Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні

(віртуальний бібліографічний список до 30-річчя Незалежності України)

16 лютого 1945 р. була створена Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Це міжнародна організація, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури, сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури та охороні пам’яток культури. Наразі 67 регіональних, кластерних і національних офісів та підрозділів, розташованих у різних частинах світу входять до складу даної організації.

Світова спадщина ЮНЕСКО – це неповторні куточки природи і рукотворні пам’ятки, які демонструють неймовірне багатство планети Земля та можливості людини. Це – храми, парки, заповідники та навіть цілі історичні центри міст. Об’єкти спадщини ЮНЕСКО є надбанням всього людства, підлягають збереженню і популяризації в силу їх особливої культурної та історичної значимості. Варто зазначити, що періодично перелік Світової спадщини ЮНЕСКО поповнюється новими об’єктами, змінюється та уточнюється. Нині в Україні таких об’єктів 7, а ще три – внесено до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства. Батьківщиною найбільшого числа пам’яток Світової спадщини є Італія (53 об’єкти).

Матеріали, вміщені до бібліографічного списку, стануть у пригоді мандрівникам, широкому колу шанувальників пам’яток природи і культури, якими багата Україна. 

Софійський собор

Національний заповідник «Софія Київська» – музейний комплекс, який об’єднує десятки пам’яток архітектури. Тут зберігають та експонують археологічні колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва тощо. Софійський собор, або Софія Київська, було зведено князем Ярославом Мудрим в XI ст., незабаром після хрещення Русі. Святиня символізувала становлення Києва як столиці християнського князівства і до XIII ст. була головною церквою Русі. Собор Святої Софії є однією з пам’яток архітектури та монументального мистецтва початку XI ст., що впливала на проєктування та оздоблення храмів Київської Русі, а згодом і Східної Європи. Об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Александрович, В. Київський Софійський собор: маловідоме, невідоме та не зауважене в історії / В. Александрович // Історія і суспільствознавство в шк. України: теорія та методика навчання. – 2011. – № 5. – С. 34–38.

Айналов, Д. Мармури та інкрустації Києво-Софійського собору і Десятинної церкви / Д. Айналов // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського ; [редкол.: П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. ; упоряд.: Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко]. – Київ, 2012. – Вип. 2. – С. 115–123.

Гуцуляк, Р. Б. Результати дослідження мозаїчних і фрескових штукатурок підкупольного простору Софійського собору 2013–2014 рр. / Р. Б. Гуцуляк // Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності : зб. наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф., 06-07 черв., 2017 р. / Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв [та ін.]. – Київ, 2017. – С. 80–83.

З історії реставрації стінопису Софії Київської / Т. М. Рясная ; Нац. заповідник «Софія Київська», НДІ «Свята Софія». – Київ ; Вінниця : Вінницька обл. друк., 2018. – 172 с.

Кондаков, Н. П. Про фрески сходових веж Києво-Софійського собору / Н. П. Кондаков // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна / відп. ред. Ю. А. Мицик ; упоряд.: Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко. – Київ, 2014. –Вип. 4. – С. 217–238.

Корнієнко, В. В. Корпус графіті Софії Київської (XI – початок XVIII ст.) : [у 3 ч.] / В. В. Корнієнко ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського, Нац. заповідник «Софія Київська». – Київ : [б.в.], 2009 – 2011.

Національний заповідник «Софія Київська» : альбом / авт.-упоряд. Ж. Арустам’ян [та ін.]. – Київ : Мистецтво, 2004. – 432 с.

Національний заповідник «Софія Киівська» = National Conservation Area «St. Sophia of Kyiv» : вид. присвяч. 1000-річчю Софії Київської (1011–2011) / заг. ред. Н. Куковальська ; наук. ред. Н. Нікітенко. – Київ : Балтія-Друк, 2011. – 224 с.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні : пам’ятка / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; уклад. О. О. Скаченко ; наук. ред. Ю. М. Ключко. – Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2014. – 71 с.

Полюшко, Г. Царські ворота Софії Київської / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2020. – № 1/3. – С. 36–41.

Софія Київська у новітніх дослідженнях : колектив. монографія / Нац. заповідник «Софія Київська», НДІ «Свята Софія». – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2018. – 368 с.

Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавра – архітектурний ансамбль двох унікальних підземних комплексів, монастирських будівель, сформований впродовж майже дев’яти століть, що демонструє зміни стилів в архітектурі, а також вдосконалення інженерних споруд. До складу заповідника входять унікальні наземні та підземні храми ХІ-ХІХ ст., комплекси печер з лабіринтами, житлові та господарчі будівлі XVI-XIX ст. Основні об’єкти Києво-Печерської лаври: Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, Велика дзвіниця, Церква Всіх Святих, Трапезна церква, монастирські оборонні мури з баштами, комплекси Антонієвих (Ближніх) та Феодосієвих (Дальніх) печер з наземними церквами – Хрестовоздвиженською та Різдва Богородиці, а також церква Спаса на Берестові. Вже протягом багатьох століть історико-культурний заповідник є одним з найбільших паломницьких центрів у світі. Заснований у 1051 році монахами Антонієм та Феодосієм.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бабич, О. Книжкові зібрання Києво-Печерського монастиря домонгольської доби / О. Бабич // Молода нація : альманах. – Київ, 2006. – № 4 (41). – С. 27–40.

Безсонов, С. В. Архітектура Києво-Печерської лаври в її історичному розвитку / С. В. Безсонов ; Нац. Києво-Печер. іст.-культур. заповідник. – Київ : Вид. Філюк О., 2015. – 240 с.

Воронцова, О. А. Лаврські печери : путівник / О.А. Воронцова. – Київ. : Амадей, 2000. – 144 с.

Гирич, І. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури / І. Гирич // Історичний календар'2001. – 2001. – С. 14–26.

Гудз, Л. «Чудеса» в Києво-Печерській лаврі / Л. Гудз // Фінансовий контроль. – 2016. – № 11. – С. 38–40.

І монастир той подібний небу [Образотворчий матеріал] = And that Monastery is Heaven-Like / Нац. Києво-Печер. іст.-культур заповідник ; голов. ред. С. Кролевець ; авт.-упоряд. М. Забуга [та ін.]. – Київ : Інформ.-вид. центр УПЦ, 2005. – 328 с.

Кагамлик, С. Р. Світло духовності і культури. З історії Києво-Печерської лаври ХVІІ–ХVІІІ ст. / С. Р. Кагамлик. – Київ : Наш час, 2008. – 327 с.

Криволапов, М. О. Роль Києво-Печерської лаври у формуванні культури і мистецтва в країнах Європи [Електронний ресурс] / М. О. Криволапов, Б. М. Криволапов // Мистецтвознавчі зап. – 2016. – Вип. 30. – С. 184–192.

Огієнко, Іван (Митрополит) Свята Почаївська лавра : мемуари / І. Огієнко ; упоряд. М. С. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 448 с.

Полюшко, Г. Давня робота українських золотарів : напрестольний хрест ХVІ століття з Києво-Печерської лаври / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2007. – № 1. – С. 80–85.

Савченко, І. Нотно-друкарська справа у Києво-Печерській лаврі / І. Савченко // Бібл. вісн. – 2014. – № 5. – С. 16–23.

Сіткарьова, О. Формування Оленінського подвір’я Києво-Печерської лаври [Електронний ресурс] / О. Сіткарьова // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. – 2010. – Вип. 7. – С. 428–437.

Ткаченко, О. Києво-Печерська лавра – осередок розвитку мистецької освіти (друга половина XVI – поч. XIX ст.) / О. Ткаченко // Гуманітарний вісн. ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди». Педагогіка. Психологія. Філософія : зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – Вип. 28, т. 2. – С. 332–337.

Турчин, Н. Історія становлення Києво-Печерської Лаври / Н. Турчин // Вісн. Київ. ін-ту бізнесу та технологій. – 2013. – № 2. – С. 156–157.

Хведченя, С. Б. Таємниці лаврських святинь / С. Б. Хведченя. – Київ. : Географіка, 2004. – 284 с.

Хемій, М. 400 років друкарні Києво-Печерської лаври / М. Хемій, Н. Коваль // Укр. мова та літ. – 2016. – Січень, № 1/2. – С. 8–13.

Червінський, В. Києво-Печерська Лавра і українська доброчинність та медицина / В. Червінський // Трибуна. – 2006. – № 11–12. – С. 24–28.

Історичний центр Львова (Старе місто)

Унікальність ансамблю історичного центру Львова у тому, що його частини репрезентують кілька історичних етапів формування міського середовища та відрізняються за характером культурної спадщини. Високий замок і Підзамче належать до найстарішої частини міста, розташованої у Львівській улоговині ще з V ст. До Підзамча примикає Середмістя, яке виникло у XIV ст. і є добре збереженим зразком східноєвропейського містобудування. Середмістя охоплює монастирі та резиденції епох Ренесансу і Бароко, парки, побудовані на місці середньовічних укріплень, а також споруди останніх двох століть. Собор святого Юра – архітектурний ансамбль періоду бароко, розташований на пагорбі на південний захід від центру середньовічного міста. Собор будувався у XVIII ст. за ініціативою митрополита Атанасія Шептицького та під керівництвом німецького архітектора Бернарда Меретина. Собор був центром Української греко-католицької церкви (УГКЦ), а також залишається головною пам’яткою епохи бароко у Львові, де поєднуються східно- та західноєвропейські традиції архітектури та мистецтва. Єдиної думки щодо визначення меж центру Львова не існує. Об’єднання художніх та архітектурних традицій Східної Європи, Італії і Німеччини стало причиною внесення історичного центру Львова до когорти найцінніших пам’яток. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО входить з 1998 р.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бевз, М. Львів – у списку всесвітньої культурної спадщини / М. Бевз // Пам’ятки України. – 2001. – № 1/2. – С. 3–7.

Долинська, М. Львів: простір на тлі мешканців (ХІІІ – ХІХ ст.) / М. Долинська ; Укр. католиц. ун-т, Гуманітар. ф-т. – Львів : Вид-во Укр. католиц. ун-ту, 2015. – 168 с.

Іванова, А. За Львівськими брамами / А. Іванова, Є. Бондаренко, Є. Савченко. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2017. – 112 с.

Ільченко, О. Господи, це Львів / О. Ільченко // Міжнар. туризм. – 2005. – № 5. – С. 108–117.

Крип’якевич І. П. Історичні проходи по Львові. – Львів : Каменяр, 1991. – 168 с.

Лемко, І. Топ 25 архітектурних шедеврів Львова [іл. путівник] / І. Лемко. – Львів : Апріорі, 2018. – 272 с.

Лукомський, Г. Старий Львів : (прогулянки давніми куточками галиц. столиці) / Г. Лукомський // Хроніка 2000. – 2005. – Вип. 63/64, ч. 2. – С. 175–185.

Мельник, Б. В. Вулицями старовинного Львова / Б. В. Мельник. – Львів : Світ, 2001. – 272 с.

Мельник, В. А. Архітектурно-мистецькі особливості віднайденого кивоту XVIII ст. з Собору святого Юра У Львові [Електронний ресурс] / В. А. Мельник, Л. Я. Чень // Вісн. Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Архітектура. – 2019. – Т. 1, № 1. – С. 132–139.

Мельник, І. В. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова / І. В. Мельник. – Львів : Апріорі, 2010. – 288 с.

Мельник, І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам’яниці / І. В. Мельник. – Львів : Апріорі, 2011. – 400 с.

Мельник, І. В. Вулиці Львова / І. В. Мельник ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2017. – 607 с.

Николишин, Ю. І. Львів. Місто, що надихає / Ю. І. Николишин. – Львів : Апріорі, 2016. – 136 с.

Николишин, Ю. І. Віч-на-віч зі Львовом / Ю. І. Николишин. – Львів : Апріорі, 2017. – 184 с.

Петришин, Г. П. Зміна дендрологічного складу насаджень у сквері на площі Святого Юра у Львові в умовах містобудівної інтенсифікації [Електронний ресурс] / Г. П. Петришин, Г. Б. Лукащук, С. П. Тупісь, О. Ю. Криворучко // Наук. вісн. Нац. лісо-техн. ун-ту України. – 2016. – Вип. 26.8. – С. 224–231.

Русанова І. Архітектурно-містобудівні засади ревіталізації історичного району Підзамче у Львові [Електронний ресурс] / І. Русанова, Я. Сеньковська // Досвід та перспективи розвитку міст України. – 2014. – Вип. 26. – С. 150–158.

Lviv A Journey Through Time [Образотворчий матеріал] / худож. оформ., макет, текст, фото: А. Музичишин, Р. Різник. – Львів : Апріорі, 2018. – 111 с.

Транскордонний об’єкт науково-культурної спадщини «Дуга Струве»

Дуга Струве – це продукт титанічної праці учених-геодезистів багатьох народів на ділянці у три тисячі кілометрів. Тривала ця праця 40 років. Її результатом стало визначення довжини дуги меридіану, і, відповідно, форми та розмірів Землі. Дуга Струве ‒ це єдине надбання одразу 10 держав ‒ України, Білорусі, Естонії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Росії, Фінляндії та Швеції. За допомогою Дуги встановили правильний розмір та форму нашої планети, що довело теорію Ньютона про те, що Земля є об’ємним овалом, а не ідеальною кулею. Це в свою чергу надало можливість створювати точні топографічні карти. Вимірювання Дуги почалися у 1816 р., а закінчилося у 1855 р. Складалася вона з 258 трикутників, які утворювали ланцюг з 256 основних пунктів. Основні пункти знаходились на кутах трикутників. Пункти позначалися хрестами, пірамідами, кубами. Деколи це була просто цеглина на дні ями. В Україні знайшли дев’ять пунктів Дуги Струве, чотири з них включені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (2005 р.). Три пункти на Хмельниччині ‒ Баранівка, Катеринівка, Гвардійське та Старонекрасівка Одеської області.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Геодизична дуга Струве – об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО // Укр. геогр. журн. – 2006. – № 3. – С. 60–61.

Геодезична дуга Струве – об’єкт всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО // Землевпоряд. вісн. – 2020. – № 5. – С. 33–36.

Єсюнін, С. Дуга Струве – пам’ятка ЮНЕСКО // Незнане Поділля / С. Єсюнін. – Городок, 2012. – С. 134–135.

Приходько, Н. Український шлях геодезичної дуги Струве / Н. Приходько // Фізика та астрономія в шк. – 2011. – № 4. – С. 1, 41.

Руденко, Л. Г. Значення дуги Струве для розвитку наук про Землю / Л. Г. Руденко, В. В. Шестопалов // Укр. геогр. журн. – 2006. – № 3. – С. 62–63.

Шпак, В. Дуга, що об’єднує Європу : 220 років тому народився творець об’єкта, що нині належить до світ. культур. спадщини людства / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2013. – 13 лип. – С. 5.

Букові ліси і давні ліси Карпат

Природний об’єкт світового значення, який спочатку охоплював заповідні карпатські території Пряшівщини в Словаччині і Закарпаття в Україні. Пізніше до нього приєднали лісові масиви Німеччини та ще дев’яти країн Європи (Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Румунії, Словенії, Хорватії). 78 окремих лісових масивів знаходяться у 15 країнах світу. 12 з них – 25 відсотків – в Україні. До складу української частини об’єкта входять ділянки Карпатського біосферного заповідника, природних заповідників «Горгани» та «Розточчя», національних природних парків «Ужанський», «Синевир», «Зачарований край» й «Подільські Товтри».

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бирковим, В. Букові праліси Карпат – світове надбання людства / В. Бирковим, Н. Коваль // Екол. вісн. – 2019. – № 5. – С. 15–19.

Гамор, Ф. Д. Про роль українсько-словацько-німецького об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» в реалізації ідей сталого розвитку в Карпатах / Ф. Д. Гамор // Екол. вісн. – 2012. – № 3. – С. 14–16.

Дудка, І. О. Міксоміцети букових пралісів і старовікових ялинових лісів Національного природного парку «Зачарований край» (Українські Карпати) [Електронний ресурс] / І. О. Дудка, Т. І. Кривомаз // Біол. студії. – 2013. – Т. 7, № 2. – С. 107–118.

Закалюжна, М. Статус об’єкта природної спадщини ЮНЕСКО – нові можливості для України / М. Закалюжна // Надзвичайна ситуація. – 2018. – № 3. – С. 52–55.

Михайлик, А. Збереження букових пралісів як основа сталого розвитку карпатського регіону [Електронний ресурс] / А. Михайлик // Землевпоряд. вісн. – 2015. – № 9. – С. 41–43.

Мочан, В. Карпатські букові праліси в списку ЮНЕСКО : національний парк «Зачарований край» охороняє ліси світового значення / В. Мочан // Природа і сусп-во. – 2017. – 4 серп. – С. 5.

Мочан, В. Об’єкти світової спадщини : проєкт «Збереження Карпатських пралісів» на теренах українських Карпат / В. Мочан // Ліс. і мислив. журн. – 2017. – № 4. – С. 22–23.

Проць Б. Г. Підсумок другого етапу номінування букових пралісів і старовікових лісів України до Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс] / Б. Г. Проць, В. Ф. Покиньчереда, Ю. Ю. Беркела // Наук. зап. Держ. природознав. музею. – 2019. – Вип. 35. – С. 89–96.

Пуговиця, М. Букові праліси – унікальні / М. Пуговиця // Природа і сусп-во. – 2017. – 7 лип. – С. 3.

Стойко, C. М. Букові праліси Карпат як об’єкт світової природної спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс] / C. М. Стойко // Наук. пр. Лісівничої акад. наук України. – 2013. – Вип. 11. – С. 17–24.

Шпарик, Ю. С. Вплив природних факторів на динаміку букового (Fagus sylvatica l.) пралісу Українських Карпат [Електронний ресурс] / Ю. С. Шпарик, Р. М. Вітер, В. Ю. Шпарик // Наук. вісн. Нац. лісо-техн. ун-ту України. – 2018. – Т. 28, № 7. – С. 13–16.

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації

Історична пам’ятка була збудована чеським архітектором Йозефом Главкою у 1864-1884 рр. Резиденція складається з трьох корпусів – Митрополичого, Семінарського та Монастирського, і є поєднанням різних стилів. Попри відносно «молодий вік» резиденція є справжньою перлиною Західної України. Зведена у стилі еклектики, споруда вражає красою та масштабами. Ансамбль будівлі становлять: головний корпус, церква Трьох Святителів, колишній пресвітерій, дендропарк. Особливу цікавість викликає Мармурова зала, зроблена з білого та чорного мармуру. Її стіни прикрашені фресками на історичну та релігійну тематики. Також є Червона зала – місце засідань Священного синоду. Стіни зали оздоблені китайським шовком та венеціанськими дзеркалами, стеля декорована орнаментом, що нагадує колекцію писанок, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. З початком будівництва резиденції почали створювати також й дендропарк площею 5 га. Тут багато дерев, фонтанів, скульптур, унікальне тюльпанове дерево та 130-річний бамбук.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Архітектурний комплекс буковинських митрополттів у Чернівцях // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2003. – Т. 1. – С. 143.

Джаман, В. О. Чернівецький національний університет – центр міжнародного ділового туризму [Електронний ресурс] / В. О. Джаман, Я. В. Джаман, Г. Б. Навроцька // Наук. зап. Тернопіл. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. – 2015. – № 2. – С. 101–105.

Зварич, І. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна) [Електронний ресурс] / І. Зварич, М. Олійник // Гірська шк. Укр. Карпат. – 2015. – № 12/13. – С. 13.

Коротун, І. В. Творчість архітектора Йозефа Главки в Чернівцях [Електронний ресурс] / І. В. Коротун // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 2010. – Вип. 25. – С. 435–437.

Марусик, Т. Колишня резиденція буковинських митрополитів – пам’ятка архітектури світового значення / Т. Марусик // Історія України. – 2008. – Лют. (№ 5). – С. 1–6.

Медведчук, А. Перлина Буковини, або Навчання у палацах / А. Медведчук // Сучасна освіта. – 2009. – № 6. – С. 16–17.

Мельничук, Л. Чернівецький національний університет в румунський період історії Буковини (1918–1940 рр.) [Електронний ресурс] / Л. Мельничук // Історико-політичні проблеми сучасного світу. – 2016. – Т. 33/34. – С. 18–125.

Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора

Античне місто Херсонес Таврійський знаходиться в південно-західній частині Криму (м. Севастополь). Був заснований вихідцями з Греції у 422–421 рр. до н.е. Унікальність пам’ятки у тому, що Херсонес Таврійський був важливим політичним і економічним центром Північного Причорномор’я, де відбувався культурний обмін між Грецькою, Римською, Візантійською імперіями та населенням на північ від Чорного моря. Відіграв вирішальну роль у поширенні християнства в Південно-Східній Європі. Збережені елементи планування міста і хори за принципами Гіпподамової системи демонструють демократичну організацію земель давньогрецького суспільства. Історія цього міста – це частина історії Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії та Київської Русі. До Світової спадщини ЮНЕСКО внесений у 2013 році. Загальна площа Херсонесу Таврійського – 500 га.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Буйських, А. В. До питання про час заснування Херсонеса Таврійського / А. В. Буйських // Археологія. – 2006. – № 3. – С. 35–43.

Зубарь, В. М. Херсонес Таврический : осн. этапы ист. развития в антич. эпоху / В. М. Зубарь. – Київ : Наук. думка, 1997. – 124 с.

Історико-культурні заповідники. Номінаційні досьє об’єктів культурної спадщини, що запропоновані Україною для занесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / за ред. Т. Боборовського ; НДІ пам’яткоохоронних досліджень – Київ : [б. в.], 2014. – 279 с.

Картер, Дж. К. Херсонес Таврійський та інститут класичної археології. Деякі підсумки американсько-української співпраці / Дж. К. Картер // Археологія. – 2006. – № 2. – С. 24–34.

Клюба, Х. М. Херсонес Таврійський, новий здобуток українсько-американської співпраці / Х. М. Клюба // Археологія. – 2006. – № 4. – С. 112–114.

Кримський Херсонес. Місто, хора, музей та околиці / ред. Дж. К. Картер. – Остін : Ін-т класичної археології, 2003. – 232 с.

Ликова, А. Херсонес зараховано до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / А. Ликова // Зовнішні справи. – 2014. – № 1. – С. 60–61.

Некрополь Херсонеса Таврійського. Нові сторінки в історії досліджень = Necropolis of Chersonesos Tauric. New pages in the history of research / О. Рішняк [та ін.] ; [пер. англ. Зайшла Н. О.]. – Львів : [б. в.], 2012. – 123 с.

Пузикова, Л. «A la retour» до UNESCO / Л. Пузикова // Віче. – 2010. – № 5. – С. 50, 51.

Сокровища Херсонеса Таврического [Образотворчий матеріал] = Скарби Херсонеса Таврійського = Treasures of Tauric Chersonesos : альбом / авт.-упоряд. Н. Алексеєнко [та ін.]. – Київ : Мистецтво, 2014. – 320 с.

Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Україні та Польщі

16 церков України та Польщі, які поєднали гуцульський, бойківський, лемківський та галицький типи архітектури у 2013 р. були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, як група історично цінних унікальних дерев’яних церков. Найвищий пам’яткоохоронний статус отримали: церква святого Юрія у Дрогобичі (Львівська обл.; II пол. XVII ст.), церква Пресвятої Трійці у Жовкві (Львівська обл.; 1720 р.), церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Львівська обл.; 1838 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано-Франківська обл.; 1808 р.), церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.; 1502 р.), церква Зішестя Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська обл.; поч. XVI ст.), церква Собору святого Архангела Михаїла в Ужку (Закарпатська обл.; 1745 р.), церква Вознесіння Господнього в Ясіні (Закарпатська обл.; 1824 р.).

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Віртуальна екскурсія. Дерев`яні церкви Карпатського регіону [Електронний ресурс] // Svitlana Travel Company : [вебсайт]. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: https://svitlanatour.com.ua/blog/post/virtualna-ekskursiya-derevyani-cerkvi-karpatskogo-regionu (дата звернення: 20.07.2021). – Дата публ.: 18.03.2020. – Назва з екрана.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні : пам’ятка / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; уклад. О. О. Скаченко ; наук. ред. Ю. М. Ключко. – Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2014. – 71 с. : іл. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://knukim.edu.ua/wp-content/uploads/2014/04/unesko.pd (дата звернення: 20.07.2021). – Назва з екрана.

Прибєга, Л. В. Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини [Електронний ресурс] / Л. В. Прибєга // Праці Центру пам’яткознавства. – 2012. – Вип. 22. – С. 74–85.

Про унікальні дерев’яні церкви Львівщини відзняли промовідео [Електронний ресурс] // Львівська обласна державна адміністрація : [вебсайт]. – Львів, 2021. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: https://loda.gov.ua/news?id=56394 (дата звернення: 20.07.2021). – Назва з екрана.

Скрипник, О. Список Всесвітньої спадщини Юнеско поповнили Херсонес Таврійський і дерев’яні церкви Карпат [Електронний ресурс] / О. Скрипник // Віче. – 2013. – № 13. – С. 55.

Феномен дерев’яної церкви : зб. ст. Міжнар. наук. конф. (у контексті укр.-пол. транскордон. подання групи церков Карпат. регіону до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО) / Львів. облдержадмін. [та ін.] ; [за ред. В. П. Герича]. – Львів : Растр-7, 2012. – 174 с.

Підготувала

А. Ніжньовська, зав. сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва

Поділитися:

Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні


(віртуальний бібліографічний список до 30-річчя Незалежності України)

16 лютого 1945 р. була створена Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Це міжнародна організація, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури, сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури та охороні пам’яток культури. Наразі 67 регіональних, кластерних і національних офісів та підрозділів, розташованих у різних частинах світу входять до складу даної організації.

Світова спадщина ЮНЕСКО – це неповторні куточки природи і рукотворні пам’ятки, які демонструють неймовірне багатство планети Земля та можливості людини. Це – храми, парки, заповідники та навіть цілі історичні центри міст. Об’єкти спадщини ЮНЕСКО є надбанням всього людства, підлягають збереженню і популяризації в силу їх особливої культурної та історичної значимості. Варто зазначити, що періодично перелік Світової спадщини ЮНЕСКО поповнюється новими об’єктами, змінюється та уточнюється. Нині в Україні таких об’єктів 7, а ще три – внесено до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства. Батьківщиною найбільшого числа пам’яток Світової спадщини є Італія (53 об’єкти).

Матеріали, вміщені до бібліографічного списку, стануть у пригоді мандрівникам, широкому колу шанувальників пам’яток природи і культури, якими багата Україна. 

Софійський собор

Національний заповідник «Софія Київська» – музейний комплекс, який об’єднує десятки пам’яток архітектури. Тут зберігають та експонують археологічні колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва тощо. Софійський собор, або Софія Київська, було зведено князем Ярославом Мудрим в XI ст., незабаром після хрещення Русі. Святиня символізувала становлення Києва як столиці християнського князівства і до XIII ст. була головною церквою Русі. Собор Святої Софії є однією з пам’яток архітектури та монументального мистецтва початку XI ст., що впливала на проєктування та оздоблення храмів Київської Русі, а згодом і Східної Європи. Об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Александрович, В. Київський Софійський собор: маловідоме, невідоме та не зауважене в історії / В. Александрович // Історія і суспільствознавство в шк. України: теорія та методика навчання. – 2011. – № 5. – С. 34–38.

Айналов, Д. Мармури та інкрустації Києво-Софійського собору і Десятинної церкви / Д. Айналов // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського ; [редкол.: П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. ; упоряд.: Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко]. – Київ, 2012. – Вип. 2. – С. 115–123.

Гуцуляк, Р. Б. Результати дослідження мозаїчних і фрескових штукатурок підкупольного простору Софійського собору 2013–2014 рр. / Р. Б. Гуцуляк // Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності : зб. наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф., 06-07 черв., 2017 р. / Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв [та ін.]. – Київ, 2017. – С. 80–83.

З історії реставрації стінопису Софії Київської / Т. М. Рясная ; Нац. заповідник «Софія Київська», НДІ «Свята Софія». – Київ ; Вінниця : Вінницька обл. друк., 2018. – 172 с.

Кондаков, Н. П. Про фрески сходових веж Києво-Софійського собору / Н. П. Кондаков // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна / відп. ред. Ю. А. Мицик ; упоряд.: Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко. – Київ, 2014. –Вип. 4. – С. 217–238.

Корнієнко, В. В. Корпус графіті Софії Київської (XI – початок XVIII ст.) : [у 3 ч.] / В. В. Корнієнко ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського, Нац. заповідник «Софія Київська». – Київ : [б.в.], 2009 – 2011.

Національний заповідник «Софія Київська» : альбом / авт.-упоряд. Ж. Арустам’ян [та ін.]. – Київ : Мистецтво, 2004. – 432 с.

Національний заповідник «Софія Киівська» = National Conservation Area «St. Sophia of Kyiv» : вид. присвяч. 1000-річчю Софії Київської (1011–2011) / заг. ред. Н. Куковальська ; наук. ред. Н. Нікітенко. – Київ : Балтія-Друк, 2011. – 224 с.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні : пам’ятка / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; уклад. О. О. Скаченко ; наук. ред. Ю. М. Ключко. – Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2014. – 71 с.

Полюшко, Г. Царські ворота Софії Київської / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2020. – № 1/3. – С. 36–41.

Софія Київська у новітніх дослідженнях : колектив. монографія / Нац. заповідник «Софія Київська», НДІ «Свята Софія». – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2018. – 368 с.

Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавра – архітектурний ансамбль двох унікальних підземних комплексів, монастирських будівель, сформований впродовж майже дев’яти століть, що демонструє зміни стилів в архітектурі, а також вдосконалення інженерних споруд. До складу заповідника входять унікальні наземні та підземні храми ХІ-ХІХ ст., комплекси печер з лабіринтами, житлові та господарчі будівлі XVI-XIX ст. Основні об’єкти Києво-Печерської лаври: Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, Велика дзвіниця, Церква Всіх Святих, Трапезна церква, монастирські оборонні мури з баштами, комплекси Антонієвих (Ближніх) та Феодосієвих (Дальніх) печер з наземними церквами – Хрестовоздвиженською та Різдва Богородиці, а також церква Спаса на Берестові. Вже протягом багатьох століть історико-культурний заповідник є одним з найбільших паломницьких центрів у світі. Заснований у 1051 році монахами Антонієм та Феодосієм.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бабич, О. Книжкові зібрання Києво-Печерського монастиря домонгольської доби / О. Бабич // Молода нація : альманах. – Київ, 2006. – № 4 (41). – С. 27–40.

Безсонов, С. В. Архітектура Києво-Печерської лаври в її історичному розвитку / С. В. Безсонов ; Нац. Києво-Печер. іст.-культур. заповідник. – Київ : Вид. Філюк О., 2015. – 240 с.

Воронцова, О. А. Лаврські печери : путівник / О.А. Воронцова. – Київ. : Амадей, 2000. – 144 с.

Гирич, І. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури / І. Гирич // Історичний календар'2001. – 2001. – С. 14–26.

Гудз, Л. «Чудеса» в Києво-Печерській лаврі / Л. Гудз // Фінансовий контроль. – 2016. – № 11. – С. 38–40.

І монастир той подібний небу [Образотворчий матеріал] = And that Monastery is Heaven-Like / Нац. Києво-Печер. іст.-культур заповідник ; голов. ред. С. Кролевець ; авт.-упоряд. М. Забуга [та ін.]. – Київ : Інформ.-вид. центр УПЦ, 2005. – 328 с.

Кагамлик, С. Р. Світло духовності і культури. З історії Києво-Печерської лаври ХVІІ–ХVІІІ ст. / С. Р. Кагамлик. – Київ : Наш час, 2008. – 327 с.

Криволапов, М. О. Роль Києво-Печерської лаври у формуванні культури і мистецтва в країнах Європи [Електронний ресурс] / М. О. Криволапов, Б. М. Криволапов // Мистецтвознавчі зап. – 2016. – Вип. 30. – С. 184–192.

Огієнко, Іван (Митрополит) Свята Почаївська лавра : мемуари / І. Огієнко ; упоряд. М. С. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 448 с.

Полюшко, Г. Давня робота українських золотарів : напрестольний хрест ХVІ століття з Києво-Печерської лаври / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2007. – № 1. – С. 80–85.

Савченко, І. Нотно-друкарська справа у Києво-Печерській лаврі / І. Савченко // Бібл. вісн. – 2014. – № 5. – С. 16–23.

Сіткарьова, О. Формування Оленінського подвір’я Києво-Печерської лаври [Електронний ресурс] / О. Сіткарьова // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. – 2010. – Вип. 7. – С. 428–437.

Ткаченко, О. Києво-Печерська лавра – осередок розвитку мистецької освіти (друга половина XVI – поч. XIX ст.) / О. Ткаченко // Гуманітарний вісн. ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди». Педагогіка. Психологія. Філософія : зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – Вип. 28, т. 2. – С. 332–337.

Турчин, Н. Історія становлення Києво-Печерської Лаври / Н. Турчин // Вісн. Київ. ін-ту бізнесу та технологій. – 2013. – № 2. – С. 156–157.

Хведченя, С. Б. Таємниці лаврських святинь / С. Б. Хведченя. – Київ. : Географіка, 2004. – 284 с.

Хемій, М. 400 років друкарні Києво-Печерської лаври / М. Хемій, Н. Коваль // Укр. мова та літ. – 2016. – Січень, № 1/2. – С. 8–13.

Червінський, В. Києво-Печерська Лавра і українська доброчинність та медицина / В. Червінський // Трибуна. – 2006. – № 11–12. – С. 24–28.

Історичний центр Львова (Старе місто)

Унікальність ансамблю історичного центру Львова у тому, що його частини репрезентують кілька історичних етапів формування міського середовища та відрізняються за характером культурної спадщини. Високий замок і Підзамче належать до найстарішої частини міста, розташованої у Львівській улоговині ще з V ст. До Підзамча примикає Середмістя, яке виникло у XIV ст. і є добре збереженим зразком східноєвропейського містобудування. Середмістя охоплює монастирі та резиденції епох Ренесансу і Бароко, парки, побудовані на місці середньовічних укріплень, а також споруди останніх двох століть. Собор святого Юра – архітектурний ансамбль періоду бароко, розташований на пагорбі на південний захід від центру середньовічного міста. Собор будувався у XVIII ст. за ініціативою митрополита Атанасія Шептицького та під керівництвом німецького архітектора Бернарда Меретина. Собор був центром Української греко-католицької церкви (УГКЦ), а також залишається головною пам’яткою епохи бароко у Львові, де поєднуються східно- та західноєвропейські традиції архітектури та мистецтва. Єдиної думки щодо визначення меж центру Львова не існує. Об’єднання художніх та архітектурних традицій Східної Європи, Італії і Німеччини стало причиною внесення історичного центру Львова до когорти найцінніших пам’яток. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО входить з 1998 р.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бевз, М. Львів – у списку всесвітньої культурної спадщини / М. Бевз // Пам’ятки України. – 2001. – № 1/2. – С. 3–7.

Долинська, М. Львів: простір на тлі мешканців (ХІІІ – ХІХ ст.) / М. Долинська ; Укр. католиц. ун-т, Гуманітар. ф-т. – Львів : Вид-во Укр. католиц. ун-ту, 2015. – 168 с.

Іванова, А. За Львівськими брамами / А. Іванова, Є. Бондаренко, Є. Савченко. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2017. – 112 с.

Ільченко, О. Господи, це Львів / О. Ільченко // Міжнар. туризм. – 2005. – № 5. – С. 108–117.

Крип’якевич І. П. Історичні проходи по Львові. – Львів : Каменяр, 1991. – 168 с.

Лемко, І. Топ 25 архітектурних шедеврів Львова [іл. путівник] / І. Лемко. – Львів : Апріорі, 2018. – 272 с.

Лукомський, Г. Старий Львів : (прогулянки давніми куточками галиц. столиці) / Г. Лукомський // Хроніка 2000. – 2005. – Вип. 63/64, ч. 2. – С. 175–185.

Мельник, Б. В. Вулицями старовинного Львова / Б. В. Мельник. – Львів : Світ, 2001. – 272 с.

Мельник, В. А. Архітектурно-мистецькі особливості віднайденого кивоту XVIII ст. з Собору святого Юра У Львові [Електронний ресурс] / В. А. Мельник, Л. Я. Чень // Вісн. Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Архітектура. – 2019. – Т. 1, № 1. – С. 132–139.

Мельник, І. В. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова / І. В. Мельник. – Львів : Апріорі, 2010. – 288 с.

Мельник, І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам’яниці / І. В. Мельник. – Львів : Апріорі, 2011. – 400 с.

Мельник, І. В. Вулиці Львова / І. В. Мельник ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2017. – 607 с.

Николишин, Ю. І. Львів. Місто, що надихає / Ю. І. Николишин. – Львів : Апріорі, 2016. – 136 с.

Николишин, Ю. І. Віч-на-віч зі Львовом / Ю. І. Николишин. – Львів : Апріорі, 2017. – 184 с.

Петришин, Г. П. Зміна дендрологічного складу насаджень у сквері на площі Святого Юра у Львові в умовах містобудівної інтенсифікації [Електронний ресурс] / Г. П. Петришин, Г. Б. Лукащук, С. П. Тупісь, О. Ю. Криворучко // Наук. вісн. Нац. лісо-техн. ун-ту України. – 2016. – Вип. 26.8. – С. 224–231.

Русанова І. Архітектурно-містобудівні засади ревіталізації історичного району Підзамче у Львові [Електронний ресурс] / І. Русанова, Я. Сеньковська // Досвід та перспективи розвитку міст України. – 2014. – Вип. 26. – С. 150–158.

Lviv A Journey Through Time [Образотворчий матеріал] / худож. оформ., макет, текст, фото: А. Музичишин, Р. Різник. – Львів : Апріорі, 2018. – 111 с.

Транскордонний об’єкт науково-культурної спадщини «Дуга Струве»

Дуга Струве – це продукт титанічної праці учених-геодезистів багатьох народів на ділянці у три тисячі кілометрів. Тривала ця праця 40 років. Її результатом стало визначення довжини дуги меридіану, і, відповідно, форми та розмірів Землі. Дуга Струве ‒ це єдине надбання одразу 10 держав ‒ України, Білорусі, Естонії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Росії, Фінляндії та Швеції. За допомогою Дуги встановили правильний розмір та форму нашої планети, що довело теорію Ньютона про те, що Земля є об’ємним овалом, а не ідеальною кулею. Це в свою чергу надало можливість створювати точні топографічні карти. Вимірювання Дуги почалися у 1816 р., а закінчилося у 1855 р. Складалася вона з 258 трикутників, які утворювали ланцюг з 256 основних пунктів. Основні пункти знаходились на кутах трикутників. Пункти позначалися хрестами, пірамідами, кубами. Деколи це була просто цеглина на дні ями. В Україні знайшли дев’ять пунктів Дуги Струве, чотири з них включені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (2005 р.). Три пункти на Хмельниччині ‒ Баранівка, Катеринівка, Гвардійське та Старонекрасівка Одеської області.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Геодизична дуга Струве – об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО // Укр. геогр. журн. – 2006. – № 3. – С. 60–61.

Геодезична дуга Струве – об’єкт всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО // Землевпоряд. вісн. – 2020. – № 5. – С. 33–36.

Єсюнін, С. Дуга Струве – пам’ятка ЮНЕСКО // Незнане Поділля / С. Єсюнін. – Городок, 2012. – С. 134–135.

Приходько, Н. Український шлях геодезичної дуги Струве / Н. Приходько // Фізика та астрономія в шк. – 2011. – № 4. – С. 1, 41.

Руденко, Л. Г. Значення дуги Струве для розвитку наук про Землю / Л. Г. Руденко, В. В. Шестопалов // Укр. геогр. журн. – 2006. – № 3. – С. 62–63.

Шпак, В. Дуга, що об’єднує Європу : 220 років тому народився творець об’єкта, що нині належить до світ. культур. спадщини людства / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2013. – 13 лип. – С. 5.

Букові ліси і давні ліси Карпат

Природний об’єкт світового значення, який спочатку охоплював заповідні карпатські території Пряшівщини в Словаччині і Закарпаття в Україні. Пізніше до нього приєднали лісові масиви Німеччини та ще дев’яти країн Європи (Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Румунії, Словенії, Хорватії). 78 окремих лісових масивів знаходяться у 15 країнах світу. 12 з них – 25 відсотків – в Україні. До складу української частини об’єкта входять ділянки Карпатського біосферного заповідника, природних заповідників «Горгани» та «Розточчя», національних природних парків «Ужанський», «Синевир», «Зачарований край» й «Подільські Товтри».

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Бирковим, В. Букові праліси Карпат – світове надбання людства / В. Бирковим, Н. Коваль // Екол. вісн. – 2019. – № 5. – С. 15–19.

Гамор, Ф. Д. Про роль українсько-словацько-німецького об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» в реалізації ідей сталого розвитку в Карпатах / Ф. Д. Гамор // Екол. вісн. – 2012. – № 3. – С. 14–16.

Дудка, І. О. Міксоміцети букових пралісів і старовікових ялинових лісів Національного природного парку «Зачарований край» (Українські Карпати) [Електронний ресурс] / І. О. Дудка, Т. І. Кривомаз // Біол. студії. – 2013. – Т. 7, № 2. – С. 107–118.

Закалюжна, М. Статус об’єкта природної спадщини ЮНЕСКО – нові можливості для України / М. Закалюжна // Надзвичайна ситуація. – 2018. – № 3. – С. 52–55.

Михайлик, А. Збереження букових пралісів як основа сталого розвитку карпатського регіону [Електронний ресурс] / А. Михайлик // Землевпоряд. вісн. – 2015. – № 9. – С. 41–43.

Мочан, В. Карпатські букові праліси в списку ЮНЕСКО : національний парк «Зачарований край» охороняє ліси світового значення / В. Мочан // Природа і сусп-во. – 2017. – 4 серп. – С. 5.

Мочан, В. Об’єкти світової спадщини : проєкт «Збереження Карпатських пралісів» на теренах українських Карпат / В. Мочан // Ліс. і мислив. журн. – 2017. – № 4. – С. 22–23.

Проць Б. Г. Підсумок другого етапу номінування букових пралісів і старовікових лісів України до Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс] / Б. Г. Проць, В. Ф. Покиньчереда, Ю. Ю. Беркела // Наук. зап. Держ. природознав. музею. – 2019. – Вип. 35. – С. 89–96.

Пуговиця, М. Букові праліси – унікальні / М. Пуговиця // Природа і сусп-во. – 2017. – 7 лип. – С. 3.

Стойко, C. М. Букові праліси Карпат як об’єкт світової природної спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс] / C. М. Стойко // Наук. пр. Лісівничої акад. наук України. – 2013. – Вип. 11. – С. 17–24.

Шпарик, Ю. С. Вплив природних факторів на динаміку букового (Fagus sylvatica l.) пралісу Українських Карпат [Електронний ресурс] / Ю. С. Шпарик, Р. М. Вітер, В. Ю. Шпарик // Наук. вісн. Нац. лісо-техн. ун-ту України. – 2018. – Т. 28, № 7. – С. 13–16.

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації

Історична пам’ятка була збудована чеським архітектором Йозефом Главкою у 1864-1884 рр. Резиденція складається з трьох корпусів – Митрополичого, Семінарського та Монастирського, і є поєднанням різних стилів. Попри відносно «молодий вік» резиденція є справжньою перлиною Західної України. Зведена у стилі еклектики, споруда вражає красою та масштабами. Ансамбль будівлі становлять: головний корпус, церква Трьох Святителів, колишній пресвітерій, дендропарк. Особливу цікавість викликає Мармурова зала, зроблена з білого та чорного мармуру. Її стіни прикрашені фресками на історичну та релігійну тематики. Також є Червона зала – місце засідань Священного синоду. Стіни зали оздоблені китайським шовком та венеціанськими дзеркалами, стеля декорована орнаментом, що нагадує колекцію писанок, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. З початком будівництва резиденції почали створювати також й дендропарк площею 5 га. Тут багато дерев, фонтанів, скульптур, унікальне тюльпанове дерево та 130-річний бамбук.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Архітектурний комплекс буковинських митрополттів у Чернівцях // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2003. – Т. 1. – С. 143.

Джаман, В. О. Чернівецький національний університет – центр міжнародного ділового туризму [Електронний ресурс] / В. О. Джаман, Я. В. Джаман, Г. Б. Навроцька // Наук. зап. Тернопіл. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. – 2015. – № 2. – С. 101–105.

Зварич, І. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, Україна) [Електронний ресурс] / І. Зварич, М. Олійник // Гірська шк. Укр. Карпат. – 2015. – № 12/13. – С. 13.

Коротун, І. В. Творчість архітектора Йозефа Главки в Чернівцях [Електронний ресурс] / І. В. Коротун // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 2010. – Вип. 25. – С. 435–437.

Марусик, Т. Колишня резиденція буковинських митрополитів – пам’ятка архітектури світового значення / Т. Марусик // Історія України. – 2008. – Лют. (№ 5). – С. 1–6.

Медведчук, А. Перлина Буковини, або Навчання у палацах / А. Медведчук // Сучасна освіта. – 2009. – № 6. – С. 16–17.

Мельничук, Л. Чернівецький національний університет в румунський період історії Буковини (1918–1940 рр.) [Електронний ресурс] / Л. Мельничук // Історико-політичні проблеми сучасного світу. – 2016. – Т. 33/34. – С. 18–125.

Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора

Античне місто Херсонес Таврійський знаходиться в південно-західній частині Криму (м. Севастополь). Був заснований вихідцями з Греції у 422–421 рр. до н.е. Унікальність пам’ятки у тому, що Херсонес Таврійський був важливим політичним і економічним центром Північного Причорномор’я, де відбувався культурний обмін між Грецькою, Римською, Візантійською імперіями та населенням на північ від Чорного моря. Відіграв вирішальну роль у поширенні християнства в Південно-Східній Європі. Збережені елементи планування міста і хори за принципами Гіпподамової системи демонструють демократичну організацію земель давньогрецького суспільства. Історія цього міста – це частина історії Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії та Київської Русі. До Світової спадщини ЮНЕСКО внесений у 2013 році. Загальна площа Херсонесу Таврійського – 500 га.

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Буйських, А. В. До питання про час заснування Херсонеса Таврійського / А. В. Буйських // Археологія. – 2006. – № 3. – С. 35–43.

Зубарь, В. М. Херсонес Таврический : осн. этапы ист. развития в антич. эпоху / В. М. Зубарь. – Київ : Наук. думка, 1997. – 124 с.

Історико-культурні заповідники. Номінаційні досьє об’єктів культурної спадщини, що запропоновані Україною для занесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / за ред. Т. Боборовського ; НДІ пам’яткоохоронних досліджень – Київ : [б. в.], 2014. – 279 с.

Картер, Дж. К. Херсонес Таврійський та інститут класичної археології. Деякі підсумки американсько-української співпраці / Дж. К. Картер // Археологія. – 2006. – № 2. – С. 24–34.

Клюба, Х. М. Херсонес Таврійський, новий здобуток українсько-американської співпраці / Х. М. Клюба // Археологія. – 2006. – № 4. – С. 112–114.

Кримський Херсонес. Місто, хора, музей та околиці / ред. Дж. К. Картер. – Остін : Ін-т класичної археології, 2003. – 232 с.

Ликова, А. Херсонес зараховано до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / А. Ликова // Зовнішні справи. – 2014. – № 1. – С. 60–61.

Некрополь Херсонеса Таврійського. Нові сторінки в історії досліджень = Necropolis of Chersonesos Tauric. New pages in the history of research / О. Рішняк [та ін.] ; [пер. англ. Зайшла Н. О.]. – Львів : [б. в.], 2012. – 123 с.

Пузикова, Л. «A la retour» до UNESCO / Л. Пузикова // Віче. – 2010. – № 5. – С. 50, 51.

Сокровища Херсонеса Таврического [Образотворчий матеріал] = Скарби Херсонеса Таврійського = Treasures of Tauric Chersonesos : альбом / авт.-упоряд. Н. Алексеєнко [та ін.]. – Київ : Мистецтво, 2014. – 320 с.

Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Україні та Польщі

16 церков України та Польщі, які поєднали гуцульський, бойківський, лемківський та галицький типи архітектури у 2013 р. були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, як група історично цінних унікальних дерев’яних церков. Найвищий пам’яткоохоронний статус отримали: церква святого Юрія у Дрогобичі (Львівська обл.; II пол. XVII ст.), церква Пресвятої Трійці у Жовкві (Львівська обл.; 1720 р.), церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Львівська обл.; 1838 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано-Франківська обл.; 1808 р.), церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.; 1502 р.), церква Зішестя Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська обл.; поч. XVI ст.), церква Собору святого Архангела Михаїла в Ужку (Закарпатська обл.; 1745 р.), церква Вознесіння Господнього в Ясіні (Закарпатська обл.; 1824 р.).

Щоб дізнатися більше, радимо ознайомитися:

Віртуальна екскурсія. Дерев`яні церкви Карпатського регіону [Електронний ресурс] // Svitlana Travel Company : [вебсайт]. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: https://svitlanatour.com.ua/blog/post/virtualna-ekskursiya-derevyani-cerkvi-karpatskogo-regionu (дата звернення: 20.07.2021). – Дата публ.: 18.03.2020. – Назва з екрана.

Об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні : пам’ятка / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; уклад. О. О. Скаченко ; наук. ред. Ю. М. Ключко. – Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2014. – 71 с. : іл. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://knukim.edu.ua/wp-content/uploads/2014/04/unesko.pd (дата звернення: 20.07.2021). – Назва з екрана.

Прибєга, Л. В. Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини [Електронний ресурс] / Л. В. Прибєга // Праці Центру пам’яткознавства. – 2012. – Вип. 22. – С. 74–85.

Про унікальні дерев’яні церкви Львівщини відзняли промовідео [Електронний ресурс] // Львівська обласна державна адміністрація : [вебсайт]. – Львів, 2021. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: https://loda.gov.ua/news?id=56394 (дата звернення: 20.07.2021). – Назва з екрана.

Скрипник, О. Список Всесвітньої спадщини Юнеско поповнили Херсонес Таврійський і дерев’яні церкви Карпат [Електронний ресурс] / О. Скрипник // Віче. – 2013. – № 13. – С. 55.

Феномен дерев’яної церкви : зб. ст. Міжнар. наук. конф. (у контексті укр.-пол. транскордон. подання групи церков Карпат. регіону до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО) / Львів. облдержадмін. [та ін.] ; [за ред. В. П. Герича]. – Львів : Растр-7, 2012. – 174 с.

Підготувала

А. Ніжньовська, зав. сектору наукової інформації з питань культури і мистецтва