Анатолій Шевченко. Вінницький романс

 

Шевченко, Анатолій Семенович. Вінницький романс [Образотворчий матеріал] / Анатолій Шевченко. – Київ : Оранта, [б. р.]. – 36 с. : кольор. іл., портр.

 

Відомо, що до творчості здатна кожна людина. І життя людини, по суті, — пошук тих сфер діяльності, де вона могла б розкритися максимально. Анатолій Шевченко на ці пошуки часу майже не витрачав. Вій малює, скільки себе пам'ятає. Але... в мистецтві суб'єктивний погляд є домінуючим. Окрім засобів відтворення власного світовідчуття необхідно для успіху знайти ще й сили послідовно стверджувати і захищати право на своє бачення, на інтерпретацію, здавалося б, банального середовища.

Спочатку ми обожнюємо своїх кумирів, потім прагнемо досягти їх майстерності. А далі стаємо їх епігонами або вибираємо власний шлях. „Я хотів би бути схожим на багатьох художників разом, але ні на кого окремо", — зізнається Анатолій Шевченко. Чи вдається це йому — судіть самі.

Чи не головною темою його творчості стало провінційне місто в середині України. „Вінниця — моя муза, мої крила і мої кайдани", — в цих словах художника — і любов, і легкий смуток людини, за плечима якої немалі роки. Старовинне місто на його полотнах — це не віддзеркалення архітектурних ритмів, мінливих з плином часу, це — його подих, його аура. Пагорби, старі липи, ріка — незмінні цінності на довгі часи. Тут є де перепочити історії.

Урбаністичні пейзажі художника то стримані, майже викреслені, то ліричні, з якимось мерехтливим фльором. Такі ж і натюрморти. В нього багато поціновувачів. Є й хулителі — як без цього.

Твори художника Шевченка — плоди його любові: і до життя , і до малярства, і до рідного міста. Вреші-решт, його мистецтво — свідчення самоповаги, права співати своїм голосом.

Павло Сачек, історик, м. Київ

 

 

 



Поділитися:

Анатолій Шевченко. Вінницький романс


 

Шевченко, Анатолій Семенович. Вінницький романс [Образотворчий матеріал] / Анатолій Шевченко. – Київ : Оранта, [б. р.]. – 36 с. : кольор. іл., портр.

 

Відомо, що до творчості здатна кожна людина. І життя людини, по суті, — пошук тих сфер діяльності, де вона могла б розкритися максимально. Анатолій Шевченко на ці пошуки часу майже не витрачав. Вій малює, скільки себе пам'ятає. Але... в мистецтві суб'єктивний погляд є домінуючим. Окрім засобів відтворення власного світовідчуття необхідно для успіху знайти ще й сили послідовно стверджувати і захищати право на своє бачення, на інтерпретацію, здавалося б, банального середовища.

Спочатку ми обожнюємо своїх кумирів, потім прагнемо досягти їх майстерності. А далі стаємо їх епігонами або вибираємо власний шлях. „Я хотів би бути схожим на багатьох художників разом, але ні на кого окремо", — зізнається Анатолій Шевченко. Чи вдається це йому — судіть самі.

Чи не головною темою його творчості стало провінційне місто в середині України. „Вінниця — моя муза, мої крила і мої кайдани", — в цих словах художника — і любов, і легкий смуток людини, за плечима якої немалі роки. Старовинне місто на його полотнах — це не віддзеркалення архітектурних ритмів, мінливих з плином часу, це — його подих, його аура. Пагорби, старі липи, ріка — незмінні цінності на довгі часи. Тут є де перепочити історії.

Урбаністичні пейзажі художника то стримані, майже викреслені, то ліричні, з якимось мерехтливим фльором. Такі ж і натюрморти. В нього багато поціновувачів. Є й хулителі — як без цього.

Твори художника Шевченка — плоди його любові: і до життя , і до малярства, і до рідного міста. Вреші-решт, його мистецтво — свідчення самоповаги, права співати своїм голосом.

Павло Сачек, історик, м. Київ