Григорій Кочур, Ірина Воронович. Простягни через простір свою знеможену руку...

 

Кочур Г. П., Воронович І. М. Простягни через простір свою знеможену руку... [Текст] : вірші та родин. листи 1945-1959 рр. / Григорій Кочур, Ірина Воронович. - Харків : Права людини, 2018. - 219, [16] с. : фот. 

 

У період 1945-1950-х pp. у концтаборі ҐУЛАҐУ поблизу селища Інта (Республіка Комі, СРСР) виникло своєрідне мистецьке об'єднання — група людей, які прагнули творчого життя і знайшли його в поезії. Назвемо його «Інтинською школою», її авторитетним центром став тодішній в'язень, а згодом український перекладач-поліглот Григорій Кочур; входили до нього представники кількох генерацій українських митців, які гуртувалися навколо Кочура в таборі й опісля — в Ірпені. Кочур і його побратими стали своєрідною з'єднувальною ланкою в ланцюгу наступності української поетичної традиції. Кочурова віршова поетика в «Інтинському зошиті» вражає вишуканістю, розмаїттям, використанням незатертих формальних прийомів віршування, оновленням класичної форми, позаяк є талановитим втіленням ідей, незвичних для легальної тодішньої (сталінського періоду) української літератури: ця лірика розвиває екзистенційні трагічні мотиви, декларує вагу поетичного слова, виявляє особисту гідність і незламність людини.

У книгу входять власні вірші Г. Кочура, опубліковані в єдиній прижиттєвій збірці «Інтинський зошит» (1989), котра стала бібліографічним раритетом, а також родинні листи (Г. Кочура до дружини І. Воронович та її листи до чоловіка), переважна частина яких ніде не опублікована й знаходиться у приватному Літературному музеї Г. Кочура в Ірпені.

Поділитися:

Простягни через простір свою знеможену руку


 

Кочур Г. П., Воронович І. М. Простягни через простір свою знеможену руку... [Текст] : вірші та родин. листи 1945-1959 рр. / Григорій Кочур, Ірина Воронович. - Харків : Права людини, 2018. - 219, [16] с. : фот. 

 

У період 1945-1950-х pp. у концтаборі ҐУЛАҐУ поблизу селища Інта (Республіка Комі, СРСР) виникло своєрідне мистецьке об'єднання — група людей, які прагнули творчого життя і знайшли його в поезії. Назвемо його «Інтинською школою», її авторитетним центром став тодішній в'язень, а згодом український перекладач-поліглот Григорій Кочур; входили до нього представники кількох генерацій українських митців, які гуртувалися навколо Кочура в таборі й опісля — в Ірпені. Кочур і його побратими стали своєрідною з'єднувальною ланкою в ланцюгу наступності української поетичної традиції. Кочурова віршова поетика в «Інтинському зошиті» вражає вишуканістю, розмаїттям, використанням незатертих формальних прийомів віршування, оновленням класичної форми, позаяк є талановитим втіленням ідей, незвичних для легальної тодішньої (сталінського періоду) української літератури: ця лірика розвиває екзистенційні трагічні мотиви, декларує вагу поетичного слова, виявляє особисту гідність і незламність людини.

У книгу входять власні вірші Г. Кочура, опубліковані в єдиній прижиттєвій збірці «Інтинський зошит» (1989), котра стала бібліографічним раритетом, а також родинні листи (Г. Кочура до дружини І. Воронович та її листи до чоловіка), переважна частина яких ніде не опублікована й знаходиться у приватному Літературному музеї Г. Кочура в Ірпені.