20 лютого 1905 року народився один з найвизначніших українських письменників XX століття, журналіст і публіцист, редактор, лавреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово» – Улас Самчук. Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Творчість його була широко знана в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину.

Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося 1926 року в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, а з 1929-го він почав постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою».

Письменник є автором шістнадцяти романів, серед яких – трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. У 1933-му народжується художньо-психологічна повість «Марія» – перший художній твір про злочин Голодомору (Львів, 1934).

У середовищі закордонних українців у міжвоєнний та й післявоєнний періоди Самчук вважався одним із найбільш читомих серед українських письменників сучасності. Він багато подорожував містами Канади та США, де виступав перед українськими громадами. У радянській Україні його твори, звісно, були заборонені. Найвідомішою є трилогія «Волинь», яка принесла письменникові всесвітню славу. Після її виходу у світ він був висунутий на здобуття премії з літератури 1980 року, але, на жаль, справу так і не було довершено...

До 120-річчя від дня народження українського письменника у відділі рідкісних і цінних видань експонується книжкова виставка «Слово Уласа Самчука».

Запрошуємо до перегляду!