Культурна дипломатія України

(анотований бібліографічний список до Міжнародного дня культури)

Програми культурної дипломатії завжди потужніші, коли мають міцну інституційну основу, підкріплену законодавчою базою і сталою підтримкою найвищих державних посадовців.

Каммінгс М.

Як зазначають дослідники, культурна дипломатія є важливим напрямом державної політики, вона відкриває перспективи соціального, культурного та економічного розвитку держави, сприяє поширенню інформації про країну через проведення культурних і мистецьких заходів, створює позитивний образ держави у світі, популяризує нематеріальну культурну спадщину народу. Проте, на їх переконання, проблемам культури, культурної дипломатії в нашій країні не надається належної уваги, цей напрям не є системним, хоча й відмічають окремі позитивні зрушення. Натомість один яскравий приклад з української історії свідчить, як за короткий термін при наявності політичної волі можна було створити репрезентативний український хор для закордонної промоції ідеї політичної незалежності УНР. Це здійснив Симон Петлюра, український державний, політичний і військовий діяч. І невдовзі світ з неприхованим захопленням почав говорити про Україну та її культуру. Одна із провідних французьких газет писала: «Український хор не тільки досяг своєї поважної мети, давши докази античної цивілізації України, багатої національним фольклором, що підтверджує високу культуру народу, він дав більше – приклад надзвичайної досконалості». Лише за два роки гастролей країнами Західної Європи, створена С. Петлюрою Українська республіканська капела під орудою О. Кошиця, виступила з концертами в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії і Польщі, давши близько 200 концертів. Без перебільшення можна стверджувати – тоді українці «завоювали» Європу.

У своєму останньому інтерв’ю газеті «Факты и комментарии» (2016. 5 січня) відомий український хоровий диригент А. Т. Авдієвський згадував, що коли в 1966 р. Президент Франції Шарль де Голль, перебував в Україні, він виявив бажання послухати колядку «Щедрик» в обробці М. Д. Леонтовича. Свого часу батьки Президента побували на виступі капели О. Кошиця в Парижі і їм запам’яталася ця пісня. Тож вони порадили сину послухати «Щедрик» саме у нас. У цьому епізоді сконцентровано вагоме політичне значення культурної дипломатії.

15 квітня відзначається Міжнародний день культури (World Day of Culture). Ідея його започаткування належить Миколі Реріху. В 1931 р. під час конференції у м. Брюгге (Бельгія) він висловив пропозицію святкувати Всесвітній день культури і позначив основне завдання Дня – широкий заклик до краси і знання, нагадування людству про справжні цінності.

15 квітня 1935 р., напередодні Другої світової війни, в Білому Домі у Вашингтоні главами 21 держави був підписаний перший в історії міжнародний договір «Про захист установ, що служать цілям культури, науки і мистецтва, а також історичних пам’яток», названий на ім’я його творця – «Пакт Реріха».

До цієї дати відділом наукової інформації та бібліографії підготовлено анотований бібліографічний список, у якому зібрано дослідження проблеми культурної дипломатії в Україні сучасними науковцями, її стану та моделювання шляхів розвитку задля репрезентації нашої держави у світовому просторі через національні культурні надбання.

Вовчук, Л. А. Культурна дипломатія у реаліях XXI століття [Електронний ресурс] / Л. А. Вовчук, К. Й. Лабик // Молодий вчений. – 2019. – № 4(2). – С. 330–334.

Висвітлено місце та роль культурної дипломатії – одного з найважливіших дипломатичних інструментів превентивної дипломатії в реаліях сучасного життя. Не дивлячись на те, що своїм корінням культурна дипломатія сягає давнини, вона є відносно новим зовнішньополітичним інструментом як для самих держав, так і для міжнародної спільноти в цілому. Оскільки культурна дипломатія не використовує силу і військову міць, які можуть призвести до різного роду конфліктів, то вона має відповідні засоби, які розкриваються у даній праці. Окрім того автори розглядають та надають характеристику основним видам культурної дипломатії і акцентують увагу на шляхах їх реалізації, в особливості виділяючи при цьому: гастродипломатію, спортивну дипломатію, міжнародні обміни, фестивалі, використання кіно, музики та мистецтва.

Костиря, І. О. Роль та місце культурної дипломатії у системі зовнішньополітичних відносин [Електронний ресурс] / І. О. Костиря // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія : Питання політології. – 2018. – Вип. 33. – С. 141–146.

З огляду на сучасне геополітичне становище України, її травматичний історичний досвід, а також культурні традиції, сучасна культурна дипломатія нашої держави мала б розвиватися більш активно і системно. На жаль, і в практичній площині, і на рівні теоретичного аналізу проблеми культури, культурної дипломатії, культурного миробудівництва та ін. – знаходяться в маргінальному становищі, їм не надається належної уваги в Україні. Хоча роль культури в стратегії м’якої сили (soft power) відома ще з початку 90-х. Маючи значні (порівняно з більшістю країн Європи) природні ресурси, значний потенціал для розвитку власної культури, Україна має значні можливості стати регіональним лідером, а в перспективі – і світовим. Проте політико-економічна нестабільність і збройна агресія проти нашої країни не дозволяє зайняти Україні гідне місце в Європі і світі. Автор вважає, що впевнена і послідовна культурна дипломатія є одним із найважливіших аспектів збереження української національної ідентичності і водночас чинником зростання авторитету нашої держави на міжнародній арені.

Кривонос, П. Нові заходи у сфері культурної дипломатії [Електронний ресурс] / П. Кривонос // Україна дипломатична. – 2018. – Вип. 19. – С. 733–737.

Висвітлено напрями діяльності Генеральної дирекції з обслуговуванні іноземних представництв, одним із найфундаментальніших визначено завдання на найвищому рівні забезпечувати іноземні посольства, міжнародні організації належними умовами для їхньої діяльності, виконання своїх обов’язків. Проте зазначено, що не меншого значення представники ГДІП приділяють культурній дипломатії. Завдяки активній співпраці наукових інституцій, дипломатичних установ України та іноземних країн у 2017–18 рр. було проведено наукові імпрези (конференції, круглі столи, подіумні дискусії), що завжди супроводжуються виставкою архівних документів про зародження національно-державницьких, дипломатичних традицій 100 років тому.

Лунь, Ю. О. Культурна дипломатія в Україні [Електронний ресурс] / Ю. О. Лунь, М. Ваховська // Восьма відкрита наукова конференція професорсько-викладацького складу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук, присвяченa 165-річчю Національного університету «Львівська політехніка» : тези доп., 12–13 листоп. 2009 р., Львів. – Львів, 2009. – C. 73.

Перше визначення культури належить американському науковцю в сфері політики Мільтонові Каммінгсу. Культурну дипломатію він визначає як: «обмін ідеями, інформацією, цінностями, системами, традиціями, переконаннями і іншими аспектами культури з метою сприянню розвиткові взаєморозуміння». Такий обмін означає комунікацію і повагу між залученими культурами, які базуються на взаємному розумінні цінностей і зниженню стереотипного сприйняття. Органи влади на обласному і місцевому рівні можуть розвивати міжнародне співробітництво самостійно чи за підтримки з боку центрального уряду, а саме: організовувати мистецькі гастролі, фестивалі, конференції тощо. Багато робиться для розвитку культурного діалогу та підтримки українських митців через різноманітні проєкти, міжнародні культурні організації та фонди.

Луцишин, Г. Особливості розвитку культурної дипломатії України в сучасних умовах [Електронний ресурс] / Г. Луцишин, А. Гончарук // Humanitarian vision. – 2017. – Vol. 3, num. 1. –С. 25–30.

Практика показує, що для багатьох сучасних держав культурна дипломатія належать до першочергових справ, зокрема, особливо важливим напрямом зовнішньої політики залишається для сучасних європейських держав, наприклад, Франції, Німеччини, Великобританії, Польщі. До прикладу, Німеччина створила потужну культурну дипломатію для того, аби змінити сприйняття держави й народу, зокрема, культурна дипломатія відіграла важливу роль у польсько-німецькому примиренні, адже умовою для примирення є діалог та спільні цінності. Велика Британія зуміла виробити модель публічної дипломатії, яка зараз слугує взірцем для інших країн. Більшість сучасних розвинутих європейських держав створили мережі культурних інституцій, що діють за кордоном та відіграють важливу роль у розвитку міждержавних відносин. Зокрема, такі організації як Британська Рада, Французький Інститут, Польський Інститут, Ґете Інститут в Україні є важливою складовою діяльності дипломатичних установ. Окремими напрямом розвитку культурної дипломатії є вивчення та поширення державної мови, особливо активно у цій сфері працює Франція, Великобританія, Німеччина. Надзвичайно поширеними серед міжнародних культурних проектів є підтримка книговидання як потужного засобу культурного впливу. Не менш важливими є перекладацькі проєкти, адже сам переклад формує діалог між різними культурами. На думку дослідника, на жаль українська культура представлена на міжнародному рівні невеликими культурними проєктами. Негативним є й те, що в Україні розвиток культурної дипломатії не є системним.

Ляшенко, М. Л. Досвід удосконалення форм і методів культурної дипломатії України [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. – Кам'янець-Подільський, 2017. – Т. 24. – С. 215–222.

Важливою складовою стратегії європейської інтеграції України має бути ефективна культурна дипломатія. Збереження та популяризація нематеріальної культурної спадщини народу є важливим фактором само ідентифікації в умовах гібридних війн. До національних нематеріальних надбань відносять національний одяг, кухню, пісні, традиції, народне мистецтво. На початку червня 2017 р. в Дипломатичній академії України відбувся Третій форум культурної дипломатії України. Ключовим завданням культурної дипломатії було названо реалізація культурних проектів, спрямованих на підвищення рівня поінформованості міжнародної спільноти про Україну, її історію та культуру, роз’яснення її ідентичності і стратегічного курсу, спрямованого на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Ляшенко, М. Л. Культурна дипломатія України у Франції (1991–2017 рр.) [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Вісн. Маріупол. держ. ун-ту. Серія : Історія. Політологія. – 2017. – Вип. 20. – С. 258–267.

Розглянуто особливості формування та реалізації проектів культурної дипломатії України у Франції. Розвиток політичних, оборонних, торговельно-економічних та гуманітарних зв’язків становить єдину систему двосторонніх відносин. Франція традиційно орієнтувалася на Росію. Зв’язки з Україною до російської анексії Криму та агресії на Донбасі залишалися на периферії французької дипломатії. Ця реальність складалася внаслідок недопрацювань української культурної дипломатії у Франції. Майже за чверть століття не вдалося змінити ієрархію інформаційних потоків, аби привернути увагу французької еліти і суспільства до України. Певні зрушення відбулися тільки після Євромайдану.

Ляшенко, М. Л. Тенденції розвитку культурної дипломатії України в Німеччині (1991–2017 роки) [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Наук. вісн. Миколаїв. нац. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського. Серія : Історичні науки. – 2017. – № 1. – С. 86–92.

Розглядається новітня історія культурної дипломатії України в Німеччині. Висвітлюються основні тенденції, досягнення та проблеми організації української культурної дипломатії в ФРН. Сприятливий розвиток політичних контактів за часів канцлера Г. Коля вивів українську культурну дипломатію на рівень роботи Українсько-німецького форуму. Помаранчева революція поліпшила образ України у ФРН в період 2005–2013 років, але домінував образ України як проблемної пострадянської країни. Новітня історія діяльності української культурної дипломатії в ФРН дає нові форми організації міждержавної співпраці та прямого діалогу представників українського та німецького суспільств. З початком гібридної війни, спрямованої Росією проти України, німці отримали чергове підтвердження стратегічного значення культурної дипломатії для безпеки Євросоюзу та України.

Мусієнко, І. В. Культурна дипломатія України в контексті проблем євроінтеграції та міжнародних економічних стосунків [Електронний ресурс] / І. В. Мусієнко// Розвиток суспільних наук: європейські практики та національні перспективи : матеріали. міжнар. наук. конф., 25–26 груд. 2015 р. – Львів, 2015. – С. 118–121.

На думку автора, культурна дипломатія повинна знайти своє місце у зовнішній політиці України як складова гуманітарної стратегії держави та вагомий чинник міжнародної економічної діяльності. Для цього слід: 1) розробити державну стратегію розвитку культурної дипломатії з урахуванням економічної складової проблеми; 2) організувати повноцінне науково-методичне, інституціональне, нормативно-правове, кадрове, інформаційне, фінансове, технічне забезпечення розвитку культурної дипломатії; 3) сприяти синергії зусиль держави, національного бізнесу, «креативного класу», діаспорних організацій та закордонного лобі у реалізації вказаної стратегії; 4) адаптувати українську гуманітарну політику до європейських культурних програм, гармонізувати культурну дипломатію України зі стратегією культурної політики ЄС.

Пересунько, Т. Культурна дипломатія: мистецтво політики [Електронний ресурс] / Т. Пересунько // Укр. журн. : інформ. культурно-політ. місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині – 2016. – № 8. – С. 12–14.

З початком військових дій в Україні активізувався оборонний сектор, до якого, у зв’язку з гібридним форматом російської агресії, зараховано і культуру. Першу заяву з приводу важливості гуманітарного фронту поруч із мілітарним зробив Петро Порошенко на врученні Шевченківської премії 9 березня 2015 р.: «Я переконаний, щоб вести ефективну боротьбу з агресією, щоб підтвердити незалежність, ми маємо виробити ефективну модель культурної політики… (Вона) стане і зброєю у боротьбі з ворогом, і інструментом для реформ». Натомість українська держава підготовкою доброго ґрунту для розвитку репрезентативних культурних проєктів за кордон не займалася. Кабмін не поспішав виділяти «великих коштів» на розвиток культури і культурних парадигм. Хіба що можна вважати такою «парадигмою» проведення у Києві «Євробачення», на що в державному бюджеті 2017 р. виділено півмільйона гривень. Проте важко сказати, що ця «парадигма» з’явилася в Україні завдяки вдалій культурній політиці, а не всупереч. Так само і з представленням української книги на Франкфуртському ярмарку: минулого року з подачі держструктур було зроблено все, аби навіть робота волонтерів була знівельована, – констатує авторка.

Пересунько, Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924). : 100 років культурної дипломатії України / Тіна Пересунько ; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Центр. держ. архів вищих органів влади і упр. України ; гол. редкол. Г. В. Папакін. – Київ : АртЕк, 2019. – 309, [2] с. : іл., фотоіл.

У виданні вперше оприлюднюється унікальна хроніка тріумфального турне Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки 1919–1924 рр. Гастролі Капели, як представницької державної інституції Української Народної Республіки, ініційовані Головою Директорії, Головним Отаманом військ і флоту УНР Симоном Петлюрою з метою протидії російській пропаганді та промоції української культури й незалежності в Європі.

Проєкт приурочено до відзначення у 2019 р. 140-річчя з дня народження Симона Петлюри, 100-річчя європейської прем’єри «Щедрика» і 100-річчя культурної дипломатії України і спрямовано на промоцію іміджевої спадщини Української Народної Республіки в галузі культурної дипломатії.

Пересунько, Т. 100 років культурної дипломатії України : [зб. архів. док.] / [Т. Пересунько ; пер.: В. Бойко та ін. ; наук. ред. І. Гирич] ; Укр. центр культур. дослідж., Центр. держ. архів вищ. органів влади і упр. України. – Київ : Артек, 2018. - 199 с. : фот., іл. – Назва обкл. : Світовий тріумф «Щедрика». 100 років культурної дипломатії України.

Як зазначає авторка видання: «Для мене важливим було привнести знання про те, що не лише Франція має історію та національні традиції в галузі культурної дипломатії, до яких ми апелюємо – мережі Французьких інститутів у світі, французькі урядові програми в галузі культурної дипломатії; або Польща – Інститут Адама Міцкевича; Велика Британія – діяльність Британських рад за кордоном; чи Німеччина – Ґете-Інститути. Дослідженням «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» доносимо розуміння того, що Україна також має свої національні, інституційні, державні традиції в галузі культурної дипломатії».

Петров, В. В. Культурна дипломатія як інструмент протидії гібридним загрозам [Електронний ресурс] / В. В. Петров // Вісн. Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. Культурологія. – 2019. – № 1. – С. 186–190.

Культурна дипломатія є невід‘ємною складовою публічної дипломатії, яка так само є одним із основних елементів реалізації стратегічних комунікацій держави, що спрямовані на просування її національних інтересів. Фактично, культурна дипломатія є інструментом – м‘якої сили та має застосовуватись для сприяння вирішенню завдань традиційної дипломатії. Особливої актуальності вона набуває в умовах гібридної агресії проти України. Суттєвим кроком у практичному втіленні такого механізму є створення відповідних структур у системі Міністерства закордонних справ України. Насамперед ідеться про Управління публічної дипломатії та Український інститут при МЗС. Водночас подальшого дослідження вимагають питання формування стратегічного наративу, каналів його доведення, вивчення цільових аудиторій тощо.

Половинчак, Ю. Дослідження ефективності української «культурної дипломатії»: досвід аналізу публікацій зарубіжних ЗМІ [Електронний ресурс] / Ю. Половинчак, О. Саморукова // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2016. – Вип. 43. – С. 183–193.

Подією, що акумулювала значний масив повідомлень у світових медіа щодо України і стала «точкою обертання» різних поглядів і оцінок у 2016 р., – участь і перемога української співачки кримсько-татарського походження Джамали (Сусана Джамаладінова) у пісенному конкурсі «Євробачення». Рівень впливу цієї події на громадську думку як в Україні, так і за її межами, а отже, і перспективність дослідження цього впливу, зумовлені, по-перше, ефективністю масової культури як ретранслятора емоцій та ідей (естетична привабливість та образність «носія» – пісні чи концертного номера й відеокліпу в даному випадку – сприяє швидкості, легкості, масштабності поширення трансльованих смислів та їх стійкості, як унаслідок емоційного впливу, так і через повторюваність). По-друге, очевидність (хоч і не акцентована принципово в позиціонуванні номера Джамали, та все ж явно присутня) паралелей історичного матеріалу з подіями сучасності, перевела участь України та реакцію на виступ Джамали у світі на рівень потужної інформаційної події.

Процюк, М. В. Публічна і культурна дипломатія як засіб «м’якої сили» України: запозичені моделі, реальні кроки та стратегічні пріоритети [Електронний ресурс] / М. В. Процюк // Наук. вісн. Дипломат. акад. України. – 2016. – Вип. 23(2). – С. 21–28.

Втілення концепції привабливої «м’якої сили» авторства Джозефа Ная у зовнішньополітичній діяльності держави не є інновацією у сфері міжнародних відносин. Більше того, нехтування з боку державної влади такими засобами «soft power», як публічна дипломатія та її похідна – культурна дипломатія, – може розцінюватися як недалекоглядність щодо створення і підтримання позитивного іміджу держави на міжнародній арені. Без сумніву, за допомогою саме цих інструментів формується образ держави у світі. Як показує практичний досвід інших міжнародних акторів, публічна і культурна дипломатія за правильного і продуманого підходу можуть доволі успішно творити образ держави у світі.

Політика культурної дипломатії: стратегічні пріоритети для України [Електронний ресурс] : зб. наук.-експерт. матеріалів / за заг. ред. О. П. Розумної, Т. В. Черненко. – Київ: .Нац. ін-т стратег. дослідж., 2016. – 92 с.

Експерти наголошують на необхідності переходу від риторики навколо питань міжнародної культурної присутності України до розробки ефективного інструментарію. Вони зазначають: «Досвід присутності української культури за кордоном доби Незалежності навряд чи можна назвати політикою культурної дипломатії або хоча б промоції культури. Однак його не можна не враховувати, розбудовуючи культурну дипломатію як політику держави, більше того – аналіз досвіду міжнародної присутності української культури є досить важливим етапом й умовою успішного старту процесу інституалізації культурної дипломатії». Збірник містить рекомендації для органів державної влади щодо впровадження політики культурної дипломатії.

Ржевська, Н. Ф. Культурна дипломатія України: сучасний стан та перспективи [Електронний ресурс] / Н. Ф. Ржевська // Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». – 2018. – № 18/19. – С. 87–99.

На ґрунті вивчення зразків теоретичного та прикладного досвіду формування, розвитку та результативності культурної дипломатії як інструмента державної політики, що представляє її імідж засобами культури, доведено, що міжкультурна комунікація є потужним засобом лобіювання національних інтересів на міжнародному рівні. Встановлено місце та роль державних і недержавних інституцій стосовно розвитку культурної дипломатії. Саме культурна дипломатія має стояти на захисті національних інтересів та безпеки, а розвиваючись відповідати зовнішнім викликам та загрозам.

Розумна, О. П. Культурна дипломатія України: стан, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] : аналіт. доп. / О. П. Розумна. – Київ, 2016 – 53 с. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2016-09/kultu_dypl-26841.pdf (дата звернення: 13.04.2020). – Назва з екрана.

Мета доповіді полягає у систематизації основних концептів діяльності європейських інститутів культурної дипломатії, окресленні тенденцій культурної присутності України у світі, та напрацюванні рекомендацій щодо стратегічних напрямків цієї політики. Доповідь покликана узагальнити акумульований у відповідній сфері досвід, артикулювати проблеми розвитку культурної дипломатії у просторі державної політики та сприяти розробці концептуальних засад функціонування інституту культурної дипломатії України. Доповідь ґрунтується на розумінні двох важливих завдань культурної дипломатії. На зовнішньому напрямі – забезпечення іміджу держави й успішності її міжнародної політики, та на внутрішньому – зміна парадигми культури і реформування культурної політики, від чого залежить зміст і якість культурного продукту. На переконання авторки, українській культурній спільноті необхідно створити власний культурний наратив для «передачі» у глобальному просторі, наратив, який буде сприйнято різними аудиторіями. Працюючи над цим, важливо озвучувати найактуальніші для України меседжі, враховуючи важливість ідей інформаційної відповідальності, патріотизму, громадянської солідарності, толерантності, волонтерства. Саме вони мають вплинути на оновлений образ України. Це, у свою чергу, позначиться на ідентичності наступного покоління українців: вона трансформуватиметься у бік відкритості, мобільності та динамічності.

Ціватий, В. Г. Велич української мови: інституціональний вимір культурної дипломатії України [Електронний ресурс] / В. Г. Ціватий // Наук. вісн. Дипломат. акад. України. – 2013. – Вип. 20(2). – С. 4–8.

Велике значення в концепціях зовнішньої культурної політики європейських держав приділяється лінгвістичному фактору. Саме національна мова є потужним інструментом зовнішньої культурної політики й основою міжнародного спілкування. Крім того, знання мови сприяє глибокому засвоєнню іншої культури, долученню до національних цінностей тієї або іншої держави, розумінню ментальності народу. Для будь-якої держави її мова – це символ держави, який відіграє більш значну і вагому роль, ніж її прапор, гімн і герб. Загибель мови несе загрозу державності. Ось передусім для чого потрібна підтримка української мови на державному рівні у всіх сферах функціонування, у т.ч. – і за кордоном.

Поділитися:

Культурна дипломатія України


(анотований бібліографічний список до Міжнародного дня культури)

Програми культурної дипломатії завжди потужніші, коли мають міцну інституційну основу, підкріплену законодавчою базою і сталою підтримкою найвищих державних посадовців.

Каммінгс М.

Як зазначають дослідники, культурна дипломатія є важливим напрямом державної політики, вона відкриває перспективи соціального, культурного та економічного розвитку держави, сприяє поширенню інформації про країну через проведення культурних і мистецьких заходів, створює позитивний образ держави у світі, популяризує нематеріальну культурну спадщину народу. Проте, на їх переконання, проблемам культури, культурної дипломатії в нашій країні не надається належної уваги, цей напрям не є системним, хоча й відмічають окремі позитивні зрушення. Натомість один яскравий приклад з української історії свідчить, як за короткий термін при наявності політичної волі можна було створити репрезентативний український хор для закордонної промоції ідеї політичної незалежності УНР. Це здійснив Симон Петлюра, український державний, політичний і військовий діяч. І невдовзі світ з неприхованим захопленням почав говорити про Україну та її культуру. Одна із провідних французьких газет писала: «Український хор не тільки досяг своєї поважної мети, давши докази античної цивілізації України, багатої національним фольклором, що підтверджує високу культуру народу, він дав більше – приклад надзвичайної досконалості». Лише за два роки гастролей країнами Західної Європи, створена С. Петлюрою Українська республіканська капела під орудою О. Кошиця, виступила з концертами в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії і Польщі, давши близько 200 концертів. Без перебільшення можна стверджувати – тоді українці «завоювали» Європу.

У своєму останньому інтерв’ю газеті «Факты и комментарии» (2016. 5 січня) відомий український хоровий диригент А. Т. Авдієвський згадував, що коли в 1966 р. Президент Франції Шарль де Голль, перебував в Україні, він виявив бажання послухати колядку «Щедрик» в обробці М. Д. Леонтовича. Свого часу батьки Президента побували на виступі капели О. Кошиця в Парижі і їм запам’яталася ця пісня. Тож вони порадили сину послухати «Щедрик» саме у нас. У цьому епізоді сконцентровано вагоме політичне значення культурної дипломатії.

15 квітня відзначається Міжнародний день культури (World Day of Culture). Ідея його започаткування належить Миколі Реріху. В 1931 р. під час конференції у м. Брюгге (Бельгія) він висловив пропозицію святкувати Всесвітній день культури і позначив основне завдання Дня – широкий заклик до краси і знання, нагадування людству про справжні цінності.

15 квітня 1935 р., напередодні Другої світової війни, в Білому Домі у Вашингтоні главами 21 держави був підписаний перший в історії міжнародний договір «Про захист установ, що служать цілям культури, науки і мистецтва, а також історичних пам’яток», названий на ім’я його творця – «Пакт Реріха».

До цієї дати відділом наукової інформації та бібліографії підготовлено анотований бібліографічний список, у якому зібрано дослідження проблеми культурної дипломатії в Україні сучасними науковцями, її стану та моделювання шляхів розвитку задля репрезентації нашої держави у світовому просторі через національні культурні надбання.

Вовчук, Л. А. Культурна дипломатія у реаліях XXI століття [Електронний ресурс] / Л. А. Вовчук, К. Й. Лабик // Молодий вчений. – 2019. – № 4(2). – С. 330–334.

Висвітлено місце та роль культурної дипломатії – одного з найважливіших дипломатичних інструментів превентивної дипломатії в реаліях сучасного життя. Не дивлячись на те, що своїм корінням культурна дипломатія сягає давнини, вона є відносно новим зовнішньополітичним інструментом як для самих держав, так і для міжнародної спільноти в цілому. Оскільки культурна дипломатія не використовує силу і військову міць, які можуть призвести до різного роду конфліктів, то вона має відповідні засоби, які розкриваються у даній праці. Окрім того автори розглядають та надають характеристику основним видам культурної дипломатії і акцентують увагу на шляхах їх реалізації, в особливості виділяючи при цьому: гастродипломатію, спортивну дипломатію, міжнародні обміни, фестивалі, використання кіно, музики та мистецтва.

Костиря, І. О. Роль та місце культурної дипломатії у системі зовнішньополітичних відносин [Електронний ресурс] / І. О. Костиря // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія : Питання політології. – 2018. – Вип. 33. – С. 141–146.

З огляду на сучасне геополітичне становище України, її травматичний історичний досвід, а також культурні традиції, сучасна культурна дипломатія нашої держави мала б розвиватися більш активно і системно. На жаль, і в практичній площині, і на рівні теоретичного аналізу проблеми культури, культурної дипломатії, культурного миробудівництва та ін. – знаходяться в маргінальному становищі, їм не надається належної уваги в Україні. Хоча роль культури в стратегії м’якої сили (soft power) відома ще з початку 90-х. Маючи значні (порівняно з більшістю країн Європи) природні ресурси, значний потенціал для розвитку власної культури, Україна має значні можливості стати регіональним лідером, а в перспективі – і світовим. Проте політико-економічна нестабільність і збройна агресія проти нашої країни не дозволяє зайняти Україні гідне місце в Європі і світі. Автор вважає, що впевнена і послідовна культурна дипломатія є одним із найважливіших аспектів збереження української національної ідентичності і водночас чинником зростання авторитету нашої держави на міжнародній арені.

Кривонос, П. Нові заходи у сфері культурної дипломатії [Електронний ресурс] / П. Кривонос // Україна дипломатична. – 2018. – Вип. 19. – С. 733–737.

Висвітлено напрями діяльності Генеральної дирекції з обслуговуванні іноземних представництв, одним із найфундаментальніших визначено завдання на найвищому рівні забезпечувати іноземні посольства, міжнародні організації належними умовами для їхньої діяльності, виконання своїх обов’язків. Проте зазначено, що не меншого значення представники ГДІП приділяють культурній дипломатії. Завдяки активній співпраці наукових інституцій, дипломатичних установ України та іноземних країн у 2017–18 рр. було проведено наукові імпрези (конференції, круглі столи, подіумні дискусії), що завжди супроводжуються виставкою архівних документів про зародження національно-державницьких, дипломатичних традицій 100 років тому.

Лунь, Ю. О. Культурна дипломатія в Україні [Електронний ресурс] / Ю. О. Лунь, М. Ваховська // Восьма відкрита наукова конференція професорсько-викладацького складу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук, присвяченa 165-річчю Національного університету «Львівська політехніка» : тези доп., 12–13 листоп. 2009 р., Львів. – Львів, 2009. – C. 73.

Перше визначення культури належить американському науковцю в сфері політики Мільтонові Каммінгсу. Культурну дипломатію він визначає як: «обмін ідеями, інформацією, цінностями, системами, традиціями, переконаннями і іншими аспектами культури з метою сприянню розвиткові взаєморозуміння». Такий обмін означає комунікацію і повагу між залученими культурами, які базуються на взаємному розумінні цінностей і зниженню стереотипного сприйняття. Органи влади на обласному і місцевому рівні можуть розвивати міжнародне співробітництво самостійно чи за підтримки з боку центрального уряду, а саме: організовувати мистецькі гастролі, фестивалі, конференції тощо. Багато робиться для розвитку культурного діалогу та підтримки українських митців через різноманітні проєкти, міжнародні культурні організації та фонди.

Луцишин, Г. Особливості розвитку культурної дипломатії України в сучасних умовах [Електронний ресурс] / Г. Луцишин, А. Гончарук // Humanitarian vision. – 2017. – Vol. 3, num. 1. –С. 25–30.

Практика показує, що для багатьох сучасних держав культурна дипломатія належать до першочергових справ, зокрема, особливо важливим напрямом зовнішньої політики залишається для сучасних європейських держав, наприклад, Франції, Німеччини, Великобританії, Польщі. До прикладу, Німеччина створила потужну культурну дипломатію для того, аби змінити сприйняття держави й народу, зокрема, культурна дипломатія відіграла важливу роль у польсько-німецькому примиренні, адже умовою для примирення є діалог та спільні цінності. Велика Британія зуміла виробити модель публічної дипломатії, яка зараз слугує взірцем для інших країн. Більшість сучасних розвинутих європейських держав створили мережі культурних інституцій, що діють за кордоном та відіграють важливу роль у розвитку міждержавних відносин. Зокрема, такі організації як Британська Рада, Французький Інститут, Польський Інститут, Ґете Інститут в Україні є важливою складовою діяльності дипломатичних установ. Окремими напрямом розвитку культурної дипломатії є вивчення та поширення державної мови, особливо активно у цій сфері працює Франція, Великобританія, Німеччина. Надзвичайно поширеними серед міжнародних культурних проектів є підтримка книговидання як потужного засобу культурного впливу. Не менш важливими є перекладацькі проєкти, адже сам переклад формує діалог між різними культурами. На думку дослідника, на жаль українська культура представлена на міжнародному рівні невеликими культурними проєктами. Негативним є й те, що в Україні розвиток культурної дипломатії не є системним.

Ляшенко, М. Л. Досвід удосконалення форм і методів культурної дипломатії України [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. – Кам'янець-Подільський, 2017. – Т. 24. – С. 215–222.

Важливою складовою стратегії європейської інтеграції України має бути ефективна культурна дипломатія. Збереження та популяризація нематеріальної культурної спадщини народу є важливим фактором само ідентифікації в умовах гібридних війн. До національних нематеріальних надбань відносять національний одяг, кухню, пісні, традиції, народне мистецтво. На початку червня 2017 р. в Дипломатичній академії України відбувся Третій форум культурної дипломатії України. Ключовим завданням культурної дипломатії було названо реалізація культурних проектів, спрямованих на підвищення рівня поінформованості міжнародної спільноти про Україну, її історію та культуру, роз’яснення її ідентичності і стратегічного курсу, спрямованого на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Ляшенко, М. Л. Культурна дипломатія України у Франції (1991–2017 рр.) [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Вісн. Маріупол. держ. ун-ту. Серія : Історія. Політологія. – 2017. – Вип. 20. – С. 258–267.

Розглянуто особливості формування та реалізації проектів культурної дипломатії України у Франції. Розвиток політичних, оборонних, торговельно-економічних та гуманітарних зв’язків становить єдину систему двосторонніх відносин. Франція традиційно орієнтувалася на Росію. Зв’язки з Україною до російської анексії Криму та агресії на Донбасі залишалися на периферії французької дипломатії. Ця реальність складалася внаслідок недопрацювань української культурної дипломатії у Франції. Майже за чверть століття не вдалося змінити ієрархію інформаційних потоків, аби привернути увагу французької еліти і суспільства до України. Певні зрушення відбулися тільки після Євромайдану.

Ляшенко, М. Л. Тенденції розвитку культурної дипломатії України в Німеччині (1991–2017 роки) [Електронний ресурс] / М. Л. Ляшенко // Наук. вісн. Миколаїв. нац. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського. Серія : Історичні науки. – 2017. – № 1. – С. 86–92.

Розглядається новітня історія культурної дипломатії України в Німеччині. Висвітлюються основні тенденції, досягнення та проблеми організації української культурної дипломатії в ФРН. Сприятливий розвиток політичних контактів за часів канцлера Г. Коля вивів українську культурну дипломатію на рівень роботи Українсько-німецького форуму. Помаранчева революція поліпшила образ України у ФРН в період 2005–2013 років, але домінував образ України як проблемної пострадянської країни. Новітня історія діяльності української культурної дипломатії в ФРН дає нові форми організації міждержавної співпраці та прямого діалогу представників українського та німецького суспільств. З початком гібридної війни, спрямованої Росією проти України, німці отримали чергове підтвердження стратегічного значення культурної дипломатії для безпеки Євросоюзу та України.

Мусієнко, І. В. Культурна дипломатія України в контексті проблем євроінтеграції та міжнародних економічних стосунків [Електронний ресурс] / І. В. Мусієнко// Розвиток суспільних наук: європейські практики та національні перспективи : матеріали. міжнар. наук. конф., 25–26 груд. 2015 р. – Львів, 2015. – С. 118–121.

На думку автора, культурна дипломатія повинна знайти своє місце у зовнішній політиці України як складова гуманітарної стратегії держави та вагомий чинник міжнародної економічної діяльності. Для цього слід: 1) розробити державну стратегію розвитку культурної дипломатії з урахуванням економічної складової проблеми; 2) організувати повноцінне науково-методичне, інституціональне, нормативно-правове, кадрове, інформаційне, фінансове, технічне забезпечення розвитку культурної дипломатії; 3) сприяти синергії зусиль держави, національного бізнесу, «креативного класу», діаспорних організацій та закордонного лобі у реалізації вказаної стратегії; 4) адаптувати українську гуманітарну політику до європейських культурних програм, гармонізувати культурну дипломатію України зі стратегією культурної політики ЄС.

Пересунько, Т. Культурна дипломатія: мистецтво політики [Електронний ресурс] / Т. Пересунько // Укр. журн. : інформ. культурно-політ. місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині – 2016. – № 8. – С. 12–14.

З початком військових дій в Україні активізувався оборонний сектор, до якого, у зв’язку з гібридним форматом російської агресії, зараховано і культуру. Першу заяву з приводу важливості гуманітарного фронту поруч із мілітарним зробив Петро Порошенко на врученні Шевченківської премії 9 березня 2015 р.: «Я переконаний, щоб вести ефективну боротьбу з агресією, щоб підтвердити незалежність, ми маємо виробити ефективну модель культурної політики… (Вона) стане і зброєю у боротьбі з ворогом, і інструментом для реформ». Натомість українська держава підготовкою доброго ґрунту для розвитку репрезентативних культурних проєктів за кордон не займалася. Кабмін не поспішав виділяти «великих коштів» на розвиток культури і культурних парадигм. Хіба що можна вважати такою «парадигмою» проведення у Києві «Євробачення», на що в державному бюджеті 2017 р. виділено півмільйона гривень. Проте важко сказати, що ця «парадигма» з’явилася в Україні завдяки вдалій культурній політиці, а не всупереч. Так само і з представленням української книги на Франкфуртському ярмарку: минулого року з подачі держструктур було зроблено все, аби навіть робота волонтерів була знівельована, – констатує авторка.

Пересунько, Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924). : 100 років культурної дипломатії України / Тіна Пересунько ; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Центр. держ. архів вищих органів влади і упр. України ; гол. редкол. Г. В. Папакін. – Київ : АртЕк, 2019. – 309, [2] с. : іл., фотоіл.

У виданні вперше оприлюднюється унікальна хроніка тріумфального турне Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки 1919–1924 рр. Гастролі Капели, як представницької державної інституції Української Народної Республіки, ініційовані Головою Директорії, Головним Отаманом військ і флоту УНР Симоном Петлюрою з метою протидії російській пропаганді та промоції української культури й незалежності в Європі.

Проєкт приурочено до відзначення у 2019 р. 140-річчя з дня народження Симона Петлюри, 100-річчя європейської прем’єри «Щедрика» і 100-річчя культурної дипломатії України і спрямовано на промоцію іміджевої спадщини Української Народної Республіки в галузі культурної дипломатії.

Пересунько, Т. 100 років культурної дипломатії України : [зб. архів. док.] / [Т. Пересунько ; пер.: В. Бойко та ін. ; наук. ред. І. Гирич] ; Укр. центр культур. дослідж., Центр. держ. архів вищ. органів влади і упр. України. – Київ : Артек, 2018. - 199 с. : фот., іл. – Назва обкл. : Світовий тріумф «Щедрика». 100 років культурної дипломатії України.

Як зазначає авторка видання: «Для мене важливим було привнести знання про те, що не лише Франція має історію та національні традиції в галузі культурної дипломатії, до яких ми апелюємо – мережі Французьких інститутів у світі, французькі урядові програми в галузі культурної дипломатії; або Польща – Інститут Адама Міцкевича; Велика Британія – діяльність Британських рад за кордоном; чи Німеччина – Ґете-Інститути. Дослідженням «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» доносимо розуміння того, що Україна також має свої національні, інституційні, державні традиції в галузі культурної дипломатії».

Петров, В. В. Культурна дипломатія як інструмент протидії гібридним загрозам [Електронний ресурс] / В. В. Петров // Вісн. Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. Культурологія. – 2019. – № 1. – С. 186–190.

Культурна дипломатія є невід‘ємною складовою публічної дипломатії, яка так само є одним із основних елементів реалізації стратегічних комунікацій держави, що спрямовані на просування її національних інтересів. Фактично, культурна дипломатія є інструментом – м‘якої сили та має застосовуватись для сприяння вирішенню завдань традиційної дипломатії. Особливої актуальності вона набуває в умовах гібридної агресії проти України. Суттєвим кроком у практичному втіленні такого механізму є створення відповідних структур у системі Міністерства закордонних справ України. Насамперед ідеться про Управління публічної дипломатії та Український інститут при МЗС. Водночас подальшого дослідження вимагають питання формування стратегічного наративу, каналів його доведення, вивчення цільових аудиторій тощо.

Половинчак, Ю. Дослідження ефективності української «культурної дипломатії»: досвід аналізу публікацій зарубіжних ЗМІ [Електронний ресурс] / Ю. Половинчак, О. Саморукова // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2016. – Вип. 43. – С. 183–193.

Подією, що акумулювала значний масив повідомлень у світових медіа щодо України і стала «точкою обертання» різних поглядів і оцінок у 2016 р., – участь і перемога української співачки кримсько-татарського походження Джамали (Сусана Джамаладінова) у пісенному конкурсі «Євробачення». Рівень впливу цієї події на громадську думку як в Україні, так і за її межами, а отже, і перспективність дослідження цього впливу, зумовлені, по-перше, ефективністю масової культури як ретранслятора емоцій та ідей (естетична привабливість та образність «носія» – пісні чи концертного номера й відеокліпу в даному випадку – сприяє швидкості, легкості, масштабності поширення трансльованих смислів та їх стійкості, як унаслідок емоційного впливу, так і через повторюваність). По-друге, очевидність (хоч і не акцентована принципово в позиціонуванні номера Джамали, та все ж явно присутня) паралелей історичного матеріалу з подіями сучасності, перевела участь України та реакцію на виступ Джамали у світі на рівень потужної інформаційної події.

Процюк, М. В. Публічна і культурна дипломатія як засіб «м’якої сили» України: запозичені моделі, реальні кроки та стратегічні пріоритети [Електронний ресурс] / М. В. Процюк // Наук. вісн. Дипломат. акад. України. – 2016. – Вип. 23(2). – С. 21–28.

Втілення концепції привабливої «м’якої сили» авторства Джозефа Ная у зовнішньополітичній діяльності держави не є інновацією у сфері міжнародних відносин. Більше того, нехтування з боку державної влади такими засобами «soft power», як публічна дипломатія та її похідна – культурна дипломатія, – може розцінюватися як недалекоглядність щодо створення і підтримання позитивного іміджу держави на міжнародній арені. Без сумніву, за допомогою саме цих інструментів формується образ держави у світі. Як показує практичний досвід інших міжнародних акторів, публічна і культурна дипломатія за правильного і продуманого підходу можуть доволі успішно творити образ держави у світі.

Політика культурної дипломатії: стратегічні пріоритети для України [Електронний ресурс] : зб. наук.-експерт. матеріалів / за заг. ред. О. П. Розумної, Т. В. Черненко. – Київ: .Нац. ін-т стратег. дослідж., 2016. – 92 с.

Експерти наголошують на необхідності переходу від риторики навколо питань міжнародної культурної присутності України до розробки ефективного інструментарію. Вони зазначають: «Досвід присутності української культури за кордоном доби Незалежності навряд чи можна назвати політикою культурної дипломатії або хоча б промоції культури. Однак його не можна не враховувати, розбудовуючи культурну дипломатію як політику держави, більше того – аналіз досвіду міжнародної присутності української культури є досить важливим етапом й умовою успішного старту процесу інституалізації культурної дипломатії». Збірник містить рекомендації для органів державної влади щодо впровадження політики культурної дипломатії.

Ржевська, Н. Ф. Культурна дипломатія України: сучасний стан та перспективи [Електронний ресурс] / Н. Ф. Ржевська // Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». – 2018. – № 18/19. – С. 87–99.

На ґрунті вивчення зразків теоретичного та прикладного досвіду формування, розвитку та результативності культурної дипломатії як інструмента державної політики, що представляє її імідж засобами культури, доведено, що міжкультурна комунікація є потужним засобом лобіювання національних інтересів на міжнародному рівні. Встановлено місце та роль державних і недержавних інституцій стосовно розвитку культурної дипломатії. Саме культурна дипломатія має стояти на захисті національних інтересів та безпеки, а розвиваючись відповідати зовнішнім викликам та загрозам.

Розумна, О. П. Культурна дипломатія України: стан, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] : аналіт. доп. / О. П. Розумна. – Київ, 2016 – 53 с. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2016-09/kultu_dypl-26841.pdf (дата звернення: 13.04.2020). – Назва з екрана.

Мета доповіді полягає у систематизації основних концептів діяльності європейських інститутів культурної дипломатії, окресленні тенденцій культурної присутності України у світі, та напрацюванні рекомендацій щодо стратегічних напрямків цієї політики. Доповідь покликана узагальнити акумульований у відповідній сфері досвід, артикулювати проблеми розвитку культурної дипломатії у просторі державної політики та сприяти розробці концептуальних засад функціонування інституту культурної дипломатії України. Доповідь ґрунтується на розумінні двох важливих завдань культурної дипломатії. На зовнішньому напрямі – забезпечення іміджу держави й успішності її міжнародної політики, та на внутрішньому – зміна парадигми культури і реформування культурної політики, від чого залежить зміст і якість культурного продукту. На переконання авторки, українській культурній спільноті необхідно створити власний культурний наратив для «передачі» у глобальному просторі, наратив, який буде сприйнято різними аудиторіями. Працюючи над цим, важливо озвучувати найактуальніші для України меседжі, враховуючи важливість ідей інформаційної відповідальності, патріотизму, громадянської солідарності, толерантності, волонтерства. Саме вони мають вплинути на оновлений образ України. Це, у свою чергу, позначиться на ідентичності наступного покоління українців: вона трансформуватиметься у бік відкритості, мобільності та динамічності.

Ціватий, В. Г. Велич української мови: інституціональний вимір культурної дипломатії України [Електронний ресурс] / В. Г. Ціватий // Наук. вісн. Дипломат. акад. України. – 2013. – Вип. 20(2). – С. 4–8.

Велике значення в концепціях зовнішньої культурної політики європейських держав приділяється лінгвістичному фактору. Саме національна мова є потужним інструментом зовнішньої культурної політики й основою міжнародного спілкування. Крім того, знання мови сприяє глибокому засвоєнню іншої культури, долученню до національних цінностей тієї або іншої держави, розумінню ментальності народу. Для будь-якої держави її мова – це символ держави, який відіграє більш значну і вагому роль, ніж її прапор, гімн і герб. Загибель мови несе загрозу державності. Ось передусім для чого потрібна підтримка української мови на державному рівні у всіх сферах функціонування, у т.ч. – і за кордоном.