Бібліографічний дайджест «Становлення національної ідентичності громадян України»

Відділ наукової інформації та бібліографії

Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки

ім. Валентина Отамановського

 

 Становлення національної ідентичності громадян України

(Бібліографічний дайджест за публікаціями в е-бібліотеці «Наукова періодика України» та матеріалами сайтів мережі Інтернет) 

 

 

Нація – є найбільше з наявних громадських об’єднань, потужне і самодостатнє. Розбийте його, і ви оголите індивіда. Він втратить усе – захист, підтримку, допомогу… Усе, що являє собою індивід, усе, що він має, усе, що він уподобає, зумовлене існуванням нації.

Ш. Моррас

В умовах такої важкої російсько-української війни у ХХІ столітті відбувається переосмислення багатьма людьми справжньої суті пропаганди росії про «один народ» і про «звільнення українців від нацизму». Вражає героїзм і чуття великої та єдиної родини тих, хто захищає нашу землю і тих, хто забезпечує надійний тил.

В. Борисенко

 

В «Енциклопедії історії України» (Київ. 2005. Т. 3. С. 415–417) поняття національної ідентичності трактується як «широкий комплекс індивідуалізованих і неіндивідуалізованих міжособистісних зв’язків та історичних уявлень, який становить основу самоідентифікації окремих осіб та груп людей з певною нацією як самобутньою спільнотою, що має свою історичну територію, мову, історичну пам’ять, культуру, міфи, традиції, об’єкти поклоніння, національну ідею. Відчуття своєї національної ідентичності є одним з найважливіших мотиваційних чинників поведінки. Жоден із членів нації не знає й ніколи не знатиме всіх своїх співвітчизників, але між ними існує анонімна й символічна солідарність, сила якої буває дивовижною, особливо в періоди тяжких випробувань».

Наразі таким тяжким випробуванням для України є загарбницька війна, яку розпочала росія проти України 24 лютого 2022 р. Ця війна – свідомий намір росії винищити українську національну групу повністю або частково і містить низку злочинів, таких як: масові вбивства, тортури, примусове переміщення, систематичне сексуальне насильство та знищення культурної спадщини. Ворог атакує український інформаційний простір, витрачає шалені кошти на пропаганду. Піднімати питання про національну ідентичність і пізнавати її в умовах війни на знищення сьогодні як ніколи на часі – бо це знання робить українців сильнішими. Одночасно в час воєнного лихоліття українське суспільство позбувається багаторічних радянських наративів, викорінює з себе насаджену меншовартість і формує натомість свою, українську ідентичність.

Доктор юридичних наук Н. В. Заяць у статті «Національна ідентичність як основа для розвитку політичної нації в Україні» здійснив аналіз, дослідив та узагальнив основні наукові підходи до визначення політико-правової сутності таких категорій як «ідентичність» та «національна ідея» через їх особливу роль у розбудові громадянського суспільства в Україні та ролі держави, соціальних інститутів, кожного окремого громадянина в подоланні наслідків розмивання та стирання української ідентичності.

Заяць, Н. В. Національна ідентичність як основа для розвитку політичної нації в Україні [Електронний ресурс] / Н. В. Заяць // Наук. вісн. Міжнар. гуманітар. ун-ту. Серія: Юриспруденція. – 2022. – Вип. 56. – С. 28–32.

На його думку для посилення відчуття ідентичності потрібні колективні події, які показують людям, що їхня спільнота існує (прикладами таких подій в Україні стали студентська революція на граніті 1990 р., Помаранчева революція 2004–2005 рр., Революція Гідності 2014 р., війна Росії проти України 2022 р.). Саме російсько-українську війну, що почалася ще 2014 р., і яку безуспішно намагалися припинити довгий час можна сьогодні тлумачити як війну за ідентичність. Підсумовуючи, автор зазначає, що модернізація української національної ідентичності матиме позитивний вплив на ті соціально-політичні проблеми, що перешкоджають національному розвитку, наслідком чого має стати збільшення довіри населення до влади, підвищення легітимності державної влади, формування позитивного іміджу та репутації країни.

У дописі «Національна ідентичність, війна й гуманітарні науки», доктор філологічних наук, професор Олександр Пронкевич констатує, що, починаючи з 1991 р. державна влада гідним чином не переймалася питаннями духовного самопочуття своїх громадян і, зокрема, перетворенням їх на членів єдиної «уявленої спільноти», яку можна було б назвати українською нацією. Україна, попри проголошену незалежність, залишалася майже невидимою на карті світу.

Проте, українське суспільство постійно виявлялося розумнішим за державу, адже саме від нього йшли поштовхи оновлення, під які держава підлаштовувалася, але принципово не змінювалася.

Пронкевич, О. Національна ідентичність, війна й гуманітарні науки [Електронний ресурс] / О. Пронкевич // Український тиждень : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – [Київ], 2007–2024. – Дата публ.: 06.12.2023. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/natsionalna-identychnist-vijna-j-humanitarni-nauky/ (дата звернення: 19.03.2024). – Назва з екрана.

Далі автор зазначає, що наразі в українському суспільстві поширюється думка, що внаслідок травми, завданої російською агресією, відбувається або завершується процес формування нового справжнього українського євроцентричного й водночас аутентичного етнічного розуміння українцями самих себе. Ідеться також про те, що становлення й зміцнення України як повноцінної національної спільноти вже відбулося, помітного впливу набирає ще одна ідея: біль втрат і жах, спричинений російськими практиками геноциду, масово відвертають українців від росії, наслідком цього є деколонізація, дерусифікація та декомунізація, а також відмова від російської мови й перехід на українську. Науковець не заперечує, що згадані явища насправді відбуваються, але, на його думку, картина формування української національної ідентичності значно суперечливіша.

Варто відзначити, на підтвердження слів О. Пронкевича, державною владою України лише під час повномасштабного вторгнення, в грудні 2022 р. було прийнято Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», в якому визначено, що метою державної політики в цій сфері є досягнення єдності в українському суспільстві шляхом подолання суперечностей соціокультурного, мовного, регіонального характеру на основі європейського та євроатлантичного курсу, забезпечення дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина. У розділі І, пункті 17 Закону подано визначення терміна «українська національна ідентичність» – це «стійке усвідомлення особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями

15 грудня 2023 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1322 «Про схвалення Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023–2025 роках», яка розгортає цей закон в певну логіку послідовних дій. В загальній частині Стратегії йдеться про те, що: «Існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності. Відчуття такої належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, історичною пам’яттю, суспільно-державними (національними) цінностями, зокрема українською мовою і народними традиціями, безпосередньо позначається на житті кожної людини». Утвердження української національної та громадянської ідентичності громадян є одним із основних елементів формування здатності держави протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам, а отже, набуває особливого значення для сфери національної безпеки і оборони.

Теза про те, що формування національної ідентичності є проблемою державної ваги і національної безпеки з огляду на анексію Криму та повномасштабну війну, розв’язану росією проти України, висловлена О. Федорчук і О. Ковальовим у статті «Національна ідентичність як генетична матриця українського народу».

Федорчук, О. Національна ідентичність як генетична матриця українського народу [Електронний ресурс] / О. Федорчук, О. Ковальов // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. – 2022. – Вип. 2. – С. 42–48.

Автори підкреслюють, що все це стало можливим через маргінальні настрої та національну невизначеність. На їхню думку основна проблема української національної ідентичності пов’язана з українськими катастрофами ХХ ст., в ході яких українці піддавалися тотальним експериментам. Саме тоді було істотно девальвовано такі основоположні цінності, як віра, совість, честь, людська гідність, почуття спільності з великою і видатною українською історією та її носіями: козацтвом, інтелігенцією і селянами. Попри це українська нація сьогодні доводить існування національної ідентичності, її першочерговість і необхідність. Дослідники підкреслюють, що вагомим чинником формування національної ідентичності особистості є належна освіта і виховання.

Про важливу роль етнічних і релігійних чинників як фундаменту національної ідентичності йдеться у статті:

Здіорук, С. Вплив Московського патріархату на національну ідентичність у контексті війни росії супроти України [Електронний ресурс] / С. Здіорук, М. Палінчак // Україна дипломатична. – 2022. – Вип. 23. – С. 366–377.

Автори наголошують, що в умовах війни росії проти України саме ці чинники формування та зміцнення національної ідентичності набувають особливої ваги. Дослідники стверджують, що національна ідентичність є потужною рушійною силою всіх суспільних процесів: політики, економіки, культури і, зрештою, війн та резюмують, що для України надзвичайну загрозу становлять релігійні організації, керівні центри яких розташовані на росії, що є країною-агресором. Передусім це стосується московського патріархату (МП), що діє в Україні під назвою «Українська православна церква» («УПЦ»).

Слід відмітити, що зараз українці різного етнічного походження воюють на фронті, борються з ворогом у тилу. На жаль, є чимало етнічних «українців», які стали колаборантами, навідниками ворожої артилерії. В цьому зв’язку пропонуємо ознайомитися зі статтею Валентини Борисенко, докторки історичних наук, професорки, завідувачки Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, написаною на основі літературних джерел та на записаних коротких інтерв’ю, включеного спостереження, зроблених нею з початку війни у Вінницькій та Київській областях, а також від переміщених осіб з Донецької, Харківської, Миколаївської областей.

Борисенко, В. Дискусійні проблеми національної ідентичності під час російсько-української війни у ХХІ столітті / В. Борисенко // Етнічна історія народів Європи. – 2022. – Вип. 68. – С. 7–13. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2022/68/articles/1.pdf (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

З одного боку вона осмислює таке явище як зрада, колабораціонізм, роздвоєння особистості не лише в почуттях до України, але й до батьків, родини. З іншого – показує, як в умовах російсько-української повномасштабної війни в Україні загострилися почуття національної ідентичності. Більшість людей, які були байдужими до самовизначення своєї національності, побачивши несправедливість, звіряче обличчя агресора, страждання невинних людей відчули себе частинкою усієї української спільноти. Патріотична і відповідальна частина населення за свою країну, своїх дітей стала в черги до військкоматів, ще більше людей приєдналися до волонтерського руху. Окрім волонтерських організацій на добровільну допомогу воїнам і біженцям піднялася вся Україна. В. Борисенко, як і багато інших науковців, відзначає, що головний мотив розпочатої війни – знищення української ідентичності.

Розглядаючи тему в історичному аспекті авторка підкреслює: «Протягом не одного століття нищилася та сама ідентичність українців насиллям, депортаціями, тюрмами, голодом, затопленням сіл і розпорошенням населення за межами України. Не випадково виникли цілі поселення українців на просторах Сибіру, у Казахстані, Північному Кавказі. Натомість настійно пропагувалася «дружба» між народами, велич «старшого» брата, вищість російської культури над українською».

Водночас дослідниця намагається збагнути самототожність тих, хто наблизив цю страшну війну пропагуючи цінності «руського міра», які «державний маніяк сусідньої країни» прийшов захищати. Адже якщо не поставити крапку в русифікації України, то життям поплатяться мільйони.

Сьогодні питання «Яким чином війна вплинула на українську національну ідентичність?» ставлять, розглядають і відповідають на нього чимало фахівців різних галузей знань.

Наприклад Д. Судин, соціолог, доцент кафедри соціології Українського католицького університету, науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України в статті «Як війна вплинула на нашу ідентичність, пам’ять та цінності» виокремив декілька етапів у кристалізації української ідентичності, де поворотними моментами були революції та війна. У 1992–2004 рр. частка тих, хто вважав себе передусім громадянами України, не перевищувала 50%. Цей поріг був перетнутий після Помаранчевої революції. Наступний злет припав на Революцію Гідності та початок російсько-української війни – тоді був подоланий поріг у 60 %. З початком широкомасштабного російського вторгнення українське суспільство здолало поріг у 70%.

Судин, Д. Як війна вплинула на нашу ідентичність, пам’ять та цінності [Електронний ресурс] / Д. Судин // Український тиждень : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – [Київ], 2007–2024. – Дата публ.: 22.08.2022. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/iak-vijna-vplynula-na-nashu-identychnist-pam-iat-ta-tsinnosti/ (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

Також автор відзначає зміни, що відбулися в українському суспільстві за час війни у сприйнятті історичних постатей – Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери. Втім, найбільш промовистою є зміна ставлення до воїнів УПА. У квітні 2022 р. їх визнавали борцями за незалежну Україну 80%, хоча в 2015–2021 рр. – 41–47%, а в 2010–2014 – лише 20–30 відсотків.

Наталія Кривда, українська філософиня, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка в лекції під назвою «Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни? Культурна ідентичність», що була підготовлена в межах освітнього проєкту «У пошуках ідентичності» наводить дещо інші дані: в 2011 р. – близько 60 % українців пишалися своїм громадянством. 2020 р. – близько 80 відсотків українців пишалися тим, що вони громадяни України. Згідно зі спільним опитуванням фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова, у серпні 2022 р. – понад 90 % українців пишалися своїм громадянством. Авторка констатує, що це найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу, який проводили за часи незалежності України.

Кривда, Н. Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни? Культурна ідентичність [Електронний ресурс] : [уривок з лекції] / Н. Кривда // LB.ua : дорослий погляд на світ : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – Режим доступу: https://lb.ua/culture/2024/03/16/603487_chomu_vazhlivo_govoriti_pro.html (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

В лекції також подано визначення терміна «ідентичність», який походить від латинського (identicus), що означає «тотожний» – такий, що збігається з чимось (кимось). Появу терміна «ідентичність» завдячують американсько-німецькому психологу єврейського походження Еріку Еріксону, який у своїх дослідженнях посилався на попередників – Зиґмунда Фройда, Карла Юнга, Чарльза Дарвіна. Проте, категорія стала надзвичайно популярною серед науковців саме після робіт Еріксона, зокрема «Ідентичність: юність і криза» (1968) «Ідентичність та цикл життя» (2023).

Значну увагу лекторкою приділено питанню трактування таких понять, як колективна, соціальна, культурна ідентичності. Дослідниця доводить, що ідентичність не є постійною – вона мінлива. Посилаючись на книгу Ентоні Сміта «Національна ідентичність», що була перекладена українською мовою і видана в Україні ще в 1994 р., в лекції розглянуто дві моделі формування ідентичності, запропоновані Е. Смітом – західну й незахідну (або ціннісну й етнічну).

У повному обсязі з лекцією можна ознайомитися на відеохостингу Youtube за е-адресою: https://www.youtube.com/watch?v=AClh7_-nB5k

Для більш глибокого вивчення питання національної ідентичності радимо ознайомитися з новими книгами, які представлені у фонді Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Отамановського:

323 Г 56 Гнатенко, П. І. Феномен ідентичності : монографія / П. І. Гнатенко. – Вінниця : Твори, 2022. – 194 с.

323.1 С 79 Степико, М. Т. Українська ідентичність у глобалізованому світі / М. Т. Степико. – Харків : Майдан, 2020. – 258 с.

А також з науковими розвідками, в яких розглядаються різні точки зору на складові багатогранного поняття «національна ідентичність» та шляхів її становлення і формування в українському суспільстві.

Ажнюк, Б. М. Мовна політика: національна ідентичність і європейські цінності [Електронний ресурс] / Б. М. Ажнюк // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2021. – № 6. – С. 89–93.

Бевз, Т. Українська ідентичність і національна безпека у викликах сьогодення [Електронний ресурс] / Т. Бевз // Українознавство. – 2020. – № 4. – С. 143–158.

Ковальчук, В. Конституційна, громадянська та національна ідентичність через призму формування політичної нації в Україні [Електронний ресурс] / В. Ковальчук // Укр. часоп. конституц. права. – 2021. – № 4. – С. 65–76.

Кремень, В. Національна ідентичність як умова самоздійснення української нації [Електронний ресурс] / В. Кремень // Пед. інновації: ідеї, реалії, перспективи. – 2020. – Вип. 1. – С. 113–116.

Мозер, М. Є. Національна ідентичність і національна ідея як чинники державобудування [Електронний ресурс] / М. Є. Мозер // Politology bulletin. – 2020. – Iss. 85. – С. 174–189.

Семенова, О. Національно-культурна ідентичність українського суспільства у контексті сучасних гуманітарних викликів [Електронний ресурс] / О. Семенова, М. Герасько // Українознавство. – 2020. – № 2. – С. 130–145.

Щурко, О. М. Національна ідентичність як чинник формування міжнародного образу держави [Електронний ресурс] / О. М. Щурко, М. М. Голик // Політикус. – 2020. – Вип. 6. – С. 68–72.

Шановні користувачі, майже з усіма запропонованими джерелами (крім двох книг), можна ознайомитися, маючи комп’ютер чи гаджет і доступ до мережі. Запрошуємо скористатися можливістю дізнатися як ця віроломна, абсурдна російсько-українська війна у ХХІ ст. висвітлила чимало нових граней української національної ідентичності.

Підготувала провідний бібліограф О. І. Кізян        

Поділитися:

Становлення національної ідентичності громадян України


Відділ наукової інформації та бібліографії

Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки

ім. Валентина Отамановського

 

 Становлення національної ідентичності громадян України

(Бібліографічний дайджест за публікаціями в е-бібліотеці «Наукова періодика України» та матеріалами сайтів мережі Інтернет) 

 

 

Нація – є найбільше з наявних громадських об’єднань, потужне і самодостатнє. Розбийте його, і ви оголите індивіда. Він втратить усе – захист, підтримку, допомогу… Усе, що являє собою індивід, усе, що він має, усе, що він уподобає, зумовлене існуванням нації.

Ш. Моррас

В умовах такої важкої російсько-української війни у ХХІ столітті відбувається переосмислення багатьма людьми справжньої суті пропаганди росії про «один народ» і про «звільнення українців від нацизму». Вражає героїзм і чуття великої та єдиної родини тих, хто захищає нашу землю і тих, хто забезпечує надійний тил.

В. Борисенко

 

В «Енциклопедії історії України» (Київ. 2005. Т. 3. С. 415–417) поняття національної ідентичності трактується як «широкий комплекс індивідуалізованих і неіндивідуалізованих міжособистісних зв’язків та історичних уявлень, який становить основу самоідентифікації окремих осіб та груп людей з певною нацією як самобутньою спільнотою, що має свою історичну територію, мову, історичну пам’ять, культуру, міфи, традиції, об’єкти поклоніння, національну ідею. Відчуття своєї національної ідентичності є одним з найважливіших мотиваційних чинників поведінки. Жоден із членів нації не знає й ніколи не знатиме всіх своїх співвітчизників, але між ними існує анонімна й символічна солідарність, сила якої буває дивовижною, особливо в періоди тяжких випробувань».

Наразі таким тяжким випробуванням для України є загарбницька війна, яку розпочала росія проти України 24 лютого 2022 р. Ця війна – свідомий намір росії винищити українську національну групу повністю або частково і містить низку злочинів, таких як: масові вбивства, тортури, примусове переміщення, систематичне сексуальне насильство та знищення культурної спадщини. Ворог атакує український інформаційний простір, витрачає шалені кошти на пропаганду. Піднімати питання про національну ідентичність і пізнавати її в умовах війни на знищення сьогодні як ніколи на часі – бо це знання робить українців сильнішими. Одночасно в час воєнного лихоліття українське суспільство позбувається багаторічних радянських наративів, викорінює з себе насаджену меншовартість і формує натомість свою, українську ідентичність.

Доктор юридичних наук Н. В. Заяць у статті «Національна ідентичність як основа для розвитку політичної нації в Україні» здійснив аналіз, дослідив та узагальнив основні наукові підходи до визначення політико-правової сутності таких категорій як «ідентичність» та «національна ідея» через їх особливу роль у розбудові громадянського суспільства в Україні та ролі держави, соціальних інститутів, кожного окремого громадянина в подоланні наслідків розмивання та стирання української ідентичності.

Заяць, Н. В. Національна ідентичність як основа для розвитку політичної нації в Україні [Електронний ресурс] / Н. В. Заяць // Наук. вісн. Міжнар. гуманітар. ун-ту. Серія: Юриспруденція. – 2022. – Вип. 56. – С. 28–32.

На його думку для посилення відчуття ідентичності потрібні колективні події, які показують людям, що їхня спільнота існує (прикладами таких подій в Україні стали студентська революція на граніті 1990 р., Помаранчева революція 2004–2005 рр., Революція Гідності 2014 р., війна Росії проти України 2022 р.). Саме російсько-українську війну, що почалася ще 2014 р., і яку безуспішно намагалися припинити довгий час можна сьогодні тлумачити як війну за ідентичність. Підсумовуючи, автор зазначає, що модернізація української національної ідентичності матиме позитивний вплив на ті соціально-політичні проблеми, що перешкоджають національному розвитку, наслідком чого має стати збільшення довіри населення до влади, підвищення легітимності державної влади, формування позитивного іміджу та репутації країни.

У дописі «Національна ідентичність, війна й гуманітарні науки», доктор філологічних наук, професор Олександр Пронкевич констатує, що, починаючи з 1991 р. державна влада гідним чином не переймалася питаннями духовного самопочуття своїх громадян і, зокрема, перетворенням їх на членів єдиної «уявленої спільноти», яку можна було б назвати українською нацією. Україна, попри проголошену незалежність, залишалася майже невидимою на карті світу.

Проте, українське суспільство постійно виявлялося розумнішим за державу, адже саме від нього йшли поштовхи оновлення, під які держава підлаштовувалася, але принципово не змінювалася.

Пронкевич, О. Національна ідентичність, війна й гуманітарні науки [Електронний ресурс] / О. Пронкевич // Український тиждень : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – [Київ], 2007–2024. – Дата публ.: 06.12.2023. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/natsionalna-identychnist-vijna-j-humanitarni-nauky/ (дата звернення: 19.03.2024). – Назва з екрана.

Далі автор зазначає, що наразі в українському суспільстві поширюється думка, що внаслідок травми, завданої російською агресією, відбувається або завершується процес формування нового справжнього українського євроцентричного й водночас аутентичного етнічного розуміння українцями самих себе. Ідеться також про те, що становлення й зміцнення України як повноцінної національної спільноти вже відбулося, помітного впливу набирає ще одна ідея: біль втрат і жах, спричинений російськими практиками геноциду, масово відвертають українців від росії, наслідком цього є деколонізація, дерусифікація та декомунізація, а також відмова від російської мови й перехід на українську. Науковець не заперечує, що згадані явища насправді відбуваються, але, на його думку, картина формування української національної ідентичності значно суперечливіша.

Варто відзначити, на підтвердження слів О. Пронкевича, державною владою України лише під час повномасштабного вторгнення, в грудні 2022 р. було прийнято Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», в якому визначено, що метою державної політики в цій сфері є досягнення єдності в українському суспільстві шляхом подолання суперечностей соціокультурного, мовного, регіонального характеру на основі європейського та євроатлантичного курсу, забезпечення дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина. У розділі І, пункті 17 Закону подано визначення терміна «українська національна ідентичність» – це «стійке усвідомлення особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями

15 грудня 2023 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1322 «Про схвалення Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2023–2025 роках», яка розгортає цей закон в певну логіку послідовних дій. В загальній частині Стратегії йдеться про те, що: «Існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності. Відчуття такої належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, історичною пам’яттю, суспільно-державними (національними) цінностями, зокрема українською мовою і народними традиціями, безпосередньо позначається на житті кожної людини». Утвердження української національної та громадянської ідентичності громадян є одним із основних елементів формування здатності держави протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам, а отже, набуває особливого значення для сфери національної безпеки і оборони.

Теза про те, що формування національної ідентичності є проблемою державної ваги і національної безпеки з огляду на анексію Криму та повномасштабну війну, розв’язану росією проти України, висловлена О. Федорчук і О. Ковальовим у статті «Національна ідентичність як генетична матриця українського народу».

Федорчук, О. Національна ідентичність як генетична матриця українського народу [Електронний ресурс] / О. Федорчук, О. Ковальов // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. – 2022. – Вип. 2. – С. 42–48.

Автори підкреслюють, що все це стало можливим через маргінальні настрої та національну невизначеність. На їхню думку основна проблема української національної ідентичності пов’язана з українськими катастрофами ХХ ст., в ході яких українці піддавалися тотальним експериментам. Саме тоді було істотно девальвовано такі основоположні цінності, як віра, совість, честь, людська гідність, почуття спільності з великою і видатною українською історією та її носіями: козацтвом, інтелігенцією і селянами. Попри це українська нація сьогодні доводить існування національної ідентичності, її першочерговість і необхідність. Дослідники підкреслюють, що вагомим чинником формування національної ідентичності особистості є належна освіта і виховання.

Про важливу роль етнічних і релігійних чинників як фундаменту національної ідентичності йдеться у статті:

Здіорук, С. Вплив Московського патріархату на національну ідентичність у контексті війни росії супроти України [Електронний ресурс] / С. Здіорук, М. Палінчак // Україна дипломатична. – 2022. – Вип. 23. – С. 366–377.

Автори наголошують, що в умовах війни росії проти України саме ці чинники формування та зміцнення національної ідентичності набувають особливої ваги. Дослідники стверджують, що національна ідентичність є потужною рушійною силою всіх суспільних процесів: політики, економіки, культури і, зрештою, війн та резюмують, що для України надзвичайну загрозу становлять релігійні організації, керівні центри яких розташовані на росії, що є країною-агресором. Передусім це стосується московського патріархату (МП), що діє в Україні під назвою «Українська православна церква» («УПЦ»).

Слід відмітити, що зараз українці різного етнічного походження воюють на фронті, борються з ворогом у тилу. На жаль, є чимало етнічних «українців», які стали колаборантами, навідниками ворожої артилерії. В цьому зв’язку пропонуємо ознайомитися зі статтею Валентини Борисенко, докторки історичних наук, професорки, завідувачки Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, написаною на основі літературних джерел та на записаних коротких інтерв’ю, включеного спостереження, зроблених нею з початку війни у Вінницькій та Київській областях, а також від переміщених осіб з Донецької, Харківської, Миколаївської областей.

Борисенко, В. Дискусійні проблеми національної ідентичності під час російсько-української війни у ХХІ столітті / В. Борисенко // Етнічна історія народів Європи. – 2022. – Вип. 68. – С. 7–13. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2022/68/articles/1.pdf (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

З одного боку вона осмислює таке явище як зрада, колабораціонізм, роздвоєння особистості не лише в почуттях до України, але й до батьків, родини. З іншого – показує, як в умовах російсько-української повномасштабної війни в Україні загострилися почуття національної ідентичності. Більшість людей, які були байдужими до самовизначення своєї національності, побачивши несправедливість, звіряче обличчя агресора, страждання невинних людей відчули себе частинкою усієї української спільноти. Патріотична і відповідальна частина населення за свою країну, своїх дітей стала в черги до військкоматів, ще більше людей приєдналися до волонтерського руху. Окрім волонтерських організацій на добровільну допомогу воїнам і біженцям піднялася вся Україна. В. Борисенко, як і багато інших науковців, відзначає, що головний мотив розпочатої війни – знищення української ідентичності.

Розглядаючи тему в історичному аспекті авторка підкреслює: «Протягом не одного століття нищилася та сама ідентичність українців насиллям, депортаціями, тюрмами, голодом, затопленням сіл і розпорошенням населення за межами України. Не випадково виникли цілі поселення українців на просторах Сибіру, у Казахстані, Північному Кавказі. Натомість настійно пропагувалася «дружба» між народами, велич «старшого» брата, вищість російської культури над українською».

Водночас дослідниця намагається збагнути самототожність тих, хто наблизив цю страшну війну пропагуючи цінності «руського міра», які «державний маніяк сусідньої країни» прийшов захищати. Адже якщо не поставити крапку в русифікації України, то життям поплатяться мільйони.

Сьогодні питання «Яким чином війна вплинула на українську національну ідентичність?» ставлять, розглядають і відповідають на нього чимало фахівців різних галузей знань.

Наприклад Д. Судин, соціолог, доцент кафедри соціології Українського католицького університету, науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України в статті «Як війна вплинула на нашу ідентичність, пам’ять та цінності» виокремив декілька етапів у кристалізації української ідентичності, де поворотними моментами були революції та війна. У 1992–2004 рр. частка тих, хто вважав себе передусім громадянами України, не перевищувала 50%. Цей поріг був перетнутий після Помаранчевої революції. Наступний злет припав на Революцію Гідності та початок російсько-української війни – тоді був подоланий поріг у 60 %. З початком широкомасштабного російського вторгнення українське суспільство здолало поріг у 70%.

Судин, Д. Як війна вплинула на нашу ідентичність, пам’ять та цінності [Електронний ресурс] / Д. Судин // Український тиждень : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – [Київ], 2007–2024. – Дата публ.: 22.08.2022. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/iak-vijna-vplynula-na-nashu-identychnist-pam-iat-ta-tsinnosti/ (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

Також автор відзначає зміни, що відбулися в українському суспільстві за час війни у сприйнятті історичних постатей – Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери. Втім, найбільш промовистою є зміна ставлення до воїнів УПА. У квітні 2022 р. їх визнавали борцями за незалежну Україну 80%, хоча в 2015–2021 рр. – 41–47%, а в 2010–2014 – лише 20–30 відсотків.

Наталія Кривда, українська філософиня, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка в лекції під назвою «Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни? Культурна ідентичність», що була підготовлена в межах освітнього проєкту «У пошуках ідентичності» наводить дещо інші дані: в 2011 р. – близько 60 % українців пишалися своїм громадянством. 2020 р. – близько 80 відсотків українців пишалися тим, що вони громадяни України. Згідно зі спільним опитуванням фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова, у серпні 2022 р. – понад 90 % українців пишалися своїм громадянством. Авторка констатує, що це найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу, який проводили за часи незалежності України.

Кривда, Н. Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни? Культурна ідентичність [Електронний ресурс] : [уривок з лекції] / Н. Кривда // LB.ua : дорослий погляд на світ : [вебсайт]. – Електрон. текст. і граф. дані. – Режим доступу: https://lb.ua/culture/2024/03/16/603487_chomu_vazhlivo_govoriti_pro.html (дата звернення: 20.03.2024). – Назва з екрана.

В лекції також подано визначення терміна «ідентичність», який походить від латинського (identicus), що означає «тотожний» – такий, що збігається з чимось (кимось). Появу терміна «ідентичність» завдячують американсько-німецькому психологу єврейського походження Еріку Еріксону, який у своїх дослідженнях посилався на попередників – Зиґмунда Фройда, Карла Юнга, Чарльза Дарвіна. Проте, категорія стала надзвичайно популярною серед науковців саме після робіт Еріксона, зокрема «Ідентичність: юність і криза» (1968) «Ідентичність та цикл життя» (2023).

Значну увагу лекторкою приділено питанню трактування таких понять, як колективна, соціальна, культурна ідентичності. Дослідниця доводить, що ідентичність не є постійною – вона мінлива. Посилаючись на книгу Ентоні Сміта «Національна ідентичність», що була перекладена українською мовою і видана в Україні ще в 1994 р., в лекції розглянуто дві моделі формування ідентичності, запропоновані Е. Смітом – західну й незахідну (або ціннісну й етнічну).

У повному обсязі з лекцією можна ознайомитися на відеохостингу Youtube за е-адресою: https://www.youtube.com/watch?v=AClh7_-nB5k

Для більш глибокого вивчення питання національної ідентичності радимо ознайомитися з новими книгами, які представлені у фонді Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Отамановського:

323 Г 56 Гнатенко, П. І. Феномен ідентичності : монографія / П. І. Гнатенко. – Вінниця : Твори, 2022. – 194 с.

323.1 С 79 Степико, М. Т. Українська ідентичність у глобалізованому світі / М. Т. Степико. – Харків : Майдан, 2020. – 258 с.

А також з науковими розвідками, в яких розглядаються різні точки зору на складові багатогранного поняття «національна ідентичність» та шляхів її становлення і формування в українському суспільстві.

Ажнюк, Б. М. Мовна політика: національна ідентичність і європейські цінності [Електронний ресурс] / Б. М. Ажнюк // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2021. – № 6. – С. 89–93.

Бевз, Т. Українська ідентичність і національна безпека у викликах сьогодення [Електронний ресурс] / Т. Бевз // Українознавство. – 2020. – № 4. – С. 143–158.

Ковальчук, В. Конституційна, громадянська та національна ідентичність через призму формування політичної нації в Україні [Електронний ресурс] / В. Ковальчук // Укр. часоп. конституц. права. – 2021. – № 4. – С. 65–76.

Кремень, В. Національна ідентичність як умова самоздійснення української нації [Електронний ресурс] / В. Кремень // Пед. інновації: ідеї, реалії, перспективи. – 2020. – Вип. 1. – С. 113–116.

Мозер, М. Є. Національна ідентичність і національна ідея як чинники державобудування [Електронний ресурс] / М. Є. Мозер // Politology bulletin. – 2020. – Iss. 85. – С. 174–189.

Семенова, О. Національно-культурна ідентичність українського суспільства у контексті сучасних гуманітарних викликів [Електронний ресурс] / О. Семенова, М. Герасько // Українознавство. – 2020. – № 2. – С. 130–145.

Щурко, О. М. Національна ідентичність як чинник формування міжнародного образу держави [Електронний ресурс] / О. М. Щурко, М. М. Голик // Політикус. – 2020. – Вип. 6. – С. 68–72.

Шановні користувачі, майже з усіма запропонованими джерелами (крім двох книг), можна ознайомитися, маючи комп’ютер чи гаджет і доступ до мережі. Запрошуємо скористатися можливістю дізнатися як ця віроломна, абсурдна російсько-українська війна у ХХІ ст. висвітлила чимало нових граней української національної ідентичності.

Підготувала провідний бібліограф О. І. Кізян