Михайло Драй-Хмара – один із грона нездоланних співців

Від болю сонце скорчилось і в’яне,

пірнувши в буйну кров гарячих ран,

і в кожнім серці вістря ятагана,

і кожне горло стягує аркан. 

М. Драй-Хмара 

Ці рядки можна повністю віднести до долі їх автора – самобутнього українського майстра слова, поета Михайла Опанасовича Драй-Хмари. Протягом кількох десятиліть його творча спадщина залишалася невідомою як широкому читацькому загалу, так і фахівцям. Доля поета навіть на тлі нашого страдницького літературного минулого вражає своєю історичною приреченістю і трагізмом.

Майбутній поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. у с. Малі Канівці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Чорнобаївський р-н Черкаської обл.). Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім навчався в Черкаській гімназії. Блискучі знання дали змогу перемогти в конкурсному іспиті до престижної Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Під час навчання (1908–1910) Михайло виявив схильність до філологічних наук, опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови. У цей же час почав писати вірші.

Після закінчення колегії, юнак продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету (1910–1915). Там друкує свою першу наукову працю, опановує слов’янські мови. Згодом поглиблює знання в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Бухареста.

1914 р. Драй-Хмара одружується на дівчині з Поділля – Ніні Длугопольській, доньці священника с. Тростянчик, (нині Тростянецького р-ну на Вінниччині). Майбутня дружина поета навчалася у Київському інституті благородних дівиць, захоплювалася малюванням, називала себе художником. Саме в місті над Дніпром і познайомилися Ніна з Михайлом.

Церемонія шлюбу відбулася на свято Петра й Павла в родинному маєтку Длугопольських. Молоду пару вінчав батько нареченої – священник Петро Григорович. Боярами на весіллі були найближчі друзі Драй-Хмари – поети Володимир Отроковський і Павло Филипович. На весіллі були присутні імениті гості – відомі митці української музичної культури – Микола Олексійович Грінченко та Микола Дмитрович Леонтович, який свого часу був викладачем у Тульчинському єпархіальному училищі, де навчалася наречена.

Приємні спогади і незабутні враження про перебування на Поділлі, милування його мальовничою природою, романтичні прогулянки з коханою по Південному Бугу супроводжуватимуть поета Драй-Хмару до останніх днів його життя.

Про історію цього знаменитого весільного дійства і долю людей, які в ньому брали участь, розповідається в публіцистичній статті письменника Олександра Горобця «На весілля у Тростянчик, до Драй-Хмари», що опублікована в «Посиланні» на сайті села Тростянчик у Вікіпедії https://blog.liga.net/user/ogorobets/article/32512

У 1918–1923 рр. подружжя живе в Кам’янці-Подільському, там у них народжується донечка Оксана. У місті над Смотричем Михайло Опанасович працює в нещодавно відкритому Кам’янець-Подільському державному українському університеті – читає слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур.

Величезна творча енергія Драй-Хмари без особливих перешкод реалізувалася у самовідданій багатогранній науковій, педагогічній і літературній діяльності. У 1923–1929 рр. він очолював кафедру українознавства Київського медичного інституту; з 1930 по1933-й працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при Всеукраїнській академії наук.

У цей період на сторінках часописів «Нова громада», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Зоря» та ін. з’являються його поезії. Більшість з них увійдуть до першої і, на жаль, єдиної прижиттєвої збірки з символічною назвою «Проростень» (1926). https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7561

Сучасники іноді називали Михайла Драй-Хмару «співцем споглядання». Він віддається пошукам гармонії з природою, з людьми і світом. Милується красою рідної землі, озерами, луками, золотим сонцем, що скотилось на пухку солому, журавлями, які спішать з вирію. Пейзажні мініатюри поета вражають майстерним відтворенням звукових і зорових вражень. «Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю» – пише він в одній із своїх поезій.

Другим покликанням у творчій діяльності М. Драй-Хмари була перекладацька робота, адже він знав дев’ятнадцять мов. В основному перекладав поетів, близьких йому за світонастроєм і стилем. Він однаково успішно відбивав у свічаді рідної мови вишукані поезії французьких поетів П. Верлена, Ш. Бодлера, Т. Готьє, С. Малларме, А. Рембо, П. Клоделя... Серед його перекладів – «Божественна комедія» А. Данте, низка віршів О. Пушкіна, «Демон» і вірші М. Лєрмонтова, О. Фета, І. Буніна, збірка віршів білоруса М. Богдановича та ін.

В історію української літератури Драй-Хмара увійшов як учасник літературного угруповання неокласиків – разом з М. Рильським, М. Зеровим, П. Филиповичем та Ю. Кленом. Митців згаданої літгрупи поєднували спільність мистецьких інтересів, орієнтація в творчості на високі естетичні зразки, звернення до рідних джерел життя й до спадщини світової культури.

1928 р. Михайло Драй-Хмара надрукував сонет «Лебеді» з присвятою своїм товаришам:

                                            «О, гроно п’ятірне нездоланних співців,

    крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

         що розбиває лід одчаю і зневіри.

         Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

         веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,

         де пінить океан кипучого життя».

Публікація сонета викликала шалену атаку на його автора, звинувачуючи у «поширенні контрреволюційних ідей». Неприборканих співців більшовицька система не терпіла. 1935 р. поета заарештовують і у вересні того ж року відправляють на Колиму. Михайла Драй-Хмари не стало 19 січня 1939 р.

Від НКВС постраждала і родина митця. Доньку Оксану і дружину Ніну Петрівну відправили на поселення до башкирського міста Белебей. Але з часом їм удалося перебратися на Захід.

Наша землячка Ніна Драй-Хмара прожила довге життя в США, встигнувши відзначити свій столітній ювілей. Донька Оксана стала дослідницею творчості свого батька. 1967 р. у Парижі закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов’янської літератури за працю, присвячену життєдіяльності М. Драй-Хмари.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань творча спадщина Миколи Опанасовича Драй-Хмари представлена його єдиною прижиттєвою працею. Це переклад українською мовою збірника білоруського поета Максима Богдановича «Вінок». М. Драй-Хмара здійснив переклад не тільки його творів, а також написав передмову і вступну статтю про життя і творчість Богдановича. Представлене видання, що вийшло друком 1929 р. у Києві, є першою білоруською книгою в українському перекладі.

Електронна версія книги представлена в цифровій бібліотеці «Культура України».

https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9457

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук

Поділитися:

Михайло Драй-Хмара


Від болю сонце скорчилось і в’яне,

пірнувши в буйну кров гарячих ран,

і в кожнім серці вістря ятагана,

і кожне горло стягує аркан. 

М. Драй-Хмара 

Ці рядки можна повністю віднести до долі їх автора – самобутнього українського майстра слова, поета Михайла Опанасовича Драй-Хмари. Протягом кількох десятиліть його творча спадщина залишалася невідомою як широкому читацькому загалу, так і фахівцям. Доля поета навіть на тлі нашого страдницького літературного минулого вражає своєю історичною приреченістю і трагізмом.

Майбутній поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. у с. Малі Канівці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Чорнобаївський р-н Черкаської обл.). Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім навчався в Черкаській гімназії. Блискучі знання дали змогу перемогти в конкурсному іспиті до престижної Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Під час навчання (1908–1910) Михайло виявив схильність до філологічних наук, опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови. У цей же час почав писати вірші.

Після закінчення колегії, юнак продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету (1910–1915). Там друкує свою першу наукову працю, опановує слов’янські мови. Згодом поглиблює знання в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Бухареста.

1914 р. Драй-Хмара одружується на дівчині з Поділля – Ніні Длугопольській, доньці священника с. Тростянчик, (нині Тростянецького р-ну на Вінниччині). Майбутня дружина поета навчалася у Київському інституті благородних дівиць, захоплювалася малюванням, називала себе художником. Саме в місті над Дніпром і познайомилися Ніна з Михайлом.

Церемонія шлюбу відбулася на свято Петра й Павла в родинному маєтку Длугопольських. Молоду пару вінчав батько нареченої – священник Петро Григорович. Боярами на весіллі були найближчі друзі Драй-Хмари – поети Володимир Отроковський і Павло Филипович. На весіллі були присутні імениті гості – відомі митці української музичної культури – Микола Олексійович Грінченко та Микола Дмитрович Леонтович, який свого часу був викладачем у Тульчинському єпархіальному училищі, де навчалася наречена.

Приємні спогади і незабутні враження про перебування на Поділлі, милування його мальовничою природою, романтичні прогулянки з коханою по Південному Бугу супроводжуватимуть поета Драй-Хмару до останніх днів його життя.

Про історію цього знаменитого весільного дійства і долю людей, які в ньому брали участь, розповідається в публіцистичній статті письменника Олександра Горобця «На весілля у Тростянчик, до Драй-Хмари», що опублікована в «Посиланні» на сайті села Тростянчик у Вікіпедії https://blog.liga.net/user/ogorobets/article/32512

У 1918–1923 рр. подружжя живе в Кам’янці-Подільському, там у них народжується донечка Оксана. У місті над Смотричем Михайло Опанасович працює в нещодавно відкритому Кам’янець-Подільському державному українському університеті – читає слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур.

Величезна творча енергія Драй-Хмари без особливих перешкод реалізувалася у самовідданій багатогранній науковій, педагогічній і літературній діяльності. У 1923–1929 рр. він очолював кафедру українознавства Київського медичного інституту; з 1930 по1933-й працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при Всеукраїнській академії наук.

У цей період на сторінках часописів «Нова громада», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Зоря» та ін. з’являються його поезії. Більшість з них увійдуть до першої і, на жаль, єдиної прижиттєвої збірки з символічною назвою «Проростень» (1926). https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7561

Сучасники іноді називали Михайла Драй-Хмару «співцем споглядання». Він віддається пошукам гармонії з природою, з людьми і світом. Милується красою рідної землі, озерами, луками, золотим сонцем, що скотилось на пухку солому, журавлями, які спішать з вирію. Пейзажні мініатюри поета вражають майстерним відтворенням звукових і зорових вражень. «Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю» – пише він в одній із своїх поезій.

Другим покликанням у творчій діяльності М. Драй-Хмари була перекладацька робота, адже він знав дев’ятнадцять мов. В основному перекладав поетів, близьких йому за світонастроєм і стилем. Він однаково успішно відбивав у свічаді рідної мови вишукані поезії французьких поетів П. Верлена, Ш. Бодлера, Т. Готьє, С. Малларме, А. Рембо, П. Клоделя... Серед його перекладів – «Божественна комедія» А. Данте, низка віршів О. Пушкіна, «Демон» і вірші М. Лєрмонтова, О. Фета, І. Буніна, збірка віршів білоруса М. Богдановича та ін.

В історію української літератури Драй-Хмара увійшов як учасник літературного угруповання неокласиків – разом з М. Рильським, М. Зеровим, П. Филиповичем та Ю. Кленом. Митців згаданої літгрупи поєднували спільність мистецьких інтересів, орієнтація в творчості на високі естетичні зразки, звернення до рідних джерел життя й до спадщини світової культури.

1928 р. Михайло Драй-Хмара надрукував сонет «Лебеді» з присвятою своїм товаришам:

                                            «О, гроно п’ятірне нездоланних співців,

    крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

         що розбиває лід одчаю і зневіри.

         Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття

         веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,

         де пінить океан кипучого життя».

Публікація сонета викликала шалену атаку на його автора, звинувачуючи у «поширенні контрреволюційних ідей». Неприборканих співців більшовицька система не терпіла. 1935 р. поета заарештовують і у вересні того ж року відправляють на Колиму. Михайла Драй-Хмари не стало 19 січня 1939 р.

Від НКВС постраждала і родина митця. Доньку Оксану і дружину Ніну Петрівну відправили на поселення до башкирського міста Белебей. Але з часом їм удалося перебратися на Захід.

Наша землячка Ніна Драй-Хмара прожила довге життя в США, встигнувши відзначити свій столітній ювілей. Донька Оксана стала дослідницею творчості свого батька. 1967 р. у Парижі закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов’янської літератури за працю, присвячену життєдіяльності М. Драй-Хмари.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань творча спадщина Миколи Опанасовича Драй-Хмари представлена його єдиною прижиттєвою працею. Це переклад українською мовою збірника білоруського поета Максима Богдановича «Вінок». М. Драй-Хмара здійснив переклад не тільки його творів, а також написав передмову і вступну статтю про життя і творчість Богдановича. Представлене видання, що вийшло друком 1929 р. у Києві, є першою білоруською книгою в українському перекладі.

Електронна версія книги представлена в цифровій бібліотеці «Культура України».

https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9457

Підготувала провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань

Тетяна Марчук