В усі часи діти, рано чи пізно, залишали свої сім’ї та домівки, вирушаючи на навчання, або в пошуках кращої долі. Це є однією з обов'язкових умов дорослішання та хорошої сепарації – психологічного відділення дітей від батьків, коли дитина стає самостійною та незалежною дорослою людиною. Сепарацію практично завжди переживають болісно, більшою мірою – батьки, у яких звільнення від батьківських обов'язків може викликати неоднозначні почуття. З одного боку, з'являється свобода від необхідності піклуватися про дітей, з іншого – смуток і туга у зв'язку з відходом чогось значущого з життя, відчуття власної непотрібності, марності, порожнечі й навіть депресія. Часто ці речі накладаються на неможливість будувати відносини в батьківській парі, на кризу середнього віку, на страхи, пов'язані з власним здоров'ям та кар'єрою. До того ж, на все це наклалася ще й війна з її вимушеністю та незворотністю, з її матеріальними втратами і, як не дивно, несподіваними перспективами та шансами змінити своє життя.