Зустріч з письменницею, етнографинею, краєзнавицею, художницею Юлією Коноваловою «На вістрі пам’яті» (до Дня пам’яток історії та культури України)

Щороку 18 квітня Україна відзначає День пам’яток історії та культури. Це свято встановлене не лише для фахівців – архітекторів, археологів та істориків – а й для кожного, хто відчуває зв’язок зі своєю землею та її минулим. Ця дата збігається з Міжнародним днем пам’яток і визначних місць, що підкреслює – українська спадщина є невід’ємною частиною світової скарбниці.
З метою виховання почуття патріотизму, поваги до історичної спадщини та усвідомлення важливості збереження культурних цінностей (особливо в умовах війни), відділом художньої культури та мистецтв ВОУНБ ім. В. Отамановського було організовано зустріч «На вістрі пам’яті» з членкинею Національної спілки письменників України, поетесою, краєзнавицею, художницею та екскурсоводом комунальної установи «Погребищенський краєзнавчий музей імені Н. А. Присяжнюк» Юлією Коноваловою.
Кажуть, що народ без пам’яті – це перекотиполе, яке вітер несе в невідомість. Наша історія вписана не лише в підручники, а й у застиглий камінь соборів, у шорсткі стіни замків та затишні вулички старих міст. Україна – це країна тисяч історій, від стародавніх курганів до величних палаців.
 
На захід завітали здобувачі освіти ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну» в межах співпраці з Вінницьким державним центром естетичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів.
Завідувачка відділу Людмила Киричок розповіла присутнім про знакову пам’ятну дату та ознайомила з матеріалами презентації про визначні пам’ятки, які внесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, частина з яких зруйнована рф.
Сьогодні наша культура переживає складні часи. Ворог намагається знищити не лише наші міста, а й нашу пам’ять. Кожен зруйнований музей чи розбомблена бібліотека – це спроба стерти нас як націю. Проте пам’ять неможливо вбити. Поки ми пам’ятаємо – пам’ятки живуть.
 
А допомагають нам не забути свої коріння та історію дивовижні люди, залюблені у батьківщину, свою рідну землю. Більшість із них працюють не заради слави чи грошей, а заради ідеї. Це особливий вид внутрішнього драйву – коли людина відчуває біль за тріщину на старому фасаді так само гостро, як за власну травму. Вони дарують нам коріння. Коли навколо хаос, можливість торкнутися стіни, якій 200 років, дає неймовірне відчуття стабільності. Вони вчать нас бачити красу в деталях. Завдяки їм ми помічаємо не просто «стару хату», а унікальне різьблення, за яким стоїть доля майстра. Вони виховують відповідальність. Дивлячись на їхню працю, інші теж починають замислюватися: «А що я залишу після себе?» Це люди, які буквально шиють розірване полотно часу. Без них ми б жили в оточенні однакових скляних коробок без душі й пам'яті. Сьогодні бути таким «зберігачем» – це теж свого роду тихий фронт. І кожен збережений вітраж, картина, будівля, відреставрована книга чи оцифрований архів – це маленька перемога світла над забуттям.
Можливо, саме завдяки таким людям майбутні покоління зможуть сказати про нас: «Вони не просто вижили, вони зберегли душу нації». Серед таких особистостей є Юлія Коновалова. Її праця та творчість поєднує глибоку любов до рідної землі, історії та духовних цінностей. Саме своїми здобутками, напрацюваннями та творчістю вона ділилася з відвідувачами заходу. Також учні ознайомилися з добіркою книг відповідної тематики.
Ми – вартові нашої історії. І наш обов’язок – передати цей скарб наступним поколінням. Бо саме культура робить нас сильнішими, а нашу державу – непереможною. Бережіть пам’ятки! Відвідуйте музеї, вивчайте історію свого роду, свого міста чи села. Адже без минулого немає майбутнього.
Фотоматеріали
 
Поділитися:

На вістрі пам’яті


Щороку 18 квітня Україна відзначає День пам’яток історії та культури. Це свято встановлене не лише для фахівців – архітекторів, археологів та істориків – а й для кожного, хто відчуває зв’язок зі своєю землею та її минулим. Ця дата збігається з Міжнародним днем пам’яток і визначних місць, що підкреслює – українська спадщина є невід’ємною частиною світової скарбниці.
З метою виховання почуття патріотизму, поваги до історичної спадщини та усвідомлення важливості збереження культурних цінностей (особливо в умовах війни), відділом художньої культури та мистецтв ВОУНБ ім. В. Отамановського було організовано зустріч «На вістрі пам’яті» з членкинею Національної спілки письменників України, поетесою, краєзнавицею, художницею та екскурсоводом комунальної установи «Погребищенський краєзнавчий музей імені Н. А. Присяжнюк» Юлією Коноваловою.
Кажуть, що народ без пам’яті – це перекотиполе, яке вітер несе в невідомість. Наша історія вписана не лише в підручники, а й у застиглий камінь соборів, у шорсткі стіни замків та затишні вулички старих міст. Україна – це країна тисяч історій, від стародавніх курганів до величних палаців.
 
На захід завітали здобувачі освіти ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну» в межах співпраці з Вінницьким державним центром естетичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів.
Завідувачка відділу Людмила Киричок розповіла присутнім про знакову пам’ятну дату та ознайомила з матеріалами презентації про визначні пам’ятки, які внесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, частина з яких зруйнована рф.
Сьогодні наша культура переживає складні часи. Ворог намагається знищити не лише наші міста, а й нашу пам’ять. Кожен зруйнований музей чи розбомблена бібліотека – це спроба стерти нас як націю. Проте пам’ять неможливо вбити. Поки ми пам’ятаємо – пам’ятки живуть.
 
А допомагають нам не забути свої коріння та історію дивовижні люди, залюблені у батьківщину, свою рідну землю. Більшість із них працюють не заради слави чи грошей, а заради ідеї. Це особливий вид внутрішнього драйву – коли людина відчуває біль за тріщину на старому фасаді так само гостро, як за власну травму. Вони дарують нам коріння. Коли навколо хаос, можливість торкнутися стіни, якій 200 років, дає неймовірне відчуття стабільності. Вони вчать нас бачити красу в деталях. Завдяки їм ми помічаємо не просто «стару хату», а унікальне різьблення, за яким стоїть доля майстра. Вони виховують відповідальність. Дивлячись на їхню працю, інші теж починають замислюватися: «А що я залишу після себе?» Це люди, які буквально шиють розірване полотно часу. Без них ми б жили в оточенні однакових скляних коробок без душі й пам'яті. Сьогодні бути таким «зберігачем» – це теж свого роду тихий фронт. І кожен збережений вітраж, картина, будівля, відреставрована книга чи оцифрований архів – це маленька перемога світла над забуттям.
Можливо, саме завдяки таким людям майбутні покоління зможуть сказати про нас: «Вони не просто вижили, вони зберегли душу нації». Серед таких особистостей є Юлія Коновалова. Її праця та творчість поєднує глибоку любов до рідної землі, історії та духовних цінностей. Саме своїми здобутками, напрацюваннями та творчістю вона ділилася з відвідувачами заходу. Також учні ознайомилися з добіркою книг відповідної тематики.
Ми – вартові нашої історії. І наш обов’язок – передати цей скарб наступним поколінням. Бо саме культура робить нас сильнішими, а нашу державу – непереможною. Бережіть пам’ятки! Відвідуйте музеї, вивчайте історію свого роду, свого міста чи села. Адже без минулого немає майбутнього.
Фотоматеріали