Презентація книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію»

Слово як свідок.
 
Сьогодні відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» у відділі новітніх технологій, економічних і юридичних наук.
 
Нашою гостею стала Марина Супрун, представниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив. Вона розповіла про історію створення видання, діяльність Центру та поділилася власною історією. До зустрічі також долучилися співавтори книги Анастасія Козак та Євген Шляхтін, який приєднався онлайн.
 
Двадцять п'ять історій — це свідчення людей, які пережили російську окупацію. За кожною з них - страх, невизначеність, втрата дому, розлука з близькими, боротьба за життя і свободу. Це особистий досвід, який не можна виміряти статистикою чи передати кількома реченнями.
 
Зустріч вийшла дуже щирою та емоційною. Говорили про складне, слухали, ділилися пережитим. А наприкінці обіймалися. Мабуть, іноді саме так найкраще передати підтримку, для якої не вистачає слів.
 
Дякуємо нашим гостям за відвертість і довіру. За можливість почути й усвідомити, наскільки важливо документувати події, зберігати свідчення та людську пам'ять.

Фотоматеріали

 

Поділитися:

Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію


Слово як свідок.
 
Сьогодні відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» у відділі новітніх технологій, економічних і юридичних наук.
 
Нашою гостею стала Марина Супрун, представниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив. Вона розповіла про історію створення видання, діяльність Центру та поділилася власною історією. До зустрічі також долучилися співавтори книги Анастасія Козак та Євген Шляхтін, який приєднався онлайн.
 
Двадцять п'ять історій — це свідчення людей, які пережили російську окупацію. За кожною з них - страх, невизначеність, втрата дому, розлука з близькими, боротьба за життя і свободу. Це особистий досвід, який не можна виміряти статистикою чи передати кількома реченнями.
 
Зустріч вийшла дуже щирою та емоційною. Говорили про складне, слухали, ділилися пережитим. А наприкінці обіймалися. Мабуть, іноді саме так найкраще передати підтримку, для якої не вистачає слів.
 
Дякуємо нашим гостям за відвертість і довіру. За можливість почути й усвідомити, наскільки важливо документувати події, зберігати свідчення та людську пам'ять.

Фотоматеріали