Хоровому твору подолянина М. Тутковського «Ще не вмерла Україна» – 105 років

Тутковський, М. А. Ще не вмерла Україна : фантазія для фортепіано та 4-голосного хору / [музика] А. М. Артемовського (псевд.) ; сл. П. Чубинського. – Київ ; Варшава : Леон Идзиковский, [1915]: Типо-литография и нотопечатня «И. И. Чоколов». – 5 с.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, окрім книжкових та журнальних раритетів, зберігається кількісно невелика, але унікальна за змістом колекція нотної літератури. Вона представлена творами українських та зарубіжних композиторів ХІХ – початку ХХ ст.

105 років тому вперше побачила світ фантазія для фортепіано та хору «Ще не вмерла Україна», що презентує творчий доробок композитора, піаніста, педагога, диригента, музичного критика Миколи Аполлоновича Тутковського, який видавав свої твори під псевдонімом Н. А. Артемовський.

Народився майбутній митець 17 лютого 1857 р. в Липовці Київської губернії (нині Вінницької обл.) в родині службовця. Прадід був запорізьким козаком, на прізвище Тутко. Батько, Аполлон Лукич, випускник юридичного факультету Київського університету, працював суддею місцевого повітового суду. Дитинство Миколи, молодшого брата Павла та сестри Софії пройшло під пильним доглядом надзвичайно культурної та музично обдарованої матері Юлії Антонівни (уродж. Ліпоман, доньки француженки та офіцера-італійця, який брав участь у наполеонівських війнах). Саме вона розгледіла схильність старшого сина до музики й почала його навчати гри на фортепіано.

Початкову освіту хлопець здобув удома завдяки старанням матері. Закінчивши Житомирську чоловічу гімназію зі срібною медаллю, вступив до музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства (1879–1880). Талановитий студент Микола Тутковський демонстрував значні успіхи в навчанні, брав участь у численних учнівських концертах, часто виступав як соліст-піаніст у симфонічних зібраннях.

1 червня 1880 р. на урочистому випускному Акті Микола Тутковський майстерно виконав 1-шу частину «Симфонічного концерту» надзвичайно популярного в той час французького композитора Г. Літольфа. Чудова гра молодого піаніста справила приємне враження на членів екзаменаційної комісії. З метою вдосконалення професійної майстерності того ж року екстерном склав іспити до Петербурзької консерваторії, а наступного – отримав диплом «Вільного художника».

Повернувшись 1881 р. до Києва, Тутковський протягом десяти років викладав історію музики та мистецтво гри на фортепіано у своїй рідній альма-матер – Київському музичному училищі.

1893 р. Микола Аполлонович організував у Києві приватну музичну школу, яка стала однією з найкращих і найпотужніших у місті. Навчання в елітному закладі коштувало 100 руб. на рік, у класі співу – 120. Рівень підготовки учнів був надзвичайно високим, заняття в ньому проводили за програмою консерваторії. До складу педагогічного колективу входили уславлені музичні педагоги та відомі музиканти Києва.

Крім професійного навчання, студенти й педагоги школи М. Тутковського брали участь у концертно-виконавській діяльності, впливаючи на музично-естетичні смаки киян. Анонси про «учнівські вечори» друкувалися в мистецькій періодиці поряд з оголошеннями про виступи професійних виконавців у театрах та концертних залах Києва. Так, приміром, перша сторінка газети «Жизнь и искусство» за 7 березня 1896 р. повідомляла: «В воскресенье, 10 марта, в зале Людвиковскаго 2-й музыкальный вечер музыкальной школы Н. А. Тутковского». Або ще один анонс: «Оперный спектакль учеников г-жи О. Сантагано-Горчаковой музыкальной школы г-на Тутковского».

За час своєї діяльності (1893–1931) музичний заклад М. Тутковського виховав цілу плеяду яскравих, талановитих особистостей. Серед них – композитор Л. Ревуцький, піаніст В. Горовиць; оперні виконавці М. Донець, Л. Улуханова, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Янса. І це зовсім не повний перелік видатних митців, які уславили ім’я її засновника – Миколи Тутковського.

Окрім педагогічної діяльності, Микола Аполлонович чимало часу відводив громадсько-культурній роботі. Брав участь у діяльності Київського товариства сприяння початковій освіті. Певний час був членом правління та ревізійної комісії Київського літературно-артистичного товариства – громадського об’єднання артистів, художників, літераторів. Займався організацією різноманітних заходів, які влаштовувало товариство. Як музикант виступав на численних концертах, музично-артистичних вечорах, творчих конкурсах, за що отримав спеціальну відзнаку товариства – «Золотий жетон».

Упродовж 1920–1929 рр. Тутковський працював викладачем музично-теоретичних дисциплін у Київській консерваторії та Державному музичному технікумі, віддаючи сили, знання та світло своєї душі молодому поколінню.

Після смерті Миколи Аполлоновича (28 лютого 1931 р.) його традиції продовжувала дружина, талановита піаністка Людмила Семенівна Паращенко-Тутковська. Після закриття 1931 р. музичної школи свого чоловіка вона не втрачала зв’язків з учнями, багатьох навчала безкоштовно.

Творча діяльність М. А. Тутковського відзначалася різноманітністю та багатоплановістю. Свідченням його композиторської майстерності є симфонії «Pensеe еlеgiaque», «Bacchanale bohemienne» та опера «Буйний вітер»; твори для фортепіано, скрипки, віолончелі; хорові та вокальні композиції, обробки українських народних пісень. Він автор підручника «Руководство к изучению гармонии» (1905).

Більшість творів М. Тутковського видавала відома Київська фірма «Леон Ідзіковський», що відіграла значну роль у пропаганді української музичної культури, справі музичного виховання, формування музичних смаків широких верств населення, музичної фахової освіти.

Один із друків цього видавництва – фантазія для фортепіано та чотириголосного хору «Ще не вмерла Україна» – зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань. Цей славнозвісний твір відомого поета П. Чубинського став державним гімном незалежної України. Збільшеного формату видання має прикрашену жовтувато-червоним графічним орнаментом обкладинку. У нижній її частині надруковано текст: «Собственность издателя. Кіев. Изданіе книжнаго и музыкальнаго магазина Леона Идзиковскаго, Коммиссіонера Кіевскаго Отделенія Императорскаго Русскаго Музыкальнаго Общества». Ліворуч стоїть штамп: «Книжный и музыкальн. магазин С. М. Гольденберга бывш. Ф. Шарагова в Каменец. Под.», над ним – власницький підпис: «7-го сентября 1907 года Елены Шпотаковской». Музична праця Миколи Тутковського була надрукована 105 років тому в «нотопечатне» І. І. Чоколова – одного з представників відомої родини київських підприємців.

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук

Поділитися:

Ще не вмерла Україна


Тутковський, М. А. Ще не вмерла Україна : фантазія для фортепіано та 4-голосного хору / [музика] А. М. Артемовського (псевд.) ; сл. П. Чубинського. – Київ ; Варшава : Леон Идзиковский, [1915]: Типо-литография и нотопечатня «И. И. Чоколов». – 5 с.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, окрім книжкових та журнальних раритетів, зберігається кількісно невелика, але унікальна за змістом колекція нотної літератури. Вона представлена творами українських та зарубіжних композиторів ХІХ – початку ХХ ст.

105 років тому вперше побачила світ фантазія для фортепіано та хору «Ще не вмерла Україна», що презентує творчий доробок композитора, піаніста, педагога, диригента, музичного критика Миколи Аполлоновича Тутковського, який видавав свої твори під псевдонімом Н. А. Артемовський.

Народився майбутній митець 17 лютого 1857 р. в Липовці Київської губернії (нині Вінницької обл.) в родині службовця. Прадід був запорізьким козаком, на прізвище Тутко. Батько, Аполлон Лукич, випускник юридичного факультету Київського університету, працював суддею місцевого повітового суду. Дитинство Миколи, молодшого брата Павла та сестри Софії пройшло під пильним доглядом надзвичайно культурної та музично обдарованої матері Юлії Антонівни (уродж. Ліпоман, доньки француженки та офіцера-італійця, який брав участь у наполеонівських війнах). Саме вона розгледіла схильність старшого сина до музики й почала його навчати гри на фортепіано.

Початкову освіту хлопець здобув удома завдяки старанням матері. Закінчивши Житомирську чоловічу гімназію зі срібною медаллю, вступив до музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства (1879–1880). Талановитий студент Микола Тутковський демонстрував значні успіхи в навчанні, брав участь у численних учнівських концертах, часто виступав як соліст-піаніст у симфонічних зібраннях.

1 червня 1880 р. на урочистому випускному Акті Микола Тутковський майстерно виконав 1-шу частину «Симфонічного концерту» надзвичайно популярного в той час французького композитора Г. Літольфа. Чудова гра молодого піаніста справила приємне враження на членів екзаменаційної комісії. З метою вдосконалення професійної майстерності того ж року екстерном склав іспити до Петербурзької консерваторії, а наступного – отримав диплом «Вільного художника».

Повернувшись 1881 р. до Києва, Тутковський протягом десяти років викладав історію музики та мистецтво гри на фортепіано у своїй рідній альма-матер – Київському музичному училищі.

1893 р. Микола Аполлонович організував у Києві приватну музичну школу, яка стала однією з найкращих і найпотужніших у місті. Навчання в елітному закладі коштувало 100 руб. на рік, у класі співу – 120. Рівень підготовки учнів був надзвичайно високим, заняття в ньому проводили за програмою консерваторії. До складу педагогічного колективу входили уславлені музичні педагоги та відомі музиканти Києва.

Крім професійного навчання, студенти й педагоги школи М. Тутковського брали участь у концертно-виконавській діяльності, впливаючи на музично-естетичні смаки киян. Анонси про «учнівські вечори» друкувалися в мистецькій періодиці поряд з оголошеннями про виступи професійних виконавців у театрах та концертних залах Києва. Так, приміром, перша сторінка газети «Жизнь и искусство» за 7 березня 1896 р. повідомляла: «В воскресенье, 10 марта, в зале Людвиковскаго 2-й музыкальный вечер музыкальной школы Н. А. Тутковского». Або ще один анонс: «Оперный спектакль учеников г-жи О. Сантагано-Горчаковой музыкальной школы г-на Тутковского».

За час своєї діяльності (1893–1931) музичний заклад М. Тутковського виховав цілу плеяду яскравих, талановитих особистостей. Серед них – композитор Л. Ревуцький, піаніст В. Горовиць; оперні виконавці М. Донець, Л. Улуханова, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Янса. І це зовсім не повний перелік видатних митців, які уславили ім’я її засновника – Миколи Тутковського.

Окрім педагогічної діяльності, Микола Аполлонович чимало часу відводив громадсько-культурній роботі. Брав участь у діяльності Київського товариства сприяння початковій освіті. Певний час був членом правління та ревізійної комісії Київського літературно-артистичного товариства – громадського об’єднання артистів, художників, літераторів. Займався організацією різноманітних заходів, які влаштовувало товариство. Як музикант виступав на численних концертах, музично-артистичних вечорах, творчих конкурсах, за що отримав спеціальну відзнаку товариства – «Золотий жетон».

Упродовж 1920–1929 рр. Тутковський працював викладачем музично-теоретичних дисциплін у Київській консерваторії та Державному музичному технікумі, віддаючи сили, знання та світло своєї душі молодому поколінню.

Після смерті Миколи Аполлоновича (28 лютого 1931 р.) його традиції продовжувала дружина, талановита піаністка Людмила Семенівна Паращенко-Тутковська. Після закриття 1931 р. музичної школи свого чоловіка вона не втрачала зв’язків з учнями, багатьох навчала безкоштовно.

Творча діяльність М. А. Тутковського відзначалася різноманітністю та багатоплановістю. Свідченням його композиторської майстерності є симфонії «Pensеe еlеgiaque», «Bacchanale bohemienne» та опера «Буйний вітер»; твори для фортепіано, скрипки, віолончелі; хорові та вокальні композиції, обробки українських народних пісень. Він автор підручника «Руководство к изучению гармонии» (1905).

Більшість творів М. Тутковського видавала відома Київська фірма «Леон Ідзіковський», що відіграла значну роль у пропаганді української музичної культури, справі музичного виховання, формування музичних смаків широких верств населення, музичної фахової освіти.

Один із друків цього видавництва – фантазія для фортепіано та чотириголосного хору «Ще не вмерла Україна» – зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань. Цей славнозвісний твір відомого поета П. Чубинського став державним гімном незалежної України. Збільшеного формату видання має прикрашену жовтувато-червоним графічним орнаментом обкладинку. У нижній її частині надруковано текст: «Собственность издателя. Кіев. Изданіе книжнаго и музыкальнаго магазина Леона Идзиковскаго, Коммиссіонера Кіевскаго Отделенія Императорскаго Русскаго Музыкальнаго Общества». Ліворуч стоїть штамп: «Книжный и музыкальн. магазин С. М. Гольденберга бывш. Ф. Шарагова в Каменец. Под.», над ним – власницький підпис: «7-го сентября 1907 года Елены Шпотаковской». Музична праця Миколи Тутковського була надрукована 105 років тому в «нотопечатне» І. І. Чоколова – одного з представників відомої родини київських підприємців.

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук