Дзвінкими переливами пташиного співу, шелестом дібров, запашним різнотрав’ям і сонячними барвами чорнобривців вабить на свої терени родюча і гостинна Вінницька земля. Вона бере у полон щедрістю людських сердець, невичерпністю талантів, красою архітектурних пам’яток і проникливістю пісень. Дбайливі руки та гострий розум вінничан бережуть і примножують надбання минувшини, шанують звитягу предків, невтомно працюють задля розквіту краю.

«Вінниччина туристична» (Вінниця, 2014)

2017 рік в Україні оголошено

Роком Української революції 1917–1921 років

(Указ Президента України «Про заходи з відзначення

100-річчя подій Української революції 1917–1921 років»

від 22.01.2016 № 17/2016)

655 років (1362) з часу появи першої писемної згадки про м. Ладижин Тростянецького р-ну, м. Хмільник, с. Брацлав, нині смт Немирівського р-ну.

625 років (1392) відтоді, як зафіксована перша писемна згадка про с. Чернівці, нині смт.

585 років тому (1432) Західне Поділля ввійшло до складу Польщі.

585 років (1432) з часу появи у джерелах першої писемної згадки про села Копистирин і Мурафа, нині Шаргородського р-ну.

565 років (1452) з часу заснування с. Долиняни, тепер Мурованокуриловецького р-ну.

525 років (1492) з часу появи першої писемної згадки про с. Мізяків, нині Калинівського р-ну.

525 років (1492) виповнюється Українському козацтву, одним із ареалів якого було Поділля.

505 років (1512) відтоді, як князем К. І. Острозьким, на той час Брацлавського та Вінницького старости, у Вінниці на Замковій горі було споруджено замок. Був спалений 1580 р. і більше не відбудовувався. Нині це археологічна пам’ятка неподалік Староміського мосту.

470 років (1547) відтоді, як зафіксована перша письмова згадка про с. Джурин, нині Шаргородського р-ну.

465 років відтоді, як у королівському привілеї 1552 р. з’явилася перша писемна згадка про надання с. Уланів (нині Хмільниц. р-ну) магдебурзького права.

415 років (1602) з часу появи у джерелах перших згадок про села Котюжинці, Нова Гребля, Польова Лисіївка, Лісова Лисіївка Калинівського р-ну, вперше засвідчено топонім «Липовець» (поряд з Айсином).

410 років (1607) відтоді, як зафіксована перша письмова згадка про м. Тульчин.

410 років (1607) з часу заснування домініканського монастиря у м. Бар.

405 років (1612) з часу створення у м. Вінниця єзуїтської резиденції та школи.

405 років (1612) відтоді, як у джерелах виявлено першу писемну згадку про с. Балабанівка, нині Оратівського р-ну.

395 років (1622) з часу появи першої писемної згадки про с. Журавлівка, нині Тульчинського р-ну.

315 років тому (1702) вибухнуло народне антифеодальне повстання під проводом С. Палія, С. Самуся, А. Абазина і З. Іскри (тривало до 1704 р.).

315 років (1702) з часу завершення будівництва дерев’яного триверхого храму Покрови Пресвятої Богородиці в с. Лозова Шаргородського р-ну.

305 років (1712) відтоді, як зафіксована перша писемна згадка про с. Бродецьке, нині Козятинського р-ну.

295 років (1722) з часу, коли у джерелах з’явилася перша писемна згадка про с. Сокілець, нині Козятинського р-ну, с. Мончинці Калинівського р-ну.

285 років (1732) з часу побудови Свято-Михайлівського храму в с. Митинці Хмільницького р-ну.

280 років тому народився Ян (Йоахім) Прагтль (Прахтль) (1737, м. Відень – 1799, м. Браїлів, нині смт Жмерин. р-ну), український художник-монументаліст австрійського походження, автор розписів у багатьох костьолах Поділля.

280 років (1737) з початку постійного поштового зв’язку у м. Вінниця.

275 років (1742) з часу появи в писемних джерелах першої згадки про с. Стрільники Шаргородського р-ну.

270 років тому (1747) в м. Бар був збудований Свято-Успенський храм.

270 років тому (1747) в джерелах з’явилася перша писемна згадка про с. Любомирка, нині Чечельницького р-ну.

265 років (1752) відтоді, як коштом воєводи Київського та Краківського князя Любомирського засновано Чечельницький костьол.

265 років тому (1752) було збудовано храм Чуда Архістра-тига Михаїла у Вороновиці, нині смт Вінницького р-ну.

255 років (1762) відтоді, як зафіксована перша писемна згадка про с. Безіменне, нині Козятинського р-ну.

250 років (1767) з часу створення пам’ятки сакральної архітектури – Свято-Успенської церкви у с. Марківка Томаш-пільського р-ну.

245 років від дня народження Нахмана Брацлавського (1772–1810), єврейського проповідника-хасида, автора притч і казок. У 1802–1810 рр. жив у м. Брацлав, нині смт Немирівського р-ну.

240 років (1777) з часу побудови храму Вознесіння Господнього в с. Уланів Хмільницького р-ну.

240 років (1777) відтоді, коли з’явилася перша писемна згадка про с. Нападівка, нині Калинівського р-ну.

235 років тому (1782) в описі Вінницького староства вперше з’явилася згадка про слободу Тяжилів, що нині знаходиться у межах м. Вінниця.

235 років (1782) з часу побудови палацу Потоцьких у Тульчині.

230 років (1787) відтоді, як було завершено будівництво кляштора (монастиря) кармелітів у м. Бар.

230 років від дня народження Ізраїля Аксенфельда (1787, м. Немирів – 1866), єврейського прозаїка, драматурга, одного із зачинателів сатири в єврейській літературі.

230 років (1787) з часу закладення дендрологічного парку в Немирові.

220 років (1797) з часу заснування с. Горишківка, нині Томашпільського р-ну.

220 років (1797) з часу кириличного видання «Часослова» церковно-слов’янською мовою у Могилів-Подільській друкарні М. Стрільбицького. Воно увійшло до всіх переліків стародруків України та Росії.

210 років від дня народження Михайла Якимовича Орловського (1807–1889), церковного і громадського діяча, історика і краєзнавця, дослідника минулого Вінниччини.

205 років (1812) відтоді, як на пожертви офіцерів 28-го єгерського полку в Літині було відкрито першу школу, де навчалося 15 хлопчиків та 2 дівчинки.

205 років тому (1812) відбулася Вітчизняна франко-російська війна, яка залишила значний слід в історії Подільсько-го краю.

185 років (1832) з часу відкриття Вінницької (російської) гімназії (1847 р. переведено до м. Біла Церква).

175 років (1842) храму Різдва Пресвятої Богородиці, побудованому в с. Пасинки Шаргородського р-ну.

175 років (1842) з часу заснування Мурованокуриловець-кого цукрового заводу. Нині не існує.

170 років тому (1847) був побудований храм Успіння Пресвятої Богородиці у смт Стрижавка Вінницького р-ну.

170 років (1847) з часу відкриття школи в с. Попівка – найдавнішої на Липовеччині.

170 років тому (1847) Ф. Ліст, угорський композитор, педагог і диригент, відвідав с. Воронівці (перебував у маєтку княгині Кароліни Іванівської-Вітгенштейн), нині Хмільниць-кого р-ну. Виступав з концертами в містах Немирів, Тульчин, Бердичів.

165 років (1852) з часу заснування нині працюючого Жданівського (Хмільниц. р-н) цукрового заводу.

165 років від дня народження Менахема-Нахума Літинського (1852, Вінниця – 1900), єврейського поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, історика.

165 років від дня народження Гната Денисовича Галицького (1852, с. Чемериси Волоські, нині с. Журавлівка Бар. р-ну – ?), українського і польського віолончеліста, композитора, педагога.

165 років від дня народження Чеслава Гермогеновича Неймана (1852–1906), українського і польського історика, юриста, фольклориста, етнографа. Тривалий час жив у Вінниці, працював присяжним повіреним.

160 років (1857) з часу побудови храму Успіння Пресвятої Богородиці в с. Степанівка Вінницького р-ну.

160 років (1857) відтоді, як збудовано Соснівський цукро-вий завод (Шаргород. р-н). Нині не існує.

155 років (1862) з часу заснування Бабинського цукрового заводу (Іллінец. р-н, ліквідований у 2006 р.), Вищеольчедаївського цукрового заводу (Мурованокуриловец. р-н, ліквідований у 1999 р.)

155 років (1862) з часу відкриття шкіл у селах Зозівці, Козинці, нині Липовецького р-ну; церковно-приходських шкіл у селах Пагурці, Зозулинці, Пустовіти, Думенки, Сулківка, Торчин Хмільницького р-ну, с. Четвертинівка Тростянецького р-ну, с. Дяківка Бершадського р-ну, с. Івашківці Шаргородського р-ну.

145 років (1872) відтоді, як у Хмільнику побудована Свято-Троїцька церква. Входить до переліку семи чудес м. Хмільник.

145 років (1872) з часу відкриття церковно-приходських шкіл грамоти в селах Філіопіль, Петриківці Хмільницького р-ну.

145 років (1872) з часу заснування Немирівського спиртового заводу, Немирівського цукрового заводу (лікві-дований у 2007 р.).

140 років тому (1877) за ініціативи земства було збудовано храм Воскресіння Христового у с. Велика Бушинка Немирівсько-го р-ну.

140 років тому (1877) було побудовано цукрорафінадний завод у Гнівані (Тиврів. р-н).

135 років (1882) з часу заснування журналу «Киевская старина», де вміщувалися численні публікації про Вінниччину (виходив до 1906 р.).

135 років (1882) відтоді, як у Шаргороді було відкрито однокласне народне училище, у якому навчалося 60 дітей; у с. Пеньківка цього ж району відкрито міністерське училище.

125 років тому (1892) вперше українською мовою була видана «Одіссея» Гомера у перекладі нашого земляка П. Ні-щинського.

125 років (1892) з часу відкриття церковно-приходських шкіл у селах Клітенка, Пагурці, Рибчинці, Сьомаки Хмільниць-кого р-ну.

125 років (1892) тому завершено будівництво Жмеринської гілки Південно-Західної залізниці, що стало поштовхом до економічного піднесення Подільського краю.

120 років (1897) відтоді, як підприємцем Г. Ф. Келером було побудовано чавуноливарний завод (тепер ВАТ «Могилів-Подільський машинобудівний завод»).

120 років (1897) тому в Липовці було відкрито громадську бібліотеку з читальнею при ній (тепер – Липовецька центральна районна бібліотека).

115 років (1902) відтоді, як у Вінниці розпочав роботу Народний дім, побудований за проектом архітектора Г. Артинова. Головною метою його діяльності стало просвітництво, в основному для молоді. Будівля Народного дому не збереглася.

115 років (1902) закладу «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 11 м. Вінниця».

115 років (1902) Вахнівській сільській лікарні, нині Липовецького р-ну.

115 років від дня народження Костя (Костянтина Андрійовича) Довганя (1902, за іншими даними – 1892, с. Жахнівка, нині Тиврів. р-ну – 13.07.1937, м. Київ), книгознавця, літературного критика, бібліографа. Репресований, реабіліто-ваний 1957 р.

110 років (1907) з початку будівництва Стефанівської церкви у с. Комаргород Томашпільського р-ну.

110 років (1907) відтоді, як засновано Чоботарську ремісничу школу, нині Заболотянське вище ПТУ (Крижопіл. р-н).

110 років тому (1907) засновано аматорський хоровий колектив Краснопільського сільського будинку культури (Гайсин. р-н).

110 років (1907) відколи у м. Вінниця було відкрито чоловічу гімназію.

110 років (1907) відтоді, як відкрито чоловічу гімназію в Жмеринці, нині СШ № 1.

105 років з часу відкриття (1912) в с. Комсомольське (тепер с. Махнівка) Козятинського р-ну костьолу святого Йоана Непомуцена.

105 років (1912) з часу заснування у с. Росоша Липовецького р-ну паперової фабрики. Наразі ліквідована.

105 років (1912) з часу побудови земської лікарні у с. Нова Прилука Липовецького р-ну, нині вона – в складі Турбівської міської лікарні.

105 років (1912) з часу побудови храму святого великомученика Димитрія Солунського у с. Салинці Немирівського р-ну.

105 років (1912) з часу:

• побудови за проектом міського архітектора Г. Артинова першої у Вінниці шестиповерхової будівлі готелю «Савой» (нині готель «Савой-Вінниця»). Готель був обладнаний центральним водяним опаленням і електроліфтом;
• відкриття у Вінниці першої лінії трамвайного сполучення центру та Замостя;
• заснування у Вінниці взуттєвої фабрики «Ястреб»;
• відкриття у Вінниці учительського інституту, четвертого на той час у Київському навчальному окрузі і восьмого в Україні. Його першим директором призначено М. Д. Запольського.

105 років від дня народження Рувима Яковича Лернера (1912, м. Янів, нині с. Іванів Калинів. р-ну – 1972), єврейського мовознавця, фольклориста.

100 років від дня народження Миколи Андрійовича Бринька (1917, с. Примощаниця, нині Бар. р-ну), військовика, повного кавалера ордена Слави (1944, двічі 1945). Учасник Другої світової війни.

95 років (1922) відтоді, як у Вінниці розпочато створення Подільського губернського історичного архіву для зберігання дореволюційних архівних документів. З його заснування бере початок історія сучасного Державного архіву Вінницької області.

95 років (1922) відтоді, як у с. Уладівка Літинського р-ну почали працювати сільська бібліотека, дитячий притулок, клуб, де було організовано роботу драмгуртка і оркестру.

95 років (1922) з часу заснування Браїлівського цукрорадгоспу (Жмерин. р-н).

95 років (1922) відтоді, як у маєтку колишніх панів Сабанських у с. Верхівка Тростянецького р-ну була організована агропромшкола. Після кількох реорганізацій, з 2009 р. навчаль-ний заклад має назву – Верхівський коледж Вінницького національного аграрного університету.

95 років (1922) відтоді, як у с. Дашківці Літинського р-ну було організовано товариство спільного обробітку землі.

95 років (1922) з часу заснування у м. Вінниця проти-туберкульозного диспансеру.

95 років (1922) відтоді, як у Тиврові було відкрито перший в області сільський кінотеатр.

95 років від дня народження Андрія Дмитровича Ковбасюка (1922, с. Кам’янка, нині в межах смт Липовець – 1959), Миколи Васильовича Савчука (1922, с. Ялтушків Бар. р-ну), повних кавалерів ордена Слави.

90 років (1927) з часу заснування середнього учбового закладу – сільськогосподарського технікуму. Нині вище професійне училище с. Комаргород Томашпіл. р-ну.

90 років (1927) з часу заснування фабрики художніх виро-бів «Художекспорт» – «Вінничанка».

90 років (1927) відтоді, як заснована Погребищенська публічна бібліотека для дорослих. Тепер центральна районна бібліотека.

90 років (1927) відтоді, як відкрито Тульчинський краєзнавчий музей.

90 років (1927) з дня виходу першого номера могилів-подільської газети (нині «Слово Придністров’я»).

90 років (1927) відтоді, як у с. Турбів Липовецького р-ну було відкрито підприємство з видобутку каоліну. Нині ВАТ «Турбівський каоліновий завод».

85 років (1932) з початку Голодомору 1932–1933 рр. На Поділлі (сучасні Вінницька та Хмельницька області) від голоду загинуло від 781 тис. 574 чол. до 1 млн 127 тис. 761 чол. Архівні джерела містять суперечливу інформацію. Населення Поділля до Голодомору становило 4 млн 726 тис. 400 чол. Якщо ж брати до уваги і сім районів, які відійшли у жовтні 1932 р. від Вінницької області до Київської (в 1937 р. чотири з них знову увійшли до складу Вінницької області), кількість жертв Голодомору серед подолян буде ще більшою.

85 років (1932) з часу створення Турбівської МТС (Липо-вец. р-н). 1960 р. на її базі було розпочато будівництво заводу чавунних водопровідних труб, який 1964 р. реорганізований у машинобудівний. Нині ВАТ «Атеко».

85 років (1932) з часу заснування Чечельницького молоч-ного заводу (нині ТОВ «Чечельницький молочний завод»).

85 років (1932) з часу відкриття Жмеринського тютюно-ферментаційного заводу (не діє), хлібозаводу (не діє), молокозаводу (нині філія ПрАТ «Тернопільський молокозавод ТОВ «Жмеринський молокозавод»»), фабрики-кухні (не діє).

80 років (1937) з часу відкриття Бершадської районної бібліотеки для дітей, Чернівецької публічної бібліотеки (нині Чернівецька центральна районна бібліотека), відкриття у Чернівцях нового Будинку культури.

80 років (1937) з часу заснування Хмільницької гідрометеорологічної станції.

80 років (1937) відтоді, як засновано ЗАТ «Хмільникмеблі». Це одне із 16 діючих деревообробних підприємств області.

70 років (1947) відтоді, як засновано районні бібліотеки для дітей: Вінницьку та Немирівську; Могилів-Подільську центральну районну бібліотеку для дорослих (тепер міська бібліотека № 1); Чечельницьку районну бібліотеку (тепер центральна районна бібліотека).

70 років (1947) відколи було відкрито музей О. В. Суворова в с. Тиманівка Тульчинського району.

70 років (1947) тому була випущена перша продукція Вінницького інструментального заводу.

70 років (1947) з часу відкриття Жмеринського будинку-інвалідів (нині Жмеринський психоневрологічний будинок-інтернат).

65 років (1952) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 26 м. Вінниці».

60 років (1957) з часу введення в дію Могилів-Подільського автомобільно-пішохідного мосту «Дружба», який з’єднав лівий та правий берег р. Дністер України та Молдови.

60 років (1957) відтоді, як вийшов перший випуск універсального бібліографічного покажчика «Література про Вінницьку область» – щорічного видання ВОУНБ ім. К. А. Ті-мірязєва. З 2003 р. – електронна база даних (ЕБД) з однойменною назвою.

60 років тому (1957) відкрито школу-інтернат в с. Стара Прилука Липовецького району.

60 років (1957) тому засновано Вінницький кооперативний технікум і бібліотеку при ньому (тепер Вінницький кооперативний коледж економіки і права).

55 років (1962) з часу виходу в світ документальної повісті Івана Авксентійовича Безуглого «Тайны «Вервольфа».

55 років (1962) з початку забудови у Вінниці житлового масиву Вишенька.

55 років (1962) відтоді, як у с. Слобода-Яришівська Могилів-Подільського району створено аматорський фольк-лорно-етнографічний ансамбль «Горлиця».

55 років (1962) з часу започаткування Вінницькою обласною бібліотекою ім. К. А. Тімірязєва (нині ОУНБ) видання «Календар пам’ятних дат по Вінницькій області». На сьогодні це – хронологічний довідник «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини … року».

55 років (1962) відтоді, як у с. Морозівка було відкрито пам’ятник 114 воїнам-односельчанам, які загинули на фронтах Другої світової війни (скульптор Пархоменко); у с. Немерче – пам’ятник на вшанування 148 воїнів-односельчан, які віддали своє життя за Перемогу над фашизмом (скульптори: Костевич, Кулагін) (Мурованокуриловецький район).

55 років (1962) тому в м. Вінниця розпочато трансляції телевізійних програм.

50 років (1967) з часу заснування Іллінецького краєзнавчого музею.

50 років тому (1967) в Іллінцях відкрито стадіон на 3 тисячі місць.

50 років (1967) з часу відкриття Бершадського медичного училища (нині Бершадський медичний коледж).

45 років (1972) з часу відкриття Музею Героя Радянського Союзу В. В. Порика в с. Порик Хмільницького району.

40 років тому (1977) відбувся перший рейс електропоїздів за маршрутом Вінниця – Київ.

35 років (1982) з часу заснування Вінницького державного аграрного університету, нині Вінницький національний аграрний університет (ВНАУ).

35 років (1982) з часу відкриття Музею лісового господарства Вінниччини у Вінниці; Музею історії с. Жабелівка Вінницького району.

35 років (1982) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 20 м. Вінниці».

35 років (1982) з часу заснування Журавлівської дачі (Тульчин. р-н) – ботанічного заказника загальнодержавного значення площею 582 га.

35 років (1982) з часу відкриття у м. Калинівка пам’ятника партизанам. Напис на постаменті: «Партизанам, які діяли в роки Великої Вітчизняної війни на території Калинівського району». Автор – скульптор А. Довженко.

30 років (1987) відтоді, як відкрито Піщанський районний історико-краєзнавчий музей.

30 років (1987) відтоді, як відбулося перше свято каменотесного мистецтва і скульптури «Подільський оберіг» у с. Буша Ямпільського району.

30 років (1987) відтоді, як у Вінниці було здано в експлуатацію адмінбудинок по Хмельницькому шосе – «Книжка».

30 років (1987) з часу відкриття санаторію «Поділля» у Хмільнику.

25 років (1992) з часу створення Вінницької єпархії Української православної церкви Київського патріархату в межах Вінницької області. Сьогодні в єпархії служить 112 священнослужителів. Парафії об’єднані у 21 благочиння. На парафіях діє двадцять недільних шкіл для дітей. Єпархія бере активну участь у громадському житті області.

25 років (1992) з часу відкриття Картинної галереї у смт Муровані Курилівці. В її основі – твори відомого українського художника, уродженця с. Калівка (нині с. Ягідне Мурованокуриловецького району) Федора Зотиковича Коно-валюка (1890–1984). Галерея розміщена в районному Будинку культури і нараховує понад 100 предметів.

25 років (1992) з часу заснування бренду української горілчаної компанії Nemiroff, яка за ці роки виросла до світового концерну та одного з найбільших світових імен у галузі.

20 років (1997) з часу створення в с. Рахнівка Гайсинського району Музею Василя Семеновича Стуса.

У Вінниці першою реакцією на звістку про зречення царя Миколи ІІ стали збори тимчасової ради громадських організацій, які відбулись 3 березня 1917 р. у Білій залі міської Думи. За кілька днів новоутворена Рада громадських організацій (далі – РГО), очолена головою президії З. Ґрохольським, перебирає повноту влади у Вінниці. 8 березня виконком РГО після урочистої присяги міського гарнізону на вірність Тимчасовому уряду оголосив про відставку міського голови М. Оводова, 10 березня поліція Вінниці була перейменована в міліцію та підпорядкована місцевому самоврядуванню.

Паралельно йде процес створення своєрідних альтернативних представницьких органів – Рад, які визнають владу РГО, хоч і залишають за собою функцію контролю. 6 березня відбулось перше засідання Ради робітничих депутатів (56 представників від 5 міських підприємств), наступного дня формується рада офіцерських та солдатських депутатів. За місяць, 4 квітня, обидві ради зливаються в єдиний представницький орган – Вінницьку раду робітничих і солдатських депутатів (далі – ВРРСД). 6 квітня Вінниця отримала нового міського голову – І. Олтаржевського, а до складу муніципальних депутатів були включені представники РГО, ВРРСД, низки політичних партій та громадських організацій.

Найвпливовішою у Вінниці українською громадською, а згодом політичною силою, яка репрезентувала офіційну позицію утвореної в Києві Центральної Ради, був «Союз подільських українців» на чолі з Д. Марковичем. За їх сприяння в місті та на теренах краю відновлює свою діяльність «Просвіта», підтримано рух за українізацію війська та створено «Військову спілку українців Вінницького гарнізону», 5–6 травня утворено Подільську Губернську українську раду, яку також очолив Д. Маркович.

Серед політичних партій, які активно функціонували в місті в період весни – осені 1917 р., слід згадати Українську соціал-демократичну партію (В. Дудич, Ю. Щириця), Українську партію соціалістів-революціонерів (М. Литвицький, В. Приходько), Партію народної свободи (П. Ренненкампф), російських есерів (П. Казанасмас, Я. Журавльов), «меншовиків» (І. Слуцький, Е. Ренненкампф) та «більшовиків» (М. Тарногродський) від РСДРП, польські (З. Грохольський, Л. Длуголенцький, А. Станевич) та єврейські (І. Лейбельман, Х. Кіль, Ю. Радбіль) національні партії.

9 червня 1917 р. на засіданні РГО губернським комісаром було обрано лікаря М. Стаховського, але на той час РГО втратила свій політичний вплив, адже влітку 1917 р. відбулось серйозне посилення влади Ради робітничих та солдатських депутатів, де все більшу роль відіграють більшовики.

27 серпня 1917 р. відбулись перші в історії міста демократичні вибори до міської Думи: городяни мали змогу обрати своїх представників до муніципалітету з 15 партій і блоків та 350 претендентів на депутатський мандат. Результати показали, що симпатії вінничан розділились між більшовиками (21 %), єврейським національним блоком (17 %), об’єднаними соціалістами (12,8 %) та українськими соціалістами (12,7 %). На одному з перших засідань новообраної Думи, яка складалась з 59 депутатів, її головою був обраний І. Слуцький.

Восени 1917 р. внаслідок розвалу фронту та суспільної анархії відбувається низка заворушень, пограбувань та спалень господарств і маєтків навколо Вінниці. Вінницькі більшовики, які фактично контролювали ВРРСД, здобули перемогу на губернському з’їзді Рад. ВРРСД все більше репрезентувала себе як єдиний представницький орган влади у місті та готувалась до збройного протистояння: 20 жовтня в місті починають формуватись перші робітничі загони Червоної гвардії.

Поштовхом до збройного виступу став наказ командування Південно-Західного фронту виступити на фронт 15-му запасному полку, який мав ядро симпатиків більшовицької партії у Вінниці. 25 жовтня до Вінниці прибув каральний загін на чолі з В. Костіциним із завданням змусити полк виконати наказ, в інакшому разі – його роззброїти та розформувати. Протистояння закінчилось 28 жовтня збройною сутичкою біля Народного дому та 2-денними боями у центрі міста. Повстанців очолив поручик Зубрилін. Після успішного придушення повстання звістка про повалення влади Тимчасового уряду більшовиками мала наслідок кількаденного безвладдя у Вінниці.

На початку листопада влада формально переходить до Української Центральної Ради, владу якої визнає муніципалітет і низка політичних партій та громадських організацій у місті. 14 листопада Генеральний Секретаріат в особі В. Винниченка телеграмою підпорядкував собі губернських та повітових комісарів. Наступного дня у Вінниці був опублікований ІІІ Універсал, де було проголошено створення нової держави – Української Народної Республіки та підпорядкування усіх органів влади Генеральному Секретаріату. Така ситуація з перемінним успіхом продовжилась до кінця грудня 1917 р.: законність влади УНР в місті забезпечували підрозділи Українського (34-го стрілецького) корпусу під орудою генерала П. Скоропадського, який 22 грудня особисто приїхав до Вінниці.

Вже на початку 1918 р. політична ситуація в місті докорінно зміниться внаслідок повернення більшовиків, які проголосять радянську владу (17 січня 1918 р.) та розженуть муніципальний орган управління Вінницею – міську Думу (23 січня 1918 р.).

О. Ю. Федоришен

Література

Боротьба за владу Рад на Поділлі (берез. 1917 р. – лют. 1918 р.) : док. й матеріали / Держ. архів Хмельниц. обл. ; упоряд.: І. І. Кириченко, І. В. Гарнага, Ц. М. Фірштейн ; під ред. М. І. Ме-хеда. – Хмельницький : Хмельниц. обл. газ. вид-во, 1957. – 306 с.

Вінниця : іст. нарис / голов. ред. А. М. Подолинний. – Вінниця : Кн.-Вега, 2007. – 304 с. : фот.

Лисий, А. К. До питання встановлення радянської влади у Вінниці / А. К. Лисий // Тези доповідей 11-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1992. – С. 53–59.

Логінов, О. В. Вінниця у 1917 році : революція у провінц. місті / О. В. Логінов, Л. І. Семенко. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2009. – 272 с. : фот.

Морози вдарили тріскучі,

Спинились ріки у плавбі.

Повиті в ніжний іній, пущі

Стоять сріблясто-голубі. 

Вночі гудуть вітри гримучі,

Дроти ридають на стовпах,

І, розметавши крила, тучі

Метуть порошею в степах…

М. Луків

 

1 110 років від дня народження Василя Івановича Вознюка (01.01.1907, м. Гайсин – 14.09.1976, похов. у м. Капустин Яр Астрахан. обл., РФ), військовика, генерал-полковника (1955), засновника першого ракетного випробувального полігону Капустин Яр (РФ), Героя Соціалістичної Праці (1961), лауреата Державної премії СРСР (1953, 1972).

Література:

Прусс, О. Космодром Вознюка / О. Прусс // Україна. – 1995. – № 7. – С. 14–17.

Лисенко, В. Генерали космічного простору / В. Лисенко // Вінниччина. – 2001. – 13 черв.

Лапідус, Б. Г. Вознюк Василь Іванович / Б. Г. Лапідус // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 34 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

• 95 років тому народився Григорій Сергійович Чесак (01.01.1922, с. Шура-Бондурівська Гайсин. р-ну – 11.09.1987, похований там само), Герой Радянського Союзу. Відзначився у боях за визволення Поділля.

Література:

Гальчак, С. Чесак Григорій Сергійович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 211 : портр.

• 70 років від дня народження Ольги Павлівни Іваницької (01.01.1947, с. Острівець Теребовлян. р-ну Тернопіл. обл.), історика, доктора історичних наук (1998), професора (2006). Нині професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики історичного факультету ДонНУ (м. Вінниця).

Література:

Іваницька, О. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1918–1945) : навч. посіб. для вузів / Ольга Іваницька. – Вінниця : Фоліант, 2004. – 463 с. – Бібліогр.: с. 458–463.

Хоменко, Б. В. Іваницька Ольга Павлівна / Б. В. Хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 70 : фот.

• 70 років від дня народження Миколи Яковича Завального (01.01.1947, с. Крикливець Крижопіл. р-ну), агронома-селекціонера, українського письменника, журналіста. Лауреат літературної премії ім. А. М’ястківського. Член НСЖУ (1999), НСПУ (2011).

Література:

Завальний Микола Якович // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 80 : портр.

Завальний Микола Якович: [біогр. довідка та поезія] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид.: до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 78–82. : фот.

• 50 років тому народилася Валентина Михайлівна Чабанюк (01.01.1967, с. Голубече Крижопіл. р-ну), педагог, директор Крижопіл. ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка, відмінник освіти України (2000).

Література:

Директор : [В. М. Чабанюк] // Сіл. новини. – 2013. – 4 жовт. – С. 2.

 

2 75 років тому народився Микола Павлович Йолтуховський (02.01.1942, с. Йолтухи, тепер с. Явтухи Деражнян. р-ну Хмельниц. обл.), педагог, краєзнавець, дослідник історії Барського району, почесний громадянин м. Бар (2007).

Література:

Левицький, С. Фізик, краєзнавець і почесний громадянин міста : [М. Йолтуховський] / С. Левицький // Барчани. – 2008. – 16 трав. – С. 6 : фот.

Гуцал, Т. «Тут коріння мого роду» : [про М. П. Йолту-ховського] / Т. Гуцал // Поділ. край. – 2009. – 21 серп. – С. 5 : фот.

• 70 років від дня народження Миколи Борисовича Копитчука (02.01.1947, с. Стара Мурафа Шаргород. р-ну), фахівця в галузі інформатики, доктора технічних наук (2003), професора (2005), заслуженого діяча науки і техніки України (2006).

Література:

Нестеренко, С. А. Копитчук Микола Борисович / С. А. Нестеренко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 431 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

3 120 років від дня народження Петра Михайло-вича Білецького (03.01.1897, с. Лугова, нині Бершад. р-ну – 31.10.1988, м. Ворошиловград, нині м. Луганськ), вченого-агронома, кандидата сільськогосподарських наук (1937), професора (1958).

Література:

Білецький, П. М. Овочівництво і плодівництво : підручник / П. М. Білецький, І. С. Роман. – 3-тє вид., допов. та перероб. – Київ : Вища шк., 1978. – 447 с. : мал., табл.

Жук, О. Я. Білецький Петро Михайлович / О. Я. Жук // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 780 : фот.

4 65 років від дня народження Володимира Анатолійовича Грузевича (04.01.1952, м. Вінниця – 23.06.1999, там само), тренера (веслування на байдарках і каное), майстра спорту (1976), заслуженого тренера України (1994). Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1980).

Література:

Сергун, С. М. Грузевич Володимир Анатолійович / С. М. Сергун // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 546 : фот.

5 60 років тому народився Олексій Михайлович Альошкін (05.01.1957, м. Ворошиловград, нині Луганськ), скульптор, графік, заслужений художник України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. З 1980 р. майстер мешкає в с. Букатинка Чернівецького району. Він один із організаторів Всеукраїнського пленеру скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг» (с. Буша Ямпіл. р-ну).

Література:

20-й «Подільський оберіг» : [скульптур. пленер упродовж чверті століття проходить у с. Буша на Вінниччині] // Укр. культура. – 2011. – № 3. – С. 90–91 : кольор. фот.

Олексій Альошкін : [біогр. скульптора] // Вінниц. край. – 2015. – № 2. – С. 110 : фот.

• 70 років від дня народження Івана Микитовича Горбатюка (05.01.1947, с. Дашківці Літин. р-ну), лікаря, кандидата медичних наук, доцента, головного фтизіатра Вінницької області, головного лікаря Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру (1990–2013), заслуженого лікаря України. Депутат Вінницької обласної ради 3, 4, 6 скликань.

Література та інтернет-ресурс:

Горбатюк, І. Замаскований ворог : [інтерв’ю головного лікаря обласного протитуберкульозного диспансеру, заслуженого лікаря України] / Іван Горбатюк ; записала В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2012. – 23 берез. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Горбатюк Іван Микитович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // «Who-is-who.ua» : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://who-is-who.ua/main/page/likar/78/42  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана.

6 День народження Степана Васильовича Руданського (06.01.1834, с. Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 03.05.1873, м. Ялта), українського поета-класика, перекладача, фольклориста, громадського діяча. Щорічно в області проводяться заходи із вшанування пам’яті нашого славетного земляка. Починаючи з 1981 р., на його батьківщині в с. Хомутинці проходить районне свято сатири і гумору. Обласне свято ім. С. Руданського проводиться раз на два роки. Всеукраїнське літературно-мистецьке свято ім. С. Руданського – один раз на 5 років у м. Калинівка. Засновано Всеукраїнську літературну премію ім. Степана Руданського (1994). З ініціативи відомого гумориста-сатирика А. Гарматюка у березні 1998 р. створено громадське творче об’єднання – Вінницький курінь гумористів ім. Степана Руданського.

Література та інтернет-ресурс:

Єфімов, А. О. Мій земляк Степан Руданський : вшану-вання пам’яті / А. О. Єфімов ; Співомовки / С. В. Руданський. – Сімферополь : Доля, 2013. – 252 с. : іл.

Бабій, В. Пам’ятник Степану Руданському стане візитівкою Калинівки : 180-річ. ювілей видат. сміхотворця зібрав у райцентрі майже 20 тис. гостей / В. Бабій // Вінничанка. – 2014. – № 2. – С. 10–11 : кольор. фот.

Віннічук, А. П. Подільськими стежками Степана Руданського / А. П. Віннічук // Перша Шаргородська наукова історико-краєзнавча конференція : матеріали конф., 17–18 жовт. / [голова редкол. С. Д. Гальчак]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2014. – С. 203–208.

«І я знов живий світ оглядую…»: до 175-річчя від дня народж. С. В. Руданського (1834–1873) [Електронний ресурс] : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдерж-адмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Л. Борисенко, Л. Заря, О. Кізян, Б. Хоменко ; вступ. ст. Б. Хоменка. – Електрон. текст. дані. – Вінниця : Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2009. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM)): в контейнері 14х12,5. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2009/rudansk  (дата звернення: 08.08.16), вільний. – Назва з екрана.

• День народження Василя Семеновича Стуса (06.01.1938, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – 04.09.1985, Кучино Перм.обл., Росія. 1989 р. перепохов. у Києві), поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1993, посмертно), Героя України (2005, посмертно). З 1989 р. на вшанування пам’яті поета-правозахисника в області щорічно у січні проводяться Стусівські читання, а у Вінниці біля пам’ятника В. Стусу, відкритого 2002 р. на площі його імені, вони проходять у вересні, в день загибелі поета.

Література та інтернет-ресурс:

Постать Василя Стуса над плином часу : 70-річчю від дня народж. присвячується (1938–1985) : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; уклад.: Г. М. Авраменко, О. М. Зелена, М. Г. Спиця ; [відп. за вип. Н. І. Морозова]. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 240 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2008/Stus2008.html (дата звернення: 08.11.12), вільний. – Назва з екрана.

«І в смерті з рідним краєм поріднюсь» : Василь Стус і Вінниччина / упоряд.: Н. Гнатюк, Т. Ковальський. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2011. – 528 с. : кольор. фот.

• 65 років від дня народження Григорія Михай-ловича Заболотного (06.01.1952, с. Кидрасівка Бершад. р-ну), вченого-агронома, кандидата сільськогосподарських наук (1999), професора (2005), заслуженого працівника сільського господарства України (2000), державного, політичного діяча, голови Вінницької обласної Ради 5-го скликання (2006–2010). Народний депутат України 7, 8 скликань.

Література:

Заболотний, Г. М. Головна місія – поліпшення життя людей : [інтерв’ю голови обл. Ради Г. М. Заболотного] / Г. М. Заболотний ; [записала А. Трошкова] // Вінниччина. – 2009. – 25 верес. – С. 1–2.

Логінов, О. Григорій Заболотний: спроба політичного портрета / О. Логінов // Свобода слова. – 2010. – 21 квіт. – С. 4–5.

Шевчук, Ф. Син землі : [Григорію Заболотному сьогодні виповнюється шістдесят] / Федір Шевчук // Вінниччина. – 2012. – 6 січ. – С. 7 : фот.

7 90 років від дня народження Василя Феодо-сійовича Маремпольського (07.01.1927, с. Маркуші Хмільниц. р-ну – 04.09.2000, м. Запоріжжя), українського поета, вченого-літературознавця. У серпні 1942 р. примусово вивезений до Німеччини, був в’язнем концтаборів на окупованому німцями англійському острові Джерсі (протока Ла-Манш) та Західної Франції. Учасник французького антифашистського руху. Працював у Запорізькому університеті.

Література та інтернет-ресурс:

Маремпольський, В. Ф. Сповідь Джерсійського в’язня: док. повість / Василь Маремпольський. – Запоріжжя : Хортиця, 1998. – 207 с.

Василь Маремпольський : [корот. біогр., вірш] // Миле серцю Поділля : поетич. антол. / [уклад. В. Сторожук]. – Вінниця, 2006. – С. 12.

Маремпольський Василь Феодосійович [Електронний ресурс] // Пам’ять заради майбутнього. Спогади колишніх остарбайтерів : офіц. сайт. – Електрон. дані. – [2008]. – Режим доступу: http://ost-arbeiter.com/17/marempolskij-vasil-feodosijovich-/  (дата звернення: 12.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 60 років від дня народження Василя Васильо-вича Подоляна (07.01.1957, смт Кирнасівка Тульчин. р-ну), кооператора, кандидата історичних наук (2009), краєзнавця, членаНаціональної спілки краєзнавців України, мецената. Почесний краєзнавець України. Депутат Вінницької обласної Ради 4, 6 скликань.

Література:

Подолян В. В. Особливості діяльності споживчої кооперації Вінниччини в умовах голодомору 30-х років XX сто-ліття / Василь Подолян, Валерій Рекрут. – Вінниця : Балюк І. Б., 2008. – 420 с. : фот.

Гальчак, С. Д. Подолян Василь Васильович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 715–716. – Бібліогр. в кінці ст.

9 70 років від дня народження Вікторії Павлівни Єльцової (09.01.1947, с. Петрашівка Ямпіл. р-ну), української поетеси, журналістки. Очолювала редакцію ямпільського радіо-мовлення, була редактором газети «Ямпільські вісті». Член НСЖУ.

Література:

Єльцова, В. Трояндовий вогонь : поезії / Вікторія Єльцова. – Одеса : Маяк, 1993. – 64 с.

Єльцова Вікторія Павлівна // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 76 : портр.

• 85 років від дня народження Володимира Гдалевича Доліна (09.01.1932, с. Торків Шпиків., нині Тульчин. р-ну – 25.02.2004, м. Київ), ентомолога, доктора біологічних наук, професора, член-кореспондента НАНУ, лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки, премії ім. Д. Заболотного АН УРСР.

Література:

Стовбчатий, В. М. Долін Володимир Гдалевич / В. М. Стовбчатий // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 227–228 : фот.

10 80 років тому народився Дмитро Климентійович (Климович) Дудкевич (10.01.1937, с. Кинашів Тульчин. р-ну – 29.11.2005, м. Вінниця), журналіст, заслужений журналіст України (1997), краєзнавець. Працював у вінницьких газетах «Вінниччина», «Вінницькі відомості», «Подолія». Член НСЖУ.

Література:

Штейнман, Б. Дудкевич Дмитро Климентійович / Борис Штейнман // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 73–74 : портр.

Гальчак, С. Д. Дудкевич Дмитро Климентійович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 553. – Бібліогр. в кінці ст.

11 50 років від дня народження Володимира Миколайовича Василишена (11.01.1967), голови Асоціації селянських (фермерських) господарств «Господар», депутата Крижопільської районної ради 6 скликання, Вінницької обласної Ради 7 скликання, члена постійної комісії обласної Ради з питань агропромислового комплексу і земельних відносин, волонтера.

Інтернет-ресурс:

Наш депутат – на обласній Дошці пошани [Електронний ресурс] [про В. М. Василишена] // Крижопільська районна рада : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://rayrada.krz.gov.ua/news/nash-deputat-na-oblasnij-doshci-poshani/  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана.

13 155 років (13.01.1862) з часу виходу першого номера щотижневого часопису «Подольские епархиальные ведомости», органу Подільської православної єпархії. За період свого існування (1862–1905) видання опублікувало значну кількість цінних краєзнавчих розвідок, які стали для дослідників важливим джерелом поділлєзнавства.

Література:

Голос Подольской церкви [«Подольские епархиальные ведомости»] // Православна культура Поділля. – Вінниця, 2005. – С. 69–71.

Шалак, О. Вивчення фольклору Поділля в публікаціях «Подольских епархиальных ведомостей» (1862-1906), «Право-славной Подолии» (1906-1915) / Оксана Шалак // Український фольклор Поділля в записах і дослідженнях ХІХ – початку ХХ століття / Оксана Шалак. – Київ, 2014. – С. 245–263.

• 55 років тому народився Сергій Михайлович Свитко (13.01.1962, с. Плебанівка Шаргород. р-ну), вчений-агроном, кандидат сільськогосподарських наук (1992), громад-ський, політичний діяч, голова Вінницької обласної Ради (лют. 2014 – листоп. 2015).

Література та інтернет-ресурс:

Нагребецький, А. Свитко Сергій Михайлович / Анатолій Нагребецький // Іменами багата земля Шаргородська / Анатолій Нагребецький. – Вінниця, 2014. – С. 213–214.

Свитко Сергій Михайлович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Свитко_Сергій_Михайлович Свитко_Сергій_Михайлович   (дата звернення: 11.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

14 135 років від дня народження Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона) (14.01.1882, м. Брусилів, нині Коростишів. р-ну Житомир. обл. – 29.03.1972, Вінніпег, Канада), українського вченого, митрополита УАПЦ (від 1944), політич-ного, громадського і церковного діяча, мовознавця, лексикографа, історика церкви, педагога. Перебував на Вінниччині у 1918–1920 pp. Його ім’я на довгий час було викреслене із української історії.

Література:

Головченко, В. І. Огієнко Іван Іванович : політ. і церков. діяч, міністр УНР / В. І. Головченко // Державні, політичні та громадські діячі України: політ. портр. – Київ, 2002. – № 1. – С. 307–309. – Бібліогр.

Атаманчик, М. Незгасний світоч України : [до 125-річчя від дня народж. митрополита Іларіона – І. Огієнка (1882–1972), у 1918–1920 рр. перебував у Вінниці] / Микола Атаманчик // Укр. слово. – 2007. – 3–9 січ. –С. 1, 3 : фот.

• 80 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (14.01.1937, с. Старий Животів, нині с. Новоживотів Оратів. р-ну – 04.07.1995, м. Київ), українського поета, прозаїка, публіциста, кінодраматурга, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985). Член СПУ (1962) (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 75 років від дня народження Василя Мусійовича Коряка (14.01.1942, с. Яри, нині с. Ковалівка Немирів. р-ну – 29.02.2015, м. Вінниця), педагога, поета-гумориста, лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Степана Руданського (2000). Член НСПУ (2004).

Література:

Куций, Л. Василеві Коряку – сім десятків на віку / Леонід Куций // Вінниччина. – 2012. – 13 січ. – С. 10 : фот.

Подолинний, А. М. Коряк Василь Мусійович / А. М. По-долинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 635 : фот.

Йолтухівський, М. Василеві солов’ї : [про поета-гумориста В. Коряка] / Микола Йолтухівський // Поділ. край. – 2015. – 20 берез. – С. 5 : фот.

• 70 років від дня народження Людмили Михайлівни Мамикіної (14.01.1947, м. Львів), артистки драми Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру ім. М. К. Садовського (від 1984), заслуженої артистки Української УРСР (1981).

Література:

Фицайло, С. Вічний роман з театром : [про акторів театру, в т. ч. Л. М. Мамикіну] / Світлана Фицайло // Вінничанка. – 2014. – № 3. – С. 15–17 : кольор. фот.

• 60 років від дня народження Василя Володимировича Кізки (14.01.1957, с. Велика Русава Томашпіл. р-ну), письменника, журналіста, правозахисника, волонтера. Член НСЖУ (1995), заслужений журналіст України (2009). Тричі удостоювався премії НСЖУ «Золоте перо».

Література:

Кізка, В. Неубитий Кармалюк : [іст. розвідка] / Василь Кізка ; вступ. ст. А. М. Подолинного // Вінниц. газ. – 1997. – 7, 12, 14, 21 серп.

Кізка, В. Антималина : політ. портр. з натури / Василь Кізка. – Вінниця : Континент-Прим, 2006. – 244 с. : іл.

Кізка Василь Володимирович // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 95–96 : портр.

15 175 років від дня народження Тита Гавриловича Гембицького (15.01.1842, с. Люлинці, нині с. Вишнівка Погребищ. р-ну – 23.01.1908, м. Львів), українського та польського актора, режисера, історика театру, автора дослідження «Історія заснування і розвою русько-народного театру в Галичині» (1904).

Інтернет-ресурс:

Гембицький Тит Гаврилович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гембицький_Тит_Гаврилович (дата звер-нення: 11.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 75 років тому народився Петро Васильович Щербань (15.01.1942, с. Лукашівка Літин. р-ну), поет-гуморист, член Вінницького куреня гумористів ім. Степана Руданського, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. С. Руданського.

Література:

Щербань, П. На прийомі у сміхотерапевта : гуморески / Петро Щербань. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2009. – 320 с. : іл., портр.

Сегеда, Ю. Сміхотерапевт із Лукашівки : [про гумориста П. Щербаня] / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2010. – 19 листоп. – С. 9 : кольор. фот.

Куций, Л. Гумористу Щербаню до ювілейного меню : [до 70-річчя від дня народж.] / Леонід Куций // Вінниц. газ. – 2012. – 17 січ. – С. 20.

16 165 років від дня народження Миколи Івано-вича Білинського (Білінського) (16.01.1852, м. Вінниця – 1930-ті рр., м. Кам’янець-Подільський), українського історика, педагога, мовознавця, краєзнавця, бібліографа Поділля.

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Білинський Микола Іванович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 794.

Білинський Микола Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Білинський_Микола_Іванович (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 70 років тому народився Анатолій Іванович Левицький (16.01.1947, с. Безводне Ямпіл. р-ну), культуролог, музикант, директор Вінницької обласної філармонії (1974–1997), начальник управління культури і туризму облдержадміністрації (вересень 1997 – травень 2008), генеральний директор Вінницької обласної філармонії (з 2008 р. і донині), заслужений працівник культури України (1995), «Людина року–2005». Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.

Література та інтернет-ресурс:

Вільчинська, О. Анатолій Левицький: «Усе моє життя – це щасливий збіг обставин» : [про нач. упр. культури і туризму облдержадмін.] / О. Вільчинська // Ядро інтелігентності : громад.-політ. літ. – Вінниця, 2004. – Т. 2. – С. 263–270 : портр.

Цимбалюк, П. І. Анатолій Іванович Левицький / П. І. Цимбалюк // Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 59–63.

Левицкий, А. И. Человечище-глыба Анатолий Левиц-кий… : [інтерв’ю з керівником Вінниц. обл. філармонії А. Левицьким] / А. И. Левицкий ; [запис. И. Заиковатый] // Вінниц. реалії. – 2013. – 23 жовт. – С. 1, 8–9 : портр. ; Здоров’я. Події. Час. – 2013. – 23 жовт. – С. 9 : фот.

Левицький Анатолій Іванович // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Левицький_Анатолій_Іванович (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

20 65 років від дня народження Івана Костянтиновича Донича (20.01.1952, с. Садова Могилів-Поділ. р-ну), письменника, художника. Член НСПУ (2003).

Література:

Бронницький, В. Дивосвіт Івана Донича : [про худож., уродженця с. Садова Могилів-Поділ. р-ну, який нині працює в м. Київ] / В. Бронницький // Уряд. кур’єр. – 2002. – 14 груд. – С. 9.

Чередниченко, Д. С. Донич Іван Костянтинович / Д. С. Че-редниченко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 304 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Колесник, В. Наш земляк Іван Костянтинович Донич – художник і літератор / Володимир Колесник // Четверта Могилів-Подільська науково-краєзнавча конференція (28–29 верес. 2012 р.) / відп. ред. Л. В. Баженов.– Кам’янець-Подільський, 2012. – С. 243–246. – Бібліогр. в кінці ст.

• 55 років від дня народження Івана Миро-новича Романюка (20.01.1962, с. Микулинці Літин. р-ну), історика, доктора історичних наук (2006), професора (2006), завідувача кафедри історії та культури Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського, краєзнавця. Досліджує соціально-економічну історію українського, зокрема подільського, села 20–60-х рр. ХХ ст.

Література:

Гальчак, С. Д. Романюк Іван Миронович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 744–745. – Бібліогр. в кінці ст.

Романюк Іван Миронович // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ; бібліотека. – Вінниця, 2012. – С. 20–22 : кольор. портр.

21 85 років від дня народження Михайла Петрови-ча Антонюка (21.01.1932, с. Івонівці Тиврів. р-ну – 2009, м. Жмеринка), педагога, поета, краєзнавця. Відміннник освіти УРСР. Почесний член НСЖУ.

Література:

Антонюк, М. П. Через віхи історії : краєзнав. нариси / Михайло Антонюк. – Вінниця : Власюк О., 2004. – 574 с. – Зі змісту: Дещо про автора. – С. 3–7.

• 70 років від дня народження Юлії Петрівни Бабак-Рябчинської (21.01.1947, смт Піщанка – 13.01.1973, м. Поті, Грузія), української спортсменки-веслувальниці, заслуженого майстра спорту СРСР, дворазової чемпіонки Радянського Союзу (1971), чемпіонки світу (Бєлград, 1971), чем-піонки ХХ Олімпійських ігор в Мюнхені (1972) з веслування.

Література:

Середина, А. Юлия Рябчинская / А. Середина // Советские олимпийцы : сборник. – Москва, 1982. – С. 243–255.

Котов, В. Юлія Рябчинська: тріумф і трагедія / Володи-мир Котов // Вінниц. газ. – 2011. – 15 лип. – С. 13. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Присяжнюк, Н. Вулиця Ю. Рябчинської – Правобереж-ний (Ленінський) район, П’ятничани / Наталія Присяжнюк // Вінничанка. – 2014. – № 7. – С. 14 : фот.

• 70 років від дня народження Володимира Івановича Тимошенка (21.01.1947, м. Ватутіне Звенигород. р-ну Черкас. обл.), артиста драми Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського (1970), заслуженого артиста України.

Література:

Тимошенко, В. «Головне, яким шляхом іти» : [актор театру ім. М. Садовського про свою творчість] / Володимир Тимошенко // Вінниц. газ. – 1997. – 13 лют.

Шуткевич, О. Стотридцятиразове перевтілення актора : [про бенефіс В. Тимошенка] / О. Шуткевич // Вінниц. газ. – 2007. – 13 лют. – С. 18 : фот.

Собко, В. Неординарний талант Володимира Тимошенка / В. Собко // Вінниц. відом. – 2007. – 22 лют. – С. 7.

• 70 років від дня народження Тетяни Іванівни Шпак (21.01.1947, с. Бубнівка Гайсин. р-ну), народної майстрині в галузі гончарства, заслуженого майстра народної творчості України (2005), директора музею гончарного мистецтва – Музею-садиби братів Герасименків у с. Новоселівка Гайсинського району.

Література:

Машевцев, А. Особливий стиль / Анатолій Машевцев // Вінниччина. – 2006. – 11 січ.

Журавель, В. Суцвіття землі та вогню / В. Журавель // Нар. мистецтво. – 2007. – № 3. – С. 24–27.

Зорук, Б. Тетяна Шпак вдихає у глину життя / Богдана Зорук // Вінничанка. – 2012. – № 3. – С. 19.

22 80 років від дня народження Анатолія Ха-ритоновича Завальнюка (22.01.1937, с. Ширмівка Погребищ. р-ну), судового медика, доктора медичних наук (1993), професора (1995). Закінчив Вінницький медичний інститут. У 1965–1968 рр. працював завідувачем фізико-технічного відділення міжобласної судово-медичної лабораторії (м. Вінниця).

Література та інтернет-ресурс:

Андрейчин, М. А. Завальнюк Анатолій Харитонович / М. А. Андрейчин // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : Б-Біо. – С. 42 : портр.

Завальнюк Анатолій Харитонович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/cd/sudova_medicina/VSTUP/Autor.htm . (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 70 років від дня народження Людмили Рос-тиславівни Кароєвої (22.01.1947, м. Жмеринка – 19.05.2008, м. Вінниця), музеєзнавця, краєзнавця, директора Вінницького обласного краєзнавчого музею (1992–2008), заслуженого працівника культури України (2002).

Література:

Кароєва, Л. Р. Етнографи Поділля / Людмила Кароєва // Етнографія Поділля : тези доп. наук. конф. Вінниця, черв. 1992 р. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1992. – Ч. 1. – С. 3–13. – Бібліогр. в кінці ст.

Кароєва, Л. Р. Музей не стоїть на місці : зб. наук. пр. / Людмила Кароєва // Подільська старовина : наук. зб. – Вінниця, 2003. – С. 38–41.

Філін, О. Життя минає, пам’ять залишається : [темат. стор., присвяч. пам’яті дир. Вінниц. обл. краєзнав. музею Людми-ли Кароєвої] / О. Філін // Вінниц. відом. – 2008. – 28 трав. – С. 10.

Гальчак, С. Д. Кароєва Людмила Ростиславівна / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. –Вінниця, 2013. – С. 591–592. – Бібліогр. в кінці ст.

24 115 років від дня народження Григорія Петровича Савчука (24.01.1902, с. Комарів Вінниц. р-ну – 20.02.1983, м. Москва), Героя Радянського Союзу. Учасник громадянської війни. Відзначився у битві за річку Дніпро.

Література:

Гальчак, С. Д. Савчук Григорій Петрович / Сергій Галь-чак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / С. Д. Гальчак. – Київ, 2010. – С. 174 : портр.

Высшая награда – победа : [про бойовий шлях Героя Рад. Союзу Г. П. Савчука] // Овеянные славой имена : Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины]. – Одесса, 1989. – С. 221–223.

• 220 років від дня народження Тимотеуша Ліпінського (24.01.1797, с. Деречин, нині смт, Гроднен. р-н, Білорусь – 07.09.1856, м. Варшава), польського історика, архео-лога, географа, нумізматика, професора, співавтора 3-томного дослідження «Старожитна Польща», в якому висвітлено історію Поділля та Брацлавщини за панування Речі Посполитої.

Література та інтернет-ресурс:

Баженов, Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX–XX ст. : Історіографія. Біобібліографія. Матеріали / Л. В. Баженов. – Кам’янець-Подільський, 1993. – Зі змісту: [Ліпінський Тимотеуш]. – С. 270–271.

Тимотеуш Ліпінський // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тимотеуш_Ліпінський (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 125 років від дня народження Тетяни Омеля-нівни Кошиць (24 (25).01.1892, с. Великий Хутір Вінниц. повіту Поділ. губернії – 26.03.1966, м. Вінніпег, Канада), співачки (сопрано), етнографа, диригента, музично-громадської діячки, педагога. Її життя пов’язане з Українською республіканською хоровою капелою (згодом Український національний хор) під керівництвом Олександра Кошиця.

Література та інтернет-ресурс:

Пархоменко, Л. О. Кошиць Тетяна Омелянівна / Л. О. Пар-хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 15 : Кот-Куз. – С. 102.

Кошиць Тетяна Омелянівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кошиць_Тетяна_Омелянівна (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

26 145 років від дня народження Григорія Пар-феновича Гаєвського (26.01.1872, м. Тульчин – 28.05.1933, м. Київ), українського режисера, художника, педагога, пере-кладача.Працював режисером київських театрів.

Література та інтернет-ресурс:

Леоненко, Р. П. Гаєвський Григорій Парфенович / Р. П. Леоненко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 285 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Гаєвський Григорій Парфенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/.../Гаєвський_Григорій_Парфенович  (дата звернення: 22.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

27 60 років від дня народження Олександра Петровича Жученка (27.01.1957, м. Вінниця), лікаря-хірурга, доктора медичних наук (2009), винахідника. Закінчив Вінницький медичний інститут (1979), тепер Вінницький національний медичний університет iм. М. І. Пирогова, де й працює від 1985 р.

Література та інтернет-ресурс:

Желіба, М. Д. Жученко Олександр Петрович / М. Д. Же-ліба // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 705 : фот.

Жученко Олександр Петрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: uapatents.com/patents/zhuchenko-oleksandr-petrovich  (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

 

 

29 185 років від дня народження Миколи Павловича Ігнатьєва (29.01.1832, м. Санкт-Петербург – 03.07.1908, с. Круподеринці Бердичів. повіту Київ. губернії, нині Погребищ. р-ну), графа, російського дипломата, державного діяча. Протягом 1882–1908 рр. проживав у селі Круподеринці Погребищенського району, де й похований.

Література:

Скрипник, В. Відкрили музей визволителю Болгарії від турецького поневолення, колишньому послу царської Росії в Туреччині графу Миколі Ігнатьєву / Віктор Скрипник // RIA. – 2011. – 3 серп. – С. 8 : фот.

Людина державної величі : про графа Ігнатьєва, який народився в Росії, помер в Україні, а шанується на Афоні й у Болгарії // Православна Вінниччина. – 2016. – Лип. (№ 35). – С. 5 : фот.

• 140 років від дня народження Станіслава Гус-тавовича Струмиліна (Струмилло-Петрашкевича) (29.01.1877, с. Дашківці, нині Літин. р-ну – 25.01.1974, Москва), економіста і статистика, академіка АН СРСР, Героя Соціаліс-тичної Праці (1967). Лауреат Державної премії СРСР (1942).

Література:

Актуальные проблемы экономической науки в трудах С. Г. Струмилина : (к 100-летию со дня рождения) / АН СССР, Ин-т экономики. – Москва : Наука, 1977. – 439 с.

Мала енциклопедія Вінниччини : вони жили й працювали у нашому краї / підгот. Л. Семенко // Вінниц. край. – 2007. – № 4. – С. 79–88. – Зі змісту: [С. Г. Струмилін]. – С. 81.

Римаренко, Н. Б. Відомий економіст – наш земляк : [С. Г. Струмилін] / Ніна Римаренко // Літин. новини. – 2012. – 27 січ. – С. 4.

• 75 років від дня народження Володимира Петровича Васільєва (29.01.1942, м. Омськ, РФ), інженера-кон-структора. Працював на оборонних підприємствах. З 1996 р. – генеральний директор підприємства «АВІС». З 2013 р. – радник генерального директора підприємства «АВІС». 2002–2006 рр. – депутат кількох скликань Вінницької обласної та міської рад.

Інтернет-ресурс:

Васільєв Володимир Петрович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // Вінницька міська рада : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityCouncil/ShowContent.aspx?ID=14  (дата звернення: 24.06.2016), вільний. – Назва з титул. екрана.

• 70 років від дня народження Фаїни Аврамівни Винокурової (29.01.1947, м. Вінниця), вченого-історика, архі-віста, краєзнавця, заступника директора Державного архіву Вінницької області з науково-методичної роботи, заслуженого працівника культури України (1999). Член НСЖУ (1999) (див. розширену довідку в кінці місяця).

30 120 років від дня народження Панаса Силь-вестровича Карабіневича (30.01.1897, с. Серебринці, нині Могилів-Поділ. р-ну – 15.05.1964, м. Чортків Тернопіл. обл.), антрепренера, актора, режисера, театрального діяча. Учасник Першої світової війни.

Література та інтернет-ресурс:

Лаврентій, Р. Я. Карабіневич Панас Сильвестрович / Р. Я. Лаврентій // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 275 : фот.

Карабіневич Панас Сильвестрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Карабіневич_Панас_Сильвестрович (дата звернення: 15.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 105 років тому народився Петро Трохимович Плотянський (30.01.1912, с. Стражгород Теплиц. р-ну – серпень 1997, м. Нальчик, Кабардино-Балкарія), Герой Радянського Союзу. Відзначився у боях за м. Новоросійськ у квітні 1943 р.

Література та інтернет-ресурс:

На безымянной высоте : [про бойовий подвиг П. Т. Плотянського] // Овеянные славой имена : Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины. – 2-е изд., перераб. и доп. – Одесса, 1989. – С. 202–204 : портр.

Ковтун, А. До 100-річчя з дня народження Героя Радянського Союзу Петра Трохимовича Плотянського [Електронний ресурс] / Анатолій Ковтун // Теплик-лайф : офіц.сайт. – Режим доступу: http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/news/do_100_richchja_z_dnja_narodzhennja_geroja_radjanskogosojuzu_petra_trokhimovicha_plotjanskogo/2012-01-27-151 (дата звернення: 15.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 70 років від дня народження Анатолія Ми-хайловича Секретарьова (30.01.1947, м. Рівне), педагога, математика, краєзнавця. Досліджує польські історичні джерела ХVІІІ–ХІХ ст., історію м. Вінниця, перекази та легенди Поділля.

Література:

Гальчак, С. Д. Секретарьов Анатолій Михайлович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 760.

31 60 років тому народився В’ячеслав Андрійович Ясінський (31.01.1957, с. Мазурівка Чернівец. р-ну – 06.11.2015, м. Вінниця), вчений-педагог. Випускник Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського, де працював на різних посадах від 1984 р. Відмінник народної освіти УРСР (1985). Відмінник освіти України (1999). Заслужений учитель України (2001). Переможець загальноміського конкурсу «Людина року–2000».

Література та інтернет-ресурс:

Ясінський В’ячеслав Андрійович // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ; бібліотека. – Вінниця, 2012. – С. 27–28 : кольор. портр.

Живіть довго на квітучій землі : [про В. А. Ясінського] // Вінниц. газ. – 2015. – 1 груд. – С. 6 : фот.

Ясінський В’ячеслав Андрійович [Електронний ресурс] : біографічна довідка // Книга педагогічної слави України : Присвячується славним педагогам, майстрам освітянської справи. Вінницька область : офіц. сайт. – Режим доступу: http://kps-ua.net  (дата звернення: 15.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 55 років тому народився Віктор Афанасійович Косаківський (31.01.1962, смт Чечельник), вчений-історик, кандидат історичних наук, етнограф, фольклорист, музеєзнавець, археолог, краєзнавець, народний майстер. Член Національної спілки краєзнавців України, дійсний член Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті.

Література:

Гальчак, С. Д. Косаківський Віктор Афанасійович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 610–614. – Бібліогр.

Василенко, В. Тримати духовне небо України [про В. А. Косаківського] / Вадим Василенко // Вінниц. газ. – 2015. – 10 лют. – С. 7 : фот.

Косаківський, В. Косаківський Віктор: «Ходити не тією дорогою, якою йдуть інші» : [інтерв’ю з В. А. Косаківським з нагоди 30-річчя від початку його наук. діяльності] / Віктор Косаківський ; [записав Вадим Василенко] // Вінниц. газ. – 2016. – 11 берез. – С. 7 : фот.

Євген Гуцало – потужний, незрівнянний за своєю мислительською та всеосяжною силою митця – прагнув збагнути цей дивосвіт людей, природи, їхні радощі і печалі. Різні людські характери, колорит, народні пісні, незрівнянні оповіді земляків – це було в його мудрому і гострому письменницькому погляді. Тому й цілком пояснимо, що свою першу прозову книгу оповідань він назвав «Люди серед людей». Це сталося 1962 року, коли він працював у газеті «Ленінська молодь» у Вінниці. Одначе доля не була милостивою до нього, молодого літератора, який так багато зневаг натерпівся, працюючи в редакціях газет, серед насмішкуватих, заздрісних, відверто неприязних людей. Але він намагався завзято працювати, жив, творив, друкувався. І на підтвердження цих роздумів згадаємо незабутнього Яна Парандовського, який мав рацію в тому, що талановиті люди, вже визнані суспільством свого часу, за життя зазнавали гонінь, закидались камінням, інколи викликали до себе ненависть, поки смерть не викликала їх за межі злих пристрастей. І це істинно так, навіть на нинішній день.

Поезії, повісті, романи Євгена Гуцала – ось який розмах, яка глибочінь! У 70–80-х роках в Україні Євген Гуцало найбільше з усіх нас, письменників, друкувався в газетах, журналах і видавався у видавництвах. Письменника нема серед нас, але живуть його мудрі, любов’ю до людей зігріті книги.

Багато у своєму житті зазнав прикрощів! На самому початку творчого шляху його спіткало велике горе – померла дружина. Обрубано життєве крило…

Пам’ятаю його знервованим, стривоженим після зборів у Спілці письменників. Заздрісники клювали його за те, що він байдужий до сучасних проблем, що «вдарився в описи природи», а людські страждання йому байдужі. Я не раз підтримував його, підбадьорював, мовляв, не звертай уваги на це. Секретар парткому Спілки, засліплений блиском орденів, той чи інший керівник спілчанський просто ще не доросли до тебе, до твоєї мистецької висоти. І це з роками у них може минути. Так воно й сталося. Багато хто з тих, хто пригнічував нашого Євгена Гуцала, після його смерті визнали його могутнім і справді неповторним письменником. До речі, один з недоброзичливців Євгена Гуцала, відомий нині в Україні письменник і літературознавець, жорстоко сказав, що він би «цього Гуцала» за безконфліктність, описовість і байдужість до людського життя бив би по руках. Схаменися, лиходію! Гуцало вже на такій висоті, що рідко кому вдається досягнути своїм творчим талантом.

Творчість – це теж боротьба, позиція, і Євген Гуцало всім своїм життям і творчістю довів, що він – справжній талант, істинний українець, якому нема рівних у нашій літературі. Тому й видавали його найбільше і в Україні, і за рубежем. Як приклад – його глибокі дослідження в книзі «Ментальність орди», що як смертельний нокаут прозвучала у видавництві «Просвіта» у 1996 році.

Євген Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів Іллінецького району на Вінниччині. Закінчив Ніжинський педінститут, який дав йому поштовх до вдосконалення літературної майстерності. Про це свідчить його робота в редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, зрештою – в «Літературній Україні», в республіканському видавництві «Радянський письменник». З-під його пера у світ вийшли книги «Яблука з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку зеленого», «Родинне вогнище», «Подорожні», «Запах кропу», «Серпень, спалах любові», «Передчуття радості», «Дівчата на виданні», «Весна високосного року», «Бережанські портрети», «Орлами орано», «З вогню воскресли», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом», книжок для дітей «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско». Та ще згадаймо його дивовижний роман-дилогію «Позичений чоловік. Приватне життя феномена», «Блуд» та чимало інших оригінальних творів, які родили щедро на його творчому полі: через рік-два – та й нове видання... Воістину так:сонячні висоти нашого незабутнього подільського жайворонка. Окремої оцінки потребує поетичний доробок Євгена Гуцала.

Дитячі роки видатного українського письменника Євгена Гуцала, лауреата літературних премій імені Тараса Шевченка, Івана Огієнка (митрополита Іларіона) та премії фундації Антоновичів, минули у Новій Греблі на Вінниччині. Середню освіту він здобув у Корделівській десятирічці. А відлетів у вічність 4 липня 1995 року... Ще встиг купити собі хату в Новій Греблі. У Новогребельській школі діє кімната-музей Євгена Гуцала, а також встановлено меморіальну дошку на відзнаку того, що в цьому селі жив і навчався видатний письменник Євген Гуцало. До 80-річчя від дня народження Євгена Гуцала сподіваємося встановити пам’ятник письменнику в Корделівці, де він навчався в одному класі з Анатолієм Мартиновичем Пачевським – знаменитим нашим аграрієм, керівником сільгосппідприємства «Радівське», Героєм України.

Упродовж свого короткого життя Євген Гуцало подавав нам, письменникам, своїм читачам, землякам і просто знайомим людям, приклад, як бути вдячними, як шанувати людську особистість, а коли треба, то й заступитися за свого колегу, друга чи просто висловити власну позицію про ситуацію, яка склалася довкола того чи іншого творця, важливої державної проблеми.

Мені здається, що саме так він вчинив, рішуче взявшись за дослідження коренів російської експансіоністської політики, витоків жорсткості і непослідовності в діях російського царизму, в жорстокості соціалістичних катів української нації, написавши глибоке за своїм філософським змістом і правдиве за громад-ською позицією дослідження «Ментальність орди», яке на багато літ стало своєрідним підручником для молодих українців. Адже й справді, до Євгена Гуцала ще ніхто так ґрунтовно й розлого не писав про це болюче і трагічне для нашої нації питання.

Своїм публіцистичним твором він сміливо постав із посткомуністичної затхлої епохи не тільки на захист рідної української нації, а й на захист інших народів, гноблених російським режимом протягом багатьох століть.

Він був одним із тих, хто з великою любов’ю до рідного народу і своєї нації продовжив кращі традиції української класичної літератури, в його творчості відчуваємо успадкування витонченої манери письма Михайла Коцюбинського, народну фольклорно-традиційну стихію повістей, романів та поезії нашого земляка Михайла Стельмаха, якого як свого літературного батька шанував Євген Гуцало. І виголосив про нього мудру і оригінальну промову на велелюдному ювілейному вечорі, який відбувся у Київській консерваторії.

Взагалі фольклорні мотиви дуже характерні для творчості Євгена Пилиповича, а підтвердженням цього можуть бути неповторні картини сільського побуту, мовної стихії, національного народного колориту в романах «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», в поетичних творах, у його повістях, оповіданнях, новелах. Найбільше шанував Григора Тютюнника, мав творчі зв’язки з нашим земляком Володимиром Яворівським, з Павлом Загребельним. Справжня дружба поєднувала його з Миколою Кравчуком, який народився і жив у Тетієві, неподалік від Старого Животова – «малої батьківщини» Євгена Гуцала. Один одного шанували за національний дух, високу художність, правдивість у зображенні життя, філософську глибину. Приймали до гурту й мене, коли працювали в Будинку творчості в Ірпені. Микола Кравчук дуже гарно відгукувався про мою поетичну творчість, але закликав писати прозу. Якось навіть сказав: «Твоя повість «Осінні дзвони» – це ж глибина! Нам з Євгеном не вколупнути такої теми. Ти можеш багато зробити в прозі». Знаю, що було сказано щиро, від душі. Вірив у мої сили, а мою поезію високо цінував, услід за Іваном Гнатюком, лауреатом Шевченківської премії, який був моїм наставником.

Внесок талановитого письменника, нашого земляка Євгена Гуцала в українську літературу вагомий. Про це свого часу писали відомі літературознавці Віталій Дончик, Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський, Григорій Сивокінь та багато інших.

Євген Гуцало сповна віддавався літературній творчості, але й не цурався громадської роботи, допомагав багатьом молодим літераторам. Варто згадати, скільки ним написано доброзичливих рецензій на їхні твори, скільки передмов до перших прозових книжок, а якою експресивною і творчою атмосферою були наповнені семінари молодих літераторів у чарівному Ірпені з участю Євгена Гуцала.

Згадуючи нашого земляка, ми подумки сягаємо в його рідну Нову Греблю, де минули дитячі та юнацькі літа, до Овечачого, Корделівки, до наших районних центрів, до містечок на Львівщині та благодатного Прикарпаття, де він злітав гордим орлом. Мені, наприклад, найбільше він запам’ятався в роботі, важкій і виснажливій, в Ірпінському будинку творчості.

Данина пам’яті про видатного письменника – книга спогадів про його життєвий та творчий шлях під назвою «Поділля – його Єрусалим». Ці спогади, які з моєї ініціативи та при активній підтримці зібрала двоюрідна сестра письменника і талановита літераторка, фольклористка Марія Гуцало, є тим життєствердним джерелом пізнання світу виснажливої творчості та постійної боротьби за утвердження себе і своєї нації у цьому тривожному світі.

Життя триває. Твори нашого земляка, його високохудожні повісті, оповідання, романи й оригінальна поезія працюють на наш новітній час, сприяють формуванню високих естетичних цінностей в характерах представників нового покоління.

З-поміж усіх книг Євгена Гуцала мені найбільше подобається «Хустина шовку зеленого». Вийшла книжка у 1966 році. А я в той час працював у редакції районної газети в місті Самборі на Львівщині. У передгір’ї Карпат. Здається, природа довкола чудова: могутній Дністер, який навесні рве береги і розливається на кілометри по долині, котра тягнеться до Корналович, до Чернихова, до Луки... Гори дихали смерековим і сосновим духом, ялівцевими чарами і потоками стрімкої стихії, а мені не завжди було затишно. Я час від часу згадував рідні подільські краї, наші соняхи, просторі поля і ставки, вербові левади та осокори мого рідного Слободища. А ще запахом кропу дихав мені своїми творами Євген Гуцало.

І як тільки стане мені тужно на душі – я до Гуцалових новел: вже вкотре перечитую й перечитую «Осокори», «Сутінки», «Хустина шовку зеленого», «Багаття серед ночі»... І ніяк не можу начитатися, бо це ж поезія, чи, як би сказати, поетична проза, причому унікальна, ще досі нечувана в українській літературі.

Ось як звучить словами Євгена Гуцала те, що підкреслив я ще в далекому Самборі на Львівщині: «Я підкидаю у вогнище палива, і коли воно спалахує яскраво, піднімаючи над землею великий клубок світла і окутуючи тим клубком мене, я раптом згадую нове слово, яке постійно жило в мені; воно було ще більшим, ніж «вогонь», воно було також більшим за «поле» – воно взагалі видавалося безмежним, безкраїм, ніжним, бентежним. І те слово давеніло в мені, я не міг наважитись на те, щоб вимовити його, – але переборов себе, – розтулив губи і сказав голосно: «Леся!..»

І скрізь новели, оповідання Євгена Гуцала заквітчані самоцвітами. Аж на душі тобі проступає якась дивна проліскова радість, коли дослухаєшся до мелодії мови і почуттів свого земляка. Наприклад, ось це речення: «Серце в грудях тануло, немов крижинка по весні...» І далі: «У сонній хаті на самісінькому денці глибокої ночі колотилося воно, то завмираючи, то пробуджуючись. І коли вже поринеш з головою у стихію цього чудесного світу, то побачиш «рідке молозиво провесіннього дня і побачиш дівочі брови, які здригнулись, ніби гілка на слабкому вітрі», і відчуєш насправді, як «уночі по-іншому звучить власний і чужий голоси – ніби денна людина говорить одним голосом, нічна – другим, а ранкова – третім»...

Оцей романтичний світ Євгена Гуцала грів мене в Самборі і кликав вернутися на Поділля. Врешті так і сталося – я повернувся в рідні краї. На батьківщину Гуцала і на свою батьківщину, бо ми ж з одного району – земляки. Євген Пилипович знав про Кальник, у якому дислокувався полк легендарного полководця Івана Богуна, і про Ярослава Івашкевича з того ж таки Кальника, який став класиком польської літератури, і про поета Тимка Падуру, шанував Василя Земляка, видатного майстра слова, письменника Михайла Стельмаха. Коли святкували 70-річчя Михайла Стельмаха, то Євген Гуцало виступив з ювілейною промовою, написав ґрунтовну передмову до його семитомника.

Із Самбора я наважився надіслати до видавництва «Радянський письменник» свою першу поетичну книжку. Сміливості й підтримки надав мені мій старший побратим, поет із Борислава Іван Гнатюк, який підтримав мене.

І ось уже й прочитали у видавництві мій рукопис. Доопрацьований варіант надіслав знову до видавництва. Щось довгенько відповіді не було. Згадав я, що у видавництві працює наш земляк Євген Гуцало. А його вірші мені припали до душі ще з дитинства. Пам’ятаю, як ми, поети-початківці, цитували на семінарі його рядки: «Глибокі звори на Поділлі, ще глибші у людей серця». Хвилюючий символічний художній образ.

Отож надіслав лист до свого земляка. А 16 вересня 1970 року отримав відповідь. Цитую той лист: «Дорогий Василю! Одержав Вашого листа, але переговорити з Ю. Петренком довгий час не міг – його не було у видавництві. Кілька днів тому він навідався сюди. Я його бачив, і ми говорили з ним про ваш рукопис. Я висловив йому своє ставлення, схвальне до Ваших віршів, і просив його зважити як на цю обставину, так і на інші, які вимагають чуйного і доброзичливого до Вас ставлення. Він обіцяв на все це зважити. Будемо сподіватися, що все складеться кращим чином.

Я і раніше, й тепер дотримуюсь тієї думки, що Ваші вірші слід видати окремою книжкою, і саме у нашому видавництві, але не завжди складається так, бачте, як хочеться. Бажаю Вам усього найкращого.

З повагою Євген Гуцало».

Цей лист, звичайно, мене дуже обнадіяв, зміцнив думку про те, що вірші мої чогось варті, і що Євген, хоч і молодий письменник, не так давно у видавництві працює, а на його думку зважають. Цей коротенький, на кілька речень, лист незабутнього земляка, талановитого письменника зобов’язував трудитися завзято і щоденно, як і Євген Гуцало.

Поетична книжечка моя таки вийшла у видавництві, хоч непроста це була справа в тодішній соціалістичній віялці, яка одвіювала все, що тільки натякало на Україну чи калину. А мені ж так хотілося багато про це сказати, бо я ж наслухався тоді в Самборі, у гірських селах багато і про вояків УПА, про виселення людей у донецькі степи, на Соловки, у Магадан... Про катування тамтешніх гірняків енкаведистами, якими кишіли прикарпатські ліси. Вони навіть заселилися в ці краї під виглядом лісорубів.

Через багато років, коли ми зустрілися з Євгеном Пилиповичем в Ірпінському будинку творчості, я нагадав про той лист і про підтримку.

Здається, Євген Пилипович уже й призабув той епізод. Господи, та ж скількох початківців благословив у літературу наш земляк, до скількох їхніх книг написав передмови! Та ще й які передмови! Глибокі, щирі, насичені енергетикою приязні та доброти. Я йому вдячний і за передмову до повісті мого сина Павла «Рухома мішень». А було так.

Мій син після армійської служби продовжував навчання у Київському державному університеті на факультеті журналіс-тики. Написано кілька повістей ще до армійської служби, а вже, зазнавши гіркого солдатського хліба, як кажуть, висповідався повістинкою про світле й чорне, про буденне і дивне в стосунках молодих людей у солдатській формі.

Прочитав Євген Пилипович рукопис дуже оперативно, похвалив молодого автора. Дав позитивний відгук. Звичайно, висловив і зауваження. Це була справедлива оцінка майстра слова. Так і вийшла повість у світ з уривочком із рецензії Євгена Гуцала замість передмови.

Я часто зустрічався з Євгеном Пилиповичем в Ірпені, оскільки працював там над своїм романом. Не раз він піджартовував наді мною:

– Ну й шапка у тебе, як у боярина.

– Пилиповичу, але ж і в тебе не гірша.

– Ні, в тебе краща.

– То давай поміняємося шапками.

Десь після обіду знову зустрілися та й розмінялися. Так жартома й пальтами мінялися: Гуцало жартома казав, що комір у мого пальта теж боярський.

Тривалий час я спілкувався з нашим земляком в Ірпені. Заходив до нього в кімнату. Гомоніли про творчість, про наших подільських земляків. Бувало й наливав Євген Пилипович склянку вина. Подобалося йому сухе арабське. Міцних напоїв не любив. Завжди був, як кажуть, у творчому настрої. Працював дуже багато.

Часом зайдеш у письменницький корпус – тільки й чути з усіх кімнат клацання машинок, а в Гуцала – тихо. Він любив тишу, писав ручкою. А вранці біг на електричку, відвозив написане до Києва, віддавав своїй друкарці.

Не знаю завзятішого у творчій роботі письменника, ніж Гуцало. Хіба що Павло Загребельний, Володимир Яворівський, які теж час від часу навідувалися в Ірпінь, щоб бути якомога далі від столичного гулу та метушні буденної.

Випадало мені бачити Євгена Пилиповича і гнівним. Були такі писаки-літературознавці, що закидали йому: мало пише про життя трудових колективів, не чує соціалістичних ритмів, чогось усе більше – про сільські стріхи та про людей приземлених його твори.

– А що в тебе новенького? – спитав якось.

– У мене таке, що ніхто про це не пише... Хіба що в Григора Тютюнника про петеушників повістина «Вогник далеко в степу». Але це про хлопчаків післявоєнних, а в мене – і характери сформовані в інших умовах, і проблеми інші...

– Дай почитати.

Через кілька днів приніс мені повість. Помовчав. Зітхнув.

– Великий труд. І як це все осягнути? Та тут сюжети на десятки цікавих оповідань. Я б не зміг такої складної теми підняти і розвинути. Молодчина. А втім... – перевів розмову в інше русло. – Хтозна, чи й варто все оце освоювати. Шукай простіші житейські сюжети, менше душу спалюй оцим тружденним вивченням матеріалу.

Насправді, мені хочеться зануритися у звичайну людську стихію, де стільки незвичайних епізодів, характерів, такі повороти людської долі, як у гірської ріки.

І він мене підтримав. Порадив саме таким шляхом іти. Хто знає, коли я дійду до такої розкоші – писати оповідання з людського життя, такого болючого і дивного, де уживається високе і підле, де скільки таємничого і ще не відкритого в людській психіці, в людській натурі. А які ж цікаві типи людські з’явилися в житті сучасному! Це велика радість осмислити їх і відтворити в літературі.

Не раз мені доводилося бути в родині, в квартирі Євгена Гуцала. Ще тоді, пам’ятаю, дітки були малими. Він приязний був до мене, наче я в нього найдорожча людина, яка приїхала з рідного йому земляцького світу.

Про його творчу манеру я вже згадував. Не клацав машин-кою, щоб не відгонити думки. Любив творчу тишу. Здебільшого босоніж ходив по кімнаті. Обдумував, багато читав. Як свідок, скажу: коли працював над публіцистичним твором «Менталь-ність орди», то перекопав усю письменницьку бібліотеку в Ірпінському будинку творчості, особливо найголовніші джерела з історії України і Росії, тлумачні словники та енциклопедію Брокгауза, твори Миколи Костомарова, історичні журнали... Працював самовіддано і серйозно. Звичайно ж, і твір вийшов сильним і глибоким, найболючішим на цю глобальну тему в українській літературі…

Треба жити, вірити і сподіватись. І діяти! Бути невтомним у своїх задумах і творчості, як незабутній Євген Гуцало.

В. Д. Кобець

Література

Дончик, В. Г. З потоку літ і літ потоку / Віталій Дончик. – Київ : Стилос, 2003. – 555 с. : іл.

Дзюба, І. М. Гуцало Євген Пилипович / І. М. Дзюба // Енциклопе-дія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 691–692 : фот.

«Поділля – його Єрусалим» : спогади про життя і творчість Євгена Пилиповича Гуцала / авт.-упоряд. Марія Гуцало ; [літ. ред. Василь Волочай]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2008. – 288 с. : іл., портр.

Чорна, Н. Кольори темряви і сонця : [про Євгена Гуцала] / Надія Чорна // Вінниц. край. – 2014. – № Ювілейний. – С. 129–132 : фот. 

Історик, архівіст, краєзнавець. Заслужений працівник культури України. З родини робітника. В архівній галузі працює з 1968 р. Закінчила Московський державний історико-архівний інститут (1973). З 1973 р. до 1987 р. працювала старшим інспектором архівного відділу Вінницького облвиконкому. 1988–2007 рр. – заступник директора Державного архіву Вінницької області (ДАВІО). З 2007 р. – заступник директора з науково-методичної роботи (на цій посаді працює донині). Сфери її наукових інтересів – архівознавство, історичне краєзнавство, історія України періоду 20–30-х рр. XX ст., Голодомор 1932–33, 46–47 рр., історія Другої світової війни, етнонаціональні відносини.

Ф. Винокурова – голова експертно-перевірної комісії, науково-методичної ради Державного архіву Вінницької області. На високому професійному рівні організовує та проводить роботу з підвищення ділової кваліфікації працівників архівних установ області та відомчих архівів. Один із керівників та безпосередній учасник процесу реформування архівної справи в області на нових методологічних засадах, інтеграції фондів колишнього партархіву до державної архівної системи. Тривалий час здійснює викладацьку практику з підвищення кваліфікації учителів, державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, установ культури та ін. Активно займається збиранням документів особового походження, усної історії, свідчень та спогадів очевид­ців різних періодів та подій історії України XX ст.

Ф. Винокурова – автор загальновизнаних методичних посібників, зокрема: «Комплексу нормативно-методичних документів з організації роботи курсів підвищення кваліфікації працівників ділового апарату та відомчих архівних установ, організацій, підприємств», удостоєного Диплому III ступеня (1988); буклета «Правдою відтворимо історію» (за документами Держархіву Вінницької області), відзначеного заохочувальною премією Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР (1990); «Методичних рекомендацій з експертизи цінності та науково-технічного опрацювання документів виборів у місцеві ради Вінницької області», які здобули 1 місце в конкурсі на кращу методичну розробку серед архівних установ України; низки нормативно-методичних посібників – інструкцій, пам’яток, методичних рекомендацій з питань планування роботи архівних установ (1993–2016), впровадження вибіркового приймання документів у практику роботи, фондування документів організацій, підприємств, товариств системи сільського господарства, ведення облікових документів у районних та міських архівних установах, інструкцій з діловодства, експертизи цінності та науково-технічного опрацювання документів у органах виконавчої влади та місцевого самоврядування. Була одним з головних розробників Програми збереження архівних фондів у Вінницькій області на 2003–2008 рр., організатором заходів зі створеннярайонних трудових архівів. Знана Ф. А. Винокурова в Україні та за її межами як дослідник етнонаціональної проблематики, зокрема історії голокосту. Автор-упорядник 4 збірників документів та матеріалів, автор близько 100 наукових праць, учасниця багатьох міжнародних (в Німеччині, Нідерландах, Польщі, Великобританії, Австрії, Ізраїлі, Росії та ін.), всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференцій. Ряд праць дослідниці присвячено історії становлення Української державності (огляди архівних джерел «Все повертається на круги своя», «Піднімалась Україна», «Кривавий ужинок» та ін.).

2003 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Фонди Державного архіву Вінницької області як джерело з історії долі євреїв під час німецько-румунської окупації 1941–1944 рр.». Ф. Винокурова – член Міжнародної академічної ради Українського інституту вивчення історії Голокосту «Ткума», вчений секретар цієї ж наукової інституції. В останні роки здійснила ряд мультимедійних проектів на телебаченні, зокрема її авторству належить документальний фільм «Реквієм берегині» про директора Вінницького дитячого будинку на Старому місті у роки німецької окупації Лідію Постоловську, а також цикл документальних фільмів «Пам’ять жива» про голокост євреїв і ромів Вінниччини. Високу оцінку наукової громадськості здобули наукові статті та огляди Фаїни Аврамівни: «Феномен праведників народів світу: до питання людського виміру та людського вибору в екстремальних подіях окупації, мотивація подій та вчинків», «Доля буковинських євреїв в гетто й таборах Трансністрії (1941–1944 рр.)», «Відображення в документальних джерелах Державного архіву Вінницької області участі представників релігійних конфесій у порятунку євреїв, які пережили Голокост на території Вінницької області», «Єврейський опір в контексті особистісного вибору – документальні свідчення, інтерпретації, роздуми».

Нагороджена почесним знаком «Відмінник архівної справи» (1988), за високий професіоналізм та вагомий внесок у розвиток архівної справи їй присвоєно звання «Заслужений працівник культури України» (1999). 2001 р. у Державному архіві Вінницької області створено особовий фонд «Винокурова Фаїна Аврамівна, заступник директора Держархіву Вінницької області, заслужений працівник культури України, історик-архівіст, дослідник-краєзнавець» (ф. Р-6121).

О. С. Петренко

Література

Праці Ф. А. Винокурової

Вінницька область. Катастрофа та опір : зб. док. і матеріалів / Ф. Винокурова. – Тель-Авів ; Київ, 1994. – 191 с.

Винокурова, Ф. Голод 1932–1933, 1946–1947 рр. Вінницька область : док. і матеріали / Ф. Винокурова, Р. Подкур. – Вінниця : Антекс, 1998. – 224 с.

Винокурова, Ф. Евреи Винничины в период Второй мировой войны: малоизвест. док. и новые интерпретации : в 3 т.Т. 3 : Участники боевых действий на фронтах войны с нацизмом и труженики тыла / Ф. Винокурова. – Винница : Антекс, 2000. – 336 с. : ил.

Особові архівні фонди Держархіву Вінницької області як джерело з історії геноциду єврейського населення Вінниччини у період нацистсько-румунської окупації (1941–1944) // Рукописна та книжкова спадщина України. – Київ, 2003. – Вип. 8. – С. 58–70. 

Про Ф. А. Винокурову

Гальчак, С. Д. Винокурова Фаїна Аврамівна / С. Д. Гальчак // Краєзнавці України: сучасні дослідники рідного краю. – Київ ; Кам’янець-Подільський, 2003. – Т. 1. – С. 35–36.

Барабан, В. Подолянку знають на різних континентах / В. Барабан // Поділ. зоря. – 2003. – 2 серп.

Петренко, О. С. Винокурова Фаїна Аврамівна / О. С. Петренко // Українські архівісти (ХІХ–ХХ ст.) : біобібліогр. довід. – Київ, 2007. – С. 109–111.

Гальчак, С. Д. Винокурова Фаїна Аврамівна / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 490–491. – Бібліогр. в кінці ст.

2 95 років тому народився Павло Іванович Наніїв (02.02.1922, с. Біла Ямпіл. р-ну – 11.12.2001, м. Київ), український прозаїк, поет, член НСПУ (1997).

Література:

Наніїв, П. І. Тричі продана : повість / П. І. Наніїв. – Київ : Нелинь, 1996. – 240 с.

Наніїв, П. І. Лозинова труна : док.-біогр. повісті та оповідання / Павло Наніїв. – Київ : Укр. письменник, 2001. – 274 с. – (Сучасна українська література).

Подолинний, А. М. Наніїв Павло Іванович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов.– Вінниця, 2001. – С. 235–236.

Подолинний, А. М. Письменники-вінничани під гнітом терору : [про гоніння на вінниц. інтелігенцію в роки рад. влади, зокрема на П. Наніїва] / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 116–121.

• 80 років від дня народження Владислава Захаровича Речицького (02.02.1937, с. Скитка Липовец. р-ну), фахівця в галузі сільського господарства, керівника СТОВ «Липовецьке», заслуженого працівника сільського господарства України, повного кавалера міжнародних нагород «Слов’янська честь. Доблесть. Слава» (2007). Депутат Липовецької районної ради, Вінницької обласної Ради 4 скликання.

Література та інтернет-ресурс:

Козачишин, П. Талант випереджати час : [про В. З Речицького] / Петро Козачишин // Вінниччина. – 2008. – 9 січ. : фот.

Кавун, М. Перемоги Владислава Речицького : дир. ТОВ «Липовецьке», заслуж. працівникові сільського господарства України – 75 / Микола Кавун // Вінниччина. – 2012. – 1 лют. – С. 7 : фот.

Речицький Владислав Захарович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // «Who-is-who.ua» : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://who-is-who.ua/main/page/robotodavci2008/26/377  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана.

• 75 років тому народився Михайло Дмитрович Байдюк (02.02.1942, с. Гранів Гайсин. р-ну), культосвітній працівник, театральний діяч, директор Вінницького академічного обласного театру ляльок (ВАОТЛ), заслужений працівник культури України (2003).

Література:

Коломієць, Р. Г. Золотий ключик до країни щастя / Ростислав Коломієць. – Вінниця : Кн.-Вега, 2008. – 192 с. : іл., фот. – Бібліогр.: с. 187–190.

Мороз, О. Вінницького митця вітала вся Україна : [до 70-річчя від дня народж. дир. Вінниц. обл. акад. театру ляльок Михайла Байдюка] / Оксана Мороз // Вінниц. газ. – 2012. – 17 лют. – С. 16. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Байдюк, М. Шість вистав замість чотирьох – заробляємо гроші на новосілля : [інтерв’ю з дир. Вінниц. театру ляльок М. Байдюком] / Михайло Байдюк ; записала Вікторія Мельник // Вінниччина. – 2016. – 10 лют. – С. 6 : кольор. фот.

• 75 років від дня народження Василя Максимовича Мороза (02.02.1942, с. Озеро Немирів. р-ну), доцента (1977), доктора медичних наук (1984), професора (1986), заслуженого діяча науки та техніки України (1993), академіка Академії наук вищої школи України (1995), член-кореспондента АМН України в галузі фізіології (2002), Героя України (2003), академіка АМН України (2010), ректора Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова (див. розширену довідку в кінці місяця).
• 65 років від дня народження Миколи Пантелеймоновича Бондаря (02.02.1952, с. Люлинці, тепер Калинів. р-ну), літературознавця, поета, кандидата філологічних наук (1984). Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1972). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2014 року за роботу в складі колективу з підготовки видання «Історія української культури» у п’яти томах (у дев’яти книгах).

Література:

Хоменко, Б. В. Бондар Микола Пантелеймонович / Б. В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 28–29 : портр.

Федченко, П. М. Бондар Микола Пантелеймонович / П. М. Федченко, Б. С. Бородін // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 251 : фот.

3 80 років тому народився Василь Іванович Діденко (03.02.1937, м. Гуляйполе Запоріз. обл. – 13.04.1990, м. Київ, перепохов. у Гуляйполі), український поет. З липня 1950 р. до березня 1958 р. його біографія була пов’язана з Вінниччиною: у Погребищенському районі проживали його батьки, навчався у Погребищі, закінчив Ширмівську середню школу.

Література та інтернет-ресурс:

Гальчак, С. Діденко Василь Іванович / Сергій Гальчак // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов.– Вінниця, 2001. – С. 100.

Василь Діденко : [коротка біогр., вірш] // Миле серцю Поділля : поетич. антол. / уклад. В. Сторожук. – Вінниця, 2006. – С. 28–29.

Діденко Василь Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Діденко_Василь_Іванович  (дата звернення: 22.04.16), вільний. – Назва з екрана.

4 100 років від дня народження Григорія Лукича Бабухи (04.02.1917, с. Красненьке, нині Іллінец. р-ну – 17.02.1973, м. Київ), фахівця в галузі тепломасообміну в диспергованих середовищах, доктора технічних наук (1970), професора (1971). Працював в Інституті технічної теплофізики АН УРСР.

Література та інтернет-ресурс:

Фіалко, Н. М. Бабуха Григорій Лукич / Н. М. Фіалко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 40 : фот.

Патенты автора Бабуха Григорий Лукич [Електронний ресурс] // FindPatent.ru : офіц. сайт. – Режим доступу: www.findpatent.ru/byauthors/872858/  (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

5 80 років від дня народження Никанора Миколайовича Дубицького (05.02.1937, с. Ніверка Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл.), журналіста, прозаїка-гумориста. Член НСПУ (1999). Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Степана Руданського (2007).

Література:

Пастушенко, Л. Маг подільського сміху : [Н. Дубицький] / Леонід Пастушенко // Подолія. – 2007. – 3 лют. : фот.

Никанор Дубицький : [корот. біогр. гумориста, гуморески] // Квіт подільського слова : антол. творів сучас. письменників Вінниччини. – Вінниця, 2010. – С. 113–126 : фот.

Дубицький Никанор Миколайович : [біогр. довідка та твори] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид.: до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 75–77 : фот.

6 65 років тому народився Михайло Йосипович Бурбело (06.02.1952, с. Жадани Іллінец. р-ну), фахівець у галузі електропостачання, доктор технічних наук (2005), професор (2006), професор кафедри електротехнічних систем електроспоживання та енергетичного менеджменту Вінницького національного технічного університету.

Інтернет-ресурс:

Бурбело Михайло Йосипович [Електронний ресурс] Біографія // ВНТУ : офіц. сайт. – Режим доступу: burbelo.vk.vntu.edu.ua/  (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

• 60 років від дня народження Олександра Микитовича Дмитрука (06.02.1957, с. Лука-Мелешківська Вінниц. р-ну), журналіста, краєзнавця. Працював у регіональних ЗМІ, обласній телерадіокомпанії. Член НСЖУ. Заслужений журналіст України. Лауреат низки журналістських премій ім. О. Гетьмана, К. Гришина, премії «Золоте перо» НСЖУ.

Література:

Дмитрук, О. М. Іван Богун – полковник : іст. роман-хроніка / О. М. Дмитрук. – Вінниця : Данилюк В. Г., 2008. – 400 с.

Дмитрук, О. М. Отаман Шепель : роман / О. М. Дмитрук. – Вінниця : Данилюк В. Г., 2009. – 340 с.

Дмитрук Олександр Микитович // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки…: до 50-річчя утворення Нац. спілки журналістів України / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 69–70 : портр.

7 60 років від дня народження Андрія Вікторовича Сенченка (07.02.1957, смт Африканда Мурман. обл., РФ), циганського співака, барда, культуролога, голови Вінницького регіонального центру культури та мистецтва циганського народу «Девлеса, ромале!» («З Богом, цигани!»). Член НСЖУ (1991).

Література:

Машевцев, А. Працюємо заради людей : [про творчий шлях циган. співака А. Сенченка] / А. Машевцев // ДТП. – 2005. – 26 берез. – С. 8 : фот.

Сенченко, А. Нас много не бывает, но мало не покажется : [Вінниц. козачий отаман Андрій Сенченко про сучас. укр. козацтво] / Андрей Сенченко // СВОЙ. Мир мужских увлечений. – 2012. – № 4–5. – С. 70–71 : фот. цв.

Зонова, І. Пісенні альбоми «Вінницький батальйон» і «Вінницький вітер» відправили на Східний фронт : [12 листоп. 2014 р. в обл. центрі нар. творчості відбувся автор. вечір Андрія та Наталі Сенченків «У колі друзів»] / І. Зонова // 33-й канал. – 2014. – 26 листоп. – С. 9.

8 195 років від дня народження Опанаса Васильовича Марковича (08.02.1822, с. Кулажинці, нині Гребінків. р-ну Полтав. обл. – 01.09.1867, м. Чернігів), українського фольклориста, етнографа, музикознавця, громадського діяча. Діяльність пов’язана із Поділлям, зокрема з Немирівською гімназією.

Література:

Хоменко, Б. В. Маркович Опанас Васильович : [біогр. довідка] / Б. В. Хоменко // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А. М. Подолинний, Т. О. Цвігун. – Вінниця, 2004. – С. 49–50 : фот.

Деніс, М. Немирівський парк і палац: переплетіння доль. Кн. 1. За Потоцьких-Строганових / Микола Деніс. – Немирів : Корзун Д. Ю., 2012. – 320 с. : кольор. іл., портр.

Шалак, О. Марко Вовчок і Опанас Маркович: новаторство методики збирацької практики / Оксана Шалак // Український фольклор Поділля в записах і дослідженнях ХІХ – початку ХХ століття / Оксана Шалак. – Київ, 2014. – С. 51–58.

• 100 років від дня народження Івана Лазаровича Могильчака (08.02.1917, с. Демидівка Тростянец. р-ну – 14.02.1945, похований у м. Вінниця), військовика, Героя Радянського Союзу. Брав участь у визволенні м. Вінниця.

Література:

Рябий, М. Останній бій Івана Могильчака / М. Рябий // Комсом. плем’я. – 1969. – 5 квіт.

Крилатий месник : [І. Л. Могильчак] // Тростянец. вісті. – 2004. – 24 берез.

Гальчак, С. Могильчак Іван Лазарович / С. Гальчак // Гальчак, С. Ратна слава Вінниччини: Час. Події. Особистості / С. Гальчак. – Вінниця, 2015. – С. 255.

11 210 років від дня народження Наполеона Орди (Наполеон Матеуш Тадеуш Орда) (11.02.1807, Івановський р-н Берестейської обл., Білорусь – 26.04.1883, м. Варшава), білоруський і польський художник, літератор, композитор, музикант, який певний час перебував на Поділлі, зокрема на Вінниччині.

Література та інтернет-ресурс:

Задорожнюк, А. Н. Орда на Поділлі / А. Н. Задорожнюк // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки : зб. наук. пр. за матеріалами міжнар. наук. конф. (23–24 черв. 1999 р.). – Хмельницький, 1999. – С. 525–526.

Мандзюк, Ф. Украинские странствия Орды / Феодосий Мандзюк // Зеркало недели. – 2004. – 11 июня. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/ukrainskie_stranstviya_ordy.html/  (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

Колесник, В. Наполеон Орда / Вікторія Колесник // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 68–76 : іл.

• 60 років тому народився Віталій Олександрович Жураківський (11.02.1957, м. Козятин), фахівець у галузі залізничного транспорту. У 1981–2002 рр. працював на різних посадах на станції Козятин-І Південно-Західної залізниці: від чергового по станції, маневрового диспетчера станції Козятин-І до начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень. З березня 2014 р. – в. о. генерального директора «Укрзалізниці». З травня 2016 р. – в. о. голови правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Заслужений працівник транспорту України. Депутат Вінницької обласної Ради 4 скликання.

Інтернет-ресурс:

Жураківський Віталій Олександрович [Електронний ресурс] // Слово і діло : голов. сайт про політиків. – Режим доступу: http://www.slovoidilo.ua/person/4729-zhurakivskij-vitalij-oleksandrovich.html (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

Жураківський Віталій Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Жураківський_Віталій_Олександрович  (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

12 105 років тому (12.02.1912) Вінницька міська управа уклала угоду з російським товариством «Всеобщая компания электричества» на будівництво трамвайних шляхів у Вінниці.

Література:

Історія трамвайного руху : [у Вінниці] // Через минуле в майбутнє : історія міськелектротранспорту Вінниці до відзначення його дев’яносторіччя / А. І. Маковій, В. П. Єлізаров. – Він-ниця, 2003. – С. 9–10.

Безуглий, Ю. Проект «Цюріхські трамваї» завершився. Але крапку ставити зарано! : [офіційно завершилася реалізація п’ятиріч. проекту техніч. та фінанс. допомоги уряду Швейцарської Конфедерації «Цюріхські трамваї для Вінниці», завдяки якому в нашому місті з’явилися 116 швейцар. трамваїв] / Юрій Безуглий // Вінниц. газ. – 2012. – 11 трав. – С. 2.

Вінницький трамвай. 100 років / уклад. Н. М. Космина. – Вінниця : Вінниц. газ., 2013. – 100 с. : кольор. іл., портр.

• 95 років від дня народження Федора Івановича Загороднюка (12.02.1922, с. Гунча, нині Гайсин. р-ну), живописця, графіка, заслуженого художника України, члена Спілки журналістів України (1965), Спілки художників України (1978).

Література та інтернет-ресурс:

Курбаткіна, С. Д. Загороднюк Федір Іванович / С. Д. Курбаткіна // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 80 : фот.

Загороднюк Федір Іванович [Електронний ресурс] // Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара : офіц. сайт. – Режим доступу: http://lib.kherson.ua/znd_2012-2.htm  (дата звернення: 25.04.16), вільний. – Назва з екрана.

• 85 років тому народився Степан Павлович Колесник (12.02.1932, с. Мончинці Калинів. р-ну), український публіцист, журналіст. Член СПУ (1969), СЖУ. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі публіцистики та журналістики (1992), літературної премії імені Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2014).

Література:

Колесник, С. Три стежини Степана Колесника : штрихи до літ. портр. лауреата Шевченківської премії : [інтерв’ю] / Степан Колесник ; записав Михайло Каменюк // Київ. – 2013. – № 3–4. – С. 2–15 ; № 5. – С. 8–20 ; № 6. – С. 2–11.

Каменюк, М. Стежки до людей Степана Колесника : [про творчість С. П. Колесника] / Михайло Каменюк // Вінниц. край. – 2013. – № 4. – С. 104–131 : фот.

Череватенко, Л. В. Колесник Степан Павлович / Л. В. Череватенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 30 : фот.

• 75 років від дня народження Василя Володимировича Гальчевського (12.02.1942, с. Іскриня Літин. р-ну), педагога, краєзнавця. Був на учительській роботі, працював у Хмільницькому районному відділі освіти. Голова Хмільницької міської організації товариства «Просвіта». Член НСКУ.

Література:

Медведєва, І. Поспішає творити : [з насіння, круп і бісеру створює картини-портрети, натюрморти та пейзажі хмільниц. майстер В. Гальчевський] / І. Медведєва // Вінниччина. – 2013. – 20 листоп. – С. 12 : фот.

Гальчак, С. Д. Гальчевський Василь Володимирович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 513.

13 125 років від дня народження Марії Іванівни Литвиненко-Вольгемут (13.02.1892, м. Київ – 03.04.1966, там само), української співачки, педагога, народної артистки СРСР (1936). У 20-х рр. жила і працювала у Вінниці. Одна із засновни-ків Харківського українського театру опери та балету (1925–1935).

Література та інтернет-ресурс:

Семенко, Л. І. Активісти подільських філій МТЛ : [біогр. актив. діячів Музич. т-ва ім. М. Леонтовича, висвітлено їхню діяльність, зокрема М. І. Литвиненко-Вольгемут, на теренах Вінниччини] / Лариса Семенко // Їх поєднала пісня Леонтовича... : нариси з історії музич. життя в Україні 1910–1930-х років / Л. І. Семенко. – Вінниця, 2007. – С. 43–69.

Нові імена в назвах вулиць міста Вінниці : [одну з вулиць міста названо ім’ям М. І. Литвиненко-Вольгемут]// Новини Вінниччини. – 2016. – 6 квіт. – С. 15 : фот.

Литвиненко-Вольгемут Марія Іванівна // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Литвиненко-Вольгемут_Марія_Іванівна  (дата звернення: 29.04.16), вільний. – Назва з екрана.

• 75 років тому (13.02.1942) розпочалося примусове вивезення українського населення на роботу в гітлерівську Німеччину, зокрема з Вінниччини.

Література:

Гальчак, С. Д. На узбіччі суспільства. Доля українських «остарбайтерів» (Поділля, 1942–2007 рр.) / Сергій Гальчак ; Він-ниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2009. – 768 с. : іл. – Бібліогр.: с. 725–768.

Цимбалюк, П. І. Доля остарбайтерів у наукових дослідженнях та спогадах вінничан / Поліна Цимбалюк // Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 13–15 жовт. 2010 р. – Вінниця, 2011. – С. 49–50.

Гальчак, С. Д. Становище цивільних примусових робітників Райху в Україні (1945–2010 рр.): історичні, соціально-побутові, правові аспекти : (на матеріалах Волині та Поділля) / Сергій Гальчак. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 512 с. – Бібліогр.: с. 410–498.

14 День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, там само), педагога, фольклористки, етнографа, краєзнавця, майстрині декоративно-ужиткового мистецтва, авторки сценаріїв народних обрядів, керівника самодіяльного народного ансамблю «Горлиця», заслуженого працівника культури УРСР (1970), лауреата премії ім. П. Чубинського (1992). На вшанування пам’яті видатної землячки у м. Могилів-Подільський щорічно проводиться фольклорне свято «Пам’яті Марії Руденко». З 1993 р. кожні три роки тут же проходить Всеукраїнське свято народного мистецтва. Кримський астроном М. Черних відкрив малу планету, яку назвав на честь Марії Оксентіївни Руденко – «Горлиця».

Література:

Дзюба, А. С. Марія Руденко – подільська фольклористка ХХ ст. / А. С. Дзюба // Наукові записки. Серія : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2006. – Вип. 10. – С. 237–242.

Остапчук, Л. Пісенна спадщина Поділля у записах Марії Руденко / Л. Остапчук // Подільський фольклор у збиранні та дослідженні : тези міжнар. наук.-практ. конф. – 2006. – С. 85–89.

Подолинний, А. М. Горлиця : [про М. Руденко] / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 31–35.

Кордонська, А. Марія Руденко – приклад для молодих : [у м. Могилів-Подільський створено Музей етнографії та нар. мистецтва ім. М. О. Руденко] / А. Кордонська // Вінниччина. – 2015. – 4 берез. – С. 6 : кольор. фот.

• 55 років від дня народження Василя Віталійовича Кравченка (14.02.1962, с. Плисків Погребищ. р-ну), стоматолога, кандидата медичних наук, помічника Міністра Служби забезпечення діяльності Міністерства охорони здоров’я України (Патронатна служба), нині директор Медичного департаменту МОЗ України. Заслужений лікар України (2004).

Література та інтернет-ресурс:

Кравченко Василь Віталійович // Імена України, 2007 : біогр. енциклопед. слов. / Ін-т гуманітар. досліджень АН України ; уклад. Л. Г. Андрієнко [та ін.]. – Київ, 2007. – С. 259 : фот.

Кравченко Василь Віталійович [Електронний ресурс]: директор медичного департаменту МОЗ // Медичний департамент МОЗ України : офіц. веб-сайт. – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/docfiles/appl_kravchenko_vv_info.pdf / (дата звернення: 29.04.16), вільний. – Назва з екрана.

15 110 років тому (15.02.1907, м. Вінниця) було відкрито Вінницьку міську публічну бібліотеку ім. М. В. Гоголя, нині це обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва(див. розширену довідку в кінці місяця).

• 80 років тому народився Дмитро Іванович Власійчук (15.02.1937, с. Малятинці Кіцман. р-ну Чернівец. обл.), український художник, корифей подільської витинанки, винахідник технології у жанрі флористики на оксамиті. Член Спілки майстрів народного мистецтва України. Живе і творить у м. Хмільник.

Література:

Коляструк, О. А. Витинанки Дмитра Власійчука: мистец. погляд на іст. події та нар. традиції / О. А. Коляструк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження : матеріали XXV Всеукр. наук. іст.-краєзнав. конф., 11–12 жовт. 2013 р. – Вінниця, 2013. – С. 180–186.

Назарець, О. Корифей подільської витинанки : [про Д. Власійчука] / Олена Назарець // Світлиця. – 2015. – № 1. – С. 57–60 : кольор. фот.

• 50 років від дня народження Павла Дмитровича Кириченка (15.02.1967, м. Вінниця), лікаря-інфекціоніста, доктора медичних наук (2001). Від 2006 р. мешкає у США.

Література:

Процек, О. Г. Кириченко Павло Дмитрович / О. Г. Процек // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 62 : фот.

16 70 років від дня народження Анатолія Павловича Бурдейного (16.02.1947, м. Ужгород Закарпат. обл.), художника, скульптора. Проживає у Вінниці з 1972 р. Автор пам’ятника Василю Стусу, встановленого у м. Вінниця в 2002 р. Член НСХУ (1977).

Література:

Синєпольський, І. І. Бурдейний Анатолій Павлович / І. І. Синєпольський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 607 : фот.

Творець скульптурного рельєфу : [про Анатолія Бурдейного] // Собор. – 2014. – № 1. – обклад. : фот.

17 80 років тому (17.02.1937) у Липовці відбувся перший районний шаховий чемпіонат.

Література:

Барський, М. Найсильніші шахісти Вінниччини зібрались у Липовці : [тут відбувся командний чемпіонат Вінниччини з шахів] / М. Барський // 20 хвилин. – 2005. – 11 листоп. – С. 6.

Барський, М. Липовецький тріумф вінницьких шахістів : [у м. Липовець відбувся 15-й командний чемпіонат Вінниччини з шахів. У змаганнях взяли участь збірні 8 найсильніших шахових центрів обл.] / Михайло Барський // Вінниц. газ. – 2015. – 20 листоп. – С. 13 : фот.

• 160 років від дня народження Миколи Аполлоновича Тутковського (17.02.1857, м. Липовець – 15.02.1931, м. Київ), українського композитора, педагога, піаніста, громадського діяча.

Література та інтернет-ресурс:

Тутковський Микола Аполлонович: український музичний діяч, піаніст, композитор, педагог // Провідники духовності в Україні. – Київ, 2003. – С. 764–765.

Завальнюк, К. Микола Аполлонович Тутковський : [укр. композитор] / Костянтин Завальнюк // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 89–92.

Тутковський Микола Аполлонович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тутковський_Микола_Аполлонович  (дата звернення: 29.04.16), вільний. – Назва з екрана.

• 70 років від дня народження Петра Михайловича Гопича (17.02.1947, с. Комарівці Бар. р-ну), фізика, доктора фізико-математичних наук (1992). Закінчив Харківський університет (1971), де й працював на різних посадах до виходу на пенсію.

Література:

Ранюк, Ю. М. Гопич Петро Михайлович / Ю. М. Ранюк // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 173 : фот.

18 95 років тому народився Володимир Кирилович Карпеко (18.02.1922, м. Козятин – 07.02.1993, м. Москва), російський поет, заслужений працівник культури Бурятії, лауреат премії ім. О. Фадєєва (1981), член СП СРСР (1955).

Література:

Семчук, Л. Поезія і доля / Л. Семчук // Вісн. Козятинщини. – 1999. – 17 лип.

Володимир Кирилович Карпеко // Славні нащадки вільних козаків : бібліогр. покажч. / Козятин. ЦРБ. – [Козятин], 2007. – С. 54–55.

Подолинний, А. М. Карпеко Володимир Кирилович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 374 : портр.

• 85 років від дня народження Олексія Власовича Гусєва (18.02.1932, с. Літинські Хутори, тепер с. Садове Літин. р-ну – 04.11.1976, смт Літин), педагога, краєзнавця.

Література:

Гусєв, О. В. Історія Літина: з найдавніших часів до поч. ХХ ст. / О. В. Гусєв, С. О. Гусєв. – Вінниця : Едельвейс і К, 2004. – 90 с. : іл. – Бібліогр.

Гальчак, С. Гусєв Олексій Власович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 535–536.

20 День Героїв Небесної Сотні відзначається в Україні 20 лютого. Цю пам’ятну дату встановлено Указом Президента України Петра Порошенка 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу наших співвітчизників, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. «Небесна Сотня» – прийнята в Україні збірна назва загиблих учасників акцій протесту на Майдані. Уперше «Небесною Сотнею» полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна Сотня воїнів Майдану», який вона написала 21 лютого 2014 року.

Вінничани – Герої Небесної Сотні

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції гідності… Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) [в т.ч. вінничанам]: Брезденюку Валерію Олександровичу, Полянському Леоніду Петровичу, Шимку Максиму Миколайовичу (Указ Президента України «Про присвоєння звання Герой України» № 890/2014 від 21.11.2014 р.).

Брезденюк Валерій Олександрович (17.06.1963, м. Жмеринка – 18.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), український художник, відомий своїми малюнками на воді. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи у незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жмеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Убитий пострілом у спину вночі під час мітингу на Майдані у Києві.

Полянський Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані). Працював залізничником у Жмеринці, останні роки мешкав у Києві. Брав активну участь з початку акцій протесту на Майдані Незалежності. Був членом Самооборони Майдану. З грудня 2013 р. належав до Барської роти. Загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі у м. Жмеринка.

Шимко Максим Миколайович (21.10.1979, м. Вінниця – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), історик. Учасник Клубу історичної реконструкції «Білий вовк», козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув від кульового поранення снайпером в голову на вулиці Інститутській під час того, як намагався врятувати пораненого. Похований на Центральному міському кладовищі м. Вінниця.

Література та інтернет-ресурс:

Про присвоєння звання Герой України : [Указ Президента України № 890/2014 від 21.11.2014] [Електронний ресурс] // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/18477.html  (дата звернення: 25.11.16). – Назва з титул. екрана.

Шуткевич, О. Щоб пам’ять була вічною... : [про відкриття у центрі міста пам’ят. знаку Небесній сотні та загиблим у зоні АТО вінничанам] / Олеся Шуткевич // Вінниц. газ. – 2015. – 23 січ. – С. 1 : кольор. фот.

Мамай, В. У Вінниці вшанували Героїв Майдану : [про мітинг пам’яті Героїв Майдану біля монумента Небесній сотні] / Вікторія Мамай // Місто. – 2015. – 25 лют. – С. 2.

Поліщук, Л. Невідомі герої Небесної сотні – Юрій Нечипорук з Хмільника та Олександр Царьок із Бершадщини / Людмила Поліщук // 33-й канал. – 2015. – 25 лют. – С. 10 : кольор. фот.

Лісова, В. До річниці Революції гідності. «Героїв кулі не злякають!» – такими були останні слова майданівця Олександра Царька / В. Лісова // 33-й канал. – 2015. – 25 листоп. – С. 4 : фот.

«Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон?» : [про Героїв Небесної Сотні – М. Шимка, Л. Полянського, В. Брезденюка] // Вінничанка. – 2016. – № 2. – С. 4–5 : кольор. фот.

• Третя річниця (20.02.2014) початку російської збройної агресії проти України (2014–2015). Цю дату Верховна Рада визначила як день вторгнення російських військ в Україну. Також саме від цього часу надалі вестимуть відлік тимчасової окупації Криму. Враховуючи військову перевагу Російської Федерації, позицію її керівництва щодо класифікації зовнішньої військової агресії Росії як внутрішньої загрози України, з метою недопущення подальшого введення регулярних російських військ на територію України, прикритих «миротворчою місією» та реалізації «абхазько-осетинського сценарію», 14 квітня 2014 року в Україні була розпочата антитерористична операція без введення воєнного стану. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області (з 14 квітня 2014 року). 27 січня 2015 р. Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором. Ця неоголошена війна скалічила долі мільйонів людей України: тисячі загиблих, сиріт, переселенців, які вимушено покинули свої домівки; економічні втрати. Своїм чорним крилом події на Сході України торкнулися і мешканців Вінниччини. П’ятеро вінничан-учасників антитерористичної операції (АТО) стали Героями України, четверо з них – посмертно.

Інтернет-ресурс:

Верховна Рада визнала 20 лютого 2014 року початком російської збройної агресії [Електронний ресурс] // Zaxid.Net : офіц. сайт. – Режим доступу: zaxid.net/news/showNews.do?objectId=1348579  (дата звернення: 15.10.16), вільний. – Назва з екрана.

Війна на сході України [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Війна_на_сході_України  (дата звернення: 15.10.16), вільний. – Назва з екрана.

«Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» [Електронний ресурс] : Постанова Верховної Ради України № 337-VIII від 21 квітня 2016 р. // Верховна Рада України : офіц. сайт. – Режим доступу: (дата звернення: 15.10.16), вільний. – Назва з екрана.

Російська збройна агресія проти України (2014–2015) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Російська_збройна_агресія_ проти_України...  (дата звернення: 15.10.16), вільний. – Назва з екрана.

 

Вінничани-учасники антитерористичної операції (АТО) – Герої України

Майборода Дмитро Олександрович (17.04.1980, м. Він-ниця – 14.07.2014, с. Давидо-Микільське Краснодон. р-ну Луган. обл.), український військовик, майор. Командир екіпажу літака АН-26 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України (Вінниця). Указом Президента України № 917/2014 від 4 груд. 2014 р. присвоєно звання Герой України (посмертно), за виняткову мужність і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі.

Інтернет-ресурс:

Майборода Дмитро Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Майборода_Дмитро_Олександрович  (дата звернення: 22.07.16), вільний. – Назва з екрана.

Могилко Костянтин Вікторович (27.05.1978, м. Вінниця – 06.06.2014, м. Слов’янськ, Донец. обл.), український військовик, підполковник. Командир літака, командир ескадрильї «Блакитна стежа» 15-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Указом Президента України № 545/2014 від 20 черв. 2014 р. присвоєно звання Герой України (посмертно), за виняткову мужність і героїзм, незламність духу у боротьбі за незалежну Українську державу, вірність військовій присязі.

Інтернет-ресурс:

Могилко Костянтин Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Могилко_Костянтин_Вікторович  (дата звернення: 22.07.16), вільний. – Назва з екрана.

Коваленко Юрій Вікторович (16.07.1977, м. Бершадь – 15.07.2014, поблизу села Провалля, Луган. обл.), український військовик, підполковник. Заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (31 берез. 2015 р., посмертно) присвоєно за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі.

Інтернет-ресурс:

Коваленко Юрій Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Коваленко_Юрій_Вікторович (дата звернення: 28.04.16), вільний. – Назва з титул. екрана.

Собко Сергій Станіславович (11.07.1985, смт Літин), український військовик, підполковник Збройних Сил України. Командир механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу. Указом Президента України № 164/2015 від 23 берез. 2015 р. С. С. Собку присвоєно звання Герой України за особисту мужність, самовідданість та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Інтернет-ресурс:

Собко Сергій Станіславович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Собко_Сергій_Станіславович (дата звернення: 22.04.16), вільний. – Назва з екрана.

Семенов В’ячеслав Анатолійович (23.07.1969, м. Жмеринка – 17.02.2015, Фащівка, Перевальський р-н, Луган. обл., похований у м. Жмеринка), старший лейтенант. Герой України.Мобілізований в серпні 2014-го, заступник начальника першої прикордонної застави Могилів-Подільського прикордонного загону. Указом Президента України від 11 березня 2016 року № 86/2016 Семенову присвоєно звання Герой України.

Література:

Мельник, А. Офіцер-прикордонник зі Жмеринки В’ячеслав Семенов загинув під Дебальцевим. Його тіло досі на окупов. території Донбасу / Анатолій Мельник // 33-й канал. – 2015. – 25 лют. – С. 7 : кольор. фот.

Він був відважним воїном і вірним товаришем : [про жмеринчанина В’ячеслава Семенова, який загинув в АТО] // Жмерин. меридіан. – 2015. – 28 лют. – С. 2 : фот.

Катеринич, Л. Вшанували мужність прикордонників Могилева-Подільського : [їм вручили нагороди, а старшому лейтенанту В’ячеславу Семенову посмертно присвоєно звання Героя України] / Людмила Катеринич // Вінниччина. – 2016. – 1 черв. – С. 2 : фот.

Мельник, А. Героєм України посмертно став жмеринський прикордонник В’ячеслав Семенов / Анатолій Мельник // 33-й канал. – 2016. – 1 черв. – С. 3 : фот.

• 65 років від дня народження Олександра Олександровича Комлєва (20.02.1952, с. Мшанець, нині Козятин. р-ну), географа, геоморфолога, доктора географічних наук (2006), професора (2011).

Література та інтернет-ресурс:

Бортник, С. Ю. Комлєв Олександр Олександрович / С. Ю. Бортник // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 205–206 : фот.

Комлєв Олександр Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Комлєв_Олександр_Олександрович (дата звернення: 22.04.16), вільний. – Назва з екрана.

• 60 років від дня народження Юрія Михайловича Мазура (20.02.1957, с. Маков Дунаєвец. р-ну Хмельниц. обл.), генерального директора ДП «Вінницький завод «Кристал», депутата Вінницької обласної ради 5, 6, 7 скликань. Член постійної комісії обласної Ради з питань розвитку промисловості і підприємництва, інвестиційної та регуляторної політики.

Література:

Мазур, Ю. Юрій Мазур, директор Вінницького заводу «Кристал»: «Світовий рівень якості вінницьких діамантів забезпечений високою кваліфікацією фахівців та ефективністю виробництва» / Ю. Мазур // Мер. – 2004. – № 14. – С. 52–55.

«Індійські Діаманти» або «Russion cut» : наш співбесідник – генеральний директор заводу «Кристал». Підприємства, завдяки якому Вінниця отримала статус діамантової столиці України / записав А. Власенко // 33-й канал. – 2012. – 8 лют. – С. 12 : фот.

21 150 років від дня народження Густава Вольдемаровича Брілінга (21.02.1867, м. Борисов, Білорусія – 1941, за іншими даними – 1942), історика, краєзнавця, музеєзнавця Поділля, засновника і директора Вінницького краєзнавчого музею.

Література та інтернет-ресурс:

Кот, С. І. Дослідник подільської старовини / С. І. Кот // Репресоване краєзнавство (20–30 роки). – Київ, 1991. – С. 191–198.

Маньковська, Р. Г. В. Брілінг як музеєзнавець Поділля / Р. Г. Маньковська // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю. – Хмельницький, 1994. – Ч. 1. – С. 33–35.

Кароєва, Л. Густав Вольдемарович Брілінг / Л. Кароєва // Подільська старовина : зб. наук. пр. – Вінниця, 1998. – С. 5–14.

Брілінг Густав Вольдемарович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Брілінг_Густав_Вольдемарович (дата звернення: 22.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 95 років тому народився Валентин Климентійович Шевчук (21.02.1922, с. Дубові Махаринці, тепер Козятин. р-ну – 07.02.1945, Мюлле-Тюренбург (Пруссія), похований у братській могилі в селищі Черепаново Зеленоград. р-ну Калінінград. обл.), Герой Радянського Союзу. Особливо відзначився в завершальний рік війни, воюючи на 3-му Білоруському фронті.

Література:

Гальчак, С. Герой Радянського Союзу Шевчук Валентин Климентійович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 220 : портр.

23 75 років тому народився Петро Йосипович Головатюк (23.02.1942, с. Рогізна Тиврів. р-ну – 30.09.2007, Вінниця, похований у рід. селі), український поет, член НСПУ (1996).

Література:

Петро Головатюк : [біографія, вірш] // Квіт подільського слова : антол. творів сучас. письменників Вінниччини. – Вінниця, 2006. – С. 271–276 : портр.

Волошенюк, Г. Петро Головатюк : «Я купив би Вам, панно, півсвіту…» : [про життєвий і творчий шлях поета] / Г. Волошенюк // Вінниц. газ. – 2009. – 3 берез. – С. 8.

• 65 років від дня народження Олени Геннадіївни Кізімової (23.02.1952, с. Нексікан Магадан. обл.), художника декоративно-прикладного мистецтва, члена Вінницької організації НСХУ з 1992 р.

Література та інтернет-ресурс:

Кізімова Олена Геннадіївна // Мистецтво Вінниччини : Вінниц. орг. НСХУ 30 років. – Вінниця, 2006. – С. 34–35 : кольор. портр.

Мороз, О. Доки є жінка, доти є народ...: [про захоплення худож. Олени Кізімової ткацтвом] / Оксана Мороз // Вінниц. газ. – 2014. – 7 берез. – С. 1 : кольор. фот.

Кізімова Олена Геннадіївна – Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кізімова_Олена_Геннадіївна  (дата звернення: 22.04.16), вільний. – Назва з екрана.

25 210 років від дня народження Ігнаци Фелікса Добжинського (25.02.1807–1867), польського композитора, диригента, піаніста, педагога. Навчався і викладав протягом 1817–1825 у Вінницькій гімназії.

Література:

Колесник, В. Ігнаци (Ігнаци Фелікс) Добжинський / В. Колесник // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 93–96.

Колесник, В. Добжинський Ігнаци Фелікс / Вікторія Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / Вікторія Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 178–179 : портр.

• 60 років тому народився Іван Іванович Кокуца (25.02.1957, с. Пелинівка Чернівец. р-ну), український прозаїк, драматург. Член НСПУ (2012). Мешкає у Києві.

Література:

Кокуца, І. Софія Потоцька : драма на три дії з поетич. відступами / Іван Кокуца, Михайло Каменюк. – Київ : ТОВ УВПК «ЕксОб», 2004. – 109 с.

Кокуца, І. Вибрані п’єси та оповідання / Іван Кокуца. – Київ : ТОВ УВПК «Ексоб», 2006. – 184 с.

Вітковський, В. Повій, вітре… або Тіні незабутих предків : про село Борівку і його людей / Вадим Вітковський. – Вінниця : Едельвейс, 2013. – 480 с. – Зі змісту: Іван Іванович Кокуца. – С. 259 : портр.

27 105 років тому народився Яків Борисович Давидзон (27.02.1912, смт Муровані Курилівці – 26.01.1998, м. Вустер, США), український фотомитець, військовий фотокореспондент, заслужений працівник культури УРСР, заслужений журналіст УРСР (1987), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977).

Література:

Добко, Т. В. Давидзон Яків Борисович / Т. В. Добко, Ю. С. Левченко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 118 : фот.

Чорна, Н. Фотолітописець епохи : [про легендар. фотолітописця Я. Давидзона] / Надія Чорна // Вінниц. край. – 2014. – № 2. – С. 138–141.

• 85 років тому (27.02.1932) постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК ХІІ скликання разом із ще чотирма областями була утворена Вінницька область. До її складу тоді увійшла 71 адміністративно-територіальна одиниця: 2 міста обласного підпорядкування (Вінниця, Бердичів) та 69 районів сучасних Хмельницької, Вінницької та частини Житомирської областей. Її територія займала 5 млн 249 тис. га землі, на якій проживало 5,1 млн чоловік. Вінницька область вважалася найбільш заселеною частиною України. Були утворені нові органи місцевого самоврядування – обласні відділи: фінвідділ, постачання, наросвіти, охорони здоров’я, зв’язку, облпромвідділ, облкомунгосп, обласна прокуратура, суд та ін. 4 квітня 1934 р. було ліквідовано Староміську сільраду, а Старе місто приєднане до міської смуги м. Вінниця. У 1937 р. з утворенням Кам’янець-Подільської та Житомирської областей до них відійшла значна частина районів Вінницької області (округи були ліквідовані). У її складі залишилися 2 міськради обласного підпорядкування (Вінницька і Могилів-Подільська) та 42 райони. 20 березня 1946 р. був утворений Джуринський район. У січні 1954 p. передано до складу новоутвореної Черкаської області Монастирищенський район. Протягом 1957–1959 і 1962 pp. були ліквідовані Брацлавський, Вороновицький, Дашівський, Джулинський, Джуринський, Комсомольський, Копайгородський, Ободівський, Ольгопільський, Плисківський, Самгородоцький, Ситковецький, Станіславчицький, Турбівський, Уланівський, Чернівецький, Шпиківський, Яришівський райони, а решту районів укрупнено до 13. У 1965–1966 pp. було відновлено 12 районів, у 1979 p. – 1, у 1987 p. – ще 1. Нині Вінницька область має у своєму складі 27 районів, 18 міст, 29 селищ міського типу, 1466 сіл. Середня чисельність населення Вінниччини станом на 01.01.2011 р.: 1641,2 тис. осіб, у т. ч.: сільського – 827,1 тис. осіб, міського – 814,1 тис. осіб. Область розташована в лісостеповій смузі правобережної частини України. По території області протікають 204 річки, з них найбільші – Південний Буг та Дністер. Вона має 202 км державного кордону з Республікою Молдова, межує з 7 областями України (Житомирською, Чернівецькою, Хмельницькою, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Одеською).

Література:

Вінниччина за 50 років після Великої Вітчизняної війни / відп. за вип. О. В. Клімова. – Вінниця : Вінниц. обл. упр. статистики, 1995 – 209 с.

Чотири Вінницькі броди : хронік.-док. колаж : 75-річчю Вінниц. обл. присвячується / Вінниц. облдержадмін. ; упоряд.: М. Ф. Каменюк, В. С. Скрипник. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл.

Історія адміністративно-територіального устрою Вінниччини (від найдавніших часів до сучасності) / Подільська агенція регіонального розвитку ; уклад. О. Петренко. – Вінниця, 2009. – 40 с.

• 85 років тому (27.02.1932) була утворена Вінницька облспоживспілка. Сферою її діяльності була і залишається організація торгівлі, харчування, заготівель, виробництва та надання послуг переважно в сільських населених пунктах області.

Література:

Ладаняк-Жук, С. Провісник епохи : повість-реквієм / Світлана Ладаняк-Жук, М. Пащенко. – Вінниця : Балюк І. Б., 2011. – 228 с. : фот.

Пащенко, М. М. Вінницька обласна спілка споживчих товариств, 1932–2012 / М. М. Пащенко, В. А. Кирилюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2012. – 156 с. : кольор. фот.

• 80 років від дня народження Якова Андрійовича Гончарука (27.02.1937, с. Березівка Липовец. р-ну), вченого-економіста, доктора економічних наук (1990), професора (1987), академіка АН ВШ України (2005).

Література:

Апопій, В. В. Гончарук Яків Андрійович / В. В. Апопій // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 171-172 : фот.

28 115 років від дня народження Василя Корнійовича Зайця (28.02.1902, с. Холодівка, нині Тульчин. р-ну – 05.02.1990, м. Київ), помолога, вченого-селекціонера, літературознавця. Доктор сільськогосподарських наук (1962), професор.

Література:

Довідник садівника / В. К. Заєць, А. О. Романов, В. С. Марковський. – Київ : Либідь, 1994. – 320 с. : іл.

Гонтар, В. Т. Заєць Василь Корнійович / В. Т. Гонтар, А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 108–109 : портр.

• 80 років тому народився Микола Григорович Снісар (28.02.1937, с. Княжа Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 08.07.2011), заслужений працівник легкої промисловості України, державний діяч, керівник ряду промислових підприємств м. Вінниця. З 1995 року – генеральний директор закритого акціонерного товариства «Вінничанка».

Література:

Честь і гордість Вінниччини : [держ. та уряд. відзнаки землякам з нагоди 75-річчя утворення обл.] // Подолія. – 2007. – 3 берез.

Почесні громадяни нашого міста : [Вінниця] // Вінниц. газ. – 2012. – 7 верес. – С. 3–4.

• 65 років від дня народження Ольги Євгенівни Кізлової (28.02.1952, м. Козятин), музикознавця, музичного критика, педагога, члена Національної спілки композиторів України (НСКУ) (2008).

Література:

Голинська, О. А. Ольга Євгенівна Кізлова / О. А. Голинська // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 155 : фот.

• 55 років тому народилася Тамара Іванівна Ямчинська (28.02.1962), педагог, кандидат філологічних наук (1997), доцент, декан-директор інституту іноземних мов ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Література:

Ямчинська Тамара Іванівна // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ; бібліотека. – Вінниця, 2012. – С. 35–36 : кольор. портр.

Цього місяця виповнюється:

• 85 років (1932) відтоді, як у зв’язку із адміністративно-територіальною реформою створено прокуратуру Вінницької області.

Література:

Прокуратура Вінниччини : до 75-річного ювілею прокуратури Вінницької області, 1932–2007 / ред. О. С. Шморгун. – Він-ниця : Держ. картогр. ф-ка, 2007. – 232 с. : кольор. фот.

Прокуратура Вінницької області в період з 1991 до 2011 року : присвячується 20-річчю утворення Прокуратури України / редкол.: О. М. Мрихин [та ін.]. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2011. – 200 с. : кольор. фот.

• 25 років (1992) Вінницькому державному обласному телебаченню. Сьогодні воно забезпечує щоденне 20-годинне інформування практично 2 млн мешканців Вінницької, третини Хмельницької, Тернопільської, Одеської, Кіровоградської, Житомирської, Черкаської областей України, частково Молдови власними інформаційно-аналітичними, публіцистичними, тематичними та розважальними творчими доробками.

Література:

ВІНТЕРА святкує ювілей 80+20=100 років разом : [з історії ВОДТРК «ВІНТЕРА»] // Независ. курьер. – 2012. – 30 трав. – С. 5 : фот.

Заозерна, Л. Славне століття : [про ювілей держтелерадіокомпанії «Вінтера», до складу якої входить обласне радіо (80 років), та ВДТ (20 років)] / Любов Заозерна // Вінниччина. –2012. – 6 черв. – С. 3 : фот.

Василь Максимович Мороз народився 2 лютого 1942 р., у с. Озеро Немирівського району Вінницької області. Доцент (1977), доктор медичних наук (1984), професор (1986), заслужений діяч науки та техніки України (1993), член-кореспондент АМН України в галузі фізіології (2002), Герой України (2003), академік Національної академії медичних наук України (2010), ректор Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова.

У 1967 р. закінчив Вінницький державний медичний інститут. З 1967 до 1968 р. працював терапевтом Шпиківської дільничної лікарні Вінницької області. Подальша діяльність В. М. Мороза пов’язана з Вінницьким медичним університетом: в. о. асистента кафедри нормальної фізіології (1968–1969 рр.), аспірант цієї ж кафедри (1969–1972), асистент (1972–1976) і за сумісництвом вчений секретар Ради навчального закладу (1975–1982); доцент (1976–1984), професор (1984–1991) і за сумісництвом декан педіатричного факультету (1984–1986); завідувач кафедри (1991–2015). З 1986 до 1988 р. – проректор з навчальної роботи ВНЗ, заступник декана лікувального факультету (1982–1984). З 1988 року – ректор Вінницького державного медичного інституту, з 1994 року – ректор Вінницького державного медичного університету ім. М. І. Пирогова, якому в 2002 р. було надано статус національного.

Один з провідних учених в галузі фізіології людини. Голова Асоціації працівників вищих медичних навчальних закладів України (з 1990 р.), голова ради ректорів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації Вінницького вузівського центру (ВНЗ Вінницької, Хмельницької, Житомирської обл.)

Член президії Вченої ради МОЗ України, президент заснованої на базі ВНМУ Міжнародної академії інтегративної антропології; з 1991 р. – член Всесвітньої організації з вивчення мозку (IBRO); головний редактор наукових журналів «Вісник Вінницького національного медичного університету», «Вісник морфології» та «Biomedical and Biosocial Anthropology», які видаються у ВНМУ ім. М. І. Пирогова, член редколегій та редакційних рад ряду інших фахових журналів. Брав активну участь у розробці заходів з реформування в Україні вищої медичної освіти, соціального захисту співробітників вищих навчальних закладів і студентів.

За час його діяльності на посаді ректора побудовано новий навчальний корпус, реконструйовано морфологічний корпус, у якому обладнані сучасні аудиторії й навчальні кімнати, збудовано гуртожиток № 6, науково-дослідний центр, центр нових інформаційних технологій з друкарнею. Закінчується будівництво нового корпусу наукової бібліотеки. Здійснена комп’ютеризація з використанням мережі Інтернет, започатковано підготовку за новими спеціальностями: «стоматологія», «фармація», «клінічна фармація», «медична психологія», створено нові кафедри, розширене міжнародне співробітництво навчального закладу.

В. М. Мороз – ініціатор створення науковцями ВНМУ системи СКІФ, яка є віртуальною моделлю людського організму з відтворенням усіх можливих органів та функцій. Ректор – автор ідеї створення університетської клініки у Вінниці, яка працюватиме за європейськими стандартами та включатиме потужний діагностичний центр. У 2013 р. з ініціативи В. М. Мороза та професора П. Ф. Колісника у ВНМУ ім. М. І. Пирогова створена кафедра медичної реабілітації та медико-соціальної експертизи.

Під керівництвом В. М. Мороза підготовлена численна кількість докторів та кандидатів медичних наук. З ініціативи ректора налагоджено активне співробітництво з медичними факультетами багатьох країн, університет отримує гранти фондів Спаркмана і Фогерті (США). Велика заслуга В. М. Мороза в тому, що Вінницький медичний інститут набув статусу університету та статусу національного вищого медичного навчального закладу.

Обирався депутатом Вінницької обласної ради народних депутатів (1990–1994), на громадських засадах працював заступником голови цієї ради (1992–1994).

Автор численних наукових праць, раціоналізаторських пропозицій, винаходів. Наукові пошуки В. М. Мороза стосуються досліджень ролі структур головного мозку у формуванні центральних механізмів програмування і контролю довільних рухів; проблеми адаптації, здоров’я населення України, ін.

Діяльність В. М. Мороза високо оцінена керівництвом держави. За досягнення в розбудові ВНМУ ім. М. І. Пирогова, внесок у підготовку в Україні висококваліфікованих медичних і фармацевтичних кадрів, організацію досліджень з актуальних для України проблем охорони здоров’я її населення В. М. Мороз нагороджений орденами: «За заслуги» III ступеня (1997), Ярослава Мудрого V ступеня (2002), орденом УПЦ Святого Рівноапостольного великого князя Володимира І ступеня (2008); ПочесноюГрамотою Кабінету Міністрів України (2002) та Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003). 24 серпня 2003 року Указом Президента України В. М. Мороз удостоєний високого звання Герой України з врученням ордена Держави. Лауреат Національної медичної премії України у номінації «Викладачі та ректори медичних навчальних закладів» (2012). Розпорядженням голови Вінницької обласної Ради В. М. Мороза нагороджено найвищою регіональною нагородою – Почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною».

О. А. Юрчишина

 Література 

Праці В. М. Мороза

Физиология дыхания : учеб. пособ. для мед. вузов / В. Μ. Мороз, О. В. Левчук, М. В. Йолтуховский [и др.] ; ВНМУ им. Н. И. Пирогова, каф. норм. физиологии. – Винница, 2010. – 76 с. – Библиогр.: с. 74.

Фізіологія : підручник для студентів вищих медичних навчальних заклакладів IV рівня акредитації / [В. Г. Шевчук, В. М. Мороз, С. М. Бєлан [та ін.]] ; за ред. чл.-кор. НАПН України, проф. В. Г. Шевчука. – Вид. 2-ге, випр. і допов. – Вінниця : Нова Книга, 2015. – 448 с. : іл. – Бібліогр.: с. 434–438.

Про В. М. Мороза

Мороз Василь Максимович // Заслужені винахідники і раціоналізатори України : вибр. фундам. наук. пр., присвяч. 10-річчю незалежності України / І. М. Азарський, В. С. Компанець, О. О. Азарська [та ін.]. – Вінниця ; Хмельницький, 2001. – Кн. 2. –С. 14–17 : фот.

Скрипник В. Герой України / В. Скрипник // Ядро інтелігентності / ред. і упоряд. В. Климчук. – Вінниця, 2004. – Т. 2 – С. 7–12 : фот. – (Б-ка газ. «Подолія’2003») ; Подолія. – 2003. – 7 жовт. – С. 4–5 : фот.

Мороз Василь Максимович : бібліогр. покажч. : до 65-річчя від дня народж. / ВНМУ ім. М. І. Пирогова ; ред.: М. В. Йолтухівський, О. В. Власенко. – Вінниця, 2007. – 42 с. : фот. – (Серія «Вчені нашого університету»).

Мороз Василь Максимович // Вінниччина медична : знаменні й пам’ятні дати. 2012 : календар / уклад. О. А. Юрчишина ; відп. за вип. Л. І. Шпукал. – Вінниця, 2011. – С. 4–6 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Академіку НАМН України В. М. Морозу – 70 років // Журнал НАМН України. – 2012. – Т. 18, № 1. – С. 140–141.

Вершини скоряються сильним : біобібліогр. покажч. до 70-річчя від дня народж. Мороза Василя Максимовича / уклад.: Н. М. Кравчук, Л. В. Сухарєва, О. А. Юрчишина ; відп. за вип. Л. І. Шпукал ; авт. вступ. ст.: В. В. Петрушенко, М. В. Йолтухівський. – Вінниця, 2012. – (Серія «Вчені нашого університету»). – 1 електрон. опт. диск (СD-ROM); 12 см. – Систем. вимоги: Windows 98, XP.

У самому центрі міста стоїть споруда Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва, яка є його гордістю й окрасою. Сьогодні – це одна з найбільших книгозбірень області, інформаційний, культурно-просвітницький, науково-методичний, координаційний центр для бібліотек різних видів і форм власності регіону, головне книгосховище та депозитарій краєзнавчої літератури Вінниччини.

Але повернімось до витоків її заснування… 20 лютого 1902 р. міська Дума на своєму засіданні, прагнучи вшанувати пам’ять М. В. Гоголя, до 50-річчя з дня смерті письменника вирішила «закласти початок Вінницькій публічній бібліотеці ім. Гоголя». Проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Г. Г. Артинов. У пояснювальній записці він відмічав, що за зразок брав американські бібліотеки, з точки зору «найкращих засобів зберігання книжкових скарбниць і надання публіці можливості вільно користуватись ними».

У травні 1904 р. розпочато будівництво приміщення міської публічної бібліотеки. Кошторис на будівництво та обладнання склав 14 797 крб. 92 коп. Упродовж наступного року здійснювалося облаштування бібліотеки та комплектування її фонду.Першим бібліотекарем новоствореної книгозбірні була дворянка К. С. Вознесенська, яка працювала тут до травня 1921 р. Наприкінці 1906 р. подільський губернатор затвердив «Правила користування книгами та періодичними виданнями з Вінницької міської публічної бібліотеки імені Гоголя». Фонд книгозбірні складав 6 423 примірники книг і 41 періодичне видання.

2 (15) лютого 1907 р. відбулося урочисте відкриття бібліо-теки. 1908 р. К. С. Вознесенська підготувала перший звіт про її діяльність. 1909 р. вийшов друком «Каталогъ книгъ Винницкой Городской Библіотеки въ память Н. В. Гоголя», на видання якого було виділено кошти в сумі 800 крб. Це був перелік 6 тис. книг, наявних на той час у бібліотеці. Один примірник каталогу та частина видань, вміщених у ньому, зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань донині.

1923 р. Гоголівська бібліотека стає центральною міською (пізніше – центральною окружною). До її фондів надходять книги і періодичні видання з розформованих навчальних закладів, націоналізованих приватних зібрань.

Цього ж року було організовано дитячий відділ, на базі якого 1927 р. започатковано майбутню обласну бібліотеку для дітей ім. І. Я. Франка. 1923 р. бібліотеці присвоюється ім’я К. А. Тімірязєва (на відзначення 80-річчя від дня народження ученого-природознавця).

1926 р. створено літературне об’єднання, яке організовувало зустрічі з відомими письменниками. До 20-ї річниці утворен-ня бібліотеки видано друкарським способом її «Відчит…».

З 1930 р. до складу бібліотеки включено науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН у Мурах (це давній чернечий комплекс на території міста, історична пам’ятка Вінниці). Фонд поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу В. Д. Отамановським та іншими членами Кабінету виучування Поділля.

У 1934 р. бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва надано статус обласної. 1936 р. вона отримала 3-поверхове приміщення (докорінно перебудоване старе і добудоване нове було визнано пам’яткою архітектури місцевого значення).

У передвоєнний, 1940-й, у книгозбірні працювало 57 бібліотечних фахівців. Її фондом, що нараховував понад 400 тис. видань, користувалося 15 779 читачів.

З початком німецько-фашистської окупації гітлерівці розмістили в приміщенні бібліотеки фельдкомендатуру. Фашисти знищили каталоги, картотеки, інші облікові документи й більшу частину фонду. Залишаючи Вінницю 18 березня 1944 р., окупанти спалили основне приміщення бібліотеки. Загальний збиток склав 2 млн 158 тис. крб.

Після визволення міста «Тімірязєвка» ще довгий час залишалася в Мурах, переживаючи післявоєнну розруху та спустошення. Фонди книгозбірні поповнювалися надходженнями з Держлітфонду і бібліотек країни (загалом отримано 84 тис. прим.). У 1944–1949 рр. вона одержувала обов’язковий безкоштовний примірник усіх цінних видань.

З 1952 р., коли бібліотеку очолив Герой Радянського Союзу І. М. Філіповський, розпочалася її відбудова і реконструкція. Продовжувалася ця робота до 1955 р. У цей період було започатковано ряд видавничих проектів, відкрито університет «Книга і суспільство» (1961).

Після отримання у 1966 р. статусу наукової було створено низку галузевих відділів. 1989 р. до бібліотеки почав надходити Всесоюзний обов’язковий примірник книг.

У 1990 р. бібліотека отримала додаткове приміщення в адміністративній будівлі (по вул. Соборній, 70), де було відкрито філію. На сьогодні там розташовані відділи мистецтв, економіки і новітніх технологій, документів іноземними мовами з інформаційно-ресурсним центром «Вікно в Америку», сектор правової інформації, регіональний тренінговий центр (РТЦ).

У 2012 р. відповідно до Типової затверджено нову структуру ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, яка включає 27 відділів і секторів.

Загальний обсяг фонду «Тімірязєвки» на 01.01.2016 р. складає 975,8 тис. документів більш ніж 40 мовами світу на різних носіях інформації, серед них – 2,8 тис. електронних видань. Передплата українських періодичних видань останніх два роки здійснюється в межах 520 назв. Бібліотека отримує обов’язковий місцевий примірник усіх видань.

Гордістю бібліотеки є фонд рідкісних і цінних видань, яким опікується спеціальний відділ, створений 2000 р. На початок 2016 р. він нараховує 36,9 тис. прим., універсальних за змістом та різноманітних за мовними ознаками, типами, видами та технікою відтворення документів. Хронологічні рамки становлять від ХV до ХХІ ст., найстаріша з них – інкунабула (1492). Українські книги складають приблизно 5 тис. прим.

У бібліотеці створено систему каталогів і картотек, власні інформаційні продукти, зокрема електронний каталог. Обсяг власних бібліографічних баз даних на початок 2016 р. складає понад 1 млн записів, з них в електронному каталозі – більше 183 тис. Створені і поповнюються електронні бази даних краєзнавчого характеру: «Література про Вінницьку область», «Вінничани – учасники Революції гідності та АТО» та багато інших.

Щорічно бібліотека обслуговує в межах 40 тис. користувачів, які опрацьовують понад 770 тис. документів. Кількість відвідувань становить біля 330 тис. разів, з них 179 тис. звернень на веб-сайт. Користувачі отримують пластикові читацькі квитки.

Аби донести до вінничан та усіх потенційних користувачів відомості про інформаційні ресурси, бібліотечні послуги традиційно проводяться різноманітні акції з реклами бібліотеки, зокрема: екскурсії, Дні відкритих дверей, флешмоби, акція «Бібліотека виходить у місто», демонструються відеоролики про бібліотеку.

За участі науковців, письменників, громадськості проводяться творчі акції, найвагоміші з яких – традиційні Стусівські читання, свята до Міжнародного дня рідної мови, Дня української писемності та мови, презентації нових книг.

Усі бажаючі можуть долучитися до роботи клубів і об’єднань за інтересами – «INTERMEZZO», «Дослідник краю», «Садівник», кіноклуб «Х Муза», «Феміда», «Я + Ти = Ми», «Твій бізнес від А до Я», Театр книги «Прочитання», «Любительки оповідань Вінниці» («ЛОВ»), удосконалити свої знання з іноземних мов у гуртках спілкування англійською, польською, німецькою, французькою мовами.

Не одне десятиліття експонують свої художні роботи місцеві митці, серед них – юні таланти, та представники інших регіонів України.

Турботою та увагою оточені у бібліотеці люди з особливими потребами. За двосторонніми договорами заклад співпрацює з центрами та громадськими організаціями, які опікуються інвалідами.

Наукова діяльність здійснюється шляхом організації регіональних досліджень, проведення міжнародних та участі у всеукраїнських науково-практичних конференціях, підготовки і видання наукових, аналітичних та бібліографічних посібників. Відділ рідкісних і цінних видань здійснює історико-книгознавчі дослідження.

2007 р. бібліотека відзначила своє 100-річчя. Було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації», матеріали якої опубліковані в збірнику. Вийшла друком монографія з історії книгозбірні «Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення».

Традиційними стали міжнародні краєзнавчі науково-практичні конференції, які проводяться бібліотекою кожних два роки. Уперше започатковано конференції з усної історії.

Організовуються школи керівника для директорів центральних районних (міських) бібліотек, засідання клубу ділових зустрічей методистів області, виїзні творчі майданчики для сільських бібліотекарів та виїзні Дні інформації екологічного спрямування. Відбулися обласні бібліотечні форуми у 2011, 2013, 2015 та 2016 рр. Сприяють розвитку творчої активності професійні конкурси для бібліотечних працівників, серед них: «Світло провінції» (2012), «Бібліопрояв» (2013), до 200-річчя Т. Г. Шевченка (2014), «Видимі історії про книги» (конкурс буктрейлерів, 2014), «Молодіжне «ДЕФІЛЕ» (2016).

Розвиваються віртуальні сервіси для віддалених користувачів. З 2003 р. впроваджено послугу «Віртуальна довідка». Щорічно проводяться Місячники популяризації екологічних знань, Дні інформації, Дні фахівця, Дні бібліографії, готуються і представляються на веб-сайті бібліотеки бібліографічні списки та щомісячне електронне видання «Хроніка культурного життя Він-ниччини» (з 2013).

Результатом науково-краєзнавчих досліджень є бібліографічні науково-допоміжні, рекомендаційні, біобібліографічні і персональні посібники із серій: «Наші видатні земляки» (з початку 80-х рр.), «Творчі імена Вінниччини» (з 2010), «Письменники Вінниччини» (з 2011), «Діячі культури і мистецтв краю» (з 2012), які готують і видають провідні фахівці бібліотеки. Усі вони представлені в електронному вигляді на веб-сайті бібліотеки в розділі «Наші видання». З 1957 р. до 2000 р. включно виходив щорічний бібліографічний покажчик «Література про Вінницьку область» (після 2001 р. створено однойменну ЕБД), хронологічний довідник «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини» (з 1962 – і донині). Видання останнього періоду – «Постать Василя Стуса над плином часу»: до 70-річчя від дня народження (2008), «Т. Г. Шевченко і Вінниччина»: до 200-річчя від дня народження (2013), «Павло Іванович Муравський – легенда українського хорового співу» (до 100-річчя від дня народження Героя України) (2014) та багато ін. У серії «Діячі культури і мистецтв краю» побачили світ збірники матеріалів, присвячених 75-річчю від дня народження А. Й. Лучка, 60-річчю від дня народження Н. І. Морозової та ін.

Серед тематичних бібліографічних покажчиків – «Кабінет виучування Поділля – яскрава сторінка краєзнавчого руху на Вінниччині (1924–1930)» (2011), «Стародруки XVI ст. у фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва : ілюстр. каталог» (2012), «Litera scripta manet : каталог автографів на книгах відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва» (2016), 1–7 випуски альманаху «Подільський книжник» та ін. Довідкові видання – «Вінниччина бібліотечна» (2003), «Інформаційний ресурс бібліотеки. Інновації. Суспільство» (2004).

Основні проекти, які виграла бібліотека: грант від фонду «Євразія» (1996) – розпочато автоматизацію бібліотечно-бібліографічних процесів та входження у світову мережу Інтернет. 2001 р. – перемога в конкурсі проектів «Інтернет для читачів публічних бібліотек “LEAP”», відкрито Інтернет-центр. Цього ж року відбувся інформаційний ярмарок «Сучасна Британія». 2002 р. – грант на реалізацію проекту «Електронне урядування ГДМУ» (громадський доступ до місцевого уряду) від Міжнародного фонду «Відродження». 2003 – за сприяння Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні при відділі літератури іноземними мовами відкрито Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку».

2006 р. – за підтримки МФ «Відродження» в рамках проекту «Європейське місто Вінниця прямує до Європи» відкрито Центр європейської інформації.

З 2008 р. бібліотека входить до складу Мережі Пунктів Доступу Громадян до офіційної інформації органів державної влади (ПДГ).

У червні 2010 р. відкрито Регіональний тренінговий центр (РТЦ) у рамках реалізації проектів Міжнародної програми «Бібліоміст». На базі РТЦ проводяться тренінги для бібліотечних працівників області та користувачів бібліотеки.

У 2012 р. бібліотека виграла конкурс програми «Бібліоміст» з проектом «Вчимося створювати гармонію і успіх» як «Навчально-інноваційна бібліотека-2011». Упродовж дії проекту (2011–2014 рр.) проведено тренінг «Дизайн бібліотеки: пошук свого образу» для бібліотечних працівників у 11 регіонах України та видано навчальний посібник «Бібліотечний дизайн: історія, розвиток, майбутнє».

З травня 2012 р. за підтримки Генерального Консульства Республіки Польща в м. Вінниця при відділі документів іноземними мовами розпочав роботу Центр польської літератури та інформації.

За фінансової підтримки програми «Бібліоміст» 2013 р. було проведено міжрегіональний ярмарок «Бібліотечні інновації для громад: створюємо майбутнє», що проходив за участю представників 5 областей.

За підтримки Посольства США в Україні у 2013 р. реалізовано соціальний проект «Нові обрії: розширення мережі користувачів» – встановлення ліфтової платформи у філії бібліотеки (вул. Соборна, 70) для надання безперешкодного доступу користувачам з особливими потребами до інформації та літератури іноземними мовами, ЕБД та сприяння у вивченні ними іноземних мов.

З 2013 року для дітей віком від 2 до 12 років здійснюється проект – дитячий майданчик «Створення інформаційного простору для дітей в Інформаційному Центрі “Вікно в Америку”». При відділі попереднього замовлення, МБА і видачі літератури діє дитяча кімната «Пізнайко».

З 2014 р. бібліотека бере участь у реалізації проектів «Бібліотеки і виборчий процес: навчаємо бібліотекарів і виборців реалізації конституційних прав» та «Бібліотеки як центри підтримки громад в умовах воєнної загрози: особливості та потреби організації надання послуг внутрішньо переміщеним особам (ВПО)». У 2016 році «Тімірязєвка» приєдналася до проекту «ПОЛіС» (Поліція і Спільнота).

Бібліотека представляє свої краєзнавчі продукти на веб-порталі та веб-сайті. Повні тексти краєзнавчих документів подано в рубриках «Твори письменників Вінниччини», «З фондів рідкісних і цінних видань», «Літературна Вінниччина», які складають основу краєзнавчої електронної колекції документів.

Парк комп’ютерних машин на початок 2016 р. становить понад 130 одиниць, 116 з яких підключені до Інтернету. У відділі документів іноземними мовами встановлено 3D принтер і 3D сканер. У бібліотеці діє зона Wi-Fi. Інтернет-ресурси: офіційний сайт (з 1998), електронний каталог, Вінницький інформаційний портал (з 2000) та бібліотечні блоги. Бібліотека також представлена в соціальних мережах.

Колектив ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – це команда професіоналів, однодумців, де знання і досвід старшого покоління у поєднанні з креативними, сміливими рішеннями молоді працюють на позитивний результат. На сьогодні штат закладу налічує понад 130 співробітників, з них – 98 бібліотечних працівників, 86 з яких мають вищу освіту, 56 – вищу спеціальну, 12 – базову вищу, 9 – базову вищу спеціальну. Більше половини працівників мають стаж бібліотечної роботи понад 20 років, третина – молодь до 35 років.

Сумлінна праця і відданість справі багатьох членів колективу високо оцінена державою та місцевими органами влади. За історію бібліотеки п’ять працівників були удостоєні звання «Заслужений працівник культури», зокрема: Лучко А. Й. (1967), Циганюк В. Ф. (1986), Цимбалюк П. І. (2004), Авраменко Г. М. (2007), Морозова Н. І. (2012). Багато співробітників нагороджені орденами, медалями, почесними відзнаками Міністерства культури України, почесними грамотами і подяками державних структур та громадських організацій.

Вагомий внесок у розвиток бібліотеки зробили такі працівники: Філіповський І. М. (колишній директор бібліотеки, Герой Радянського Союзу), Смагло Г. К. (колишній заступник директора бібліотеки, кавалер двох орденів Слави), Барашивець Н. М., Бірюкова Т. Й., Борачук Є. І., Буднік Л. С., Гаврилюк Н. Ю., Генераленко Л. І., Дьяконова Р. І., Зубалєй Л. В., Івахова С. Г., Костюкова І. І., Кудінова Б. Х., Лучко В. В., Маковійчук Є. М., Мельник Н. В., Морозова Л. Д., Подруцька Г. Г., Сенкевич А. В., Слюсарчук М. М., Спиця М. Г., Талеснік Т. М., Тимощук Л. М., Філіповська С. І. та ін.

Чимало здібних і самовідданих співробітників продовжують справу своїх попередників і творять сьогодення бібліотеки, серед з них: Антонюк О. Ю., Біла Л. П., Валігура І. М., Введенська Л. В., Герасимова Т. В., Гуменюк Т. Ф., Джуринська Т. О., Зіньковська О. О., Заря Л. І., Кароєва Т. Р., Карягіна М. Ю., Кізян О. І., Когут О. Б., Коновальчук О. М., Коцюбська В. М., Кристофорова Т. П., Марченко Т. М., Марчук О. В., Марчук Т. О., Ніколаєць О. Г., Осадчук К. М., Приходько Л. І., Ревенко М. Б., Ружанська В. П., Сеник Л. Б., Слотюк Г. М., Середюк В. Я., Спиця Н. В., Стояльникова О. В., Чернецька Л. Д., Якущенко А. С. та багато інших.

Н. І. Морозова

Література та інтернет-ресурси

Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 208 с.

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : монографія / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; авт. проекту В. Ф. Циганюк ; авт. кол.: Г. М. Авраменко, Т. В. Герасимова, І. М. Журавлівський та ін. ; упоряд. тексту: М. Г. Спиця, О. І. Кізян, Н. І. Морозова; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2007. –312 с. : фото, арх. док. – (Віковому ювілею Бібліотеки присвячується)

Литвин, М. Бібліотечний майстер-клас : [на базі б-ки відбулася Всеукр. наук.-практ. конф. «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації». Бесіда із дир. Н. І. Морозовою] / М. Литвин // Культура і життя. – 2007. – 11 лип. – С. 2.

«Світло землі Подільської…» : ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва в публікаціях (1907–2007) : бібліогр. покажч. / уклад. О. С. Михайлюк ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і туризму Він-ниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2007. – 88 с.

Столітній шлях Бібліотеки у її виданнях : бібліогр. покажч. / уклад.: Г. М. Авраменко, О. М. Панчук ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2007. – 112 с. – (Віковому ювілею Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва присвячується).

Цимбалюк, П. І. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва / П. І. Цимбалюк // Енциклопедія сучас. України, Т. 4 (В-Вог). – Київ, 2005. – С. 561–562.

Всесвіт. Книга. Ми / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; над фільмом працювали : Л. Червона, І. Міхеєв, К. Кирилюк; гол. консультант Н. Морозова. – Електрон. відеодані (8 файлів : 2698838016 байт). – Він-ниця : Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2008. – 1 електрон. оптич. диск (DVD-R) : кольор. ; в контейнері 14х12,5. – Систем. вимоги : Pentium-II ; 128Mb RAM ; Windows 95/98/NT. – Назва з контейнера.

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва у власних виданнях та публікаціях (2007–2012) : бібліогр. покажч. / уклад.: О. Ю. Антонюк, Г. А. Біловус ; вступ. ст. Н. І. Морозова; ред. М. Г. Спиця ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Електрон. текст. дані. – Вінниця : Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2013.

Морозова, Н. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва [Електронний ресурс] : [стаття] / Наталія Морозова // Українська бібліотечна енциклопедія : сайт. – Електрон. текст. дані. – Київ, 2016. – Режим доступу: http://ube.nplu.org/article/Вінницька%20обласна%20універсальна%20наукова%20бібліотека%20ім.%20К.А.Тімірязєва  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва з титул. екрана. – Опис. засн. на версії, датов.: 21.01.2016.

Весняний день. Вологий вітер. Хмари.

Гримлять струмки. Ламаються льоди.

Граки в садах влаштовують базари.

В полях – озера талої води. 

То дощ. То сніг. То пролісків іскринки.

То перший грім. То пломінка блакить…

Усе мінливе, наче настрій жінки:

Не добереш, чого чекать за мить.

М. Луків

1 День народження Явдохи Зуїхи (справж. – Явдоха Микитівна Сивак) (01.03.1855, с. Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с. Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г. Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М. Рильського. Її ім’ям у с. Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити», де в образах Я. Зуїхи та Г. Танцюри уславлено хранителів народної мудрості для прийдешніх поколінь.

Література:

Зуїха, Я. Пісні Явдохи Зуїхи / записав Гнат Танцюра. – Київ : Наук. думка, 1965. – 810 с. – (АН УРСР; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського).

Танцюра, Г. Загадки Явдохи Зуїхи / Гнат Танцюра. – Київ : Народознавство, 1996. – 44 с. – (Бібліотека часопису «Народознавство»).

Цвігун, Т. Найвизначніша народна співачка слов’янського світу : [Явдоха Зуїха] / Т. Цвігун // Світлиця. – 2005. – № 1. – С. 2–3.

Червінчук, І. Явдоха Зуїха: «За гарну пісню дала б око видерти...» / Інна Червінчук // Вінничанка. –2010. – № 3. – С. 10–11.

Плахотнюк, А. Пісні Явдохи Зуїхи живуть у серцях : [свято пісні в с. Кущинці Гайсин. р-ну до 160-річчя від дня її народж.] / А. Плахотнюк // Трибуна праці. – 2015. – 17 берез.

• 85 років від дня народження Чеслава Васильовича Копецького (01.03.1932, с. Носиківка Шаргород. р-ну – 27.01.1988, м. Москва), фахівця у галузі металознавства та технології високочистих металів та сплавів, оброблення неорганічних матеріалів, доктора технічних наук (1974), професора (1974), член-кореспондента АН СРСР (1979). Двічі лауреат Державної премії СРСР (1968, 1983).

Література:

Васильєва, Р. Л. Копецький Чеслав Васильович / Р. Л. Васильєва // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 424 : фот.

• 70 років від дня народження Федора Івановича Василенка (01.03.1947, с. Хижинці Вінниц. р-ну), педагога, скульптора, члена НСХУ (1988). Працює в галузі монументальної скульптури. Нині – доцент кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка».

Література та інтернет-ресурс:

Левицька, Н. М. Василенко Федір Іванович / Н. М. Левицька // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 112 : портр.

Василенко Федір Іванович [Електронний ресурс] // Electronic Encyclopedia of Lviv [Електронна енциклопедія Львівської політехніки wiki] : офіц. сайт. – Режим доступу: wiki.lp.edu.ua/wiki/Василенко_Федір_Іванович (дата звернення: 01.02.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 60 років від дня народження Віктора Васильовича Попельнюка (01.03.1957), заслуженого лісівника України, відмінника лісового господарства (2002). Очолював ДП «Він-ницький лісгосп». Депутат Вінницької обласної Ради 5 скликання.

Література та інтернет-ресурс:

Вовк, С. Почесне звання – висока відзнака і визнання : указом Президента України почесне звання «Заслужений лісівник України» присвоєно директору ДП «Вінницький лісгосп» Попельнюку Віктору Васильовичу / Станіслав Вовк // Вінниччина. – 2013. – 13 лют. – С. 6 : фот.

Попельнюк Віктор Васильович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // «Who-is-who.ua» : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://who-is-who.ua/main/page/ecology2006/66/176  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана.

4 75 років тому народився Володимир Макарович Кожухар (04.03.1942, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну), фахівець у галузі будівництва, доктор технічних наук (1993), професор (1998).

Література:

Кулик, Т. В ім’я історії і славної людини : [про науковця, дослідника історії села Велика Кісниця В. Кожухаря] / Т. Кулик // Ямпіл. вісті. – 2011. – 2 лют.

Боровіна, Л. П. Кожухар Володимир Макарович / Л. П. Боровіна // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 607 : портр.

• 65 років тому народилася Людмила Броніславівна Тарнашинська (04.03.1952, с. Тучин-2 Тучин. р-ну Рівнен. обл.), письменниця, літературознавець, журналістка, доктор філософії (Мюнхен, УВУ, 1996), доктор філологічних наук (2014), член НСЖУ, НСПУ (1996). До 1972 р. жила на Вінниччині (Томашпіль, Ямпіль, Немирів).

Література та інтернет-ресурс:

Слюсарчук, С. Гордість Немирова : [Людмила Тарнашинська] / С. Слюсарчук // Прибуз. новини. – 2013. – 10 січ. – С. 4.

Немирівщина в особистостях (поч. ХХ ст. – сучасність) : [в ст. включено коротку біогр. довідку про Л. Б. Тарнашинську] // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзнав. нариси / О. І. Лесько [та ін.]. – Вінниця, 2013. – С. 93–94 : портр.

Тарнашинська Людмила Броніславівна [Електронний ресурс] : біогр. дані // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тарнашинська_Людмила_Броніславівна  (дата звернення: 01.02.2016), вільний. – Назва з екрана.

7 105 років від дня народження Тамари Федорівни Янко (07.03.1912 (за іншими даними – 07.07.1912), м. Жмеринка – ? 1988, Москва), педагога, радянської оперної співачки, народної артистки РРФСР (1977), першої виконавиці легендарної пісні М. Блантера і М. Ісаковського «Катюша».

Література:

Антонюк, О. Янко Тамара Федорівна / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / Олег Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 251 : фот.

• 70 років тому народився Віктор Андрійович Наконечний (07.03.1947, с. Клембівка Ямпіл. р-ну – 25.12.15, там само), майстер народного малярства, витинанки та писанки, заслужений майстер народної творчості України (2000), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Лауреат Шевченківської премії 2009 р. за серію картин «Краю мій сонячний».

Література:

Наконечний, В. Віктор Наконечний – народний майстер : [бесіда із заслуж. майстром нар. творчості, худож. В. Наконечним] / Віктор Наконечний ; записала Ганна Секрет // Будьмо знайомі / Г. В. Секрет. – Вінниця, 1999. – С. 169–176 : кольор. іл.

Мельник, В. І. Двічі Шевченківський: [про лауреата Шевченків. премії худож. В. А. Наконечного] / В. І. Мельник // Силуети на кольоровому тлі : дванадцять нарисів та одне інтерв’ю / Віктор Мельник. – Вінниця, 2011. – С. 8–11.

Волошенюк, І. Шевченківський лауреат Віктор Наконечний/ І. Волошенюк // Світлиця. – 2014. – С. 10–14 : кольор. фот. – (Спец. вип.).

Рябий, М. Світ належить митцям: [пам’яті Віктора Наконечного] / Микола Рябий // Літ. Україна. – 2016. – 21 січ. – С. 12 : фот.

8 75 років від дня народження Олексія Андрійовича Гончара (08.03.1942, с. Вербка Чечельниц. р-ну), лікаря-рентгенолога, доктора медичних наук (2000), професора (2005). Закінчив Вінницький медичний інститут (1966). Від 1978 р. працює уНаціональній медичній академії післядипломної освіти.

Література та інтернет-ресурс:

Гош, Р. І. Гончар Олексій Андрійович / Р. І. Гош // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 148 : портр.

Гончар Олексій Андрійович [Електронний ресурс] // Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (НМАПО) : офіц. сайт – Режим доступу: nmapo.edu.ua/index.php/uk/.../1404-gonchar-oleksij-andrijovich (дата звернення: 26.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

9 День народження Тараса Григоровича Шевченка (09.03.1814, с. Моринці, тепер Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, м. Санкт-Петербург, поховано на Чернечій горі в м. Канів на Черкащині), українського поета, художника, філософа,мислителя. 1846 р. у складі Археографічної комісії подорожував Поділлям.

Література:

Тарас Шевченко і Вінниччина : імен. слов. / А. Подолинний ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця : Едельвейс і К, 2012. – 104 с. : портр.

З іменем Кобзар :. Вінничани про Тараса Шевченка / упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця : Консоль, 2013. – 304 с. : портр.

Т. Г. Шевченко і Вінниччина : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Г. М. Авраменко ; наук. ред. А. М. Подолинний. – Вінниця : Консоль, 2013. – 304 с.

Роговий, О. І. Подільські стежини Тараса Шевченка / О. І. Роговий ; Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України, Вінниц. обл. орг. Нац. спілки журналістів України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 224 с. : іл.

Тарасове слово в серцях нащадків : метод. посіб. із вивчення творчості Тараса Шевченка в загальноосвіт. навч. закл. / упоряд.: М. Н. Дорош, В. А. Степанюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 144 с. : іл., портр., табл.

Шевченко на всі віки: образ Великого Кобзаря в худож. і худож.-док. творах : бібліогр. покажч. 1861–2013 / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. і вступ. ст. О. М. Куцевол ; відп. за вид. Н. І. Морозова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2014. – 348 с.

10 230 років тому народився Устим Якимович Кармалюк (10.03.1787, с. Головчинці Літин. повіту Поділ. губернії (нині с. Кармалюкове Жмерин. р-ну) – 22.10.1835, убитий у с. Шляхові Коричинці, похований в Летичеві (тепер Хмельниц. обл.), український народний герой, керівник селянського повстанського руху на Поділлі 1813–1835 рр. проти кріпацтва.

Література:

Лагунов, І. Серце Кармалюка : драм. поема / Ігор Лагунов. – Жмеринка : Прес-Реал, 2003. – 127 с.

Бережной, В. Криминальный талант Устима Кармалюка / Виктор Бережной // Здоров’я. Події. Час. – 2007. – 2 трав. – С. 5.

Куліш, Н. Ватажок селянських мас Поділля : [Устим Кармалюк] / Н. Куліш // Бар. Барська земля – крізь призму століть : 1-ша Міжнар. наук.-практ. конф. – Бар, 2008. – С. 205–210.

Шевченко, В. Ой, Кармелюче, по світу ходиш... : роздуми над дослідж. про Устима Кармалюка, давніми і недавніми / Володимир Шевченко. – 2-ге вид., поглибл. й уточн. – Хмельницький : Цюпак, 2013. – 280 с.

• 105 років тому народився Ілля Якович Дехтяр (10.03.1912, с. Плисків, нині Погребищ. р-ну – 21.09.1985, м. Київ), фахівець у галузі матеріалознавства, кандидат фізико-математичних наук (1939), доктор технічних наук (1955), професор (1959), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1982).

Література та інтернет-ресурс:

Карбівський, В. Л. Дехтяр Ілля Якович / В. Л. Карбівський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 498–499 : портр.

Дехтяр Ілля Якович [Електронний ресурс] // Кафедра фізики металів фізичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка : офіц. сайт. – Режим доступу: metphys.univ.kiev.ua/dekhtyar-іllya-yakovich (дата звернення: 21.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

12 65 років тому народився Володимир Павлович Мовчанюк (12.03.1952, с. Чеснівка, тепер Хмільниц. р-ну), літературознавець, кандидат філологічних наук (1988), шевченкознавець.

Література:

Мовчанюк, В. Від шевченкознавства радянського до українського / В. Мовчанюк // Слово і час. – 1993. – № 9. – С. 54–57.

Мовчанюк, В. П. Медитативна лірика Т. Г. Шевченка : монографія / В. П. Мовчанюк ; відп. ред. В. Є. Шубравський ; АН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наук. думка, 1993. – 148 с.

13 80 років тому народився Олександр Сергійович Куц (13.03.1937, м. Літин), професор (1995), доктор педагогічних наук (1997), академік Міжнародної академії наук інформатизації при ООН, працював зав. кафедри олімпійського та професійного спорту фізичного виховання ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Література:

Лозовський, І. Р. Декани факультету фізичного виховання і спорту // Інституту фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету – 50 / І. Р. Лозовський, К. П. Козлова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2006. – 192 с. – Зі змісту: Куц Олександр Сергійович. – С. 38 : фот.

Куц Олександр Сергійович // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ; бібліотека. – Він-ниця, 2012. – С. 38–39 : кольор. портр.

Барський, М. Спортивний професор : [про О. С. Куца] / Михайло Барський // Вінниц. газ. – 2012. – 6 квіт. – С. 13.

• 65 років тому народився Валерій Павлович Лациба (13.03.1952, с. Вотилівка Лисян. р-ну Черкас. обл.), історик, кандидат історичних наук (1983), доцент (1991), краєзнавець. З 1977 р. працює на кафедрі суспільних наук Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Заслужений працівник освіти України (2003). Досліджує проблеми політичних репресій на Поділлі ХХ ст., Голодомор.

Література:

Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Вінницька область / Укр. ін-т нац. пам’яті ; авт.-упоряд.: В. П. Лациба [та ін.]. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 1360 с. : карта, фот. кольор. – Бібліогр.: с. 1299–1303.

Реабілітовані історією. Вінницька область : У 3 кн. Кн. 1–3 / ред.: І. С. Гамрецький, В. П. Лациба, С. С. Нешик. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2006–2010. – (Реабілітовані історією : у 27 т.).

Гальчак, С. Д. Лациба Валерій Павлович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 637–638. – Бібліогр. в кінці ст.

14 145 років тому народився Олекса Харлампійович Новаківський (14.03.1872, с. Слобода Ободівська (нині в межах с. Ободівка Тростянец. р-ну) – 29.08.1935, м. Львів), український художник.

Література:

Олекса Новаківський : альбом / Ін-т колекціонерства укр. мистец. пам’яток при НТШ, Нац. музей у Львові ім. А. Шептицького, Благодійний фонд «Олекса Новаківський та його мистецька школа». – Львів, 2009. – 183 с. : кольор. іл.

Рожнятовська, О. А. Титанічна індивідуальність : (до 130-річчя від дня народж. О. Х. Новаківського) / О. А. Рожнятовська // Календар знамен. і пам’ят. дат 2002. – Київ, 2001. – І квартал. – С. 72–78. – Бібліогр. в кінці ст.

Любацька, Л. Рідну Ободівку прославив на весь світ : [про Олексу Новаківського] / Людмила Любацька // Вінниччина. – 2011. – 15 черв. – С. 8 : кольор. фот.

15 55 років (15.03.1962) з часу заснування Тиврівського будинку-інтернату геріатричного профілю. Нині одна з найбільших соціальних установ Вінницької області.

Література:

Колкевич, О. У пошуках формули щастя : [про діяльність Тиврів. будинку-інтернату геріатричного профілю розповідає його директор] / Олександр Колкевич // Журналіст України. – 2011. – № 3. – С. 44–46.

17 110 років від дня народження Олексія Єрмолайовича Конделя (17.03.1907, с. Сальниця Хмільниц. р-ну – ?), Героя Соціалістичної Праці.

Література:

Кондель Олексій Єрмолайович : [Герой Соціаліст. Праці] // Хмільницькі світовиди : бібліогр. слов. – Вінниця, 2002. – С. 50–51.

• 85 років тому (17.03.1932) вийшов перший номер тиврівської районної газети «Ударник соцбудівника» (тепер «Маяк» – видання районної ради, районної державної адміністрації і трудового колективу редакції).

Література:

Усатюк, В. «Дзеркало» району : до 75-річчя з часу заснування тиврів. район. газ. «Ударник соцбудівника», нині «Маяк» : [з історії та сьогодення газети] / Володимир Усатюк // Подолія. – 2007. – 17 берез. : фот.

Усатюк, В. «Дзеркало» історії Тиврівщини : [17 берез. тиврів. район. газ. – 80 р.] / Володимир Усатюк // Вінниччина. – 2012. – 16 берез. – С. 9 : кольор. фот.

• 10 років тому (17.03.2007) у Києві була створена українська громадська організація «Товариство «Вінничани у Києві».

Література та інтернет-ресурс:

Горобець, О. Вінничани у Києві об’єднуються : [про створення нового громад. об-ня «Вінничани у Києві»] / О. Горобець // Вінниц. відом. – 2007. – 15 берез. – С. 3.

Заозерна, Л. Хочемо Вінниччину перетворити на квітучий сад : [на розшир. засід. Ради наші земляки-кияни з т-ва «Вінничани у Києві» підписали угоду про співпрацю з облдержадмін.] / Любов Заозерна // Вінниччина. – 2010. – 19 трав. – С. 4 : фот.

Товариство «Вінничани у Києві» [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Товариство_»Вінничани_у_Києві»  (дата звернення: 21.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

18 115 років тому народився Євген Прохорович Кирилюк (18.03.1902, м. Варшава – 24.06.1989, м. Київ), український літературознавець, член-кореспондент АН УРСР (1957), заслужений діяч науки УРСР (1972), член СПУ. У 1910–1924 рр. навчався, працював у м. Вінниця.

Література:

Подолинний, А. М. Кирилюк Євген Прохорович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / [упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного]. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 146–147 : портр.

Смілянська, В. Л. Кирилюк Євген Прохорович / В. Л. Смілянська // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 51–52 : портр.

• 70 років тому народилася Ніна Юхимівна Гнатюк (18.03.1947, с. Безводне Ямпіл. р-ну), поетеса, перекладач, критик, публіцист, упорядник, лауреат багатьох літературних премій. Член НСПУ (1971) (див. розширену довідку в кінці місяця).

19 90 років тому народився Олексій Пилипович Степовий (19.03.1927, с. Джулинка Бершад. р-ну), самодіяльний художник. Зазнав політичних репресій, був безпідставно ув’язнений. Протягом усього терміну ув’язнення малював – олівцем, фарбами, ручками, створивши своєрідний табірний щоденник. Реабілітований 1975 р.

Література:

Степовий, О. Табірний щоденник: [1951–1952 рр.] / Олексій Степовий // Вінниц. край. – 2015. – № 1. – С. 115–131 : портр.

Мельник, В. І. Портретист із ГУЛАГУ : [про долю худож. О. П. Степового, його зустріч із О. І. Солженіциним] / В. І. Мельник // Силуети на кольоровому тлі : дванадцять нарисів та одне інтерв’ю / Віктор Мельник. – Вінниця, 2011. – С. 30–34.

Маніленко, П. Він пензлем малює час : про худож. О. Степового / Петро Маніленко // Джулинка всміхається століттям : історико-краєзнав. нарис / П. Маніленко. – Вінниця, 2009. – С. 144–148 ; Сузір’я бершадських талантів : літ.-мистец. альм. / авт.-упоряд. П. В. Маніленко. – Вінниця, 2013. – С. 67–69 : портр.

Шевчук, Ф. В’язень із села над Південним Бугом зустрічався із Солженіциним : [про О. П. Степового] / Федір Шевчук // Вінниц. край. – 2015. – № 1. – С. 110–114 : фот.

20 85 років від дня народження Анатолія Івановича Григорука (20.03.1932 (за іншими даними – 20.10.1932), с. Махаринці Козятин. р-ну), прозаїка, поета та перекладача, автора низки дитячих книг. Був головним редактором дитячого журналу «Малятко». Заслужений журналіст України. Член НСПУ (1087).

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Григорук Анатолій Іванович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 446 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Страшний, В. Подарунок від земляка : [три річні комплекти респ. дит. журн. «Малятко» та власні кн. Козятин. ЦРБ подарував А. І. Григорук, голов. ред. журн.] / Василь Страшний // Вінниччина. – 2008. – 15 січ. – С. 3.

Григорук Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Григорук_Анатолій_Іванович  (дата звернення: 21.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 75 років від дня народження Валерія Івановича Кир’яна (20.03.1942, с. Бродецьке, нині смт Козятин. р-ну), фахівця у галузі міцності матеріалів і конструкцій, доктора технічних наук (1989), член-кореспондента НАНУ (2003), заслуженого діяча науки і техніки України (2009). Лауреат державної премії України у галузі науки і техніки (2009).

Література:

70-річчя член-кореспондента НАН України В. І. Кир’яна // Вісн. НАН України. – 2012. – № 3. – С. 99–101 : портр.

Корнієнко, О. М. Кир’ян Валерій Іванович / О. М. Корнієнко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 79 : фот.

21 95 років від дня народження Григорія Яковича Ґембери (21.03.1922, с. Чернятин, нині Жмерин. р-ну – 28.03.2003, м. Київ), композитора, члена НСКУ (1955).

Література та інтернет-ресурс:

Ґембера, Г. Вітер з гаєм розмовляє : для хору без супроводу / муз. Г. Ґембери ; слова Т. Шевченка. – Київ : Мистецтво, 1955. – 6 с. – (М-во культури УРСР, Центр. будинок нар. творчості).

Стоїть явір над водою : пісенник / ред.-уклад. Г. Я. Ґембера. – Київ : Музич. Україна, 1970. – 352 с. – (Українські народні пісні).

Швачко, Т. О. Ґембера Григорій Якович / Т. О. Швачко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 34 : фот.

Григорій Гембера – пісні, біографія [Електронний ресурс] // Українські пісні : офіц. сайт. – Режим доступу: // www.pisni.org.ua/persons/3157.html  (дата звернення: 27.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

22 110 років від дня народження Кесаря Омеляновича Андрійчука (псевдоніми: К. Бубела, Видючий) (22.03.1907, с. Латанці, нині Тиврів. р-ну – 07.07.1958, м. Тиврів), українського поета, жертви сталінських репресій. Член СПУ (1934).

Література:

Мельник, В. На зламі : [про поета К. Андрійчука] / В. Мельник // Мельник, В. Долі в інтер’єрі історії / В. Мельник. – Вінниця, 2006. – С. 61–66.

Завальнюк, К. Кесар Андрійчук – поет трагічної долі : [нарис] / К. Завальнюк // Реабілітовані історією : у 27 т. Т. Він-ницька область. – 2007. – Кн. 2, розд. 3. – С. 28–33. – прим. в кінці ст.

Огороднік, В. Співець Подільської сторони / Василь Огороднік // Нема миліш святого краю... / В. Огороднік. – Вінниця, 2008. – С. 25–37 : фот.

24 65 років від дня народження Володимира Петровича Іванишина (24.03.1952, смт Вапнярка Томашпіл. р-ну), художника декоративного мистецтва. Член НСХУ (1988).

Література:

Стельмащук, Г. Г. Іванишин Володимир Петрович / Г. Г. Стельмащук // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 79 : фот.

25 100 років тому (25.03.1917) вийшов у світ перший номер найстарішої районної газети області – «Липовецькі вісті».

Література:

Роговий, О. «Липовецькі вісті» в історичному ракурсі : [про район. газ.] / О. Роговий // Липовец. вісті. – 2005. – 4 черв.

Ювілей нашої газети : [про район. газ. «Липовецькі вісті»] // Липовец. вісті. – 2007. – 24 берез. – С. 1.

27 125 років від дня народження Олександра Костянтиновича Бирулі (Бірулі) (27.03.1892, м. Новоолександрівськ, нині Зарасайського р-ну, Литва – 04.08.1967, м. Харків), інженера шляхів сполучення, доктора технічних наук (1942), професора, дослідника Поділля. Заслужений діяч науки УРСР (1953).

Література:

Бируля, О. Ріка Бог та її сточище : матеріали до гідрології ріки та використання її енергії / О. Бируля. – Вінниця : Віндерждрук ім. Леніна, 1928. – 107 с. : карти, мал.

Бируля, О. Архітектурна історія Вінниці / О. Бируля, передм. О. Тарнопольського. – Вінниця, 1930. – 68 с.

Гальчак, С. Бируля Олександр Костянтинович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 637–638. – Бібліогр. в кінці ст.

28 20 років (28.03.1997) з часу створення у Козятинському районі ботанічного заказника місцевого значення «Курочка». Створений з метою охорони степової та водно-болотної рослинності, що зростає вздовж берегів річки Питай (притока річки Десна), яка протікає між селами Вівсяники і Збараж Козятинського району. З висоти пташиного польоту викривлений ставок дійсно нагадує силует півня. Під заказник відведено 50,4 га землі: під водою 11,1 га, пасовищ 15,7 га, болота – 22,8 га, а також заболочений сінокіс 0,8 га.

Література:

Макаревич, Л. Реєстр природно-заповідного фонду Козятинщини поповнився двома новими заказниками : [перелік об’єктів] / Л. Макаревич // Вісн. Козятинщини. – 2007. – 15 лют. – С. 4.

29 85 років від дня народження Юрія Петровича Кукурузи (29.03.1932, радгосп Дєдово Бобровиц. р-ну Чернігів. обл.), дитячого хірурга, доктора медичних наук (1984), професора (1986). Був професором кафедри дитячої хірургії ВНМУ ім. М. І. Пирогова.

Література:

Заиковатый, И. Хирург от Бога, профессор Юрий Кукуруза / Игорь Заиковатый // Здоров’я. Події. Час. – 2007. – 28 берез. – С. 4.

Олексієнко, Т. Лікар, що дарує здоров’я дітям : [до 75-річчя від дня народж. Ю. П. Кукурузи] / Тетяна Олексієнко // Подолія. – 2007. – 27 берез. : фот.

Шангутов, С. Професор Кукуруза – це школа людяності, щирості і терпимості / Сергій Шангутов // Поділ. порадниця. – 2007. – 28 берез. – С. 6.

31 60 років від дня народження Анатолія Миколайовича Комара (31.03.1957), агронома, державного, політичного діяча, депутата Вінницької обласної Ради 4 скликання.

Література:

Комар, А. Нові акценти в стратегічних програмах розставляє голова Ямпільської райдержадміністрації Анатолій Комар : [інтерв’ю] / А. Комар // Вінниччина. – 2013. – 18 груд. – С. 4 : фот.

Цього місяця виповнюється:

• 150 років від дня народження Грицька Григо-ренка (справж. – Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач) (1867–1924), української письменниці. Тривалий час (1917–1923) жила у Могилеві-Подільському. Перебувала у Жмеринці, Немирові.

Література:

Гуляк, А. З безодні народного горя : штрихи до портр. Грицька Григоренка / А. Гуляк // Укр. мова і літ. в шк. – 1990. – № 6. – С. 72–77.

Русова, С. Визначні наші жінки // Неопалима купина. – 1995. – № 1–2. – Зі змісту: «Не хочу я так писати...» : (Грицько Григоренко). – С. 78–80.

Погрібний А. Г. «Підстерігати саме життя» : (Грицько Григоренко) / А. Г. Погрібний // Поклик дужого чину / А. Г. Погрібний. – Київ : Просвіта, 2009. – С. 403–421.

• 73 роки з часу визволення Вінниччини від фашистських загарбників (1944). Німецько-румунський окупаційний режим на Поділлі проявив себе надзвичайно цинічно та жорстоко. Впродовж його існування та діяльності – до кінця березня 1944 р. – загарбники знищили 169 260 мирних жителів Вінниччини, а із замученими у вінницьких концтаборах військовополоненими мартиролог жертв становить понад 205 тис. чол., у німецьке рабство вивезено 78 650 чол., у т. ч. з м. Вінниця жертвами нацизму стали 41 620 чол. Вивезено на німецьку каторгу 13 400 вінничан, з Хмільницького району – 4868, Гайсинського – 4862, Теплицького – 3892, Калинівського – 3613, Липовецького – 3125 і т. д. Станом на 1 жовтня 1948 р. повернулися в область лише 48 705 чол. В області нацистами було повністю спалено 18 сіл, 168 – частково. На фронтах Другої світової війни – до вересня 1945 р. – загинуло 173 400 вінничан. Народному господарству Вінницької області завдано матеріальних збитків на суму 20 млрд крб. У визволенні Вінниччини в ході трьох наступальних операцій: Житомирсько-Бердичівської, Проскурівсько-Чернівецької та Умансько-Ботошанської – брало участь 13 армій.

Література:

Гальчак, С. Д. На узбіччі суспільства. Доля українських «остарбайтерів» (Поділля, 1942–2007) / Сергій Гальчак ; Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2009. – 768 с. : іл. – Бібліогр.: с. 725–768.

Гальчак, С. Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 груд. 1943 р. – 28 берез. 1944 р.) : монографія / Сергій Гальчак. – 3-тє вид., допов., перероб. – Вінниця : Консоль, 2010. – 420 с. : іл. – Бібліогр.: с. 402–418.

Гальчак, С. Д. У лещатах «нового порядку»: населення Вінниччини під нацистським окупаційним режимом : зб. док. і матеріалів / С. Д. Гальчак, В. М. Чехівський. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 336 с. : іл., портр.

Гальчак, С. Д. Ратна слава Вінниччини: Час. Події. Особистості / Сергій Гальчак ; Вінниц. філія Центру дослідж. історії Поділля Ін-ту історії України НАН України при Кам’янець-Поділ. нац. ун-ті ім. І. Огієнка, Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України, Б-ка журн. «Вінницький край». – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2015. – 608 с. – Бібліогр.: с. 582–591.

• 25 років (березень, 1992) з часу створення Він-ницького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. 18 років його очолював Федір Панчук, відомий вінницький художник, заслужений діяч мистецтв України, а нині осередком керує Іван Горобчук, художник, заслужений майстер народної творчості України.

Література:

Козак, І. Осередок талантів : [про Вінниц. осередок Нац. спілки майстрів нар. мистецтва України] / І. Козак // Поділ. зоря. – 2006. – 18 трав. – С. 10.

Черній, О. Вишиванки вінницьких майстринь носять президент, митці і політики : [про роботу Вінниц. осередку Нац. спілки майстрів нар. мистецтва України] / О. Черній // Вінниц. відом. – 2007. – 1 берез. – С. 10.

Біографія

Гнатюк Ніна Юхимівна народилася 18 березня 1947 року в селі Безводне Чернівецького (тепер – Ямпільського) району в селянській родині. Перші вірші і статті надрукувала ще в роки навчання у Безводнівській восьмирічній школі. А в 19 років, другокурсницею Вінницького педагогічного інституту видрукувала першу збірку віршів «Пелюстка грому», про яку тепло відгукнувся Павло Тичина у статті «До молоді мій голос». Перу поетеси належать також збірки віршів «Прощання з березнем» (1972), «Посіяла жито» (1978), «Час колосіння» (1980), «Дякую долі» (1982), «Шовковиця» (1983), «Поки люблю і вірю» (1985), «Поміж небес і трав» (1998), «Вересневі багаття» (2007).

Багато років працювала в журналістиці – у редакціях могилів-подільської і ямпільської районних газет, на обласному радіо – кореспондентом, а згодом головним редактором. Десять років очолювала обласне літературне об’єднання при газеті «Комсомольське плем’я», виховала плеяду талановитих поетів Поділля, серед яких – П. Головатюк, П. Зарицький, Т. Яковенко, В. Сторожук та інші відомі майстри слова.

З 1991 р. живе у Києві. Працювала ведучою програм Національної радіокомпанії України, зокрема, радіожурналів «Кобзар», «Шевченківські лауреати», учасниками яких були найвизначніші майстри слова України та багатьох країн світу. Серед них – Дмитро Нитченко, Яр Славутич, Іван Висоцький, Ліна Костенко, Тарас Мельничук, Володимир Забаштанський, Іван Гнатюк, художник Микола Бідняк, співак Дмитро Гнатюк та багато інших яскравих особистостей.

Працювала відповідальним секретарем Національної спілки письменників України, помічником-консультантом народного депутата України, у редакціях газет «Українська столиця» та «Слово Просвіти».

Авторка 9 поетичних збірок, книги вибраних статей, упорядник антологій «Сто поетів Вінниччини за сто років» (разом з А. Подолинним), «І в смерті з рідним краєм поріднюсь. Василь Стус і Вінниччина», «Дністрове гроно. Літературно-мистецька Ямпільщина» (разом з Т. Ковальським).

Як заступник голови Вінницького Міжнародного земляцтва стала ініціатором проведення у Києві та області багатьох літературно-мистецьких свят, виставок, презентацій, серед яких – виставки «Мистецтво одного села» у Музеї літератури в Києві, літературно-мистецьке свято «Бортнякова весна» у Крижопільському районі. Поетесі також належить ідея заснування премій ім. О. Теліги, Є. Гуцала, А. Бортняка, лауреатами яких є чимало наших визначних земляків.

Н. Гнатюк – лауреат літературних премій ім. М. Трублаїні, П. Желюка, М. Островського, Т. Мельничука, П. Тичини, Д. Нитченка, М. Коцюбинського. Удостоєна почесного звання «За заслуги перед Вінниччиною». Нагороджена орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ст.

Твори нашої землячки публікувалися в багатьох газетах, журналах, колективних збірниках, антологіях, перекладені російською, грузинською, киргизькою, кабардинською, балкарською мовами.

 

Подоляночками квітне Подолянщина. Подоляночки – це пісня і краса. Чи не тому так ніжно ми співаємо: «Десь тут була подоляночка»? Чи не тому в нас так багато поетес?

Ось як відлунює промовисте ім’я: Ніна Гнатюк! Це ім’я невіддільне від предковічної подільської землі. Тієї землі, яка, за словами самої поетеси, – «не просто регіон України», а ціла країна сонця і поезії, пісні і доброти».

Ніна Гнатюк родом із виноградного Придністров’я. Але все життя росянистими планетами кружеляють навколо неї запашні солодкі яблука. І всюди чує чарівниця космічний подих цього сонячного дару. Яблуко – її талісман, її відрада і надія. У ньому – вся природа Подолянщини.

Коли, буває, кличе нас дорога до читачів, до земляків і друзів, – десь на привалі, у зеленосвіті раює Ніна, радується волі… А потім вірш озветься на світанку. І потечуть рядки, усе заграє:

І синь дощу, і непохитність грому,

І сік землі, і досвітків огні,

І диво рук – усе зіллється в ньому –

Маленькому могутньому зерні.

Диво рук – це не абстрактний вислів. Це доля матері, яка дарує хліб, якій нестерпно важко у житті. Бо світ, напевне, затомився, тому спирається на мамині долоні. Ото вже справді: епохальний образ! Він виростав разом із тим дівчатком, що помагало матері у полі копати мерзлі буряки під зиму:

Ми дві рабині. Тільки не із Риму.

Зігнулися удвох над копачами.

Тема колгоспного рабства цілком органічна для Ніни Гнатюк та її повоєнного покоління, яке стоїть на сімдесятім рубежі. Це покоління має що сказати. Воно прийшло в літературу під громові салюти шістдесятників. Йому відома істинна ціна пригнобленого та живого слова.

Символічна ознака: сімдесятники в літературі – вже сімдесятирічні у житті. А шістдесятникам видніє за снігами стрімка вісімдесята висота…

У яскравому сузір’ї сімдесятників талановита моя землячка Ніна Гнатюк займає особливе, тільки їй належне місце. Вона демонструє широкий діапазон тем і мотивів. Її поезії підвладне все навколо – від високих матерій до зухвалих пасажів на грані дозволеного чи суспільно прийнятного. Але справедливо буде сказати, що на відміну від багатьох модних сьогодні «сівачів» ненормативної лексики наша подолянка тримає в чистоті добірне слово і якоїсь там грані у своїй творчості не переступає.

Небесна віра у святість нашого слова – це в неї від матері-провидиці Феодосії Іванівни. Хіба можна все оте забути? Вечір. Задума. Благоговійна тиша. У примарному світлі мерехтливої гасової «лямпи» мати читає весноокій донечці пожовтілого старого «Кобзаря». І щемливий голос найріднішої душі луною відгукується на просторах невпокореного часу:

…То був урок літератури,

Найкращий, мабуть, у житті.

Мати. Батько. Батьківщина. Саме в цих словах-символах – триєдина основа усієї творчості вірної дочки зорецвітного нашого Придністров’я. Якщо є в цьому житті взірець відданості рідному краю – то це Ніна Гнатюк. Її серце з тихим раєм розмовляє. Її слово дише вітром вишини:

Дивлюсь на вас крізь айстри і гвоздики –

Мені червоні квіти до лиця.

Така висока я, така велика,

Що у волоссі зблискують сонця.

Важко уявити наше творче середовище без такої діяльної натури, як Ніна Гнатюк. Для нас вона – авторитет. Є в цій неординарній особистості якась приваблива харизма, є вроджене уміння гуртувати людей, допомагати їм у всьому. Іноді здається, що вона більше дбає про нас, аніж про себе. Можна багато говорити про Ніну Гнатюк як самовіддану громадську діячку. Можна перелічувати її державні та літературні відзнаки. Але навіщо? Не для почестей живе на світі ця справді одержима подолянка. Головне її покликання у житті – бути поетом. Це відчула вона ще у шістнадцять юних літ, коли над ніжною кульбабкою дитячої коси долесяйно засвітився отчий німб великого Тичини.

А щодо відзнак поетеси – то є серед них особливо жадана, серцю рідна. І називається вона просто: «За заслуги перед Вінниччиною». Щасливий той, хто має цю реліквію. Нехай комусь там дістаються лаври. Нехай про когось чують за морями. Та найдорожча нагорода для людини – любов і шана рідної землі. Лише до неї нас ведуть усі дороги. Послухаймо відлуння далини:

Я до тебе чайкою кигичу,

Хвилею дністровою лечу.

Це голос доброї і щедрої душі. Голос Ніни Гнатюк. Сивокрилої чайки у Дністрових небесах.

П. М. Перебийніс

Література

Талант бути собою : бібліогр. покажч. до ювілею поетеси, публіциста, критика, громад. діячки Ніни Юхимівни Гнатюк / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. О. Кізян [та ін.] ; ред. М. Спиця ; відп. за вип. Н. Морозова. – Вінниця, 2012. – 108 с. – (Наші видатні земляки).

Гнатюк, Н. Поетеса Ніна Гнатюк: «Я звикла «виходжувати» свої твори» : [інтерв’ю] / Ніна Гнатюк ; записав Роман Ковальський // Вінничанка. – 2013. – № 3. – С. 12–13 : кольор. фот.

Вітаємо з Почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною» : [Н. Ю. Гнатюк та ін.] // Вінниц. край. – 2014. – № 3. – С. 2.

1 115 років тому (01.04.1902) була заснована Гайсинська міська публічна бібліотека ім. О. С. Пушкіна, нині Гайсинська центральна районна бібліотека.

Література:

Соломонова, Т. Р. Гайсинська міська публічна російська бібліотека / Тетяна Соломонова // Подільський книжник : альманах / уклад. Т. Р. Соломонова. – Вінниця, 2010. – Вип. 2 (2009 р.). – С. 53–60. – Бібліогр. в кінці ст.

Соломонова, Т. Р. 110-літній ювілей Гайсинської центральної районної бібліотеки: (01.04.1902) / Тетяна Соломонова // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 86–89. – Бібліогр.: с. 89.

Гайсинському храму книги – 110 років // Вінничанка. – 2012. – № 4. – С. 20–21.

3 80 років від дня народження Василя Матвійовича Дубового (03.04.1937, с. Орлівка (нині приєднане до с. Копіївка) Тульчин. р-ну), культуролога, директора Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва (1980–2004), поета. Член НСЖУ.

Література:

Вінниччина бібліотечна : довідник. – Вінниця, 2003. – 213 с. – Зі змісту: Дубовий Василь Матвійович. – С. 23 : портр.

Поезія, що задзвеніла в тиші : зб. поетич. творів працівників б-к Вінниччини / упоряд. і авт. вступ. ст. В. М. Дубовий. – Вінниця : Балюк І. Б., 2005. – 160 с. – Зі змісту: Дубовий Василь Матвійович. – С. 37–46.

• 80 років від дня народження Анатолія Петровича Звірика (03.04.1937, с. Лозове, нині Чернівец. р-ну), українського поета, прозаїка, члена НСПУ (1967). Автор 36 книг поезії і прози. Лауреат низки літературних премій.

Література:

Стрельбицький, М. П. Ціною життя живучи. Анатолія Звірика в літературі слід народницький : (до 75-річчя від дня народж.) / М. П. Стрельбицький // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 90–97. – Бібліогр.: с. 95–97.

Звірик, А. П. Трудова книжка письменника : бібліографія ; [післямова «Істина і терпіння»] / А. П. Звірик. – Вінниця : Рогальська І. О., 2013. – 160 с.

Звірик Анатолій Петрович : [біогр. довідка та поезія] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид. : до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця : Консоль, 2015. – С. 89–93 : фот.

5 95 років тому народився Василь Дем’янович Байтала (05.04.1922, с. Пеньківка, нині Шаргород. р-ну – 15.12.2006, м. Київ), український радянський діяч, міністр лісового господарства УРСР (1980–1989). Депутат Верховної Ради УРСР 10–11-го скликань, заслужений лісівник УРСР (1972). Був радником президії НАН України з питань лісу.

Література:

Вовк, С. Він залишив помітний слід на землі : [відкрито меморіал. дошку на батьківщині В. Д. Байтали, лісівника, міністра лісового госп-ва УРСР у 1980–1987 рр.] / С. Вовк // Вінниччина. – 2007. – 4 трав. – С. 1.

Вовк, С. Алея імені Байтали : [15 квіт. з ініціативи Він-ниц. обл. упр. лісов. госп-ва на території Пеньків. шк. Шаргород. р-ну закладено алею імені та пам’яті заслуж. лісівника України В. Д. Байтали] / Станіслав Вовк // Вінниччина. – 2010. – 21 квіт. – С. 4 : фот.

• 80 років від дня народження Нестора Павловича Кондратюка (05.04.1937, с. Людвинув Хелм. р-ну Люблін. області, (тепер Польща) – 06.07.2014, м. Вінниця), українського актора, заслуженого артиста УРСР (1974), народного артиста УРСР (1981). У 1959–2013 рр. працював (з перервою) у Вінницькому обласному українському академічному музично-драматичному театрі ім. М. К. Садовського.

Література:

Фицайло, С. Нестор Павлович Кондратюк/ С. Фицайло // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 року / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – Вінниця, 2006. – С. 112–115.

Волошенюк, Г. Його і малі ролі стають великими : [про Нестора Кондратюка] / Ганна Волошенюк // Все – з любові : [збірник] / Г. Волошенюк. – 2009. – С. 89–92.

Фицайло, С. В. Кондратюк Нестор Павлович / С. В. Фицайло // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 269 : фот.

7 115 років тому народилася Марія Яківна Зерова (07.04.1902, м. Козятин – 21.07.1994, м. Київ), міколог, фітопатолог, доктор біологічних наук (1965), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1983).

Література та інтернет-ресурс:

Зерова, М. Я. Атлас грибів України / М. Я. Зерова ; АН УРСР, Ін-т ботаніки ім. М. Г. Холодного. – Київ : Наук. думка, 1974. – 251 с.

Дудка, І. О. Зерова Марія Яківна / І. О. Дудка // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 568–569 : фот.

Зерова Марія Яківна [Електронний ресурс] : біогр. дані // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Зерова_Марія_Яківна  (дата звернення: 01.02.2016), вільний. – Назва з екрана.

9 60 років від дня народження Володимира Стані-славовича Овсяннікова (09.04.1957), депутата Вінницької обласної Ради 6 скликання.

10 80 років від дня народження Анатолія Миколайовича Овчаренка (10.04.1937, Ігрень (нині м. Дніпро) – 22.10.2007, м. Вінниця), українського актора, народного артиста УРСР (1980). Творче життя присвятив Вінницькому обласному академічному музично-драматичному театру ім. М. К. Садовського (1959–1997).

Література:

Овчаренко, А. М. Анатолій Овчаренко: люблю все знати : [бесіда з нар. артистом України, актором Вінниц. муз.-драм. театру ім. М. К. Садовського] / А. М. Овчаренко ; записала Г. Секрет // Будьмо знайомі : [збірник] / Г. В. Секрет. – Вінниця, 1999. – С. 63–70 : іл.

Фицайло, С. Анатолій Миколайович Овчаренко/ Світлана Фицайло // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 року / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 116–118. – Бібліогр. в кінці ст.

Волошенюк, Г. Не тільки актор... : [про нар. артиста України, актора Вінниц. муздрамтеатру ім. М. К. Садовського А. Овчаренка] / Г. Волошенюк // Все – з любові / Ганна Волошенюк. – Вінниця, 2009. – С. 133–138.

Пустіва, В. «Що ви зробили з моїм сином? Він почав книги читати, у театр ходити!» : [відбувся вечір пам’яті Анатолія Овчаренка у день його 75-ліття] / Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2012. – 4 трав. – С. 9, 16 : кольор. фот.

11 55 років тому народилася Любов Михайлівна Спірідонова (11.04.1962, с. Стіна Томашпіл. р-ну), державний, громадський діяч, заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації (02.2007–04.2014). Нині проректор з виховної роботи та гуманітарної політики Вінницького національного аграрного університету. Відмінник освіти України (2002). Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2009). Заслужений працівник соціальної сфери України (2012).

Література:

Заиковатый, И. Любовь Спиридонова : [про заст. голови облдержадмін. Л. М. Спірідонову] / Игорь Заиковатый // Вінниц. реалії. – 2010. – 1 груд. – С. 8–9 : портр.

Спірідонова, Л. Любов Спірідонова: «Нормальний розвиток міста й області можливий тільки в умовах співпраці. І така співпраця у нас є» : [інтерв’ю про співпрацю міста і області] / Л. Спірідонова ; записала К. Клен // Вінниц. газ. – 2012. – 12 жовт. – С. 3.

Любов Спірідонова очолила Вінницьку обласну раду жінок // Вінничанка. – 2014. – № 1. – С. 4 : кольор. фот.

13 125 років від дня народження Івана Остаповича Голуба (13.04.1892 – ?), українського військового діяча, журналіста. У 1919–1920 та 1940-х рр. бував на Вінниччині.

Література:

Завальнюк, К. Отаман-галичанин Іван Голуб на Поділлі : [про повстан. діяльність отамана в 1919–1920 в Немирові, Брацлаві, Жмеринці] / К. Завальнюк // Вінниц. газ. – 2004. – 15 січ. – С. 6.

Завальнюк, К. В. Отаман-галичанин Іван Голуб / Костянтин Завальнюк, Тетяна Стецюк. – Вінниця : Діло, 2007. – 76 с. : фот. – (Видатні люди Немирівщини).

• 95 років від дня народження Миколи Олексійовича Воронцова (13.04.1922, с. М’якохід Бершад. р-ну – 28.12.1943, похов. у с. Більківці Коростишів. р-ну Житомир. обл.), Героя Радянського Союзу. Відзначився в листопаді 1943 р. у боях за звільнення Києва і Фастова.

Література:

Слідзюк, П. С. Воронцов Микола Олексійович / П. С. Слідзюк // // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 181.

Гальчак, С. Воронцов Микола Олексійович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 52 : портр.

14 80 років від дня народження Анатолія Григоровича Лисенка (14.04.1937, м. Вінниця), радянського тележурналіста, ініціатора створення програми «Погляд», лауреата Державної премії СРСР (1978).

Інтернет-ресурс:

Лисенко Анатолій Григорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лисенко_Анатолій_Григорович  (дата звернення: 01.02.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 80 років тому (14.04.1937) у м. Вінниця відкрився пологовий будинок № 2 на 39 ліжок. Сьогодні – це спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, у якому надається цілодобова ургентна допомога вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим та гінекологічним хворим.

Література:

Заозерна, Л. Тепер вінницькі чоловіки можуть прийняти пологи у власних дружин : [про Вінниц. полог. будинок № 2] / Любов Заозерна // 33-й канал. – 2004. – 4 лют. – С. 4.

Білоус, С. На передовій життя : у Вінниці діє єдиний в області храм при полог. будинку : [про храм при Вінниц. полог. будинку № 2] / С. Білоус // Одигитріа. – 2010. – Трав. (№ 5). – С. 8.

Свідоцтва про народження – в пологовому будинку: [В. Коровій презентував при міськ. клініч. полог. будинку № 2 офіс, де за 24 год. можна отримати перший документ новонародженого] // Вінниччина. – 2015. – 4 листоп. – С. 5 : фот.

16 75 років (16.04.1942) відтоді, як відбувся масовий розстріл близько 15 тис. євреїв у Вінниці.

Література:

Пустовіт, О. П’ятнадцять тисяч вінничан розстріляли на П’ятничанах. Сьогодні – річниця великого єврейського погрому / Оксана Пустовіт // RIA. – 2008. – 16 квіт. – С. 10.

Винокурова, Ф. Міфи про вінницький Голокост : [розповіла дослідник історії Голокосту, канд. іст. наук, заст. дир. Держ. архіву Вінниц. обл. Фаїна Винокурова] / Фаїна Винокурова ; записала Світлана Єрофєєва // 33-й канал. – 2013. – 20 лют. – С. 19 : фот.

18 75 років від дня народження Степана Олександровича Ганжі (18.04.1942, с. Жорнище Іллінец. р-ну), майстра художнього ткацтва, живописця, поета, танцівника, заслуженого майстра народної творчості України (2004), лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі образотворчого мистецтва (2010). Член НСМНМУ (1991).

Література:

Доріченко, О. Заповітне джерело Степана Ганжі / О. Доріченко // Київ. – 2001. – № 7–8. – С. 185–187.

Борецька, Н. Килимовий світ Степана Ганжі / Наталія Борецька // Світлиця. – 2012. – № 2. – С. 44–47 : кольор. фот.

Гасюк, В. «Я килимами простелю твій шлях до волі, рідний краю» : [в обл. краєзнав. музеї в рамках програми святкування 200-річного ювілею Великого Кобзаря відбулась вист. робіт видат. земляка Степана Ганжі] / Віра Гасюк // Вінниччина. – 2014. – 10 груд. – С. 9 : кольор. фот.

19 70 років від дня народження Євгена Федоровича Венгера (19.04.1947, с. Підлісівка Ямпіл. р-ну), фізика, доктора фізико-математичних наук (1990), професора (1992), член-кореспондента НАНУ (1997). Закінчив Вінницький педагогічний інститут.

Література та інтернет-ресурс:

Валах, М. Я. Венгер Євген Федорович / М. Я. Валах // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 235 : фот.

Венгер Євген Федорович [Електронний ресурс] // База патентів України : офіц. сайт. – Режим доступу: uapatents.com/patents/venger-ehvgen-fedorovich (дата звернення: 01.02.2016), вільний. – Назва з екрана.

22 80 років від дня народження Віктора Юхимовича Дудника (22.04.1937, с. Кіровка Калинів. р-ну), українського поета.

Література:

Дудник, В. Миттєвості кожній радію…: вірші / Віктор Дудник ; ред. М. Стрельбицький. – Вінниця : Велес, 2002. – 68 с. – (Народна бібліотечка «Сині Зошити»).

Дудник, В. Валерія : вірші / Віктор Дудник. – Київ, 2009. – 28 с.

Семчук, Л. Книга Віктора Дудника : [«На крутих схилах»] / Л. Семчук // Вінниччина.– 2004.– 30 трав.– С. 5.– (Спец. вип. газ. « Хочу все знати»).

• 60 років тому народився Анатолій Омелянович Бондар (22.04.1957, с. Губник Гайсин. р-ну), доктор сільськогосподарських наук (2005), професор (2008). Відмінник лісового господарства України (1999), заслужений лісівник України (2000).Начальник Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства. Депутат Вінницької обласної Ради 4, 6 скликань.

Література та інтернет-ресурс:

Бондар, А. О. Щоб росли і буяли зелені діброви : [інтерв’ю із нач. обл. упр. лісов. і мислив. госп-ва А. О. Бондарем напередодні Дня працівників лісу] / А. О. Бондар // Вінниччина. – 2007. – 14 верес. – С. 2 : фот.

Бондар Анатолій Омелянович [Електронний ресурс] // Wiki Чиновника : офіц. сайт. – Режим доступу: chynovnyky.wikiua.org/index.php/Бондар_Анатолій_Омелянович (дата звернення: 21.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

23 75 років (23.04.1942) відтоді, як гітлерівцями було знищено хворих Вінницької психіатричної лікарні ім. О. І. Ющенка.

Література:

З акту про знищення німецькими окупантами хворих Він-ницької психіатричної лікарні. 29 квітня 1944 р. // Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1944 рр. : зб. док. і матеріалів. – Одеса, 1971. – С. 64–66.

Скрипник, В. Вінницька трагедія: хворих «лікували» миш’яком і ціаністим калієм : [фашисти знищили у Вінниц. психіатричній лікарні ім. О. І. Ющенка майже дві тисячі хворих євреїв] / Віктор Скрипник // Голос України. – 2008. – 15 лют. – С. 12.

25 110 років від дня народження Миколи Петровича Трублаїні (справж. – Микола Петрович Трублаєвський) (25.04.1907, с. Вільшанка Крижопіл. р-ну – 05.10.1941, м. Ровеньки Луган. обл.), письменника-мариніста, автора творів для дітей та підлітків, журналіста, мандрівника.

Література:

Трублаїні, М. П. Твори : в 4 т. Т. 1–4 / М. П. Трублаїні. – Київ : Молодь, 1955–1956.

Сиротюк, М. Й. Микола Трублаїні: життя і творчість / М. Й. Сиротюк. – Київ : Молодь, 1956. – 172 с. : іл. – Бібліогр.

Томенко, М. Д. Микола Трублаїні : біогр. повість / М. Д. Томенко. – Київ : Молодь, 1989. – 160 с. : іл. – (Уславлені імена ; вип. 72).

Мельник, В. Постать, овіяна легендою : [Микола Трублаїні] / Віктор Мельник // Долі в інтер’єрі історії / Віктор Мельник. – Вінниця, 2006. – С. 5–24.

• 90 років тому народився Олександр Васильович Кириленко (25.04.1927, м. Дніпропетровськ (нині м. Дніпро) – 27.11.1991, м. Вінниця), лікар, ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1979), професор (1981). Від 1961 р. працював у Він-ницькому медичному інституті.

Література:

Фіщенко, В. О. Кириленко Олександр Васильович / В. О. Фіщенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 41–42 : фот.

• 80 років від дня народження Віктора Павловича Коновала (25.04.1937, с. Журавлівка Тульчин. р-ну), фахівця у галузі технології виробів зі шкіри, професора (1991), доктора технічних наук (1994), заслуженого працівника освіти України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013).

Література:

Коновал, В. П. Теоретические и практические основы создания и фиксации формы обуви : дис. д-ра техн. наук: 05.19.06 / Виктор Павлович Коновал ; Гос. акад. легкой пром-сти Украины. – Киев, 1994. – 321 с.

Універсальний довідник взуттєвика : навч. посіб. / [В. П. Коновал, С. С. Гаркавенко, Л. Т. Свістунова та ін.] ; за ред.: В. П. Коновала [та ін.]. – 2­-ге вид. – Київ : Лібра, 2006. – 718 с. : іл. – Авт. зазначено на с. 3. – Бібліогр. наприкінці розд. – Покажч.: с. 682–718.

Наталушко, Н. І. Коновал Віктор Павлович / Н. І. Наталушко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ).– Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 286 : фот.

• 30 років з дня відкриття (25.04.1987) музею письменника-земляка М. Трублаїні у с. Вільшанка Крижопільського району. З 2008 р. він носить звання народного.

Література:

Музей М. П. Трублаїні // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – С. 75–76.

Трошкова, А. «Полярне сяйво» у Вільшанці манить до себе молодь : у с. Вільшанка Крижопіл. р-ну діє музей відомого письменника, дослідника й мандрівника М. Трублаїні / Анастасія Трошкова // Вінниччина. – 2013. – 12 черв. – С. 8 : кольор. фот.

26 55 років тому народився Анатолій Васильович Гудзевич (26.04.1962, с. Морозівка Погребищ. р-ну), доктор географічних наук (2013), професор (2015), заступник декана природничо-географічного факультету з наукової роботи Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського.

Література:

Гудзевич, А. В. Природно-заповідна Вінниччина / Анатолій Гудзевич. – Вінниця : Консоль, 2002. – 128 с. : іл., карти.

Гудзевич, А. В. Заповідні куточки Вінниці / Анатолій Гудзевич. – Вінниця : Данилюк В. Г., 2008. – 84 с. : карти, табл., кольор. фот. – (Бібліотечка вінничанина). – Бібліогр.

Гудзевич, А. В. Просторово-часова організація сучасних ландшафтів: теорія і практика / Анатолій Гудзевич. – Вінниця : Віндрук, 2012. – 432 с. : мал., табл., карти. – Бібліогр.: с. 352–396.

Гудзевич Анатолій Васильович // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ; бібліотека. – Вінниця, 2012. – С. 45–46 : кольор. портр.

28 85 років від дня народження Євгена Пилиповича Декана (28.04.1932, с. Василівка Тульчин. р-ну – 28.03.1992, м. Кривий Ріг Дніпропетров. обл.), графіка та живописця, члена СХУ (1975).

Література:

Тверська, Л. В. Декан Євген Пилипович / Л. В. Тверська, В. І. Токар // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 306–307 : фот.

• 75 років тому народився Анатолій Федорович Завальнюк (28.04.1942, с. Клинини, нині Волочис. р-ну Хмельниц. обл.), музикознавець, педагог, композитор, кандидат мистецтвознавства (1983), професор (2003), фольклорист, краєзнавець, дослідник творчості М. Д. Леонтовича. Член НСКУ (1984).

Література:

Завальнюк, А. Ф. Микола Леонтович : листи, док., духов. твори : до 130-ї річниці від дня народж. / А. Ф. Завальнюк. – 2-ге вид., доопрац. і допов. – Вінниця : Нова Кн., 2007. – 272 с. : кольор. фот. ; ноти + 1 CD-ROM. – Бібліогр.: с. 267–269.

Завальнюк, А. Ф. Українські літні обряди та пісні : навч. посіб. з музич. фольклору та етнографії. / А. Ф. Завальнюк. – Він-ниця : Нова Кн., 2008. – 304 с. : ноти, іл., кольор. фот. – Бібліогр.: с. 300–303.

Завальнюк, А. Микола Леонтович – славетний український композитор / А. Завальнюк // Вінницький альбом : літ.-худож. альм. – 2005. – Вип. 3. – С. 50–60.

Хоменко, Б. В. Завальнюк Анатолій Федорович / Б. В. Хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 10 : З-Зор. – С. 41–42 : фот.

• 70 років від дня народження Віктора Васильовича Вікалюка (28.04.1947, с. Вербівка Липовец. р-ну), депутата Вінницької обласної Ради 5 та 6 скликань, керівника групи позаштатних радників голови Вінницької ОДА. Більше 30 років прослужив в органах внутрішніх справ – полковник міліції, більше 10 років в органах влади: секретар Вінницької міської ради, керівник апарату Вінницької облдержадміністрації, заступник голови Вінницької облради.

Інтернет-ресурс:

Вікалюку на день народження подарували посаду в ОДА [Електронний ресурс] // Інформаційна Вінниччина : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://i-vin.info/news/vikalyuku-na-den-narodzhennya-podaruvaly-posadu-v-oda-10892  (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана.

29 60 років від дня народження Петра Івановича Тихонюка (29.04.1957), генерального директора ВАТ «Літинський молочний завод». Депутат Вінницької обласної Ради 5, 6 скликань.

• 55 років від дня народження Ігоря Володимировича Сергети (29.04.1962, м. Харків), доктора медичних наук (1996), професора (2001), завідуючого кафедрою загальної гігієни та екології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

Інтернет-ресурс:

На перетині трьох наукових шкіл : до 55-річчя від дня народж. проф. І. В. Сергети [Електронний ресурс] // Environment&Healtu. – 2012/ – № 2. – Режим доступу: http://www.dovkil-zdorov.kiev.ua/env/61-0054.pdf  (дата звернення: 21.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 50 років тому (29.04.1967) у Тростянці почала працювати дитяча музична школа.

Література:

Макух, Н. Коли музика в душі : [про творчий звіт учнів та педагогів Тростянец. дит. муз. шк.] / Надія Макух // Тростянец. вісті. – 2013. – 12 черв.

Савченко, М. Музика ніколи не старіє : [про благодійний концерт в муз. шк.] / Микола Савченко // Тростянец. вісті. – 2014. – 9 жовт.

Савченко, М. Музична школа відзвітувала на високому рівні : [про звіт. концерт в муз. шк.] / Микола Савченко // Тростянец. вісті. – 2015. – 14 трав.

30 85 років тому народився Іван Павлович Гонько (30.04.1932, с. Уяринці Тиврів. р-ну), майстер народного мистецтва, різьбяр по дереву.

Література:

Машевцев, А. Частина життя – робота з деревом : [про творчість І. П. Гонька] / А. Машевцев // Вінниц. відом. – 2008. – 9 лип. – С. 11.

Тамтура, А. Вони прославили Тиврівщину : майстри декоративно-приклад. мистецтва / А. Тамтура, О. Коваль // Історія Тиврівщини / Анатолій Тамтура, Олександр Коваль. – 2012. – С. 424–429 : портр. – Зі змісту: [Народний майстер І. П. Гонько]. – С. 429.

• 55 років від дня народження Олексія Карповича Струкевича (30.04.1962, с. Пултівці Жмерин. р-ну), вченого-історика, доктора історичних наук (2005), професора (2006), краєзнавця. З 2011 р. – завідувач кафедри філологічних та суспільних дисциплін у КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти». Член Національної спілки краєзнавців України. Лауреат премії наукового товариства ім. Нестора Літописця.

Література та інтернет-ресурс:

Струкевич, О. К. Україна-Гетьманщина та Російська імперія протягом 50–80-х рр. ХVІІІ століття: (політико-адміністративний аспект проблеми) / О. К. Струкевич ; Ін-т історії України НАН України. – Київ, 1996. – 100 с. – Бібліогр. : с. 86–99.

З-під булави – під корону : Друга половина XVIII ст. / упоряд. і авт. передм. О. К. Струкевич. – Київ : Україна, 2002. – 384 с. – (Історія України в прозових творах та документах).

Струкевич, О. К. Історія України : підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, акад. рівень) / О. К. Струкевич, І. М. Романюк, С. І. Дровозюк. – Київ : Грамота, 2011. – 320 с. : кольор. іл.

Гальчак, С. Д. Струкевич Олексій Карпович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 790–791. – Бібліогр.

Струкевич Олексій Карпович [Електронний ресурс] // Комунальний вищий навчальний заклад «Вінницька академія неперервної освіти»: офіц. сайт. – Режим доступу: www.voipopp.vn.ua/index.php/pidrozdili/kafedri/kafedra...susp.../sklad-kafedri (дата звернення: 21.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

Цього місяця виповнюється:

• 95 років (1922) від часу започаткування радіомовлення у Вінниці.

Література:

Матвійчук, О. Д. Вінницькому обласному радіо – 80 / О. Д. Матвійчук // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 193–198. – Бібліогр.: с. 196–198.

Мельник, В. Тріски на воді : [про репресов. в 1937 р. членів обл. радіомовлення – голову комітету Юрія Леваківського та його заступника Олександра Боярського] / В. Мельник // Вінниц. газ. – 2010. – 4 черв. – С. 13. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

1 80 років тому народився Анатолій Васильович Герасимчук (01.05.1937, с. Буди, нині Тростянец. р-ну), фахівець у галузі генетики тварин, доктор сільськогосподарських наук (1994), професор (2001). Свого часу працював на Тульчинській станції з племінної роботи та штучного запліднення сільськогосподарських тварин (1959–1963).

Література:

Трофименко, О. Л. Герасимчук Анатолій Васильович / О. Л. Трофименко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 543 : фот.

• 55 років від дня народження Любові Олександрівни Гайжевської (01.05.1962, с. Некрасове Вінниц. р-ну), поетеси, члена НСПУ (2004), лауреатки Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов» (1994).

Література та інтернет-ресурс:

Гайжевская, Л. А. Структура мироздания : монография / Л. А. Гайжевская. – Винница : Кн.-Вега, 2006. – 244 с.

Фурса, Н. В. Гайжевська Любов Олександрівна / Н. В. Фурса // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 309 : фот.

Гайжевская, Л. А. Вечная тема : монография / Л. А. Гайжевская. – Винница : Кн.-Вега, 2007. – 200 с.

Гайжевська Любов Олександрівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гайжевська_Любов_Олександрівна . (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

2 110 років тому народився Микола Демидович Самойлюк (02.05.1907, с. Івча Літин. р-ну – 1972, м. Москва), видатний учений, винахідник і раціоналізатор, доктор технічних наук. Закінчив Вінницький педагогічний технікум (1930). Двічі лауреат Державної премії СРСР.

Література:

Савчук, Н. З когорти видатних людей / Н. Савчук // Літин. вісн. – 1997. – 21 верес. – С. 3.

3 130 років від дня народження Миколи Калениковича Гудзія (03.05.1887, м. Могилів-Подільський – 29.10.1965, м. Москва), літературознавця, історика літератури, академіка АН УРСР (1945).

Література та інтернет-ресурс:

Микола Ґудзій [Електронний ресурс] // Проект «Українці в світі»: Персоналії : офіц. сайт. – Режим доступу: www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/f9cbf5980f0c7fc7 / (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

Ходоровський М. Д. Гудзій Микола Каленикович / М. Д. Ходоровський // Українська біографістика. – 2009. – Вип. 5. – С. 238–240. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ubi_2009_5_19  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

Гудзій Микола Каленикович // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гудзій_Микола_Каленикович  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 90 років від дня народження Бориса Васильовича Горбалюка (03.05.1927, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну – 08.10.1990, м. Львів), майстра художньої кераміки, члена СХУ (1962).

Література:

Голубець, О. М. Горбалюк Борис Васильович / О. М. Голубець // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 178 : фот.

• 75 років від дня народження Юрія Павловича Гнатенка (03.05.1942, с. Комсомольське, тепер с. Махнівка Козятин. р-ну), фізика, доктора фізико-математичних наук (1992), професора (1993).

Література:

Бродин, М. С. Гнатенко Юрій Павлович / М. С. Бродин // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 701 : фот.

4 80 років тому народився Борис Прокопович Шаталюк (04.05.1937, с. Вороновиця, нині смт Вінниц. р-ну), лікар-організатор охорони здоров’я, хірург, кандидат медичних наук (1971), член-кореспондент Академії медико-технічних наук України (1997), заслужений лікар України, винахідник СРСР. Закінчив Вінницький медичний інститут.

Література та інтернет-ресурс:

Суходоля, А. І. Заслужений лікар України Шаталюк Борис Прокопович : (до 70-річчя від дня народж.) / А. І. Суходоля, В. В. Власов // Клініч. анатомія та оператив. хірургія. – 2007. – Т. 6, № 2. – С. 111–112. – Електрон. версія. – Режим доступу: www.morphology.dp.ua/_pub/CAS-2007-06.../CAS-2007-06-111.pdf  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 100 років тому народився Федір Кіндратович Добрий (04.05.1917, с. Моївка, нині Чернівец. р-ну – 14.12.1989, там само), військовик. Повний кавалер ордена Слави (1944, 1945, 1946).

Література:

Киливник, Д. Добрий Федір Кіндратович / Д. Киливник // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 102.

Гальчак, С. В атаку першим...: молодший лейтенант Добрий Федір Кіндратович / Сергій Гальчак // Ступені мужності / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. і перероб. – 2012. – С. 70–74 : портр.

5 115 років тому народився Леонтій Семенович Смавзюк (05.05.1902, с. Скибинці Тростянец. р-ну – 17.03.1944, похов. у братській могилі в с. Джурин Шаргород. р-ну), Герой Радянського Союзу. Відзначився в Умансько-Ботошанській наступальній операції. Загинув 17 березня 1944 р. при визволенні Вінниччини.

Література:

Гвардейский комиссар : [про бойовий шлях Леонтія Семеновича Смавзюка] // Овеянные славой имена : Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины. – 2-е изд., перераб. и доп. – Одесса, 1989. – С. 237–239 : портр.

Горобець, О. Обірвана пісня : [про журналіст. розслідування Б. В. Кірше щодо братської могили фронтових часів у с. Джурин. Ім’я одного воїна з цієї братської могили належить Герою Рад. Союзу – Леонтію Семеновичу Смавзюку] // Родинна колиска – Джурин / Олександр Горобець, Ігор Нечіпайло. – Харків, 2008. – С. 88–94.

Гальчак, С. Герой Радянського Союзу Смавзюк Леонтій Семенович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 182 : портр.

• 60 років (05.05.1957) з часу створення Вінницького обласного відділення Спілки журналістів України.

Література:

Лисенко, В. Вік зрілості і активних дій : [з історії обл. спілчан. орг., заснов. 5 трав. 1957 р.] / Володимир Лисенко // Він-ниччина. – 2004. – 23 квіт. : фот.

Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки…: до 50-річчя утворення Нац. спілки журналістів України / авт.-упоряд. Володимир Лисенко. – Вінниця : Горбачук І. П., 2010. – 320 с. : портр.

Ковтонюк, І. «Озбройтеся правдою!» : [Вінниц. обл. орг. НСЖУ за участю представників провідних ЗМІ краю провела акцію вшанування пам’яті загиблих журналістів за часи незалежності України] / Іван Ковтонюк // Вінниц. газ. – 2015. – 22 верес. – С. 1 : кольор. фот.

6 90 років тому народився Віктор Трохимович Блащук (06.05.1927, смт Тиврів – 16.03.2011, м. Вінниця), будівельник, заслужений будівельник УРСР, почесний громадянин м. Вінниця (1999). Під його керівництвом у Вінниці стали до ладу промислові підприємства, навчальні заклади та лікарні; тисячі вінничан отримали квартири у нових будинках.

Література:

Шуткевич, О. «Батько» вінницької арки і сотень будинків : [про заслуж. будівельника УРСР, почес. громадянина м. Він-ниця В. Т. Блащука] / Олеся Шуткевич // Вінниц. газ. – 2012. – 8 трав. – С. 5.

Ковтонюк, І. Він за життя збудував незрівнянно більше, ніж за війну… / І. Ковтонюк // Вінниц. газ. – 2013. – 14 трав.

 

7 День народження Петра Ілліча Чайковського (07.05.1840, с-ще при Камсько-Воткін. з-ді Вятської губернії, тепер м. Воткінськ, Удмуртія (РФ) – 06.11.1893, Петербург), російського композитора-класика. Його ім’я тісно пов’язане з іменем подолянки Н. Ф. фон Мекк, яка своєю безкорисливою допомогою, по суті, врятувала митця. Вона виплачувала йому щорічну субсидію в розмірі шести тисяч карбованців. П. І. Чайковський упродовж 1878–1888 рр. періодично жив і працював у її маєтку в м. Браїлів (нині смт) та с. Сьомаки (нині Жмерин. р-ну). Тут він створив низку своїх безсмертних творів, зокрема оперу «Орлеанська діва», Симфонію № 4, ряд романсів, серед яких – шедевр «Средь шумного бала» та ін. На вшанування пам’яті композитора та його меценатки в Браїлові 1979 р. створено музей. Саме тут, у Браїлові, в далекому 1993 р. розпочались музичні асамблеї, присвячені творчості геніального композитора. Пізніше в обласному центрі було започатковано Міжнародний музичний фестиваль ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який щорічно проводиться у травні.

Література:

Гороховський, А. Чайковський у Браїлові [Жмерин. р-н] / А. Гороховський // Дзвін. – 2009. – № 5–6. – С. 101–103.

Антонюк, О. Браїлівські зустрічі П. І. Чайковського / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / О. Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 210–211 : фот.

Зонова, І. Музиканти з багатьох країн світу приїхали на фестиваль Чайковського і фон Мекк / Ірина Зонова // 33-й канал. – 2016. – 11 трав. – С. 9 : фот.

• 110 років від дня народження Микити Оверковича Крещенецького (07.05.1907, с. Демидівка Тростянец. р-ну – 1991), новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1966).

Література:

Бондаренко, Ю. Летять журавлі : [про голову колгоспу с. Демидівка, Героя Соціаліст. Праці М. О. Крещенецького] / Ю. Бондаренко // Вінниц. правда. – 1966. – 12 квіт.

Корицький, В. Лелеки щастя приносять / В. Корицький // Комсом. плем’я. – 1966. – 24 лип.

• 50 років тому народився Юрій Вікторович Легун (07.05.1967, с. Нова Ободівка Тростянец. р-ну), історик, фахівець у галузях джерелознавства, історії селянства й спеціальних історичних дисциплін, зокрема генеалогії та геральдики, доктор історичних наук (2007), професор (2013). Директор Державного архіву Вінницької області (див. розширену довідку в кінці місяця).

9 50 років з часу відкриття (09.05.1967) на території Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова обеліска Слави на честь студентів і співробітників, які загинули в роки Другої світової війни.

Література та джерела:

Смольський, Л. Ніхто не забутий, ніщо не забуто… : [про відкриття на території ВНМУ обеліска Слави] / Л. Смольський // Молод. медик. – 1967. – 13 трав. (№19).

Ніхто не забутий : [на території ВНМУ ім. М. І. Пирогова 9 трав. 1967 р. відкрито обеліск Слави на честь студентів і співробітників, які загинули в роки Другої світової війни] / фот. К. Токаря // Молодий медик. – 1967. – 24 черв. (№ 25/26).

[Фото обеліска Слави війни на території Вінниц. мед. ун-ту] / фот. К. Токаря // Молод. медик. – 1995. – 24 квіт.

Архів ВНМУ, спр. № 524, арк. 74–75.

• 50 років тому (09.05.1967) в Тульчинському районі відкрито Музей історії села Тиманівки.

Література:

Новікова, Н. Двічі народний музей : [Тиманів. краєзнав. музею виповнюється 40 років] / Н. Новікова // Тульчин. край. – 2007. – 19 трав. – С. 4.

Музей історії села Тиманівки // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – С. 81 : фот.

Хоменська, Г. Духовні обереги мого краю : [про с. Тиманівка] / Г. Хоменська // Світлиця. – 2015. – №2. – С. 30–34 : кольор. фот.

10 410 років (10.05.1607) з часу першої письмової згадки в архівних документах про м. Тульчин. Щорічно в останню декаду вересня у Тульчині відзначається День міста.

Література:

Історія міст і сіл УРСР : в 26 т. Т. : Вінницька обл. – Київ : Голов. ред. УРЕ, 1972. – 780 с. – Зі змісту: [м. Тульчин]. – С. 628–640.

Святелик, В. Історія Тульчина XVI–XVIII ст.: від появи міста до часів гайдамаччини. Вип. I / В. Святелик. – Тульчин, 1998. – 56 с.

Ахевич, Н. Тульчинський край – красо поміж сторіч : корот. путівник. – 3-тє вид., допов. / Н. Ахевич. – Тульчин, 2007. – 26 с.

Копайгородська, О. Місто моє Тульчин : іст. путівник / О. Копайгородська, Н. Ахевич. – Тульчин, 2007. – 20 с.

Степанюк, К. Тульчин : путівник / К. Степанюк. – Вінниця : Кн.-Вега, 2007. – 32 с. ; іл.

• 75 років від дня народження Емми Антонівни Бабчук (10.05.1942, с. Жорнище Іллінец. р-ну), журналіста, радіо-журналіста, публіциста, заслуженого журналіста України (1994). Член НСЖУ (1981). «Журналіст року-96», має титул «Всенародне визнання» (1997), журналістську премію «Ніка» (1998). Ведуча програм Національної радіокомпанії України.

Література та інтернет-ресурс:

Тарнашинська, Л. Б. Бабчук Емма Антонівна / Л. Б. Тарнашинська // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 41 : фот.

Бабчук Емма Антонівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бабчук_Емма_Антонівна  (дата звернення: 23.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

11 115 років тому народився Кирило Семенович Москаленко (11.05.1902, с. Гришине, тепер Красноармійськ. р-ну Донец. обл. – 17.06.1985, м. Москва), маршал Радянського Союзу (1955), двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1978). Брав участь у визволенні м. Вінниця. Почесний громадянин м. Вінниця (1969).

Література та інтернет-ресурс:

Москаленко, К. С. На Юго-Западном направлении : воспоминания командарма : в 2 кн. / К. С. Москаленко. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Наука, 1973.

Кн. 1 : 1941–1943. – 455 с. : ил.

Кн. 2 :1943–1945. – 644 с. : ил.

Москаленко Кирило Семенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Москаленко_Кирило_Семенович  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 55 років від дня народження Наталії Іванівни Лазаренко (11.05.1962, м. Вінниця), кандидата педагогічних наук (1993), доцента (1999), відмінника освіти України, ректора Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (з вересня 2015 р.).

Література:

Лазаренко Наталія Іванівна // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського ; бібліотека. – Він-ниця, 2012. – С. 48–49 : кольор. фот.

У ВДПУ імені М. Коцюбинського призначили ректора : [Наталію Іванівну Лазаренко] // Освіта Вінниччини. – 2015. – 9 жовт. – С. 1 : кольор. фот.

12 80 років від дня народження Валентини Васи-лівни Хрещенюк (12.05.1937, смт Лугини Житомир. обл.), артистки, актриси драми Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру ім. М. К. Садовського, заслуженої артистки України та заслуженої артистки Кабардино-Балкарії (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 70 років від дня народження Миколи Федоровича Чулка (12.05.1947, м. Немирів – 31.12.2014, там само), живописця, заслуженого художника України (2007). Член НСХУ (1992). З 1996 р. і до останніх днів життя був організатором і керівником 26 живописно-графічних пленерів, що відбувалися на базі санаторію «Авангард».

Література:

Чулко Микола Федорович // Немирівські пленери. – Вінниця, 2008. – С. 74–75. – (До 75-річчя Вінниц. обл.).

Журунова, Т. У світлій ліриці натури : [про творчість немирів. худож. М. Чулка] / Тетяна Журунова // Вінниц. край. – 2008. – № 3. – С. 139–140.

Кавун, М. Вшанували заслуженого художника : [про відкриття меморіал. дошки на честь заслуж. худож. України М. Ф. Чулка у Немирові на фасаді палацу княгині Марії Щербатової] / Микола Кавун // Вінниччина. – 2015. – 22 трав. – С. 12 : фот.

• 65 років від дня народження Юрія Михайловича Казакова (12.05.1952, м. Вінниця), лікаря-терапевта, доктора медичних наук (1992), професора (1992), академіка Української академії наук національного прогресу. Закінчив Вінницький медичний інститут (1975).

Література та інтернет-ресурс:

Кайдашев, І. П. Казаков Юрій Михайлович / І. П. Кайдашев // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 674 : фот.

Кафедра поліклінічної терапії з основами сімейної... [Електронний ресурс] // Інформаційно-аналітичний центр ВДНЗУ УМСА : офіц. сайт. – Режим доступу: www.umsa.edu.ua/kaf_policlinic.html  (дата звернення: 23.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

14 85 років тому (14.05.1932) було відкрито Барський машзавод (нині ПАТ «Барський машзавод») – розробник та виробник технологічного обладнання для харчової промисловості, а також газових, електричних та твердопаливних котлів.

Література:

Барський машзавод: честь і гордість Вінниччини // Поділ. край. – 2014. – 22 серп. – С. 1 : фот.

Тетянчук, А. Барський машзавод: три складові успіху / Анатолій Тетянчук // Поділ. край. – 2015. – 25 верес. – С. 6 : фот.

Гоцуляк, Л. ПАТ «Барський машинобудівний завод» – відомий виробничий бренд у країнах СНД та Центральної Європи / Любов Гоцуляк // Барчани. – 2015. – 2 жовт. – С. 2 : фот.

• 65 років тому (14.05.1952) було створено Піщанську районну бібліотеку для дітей.

Література:

Районна бібліотека для дітей // Вінниччина бібліотечна: довідник / кол. авт.: В. Ф. Циганюк (керівник) ; уклад.: П. І. Цимбалюк, І. М. Журавлівський. – Вінниця, 2003. – С. 115–116 : фот.

Самохвал, Р. І квітнуть мрії поетеси : [вихов. годину до дня народж. Лесі Українки проведено у Піщан. район. б-ці для дітей] / Р. Самохвал // Піщан. вісті. – 2013. – 30 берез. – С. 5 : фот.

16 80 років тому народився Григорій Пилипович Кубов (16.05.1937, с. Українське Бар. р-ну – 15.12.2007), педагог, поет.

Література:

Кубов, Г. Пізні роси / Г. Кубов. – Муровані Курилівці, 2007. – 44 с.

Жевачевська, С. Поет, мрійник і просто хороша людина : [про Г. Кубова] / С. Жевачевська // Наше Придністров’я. – 2001. – 4 груд.

19 95 років тому народилася Галина Костянтинівна Степанківська (19.05.1922, с. Старий Пиків, нині Калинів. р-ну), провідний учений у галузі акушерства та гінекології. Член-кореспондент HAH України (1991), член-кореспондент Академії медичних наук України (1993), заслужений діяч науки України (1989), доктор медичних наук (1967), професор (1970).

Література та інтернет-ресурс:

Галина Костянтинівна Степанківська // Медич. кадри. – 2012. – 31 трав. (№ 9–10). – С. 9.

Берегиня життів : Степанківська Галина Костянтинівна [Електронний ресурс] / підготував Юрій Віленський // Національний календар «Події та персоналії». – Режим доступу: http://www.health-medix.com/articles/misteztvo/2012-04-27/95.pdf  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

[Степанківська Галина Костянтинівна] [Електрон-ний ресурс] // Видавництво Логос Україна : офіц. сайт. – Режим доступу: http://www.logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=nued2&id=761  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 80 років від дня народження Олександра Хомича Дубового (19.05.1937, с. Кордишівка Вінниц. р-ну), лікаря-терапевта, доктора медичних наук (1988), професора (1992).

Література та інтернет-ресурс:

Процек, О. Г. Дубовий Олександр Хомич / О. Г. Процек // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл–Дя. – С. 480 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Дубовий Олександр Хомич [Електронний ресурс] // Факультет післядипломної освіти : офіц. сайт ф-ту післядиплом. освіти ВНМУ ім. М. І. Пирогова. – Режим доступу: http://fpo.vnmu.edu.ua/index.php/terapiji/shtat-kafedri/209-dubovij-oleksandr-khomich  (дата звернення: 23.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

20 80 років від дня народження Миколи Тимо-фійовича Кабалюка (20.05.1937, с. Сьомаки Жмерин. р-ну – 15.01.2009, м. Київ), українського поета, перекладача, художника. Член СПУ (1989).

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Кабалюк Микола Тимофійович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор–Как. – С. 632.

Кабалюк Микола Тимофійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Кабалюк_Микола_Тимо...  (дата звернення: 28.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

21 80 років від дня народження Василя Кириловича Богуцького (21.05.1937, с. Рахни Гайсин. р-ну – 23.01.2003, м. Сімферополь), журналіста, засновника газети «Кримська світлиця» (1992), громадського діяча, члена НСЖУ (1970).

Література:

Рудницький Г. А. Богуцький Василь Кирилович / Г. А. Рудницький // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 157.

23 95 років від дня народження Семена Яковича Вініковецького (23.05.1922, м. Вінниця – 17.07.2002, там само), історика, кандидата історичних наук (1972), краєзнавця. Працював завідуючим архівним відділом Вінницького облвиконкому, викладав у вузах Вінниці.

Література:

Лисий, А. Наукова спадщина С. Вініковецького / А. Лисий // Тези доп. і повідомл. 17-ї Вінниц. обл. історико-краєзнав. конф. 18 верес. 1997 р. – Вінниця, 1997. – С. 34–35.

Гальчак, С. Одержимий творчістю і добротою : [про С. Я. Вініковецького – фронтовика, історика, архівіста, краєзнавця, педагога] / Сергій Гальчак // Вінниц. газ. – 2012. – 25 трав. – С. 9.

Гальчак, С. Д. Вініковецький Семен Якович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 468–469. – Бібліогр. в кінці ст.

24 135 років від дня народження Кирила Григоровича Стеценка (24.05.1882, с. Квітки, тепер Черкас. обл. – 29.04.1922, с. Веприк, тепер Київ. обл.), українського композитора і хорового диригента, священика. Жив і плідно працював у Тиврові (1907–1911), с. Олександрівка Томашпіл. р-ну.

Література:

Пархоменко, Л. Кирило Стеценко / Л. Пархоменко. – Київ : Муз. Україна, 2009. – 400 с.: іл.

Товстуха, Є. С. Кирило Стеценко : біогр. повість / Є. С. Товстуха. – Київ : Молодь, 1982. – 200 с.: іл. – (Уславлені імена).

• 105 років від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха (24.05.1912, с. Дяківці, нині Літин. р-ну – 27.09.1983, м. Київ), прозаїка, поета, драматурга, громадського діяча, члена СПУ (1940), академіка АН УРСР (1978), Героя Соціалістичної Праці (1972), лауреата Шевченківської премії (за роман «Чотири броди») (1981). Щороку на батьківщині письменника проводяться літературно-мистецькі свята і дні пам’яті Михайла та Ярослава (сина) Стельмахів. Журнал «Вінницький край» заснував власну літературну премію імені Михайла Стельмаха.

Література та інтернет-ресурс:

Кобець, В. Зійдуть сніги, і правда проросте : мемуарно-публіцист. повість / В. Кобець // Собор. – 2012. – № 1. – С. 3–39 : фот.

Світ правди і краси Михайла Стельмаха [Електрон-ний ресурс] : до 100-річчя від дня народж. : біобібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: О. І. Кізян, Т. В. Котуз ; ред.: М. Г. Спиця, Н. В. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 104 с. – (Наші видатні земляки). – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2012/Svit_pravdu_Stelmax.  (дата звернення: 08.06.16), вільний. – Назва з екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва).

26 115 років від дня народження Миколи Ферапонтовича Нарушевича (26.05.1902, с. Василівка, тепер Хмельниц. обл. – грудень, 1937, м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург), українського поета, педагога. Жив і працював у Вінниці. Репресований, розстріляний у Ленінграді.

Література:

Дровозюк, С. І. Нарушевич Микола Ферапонтович / С. І. Дровозюк // З-над Божої ріки : літ. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Він-ниця, 2001. – С. 236–238.

Завальнюк, К. Микола Нарушевич: співець із «розстріляного відродження» / К. Завальнюк // Реабілітовані історією : у 27 т. – Вінниця, 2006. – Т. : Вінницька область. Кн. 1, розд. 4. – С. 741–746.

Завальнюк, К. До 23-ї річниці Незалежності: доля Нарушевичів / К. Завальнюк // 20 хвилин. – 2014. – 22 серп.

29 70 років тому (29.05.1947) став до ладу Сутисківський завод «Автоелектроапаратура», одне з найпотужніших підприємств Тиврівського району, яке спеціалізується на випуску електроосвітлювальних приладів для автотракторної техніки.

Література:

Вікторов, В. «Перший мільйон» у Сутисках : [про колектив ЗАТ «Автоелектроапаратура» у Тиврів. р-ні] / В. Вікторов // Подолія. – 2004. – 3 лют.

Тамтура, А. Початок історії заводу «Автоелектроапаратура» : [у с. Сутиски Тиврів. р-ну] / Анатолій Тамтура // Історія Сутисок : історико-краєзнав. нарис: від найдавніших часів до сьогодення / Анатолій Тамтура. – 2-ге вид., випр. та допов. – Вінниця, 2006. – С. 69–82.

17 (30?) День народження Федора Григоровича Верещагіна (17(30?).05.1910, м. Миколаїв – 21.05.1996, м. Вінниця), українського режисера, народного артиста СРСР (1977), почесного громадянина м. Вінниця. У 1948–1986 рр. – головнийрежисер Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського (нині Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М. Садовського). Ф. Г. Верещагін нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, бойовими орденами і медалями. На фасаді театру, якому він віддав майже 40 років свого життя, встановлено меморіальну дошку. Поруч пролягає вулиця його імені.

Література:

Совко, В. Справді народний / В. Совко // Вінниц. альбом. 1999 : літ.-худож. альм. – 2000. – С. 355–360.

Фицайло, С. Режисер, який створив театр / С. Фицайло // Вінниц. край. – 2004. – № 1. – С. 131–137.

Кондратюк, Н. Видатний майстер сцени : [Ф. Верещагін] / Н. Кондратюк // Вінниц. альбом : літ.-худож. альм. – Вінниця, 2005. – Вип. 3. – С. 83–90.

Верещагін Федір Григорович // Независим. курьер. – 2010. – 8 верес. – С. 28.

30 105 років від дня народження Тимофія Омеляновича Грубого (30.05.1912, с. Савинці, нині Тростянец. р-ну – 21.06.2005, там само), військовика, учасника Другої світової вій-ни, повного кавалера ордена Слави.

Література:

Мельник, М. О. Грубий Тимофій Омелянович / М. О. Мельник // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 543.

Гальчак, С. Синіють Карпати... : молодший сержант Грубий Тимофій Омелянович / Сергій Гальчак // Ступені мужності : [збірник] / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. і перероб. – Він-ниця : Балюк І. Б., 2012. – С. 62–65 : портр.

31 135 років від дня народження Давида Соломоновича Бертьє (Ліфшиця) (31.05.1882, м. Літин – 16.05.1950, м. Київ), українського та російського диригента радянських часів, педагога та скрипаля, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1938).

Література:

Бертьє Давид Соломонович (Ліфшиць) // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 55.

Павленко, П. Володар скрипки [Д. С. Бертьє]. – Рад. життя. – 1972. – 24 верес.

Бертьє Давид Соломонович : [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/.../Бертьє_Давид_Соломон...  (дата звернення: 08.06.16), вільний. – Назва з екрана.

Цього місяця виповнюється:

• 100 років (1917) з часу відкриття Пироговської лікарні у Вінниці, нині обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова. Головним ініціатором створення лікарні був лікар-хірург Л. І. Маліновський (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 80 років (травень 1937 р.) з часу заснування Він-ницької обласної філармонії (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 75 років (1942) з часу створення антифашистської молодіжної підпільної групи на чолі з П. П. Мельником у Вінниці (діяла до визволення міста).

Література:

Вінниччина в період Великої Вітчизняної війни, 1941–1945 рр. : хроніка подій / Архів. упр. УРСР, Вінниц. обл. держ. архів ; відп. ред. В. О. Птущенко. – Київ : Наук. думка, 1965. – 143 с. : іл.

• 35 років тому (травень, 1982) відкрито Дашівський музей партизанської слави (Іллінец. р-н).

Література:

Скрипник, В. Музей партизанської слави у фронтових землянках : [у Шабелян. лісі Іллінец. р-ну відновлено п’ять фронтових землянок, у яких створено музей] / В. Скрипник // Голос України. – 2010. – 23 верес. – С. 10.

Головченко, Н. Подорож у минуле : [про роботу Дашів. громад. музею партизанської слави] / Н. Головченко // Труд. слава. – 2014. – 22 трав. : кольор. фот.

Моторна, Т. Партизанські прапори передали до музеїв : [відбулася урочиста церемонія передачі Дашів. музею партизан. слави та Гайсин. краєзнав. музею бойових прапорів 2-ї Укр. партизан. бригади, що діяла у період війни під ставкою Гітлера «Вервольф»] / Тетяна Моторна, Юрій Нагорний // Вінниччина. – 2015. – 3 черв. – С. 4.

Юрій Вікторович Легун – відомий в Україні дослідник. Фахівець у галузях джерелознавства, історії селянства й спеціальних історичних дисциплін, зокрема генеалогії та геральдики. Доктор історичних наук (2007), професор (2013).

Народився у с. Нова Ободівка Тростянецького району Він-ницької області 7 травня 1967 року. Батьківська родина мала давнє подільське коріння: рід Легунів пов’язаний з Брацлавщиною як мінімум з першої половини XVIII ст. Материнська родина здавна жила на Покутті. Познайомилися батьки на Вінниччині. Батько Легун Віктор Антонович, інженер сільського господарства, працював на керівних господарських посадах у Вінницькій області, мати, Легун (уродж. Іванчук) Христина Василівна, тривалий час працювала на швейній фабриці «Володарка», з часом – вчителькою трудового виховання.

З 1974 року історія родини пов’язана з Вінницею. Юрій Вікторович закінчив середню школу № 6 і вступив у 1984 році на історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського (тепер – Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського). Після служби у лавах Радянської армії (1985–1987) повернувся до інституту. Серед викладачів, які мали найбільший вплив на нього як особистість і дослідника, він й сьогодні називає Миколу Миколайовича Кравця (1928–2011), Степана Івановича Дровозюка, Арсена Леонідовича Зінченка, Ольгу Анатоліївну Коляструк, Вадима Стані-славовича Мазурика.

Тодішні політичні та громадські рухи в місті та країні поставили перед історичним факультетом нові виклики. І юнак поринув у вирій громадського життя. Одним з перших записався до новоствореного Народного Фронту за перебудову, а далі – Народного Руху. Разом з одногрупниками допомагав організовувати в місті перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР взимку 1989/90 років. Влітку 1990 року брав участь у кінному козацькому поході на Чортомлицьку січ, де відбувалося святкування 500-річчя Запорозького козацтва. Разом з тим це не завадило йому наступного року з відзнакою завершити навчання у вищій школі. Добре опанування знаннями привело його до викладацької діяльності у Вінницький сільськогосподарський інститут, а наступного року в аспірантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Наукова діяльність починалася під керівництвом доктора історичних наук, професора А. Г. Слюсаренка на кафедрі історії України. Перші зацікавлення аспіранта були пов’язані з розвитком науки в Україні у 1960-х роках. Кандидатську дисертацію було захищено у 1995 році. Молодий вчений повернувся працювати на кафедру правознавства у Вінницький сільськогосподарський інститут. Паралельно на тлі офіційно затвердженої наукової теми визрівало і окреслювалося коло нових зацікавлень, які визначили у майбутньому його долю. Саме у 1990-х роках Юрій Вікторович брав активну участь у регіональних державотворчих процесах, займаючись геральдичними, вексилологічними, генеалогічними та краєзнавчими дослідженнями. Він став автором прапора Вінниці, герба і прапора Вінницького району, герба Мурованих Курилівців, співавтором герба Вінницької області. Є членом Українського геральдичного товариства.

Генеалогічні захоплення привели його у 2002 році до докторантури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Докторську дисертацію «Джерела з генеалогії селян Подільської губернії: стан збереження, інформативне наповнення, класифікація (1793–1917)» (науковий консультант – доктор історичних наук, професор М. Г. Щербак) було захищено у 2007 році. Це було перше у вітчизняній науці дослідження, в якому вивчалася селянська генеалогія, аналізувалися особливості укладання і стан збереження понад 100 видів джерел з родознавчими відомостями про землеробів Поділля кінця XVIII – початку ХХ ст.

У цей же час alma mater, рідний історичний факультет, тепер уже Інститут історії, етнології і права, запросив його очолити новостворену кафедру етнології (2006). Крім профільних досліджень, кафедра під його керівництвом розпочала студії з усної історії, історії фотографії, некрополістики регіону. Хоча тут Юрій Вікторович працював недовго, проте встиг зарекомендувати себе як добрий організатор науки. Він не тільки плідно керував кафедрою у перші роки її становлення, а й ініціював співпрацю Інституту історії, етнології і права з Варшавським університетом та Університетом імені кардинала Стефана Вишинського (м. Варшава).

Проте джерелознавчі зацікавлення не покидали його, тому в 2009 році закономірним стало рішення Юрія Вікторовича очолити Державний архів Вінницької області. Під його керівництвом архів став першим, де було створено систему прямого і безпосереднього доступу до бази електронних копій документів. Він-ницький архів став одним з лідерів оцифровування матеріалів серед архівів України.

Здається, що Ю. В. Легуну замало вінницьких архівних матеріалів. Він регулярно проводить пошукову роботу у вітчизняних і закордонних архівах (США, Польща, Росія), бере участь у галузевих конференціях і семінарах.Підготував до друку матеріали з архівів УВАН та НТШ у Нью-Йорку, пов’язані з емігрантами-подолянами (В. Приходько, Л. Мосендз, І. Губаржевський). Останніми роками концентрується на публікаціях архівних документів. Кілька років готує до друку масштабний перепис Поділля 1800 року.

Одночасно продовжує викладацьку роботу як сумісник у Вінницькому педагогічному та аграрному університетах. Як дослідника його постійно запрошують опонувати на захисті дисертацій та виступити на наукових конференціях і семінарах. У 2006 році він ініціював відновлення краєзнавчого товариства «Поділля», що згодом трансформувалося у Вінницьке історичне товариство. Не залишається осторонь громадських процесів у країні. Як аналітик Юрій Вікторович неодноразово брав участь у передвиборчих кампаніях на регіональному рівні, його постійно запрошують до роботи в обласних і міських робочих комісіях з питань, пов’язаних з дослідженням історії нашого краю – відзначення роковин 2-ї Світової війни, Голодомору, декомунізації, геральдики, розвитку туризму та ін.

І усі ці роки поряд з ним його дружина Легун (уродж. Іванченко) Олена Миколаївна та три його доньки – Ганна, Ольга і Меланія.

А поки що ми підбиваємо перші його життєві підсумки. Сподіваємось, що ще немало наукових відкриттів і викладацьких успіхів попереду.

Т. Р. Кароєва

Література

Праці

Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. – Вінниця : Консоль, 2003. – 284 с. : іл. (у співавторстві).

Легун, Ю. В. Генеалогія селян Подільської губернії : джерела : монографія / Ю. В. Легун. – Вінниця : Власюк О., 2005. – 516 с. : табл.

Легун, Ю. В. Матеріали ревізійного перепису населення 1795–1796 рр. у фондах Державного архіву Вінницької області : навч. посіб. для студентів вузів / Ю. В. Легун, О. С. Петренко. – Вінниця : Власюк О., 2005. – 72 с.

Завальнюк, К. В. Леонід Мосендз у документах епохи / К. В. Завальнюк, О. М. Кравчук, Ю. В. Легун. – Вінниця : Діло, 2013. – 272 с.

Приходько, В. Під сонцем Поділля : спогади. Ч. 2 / В. Приходько ; упоряд.: Ю. Легун, О. Кравчук. – Вінниця : Консоль, 2011. – 416 с.

Легун, Ю. В. Лист 1776 року до польського короля православних священиків Правобережної України / Ю. В. Легун // Поділ. старовина : наук. зб. – Вінниця, 2008. – Вип. IV. – С. 109–138.

Про нього

Юрий Легун – директор Государственного архива Винницкой области / записала Л. Тимченко // Афиша города Винницы. – 2012. – № 8. – С. 53 : фот. цв.

Легун Юрій Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Легун_Юрій_Вікторович  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

У житті, як на довгій ниві… Бажання, мрії, надії… Коли ж бажання благородні, а мрії крилаті – час здійснення прийде! Так сталося і в житті Валентини. Спочатку педагогічний технікум, самодіяльний драматичний гурток… А вже згодом – навчання в театральній студії при Тернопільському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і професійна сцена! 1957–1962 рр. – артистка Тернопільського театру.

Яринка («Весілля у Малинівці»), Мелашка («Наливайко»), Галя («Тиха українська ніч»), Тетяна («У неділю рано зілля копала»), Христя («Повія»), Катря («Не судилось»), Панночка («Вій»), Катерина («Катерина»), Наталка («Наталка Полтавка»)… Такому блискучому здійсненню бажання можна було позаздрити… Її образи яскраві, привабливі, ніжні, горді, вірні й сильні, здатні любити й ненавидіти, наділені теплим ліризмом, полонили серця глядачів.

«Сьогодні у театрі співає Валя Турок, ходімо! «Наталка Полтавка» ж!» – до театру «летіли» її шанувальники. І хоча ще не завжди виразними були жести і паузи, та її голос звучав схвильовано і щиро. Надзвичайно вродлива артистка підкуповувала простотою й невимушеністю.

Якось до Тернополя завітав Ф. Г. Верещагін, головний режисер Вінницького театру, й, вражений її талантом, вирішив, що Валентина повинна стати окрасою Вінницької сцени. Декілька років поспіль він переконував керівника Тернопільського театру й таки домігся свого: у 1962 році Валентина Турок(з 1971 р. – Хрещенюк) влилася до трупи його театру.

Гортаю архівні матеріали, і раптом – афіша «Дебют артистки Валентини Турок на Вінницькій сцені. Драма М. Старицького «Не судилось» 26 березня 1962 р. А в куточку старанно виведено: «Дорога Валентино Василівно! Сердечно вітаю Вас з першим виступом у ролі Катрі у виставі «Не судилось» з підмостків нашої сцени. Хай це буде для Вас пам’ятним днем і гарним початком Вашої багаторічної праці в нашому театрі. Збережіть назавжди властиву вам простоту, скромність, щирість, допитливість, наполегливість і творче горіння на все своє життя у мистецтві. Від душі бажаю на тернистій і улюбленій ниві мистецтва багато радості і великих творчих успіхів. Народний артист УРСР Федір Верещагін». І сльози радості... Як же Федорові Григоровичу вдалось розгледіти в молоденькій артистці талант! А головне – повірити! І відчути, що служитиме Валентина багато невтомних років у одній трупі!

Так, весна стала знаковою у творчому житті Валентини. Весна, довжиною у 60 років відданому служінню єдиному театрові.

Валентина відразу стала репертуарною артисткою. Режисерів радувала мажорність її натури. Створювані нею образи вирізнялись щедрим народним гумором, світлістю й барвистістю, які в поєднанні з щирістю й непідробністю згодом змінювалися на розсудливість і настирливість. Сполучення реалістичного показу внутрішнього єства героїнь із природною вродою артистки набували справжньої сценічності. А ще й до того прекрасні вокальні дані!

Особливе місце в репертуарі театру посідала «Сільська честь» І. Тобілевича. Глядачі зацікавлено спостерігали за долею хранителів сільської честі Ярини та Миколи у виконанні В. Турок і М. Педошенка. Щиро та безпосередньо передавали вони палке віддане кохання молодих людей, їхні тривоги і радощі.

Хочеться перегорнути сторінки творчості артистки, пригадати якомога більше яскравих моментів... У 60-ті багато говорили про трагедію одного з основоположників естонської драматургії Аугуста Кітцберга «Перевертень». Виставу було розв’язано в жанрі романтичної психологічної драми. Чи не найскладніша з усіх ролей – Марі – дісталась Валентині, «молодій, обдарованій, різноплановій». Точними засобами передавала страждання, покірливість і разом з тим нелюдяність знівеченої життям жінки, холодної та розсудливої, готової на все задля свого маленького щастя.

Творчою сміливістю, простою формою, цікавим змістом, мелодійністю відзначалась героїчна музична комедія Олени Гальперіної, композиторів Костянтина Лістового та Юлія Анненкова, нашого земляка, «Севастопольський вальс». Привабливий образ Любаші Толмачової, мужньої захисниці Севастополя, вір-ної і незрадливої у своєму коханні, створила Валентина Турок. У її гри відзначалось багато ліризму і жіночої краси. А скільки пластичності й витонченості у танцях! Глядач з особливим інте-ресом і вимогливістю ставився до нової артистки, отримуючи з кожною зустріччю радість.

Схвильовано і поетично розповіла Валентина про боротьбу і героїзм Жанни Лябурб («На світанку», О. Сандлер, Г. Плоткін). У цій тендітній француженці-Турок стільки душевної сили і мужності! Глядач вірив у її гру, де переважали світлий оптимізм, сподівання у перемогу добра й справедливості.

Зворушливою побачили її Оксану з «Гайдамаків» у Ленінграді.

З надзвичайною простотою зіграла юну Тодоську в народній драмі Івана Стаднюка «Люди не ангели». Роль Дівиці у п’єсі М. Горького «Старик» давалась нелегко, адже цілком відрізнялась від її попередніх. Потрібно було шукати людські риси зовсім відмінні від тих, з якими вона так зріднилася. Хода кішки, жалібний єлейний голос і хижа жорстока душа. А масні завидющі очі снували по сцені й душах оточуючих. Образ таки вдався!

Валентині хотілося розширити свої знання, зазирнути до творчої лабораторії акторської майстерності, тому й вирішила отримати вищу освіту, ставши студенткою Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.

Як не згадати Груше-Хрещенюк в «Кавказькому крейдяному колі» Б. Брехта! Вона по-справжньому захоплювала глядачів не лише України, але й близького зарубіжжя, граючи в манері сучасної психологічної акторської школи. Щиро й правдиво показала безмежну мужність і доброту своєї героїні. Та й сама вистава викликала живий інтерес і багато суперечок щодо її постановки (вперше в Україні звернення Ф. Г. Верещагіна до Брехта!).

Образи, створені Валентиною Василівною, яким притаманні душевність і привабливість, драматизм і невимушена комедійність, знаходили свого глядача. Вона ніколи не ламала своєї індивідуальності, а лише повертала її різними гранями, в залежності від характеру своїх героїнь та обставин, у які вони потрапляли. Оксана з «Гайдамаків», Катря з «Не судилось», Аза з «Циганки Ази», Груше з «Кавказького крейдяного кола», Христя з «Повії», Наталка з «Наталки Полтавки», Оксана, Одарка з «Запорожця за Дунаєм», Софія Іванівна з «Любові при свічках», сусідка з «Украденого щастя», міс Петінктон з «Як повернути чоловіка» ніколи не залишали байдужим зал, щоразу доводячи майстерність артистки. Більшість її героїнь мали довге сценічне життя. І з кожною наступною роллю – чіткість лінії поведінки, виразність думки.

А як не згадати її Одарку з комічної опери «Запорожець за Дунаєм»! Як же виспівували вони разом з Володимиром Матковським!

Взагалі, Валентині таланило ще й на партнерів по сцені: народні артисти УРСР Іван Сікало, Микола Педошенко, Григорій Тищенко, Валерія Сироватко, Володимир Матковський; заслужені артисти УРСР Микола Овчаренко, Марія Анішенко, Наталія Шановська, Микола Попруга, Арсен Марчук… Вони зазначали, що знею легко вести діалоги, бо вона завжди відчуває партнера, може підтримати й зрозуміти, що є надзвичайно важливим на сцені.

Терпилиха з «Наталки Полтавки» І. Котляревського, суддя з «Жаги екстриму» А. Крима, тітка Стася з «Осінньої мелодії» В. Селезньова, Аграфена Семенівна з «Шельменка-денщика» Г. Квітки-Основ’яненка і сьогодні викликають смуток і радість, біль і страждання... Вона щоразу доводить свою майстерність, не ламаючи власної індивідуальності, повертаючи її різними гранями, в залежності від характеру своїх героїнь та обставин, у які потрапляють.

Заслужена артистка Кабардино-Балкарії та заслужена артистка УРСР В. В. Хрещенюк – неординарна особистість, талановитий майстер сцени. А ще Жінка, Матуся. А стільки в ній ніжності й доброти! Та й бажання, помноженого на уміння, залишатися молодою з незмінно юною душею! Так тепло вона уміє посміхатися й радіти новому дневі, юним колегам... Що так і хочеться до неї пригорнутися, наче до милої матусі... Хай Вам щастить, Валентино Василівно! Нехай 80-та весна дарує здоров’я й наснагу! (А вік – то невеличка віха!) І не покидає бажання знову поспішати до театру, підійматися на сцену, відчуваючи енергетику зали... Пожинаючи гучні овації...

С. В. Фицайло

Література та інтернет-ресурс

Хрещенюк, В. Моє захоплення – театр / В. Хрещенюк // Вінниц. газ. – 1997. – 8 лип.

Попруга, М. І знову дорога : [про артистку Вінниц. театру ім. М. Садовського В. Хрещенюк] // Вінниц. правда. – 1975. – 4 лип.

Фицайло, С. Життя – це сцена, сцена – це життя: з когорти корифеїв : [про актрису В. В. Хрещенюк] / С. Фицайло // Вінниц. край. – 2012. – № 2. – С. 140–147 : фот.

Валентина Василівна Хрещенюк [Електронний ресурс] // Він-ницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського : офіц. сайт. – Режим доступу: teatr.vn.ua/aktory/94-valentyna-khreshcheniuk.html  (дата звернення: 23.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

Вінницька обласна клінічна лікарня функціонує під іменем М. І. Пирогова 100 років. У 1917 році вона відкрила свої двері перед хворими як Пироговська земська хірургічна лікарня на 150 ліжок.

Ідея її заснування належить Вінницькому Пироговському медичному товариству. У такий спосіб вінницькі лікарі вирішили вшанувати пам’ять нашого видатного земляка М. І. Пирогова з нагоди 100-річчя від дня його народження.

У квітні 1910 року Подільське губернське земство оголосило про Всеросійський збір коштів на будівництво лікарні в повітовому місті Вінниці. У листопаді 1910 року на виділеній ділянці був відкритий пам’ятник Пирогову: кам’яний постамент із гіпсовим бюстом вченого. У 1924 році це погруддя замінили бронзовою копією роботи І. Є. Рєпіна.

У квітні 1913 року був закладений перший камінь хірургічного корпусу, до літа 1914 року були зведені 5 перших корпусів. Але завершити внутрішні роботи не встигли – на заваді стала Перша світова війна.

Відібрані під військові потреби приміщення повернули міській владі тільки влітку 1916 року. Добудова тривала до наступної весни. Освячення лікарні відбулось 23 квітня 1917 року.

Пироговську лікарню засновували як лікувальний заклад хірургічного профілю із сподіванням, що в ній працюватиме один із провідних хірургів краю Людвіг Іванович Маліновський. Але під час урочистостей з освячення він застудився і невдовзі помер.

Хірургічну естафету згодом прийняв видатний хірург, доктор медицини М. М. Болярський. Він працював у лікарні впродовж 21 року, 19 з них – головним лікарем.

Перші роки становлення і розвитку лікарні співпали з подіями Першої світової війни, двох революцій 1917 року та громадянської війни. Особливо важкими були численні зміни влади в 1917–1920 роках. Лише від початку 1920-х років поступово стабілізувалась ситуація в країні, і разом з тим нормалізувалась робота Пироговської лікарні.

Від 1921 року розпочинається розвиток медичної освіти на Вінниччині, і Пироговська лікарня стала учбовою базою підготовки фахівців різних рівнів.

Від 1934 року, після відкриття у Вінниці за ініціативи головного лікаря професора М. М. Болярського повноцінного стаціонарного медичного інституту, Пироговська лікарня є його незмінною по теперішній час і основною клінічною базою.

У 1944 році при відступі із Вінниці фашисти зруйнували більшість лікарняних корпусів. У день визволення міста від фашистів 20 березня 1944 року розпочалась нова життєва сторінка в історії лікарні.

Поступово були відбудовані всі корпуси, було впорядковано територію, зросла кількість лікарняних ліжок.

У 1948 році лікарня отримала статус обласної. 1962 року за рішенням ВООЗ була затверджена школою передового досвіду медицини України. Упродовж понад двох десятиліть щорічно на семінари до лікарні приїжджали кілька груп медиків із різних країн усіх континентів планети.

Неодноразово ВОКЛ ім. М. І. Пирогова була занесена на обласну Дошку пошани.

У 1967 році з нагоди 50-річчя Пироговська лікарня була нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

У 2011 року вперше була запроваджена Національна медична премія України і ВОКЛ імені М. І. Пирогова стала її лауреатом.

Діяльність лікарні відбувається за умови ліцензованості всіх видів господарської діяльності, акредитованості на вищу акредитаційну категорію, впроваджено систему управління якістю відповідно до вимог державного стандарту ISO 9001.

Сьогодні Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова, де розміщено 12 клінічних кафедр і циклів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, є провідним лікувальним та науковим закладом області. У лікарні працює 324 лікарі, із них 8 заслужених лікарів України, 28 кандидатів медичних наук, 3 доктори медичних наук. Один медик носить звання заслуженого медичного працівника України.

Лікарня надає висококваліфіковану багатопрофільну лікувально-консультативну допомогу населенню області на третинному рівні. Щорічно в лікарні проліковується більше 25000 хворих, половина з них оперується.

У медичному закладі функціонує 20 стаціонарних відділень на 730 ліжок, поліклінічне відділення з потужністю 400 відвідин на зміну, 13 параклінічних відділень.

Окрім багатьох інших впроваджених методів консервативних та оперативних підходів до лікування пацієнтів, фахівцями виконуються: малоінвазивні хірургічні втручання на органах черевної порожнини та тазу, заміна колінних, кульшових та ліктьових суглобів на штучні, проводиться артроскопія. У рентгенопераційній судинної хірургії проводиться імплантація штучного водія ритму серця, здійснюється регіональна терапія та маніпуляції на судинах, видалення тромбів, постановка кава-фільтрів, лазерна ендоваскулярна облітерація. У центрі нефрології та діалізу крім гемодіалізу проводиться перитонеальний діаліз, хворим з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії. В опіковому відділенні вперше в Україні розроблено і впроваджено лікування опікових ран та трофічних виразок в умовах «вологої камери» з використанням біогальванізації, здійснюється ксенопластика хворим з важкими опіками шкіри. У відділенні абдомінальної хірургії проводиться УЗ-супровід оперативних втручань на підшлунковій залозі. У відділенні мікрохірургії ока проводяться лазерні мікрохірургічні операції, інтра та екстра вітреальне введення медпрепаратів.

Діагностичні потужності зосереджені в декількох структурних підрозділах закладу і дають можливість проводити магнітно-резонансну томографію, широкий спектр ренгенівських досліджень, у тому числі на сучасному цифровому рентгенівському устаткуванні, ультразвукову діагностику, включаючи апаратуру експерт-класу, функціональні дослідження з моніторуванням, широкий спектр клініко-діагностичних та генетичних лабораторних досліджень та інші. У дистанційно-діагностичному центрі застосовуються методи консультування та розшифровки ЕКГ з використанням телемедицини в системі «Телекард».

Фахівцями лікарні забезпечується ургентна допомога службами, які є єдині в області: опіковим хворим, хворим з шлунково-кишковими кровотечами, торакотравмою, травмами магістральних судин, травмою ока, щелепно-лицьової ділянки, онкогематологічним хворим.

З метою подальшого удосконалення високоефективних хірургічних технологій, у 1992 році була затверджена проектно-кошторисна документація і розпочато будівництво нового хірургічного корпусу на 240 ліжок, у якому передбачено розміщення 14 потужних лікувально-діагностичних стаціонарних відділень хірургічного профілю з сучасною високоефективною орієнтацією на малоінвазивні методи лікування в судинній, кардіохірургічній, абдомінальній хірургії, ортопедії та урології, хірургічний блок на 14 операційних залів, відділення реанімації та інтенсивної терапії.

Введення в дію нового хірургічного центру розширить спектр хірургічної допомоги на сучасному рівні, він стане гідним центром наукових розробок і втілень їх в лікувальний процес. А найголовніше – суттєво покращить рівень і комфорт надання хірургічної допомоги нашим громадянам.

Н. М. Древа

Література

На рубежі сторіччя : матеріали з історії Вінниц. обл. клініч. лікарні ім. М. І. Пирогова. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 108 с.

Вінниця : іст. нарис / голов. ред. А. М. Подолинний. – Вінниця : Кн.-Вега, 2007. – 304 с. : іл., фот. – Бібліогр.: с. 276–280.

Древа, Н. М. Сторінки історії Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М. І. Пирогова / Н. М. Древа // Поділ. джерела : альманах / голов. ред. Л. М. Загородня. – Вінниця, 2013. – № 5 : Вінниччина медична. Під знаком Червоного Хреста. – С. 155–160.

Розвиток музичного життя довоєнної Вінниччини забезпечували літературно-артистичне товариство (1908–1918 рр.), Народна консерваторія (1920–1922 рр.), Музичне товариство імені М. Д. Леонтовича (1922–1928 рр.), Державна естрада (1928–1937 рр.), Мюзик-хол (1928–1937рр.), симфонічний оркестр Радіокомітету, Обласна державна єврейська капела ім. Шолом-Алейхема, оперний театр ім. Леніна та інші творчі осередки.

Навесні 1937 р. відбулося злиття Хорової капели ім. Леонтовича, Облдержестради, Мюзик-холу та симфонічного оркестру при Радіокомітеті в єдиний концертний колектив.

Філармонія стає першим закладом на Вінниччині, який планує, організовує та контролює професійну концертну діяльність.

У жовтні 1937 р. Вінницька філармонія розпочинає свій перший концертний сезон. Гастрольна карта перших же років діяльності включає виступи в містах України та Російської Федерації.

У 1941 р. роботу закладу перериває війна. У складі концертних бригад артисти регулярно виїжджають на фронт. В 1944 році після визволення Вінницької області від німецької окупації філармонія налагоджує звичний режим концертної діяльності. Директором призначено Михайла Шерємєткєра, посаду художнього керівника обіймає відомий педагог-хормейстер В’ячеслав Мерзляков.

У повоєнні роки творчий актив організації складають естрадно-циркова група, ансамбль оперети, ансамбль ліліпутів, джаз-ансамбль під керівництвом М. Біндера, ансамбль шкільної естради, бригади музичного лекторію, очоленого мистецтвознавцем Г. Ландою. Український ансамбль пісні і танцю реформовано в ансамбль бандуристів «Вітерець Поділля», одним із фундаторів якого став фольклорист, педагог, композитор Родіон Скалецький.

Протягом двадцяти років (1953–1973 рр.) філармонію очолює Павло Пушкін, майже десятиліття посаду художнього керівника обіймає Анатолій Мархлевський.

Філармонійна діяльність 50–60-х рр. відображала тогочасну ідеологію, основану на впровадженні принципів соціалістичного реалізму. Значний внесок в історію філармонії цього періоду здійснили майстер художнього слова Микола Кравченко, співак Володимир Бівєров, бандурист Олексій Плахотнік, акордеоніст Ральф Мархлевський, адміністратори Г. Хохлов, О. Смолянський, Л. Басманов, Микола та Федір Шевчуки.

Активізується організація гастролей запрошених колективів.

У 60–70-х рр. естафету підхоплюють Вінницький естрадний молодіжний ансамбль, естрадний ансамбль «Зорі над Бугом», інструментальний ансамбль «Юність». Своєрідною візитівкою філармонії стає дует бандуристок – заслужені артистки КБАРСР Лілія та Віра Ткачук, які представляють мистецтво Вінниччини на ІХ Всесвітньому фестивалі молоді в Софії, виступали на Кубі, в Німеччині, Польщі, Чехії, Монголії, Росії.

У 1975 р. філармонію очолив 27-річний Анатолій Левицький – наймолодший директор філармонії у тодішньому Радянському Союзі, який віддав цій роботі майже 25 років творчого життя. Художнім керівником у 1976 р. призначено Серафима Гладецького.

Збільшується кількість творчих колективів, розширюється географія їх виїздів, гастрольні плани поповнюються виступами артистів з усього СРСР.

Цікавою віхою історії філармонії стали Декади культури та мистецтва Вінниччини в Кабардино-Балкарії, за участь у яких ряд артистів філармонії отримали звання заслужених артистів КБАРСР.

Уповноважений з організації концертів гастрольних колективів (1978–89 рр.) Іван Бондарчук став єдиним адміністратором філармонії, удостоєним почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Період 70–80-х найбільш плідним став для розвитку естрадного напрямку. У філармонії успішно працюють та отримали дозвіл Міністерства культури УРСР на гастрольну діяльність в Україні та за її межами вокально-інструментальні ансамблі: «Подоляни» (під керівництвом Бориса Іванова), «Панорама» (очолюваний В’ячеславом Шайгардановим та Юрієм Денисовим), «С песней по жизни» (керівник – лауреат телевізійного конкурсу Василь Харьковий), «Движение» (музичний керівник – Семен Рудман), концертують заслужені артисти УРСР Олена Коломієць, Любов та Віктор Анісімови, популярний конферансьє Михайло Рибак, майстер художнього слова Борис Остромогильський.

Насиченість гастрольного плану та зростаючий інтерес слухачів спричинили започаткування фестивальних традицій на Вінниччині. Початком цілої мистецької віхи стало народження у 1978 р. фестивалю мистецтв «Зорі над Бугом» (автор проекту – А. Левицький, режисер-постановник – І. Масляєв, художник-постановник – К. Вітавський), який за короткий час виріс із вінницького у всесоюзний, збираючи під гаслом «Майстри мистецтв країни – трудівникам села» кращих виконавців з усього СРСР.

У 80-х рр. у філармонії працює струнний квартет – лауреат Республіканського конкурсу (Галина Гусєва, Юхим Стінерман, Наум Калиновський, Роман Семко), пізніше його наступником був фортепіанний квартет «Аркона» (Ангеліна та Роман Семко, Наум та Семен Калиновські).

Естрадний сектор представляють пародист народний артист України О. Жигалкін, артист оригінального жанру А. Кашпіровський, ВІА «Зимовий сад» (керівник – заслужений артист України Олександр Тищенко, солістка – заслужена артистка України Ауріка Ротару), ВІА «Грай» (керівник – заслужений артист України Юрій Васильковський).

У 1982 р. на базі «Вітерця Поділля» створено ансамбль пісні і танцю «Поділля», керівниками якого в різні роки були Григорій Новіков, народний артист України, професор Віталій Газінський, заслужені артисти України Василь Ткаченко та Анатолій Кондюк.

Знаковою подією в культурному житті Вінниці та всієї країни стає відкриття в 1985 р. Будинку органної та камерної музики, якому в 1990 р. Постановою Ради Міністрів УРСР присвоєно ім’я П. І. Чайковського. Художнім керівником органного залу був Юхим Стінерман. Першим виконавцем на вінницькому органі стає один із ініціаторів його будівництва – професор Арсеній Котляревський, на роботу запрошені молоді органісти – випускники мистецьких вузів – Вікторія Харламова та Георгій Курков, незмінною ведучою концертів стає Наталія Долгая. Працює заснований у 1984 р. Вінницький камерний хор під керівництвом Віталія Газінського – знаний тепер у всьому світі володар Гран-прі міжнародних конкурсів, засновується ряд фестивалів, просвітницькі традиції «університету музичної культури», започатковані ще у 1937 р., продовжує музичний лекторій, очолений музикознавцем Тетяною Сніжко, проводяться відбіркові тури національних та міжнародних конкурсів, коло виконавців-гастролерів охоплює легендарних Святослава Ріхтера і Леопольдаса Дігріса, Тетяну Ніколаєву і Таливальдіса Дексніса, Дмітрія Башкірова і Олега Янченка, Богодара Которовича і Наталію Гутман, Ніколая Луганського і Максима Венгерова, Ольгу Басистюк і Гаррі Гродберга.

У 1986 р. на базі філармонії проходив перший Республіканський конкурс артистів естради, лауреатами якого стали солісти філармонії В’ячеслав Кузін та Ірина Головенко.

50-річний ювілей філармонія зустріла як повноцінна концертна організація, що відіграє значну роль у справі естетичного виховання та культурного обслуговування населення області та республіки. Щорічно проводиться біля 2,5 тисяч концертів, які відвідують до 800 тис. глядачів. Виконання такого неймовірного обсягу роботи забезпечують досвідчені заступники директора Ілля Рудковський, Микола Безносюк, Володимир Савєльєв, режисери Михайло Пєнс, Ілля Рєзнік, адміністратори Іван Бондарчук, Олександр Бірман, Олександр Іванов, Григорій Співак, Юрій Міщенко, Світлана Ходякова, Валентина Плахотнік, Юрій Поволоцький, Борис Пустильніков, Неля Сушко, Ірина Сидоренко, Федір та Микола Шевчуки.

Географія гастрольної діяльності постійно розширюється: БАМ, Сибір, Далекий Схід, Казахстан, Тюмень, Камчатка, Прибалтика, Молдова, Середня Азія, Грузія, Азербайджан і...Чорнобиль.

Творчі досягнення колективів та солістів філармонії відзначені Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною Грамотою Верховної Ради КБАРСР, пам’ятними медалями та іншими почесними нагородами.

За результатами соціалістичних змагань серед філармоній України в 1985 році Вінницька філармонія за І місце нагороджена перехідним Червоним Прапором Міністерства культури України і першою грошовою премією.

З розпадом СРСР знищені республіканська та всесоюзна системи гастрольних концертних планів, що поставило філармонію в умови пошуків не лише нових мистецьких зразків, але й ефективних шляхів їх презентації. У період, для якого з одного боку характерне залучення європейського досвіду в культурно-мистецькій сфері, а з іншого – зубожіння концертного життя, звуження системи гастролей, серед усіх закладів культури краю обласна філармонія залишається єдиною концертною організацією, яка планово і систематично пропагує класичне мистецтво.

У таких непростих умовах у 1993 р. відомий органіст, піаніст, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков заснував і очолив камерний оркестр «Арката», який згодом став флагманом класичного музичного виконавства на Вінниччині і першим з колективів філармонії отримав статус академічного. Оркестр брав участь у багатьох фестивалях камерної музики в Україні та за кордоном, був ініціатором та учасником практично всіх музичних проектів Вінниччини.

Пошуки нових прогресивних форм організації культурного життя призводять до активного розвитку фестивальних тенденцій.

Дні П. І. Чайковського (1992 р.), які в 2003 р. набули статусу міжнародного фестивалю, стали для Вінниччини першими масштабними заходами, що відроджують традиції меценатства та пропагують класичну музику.

Значну підтримку та мотивацію отримання музичної освіти талановитою молоддю надає започаткований у 1992 р. Обласний (з 1997 р. – міжнародний) фестиваль дитячо-юнацького естрадного мистецтва «Музична парасолька».

З 1995 до 2007 року директором та художнім керівником філармонії працює заслужений працівник культури України Віктор Клєпіков. Адміністративний корпус поповнюється перспективними співробітниками, серед яких – Ірина Френкель, Павло Третяков, Інна Солдатова, Олексій Сливка, Тетяна Бурдейна, Георгій Іванов, Анатолій Ряполов, Максим Філанчук.

Завдяки Міжнародним дням джазової музики (Vinnytsia Jazz Fest), що проводяться з 1996 р., сьогодні Вінниця по праву вважається однією із джазових столиць країни.

З реставрацією органа та встановленням його в Храмі Матері Божої Ангельської в 1999 р. народжується фестиваль «Музика в монастирських мурах», який щороку протягом двох місяців презентує вінничанам органістів з усього світу.

Креативний проект заслуженої артистки України Ірини Френкель «Барви музики ХХ сторіччя. Авангард. Класика. Джаз» з 2001 р. презентує досягнення сучасного музичного мистецтва, а з 2013 р. проходить під гаслом «Слухай українське».

З 2008 р. в рамках мистецького проекту «Хорові асамблеї Леонтовича» на концертних майданчиках міста та області лунають перлини світового хорового мистецтва та нове життя отримують твори видатного композитора, написані на подільській землі.

Розширюючи традиції міжнародних культурних обмінів, творчі делегації вінничан презентують мистецтво Поділля в Польщі, Молдові, Румунії, Німеччині, Австрії, дипломатичних представництвах країн Євросоюзу.

З 2008 р. до керівництва філармонією повертається досвідчений керівник – заслужений працівник культури України, кавалер орденів «За заслуги», «Знак пошани» Анатолій Левицький. Започатковано нові творчі проекти: мистецький марафон «Благословенна земля моя Вінниччина» до 80-річчя заснування Вінницької області, конкурс юних виконавців класичних творів «Жмеринський камертон» у рамках Міжнародного фестивалю ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, «Вечори національної музики та кухні», «Об’єднаємо мистецтвом Україну», «Шевченкіада», концерти для учнів дитячих музичних шкіл області, «Майстри сцени – сільській та учнівській молоді», абонементні цикли концертів «Вечори з Аркатою», «Браво, маестро!», «Молоді віртуози», щороку готуються прем’єри новорічних та літніх інтерактивних концертних шоу-програм.

Філармонія на постійній основі бере участь у благодійній діяльності.

Щороку більше трьох тисяч дітей-сиріт та дітей із багатодітних та малозабезпечених сімей безкоштовно відвідують Дитячий музичний лекторій, новорічні вистави та літні шоу-програми.

Частина коштів, що виручаються з продажу квитків Міжнародного фестивалю ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який з 2014 р. проходить під гаслом «Мистецтво заради миру», перераховується у Фонд підтримки Збройних сил України.

Колективи та солісти філармонії щороку стають учасниками міжнародних фестивалів. У першу чергу, вінницьких – Чайковський-фест, органний фестиваль, «Барви музики», джазовий фестиваль, а також у інших містах України та за кордоном: Фестиваль слов’янських муз (Люблін), «Травневі музичні зустрічі» (Кіровоград), «Буковинський листопад» (Чернівці), «Музика без кордонів» (Ужгород).

Сьогодні у творчому арсеналі закладу – лауреат Всеукраїнського хореографічного конкурсу ім. П. Вірського – Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля», Академічний камерний оркестр «Арката», лауреат І премії Міжнародного конкурсу «Весняна рапсодія-2012» – Квартет дерев’яних духових інструментів «Гальярда», Дитячий музичний лекторій, Вокально-інструментальний ансамбль «Експромт», солісти-вокалісти та інструменталісти, серед яких – 12 заслужених артистів України, 2 заслужених діячі мистецтв України, лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Відома співачка Ірина Швець удостоєна високих звань та нагород: народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги, професор ВДПУ ім. М. Коцюбинського, академік НАНУ.

Провідні фахівці Г. В. Курков, І. Б. Швець, Т. Д. Грінченко, М. В. Червоній, Л. О. Остапчук поєднують концертну діяльність з науково-педагогічною роботою і є доцентами та викладачами вищих навчальних закладів. На матеріалах з історії Вінницької обласної філармонії у 2009 році колишній режисер та лектор філармонії Т. В. Бурдейна-Публіка захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства.

У 2017 році Вінницька обласна філармонія відзначає своє 80-річчя. За багаторічну історію колективами закладу дано більше 70 тис. концертів, які відвідали понад 15 млн глядачів.

Протягом 80-го концертного сезону філармонія проводить ряд святкових заходів: мистецьку акцію «Об’єднаємо мистецтвом Україну», Дні філармонії в усіх районах області, оновлення тематичної експозиції «Сторінки історії філармонії», підготовка та друк ювілейної книги «Територія музики», створення симфонічного оркестру, проект для школярів у рамках муніципальної програми «Вінниця-2020», ювілейний гала-концерт.

Всі 80 років активної творчої діяльності, розвиваючись і трансформуючись, реагуючи на поклик часу і стильові тенденції, Вінницька обласна філармонія гідно представляє свої концертні програми на українських та закордонних сценах, даруючи слухачам незабутні хвилини спілкування зі світом музичного мистецтва.

Л. В. Смішко

Література

Сливка, О. І. Вінницька обласна філармонія : [культурно-освіт. установа. Заснована 1937 р. у складі кількох лектор. груп та Хор. капели ім. М. Леонтовича] / О. І. Сливка // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 562.

Кушка, Н. Вінницька обласна філармонія / Н. Кушка // «Земле моя, запашна, барвінкова…» : Календар знамен. і пам’ят. дат Він-ниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 180–191.

Сегеда, Ю. З ювілеєм, філармоніє! : [Вінниц. обл. філармонії виповнилось 70 років] / Ю. Сегеда // Вінниччина. – 2007. – 12 черв. – С. 4.

Мозговой, В. Здесь 75 лет льётся музыка для понимающих... : [Вінниц. обл. філармонія відзначила 75-річ. ювілей] / Владимир Мозговой // Вінниц. реалії. – 2012. – 17 жовт. – С. 11.

Сяють вишні наливні, аж тріщать від соку.

Червень геть почервонів на горі високій.

 

Сад спросоння до землі нахиляє віти.

На присохлому зелі спочиває літо.

 

День спинився на мосту, небеса торкає.

«Годі! Більше не росту!» – сам собі гукає.

П. Перебийніс

1–2 365 років (1652) відтоді, як українсько-татарське військо під проводом Б. Хмельницького розгромило польсько-шляхетську армію на чолі з М. Калиновським під горою Батіг поблизу теперішнього села Четвертинівка Тростянецького району (див. розширену довідку в кінці місяця).

1 95 років від дня народження Володимира Андрійовича Булата (01.06.1922, с. Цекинівка Ямпіл. р-ну –22.01.2008, м. Вінниця), Героя Радянського Союзу (1945). Особливо відзначився у завершальному році війни.

Література:

Булат, В. А. Булатному роду нема переводу : [бесіда з Героєм Рад. Союзу В. А. Булатом] / В. А. Булат ; записала Г. Секрет // Будьмо знайомі : [збірник] / Г. В. Секрет. – Вінниця, 1999. – С. 277–284 : іл.

Хоменко, К. Д. Булат Володимир Андрійович / К. Д. Хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 573.

Глазов, В. Булатне загартовування : [до 85-річчя від дня народж. Героя Рад. Союзу вінничанина В. А. Булата] / В. Глазов // Независим. курьер. – 2007. – 6 черв. – С. 5 ; Вінниччина. – 2007. – 12 черв. – С. 3.

2 210 років від дня народження Івана Максимовича Сошенка (02.06.1807, м. Богуслав, нині Київ. обл. – 19 (за іншими даними – 30).07.1876, м. Корсунь-Шевченківський, нині Черкас. обл.), українського живописця. Протягом 1846–1855 рр. жив і працював у Немирові та Тульчині.

Література:

Сиротенко, В. Той самий Соха : [про І. М. Сошенка, його перебування на Вінниччині, зокрема в Немирові і Тульчині] / В. Сиротенко // Наука і сусп-во. – 2002. – № 1–2. – С. 10–13 ; № 3–4. – С. 10–13.

Дем’яненко, В. Іван Сошенко знайшов у Немирові собі дружину : до 205-річчя від дня народж. знаменитого худож. / В. Дем’яненко // Вінниччина. – 2012. – 22 черв. – С. 10.

Немирівщина в особистостях (поч. ХV – кінець ХІХ ст.) // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзнав. нариси / О. І. Лесько [та ін.]. – Вінниця, 2013. – С. 69–85. – Зі змісту: [Корот. біогр. довідка про худож. І. М. Сошенка]. – С. 74 : портр.

• 100 років від дня народження Федора Захаровича Колесниченка (02.06.1917, с. Глибочок, нині Тростянец. р-ну – 12.11.2006, м. Ірпінь Київ. обл.), живописця, заслуженого художника України (2006, посмертно).

Література:

Зборовський, А. І. Колесниченко Федір Захарович / А. І. Зборовський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 41–42 : фот.

• 90 років від дня народження Михайла Панасовича Кондрацького (02.06.1927, с. Сальниця Хмільниц. р-ну – 15.05.2004, там само), новатора сільськогосподарського виробництва, заслуженого агронома України. Очолював колгоспи в селах Хмільницького району.

Література:

Кондрацький Михайло Панасович / підгот. М. Н. Дорош // Тобою, краю мій, живу... : Хмільниччина : події, особи, час : довідник. – Вінниця, 2013. – С. 88.

• 75 років від дня народження Бориса Йосиповича Когана (02.06.1942, м. Актюбинськ, нині Актобе, Казахстан – 03.02.1997, м. Вінниця), антропогенетика, морфолога, доктора медичних наук (1984), професора (1986) Вінницького НМУ ім. М. І. Пирогова.

Література та інтернет-ресурс:

Оникієнко, Г. Б. Коган Борис Йосипович / Г. Б. Оникієнко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 582 : фот.

Два человека и одна дата [Електронний ресурс] : [про вчених ВНМУ ім. М. І. Пирогова: В. М. Мороза, Б. Й. Когана] // Новости медицины и фармации : Інтернет-видання для медичних та фармацевтичних працівників : офіц. сайт. – Режим доступу: www.mif-ua.com/archive/article/25854 (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

3 70 років від дня народження Олександра Петровича Сергієнка (03.06.1947), українського майстра-художника струнно-смичкових інструментів, заслуженого працівника культури України. Працював у Вінницькому училищі культури та мистецтв ім. М. Д. Леонтовича.

Література та інтернет-ресурс:

Головащенко, О. Моє життя – то звучання скрипки : [про викл. Вінниц. училища культури та мистецтв ім. М. Леонтовича скрипк. майстра О. Сергієнка] / О. Головащенко // Вінниц. газ. – 2005. – 14 жовт. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Історія струнного відділу [Електронний ресурс] : [є корот. довідка про О. Сергієнка] // Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича : [офіц. сайт]. – Режим доступу: vukm.com.ua/історія-струнного-відділу/ (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

6 120 років (06.06.1897, м. Вінниця) з часу заснування Вінницької окружної психіатричної лікарні, нині обласна психоневрологічна лікарня ім. О. І. Ющенка.

Література:

Освящение церкви и зданий Винницкой лечебницы для душевнобольных // Подол. епархиал. ведом. – 1897. – № 23. – С. 569–577.

Открытие Винницкой окружной психиатрической лечебницы // Подол. губерн. ведом. – 1897. – 4 июня.

Клочко, В. Л. Вінницька психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка. 1897–1997 : (іст. нарис) / В. Л. Клочко. – Вінниця : Віноблдрукарня, 1997. – 136 с. : іл.

• 80 років від дня народження Петра Мойсейовича Перебийноса (06.06.1937, с. Слобода-Шаргородська, тепер Шаргород. р-ну), українського поета, лауреата Шевченківської премії (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 70 років від дня народження Ростислава Дмитровича Ісковича-Лотоцького (06.06.1947, м. Чернівці), фахівця в галузі машинобудування, доктора технічних наук, професора (1990). Від 1971 р. працює у Вінницькому технічному університеті.

Література та інтернет-ресурс:

Пашенко, М. І. Іскович-Лотоцький Ростислав Дмитрович / М. І. Пашенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 534 : фот.

Іскович-Лотоцький Ростислав Дмитрович [Електрон-ний ресурс] // Вінницький національний технічний університет : офіц. сайт. – Режим доступу: islord.vk.vntu.edu.ua/  (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

• 50 років від дня народження Олександра Олек-сійовича Дудорова (06.06.1967, м. Вінниця), правознавця, док-тора юридичних наук (2007), професора (2006), заслуженого діяча науки і техніки України (2012).

Література:

Мельник, М. І. Дудоров Олександр Олексійович / М. І. Мельник // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 514 : фот.

7 140 років тому народилася Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (Олеся Зірка) (7.07.1877–1945), сестра Лесі Українки, лікар, педагог, перекладач, фольклорист, етнограф, перший бібліограф Лесі Українки. Протягом 1921–1924 рр. жила і працювала у м. Могилів-Подільський.

Література:

Скрипка, Т. Рідна по крові й по духу : [про О. П. Косач-Кривинюк] / Т. Скрипка // Мистецтво і освіта. – 1996. – № 2. – С. 55–60.

Бортняк, А. Молодша Лесина сестра / А. Бортняк // Він-ниц. газ. – 1997. – 7 черв.

Подолинний, А. Улюблениця Лесі Українки / Анатолій Подолинний // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 123–126. – Бібліогр.: с. 126.

10 116 років тому народився Гнат Трохимович Танцюра (10.06.1901, с. Зятківці, нині Гайсин. р-ну – 12.11.1962, м. Гайсин), фольклорист, етнограф, педагог, краєзнавець Поділ-ля. Закінчив Зятковецьку семилітню трудову школу, педагогічнікурси в м. Гайсин, заочно Вінницький інститут соціального виховання (1933). Викладав українську мову та літературу в школах сіл Клебань Тульчинського району, Зятківці Гайсинського району та м. Гайсин. Понад 40 років свого життя присвятив науковій діяльності. Він записав, упорядкував за темами близько п’яти тисяч пісень, 929 казок, легенд та анекдотів, 1536 прислів’їв та приказок, 615 загадок, 144 танці, сотні замовлянь, голосінь, повір’їв, рецептів народної медицини, народних прикмет, понад 200 записів дитячого фольклору. Створив монографію «Весілля в селі Зятківцях» (800 пісень, 144 танці) і двотомну працю «Історія села Зятківці». Увесь його творчий доробок зберігається в окремому фонді Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук України і чекає подальшого дослідження. Найбільш плідною була 12-річна праця вченого з народною співачкою Я. М. Сивак (Явдоха Зуїха). У Гайсинському районі щорічно проводиться обласне свято фольклору ім. Г. Танцюри, з 2001 р. кожні 5 років у червні – Всеукраїнський фестиваль-конкурс автентичних колективів на приз Г. Танцюри. 10 березня 1990 р. у м. Гайсин було урочисто відкрито його музей-садибу.

Література:

Танцюра, Г. Т. Весілля в селі Зятківцях : монографія / Г. Т. Танцюра ; упоряд.: Л. О. Єфремова, М. К. Дмитренко. – Київ : Ред. часопису «Народознавство», 1998. – 404 с. – (Бібліотечка часопису «Народознавство»).

Танцюра, Г. Т. Записки збирача фольклору / Г. Т. Танцюра. – Вінниця : Вінниця, 2001. – 100 с.

Танцюра, Г. Т. Зятківці : історико-соціол. нариси / Г. Т. Танцюра. – Київ : Віпол, 2007. – 536 с. : іл.

Дмитренко, М. К. Гнат Танцюра : до 100-річчя від дня народж. / М. К. Дмитренко. – Київ ; Вінниця : Охорона праці, 2001. – 48 с.

• 90 років від дня народження Олексія Самойловича Липовецького (10.06.1927, м. Іллінці – 1989), культосвітнього працівника, колишнього директора Іллінецького районного будинку культури. У 50–80-ті роки далеко за межами області лунала слава про народний театр, хор «Вінок Поділля» Іллінецького РБК.

Література:

Кавун, М. Заслужені учні Олексія Липовецького, або Було кого і що згадувати... / М. Кавун // Вінниччина. – 2013. – 1 берез. – С. 9 : кольор. фот.

Джус, Н. Сонячна людина : 12 лют. 2013 р. в Іллінец. РБК відбувся вечір пам’яті колиш. його дир. Олексія Липовецького (1927–1989) / Ніна Джус // Світлиця. – 2013. – № 1. – С. 41–43 : кольор. фот.

Пащенко, М. Іллінеччина : минуле та сьогодення / М. Пащенко. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 400 с. – Зі змісту: [Про О. С. Липовецького]. – С. 364–365.

12 60 років від дня народження Петра Анатолійовича Зарицького (12.06.1957, с. Сокілець Козятин. р-ну), поета, прозаїка, члена НСПУ (2004) та НСЖУ. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. М. Трублаїні (1988), «Кришталева вишня» (2001), М. Коцюбинського (2009) та журналістської премії «Золоте перо» (2007). Від 2000 р. – заступник редактора райгазети «Вісник Козятинщини».

Література:

Герасимчук, В. Петро Зарицький – наш земляк – віршо-творець / В. Герасимчук // Вінниччина. – 2009. – 16 верес. – С. 1.

Кожушний, А. Зарицький Петро Анатолійович / А. Кожушний // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 82–83.

Зарицький Петро Анатолійович : [біогр. довідка, поезії] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид.: до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 85–88 : фот.

14 85 років від дня народження Володимира Олександровича Заруцького (14.06.1932, м. Вінниця), фахівця у галузі будівельної механіки, доктора технічних наук (1973), професора (1985), лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986). Від 2005 р. мешкає у м. Хайфа (Ізраїль).

Література:

Луговий, П. З. Заруцький Володимир Олександрович / П. З. Луговий // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 339 : портр.

15 95 років від дня народження Івана Антоновича Федчишина (15.06.1922, с. Яришівка Томашпіл. р-ну – 16.07.2001), льотчика-винищувача, ветерана Другої світової вій-ни, пілота міжнародного класу, спортсмена-парашутиста. Він був першим абсолютним чемпіоном світу з парашутного спорту, триразовим чемпіоном світу, семиразовим рекордсменом світу, суддею Всесоюзної категорії з авіаційних видів спорту (з 1956). Заслужений майстер спорту СРСР (1953).

Література та інтернет-ресурс:

Іван Федчишин // Томашпільщина : ювіл. зб. / упоряд. О. В. Сікал. – Вінниця, 2008. – С. 129.

16 70 років від дня народження Леонтія Феофановича Костура (16.06.1947, с. Теклівка Шаргород. р-ну) – живописця, кераміста, художника театру. Розписував церкви у Вінницькій області.

Література:

Федорук, О. Де той синій птах? / О. Федорук // Образо-творче мистецтво. – 2008. – № 3. – С. 138–139.

Федевич, Л. К. Костур Леонтій Феофанович / Л. К. Федевич // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 737–738 : фот.

18 80 років від дня народження Бориса Опанасовича Болюха (18.06.1937, с. Обідне Немирів. р-ну), онколога, лікаря-хірурга, доктора медичних наук (1992), професора (1994). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967), де й працював від 1972 р.

Література:

Процек, О. Г. Болюх Борис Опанасович / О. Г. Процек // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 242–243 : фот.

• 75 років тому народився Петро Володимирович Керекеша (18.06.1942, м. Козятин – 22.05.2009, м. Одеса), математик, доктор фізико-математичних наук (2000), професор (2002). Працював в Одеському університеті.

Література:

Черський, Ю. Й. Керекеша Петро Володимирович / Ю. Й. Черський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 603 : фот.

20 115 років тому народився Ілля Михайлович Грель (20.06.1902, с. Будне Шаргород. р-ну – 30.03.1945, похов. в с. Демблін, Польща), Герой Радянського Союзу. Відзначився в запеклих боях на р. Одер.

Література:

Сандул, В. О. Грель Ілля Михайлович / В. О. Сандул // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 401.

Гальчак, С. Д. Грель Ілля Михайлович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 65 : портр.

• 80 років від дня народження Ярослава Євгено-вича Боровського (20.06.1937, м. Ямпіль – 15.10.2003, м. Київ), археолога, кандидата філологічних наук (1970), лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1983).

Література інтернет-ресурс:

Боровський, Я. Є. Походження Києва : історіогр. нарис / Я. Є. Боровський. – Київ : Наук. думка, 1981. – 151 с.: іл.

Боровський, Я. Є. Світогляд давніх киян / Я. Є. Боровський. – Київ : Наук. думка, 1992. – 176 с. : іл. – Бібліогр.: С. 168–171.

Івакін, Г. Ю. Боровський Ярослав Євгенович / Г. Ю. Івакін // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 355 : фот.

Боровський Ярослав Євгенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Боровський_Ярослав_Євгенович  (дата звернення: 16.12.2015). – Назва з екрана.

• 65 років від дня народження Віталія Дем’яно-вича Юхименка (20.06.1952, с. Копистирин Шаргород. р-ну), народного артиста України (2008), режисера-постановника Київського вокально-хореграфічного ансамблю «Україночка».

Література та інтернет-ресурс:

Купчишин, М. Юхименко Віталій Дем’янович / М. Купчишин, А. Мичак // Шаргородщина: сторінки історії / М. Купчишин, А. Мичак. – Київ, 2002. – С. 245: портр.

Юхименко, В. Д. «Україночка» – моя душа...» : [інтерв’ю] / В. Д. Юхименко ; записано Н. Зінченко // Хрещатик. – 2002. – 27 верес. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2155/art/7878.html  (дата звернення: 16.12.2015). – Назва з екрана.

• 55 років від дня народження Світлани Іванівни Блонської (20.06.1962, с. Дуба Рожнятів. р-ну Івано-Франків. обл.), педагога, поетеси, члена НСПУ (2014), лауреата премії ім. М. Стельмаха (2011). Викладає у Гніванському професійному ліцеї.

Література:

Блонська Світлана Іванівна : [біогр. довідка та поезія] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид.: до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 11–13 : фот.

21 60 років від дня народження Павла Миколайовича Зіброва (21.06.1957, с. Червоне Немирів. р-ну), співака, композитора, народного артиста України (1997).

Література:

Мороз, В. Павло Зібров – народний артист України / Володимир Мороз // Червоне – гордість моя / Володимир Мороз. – Вінниця, 2010. – С. 114–116 : іл.

Рибчинський, Ю. Є. Зібров Павло Миколайович / Ю. Є. Рибчинський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 582 : фот.

Новосад, К. Знайомтеся: Павло : [про Павла Зіброва] / Катерина Новосад // Вінниц. газ. – 2012. – 18 груд. – С. 7.

• 60 років тому народився Петро Адольфович Бойко (21.06.1957, м. Хмельницький), педагог-хореограф, директор та художній керівник Вінницького міського центру художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок». Заслужений діяч мистецтв України (1999), народний артист України (2009). Має почесну відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною» (2008) (див. розширену довідку в кінці місяця).

22 80 років тому народився Вадим Федорович Гриньов (22.06.1937, м. Вінниця), матеріалознавець, доктор технічних наук (1999).

Література:

Гриньов, В. Ф. Наукові основи технології виготовлення алмазних інструментів методами газотермічного напилення : автореф. дис. д-ра техн. наук: 05.03.07 / Гриньов Вадим Федорович ; Нац. техніч. ун-т України «Київський політехнічний інститут». – Київ, 1998. – 32 с.

Гринев, В. Ф. Инновационный менеджмент : учеб. пособие / Вадим Федорович Гринев ; Межрегиональная академия управления персоналом. – Киев : МАУП, 2000. – 146 с. – Библиогр.: с. 142–143.

Волинець, В. В. Гриньов Вадим Федорович / В. В. Волинець // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 469 : фот.

24 75 років від дня народження Петра Анатолійовича Гулина (24.06.1942, с. Соколівка Крижопіл. р-ну), живописця, графіка і монументаліста.

Література та інтернет-ресурс:

Островський, Г. С. Гулин Петро Анатолійович / Г. С. Островський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 608 : портр.

Гулин Петро Анатолійович [Електронний ресурс] // Національна спілка художників України : офіц. сайт. – Режим доступу: www.nshu.org.ua/katalog-cleniv-spilki/castina6/2556  (дата звернення: 16.05.2016). – Назва з екрана.

25 100 років від дня народження Михайла Івановича Бахтіна (25.06.1917, с. Велике Окулово, нині Горьков. обл., РФ – 03.08.1968, м. Вінниця), військовика, Героя Радянського Союзу (1945). Від 1960 р. жив і працював у м. Вінниця.

Література та інтернет-ресурс:

Мосієнко, С. В. Бахтін Михайло Іванович / С. В. Мосієнко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 325.

28 210 років від дня народження Алєксандра (Алєксандра Кароля) Грози (28.06.1807, с. Закриниччя, нині Оратів. р-ну – 30.06.1875, с. Халаїмгородок, тепер с. Городківка на Житомирщині), польського поета і драматурга. Закінчив Вінницьку гімназію (1826). У різні роки мешкав у своїх маєтках на Вінниччині.

Література:

Гроза Александр Кароль // Хмільницькі світовиди : бібліо-гр. слов. – Вінниця, 2002. – С. 15.

Колесник, В. Алєксандер (Алєксандер Кароль) Гроза / В. Колесник // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 128–133.

• 70 років (28.06.1947) відтоді, як розпочала свою діяльність Теплицька центральна районна бібліотека.

Література:

Центральна бібліотека [Теплиц. ЦБС] // Вінниччина бібліотечна : довідник. – Вінниця, 2003. – С. 122–123.

Рибак, П. Скарбниці знань – 60: [про роботу Теплиц. ЦБ] / П. Рибак // Вісті Тепличчини. – 2007. – 4 лип.

Герасименко, О. Нове життя Теплицької бібліотеки : [у смт Теплик після капітал. ремонту відкрили РБ] / Олена Герасименко // Вінничанка. – 2010. – № 9. – С. 5.

Слюсар, І. «Бібліотека + «Бібліоміст» = Любов читачів : [у День святого Валентина відбулись урочистості з нагоди відкриття оновл., модернізов. Теплиц. ЦРБ] / Ірина Слюсар // Вісті Тепличчини. – 2013. – 28 лют. – С. 4 : фот.

29 60 років тому народився Володимир Іванович Соляр (29.06.1957), депутат Вінницької обласної Ради 5 скликання.

Література:

Кондратьєва, Т. Володимир Соляр – про особливості улюбленої професії : [про начальника управління боротьби з організованою злочинністю УМВС у Вінницькій області ] / Т. Кондратьєва // Вінниц. газ. – 2007. – 29 черв. – С. 2. – (Спец. вип. газ.«П’ятниця»).

У середині XVII століття українці на чолі із гетьманом Богданом Хмельницьким розпочали важку боротьбу за своє визволення від польсько-шляхетського гніту. На цьому шляху козацьку Україну чекали блискучі перемоги та гіркі поразки, красномовні обіцянки та зради союзників.

Переможні 1648 та 1649 роки закінчилися для козацької України компромісною Зборівською угодою та першою великою поразкою під Берестечком у червні 1651 року. Результатом цієї поразки стало укладання у вересні 1651 року Білоцерківської угоди, яка стала важким ударом для української держави. Її автономія у складі Речі Посполитої зводилася нанівець. Було втрачено територію Брацлавського та Чернігівського воєводств, магнатам та шляхті дозволялося повертатися до своїх маєтків.

У таких умовах Богдан Хмельницький рішучими зусиллями перегрупував козацькі війська, поновив союз з кримським ханом, започаткував залучення Молдавії до союзу з Україною. Натомість Річ Посполита прагнула ліквідувати Гетьманщину і реставрувати на її землях старий колоніальний режим.

1652 рік відіграв чималу роль в історії України. Польський уряд, довідавшись про плани Хмельницького зробити похід у Молдавію, щоб домогтись виконання умов українсько-молдавського договору, наказав коронному гетьманові Мартину Калиновському розбити козаків. І той із 25-тисячним регулярним військом та близько 30-тисячним військом озброєних слуг розташував свій табір поблизу гори Батіг на березі Південного Бугу. На кону стояла свобода українців.

1 та 2 червня 1652 року на рівнині, що називалась тоді Батозькою (поблизу сучасного села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині), відбулася одна із найбільших битв Визвольної війни.

1 червня авангард українсько-татарського війська під проводом гетьманського сина Тимофія розпочав бої з противником. Наступного дня підійшов Хмельницький. Оглянувши величезний табір поляків, він зрозумів, що у польного гетьмана М. Калиновського замало сил для його одночасного захисту по всьому периметру. Тому було прийнято рішення застосувати проти ворожих сил двобічний обхват і оточення. У другій половині дня Б. Хмельницький розпочав стрімку атаку. Не минуло й години з початку битви, як польська кіннота заметушилася й розпочала підготовку до втечі. Помітивши це, М. Калиновський наказав німецьким піхотинцям відкрити вогонь по утікачах. У цей критичний момент українські розвідники запалили у ворожому таборі сіно. Жовнірів охопила паніка, яка полегшила українсько-татарським загонам прорив у середину табору. Оволодівши ним, козаки пішли на приступ редутів, де закріпилися німці, й до заходу сонця захопили їх. У той же час козацька кіннота під командуванням Івана Богуна здійснила вдалий окільний маневр і завдала нищівного удару полякам з тилу.

Битва закінчилася 2 червня 1652 року перемогою героїчного війська Богдана Хмельницького. За всю свою середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинуло щонайменше 8 тисяч жовнірів, у тому числі половина усіх гусар Речі Посполитої.

Сучасники порівнювали битву під Батогом із битвою під Каннами, де у 216 році до н.е. карфагенський воєначальник Ганнібал вщент розгромив переважаюче римське військо із мінімальними для себе втратами.

Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти, і до початку липня на всій території відновлюється функціонування національних органів влади. Українська держава виборола фактичну незалежність.

Ю. С. Степанчук

Література

Калитко, С. Л. Батозька битва в історико-краєзнавчих публікаціях 60-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. / С. Л. Калитко, О. М. Кравчук // XXIV Всеукр. наук. історико-краєзнав. конф. «Козацтво в історії України : (до 360-річчя битви під Батогом)», 1–2 черв. 2012 : зб. матеріалів / ВДПУ ім. М. Коцюбинського, Ін-т історії, етнології і права, Вінниц. обл. краєзнав. музей, ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. [8–11]. – Бібліогр. в кінці ст.

Зінько, Ю. А. Батозька битва і її значення для національно-визвольної війни 1648–1657 рр. / Ю. А. Зінько, І. С. Кушко // Там само. – С. [18–22]. – Бібліогр. в кінці ст.

Бровко, В. Битва под Батогом / В. Бровко // Новини Вінниччини. – 2012. – 30 трав. – С. 14, 15 : іл.

Струкевич, О. К. Батозька битва у контексті подільської та загальноукраїнської історії / О. К. Струкевич // Роль краєзнавства у соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10–12 жовт. 2012 р. – Вінниця, 2013. – С. 97–98.

Перебийніс Петро Мойсейович народився 6 червня 1937 року в селі Слободі-Шаргородській Шаргородського району Вінницької області. Закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум та Львівський університет імені Івана Франка. Очолював районну, обласну газети на Вінниччині і Тернопільщині. Завідував сектором преси ЦК комсомолу, працював у відділі культури ЦК Компартії України. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро», головним редактором державного видавництва «Дніпро». У найскладніший період (1980–81 роки) редагував «Літературну Україну». За принципову позицію і національну спрямованість газети був знятий з посади. З настанням демократизації п’ятнадцять років (1986–2000) керував журналом «Київ». Обирався членом Центральної ревізійної комісії Спілки письменників колишнього СРСР, секретарем правління Спілки письменників України, депутатом Київради. Вдруге (2003–2008) був головним редактором газети «Літературна Україна». У нинішні часи – член правління Національної спілки письменників України, голова журі Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончара.

Автор багатьох книжок поезій та п’єси «Коридор». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій «Благовіст», імені Миколи Островського, братів Богдана і Левка Лепких, Володимира Свідзинського, Олекси Гірника, Дмитра Нитченка, Михайла Коцюбинського, Анатолія Бортняка, Міжнародної премії фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку (США). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, медаллю «За трудову доблесть», Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, нагрудним знаком «Знак Пошани» Київського міського голови, відзнакою «За багаторічну плідну працю в галузі культури» Міністерства культури України, знаком «Василь Сухомлинський» Міністерства освіти і науки України. Лауреат нагороди Ярослава Мудрого Академії наук Вищої школи України. Заслужений діяч мистецтв України. Заслужений журналіст України. Відмінник освіти України. Почесний громадянин села Слободи-Шаргородської Шаргородського району на Вінниччині.

За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви нагороджений орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого третього ступеня, Святого Миколая Чудотворця, Святих Кирила і Мефодія.

Твори поета друкувалися і виходили окремими книгами в перекладах багатьма іноземними мовами. На його слова композитори Олександр Білаш, Віталій Кирейко, Володимир Костенко, Василь Литвин, Іван Сльота, Василь Папаїка, Богдан Юрків, Андрій Пастушенко, Віталій Добровольський написали популярні пісні.

Сьогодні ім’я поета-подолянина широко відоме в Україні та за її межами. Про його творчість писали видатні майстри слова та авторитетні критики. Ще 1976-го року Платон Воронько засвідчив, що «У Петра Перебийноса відчувається повна відповідальність перед читачем..., перед часом, епохою». Чутливий до слова Олесь Гончар поезію молодого колеги сприймав таким чином: «Багато гарного та важливого Ви помітили в житті і справді поетично про це сказали. І відкрили ось нам, читачам, славну річечку Мурашку, – я й не знав, що така є на планеті...» (1978). Борис Олійник, у свою чергу, відзначає особливу рису поета, який уміє «прозоро, без витіюватості розповісти про найсвятіше – про отчу землю, про її красивих серцем людей. І водночас застерегти, що те найсвятіше має народжувати не лише законне почуття гордості, а й усвідомлення відповідальності за оборону і примноження його» (1984). А за словами Дмитра Павличка, поет «володіє власним і надзвичайно сильним метафоричним мисленням... Погляд з вічності, – наголошує старший колега, – властивий не кожному поетові. Але Перебийніс саме таким поглядом обдарований від природи. Думаю, він це відчув ще на початку своєї творчої дороги, освоївся з небесною здатністю свого ока і це зробило його поетом. Поет відчув себе частиною свого роду, в якому він «праправнук і прапрадід водночас» (2007). Як завжди, образно і символічно сказав про побратима Іван Драч: «Петро схожий на птаха, якого намагалися підбити, але він вижив, і не здався, і живе» (2008).

«Творчість Петра Перебийноса відзначається широтою тематичного діапазону, історизмом світосприймання, психологізмом підтексту, філософським проникненням у глибини народної пам’яті, розмаїттям зображальних засобів і стилістичних рішень. Особливостями художньої манери поета є гострий драматизм, висока напруга думок і переживань, глибока емоційність і щирий ліризм у змалюванні краси людських почуттів і благородства. Саме ці риси привертають увагу більшості критиків та літературознавців.

Перебийносів рух у поезії – по висхідній...

У прекрасному вірші «Стою у центрі родоводу» поет ось так позиціонує себе у часі:

Стою, допоки Всесвіт не погас, –

праправнук і прапрадід водночас.

Гадаю, з такого усвідомлення свого місця в часі й народжується жадоба наповнити своє тривання в історії важливим етичним змістом, виправдати своє існування, зрештою, відчуття своєї життєвої місії.

Ось тут, мені здається, і треба шукати той універсальний зміст, який несе в собі поезія Петра Перебийноса» (М. Слабошпицький, Київ).

«За природою таланту П. Перебийніс – лірик, для якого найбільш органічні класичні форми вірша, але й верлібр для нього також легкодоступний. До форми вільного вірша, як на мене, поет звертається не з метою показати своє вміння версифікувати в різних поетичних системах і не для самого експерименту, а тоді, коли цього вимагає предмет розмови. Верлібр для нього – це «скорочена» лапідарна форма розмови, яка по-своєму відкриває вільні простори асоціативним полям, активізує уявлення реципієнта... Інтерполюючи на нашу естетичну свідомість традиційні образи-концепти, наприклад, дерева, коріння предків, поля, стежини, саду, соняшника тощо, Перебийніс знаходить свою варіантність парадигми, свої нові асоціації, що презентують чи кодують собою нашу національну колоритність, або ж і нашу історію...» (Т. Салига, Львів).

«У творах П. Перебийноса знаходять художнє осмислення різні пласти нашого минулого – княжа доба, козацькі часи, друга світова війна, суперечливі події останніх років.

Поет прагне дослідити витоки українства, висвітлити щасливі і трагічні сторінки його буття в давнину. Роздуми про невмирущість національного духу, про його злети і падіння, переживання їх ліричним героєм втілені П. Перебийносом у містку лаконічну форму вірша-мініатюри, в основі якої найчастіше – розгорнута метафора...

Вирощуючи на архетипній основі образи-символи (зерно, меч, сівач, таємниця неземна), які взаємодіють, створюють цілий художній світ, поет долає часові і просторові межі, виводить читачеву уяву з тісних координат повсякденного світосприйняття. Перед зором реципієнта розгортаються ретроспективні візії, через які він осягає руйнівні і творчі начала людської природи, незглибимість життя. У такий спосіб поет утверджує високі інтенції людської душі, значимість її перебування в земному світі, розкриває красу і безсмертя творчого діяння як сенсу історії» (І. Прокоф’єв, Кам’янець-Подільський).

«Петро Перебийніс – з пізніх шістдесятників...

У вірші-присвяті М. Слабошпицькому в поета вирвалося зізнання про пекельну роботу душі...

Ота «пекельна робота душі» – ще й доказ її повноти, де чільне місце займає пейзажна й інтимна лірика...

Інтим у Перебийноса авжеж «шістдесятницький»: піднесений і просвітлений. У ньому ще присутній культ жінки.

Тому сприймаються ці вірші як виклик духовній спустошеності й тілесній розгнузданості, отже, й часові.

Кажу «сприймаються», бо, власне, вони й не виклик, а природний вияв чуттів людини, яка, окрім усього, ще й невимушено долає земне тяжіння. Бо інтим – то ще й культура серця.

Моя прекрасна королево,

тобі вклоняються сади.

Пливе черешня-каравела

на хвилях майської води.

Але у світі, де «є пісня про волю, а волі нема», не може бути й безхмарного кохання. Тому й непевність, сум, тривога» (В. Базилевський, Київ).

«Ніде правди діти, визначальний стрижень Перебийносового життя – любов до рідної України. І любов ця дуже конкретна... Розкрилюючись від прадідного обійстя, батька, матері, односельців-подолян, які дивовижно густо заселяють його поезії, ця любов охоплює кожний закуток Вітчизни,...ширяє над усією планетою, закарбовуючись у виважених, чесних рядках...» (В. Грабовський, Київ).

«Перебийносу вдалося зберегти... дитячу ідилію у своєму поетичному слові, ви не знайдете в поета вірша, в якому б не бринів промінчик світла, попри трагізм буття, попри людську гріховність і недосконалість.

Поет, мов ріка. Він, не втрачаючи цілісності, одночасно перебуває і у витоках, і в гирлі, поет не належить часові. Слово поета – та ланка, що єднає минуле й майбутнє. У Петра Перебийноса міцне й щире слово, цьому слову можна довіритися.

Кожна мить поезії відкриває вічність. Проблема лише в тому, що іноді треба прожити цілу вічність, щоб відкрити для себе цю мить» (В. Слапчук, Луцьк).

Досить переконливо поет заявив про себе і в драматургії. Його лірична трагедія «Коридор» уперше була надрукована 1995 року в журналі «Вітчизна». Записана згодом на Українському радіо як радіовистава, вона неодноразово звучала в ефірі, а 2009 року вийшла окремою книжкою у видавництві «Неопалима купина». П’єса здобула голосний резонанс у громадських та мистецьких колах. Про неї схвально писали літератори і фахівці-театрознавці.

«Символ Коридору надається для чудового сценічного втілення – це символ цілої епохи» (В. Медвідь, Київ).

«Задушлива атмосфера Коридору – «мідних труб» влади – спотворює почуття, знищує все людяне. Система сильніша за людину, і її «гвинтики» існують у цьому світі субординації, незалежно від власних бажань. Бос, Погонич, Нульовий, Директор, Референт... У них немає імен, бо це неважливе для Системи. Бідолашна поетова Доля не в змозі врятувати його, витягти з лабіринтів Коридору...» (Н. Мазур, Київ).

«Не знаю, чи поталанить побачити сценічне втілення цього твору (якщо ні, буде невимовно шкода), але маємо стале переконання: якби дві трупи взялися за його інсценізацію, то навіть за всього бажання не змогли б поставити два однакових спектаклі, настільки широкі можливості для творчої фантазії та інтерпретації відкривають кожна дія, кожна картина, ба навіть кожен епізод. Дотримуючись суворих канонів жанру, Петро Перебийніс усе ж у головному залишається поетом. А головне в цій ліричній трагедії – авра, котру вона випромінює. Про таку тонку і позатрансцедентну річ, як авра, говорити на рівні слова важко. Її можна відчути, її силовим полем можна лише перейнятися, спробувати ж якось схарактеризувати практично неможливо. Та й суть не в тому. Значно важливіше, що вона є, що її вловлює душа, а це означає, що перед нами твір справді високої мистецької вартости, з тих, що готові змагатися з часом...

Твір має трагічне забарвлення не лише тому, що так печально ламається доля Автора. На передньому плані – показ того, як у коридорах влади нівелюються і придушуються особистості, а поза межами Коридору – увесь народ.

Ковтає душі паща невситима,

і клацає залізними зубами,

і жертви перемелює з кістками...

Світ у творчій концепції Петра Перебийноса – константа наскрізь трагічна, людина з’являється в ньому для випробувань. Вистояти, не зломитися, не піддатися злу – її головне завдання. Людина, звичайно ж, має право на помилку, але з перебігом часу повинна виправити її, вона не застрахована від гріхопадіння, але, як вихід і порятунок, їй Богом даровано покуту... У цьому, як нам видається, глибинний підтекст драми Петра Перебийноса – твору яскравого і самобутнього на вбогому полі сучасної української драматургії» (П. Сорока, Тернопіль).

З повагою і шаною відгукуються про Петра Перебийноса його знані колеги-земляки. Ось думка Григора Мовчанюка: «Послідовний у своїх поетичних та ідейних спрямуваннях, поет примножує ті кращі здобутки, що напрацьовані вітчизняною і світовою культурою. Він переконливо сказав про минуле, та ще доскіпливіше одухотворяє світ, якого жадає нація. Його поетична прогностика, на нашу думку, є цінною за своєю національною спрямованістю». Леонід Пастушенко має свій погляд: «Петро Перебийніс – поет своєрідний, в якійсь мірі навіть «поет-в-собі», принаймні не з тих, що полюбляють «співати» в якомусь популярному хорі... і нехай у нього не такий трибунний голос, як в Івана Драча чи Бориса Олійника, – його спів радше схожий на задушевну сольну партію...у тій компанії, де люблять свою рідну, українську пісню». А ось у Ніни Гнатюк такий висновок: «Мінялися епохи і покоління, приходили і відходили вожді, а Петро Перебийніс у своїй любові до отчого поля і маминої пісні залишався таким же щирим і молодим, як і тоді, коли рушав з рідної станції життя на далекі полустанки прийдешнього».

Як універсальний набуток світової культури оцінюють поезію сина Поділля зарубіжні письменники. Скажімо, Ганна Черінь (Флорида, США) зворушливо пише, що «Перебийніс не пориває до бою. Він дивиться у глибини явищ і життя..., змушує нас по-новому глянути на світ і людину». На думку американської колеги, наш поет володіє «модерним стилем». А ось Міколай Оніщук (Варшава, Польща) характеризує лірику українця таким чином: «Петро Перебийніс міряє час словом краси і правди. В його «поетичній обсерваторії» світу і людей домінує час прекрасний і непроминущий, візія, до кінця не пізнана і загадкова – вічність... Не помилюся, коли скажу, що така «синтетизація» дуже близька до поезії однієї з найвидатніших польських поетес, лауреата Нобелівської премії Віслави Шимборської.

Український поет міряє час буття і нескінченності «пшеничним годинником». Цей дзигар невпинно вицокує дзвінкими пшеничними зернами і висіває їх у скроплену дощем життєдайну землю. І так триває від народження до вічного сну людини, від весни до зими всієї природи. Все це особливо відчутне у творах Перебийноса. Його поезія – це величний гімн на честь і славу прекрасної України».

За десятиліття плідної творчої діяльності Петро Перебийніс утвердив себе як своєрідний, ні на кого не схожий майстер поетичного слова. Завдяки його поезії Вінниччина, Шаргородщина стали ближчими для читачів різних країн і континентів, привернули увагу душевною красою людей, чарівністю подільської землі і природи.

Література

Перебийніс, П. Петро Перебийніс: «Чистий аркуш – біла пляма» : [інтерв’ю з видат. укр. поетом П. Перебийносом] / П. Перебийніс ; бесіду вів С. Козак // Уряд. кур’єр. – 2011. – 4 берез. – С. 10–11 ; Літ. Україна. – 2011. – 3 берез. – С. 10, 11 : фот.

Перебийніс, П. М. Редактор, який виконав «мертву петлю» : [інтерв’ю з журналістом, письменником П. М. Перебийносом] / П. М. Перебийніс ; записала Л. Рута // Журналіст України. – 2013. – № 9. – С. 30–33.

Перебийніс, П. Поезіє, ти іскра між словами! : [Петро Перебийніс про свою юність] / Петро Перебийніс // Вінниц. край. – 2014. – № Ювілейний. – С. 50–63 : фот.

Чорна, Н. Одна на двох душа : [про укр. поета, заслуж. журналіста України, Шевченків. лауреата П. Перебийноса] / Надія Чорна // Вінниц. край. – 2014. – № 4. – С. 90–100 : фот.

Пойда, О. А. «Стою у центрі родоводу... прапрадід і праправнук водночас...» : (метод. рек. до уроку літ. рід. краю за творчістю Петра Перебийноса в 11 кл.) / О. А. Пойда // Перша Шаргород. наук. історико-краєзнав. конф. : матеріали конф., 17–18 жовт. / голова редкол. С. Д. Гальчак. – Вінниця, 2014. – С. 220–225.

Сегеда, Ю. Премію імені Анатолія Бортняка вручено поетові Петру Перебийносу… / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2014. – 21 трав. – С. 10 : фот.

Петро Адольфович Бойко – художній керівник Народного ансамблю танцю «Барвінок», директор Вінницького міського центру художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок», народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, відмінник народної освіти України.

Біографія

Бойко Петро Адольфович народився 21 червня 1957 році в м. Хмельницький.

Бойко П. А. має вагомий авторитет в Україні як педагог і хореограф. З 1988 року – «Відмінник народної освіти України», «Заслужений діяч мистецтв України» (1999 р.). У 2001 році його визнано переможцем міського конкурсу «Людина року – 2001» як найкращого освітянина міста Вінниці. З 2002 р. – голова Вінницького обласного осередку Національної хореографічної спілки України. У 2004 році П. Бойка нагороджено відзнакою Вінницького міського голови, а з 2009 р. він носить почесне звання «Народний артист України». У 2011 році Петро Бойко став кавалером міжнародного Ордена Усмішки, яким нагороджують видатних людей всього світу за їх вагомий вклад у виховання дітей.

Творча діяльність

Петро Адольфович працює керівником Народного ансамблю танцю «Барвінок» з 1984 року.

Маючи чудові режисерські здібності, Бойко Петро Адольфович фактично за один рік створив програму ансамблю, у якій нерозривно поєднані музика, танець і пісня. Уже через три роки існування «Барвінок» одержав звання «Зразковий художній колектив», що свідчило про творчий підхід його керівника як до проведення занять, так і до постановочної роботи.

З 1996 року П. А. Бойко є директором та художнім керівником Вінницького міського центру художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок», який створено на основі зразкового ансамблю танцю «Барвінок».

За ініціативи Петра Адольфовича була створена фольклорна група ансамблю, якій у 1993 р. присвоєно звання «Зразковий художній колектив».

П. А. Бойко є ініціатором створення на базі ансамблю танцю «Барвінок» гуртка художньої ручної вишивки, який згодом став лауреатом Міжнародного фольклорного фестивалю. На сьогоднішній день студія художньої ручної вишивки «Барвінкові візерунки» носить почесне звання «Зразковий художній колектив України».

Під керівництвом П. А. Бойка ансамбль «Барвінок» став переможцем багатьох всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів. «Барвінок» – лауреат обласної премії ім. М. Трублаїні. У 1987 році ансамблю присвоєно почесне звання «Зразковий художній колектив», у 1989 – звання лауреата Республіканської премії ім. М. Островського, а в 2002 році почесне звання «Народний художній колектив України».

За 29 років вихованці «Барвінка» показували своє мистецтво у більш ніж 20 країнах світу. На чолі з П. А. Бойком ансамбль брав участь у фестивалях, гастролях та виступах: у Росії, Молдові, Білорусі, Польщі, Чехії, Німеччині, Великобританії, Франції, Туреччині, Італії, Греції, Китаї, Сербії і Чорногорії, Іспанії та Японії.

Як художній керівник П. А. Бойко в роботі з дітьми використовує різні форми для реалізації своїх задумів. В основу його діяльності покладено вивчення української хореографії. Петро Адольфович – автор і постановник кількох десятків оригінальних танців, хореографічних сценок, картин, фантазій та мініатюр. Найбільш відомі серед них – «Ходить Гарбуз по городу», «Журавка», «Гандзя», «П’ятничанські верховоди», «Гопак», «Крапельки», «Тропотянка», «Передчуття весни», «Гопак-візерунок» та ін.

У 1987 р. першим відтворив на сцені в хореографічних образах Чорнобильську трагедію (хореографічна композиція «Сонцю не гаснути»).

Автор лібрето, хореограф і постановник першого серед дитячих хореографічних колективів одноактного балету «Пригоди Барвінка», створеного на основі української народної танцювальної лексики і за мотивами творів Б. Чалого (музика В. Олександрова).

Разом із керівниками фольклорної групи ансамблю танцю «Барвінок» створено ряд цікавих фольклорних програм.

П. А. Бойко – вмілий адміністратор і господарник. Сьогодні в Центрі «Барвінок» завдяки його завзятій організаційній роботі, силами батьків, педагогічних працівників, обслуговуючого персоналу створені чудові умови для занять дітей танцями, народним вокалом, музикою та художньою ручною вишивкою. За роки свого існування Вінницький міський центр «Барвінок» став осередком народної культури та центром виховання підростаючого покоління засобами українського національного мистецтва. Завдяки наполегливій та самовідданій роботі директора, на базі закладу було створено дитячі творчі колективи, які визнано найкращими в Україні та за її межами. Петру Бойку вдалося створити прекрасний педагогічний і трудовий колектив однодумців, високопрофільних спеціалістів, усі зусилля яких направлені на створення належних умов для навчання і виховання дітей. На сьогоднішній день у «Барвінку» навчається близько 1200 дітей віком від 5 до 17 років.

(За матеріалами сайту: http://www.wikiwand.com/uk/Бойко_Петро_Адольфович)

Література

Бойко, П. Петро Бойко: «Орден Усмішки – мій особистий Гран-прі» : [інтерв’ю з дир. Вінниц. міського Центру художньо-хореогр. освіти дітей та юнацтва «Барвінок»] / Петро Бойко ; записала Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2016. – 1 січ. – С. 3 : фот.

Зонова, І. Петро Бойко, керівник ансамблю «Барвінок», народний артист України / Ірина Зонова // 33-й канал. – 2009. – 9 верес. – С. 6.

Мороз, О. Вінничанин Петро Бойко – перший в Україні кавалер «Ордена Усмішки» / Оксана Мороз // Вінниц. газ. – 2011. – 25 лют. – С. 16. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Червінчук, І. Подільський діамант світової культури : нар. ансамблю танцю «Барвінок» одноймен. Вінниц. міськ. центру худож.-хореогр. освіти дітей та юнацтва – 30! / Інна Червінчук // Вінничанка. – 2014. – № 4. – С. 18–21 : кольор. фот.

Зонова, І. «Барвінок» отримав Гран-прі і присвятив нагороду вінничанам-бійцям АТО : [нар. ансамбль танцю «Барвінок» відзначив своє 30-річчя і здобув Гран-прі у конкурсі ІV Всеукр. фестивалю нар. творчості ім. Павла Вірського] / Ірина Зонова // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2014. – 3 груд. – С. 5.

Коверзюк, А. «Барвінку» 20 років : в обл. акад. театрі ім. М. Садовського відбувся ювіл. концерт творчого колективу Вінниц. міськ. центру худож.-хореогр. освіти дітей та юнацтва «Барвінок» / Андрій Коверзюк // Вінниц. газ. – 2016. – 15 квіт. – С. 16 : кольор. фот.

1 60 років від дня народження Лідії Оверківни Остапчук (01.07.1957, с. Буцинь Старовижів. р-ну), фольклористки, етнографа, мистецтвознавця, солістки ансамблю пісні і танцю «Поділля» Вінницької обласної філармонії (з 1982 р.), учасниці вокального тріо «Оберіг», заслуженої артистки України (1994).

Література:

Сторожук, В. П. Остапчук Лідія Оверківна : [біогр. довідка про Л. О. Остапчук] / В. П. Сторожук // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А. М. Подолинний, Т. О. Цвігун. – Він-ниця, 2004. – С. 58–59 : фот.

Зонова, І. Переплелись і долі, і пісні... : [про бенефіс вокал. тріо «Оберіг»] / Ірина Зонова // 33-й канал. – 2013. – 20 листоп. – С. 14 : кольор. фот.

 

• 60 років (01.07.1957) з дня відкриття Крижопільського будинку піонерів (Будинку школяра).

Література:

Заливадна, Л. Будинок школярів скликає друзів : [до 50-річчя Крижопіл. позашк. закладу] / Л. Заливадна // Сіл. новини. – 2007. – 17 жовт.

Кучер, П. Про технічну творчість і не тільки : [про роботу Крижопіл. будинку школяра] / П. Кучер // Сіл. новини. – 2011. – 11 січ. – С. 3.

 

2 70 років від дня народження Петра Васильовича Маніленка (02.07.1947, с. Чуків Немирів. р-ну), журналіста, краєзнавця, автора низки книг краєзнавчої тематики. Працював у районних газетах Вінниччини, редактором районної газети «Бершадський край». Заслужений журналіст України. Член НСЖУ (1980).

Література:

Новосад, К. «Сузір’я бершадських талантів» засяяло на небосхилі : [у Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва відбулася презентація нової кн. П. Маніленка «Сузір’я бершадських талантів» / Катерина Новосад // Вінниц. газ. – 2013. – 31 трав. – С. 7 : фот.

Маршук, Ю. «30 років у Бершаді» : творчий звіт Петра Маніленка, заслуж. журналіста України : [відбувся у Бершад. район. б-ці] / Ю. Маршук // Бершад. край. – 2013. – 7 черв.

Переможці творчих конкурсів – 2014 : [конкурс працівників ЗМІ та актив. авт. Серед переможців – П. В. Маніленко] // Вінниччина. – 2014. – 6 черв. : фот.

 

• 55 років від дня народження Ярослава Дмитровича Борецького (02.07.1962, м. Вінниця), майстра декоративно-ужиткового мистецтва, кераміста.

Література та інтернет-ресурс:

Чегусова, З. А. Борецький Ярослав Дмитрович / З. А. Чегусова // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 288 : фот.

Чегусова, З. Енергетична кераміка Ярослава Борецького / Зоя Чегусова // Образотворче мистецтво. – 2015. – № 2. – С. 54–55 : фот.

Борецький Ярослав Дмитрович [Електронний ресурс] // Художня галерея KarpatArt.com : [офіц. сайт]. – Режим доступу: karpatart.com/artist/42/boreckiyi-yaroclav-dmitrovich.html (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

3 95 років тому народився Ілля Семенович Дзюбко (03.07.1922, с. Криківці, нині Немирів. р-ну – 01.12.1998, м. Київ), історик, доктор історичних наук (1964), професор (1965). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1987).

Література:

Політологія : підручник / ред. І. С. Дзюбко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Вища шк., 2001. – 415 с.

Хлаповська, О. Г. Дзюбко Ілля Семенович / О. Г. Хлаповська // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 560 : фот.

 

4 75 років тому (04.07.1942) на полі біля с. Самгородок Козятинського району німецько-фашистськими окупантами знищено 595 чоловік єврейського населення, з них – 268 дітей та 15 – військовополонених.

Література:

Колона смерті : спогади та свідчення масового розстрілу євреїв у с. Самгородок Козятин. р-ну / Козятин ЦРБ. – Козятин, 2008. – 15 с.

Кирилюк, Ю. А. Схилімось перед подвигом страждання : [про страту євреїв у с. Самгородок Козятин. р-ну] / Ю. А. Кирилюк // Вісн. Козятинщини. – 2010. – 18 лют. – С. 4.

Чернега, Н. 70 років з дня розстрілу людей у Самгородку вшановано мітингом-реквіємом біля Пам’ятника, огорнутого хлібами / Ніна Чернега // Вісн. Козятинщини. – 2012. – 12 лип. – С. 3 : фот.

 

6 95 років від дня народження Григорія Михайловича Ількуна (06.07.1922, с. Сутиски, нині смт Тиврів. р-ну – 09.01.1992, м. Київ), фізіолога рослин, доктора біологічних наук (1968).

Література та інтернет-ресурс:

Чувікіна, Н. В. Ількун Григорій Михайлович / Н. В. Чувікіна // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 319 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Чувікіна, Н. В. З думкою про чисте довкілля: [про наук. діяльність доктора біолог. наук Г. М. Ількуна / Н. В. Чувікіна // Інтродукція рослин. – 2010. – № 1. – С. 109–110 : портр. – Електрон. версія. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Chem_Biol/IR/2010_1/St16.pdf(дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

7 55 років тому народився Олександр Георгійович Домбровський (07.07.1962, м. Калинівка), державний, політичний діяч, міський голова Вінниці (2002–2005), голова Вінницької обласної державної адміністрації (з лютого 2005 до квітня 2010), з грудня 2013 (з перервою) – народний депутат України, заслужений економіст України (2007).

Література та інтернет-ресурс:

Домбровський, О. Олександр Домбровський: «Вінниччина – зміст мого життя» : [інтерв’ю з канд. у нар. деп. України від блоку Петра Порошенка в 11-му окрузі] / Олександр Домбровський ; записала О. Сомова // Поділ. зоря. – 2014. – 23 жовт. – С. 4 : фот.

Скорик, Г. Феномен Олександра Домбровського, або «Якщо тобі плюють у спину, значить, – ти попереду» / Ганна Скорик // Новини Вінниччини. – 2016. – 6 квіт. – С. 4 : фот.

Домбровський Олександр Георгійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Домбровський_Олександр_Георгійович (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

9 70 років від дня народження Анатолія Івановича Кочерги (09.07.1947, с. Самгородок Козятин. р-ну), українського оперного співака, народного артиста України (1983), лауреата Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка (1989).

Література та інтернет-ресурс:

Гальчак, С. Подільський соловей : [про А. І. Кочергу] / С. Гальчак // Земля над Россю : краєзнав. нариси / С. Гальчак. – Вінниця, 1995. – С. 81–82.

Подільський, Е. Він її пісню по світу поніс… / Е. Подільський // Вінниччина. – 1999. – 24 квіт. – С. 4 : фот. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Кочерга Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кочерга_Анатолій_Іванович (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

12 75 років від дня народження Павла Степановича Коріненка (12.07.1942, с. Медвежа Немирів. р-ну), історика, доктора історичних наук (1992), професора (1993). Його життя і діяльність тісно пов’язані з Тернопільським національним педагогічним університетом ім. В. Гнатюка.

Література та інтернет-ресурс:

Гуцал, П. З. Коріненко Павло Степанович / П. З. Гуцал // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 500 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Боровська, І. Портрет історика в інтер’єрі епохи : (до 70-річчя доктора іст. наук, проф. Коріненка П. С.) / І. Боровська // Україна–Європа–Світ : зб. наук. пр. – 2012. – С. 467–468. – Електрон. версія. – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis.../cgiirbis_64.exe?... (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

14 145 років від дня народження Івана Івановича Бєляєва (14.07.1872, Рязан. губ. – 05.10.1913, м. Київ), українського художника, архітектора, представника модерну. Будував залізничний вокзал на ст. Жмеринка (1902–1904 pp., співавтори В. Риков і 3. Журавський).

Література та інтернет-ресурс:

Антонюк, О. Бєляєв Іван Іванович / Олег Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / Олег Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 229 : фот.

Бєляєв Іван Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бєляєв_Іван_Іванович... (дата звернення: 01.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

• 120 років від дня народження Мирослава Ірчана (справж. – Андрій Дмитрович Баб’юк) (14.07.1897, с. П’ядики, тепер Коломийськ. р-ну Івано-Франків. обл. – 03.11.1937, Соловки), українського прозаїка, драматурга, поета, літературознавця, перекладача, представника «розстріляного відродження». У період визвольних змагань разом з Українською галицькою армією перебував у Брацлаві, пізніше у своїй творчості відобразив події, особисто пережиті ним, зокрема на Вінниччині.

Література та інтернет-ресурс:

Мирослав Ірчан // З порога смерті : [збірник]. – Київ, 1991. – С. 208–210 : фот.

Шлеймович, М. Ірчан Мирослав / М. Шлеймович // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 134–135.

Пастушенко, Л. Поетична містифікація століття : [про «Розстріляне відродження»] / Л. Пастушенко // Знак скорпіона, або Переосмислення міфів / Леонід Пастушенко. – Вінниця, 2010. – С. 38–42.

Мирослав Ірчан [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мирослав_Ірчан... (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

15 210 років від дня народження Володимира Сергійовича Печеріна (15.07.1807, с. Димерка (тепер смт Велика Димерка Бровар. р-ну Київ. обл. – 17.04.1885, м. Дублін, Ірландія), російського письменника, мемуариста, перекладача, еллініста, релігійного мислителя. Мешкав у Липовці (1821–1822), Хмільнику (1823–1825). У творі «Замогильні записки» яскраво змалював юнацькі враження, пов’язані з перебуванням на Вінниччині.

Література та інтернет-ресурс:

Печерин, В. С. Замогильные записки (Apologia pro vita mea) / В. С. Печерин // Русское общество 30-х годов ХІХ века : мемуары современников. – Москва, 1989. – С. 148–311.

Шлеймович, М. Печерін Володимир Сергійович / М. Шлеймович // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Він-ниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 267–268.

Печерін Володимир Сергійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Печерін_Володимир_Сергійович (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

16 60 років від дня народження Прокопа Микола-йовича Колісника (16.07.1957, с. Поташня Бершад. р-ну), живописця, графіка, письменника, заслуженого художника України (2009). Член НСХУ (1988), член Асоціації українських письменників (2001), Спілки українських письменників Словаччини (2002).

Література:

Герасим’юк, В. Півстоліття Прокопа Колісника / Василь Герасим’юк // Сучасність. – 2007. – № 6. – С. 131–132.

Музей культури села Поташня та галерея Прокопа Колісника // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – С. 56–57.

Шевчук, Ф. Пощастило Поташні на Прокопа / Ф. Шевчук // Вінниччина. – 2012. – 20 лип. – С. 9 : кольор. фот.

Міщенко, І. І. Колісник Прокіп Миколайович / І. І. Міщенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 58 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

 

17 105 років від дня народження Петра Мокійовича Інгульського (17.07.1912, с. Медівка Оратів. р-ну – 22.07.1976, м. Львів), українського прозаїка, публіциста. Член СПУ (1955).

Література:

Пойда, О. А. Інгульський Петро Мокійович / О. А. Пойда // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Він-ниця, 2001. – С. 134.

Подолинний, А. М. Інгульський Петро Мокійович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 371 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

 

18 20 років тому (18.07.1997) рішенням 10-ї сесії Вінницької обласної Ради 22-го скликання було затверджено герб і прапор області, що становлять офіційну символіку органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Вінницької області. Автори: Г. Мельник, Ю. Легун, Ю. Савчук.

Література та інтернет-ресурс:

Савчук, Ю. Прапор і герб Вінниччини : [бесіда з авт.] / Ю. Савчук, Ю. Легун ; записала Т. Дончик // Вінниччина. – 1997. – 23 серп.

Влащук, В. Герб області піднявся над Вінницею : [про встановлення герба Вінниц. обл. на фронтал. частині адмін-приміщення під назвою «Книжка»] / В. Влащук // Вінниччина. – 2011. – 13 квіт. – С. 1 : кольор. фот.

Скрипник, В. Через двадцять років герб області підняли над Вінницею / В. Скрипник // Голос України. – 2011. – 15 квіт. – С. 4.

Герб Вінницької області [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Герб_Вінницької_області (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

Прапор Вінницької області [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Прапор_Вінницької_області (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

19 90 років від дня народження Віталія Івановича Семчика (19.07.1927, с. Байківка Калинів. р-ну – 09.12.2014, [м. Київ]), видатного вченого-правознавця у галузі аграрного та земельного права, доктора юридичних наук (1985), професора (1997), член-кореспондента Національної академії наук України, академіка Академії правових наук України, заслуженого діяча України в галузі науки і техніки (1995).

Література та інтернет-ресурс:

Семчик, В. І. Земельне право України : [акад. курс]: підруч. для студ. ВНЗ / В. І. Семчик [та ін.] ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ. ун-т права НАН України. – Київ : Ін Юре, 2008. – 593 c.

Віталій Іванович Семчик : до 75-річчя від дня народж. : біобібліографія / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; упоряд.: Т. Куліш, О. Семчик ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко ; вступ. ст. В. Нагребельний. – Київ : «Ін Юре», 2002. – 88 с. – (Біобібліографія вчених України).

Семчик Віталій Іванович [Електронний ресурс] // Президія НАН України ; Відділення історії, філософії та права НАН України : офіц. сайт. – Режим доступу: logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=peu&id=590 (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

• 80 років від дня народження Андрія Дмитровича Гудими (19.07.1937, с. Слобода-Носковецька Жмерин. р-ну), українського письменника, публіциста, кандидата сільськогосподарських наук (1972).

Література:

Хоменко, Б. В. Андрій Гудима / Б. В. Хоменко // Пам’ятай-мо тую славу! : ст., рец., есе / Борис Хоменко. – Вінниця, 2012. – С. 140–142.

Яновський, О. Таємниця його палітри : [про романи А. Гудими] / Олег Яновський // Літ. Україна. – 2012. – 19 лип. – С. 7.

Антонюк, О. Гудима Андрій Дмитрович – український письменник / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / Олег Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 234–235 : фот.

 

20 85 років від дня народження Григорія Степановича Патрака-Кухаренка (20.07.1932 с. Красіїв, нині Монастирис. р-ну Тернопіл. обл.), поета, художника, композитора, диригента, заслуженого працівника культури України, ветерана українського національно-визвольного руху під проводом ОУН-УПА. Проживає в м. Калинівка.

Література:

Патрак-Кухаренко, Г. Голос душі : твори і обробки для хорів без супроводу / Г. Патрак-Кухаренко ; [ред.: Д. С. Калетник, Є. Д. Колєсник] ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. центр нар. творчості. – Вінниця : Нова Кн., 2012. – 176 с.

Рибаченко, В. Ясні горизонти : [про композитора Григорія Патрака] / В. Рибаченко // Пульсуючі джерела. – 2009. – 28 черв. – С. 3.

Сентемон, Н. Народжений жити й творити [Григорій Патрак-Кухаренко] / Н. Сентемон // Світлиця. – 2014. – № 1. – С. 25–31 : кольор. фот.

 

21 80 років тому народився Віталій Іванович Клочко (21.07.1937, м. Ромни Сум. обл.), доктор педагогічних наук (1998), професор кафедри математики Вінницького національного технічного університету (2001).

Інтернет-ресурс:

Клочко Віталій Іванович [Електронний ресурс] // Видавництво «Логос Україна» : Науковці України – еліта держави : офіц. сайт. – Режим доступу: logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=nued4&id=1545 (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

22 105 років від дня народження Володимира Васильовича Веремієнка (22.07.1912, м. Козятин – ?), актора, режисера, заслуженого артиста УРСР (1954). Працював у музично-драматичних театрах України. Викладав у Харківському інституті мистецтв, Київському інституті культури.

Література:

Корнєва, Т. М. Веремієнко Володимир Васильович / Т. М. Корнєва // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 257 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

 

• 95 років тому народився Володимир Сергійович Соловей (22.07.1922, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну – 21.04.1948, м. Москва), Герой Радянського Союзу. Учасник Параду Перемоги у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі.

Література:

Гальчак, С. Соловей Володимир Сергійович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак.– Київ, 2010. – С. 185 : портр. – Бібліогр.

Гудожник, І. Вінничани на Параді Перемоги : [про вінничан, Героїв Рад. Союзу, в т. ч. В. С. Солов’я] / І. Гудожник // Вінниц. газ. – 2011. – 24 черв. – С. 9. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

 

• 80 років від дня народження Сергія Семеновича Боровикова (22.07.1937, с. Гранів Гайсин. р-ну (за іншими даними – м. Гайсин) – 11.02.2016, м. Гайсин), військовика, військового журналіста, поета. Останнім часом активно працював над темою «малої батьківщини». Почесний громадянин м. Гайсин (2005).

Література та інтернет-ресурс:

Федоренко, В. «Я твій син, Гайсинщино! : [70-літній ювілей поета, почес. громадянина м. Гайсин] / В. Федоренко // Гайсин. вісн. – 2007. – 2 серп.

Стасюк, І. Моя земля – земля моїх батьків, із неї я корінням проростаю : [у Гайсині відбувся вечір з нагоди 70-річчя С. Боровикова] / Інна Стасюк // Трибуна праці. – 2007. – 31 лип.

Сергей Боровиков [Електронний ресурс] // Сергей Боровиков : персон. сайт. – Режим доступу: http://serbor.at.ua/ (дата звернення: 02.06.2016), вільний. – Назва з екрана.

 

24 100 років від дня народження Бориса Йосиповича Слободянюка (24.07.1917, с. Вознівці, нині Жмерин. р-ну – 28.12.1986, м. Вознесенськ Миколаїв. обл.), українського прозаїка, перекладача, журналіста, заслуженого працівника культури України. Певний час учителював у Вінницькій області.

Література:

Слободянюк, Б. Й. Орлине серце : повість / Борис Слободянюк. – Київ : Рад. письменник, 1969. – 128 с.

Слободянюк, Б. Й. Дума про матроса Кішку : іст. повість / Борис Слободянюк. – Київ, 1981. – 256 с.

Гнатюк, М. Журналіст, письменник / М. Гнатюк // Півден. Буг. – 1992. – Серп. (№ 33).

Хоменко. Б. В. Слободянюк Борис Йосипович / Б. В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 311–312. – Бібліогр. в кінці ст.

 

26 70 років від дня народження Василя Васильовича Миколюка (26.07.1947, с. Ксаверівка Вінниц. р-ну), лікаря, головного лікаря Могилів-Подільської ОЛІЛ (окружної лікарні інтенсивного лікування), заслуженого лікаря України (1998).

Література:

Миколюк, В. В. Небайдужість рятує життя : [інтерв’ю] / В. В. Миколюк ; записала С. Загородна // 33-й канал. – 2012. – 4 лип. – С. 13 : кольор. фот.

 

27 120 років тому народився Іван Демидович [за іншими даними – Дементійович] Юрченко (27.07.1897 (за іншими даними – 1895), с. Мельниківці Немирів. р-ну – 29.12.1983, м. Йонкерс, похований в Бавнд-Бруці, США), активний учасник національно-визвольних змагань 1917–1920 рр., відомий у середо-вищі української діаспори США педагог, просвітницький діяч.

Література:

Мельничук, О. Політичні репресії радянської влади в Україні (на прикладі однієї родини) [включено біогр. дані І. Д. Юрченка в довоєн. період] / О. Мельничук // Реабілітовані історією : у 27 т. – Вінниця, 2006. – Кн. 1 : Вінницька область. – С. 814–819.

Трембіцький, А. Життєві шляхи випускника Вінницької учительської семінарії Івана Юрченка на сторінках часопису «Свобода» (Нью-Йорк) / Андрій Трембіцький // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. історико-краєзнав. конф. 20–21 жовт. 2011 р. : до 100-річчя заснування ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 395–399.

Бо Ти любив, в душі беріг, як скарб коштовний, Україну : життєпис укр. патріота Івана Демидовича Юрченка / упоряд. та авт. передм. О. Мельничук. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2015. – 266 с. : фот.

 

28 70 років від дня народження Володимира Вікторовича Климчука (28.07.1947, с. Дяківці Літин. р-ну), історика, кандидата історичних наук (1983), журналіста, заслуженого журналіста України (1996).

Література:

Климчук Володимир Вікторович // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 98 : портр.

Гальчак, С. Климчук Володимир Вікторович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013.– С. 595–596.

Каменюк, М. Куди поділися вовки? : роздуми над новою кн. В. Климчука «Четверта кров» / Михайло Каменюк // Вінниц. край. – 2014. – № 4. – С. 151–154.

30 90 років від дня народження Валентина Пилиповича Воловика (30.07.1927, м. Вінниця – 22.02.2002, там само), історика, археографа, кандидата історичних наук (1968), професора (1970), відомого поділлєзнавця.

Література:

Заєць, І. І. До портрета професора В. П. Воловика / І. І. Заєць // Вінниччина: минуле і сьогодення. Краєзнав. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 25–26.

Кравець, М. М. Видатний краєзнавець : [В. П. Воловик] / М. М. Кравець // Там само. – С. 17–19.

Хоменко, Б. В. Мій друг і порадник : / Б. В. Хоменко // Там само. – С. 31–35.

Гальчак, С. Воловик Валентин Пилипович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 500–501. – Бібліогр. в кінці ст.

 

31 95 років від дня народження Олександра Львовича Квітки (31.07.1922, с. Сосонка, нині Вінниц. р-ну), фахівця в галузі міцності матеріалів, доктора технічних наук (1985), професора (1990), лауреата Державної премії УРСР (1980) та СРСР (1982) у галузі науки і техніки.

Література:

Куріат, Р. І. Квітка Олександр Львович / Р. І. Куріат, О. П. Панова // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 566–567 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

Цього місяця виповнюється:

• 75 років тому (1942) під Вінницею було побудовано ставку Гітлера, яка спершу називалася «Айхенгайн» («Дубовий гай»). Згодом вона одержала назву «Вервольф». У залежності від написання термін має переклад українською «вовк-перевертень» або «озброєний вовк». Під цією загальною назвою слід розуміти цілий комплекс військових штабів: центральна ставка – біля с. Коло-Михайлівка (тепер у межах с. Стрижавка) Вінницького району, штаби військово-повітряних сил «Штайнбрух» біля с. Гулівці Калинівського району, сухопутних військ у Вінниці та Гімлера «Хегевальд» під Житомиром. На територію вінницької ставки Гітлер приїжджав чотири рази, в найнапруженіші дні боїв на радянсько-німецькому фронті в 1942–1943 рр. Перед своїм відступом на початку березня 1944 р. гітлерівці знищили споруди вінницької ставки та «Штайнбруха». Про трагічні події того часу нагадують пам’ятники на братських могилах у с. Стрижавка: розстріляним жителям села та замордованим будівельникам ставки. За рішенням Вінницької облради на залишках ставки Гітлера в Стрижавці створено Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму (як філію Вінницького обласного краєзнавчого музею).

Література:

Дашківський, М. З. Поєдинок з «Вервольфом» / М. З. Даш-ківський, П. М. Жук. –Дніпропетровськ : Промінь, 1990. – 174 с.

Загородний, И. М. Ставка Гитлера «Вервольф» в пространстве и времени: гриф секретности снято / И. М. Загородний. – Винница : Консоль, 2005. – 256 с. : фот.

Білозерова, Л. О. Цей загадковий «Вервольф»: історія, наук. розвідки, таємниці розгадані та адресовані у майбутнє / Луїза Білозерова, Інна Ткачук. – Вінниця : Едельвейс і К, 2008. – 170 с. – (На допомогу туристу).

Грановский, А. Вервольф. Темный горизонт / Антон Грановский. – Москва : Эксмо, 2011. – 352 с. – (Новые супергерои).

Пржездомский, А. С. Секретные объекты «Вервольфа» / А. С. Пржездомский. – Москва : Вече, 2011. – 464 с. : фот.

Чорнокожа, І. «Вервольф»: легенди та дійсність : путівник / Іван Чорнокожа. – Вінниця : Консоль, 2011. – 46 с. : іл. – Бібліогр.

Беркут, А. «Вервольф» – вчера, сегодня, завтра / А. Беркут. – Винница : Планер, 2013. – 86 с. : фот.

Пірогова, М. М. Їх не злякав «Вервольф»... : про героїв та звитягу Другої партизанської бригади / Майя Пірогова, Юрій Нагорний. – Вінниця : Діло, 2014. – 220 с. : фот. – (Ніхто не забутий, ніщо не забуто...).

1 75 років від дня народження Василя Йосиповича Шевчука (01.08.1942, с. Івонівці, нині Тиврів. р-ну), агронома, прозаїка, поета-пісняра, публіциста, відомого в Україні траво-зная, народного цілителя. Член НСПУ (2004). Лауреат обласної літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2015).

Література:

Василь Шевчук : [корот. біогр. довідка ; «Щаслива сорочка» : казка / В. Шевчук] // Квіт подільського слова : антол. творів сучас. письменників Вінниччини / за ред. В. С. Рабенчу-ка. – Вінниця, 2010. – С. 509–516 : портр.

Вітковський, В. Золоті колоски Василя Шевчука / В. Віт-ковський // Вінниччина. – 2012. – 25 лип. – С. 11 : фот.

Шевчук Василь Йосипович : [корот. біогр., «Люби мене, не покинь» : легенда] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид. : до 45-річчя обл. орг. Нац. спілки письменників України / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 204–207. 

• 65 років (01.08.1952, м. Вінниця) відтоді, як була заснована Вінницька міська бібліотека для дітей № 4, нинішня назва – Вінницька центральна дитяча бібліотека.

Література:

Козловська, С. М. Вінницька центральна дитяча бібліотека : (до 60-річчя від дня заснування, 01.08.1952) / С. М. Козловська // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 148–151. – Бібліогр.: с. 150–151. 

2 70 років від дня народження Степана Карловича Глуся (02.08.1947, с. Маниківці Деражнян. р-ну Хмельниц. обл.), фахівця в галузі харчової промисловості, державного, політичного діяча, директора ДП «Немирівський спиртовий завод» (1986–2006), засновника горілчаної компанії «Nemiroff» (1992), заслуженого працівника промисловості України (2005). Депутат Вінницької обласної Ради 4 скликання.

Література та інтернет-ресурс:

Власенко, А. 10 найбагатших вінничан – рейтинг власників «фабрик, заводів та пароплавів» / А. Власенко // 33-й канал. – 2008. – 14 трав. – С. 1, 4 ; 21 трав. – С. 9.

Глусь Степан Карлович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Глусь_Степан_Карлович (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана. 

4 75 років тому народився Микола Олександрович Бондар (04.08.1942, с. Липівка Томашпіл. р-ну), український живописець. Протягом 1972–2002 рр. працював художником-декоратором Вінницького художньо-промислового комбінату. Член НСХУ (1993).

Література та інтернет-ресурс:

Лоза, А. І. Бондар Микола Олександрович / А. І. Лоза // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 250–251 : фот.

Присяжна, Ю. Митець : [Микола Бондар] / Ю. Присяжна // Томашпіл. вісн. – 2008. – 10 жовт.

Бондар Микола Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бондар_Микола_Олександрович (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

4 65 років від дня народження Володимира Васильовича Коптюха (04.08.1952, смт Теплик – 16.01.1992, м. Тернопіль), лікаря-хірурга, доктора медичних наук (1990). Працював у Тернопільському медичному інституті.

Література та інтернет-ресурс:

Березовський, О. І. Коптюх Володимир Васильович / О. І. Березовський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 441 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Коптюх Володимир Васильович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Коптюх_Володимир_Васильович (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

5 85 років від дня народження Олександра Борисовича Стаєцького (05.08.1932, с. Березівка Могилів-Поділ. (тепер Чернівец.) р-ну – 07.01.1992, м. Київ), українського письменника, перекладача. Працював в українських видавництвах художньої літератури «Дніпро» та «Радянський письменник». Член СПУ (1977).

Література:

Стаєцький, О. Б. Анатолій Шиян : літ.-критич. нарис / О. Б. Стаєцький. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 262 с.

Подолинний, А. Стаєцький Олександр Борисович / А. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. ізаг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 320. 

• 85 років від дня народження Анатолія Олексійовича Борисюка (05.08.1932, м. Бар), фахівця в галузі оптико-електронної апаратури та ергономіки приладобудування, кандидата технічних наук, лауреата Державної премії СРСР (1978).

Література та інтернет-ресурс:

Лисенко, А. Г. Борисюк Анатолій Олексійович / А. Г. Лисенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 315 : фот.

Патенты автора БОРИСЮК АНАТОЛИЙ АЛЕКСЕЕВИЧ [Електронний ресурс] :[перелік патентів з корот. описом] // FindPatent.RU : офіц. сайт. – Режим доступу:

www.findpatent.ru/byauthors/944786/ (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 70 років від дня народження Володимира Івановича Юр’єва (05.08.1947, м. Вінниця), кадидата історичних наук, академіка, дійсного члена Академії будівництва України. У 1990–1991 рр. обіймав посаду голови виконкому Вінницької міської ради. З 1991 р. – голова правління ЗАТ «Вінницятурист». Заслужений працівник сфери послуг (2002), почесний працівник туризму України (1997).

Література:

Вінницьке обласне АТ з туризму та екскурсій «Вінницятурист» // Хто є хто на Вінниччині. Видатні земляки : довідково-біогр. видання. – Київ, 2001. – Т. 2. – С. 111.

Юр’єв, В. І. Володимир Юр’єв, голова правління ЗАТ «Вінницятурист»: «Керуємося принципом: мінімум коштів на власні потреби, максимум – на розширення матеріальної бази» / В. І. Юр’єв // Мер. – 2004. – № 14. – С. 92 : кольор. фот.

Юрьев, В. И. Владимир Юрьев, руководивший в горбачевские времена Винницей, а последние 20 лет возглавляющий «Вин-ницатурист» : [інтерв’ю] / В. И. Юрьев ; записал И. Заиковатый // Здоров’я. Події. Час. – 2010. – 12 трав. – С. 9, 28. 

6 155 років від дня народження Дмитра Федоровича Гейдена (06.08.1862, с. Лігово, Санкт-Петербурзька губернія – 23.05.1926, м. Заґреб, Королівство Югославія), графа, політичного і громадського діяча, публіциста, видавця. Життя та діяльність його пов’язані з Поділлям.

Література та інтернет-ресурс:

Гейден, Д. Ф. Статистическо-экономический очерк Винницкого уезда и желательные меры для поднятия благосостояния населения : статист. материал / Д. Ф. Гейден. – Винница, 1902. – 40 с. : табл.

Гейден, Д. Ф. Статистическо-экономический очерк Винницкого уезда и обзор деятельности упрощенного Земского управления за 1905–1910 гг. : доклад Винниц. уездному ком. по делам земского хоз-ва вин. предводителя дворянства графа Д. Ф. Гейдена / Д. Ф. Гейден. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1910. – 44 с.

Завальнюк, К. В. Гейден Дмитро Федорович / К. В. Завальнюк // Енциклопедія сучас. України [ЕСУ]. – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 436. – Бібліогр. в кінці ст.

Гейден Дмитро Федорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Гейден_Дмитро_Федорович (дата звернення: 22.04.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 100 років тому (06.08.1917) утворено Липовецьку повітову учительську спілку – найдавнішу регіональну профспілку області.

Література:

Роговий, О. І. Шлях до світла: історія освіти та профспілк. руху Липовеччини / О. І. Роговий, В. І. Чернюк, С. І. Дибський. – Липовець : Поліграфіст, 2002. – 104 с. : іл., табл. 

10 60 років тому народилася Людмила Вікторівна Альошкіна (псевдонім – Сафо) (10.08.1957, м. Мінськ, Білорусь), скульптор, графік, художник, витинанкарка, поетеса. З 1980 року живе і працює в с. Букатинка Чернівецького району.

Література:

Сафо, Л. [Добірка віршів, корот. біогр. довідка] / Людмила Сафо // Стожари Поділля. – 2012. – Вип. 3 (12). – С. 51–53 : портр.

Вербицька, Т. «Грушанська свита» – місце, де бринить божественна енергія : [про подружжя худож., філософів, мистецтвознавців, педагогів Олексія та Людмилу Альошкіних, які створюють зі свого села Букатинка Чернівец. р-ну турист. перлину] / Тетяна Вербицька // Поділ. порадниця. – 2015. – 10 черв. – С. 4 : кольор. фот.

Січко, Т. «Тебе зустріне вогнегривий лев...» : [у м. Бар пройшла вист. робіт заслуж. худож. України, членів НСПУ Олексія та Людмили Альошкіних] / Тетяна Січко // Вінниччина. – 2015. – 21 жовт. – С. 7 : кольор. фот. 

12 75 років тому народився Євген Олександрович Гоцуляк (12.08.1942, с. Горишківка Томашпіл. р-ну), фахівець у галузі будівельної механіки, доктор технічних наук (1990), професор (2000). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1991).

Література:

Гайдайчук, В. В. Гоцуляк Євген Олександрович / В. В. Гайдайчук // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 341 : фот. 

14 115 років від дня народження Миколи Володимировича Константиновича (14.08.1902, м. Київ – 12.03.1964, м. Вінниця), лікаря-патологоанатома, доктора медичних наук (1956), професора. З 1949 до 1964 року завідував кафедрою патологічної анатомії у Вінницькому медичному інституті.

Література:

Біктіміров, В. В. Константинович Микола Володимирович / В. В. Біктіміров // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 330 : фот. 

• 60 років від дня народження Івана Івановича Лєти (14.08.1957, с. Верхнє Водяне Рахів. р-ну Закарпат. обл.), голови Вінницької обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я (з 2000 р.), відмінника охорони здоров’я. Депутат Вінницької обласної Ради 6 скликання.

Література та інтернет-ресурс:

Івану Івановичу Лєті, голові обкому профспілки працівників охорони здоров’я – 50 // Вінниччина. – 2007. – 14 серп. – С. 1.

Лєта Іван Іванович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] // «Who-is-who.ua» : офіц. сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://who-is-who.ua/main/bookmaket/likar/13/73.html (дата звернення: 24.04.2016), вільний. – Назва екрана. 

15 255 років тому народився Діонісій Макклер (Міклер, Маклер) (15.08.1762, м. Ферфілд, Ірландія – 14.05.1853, м. Дубно, Волинь), ірландський ботанік і майстер садово-паркового мистецтва, який працював переважно на території України, упорядник багатьох парків на Вінниччині.

Література та інтернет-ресурс:

Чернятинський палац // Новини Вінниччини. – 2012. – 27 черв. – С. 13 : іл.

Деніс Маклер [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Деніс_Макклер (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 55 років від дня народження Людмили Володимирівни Кондюк (15.08.1962, м. Вінниця), артистки балету, балетмейстра, педагога, заслуженої артистки України (2009). Від 2000 р. викладає у Вінницькому училищі культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича.

Література:

Подолинний, А. М. Кондюк Людмила Володимирівна / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 277 : фот. 

16 70 років від дня народження Віктора Андрійо-вича Святелика (16.08.1947, м. Тульчин – 20.12.2009, там само), педагога, історика, краєзнавця, перекладача, відомого тульчинського екскурсовода. Досліджував історію м. Тульчин та родовід графів Потоцьких.

Література:

Святелик, В. Історія Тульчина XVI–XVIII століть: від появи міста до часів гайдамаччини. – Тульчин, 1998. – 56 с. : іл. – (Серія «Історія Тульчина та Тульчинщини»; вип. 1).

Вігуржинський, В. Нашому вчителю присвячуємо : [про краєзнавця В. Святелика] / В. Вігуржинський // Тульчин. край. – 2010. – 3 лют. – С. 2.

Гальчак, С. Святелик Віктор Андрійович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – Вінниця, 2013. – С. 758 : Бібліогр. в кінці ст. 

17 115 років тому народився Дмитро Пилипович Заянчківський (Заїнчківський) (17.08.1902, с. Стадниця, тепер Тетіїв. р-ну Київ. обл. – осінь 1943, під Києвом), український педагог, літератор. Життя та діяльність пов’язані з Поділлям.

Література та інтернет-ресурс:

Речмедин, А. Детский мир Дмитрия Заянчковского / А. Речмедин // Братья Заянчковские: судьбы и книги : художественно-док. биогр. / А. Речмедин. – Винница, 2008. – С. 8–26.

Заянчківський Дмитро Пилипович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Заянчківський_Дмитро_Пилипович (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 80 років тому народився Володимир Петрович Гордієнко (17.08.1937, с. Тернівка Бершад. р-ну), ґрунтознавець, доктор сільськогосподарських наук (1982), професор (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Своє життя і діяльність пов’язав з Кримським агротехнологічним університетом.

Література:

Осінній, М. Г. Гордієнко Володимир Петрович / М. Г. Осінній // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 243 : фот. 

18 130 років від дня народження Лавра Миронюка (18.08.1887, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – ?), українського поета-патріота. Після 1917 р. перебував за кордоном. Після 1923 р. – у Відні. Подальша доля його невідома.

Література:

Бойчук, Б. Поет, пропавший у житті й літературі / Б. Бойчук // Світовид. – 1993. – № 4. – С. 20–25.

Салига, Т. Сурмач весноярого бунту : [поет-патріот, вояк армії УНР Л. Миронюк помер у діаспорі] / Т. Салига // Літ. Україна. – 2009. – 30 квіт. – С. 1, 7 ; Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 44–49. 

20 120 років від дня народження Леоніда Марковича Мосендза (20.08.1897, м. Могилів-Подільський – 13.10.1948, м. Бльонау, Швейцарія), поета, прозаїка, перекладача, літературного критика, доктора хімії (1931). Закінчив Вінницьку учительську семінарію (1916). Учителював у Гнівані (нині Тиврів. р-ну). У 20-х рр. емігрував до Польщі, згодом переїхав до Чехословаччини, потім – до Швейцарії (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 80 років від дня народження Андрія Венедиктовича Іщенка (20.08.1937, с. Ободівка, нині Тростянец. р-ну – 02.06.2005, м. Київ), українського оперного співака, педагога, заслуженого артиста УРСР (1968).

Література та інтернет-ресурс:

Антонюк, В. Г. Іщенко Андрій Венедиктович / В. Г. Антонюк // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 599 : фот.

Іщенко Андрій Венедиктович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іщенко_Андрій_Венедиктович (дата звернення: 04.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

22 95 років від дня народження Владлена Олексійовича Суслова (22.08.1922, м. Вінниця – 06.09.1981, м. Київ), українського російськомовного прозаїка. Учасник Другої світової війни. Член СПУ (1972).

Література:

Подолинний, А. М. Суслов Владлен Олексійович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 332. 

• 60 років від дня народження Віктора Володимировича Цибульського (22.08.1957), голови фермерського господарства «Вільно», заслуженого працівника сільського господарства України, депутата Вінницької обласної Ради 7 скликання. Член постійної комісії обласної Ради з питань агропромислового комплексу і земельних відносин.

Література:

Знак, Л. Обжинки Віктора Цибульського : [керівнику фермерського господарства з с. Вільно Могилів-Поділ. р-ну присвоєне звання «Заслужений працівник сільського господарства України»] / Л. Знак // Слово Придністров’я. – 2009. – 4 груд. – С. 3. 

23 70 років тому народився Сергій Леонідович Калитко (23.08.1947, м. Калинівка), історик, кандидат історичних наук (1980), відмінник освіти України. Член НСКУ, дійсний член Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті та Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Від 1973 р. працював у Вінницькому державному педагогічному інституті (тепер ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського).

Література:

Гальчак, С. Калитко Сергій Леонідович / Сергій Гальчак // Регіонознавча інституція Східного Поділля. Вінницька філія Центру дослідження історії Поділля (2006 – поч. 2010 рр.) / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2010. – С. 76–78 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 876 с. : портр. – Бібліогр. – Зі змісту: Калитко Сергій Леонідович. – С. 586–588. – Бібліогр. в кінці ст. 

24 120 років від дня народження Олександра Сидоровича Пироговського (24.08.1897, м. Гайсин – 06.11.1943, м. Київ), Героя Радянського Союзу. Під час Другої світової війни був одним із керівників антифашистського підпілля у Києві.

Література та інтернет-ресурс:

Гулько, М. Л. Бій в імлі : повість про О. С. Пироговського / М. Л. Гулько ; літ. оброб. О. Дека. – Київ : Політвидав України, 1986. – 216 с.

Боец подпольного фронта : Пироговский Александр Сидорович // Овеянные славой имена : Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины. – 2-е изд., перераб. и доп. – Одесса, 1989. – С. 198–199.

Пироговський Олександр Сидорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пироговський_Олександр_Сидорович (дата звернення: 06.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 95 років від дня народження Михайла Миколайовича Потупейка (24.08.1922, с. Мліїв Городищ. р-ну Черкас. обл. – 24.09.2007, м. Львів), українського письменника, літературознавця, кандидата філологічних наук (1966). Багато років жив і працював у Вінниці. Член НСПУ (1996).

Література:

Михайло Потупейко : [біографія, оповідання] // Квіт подільського слова : антол. творів сучас. письменників Вінниччини. – Вінниця, 2006. – С. 247–270 : фот.

Гальчак, С. Д. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 876 с. : портр. – Зі змісту: Потупейко Михайло Миколайович. – С. 718. – Бібліогр. 

• 80 років тому народився Віктор Володимирович Нарушевич (24.08.1937, с. Сутиски Тиврів. р-ну – 05.10.2003, м. Одеса), український поет. Тематика його творів пов’язана з Поділлям і Причорномор’ям. Член СПУ (1983).

Література:

Віктор Нарушевич : [корот. біографія, вірші] // Миле серцю Поділля : поетич. антол. / уклад. В. Сторожук. – Вінниця, 2006. – С. 26– 27.

Подолинний, А. М. Віктор Володимирович Нарушевич / А. М. Подолинний // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 142–144.

28 90 років від дня народження Марії Степанівни Касько (28.08.1927, с. Біляни Мурованокуриловец. р-ну – 16.11.2000, смт Муровані Курилівці), Героя Соціалістичної Праці, свинарки, доярки колгоспу «Зоря комунізму» с. Біляни.

Література:

Дума про Попелюшку. Касько Марія Степанівна // Працею звеличені: Герої сільськогосподарського виробництва. – Київ, 1973. – Кн. 1. – С. 368–371.

Ковальчук, Т. Касько Марія Степанівна / Т. Ковальчук // Гордість землі Подільської : [зб. про жінок-орденоносиць Він-ниччини] / Т. Ковальчук. – Вінниця, 2016. – С.120–121.

Сауляк, В. Відкрито меморіальну дошку Герою Соціалістичної Праці Марії Степанівні Касько : [у с. Біляни Мурованокуриловец. р-ну] / В. Сауляк // Наше Придністров’я. – 2007. – 24 листоп. 

29 95 років від дня народження Сергія Трохи-мовича Васюти (29.08.1922, с. Гордіївка, нині Липовец. р-ну – 08.09.1943, поблизу с. Тютюрівщина Гадяц. р-ну Полтав. обл., похов. у м. Гадяч), військовика, Героя Радянського Союзу (1944, посмертно).

Література:

Сандул, В. О. Васюта Сергій Трохимович / В. О. Сандул // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 151.

Гальчак, С. Герой Радянського Союзу Васюта Сергій Трохимович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 49 : портр. 

30 60 років тому народилася Наталія Анатоліївна Тітова (30.08.1957, м. Вінниця), педагог, відмінник освіти, переможець Всеукраїнського конкурсу «Директор ХХІ століття» (2013), заслужений працівник освіти України (2013). Понад чверть століття очолює школу-гімназію № 6 м. Вінниця.

Література:

Флагман освіти і науки України : [про вагомий внесок у розвиток іміджу освіти і науки України Вінниц. шк.-гімназії № 6] // Вінниц. газ. – 2009. – 23 черв. – С. 3.

Олехнович, А. У школі № 6 відкрили кімнату розвантаження для особливих учнів / Анастасія Олехнович // Місто. – 2013. – 25 верес. – С. 8 : кольор. фот.

 

Цього місяця виповнюється: 

• 80 років (1937) від початку розстрілів декількох тисяч вінничан за сфальсифікованими справами 37 повстанських націоналістичних організацій (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 75 років (1942) відтоді, як у Вінниці в період Другої світової війни почала діяти підпільна друкарня «Україна». Її організаторами були Тарас Кузьмін і лейтенант радянської армії Володимир Степанов.

Література:

Педорук, Д. Подвиги антифашиста Тараса Кузьміна : [до 100-річчя від дня народж. Т. Ф. Кузьміна – вінницького партизана-підпільника] / Дмитро Педорук // Вінниц. газ. – 2013. – 12 берез. – С. 5. 

• 30 років тому (1987) в Козятині неподалік від вокзалу по Київській платформі встановлено пам’ятник паровозу Л-2309. Меморіальна дошка містить напис: «Установлен на вечную стоянку в память о боевых и трудовых традициях казатинских железнодорожников. Август 1987 года».

Література:

Вельгус, С. Ода паровозу : вірш / Сергій Вельгус // Вісн. Козятинщини. – 2011. – 10 листоп. – С. 12. 

Найвиразніша риса Леоніда Мосендза як митця слова, науковця, освітянина і громадського діяча – непогасне впродовж усього життя почуття любові до батьківської землі. «Рідкісною й багатою модифікацією людського духу» найменував його відомий дослідник української літератури Микола Неврлий, наголошуючи при цьому, що для Леоніда Мосендза завжди була вищою духовність у нерозривному поєднанні з українською свідомістю. Остання прийшла до нього порівняно пізно – через книжки і суспільні події. Леонід Мосендз писав про себе: «До 1918 року я був російським (не малоросійським) патріотом. За один місяць з мене був український націоналіст. Бо, прочитавши історію Грушевського, доти незнану мені, я захлиснувся від величі мого народу, з якого пішли мій дід, моя мати, мій батько, серед якого я жив, виріс й якого доти не смів знати…». Достатньо прочитати повість «Засів» про дитинство, проведене майбутнім письменником у Могилеві-Подільському, щоб зрозуміти оці його слова: «Любов до батьківщини ніяк не є продуктом розуму, але чуття і гордість над минувшиною моїх предків заставлятиме мене ще палкіше бажати найблискучішої будучини для моїх нащадків».

Це глибинне, ще невимовне, почуття і його народження точно передала Галина Журба, визначна письменниця, так само родом з Поділля і так само з сім’ї, де не розмовляли українською. Її український патріотизм «виростав сам із себе, із землі, з повітря, ніким не підсичуваний, не вирощуваний штучно, надиханий самою землею, довкіллям, таємничим нашептом самої України».

Цими нашептами виповнені повість «Засів», поеми «Канітферштан» і «Волинський рік» та інші твори Леоніда Мосендза.

Життєвий шлях письменника складається з двох чітко окреслених періодів: роки, прожиті на рідній землі (1897–1920) і роки перебування за її межами (1920–1948), які поділили його долю майже пополам. Цілісність її було втрачено, але тільки зовнішню. Внутрішня – духовна, моральна, світоглядна суть пристрасного українського патріота, страдника-борця – залишилася цілою.

Перший період життя письменника докладно розкритий ним самим, переважно у творах біографічного характеру, другий – у спогадах та літературознавчих і критичних працях про нього.

Леонід Мосендз народився в Могилеві-Подільському над Дністром у родині економа панського маєтку. Батько помер, коли хлопцеві минуло лише сім років (цим дитячим рокам присвячено повість «Засів»). Мати разом з дітьми опинилася в Маньківцях біля Бара, де в травні 1909 року Леонід закінчує на відмінно двокласне сільське училище, а потім у Яришеві під Могилевом-Подільським, де мешкали родичі, проходить із таким же успіхом повторний курс. Після цього здобував фах у Вінницькій учительській семінарії як казенний стипендіат, яку достроково через вій-ну закінчив на початку 1916 року і відразу отримав мобілізаційну повістку. Через два роки, після розвалу царської армії, повернувшись на рідне Поділля, став учителювати у містечку Гнівані під Вінницею. Брав участь у діяльності місцевої «Просвіти». У вересні 1919 року знову був мобілізований, вже до українського війська, але наприкінці жовтня захворів на плямистий тиф, лікувався вдома і, оклигавши, продовжив учительську працю у нижчій та вищій початкових школах.

На початку 1920 року в Гнівані помирають його мати й бабуся. Десь у червні Леонід Мосендз, вояк війська УНР, після поразки разом з усіма покидає Україну назавжди. Перебував у Польщі, а 1922 року перебрався до Чехословаччини. У місті Подєбради закінчив курси реальної гімназії та хіміко-технологічний факультет Української господарської академії. Протягом трьох наступних років Леонід Мосендз стає доктором технічних наук, автором публікацій у науковій пресі, власником патентів на низку технічних винаходів. Та, не маючи чехословацького громадянства, не міг знайти роботу за спеціальністю, жив із випадкових заробітків. Лише 1938 року здобув необхідний документ і дістав право на вчителювання. Учителював у Хусті, Сваляві, працював хіміком у Братіславському виноробному інституті. У цьому місті він одружився, став батьком. Під час війни вступив до Легії українських націоналістів. Його дружина згадувала: «Завжди і скрізь Леонід говорив про Україну… Так, як колись римський сенатор Катон завжди закінчував кожну свою промову закликом: «А я вважаю, що Карфаген треба знищити», так Леонід постійно закінчував свої розмови словами: «Україна мусить бути самостійна!».

Тридцяті роки для Леоніда Мосендза – час становлення як письменника, хоча почав він писати ще в період національно-визвольної боротьби, десь з 1918 року. Майже щороку одна за одною виходять його книжки: філософське есе «Штайн – ідея і характер» (1935), повість «Засів» (1936), збірки малої прози «Людина покірна» (1937) і «Відплата» (1939, усі в Україні), поетична збірка «Зодіяк» (1941, Прага).

Повість «Засів» – унікальний твір в українській літературі на тему дитинства: ностальгійною глибиною переживання за втраченою Батьківщиною, наддністрянськими пейзажами, зображеними натхненно і розкрилено, немов у леті над цими горами і швидкою річкою, де у віках стоїть незнищенна козацька Буша, де горить і не згорає прив’язаний ляхами до дуба Тарас Бульба, де гуляли берладники і гайдамаки; унікальний своїми легкими доторками до дитячої душі, яка, як «зелепуха» виповнюється соками любові до сонця і річки, неба і поля, материнської усмішки і батькового жарту, рідної казки і пісні… Це була пора «засіву» любові до України, її мови й історії, «до забутої предками й знов віднайденої родовим інстинктом батьківщини».

Перша книжка оповідань письменника – це враження, набуті ним під час національно-визвольної революції в Україні, друга містить сюжети з часів Європейського середньовіччя і Відродження.

Збірку «Зодіяк» склали патріотичні вірші, в тому числі «Балада про побратима» – реквієм героям, що впали у борні за волю України, вінок сонетів «Юнацька весна», виповнений оптимістичною вірою у здійсненність кращих людських поривань.

Вищим здобутком Мосендзової поезії вважається лірична драма «Вічний корабель» (Прага, 1940), де він, услід за багатьма іншими майстрами слова, опрацював світову тему «летючого голландця», маючи на увазі, звичайно ж, боротьбу українців за незалежність та чергову нашу поразку.

У 1945 році, з наближенням до чеського кордону Червоної Армії, письменник перебирається до Австрії. Тут він друкує поему «Канітферштан», де провідним мотивом є втрата батьківщини. В основі поеми лежить анекдот. Леонід Мосендз не єдиний в українській літературі автор, що зумів на кількох рядках народної усмішки майстерно вибудувати власний твір.

В Інсбруці він близько зійшовся з письменником-земляком Юрієм Кленом (Освальдом Бургардтом). Творчо співпрацюючи, вони 1947 року видали під спільним псевдонімом Порфирій Горотак «Дияволічні параболи» – збірку пародійної поезії, спрямованої в тому числі й на самих себе. Для доньки Марійки поет написав біографічну поему «Волинський рік» та кілька віршованих казок.

Тимчасом загострилася задавнена хвороба і Леонід Мосендз змушений був, скориставшись благодійництвом однієї з американських харитативних організацій, розпочати лікування в швейцарському санаторії «Моттекс» у містечку Бльонау. У санаторії він багато працював: писав нову поему, статті, роман «Останній пророк» про Івана Хрестителя, появу християнської ідеології та її суперечливий розвиток. В останні роки його турбував розрив між словами і ділами деяких ідеологів українського націоналізму, він усе більше схилявся до ідей загальнолюдського гуманізму, тому й спробував у рамках біблійної тематики з’ясувати для себе й читачів цю проблему. Роман вийшов друком у 1960 році в Торонто, через дванадцять років після смерті письменника.

Творча спадщина Леоніда Мосендза почала повертатися на Україну ще пізніше, але вже до цього вона гідно посіла своє поважне місце в багатій історії українського мистецтва слова.

А. М. Подолинний

Література

Подолинний, А. М. Леонід Мосендз / А. М. Подолинний // Імена, повернуті на Батьківщину : бібліогр. покажч. / Вінниц. ДОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. І. Кізян ; відп. за вип. А. Й. Лучко. – Вінниця, 1998. – С. 34–36 : Бібліогр. в кінці ст.

Завальнюк, К. Подільські сторінки біографії Л. М Мосендза / К. Завальнюк // Третя Могилів-Подільська наук.-краєзнав. конф. : [матеріали]. – Кам’янець-Подільський, 2009. – С. 394–402.

Подолинний, А. Леонід Мосендз на Поділлі / А. Подолинний // Русалка Дністровая : літ.-краєзнав. зб. / голов. ред. Михайло Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 157–161.

«Вінницька трагедія» – узагальнене поняття, під яким розуміють репресії проти мирного населення Вінниці та Вінницької області, здійснені радянською владою за допомогою її карально-репресивних органів Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) в період 1937–1938 рр., тобто часу Великого терору в СРСР.

Хвиля масового терору в Радянському Союзі та УРСР зокрема, розрахована в першу чергу на ліквідацію потенційних «ворогів народу», переважна більшість яких навіть з точки зору радянського законодавства були невинним цивільним населенням країни, розпочалась з низки адміністративних дій, таких, як призначення М. Єжова очільником НКВС СРСР та дозволу Політбюро на колективні списки майбутніх репресованих разом із сумно-звісними «трійками» (начальник підрозділу НКВС, секретар обкому партії, прокурор), які колективно виносили вирок засудженим.

У Вінницькій області, яка була прикордонною в УРСР, пік репресивних дій припав на кінець літа 1937-го – початок 1938 рр. За однією з версій, у період 1937–1938 рр. управління НКВС у Вінницькій області стратило близько 20 000 осіб. Арештованих утримували в приміщенні управління НКВС та місцевій в’язниці. Після виконання смертельного вироку тіла жертв таємно перевозились на територію об’єкту «Фруктовий сад», згодом там відбувалось масове поховання у спільних могилах. У першій половині 1938 р. локації таємних поховань були розширені завдяки територіям колишнього католицького цвинтаря (тоді – ділянки Центрального парку) та православного кладовища, впритул до Пироговської лікарні. Згідно з поширеною практикою, рідним арештованих повідомлялось про строки ув’язнення у віддалені райони СРСР без права листування.

З початком радянсько-німецької війни у 1941 р. та окупації Вінниці нацистами існували звернення до нової міської адміністрації з проханням дослідити гіпотетичні ділянки масових розстрілів, які залишились без реакції. Натомість у травні 1943 р. розпочались масштабні розкопки, ініційовані німцями задля поширення антирадянської пропаганди серед населення. Впродовж літа 1943 р. дві комісії, одна з яких мала міжнародний статус, досліджували ексгумовані рештки тіл за допомогою місцевих жителів, які проводили розпізнання загиблих. Також було створено 2 кримінальних комісії, задача яких полягала у зборі інформації серед місцевого населення. Таким чином, на момент осені 1943 р. було розпізнано 670 тіл, 202 з яких ідентифіковані по виявлених особистих речах чи документах. Всього було розкопано 95 могил, з яких ексгумовано 9439 тіл. Виявлені жертви були перепоховані за участі православного духовенства, окрім тих решток, які дозволили забрати родичам, що їх опізнали. У 1944 р. в Берліні вийшов друком окремий звіт за результатами лікарського та кримінального дослідження виявлених масових поховань.

Після повернення радянської влади на терени Вінниччини в березні 1944 р. були репресовані (засуджені до позбавлення волі) ті члени родин, які брали участь у розпізнаннях за часів окупації, також існує недоведений документально факт про показовий розстріл 100 жінок та використання зігнаних вінничан-свідків розкопок 1943 р. у якості «чорної піхоти», який активно використовували в післявоєнний час представники української еміграції задля привернення уваги до теми масового злочину. У вересні 1959 р. в Конгресі США відбулись спеціальні слухання, присвячені «Він-ницькій трагедії».

В останні роки існування Радянського Союзу тема репресій у Вінниці широко висвітлювалась у місцевих та українських ЗМІ. Після здобуття незалежності України, з ініціативи місцевого товариства «Меморіал» ім. В. Стуса був споруджений пам’ятний знак жертвам на території Центрального кладовища «Підлісне». Поруч з меморіалом знаходиться храм УАПЦ, колишній будинок ритуальних послуг, під фундаментом якого знаходяться перепоховані у 1943 р. ексгумовані тіла вбитих. На початку 2000-х рр. за підтримки обласної та місцевої влади пам’ятні хрести з’явились на колишніх місцях поховань: поряд з храмом Воскресіння Господнього та в Центральному парку.

О. Ю. Федоришен

Література

Злочин Москви у Вінниці : іст. літ. – New York : Printed in USA, 1951. – 55 с.

Драган, А. Вінниця. Забутий Холокост / А. Драган. – Нью-Джерсі, 1986.

Kamenetsky, I. The Tragedy of Vinnytsia: materials on Stalin's policy of extermination in Ukraine during The Great Purge 1936–1938. – Toronto-New York, 1989.

Селешко, М. Вінниця : спомини перекладача коміс. дослідів злочинів НКВД в 1937–1938 / Михайло Селешко. – Нью-Йорк ; Торонто ; Лондон ; Сідней : Фундація ім. О. Ольжича, 1991. – 212 с.

Трембовецький, А. Злочин у Вінниці / А. Трембовецький // Вінниця: злочин без кари : док., свідчення, [матеріали про большевиц. розстріли у Вінниці в 1937–1938 рр.] / ред. і упоряд. Є. Сверстюк. – Київ : Воскресіння, 1994. – С. 13–34.

Васильєв, В. Політичні репресії на Вінниччині 1918–1980-ті роки / В. Васильєв, П. Кравченко, Р. Подкур // Реабілітовані історією. Він-ницька область. – Кн. 1. – Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. – С. 10–92.

Знов хурделить біле павутиння,

Осідає осені на скроні.

А вона, ряба од ластовиння,

Гріє над багаттями долоні.

Фіміам розкурює в садках,

Пестить, догоджає тій небозі,

Що з старого свого кожушка

Ранній сніг змітає на порозі.

М. Рябий 

1 50 років (01.09.1967) з часу відкриття Бершадського медучилища, тепер Бершадський медичний коледж.

Література та інтернет-ресурс:

Лучик, Ю. Вишивки на білих лікарських халатах : [на базі Бершад. мед. коледжу відбулося засід. метод. ради медич. коледжів Вінниц. регіону] / Юлія Лучик // Вінниччина. – 2014. – 9 трав. – С. 9 : фот.

Вербецький, В. Бершадський медичний коледж : [темат. підбірка] / В. Вербецький // Бершад. край. – 2006. – 24 трав.

Бершадський медичний коледж [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бершадський_медичний_коледж (дата зве-рнення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 25 років тому (01.09.1992) відкрито Бершадську ЗОШ № 3, нині Бершадська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3.

Література:

Храм радості і творчості : [з історії Бершад. ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3] // Бершад. край. – 2005. – 1 черв.

Лучик, Ю. Увічнено імена земляків : [про встановлення пам’ят. дошок на стіні Бершад. ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 колиш. випускникам шк., які загинули в АТО – Юрію Коваленку та В’ячеславу Дремлюху] / Ю. Лучик // Бершад. край. – 2015. – 30 квіт. 

2 95 років тому народився Микола Петрович Чайковський (02.09.1922, с. Тарасівка, нині Жмерин. р-ну – 07.04.2011, м. Тернопіль), географ, еколог, природоохоронець, краєзнавець Західного Поділля, член-кореспондент Української екологічної академії наук. Мав почесне звання «Заслужений природоохоронець України» №1.

Інтернет-ресурс:

Чайковський Микола Петрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Чайковський_Микола_Петрович (дата звер-нення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана. 

3 100 років (03.09.1917) відтоді, як вийшов перший номер вінницької газети «Боротьба» (тепер газета Вінницької обласної Ради «Вінниччина») (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 75 років від дня народження Івана Максимовича Загороднього (03.09.1942, с. Савчине Крижопіл. р-ну), юриста, генерал-майора, краєзнавця, члена НСКУ. Досліджує історію Поділля періоду Другої світової війни, зокрема ставки Гітлера «Вервольф».

Література:

Загородній, І. М. Руїни «Вервольфу» свідчать. Гриф таємності знято / І. М. Загородній. – Вінниця : Консоль, 2002. – 208 с. : іл.

Загородній, І. М. Втрачені покоління / Іван Загородній. – Вінниця : Консоль, 2012. – 848 с. : фот. – Бібліогр.: с. 834–846.

Гальчак, С. Д. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 876 с. : портр. – Зі змісту: Загородній Іван Максимович. – С. 566. – Бібліогр. 

4 125 років від дня народження Івана Васильовича Липківського (04.09.1892, м. Липовець, нині смт – 13.07.1937), українського художника, представника художньої школи Михайла Бойчука. Син митрополита Василя Липківського. Репресований. 1 лютого 1958 р. справу закрили за відсутністю складу злочину.

Література:

Кравченко, Я. Бойчукіст Іван Липківський : до 120-ліття від дня народж. / Ярослав Кравченко // Артанія. – 2012. – № 1 (кн. 26). – С. 20–22. 

• 80 років від дня народження Михайла Григоровича Данильченка (04.09.1937, с. Угринівка Хмільниц. р-ну, нині у складі м. Хмільник – 08.02.2015, м. Тернопіль), фахівця в галузі механізації сільського господарства, кандидата технічних наук (1993), професора (2002), заслуженого машинобудівника України.

Література:

Мельник, А. Ф. Данильченко Михайло Григорович / А. Ф. Мельник // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 213 : фот. 

7 115 років тому народився Іван Олексійович Танкопій (07.09.1902, смт Ямпіль – 16.03.1943, м. Харків), Герой Радянського Союзу. Відзначився під час боїв за визволення Харкова.

Література:

Дьякова, О. Герой Радянського Союзу І. О. Танкопій / О. Дьякова // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження : матеріали XXI Вінниц. історико-краєзнав. конф. 25–26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 310–313.

Гальчак, С. Танкопій Іван Олексійович / Сергій Гальчак // Ратна слава Вінниччини: час, події, особистості / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2015. – С. 281. 

• 90 років тому народився Григорій Йосипович Койфман (07.09.1927, с. Деребчин Шаргород. р-ну) – голова Він-ницького міського товариства колишніх неповнолітніх в’язнів фашистських концтаборів, гетто та їх рятівників, заступник голови Всеукраїнської асоціації євреїв, колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів (м. Вінниця). Працював у Вінницькому обласному управлінні зв’язку.

Література:

Роос, К. Григорій Йосипович Койфман / К. Роос // «Рожденные страдать»? : Катастрофа в Украине 1941–1944 гг. / К. Роос. – Винница, 2011. – С. 123–127 : портр. 

8 120 років від дня народження Любові Василівни Комарецької (08.09.1897, с. Ждани Полтав. обл. – 31.05.1987, м. Київ), української актриси, заслуженої артистки УРСР (1951). У 20-х рр. жила і працювала у Вінниці.

Література та інтернет-ресурс:

Комарецька Любов Василівна // Митці України : біогр. довід. – Київ, 1992.– С. 313.

Комарецька Любов Василівна [Електронний ресурс] // Energy Gift : сайт для освіти …. – Режим доступу: energy.gift/komaretska-lyubov-vasilivna_12028920.html (дата звернення: 19.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

9 125 років тому народився Сергій Степанович Смеречинський (09.09.1892, с. Велика Мечетня Кривоозер. р-ну, тепер Миколаїв. обл. – травень 1954 р., с. Зимовне Шебекин. р-ну Бєлгород. обл., РФ), український мовознавець, філолог, поет, перекладач, архівіст, бібліограф. З 1918 р. мешкав у Вінниці, працював у губернській раді народного господарства, вчителював. 1926 р. очолив Кабінет виучування Поділля. Безпідставно репресований та висланий за межі України (1930). Реабілітований 1989 р.

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Сергій Смеречинський: справа № 826 / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 153–157.

Подолинний, А. М. Вінницькі сторінки в науці про мову : [про відомих мовознавців, зокрема С. Смеречинського] / А. М. Подолинний // Наук. зап. Серія : Філологія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2009. – Вип. 11. – С. 53–56.

Смеречинський Сергій Степанович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Смеречинський_Сергій_Степанович (дата звернення: 19.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 105 років тому народився Михайло Петрович Солоненко (09.09.1912, с. Станіславчик, нині Жмерин. р-ну – 27.07.1994, м. Жмеринка), педагог, літературознавець, краєзнавець.

Література:

Подолинний, А. М. Подвижник : [про укр. педагога, краєзнавця М. П. Солоненка, уродженця м. Станіславчик, нині с. Жмерин. р-ну] / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 196–198.

Тупчій, Л. Л. Педагог, літературознавець, краєзнавець Михайло Петрович Солоненко : до 100-річчя від дня народж. / Л. Л. Тупчій // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 160–164. – Бібліогр.: с. 162–164.

Педагог, Краєзнавець, Людина : [про М. П. Солоненка] // Громада міста Жмеринки. Витоки і традиції : до 110-ї річниці надання Жмеринці статусу міста / Жмерин. міськрада. – Вінниця, 2013. – С. 115–122 : фот. 

• 105 років від дня народження Федора Юрійови-ча Маківчука (09.09.1912, с. Кордишівка, нині Козятин. р-ну – 04.12.1988, м. Київ), українського письменника, сатирика, гумориста, члена СП УРСР (1956), заслуженого працівника культури УРСР (1967).

Література:

Маківчук Федір Юрійович // Провідники духовності в Україні : [збірник] / за ред. І. Кураса. – Київ, 2003. – С. 266–267.

Сом, М. Славний керманич перчан : до 100-річчя від дня народж. Федора Маківчука [колиш. ред. журн. «Перець»] / Микола Сом // Літ. Україна. – 2012. – 20 верес. – С. 14 : портр. 

• 70 років тому народився Георгій Сергійович Ратушняк (09.09.1947, смт Тростянець), кандидат технічних наук (1975), професор (1992), професор Міжнародної кадрової академії, заслужений працівник освіти України, академік Академії будівництва України, лауреат першої міністерської премії «За досягнення в навчально-виховній та науково-педагогічній роботі», лауреат обласної педагогічної премії, відмінник освіти України.

Література та інтернет-ресурс:

Світлова, Т. Слід на землі і в серцях : [про канд. техн. наук, доц., проф. Г. С. Ратушняка] // Тростянец. вісті. – 1994. – 13 верес.

Ратушняк Георгій Сергійович [Електронний ресурс] // ВНТУ : офіц. сайт. – Режим доступу: ratushnyak.vk.vntu.edu.ua/ (дата звернення: 19.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 70 років тому (09.09.1947, м. Вінниця) було відкрито Національний музей-садибу М. І. Пирогова.

Література та інтернет-ресурс:

Собчук, Г. С. Національний музей-садиба М. І. Пирогова : путівник / Г. С. Собчук, П. А. Кланца, О. П. Кланца. – Вінниця : Антекс, 2000. – 60 с. : кольор. іл.

Національний музей-садиба М. І. Пирогова = M. I. Pyrogov National Memorial Estate : фотоальбом. – Вінниця : ВіГОР ; Багіра, 2011. – 96 с. : кольор. іл.

Гунько, П. М. Національний музей-садиба М. І. Пирогова як центр науково-просвітницької роботи / П. М. Гунько // Поділ. джерела. – Вінниця, 2013. – № 5 ; Вінниччина медична. Під знаком Червоного Хреста. – С. 73–85 : фот.

Національний музей-садиба М. І. Пирогова [Електронний ресурс] // Національний музей-садиба М. І. Пирогова : офіц. сайт. – Режим доступу: www.pirogov.com.ua/ (дата звернення: 29.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 65 років (09.09.1952) з часу заснування Томашпільської районної бібліотеки для дітей та юнацтва. Інша дата – 1939 р.

Література:

Вінниччина бібліотечна : довідник / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; керівник авт. кол. В. Ф. Циганюк ; уклад.: П. І. Цимбалюк, І. М. Журавлівський. – Вінниця, 2003. – Зі змісту: Томашпільська районна бібліотека для дітей. – С. 133–134.

Томашпільщина : ювіл. зб. / упоряд. О. В. Сікал. – Вінниця : Кн.-Вега, Вінниц. обл. друк., 2008. – С. 36. 

11 190 років від дня народження Юліана Кенд-жицького (Беліни-Кенджицького) (11.09.1827, с. Ковалівка Немирів. р-ну – 19.08.1889, м. Санкт-Петербург), польського письменника-революціонера, громадського діяча. Закінчив Немирівську гімназію (1846), згодом викладав тут польську мову.

Література:

Беліна-Кенджицький, Ю. У Шевченка в Києві. 1846 р. / Юліан Беліна-Кенджицький // Спогади про Тараса Шевченка : [збірник]. – Київ, 1982. – С. 153–159.

Марахов, Г. І. Беліна-Кенджицький Юліан / Г. І. Марахов // Т. Г. Шевченко в колі сучасників : слов. персоналій / Г. І. Марахов. – Київ, 1976. – С. 17–18.

Колесник, В. Беліна-Кенджицький Юліан / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини / В. Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 267–268. 

12 70 років від дня народження Богдана Ярославовича Сиваківського (12.09.1947, с. Пиківець Козятин. р-ну), учителя за фахом, викладача ВДПУ ім. М. Коцюбинського, поета, публіциста, перекладача, журналіста, члена НСЖУ (1999).

Література:

Сиваківський, Б. Історія, якої немає у підручниках : [спогади про Голодомор та окупац. режим під час Другої світової війни у с. Пиківець Козятин. р-ну] / Б. Сиваківський, О. Іванцова // Вінниччина. – 2010. – 3 лют. – С. 5.

Страшний, В. Анатомія гармонії : [про козятин. поета Б. Я. Сиваківського] / В. Страшний // Якби моя бабуся встали : публіцистика / В. Страшний. – Вінниця, 2004. – С. 18–25.

Лановик, Л. Час і серце поета : [про життя і творчість Б. Я. Сиваківського] / Л. Лановик // Літературна Козятинщина : метод. посіб. вчителя-словесника / Л. Лановик. – Вінниця, 2006. – С. 45–49.

13 215 років тому народився Стефан Вітвіцький (псевдонім – Подолянин) (13.09.1802, с. Янів, нині с. Іванів Калинів. р-ну – 15.04.1847, м. Рим), видатний польський письменник, публіцист. Навчався у Вінниці.

Література:

Сорокін, В. Друг Шопена та Міцкевича з Янева [Стефан Вітвіцький] / В. Сорокін // Комсом. плем’я. – 1987. – 26 лют.

Гальчак, С. Д. Вітвіцький Стефан / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак – Вінниця, 2013. – С. 495 : Бібліогр. в кінці ст. 

• 115 років від дня народження Йосипа Ароновича Халіфмана (13.09.1902, м. Могилів-Подільський – 1988, м. Москва), біолога-ентомолога, кандидата біологічних наук, письменника-натураліста. Шкільну освіту здобув у рідному місті, працював у редакції місцевої газети. Член СП СРСР (1960).

Література та інтернет-ресурс:

Халіфман, Й. А. Бджоли : повість про біологію бджолиної сім’ї та перемоги науки про бджіл / Й. А. Халіфман, Є. Васильєва. – 6-те вид., допов. – Москва : Молода гвардія, 1981. – 304 с. – (Серія «Еврика»).

Халіфман Йосип Аронович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Халіфман_Йосип_Аронович (дата звернення: 16.06.2016). – Назва з екрана.

Губін, В. А. Перечитуючи Халіфмана [Електронний ресурс] / В. А. Губін // Сад, дача та город без клопоту та турбот : офіц. сайт. – Режим доступу: kamnu.net. Пасіка та Бджоли (дата звернення: 16.06.2016). – Назва з екрана. 

14 105 років (14.09.1912), відтоді, як у Вінниці розпочав роботу учительський інститут з трирічним терміном навчання. Постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 4 лютого 1998 р. після багатьох змін інститут реорганізовано у Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського ІV рівня акредитації.

Література:

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, (1912–2012) : ювіл. кн. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського ; голова редкол. О. В. Шестопалюк. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2012. – 224 с. : кольор. фот., іл.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського : [довідник] / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2012. – 16 с. : кольор. фот.

Інститут історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: від витоків до сьогодення : до 100-річчя з часу заснування Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського та 95-річчя Ін-ту історії етнології і права / відп. ред. Ю. А. Зінько. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2012. – 208 с. : фот. 

15 95 років від дня народження Ярослава Гнатовича Шпорти (15.09.1922, с. Сальниця, нині Хмільниц. р-ну – 13.11.1956, м. Київ), українського поета, перекладача. Член CПУ (1948).

Література:

Сизоненко, О. Не вбиваймо своїх пророків : [про Я. Шпорту] / О. Сизоненко // Дніпро. – 2002. – № 9–10. – С. 62–63.

Подолинний, А. М. «Співучий Шпорта з добрими очима...» / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 188–192. 

• 80 років від дня народження Клавдії Пилипівни Козлової (15.09.1937, с. Судаково Угран. р-ну Смолен. обл., РФ – 25.07.2013, м. Вінниця), вчителя фізичної культури, анатомії та фізіології (1957–1961), кандидата педагогічних наук (1974), професора (2002). Член-кореспондент УАН (2004), відмінник народної освіти України.

Інтернет-ресурс:

Козлова Клавдія Пилипівна [Електронний ресурс] //Українська академія наук : офіц. сайт. – Режим доступу: http://www.uan.ua/ua/content/козлова-клавдія-пилипівна (дата звернення: 16.06.2016). – Назва з екрана.

• 75 років від дня народження Миколи Микитовича Сарахана (15.09.1942, с. Чемерпіль Гайворон. р-ну Кіровоград. обл.), журналіста, байкаря, поета-гумориста, сатирика. Член НСЖУ.

Література:

Куций, Л. Ювіляру Сарахану виголошуєм осанну / Леонід Куций // Вінниччина. – 2012. – 14 верес. – С. 9 : кольор. фот.

Куций, Л. Непримиренний Микола Сарахан / Леонід Куций // Собор. – 2012. – № 2. – С. 45–46.

Юрчишина, О. Поету натхнення приносять ластівки / О. Юрчишина // Вінниччина. – 2014. – 24 січ. – С. 9. 

16 85 років від дня народження В’ячеслава Олександровича Чорного (16.09.1932, м. Вінниця), онколога, доктора медичних наук (1983), професора (1992), заслуженого діяча науки і техніки України (1995).

Література:

Чорний В’ячеслав Олександрович // Імена України 2007 : біогр. енциклопед. слов. / Ін-т гуманітар. дослідж. АН України ; уклад. Л. Г. Андрієнко [та ін.]. – Київ, 2007. – С. 562–563 : фот.

Вячеслав Черный – ветеран отечественной онкохирургии / подгот. К. Котенко // Здоров’я України. – 2012. – Верес. (№ 4). – С. 13 : фот. – (Темат. номер «Онкологія»). 

17 День народження Михайла Михайловича Коцюбинського (17.09.1864, м. Вінниця – 25.04.1913, м. Чернігів), українського письменника-класика, громадського діяча. Щорічно у вересні в літературно-меморіальному музеї письменника у Вінниці проводяться Дні М. М. Коцюбинського. Заснована Всеукраїнська літературна премія ім. Михайла Коцюбинського (1981).

Література:

Потупейко, М. М. Михайло Коцюбинський: ранній період життя і творчості / М. Потупейко. – Київ : Рад. письменник, 1964. – 184 с. : портр.

Хоменко, Б. В. Подільськими стежками Михайла Коцюбинського : до 140-річчя від дня народж. / Б. В. Хоменко, В. Ф. Циганюк ; ред. І. М. Журавлівський. – Вінниця, 2004. – 143 с.

Сприйняття сучасниками творчості Михайла Коцюбинського : матеріали Першої всеукр. наук. конф. «Осінні читання» / редкол.: В. Ф. Панчук [та ін.]. – Вінниця, 2010. – 115 с.

Літописець краю рідного : до 150-річчя від дня народж. М. М. Коцюбинського /за ред. Л. М. Юхнович. – Вінниця : Вінниц. обл. друк., 2014. – 172 с. : фот.

Сонцепоклонник : образ Михайла Коцюбинського в худож. і худож.-док. джерелах. 1913–2014 : бібліогр. покажч. / уклад. і вступ. ст. О. М. Куцевол. – Вінниця : Балюк І. Б., 2016. – 236 с. – (Scripta manent= Написане залишається). 

19 65 років тому народився Василь Васильович Кухарчук (19.09.1952, с. Киянівка Бар. р-ну), фахівець у галузі експериментальної інформатики, доктор технічних наук (1999), професор Вінницького національного технічного університету.

Інтернет-ресурс:

Кухарчук Василь Васильович [Електронний ресурс] //Кафедра теоретичної : офіц. сайт. – Режим доступу: teev.vntu.edu.ua/department.html (дата звернення: 16.06.2016). – Назва з екрана.

Кухарчук Василь Васильович, доктор технічних наук [Електронний ресурс] // НБУВ : офіц. сайт. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/vvpi/kukharchuk.html (дата звернення: 26.06.2016). – Назва з екрана. 

21 185 років від дня народження Петра Івановича Ніщинського (21.09.1832, с. Неменка, нині Іллінец. р-ну – 16.03.1896, с. Ворошилівка, нині Тиврів. р-ну), композитора, педагога, поета, перекладача. Автор музичної картини «Вечорниці» як вставної сцени до драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка, з якої широко відомий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля». Здійснив перші переклади українською мовою творів Софокла, Гомера. Щороку в Тиврівському районі проводиться районне пісенне свято на вшанування пам’яті П. І. Ніщинського. Раз на два роки проходить обласне мистецьке свято «Пісенні крила сивої зозулі».

Література:

Пархоменко, Л. О. Петро Ніщинський / Л. О. Пархоменко. – Київ : Муз. Україна, 1989. – 64 с. : іл. – (Творчі портрети українських композиторів).

Композитор, поет-перекладач : бібліогр. покажч. : до 180-річчя від дня народж. П. І. Ніщинського (21.09.1832–16.03.1896) / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Г. М. Авраменко ; ред.: О. Г. Поліщук, М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 64 с. – (Наші видатні земляки). 

22 100 років від дня народження Людмили Іванів-ни Богачик (22.09.1917, с. Стефанівці, тепер Томашпіл. р-ну – 06.04.1984, м. Тернопіль), лікаря-інфекціоніста, доктора медичних наук (1967), професора (1968). Протягом 1953–1960 рр. працювала на кафедрі інфекційних хвороб Вінницького медичного інституту.

Література:

Борак, В. П. Богачик Людмила Іванівна / В. П. Борак // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 124 : фот. 

• 80 років від дня народження Юрія Івановича Цекова (псевдонім – Богдан Верес) (22.09.1937, м. Артемівськ, тепер м. Бахмут Донец. обл.), українського критика, літературо- знавця, публіциста. Навчався, працював у Вінниці. Деякий час жив у м. Бар. Член СПУ (1984).

Література:

Цеков, Ю. І. Степан Руданський : нарис життя і творчості / Ю. І. Цеков. – Київ : Дніпро, 1983. – 176 с. – (Літературні портрети).

Цеков, Ю. І. Остап Вишня : до 100-річчя від дня народж. / Ю. І. Цеков. – Київ : Т-во «Знання» УРСР, 1989. – 47, 1 с. – (Серія 6 : «Література і мистецтво»; вип. 8). – Бібліогр. в підрядк. прим.

Український сатирикон : зб. сатир. та гуморист. творів укр. письменників : для старшого шк. віку / упоряд., передм. та прим. Ю. Цекова ; [редкол.: В. В. Василашко та ін.]. – Київ : Веселка, 2000. – 518, [1] с. : іл., [8] арк. кольор. іл. – (Шкільна бібліотека). – Бібліогр. в прим.: с. 481–508. – Покажч.: с. 509–510.

Подолинний, А. М. Цеков Юрій Іванович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 320. 

23 80 років тому народився Олександр Іванович Гетьман (23.09.1937, с. Лапинка Нікопол. р-ну Дніпропетров. обл. – 26.05.1995, м. Київ, похований у с. Чернятин Калинів. р-ну), український журналіст, сценарист, поет. Працював у редакціях районних і обласних газет на Вінниччині. 1969 р. зазнав політичних репресій, ставши першим затаврованим диси-дентом на Вінниччині. Член НСЖУ та Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих (з грудня 1993).

Література:

Страшний, В. Дорога до Олександра Гетьмана / В. Страшний // Вінниччина. – 1997. – 24 трав.

Лазаренко, В. І. Гетьман Олександр Іванович / В. І. Лазаренко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 580–581 : фот.

Лисенко, В. Гетьман Олександр Іванович / В. Лисенко // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 49 : портр. 

24 105 років від дня народження Тимоша Романовича Одудька (24.09.1912, с. Хоровець Славут. р-ну Хмельниц. обл. – 25.07.1982, м. Львів), українського поета. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1939). Працював у редакціях вінницьких часописів. Член НСПУ (1945).

Література:

Гнатюк, М. Слово про Тимоша Одудька / М. Гнатюк // Подолія. – 1993. – 16 верес.

Подолинний, А. М. Одудько Тиміш Романович / Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 246. 

25 115 років від дня народження Фелікса Боле-славовича Якубовського (25.09.1902, Київ – 25.09.1937, ?), українського критика, літературознавця. Кілька років (кінець 20-х – поч. 30-х) викладав у Вінницькому інституті соціального виховання. Його студентом був М. П. Стельмах.

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Якубовський Фелікс Болеславович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 391.

Якубовський Фелікс Болеславович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Якубовський_Фелікс_Болеславович (дата звернення: 16.06.2016). – Назва з екрана. 

27 160 років від дня народження Івана (Іоанна) Омеляновича Шиповича (27.09.1857, с. Бронниця, нині Могилів-Поділ. р-ну – ? 1936, м. Вінниця), священика, археолога, історика, етнографа, краєзнавця.

Література:

Шипович Іван Омелянович : укр. історик, краєзнавець, археолог // Провідники духовності в Україні : [збірник] / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ, 2003. – С. 595–596.

Давидовський, Н., ієрей. Той, хто писав історію : [про І. Шиповича] / Назарій Давидовський, ієрей // Православна Він-ниччина. – 2014. – Верес. (№ 9). – С. 11 : портр.

Гальчак, С. Шипович Іван Омелянович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч. ХХІ ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 828–829 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

28 110 років від дня народження Євгена Костянтиновича Завойського (28.09.1907, м. Могилів-Подільський – 09.10.1976, м. Москва), українського фізика, доктора фізико-математичних наук (1945), професора (1946), академіка АН СРСР (1964), Героя Соціалістичної Праці (1969).

Література:

Горобець, М. Енергетичне поле вченого Є. К. Завойського / М. Горобець // Їх пам’ятає Придністров’я : іст.-публіцист. розповіді / М. Горобець. – Вінниця, 1993. – 120 с.

Ранюк, М. Ю. Завойський Євген Костянтинович / М. Ю. Ранюк // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 58 : фот. 

• 95 років від дня народження Олексія Григорови-ча Луцишина (28.09.1922, с. Крищинці Тульчин. р-ну – 24.11.2001, м. Вінниця), самобутнього гончара, заслуженого майстра народної творчості України (1988), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва. У 2005 р. у Вінниці, в будинку, де проживав майстер, відкрито музей гончарного мистецтва його імені. Тут проводяться обласні пленери гончарів, щорічні обласні фестивалі-ярмарки народної творчості.

Література:

Косаківський, В. Гончар О. Г. Луцишин / В. Косаківський // Тези доп. 16-ї Вінниц. обл. історико-краєзнав. конф. 11 лют. 1997 р. – Вінниця, 1997. – С. 85–87.

Мельничук, Л. Олексій Луцишин : спомин про Майстра / Л. Мельничук ; Обл. центр нар. творчості. – Вінниця : Кн.-Вега, 2003. – 72 с. : кольор. іл., фот.

Добровольська, В. Талановитий подільський гончар Олексій Григорович Луцишин : (до 90-річчя від дня народж.) / В. Добровольська, Т. Бойчук // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 164–170. 

• 100 років від дня народження Семена Кузьмовича Цвігуна (28.09.1917, с. Стратіївка, нині Чечельниц. р-ну – 1982), письменника, радянського державного діяча, Героя Соціалістичної Праці (1977).

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А. М. Цвігун Семен Кузьмович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 362.

Шебельник, Л. Генерал із Стратіївки Семен Цвігун / Лариса Шебельник // Вінниччина. – 2013. – 10 трав. – С. 8 : кольор. фот.

Цвігун Семен Кузьмович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Цвігун_Семен_Кузьмич (дата звернення: 26.06.2016). – Назва з екрана. 

29 115 років від дня народження Юхима Петровича Зорі (29.09.1902, с. Котюжинці Калинів. р-ну – 19.02.1971, м. Київ), українського письменника, перекладача, члена СП УРСР (1935).

Література:

Подолинний, А. М. Зоря Юхим Петрович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 130.

Жадько, В. О. Зоря Юхим : [біогр. довідка] / В. О. Жадько // У пам’яті Києва : наук. фотоілюстр. довід.-посіб. / Віктор Жадько. – Київ : Фенікс, 2007. – С. 238 : фот. 

30 130 років від дня народження Матвія Ілліча Драка (30.09.1887, м. Вінниця – 20.07.1963, м. Київ), українсько-го театрального художника, заслуженого артиста УРСР, заслуженого діяча мистецтв УРСР. Протягом 1907–1917 рр. (з перерва-ми) працював у театральних антрепризах у м. Вінниця.

Література та інтернет-ресурс:

Вітавський, К. Творець барв на сцені : [про заслуж. артиста УРСР Матвія Ілліча Драка] / К. Вітавський // Ленін. плем’я. – 1962. – 30 верес. : фот.

Габелко, В. Т. Драк Матвій Ілліч / В. Т. Габелко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. Додаток А-Г. – С. 380 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Драк Матвій Ілліч [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Драк_Матвій_Ілліч (дата звернення: 26.06.2016). – Назва з екрана. 

• 100 років від дня народження Надії Хрисанфів-ни Білоус (30.09.1917, с. Велика Киріївка, нині Бершад. р-ну), геолога, доктора геолого-мінеральних наук (1967), професора. Вела пошуки родовищ ртуті, залізних руд; вивчала геологію нафтових родовищ Західного Сибіру.

Література:

Азроян, Г. Н. Білоус Надія Хрисанфівна / Г. Н. Азроян // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 837. 

• 70 років від дня народження Валерія Анатолійовича Вакалюка (30.09.1947), художника декоративно-прикладного мистецтва. Член НСЖУ (1976).

Література та інтернет-ресурс:

Вакалюк Валерій Анатолійович // Мистецтво Вінниччини : Вінниц. орг. НСХУ 30 років. – Вінниця, 2006. – С. 16 : портр., іл.

Вакалюк Валерій Анатолійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вакалюк_Валерій_Анатолійович (дата звер-нення: 26.06.2016). – Назва з екрана. 

Цього місяця виповнюється:

• 655 років з часу (1362) історичної битви на річці Сині Води. Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві задовго до Куликовської битви 1380 р. підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від монголо-татарського іга.

Література:

Дорош, М. Н. Битва на Синій Воді 1362 р.: правда та домисли / Микола Дорош. – Вінниця : Власюк О., 2009. – 188 с. : кольор. іл. – Бібліогр.: с. 163–177.

Українське Куликове поле: на берегах Синюхи чи Сниводи : зб. док., ст., уривків з наук. пр.: до 650-річчя іст. битви на річці Сині Води / Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України ; упоряд. С. Д. Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2010. – 152 с. : кольор. іл.

Дорош, М. Н. Битва на Синій Воді 1362 року (або таємниця річки Сниводи) / Микола Дорош ; Нац. спілка краєзнавців України. – Вінниця : Балюк І. Б., 2011. – 212 с. : іл. – Бібліогр.: с.185–200.

Дорош, М. Битва на Синій Воді 1362 року: визволення України і Поділля зокрема / Микола Дорош ; Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 276 с. : схеми. – Бібліогр.: с. 251–267.

Синьоводська битва 1362 року – визначальна подія в історії України : матеріали міжнар. наук. конф. (м. Хмільник, 24 квіт. 2012 р.) / відп. ред. С. Д. Гальчак. – Вінниця : Балюк І.Б., 2012. – 212 с. 

• 85 років (1932) відтоді, як для культурного обслуговування населення Вінниці на постійну роботу було залишено Третю пересувну оперу, яка була створена у Вінниці 1928 р. та гастролювала Україною. У вересні 1932 р. цей колектив увійшов до складу Вінницького театрального тресту і став називатися Вінницький обласний театр опери та балету ім. Леніна.

Література:

Фицайло, С. В. Вінницький обласний театр опери та балету : [заснов. у 1933 р. на базі 3-ї пересувної опери] / С. В. Фицайло // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 567 : фот.

Черкашина, О. В. Вінницький театр опери та балету ім. Леніна (1932–1940 рр.) : [про період становлення Вінниц. театру опери та балету] / О. В. Черкашина // Наук. зап. Серія: Історія / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського ; відп. ред. П. С. Григорчук. – Вінниця, 2010. – Вип. 18. – С. 235–241. – Бібліогр. в кінці ст. 

• 75 років тому (1942) виникла Жмеринська підпільна організація «Радянські патріоти». Її очолив підпільний комітет у складі: В. В. Кіняєва (Гордєєва), К. С. Гришина (Костіна), Г. Г. Навроцького, Г. Р. Лідзіна та ін. Особливо активізувала вона свою роботу навесні 1943 р. Організація підготувала і переправила в партизанські загони 56 бійців, а також 7 автоматів, 27 гвинтівок, 12 пістолетів, 150 гранат, 15 тис. патронів. Поблизу станції Жмеринка підпільники пустили під укіс німецький ешелон з вантажем, шість разів псували залізничні колії на підступах до станції, затримуючи цим просування ворожих ешелонів до лінії фронту. У квітні 1943 р. за дорученням комітету К. С. Гришин (колишній газетяр) почав випускати рукописну газету «Червоний партизан». Вийшло всього декілька її номерів, оскільки жмеринські патріоти були арештовані румунською сигуранцою і розстріляні в Тираспольській в’язниці. Вінницькою обласною організацією НСЖУ заснована обласна журналістська премія ім. Костянтина Гришина, лауреатами якої на сьогодні стали 140 представників ЗМІ.

Література:

Пащенко, М. Н. В редакцию не вернулся... : повесть о жмерин. патриотах / М. Н. Пащенко. – 2-ге изд., доп. – Винница : Консоль, 2004. – 260 с. : ил.

Добринська, Л. Журналіст Костя Гришин у редакцію не повернувся : [про керівника і ред. жмерин. підпіл. газ. «Червоний партизан»] / Л. Добринська // Місто. – 2007. – 8 черв. – С. 22.

Протокол про розстріл жмеринських підпільників румунською жандармерією в Тираспольській в’язниці // Жмеринський вагоноремонтний завод: 135 років від дня заснування: минуле та сучасне (1870–2005). – Вінниця, 2007. – С. 98–99.

Зовсім скоро – 3 вересня 2017 року – нашій «Вінниччині» виповниться 100 років. Цей віковий ювілей – чудовий привід оглянутися назад, крізь призму десятиліть, щоб проаналізувати події, винести певні уроки, окреслити плани на майбутнє. Зібрати друзів та шанувальників газети, а нині маємо таких читачів, котрі уже по 40–50–60 років передплачують саме наше видання, у кожному районі по кілька десятків. Ми вдячні цим відданим родинам, котрі, незважаючи на економічну скруту, нестабільність нинішнього часу, все ж виділяють зі свого скромного бюджету кошти на «Вінниччину». Завжди прагнемо віддячити актуальними публікаціями, дати якусь корисну та потрібну інформацію, завдяки якій людина може не тільки дізнатися щось нове, а й змінити власний погляд на певні речі, отримати насолоду від вміло підібраних слів, нестандартних думок та висновків.

«Вінниччина» завжди позиціонувала себе як грамотна, виважена, поміркована, солідна газета. Ми не гонимося за сенсаціями, бо вони швидко минають, а часом стають мильними бульками на фоні суворого повсякденного життя. Ми завжди прагнемо розібратись по суті, показати різні сторони конфлікту і доручаємо самому читачу вияснити для себе момент істини, розібратися: хто прав, а хто «каламутить».

100 років – це дуже солідна дата, вагомий ювілей, до якого колектив підходив спокійно, крок за кроком. До такого віку рідко хто з людей доживає, а нашому виданню неймовірно пощастило, адже не тільки втрималися, а й оновилися, змінили формат і статус, визначили нові цілі й пріоритети. Але як би газета незмінювалася, осучаснювалася, переходила на кольоровий випуск, найбільшою цінністю для її журналістів завжди були найважливіші істоти в цьому світі – люди. Навколо них крутилися всі матеріали й сюжети. Знайти цікавий, неординарний персонаж – це найбільша удача, адже такі матеріали завжди сприймаються найкраще, мають найвищий читацький рейтинг.

У різні роки й періоди теперішня «Вінниччина» називалася по-різному. Спочатку це була «Борьба», котра задумувалася як агітаційний листок на виборах до Вінницької міської думи, але стала повноцінним і повноформатним виданням. Набирали її тодішні працівники самостійно, робили це в суботу, а вже потім носили сторінки до цензора, який щось там виправляв. Не забуваймо, що часи тоді були революційні, історичні. У першому номері, як і годилося за тодішніми стандартами, була передова стаття, відомості про конфлікт Центральної Ради з Тимчасовим Урядом, заяви тодішніх вождів з підпілля. Були й місцеві новини – про конфлікт між робітниками і власником кондитерської Яновського, що спричинило страйк. Також там знайшли місце передвиборні матеріали.

Другий номер «Борьби» містив більше матеріалів на місцеву тематику. До речі, верстали й набирали його вночі, тож вдалося оминути цензуру. І що ви думаєте? Вже вранці Виконком видав розпорядження про заборону газети. Міліція затримувала всіх, хто її поширював, навіть давала стусанів хлопцям, котрі це видання продавали. Але це не завадило швидко реалізувати газету тодішнім солдатам та робітникам.

Готувався до друку й третій номер, котрий знову мали випускати, оминувши цензуру, але почався корнилівський заколот.

– Газета таки вийшла, – згадує свідок тих подій О. Снєгов, – на блакитному папері, який взяли очевидно з афішного фонду. Складали й писали її за містом, у дворі садиби, де мешкав тодішній редактор.

Потім видавалися газети «Набат», «Подольский коммунист», «Вісти», «Вінницька правда», а з жовтня 1991 року – «Вінниччина». Найкращі журналістські таланти, котрі потім ішли до Києва, плекалися саме тут, у цій найголовнішій і найповажнішій газеті. Досить згадати нині покійного Дмитра Прилюка – головного редактора, а пізніше – декана факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Він вважав, що професія журналіста – суто чоловіча, тож дівчат до вузу практично не брав. Я теж добре пам’ятаю його лекції, бо цей чоловік був справжнім «світилом» тодішньої журналістики. Також добре пам’ятаю власного кореспондента «Вінницької правди» Теофана Бабія (світла йому пам’ять!), котрий працював в обласній газеті і з Прилюком, і після нього. Азам журналістики можна було навчитися і у Василя Страшного, дуже шкода, що він так рано відійшов у інші світи.

Старші колеги розказують багато подробиць про колишніх редакторів Павла Козира, Владилена Совка, Владислава Бовкуна, Володимира Орлика, якими вони відповідальними та суворими були. Ми ж пам’ятаємо скромного, голубоокого, делікатного, але дуже скрупульозного щодо стилістики Дмитра Дудкевича, котрий міцно тягнув свій редакторський плуг, глибоко орав журналістську ниву й робив нашу газету «зубатою», різноплановою і читабельною. До речі, період його керівництва виданням цікавий тим, що редакція протягом чотирьох років не брала жодних грошей із бюджету, – обходилися своїми власними. Це давало певну свободу, адже журналісти могли без оглядки на чини критикувати будь-кого.

Новаторські ідеї вніс у колектив наступний наш «шеф» Василь Паламарчук. Це він був ініціатором сторінок, які пізніше стали газетами, під назвами «Земля. Садиба. Господар» та «Зцілитель» і мали тираж відповідно 5–8 тисяч примірників. Це також був період розквіту газети, творчої наснаги й натхнення, адже журналісти вишукували все найцікавіше, щоб привернути увагу до свого видання. Тоді прийшла в редакцію яскрава і неповторна журналістка Інна Медведєва, матеріали якої зачіпають найтонші струни душі, знаходять жвавий відгук серед читачів. Також у цей час ефектно працював Іван Волошенюк – письменник і публіцист, чиїми статтями й нарисами зачитувалася вся область.

Змінювалися керівники, змінювалася газета. Потім колектив очолив Омелян Костко, після нього – Любов Добринська. Старші люди йшли на пенсію, редакцію поповнювала талановита молодь. Нині колектив становить такий собі згусток енергії й досвіду, адже тут успішно працюють люди різних поколінь. Кожен вносить у газету свою частку праці, публікує свої теми і цим додає виданню розмаїття. До речі, «Вінниччина» – одна з небагатьох газет, де практично відсутня плинність кадрів. Працівники у нас – надійні, висококваліфіковані, дорожать своїм робочим місцем, примножують авторитет видання.

Зараз у газети – найвідповідальніший період. Закон про реформування державних та комунальних ЗМІ має на меті зробити нас незалежними від влади. Тепер наш головний власник та спонсор – самі читачі, а це значить, що редакція переформатовує роботу, визначає нові теми, нові напрямки творчої діяльності, аби зберегти аудиторію шанувальників, розвинути нові напрямки роботи, котрі обіцяють чимало несподіваних поворотів і знову ж таки цікавих тем.

А. Л. Трошкова

Література та інтернет-ресурс

Кобильченко, О. Нам – 90 років! : [про ювілей газ. «Вінниччина»] / Олена Кобильченко // Вінниччина. – 2007. – 16 листоп. – С. 1.

Трошкова, А. Перший крок до свободи ми вже зробили! : [про перший етап реформування газ. «Вінниччина»] / Анастасія Трошкова // Вінниччина. – 2016. – 26 лют. – С. 2.

Хоходра, І. «Вінниччина» святкуватиме ювілей / Ірина Хоходра // Вінниччина. – 2016. – 22 черв. – С. 4.

Вінниччина (газета) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вінниччина_(газета) (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

1 85 років від дня народження Анатолія Івановича Довженка (01.10.1932, м. Дніпропетровськ, тепер м. Дніпро – 07.01.1991, м. Вінниця), живописця, члена СХУ (1964).

Література та інтернет-ресурс:

Журунова, Т. Г. Довженко Анатолій Іванович / Т. Г. Журунова // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 179 : фот.

Довженко Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: ttps://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Анатолій_ (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана. 

5 215 років тому народився Маурицій Гослав-ський (05.10.1802, с. Фрампіль Кам’янец. повіту, тепер с. Косогірка Ярмолинец. р-ну Хмельниц. обл. – 17.11.1834, м. Станіслав, тепер м. Івано-Франківськ), польський поет, представник «української школи» в польській літературі, фольклорист, етнограф. Працював приватним учителем у шляхетських родинах в Ямпільському та Брацлавському повітах.

Література:

Осетрова, Г. Над Поділлям знявся вгору вільним соколом : штрихи до портр. Мауриція Гославського / Г. Осетрова // Україна. – 1995. – № 21–22. – С. 23.

Колесник, В. Ґославський Маурици / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 121–123. 

• День народження Володимира Омеляновича Забаштанського (05.10.1940, смт Браїлів Жмерин. р-ну – 02.12.2001, м. Київ), поета, перекладача, громадського діяча, лауреата Шевченківської премії (1986), Міжнародної премії фундації Антоновичів (1997, США). Член НСПУ (1967).

Література:

Забаштанський, В. О. І все-таки – стою!... : поезії, пер. / В. О. Забаштанський ; упоряд. В. В. Забаштанський ; авт. передм. І. М. Дзюба ; післямова В. Д. Герасим’юка. – Київ : Грамота, 2009. – 672 с. : портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

«Для нього світлом було слово» : до 70-річчя від дня народж. В. О. Забаштанського : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Т. П. Кристофорова ; ред.: М. Г. Спиця, П. І. Цимбалюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2010. – 48 с. – (Наші видатні земляки).

Крупка, В. П. Художній світ Володимира Забаштанського / В. П. Крупка. – Вінниця : Планер, 2014. – 228 с. – Бібліогр.: с. 210–228. 

• 60 років від дня народження Валентини Павлівни Козачук (05.10.1957, с. Чапаєвка Бершад. р-ну), співачки (альт), заслуженої артистки УРСР (1991), артистки Волинського народного хору Волинської філармонії.

Література:

Максименко, Г. А. Козачук Валентина Павлівна / Г. А. Максименко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 638 : фот. 

8 135 років від дня народження Івана Федоровича Єрофеїва (08.10.1882, с. Андрушівка, нині Погребищ. р-ну – 27.11.1953, м. Ворзель Києво-Святошин. р-ну, нині Ірпін. міськ-ради Київ. обл.), письменника, історика, етнографа, літературо-знавця, фольклориста.

Література:

Страшний, В. Андрушівські самоцвіти : [про відомих вихідців з с. Андрушівка Погребищ. р-ну, зокрема І. Ф. Єрофеїва] / В. Страшний // Ранений птах болю не чує : публіцистика різних років / В. Страшний. – Вінниця, 2002. – С. 105–106.

Хоменко, Б. В. Єрофеїв Іван Федорович / Б. В. Хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 444–445. – Бібліогр. в кінці ст. 

• 60 років від дня народження Олександра Степановича Власюка (08.10.1957, м. Немирів), економіста, математика, доктора економічних наук (1997), професора (2000), заслуженого діяча науки і техніки України (2002), лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки (2002).

Література:

Пирожков, С. І. Власюк Олександр Степанович / С. І. Пирожков // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 666–667. – Бібліогр. в кінці ст. 

10 115 років тому народився Кіндрат Альбінович Жуковський (10.10.1902, с. Дзюньків, нині Погребищ. р-ну – 10.10.1937, похов. у Биківнян. лісі поблизу Києва), петрограф, учений-геолог, кандидат геологічних наук. Репресований як учасник «антирадянської націоналістичної організації». Реабілітований 1956 р.

Література:

Макаренко, Д. Є. Жуковський Кіндрат Альбінович / Д. Є. Макаренко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 671 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

• 140 років від дня народження Івана Мартиновича Бурячка (псевдоніми: І. Буруля, Невір, Нев) (10.10.1877, с. Лозувата, нині Липовец. р-ну – 24.10.1936, м. Київ), українського художника театру, графіка.

Література та інтернет-ресурс:

Габелко, В. Т. Бурячок Іван Мартинович / В. Т. Габелко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 643–644 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

Бурячок Іван Мартинович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бурячок_Іван_Мартинович _ (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана. 

11 75 років від дня народження Володимира Олександровича Яворівського (11.10.1942, с. Теклівка Крижопіл. р-ну), українського письменника, публіциста, відомого політичного і громадського діяча з покоління шістдесятників. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1984), народний депутат СРСР (1989–1991), народний депутат України кількох скликань. Один із засновників Народного руху України. Член НСЖУ (1969), НСПУ (1971) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

13 175 років від дня народження Льва Львовича Влодека (13.10.1842, м. Липовець, нині смт – після 1913), українського архітектора часів Російської імперії.

Література та інтернет-ресурс:

Влодек Лев Львович // Мистецтво України : біогр. довід. / упоряд: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; ред. А. В. Кудрицький. – Київ, 1997. – С. 121.

Тимофієнко, В. І. Влодек Лев Львович / В. І. Тимофієнко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 668–669. – Бібліогр. в кінці ст.

Влодек Лев Львович (1842–) [Електронний ресурс] // Одесса – жемчужина у моря : [Сайт м. Одеса]. – Режим доступу: 65000.ru/stoletie.../vlodek-lev-lvovich-1842/ (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 80 років від дня народження Дмитра Васильовича Малакова (13.10.1937, м. Київ), музейника, пам’яткоохоронця, краєзнавця. Автор низки праць, присвячених вивченню історичного минулого Вінниччини.

Література:

Малаков, Д. В. По Брацлавщине : (от Винницы до Тульчина) / Д. В. Малаков. – Москва : Искусство, 1982. – 174 с.

Малаков, Д. В. По Восточному Подолью : (от Жмеринки до Могилева-Подольского) / Д. В. Малаков. – Москва : Искусство, 1988. – 166 с.

Гальчак, С. Д. Малаков Дмитро Васильович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 663. – Бібліогр. в кінці ст. 

16 60 років тому народилася Надія Іллівна Лепко (16.10.1957, м. Вінниця), учитель образотворчого мистецтва, учитель-методист, заслужений учитель України, відмінник освіти України, директор закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 3 ім. М. Коцюбинського Вінницької міської ради» (з 2003 р.)

Інтернет-ресурс:

[Лепко Надія Іллівна] [Електронний ресурс] // Заклад «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 3 ім. М. Коцюбинського Він-ницької міської ради»: офіц. сайт. – Режим доступу: http://sch3.edu.vn.ua/history.html (дата звернення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

17 160 років тому народилася Марія Григорівна Щербатова (уродж. Строганова) (17.10.1857, м. Санкт-Петербург – 20.01.1920, м. Немирів) з роду Потоцьких, меценатка, громадський діяч, підприємниця, остання володарка м. Немирів, яка залишила великий слід у його історії. Зокрема, з її ім’ям пов’язана найкрасивіша архітектурна пам’ятка Немирова, яка досі носить назву «Палац княгині Щербатової», Немирівський парк. Трагічно загинула від рук більшовиків.

Література:

Рожкова, Е. Остання володарка Немирова : [княгиня Марія Щербатова] / Е. Рожкова // Вінницький альбом. 1999 : літ.-худож. та історико-краєзнав. альм. – Вінниця, 2000. – С. 290–302.

Барнасюк, О. С. Княгиня М. Г. Щербатова в історії м. Немирова / О. С. Барнасюк // Наук. зап. Серія : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2006. – Вип. ХІ. – С. 96–99. – Бібліогр. в кінці ст.

Дунська, О. Відкрили музей княгині-меценатки Марії Щербатової : [в санаторії «Авангард» у Немирові] / Оксана Дунська // Вінниччина. – 2011. – 14 верес. – С. 12.

Деніс, М. Нова володарка немирівських земель : [про княгиню М. Г. Щербатову] / Микола Деніс // Немирівський парк і палац: переплетіння доль / Микола Деніс. – Немирів, 2012. – Кн. 2 : За Щербатових та за новітнього часу. – С. 39–44 : кольор. фот. 

19 115 років від дня народження Олексія Пилиповича Каневського (19.10.1902, с. Андрушівка, нині Погребищ. р-ну – 1998, м. Київ), економіста, кандидата сільськогосподарських наук (1946), доктора економічних наук (1968), професора (1969), член-кореспондента Української академії сільськогосподарських наук (1959–1962).

Література:

Шатько, О. В. Каневський Олексій Пилипович / О. В. Шатько, А. І. Чуткий // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 213 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

20 115 років тому народився Микита Андрійович Москальчук (20.10.1902, с. Очеретня Погребищ. р-ну – 14.11.1943, похов. у с. Паволоч Попільнян. р-ну Житомир. обл.), Герой Радянського Союзу. Відзначився в боях за звільнення населених пунктів Київської і Житомирської областей.

Література:

Страшний, В. Меморіал семи Героїв : [у центрі Погребища встановлено стелу-меморіал у пам’ять сімох земляків, Героїв Радянського Союзу, серед яких – М. А. Москальчук] / В. Страшний // Вінниччина. – 2007. – 8 верес. – С. 4. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Гальчак С. Герой Радянського Союзу Москальчук Микита Андрійович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 135 : фот. 

21 60 років від дня народження Дмитра Григоровича Юника (21.10.1957, с. Голинчинці Шаргород. р-ну), вченого в галузі психології, педагогіки та мистецтвознавства, доктора педагогічних наук, професора, завідувача кафедри інструментальної музики Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ).

Література:

Юник, Д. Г. Виконавська надійність музикантів: зміст, структура і методика формування : монографія / Д. Г. Юник. – Київ : ДАКККіМ, 2009. – 338 с.

Юник, Д. Г. Теорія та методика формування виконавської надійності музикантів-інструменталістів : автореф. дис. д-ра пед. наук / Дмитро Григорович Юник ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Київ : [Б. в.], 2011. – 40 с. 

22 80 років від дня народження Віктора Григоровича Кваші (22.10.1937, м. Вінниця), фахівця у галузі будівництва, доктора технічних наук (2002), професора (2005). Від 1959 р. працював у Національному університеті «Львівська політехніка».

Література та інтернет-ресурс:

Рубльов, Б. Л. Кваша Віктор Григорович / Б. Л. Рубльов // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 559–560 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Кваша Віктор Григорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кваша_Віктор_Григорович (дата звернення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

25 105 років тому народився Мирон Якович Меджибожський (25.10.1912, смт Муровані Курилівці – 1993, м. Маріуполь), український радянський вчений зі світовим ім’ям у галузі фізичної хімії сталеплавильних процесів, теорії і практики мартенівського і киснево-конвертерного виробництва сталі, доктор технічних наук (1961), професор (1963). Лауреат Державної премії УРСР (1978).

Інтернет-ресурс:

Мирон Яковлевич Меджибожский : указатель печат. трудов / сост.: Ткаченко Т. В., Терехова Т. Н. ; Приазов. гос. техн. ун-т. – Мариуполь, 2002. – 73 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: biography.nbuv.gov.ua/data/data/.../1405.pdf (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана.

26 75 років від дня народження Григора Павловича Мовчанюка (26.10.1942, с. Чеснівка Хмільниц. р-ну), поета, вченого-літературознавця, перекладача. Член НСПУ (1985).

Література:

Мовчанюк, Г. Чеська ластівка «Просвіти» : дослідження / Григор Мовчанюк. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 1998. – 72 с.

Мовчанюк, Г. Сяйво : кн. поезій. Т. 1 / Григор Мовчанюк. – Вінниця : Власюк О., 2006. – 744 с. : портр.

Мовчанюк, Г. Вознесення : кн. поезій. Т. 2 / Григор Мовчанюк. – Вінниця : Власюк О., 2008. – 832 с. : портр.

Мовчанюк, Г. Смисл : кн. поезій. Т. 3 / Григор Мовчанюк. – Вінниця : Власюк О., 2011. – 1112 с. : портр.

Мовчанюк, Г. Геном геноциду : поема / Григор Мовчанюк. – Вінниця : Барановська Т. П., 2012. – 259 с.

Звірик, А. Поетична трилогія Григора Мовчанюка : [про поетич. зб. Г. Мовчанюка «Сяйво», «Вознесення» та «Смисл»] / Анатолій Звірик // Собор. – 2012. – № 1. – С. 53–56.

Мовчанюк Григор Павлович : [біогр. довідка та твори.] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид. : до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 142–145 : фот. 

• 60 років від дня народження Володимира Івановича Барецького (26.10.1957, с. Гибалівка Шаргород. р-ну), державного службовця 5-го рангу (01.2009). У 2010–2013 рр. – заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації. Член постійної комісії обласної Ради з питань регулювання земельних ресурсів та реформування земельних відносин. Депутат Вінницької обласної Ради 4, 6 скликань.

Література та інтернет-ресурс:

Барецький, В. І. Необхідність реформування місцевих бюджетів відповідно до європейських стандартів / В. І. Барецький // Реформування місцевого самоврядування: національний та міжнародний досвід : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2011. – С. 50–52.

Барецький Володимир Іванович [Електронний ресурс] : довідка // Wiki Чиновника : офіц. сайт. – Режим доступу: chynovnyky.wikiua.org/.../Барецький_Володимир_Іванович (дата звернення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

29 80 років від дня народження Ігоря Терентійовича Купріянова (29.10.1937, м. Вінниця – 10.06.2015, м. Запоріжжя), українського вченого-літературознавця, критика. Член НСПУ (1995). Деякий час працював у Вінницькому педагогічному інституті. Далі життя пов’язав із Запоріжжям.

Література та інтернет-ресурс:

Ігор Терентійович Купріянов : біобібліогр. покажч. / Запоріз. орг. Спілки письм. України ; упоряд. О. О. Стадніченко. – Запоріжжя : Хортиця, 1997. – 16 с.

Ігор Купріянов // Письменники Запорізького краю : біобібліогр. довід. – Запоріжжя, 2002. – С. 250–253.

Стадніченко, О. О. Купріянов Ігор Терентійович [Електронний ресурс] : [біогр. довідка] / О. О. Стадніченко // Славетні запоріжці : сайт. – Режим доступу: sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6317&lang=ukr (дата звернення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 75 років від дня народження Михайла Микитовича Ястремського (29.10.1942, м. Вінниця), заступника голови Вінницької міської громадської організації «Союз Чорнобиль України». Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дослідник участі вінничан-ліквідаторів у Чорнобильській трагедії. У співавторстві з В. Соколом і М. Лацісом видав кілька книг даної тематики. Брав участь у створенні музею УМВС «Мій край – Поділля». Член НСЖУ.

Література та інтернет-ресурс:

Гальчак, С. Д. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 876 с. : портр. – Зі змісту: Ястремський Михайло Микитович. – С. 839. – Бібліогр. в кінці ст.

Чорнобиль [Електронний ресурс]: вінницькі сторінки трагедії і подвигу : до 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К А. Тімірязєва ; уклад.: С. Ф. Коваль, О. Ф. Ковалевська ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Електрон. текст. дані. – Вінниця, 2016. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2016/chornobul_vinnutski_storinku_tragediya_i_podvugy.html (дата звернення: 15.05.16), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва).

Цього місяця виповнюється: 

• 80 років (1937) з часу заснування Вінницького академічного обласного театру ляльок (ВАОТЛ) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 50 років (1967) відтоді, як вступила в дію перша черга Вінницького підшипникового заводу (ВПЗ-18).

Література:

Виноградов, Б. З днем народження, Вінницький підшип-никовий! / Б. Виноградов, В. Носок // Вінниц. правда. – 1967. – 7 жовт.

Підшипниковий завод ліквідовують // Новини Віннич-чини. – 2008. – 5 листоп. – С. 1.

Скрипник, В. На «похоронах» заводу... читали гуморески : [втрачено унікал. підприємство – Вінниц. підшипник. з-д] / Віктор Скрипник // RIA. – 2009. – 22 лип. – С. 7. 

• 30 років (1987) відтоді, як відповідно до постанови № 328 Ради Міністрів УРСР від Вінницького обласного крає-знавчого музею виокремився художній відділ, нині Вінницький обласний художній музей. Його постійно діючу експозицію було відкрито у 1993 р., у 2004 р. – її оновлено. Фонд нараховує майже 10 тис. предметів. У музеї створено «Салон мистецтв», який поєднує живопис і графіку з музикою та словом. На правах його філії з 2005 р. працює Музей гончарного мистецтва ім. О. Г. Луцишина (Вінниця, вул. Кожедуба, 11) на території садиби заслуженого майстра народної творчості України Олексія Григоровича Луцишина.

Література:

Шоп’як, Я. Погляд у минуле : [у худож. музеї відкрито вист. «Кунсткамера. Дивовижі Вінниччини»] / Ярослав Шоп’як // Вінниччина. – 2014. – 23 квіт. – С. 8 : кольор. фот.

Безбах, І. В. «У художньому музеї зберігається 22 тис. експонатів, з яких можна створити п’ять окремих музеїв» : [інтерв’ю з дир. музею] / Ілля Безбах ; записала І. Зонова // 33-й канал. – 2016. – 22 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Що менше про колегу знаєш, то простіше, легше про нього писати. Про Володимира Яворівського знаю стільки, що можна писати біографічний роман, якби знайшовся добродійник, котрий усвідомлює, що рівень цивілізації будь-якої нації вимірюється не науково-технічним прогресом, а розвитком книгодрукування, і такий роман видав, скажімо, під заголовком-назвою «Класик з хутора Теклівка». Цілком свідомо вибираю таку просту, усім зрозумілу назву… Коли я, гірничий технік за освітою, наважився перекваліфікуватися на журналіста, випробовував, гострив перо, то придумував до своїх статей про видатних людей романтичні, як здавалося, заголовки, до прикладу: «Трудівник скам’янілого моря», «П’ять пелюсток бузкового квіту», редактори називали їх кучерявими, незрозумілими й спрощували, аби всім було зрозуміло, – «Хлопець з Джурина», «Дівчина з Долинки». До 60-річчя Володимира Яворівського я написав було есею «Феномен ЯВО», мені також сказали, що це кучеряво, незрозуміло, хоча ЯВО, як мені здавалося, розшифровувалося дуже просто – Яворівський Володимир Олександрович… Двадцять шість років тому, коли «пішла мода на Яворівського», і кожне видання вважало за честь надрукувати розлоге інтерв’ю з письменником Володимиром Яворівським, що без особливих зусиль став народним депутатом Союзу РСР, членом парламентського комітету «самого Бориса Єльцина», у популярному тижневику «Україна» Володимир Олександрович, до речі, в дуже «начальницькій», ніби у Кремлі виданій шапці, сказав сам про себе, що почуває себе постійно мобілізованим… Такий варіант заголовку оцієї сельвети також відповідає суті як зовнішньої, так і внутрішньої біографії мого давнього друзяки-земляка… Еге ж, давнього, бо відтоді, як ми «знюхалися» чи по-московськи – «спєлісь», наступного, ювілейного для нього року, мине п’ятдесят…

У вже згаданій публікації Володимир Олександрович сказали, що кожен письменник має дві біографії – зовнішню і внутрішню. Зовнішня – для преси, а внутрішня – «для хатнього вжитку», цієї делікатної сфери торкатися не стану, кожен допитливий та уважний читач пізнає письменників світ у його книгах. Отже, біографія зовнішня.

Уже сказано, що ми – земляки. Еге ж, обидва з того благословенного краю, що його понад 360 років тому описав у своїх реляціях арабський подорожник Павло син Макаріїв з Алеппо, або ж Халеба, бомбардованого недавно літаками кремлівського войовничого Ліліпутіна, того краю, що надихнув двадцятип’ятирічного сина й особистого секретаря Милістю Всевишнього Бога православного патріарха Антиохійського і Всього Сходу Макарія Третього на такі щемкі, втішні, лікувальні для українського серця рядки: «Блаженні очі наші за те, що вони бачили, блаженні вуха наші за те, що вони чули, блаженні серця наші за пережиті нами радощі й захват у Країні Козаків…». Володимирове село навіть потрапило на сторінки цих реляцій, бо за козацьких часів це була фортеця, і під її стінами арабських мандрівників зустрічав з десятитисячним військом брацлавський полковник Михайло Зеленський, спадкоємець загиблого у містечку Красному Данила Нечая…

Уже мав кожен з нас у своєму доробку літературному по бібліотеці прозових книжок, Володимир Олександрович такі, зокрема: «А яблука падають» (редактор – «сам Григір Тютюнник»!), «Гроно стиглого винограду», «З висоти вересня», «Вовча ферма», «День переможених», «Ланцюгова реакція», «Оглянься з осені», «Автопортрет з уяви» (роман про самобутню народну художницю Катерину Білокур, писався в Ірпені на моїх очах, назву підказав Микола Рябий), «А тепер – іди» (приїхав з цим романом до Вінниці, а у мене саме онук Андрійко нащадився, я сказав Володимиру, аби подарував книжку онукові, він подарував, надписавши автограф з одного слова, і вийшло – «А тепер – іди, Андрійку!», «Марія з полином наприкінці століття», «Вічні Кортеліси» (Шевченківська премія!), томи публіцистики «Що ж ти за народ такий?» і т. і., могли б, як то кажуть, і на лаврах спочивати, а заходилися коло того, аби ознайомити українську громаду з україномовним варіантом подорожнього щоденника Павла Халебського, унікального історичного документа часів Хмельниччини, як найповнішого і якнайприхильнішого свідчення про Країну Козаків, як називали чужинці тодішню Русь-Україну, Козацьку Державу христолюбивого й хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, в якій не було ні злодіїв, ні грабіжників, ні розбійників…

Мені було простіше – я не керував Національною спілкою письменників України, не готував ані Шевченківських свят в областях, ані пленумів, ані з’їздів, не ходив на сесію Верховної Ради України, не очолював парламентський Комітет з питань духовності, я сидів за письмовим столом і впорядковував подорожній щоденник Павла Халебського «Україна – земля козаків», що мав би, за нашим задумом, стати настільною книжкою кожного українця, бо, як наголосив на презентації першого видання Григорій Михайлович Заболотний, нинішній народний депутат України, якщо ми не будемо видавати таких книжок, що пробуджують національний дух, то будемо мурувати імперські тюрми, отже, я, Микола Рябий, сидів за письмовим столом на Малих Хуторах, а мій давній друзяка, голова Національної спілки письменників України, народний депутат України, шеф парламентського Комітету з питань духовності, у пресі й на радіо азартно, як і все, що він робить, популяризував цю роботу, що її поблагословив святійший патріарх Руси-України Філарет, «вибивав» під видання кошти, організував презентацію у письменницькій «хаті», а далі зініціював створення телефільму «Шляхом Павла Халебського» за мотивами його подорожнього щоденника…

Я порушив струнку хронологію, «забіг» далеко наперед, бо, власне, й не ставив перед собою мети написати класичну біографію Володимира Олександровича Яворівського, якому одинадцятого жовтня року Божого 2017-го «стукне сімдесят п’ять… Скільки?! Хіба?! Неймовірно! Коли Олесю Гончару засвітив полудень віку, Павло Загребельний вигукнув: «Олесю Гончару – п’ятдесят?! Ні, це – неправда!..». П’ять років тому Володимир вів у «Плеяді» творчий вечір Миколи Рябого з нагоди його 75-річчя, а вже на порозі – вісімдесят!.. Хто у це повірить?..

Бачимо себе молодими. Такими молодими, коли ще й не підозрювали про існування один одного і нам приснитися навіть не могло, що станемо класиками, патріархами, один – з хутора Теклівки, звідки батьки переїхали до Городківки й навчалися тут пекти домашню ковбасу й чавити виноградне вино, а другий – з Чоботарки-Заболотного. До нашого дебюту в літературі на Крижопільський район достатньо було двох письменників: поета й прозаїка Андрія Пилиповича М’ястківського з Соколівки й поета Анатолія Агафоновича з Жабокрича. Чи варто було в героїку трудових буднів ще й прозу Володимира Яворівського з Городківки (колись Шумалова, М’ясківки) та Миколи Рябого з Чоботарки-Заболотного уплітати?.. Щоправда, Володимир, народжений на поетичному хуторі, що його Сава Чалий подарував сестрі Теклі, дебютував у літературі віршами. Це сталося в Одесі. Одеса-мама була ближче, ніж Київ, куди їздив зі шкільним оркестром, а головне – від Привозу до Ланжерона густо пахла городківською домашньою ковбасою та олійкою, яку чавив дядько Микола Савицький, такий високий, що, зупинившись посеред подвір’я, бачив своїх синів – одного у Львові, другого – в Києві, від цих пахощів йому, студентові філологічного факультету Одеського університету, не так, як решті «братії», хотілося їсти, та й узагалі, Одесу вважали передмістям Городківки, де всі один одного знають. Поетичний дебют Володимира Яворівського помітив Михайло Панасович Стельмах. Ну, а вже проза Яворова засмакувала самому Папі, себто Романові Івановичу Іваничуку, авторові славетних «Мальв», «історичного роману без історії», як назвала цей твір ортодоксальна критика, і Папа, перебуваючи якось у творчому відрядженні у «запорізьких преріях», куди Володимира «заслали» після закінчення університету, «витягнув» перспективного автора до Львова, в редакцію популярного літературно-мистецького часопису «Жовтень», де був шефом відділу прози, гуртував довкола себе надію української літератури.

У Львові Явір (отак його величали найближчі друзі) замешкав у халупі під залізничним насипом, отже, під гуркіт поїздів ніяк не міг проспати царства Божого; на білу стіну почепив темне ярмо, що символізувало письменницьку працю: пишуть три пальці, а бере на корчі усеньке тіло, буцім цілісінький день носив ярмо на карку. І дуже природно, органічно, немов тутай народився, витовкався з ними на одній вулиці поблизу Галицького базару, увійшов у коло львівських молодих інтелектуалів, серед яких, крім літераторів, що поставали професорами, класиками, патріархами, були композитор Володимир Івасюк, художник Роман Безпалків, актори театру імені Марії Заньковецької Богдан Ступка, Федір Стригун, Юрко Брилинський; ці інтелектуали співали стрілецькі пісні Романа Купчинського, Левка і Богдана Лепких, Михайла Гайворонського, маловідомі на Великій Україні, й думали про високе, як до того закликав Олесь Гончар на письменницьких форумах. А коли керівництво Спілки письменників України організувало навесні року Божого 1967-го в Ірпінському будинку творчості республіканський семінар молодих талантів, львівська делегація виявилася найповажнішою. Ми побачили у ній серед поетів Ігоря Калинця, Романа Лубківського, Романа Кудлика, Марію Людкевич, Марію Барандій, серед прозаїків Дмитра Герасимчука, Юрка Коваля, Надію Ковалик, Ніну Бічую і, звичайно ж, Явора, котрому того року виповнювалося двадцять п’ять, а він уже ходив у класиках, принаймні таким його сприймали усі інші «семінаристи», бо його першу прозову книжку «А яблука падають» (символ вічного руху!), яка от-от мала вийти у видавництві «Молодь», редагував не хто-небудь, а сам Григір Тютюнник, автор приголомшливих оповідань «У сутінках», «Таємна вечеря», «Смерть кавалера»… Про ті Яворові «Яблука…» уже складали легенди… Нещодавно на вінницькій вулиці, неподалік од обласної бібліотеки, зустрів Григора Мовчанюка, котрий навчався у Львівському університеті імені Івана Франка, де Явір виступав перед студентами. Згадавши той час, Григір мовив захоплено: «А які він, Володимир Яворівський, новели писав!.. Ляльки, а не новели!..».

Справді, уже тоді Явір писав невимушено, вільно, розкуто, дотепно, одне слово, по-європейськи, немовби він ще студентом перечитав усіх тих зарубіжних авторів, котрі прийшли до нас зі своїми творами за часів хрущовської «відлиги», – Хемінгуея, Джойса, Апдайка, Ремарка, Стейнбока, Фолкнера і т. п., перечитав і зробив свої висновки, як треба і як не треба писати, аби ти зацікавлював читача уже з першої фрази… Зовні він також справляв приємно-заздрісне враження європейського письменника. Молодички оглядалися услід його пластично-показній поставі й згадували Пушкіна: «Как денді лондонскій одєт!..». В усьому відчувався одесько-львівський шарм, але він мене, «чоботарського вуйка», не налякав, і ми, «обнюхавши» на тому семінарі один одного, визнали, що – брати по духу… А якось, уже через роки, у тому ж таки Ірпені, де писали нові романи, він – «Автопортрет з уяви», я – «Земледухи», ми заспівали на пару перед каміном, ректор Київської консерваторії, запрошений до Ірпеня Михайлом Ткачем, поетом-піснярем, аж заслухався, а тоді запитав: «А ви яку, друзі, консерваторію, закінчили?..». Володимир цілком серйозно відповів: «Кри-жо-піль-ську!..».

Отак і «співаємо» на два голоси, підтримуючи один одного… Виходить так, що Володимир більше мене підтримує, підтримує ще від тих часів, коли у Городківці ще жили його батьки – тато Олександр Семенович і мати Віра Йосипівна, з котрої я списував маму Віру в романі «Великий літній трикутник».

Оглядаючись у минуле, Володимир каже:

– Так склалося життя, що, справді, моя зовнішня біографія начебто благополучна, адже мене не судили, я не сидів у тюрмі. Але й мене критикували, на мене наскакували, я був у чорних списках. Розсипали мою другу книжку, яка називалася «Дзеркало шаблі», її редактор Євген Гуцало отримав догану, тодішнього директора видавництва Анатолія Мороза звільнили, власне кажучи, за цю книжку… Вкупі з Романом Кудликом мене безцеремонно вигнали з роботи за те, що побували на весіллі у Богдана Гориня. Без будь-яких пояснень. Три роки безробіття, три роки «недрукабельности». Журнал «Комуніст України» друкує статтю професора Миколи Шамоти, де критикує всіх і вся, і де підпрягають мене, як людину «аполітичну». Я кілька років перебував «під ковпаком».

Автор цих рядків потрапив «під ковпак» ще на ірпінському семінарі. Якийсь таємний агент «настукав» у «контору глибокого буріння», що Микола Рябий укупі з поетом Тарасом Мельничуком «організовують» співи національного гімну «Ще не вмерла Україна»... Мій перший роман «Обрій тікає», премійований на республіканському конкурсі і переданий на редагування Григору Тютюнникові, «зарубали»... Тільки через сім років його, за сприяння Володимира Яворівського, надрукував журнал «Жовтень» під іншою назвою «Берег»… Та відразу ж мені пришили новий ярлик «українського буржуазного націоналіста» і «пішли» з роботи в редакції обласної газети «Вінницька правда»… Пересиджувати лиху годину я поїхав до рідного села Заболотного… Довідався, що Явір – у Городківці, пише роман «Ланцюгова реакція»… Автобуси між селами тоді ходили, і я поїхав до Городківки, там розпитав, де садиба Яворівських, і на якусь хвилю зупинився перед ворітьми… Крізь відчинене навстіж вікно валував тютюновий дим, з кімнати чувся шпаркий цокіт друкарської машинки… Пса на подвір’ї не було, я тихо підкрався під вікно й крадькома зазирнув до кімнати. На стіл було висаджено стілець, на стілець уміщено портативну друкарську машинку, і Володимир з цигаркою, себто сигаретою в зубах хвацько шпарив двома пальцями по клавіатурі… Мене обсіли чорні заздрощі… Десь я уже вичитав, що отак, навстоячки, писали класики, вітчизняні й зарубіжні, отже, стане класиком і Явір, ще раніше, ніж я, Микола Рябий, на шість років старший, бо я пишу навсидячки…

Увечері Яворівські організували «народні гуляння» з нагоди приїзду «самого Миколи Рябого», у котрого вийшов роман «Берег» у поважному «львівському» журналі «Жовтень»… На ці «народні гуляння» було запрошено легендарного дядька Миколу Савицького, найвищого в Україні чоловіка, городківського олійника, чия олія найпахучіша та найсмачніша у світі, та його тітоньку Ніну, і після виноградного вина, виробленого Олександром Семеновичем, під кров’янку Віри Йосипівни учасники «народних гулянь» дружно заспівали, як їхав Шулим до млина, а йому кобила здохла… Для «українського буржуазного націоналіста» Миколи Рябого це була велика моральна підтримка, повернувшись до рідного села, він заходився писати другий роман під назвою «Вікна»…

А Володимиру Яворівському за роман «Ланцюгова реакція» начіпляли усіх здохлих собак, мовляв, цей роман, надрукований спочатку в журналі «Дніпро», накликав чорнобильську трагедію… Але то сталося пізніше… А спочатку за документальну повість «Вічні Кортеліси» Явір отримає Шевченківську премію… Цю річ, здавалося, написано за один присіст, на самому подихові. Так само я писав на «Вічні Кортеліси» рецензію для «Літературної України», зазначивши, що повість заслуговує на найвищу відзнаку.

Прозу Володимира Яворівського любили й високо цінували Олесь Гончар і Павло Загребельний. Очоливши Спілку письменників, Павло Архипович «перетягнув» Явора зі Львова до Києва, посилив «феноменом ЯВО» письменницький керівний «апарат»… І справді, Явір оживив «канцелярію» одесько-львівським шармом, своїм невичерпним гумором на кшталт: «Хвилинку уваги, товариство! Павло Архипович розпорядилися, аби до ювілею Бориса Панасовича Комара підготувати веселу книгу «Де-ко-ма-рон»… Мене призначено упорядником, а Зоя Комарівна погодилася бути відповідальним редактором… Прошу товариство подавати до книги «Де-ко-ма-рон» свої сельвети й есеї!», або таке: «На численні прохання палких прихильників Романа Івановича Іваничука, нашого Папи, найвищу гору в буковинських Карпатах Піп Іван перейменовано на гору Папа Роман!..».

Уже написав більше, ніж мені замовляли, а не сказав і половини того, що оживає в пам’яті, виразно постає перед очима, гучить чи не в кожній клітині: наші зустрічі в редакції поважного письменницького часопису «Вітчизна», де Явір, працюючи заступником головного редактора, друкував мій роман «Хата без рушників», повість «Сухі дуби цвіли», презентацію його чорнобильського роману «Марія з полином наприкінці століття» у Ніжинському педагогічному інституті, на яку він запросив Григорія Штоня, Миколу Дмитренка й мене, і кожного з нас не відпускали зі сцени щонайменше години, котрий повчав письменників, що і як писати; «націоналістичні шабаші Яворівського» – мітинги на стадіонах, де гукали: «Яворівського в президенти!»; бензовози під Верховною Радою; Шевченківські свята на Тернопільщині, Буковині, Житомирщині, в Криму за участю зарубіжних колег, як от поляк Марек Важшкевич, москаль Віктор Єрофеєв, котрі співали укупі з нами: «Ой полечко-поле, туманом укрито, а на тому полі двох козаків убито», письменницькі з’їзди, особливо останній, коли заздрісники потирали руки: «Кінець Яворівщині!», а я питав їх, як називатиметься та «доба», коли запанує «дорогий Віктор Федорович Баранов»…

Кожної неділі люди слухають радіопрограму «Двадцять хвилин з Володимиром Яворівським»… Якось, перебуваючи на українському радіо на запрошення Емми Бабчук, бачив міхи листів – відгуків на Володимирові передачі… Люди, котрі знають, що підтримую з Володимиром зв’язок, телефонують мені й просять:

– Перекажіть Володимиру Олександровичу спасибі за його радіопередачі… Ми ладні слухати його слово щодня… Ми дамо йому ще одну Шевченківську премію, уже народну, за такі передачі, що виховують з малоросів українців, а самих українців наповнюють гордістю за свій народ, за свою націю…

Переказую. Він справді постійно мобілізований, мій давній друзяка – класик з хутора Теклівки, куди провів для своїх земляків газ, де відкрив церкву, де його вважають своїм.

На творчому вечорі в Українському Домі з нагоди його шістдесятиріччя я спочатку згадав наше славне минуле, а потім співав для нього укупі з його улюбленим квартетом «Явір». Хочу сподіватися, що заспіваю з тими козаками й на Володимировому наступному ювілеї. Дай, Боже!

М. О. Рябий

Література

Яворівський, В. О. Твори : у 5 т. / В. О. Яворівський. – Київ, 2008.

Т. 1 : Вічні Кортеліси ; Оглянься з осені : док. повість ; А тепер – іди : роман. – [Б. м. : б. в.], 2008. – 670 с.

Т. 2 : А яблука падають... ; Пять імен : повість у новелах ; Автопортрет з уяви : роман. – Київ : Фенікс, 2008. – 594 с.

Т. 3 : Марія з полином наприкінці століття : роман ; Криза : роман. – [Б. м. : б.в.], 2008. – 482 с. : іл.

Т. 4 : Повісті. Новели. – [Б. м. : б. в.], 2008. – 528 с. : іл.

Т. 5 : Що ж ми за народ такий? : публіцист. трилогія. – Київ : [б. в.], 2008. – 940 с. : фот.

Яворівський, В. Вибране : романи та повісті / Володимир Яворівський ; авт. передм. П. Загребельний. – Київ : Укр. письменник, 2009. – 704 с. : портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

Яворівський, В. Найдовша ніч Президента ; Лягти!!! Суд іде... : романи / Володимир Яворівський. – Харків : Фоліо, 2015. – 219 с.

Яворівський, В. Сьогодні читання важить як ніколи : [роздуми про роль кн. в житті людини] / В. Яворівський ; записала С. Больбат // Літ. Україна. – 2010. – 23 верес. – С. 3 : фот.

Яворівський, В. Ми – остання українська залога : доповідь голови НСПУ В. Яворівського на VІ з’їзді НСПУ / В. Яворівський // Літ. Україна. – 2011. – 27 жовт. – С. 1, 3–5 : іл. ; 3 листоп. – С. 3–5 : іл.

Мороз, О. Володимир Яворівський пророкує Вінниці велике культурне майбутнє : [голова НСПУ В. Яворівський у залі музею-садиби М. Коцюбинського презентував свій новий твір «Найдовша ніч президента»] / Оксана Мороз // Вінниц. газ. – 2011. – 17 черв. – С. 10 : кольор. фот. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

З давніх-давен Подільська земля славилась талановитими людьми: композиторами і письменниками, співаками та акторами, художниками та народними митцями. Великим надбанням культури Вінниччини є існування у нашому регіоні одного з найдавніших світових мистецтв – чарівливого мистецтва граючих ляльок.

У 2017 році виповнюється 80 років від часу заснування Він-ницького академічного обласного театру ляльок – одного з найстаріших професійних театрів ляльок України. Здавна мандрували селами лялькарі – звеселяли малечу, навчали доброчинності.

У 20–30-х роках минулого сторіччя у районах області створюються самодіяльні драматичні театри. У Вінниці працюють державні театри: 2 драматичних, 1 театр опери, крім того у 1934–37 рр. працюють 4 пересувних робітничо-колгоспних театри (Р.К.Т.), що фінансуються за рахунок місцевих та обласних коштів й обслуговують глядачів визначених районів. У 30-х роках в обласній пресі з’являються перші звістки й про гастролі лялькового театру в різних куточках області. Інформація про заснування та творчу діяльність тих невеличких колективів відсутня. Однак, за відомими даними, вже у 1937 році на Вінниччині існує 2 театри ляльок. У складі Р.К.Т. ім. Затонського, що обслуговує Могилів-Подільський та Барський райони, працює театр ляльок, директор Р.К.Т. – І. Ф. Іваношин (про що свідчить кошторис театру). А також Вінницький обласний театр ляльок, що створюється відділом у справах мистецтв Вінницької обласної ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів внаслідок реорганізації самодіяльного гуртка театру ляльок при Палаці піонерів і жовтенят м. Вінниця в професійний колектив для обслуговування мешканців Поділля.

Спершу трупа нашого театру налічувала невелику кількість працівників, які все робили разом: виготовляли ляльок та виконували ролі у новостворених виставах. Першим головним режисером театру стає В. Г. Нейбрандт-Ковешко, який очолював колектив до 1940 року. У своїх спогадах Вітольд Готфридович відзначав Володю, який попервах був першим художником, саме він продовжив справу першого режисера та майже 40 років поспіль очолював колектив. Ім’я заслуженого артиста УРСР, заслуженого діяча мистецтв УРСР, члена УНІМА (з 1966) Володимира Володимира Шестака назавжди залишиться на сторінках історії культури Вінниччини. Він вважається фундатором театру, який започаткував найкращі його традиції.

Понад 50 років театр існував як пересувний. Під час Другої світової війни (липень 1941 – лютий 1945) призупиняє роботу. Є. Дець, І. Канівець, тов. Петляк, Гавриш, Радомислянський, К. Ребренюк загинули, захищаючи Вітчизну. З 12 березня 1945 року відновлено роботу театру. Відродити театр було доручено Володимиру Шестаку. У 2016 році колектив Вінницького академічного обласного театру відзначив 100-річчя від дня народження театрального діяча.

У 1945–49 рр. театр базувався у м. Ямпіль, м. Жмеринка, а з 1949 р. – у м. Вінниця (у кімнаті та господарських приміщеннях квартири головного режисера В. В. Шестака, пізніше – у художніх майстернях міського парку культури та відпочинку). У 1965 р. переїжджає у приміщення по вул. Л. Толстого, 6, де з 1993 року існує стаціонарний сценічний майданчик та глядацька зала на 100 місць.

За роки існування театр створив власний репертуар, у якому прагне досягти впливу на естетичне та етичне виховання глядачів. Театральні постановки здійснювались за творами класичної та сучасної драматургії українських і зарубіжних авторів.

Різноманітність художніх форм досягається у створенні різних видів ляльок, системами їх керування. Традиційними для театру є верхові ляльки – петрушка (рукавична лялька) та тростинна лялька, маски; з 80-х рр. 20 ст. виготовляються планшетні й паркетні ляльки, маріонетки. У театрі створюються ширмові вистави, вистави, у яких використовується гра акторів у засіб «живого плану» (не за ширмою), силуетний театр. Репертуар формується з урахуванням вікової категорії глядачів, розмаїтої тематики та жанрів.

Серед кращих робіт театру – «Чарівні жорна» О. Кундзіча за мотивами української народної казки. «Лісові друзі» В. Шестака, І. Ровінського (1946), «За щучим велінням» Є. Тараховської (1949, 1985), «Сорочинський ярмарок» Юхвіда та Авваха за М. Гоголем (1955), «Майська ніч» М. Старицького за М. Гоголем (1959), «Боги, чорти, люди» Г. Усача (1970), «Котигорошко» Г. Усача (1972), «Веселе мишеня» Ю. Чеповецького (1980), «Кіт у чоботях» Г. Владичиної (1987), «Гноми доброї Білосніжки» Г. Усача (1990), «Золотий ключик» О. Борисової (1999), «Вовк та троє поросят» Г. Усача, С. Єфремова (1998), «Як Лисичка пташкою була» О. Кузьмина (2005), «Івасик-Телесик» О. Кузьмина (2006), «Кошеня на ім’я Гав» (2008), «Попелюшка» Т. Габбе (2011), «Суворий іспит» О. Гончарука, «Стариган із крилами» А. Курейчика за Маркесом, «Півтори жмені» Н. Осипової (2016 р.) та ін.

Значний внесок у розвиток театру зробили директори: Петляк (ім’я, по-батькові через брак архівних документів не відомі (1937–40); заслужений артист УРСР, заслужений діяч мистецтв УРСР, член УНІМА (з 1966) В. В. Шестак (1945–49, 1966–80); І. І. Чернов (1949), М. К. Шереметкер (1949–1951), М. І. Мирошниченко (1951), В. М. Чернего (1951–58), І. Ф. Іванюшин (1958–66), в. о. І. Ф. Шуба (1980), в. о. А. А. Шелудько (1980–81), С. І. Олейник (1981–92), І. Т. Масляєв (1992–93).

Сьогодні керівництво театром здійснює заслужений пра-цівник культури України, лауреат премії НСТД України «Наш родовід» Михайло Дмитрович Байдюк (з 1993) та головний режисер, заслужений діяч мистецтв України Олександр Володимирович Свіньїн (з 1999 р.).

У різні роки обов’язки головного режисера театру виконували В. Г. Нейбрандт-Ковешко (1937–1940); заслужений артист УРСР, заслужений діяч мистецтв УРСР, член УНІМА В. В. Шестак (1945–1980); І. Ф. Шуба (1980–1981); в. о. Л. Г. Расенко (1982); заслужений артист УРСР В. М. Лісовий (1982–1995); заслужений артист України М. І. Ніколюк (1995–1998); народний артист УРСР А. М. Овчаренко.

В. В. Шестак у 50–60-х рр. 20 ст. створив гарний акторський ансамбль, власну систему навчання техніці ляльководіння («школа Шестака»), відому серед вітчизняних лялькарів, виховав не одне покоління творчої молоді, серед яких: заслужений артист України А. Кривенко, заслужений артист України, заслужений діяч культури Польщі Ю. Сікало, заслужений діяч мистецтв Росії В. Долгополов, народний артист України М. Захаревич, заслужений артист України М. Ніколюк.

Нині режисером-постановником театру працює Л. Г. Земелько, яка привносить у творчу діяльність нові цікаві ідеї та напрями, сприяє розвитку театрального мистецтва, має перші режисерські відзнаки.

Назавжди на сторінках історії Вінницького академічного залишаться імена усіх художників, серед яких: В. В. Шестак (1937–41), О. М. Ровінський (1945–47), М. Д. Білик (1947–48), Л. Г. Намєстнікова (1948), О. Г. Гладков (1948–49), П. П. Драч (1949–73), Т. В. Логоша (1978–82), головний художник – заслужений працівник культури України А. І. Гладкова (1966–2010).

Нині обов’язки головного художника виконує Т. Н. Шабанова (працює в театрі з 1974 р.). Художники-оформлювачі – Н. Г. Павлова, О. С. Покуца.

Більшість спектаклів постановлено художником-постановником П. П. Драчем (1949–73), головним художником А. І. Гладковою, художником-постановником Т. Н. Шабановою.

Композитори, які працювали (працюють) в театрі: Г. М. Шепета (1999–2003), В. Ф. Алєксандров (2007), заслужений працівник культури України Р. Ц. Мархлевський (з 2008 р.). Театр став творчою лабораторією для драматурга Г. Д. Усача, 18 п’єс якого (у т. ч. у співавторстві з С. Єфремовим, Ю. Чеповецьким) постановлено на його сцені.

У театрі здійснили постановки такі режисери: заслужений артист УРСР Ю. Гімельфарб (1957, 1977), заслужений артист України, заслужений діяч культури Польщі Ю. Сікало (1963, 1967, 1968, 1980), С. Кодяєв (1993), С. Брижань (2000, 2002, 2006, 2006), заслужений артист України О. Кузьмин (2006), О. Іноземцев (2009), А. Солоняк (2013, 2016).

Трупа театру складається з 18 акторів, 4 працівники театру мають державні нагороди – звання: «Заслужена артистка України» – О. Андрушко, «Заслужений діяч мистецтв України» – О. В. Свіньїн, «Заслужений працівник культури України» – М. Д. Байдюк та Р. С. Мархлевський.

ВАОТЛ – дипломант та лауреат багатьох міжнародних фестивалів та конкурсів, засновник Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» (1999). Директор фестивалю – заслужений працівник культури України М. Д. Байдюк.

За 19 років проведено 9 фестивалів, у яких взяли участь театральні колективи України, Австрії, Білорусі, Болгарії, Польщі, Росії, Румунії, Грузії, Ізраїлю. 2017 рік – рік Десятого Ювілейного Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька».

Театр гастролював в Україні, Росії, Молдові (Молдавська РСР), Польщі, Румунії.

Значну підтримку в діяльності театру надають керівники управління культури і мистецтв (культури і туризму) Вінницької обласної державної адміністрації. Колектив театру завжди підтримували заслужений працівник культури України А. І. Левицький, заслужена артистка України М. В. Скрипник. Нині керівництво театру плідно співпрацює із заслуженим артистом України С. С. Городинським.

Сьогодні, як і вісім десятиліть поспіль, у такий нелегкий час колектив не зупиняється на досягнутому, знаходиться в пошуку нових ідей та засобів творчої виразності, ініціює сучасні цікаві творчі проекти.

М. А. Шаповал

Література

Мельник, Л. Тут живуть дитинство і казка: [театр ляльок «Золотий ключик»] / Людмила Мельник // Вінницький альбом. 1998 : літ.-худож. та іст.-краєзнав. альм. / упоряд. В. Б. Петров. – Вінниця, 1999. – С. 315–321.

Коломієць, Р. Г. Золотий ключик до країни щастя / Ростислав Коломієць. – Вінниця : Кн.-Вега, 2008. – 192 с. : іл., фот. – Бібліогр.: с. 187–190.

Шаповал, М. А. Вінницький академічний обласний театр ляльок : (до 75-річчя з часу заснування) / М. А. Шаповал // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 180–184. – Бібліогр. в кінці ст.

Мельник, В. У ляльковому театрі поставили власний рекорд: всього за 12 днів в театрі ляльок реалізували новий творчий проект, пізнавально-філософську виставу «Півтори жмені» для дітей від 3-х років / Вікторія Мельник // Вінниччина. – 2016. – 10 лют. – С. 6 : кольор. фот.

3 95 років від дня народження Василя Семенови-ча Колодія (03.11.1922, с. Куманівці Хмільниц. р-ну – 07.02.1992, м. Львів), українського поета, автора 16 поетичних збірок, перекладача. Учасник Другої світової війни. Член СПУ (1962).

Література та інтернет-ресурс:

Колодій, В. С. Поезії / Василь Колодій. – Львів : Каменяр, 1982. – 167 с. : портр.

Подолинний, А. М. Колодій Василь Семенович / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 69–70 : фот.

Колодій Василь Семенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Колодій_Василь_Семенович (дата звернення: 13.04.2016), вільний. – Назва з екрана. 

4 70 років тому народився Олександр Іванович Кікоть (04.11.1947, м. Вінниця), актор, режисер, заслужений артист РФ (1996).

Література:

Греченко, Л. П. Кікоть Олександр Іванович / Л. П. Греченко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 159 : фот. 

7 70 років тому народився Михайло Васильович Миронюк (07.11.1947, с. Кам’яногірка Жмерин. р-ну), вчений у галузі математичних наук, кандидат педагогічних наук (1994), доцент (2000). Від грудня 1977 р. працював у Вінницькому державному педагогічному інституті, тепер Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського.

Література:

Миронюк, М. В. Вища математика: практикум : навч.-метод. посіб. для студ. природн. спец. ВНЗ / М. В. Миронюк, Н. В. Захарченко ; ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : ВДПУ, 2011. – 415,[1] с. : дод.

Миронюк Михайло Васильович // Ювіляри ВДПУ – 2012 : хронол. довід. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського, бібліотека. – Вінниця, 2012. – С. 70–71: фот. 

8 115 років від дня народження Дмитра Євмено-вича Балацького (08.11.1902, м. Гайсин – 15.03.1981, м. Полтава), українського хорового диригента. Заснував у м. Гайсин хорову капелу «Зірка». Автор пісні «Розпрягайте, хлопці, коні».

Література та інтернет-ресурс:

Ротач, П. На крилах пісні / П. Ротач // Трибуна праці. – 1982. – 16 жовт.

Фарафон, Л. «Розпрягайте, хлопці, коні» : [автор цієї нар. пісні – композитор з Гайсина Д. Балацький] / Л. Фарафон // Гайсин. вісн. – 2005. – 4 серп.

Подолян, І. Пам’ятником йому пісня стала / Іван Подолян // Гайсин. вісн. – 2012. – 13 груд.

Балацький Дмитро Євменович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Балацький_Дмитро_Євменович (дата звернення: 13.07.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 90 років (08.11.1927, м. Вінниця) з часу заснування Вінницького літературно-меморіального музею Михайла Михайловича Коцюбинського.

Література:

Литвиненко, Г. Музей М. М. Коцюбинського у Вінниці = Muzeum M. M. Kociubinskiego w Winnicy : путівник / Г. Литвиненко, Б. Хоменко. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Одеса : Маяк, 1989. – 64 с. : іл.

Абрамчук, О. Садиба меморіального музею М. М. Коцюбинського : [у Вінниці] / О. Абрамчук // Народна культура Поділля в контексті національного виховання : зб. наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2004. – С. 203–205.

Запірченко, Л. Ф. Вінницький літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського / Л. Ф. Запірченко // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: О. Г. Ніколаєць, Т. П. Кристофорова ; ред. М. Г. Спиця. – Вінниця, 2006. – С. 152–154.

Кривоніс, О. Свято з глибини тисячоліть: у музеї Михайла Коцюбинського хлопці та дівчата закликали до господи богиню Долі / О. Кривоніс // Вінниччина. – 2011. – 30 листоп. – С. 16 : кольор. фот.

Кравченко, Л. В. Вінницький літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського / Л. В. Кравченко // Сприйняття сучасниками творчості Михайла Коцюбинського : матеріали ІІ Всеукр. наук. конф. «Осінні читання» / ред. кол.: І. В. Френкель [та ін.]. – Вінниця, 2011. – С. 67–74. 

• 80 років від дня народження Віталія Костянтиновича Березінського (08.11.1937, с. Янів, нині с. Іванів Калинів. р-ну – 24.09.2011, м. Одеса), українського поета. Член СПУ з 1965 р.

Література:

Подолинний, А. М. Березінський Віталій Костянтино-вич / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 20–21 : фот.

Віталій Березінський : [про життєвий і творчий шлях поета] // Подільські криниці : хрестоматія з літ. рід. краю / уклад. А. Подолинний. – 2006. – Вип. 3. – С. 386–402 : фот.

Зленко, Г. Д. Березінський Віталій Костянтинович / Г. Д. Зленко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 503 : фот. 

• 70 років від дня народження Дмитра Ілліча Заболотного (08.11.1947, с. Мазурівка Тульчин. р-ну), вченого в галузі оториноларингології, імунології, алергології, доктора медичних наук (1987), професора (1991), академіка НАМН України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки України (1997).

Література та інтернет-ресурс:

Бойчук Т. М. Доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, керівник клініки запальних захворювань ЛОР-органів, директор державної установи «Інститут оториноларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України» Заболотний Дмитро Ілліч : до 65-річчя від дня народж. / Т. М. Бойчук, О. Г. Плаксивий // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. – 2013. – Т. 3, № 1. – С. 154–155.

Директор Інституту [Заболотний Дмитро Ілліч] [Електронний ресурс] // ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України» : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Київ, 1996–2016. – Режим доступу: http://bit.ly/1NIGbUD (дата звернення: 24.06.2016), вільний. – Назва з титул. екрана. 

9 120 років від дня народження Якова Дем’яно-вича Качури (09.11.1897, с. Юрківка, нині Тульчин. р-ну – жовтень 1943, м. Донецьк), українського прозаїка. Учасник Першої світової війни. Член СПУ.

Література:

Слободянюк, О. «Безсмертний той, хто у думках і помислах наших житиме завжди» : [про письменника Я. Д. Качуру] / О. Слободянюк // Тульчин. край. – 2004. – 24 листоп. – С. 3.

Василенко, В. «Його руки пахли порохом і чорноземом» : [про письменника Якова Качуру] / Вадим Василенко // Вінниц. газ. – 2012. – 24 лип. – С. 5. 

10 75 років тому народився Володимир Костянтинович Ваховський (10.11.1942, м. Вінниця – 27.02.2013, там само), за фахом будівельник, державний діяч, заступник голови Вінницької облдержадміністрації (1996–2000), міський голова Вінниці (2000–2002). З січня 2003 р. – начальник ДП «Вінницька обласна служба Укрінвестекспертизи». Заслужений будівельник України. Почесний громадянин м. Вінниця.

Література:

Мазур, А. Мріяв бути льотчиком, а став будівельником : [про життя і діяльність В. К. Ваховського] / А. Мазур // Вінниц. газ. – 2003. – 6 черв. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Ваховский, В. К. Экс-мэр Винницы Владимир Ваховский: «За постройку лучшего в Союзе киноконцертного зала «Радуга» я получил выговор...» : [інтерв’ю про діяльність на посту мера, історію Вінниці 2000–2002 рр.] / В. К. Ваховский ; записал И. Заиковатый // Здоров’я. Події. Час. – 2012. – 11 лип. – С. 9, 12 : портр.

Барський, М. Заслуги перед містом оцінені : [про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Вінниці» посмертно В. Ваховському та З. Ткаченко] / М. Барський // Вінниц. газ. – 2013. – 10 верес. – С. 3. 

12 85 років тому народилася Інна Семенівна Мілякова (12.11.1932, м. Харків – 07.04.2005, м. Вінниця), педагог. Закінчила Вінницький педагогічний інститут. Вчителювала у школах м. Вінниця. Заслужений учитель України. Відмінник народної освіти.

Інтернет-ресурс:

Мілякова Інна Семенівна [Електронний ресурс] // Департамент освіти Вінницької міської ради : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – [Вінниця, 2007–2016]. – Режим доступу: http://vmuo.edu.vn.ua/index/index_ua.php?cid=80&lng=ua (дата звернення: 24.06.2016), вільний. – Назва з титул. екрана. 

13 100 років від дня народження Вікторії Петрівни Бернасовської (13.11.1917, м. Москва – 10.04.1983, м. Київ), української російськомовної письменниці. Закінчила Вінницький педагогічний інститут (1948). Учителювала у Жмеринці. Член СПУ (1963).

Література:

Подолинний, А. М. Бернасовська Вікторія Петрівна / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 532 : фот.

Жадько, В. О. Бернасовська Вікторія : [біогр. довідка] / В. О. Жадько // У пам’яті Києва : наук. фотоілюстр. довід.-посіб. / Віктор Жадько. – Київ, 2007. – С. 162 : фот. 

14 100 років від дня народження Христофора Тимо-фійовича Замоцного (14.11.1917, с. Стіна Томашпіл. р-ну – 23.06.2000, смт Літин), бібліотекознавця, самодіяльного поета, пісняра, ветерана війни і праці, колишнього директора Літинської районної бібліотеки.

Література:

Кулик, Т. Літинський пісняр / Т. Кулик // Літин. вісн. – 2004. – 27 берез. – С. 6.

Слободянюк, П. Христофорова пісня / П. Слободянюк // Подолія. – 2005. – 1 січ. – С. 3. 

15 70 років тому народився Анатолій Іванович Ярмоленко (15.11.1947, м. Козятин), співак, керівник білоруського вокально-інструментального ансамблю «Сябри», народний артист Білорусі.

Література:

Шишківська, Н. Наш Анатоль! / Н. Шишківська // RІА-Козятин. – 2003. – 3 листоп. – С. 9.

Тихенький, О. «Сябри» – це споконвічні друзі / О. Тихенький // Вісн. Козятинщини. – 2004. – 28 квіт.

Анатолій Іванович Ярмоленко // Славні нащадки вільних козаків : бібліогр. покажч. / Козятин. ЦРБ. – Козятин, 2007. – С. 69–70. 

16 100 років тому народився Григорій Федорович Бушок (16.11.1917, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельниц. обл. – 03.04.2003, м. Вінниця), фізик, доктор педагогічних наук (1985), професор (1987). Від 1954 р. працював у Вінницькому педагогічному інституті. Учасник Другої світової війни.

Література:

Хоменко, Б. В. Бушок Григорій Федорович / Б. В. Хоменко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 681 : фот.

• 70 років тому народився Володимир Петрович Прилипко (16.11.1947, с. Краскіно Хасан. р-ну Примор. краю, РФ – 21.08.2004, с. Ялтушків Бар. р-ну), археолог, краєзнавець, літератор. Лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (1996), Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського (2003). Член СПУ з 1997 р.

Література:

Подолинний, А. М. Прилипко Володимир Петрович / А. М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 275 : фот.

Ковальський, Р. «Я знайшов два відра слив». Так закодовано Володимир Прилипко повідомив з Ямполя до Вінниці про знайдене унікальне золото сарматського царя Інесмея / Р. Ковальський // 33-й канал. – 2004. – 1 верес.

Гальчак, С. Д. Прилипко Володимир Петрович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 721. – Бібліогр. в кінці ст. 

19 85 років тому (19.11.1932) було засновано Він-ницьке обласне радіомовлення.

Література:

Матвійчук, О. Д. Вінницькому обласному радіо – 80 / О. Д. Матвійчук // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Г. М. Авраменко. – Вінниця, 2011. – С. 193–198.

Заозерна, Л. Славне століття : [про святкування ювілею держтелерадіокомпанії «Вінтера», до складу якої входить обласне радіо (80 років), та ВДТ (20 років)] / Любов Заозерна // Вінниччина. – 2012. – 6 черв. – С. 3 : фот.

Скрипник, В. Сто тисяч – на сто років : [про відзначення ювілеїв: 80-річчя від початку радіомовлення у краї і 20-річчя виходу у світ програм обл. телебачення] / Віктор Скрипник // Голос України. – 2012. – 6 черв. – С. 8. 

• 60 років від дня народження Варвари Станіславівни Липко (19.11.1957, с. Володимирівка Іллінец. р-ну), бібліо-текознавця, заслуженого працівника культури України (1999), колишнього директора Липовецької централізованої бібліотечної системи (вересень 1984–2014).

Література:

Вінниччина бібліотечна : довідник / кол. авт.: В. Ф. Циганюк, П. І. Цимбалюк, І. М. Журавлівський. – Вінниця : Логос, 2003. – 224 с. : фот. – Зі змісту: Липко Варвара Станіславівна. – С. 77 : фот.

Кавун, М. До книги – з душею : [незабаром виповнюється 25 років, як заслуж. працівник культури України Віра Липко очолює Липовец. район. б-ку] / М. Кавун // Вінниччина. – 2007. – 20 листоп. – С. 1. 

• 50 років від дня народження Миколи Дмитровича Катеринчука (19.11.1967, с-ще Лугове Алтайс. краю, РФ), юриста, кандидата юридичних наук (2001), українського політика, народного депутата України 4 скликання від виборчого округу № 13 по Вінницькій області. Із 2006 р. народний депутат України 5, 6, 7 скликань. За відстоювання інтересів хмільничан та всебічну допомогу їм М. Д. Катеринчуку присвоєно звання почесного громадянина Хмільницького району (2006).

Література та інтернет-ресурс:

Нагорода знайшла героя : [про М. Катеринчука – почесного громадянина м. Хмільник – нар. деп. України від виборчого округу № 13 по Вінниц. обл.] // Вінниччина. – 2006. – 24 лют.

Катеринчук Микола Дмитрович / підгот. М. Н. Дорош // Тобою, краю мій, живу... : Хмільниччина: події, особи, час : довідник / Вінниц. філія Центру дослідж. історії Поділля Ін-ту історії України НАН України при Кам’янець-Поділ. нац. ун-ті ім. І. Огієнка, Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України, Хмільниц. райдержадмін. – Вінниця, 2013. – С. 78.

Катеринчук Микола Дмитрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Катеринчук_Микола_Дмитрович (дата звернення: 14.08.2016), вільний. – Назва з екрана.

20 95 років тому народився Вадим Клавдійович Олійник (20.11.1922, с. Велика Клітенка, нині Клітенка Хмільниц. р-ну – 05.04.1944, загинув у с. Дубове Ковел. р-ну Волин. обл., похований у м. Ковель), Герой Радянського Союзу. Відзначився в боях за звільнення Правобережної України.

Література:

Олійник Вадим Клавдійович : [Герой Рад. Союзу] // Хмільницькі світовиди : бібліогр. словник. – Вінниця, 2002. – С. 57–58.

Олійник Вадим Клавдійович // Життєві обрії. – 2009. – 20 берез. – С. 5.

Гальчак, С. Д. Олійник Вадим Клавдійович / С. Д. Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / С. Д. Гальчак. – Київ, 2010. – С. 143 : фот. 

21 115 років тому народився Віктор Гордійович Пивовар (21.11.1902, с. Борівка Чернівец. р-ну – 14.01.1945, Словаччина, похований у населеному пункті Гарадна), Герой Радянського Союзу. Відзначився в боях за визволення Чехословаччини.

Література:

Гальчак, С. Д. Пивовар Віктор Гордійович / С. Д. Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. – Київ, 2010. – С. 155 : фот. 

• День народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с. Боришківці Хмельниц. обл. – 03.07.2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), письменника, українського кобзаря, фольклориста. Довгий час жив і працював у смт Вороновиця, де й похований. На вшанування пам’яті В. М. Перепелюка тут раз на два роки проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності», а кожні 5 років у Вінниці проходить за такою ж назвою Всеукраїнський фестиваль.

Література:

Перепелюк, В. М. Вийшов кобзар з Поділля / В. Перепелюк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 276 с. іл.

Перепелюк, В. М. Кобзарські щоденники Володимира Перепелюка, 1951–1955 рр. / В. Перепелюк ; підгот. Г. Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2014. – 348 с. : фот.

Волошенюк, Г. Тарас Шевченко і Володимир Перепелюк / Г. Волошенюк // Світлиця. – 2014. – С. 56–58. – (Спец. вип.).

Терен, Н. Вийшов кобзар із Поділля : [про кобзаря-бандуриста В. Перепелюка] / Н. Терен // Вінниц. газ. – 2014. – 7 листоп. – С. 10.

Дем’яненко, В. Лунали «Струни вічності» : [про обл. фестиваль кобзар. мистецтва «Струни вічності»] / В. Дем’яненко // Поділ. зоря. – 2014. – 20 листоп. – С. 4. 

• Четверта річниця (21.11.2013) початку Революції гідності в Україні. Відповідно до Указу Президента України щорічно 21 листопада відзначається День Гідності та Свободи. Він був встановлений з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 р. та в листопаді 2013 р. – лютому 2014 р. постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. Понад 100 наших співвітчизників віддали за це свої життя.

Література та інтернет-ресурс:

Про День Гідності та Свободи [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 13.11.2014 № 872/2014 // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/18441.html (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

Революція гідності: хроніка остан. подій : [в Україні, на Вінниччині] // Поділ. край. – 2014. – 28 лют. – С. 1.

Кучер, О. Рік боротьби за право бути вільними і сильними. Рік після Майдану можна оцінювати по-різному: він приніс багато смертей і горя, але, водночас, загартував український народ, навчивши його твердо стояти за себе і свою свободу / О. Кучер // Місто. – 2015. – 18 лют. – С. 5.

Конончук, О. Рік війни за Незалежність : [про Революцію гідності] / О. Конончук // Поділ. край. – 2015. – 20 лют. – С. 2 : іл.

Євромайдан [Електронний ресурс] : [хроніка подій] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Євромайдан (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

Революція гідності [Електронний ресурс] : [хроніка подій] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Революція_гідності (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана. 

22 95 років тому народилася Любов Леонтіївна Громашевська (22.11.1922, с. Шендерівка, нині Могилів-Поділ. р-ну – 21.04.2009, м. Київ), вчений-біохімік, доктор медичних наук (1961), професор (1963), заслужений діяч науки УРСР (1983), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1987).

Література та інтернет-ресурс:

Сергєєва, Т. А. Громашевська Любов Леонтіївна / Т. А. Сергєєва // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 529 : фот.

Громашевська Любов Леонтіївна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Громашевська_Любов_Леонтіївна (дата звернення: 24.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

23 125 років тому народився Іван Софронович Хоменко (23.11.1892, м. Вінниця – 10.04.1981, о. Капрі, Італія), біблієзнавець, священик Української греко-католицької церкви, перекладач. Здійснив третій повний (римський) переклад Біблії українською мовою (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• День народження Родіона Андрійовича Скалецького (23.11.1899, с. Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, м. Київ), українського композитора, хорового диригента, фольклориста. Був організатором і керівником численних хорів на Вінниччині. З музичним світом обласного центру пов’язав майже 30 років свого життя. В обласному будинку народної творчості керував секцією самодіяльних композиторів. З 1959 р. – відповідальний секретар Вінницького відділення Музично-хорового товариства України. Автор майже 600 пісень, переважно хорових. На вшанування пам’яті митця у Бершаді щорічно проводиться фестиваль вокально-хорового мистецтва, присвячений Р. А. Скалецькому. Його іменем у Вінниці названо вулицю.

Література:

Машевцев, А. Пісенний вінок композитора : [Р. Скалецького] / А. Машевцев // Вінниц. відом. – 2008. – 21 трав. – С. 11 : фот.

Погончик, Г. Незнищенна пісня Скалецького / Г. Погончик // Вінниччина. – 2009. – 25 листоп. – С. 4 : фот.

Носальський, О. І. Слово про Родіона Скалецького / О. І. Носальський // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2014 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: О. Ю. Антонюк, Г. М. Авраменко. – Вінниця, 2013. – С. 271–275. 

• 95 років тому народився Кузьма Петрович Дерепа (23.11.1922, с. Плахо-Петрівка, нині Білокуракин. р-ну Луган. обл. – 01.04.2016, м. Вінниця), лікар-отоларинголог, доктор медичних наук (1968), професор (1968). Закінчив Вінницький медичний інститут (1954), де працював.

Література:

Процек, О. Г. Дерепа Кузьма Петрович / О. Г. Процек // Енциклопедія сучас. України. – Київ, 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 423–424 : фот.

Професор Кузьма Петрович Дерепа : (до 90-річчя від дня народж.) // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2013. – № 1. – С. 89–90. 

24 50 років тому народився Олександр Юрійович Дан (24.11.1967, м. Вінниця), педагог, історик, менеджер з адміністративної діяльності, краєзнавець. З 2005 року працює генеральним директором ТОВ «Украгровест» у м. Вінниця. Депутат Вінницької облради 5 скликання (2006), Вінницької міськради сьомого скликання (2015). Досліджує історію козацтва на Поділлі. Член Національної спілки краєзнавців України.

Література:

Дан, О. Ю. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648–1676 рр.) : монографія / О. Ю. Дан. – Київ : Стилос, 2004. – 288 с.

Гальчак, С. Д. Дан Олександр Юрійович / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / С. Д. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 540. – Бібліогр. в кінці ст. 

27 65 років тому народився Володимир Андрійович Тимошенко (27.11.1952, с. Конатківці Шаргород. р-ну), український правоохоронець, фахівець у галузі кримінології та національної безпеки, державний діяч, вчений. 1975 р. закінчив Він-ницький державний педагогічний інститут ім. М. Островського. Працював у громадських організаціях м. Вінниця, органах УКДБ УРСР по Вінницькій області. Відомий своєю діяльністю протидії наркобізнесу. Представник України в Комісії ООН з наркотичних засобів з червня 2013 р. До цього наш земляк очолював Державний комітет України з питань контролю за наркотиками.

Інтернет-ресурс:

Тимошенко Володимир Андрійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тимошенко_Володимир_Андрійович (дата звернення: 22.08.2016), вільний. – Назва з екрана. 

28 85 років від дня народження Зої Зосимівни Чорної (28.11.1932, с. Стіна Томашпіл. р-ну), фольклористки, етнографа, краєзнавця, організатора фольклорно-етнографічного ансамблю «Русава» с. Стіна Томашпільського району.

Література:

Одвічна Русава : етнографія та фольклор с. Стіна на Поділлі : кн. присвячується фольклористці З. З. Чорній / Вінниц. ОЦНТ. – Вінниця, 2003. – 224 с. : фот.

Гальчак, С. Д. Чорна Зоя Зосимівна / С. Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 822–823. – Бібліогр. в кінці ст.

• 65 років від дня народження Володимира Ізя-славовича Півторака (28.11.1952, с. Дружне Калинів. р-ну), доцента (1994), доктора медичних наук (1999), професора (2002) Він-ницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

Література:

Академік Півторак Володимир Ізяславович // Бібліографія вчених академії медико-технічних наук України : хронол. покажч. друков. пр. за період з 1990 по 2003 рік. – Хмельницький ; Вінниця, 2003. – С. 180–198 : фот.

Костюк, Г. Професор Півторак Володимир Ізяславович : до 60-річчя від дня народж. / Г. Костюк, М. Булько, М. Бурков // Клініч. анатомія та оператив. хірургія. – 2012. – Т. 11, № 4. – С. 141–142. 

• 60 років (1957) відтоді, як Указом Президії Верховної Ради УРСР Самгородоцький район приєднано до Козятинського.

Література:

Вільчинська, З. В. Відродження... : [з історії Самгородоц. р-ну, нині частина Козятин. р-ну] / З. В. Вільчинська // Вісн. Козятинщини. – 2010. – 2 верес. – С. 6.

Вільчинська, З. В. Наша історія. Адміністративно-територіальний устрій, суспільно-політична історія Козятинщини в контексті історії України з найдавніших часів до сьогодення / Зоя Вільчинська. – Вінниця : Вінниц. картогр. ф-ка, 2013. – 912 с. : карти, фот. – Бібліогр.: с. 890–893. – Зі змісту: Зміни в районній мережі в кінці 1950-х рр. – С. 636. 

Цього місяця виповнюється:

• 90 років (1927) з часу заснування Вінницької міської бібліотеки для дітей та юнацтва, нині обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 50 років тому (1967) заснований меморіальний Музей фольклору Г. Т. Танцюри в м. Гайсин (див. розширену довідку в кінці місяця).

Нещодавно було відзначено 100-річчя з часу публікації у Відні в 1903 р. першого перекладу Біблії українською мовою. Здійснив його, як відомо, Пантелеймон Куліш за співпраці із класиком нашої літератури Іваном Нечуєм-Левицьким та видатним фізиком і поліглотом Іваном Пулюєм.

Другий переклад належить Іванові Огієнку. Своєрідний духовний подвиг звершив також вінничанин професор Іван Хоменко, зробивши третій повний переклад Святого Письма.

Щасливі несподіванки не часто навідують навіть найзаповзятливіших краєзнавців. Та все ж трапляються справді хвилюючі знахідки. Ось одна з них.

В 1997 р. на кафедрі української літератури Вінницького педагогічного інституту (тепер університет ім. М. Коцюбинського) завершувалася робота над укладанням літературного словника Вінниччини «З-над Божої ріки», до якої був причетний і автор цих рядків.

Одного ранку я почув по радіо голос відомого вченого-мистецтвознавця і біблієзнавця професора Дмитра Степовика. Розповідав він про третій переклад Святого Письма українською мовою, що його виконав священик з Вінниччини о. Іван Хоменко. Це одразу заінтригувало: йшлося про мого однофамільця, до того ж перекладача та ще й земляка, отже, про постать, гідну згадки у майбутньому словнику. Біблія ж – одна з вершин світового письменства, і, як справедливо наголошує Д. Степовик, «та мова, якою перекладено Святе Письмо, вічна і незнищенна, які б інтриги проти неї не затівали вороги».

На жаль, в радіопередачі майже нічого не було сказано про о. Івана Хоменка. Де й коли він народився? Чи живий-здоровий? Яку мав освіту? Як склалася життєва доля цієї незвичайної людини?

На моє прохання розповісти докладніше про перекладача з Вінниччини Д. Степовик відповів через два місяці: був у відрядженні за кордоном. А тим часом рукопис словника «З-над Божої ріки» пішов виробництво. Я встиг включити до нього лише коротку, дуже неповну довідку про о. І. Хоменка на основі почутого по радіо.

Дмитро Власович надіслав ксерокопію своєї статті «Третій (римський) переклад Біблії українською мовою» (1996) про працю І. Хоменка. А в листі від 26 листопада 1997 р. зазначив: «На жаль, подробиць життя цього видатного богослова і перекладача я не знаю». Проте вихід є, обнадіяв учений, і порадив звернутися до Курії о. Василіян у Римі, яка організувала редагування і видання Святого Письма.

У липні 1998 р. до Вінниці надійшов люб’язний лист о. д-ра Порфирія Підручного, який відав у Курії науковими питаннями. Висловивши жаль з приводу того, що про о. Івана Хоменка «ще ніхто нічого не написав», він подав кілька цінних штрихів до характеристики нашого видатного земляка: «У 1963 р. я з ним жив кілька місяців у Римі. Він тоді їхав до Василіянського новіціяту в Мондері [Mnndare, Canada]. Це була надзвичайно освічена людина, з великою дозою козацького гумору. Ми його звали «Козаком з Хортиці». В Головному архіві Чину святого Василя Великого в Римі о. Порфирій Підручний розшукав і надіслав мені ксерокопії автобіографії о. Івана Хоменка, свідоцтва про його навчання в Київському університеті, некрологу та інших документів.

Вже вкотре довелося переконатися, що світ справді тісний, а віддалене в часі і просторі іноді стає поруч, несподівано входить у наше буденне життя. З надісланих документів з’ясувалося, що о. Іван Хоменко – уродженець Вінниці, нині на Старому місті живуть на прадідизні (ріг вулиці Московської і майдану 8 Березня) його близькі родичі, в тім числі його небога, а моя давня, ще з юнацьких років, приятелька, учителька-пенсіонерка Зоя Хоменко. З її допомогою пощастило зібрати цінні свідчення про о. Івана Хоменка. Його сестра у перших Олександра Хоменко (померла у 90-річному віці в 2001 р.) зокрема згадувала, що приїзди Івана до батьків були святом для всієї великої родини.

Був він високим, струнким і вродливим юнаком, привертав увагу своєю доброзичливістю й освіченістю, повагою до старших і любов’ю до дітей. Високе чоло, русявий хвилястий чуб, розумні сірі очі, які не раз опромінювала сонячна усмішка – таким залишився він у пам’яті й переказах інших родичів. Так, брати Постоловські – 85-річний Микола Костянтинович та 76-річний Андрій Костянтинович – розповідають, що їхній двоюрідний дядько знав багато мов, захоплювався книжками, у його великій бібліотеці були видання англійською, французькою, німецькою та іншими мовами, наукова література, зокрема з філології та математики.

На майдані 8 Березня (колишня «Царина») збереглася оселя, в якій народився перекладач Святого Письма. В наш час хату обклали цеглою, поміняли дах. Нині тут живе його небога Оксана Хоменко. Частково зберігся і сад, що його виплекали ще перші господарі.

У світ Іван Софронович прийшов 11 [23] листопада 1892 р. в родині міщанина, як сказано в документах, точніше, хлібороба, розважливого і дбайливого господаря Софрона Хоменка та його дружини Марії з роду Кревських.

Хрестив хлопчика священик церкви св. Миколая на Старому місті Павло Вікул, колишній учитель Михайла Коцюбинського у Шаргородській духовній школі. Варто згадати, що в другій половині 1880-х років, коли на Поділлі активізувався народницький рух, до якого був причетний і молодий письменник, він зблизився з о. Вікулом, людиною високоосвіченою, гуманною і демократичною, активним учасником громадського життя у Вінниці. Справді, як дивовижно перетинаються життєві стежки видатних людей!

У дружній працьовитій сім’ї Хоменків зростали четверо синів і дочка. Тут шанували народні звичаї, рідну мову, витав дух любові до поневоленої і зневаженої України. Батьки дбали про освіту дітей. Особливі надії покладали на Іванка, найстаршого із синів.

Після початково-парафіяльної школи він вступив до Він-ницької класичної гімназії, яку блискуче закінчив. Як обдарованого і старанного учня його звільнили від плати за навчання.

В 1913 р. юнак подав документи на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Крім здобуття обов’язкових занять, він багато працює самостійно: вивчає мови, історію України, рідне й світове письменство, поринає у громадську роботу. У березні 1914 p., коли патріотичні сили України відзначали 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка, І. Хоменко взяв активну участь у студентських демонстраціях протесту проти заборони вшановувати пам’ять великого поета.

Коли ж вибухнула Перша світова війна і на Південно-Західному фронті для російського війська склалася загрозлива ситуація, Київський університет був евакуйований на Схід, до м. Саратова. Опинився на чужині і наш земляк.

Після третього курсу він змушений був перервати навчання. В автобіографії, написаній 18 червня 1963 року, І. Хоменко так пояснив цей факт і подальші перипетії свого життя: «По поверненні до Києва внаслідок військових подій трудно було думати про науку в університеті і я пішов на село Юрківку біля Жмеринки, де став учителювати, мабуть, у першій на ті часи українській гімназії, що її мої університетські товариші були заснували. На жаль, тодішні бурхливі часи несприятливо відбилися на нашій гімназіяльній праці, і я вернувся до Києва».

Лютнева революція 1917 p., потужна хвиля національно-визвольного руху захопили юнака. Центральна Рада призначила його інструктором на Київщині, в обов’язки якого входило налагодження інформації про зміст тогочасних подій, роз’яснення політики уряду України, пробудження національної самосвідомості населення.

Іванові Хоменку, людині духовно багатій і щедрій, пощастило на зустрічі та співпрацю з відомими українськими діячами, які відіграли важливу роль у його долі. Так, за гетьмана Павла Скоропадського нашого земляка як знавця низки європейських мов запросили на роботу до Міністерства закордонних справ України. Невдовзі за сприяння відомого українського письменника, тоді прокурора Генерального суду Української держави Дмитра Марковича, він разом з послом України в Австрії В’ячеславом Липинським виїхав до Відня. Тут зробив спробу завершити вищу освіту: у вільний від служби в посольстві час відвідував лекції у місцевому університеті.

У столиці Австрії І. Хоменко познайомився з видатним церковним і громадським діячем, митрополитом Андреєм Шептицьким, який прийняв його до своєї Кам’янець-Подільської єпархії і направив у 1921 р. на філософсько-богословські студії до Риму. Спочатку навчався в Українській колегії, а з 1923 по 1925 р. – у Грецькій колегії св. Атанасія; здобув ступінь доктора філософії. У ті ж роки І. Хоменко відвідував також лекції в Папському Інституті східних студій.

У зв’язку з недугою спраглий до знань вінничанин змушений був виїхати на лікування до Австрії. Деякий час він жив у Франції та Швейцарії, в 1936 р. повернувся до Вічного міста, звідки його забрав із собою до Литви єпископ Бучис і в кафедральному соборі в м. Каунасі висвятив на диякона. З початком Другої світової війни І. Хоменко приїздить до Риму, закінчує богословські студії і 3 листопада 1940 р. приймає сан священика Української греко-католицької церкви.

Як засвідчують родичі, наш краянин упродовж 1920-х років підтримував зв’язки з батьками, допомагав їм матеріально. У розпал більшовицького терору, коли з-за кордону до Вінниці знову надійшов лист, Софрон Хоменко відніс послання в НКВС і зрікся сина, яким пишався потай до кінця свого життя. Своє ж рішення мотивував тим, що Іван зрадив православне віровчення, прийнявши греко-католицьке. Насправді ж батько хотів захистити інших дітей від репресій. Звісток від о. Івана більше не було... Та це не врятувало від загибелі в сталінських катівнях його брата Петра, директора однієї з вінницьких шкіл, за фахом математика. В атмосфері постійного страху жила вся родина. Скажемо тут, що за любов до України загинув і другий син С. Хоменка – Олександр: його стратили німецькі фашисти під час окупації Вінниці.

Щирий патріот, о. Іван Хоменко більшу частину свого нелегкого життя змушений був провести на чужині. Але ніколи не забував він рідного краю, тужив за ним, прагнув прислужитися йому. Тому і взявся за переклад Біблії (вже третій – після П. Куліша та І. Огієнка) українською мовою. Зважаючи на слабке здоров’я, оселився в 1949 р. на острові Капрі, що в Тірренському морі, поблизу Неаполя, куди свого часу тричі приїжджав на лікування наш славетний земляк Михайло Коцюбинський. Тут, на самоті, у спокійній обстановці молився за Україну й, не поспішаючи, під патронатом архієпископа УАПЦ Івана Бучка працював над перекладом Святого Письма. Покровитель української культури й науки, почесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, І. Бучко підтримував перекладача матеріально й морально, постачав йому найновішу наукову літературу, різномовні тексти Святого Письма тощо.

Першу редакцію перекладу о. Іван Хоменко виконав упродовж 1945–1957 років. Це був визначний здобуток українського перекладацького мистецтва, водночас новий крок у відтворенні Біблії, до того ж у повному обсязі, мовою нашого народу. Видано його під назвою «Святе Письмо Старого та Нового завіту» в 1963 р. в Римі заходами отців чернечого греко-католицького Чину святого Василя Великого (ЧСВВ).

Книги Старого Заповіту він переклав за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами так званого «першого канону», що їх визнають усі помісні Церкви (православні, католицькі, протестантські) як богонатхненні, а також за книгами «другого канону» (Товита, Юдити, Перша книга Макавеїв, Друга книга Макавеїв, Мудрости, Сираха, Варуха, лист Єремії), які з точки зору православних і протестантських біблієзнавців є апокрифами. Внаслідок цього в третьому українському перекладі Біблії маємо аж 47 книг, отже, на 8 більше, ніж у Кулішевому та Огієнковому.

Заслугою о. Івана Хоменка є те, що він, як зауважив професор Д. Степовик, скористався славетними кумранськими рукописами, саме тоді (в 1947–1959 р.) знайденими в печерах Хірбст Кумран та інших місцях поблизу Мертвого моря, за 25 км на схід від Єрусалима. Ці документи, складені задовго до нашої ери різними мовами, пролили додаткове світло на історію біблійних текстів, їхню автентичність і богонатхненність. Адже серед них виявлено також майже увесь текст Біблії.

Перекладаючи книги Нового Заповіту, наш земляк користувався так званими критичними текстами, тобто реконструйованими на основі порівнянь і зіставлень з первісними текстами Євангелій, що збереглися у Папському Біблійному Інституті.

Наукова громадськість високо оцінила 12-річну працю о. Івана Хоменка, «доброго знавця єврейської, грецької, латинської та новітніх мов: французької, англійської, німецької, італійської тощо, які були допоміжними у використанні багатої біблійної літератури», як було сказано у передмові до названого видання. І хоч нині в Україні вийшов новий, четвертий переклад Святого Письма, це не применшує значення подвижницької праці уродженця Вінниці.

Іван Хоменко тонко відчував мелодику і барви рідного слова, володів його лексичним розмаїттям і виражальними засобами. Він доклав усіх зусиль, щоб Святе Письмо належно зазвучало мовою українського народу. При цьому з почуттям міри черпав з мовної та фольклорної скарбниці дорогої йому Вінниччини, образ якої він беріг у своєму серці. Мовно-стилістичне редагування його перекладу здійснили добре знані в українській діаспорі на Заході, а зараз і в Україні письменники Василь Барка, Ігор Костецький та Михайло Орест (Зеров). Нам приємно, що два останні з них своїм життям і творчістю також пов’язані були з містом над Бугом.

10 квітня 1981 р. о. Івана Хоменка не стало. Помер і похований він на острові Капрі, на далекій чужині.

І хочеться вірити, що тепер, у вільній Україні, вшанують цього земляка-патріота і в рідному краї.

Б. В. Хоменко

(Передрук: Хоменко, Б. У храмі рідного слова : ст., нариси та рец. / Б. Хоменко. – Вінниця, 2008. – С. 186–191). 

Література

Лисий, А. К. Іван Хоменко – подвижник віри і науки / А. К. Лисий // Наук. зап. Серія : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – 2004. – Вип. 8. – С. 260–262.

Хоменко, Б. Перекладач Святого Письма з Вінниці : [про проф. І. Хоменка] / Б. Хоменко // Укр. культура. – 2004. – № 6–7. – С. 32–33 : фот. ; Хоменко, Б. У храмі рідного слова : ст., нариси та рец. / Б. Хоменко. – С. 186–191.

Лисий, А. Перекладач Біблії Іван Хоменко народився у Вінниці / А. Лисий, Б. Хоменко // Поділ. порадниця. – 2006. – 13 верес. – С. 8.

Гудзик, К. Іван Хоменко – людина, яка все життя перекладає Біблію / К. Гудзик // День. – 2007. – 6 квіт. – 6.

Орлик, А. Чи буде на Старому місті площа Івана Хоменка / А. Орлик // 20 хвилин. – 2007. – 1 серп. –С. 7.

Базидевич, М. Ковчег прадідуся Івана : [про Івана Хоменка та його сім’ю розповідає аспірантка ф-ту соціал. антропології Держ. ун-ту штату Нью-Йорк у м. Олбані] / М. Базидевич ; записав В. Остапов // Пульсуючі джерела. – 2008. – 27 жовт. – С. 3. 

У листопаді 2017 року бібліотека відзначатиме 90-річний ювілей від часу заснування. Сьогодні це сучасний культурний заклад з 120-тисячним фондом, великою кількістю дитячих журналів та газет, затишними читальними залами, електронними базами даних, Інтернет-центром та цікавими подіями і заходами. Щорічно понад 12 тисяч дітей та їх наставників користуються бібліотечними послугами, відвідують масові заходи, працюють в Інтернет-центрі.

Хоча офіційною датою створення бібліотеки вважається листопад 1927 року, свою історію вона розпочала в 1923-му.

Саме тоді в міській Гоголівській бібліотеці (зараз Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва) був організований дитячий відділ з фондом 100 книг, якими користувалися 454 школярі і 101 дошкільник. Дітей обслуговували тричі на тиждень лише впродовж однієї години. Через 4 роки відбулося офіційне відкриття міської дитячої бібліотеки в окремому приміщенні з фондом 1600 книг і трьома працівниками у штаті. Через брак місця бібліотека проводила тільки обмін книг, а читальний зал був створений у 1930 році.

У 1932 році Вінницька міська бібліотека отримує статус обласної для дітей та юнацтва, що розширило не тільки її можливості, а й маленьких жителів області. Фонд виріс до 15 тис. примірників, відкрилися абонементи для молодших читачів та старшокласників, відділ єврейської літератури. З 1936 року розпочалося заочне обслуговування сільських дітей.

До початку 1941 року фонд виріс більш як у три рази і становив 51, 5 тисяч примірників книг, у штаті працювали 18 бібліотекарів та 7 технічних працівників. Бібліотека розташовувалась на першому поверсі будинку, в якому зараз знаходиться готель «Франція».

У роки гітлерівської окупації частину фонду працівники переховували у своїх домівках, а решта була вивезена в «Мури», де бібліотека працювала до 1944 року. Вдалося зберегти лише 14 тис. книг. У квітні 1944 року за рішенням міськвиконкому бібліотеці було виділено напівзруйноване приміщення по вул. Соборній, де знаходиться вона і зараз. Саме тут бібліотекарі не тільки відновлювали свою бібліотеку й активно сприяли відновленню і створенню мережі дитячих бібліотек в області, а й обслуговували читачів, проводили творчі акції.

У 1950 році вперше відбувся Тиждень дитячої книги. Він став традиційним і проходить до сьогодні як Тиждень дитячого читання. У фондах бібліотеки зберігаються сотні книжок з автографами письменників, які були його гостями.

У 1956 році з нагоди 100-літнього ювілею Івана Франка бібліотеці присвоєно його ім’я, яке вона носить і зараз.

З 1962 року книгозбірня стала бібліотекою для дітей, хоча її послугами користуються студенти, вчителі, викладачі вузів, батьки.

У 2008 році, у зв’язку з будівництвом торгово-розважального центру, частину приміщення бібліотеки реконструйовано, зроблений ремонт, встановлено автономне опалення, придбані нові меблі. Свій простір тепер має ляльковий клуб «Петрушка», який діє в бібліотеці майже 30 років.

Бібліотека змінила своє обличчя, посучаснішала. Окрім традиційних книг і журналів, у її фондах є документи на електронних носіях, мультимедійне обладнання, до послуг користувачів – безкоштовний Інтернет. У бібліотеці кожен може знайти собі заняття. Тут діють, крім лялькового, гурток бісероплетіння «Фантазія», мистецький – «Мозаїка», природничий – «Друзі природи» та ін. Педагоги та творчі працівники старшого покоління об’єдналися в літературно-мистецьку світлицю ім. Є. Гуцала «Подільська хризантема».

Творча співпраця об’єднує бібліотекарів з обласною організацією Товариства Червоного Хреста, реабілітаційним центром «Промінь», з центром дитячої творчості «Барви України», підлітковим клубом «Аліса», з соціальною службою «Віфанія». Частими гостями бібліотеки є й письменники Т. Яковенко, О. Вітенко, Т. Пакалюк. З далекого Ізраїлю спілкується зі своїми шанувальниками дитячий письменник Григорій Усач.

Т. А. Мрищук

Література

Кваша, С. П. Історія Вінницької державної бібліотеки для дітей [1923–1993 рр.]. / С. П. Кваша. – Вінниця, 1996. – 142 с.

Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка // Він-ниччина бібліотечна : довідник / авт. кол.: В. Ф. Циганюк (керівник) ; уклад.: П. І. Цимбалюк, І. М. Журавлівський. – Вінниця. 2003. – С. 26–27 : фот.

Мрищук, Т. А. Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка : листопад 1927 : (до 80-річчя з дня відкриття) / Т. А. Мрищук // «Земле моя, запашна, барвінкова» : Календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – С. 159–161.

Мрищук, Т. Новий вигляд бібліотеки ім. І. Франка / Т. Мрищук // Вінниц. газ. – 2007. – 24 лип.

Барський, М. Театр у… бібліотеці : нетрадиц. спосіб залучення читачів використовують у дит. б-ці ім. І. Франка / Михайло Барський // Вінниц. газ. – 2010. – 12 листоп. – С. 9.

Присяжнюк, В. Вхід до бібліотеки через театр [про ляльк. гурток «Петрушка»] / Володимир Присяжнюк // Свобода слова : незалеж. газ. – 2010. – 24 листоп. – С. 2.

Куц, І. В дитячу бібліотеку… поспівати караоке / Інга Куц // RIA. – 2011. – № 5. – С. 28.

Жмурко, І. Дім, де навчають мислити : 85 років тому почала писати свою історію Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка / І. Жмурко // Вінничанка. – 2012. – № 11. – С. 5.

Єрофєєва, С. Світлицю Євгена Гуцала у Вінниці назвали на честь квітки / С. Єрофєєва // 33-й канал. – 2013. – 9 січ. – С. 14

Сегеда, Ю. «На крилах мрій» лине в сучасну літературу юна поетеса з Юрківки : [про презентацію кн. І. Гнатюк в б-ці] / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2013. – 19 черв. – С. 14.

Приймачик, Ф. Нас об’єднав Євген Гуцало / Фаїна Приймачик// Вінниччина. – 2015. – 9 січ. – С. 9.

Гнат Трохимович Танцюра – український фольклорист, етнограф і педагог – належить до видатних збирачів усної народної творчості.

Народився 10 червня 1901 року в селі Зятківцях Гайсинського повіту Кам’янець-Подільської губернії (нині Гайсинського району Вінницької області) в багатодітній малоземельній сім’ї хліборобів-ткачів.

У 1912 році закінчив церковно-приходську школу, а в перші роки радянської влади – Зятковецьку трудову семирічну школу й педагогічні курси в м. Гайсин, і з вересня 1921 року був призначений учителем у рідне село. Деякий час працював вихователем Гайсинського і Дашівського дитячих будинків. 1928 року вступив до Харківського музично-драматичного інституту, але через хворобу (гемофілію) був змушений залишити навчання й повернутися в Зятківці. 1932 року заочно закінчив мовно-літературний факультет Вінницького інституту соціального виховання (нині педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського), працював учителем середньої школи в селі Клебань Тульчинського району на Вінниччині. З 1944 до 1951 рр. – викладач української мови та літератури Гайсинської середньої школи № 4.

Першу цеглинку любові до народної творчості заклала сім’я. Тут любили слухати голосне читання художньої літератури, співати хором. Перші записи фольклору Гнат Танцюра почав робити в 1916 році, коли йому виповнилось 15 років. Він не лише записував пісні, поговірки, загадки, а й вивчав етнографічний матеріал свого села.

Рукописна збирацька спадщина Г. Танцюри надзвичайно багата і різноманітна в жанровому плані. Упродовж сорока шести років збирач записав близько п’яти тисяч пісень, 929 казок, легенд та анекдотів, 1536 прислів’їв та приказок, 615 загадок, 144 танці, сотні замовлянь, голосінь, повір’їв, рецептів народної медицини.

Від обдарованої народної співачки Явдохи Микитівни Сивак (Зуїхи) фольклорист записав і підготував до друку 1008 пісень, 156 загадок, байок, переказів і чимало іншого етнографічного матеріалу. Книга «Пісні Явдохи Зуїхи» побачила світ вже після смерті Гната Танцюри. Це поетичний пам’ятник талановитій дочці українського народу, яка обезсмертила славне ім’я Танцюри. Такого аналога не знайти в усій світовій фольклористиці.

Про гарячу любов наших сучасників до знатного фольклориста, вшанування його пам’яті свідчить той факт, що 10 березня 1990 року було урочисто відкрито музей-садибу, з тих пір до нього не заростає стежка.

Музей видатного фольклориста і етнографа України Гната Трохимовича Танцюри – це культурно-освітній осередок із вивчення та популяризації усної народної творчості, народознавства, пісенного багатства Гайсинщини.

Робота зі створення меморіального музею в будинку, де Г. Т. Танцюра жив і працював з 1944 до останніх днів свого життя, розпочалась після смерті фольклориста в 1962 році.

12 березня 1964 року на будинку, де жив Гнат Танцюра, було відкрито меморіальну дошку.

3 листопада 1967 року в приміщенні районного Будинку культури відкрито музейну кімнату Г. Т. Танцюри.

У підготовці до відкриття музею брали активну участь дружина Г. Т. Танцюри Тамара Іванівна; професор, голова обласного товариства з охорони пам’ятників історії і культури В. М. Борщевський; доцент кафедри української літератури Вінницького педінституту ім. М. Островського, доктор філологічних наук А. П. Коржупова; відповідальний секретар обласного товариства з охорони пам’ятників історії і культури І. Г. Паламар; науковий працівник Вінницького музею М. М. Коцюбинського О. С. Волохатик.

Всі ці зусилля увінчались відкриттям музею-садиби Г. Т. Танцюри.

В експозиції музею – найважливіша та найцінніша частина спадку видатного українського фольклориста Г. Т. Танцюри – записані ним численні зразки народної творчості. Присвятивши своє життя їхньому збереженню, вивченню та пропагуванню, він з самого початку своєї діяльності приділяв належну увагу тому, щоб результати його праці стали відомими широкому громадському загалу. Перша книжка з записами текстів та нот народних пісень «Жіноча доля в народних піснях» була видана в столичному Харкові ще 1930 року. «Пісні Явдохи Зуїхи» – видатну пам’ятку не лише української народної пісенності, але й творчого подвигу нашого славетного земляка – було підготовлено до друку Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР вже після смерті Г. Т. Танцюри, в 1965 році. Не згасав зацікавлений інтерес фахівців та пересічних поціновувачів фольклору до матеріалів танцюрівського архіву і в наступні десятиріччя. Його музей по праву пишається тим, що має унікальну можливість ознайомити відвідувачів як з усіма надрукованими працями Г. Т. Танцюри, так і з рукописами, котрі ще не надруковані.

Інша вагома частина експонатів, епістолярна спадщина Г. Танцюри, налічує близько 700 листів: від колишніх учнів, друзів, земляків, вчених-фольклористів ІМФЕ АН УРСР.

У музеї знаходиться унікальний експонат – фісгармонія. Батько Г. Т. Танцюри мріяв про те, щоб син віддався справі, яка споконвіків була найголовнішою для Танцюр, – хліборобству. Та дарма Трохим Іванович наділив сину шматок землі. Наділ Гнат продав, допомогли грішми сестри, і він купив у польському костьолі села Куни свою найбільшу втіху, найпершого помічника – фісгармонію.

Старенький, з вичовганими мідними педалями інструмент багато перечув і перебачив на своєму віку: схилені коліна бачив, чув нестримувані голосіння старців, піснеспіви калік. На ньому грали безсмертні твори Моцарта, Баха. Прислужився і Гнату Танцюрі: на ньому перевіряв фольклорист тотожність зроблених ним записів до їх справжнього звучання.

Реліквії життя Г. Т. Танцюри розповідають про працю видатного фольклориста, етнографа, педагога. Тут можна побачити особисті речі, рукописи, друковані видання світлини, вишивки. Оживають записи з книг Г. Танцюри.

Експонати музею характеризують ставлення подолян до пам’яті славетного земляка, який зберіг для нас і прийдешніх поколінь чудові перлини усної народної творчості. За роки існування музею фонди збагатилися репродукцією картини художника О. П. Олійника «Ювілей фольклориста Г. Танцюри». У подарунок передав книги ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР. У «Піснях літературного походження» використано ряд цікавих записів Г. Танцюри. В монографії О. А. Правдюка «Українська музична фольклористика» дано високу оцінку діяльності фольклориста. Гайсинська вишивальниця Ніна Шабаліна подарувала музеєві великий портрет Г. Танцюри, вигаптуваний на полотні. Нині в експозиції музею більше 4 тисяч музейних предметів.

У музеї-садибі фольклориста вчителі проводять заняття з народознавства та літератури. Часті відвідувачі музею – студенти, учнівська молодь, військовослужбовці, гості міста.

Ці екскурсії сприяють поглибленню вивчення рідної мови, усної народної творчості, етнографії, всього прекрасного, що передав у первозданній красі для майбутніх поколінь Г. Танцюра.

Музей фольклору – активний учасник Всеукраїнських фестивалів-конкурсів автентичних колективів та обласних конкурсів фольклору на приз Гната Танцюри.

Справа увічнення праці Г. Т. Танцюри згуртувала всіх, хто щиро захоплюється українськими народними піснями і від душі завдячує відомому їх збирачеві – гордості української фольклористики.

Н. Г. Громова

Література

Музей фольклору Г. Т. Танцюри : [м. Гайсин] // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – С. 66 : фот.

Народный музей фольклора Игната Танцюры // Афиша города Винницы. – 2012. – № 5. – С. 37 : кольор. фот.

3 160 років від дня народження Джозефа Конрада (справж. – Юзеф Теодор Конрад Коженьовський) (03.12.1857, м. Бердичів – 03.08.1924, Бішопсборн, Англія), англійського письменника-мариніста польського походження. У деяких його творах відображена Україна. Дитячі роки провів у дядька в с. Новофастів, нині Погребищенського району.

Література:

Гальчак, С. Подільські сторінки в біографіях Джозефа Конрада та Марка Соколовського / Сергій Гальчак // Україна і Польща: історичне сусідство : матеріали Міжнар. наук. конф. 17–18 трав. 2012 р. / відп. ред. Ю. Зінько. – Вінниця, 2012. – С. 245–255. – Бібліогр. в кінці ст.

Мельник, В. Невільник честі : [про Джозефа Конрада та його перебування на Поділлі] / Віктор Мельник // Літературними стежками Поділля : шістнадцять нарисів та одне інтерв’ю / Віктор Мельник. – Вінниця, 2014. – С. 49–57 : іл.

Нові імена в назвах вулиць міста Вінниці: [одна з них носитиме ім’я Джозефа Конрада] // Новини Вінниччини. – 2016. – 20 квіт. – С. 15 : фот. 

• 60 років від дня народження Леоніда Івановича Власика (03.12.1957, с. Сказинці Могилів-Поділ. р-ну), токсиколога-гігієніста, доктора медичних наук, професора. Від 1994 р. працює директором Чернівецького НДІ медико-екологічних проблем.

Література:

Білоус, В. І. Власик Леонід Іванович / В. І. Білоус // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 659–660 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

5 100 років тому народився Савелій Іванович Бойко (05.12.1917, с. Флорине Бершад. р-ну – ?), військовик, Герой Радянського Союзу. Особливо відзначився у боях наприкінці вій-ни в квітні 1945 р.

Література:

Гальчак, С. Бойко Савелій Іванович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 34 : портр.

Мосієнко, С. В. Бойко Савелій Іванович / С. В. Мосієнко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 197. 

5–6 85 років тому (1932) відбувся І обласний з’їзд винахідників Вінниччини, в якому взяли участь понад 60 делегатів.

Література:

Волос, В. Вінничанин зробив революцію в науці : [Л. О. Жданович винайшов четвертий та п’ятий стан води, а також сконструював прилади, які зможуть вирішити енергетич. проблему України] / Владислава Волос // Вінниччина. – 2011. – 23 берез. – С. 2 : фот.

Мозговой, В. Студент из Винницы Дмитрий Кривой придумал бездымную печку : [студент ВНТУ створив для АТО робота-розвідника та бездим. буржуйку] / Владимир Мозговой // Вінниц. реалії. – 2014. – 3 груд. – С. 9.

Сегеда, Ю. Вінницький проект з електронного урядування переміг на міжнародному конгресі : громад. орг. «Подільська агенція регіонального розвитку» здобула голов. приз в номінації «Належне управління» на конкурсі кращих проектів транскордон. співпраці, що відбувся у пол. місті Люблін / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2013. – 16 жовт. – С. 4 : фот. 

6 80 років тому народився Станіслав Йосипович Ткаченко (06.12.1937, м. Донецьк), фахівець у галузі теплоенергетики, доктор технічних наук (1988), професор (1989). Заслужений працівник освіти України (1999). З 1962 р. працює у Вінницькому національному технічному університеті.

Інтернет-ресурс:

Ткаченко Станіслав Йосипович [Електронний ресурс] // Книга педагогічної слави України : Присвячується славним педагогам, майстрам освітян. справи : офіц. сайт. – Режим доступу: kps-ua.net/2010/vinnicka/tkachenko-stanislav-josipovich (дата звернення: 13.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

• 80 років від дня народження Георгія Яковича Шкляревського (06.12.1937, Вінниця), українського кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України (2002). Член Національної спілки кінематографістів України. З 1998 р. викладав у Національному університеті культури і мистецтв.

Інтернет-ресурс:

Шкляревський Георгій Якович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/.../Шкляревський_Георгій_Якович (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

8 110 років від дня народження Климентія Яко-вича Домінчена (08.12.1907, с. Студена, нині Піщан. р-ну – 06.03.1993, м. Київ), українського композитора, диригента, народного артиста України. Лауреат державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1986 р.).

Література:

Гнатюк, Н. Шевченківські лауреати – наші земляки : [в т. ч. К. Я. Домінчен] / Ніна Гнатюк // Вінниц. край. – 2014. – № Ювілейний. – С. 97–99.

Головащенко, М. І. Домінчен Климентій Якович / М. І. Головащенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 252–253 : фот. 

9 60 років від дня народження Олександра Григоровича Височанського (09.12.1957, с. Антонівка Томашпіл. р-ну), українського поета. Лауреат літературної премії ім. С. В. Руданського (1995). Член НСПУ з 1999 р.

Література:

Машевцев, А. Україна сміється і не здається : [про Всеукр. літ.-мистец. свято гумору і сатири ім. С. Руданського. О. Височанський – голова Вінниц. куреня гумористів та сатириків] // Вінниччина. – 2015. – 23 січ. – С. 8.

Височанський Олександр Григорович : [біогр. довідка та поезія] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид. : до 45-річчя обл. орг. Нац. спілки письменників України / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 32–34. : фот.

 

12 95 років тому народився Андрій Романович Дудник (12.12.1922, с. Лозова Шаргород. р-ну – 01.06.1987, там само), військовик, повний кавалер ордена Слави (1944, двічі 1945).

Література:

Гальчак, С. Переступали поріг визволителями : рядовий Дудник Андрій Романович / Сергій Гальчак // Ступені мужності / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. і перероб. – 2012. – С. 74–77 : портр.

Нагребецький, А. Н. Дудник Андрій Романович : [корот. біогр. довідка] / А. Н. Нагребецький // Ветерани Шаргородщини в роки Великої Вітчизняної війни / А. Н. Нагребецький. – Вінниця, 2005. – С. 149–151 : фот.

Цуркань, І. У. Дудник Андрій Романович / І. У. Цуркань // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. Додаток : А-Г. – С. 512 : фот. 

13 140 років від дня народження Миколи Дмитровича Леонтовича (13.12.1877, с. Монастирок, нині Немирів. р-ну – 23.01.1921, с. Марківка, нині Теплиц. р-ну), українського композитора, хорового диригента, педагога, фольклориста (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 80 років від дня народження Андрія Йосиповича Лучка (13.12.1937, с. Малі Низгірці Житомир. обл. – 02.02.2009, м. Вінниця), фахівця бібліотечної справи, заслуженого працівника культури УРСР (1987), директора Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва (1974–1999).

Література:

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : монографія. – Вінниця, 2007. – 311 с. – Зі змісту: [Про А. Й. Лучка]. – С. 102, 105, 106, 111, 117, 118, 140, 165, 193, 195, 196, 208, 209, 215, 227, 234, 239, 241, 243.

Цимбалюк, П. І. Відданий бібліотечній справі : (до 75-ї річниці від дня народж. А. Й. Лучка…) / П. І. Цимбалюк // Знамен. і пам’ят. дати Вінниччини 2012 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 207–211. – Бібліо-гр.: с. 211.

Відданий бібліотечній справі : до 75-річчя від дня народж. А. Й. Лучка – бібліотекознавця, колишнього директора ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, заслуж. працівника культури України (13.12.1937–03.02.2009) : зб. матеріалів / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. текстів і упоряд. П. І. Цимбалюк ; уклад. бібліогр. Г. М. Авраменко ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 116 с. : кольор. вкл. 4 с. – Бібліогр.: с. 102–115. – (Діячі культури і мистецтв краю). 

14 95 років тому народився Андрій Григорович Цимбалюк (14.12.1922, с. Багринівці Літин. р-ну – 03.10.1943, с. Григорівка Канів. р-ну Черкас. обл.), Герой Радянського Союзу. Відзначився у боях за Дніпро.

Література:

Гальчак, С. Цимбалюк Андрій Григорович / Сергій Гальчак // Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродженці Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / Сергій Гальчак. – Київ, 2010. – С. 210 : портр.

Тимчишин, В. На висоті 245 : [про подвиг артилериста А. Г. Цимбалюка при форсуванні Дніпра] / В. Тимчишин // Літин. вісн. –2010. – 15 квіт. – С. 3. 

• 85 років тому народився Наум Семенович Калиновський (14.12.1932, м. Вінниця – 09.05.2011, Німеччина), музикант, скрипаль, засновник музичної династії Калиновських, заслужений артист України. Від 1953 р. – викладач Вінницької музичної школи, від 1958 р. – училища культури і мистецтв. Водночас – артист Вінницької обласної філармонії.

Література:

Кушка, Н. М. Калиновський Наум Семенович / Н. М. Кушка // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 44 : фот.

Кушка, Н. М. Коли музика – покликання : [про вінниц. педагога, скрипаля Н. С. Калиновського] / Н. М. Кушка // Поділ. джерела : єврейс. альм. – Вінниця, 2012. – № 2 : Шалом, Віннице! – С. 168–170. 

• 80 років тому народився Степан Іванович Іщук (14.12.1937, с. Івча Літин. р-ну), український економіко-географ, доктор географічних наук (1996), професор КНУ ім. Тараса Шевченка (1997), академік Академії наук вищої освіти України. Заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Література та інтернет-ресурс:

До 70-річчя С. І. Іщука // Укр. геогр. журн. – 2008. – № 1. – С. 87.

Шищенко, П. Г. Іщук Степан Іванович / П. Г. Шищенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 606 : фот.

Іщук Степан Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іщук_Степан_Іванович (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

15 75 років від дня народження Олега Карповича Довбощука (15.12.1942, с. Брицьке Липовец. р-ну), живописця, графіка, художника-оформлювача.

Література та інтернет-ресурс:

Мовчанюк, Г. П. Довбощук Олег Карпович / Г. П. Мовчанюк // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя. – С. 168 : фот.

Мороз, О. Виставка у «співавторстві» : персон. вист. відом. вінниц. худож. О. Довбощука «Відчуття та інтерпре-тації» презентувалася в Регіон. центрі сучас. мистецтва «Арт-Шик» / Оксана Мороз // Вінниц. газ. – 2015. – 17 листоп. – С. 7 : фот.

Довбощук Олег [Електронний ресурс] : [персон. вист. худож.] // Галерея «Інтер-Шик» : офіц. сайт. – Режим доступу: http://intershik.com/gallery/hudozhniki/233-2011-07-02-13-41-58 (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

17 70 років від дня народження Миколи Івановича Сметанського (17.12.1947, с. Сокілець Немирів. р-ну – 18.12.2013), доктора педагогічних наук, професора, завідувача кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського (1987–2008). Завідував кафедрою соціальної роботи Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». Відмінник освіти України (2002).

Інтернет-ресурс:

Сметанський Микола Іванович [Електронний ресурс] // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : офіц. сайт. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/Nzvdpu/smetansky.html (дата звернення: 08.08.2016), вільний. – Назва з титул. екрана. 

• 60 років від дня народження Івана Івановича Горобчука (17.12.1957, с. Мончин Погребищ. р-ну), живописця, заслуженого майстра народної творчості України (2009), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2004).

Література:

Виставка іконопису Івана Горобчука «Митця народного духовнії святині», присвячена 1025-літтю Хрещення Русі // Світлиця. – 2013. – № 3. – С. 62 : кольор. фот.

Журунова, Т. Г. Горобчук Іван Іванович / Т. Г. Журунова // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 281–282 : фот.

18 65 років від дня народження Лариси Федорівни Колесник (18.12.1952, с. Ободівка Тростянец. р-ну), письменниці, члена НСПУ (2005).

Література:

Подолинний, А. М. Колесник Лариса Федорівна / А. М. Подолинний // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 27 : фот.

Колесник Лариса Федорівна : [біогр. довідка та поезія] // Митці слова Вінниччини : довід.-хрестомат. вид. : до 45-річчя обл. орг. НСПУ / Асоц. б-к Вінниччини, обл. орг. НСПУ ; упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 117–119 : фот. 

20 85 років від дня народження Бориса Олексійовича Зелінського (20.12.1932, с. Мала Чернявка, нині Ружин. р-ну Житомир. обл. – 01.01.2001, м. Вінниця), лікаря-ендокринолога, доктора медичних наук (1972), професора (1974). Від 1958 р. працював у Вінницькому медичному інституті, нині Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова.

Література:

Власенко, М. В. Зелінський Борис Олексійович / М. В. Власенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 516–517 : портр.

Пам’яті Бориса Олексійовича Зелінського присвячується : [виступи учасників наук.-практ. конф. «Ендокринологія сучасна і майбутня», присвяч. 80-річчю від дня народж. проф. Б. О. Зелінського, яка відбулася у Вінниці в груд. 2012 р.] // Здо-ров’я України. – 2013. – 19 квіт. – С. 13–14. – Електрон. версія. – Режим доступу: health-ua.com/pics/pdf/ZU_2013_Endo_1/13-14.pdf (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

22 День народження Насті Андріанівни Присяжнюк (22.12.1894, м. Погребище – 08.06.1987, там само), педагога, фольклористки, етнографа, краєзнавця. У 20-ті роки ХХ ст. розпочала систематичну фольклористичну роботу: записала погребищенське весілля з усіма обрядами і піснями (650 пісень), зібрала сотні пісень інших жанрів. Підсумком її творчої праці став збірник «Пісні Поділля» (1976). Значну кількість записів Н. Присяжнюк опублікувала в різних томах серії «Українська народна творчість». Щорічно у Погребищенському районі проводиться свято фольклору «Світанки над Россю», яке присвячується пам’яті видатної землячки.

Література:

Настя Присяжнюк : бібліогр. покажч. : до 100-річчя від дня народж. / уклад. О. Г. Ніколаєць ; авт. передм. А. М. Подолинний ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. А. Й. Лучко ; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 1994. – 24 с.

Волошенюк, Г. Л. Народної ниви жниця Настя Присяжнюк / Г. Л. Волошенюк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 180 с. : фот.

Скрипник, В. Музей фольклористки, де зібрано шість тисяч пісень і чотири тисячі казок : [відкрито у м. Погребище] / В. Скрипник // Голос України. – 2012. – 25 жовт. – С. 20. 

• 110 років від дня народження Євдокії Яківни Рачкевич (22.12.1907, с. Наддністрянське Мурованокуриловец. р-ну – 07.01.1975), комісара авіаполку, підполковника, першої жінки в Радянському Союзі, яка закінчила військову академію.

Література та інтернет-ресурс:

Барабан, В. З орлиного племені : [про Докію Яківну Рачкевич] / В. Барабан // Поділ. зоря. – 2005. – 19 лют. – С. 3.

Славна землячка : [Д. Я. Рачкевич] // Комсом. плем’я. – 1968. – 30 берез.

Рачкевич Евдокия Яковлевна (1907–1975) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://letunij.narod.ru/Komissar1.html (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

24 70 років тому народився Віктор Борисович Петров (24.12.1947, м. Вінниця), український політик, інженер-механік, кандидат технічних наук, доцент Вінницького державного технічного університету. Народний депутат України 3, 4 скликань, депутат Вінницької обласної Ради 2, 5 скликань.

Література та інтернет-ресурс:

Петров, В. У кожній хаті – своя правда : [інтерв’ю з нар. деп. України] / В. Петров ; записав О. Дмитрук // Вінниц. газ. – 2004. – 4 черв. – С. 10 : фот.

Петров Віктор Борисович [Електронний ресурс] // Wiki Чиновника : офіц. сайт. – Режим доступу: chynovnyky.wikiua.org/index.php/Петров_Віктор_Борисович (дата звернення: 23.06.2016), вільний. – Назва з екрана. 

26 90 років тому народилася Феофіла Гаврилівна Бабіна (26.12.1927 с. Безводне Ямпіл. р-ну – 06.02.2009), Герой Соціалістичної Праці (1973). Працювала дояркою в Моївському радгоспі Ямпільського району.

Література:

Бабіна Феофіла Гаврилівна / підгот.: А. Тіманова, Г. Шалінська // Повій, вітре… або Тіні незабутих предків. Про село Борівку і його людей / В. Вітковський. – Вінниця, 2013. – С. 101–102 : портр. 

28 110 років від дня народження Василя Олексійовича Горецького (28.12.1907, с. Заливанщина, нині Калинів. р-ну – 05.03.1979, м. Львів), геолога, стратиграфа-палеонтолога, доктора геолого-мінеральних наук (1965), професора (1966). Учасник Другої світової війни.

Література:

Лещух, Р. Й. Горецький Василь Олексійович / Р. Й. Лещух // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 254 : фот. 

29 60 років від дня народження Наталії Петрівни Векленко (29.12.1957, м. Жмеринка), співачки, заслуженої артистки України (1992). Від 1987 р. – солістка Вінницької філармонії.

Література:

Клепіков, В. О. Векленко Наталія Петрівна / В. О. Клепіков // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 187 : фот. 

Цього місяця виповнюється:

• 115 років (1902) відтоді, як мінеральну воду «Регіна», джерело якої знаходиться за три кілометри від с. Житники Мурованокуриловецького району, на кулінарній виставці у Варшаві прирівняли до відомих на той час у Європі мінеральних вод «Аполінаріс», «Билінер», «Гісгюблер» і удостоїли Похвального листа відділу прохолодних напоїв. Цілющі якості «Регіни» були виявлені в кінці ХІХ ст. У 1898 р. почався розлив цієї води безпосередньо на джерелі, а 1961 р. був введений в дію завод з її розливу в смт Муровані Курилівці. Нині це – Відкрите акціонерне товариство «Мурованокуриловецький завод мінеральної води «Регіна», яке входить до складу Корпорації «Прем’єр-фінанс». За більш ніж 100-річну історію мінеральна вода неодноразово була відзначена багатьма вітчизняними та міжнародними нагородами.

Література:

Пустовіт, О. Польські магнати Сабанські на Вінниччині: про заводи і про людей : [про історію мінерал. води «Регіна», джерело якої знаходиться у с. Житники Мурованокуриловец. р-ну] / О. Пустовіт // Місто. – 2005. – 6 трав. – С. 20 : фот.

Гижко, Н. Вода, гідна царського столу : [про мінерал. воду «Регіна»] / Н. Гижко // Перлини Вінниччини / Н. Гижко. – Вінниця, 2007. – С. 44–45.

Чудодійне джерело «Регіна» / Мурованокуриловец. ЦРБ ; уклад.: Т. О. Лівінчук, З. М. Петравчук. – Муровані Курилівці, 2011. – 14 с. : іл. – Бібліогр.: с. 13. 

• 45 років (1972) з часу заснування Вінницької картографічної фабрики, нині ДП «Державна картографічна фабрика». Це відоме в Україні підприємство з виготовлення поліграфічної продукції. Нині підпорядковується Державній службі геодезії, картографії та кадастру Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. За радянських часів фабрика була провідним картографічним підприємством СРСР і забезпечувала географічними картами всю країну. Нині підприємство виготовляє картографічну, книжково-журнальну, бланкову продукцію, документи суворої звітності; працює над розширенням асортименту видань власної розробки: рельєфних карт і різноманітних сувенірних глобусів; виконує значні обсяги робіт з виготовлення підручників для вищої та середньої школи; співпрацює з такими видавничими центрами, як «Освіта», «Генеза», «Грамота», «Атіка», «Методика», «Юридична думка», «BHV» (Київ); «Нова книга», «Теза» (Вінниця) та ін. Серед видань, у виготовленні яких брала участь картографічна фабрика, – Атлас української мови, книга «Україна – козацька держава», Національний атлас України та ін.

Література:

Лисенко, В. Вінницькій державній картографічній – 30! / В. Лисенко // Вінниччина. – 2003. – 27 груд.

Скрипник, В. Замість підручників друкують Біблію : [у зв’язку з відсутністю коштів на Вінниц. картогр. ф-ці не надрукували жодного шкіл. підруч.] / Віктор Скрипник // Голос України. – 2010. – 28 серп. – С. 1.

Скрипник, В. Чия картографічка? : [проблеми Вінниц. картогр. ф-ки] / Віктор Скрипник // Голос України. – 2012. – 24 квіт. – С. 19.

Микола Дмитрович Леонтович – видатний український композитор, хоровий диригент, фольклорист, педагог i громадський діяч, який вписав яскраву сторінку в історію української музики. Його життя – це приклад самовідданого служіння Україні, справі відродження української культури, зокрема хорового мистецтва.

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 р. в с. Селевинці, присілку с. Монастирок Брацлавського повіту на Поділлі (нині Немирівського району на Вінниччині), у родині сільського священика.

З серпня 1887 р. Микола навчався в підготовчому класі Немирівської гімназії, а після року занять, за традицією священицьких родин Поділля, хлопчика віддали до Шаргородського духовного училища (1888–1892).

У 1892 р. він вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, де вивченню хорової музики і співу надавалось великого значення. У цьому відомому на Поділлі освітньому закладі навчалися і дід, і батько Миколи Дмитровича, а пізніше – молодший брат Олександр. У семінарії він вперше спробував себе як композитор і почав писати духовні твори.

Після закінчення семінарії М. Леонтович працював у Чукiвськiй двокласній школі. Саме тут у 1901 р. з’явилася «Перша збірка пісень з Поділля». Згодом викладав у Тиврівському духовному училищі (у цей період композитор одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич), Вінницькій церковно-вчительській школі, де завершив роботу над «Другою збіркою пісень з Поділля», вчителем музики в залізничній школі Гришино (нині м. Красноармійськ) на Донбасі, викладачем співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі. Це був час композиторської зрілості й великих творчих звершень Леонтовича, в цей період у доробку композитора з’явився геніальний «Щедрик».

23 січня 1921 р. у батьківській хаті в с. Марківка від руки вбивці передчасно трагічно загинув Микола Леонтович – всесвітньо відомий великий майстер хорової поліфонії, основоположник нового напряму як в українській, так і світовій хоровій музиці, якого справедливо називають «Українським Бахом».

Звістка про трагічну смерть Миколи Дмитровича схвилювала громадськість Києва. Представники мистецьких кіл, друзі, товариші загиблого вирішили вшанувати пам’ять та впорядкувати творчу спадщину митця.

Було створено Всеукраїнський комітет з вшанування пам’яті М. Леонтовича (пізніше Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Леонтовича), діяльність якого постійно супроводжувалась низкою концертів та музичних вечорів, оскільки головними завданнями організації були піднесення та розвиток музичної культури в Україні.

У 1969 р. жителі сіл Марківка та Степанівка Теплицького району на загальних зборах ухвалили створити меморіальний комплекс славетного українського композитора Миколи Леонтовича в с. Марківка на території садиби його батька Дмитра Феофановича, де загинув композитор. Керівництво села звернулося з листом про наукову допомогу у створенні експозиції до голови Вінницького обласного товариства охорони пам’яток історії та культури професора В. Борщевського, який тоді очолював кафедру української літератури у Вінницькому державному педінституті ім. М. Островського (тепер ВДПУ ім. М. Коцюбинського). Збір матеріалів з цього питання був доручений викладачу музично-педагогічного факультету Анатолію Завальнюку, який упродовж 1969–1977 рр. зібрав колекцію меморіальних речей та копій музичних творів композитора. Архітектурний та художній проекти музею виконав Ярослав Ульгурський. Чимало матеріалів для музею надала дочка композитора Галина Леонтович.

1977 рік був оголошений UNESCO роком М. Леонтовича. На Львівській скульптурній фабриці виготовлено бронзове погруддя композитора за художнім проектом скульптора Галини Кальченко та впорядковано могилу з навколишньою територією. Музей відкрито в грудні 1977 р. до 100-річного ювілею М. Леонтовича, а у 1982 р. закладу присвоєно звання «народний».

У листопаді 2012 р. експозицію музею було закрито для відвідувачів через аварійний стан приміщення. 2015 р. постало питання про передачу закладу на баланс області. Так, рішенням Вінницької обласної Ради у вересні 2015 р. він став філією Він-ницького обласного краєзнавчого музею.

Під час підготовки нової експозиції музею М. Леонтовича працівниками Вінницького обласного краєзнавчого музею було здійснено чималий обсяг робіт. А саме: вивчено літературні джерела про життєвий і творчий шлях видатного композитора, відпрацьовано картотеку ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва та матеріали Державних архівів Вінницької та Хмельницької областей, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Усе це дало можливість представити на новому рівні життєвий, творчий шлях видатного українського композитора та вшанування його пам’яті.

Реконструкцію приміщення музею та благоустрій його території здійснено приватним виробничо-комерційним підприємством «Будівельник». Благоустрій прилеглої території могили Миколи Леонтовича виконано Департаментом будівництва, містобудування та архітектури облдержадміністрації.

До створення сучасної експозиції було залучено архітектора, керівника проектно-виробничої організації «Майстерня музейних проектів», члена Спілки дизайнерів України, Національної спілки архітекторів України Олександра Антонця. Експозицію оснащено системою мультимедійного супроводу.

Національним науково-дослідним реставраційним центром України відреставровано килим ХVІІІ ст. родини Миколи Леонтовича. Зібрано комплекс унікальних предметів для реконструкції кабінету батька композитора – священика Дмитра Феофановича.

Майстерно втілено образ видатного земляка в скульптурному портреті, встановленому біля музею, заслуженим художником України, членом Національної спілки художників України Володимиром Оврахом.

Твори Леонтовича глибоко хвилюють і нині. Їх співають професійні хори, самодіяльні колективи в Україні та за кордоном. Творча спадщина нашого земляка стала невід’ємною частиною світової музичної скарбниці.

Тож завдяки величезній роботі, що провели фахівці в різних галузях – музейники, архітектори, скульптори, проектанти, будівельники, розумінню та підтримці обласних державної адміністрації та ради, управління культури і мистецтв облдержадміністрації, Теплицьких райдержадміністрації та райради, Степанівської сільської ради тощо, Вінниччина отримала колосальний за своїм значенням заклад культури та гідно увічнила ім’я славетного земляка – всесвітньо відомого композитора Миколи Дмитровича Леонтовича.

К. І. Висоцька 

Література

Дяченко, В. П. М. Леонтович / В. П. Дяченко. – 4-те вид. – Київ : Муз. Україна, 1985. – 134 с.

Янчук, Б. В. Незакінчена опера : роман / Б. В. Янчук. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 237 с.

Завальнюк, А. Ф. Микола Леонтович : дослідж., док., листи : до 125-ї річниці від дня народж. / А. Ф. Завальнюк. – Вінниця : Поділля-2000, 2002. – 256 с. – Бібліогр.

Завальнюк, А. Ф. Микола Леонтович : дослідж., док., листи : до 125-ї річниці від дня народж. / А. Завальнюк. – 2-ге вид. – Вінниця : Розвиток, 2003. – 192 с. : іл. + ноти. – Бібліогр.: с. 189–190.

Леонтович Микола Дмитрович: композитор, диригент, педагог : біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; уклад.: Т. Марчук, О. Ніколаєць ; вступ. ст. А. Завальнюка ; ред. М. Спиця. – Вінниця, 2007. – 24 с. – (Наші видатні земляки).

Деніс, М. Час жити не вибирають : оповідання / М. Деніс. – Немирів : Климко П. М., 2010. – 32 с.

Висоцька Катерина Іванівна, директор Вінницького обласного краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України.

Громова Наталя Гнатівна, завідуюча Музеєм фольклору Г. Т. Танцюри, донька Г. Т. Танцюри.

Древа Нона Миколаївна, завідуюча музеєм ім. Л. Маліновського ВОКЛ ім. М. Пирогова.

Кароєва Тетяна Робертівна, доктор історичних наук, доцент ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Кобець Василь Дмитрович, поет, прозаїк, публіцист, голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини, член НСПУ.

Морозова Наталія Іванівна,  директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, заслужений працівник культури України.

Мрищук Тетяна Андріївна, директор Вінницької обласної бібліотеки для дітей ім. І. Я. Франка.

Перебийніс Петро Мойсейович, поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Петренко Олександр Степанович, заступник директора Державного архіву Вінницької області, кандидат історичних наук.

Подолинний Анатолій Мусійович, кандидат філологічних наук, літературознавець, письменник, член НСПУ, заслужений працівник культури України.

Рябий Микола Олександрович, прозаїк, журналіст, краєзнавець, член НСПУ.

Смішко Леся Вікторівна, головний художній керівник Віницької обласної філармонії.

Степанчук Юрій Степанович, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та культури України ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Трошкова Анастасія Леонідівна, в.о. головного редактора газети «Вінниччина».

[Хоменко Борис Васильович, літературознавець, перекладач, педагог, член НСПУ.

Федоришен Олександр Юрійович, історик, керівник ГО «Вінницьке історичне товариство».

Фицайло Світлана Володимирівна, керівник літературно-драматургічної частини ВОАУМД теат-ру ім. М. К. Садовського.

Шаповал Маргарита Андріївна, керівник літературно-драматургічної частини Вінницького академічного обласного театру ляльок.

Юрчишина Ольга Анатоліївна, головний бібліограф наукової бібліотеки ВНМУ ім. М. І. Пирогова.

Аксенфельд І. 9

Альошкін О. М. 25

Альошкіна Л. В. (псевд. –

Сафо) 218

Андрійчук К. О. (псевд.:

К. Бубела, Видючий) 112

Антонюк М. П. 36

 

Бабак-Рябчинська Ю. П. 36

Бабіна Ф. Г. 320

Бабух Г. Л. 61–62

Бабчук Е. А. 142–143

Баб’юк А. Д.

(Ірчан М.) 204–205

Байдюк М. Д. 60

Байтала В. Д. 123

Балацький Д. Є. 283

Барецький В. І. 264

Бахтін М. І. 184

Березінський В. К. 284

Бернасовська В. П. 286–287

Бертьє (Ліфшиць) Д. С. 151

Бєляєв І. І. 204

Бируля (Біруля) О. К. 112–113

Білецький П. М. 24–25

Білинський

(Білінський) М. І. 34

Білоус Н. Х. 250

Блащук В. Т. 139–140

Блонська С. І. 183

Богачик Л. І. 245

Богуцький В. К. 147

Бойко П. А. 183, 196–199

Бойко С. І. 311–312

Болюх Б. О. 181

Бондар А. О. 129

Бондар М. О. 215

Бондар М. П. 60–61

Борецький Я. Д. 201

Борисюк А. О. 216

Боровиков С. С. 209–210

Боровський Я. Є. 182

Брацлавський Н. 8

Брезденюк В. О. 73

Бринько М. А. 13

Брілінг Г. В. 79

Булат В. А. 174

Бурбело М. Й. 62–63

Бурдейний А. П. 70–71

Бурячок І. М. (псевд.: І. Буруля,

Невір, Нев) 259

Бушок Г. Ф. 287

 

Вакалюк В. А. 250

Василенко Ф. І. 101

Василишен В. М. 30–31

Васільєв В. П. 41–42

Васюта С. Т. 225

Ваховський В. К. 285–286

Векленко Н. П. 320

Венгер Є. Ф. 128

Веремієнко В. В. 209

Верещагін Ф. Г. 150

Винокурова Ф. А. 42, 55–58

Височанський О. Г. 313–314

Вікалюк В. В. 133

Вініковецький С. Я. 147–148

Вітвіцький С.

(псевд. – Подолянин) 241

Власик Л. І. 311

Власійчук Д. І. 70

Власюк О. С. 258–259

Влодек Л. Л. 260

Вознюк В. І. 22

Воловик В. П. 212

Воронцов М. О. 126

 

Гаєвський Г. П. 40

Гайжевська Л. О. 136

Галицький Г. Д. 10

Гальчевський В. В. 67

Ганжа С. О. 128

Гейден Д. Ф. 217–218

Гембицький Т. Г. 33

Герасимчук А. В. 136

Гетьман О. І. 246

Глусь С. К. 214–215

Гнатенко Ю. П. 137–138

Гнатюк Н. Ю. 109–110, 117–121

Головатюк П. Й. 80

Голуб І. О. 126

Гончар О. А. 104

Гончарук Я. А. 83–84

Гонько І. П. 134

Гопич П. М. 72

Горбалюк Б. В. 137

Горбатюк І. М. 25–26

Гордієнко В. П. 221

Горецький В. О. 320

Горобчук І. І. 317

Гославський М. 257

Гоцуляк Є. О. 218–219

Грель І. М. 181–182

Григоренко Грицько

(Судовщикова-Косач О. Є.) 114

Григорук А. І. 110–111

Гриньов В. Ф. 184

Гроза А. (Кароль А.) 185

Громашевська Л. Л. 292

Грубий Т. О. 150–151

Грузевич В. А. 25

Гудзевич А. В. 131–132

Гудзій М. К. 137

Гудима А. Д. 207–208

Гулин П. А. 184

Гусєв О. В. 72–73

Гуцало Є. П. 32, 45–54

Ґембера Г. Я. 111–112

 

Давидзон Я. Б. 81–82

Дан О. Ю. 293–294

Данильченко М. Г. 236

Декан Є. П. 132

Дерепа К. П. 293

Дехтяр І. Я. 106

Дзюбко І. С. 201

Діденко В. І. 61

Дмитрук О. М. 63

Добжинський І. Ф. 80–81

Добрий Ф. К. 138

Довбощук О. К. 316–317

Довгань К. (К. А.) 12

Довженко А. І. 257

Долін В. Г. 30

Домбровський О. Г. 202–203

Домінчен К. Я. 313

Донич І. К. 35

Драк М. І. 249–250

Дубицький Н. М. 62

Дубовий В. М. 122

Дубовий О. Х. 146–147

Дудкевич Д. К. 30

Дудник А. Р. 314

Дудник В. Ю. 128–129

Дудоров О. О. 177

 

Єльцова В. П. 29

Єрофеїв І. Ф. 258

 

Жуковський К. А. 259

Жураківський В. О. 65

Жученко О. П. 40

 

Забаштанський В. О. 257–258

Заболотний Г. М. 28

Заболотний Д. І. 284–285

Завальний М. Я. 23

Завальнюк А. Ф. 132–133

Завальнюк А. Х. 37–38

Завойський Є. К. 248

Загородний І. М. 235

Загороднюк Ф. І. 66

Заєць В. К. 84

Замоцний Х. Т. 287

Зарицький П. А. 179–180

Заруцький В. О. 180

Заянчківський

(Заїнчківський) Д. П. 220–221

Звірик А. П. 122–123

Зелінський Б. О. 318

Зерова М. Я. 124

Зібров П. М. 183

Зоря Ю. П. 249

Зуїха Я. (Сивак Я. М.) 100–101

 

Іваницька О. П. 23

Іванишин В. П. 112

Ігнатьєв М. П. 40–41

Ількун Г. М. 202

Інгульський П. М. 206

Ірчан М. (Баб’юк А. Д.) 204–205

Іскович-Лотоцький Р. Д. 177

Іщенко А. В. 222

Іщук С. І. 316

Йолтуховський М. П. 24

 

Кабалюк М. Т. 147

Казаков Ю. М. 144–145

Калиновський Н. С. 315–316

Калитко С. Л. 223

Каневський О. П. 261–262

Карабіневич П. С. 42

Кармалюк У. Я. 105

Кароєва Л. Р. 38

Карпеко В. К. 72

Касько М. С. 225

Катеринчук М. Д. 289

Качур Я. Д. 285

Кваша В. Г. 263

Квітка О. Л. 212

Кенджицький (Беліна-

Кенджицький) Ю. 240

Керекеша П. В. 181

Кир’ян В. І. 111

Кириленко О. В. 130

Кирилюк Є. П. 109

Кириченко П. Д. 70

Кізімова О. Г. 80

Кізка В. В. 33

Кізлова О. Є. 84

Кікоть О. І. 282

Климчук В. В. 211

Клочко В. І. 208–209

Коваленко Ю. В. 77

Ковбасюк А. Д. 14

Коган Б. Й. 176

Коженьовський Юзеф Теодор

Конрад (Конрад Джозеф) 311

Кожухар В. М. 102

Козачук В. П. 258

Козлова К. П. 242

Койфман Г. Й. 236–237

Кокуца І. І. 81

Колесник Л. Ф. 318

Колесник С. П. 66–67

Колесниченко Ф. З. 175

Колісник П. М. 205–206

Колодій В. С. 282

Комар А. М. 114

Комарецька Л. В. 237

Комлєв О. О. 78

Кондель О. Є. 108

Кондратюк Н. П. 123–124

Кондрацький М. П. 175

Кондюк Л. В. 220

Коновал В. П. 130–131

Конрад Джозеф (Юзеф Теодор

Конрад Коженьовський) 311

Константинович М. В. 219

Копецький Ч. В. 101

Копитчук М. Б. 24

Коптюх В. В. 215–216

Коріненко П. С. 203–204

Коряк В. М. 32

Косаківський В. А. 44

Косач-Кривинюк О. П.

(Олеся Зірка) 178

Костур Л. Ф. 181

Коцюбинський М. М. 243–244

Кочерга А. І. 203

Кошиць Т. О. 39–40

Кравченко В. В. 69–70

Крещенецький М. О. 141

Кубов Г. П. 145–146

Кукуруза Ю. П. 113–114

Купріянов І. Т. 264–265

Кухарчук В. В. 244

Куц О. С. 106–107

Лазаренко Н. І. 143–144

Лациба В. П. 107

Левицький А. І. 34–35

Легун Ю. В. 141, 153–156

Леонтович М. Д. 314, 323–326

Лепко Н. І. 260–261

Лернер Р. Я. 13

Лєта І. І. 219

Липківський І. В. 235–236

Липко В. С. 289

Липовецький О. С. 179

Лисенко А. Г. 126–127

Литвиненко-

Вольгемут М. І. 67–68

Ліфшиць (Бертьє) Д. С. 151

Ліпінський Т. 39

Ліст Ф. 10

Літинський М.-Н. 10

Луцишин О. Г. 248

Лучко А. Й. 314–315

 

Мазур Ю. М. 78–79

Майборода Д. О. 76

Маківчук Ф. Ю. 238

Макклер (Міклер,

Маклер) Д. 219–220

Малаков Д. В. 260

Мамикіна Л. М. 33

Маніленко П. В. 200–201

Маремпольський В. Ф. 28–29

Маркович О. В. 64

Меджибожський М. Я. 263

Миколюк В. В. 210

Миронюк Л. 221

Миронюк М. В. 282–283

Мілякова І. С. 286

Мовчанюк В. П. 106

Мовчанюк Г. П. 263–264

Могилко К. В. 76

Могильчак І. Л. 64

Мороз В. М. 60, 86–89

Мосендз Л. М. 221–222, 227–231

Москаленко К. С. 143

Москальчук М. А. 262

 

Наконечний В. А. 103–104

Наніїв П. І. 59

Нарушевич В. В. 224

Нарушевич М. Ф. 149

Нейман Ч. Г. 10

Ніщинський П. І. 244–245

Новаківський О. Х. 107–108

 

Овсянніков В. С. 124

Овчаренко А. М. 124–125

Огієнко І. І. 31–32

Одудько Т. Р. 246–247

Олеся Зірка (Косач-

Кривинюк О. П.) 178

Олійник В. К. 290

Орда Н. (Наполеон Матеуш

Тадеуш Орда) 64–65

Орловський М. Я. 9

Остапчук Л. О. 200

 

Патрак-Кухаренко Г. С. 208

Перебийніс П. М. 177, 188–196

Перепелюк В. М. 290–291

Петров В. Б. 319–320

Печерін В. С. 205

Пивовар В. Г. 290

Пироговський О. С. 223–224

Півторак В. І. 295

Плотянський П. Т. 42–43

Подолян В. В. 29

Полянський Л. П. 73–74

Попельнюк В. В. 101–102

Потупейко М. М. 224

Прагтль (Прахтль) Я. (Йоахім) 8

Прилипко В. П. 288

Присяжнюк Н. А. 318–319

 

Ратушняк Г. С. 238–239

Рачкевич Є. Я. 319

Речицький В. З. 59–60

Романюк І. М. 36

Руданський С. В. 26–27

Руденко М. О. 68–69

 

Савчук Г. П. 38–39

Савчук М. В. 14

Самойлюк М. Д. 136–137

Сарахан М. М. 243

Свитко С. М. 31

Святелик В. А. 220

Секретарьов А. М. 43

Семенов В. А. 77–78

Семчик В. І. 207

Сенченко А. В. 63

Сергета І. В. 133

Сергієнко О. П. 176

Сивак Я. М. (Зуїха Я.) 100–101

Сиваківський Б. Я. 240

Скалецький Р. А. 292–293

Слободянюк Б. Й. 210

Смавзюк Л. С. 138–139

Смеречинський С. С. 237–238

Сметанський М. І. 317

Снісар М. Г. 84

Собко С. С. 77

Соловей В. С. 209

Солоненко М. П. 238

Соляр В. І. 185

Сошенко І. М. 175

Спірідонова Л. М. 125–126

Стаєцький О. Б. 216

Стельмах М. П. 148–149

Степанківська Г. К. 146

Степовий О. П. 110

Стеценко К. Г. 148

Строганова М. Г.

(Щербатова) 261

Струкевич О. К. 134–135

Струмилін С. Г. 41

Стус В. С. 27–28

Судовщикова-Косач О. Є.

(Григоренко Грицько) 114

Суслов В. О. 222

 

Танкопій І. О. 236

Танцюра Г. Т. 178–179

Тарнашинська Л. Б. 102–103

Тимошенко В. А. 294

Тимошенко В. І. 37

Тихонюк П. І. 133

Тітова Н. А. 225–226

Ткаченко С. Й. 312–313

Трублаїні М. П.

(Трублаєвський М. П.) 130

Тутковський М. А. 71–72

Федчишин І. А. 180–181

 

Халіфман Й. А. 241

Хоменко І. С. 292, 296–303

Хрещенюк В. В. 144, 157–161

 

Цвігун С. К. 248–249

Цеков Ю. І. (псевд. – Богдан

Верес) 245–246

Цибульський В. В. 222–223

Цимбалюк А. Г. 315

 

Чабанюк В. М. 24

Чайковський М. П. 235

Чайковський П. І. 140–141

Чесак Г. С. 22–23

Чорна З. З. 294

Чорний В. О. 243

Чулко М. Ф. 144

 

Шаталюк Б. П. 138

Шевченко Т. Г. 104–105

Шевчук В. Й. 214

Шевчук В. К. 79–80

Шимко М. М. 74

Шипович І. (Іоанн) О. 247

Шкляревський Г. Я. 313

Шпак Т. І. 37

Шпорта Я. Г. 242

 

Щербань П. В. 34

Щербатова М. Г.

(Строганова) 261

 

Юник Д. Г. 262–263

Юрченко І. Д. 210–211

Юр’єв В. І. 216–217

Юхименко В. Д. 182–183

 

Яворівський В. О. 259–260, 267–276

Якубовський Ф. Б. 247

Ямчинська Т. І. 85

Янко Т. Ф. 103

Ярмоленко А. І. 287

Ясінський В. А. 43–44

Ястремський М. М. 265

Від укладачів .....3 

У 2017 році виповнюється .......6

1917 р.: перший рік Української революції у Вінниці. До 100-річчя подій 1917–1921 рр. О. Ю. Федоришен .........19 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року .....22 

Січень .....22 

Сонячні висоти подільського жайворонка. До 80-річчя від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала – українського поета, прозаїка, публіциста, кінодраматурга (14.01.1937–04.07.1995) В. Д. Кобець .......45

Винокурова Фаїна Аврамівна. До 70-річчя від дня народження (29.01.1947) О. С. Петренко .........55 

Лютий ........59 

Вершини скоряються сильним. До 75-річчя від дня народження Василя Максимовича Мороза (02.02.1942) О. А. Юрчишина .......86

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – бібліотека майбутнього. До 110-ї річниці відкриття бібліотеки (15.02.1907) Н. І. Морозова ........90 

Березень .....100 

Чайка у дністрових небесах. До 70-річчя від дня народження Н. Ю. Гнатюк, поетеси, перекладача, критика, публіциста, упорядника (18.03.1947) П. М. Перебийніс ......117

Квітень .....122 

Травень .......136 

Генеалогія: виклик чи покликання для Юрія Легуна? До 50-річчя від дня народження (07.05.1967) Т. Р. Кароєва ......153

«А вік – то невеличка віха...». До 80-річчя від дня народження Валентини Василівни Хрещенюк, заслуженої артистки України (12.05.1937) С. В. Фицайло ......157

Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова. До 100-річчя з часу відкриття (1917) Н. М. Древа .......162

Територія музики. Сторінки історії Вінницької обласної філармонії. До 80-річчя від дня заснування (1937) Л. В. Смішко .......166 

Червень .........174 

Битва під Батогом. До 365-річчя історичної події (1652) Ю. С. Степанчук ......186

Петро Перебийніс. Життя і творчість. До 80-річчя українського поета (06.06.1937) ......188

Бойко Петро Адольфович. До 60-річчя від дня народження заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста України (21.06.1957) ................................196 

Липень .....200 

Серпень .....214 

Життя, присвячене свободі і слову. До 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза (20.08.1897–13.10.1948) А. М. Подолинний ......227

Вінницька трагедія 1937–1938 рр. До 80-річчя від початку репресій проти мирного населення О. Ю. Федоришен ..... 231

Вересень .....234 

Погляд через століття. До 100-річчя заснування газети «Вінниччина» (03.09.1917) А. Л. Трошкова .......253 

Жовтень ......257 

Класик з хутора Теклівка, або Постійно мобілізований. До 75-річчя від дня народження Володимира Олександровича Яворівського, українського письменника, публіциста, відомого політичного і громадського діяча (11.10.1942) М. О. Рябий .....267

Вінницький академічний обласний театр ляльок. До 80-річчя з часу заснування (1937) М. А. Шаповал ......276 

Листопад .....282 

Перекладач святого письма з Вінниці. До 125-річчя від дня народження Івана Софроновича Хоменка (23.11.1892–10.04.1981) [Б. В. Хоменко] ....296

Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка. До 90-річчя з часу заснування (1927) Т. А. Мрищук .....303

Музей фольклору Гната Танцюри. До 50-річчя з часу заснування (1967) Н. Г. Громова ....306 

Грудень ....311 

Микола Леонтович. Славетний син співочого Поділля. До 140-річчя від дня народження українського композитора, хорового диригента, педагога (13.12.1877–23.01.1921) К. І. Висоцька ......323 

Відомості про авторів текстових довідок ......328 

Іменний покажчик ювілярів 2017 року .....330

 

 

Довідкове видання

 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини

2017 року

 

Хронологічний довідник

 

Відповідальна за випуск Н. І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

 

Укладачі, комп’ютерний набір:

Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк

 

Редактор С. В. Лавренюк

 

Редакційна колегія:

Г. М. Слотюк, П. І. Цимбалюк, Л. Б. Сеник, Н. В. Спиця

 

Комп’ютерна верстка, технічна коректура,

оригінал-макет, дизайн Н. В.Спиця 

 

Підписано до друку 12.10.2017. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 21.25.

Тираж 1000 прим.

Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини 2017 року

Publish at Calameo