Пам’яті полум’яного борця за волю України – повстанського отамана Якова Гальчевського (1894–1943) у відділі краєзнавства ВОУНБ ім. В. Отамановського експонується книжкова виставка-ювілей «Яків Гальчевський  – визначний діяч доби Української Революції 1917–1921 рр.» (до 130-річчя від дня народження).

Яків Васильович Гальчевський (отаман Орел, Jakub Wojnarowski) – український військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, повстанський отаман на Поділлі, організатор загонів народної самооборони на Холмщині, полковник армії УНР, майор Війська Польського, громадський діяч, вчитель, письменник.

Під час Першої світової війни дослужився до звання штабс-капітана. Після демобілізації вчителював у рідному краї, однак події в Україні змусили взяти в руки зброю. Очолював повстанські загони, що громили промосковські сили, в 1919 році командував 61-м Гайсинським полком імені Симона Петлюри у складі Армії УНР. Того ж року знову повернувся до повстанської діяльності на окупованому більшовиками Поділлі. Як керівник повстанського руху діяв і в 1921–1925 роках, очолював боротьбу українських патріотів проти більшовицької влади на Правобережжі України.

Змушений перейти на другий бік Збруча, певний час з-за кордону координував діяльність підпілля в Україні, а згодом під прізвищем Войнаровський пішов на службу до армії Польщі, в 1939 році отримав звання майора. Брав участь у боях з німецьким військом, потрапив у полон. Після звільнення поселився на Холмщині. Вже під час німецько-радянської війни створив Грубешівську повітову самооборону для захисту від нападів польських шовіністів на українські села. Підступно вбитий бойовиками Армії Крайової  22 березня 1943 року.

Вдумайтесь у слова Якова Гальчевського, які сьогодні як ніколи актуальні:

«Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз'єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем».