Народні повісті і думи

 Groza, А. Powiesci ludu i dumy. T. 1–2 / А. Groza. – Warszawa: W drukarni gazety godziennej, 1855.

Читати

«Powiesci ludu i dumy» («Народні повісті і думи»), що побачили світ 165 років тому, презентують творчість Алєксандера Кароля Ґрози (Aleksander Groza, 1807–1875). Представник «української школи» епохи романтизму, письменник, редактор, видавець належав до численного грона визначних поляків ХIХ ст., чиє життя і діяльність пов’язані з Україною, з Поділлям.

Народився А. К. Ґроза в с. Закриниччя (тепер Оратівський р-н Вінницької обл.) в заможній дворянській родині. Початкову освіту здобував в Уманській базиліанській школі (1816–1819). Після її закінчення став учнем Вінницької гімназії, де пройшов повний курс навчання. Але за волею батьків ще рік доповнював свої знання з російської та французької мов, старожитньої літератури та фізики. Згодом навчався у Віленському (1826–1829) і Дерптському (1829–1830) університетах.

1831 р. Алєксандер уперше опублікував свої юнацькі поетичні твори у віленському альманасі «Noworocznik Litewski» («Новорічник Литовський»). Один із віршів – «Poeta oblakany» («Божевільний поет») – написаний під явним впливом четвертої частини поеми А. Міцкевича «Dziady» («Дзяди»). Згодом цей твір увійшов до першої частини об’ємної поеми Ґрози «Melancholia» («Меланхолія»). Того ж року поет повернувся в Україну і оселився в родинному маєтку в Сологубівці, де займався господарством і творчою діяльністю.

Протягом наступних дванадцяти років митець займався виданням і редагуванням літературних альманахів: у Вільно – «Rusaіka» («Русалка», 1838–1842), Києві – «Grosz wdowi» («Гріш вдови», 1849–1850). Публікував у них як власні, так і твори письменників з Віленщини та України, намагаючись у часи реакції піднести літературний рух на цих теренах. Задум перетворити ці видання на постійні періодичні йому не вдався у зв’язку з посиленням політичного тиску та цензури, На дво­рянських виборах 1850 р. Алєксандер Ґроза був обраний попечителем сільських запасних магазинів Вінницького повіту і виконував ці функції до 1853 р. На схилі 50-х років XIX ст. письменник переїхав до Бердичева, де працював учителем польської мови і літератури, пізніше – до Житомира. Там він займався видавничою справою – друкуванням дешевих навчальних, літературних видань для бідних, а також благодійною діяльністю. Останні п’ять років свого життя А. Ґроза жив у мальовничому селі Халаїмгородок (нині с. Городківка Андрушівського р-ну Житомирської обл.) в маєтку свого друга Євстахи Івановського – відомого польського мемуариста та історика-аматора. Там були хороші умови для літературної праці та відпочинку: багата книгозбірня господаря, картинна галерея, величний старий парк, чудовий фруктовий сад з алеями, перед будинком – розкішний, красивий квітник. У цей період А. Ґроза пише спогади свого життя, що вміщують цікаві події юності (в т. ч. навчання у Вінницькій гімназії), роздуми зрілого митця про життя та історичну долю поляків в Україні. Напередодні свого відходу у вічність (22.10.1875) митець закінчує свою останню працю – «Marta, posadnica w Nowogrodzie wielkim» («Марта, посадниця у Вели­кому Новгороді»).

Зв’язок і перебування польського письменника А. К. Ґрози в Україні знайшло відзеркалення в його творчості. Написані ним поетичні повісті, пісні, думи, легенди, фантазії витримані в романтичному українському народному дусі. Часто створені як стилізації і переробки українських народних переказів, характеризують зацікавлення літератора історичним минулим українського народу, його міфологією, фольклором, побутом, звичаями... Одна з таких праць А. Ґрози – «Powiesci ludu i dumy» («Народні повісті і думи», т. 1–2) знаходиться на зберіганні у відділі рідкісних і цінних видань ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Книга вийшла друком за життя автора у Варшаві 1855 р. До неї увійшли твори на теми з українського життя: «O duszach zmarlych» («Про вмерлі душі»), «Martyn» («Мартин»), «Soroka» («Сорока»), «Starosta kaniowski» («Cтароста канівський»). Найвідоміший твір Ґрози – поетична повість «Starosta kaniowski» («Cтароста канівський») – розповідає про відомого своєю підступністю і свавіллям магната XVIII cт. Міколая Потоцького. Вперше опублікована 1836 р. у збірці «Poezji» («Поезії») і здобула прихильний критичний відгук польського письменника, історика, українофіла Міхала Ґрабовського. На сторінках «Powiesci ludu i dumy» представлені також і інші поетичні твори: «Gluche jezioro. Powiesc bialoruska» («Глухе озеро. Повість білоруська»), «Jnko slepe. Duma serbska» («Сліпий Янко. Дума сербськa»), «Jastrzebiec. Powiesc wielkopolska» («Ястребець. Повість великопольська») та ін.

Свою розповiдь про польського поета епохи романтизму Алєксандера Кароля Ґрозу хочу закінчити словами мемуариста Є. Івановського: «Повага йому [А. Ґрозі] належить від усіх нас, та повага, на яку він всім життям своїм заслужив, стількома прекрасними якостями душі, працею, чудовими творами, щоб настало пробудження для молодих пимсьменників, щоб тим шляхом, тією дорогою чеснот і благородства крокували і оживили працю свою і здібності духом чистим і красивим, милістю Бога і Польщі». 

Підготувала провідний бібліограф

відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук

Поділитися:

Народні повісті і думи


 Groza, А. Powiesci ludu i dumy. T. 1–2 / А. Groza. – Warszawa: W drukarni gazety godziennej, 1855.

Читати

«Powiesci ludu i dumy» («Народні повісті і думи»), що побачили світ 165 років тому, презентують творчість Алєксандера Кароля Ґрози (Aleksander Groza, 1807–1875). Представник «української школи» епохи романтизму, письменник, редактор, видавець належав до численного грона визначних поляків ХIХ ст., чиє життя і діяльність пов’язані з Україною, з Поділлям.

Народився А. К. Ґроза в с. Закриниччя (тепер Оратівський р-н Вінницької обл.) в заможній дворянській родині. Початкову освіту здобував в Уманській базиліанській школі (1816–1819). Після її закінчення став учнем Вінницької гімназії, де пройшов повний курс навчання. Але за волею батьків ще рік доповнював свої знання з російської та французької мов, старожитньої літератури та фізики. Згодом навчався у Віленському (1826–1829) і Дерптському (1829–1830) університетах.

1831 р. Алєксандер уперше опублікував свої юнацькі поетичні твори у віленському альманасі «Noworocznik Litewski» («Новорічник Литовський»). Один із віршів – «Poeta oblakany» («Божевільний поет») – написаний під явним впливом четвертої частини поеми А. Міцкевича «Dziady» («Дзяди»). Згодом цей твір увійшов до першої частини об’ємної поеми Ґрози «Melancholia» («Меланхолія»). Того ж року поет повернувся в Україну і оселився в родинному маєтку в Сологубівці, де займався господарством і творчою діяльністю.

Протягом наступних дванадцяти років митець займався виданням і редагуванням літературних альманахів: у Вільно – «Rusaіka» («Русалка», 1838–1842), Києві – «Grosz wdowi» («Гріш вдови», 1849–1850). Публікував у них як власні, так і твори письменників з Віленщини та України, намагаючись у часи реакції піднести літературний рух на цих теренах. Задум перетворити ці видання на постійні періодичні йому не вдався у зв’язку з посиленням політичного тиску та цензури, На дво­рянських виборах 1850 р. Алєксандер Ґроза був обраний попечителем сільських запасних магазинів Вінницького повіту і виконував ці функції до 1853 р. На схилі 50-х років XIX ст. письменник переїхав до Бердичева, де працював учителем польської мови і літератури, пізніше – до Житомира. Там він займався видавничою справою – друкуванням дешевих навчальних, літературних видань для бідних, а також благодійною діяльністю. Останні п’ять років свого життя А. Ґроза жив у мальовничому селі Халаїмгородок (нині с. Городківка Андрушівського р-ну Житомирської обл.) в маєтку свого друга Євстахи Івановського – відомого польського мемуариста та історика-аматора. Там були хороші умови для літературної праці та відпочинку: багата книгозбірня господаря, картинна галерея, величний старий парк, чудовий фруктовий сад з алеями, перед будинком – розкішний, красивий квітник. У цей період А. Ґроза пише спогади свого життя, що вміщують цікаві події юності (в т. ч. навчання у Вінницькій гімназії), роздуми зрілого митця про життя та історичну долю поляків в Україні. Напередодні свого відходу у вічність (22.10.1875) митець закінчує свою останню працю – «Marta, posadnica w Nowogrodzie wielkim» («Марта, посадниця у Вели­кому Новгороді»).

Зв’язок і перебування польського письменника А. К. Ґрози в Україні знайшло відзеркалення в його творчості. Написані ним поетичні повісті, пісні, думи, легенди, фантазії витримані в романтичному українському народному дусі. Часто створені як стилізації і переробки українських народних переказів, характеризують зацікавлення літератора історичним минулим українського народу, його міфологією, фольклором, побутом, звичаями... Одна з таких праць А. Ґрози – «Powiesci ludu i dumy» («Народні повісті і думи», т. 1–2) знаходиться на зберіганні у відділі рідкісних і цінних видань ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Книга вийшла друком за життя автора у Варшаві 1855 р. До неї увійшли твори на теми з українського життя: «O duszach zmarlych» («Про вмерлі душі»), «Martyn» («Мартин»), «Soroka» («Сорока»), «Starosta kaniowski» («Cтароста канівський»). Найвідоміший твір Ґрози – поетична повість «Starosta kaniowski» («Cтароста канівський») – розповідає про відомого своєю підступністю і свавіллям магната XVIII cт. Міколая Потоцького. Вперше опублікована 1836 р. у збірці «Poezji» («Поезії») і здобула прихильний критичний відгук польського письменника, історика, українофіла Міхала Ґрабовського. На сторінках «Powiesci ludu i dumy» представлені також і інші поетичні твори: «Gluche jezioro. Powiesc bialoruska» («Глухе озеро. Повість білоруська»), «Jnko slepe. Duma serbska» («Сліпий Янко. Дума сербськa»), «Jastrzebiec. Powiesc wielkopolska» («Ястребець. Повість великопольська») та ін.

Свою розповiдь про польського поета епохи романтизму Алєксандера Кароля Ґрозу хочу закінчити словами мемуариста Є. Івановського: «Повага йому [А. Ґрозі] належить від усіх нас, та повага, на яку він всім життям своїм заслужив, стількома прекрасними якостями душі, працею, чудовими творами, щоб настало пробудження для молодих пимсьменників, щоб тим шляхом, тією дорогою чеснот і благородства крокували і оживили працю свою і здібності духом чистим і красивим, милістю Бога і Польщі». 

Підготувала провідний бібліограф

відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук