Любов до України і спільна праця на користь їй…

13 червня минає 160 років від дня народження української письменниці, талановитої перекладачки, редакторки та просвітниці – Марії Миколаївни Грінченко (1863–1928). Попри походження, разом із чоловіком Борисом Грінченком (1863–1910) відстоювала ідею українського національного відродження. Для Бориса Дмитровича, знаного письменника, етнографа і лексикографа, автора перших підручників з української мови, Марія Миколаївна була невтомною помічницею. Вона допомагала йому у видавничій роботі, створювала робочі картотеки для укладання словників, опрацьовувала фольклорні матеріали, впорядковувала колекції документів та гравюр, систематизувала бібліотеку Музею українських старожитностей В. Тарновського.

Власну літературну діяльність письменниця розпочала в 1884 р., її вірші друкували в періодичних виданнях «Зоря», «Дзвінок», «Правда». До оригінальних творів Марії Грінченко (псевдоніми – М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко) належать оповідання «Орлеанська дівчина Жанна Д’Арк», «Під землею: оповідання про шахти», «Мудрий учитель: оповідання про Сократа», «Чередник і дівчина» та багато інших. Мали попит у читачів цікаві розвідки Марії Миколаївни – «Гетьман Петро Сагайдачний», «Про одруження на Вкраїні в давнішні часи», «Як визволилися Північні Американські Штати», «Який був лад в Афінській державі», «Про виборче право», «Про державний лад у всяких народів». Стала відомою письменниця і як перекладачка. Зокрема, серед її талановитих перекладів твори Г. К. Андерсена, Г. Бічер-Стоу, К. Ґольдоні, А. Доде, Г. Ібсена.

Після смерті Б. Грінченка Марія Миколаївна продовжила чоловікову справу, зокрема займалася видавничою діяльністю. За часів УНР вона була причетною до випуску першого українського підручника «Наша рідна мова» (1918). В 1919 р. її було зараховано до складу Комiсiї для укладання «Словника живої української мови». Останні роки життя та діяльності М. Грінченко були майже повністю пов’язані з роботою в Комісії. Чимало зусиль вона доклала до перевидання, виправлення й доповнення «Словаря української мови» (1927–1928), створення академічного «Російсько-українського словника» (т. 1–3, 1924–33, незакінчений). У цей самий час писала спогади про Б. та Н. Грінченків, І. Нечуя-Левицького, М. Ковалевського В. Самійленка, І. Франка, Чернігівську Українську громаду.

Ознайомитися з прижиттєвими публікаціями Марії Миколаївни можна завдяки книжково-ілюстративній виставці «Любов до України і спільна праця на користь їй…», що експонується у відділі рідкісних і цінних видань. Тут представлено спогади письменниці «Сивенький. (Володимир Іванович Самійленко)» (Київ, 1926), присвячені українському поету-лірику, сатирику, драматургу, перекладачу, з яким подружжя Грінченків мало теплі стосунки впродовж багатьох років. На сторінках одеського часопису «Основа» (1915, № 8) письменниця опублікувала спогади в пам’ять спочилих подруг – редакторки журналу «Світло» Л. С. Шерстюк (?–1914) і письменниці Н. Д. Кибальчич (1878–1914). До академічного наукового збірника з українознавства «Україна» М. Грінченко подала свої спогади про письменника, етнографа, фольклориста, педагога І. С. Нечуя-Левицького (1838–1918) і відомості про громадського активіста, близького друга М. Драгоманова, члена Старої громади М. В. Ковалевського (1841–1897).

Запрошуємо до перегляду!

Поділитися:

Любов до України і спільна праця на користь їй…


13 червня минає 160 років від дня народження української письменниці, талановитої перекладачки, редакторки та просвітниці – Марії Миколаївни Грінченко (1863–1928). Попри походження, разом із чоловіком Борисом Грінченком (1863–1910) відстоювала ідею українського національного відродження. Для Бориса Дмитровича, знаного письменника, етнографа і лексикографа, автора перших підручників з української мови, Марія Миколаївна була невтомною помічницею. Вона допомагала йому у видавничій роботі, створювала робочі картотеки для укладання словників, опрацьовувала фольклорні матеріали, впорядковувала колекції документів та гравюр, систематизувала бібліотеку Музею українських старожитностей В. Тарновського.

Власну літературну діяльність письменниця розпочала в 1884 р., її вірші друкували в періодичних виданнях «Зоря», «Дзвінок», «Правда». До оригінальних творів Марії Грінченко (псевдоніми – М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко) належать оповідання «Орлеанська дівчина Жанна Д’Арк», «Під землею: оповідання про шахти», «Мудрий учитель: оповідання про Сократа», «Чередник і дівчина» та багато інших. Мали попит у читачів цікаві розвідки Марії Миколаївни – «Гетьман Петро Сагайдачний», «Про одруження на Вкраїні в давнішні часи», «Як визволилися Північні Американські Штати», «Який був лад в Афінській державі», «Про виборче право», «Про державний лад у всяких народів». Стала відомою письменниця і як перекладачка. Зокрема, серед її талановитих перекладів твори Г. К. Андерсена, Г. Бічер-Стоу, К. Ґольдоні, А. Доде, Г. Ібсена.

Після смерті Б. Грінченка Марія Миколаївна продовжила чоловікову справу, зокрема займалася видавничою діяльністю. За часів УНР вона була причетною до випуску першого українського підручника «Наша рідна мова» (1918). В 1919 р. її було зараховано до складу Комiсiї для укладання «Словника живої української мови». Останні роки життя та діяльності М. Грінченко були майже повністю пов’язані з роботою в Комісії. Чимало зусиль вона доклала до перевидання, виправлення й доповнення «Словаря української мови» (1927–1928), створення академічного «Російсько-українського словника» (т. 1–3, 1924–33, незакінчений). У цей самий час писала спогади про Б. та Н. Грінченків, І. Нечуя-Левицького, М. Ковалевського В. Самійленка, І. Франка, Чернігівську Українську громаду.

Ознайомитися з прижиттєвими публікаціями Марії Миколаївни можна завдяки книжково-ілюстративній виставці «Любов до України і спільна праця на користь їй…», що експонується у відділі рідкісних і цінних видань. Тут представлено спогади письменниці «Сивенький. (Володимир Іванович Самійленко)» (Київ, 1926), присвячені українському поету-лірику, сатирику, драматургу, перекладачу, з яким подружжя Грінченків мало теплі стосунки впродовж багатьох років. На сторінках одеського часопису «Основа» (1915, № 8) письменниця опублікувала спогади в пам’ять спочилих подруг – редакторки журналу «Світло» Л. С. Шерстюк (?–1914) і письменниці Н. Д. Кибальчич (1878–1914). До академічного наукового збірника з українознавства «Україна» М. Грінченко подала свої спогади про письменника, етнографа, фольклориста, педагога І. С. Нечуя-Левицького (1838–1918) і відомості про громадського активіста, близького друга М. Драгоманова, члена Старої громади М. В. Ковалевського (1841–1897).

Запрошуємо до перегляду!