Руснак Ірина. Микола Чирський: Сильвета про творче горіння на бойовій стійці

 

Чегусова Зоя. Професійне декоративне мистецтво України доби глобалізації / голов, ред. Г. Скрипник; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2023. 560 с. (укр,- англ. тексту), 814 ілюстрацій.

 

Руснак Ірина. Микола Чирський: Сильвета про творче горіння на бойовій стійці: монографія / Руснак Ірина, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка. Київ: Київ, стол. ун-т ім. Б. Грінченка, 2025. 392 с.

Життєвий шлях цього митця уподібнювали до пригодницького роману. Народився на Поділлі. Уніформу гімназиста добровільно змінив на військовий однострій вояка Армії УНР. Буремні роки визвольних змагань розкидали його з братами по різні боки барикад, як тих Половців з відомого роману. Були «одного роду, та не одного класу». Старшого (царського офіцера-монархіста) розстріляли більшовики. Середульшого (полковника НКВС) спіткала доля репресованого. Найближчий духово молодший брат (хорунжий Армії УНР) багато допомагав йому, наймолодшому. А він (мамин мізинчик) разом із побратимами потрапив на інтернацію. З польських таборів вийшов сухітником.

Був затятим націоналістом. Виконував важливі завдання ОУН. Один із натхненників націоналістичної символіки – червоно-чорного прапора ОУН(б). Воював із більшовизмом, москвофільством, язичієм, «кукізмом» і «віжгірідізмом». У часи Карпатської України створив театр наступу – «Летючу естраду». Любив театр, кіно, танець, літературу. Належав до когорти вісниківців. Писав твори різних жанрів. Він випередив 0. Довженка із кіносценарієм «Україна в огні» на п'ять років. Пристрастю всього свого життя вважав сцену. Був фундатором, режисером, хореографом, актором, теоретиком і критиком театру.

У реальному житті він – знаний кавалер; для недоброзичливців – «хора людина з манією ґран-діоза», для друзів – «милий Чиронько», для товариства – «носій творчої радости», «людина дії», «крицева постать».

Він не жив – горів. А доля подарувала йому лишень сорок років життя. Догорів, «витанцьовуючи гопака». Як і належало членові ОУН, завершив своє яскраве горіння на бойовій стійці. Інакше кажучи – на варті. Місця вічного спочинку не має: його могилу розвіяли вітри Другої світової... Усе це про героя пропонованої книги – Миколу Антоновича ЧИРСЬКОГО (1902-1942).

У монографії йдеться не тільки про складний життєвий шлях талановитого митця-вісниківця і долю його художніх творів. Це роздуми про ще одну до кінця не пізнану сторінку боротьби української мистецької еліти міжвоєнної доби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Для літературознавців, театрознавців, викладачів навчальних закладів і всіх, хто цікавиться українською літературою міжвоєнної доби XX століття.

Поділитися:

Руснак Ірина. Микола Чирський: Сильвета про творче горіння на бойовій стійці


 

Чегусова Зоя. Професійне декоративне мистецтво України доби глобалізації / голов, ред. Г. Скрипник; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2023. 560 с. (укр,- англ. тексту), 814 ілюстрацій.

 

Руснак Ірина. Микола Чирський: Сильвета про творче горіння на бойовій стійці: монографія / Руснак Ірина, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка. Київ: Київ, стол. ун-т ім. Б. Грінченка, 2025. 392 с.

Життєвий шлях цього митця уподібнювали до пригодницького роману. Народився на Поділлі. Уніформу гімназиста добровільно змінив на військовий однострій вояка Армії УНР. Буремні роки визвольних змагань розкидали його з братами по різні боки барикад, як тих Половців з відомого роману. Були «одного роду, та не одного класу». Старшого (царського офіцера-монархіста) розстріляли більшовики. Середульшого (полковника НКВС) спіткала доля репресованого. Найближчий духово молодший брат (хорунжий Армії УНР) багато допомагав йому, наймолодшому. А він (мамин мізинчик) разом із побратимами потрапив на інтернацію. З польських таборів вийшов сухітником.

Був затятим націоналістом. Виконував важливі завдання ОУН. Один із натхненників націоналістичної символіки – червоно-чорного прапора ОУН(б). Воював із більшовизмом, москвофільством, язичієм, «кукізмом» і «віжгірідізмом». У часи Карпатської України створив театр наступу – «Летючу естраду». Любив театр, кіно, танець, літературу. Належав до когорти вісниківців. Писав твори різних жанрів. Він випередив 0. Довженка із кіносценарієм «Україна в огні» на п'ять років. Пристрастю всього свого життя вважав сцену. Був фундатором, режисером, хореографом, актором, теоретиком і критиком театру.

У реальному житті він – знаний кавалер; для недоброзичливців – «хора людина з манією ґран-діоза», для друзів – «милий Чиронько», для товариства – «носій творчої радости», «людина дії», «крицева постать».

Він не жив – горів. А доля подарувала йому лишень сорок років життя. Догорів, «витанцьовуючи гопака». Як і належало членові ОУН, завершив своє яскраве горіння на бойовій стійці. Інакше кажучи – на варті. Місця вічного спочинку не має: його могилу розвіяли вітри Другої світової... Усе це про героя пропонованої книги – Миколу Антоновича ЧИРСЬКОГО (1902-1942).

У монографії йдеться не тільки про складний життєвий шлях талановитого митця-вісниківця і долю його художніх творів. Це роздуми про ще одну до кінця не пізнану сторінку боротьби української мистецької еліти міжвоєнної доби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Для літературознавців, театрознавців, викладачів навчальних закладів і всіх, хто цікавиться українською літературою міжвоєнної доби XX століття.