Українське словникарство

 

Якщо послідовно проаналізувати поступ (себто прогрес) української лексикографії за періодами її розвитку, то побачимо пряму залежність її стану від режиму свободи чи несвободи.

Д. Пилипчук

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам ознайомитися з унікальним бібліографічним покажчиком, який зберігається у фонді відділу наукової інформації та бібліографії.

016:81 П 32 Пилипчук, Д. П. Словники української мови: 1596–2018 : бібліогр. покажч. / Д. П. Пилипчук. – Київ : Просвіта, 2020. – 1072 с. : іл.

Про автора: Дмитро Пилипович Пилипчук – український письменник, поет, публіцист, перекладач, філолог, науковий та літературний редактор, лексикограф, бібліограф. Народився 5 листопада 1945 р. на Хмельниччині. Закінчив українське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1972). Працював у громадських організаціях і видавництвах.

У газеті «Слово Просвіти» (http://slovoprosvity.org/2015/11/13/dmitro-pilipchuk-vidnajdennya-zabutogo-vidkrittya-nevidkritogo/) його земляк, український поет і журналіст В Василашко, наголошує: «Дмитро Пилипчук – патріот до глибини душі, через що у тоталітарний час змушений був аж на три роки перервати навчання в університеті, а згодом – і перебиватися без роботи за фахом і за покликанням. Особливо невтомно, послідовно боровся і бореться він проти русифікації українства, за розвиток і утвердження української мови як державної в незалежній Україні».

Як редактор Дмитро Пилипович відредагував і підготував до друку сотні книг художньої, наукової, довідкової та освітньої літератури. Був науковим редактором низки енциклопедичних видань («Юридичної енциклопедії» в 6 т., «Великого енциклопедичного юридичного словника», «Політологічного енциклопедичного словника», «Малої енциклопедії «Українське козацтво»), редагував шеститомник «Політична історія України. ХХ століття», здійснив український переклад книги Н. Дейвіса «Європа. Історія» та багато інших видань. Причетний також до випуску тридцяти книжок Дмитра Павличка.

Як поет Д. Пилипчук – автор змістовних і цікавих віршованих збірок, зокрема «Може, то лиш мені…» (2004), «Мої рубаї» (2007), «Терни» (2008), «Sapienti sat» (2009), «Епіграми та шаржі» (2010) тощо. У своїй поетичній творчості він надає перевагу таким класичним формам, як сонети, октави, рубаї.

Втім найбільшим творчим здобутком Д. Пилипчука є його безпрецедентна в мовознавстві і критиці книга «Болять мені загублені слова… Мій додаток до першого тому Словника української мови у двадцяти томах» (Біла Церква, 2012 і 2013), у якій він глибоко дослідив перший том академічного двадцятитомного тлумачного «Словника української мови» (скорочено СУМ) (Київ : Наукова думка, 2010) та проаналізував недоліки радянської тлумачної лексикографії і, зокрема, авторів одинадцятитомного «Словника української мови» (1970–1980). На його думку, дане видання «репрезентує, в кращому разі, лише одну сьому лексичного фонду української мови». На базі опрацювання текстів сотень українських авторів він подає лише в діапазоні першого тому двадцятитомного СУМ понад вісім тисяч ілюстрацій, відсутніх у СУМ в 11 томах, до п’яти з половиною тисяч слів, які загубила українська радянська і не помітила нова українська тлумачна лексикографія. Мовознавець запропонував величезну за обсягом програму майбутньої роботи українських лексикографів та переконливо довів, що оптимальний і можливий обсяг електронного тлумачного словника української мови «може й повинен сягнути мільйона слів, а не 137 тисяч, як у одинадцятитомному СУМ».

Про видання: Це перший, максимальної повноти бібліографічний покажчик про друкування словників української мови, починаючи з 1596 до 2018 рр. включно. Загалом у ньому нараховується 9244 бібліографічних записів, структурованих за трьома розділами. До першого – «Книжкові видання в Україні: 1627–2018» увійшло 8036 словників, до другого – «Книжкові видання в інших країнах світу: 1596–2018» – 556 словників, у третьому розділі «Окремі публікації в періодичних і продовжуваних виданнях та прикнижкові словники: 1793–2018» зафіксовано 652. До речі Д. Пилипчук видав свою працю власним коштом.

Бібліографічні записи розміщено у хронологічному порядку, а в другому – ще й за країнами видання. Варто зазначити, що даний бібліографічний покажчик подає інформацію не лише про словники у вузькому розумінні цього терміна, а й про інші джерела довідково-енциклопедичного характеру та обсягу, у яких в абетковому чи тезаурусному порядку систематизовано лексикографічний матеріал.

У передмові до видання, «Україна – країна щонайменше сімох тисяч словників національної мови», упорядник детально аналізує «історичний плин творчої продукції українських лексикографів і зв’язок між піднесенням в національному словникарстві й піднесенням національно-визвольного руху українців». Під час підготовки покажчика ним опрацьовано біля двохсот найважливіших бібліотек зарубіжних країн і понад двісті найповажніших бібліотек України.

Перший словник української мови, вміщений до бібліографічного видання, – «Лексис» Лаврентія Зизанія-Тустановського, який вийшов друком 1596 р. у Литві (Вільно, друкарня Братська) й містив більше тисячі слів. Як зазначила професорка Ірина Фаріон, саме цей словник вперше зафіксував слова мова, мовлю, мовленьє.

Другим (після «Лексиса») друкованим, але першим на теренах України, став «Лексікон славеноросскій» Памви Беринди, що вийшов 1627 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври.

Автор-упорядник виділив 3 періоди піднесення видання українських словників. Перший із них –  період Української революції, коли лише за два роки (1917–1918) було надруковано 98 словників (для порівняння: за 290 попередніх років з 1627 до 1916 р. в Україні вийшло 93 словники).

Другий вибух припав на час так званої хрущовської відлиги, проте він був контрольований режимом і з 1958 по 1964 рр. було видано всього 19 назв українських словників.

Третій і найпотужніший період національної лексикографії розпочався після проголошення Незалежності України. За період з 1992 по 2018 рр. в Україні вийшло 6883 словники. Наразі Український мовно-інформаційний фонд видає 20-томовий тлумачний «Словник української мови». Проте, його наклад не перевищує однієї тисячі примірників, тобто не всі книгозбірні зможуть мати його у своїх фондах.

Чимало уваги автор приділяє створенню та виданню в Україні термінологічних, етимологічних, перекладних, багатомовних словників.

Д. Пилипчук пропонує українським мовознавцям укласти повний тлумачний академічний словник української мови: «Який має сягнути мільйона слів. Треба укласти його електронний варіант. Паперовий нараховував би 80 томів».

Підготувала О. Кізян

Поділитися:

Українське словникарство


 

Якщо послідовно проаналізувати поступ (себто прогрес) української лексикографії за періодами її розвитку, то побачимо пряму залежність її стану від режиму свободи чи несвободи.

Д. Пилипчук

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам ознайомитися з унікальним бібліографічним покажчиком, який зберігається у фонді відділу наукової інформації та бібліографії.

016:81 П 32 Пилипчук, Д. П. Словники української мови: 1596–2018 : бібліогр. покажч. / Д. П. Пилипчук. – Київ : Просвіта, 2020. – 1072 с. : іл.

Про автора: Дмитро Пилипович Пилипчук – український письменник, поет, публіцист, перекладач, філолог, науковий та літературний редактор, лексикограф, бібліограф. Народився 5 листопада 1945 р. на Хмельниччині. Закінчив українське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1972). Працював у громадських організаціях і видавництвах.

У газеті «Слово Просвіти» (http://slovoprosvity.org/2015/11/13/dmitro-pilipchuk-vidnajdennya-zabutogo-vidkrittya-nevidkritogo/) його земляк, український поет і журналіст В Василашко, наголошує: «Дмитро Пилипчук – патріот до глибини душі, через що у тоталітарний час змушений був аж на три роки перервати навчання в університеті, а згодом – і перебиватися без роботи за фахом і за покликанням. Особливо невтомно, послідовно боровся і бореться він проти русифікації українства, за розвиток і утвердження української мови як державної в незалежній Україні».

Як редактор Дмитро Пилипович відредагував і підготував до друку сотні книг художньої, наукової, довідкової та освітньої літератури. Був науковим редактором низки енциклопедичних видань («Юридичної енциклопедії» в 6 т., «Великого енциклопедичного юридичного словника», «Політологічного енциклопедичного словника», «Малої енциклопедії «Українське козацтво»), редагував шеститомник «Політична історія України. ХХ століття», здійснив український переклад книги Н. Дейвіса «Європа. Історія» та багато інших видань. Причетний також до випуску тридцяти книжок Дмитра Павличка.

Як поет Д. Пилипчук – автор змістовних і цікавих віршованих збірок, зокрема «Може, то лиш мені…» (2004), «Мої рубаї» (2007), «Терни» (2008), «Sapienti sat» (2009), «Епіграми та шаржі» (2010) тощо. У своїй поетичній творчості він надає перевагу таким класичним формам, як сонети, октави, рубаї.

Втім найбільшим творчим здобутком Д. Пилипчука є його безпрецедентна в мовознавстві і критиці книга «Болять мені загублені слова… Мій додаток до першого тому Словника української мови у двадцяти томах» (Біла Церква, 2012 і 2013), у якій він глибоко дослідив перший том академічного двадцятитомного тлумачного «Словника української мови» (скорочено СУМ) (Київ : Наукова думка, 2010) та проаналізував недоліки радянської тлумачної лексикографії і, зокрема, авторів одинадцятитомного «Словника української мови» (1970–1980). На його думку, дане видання «репрезентує, в кращому разі, лише одну сьому лексичного фонду української мови». На базі опрацювання текстів сотень українських авторів він подає лише в діапазоні першого тому двадцятитомного СУМ понад вісім тисяч ілюстрацій, відсутніх у СУМ в 11 томах, до п’яти з половиною тисяч слів, які загубила українська радянська і не помітила нова українська тлумачна лексикографія. Мовознавець запропонував величезну за обсягом програму майбутньої роботи українських лексикографів та переконливо довів, що оптимальний і можливий обсяг електронного тлумачного словника української мови «може й повинен сягнути мільйона слів, а не 137 тисяч, як у одинадцятитомному СУМ».

Про видання: Це перший, максимальної повноти бібліографічний покажчик про друкування словників української мови, починаючи з 1596 до 2018 рр. включно. Загалом у ньому нараховується 9244 бібліографічних записів, структурованих за трьома розділами. До першого – «Книжкові видання в Україні: 1627–2018» увійшло 8036 словників, до другого – «Книжкові видання в інших країнах світу: 1596–2018» – 556 словників, у третьому розділі «Окремі публікації в періодичних і продовжуваних виданнях та прикнижкові словники: 1793–2018» зафіксовано 652. До речі Д. Пилипчук видав свою працю власним коштом.

Бібліографічні записи розміщено у хронологічному порядку, а в другому – ще й за країнами видання. Варто зазначити, що даний бібліографічний покажчик подає інформацію не лише про словники у вузькому розумінні цього терміна, а й про інші джерела довідково-енциклопедичного характеру та обсягу, у яких в абетковому чи тезаурусному порядку систематизовано лексикографічний матеріал.

У передмові до видання, «Україна – країна щонайменше сімох тисяч словників національної мови», упорядник детально аналізує «історичний плин творчої продукції українських лексикографів і зв’язок між піднесенням в національному словникарстві й піднесенням національно-визвольного руху українців». Під час підготовки покажчика ним опрацьовано біля двохсот найважливіших бібліотек зарубіжних країн і понад двісті найповажніших бібліотек України.

Перший словник української мови, вміщений до бібліографічного видання, – «Лексис» Лаврентія Зизанія-Тустановського, який вийшов друком 1596 р. у Литві (Вільно, друкарня Братська) й містив більше тисячі слів. Як зазначила професорка Ірина Фаріон, саме цей словник вперше зафіксував слова мова, мовлю, мовленьє.

Другим (після «Лексиса») друкованим, але першим на теренах України, став «Лексікон славеноросскій» Памви Беринди, що вийшов 1627 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври.

Автор-упорядник виділив 3 періоди піднесення видання українських словників. Перший із них –  період Української революції, коли лише за два роки (1917–1918) було надруковано 98 словників (для порівняння: за 290 попередніх років з 1627 до 1916 р. в Україні вийшло 93 словники).

Другий вибух припав на час так званої хрущовської відлиги, проте він був контрольований режимом і з 1958 по 1964 рр. було видано всього 19 назв українських словників.

Третій і найпотужніший період національної лексикографії розпочався після проголошення Незалежності України. За період з 1992 по 2018 рр. в Україні вийшло 6883 словники. Наразі Український мовно-інформаційний фонд видає 20-томовий тлумачний «Словник української мови». Проте, його наклад не перевищує однієї тисячі примірників, тобто не всі книгозбірні зможуть мати його у своїх фондах.

Чимало уваги автор приділяє створенню та виданню в Україні термінологічних, етимологічних, перекладних, багатомовних словників.

Д. Пилипчук пропонує українським мовознавцям укласти повний тлумачний академічний словник української мови: «Який має сягнути мільйона слів. Треба укласти його електронний варіант. Паперовий нараховував би 80 томів».

Підготувала О. Кізян