Наукові акценти з надання психологічної допомоги військовослужбовцям та військовослужбовицям Збройних Сил України

Гутченко, К. С. Методичний підхід до побудови моделі системи реабілітації військовослужбовців на основі мережі масового обслуговування [Електронний ресурс] / К. С. Гутченко, В. Л. Козачук, О. А. Гутченко, М. М. Чапля // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – 2025. – № 1. – С. 63–69.

Мета статті – розроблення методичного підходу до побудови моделі системи реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України.

Вхідними даними для дослідження і моделювання системи реабілітації військовослужбовців, починаючи з зони бойових дій, є інформація з бойових звітів і бойових донесень військ (сил) підрозділів, які безпосередньо вели бойові дії у 2022–2024 роках, медична документація стабілізаційних пунктів і госпіталів, статистичні звіти реабілітаційних установ. Обробку вхідної інформації для моделювання системи реабілітації військовослужбовців здійснювали статистичними методами за допомогою програми Microsoft Excel (Product ID 00414-50000-00000-AA978) та програми Libre Office Community (версія 7.3.7.2)/

Ґрунтом для моделювання слугували прийняті зараз у Збройних Силах України порядок, способи та підходи до побудови системи реабілітації військовослужбовців, а також алгоритми її дії. Сучасну систему реабілітації (медичну, фізичну та психологічну реабілітації) військовослужбовців можна уявити як мережу масового обслуговування, яка має низку особливостей і для розгляду якої зроблені деякі припущення. У цій науковій роботі, використовуючи вищенаведені методи дослідження, були розраховані параметри системи реабілітації військовослужбовців, яка діє в Збройних Силах України сьогодні.

Гутченко, К. С. Методика оцінювання ефективності медико-психологічної реабілітації військовослужбовців Збройних сил України [Електронний ресурс] / К. С. Гутченко, В. Л. Козачук, А. Г. Гутченко // Науковий вісник Київського інституту Національної гвардії України. – 2025. – № 1. – С. 55–60.

У статті запропоновано методичний підхід до оцінювання ефективності медичної реабілітації у Збройних Силах України. Підхід побудований на використанні методів векторної алгебри. Він дозволяє сформулювати сукупність показників для формалізованого описання медичної реабілітації та визначити інтегральне значення обраних показників. Також обґрунтовано доцільність використання математичних методів для інтегрального оцінювання ефективності медичної реабілітації в умовах бойових дій. Проведено чисельний розрахунок, який підтверджує адекватність та працездатність запропонованого підходу. Перспективами подальших досліджень є визначення можливості використання запропонованого методичного підходу для формулювання критеріїв оцінювання ефективності різних ієрархічних рівнів системи медичного забезпечення. Крім того, у подальших дослідженнях запропонований підхід може бути використано під час оптимізації складу сил та засобів, призначених для вирішення завдань медичного забезпечення.

Кіщук, Л. А. Особливості надання психологічної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України [Електронний ресурс] / Л. А. Кіщук, М. І. Охремчук // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 61–71.

Психологічну допомогу визначають як цілеспрямовану діяльність, спрямовану на розширення адаптаційних і психологічних можливостей особистості в умовах її індивідуального та соціального функціонування. Її форми охоплюють широкий спектр – від емоційної підтримки та міжособистісної фасилітації до інформування, навчання, консультування чи психотерапії.

Після пережитої травмувальної події військовослужбовець часто опиняється у стані психологічної невизначеності, який характеризується балансуванням між поверненням до звичного соціального функціонування та ризиком ізоляції. У цей період провідне значення мають соціальні зв’язки з побратимами та найближчим оточенням, що можуть бути чинником як підтримки, так і ускладненої адаптації. Відсутність належної соціальної взаємодії зумовлює підвищену ймовірність розвитку тривалої дезадаптації, яка може проявлятись у вигляді посттравматичних стресових реакцій, депресивних станів або соціального відчуження.

Тож, критичними чинниками у процесі відновлення військовослужбовців після пережитого стресу і травми є система соціальних зв’язків та міжособистісна взаємодія. Підтримка з боку побратимів та інших значущих осіб як потужний захисний механізм, сприяє осмисленню досвіду, послабленню почуття самотності й інтеграції травматичної події в особисту історію. Феномен спільного досвіду екстремальних обставин формує унікальні, глибокі зв’язки у малих військових групах, які стають основним джерелом безпеки та довіри, а розлука з якими сприймається як загроза. Особливого значення в контексті надання психологічної допомоги набуває безпосередня соціальна взаємодія, що включає як вербальні (щирі запитання, проговорювання досвіду), так і невербальні (тактильний контакт, підтримувальний погляд) форми комунікації. Ці елементи сприяють «заземленню», відвертають увагу від негативних переживань, посилюють зв’язок з реальністю і знижують внутрішню тривогу завдяки фізіологічним ефектам (виділення окситоцину, зниження кортизолу).

Дебрифінг як метод екстреної психологічної допомоги підтверджує свою ефективність у забезпеченні безпечного простору для проговорення переживань, усвідомлення нормальності власних реакцій та мобілізації внутрішніх ресурсів, чим перешкоджає розвитку тяжких посттравматичних наслідків. Створення умов для неформальних обговорень, де переживання приймають без осуду, є критично важливим для осмислення досвіду та запобігання накопиченню внутрішньої тривоги

Кокун, О. М. Особливості посттравматичного зростання військовослужбовців з різним бойовим досвідом [Електронний ресурс] / О. М. Кокун, Н. С. Лозінська, І. О. Пішко, В. О. Олійник // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 80–89.

У статті викладено результати дослідження особливостей посттравматичного зростання в умовах війни різних груп військовослужбовців з досвідом участі в бойових діях, які: перебувають у складі бойових підрозділів військових частин; звільнені з полону (примусової ізоляції); проходять реабілітацію. Отримані результати дозволили визначити чинники, що сприяють або перешкоджають посттравматичному зростанню, які варто враховувати під час розробки програм психологічної підтримки, відновлення та реабілітації воїнів, зміцнення їхньої резильєнтності.

Дослідження підтвердило, що ПТЗ (посттравматичне зростання) є можливим серед військовослужбовців, які зазнали різноманітних форм стресу і травмівного досвіду під час війни. Цей процес відбувається незалежно від конкретного виду травмівних подій, проте його вираженість варіюється залежно від глибини пережитого досвіду. Водночас, рівень розвитку ПТЗ може змінюватися під впливом як індивідуальних, так і групових чинників, що свідчить про необхідність врахування під час реабілітаційних заходів соціокультурного контексту та особливостей травмівних переживань.

Критично важливими для підтримки та розвитку ПТЗ, за даними дослідження, виявилися резильєнтність і самоефективність. Особливо це стосується військовослужбовців, які проходили реабілітацію, у яких резильєнтність стала найсильнішим предиктором ПТЗ. Це свідчить про те, що програми відновлення та реабілітації повинні включати заходи, спрямовані на підвищення рівня особистісної резильєнтності та самоефективності, що допоможе військовослужбовцям не лише відновитися, але й досягти більш високого рівня посттравматичних позитивних змін.

Дослідження виявило, що військовослужбовці, які мають менш виражені симптоми ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) і фізичних скарг, демонструють вищий рівень ПТЗ. Це особливо виразно спостерігається серед реабілітантів, що підкреслює важливість своєчасного надання медичної та психологічної допомоги для мінімізації негативних наслідків стресу та сприяння процесу зростання.

Звільнені з полону (примусової ізоляції) військовослужбовці показали високу здатність до ПТЗ навіть за наявності симптомів ПТСР. Це підкреслює значення таких особистісних ресурсів, як резильєнтність і самоефективність у подоланні наслідків надзвичайно важких і тривалих травмівних подій. Такий досвід свідчить про потенціал для відновлення навіть у найскладніших обставинах, що має враховуватись у програмах реінтеграції, постізоляційного супроводу та соціальної підтримки. Результати дослідження вказують на важливість цілеспрямованої реабілітаційної підтримки для військовослужбовців, особливо тих, хто зазнав травматизації або був у полоні (примусовій ізоляції).

Підтримка повинна включати програми, що підвищують рівень резильєнтності, самоефективності та загального психологічного благополуччя. Особливу увагу слід приділити розвитку методів підтримки, які сприяють особистісному зростанню в умовах травмівних переживань. Соціальні взаємини та особистісні характеристики, такі як дружелюбність та добросовісність, також відіграють важливу роль у процесі ПТЗ. Ці риси сприяють відновленню після травми, особливо в контексті відновлення соціальних стосунків, що може бути важливим фактором у процесі реінтеграції звільнених з полону (примусової ізоляції) військовослужбовців.

Крамар, Т. В. Світовий досвід реабілітації та адаптації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом [Електронний ресурс] / Т. В. Крамар, О. Є. Скляренко // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія : Психологія. – 2024. – Т. 35(74), № 4. – С. 143–148.

У статті проведено аналіз даних щодо організації реабілітації військовослужбовців з ПТСР у різних країнах світу, таких як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Китай, Ізраїль.

Система реабілітаційних заходів у Збройних Силах США здійснюється під керівництвом начальників медичних управлінь Військово-повітряних Сил і Військово-морського флоту, а також командувача медичним командуванням сухопутних військ у рамках програми «повернення на військову службу» («return to duty»). Вона містить профілактичні, соціальні та реабілітаційні технології для військовослужбовців та членів їхніх сімей. У структурі медичної служби Збройних сил США передбачені курортні центри, пансіонати та центри відпочинку, зокрема розташовані за кордоном, для організованого відпочинку військовослужбовців і їхніх сімей. Реабілітаційні заходи проводяться в госпіталях і спеціалізованих відділеннях великих медичних організацій. Згідно з літературою, у командуванні матеріально-технічного забезпечення корпусу морської піхоти США є полк реабілітації військовослужбовців, який включає штаб, батальйон реабілітації військовослужбовців «Захід» (Кемп-Пендлтон, Каліфорнія) та батальйон реабілітації військовослужбовців «Схід» (Кемп-Леджен, Кароліна). Особовий склад цих батальйонів розміщений у медичних організаціях у місцях постійної дислокації військ і реабілітаційних центрах Міністерства у справах ветеранів.

У Збройних Силах Великої Британії та Ізраїлю централізована система курортного лікування відсутня. У Великій Британії медична реабілітація проводиться в спеціалізованих функціональних підрозділах цивільних лікарень (близько 75 відділень з термінами перебування на реабілітації до 10 днів), клінічних центрах (з термінами до 90 днів) та в 15 регіональних реабілітаційних відділеннях, створених у місцях дислокації медичних полків і медичних центрів різних видів військ (терміни перебування до 21 дня). Також існує спеціалізований реабілітаційний центр у графстві Суррей на 144 місця, де проводиться медична реабілітація найтяжчих пацієнтів з термінами перебування до 12 місяців.

В Ізраїлі військовослужбовці мають медичне страхування через національну страхову службу, і реабілітація проводиться в державних цивільних медичних установах, таких як реабілітаційний центр «Льовінштейн», центри «Шпіцер» та «Шиба». Ізраїль має багаторічний досвід у вирішенні проблем психологічної реабілітації ветеранів війни.

Відомо, що під час війни з Ліваном у 1982 р. ізраїльські військові психологи застосовували принципи підтримки постраждалих, що відомі як «VISED». Для цього були створені підрозділи відновлення боєздатності, до складу яких входили психіатри, соціальні працівники, клінічні психологи, інструктори з фізичної та бойової підготовки. Важливою умовою було те, що фахівці, які надавали допомогу, мали бойовий досвід, що сприяло встановленню довірливих відносин у процесі терапії. Методологія «VISED», розроблена в Ізраїлі, охоплює кілька ключових принципів, які сприяють ефективній психологічній реабілітації військових, які пережили бойовий стрес. Ці принципи допомагають структурувати підхід до підтримки ветеранів війни, забезпечуючи комплексний підхід до їхнього відновлення.

По-перше, принцип Валідації (Validation) передбачає визнання і прийняття емоцій і досвіду постраждалих. Це включає створення безпечного простору, де військовослужбовці можуть вільно проявляти свої почуття та переживання без страху бути засудженими. Психологи забезпечують середовище, в якому учасники можуть відверто говорити про свої емоції, що допомагає зменшити відчуття ізоляції та невизначеності.

Другим принципом є Інформування (Information). Це передбачає надання постраждалим чіткої та об’єктивної інформації про те, що сталося, про причини і наслідки подій. Інформування допомагає розібратися в контексті подій, що, в свою чергу, знижує рівень невизначеності і тривоги.

Принцип Підтримки (Support) передбачає надання емоційної та практичної підтримки. Психологи створюють атмосферу, де постраждалі відчувають прийняття та розуміння. Це включає допомогу в спілкуванні з іншими, хто пережив подібні ситуації, що сприяє формуванню підтримуючої спільноти.

Принцип Експресії (Expression) акцентує увагу на важливості вираження емоцій. Постраждалі заохочуються до відкритого висловлювання своїх почуттів, таких як страх, гнів, сум чи горювання. Психологи допомагають знайти здорові способи вираження цих емоцій, що є ключовим аспектом для психологічного відновлення.

Останнім принципом є Розробка (Development), який фокусується на розвитку нових ресурсів і стратегій для подолання травматичного досвіду. Психологи підтримують постраждалих у пошуку нових навичок і ресурсів, які допоможуть їм справитися з травмою та відновити нормальне функціонування.

Аналіз ефективності застосування цих принципів показав значні результати. У підрозділах, де дотримувались принципів «VISED», близько 60% військових змогли повернутися до виконання професійних обов’язків, у порівнянні з лише 22% в тих, де ці принципи не використовувались. Крім того, рівень розвитку ПТСР у військовослужбовців, які пережили бойовий стрес, був нижчий на 30% у підрозділах, де дотримувались методології «VISED».

Кучеренко, Н. С. Особливості проявлення посттравматичного стресу у мобілізованих військовослужбовців після участі в бойових діях [Електронний ресурс] / Н. С. Кучеренко // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 101–111.

Подано результати дослідження особливостей проявлення посттравматичного стресу у військовослужбовців, призваних на військову службу за мобілізацією, після їх участі в бойових діях. У дослідженні особливостей проявлення впливу бойового стресу на психічний стан взяли участь 261 військовослужбовець Збройних Сил України, які були призвані на військову службу за мобілізацією. Всі учасники дослідження були направлені в реабілітаційний центр безпосередньо з бойових позицій для проведення 14- денного психологічного відновлення після участі в бойових діях.

Проведене дослідження підтверджує значущу роль особистісних ресурсів, мотивації, емоційної регуляції та професійної підготовки у подоланні наслідків бойової психічної травматизації та профілактиці посттравматичного стресу у військовослужбовців. Військовослужбовці різних кластерів, сформованих на основі бойового досвіду, при однаковій інтенсивності бойових дій демонструють різне ставлення до пережитого посттравматичного стресу. Військовослужбовці першої групи щодо власного бойового досвіду демонструють страждальну позицію: накопичують його та дозволяють заповнювати увесь внутрішній простір особистості, в результаті чого в них виникає «множинна подія травми», яка не прив’язана до певних обставин. У цих військовослужбовців досвід участі в бойових діях веде до накопичення різноманітних негативних переживань, характерних для ПТСР з моральною травмою. Військовослужбовці другої групи займають більш активну позицію щодо власного досвіду, принаймні до того, який передбачає можливість протидії. Це дозволяє їм чітко «локалізувати» події, які пов’язані із виникненням страху загибелі. У них спостерігається поступовий перехід до нової, військової системи цінностей. Цей перехід підтримується через ідентифікацію з поважаними військовими та за рахунок емоційної підтримки соціального середовища. Це формує нову нормативну базу регуляції поведінки, знижуючи прояви моральної дезорієнтації. У представників першої групи, навпаки, усвідомлення власної моральної невідповідності умовам бойових дій стає джерелом додаткового страждання, посилює симптоматику ПТСР та моральної травми.

Кущенко, І. В. Взаємодія військовослужбовців з родинами як фактор підвищення їх резильєнтності [Електронний ресурс] / І. В. Кущенко, О. О. Поджинська, Л. Г. Руденко // Ментальне здоров'я. – 2025. – Вип. 1. – С. 9–14.

Взаємодія військовослужбовців із їхніми родинами є значущим чинником, що впливає на психологічний стан і рівень резильєнтності. Наявність сімейної підтримки сприяє ефективнішому подоланню труднощів, пов’язаних із військовою службою, тоді як її відсутність може зумовлювати низку негативних наслідків, зокрема зниження самооцінки, розвиток тривожних і депресивних розладів, а також схильність до адиктивної поведінки, включно з алкоголізмом, наркоманією та суїцидальними тенденціями. Військова служба належить до категорії стресових видів діяльності, оскільки характеризується підвищеним рівнем ризику, значним психологічним навантаженням і тривалою відсутністю контактів із родиною. У цьому контексті особливо важливим є створення умов для підтримання військовослужбовцями регулярного зв’язку з близькими, що сприятиме підвищенню їхньої психологічної стійкості та адаптації до екстремальних умов професійної діяльності.

Дослідно-експериментальна робота здійснювалась у приміщеннях ГО «Я – Бучанець» на базі Бучанського Центру психологічної допомоги м. Буча та на базі Благодійного фонду «Стійка нація» м. Ірпінь. Вибірку дослідження становили 20 подружніх пар з міст Буча та Ірпінь, члени яких брали участь у бойових діях – загалом 40 осіб.

Для досягнення мети емпіричного дослідження обрано такі психодіагностичні методики: шкали резильєнсу М. Коннора – Дж. Девідсона «Connor-Davidson Resilience Scale», «Тест-опитувальник задоволеності шлюбом» (В. Столін, Т. Романова, Г. Бутенко), методика «Вимірювання установок в сімейній парі» (Ю. Альошина, Л. Гозман, Е. Дубовська), методика «Особливості спілкування між подружжям» (Ю. Альошина, Л. Гозман, Е. Дубовська), опитувальник «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф, в адаптації Н. Н. Лепешинського.

Лавренюк, Я. В. Комплексний підхід до медико-психологічної реабілітації військовослужбовців: огляд науково обґрунтованих практик та втручань [Електронний ресурс] / Я. В. Лавренюк, О. В. Кулешова // Наукові записки [Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка]. Серія : Психологія. – 2024. – Вип. 2. – С. 77–81.

У статті розглядається важливість використання науково обґрунтованих практик у медико-психологічній реабілітації військовослужбовців. Психологічна підтримка військовослужбовців – це спеціалізована форма допомоги воїнам і ветеранам, які переживають гострі або хронічні розлади адаптації. Процес медико-психологічної реабілітації охоплює комплексний підхід, який поєднує медичні, психологічні, психологопедагогічні та соціально-психологічні заходи. Його основна мета – відновити або компенсувати будь-які порушені психічні функції, стани, особисте самопочуття та соціальний статус, що виникли внаслідок психологічної травми.

Автори відзначають, що наразі відбувся помітний прогрес у сфері військової охорони здоров’я, зокрема в постійному вдосконаленні та інноваціях технологій, спрямованих на лікування та реабілітацію постраждалих у бойових діях. Крім того, проводяться постійні дослідження з метою вдосконалення та оцінки програм психологічної реабілітації, спеціально розроблених для військовослужбовців. Військова медицина досягла значних успіхів у використанні сучасних технологій для ефективної організації надання медичної допомоги, надання первинної медичної допомоги та впровадження передових наукових досягнень для забезпечення високоякісної допомоги під час госпіталізації. Цей комплексний підхід охоплює такі методи, як реконструктивна хірургія, відновлювальне лікування та програми реабілітації, розроблені спеціально для військовослужбовців, гарантуючи, що вони отримають найкращий догляд і підтримку протягом усього процесу відновлення

Науковці зазначають, що основною метою програм медичної реабілітації для військовослужбовців є лікування та усунення фізичних травм і захворювань, які могли бути отримані під час служби. Наслідки мінно-вибухових поранень можуть бути важкими – призвести до втрати працездатності, втрати пам’яті, втрати слуху та труднощів у адаптації до життєвих ситуацій цивільного населення. Щоб задовольнити ці потреби, які є багатовимірними, програма відновлення повинна мати звичайну структуру, щоб вона всебічно допомагала військовослужбовцям, зосереджуючись на заміні плюс відновленні втраченої або пошкодженої функції разом із створенням і компенсацією. Подібним чином, там, де це необхідно (особливо у віддалених районах), висококваліфіковані фахівці повинні бути направлені для надання допомоги та піклування про тих, хто такої допомоги потребує. Ці програми, як правило, проводяться в спеціалізованих центрах або санаторіях і включають групу експертів, включаючи лікуючих лікарів, фізіотерапевтів та інших медичних працівників. Кінцевою метою медичної реабілітації є повне відновлення фізичного здоров’я та функціональних можливостей військовослужбовців, що дозволить їм повернутися до повсякденної діяльності та виконання обов’язків. Залежно від конкретних потреб кожної людини, програми медичної реабілітації можуть включати низку методів лікування, таких як фізіотерапія, медикаменти та хірургічні втручання. Щоб досягти оптимальних результатів, вкрай важливо прийняти інтегрований підхід, який поєднує як медичну, так і психологічну реабілітацію, як зазначено в комплексному огляді науково обґрунтованих практик і втручань.

У країнах-членах НАТО та їхніх партнерах організація реабілітаційних послуг зосереджена навколо багатопрофільної команди, яка пропонує різноманітну медичну та психологічну підтримку військовослужбовцям. Ці спільні зусилля гарантують, що люди отримають цілісну допомогу, яка враховує не лише їх фізичне здоров’я, але й їхнє психічне благополуччя, таким чином сприяючи повному одужанню та успішній реінтеграції в цивільне життя. Тому вкрай важливо продовжувати досліджувати шляхи покращення цього інтегрованого підходу, визначати будь-які існуючі обмеження чи прогалини в поточній практиці та виступати за подальші дослідження та розробки в цій важливій сфері.

Лізун, А. В. Організаційно-методичні основи програми тренінгового курсу «Готовність до виклику: психологічне зміцнення військовослужбовця» [Електронний ресурс] / А. В. Лізун // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 112–119.

У статті висвітлено структуру та зміст авторської програми тренінгового курсу «Готовність до виклику: психологічне зміцнення військовослужбовця». Програма реалізується у форматі «модульного навчання», що передбачає практичну роботу з виконанням спеціальних вправ, груповим обговоренням та елементами саморефлексії.

Опис та зміст модулів тренінгового курсу:

Модуль 1. «Формування ціннісномотиваційних властивостей» спрямований на актуалізацію особистісних цінностей і мотивів військової служби як ресурсу психологічної стійкості. Через рефлексивні вправи та дискусії учасники зміцнюють внутрішню мотивацію та усвідомлюють значущість своєї професійної ролі.

Модуль 2. «Посилення когнітивних властивостей» передбачає розвиток стратегічного мислення, гнучкості розумових процесів і здатності приймати ефективні рішення в умовах невизначеності та бойового стресу. Військовослужбовці тренують навички прогнозування, зміну когнітивної перспективи, нестандартного аналізу ситуацій та швидкої адаптації. Завдяки вправам учасники підвищують ментальну витривалість, здатність до конструктивного оцінювання ризиків і зберігають ясність мислення в критичних умовах.

Модуль 3. «Управління емоційновольовими якостями» орієнтований на розвиток стресостійкості, впевненості у власних силах, зниження психофізіологічного напруження та зміцнення морального духу. Через спеціально підібрані вправи, ігрові елементи та майндфулнес-практику учасники опановують техніки емоційної регуляції, підвищують рівень внутрішньої зібраності та відновлюваності в бойових умовах. Модуль враховує актуальні виклики військової служби в умовах війни.

Модуль 4. «Розвиток особистісних властивостей» має на меті активізацію ключових особистісних рис військовослужбовців за моделлю великої п’ятірки: добросовісності, відкритості до нового досвіду, екстраверсії, доброзичливості та емоційної стабільності. Через вправи, рольові ігри, рефлексію та медитацію учасники вчаться краще розуміти себе, регулювати поведінку та підвищувати психологічну готовність до дій у бойових умовах. Модуль сприяє формуванню внутрішньої сили, командної ефективності та адаптивності до екстремальних ситуацій.

Модуль 5. «Формування особистопрофесійних характеристик» спрямований на розвиток таких якостей, як військовопрофесійна життєстійкість, включеність у професійну діяльність, самоконтроль, адаптивність та командна згуртованість. Через вправи, що моделюють складні ситуації бойової обстановки, військовослужбовці навчаються приймати відповідальні рішення, зберігати психоемоційну рівновагу та діяти ефективно в умовах підвищеного ризику. Значна увага приділяється практикам усвідомленості як ресурсу стабілізації та підтримки внутрішньої рівноваги.

Наприкінці тренінгового курсу передбачено рефлексивний компонент, що сприяє усвідомленню змін, отриманих під час навчання. «Рефлексія» як здатність до самоаналізу відіграє ключову роль у саморегуляції професійної діяльності військовослужбовця. Вона забезпечує зв’язок між попереднім досвідом і майбутніми діями, стимулює прагнення до самопізнання, оцінки власних рішень і поведінки, а також сприяє формуванню відповідального ставлення до виконання службових обов’язків.

Магдисюк, Л. І. Психотехнології та психологічні аспекти реабілітації військовослужбовців при переході до цивільного життя: виклики та стратегії адаптації [Електронний ресурс] / Л. І. Магдисюк, М. І. Замелюк, О. В. Сойко, І. В. Замелюк // Психологічні студії. – 2025. – № 1. – С. 52–59.

Військовослужбовці стикаються з численними психологічними викликами при адаптації до цивільного життя, що включають соціальні труднощі, психологічні травми, проблеми з ідентичністю та професійну адаптацію. Для ефективного подолання цих викликів важливо розробляти індивідуальні стратегії реабілітації, що включають психологічну допомогу, професійну підготовку, підтримку родини та громадських організацій.

Розглянуто основні моделі та підходи до організації психологічної допомоги військовослужбовцям. Кожна з них має власні мету, методи й формат реалізації, але всі спрямовані на зниження психотравматичних наслідків служби та відновлення ресурсів особи.

Біопсихосоціальна модель інтегрує медичний, психологічний і соціальний компоненти для комплексного підходу до реабілітації: біологічний рівень: медикаментозна підтримка, фізіотерапія, режим сну й харчування; психологічний рівень: психотерапевтичні інтервенції (КПТ, експозиційна терапія, EMDR); соціальний рівень: сімейне консультування, групи підтримки, соціальна адаптація. Переваги: зосередження на всіх аспектах здоров’я; можливість мультидисциплінарної команди; гнучкість у підборі втручань.

Стекад-модель (Stepped-Care): послідовне нарощування інтенсивності допомоги залежно від тяжкості стану й ефективності попередніх кроків: початковий рівень: психоосвіта, самодопомога, онлайн-ресурси; середній рівень: короткі когнітивно-поведінкові інтервенції, групова терапія; високий рівень: індивідуальні психотерапевтичні курси, медикаментозна підтримка, спеціалізовані програми. Переваги: економія ресурсів; зниження бар’єрів доступу; цільове залучення складних втручань лише за потреби.

Модель резилієнтності фокусується на розвитку внутрішніх ресурсів – навичок регуляції емоцій, стресостійкості, соціальної підтримки: тренінги стресменеджменту (релаксація, майндфулнес); навчальні програми з емоційного інтелекту; підтримка однолітків (peer-to-peer mentoring). Переваги: профілактика появи ПТСР; довгострокове укріплення психічного здоров’я; сприяння колективній згуртованості.

Травмо-інформований підхід враховує вплив травматичного досвіду на сприйняття й поведінку, створює безпечне середовище для відвертості та відновлення: принципи: безпека, довіра, вибір, співпраця, компетентність; методи: встановлення чітких рамок, підтримка автономії, поступовий контакт із травмуючими спогадами. Переваги: зменшення ризику вторинної травматизації; формування клієнт-центрованої практики; полегшення налагодження терапевтичного альянсу.

Інтегрована модель «клініка–польові служби» поєднує роботу стаціонарних/ амбулаторних центрів із польовими психологами в гарнізонах і на передовій: клінічні втручання: тривалі курси психотерапії, медикаментозне лікування; польова підтримка: короткі інтервенції на місці, кризова допомога, мобільні бригади. Переваги: оперативність реагування в кризових ситуаціях; безперервність підтримки при зміні обстановки; краща інтеграція терапії й оперативних потреб.

Дистанційна (телепсихологія) модель: використання онлайн-платформ, мобільних застосунків і телефонних дзвінків для надання психологічної допомоги: індивідуальні відеосеанси; чат-боти з психопідтримкою; цифрові програми само-допомоги. Переваги: доступність у віддалених районах; анонімність і зниження стигми; гнучкість розкладу.

Модель «спільнота–родина–військова частина» базується на трьох взаємопов’язаних рівнях підтримки, кожен з яких підсилює ефективність інших: спільнота – локальні та національні громадські організації, місцеві служби, волонтерські групи; родина – безпосереднє сімейне коло, близькі люди, інформовані та включені у процес реабілітації; військова частина – структура безпосередньої служби (командири, психологи гарнізону, капелани), де відбувається первинна діагностика й інтервенція.

Такий підхід забезпечує цілісне психосоціальне середовище, де військовослужбовець не «блукає» між різними системами підтримки, а отримує скоординовану допомогу.

Романенкова, О. Ю. Система психологічної підготовки військовослужбовців та членів їхніх родин на прикладі програми армії США «Comprehensive Soldier and Family Fitness» [Електронний ресурс] / О. Ю. Романенкова // Габітус. – 2024. – Вип. 57. – С. 257–261.

Програма «Comprehensive Soldier and Family Fitness» є ключовою ініціативою, спрямованою на розвиток і зміцнення фізичного, соціального та психологічного благополуччя військового персоналу та їхніх сімей. Основне, що виділяє її серед інших, – це інтегративний підхід, який передбачає не лише комплексну підготовку військових, але і психосоціальну підтримку їхніх родин на різних етапах служби та після неї. І це дуже важливо, адже військові є захисниками для держави, а їхні родини є опорою та захистом для них. Окрім того, цінність такої програми в тому, що вона дозволяє запобігти появі багатьох проблем і хвороб, серед яких посттравматичний стресовий розлад у військових та гострі стресові розлади у членів їхніх сімей. Як наслідок, навчання згідно із програмою «Comprehensive Soldier and Family Fitness» прививає слухачам життєві навички, необхідні для того, щоб краще справлятися із труднощами та відновлюватися після них, та виховує психологічно стійких, отже, продуктивних членів армійських сімей.

Основними завданнями програми «Comprehensive Soldier and Family Fitnes» є:

1. Зміцнення фізичної готовності. CSF2 визнає, що фізична готовність є невід’ємною частиною військової служби, і із цим важко не погодитися. Однією з основних цілей програми є поліпшення фізичного стану військовослужбовців через систематичні тренування та фітнес-практики.
2. Розвиток психологічної спроможності. CSF2 спрямована на покращення психологічної стійкості та стресостійкості військових. Це передбачає навчання стратегій управління стресом, емоційною регуляцією й інших навичок, які допомагають уникнути психологічного виснаження.
3. Підтримка сімейного добробуту. Однією з головних цілей CSF2 є поліпшення якості життя військових і їхніх родин. Програма надає ресурси для підтримки сімей, зокрема й консультації та навчальні ініціативи.
4. Підготовка до адаптації в цивільному житті. CSF2 прагне забезпечити, щоб військовослужбовці були готові до успішної адаптації до цивільного життя після завершення військової служби. Це передбачає розвиток м’яких навичок, лідерських якостей і стратегій пошуку роботи.
5. Упровадження культури загальноосвітньої готовності. CSF2 працює над створенням культури загальноосвітньої готовності, де психологічна та фізична готовність є не просто частиною навчання, але і цінністю, вбудованою у функцію організації. 6. Забезпечення готовності до комплексних завдань.

Одним із ключових завдань CSF2 є готовність військовослужбовців до викликів, які вимагають не лише фізичних, але і психологічних і емоційних ресурсів. Програма спрямована на формування загальної готовності до різноманітних завдань і сценаріїв. Серед напрямів і завдань CSF2 особливий інтерес становить саме психологічний і духовний розвиток. Адже психологічна сила, як і фізична, не «виникає» просто так, її потрібно тренувати, практикувати та вдосконалювати. Однак саме ця складова частина є однією з найменш представлених у системі підготовки військовослужбовців України.

Стасюк, В. В. Особливості психологічної реабілітації жінок-військовослужбовиць [Електронний ресурс] / В. В. Стасюк, Ю. А. Федоренко // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 172–180.

У розвідці запропоновано такі ключові напрямки та методи психологічної реабілітації жінок-військовослужбовиць:

Професійна психотерапія: Когнітивноповедінкова терапія (КПТ): Вважається одним із найбільш дієвих інструментів для роботи з наслідками стресу, тривожними розладами та ПТСР у військовослужбовців. КПТ допомагає ідентифікувати та модифікувати деструктивні моделі мислення та поведінки, навчає навичкам управління стресом, тривогою та емоціями. Техніки КПТ включають когнітивну реструктуризацію, експозиційну терапію (в уявленні або in vivo, якщо це безпечно та доцільно), тренінг релаксації, навчання навичкам вирішення проблем;

Травмофокусована КПТ: Спеціалізований підхід для роботи з наслідками психотравмуючих подій, особливо ефективний при ПТСР;

Метод експозиційної терапії: Спрямований на поступове та контрольоване зниження рівня страху та тривоги, пов’язаних з травматичними спогадами або ситуаціями, що їх нагадують (тригерами). Під керівництвом спеціаліста жінки вчаться конфронтувати ці спогади та ситуації в безпечному середовищі, що сприяє зменшенню їх негативного впливу. Десенсибілізація та переробка рухами очей (ДПРО/EMDR): Інноваційний метод, що довів свою ефективність у роботі з ПТСР, допомагаючи переробити травматичні спогади та знизити їх емоційний заряд»

Групова терапія та групи підтримки: Створення безпечного простору для обміну досвідом з іншими військовослужбовицями, які проходять через схожі випробування, є надзвичайно важливим. Це допомагає зменшити почуття ізоляції, нормалізувати свої переживання, зміцнити самооцінку та сформувати підтримуючу спільноту безпосередньо в умовах служби або під час короткострокових реабілітаційних заходів. Такі групи можуть бути тематичними (наприклад, подолання стресу, профілактика вигорання, розвиток лідерських якостей) або загальнопідтримуючими. Дані групи зможуть допомоги військовослужбовицям зрозуміти, що вони не на одинці зі своїми травмами;

Арт-терапія: Використання творчих методів (малювання, ліплення, музика, написання текстів) як інструменту для емоційного самовираження та відновлення. Арт-терапія дозволяє жінкам виразити почуття та переживання, які складно вербалізувати, сприяє зниженню рівня тривожності, поліпшенню настрою та стабілізації емоційного стану;

Методики розвитку усвідомленості (Mindfulness): Навчання навичкам усвідомленого перебування «тут і зараз», управління увагою, прийняття своїх думок та емоцій без осуду. Ці практики допомагають знизити рівень стресу, покращити концентрацію уваги, розвинути емоційну стійкість та саморегуляцію;

Терапія з використанням технології віртуальної реальності (VR): Інноваційний підхід, який дозволяє симулювати стресові або травматичні ситуації (наприклад, бойові умови) в контрольованому терапевтичному середовищі. Це може допомогти опрацювати травматичні спогади та реакції під наглядом фахівців, розвинути навички подолання стресу в безпечних умовах;

Соціальна та організаційна підтримка: Важливою є не лише індивідуальна робота, але й створення сприятливого психологічного клімату в підрозділі, підтримка з боку командування та співслужбовців. Програми соціальної адаптації під час служби можуть включати тренінги комунікативних навичок, командоутворення, вирішення конфліктів. Такі тренінги можуть проводити групи контролю бойового стресу та офіцери підрозділів психологічної підтримки персоналу військових частин;

Програми сімейної підтримки: Надання психологічної підтримки та консультацій для членів родин жінок-військовослужбовиць, особливо під час їх тривалої відсутності. Це може включати тренінги для сімей з ефективного спілкування, подолання тривоги, пов’язаної зі службою близької людини;

Фізична активність та реабілітація: Регулярні заняття спортом, йогою, плаванням або іншими видами фізичних навантажень допомагають зменшити рівень стресу, поліпшити загальний стан здоров’я, підвищити рівень ендорфінів та покращити настрій. Спеціалізовані спортивні програми можуть бути інтегровані в систему реабілітації;

Духовна та екзистенційна підтримка: Для багатьох жінок-військовослужбовиць, особливо в умовах екзистенційних викликів, пов’язаних з війною, важливою є можливість звернутися до питань сенсу життя, цінностей, духовності. У цьому можуть допомогти капелани, духовні наставники або психологічні програми, побудовані на принципах екзистенційної терапії, спрямовані на пошук внутрішньої гармонії та визначення життєвих орієнтирів.

Саме комплексний підхід до психологічної реабілітації жінок-військовослужбовиць які проходять військову службу та виконують бойові завдання, що поєднує психотерапевтичні, соціально-психологічні, освітні, фізичні та, за потреби, духовні аспекти, є запорукою їхньої ефективної адаптації до умов служби, збереження психічного здоров’я та високої боєздатності.

Теслюк, В. М. Особливості проявів ПТСР у військовослужбовців [Електронний ресурс] / В. М. Теслюк // Вісник Національного університету оборони України. – 2025. – Вип. 5. – С. 189–198.

Емпіричне дослідження проводилося у військовій частині А1126,25 Січеславській повітряно-десантній бригаді. У дослідженні взяли участь 85 військовослужбовців. Для розв’язання завдань емпіричного дослідження було підібрано такі методики для дослідження прояву ПТСР у військовослужбовців:

1. Шкала самооцінки проявів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) (Методика PCL-5).
2. Опитувальник рівня агресивності А. Басса ‒ Е. Даркі.
3. Оцінка схильності до суїцидальних реакцій.

Проведене емпіричне дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Результати обстеження за Шкалою самооцінки проявів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) (Методика PCL5) показали, що із всієї вибірки 27% військовослужбовців мають прояви ПТСР, оскільки шкала PCL-5 є надійним інструментом для скринінгу ПТСР.
2. Отримані дані про рівень агресивності у військовослужбовців з ПТСР, оцінені за опитувальником Басса-Даркі, дозволили зробити декілька важливих висновків. Незважаючи на наявність прояву ПТСР у всіх досліджуваних, рівень агресивності у досліджуваній групі значно варіює. Це свідчить про те, що ПТСР – це складний розлад, який проявляється у кожної людини індивідуально. Хоча підвищена агресивність є одним із можливих симптомів ПТСР, не всі люди з цим розладом демонструють високий рівень агресивності. При роботі з військовослужбовцями з ПТСР необхідно враховувати особливості прояву агресії у кожного пацієнта.
3. Серед військовослужбовців із проявами ПТСР спостерігається досить широкий спектр схильності до суїцидальних реакцій. Незважаючи на те, що ПТСР є одним з найсильніших предикторів суїцидальної поведінки, не всі люди з цим розладом мають однакову ймовірність вчинення суїциду.

Українець, В. Аналіз психологічних особливостей стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів в умовах ведення оборонного бою [Електронний ресурс] / В. Українець // Проблеми гуманітарних наук. Психологія. – 2025. – Вип. 55. – С. 156–165.

Уперше проведено аналіз психологічних особливостей стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів в умовах ведення оборонного бою. Для більш глибокого розуміння психічних станів військовослужбовців, визначення їх здатності ефективно діяти в умовах підвищеної небезпеки, емоційної напруженості та невизначеності проведено емпіричне дослідження та проаналізувано психологічні особливості стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів в умовах ведення оборонного бою. Дослідження проведено на базі механізованих підрозділів військових частин Сухопутних військ ЗС України, у ньому взяли участь 232 військовослужбовці: 12 офіцерів, 56 сержантів, 164 солдати. Із цією метою було використано комплекс психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення стресостійкості як системної, інтегративної, цілісної властивості особистості військовослужбовця.

Встановлено, що їх діяльність залежить від низки особливостей, які зумовлені внутрішньою природою стресостійкості. У межах ціннісно-мотиваційного компонента провідне місце посідають система цінностей і мотивів, усвідомлення мети та сенсу оборонних бойових дій, які безпосередньо впливають на поведінку військовослужбовця в бойовій обстановці, визначають і регулюють її. Роль когнітивно-інтелектуального компонента залежить від інтелектуального потенціалу особистості військовослужбовця, зокрема його когнітивної гнучкості, аналітичного мислення, вміння аналізувати інформацію і встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, приймати обґрунтовані та зважені рішення. Сутність емоційно-вольового компонента стресостійкості базується на здатності ідентифікувати, контролювати й виражати власні емоції. Встановлено, що важливою складовою такого процесу є подолання невпевненості, ситуативної тривожності, формування стійкої емоційно-вольової саморегуляції. У межах поведінкового компонента активна й ефективна діяльність військовослужбовців в бою базується на об’єктивній здатності аналізувати обстановку, планувати й вибирати конструктивні копінг-стратегії поведінки. Такий підхід передбачає врахування індивідуально-психологічних властивостей особистості військовослужбовця, його стилю мислення, цінностей, мотивів та інших психологічних ресурсів, які забезпечують послідовне вирішення проблем в умовах ведення оборонного бою.