорія Української Народної Республіки та пошуки стратегії державотворення / В. Рум’янцев // Вісн. Акад. правов. наук України. – 2008. – № 3. – С. 143–151.

У статті висвітлюється аспект державного будівництва УНР доби Директорії, приділяється увага виокремленню основних проблем у пошуку моделей розбудови держави та труднощів їх реалізації. 

Держава і право Західноукраїнської Народної Республіки

Тищик, Б. Розвиток права у Західноукраїнській Народній Республіці (1918–1919 роки) / Б. Тищик // Право України. – 2020. –№ 1. – С. 197–211.

Розглянуто історичну долю Галичини перших десятиліть ХХ ст. Значну увагу зосереджено на характеристиці особливостей становлення права ЗУНР (прийняття тимчасової Конституції, конституційних законів про громадянство, про державну мову (українську), про встановлення основних засад виборчого права (його загальність, рівність, таємність), про вибори до Галицького Сейму, серії законів із державного права (про структуру центральних і місцевих органів влади й управління, судоустрій країни, створення правоохоронних органів тощо).

Бойко, І. Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення : (до 100-річчя проголошення) / І. Бойко // Право України. – 2018. – № 10. – С. 165–184.

Аналізуються передумови утворення, процеси становлення та розвиток ЗУНР, визначається її місце в історії національного державотворення.

Тищик, Б. Державний устрій та законотворча діяльність Західноукраїнської Народної Республіки / Б. Тищик // Право України. – 2017. – № 3. – С. 80–86.

У статті проаналізовано передумови проголошення і розвиток Західноукраїнської Народної Республіки. Значну увагу приділено характеристиці державного устрою, законодавчої діяльності ЗУНР, а також визначення її місця в історії українського державотворення.

Купрійчук, В. Державне управління у галузі освіти Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 – 1919 рік) / В. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2013. – № 1. – С. 218–225.

У статті розглянуто державно-управлінські процеси в галузі освіти Західноукраїнської Народної Республіки. Аналізуються етапи становлення національного шкільництва, основні законодавчі акти УНРади, акцентується увага на необхідності творчого використання тодішнього досвіду в сьогоденній освітній практиці.

Купрійчук, В. Нормативно-правове забезпечення розвитку гуманітарної політики Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 – 1919 р.) / В. Купрійчук // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2012. – № 4. – С. 219–226.

У статті розглянуто законодавчу діяльність Західноукраїнської Народної Республіки у сфері гуманітарної політики (листопад 1918 – 1919 р.). Аналізуються основні напрями та шляхи формування та реалізації правового забезпечення в гуманітарній сфері, акцентується увага на необхідності творчого використання тодішнього досвіду в сьогоденній законодавчій практиці.

Мищак, І. До історії законотворчості Західноукраїнської Народної Республіки / І. Мищак // Право України. – 2008. – № 10. – С. 156–163.

У статті йдеться про високий фаховий рівень представників УНРади Західноукраїнської Народної Республіки, який дозволив у стислий термін створити ефективну нормативно-правову базу й вертикаль влади. 

Акт злуки УНР і ЗУНР – знакова подія української історії 

Бойко, І. Боротьба українського народу за державну незалежність у 1917–1921 рр.: уроки для сучасної України / І. Бойко // Право України. – 2016. – № 1. – С. 182–191.

Статтю присвячено аналізу боротьби українського народу за свою державну незалежність (1917–1921 рр.). Значну увагу зосереджено на характеристиці причин поразки УНР та Центральної Ради, Української держави за П. Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР. Визначено історичні уроки боротьби українського народу за свою державу для сучасної України. 

Мацькевич, М. Історико-правові аспекти проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР / М. Мацькевич // Юрид. Україна. – 2010. – № 12. – С. 25–31.

Автор наголошує, що Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки чітко продемонстрував процес злиття обох окремих держав. Певною мірою це було конфедеративне об’єднання до визначення питання про форму держави. Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного об’єднання територій в єдиній суверенній державі, а День 22 січня 1919 року став одним із найвизначальніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, залишившись у пам’яті українського народу як свято Соборності України. 

Бойко, І. Історичне значення відродження Української державності у період визвольних змагань 1917-1921 рр. / І. Бойко // Право України. – 2017. – № 3. – С. 87–95.

У статті визначено історичне значення відродження Української державності у період визвольних змагань 1917–1921 рр. Наголошено, що під час Української революції українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значну увагу зосереджено на характеристиці причин краху Української державності та визначенні її історичних уроків для сучасності. 

Трощинський, В. Соборність як принцип державної регіональної політики України: за матеріалами соціологічних опитувань / В. Трощинський, В. Купрійчук, Р. Небожук // Зб. наук. праць Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2020. – Вип. 2. – С. 7–17.

У статті досліджуються роль і значимість принципу соборності в реалізації регіональної політики в Україні. Робиться історичний екскурс щодо питання причин, які тривалий час унеможливлювали досягнення мети об’єднання всіх етнічних українських земель в єдиній незалежній державі.

Усенко, І. Б. Акт 22 січня 1919 року крізь призму історико-правового аналізу / І. Б. Усенко // Бюл. М-ва юстиції України. –2018. – № 1. – С. 22–24.

У статті йдеться про історичне значення Акту злуки та робиться аналіз документа, який зачитували на Софіївській площі 22 січня 1919 року та легітимність Універсалу Директорії. 

Список підготувала

бібліотекар І категорії

сектору правової інформації

Катерина Осадчук