Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2015 року

Рік видання: 2014

Місце зберігання: Відділ краєзнавства

Управління культури і мистецтв

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

 

Знаменні І Пам’ятні Дати Вінниччини

2015 року

Хронологічний довідник

 

 

Вінниця, 2014


ББК 92.5(4УКР-4ВІН)

З 72

Відповідальна за випуск Н.І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2015 року : хронол. довід. / уклад.: О.Ю. Антонюк, Г.М. Авраменко ; ред. С.В. Лавренюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Упр. культури і туризму Він-ниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Він-ниця, 2014. – 312 с. 

У даному хронологічному довіднику вміщено довідково-бібліографічні матеріали до ювілейних дат Вінниччини 2015 року.

Традиційне щорічне видання розраховане на різні категорії споживачів краєзнавчої інформації, які зацікавлені у вивченні та поширенні краєзнавчих знань.

© Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, 2014


Від укладачів

Шановні користувачі! Пропонуємо вашій увазі черговий випуск хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2015 року», котрий видається Вінницькою ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва з 1962 р., представлений в електронному вигляді на веб-сайті бібліотеки з 2000 р. Його мета – надати довідковий матеріал про визначні події історії, суспільно-політичного, громадського та культурного життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, які пов’язані з Вінниччиною.

Дати у хронологічному довіднику подані за новим стилем. Якщо у джерелах траплялися розбіжності, перевага надавалася інформації з фундаментальних енциклопедично-довідкових видань. Неточності можливі у датуванні подій, що відбувалися до лютого 1918 р., оскільки джерела не завжди розрізняють старий і новий стилі.

Видання відкриває хронологічний перелік знаменних і пам’ятних подій в житті нашого краю, точна дата яких не зав-жди чітко встановлена. Далі подано перелік дат за місяцями й числами. До кожної дати додається анотація, в якій стисло викладається зміст події, біографічні відомості про ювілярів у краєзнавчому аспекті. У складанні хронологічного списку дат частково використано матеріали календарів знаменних і пам’ятних дат районів, поданих районними бібліотеками області, бібліотеками вищих навчальних закладів Вінниці.

Важливою складовою даного видання, як і попередніх років, є розширені текстові довідки з бібліографічними списками, що інформують про окремі, найбільш визначні дати 2015 р. Розміщені вони в кінці кожного місяця. У підготовці цих довідок участь взяли вінницькі науковці, письменники, краєзнавці, фахівці окремих галузей. Їхні прізвища і посади подані у «Відомостях про авторів текстових довідок», вміщених в кінці видання.

Прізвища видатних постатей Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно, виділені курсивом. Хронологічний довідник доповнюють відомості про авторів текстових довідок та Іменний покажчик, де вказано сторінки, на яких подана інформація про ювіляра 2015 р.

Видання розраховане на представників владних структур, працівників культурно-освітніх установ, науковців, викладачів, краєзнавців, журналістів, студентів, учнів та всіх читачів, які цікавляться краєзнавством, для відзначення визначних дат, пов’язаних з історією та культурою Вінниччини.

Більш широку інформацію про ювілейні дати Вінниччини можна отримати у відділі краєзнавства, де до ваших послуг – зведений краєзнавчий каталог, картотеки, краєзнавчі електронні бази даних: «Література про Вінницьку область», «Персоналії», «Календар», «Козацтво», «Голодомор», «Шевченко і Вінниччина», «Стус», «Бібліотека», «Лядівський монастир», «Коцюбинський і Вінниччина» та ін., фонд краєзнавчої літератури, довідково-бібліографічних видань, Інтернет тощо.

З переліком знаменних і пам’ятних дат світового та державного значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2015 р. можна ознайомитися на сайті Національної парламентської бібліотеки України, а також у відділі наукової інформації та бібліографії (тел.: (0432) 67-03-23).

Для поліпшення подальшого видання календарів, просимо надсилати його укладачам свої зауваження та пропозиції. Запрошуємо державні установи, підприємства, культурно-освітні заклади, ЗМІ, громадські організації, науковців, краєзнавців до співпраці щодо виявлення і надання інформації про знаменні та пам’ятні дати краю для включення їх до хронологічного довідника наступних років, що значно розширить його інформаційний потенціал. Ми будемо вам вдячні.

Висловлюємо щиру подяку всім, хто надав інформацію до хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2015 року».

Наша адреса:

21050, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Відділ краєзнавства

Тел.: (0432) 56-28-24

Факс: (0432) 67-03-41

E-mail: kraev@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

Поділитися:

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції гідності… Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) [в т.ч. вінничанам]: Брезденюку Валерію Олександровичу, Полянському Леоніду Петровичу, Шимку Максиму Миколайовичу

(Указ Президента України «Про присвоєння звання Герой України» № 890/2014 від 21.11.2014 р.)

Брезденюк Валерій Олександрович (17.06.1963, м. Жмеринка – 18.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), український художник, відомий своїми малюнками на воді. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи у незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жмеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Убитий пострілом у спину вночі, під час мітингу на Майдані у Києві. Посмертно удостоєний звання Герой України (21.11.2014).

Полянський Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані). Працював залізничником у Жмеринці, останні роки мешкав у Києві. Брав активну участь з початку акцій протесту на Майдані Незалежності. Був членом Самооборони Майдану. З грудня 2013 року належав до Барської роти. Загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі у м. Жмеринка. Посмертно удостоєний звання Герой України (21.11.2014).

У квітні 2014 р. у м. Жмеринка на фасадах школи-гімназії та ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 було встановлено меморіальні дошки їх випускникам, Героям Небесної Сотні – Леоніду Петровичу Полянському, Валерію Олександровичу Брезденюку.

Шимко Максим Миколайович (21.10.1979, м. Вінниця – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), історик. Учасник Клубу історичної реконструкції «Білий вовк»; козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув від кульового поранення снайпером в голову на вулиці Інститутській під час того, як намагався врятувати пораненого. Похований на Центральному міському кладовищі м. Вінниця. Посмертно удостоєний звання Герой України (21.11.2014). На фасаді загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 13 Вінницької міської ради встановлено меморіальну дошку на честь випускника навчального закладу, Героя Небесної Сотні – М.М.Шимка.

Література та інтернет-ресурс:

Про присвоєння звання Герой України : [Указ Президента України № 890/2014 від 21.11.2014] [Електронний ресурс] // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/18477.html (дата звернення: 25.11.14). – Назва з титул. екрана.

Його остання картина намальована кров’ю на бруківці Майдану : [про трагіч. загибель жмеринчанина В. Брезденюка] // Інфо Жмеринка. – 2014. – 21 лют. – С. 8.

Трошкова, А. Прощалися з земляками, убитими на Майдані / А. Трошкова // Вінниччина. – 2014. – 26 лют. – С. 1.

Гуральнік, Т. Небесна сотня... Герої не вмирають! : [про Героїв Майдану: В. Брезденюка та Л. Полянського з м. Жмеринка, М. Шимка з м. Вінниця] / Т. Гуральнік // Освіта Вінниччини. – 2014. – 4 квіт. – С. 2.

Мохар, І. У школі Героя Небесної Сотні встановили пам’ятний знак : [на фасаді Вінниц. шк. № 13 з’явився пам’ят. знак колиш. учневі, Герою Небесної Сотні М. Шимку] / І. Мохар // Місто. – 2014. – 23 квіт. – С. 2.

У Жмеринці вшанували Героїв Небесної Сотні : [29 квіт. 2014 р. в школах, де навчались Герої, відкрили пам’ятні дошки] // Вінниччина. – 2014. – 7 трав. – С. 4.

У жмеринських школах з’явилися пам’ятні дошки Героям Небесної Сотні // Новини Вінниччини. – 2014. – 7 трав. – С. 2.

Вінничани з Небесної Сотні стали Героями України // Новини Вінниччини. – 2014. – 26 листоп. – С. 1.

2015 рік в Україні оголошено Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» від 19.10.2012 № 604/2012)

2015 рік в Україні оголошено Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років

(Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 ро-ків» від 19.10.2012 № 604/2012)

 

 

2015 року виповнюється:

630 років тому (1385) після Кревської Унії 1385 р., згідно з якою Польща об’єдналася з Литвою, на Поділля прийшли польські феодали.

625 років (1390) з часу заснування м. Немирів.

590 років тому (1425) зафіксована перша письмова згадка про м. Рів (нині Бар).

575 років (1440) з часу заснування м. Іллінці.

510 років тому (1505) зафіксована перша згадка про смт Тиврів.

490 років тому народився Іван Федоров (близько 1525-1583), український і російський першодрукар, якому було надано маєток у с. Мізяків, нині Калинівського р-ну.

475 років (1540) з часу заснування с. Головчинці, нині с. Кармалюкове Жмеринського р-ну.

470 років тому (1545) відбулася люстрація (опис мешканців маєтків із метою встановлення доходів з них) Вінницького та Брацлавського замків.

470 років тому (1545) зафіксована перша письмова згадка про смт Липовець, смт Турбів (Липовец. р-н), смт Оратів, смт Вороновиця (Вінниц. р-н).

420 років тому (1595) з’явилася перша письмова згадка про м. Могилів-Подільський та смт Глухівці Козятинського р-ну.

420 років (1595) з часу побудови костьолу св. Флоріана у м. Шаргород.

400 років (1615) з часу заснування с. Кісниця Крижопільського р-ну.

375 років (1640) відтоді, як м. Вінниця було надане магдебурзьке право.

375 років (1640) з часу заснування с. Шляхова Бершадського р-ну.

290 років (1725) з часу заснування с. Теофилівка Бершадського р-ну.

275 років тому (1740) у Браїлові (Жмерин. р-н) Францишек Салезій Потоцький заснував костьол з кляштором тринітаріїв. Розписи костьолу виконав у кінці ХVІІІ ст. художник-монах Йосип Прагтль.

270 років тому (1745) вінницький староста Людовик Калиновський у м. Вінниця для ордену капуцинів збудував костел Пресвятої Діви Марії Ангельської (освячений 1761 р.). За свою історію він декілька разів міняв своїх власників. 1932 р. храм був закритий. У 1961 р. приміщення віддали під лекторій, де читалися лекції з атеїзму. 1991 р. його повернули римсько-католицькій церкві.

240 років (1775) з часу побудови Свято-Параскевинського храму в с. Немія Могилів-Подільського р-ну. Церкву відвідував поет О. Пушкін, коли перебував у засланні (1820-1824) в Молдавії. Письменник М. Старицький брав тут шлюб. Не раз бувала в місцевому храмі й мати Лесі Українки Олена Пчілка (1920-1924). Відвідували богослужіння українська письменниця О. Судовщикова (Грицько Григоренко), музикознавець та фольклорист, чоловік Лесі Українки Климент Квітка.

230 років від дня народження Антона Лук’яновича Анджейовського (Андржейовського) (1785-1831), ботаніка, зоолога, дослідника флори Поділля.

210 років тому народився Кароль Джевецький (1805-1879, с. Кунка, нині Гайсин. р-ну), польський письменник.

190 років тому народився Петро Іванович Орловський (1825-1913), історик православної церкви на Поділлі.

175 років тому (1840) було відкрито Турбівську церковно-приходську школу (нині ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 смт Турбів) та Білянську церковно-приходську школу (нині ЗОШ І-ІІ ст. с. Біла Липовец. р-ну).

155 років від дня народження Григорія Григоровича Артинова (1860, м. Ніжин, Чернігів. обл. – 1919, м. Вінниця), цивільного інженера, вінницького міського архітектора в 1900- 1919 рр.

150 років тому (1865) засновано поселення Жмеринка (нині місто обласного підпорядкування).

150 років (1865) з часу створення у м. Бершадь однокласного Міністерського народного училища, яке трансформувалося 1915 р. у двокласне.

150 років тому (1865) у м. Бар засновано гуральню, нині ДП «Барський спиртовий комбінат». Компанія експортує товари в зарубіжні країни: Азербайджан, Німеччину, Ізраїль, Молдову, Польщу, Туркменистан.

140 років тому (1875) збудовано Іллінецький цукровий завод, нині ТОВ «Іллінецький цукровий завод».

125 років (1890) відтоді, як було збудовано залізничний вокзал ст. Оратів.

125 років (1890) з часу заснування с. Серебрія Бершадського р-ну.

110 років (1905) з часу виходу в світ книги «Населенные места Подольской губернии» (укладач А.П. Крилов, м. Кам’янець-Подільський).

110 років тому (1905) народилися Герої Радянського Союзу:

  • Антон Пилипович Ковальський (1905, с. Регляшинки (нині с. Тростянець) Ямпіл. р-ну – лютий 1945, похов. на території Польщі (за іншими даними, місце народж. – с. Комиші теперіш. Гафурійського р-ну, Башкортостан);
  • Трохим Никифорович Звонков (1905, с. Заливанщина Калинів. р-ну – 17.11.1978) (за твердженнями односельчан, справжнє прізвище – Дзвонко, по батькові – Нечипорович).

110 років (1905) з часу відкриття Тростянецького Міністерського початкового училища. 1918 р. на його базі була заснована гімназія, нині Навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 1-гімназія» смт Тростянець.

110 років (1905) з часу побудови:

  • за ініціативи та на кошти місцевого пана і громади храму Святителя Миколая в с. Глинянець Немирівського р-ну. Освячений 22 травня 1910 р.;
  • храму Архістратига Божого Михаїла в с. Українське Барського р-ну.

110 років тому (1905) засновано Жмеринську центральну районну лікарню.

110 років тому (1905) засновано чавуноливарний завод, нині «Хмільниксільмаш».

100 років тому (1915) народилися Герої Радянського Союзу:

  • Петро Андрійович Матієнко (1915, с. Вінницькі Хутори Вінниц. р-ну – 15.10.1944, м. Мелєц (Польща);
  • Ілля Потапович Коновченко (1915, с. Кіровка Калинів. р-ну – пропав безвісти);
  • Андрій Іванович Пономарчук (1915, с. Черемошне, нині Погребищ. р-ну (за іншими даними, м. Кадіївка, нині м. Стаханов Луган. обл. – 07.02.1944, похов. у с. Судилків Шепетів. р-ну Хмельниц. обл.).

95 років тому (1920) народилися Герої Радянського Союзу:

  • Дементій Омелянович Чута (1920, с. Краснопілка Гайсин. р-ну – 06.09.1956, похов. у с. Абрашеєвка Чернігів. р-ну Примор. краю, РФ);
  • Степан Лаврентійович Козак (1920, с. Нападівка Калинів. р-ну – 13.04.1945, похов. у с-щі Славінськ Калінінгр. обл., РФ).

95 років тому (1920) було засновано Немирівську центральну районну бібліотеку.

95 років (1920) відтоді, як було відкрито тютюнові фабрики у Тиврові, с. Ворошилівка Тиврівського р-ну.

90 років тому (1925) народилися Герої Радянського Союзу:

  • Антон Гнатович Бурлачук (1925, с. Морозівка Погребищ. р-ну – 17.02.1945, похов. у м. Зелена Ґура, Польща);
  • Микола Якович Василишин (1925, с. Писарівка Ямпіл. р-ну – 02.06.1945, похов. на братському цвинтарі в м. Болеславець, Польща).

90 років тому (1925) було вперше опубліковано оповідання М. Коцюбинського «У вагоні» (Твори. Т. 5 / М.Коцюбинський ; за ред. С. Єфремова. – К. : Держ. вид-во України, 1925), а відтоді заборонене й не передруковувалося аж до 1992 р. Оповідання написане 8 січня 1897 р. у Вінниці.

90 років тому (1925) відкрито стадіон у м. Вінниця.

90 років (1925) з дня заснування ВАТ «Бершадський комбінат хлібопродуктів».

85 років тому (1930):

  • засновано Вінницький політехнічний технікум, нині Він-ницький коледж Національного університету харчових технологій (НУХТ);
  • створено Тульчинське училище культури;
  • у с. Чернятин Жмерин. р-ну відкрито робітфак (філіал Уманського плодоягідного інституту), нині Чернятинський коледж Вінницького державного аграрного університету.

85 років (1930) з часу заснування Музею академіка Д.К.Заболотного (с. Заболотне Крижопіл. р-ну), колекція експонатів якого нараховує більше 2 тис. предметів. Щороку тут бувають понад 3 тис. відвідувачів.

85 років (1930) з часу виходу в світ перших номерів районних газет «Життєві обрії» (Хмільник), «Трудова слава» (Іллінці).

80 років тому (1935) відкрито музичну школу № 1 у м. Він-ниця (на базі дитячої студії, яка існувала з 1932 р.).

75 років тому (1940) постановою Раднаркому України Він-ницький театр опери та балету реорганізовано на український обласний музично-драматичний театр.

75 років (1940) відтоді, як у Вінниці в експлуатацію здано новий водогін з довжиною мережі 57,5 км.

75 років тому (1940) засновано Крижопільську центральну районну аптеку, нині аптечне підприємство «Здоров’я».

70 років тому (1945) засновано:

  • Оратівську центральну районну бібліотеку;
  • бібліотеку № 1 м. Ладижин Тростянецького р-ну.

65 років (1950) з часу заснування бібліотеки-філії с. Богданівка Тульчинського р-ну. Очолює заклад є С.М.Поплавський, який першим серед бібліотекарів області в 1973 р. отримав почесне звання «Заслужений працівник культури».

65 років (1950) з того часу, як у Вінниці, на території колишнього клінмістечка, було створено обласний протитуберкульозний диспансер.

65 років тому (1950) була створена спортивна школа в м. Бершадь, нині комунальна організація «Бершадська районна дитячо-юнацька спортивна школа „Ровесник“».

60 років тому (1955) засновано Гніванську міську бібліотеку для дітей (Тиврівський р-н).

60 років тому (1955) став до ладу Вінницький олієжиркомбінат, нині ПАТ «Олійножировий комбінат». Сьогодні він виробляє продукцію під торговою маркою «Віолія».

50 років (1965) з часу створення:

  • народного аматорського чоловічого фольклорного ансамблю «Рівненські козаки» Рівненського СБК Мурованокуриловецького р-ну;
  • фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня» Івашківського СБК Шаргородського району.

50 років (1965) з часу відкриття Тростянецького м’ясокомбінату, нині ПАТ «Тростянецький м’ясокомбінат».

45 років (1970) відтоді, як Хмільнику надано статус міста-курорту республіканського значення.

45 років (1970) фольклорно-етнографічному ансамблю «Русава» с. Стіна Томашпільського р-ну.

45 років (1970) з часу заснування бібліотеки Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

40 років (1975) з часу встановлення пам’ятника на честь форсування р. Дністер військами 6-ї танкової армії у м. Могилів-Подільський.

35 років (1980) з часу створення:

  • ансамблю троїстих музик Тростянецького РБК;
  • аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Ве-селка» Талалаївського СБК Погребищенського р-ну;
  • фольклорного ансамблю «Дармограй» («Щедрик») (Він-ниця);
  • фольклорного ансамблю «Джерело» Лозівського СБК Чер-нівецького району.

30 років (1985) з часу встановлення пам’ятного знаку спаленому в період гітлерівської окупації селу Бруслинів Літинського р-ну (скульптор П.Левицький).

30 років тому (1985) було відкрито Музей історії с. Пеньківка Шаргородського р-ну. У 2006 р. йому присвоєно звання народного. Колекція музею нараховує понад 800 предметів.

30 років (1985) відтоді, як Немирів, Ямпіль набули статусу міст районного підпорядкування.

25 років тому (1990) було засновано:

  • народний аматорський квартет «Соната» Калинівського РБК;
  • ансамбль народних інструментів «Гармонія» Ладижинської ДМШ Тростянецького р-ну.

20 років (1995) з часу заснування Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня». Присуджується творчим особистостям Вінниччини за здобутки в літературі та мистецтві, з метою заохочення літературної та мистецької творчості подолян, виявлення оригінальних перспективних талантів та залучення їх до виховання у підростаючого покоління духовності, формування естетичного смаку. Першими лауреатами стали Н.О.Асєєва, Ю.О.Боярунець, О.П.Кадочніков, В.І.Мельник. За всі роки існування премії «Кришталева вишня» визначено понад сотню лауреатів.

20 років тому (1995) відкрито краєзнавчий музей Гайсинщини. Розташований він у колишньому будинку директора чоловічої гімназії – пам’ятці архітектури початку ХХ ст. Фонди його нараховують понад 1,4 тис. предметів. Щороку музей відвідують майже 6 тис. осіб.

20 років тому (1995) розпочав свою роботу Музей історії с. Оленівка Вінницького району. Музей знайомить відвідувачів з історією села. У ньому представлено документальні відомості про виникнення та становлення села, розвиток культури та найцінніші скарби, якими пишаються жителі Оленівки.

20 років тому (1995) відбувся перший пленер художників України «Подільський пейзаж» у Немирівському санаторії «Авангард». Згодом цей захід став традиційним (за ініціативи А.Чебикіна, відомого українського художника). Доробок його учасників експонує створена картинна галерея (1998). У 2000 р. їй присвоєно звання народної.

20 років тому (1995) на базі Літинської центральної районної бібліотеки розпочала діяльність громадська культурно-наукова організація «Подільський народний університет Культури». Голова Ради ПНУК – Н.Г.Щепілова.

15 років (2000) державному історико-культурному заповіднику «Буша» у с. Буша Ямпільського р-ну.

Посріблила зима

Довгі коси березам,

Одяглася сама

В білу піну мережив,

Кришталеві мости

На річках збудувала,

Загорнула хати

У пухкі покривала.

І від двору

Вже колядка мандрує,

У вечірню пору

Всіх зі святом віншує.

Т.Олійник

1 115 років від дня народження Василя Андрійовича Дядинюка (01.01.1900, с. Лучинець Мурованокуриловец. р-ну – 21.01.1944, м. Відень), українського художника, мистецтвознавця, графіка, геральдиста, педагога, музиканта. Був офіцером УНР. Після поразки української революції разом із братом Петром у 1920 р. емігрував з України і потрапив у табір інтернованих українських вояків у Каліші (Польща). Студіював О.Новаківського у Львові. Впродовж 1930-1933 рр. керував школою релігійного малярства при монастирі студитів у Львові. Відомий у Європі, був учасником багатьох мистецьких виставок у Відні, Кракові, Львові, Парижі, Празі та Варшаві. Він одним із перших художників-графіків створив ескіз герба соборної України. На жаль, сучасним українським історикам, мистецтвознавцям, іншим дослідникам праці В.Дядинюка майже не відомі. На сьогодні у фонді Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської республіки (м. Прага, Чехія) зберігається найбільша збірка робіт В.Дядинюка.

Література:

Трембіцький, А.А. До історії життя і творчості українського художника Василя Дядинюка / А.А. Трембіцький // Друга Могилів-Подільська краєзнавча конференція : [зб. матеріалів]. – Могилів-Поділ.; Кам’янець-Поділ., 2006. – С. 218-222.

Трембіцький, А. Подолянин Василь Дядинюк – всесвітньо відомий український художник і музикант / А. Трембіцький // Він-ниччина: минуле та сьогодення: Краєзн. дослідж. : матеріали XXI Вінниц. історико-краєзн. конф. 25-26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 347-353.

● 120 років від дня народження Гната Павловича

Западнюка (01.01.1895, с. Тростянчик, нині Тростянец. р-ну – 29.12.1979, м. Львів, похов. у с. Тростянчик), поета, доктора ветеринарних наук (1952), вченого-ветеринара, професора. Закінчив церковнопарафіяльну Степашківську та учительську школи. Учасник Першої світової війни. Впродовж 1918-1929 рр. працював наркомом освіти Ольгопільського повіту, учителем, директором Тростянецької середньої школи. Вірші почав писати ще в учительській школі, друкувався в місцевій пресі під псевдонімом. Деякі з його поезій присвячені Українській галицькій армії. На початку 30-х рр. працював на дослідній станції тваринництва в Одеській області. У листопаді 1935 р. репресований, висланий за межі України. 1937 р. заочно закінчив Харківський ветеринарний інститут. 1938 р. захистив кандидатську дисертацію. Учасник Другої світової війни. Під час боїв знову почав писати вірші – українською та російською мовами. З 1945 по 1976 рр. працював завідувачем кафедри та деканом Львівського зооветеринарного та сільськогосподарського інститутів. Окремі вірші опубліковано в журналах «Радуга» та «Дзвін».

Література:

Завірюха, П.Д. Западнюк Гнат Павлович / П.Д. Завірюха // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 226 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 85 років від дня народження Жанни Юхимівни Колодуб (01.01.1930, м. Вінниця), українського композитора, піаністки, педагога, заслуженого діяча мистецтв України (1996), народної артистки України (2009). Вона – професор Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, член Національної спілки композиторів України та Національної всеукраїнської музичної спілки (1996), член-кореспондент НАМУ (2009), лауреат премії ім. В.С.Косенка (2004), лауреат премії ім. М.Лисенка (2002), премії «Золота фортуна» (2002) та багатьох міжнародних конкурсів.

Література:

Лосовська, В.Л. Жанна Колодуб – вінницький маестро / В.Л. Лосовська // Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 жовт. 2010 р. – Вінниця, 2011. – С. 98-99.

3 65 років від дня народження Варвари Яківни Теклюк (03.01.1950, с. Зелена Діброва, нині Городищ. р-ну Черкас. обл.), педагога, ученого-мовознавця, кандидата педагогічних наук, доцента. Закінчила Вінницький державний педагогічний інститут (1973). Працювала у Вінницькому обкомі комсомолу, три роки вчителювала в Оратівській середній школі. З 1984 р. працює у Вінницькому державному педагогічному інституті (нині ВДПУ імені Михайла Коцюбинського): асистент, старший викладач, доцент. З 1994 р. – декан філологічного факультету, після його реорганізації (2003-2011) – директор Інституту філології й журналістики. Досліджує проблеми теорії та методики вивчення української мови. Має понад 70 наукових публікацій. В.Я.Теклюк – відмінник освіти України (2003), почесний працівник ВДПУ імені Михайла Коцюбинського (2005). Має численні нагороди та грамоти.

Інтернет-ресурс:

Куцевол, О. Варвара Яківна Теклюк [Електронний ресурс] / О. Куцевол. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://zdibrova.narod.ru/base/annousements/teklyuk.pdf  (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

4 75 років від дня народження Ніни Лаврентіївни Іваницької (04.01.1940, с. Городище Менського р-ну Чернігів. обл.), педагога, ученого-мовознавця, доктора філологічних наук (1985), професора ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, завідувачки кафедри германської та слов’янської філології, відмінника народної освіти УРСР (1990), заслуженого працівника народної освіти України (1997), почесного працівника ВДПУ імені Михайла Коцюбинського (2004). Закінчила Черкаський державний педагогічний інститут (1962). З 1970 р. працює у Вінницькому державному педагогічному інституті (нині ВДПУ імені Михайла Коцюбинського): 1970-1995 рр. – старший викладач, доцент, старший науковий співробітник, професор кафедри української мови; 1976-1981 рр. – декан філологічного факультету; 1986-1995 рр. – проректор з наукової роботи; 1995-2005 рр. – завідувач кафедри української мови. З 2005 р. – професор кафедри методики філологічних дисциплін. Має понад 200 наукових публікацій з теоретичних проблем синтаксису української мови, впровадження нових інформаційних технологій при вивченні рідної мови у вищій і середній школах. Тривалий час очолювала обласне відділення Міжнародного дитячого фонду. У 1994-1995 рр. наукові проекти Н.Л.Іваницької «Українська мова. Фонетика. Графіка» та «Українська мова. Алгоритми і програмовані завдання» визнані кращими в конкурсі, організованому МОН України та Міжнародним фондом «Відродження».

Література:

Подолинний, А.М. Іваницька Ніна Лаврентіївна / А.М. Подолинний // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2011. – Т. 11 : Зор-Как. – С. 69-70 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

5 55 років від дня народження Надії Сергіївни Кривцун (05.01.1960, м. Вінниця), актриси Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Садовського, заслуженої артистки України (2008). За 25 років роботи на вінницькій сцені вона зіграла до 70 ролей у драматичних та музичних виставах, переважна більшість яких – головні. Лауреат Республіканського конкурсу читців ім. Т.Г.Шевченка (1989), Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2006).

Література та інтернет-ресурс:

Кривцун, Н. Тільки правда – в житті і на сцені! : [інтерв’ю з актрисою Н. Кривцун] / Н. Кривцун ; зап. Л. Мельник // Вінниц. газ. – 2014. – 23 трав. – С. 8.

Кривцун Надія Сергіївна [Електронний ресурс] : [біогр. довід.] // Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.К. Садовського : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.teatr.vn.ua/aktory/90-nadiia-serhiivna-kryvtsun.html (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

6 День народження Степана Васильовича Руданського (06.01.1834, с. Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 03.05.1873, м. Ялта), українського гумориста, перекладача, фольклориста, громадського діяча.

Література та інтернет-ресурс:

Юрчишина, О.А. Хранителі творчої спадщини Руданського : віднайдене / О.А. Юрчишина // Роль краєзнавства у соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10-12 жовт. 2012 р. – Він-ниця, 2013. – С. 168-170.

Якимович, С. Причинки до біографії Степана Руданського: про Степана Руданського у «Нашому шляху» / С. Якимович // Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 173-175.

«І я знов живий світ оглядую…» : до 180-річчя від дня народж. С.В. Руданського (1834-1873) : [Електронний ресурс] біобібліогр. покажч. / уклад.: Л. Борисенко, Л. Заря, О. Кізян, Б. Хоменко ; вступ. ст. Б. Хоменка ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – 2-ге вид., доп. – Вінниця, 2013. – (Сер. «Наші видатні земляки»). – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2013/rudansk (дата звернення: 20.06.2014). – Назва з екрана.

● День народження Василя Семеновича Стуса (06.01.1938, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – 04.09.1985, с. Кучино Чусов. р-ну Перм. обл., РФ, перепохов. 19.11.1989 у м. Київ), українського поета, прозаїка, критика та літературознавця, перекладача, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно), Героя України (2005, посмертно).

Література та інтернет-ресурс:

Постать Василя Стуса над плином часу : 70-річчю від дня народж. присвячується (1938-1985) : бібліогр. покажч. / уклад.: Г.М. Авраменко, О.М. Зелена, М.Г. Спиця ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця : ДП «Держ. картогр. ф-ка», 2008. – 240 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2008/Stus2008.html(дата звернення: 08.11.12), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва).

«І в смерті з рідним краєм поріднюсь»: Василь Стус і Вінниччина : [літ.-худож. зб.] / упоряд.: Н. Гнатюк, Т. Ковальський. – Вінниця : ДП «Держ. картогр. ф-ка», 2011. – 528 с. : кольор. фото.

Кобець, В. До 75-річчя поета-земляка, Героя України Василя Семеновича Стуса: ганебний знак тоталітарної системи – кримінальна справа № 47 від 13 січ. 1972 р., за якою В. Стуса звинувачено в антирадянській діяльності / В. Кобець // Собор. – 2013. – № 1. – С. 30-33 : фото.

● 65 років від дня народження Володимира Івановича Галинського (06.01.1950, с. Педоси Погребищ. р-ну), спортсмена, майстра спорту з вільної боротьби, самбо та дзюдо, заслуженого тренера України з дзюдо (2002). Закінчив Житомирське вище військово-ракетне училище (1968), Ждановський механіко-металургійний технікум (1980). Працював тренером-викладачем спортивного клубу «Азовсталь» (від 1988).

Література:

Тарасова, Н.О. Галинський Володимир Іванович / Н.О. Тарасова // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 326 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

7 85 років від дня народження Євгена Гнатовича Гончарука (07.01.1930, с. Великий Острожок, нині Хмільниц. р-ну – 19.04.2004, м. Київ), українського вченого-гігієніста, доктора медичних наук (1968), професора (1969), академіка, заслуженого діяча науки і техніки УРСР (1990), двічі лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки (1997, 2002). Був почесним ректором Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. На стінах корпусу санітарно-гігієнічного факультету Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця та будинку, в якому мешкав Є.Г.Гончарук, відкрито меморіальні дошки. Євген Гончарук – автор понад 500 наукових праць, в тому числі 45 монографій і підручників, 15 авторських свідоцтв на винаходи і патенти, більш ніж 200 гігієнічних нормативних і методичних документів. Автор теорії і методології гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті. Дослідив механізм гострого отруєння людини пестицидами на сільськогосподарських полях та запропонував профілактичні заходи його попередження. Нагороджений орденами та іншими відзнаками, зокрема золотою медаллю ім. А.Швейцера Польської академії медицини (1997).

Література:

Виленский, Ю. Академик Евгений Игнатьевич Гончарук. Повесть о жизни / Ю. Виленский, С. Гаркавый, А. Прокопович ; под ред. В. Бардова. – Винница : Новая кн., 2005. – 167 с.

Академік Євген Гнатович Гончарук – людина, вчений, педагог / В.Ф. Москаленко, О.П. Яворовський, С.І. Гаркавий та ін. // Довкілля та здоров’я. – 2010. – № 4. – С. 67-72.

Життя та діяльність академіка Євгена Гнатовича Гончарука / В.Ф. Москаленко, О.П. Яворовський, С.І. Гаркавий та ін.// Наук. вісн. Нац. мед. у-ту ім. О.О. Богомольця. – 2010. – № 27. – Спецвипуск.

8 80 років від дня народження Бориса Васильови-ча Янчука (08.01.1935, с. Кордишівка, нині Козятин. р-ну – 2009), лікаря, письменника, заслуженого діяча культури України (2008), члена СП УРСР (1967). Закінчив Вінницький медичний інститут (1959), літературний інститут ім. М.Горького. Працював у сільських лікарнях на Вінниччині, згодом – асистентом кафедри біології Вінницького медичного інституту, журналістом у редакції обласної газети «Вінницька правда». Очолював Житомирський міський відділ санітарної освіти, викладав у медичному технікумі. Працював у Миколаєві, Одесі. Належав до когорти «шестидесятників». Писав оповідання, повісті, романи. Працював у галузі художнього перекладу.

Література:

Прісовський, Є. Борисові Янчукові – 50 / Є. Прісовський // Літ. Україна. – 1985. – 10 січ.

Хоменко, Б.В. Янчук Борис Васильович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 391-392.

10 90 років від дня народження Ліни Біленької (справж. – Енгеліна Тимофіївна Григор’єва, по чоловікові – Студецька) (10.01.1925, с. Юзвин, нині Некрасове Вінниц. р-ну), української поетеси, члена Міжнародної асоціації українських письменників (1990), члена НСПУ (1995). Протягом 1936-1996 рр. мешкала і працювала у Вінниці. Закінчила Вінницький педагогічний інститут ім. М.Островського (1954), де й працювала до 1968 р. Згодом трудилася на інших посадах, зокрема була літконсультантом у Вінницькій письменницькій організації (1982-1984). Пише переважно для дітей. Почала друкуватися з 1945 р. у газеті «Вінницька правда», потім в альманахах та журналах. Перша книга «Українським дітям у всьому світі» вийшла в Едмонтоні (Канада) у 1990 р. Перевидана й доповнена в Києві 1996 р. Окремі твори перекладені балкарською, кабардинською та російською мовами.

Література:

Хоменко, Б.В. Біленька Ліна / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 23-24.

Хоменко, Б.В. Біленька Ліна / Б.В. Хоменко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 768 : фото. – Біб-ліогр. в кінці ст.

11 90 років від дня народження Сергія Васильовича Клименка (11.01.1925, с. Зозів Липовец. р-ну – 21.01.1945), Героя Радянського Союзу (1945, посмертно). У Червоній Армії – з 1943 р. На фронті – з березня 1944 р., зокрема на 1-му Білоруському. Кулеметник 113-го гвардійського стрілецького полку 38-ї гвардійської стрілецької дивізії 70-ї армії. Відзначився 18-19 серпня 1944 р. у боях за населений пункт Сіткі (Польща). Брав участь у відбитті семи контратак противника, знищив танк і близько сотні гітлерівців. Був поранений, але не покинув поля бою. Загинув у січні 1945 р. у бою під м. Бромберг (м. Бидгощ, Польща). Нагороджений орденом Леніна, медалями. У рідному селі встановлено меморіальну дошку.

Інтернет-ресурс:

Клименко Сергей Васильевич [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=4749 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

12 255 років від дня народження Софії Потоцької (12.01.1760 – 24.11.1822), однієї з найвідоміших жінок України кінця XVIII – поч. ХІХ ст. Певний час мешкала в Тульчині. Підтримувала Немирівське училище.

Література:

Колесник, В. Потоцька (Potocka) Софія (Зофія) / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 513-518 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

Андрійчук, Н. В її житті була пристрасть... : повість / Н. Андрійчук. – Вінниця : Діло, 2014. – 120 с.

13 105 років тому народився Василь Максимович Яремчук (13.01.1910, с. Гулівці (тепер с. Комунарівка) Калинів. р-ну – 27.04.1991, [м. Київ ?]), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив Всеукраїнський інститут комуністичної освіти у м. Харків. У 1935-1937 рр. служив у Червоній Армії. З 1937 р. – учитель історії у с. Нова Іванівка Лозовського району Харківської області. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Закінчив курси підривників. З серпня 1941 р. – командир групи підривників партизанського загону ім. Г.І.Котовського, що діяв у Харківській області. 1943 р. – командир партизанського загону ім. У.Кармалюка, що діяв у Рівненській та Житомирській областях. Після війни працював у Києві на педагогічній (1945-1958 рр. – директор Київської СШ № 39, нині № 319) та господарській роботі. Відзначений багатьма державними нагородами, польською відзнакою – Золотий хрест «Віртуті Мілітарі».

Література:

«Лесные салюты» : Яремчук Василий Максимович // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винниччины : [зб. нарисів] / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О. : Маяк, 1989. – С. 304-305.

15 110 років від дня народження Леоніда Івановича Ковіна (15.01.1905, м. Котка, Фінляндія – 11.05.1967, м. Він-ниця), російського прозаїка, члена СП УРСР (1953). Здобув середню освіту. У 1942 р. мобілізований на будівництво на Уралі. Відряджений у Вінницю як кореспондент газети «Сталінський шлях» у 1944 р., так тут і залишився. Перший літературний твір опублікував у газеті «Гудок» (1928). Автор повістей «Дурощі», «Троє» (1930), «Початок життя» (1941). Роман «Дорожче за життя» (1956) розповідає про боротьбу підпільників під час німецько-фашистської окупації. У творі використано факти з історії вінницького підпілля. Герої повістей «Так летіли снаряди» і «Біла трава» (1962) – воїни, люди праці.

Література:

Подолинний, А.М. Ковін Леонід Іванович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 151.

17 75 років від дня народження Валерія Юхимовича Волянського (17.01.1940, м. Могилів-Подільський – 22.09.2005, м. Одеса), лікаря-невропатолога, доктора медичних наук (1995), професора (2000). Закінчив Одеський медичний інститут (1965). Працював у медичних закладах м. Одеса. Досліджував нейровегетативні проблеми адаптації людини до сучасних екологічних умов, клінічні різновиди патології вегетативної нервової системи та особливості їх лікування, фармакодинаміку нових медикаментозних засобів та методи їх застосування.

Література:

Лобенко, А.О. Волянський Валерій Юхимович / А.О. Лобенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 147 : портр.

● 125 років від дня народження Степана Івано-вича Килимника (17.01.1890, с. Якушинці, нині Вінниц. р-ну – 10.05.1963, м. Торонто, Канада), педагога, етнографа, фольклориста, літературознавця, історика (див. розширену довідку в кінці місяця).

19 110 років від дня народження Омеляна Дмитровича Розумієнка (19.01.1905, с. Лави, нині Сосниц. р-ну Чернігів. обл. – 17.09.1980, с. Крутогорб Гайсин. р-ну), українського поета, прозаїка, члена СП УРСР. Друкуватися почав з 1927 р. Закінчив у Краснодарі мовно-літературний факультет Північно-Кавказького Крайового українського педагогічного інституту (1932) та аспірантуру. Водночас працював у газеті «Красное знамя – Червоний стяг», був її редактором. З 1933 р., рятуючись від репресій на Кубані, жив у Харкові і працював на посаді редактора Держвидаву «ЛІМ». 1937 р. очолив правління Харківського обласного літературного фонду. В лютому 1942 р. мобілізований до війська, у званні старшого політрука служив у армійській газеті «Отвага». 25.06.1942 р. був важко поранений і потрапив у полон. Після війни 16.06.1948 р. засуджений «за измену Родине» на 10 років таборів. Звільнений 19.09.1955 р. Жив у Казахстані, де познайомився та одружився з українкою, родом з Вінниччини. Важко хворого Розумієнка дружина у 1975 р. перевезла до свого села Крутогорб (Гайсинський район), де він провів останні роки життя. Опублікував збірку «Поезії» (Краснодар, 1931), дві книги нарисів: «За наше добро» (Ростов-на-Дону, 1932), «Сади» (Х., 1932); книги оповідань: «Діло в людях» (1934), «Палець» (1937); повісті: «Чонгарці» (1933), «Матя» (1934), «Місто героїв» (1941); роман «Злам» (1932-1935).

Література:

Подолинний, А.М. Розумієнко Омелян Дмитрович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Він-ниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 290-291.

20 65 років від дня народження Василя Хомича Далеки (20.01.1950, с. Станіславка Тульчин. р-ну), фахівця в галузі електричного транспорту, доктора технічних наук (2005), професора (2006). Вивчає основи ресурсозбереження при експлуатації міського електротранспорту.

Література:

Шутенко, Л.М. Далека Василь Хомич / Л.М. Шутенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 181 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

24 115 років від дня народження Григорія Яковича Будкевича (24.01.1900, с. Кальник, нині Іллінец. р-ну – 27.04.1964, м. Бершадь), лікаря-хірурга, заслуженого лікаря УРСР (1959). По закінченні Київського державного медичного інститу-ту працював у медичних установах охорони здоров’я Чечельниць-кого, Томашпільського, Ямпільського районів. 1934-1962 рр. – головний лікар Бершадської районної лікарні. У роки війни, на фронті – начальник медичної частини, провідний хірург. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги» та іншими бойовими нагородами. Іменем Г.Я.Будкевича названо вулицю, де розміщена Бершадська ЦРЛ. На корпусі колишнього хірургічного відділення йому встановлена меморіальна дошка.

Література та інтернет-ресурс:

Німчук, Л. Біля витоків медицини Бершадщини : [про засл. лікаря УРСР Г.Будкевича] / Л. Німчук // Бершад. край. – 2010. – 20 січ.

Будкевич Григорій Якович [Електронний ресурс] : [біографія] // Бершадь.ua : інформ. портал. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.bershad.ua/people/14297.html (дата звернення: 24.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 75 років від дня народження Галини Іванівни Данилюк (24.01.1940, с. Лопатин Самгород., нині Козятин. р-ну), майстрині художньої вишивки, педагога, заслуженого майстра народної творчості України (2007). У 1955 р., після закінчення семирічки, Галина Іванівна розпочала трудову діяльність в артілі «Художекспорт» (згодом «Вінничанка»), де пропрацювала творчим майстром 44 роки. Створила більше 200 малюнків, які були рекомендовані до серійного випуску. Заочно закінчила Київський технікум легкої промисловості. Очолювала курси з ручної традиційної вишивки при обласному відділенні НСМНМУ. Майстриня ручної вишивки володіє 50 техніками, але перевагу надає качалковій гладі. Її роботи – «Пам’ять», «Урожай», «Подільське весілля» виставлялися в Державному музеї Т.Г.Шевченка в Каневі, а рушник «Катерина» та вишитий портрет Т.Г.Шевченка були подаровані музею. Галина Іванівна брала участь у вишиванні «Рушника національної єдності» (2006), є автором ескізу та керівником творчого процесу вишивання рушника «Вишивана доля Вінниччини» ОЦНТ (2009). Учасниця багатьох обласних та всеукраїнських виставок, постійна учасниця виставок в ОЦНТ. Була депутатом Вінницької міської Ради депутатів трудящих (1963-1967). Їй присвоєно звання «Майстер народної творчості традиційної вишивки». Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Література:

Тисячна, Т. Свої роботи не продаються : [в гостях у засл. вишивальниці Г. Данилюк із Вінниці] / Т. Тисячна // 20 хвилин. – 2007. – 22 жовт. – С. 2 : фото.

Гасюк, В. Рушниковий світ Галини Данилюк : [якій випала честь представляти в Укр. домі «Рушник національної єдності» від Вінниччини] / В. Гасюк // Вінниччина. – 2008. – 6 трав. – С. 3.

Бойчук, Т. Телефон і Пані в капелюшку: [про засл. майстриню нар. творчості Г. Данилюк] / Т. Бойчук // Вінничанка. – 2014. – № 4. – С. 16 : кольор. фото.

● 60 років від дня народження Василя Васильовича Погорілого (24.01.1955, с. Станіславчик Ставищен. р-ну Київ. обл.), дитячого хірурга, доцента (2002), доктора медичних наук (2006), професора (2007). Закінчив Уманське медичне училище (1974), педіатричний факультет Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова (1982). Працював лікарем-інтерном Вінницької обласної дитячої лікарні (1982-1983). Асистент (1985-2001), доцент (2001-2006), завідувач (з 2006 р.) кафедри дитячої хірургії ВНМУ ім. М.І.Пирогова, з 2009 р. – проректор з науково-педагогічної (лікувальної) роботи університету. Досконало володіє технікою оперативного втручання при перитонітах, кишковій непрохідності, вроджених вадах розвитку, травмах, защемлених грижах, успішно лікує гнійно-запальні захворювання м’яких тканин та кісток при гострому гематогенному остеомієліті, флегмонах, абсцесах тощо. Автор близько 200 наукових праць, численних винаходів, раціоналізаторських пропозицій та науково-методичних посібників.

Література та інтернет-ресурс:

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова : матеріали з історії ун-ту / під ред. В.М. Мороза. – Він-ниця, 1994. – Зі змісту: [Про В.В. Погорілого]. – С. 166.

Погорілий Василь Васильович [Електронний ресурс] // Він-ницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова : каф. дит. хірургії. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://pediatric-surgery.vnmu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=66:pogorilij-vasil-vasilovich-zaviduvach-kafedri-dityachoji-khirurgiji-doktor-medichnikh-nauk-rofesor&catid=27&Itemid=257&lang=ua  (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

25 115 років від дня народження Теодосія (Феодосія) Григоровича Добжанського (Добржанського) (25.01.1900, м. Немирів – 18.12.1975, м. Дейвіс, Каліфорнія США), американського генетика, біолога, зоолога, педагога, члена Національної АН США (1941), Американської академії мистецтв і наук. Закінчив Київський університет (1921). У 1924-1927 рр. працював у Ленінградському університеті. З 1927 р. – в США. У 1929-1940 рр. працював у Каліфорнійському технологічному інституті (з 1936 р. – професор генетики). Впродовж 1940-1962 рр. – професор зоології Колумбійського університету (Нью-Йорк), в 1962-1970 рр. – професор Рокфеллеровського університету (Нью-Йорк). З 1971 р. – професор генетики Каліфорнійського університету (Дейвіс). Один із творців експериментальної генетики популяцій і синтетичної теорії еволюції. Вніс істотний вклад до вивчення ізолюючих механізмів еволюції. Перелік його друкованих праць включає 568 назв. Був членом Лондонського королівського суспільства. Наукові звання уродженця нашого краю – професор (1936), академік АН США, Швейцарії, Данії, Бразилії.

Література:

Добжанський Феодосій Григорович // Видатні особистості Вінниччини : в рамках проекту «Українці в світі» / авт. кол.: К. Висоцька, Л. Гальчевська, Т. Журунова, С. Шароварська ; Він-ниц. облдержадмін., Вінниц. облрада, Упр. культури і туризму, Асоц. музеїв Вінниччини. – Вінниця, 2009.

Немирівщина в особистостях (поч. ХХ ст. – сучасність): Теодосій (Феодосій) Григорович Добжанський // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзн. нариси / О.І. Лесько [та ін.]. – Він-ниця : Нілан-ЛТД, 2013. – С. 86 : фото.

26 65 років від дня народження Леонтія Назаровича Гринюка (26.01.1950, с. Матейків Бар. р-ну), українського живописця, графіка, майстра декоративно-ужиткового мистецтва, заслуженого діяча мистецтв України (1999). Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Грекова (1973), Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва (1982). Працює в галузі класичного вітражу, станкового живопису, художнього скла. Учасник обласних, республіканських, міжнародних виставок з 1982 р. Персональні виставки: Вінниця, Львів, Тернопіль. Учасник живописних пленерів у Польщі, Кам’янці-Подільському, Немирові, Хмільнику, Вінниці, с. Селище, с. Степашки, Очакові, Криму, Пущі-Водиці. Твори зберігаються в Музеї декоративно-ужиткового мистецтва України (м. Київ), Музеї народної архітектури та побуту (м. Київ), Вінницькому обласному художньому музеї, галереї санаторію «Авангард» (м. Немирів) та приватних колекціях. Голова Вінницької обласної організації НСХУ з 1997 р.

Література та інтернет-ресурс:

Журунова, Т. Вихований побутом подільського села : штрихи до творч. портр. худож. Л. Гринюка / Т. Журунова // Вінниц. край. – 2009. – № 4. – С. 140-143 : портр.

Гринюк Леонтій Назарович [Електронний ресурс] : [біографія] // Вінницька обласна організація Національної спілки художників України (НСХУ). – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://vinspilka.narod.ru/mut/grinuk/grinuk.html (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

28 95 років тому (28.01.1920) у Вінниці відбулося об’єднання театральних труп А.Бучми та Г.Юри в Новий український драматичний театр ім. І.Франка, який протягом 1920-1923 рр. тут і працював. 1923 р. він переїхав у Київ. Нині це Національний академічний драматичний театр ім. І.Франка.

Література:

Зінько, О. Театр імені І. Франка у Вінниці / О. Зінько // Тези доп. тринадцятої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. 6 верес. 1994 р. – Вінниця, 1994. – С. 62-63.

● 70 років від дня народження Дмитра Володимировича Дворкіса (28.01.1945, м. Катта-Курган, Самаркандська обл., Узбекистан), колишнього вінницького міського голови (1992-2000), почесного громадянина м. Вінниця (1998). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1976). З 1969 р. працював на різних посадах у будівельних організаціях м. Вінниця та області. Двічі вінничани обирали Д.В.Дворкіса міським головою. Під час роботи на цій посаді він багато зробив для розбудови м. Вінниця: введено в дію нові трамвайні та тролейбусні лінії в мікрорайоні Тяжилів, по вул. Свердлова, нові гілки водопроводу на Старому місті, Хуторі Шевченка та в мікрорайоні П’ятничани. Створено міський Центр матері і дитини, міський камерний хор «Вінниця», міський палац мистецтв «Зоря». Побудовано нову школу та житлові будинки, створено мальовничі зони відпочинку. За ініціативи Дмитра Дворкіса в місті відреставровано меморіал Слави, споруджено пам’ятники жертвам репресій, чорнобильцям, афганцям. Засновані перші в місті комунальні засоби масової інформації – ІТА «ВІТА», радіостудія «Місто над Бугом», «Він-ницька газета». Нагороджений відзнакою Президента України «За заслуги», нагородами релігійних та громадських організацій України.

Література та інтернет-ресурс:

Дворкіс Дмитро Володимирович : [почес. громадянин м. Він-ниця] // Независим. курьер. – 2011. – 13 квіт. – С. 3 : фото.

Дворкіс Дмитро Володимирович [Електронний ресурс] // Офіційна Україна сьогодні : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://dovidka.com.ua/user/?code=66393 (дата звернення: 20.03.14), вільний. – Назва з титул. екрана.

30 110 років від дня народження Ксенії Тимофіївни Павлоцької (30.01.1905, с. Березова Балка (тепер с. Осинівка) Ольшан. р-ну Кіровоград. обл. – 01.07.1985, [?]), почесного громадянина м. Вінниця (1969). У січні 1936 р. переїхала до Вінниці. Навчалася в учительському інституті і працювала завідуючою бібліотекою, а згодом – викладачем сільськогосподарського технікуму. Ксенія Павлоцька – одна з керівників штабу по відродженню зруйнованого міста після фашистської навали. І словом, і ділом надихала вінничан на розбудову та оновлення обласного центру. Впродовж 1955-1964 рр. працювала директором обласної заочної середньої школи. Завдяки її організаторському та педагогічному таланту середню освіту отримали сотні людей. Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Література:

Петров, В. Пам’ять серця : [про почес. громадянина м. Він-ниця, педагога К.Т. Павлоцьку] / В. Петров // Вінниц. альбом. 1999 : літ.-худож. альм. – Вінниця, 2000. – С. 327-336 : фото.

Петров, В. Пам’ять серця / В. Петров // Независим. курьер. – 2010. – 7 лип. – С. 27-28.

Цього місяця виповнюється:

● 40 років (січень 1975) з часу створення Вінницького обласного відділення Всесоюзного добровільного товариства любителів книги. Його правління очолив доктор історичних наук, професор І.Г.Шульга. Невдовзі вінницькі книголюби стали ініціаторами багатьох починань, підхоплених по всій країні. Зокрема, відтворення книговидання власним коштом, відкриття в кожному селі книжкового магазину або ж кіоску.

Видатний український педагог, етнограф, фольклорист, літературознавець, історик народився 17 січня 1890 р. у с. Якушинці, нині Вінницького району Вінницької області, в середньо-заможній родині хліборобів, четвертою дитиною в сім’ї. Закінчив сільську школу з відзнакою. На його майбутню наукову діяльність вплинув учитель Іван Іванович Саєнчук, справжній український патріот, який прищепив здібному учневі не лише охоту до читання й навчання, а й зацікавив рідною історією, народною музикою та піснями, українськими звичаями.

Після того як Степан закінчив сільську школу, його батьки, за порадою вчителя, віддали сина на навчання до Вінниці. Успіхи молодого учня допомогли йому одержати від Земства стипендію та ще й матеріальну допомогу від гр. Гейдена – опікуна здібних учнів у місті Вінниці.

С.Килимник навчався у Вінницькій учительській семінарії і відпрацював Земству в селі Медвеже Вушко та в містечку Станіславчик біля Жмеринки як завідувач «двокласового училища».

Під час Першої світової війни він переїхав до Криму і закінчив у Феодосіївському учительському інституті історико-філологічний факультет. Тут також отримував крайову та одноразову стипендії від Вінницького Земства.

Пізніше переїхав до Харкова, де закінчив Харківський університет і захистив докторську дисертацію, спеціалізуючись в історії та етнографії.

Після Першої світової війни Степан Килимник був на педагогічній роботі: працював при Обласному Комісаріаті і був членом Секції науковців Чернігівщини. Очолював відділ перепідготовки та навчання учительських кадрів – викладачів для середніх шкіл. Водночас він деякий час працював як педагогічний керівник у зразкових десятирічках, які вивчав та досліджував. Як професор і науковець, Степан Килимник брав участь у всеукраїнських педагогічних з’їздах, конференціях та нарадах. У 1930 роках працював у Ніжинському педагогічному інституті і деякий час був там же й працівником Інституту наукової педагогіки. Під час Другої світової війни – політичний референт ОУН (б) у Він-ницькій області. 1942 р. очолював групу вчителів-істориків у Він-ниці, що підготувала підручник «Історія України», до якого написав розділ про козаччину.

1943 р. Степан Килимник емігрує разом з родиною до Австрії. Тут він бере активну участь в еміграційному житті і стає членом Українського допомогового комітету в Устриках Долішних. Упродовж 1945–1949 рр. він був освітнім референтом у таборі Ляндек (Австрія), де організував понад 40 різних фахових курсів, кілька шкіл та викладав у таборовій гімназії світову історію та історію України. Тут же він організував Народний університет, слухачами якого стали 75 осіб.

У грудні 1949 р. С.Килимник переїхав з родиною до Канади.

Упродовж наступних 1949-1963 рр. він друкувався в часописах, журналах у Вінніпегу: «Український Голос», «Наша Культура», «Новий Шлях»; в Торонто: «Гомін України», «Рідна Школа», «Новий День»; в Чикаго: «Самостійна Україна»; в Парижі: «Україна», «Час». Він активно співпрацював з видавництвом «Тризуб» у Вінніпегу та видавництвом «Перемога» в Аргентині. Наукові статті С.Килимника виходили у збірниках – бюлетенях Канадійського Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ), а також у збірнику на пошану Зенона Кузелі (Записки НТШ, том 169, 1962 р.) була надрукована його етнографічна розвідка «Обливаний понеділок».

У ці роки Степан Килимник дуже часто виступав як популярний лектор у Канаді перед різними аудиторіями: науковцями – на конференціях НТШ, в літературних клубах, в організаціях СВУ. Президент Головної Ради цього товариства Роман Смаль-Стоцький про ораторські здібності Степана Килимника, який виголосив біля сотні доповідей, говорив: «Він був промовцем з Божої ласки, тому завжди залишав глибоке враження в душах слухачів».

Наукові заслуги С.Килимника вшанувало НТШ обранням його в дійсні члени товариства. Він був також дійсним членом Ради Інституту дослідів Волині та членом-кореспондентом Канадійського УВАН.

Наш земляк С.Килимник надрукував більше 100 наукових розвідок з історії, етнографії, фольклористики, літературознавства. Як історик досліджував діяльність князів Данила Галицького та Ярослава Мудрого, гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепи.

Він залишив цінну спадщину, готові до друку «Мої спогади» і «Пізнай себе», присвячені його внукам Наталці та Юркові. Степан Килимник написав та уклав кілька томів задуманого ним 12-томного видання «Українська стародавність», зміст якого подано у п’ятому томі «Українського року…».

Головна та найцінніша праця С.Килимника – 6-томне етнографічно-фольклорне дослідження «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» – стала визначним здобутком української і світової науки.

П’ять томів було надруковано у Вінніпегу (1955, 1957, 1959) та Торонто (1962, 1963). У п’ятому томі «Українського року…» подано також передмову англійською мовою, написану М.Л.Боровським і біографію автора, яку написав Президент Головної Ради Наукових товариств ім. Т.Шевченка Роман Смаль-Стоцький. На жаль, шостий том не був виданий, а залишився в рукописі.

У 1994 р. Акціонерне товариство «Оберіг» перевидало найціннішу працю, створену в діаспорі професором С.Килимником «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні», у двох книгах. До першої увійшли: том перший (Зимовий цикл), том другий (Весняний цикл). До другої – том третій (Весняний цикл) та том четвертий (Літній цикл).

Присвятою до п’ятого тому «Українського року…» наш видатний земляк обрав такі слова: «Усім тим, хто залишили Рідну землю і пішли у світ для безкомпромісової боротьби за правду й волю Матері України і її народу в неволі сущого; тим що в єдності працюють на чужині в ім’я великої ідеї; всім тим що терплять муки заслання та ув’язнення на рідній землі й на вічну пам’ять тим, що полягли в нерівній боротьбі за свою Україну – присвячую, автор».

У Якушинецькій школі встановлено стенд, присвячений С.Килимнику.

Добрим пам’ятником нашому славетному краянину було б видання 5-го і 6-го томів найважливішої праці його життя – «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні», встановлення в обласному центрі меморіальної дошки С.І.Килимнику, присвоєння ім’я історика і фольклориста одній із вулиць на малій батьківщині, в с. Якушинці, придбання для сільської та шкільної бібліотек праць С.Килимника та літератури про його життя і діяльність.

Т.П.Пірус

Література

Килимник, С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні :[у 3 кн., 6 т.] / С. Килимник. – К. : Обереги, 1994. – (Факс. вид).

Кн. І : Т. 1 : (Зимовий цикл). – С. 5-150 ; Т. 2 : (Весняний цикл). – С. 151-400. – Бібліогр.: с. 388-392.

Кн. ІІ : Т. 3 : (Весняний цикл). – С. 5-337 ; Т. 4 : (Літній цикл). – С. 340-528. – Бібліогр.: с. 507-513.

Його ж. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т. 5 : (Осінній цикл) / С. Килимник. – Вінніпег : Торонто, 1963. – 288 с.

* * *

Білоус, О.А. Степан Іванович Килимник – історик, етнограф, фольклорист Поділля / О.А. Білоус, О.В. Малик // Історія Подільського краю: минуле, сучасність, майбутнє : матеріали обл. наук.-практ. конф. / ред.: Л.Є. Братанюк, Л.М. Романець, В.В. Мазуркевич. – Вінниця, 2011. – С. 66-68.

Заболотна, В. З народної криниці : [про С.І. Килимника] / В. Заболотна // Поділ. зоря. – 2005. – 26 берез. – С. 6.

Овчарук, О.Д. Література рідного краю : Степан Килимник. «Свято квітів і городини» / О.Д. Овчарук // Освіта Вінниччини. – 2014. – 7 берез. – С. 6.

Подолинний, А.М. Килимник Степан Іванович / А.М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А.М. Подолинний, Т.О. Цвігун. – Вінниця : Кн.-Вега, 2004. – С. 35-36 : фото.

Подолинний, А.М. Килимник Степан Іванович / А.М. Подолинний // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 28-29 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

1 130 років від дня народження Леона Ігнаци Бялковського (01.02.1885, с. Пасинки, нині Шаргород. р-ну – 21.01.1952, м. Люблін, Польща), польського історика, академіка АН Польщі (1949). Закінчив Краківський університет. 1918-1920 рр. – приват-доцент Українського державного Кам’янець-Подільського університету. Емігрував до Польщі. З 1926 р. – професор Люблінського університету. Автор праць з соціально-економічної історії окремих районів Польщі та Поділ-ля ХV-XVII ст. Досліджував генеалогію польських шляхетських родин. Ідеалізував часи польського панування в Україні.

Література та інтернет-ресурс:

Черняк, В.В. Леон Бялковський: польський академік з Поділля : [про наук. спадщину та життєву долю вченого] / В.В. Черняк // Матеріали ХІІІ Поділ. історико-краєзн. конф.: присвяч. 80-річчю від дня народж. І.С. Винокура (18-19 листоп. 2010 р.) / гол. ред. О.М. Завальнюк. – Кам’янець-Поділ., 2010. – С. 626-636. – Бібліогр. в кінці ст.

Бялковський Леон Ігнаци [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Інститут історії України НАН України. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Byalkovskyj_L (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

3 75 років від дня народження Йосипа Романовича Салдана (03.02.1940, с. Лівчиці Жидачів. р-ну Львів. обл.), офтальмолога, доктора медичних наук (1991), професора (1992). Закінчив Чернівецький медичний інститут з відзнакою (1962). Працював офтальмологом Миколаївської центральної лікарні Миколаївської обл. (1962-1965). Протягом 1965-1988 рр. наукова діяльність Й.Р.Салдана пов’язана з Одеським НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. академіка В.П.Філатова з перервою (1972-1975), коли він був лікарем-консультантом у Республіці Афганістан. З 1988 р. життя і діяльність вченого пов’язані з Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І.Пирогова, де він очолив кафедру очних хвороб. Йосип Романович є новатором із застосування нових методик в офтальмохірургії. Вперше у Він-ницькій області в 1989 р. він впровадив у клінічну практику імплантацію штучних кришталиків, нові оперативні втручання при глаукомі та лазерні технології для лікування офтальмопатології. Професор Й.Р.Салдан – член редколегії чотирьох всеукраїнських медичних журналів, член Київської спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій, член Міжнародного офтальмохірургічного товариства, член Асоціації офтальмологів України. Неодноразово виступав за кордоном на конференціях та симпозіумах з різних питань офтальмології (Італія, Швейцарія, Болгарія, Швеція, США). Очолює Вінницьке обласне товариство офтальмологів. Автор понад 200 наукових праць, більше 30 раціоналізаторських пропозицій та 30 авторських свідоцтв на патенти. За винахідницьку діяльність нагороджений дипломом Виставки досягнень народного господарства УРСР. Відмінник охорони здоров’я України.

Література:

Подільський, Е. Стежкою від дороги Філатова / Е. Подільський // Вінниччина медична. – 2011. – № 8-9 (черв.). – С. 18.

В ім’я прозріння : біобібліогр. покажч. : до 70-річчя Салдана Йосипа Романовича / Вінниц. НМУ ім. М.І. Пирогова, наук. б-ка ; уклад.: Л.В. Сухарєва, Н.М. Кравчук ; відп. за вип. Л.І. Шпукал. – Вінниця, 2010. – 40 с. : іл. – (Вчені нашого ун-ту).

4 135 років тому народився Климент Васильович Квітка (04.02.1880, с. Хмелів, нині Сум. обл. – 19.09.1953, м. Мос-ква, РФ), український і російський музикознавець-фольклорист, один із основоположників радянської музичної етнографії. Автор численних теоретичних праць, присвячених українському музичному фольклору. Закінчив Київський університет святого Володимира, нині Національний університет ім. Т.Шевченка (1902) та Київське музичне училище. Здійснив ряд подорожей по Вінниччині для запису народних мелодій. Деякий час жив і працював у м. Могилів-Подільський та навколишніх селах. Найвидатніші хорові композиції Миколи Леонтовича створено на мелодії, які записав К.Квітка.

Література:

Подолинний, А.М. Квітка Климент Васильович : [біогр. довід. про авт. книги «Нариси української народної музики» К.В. Квітку, який працював на Вінниччині] / А.М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А.М. Подолинний, Т.О. Цвігун. – Вінниця : Кн.-Вега, 2004. – С. 34-35 : фото.

Завальнюк, К.В. Родина Косачів та Східне Поділля / К.В. Завальнюк, Т.В. Стецюк // Четверта Могилів-Поділ. наук.-краєзн. конф. (28-29 верес. 2012 р.) / відп. ред. Л.В. Баженов. – Кам’янець-Поділ., 2012. – С. 258-268. – Бібліогр. в кінці ст.

5 5 років тому (05.02.2010) у м. Вінниця розпочало свою роботу Генеральне Консульство Республіки Польща. Ця подія стала завершальним етапом наполегливої кількарічної роботи міської та обласної влади з польською стороною. Генеральне Консульство Республіки Польща відкрило свої двері для мешканців трьох областей: Вінницької, Хмельницької та Житомирської. На той час в.о. Генерального Консула став пан Анджей Сломські. Оскільки Польща входить до країн шенгенського простору, вінничани та мешканці сусідніх регіонів отримали власне вікно в Європу.

Література та інтернет-ресурс:

Мороз, О. У Вінниці відкрилося польське консульство / О. Мороз // Вінниц. газ. – 2010. – 9 лют. – С. 1, 2.

Генеральне Консульство Республіки Польща у Вінниці [Електронний ресурс] // Генеральне Консульство Республіки Польща у Вінниці : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://portaltest.msz.gov.pl/uk/p/winnica_ua_k_uk/  (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

8 60 років від дня народження Сергія Варфоломійовича Савчука (08.02.1955, с. Денихівка Тетіїв. р-ну Київ. обл.), будівельника, депутата Вінницької міської ради 5 та 6 скликань, голови постійної комісії міської ради з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи. Закінчив Немирівський будівельний технікум (1974), Вінницький політехнічний інститут (1984). З 1978 р. пов’язав своє життя і трудову діяльність з м. Вінниця. Працював майстром на заводі «Будіндустрія», провідним інженером у Вінницькому міському житлово-експлуатаційному об’єднанні. В жовтні 1984 р. призначений начальником Вінницького управління міжрайонного ремонтно-будівельного управління. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1990 р. займається підприємницькою діяльністю.

Інтернет-ресурс:

Савчук Сергій Варфоломійович [Електронний ресурс] : [біогр. дані] // Моя Вінниця : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.myvin.com.ua/ru/politics/ukraina/general/5silna.html (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

10 60 років від дня народження Анатолія Степановича Кондюка (10.02.1955, с. Борівка Чернівец. р-ну), композитора, художнього керівника та головного балетмейстера ансамблю пісні і танцю «Поділля» Вінницької державної обласної філармонії, заслуженого артиста України. Закінчив Вінницьке професійно-технічне училище № 5 у 1970 р. Згодом працював у заслуженому ансамблі народного танцю України «Подолянка», який базувався при клубі Вінницького заводу тракторних агрегатів. З 1977 р. Анатолій Кондюк працює художнім керівником в Будинку культури «Електротехнік». З часом танцювальний гурток, керований Анатолієм Кондюком, переростає в ансамбль «Веселка», який згодом був удостоєний почесного звання «народний». У 1988 р. заочно закінчив Ленінградську академію мистецтв – відділ режисури і хореографії. У 1995 р. очолив державний ансамбль пісні і танцю «Поділля». З ініціативи і за сприяння А. Кондюка 2000 року у Вінницькому училищі культури і мистецтв ім. М. Леонтовича відкривається хореографічний відділ. З 2004 р. Анатолій Степанович – доцент музично-педагогічного факультету ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського та голова Вінницького обласного відділення Всеукраїнської національної музичної спілки.

Література:

Поляхівський, Я. Веселка від «Трембіти» до «Поділля» : віхи творч. балетмейстера і композитора Анатолія Кондюка / Я. Поляхівський // Вінниц. край. – 2009. – № 1. – С. 102-107.

 

13 75 років від дня народження Олександра Макаровича Голяченка (13.02.1940, с. Малі Горошки, нині у складі м. Володарськ-Волин. Житомир. обл.), лікаря, доктора медичних наук (1980), професора (1987). Закінчив Вінницький медичний інститут (1963), де й працював упродовж 1966-1972 рр. Лікар (1972-1983), завідувач (1983-2003), професор кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я з курсом історії медицини Тернопільської медичної академії ім. М.І.Горбачевського. Сформулював основні засади організації медичної допомоги сільському населенню України та охорони здоров’я в Україні за умов ринкової економіки та реформування системи охорони здоров’я в нашій державі.

Література:

Хоменко, К.Д. Голяченко Олександр Макарович / К.Д. Хоменко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 126 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Ганіткевич, Я. Історія української медицини в датах та іменах / Я. Ганіткевич. – Л., 2004. – Зі змісту: [Про О.М. Голяченка]. – С. 193, 208, 212, 318.

Голяченко Олександр Макарович : (до 70-річчя від дня народж.) // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України. – 2010. – № 1. – С. 90-91.

● 70 років від дня народження Віктора Олександровича Шеншина (13.02.1945, с. Мончин Погребищ. р-ну), інженера, політолога. Навчався в Харківському вищому військовому авіаційному училищі (1966). У 1966-1990 рр. – проходив службу в Збройних силах СРСР. Учасник бойових дій. Закінчив Московську вищу партійну школу (1984). Після звільнення з армії (1990-1992) працював у партійних органах. З 1995 рр. – в Замостянському центрі зайнятості. Працює економістом, зав. відділом перенавчання та профорієнтації населення. 2006-2007 рр. – помічник-консультант на громадських засадах народного депутата України. З липня 2010 р. – радник міського голови м. Вінниця, з 11.03.2011 р. – радник генерального директора ЗАТ «Новосвіт». Був депутатом Вінницької міської ради 5-го скликання (2006-2010 рр). Займається громадською діяльністю.

Інтернет-ресурс:

Шеншин Віктор Олександрович [Електронний ресурс] : [біогр. дані] // Моя Вінниця : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityCouncil/ShowContent.aspx?ID=30 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 55 років від дня народження Миколи Сергійовича Гедза (13.02.1960, с. Нова Гребля Калинів. р-ну), літературознавця, письменника, краєзнавця, відмінника освіти України, члена НСПУ (2005), НСЖУ (2008), НСКУ (2010), Вінницького обласного краєзнавчого об’єднання «Поділля». Здобув філологічну освіту у Вінницькому ДПІ ім. М.Островського (1981). Учителював у школах Липовецького та Калинівського районів (1981-1987). Понад 19 р. очолював Кіровську загальноосвітню школу на Калинівщині (1987-2006). Активно займаючись краєзнавством, постійно публікує свої розвідки в періодичних виданнях, наукових збірниках. Він – редактор 15 краєзнавчих, наукових та літературно-художніх видань, видавець та головний редактор обласної мистецько-краєзнавчої газети «Пульсуючі джерела» (2008-2009). Учасник багатьох міжнародних, регіональних науково-краєзнавчих конференцій. Був керівником районного поетичного клубу «Сузір’я» (2002-2010). М.С.Гедз – автор книг «Освячення пам’яті», «Колосся вічності» (2010), «Десна Богова засвідчить» (2012, 2013), поетичних збірок «Аранжування заметілі», «Від безіменної ріки. Сонети» (2004 рік), «Загадкова абетка» (2010). Упорядник ряду ліричних збірок поетів Калинівщини. Автор слів пісні «Дарунок купальської ночі», яка отримала гран-прі IX міжнародного фестивалю «Золотий Орфей» (2003). Автор ескізу прапора та тексту гімну села Нова Гребля (композитор В. Борецький). Лауреат премії «Подільська пектораль» (2005).

Література:

Гедз, М.С. Зі снівниці літ / М. Гедз. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2013. – 288 с. : фото. – (Генеалогія).

Гедз, М.С. Десна Богова засвідчить / М. Гедз. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 144 с. : іл., карти, фото.

* * *

Гедз, М. Про автора / М. Гедз // Освячення пам’яті / М. Гедз. – Вінниця, 2010. – С. 82.

Гальчак, С.Д. Краєзнавці Східного Поділля / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. / С.Д. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 423-755. – Бібліогр. в кінці ст. – Зі змісту: Гедз Микола Сергійович. – С. 485-486.

14 100 років від дня народження Марії Оксентіївни (Авксентіївни) Руденко (14.02.1915, с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, там само), фольклористки, етнографа, педагога, краєзнавця, майстрині народного живопису та витинання, заслуженого працівника культури УРСР (1970) (див. розширену довідку в кінці місяця).

15 95 років від дня народження Олександра Євдокимовича Кучеренка (15.02.1920, с. Соснівка, нині Погребищ. р-ну – 02.10.1991, м. Вінниця), доктора медичних наук (1967), професора Вінницького медінституту (нині Вінницький націо-нальний медичний університет ім. М.І.Пирогова). У 1935 р. вступив до Бердичівського медичного технікуму. Навчання у Вінницькому медичному інституті, яке перервала війна, вдалося закінчити після демобілізації. В числі кращих студентів був залишений на науковій роботі. Працюючи в хірургічній клініці інституту, Кучеренко пройшов шлях від ординатора до професора. З 1968 р. Олександр Євдокимович завідував кафедрою травматології, ортопедії і військово-польової хірургії Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова. Основні наукові роботи присвячені дослідженню питань клініки і лікування захворювання суглобів кінцівок, а також вивченню шляхів профілактики виробничого травматизму на промислових підприємствах міста і області. О.Є.Кучеренко опублікував більше 87 робіт і методичних рекомендацій. Він – автор двох винаходів. Відзначений дипломом другого ступеня Виставки досягнень народного господарства УРСР. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За победу над Германией» і «За освобождение Праги».

Література:

Гальчак, С. Із когорти славних [про О.Є. Кучеренка] / С. Гальчак // Земля над Россю : краєзн. нариси / С. Гальчак. – Він-ниця, 1995. – С. 111-112.

● 65 років від дня народження Марії Василівни Гоцуляк (15.02.1950, с. Воєводчинці Могилів-Поділ. р-ну), майстрині декоративно-ужиткового мистецтва, журналістки і поетеси, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2002), НСЖУ (1981), лауреата премії ім. Івана Огієнка (2004). Закінчила Тульчинське культосвітнє училище. Протягом 1973-1979 рр. проживала на Полтавщині. Працювала в місцевій пресі та заочно навчалася в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. Згодом, після закінчення навчального закладу, переїхала до м. Могилів-Подільський, де мешкає і нині. Працювала на різних посадах у районній газеті «Слово Придністров’я», починаючи від кореспондента до заступника головного редактора. Була одним із організаторів та директором Могилів-Подільського будинку народної творчості (1991-1999). З 2003 р. – директор Могилів-Подільського районного музею етнографії та народного мистецтва ім. М.А.Руденко. Учасниця всеукраїнських, обласних виставок та симпозіумів. Персональні виставки проходили у Вінниці, Коломиї, Львові. Значна частина творів знаходиться в музейних та приватних колекціях у різних країнах світу. Автор поетичних збірок «Вечірня елегія» (2004), «Сповідь Чураївни» (2009), книги новел та есеїв «Пливе човен», мистецького фотоальбому «Запрошую до світлиці» (2007).

Література:

Погуляйло, С. Жар-птицю відпустіть на волю : [про засл. майстра нар. творчості М. Гоцуляк] / С. Погуляйло // Жінка. – 2012. – № 8. – С. 32, 33.

Войтович, В.В. Марія Гоцуляк : розмаїття талантів / В.В. Войтович, А.П. Соляр // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж. : матеріали XXV Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., 11-12 жовт. 2013 р. – Вінниця, 2013. – С. 536-544.

16 120 років тому (16.02.1895) у Вінниці М.Коцю-бинський написав повість «Для загального добра», яка відтворює враження письменника від роботи у Філоксерній комісії в Молдавії. Вперше надрукована в журналі «Зоря» (1896, № 1-4). На конкурсі журналу їй було присуджено третю премію. Окремим виданням вийшла у Львові 1896 р. Належить до циклу про беcсарабське життя.

Література:

Коцюбинський, М. Для загального добра : повість / М. Коцюбинський // Що записано в книгу життя : повісті та оповід. / М. Коцюбинський. – Х., 1994. – С. 416-424.

17 140 років від дня народження Федора Мико-лайовича Сенгалевича (17.02.1875, с. Бахтин, нині Мурова-нокуриловец. р-ну – 21.11.1941, м. Київ), українського лікаря, краєзнавця, літератора. Навчався в Київському та Юр’ївському університетах. Протягом 1908-1923 рр. працював у земській лікарні в Богуславі, потім – лікарем у Лук’янівській тюрмі в Києві. Засновник і керівник музею та гімназії в Богуславі у 1917-1918 рр. Автор розвідок «Київські лірники», «Гаївки», «Київський некропіль» та ін. Вивчав історію Києва. Видав збірку «Повітові оповідання».

Література:

Подолинний, А.М. Сенгалевич Федір Миколайович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 304.

● 95 років від дня народження Василя Васильови-ча Порика (17.02.1920, с. Соломірка, нині с. Порик Хмільниц. р-ну – 22.07.1944, Енен-Льєтар (Франція), учасник руху Опору, Національний Герой Франції, Герой Радянського Союзу (1964, посмертно). У Червоній Армії – з 1939 р. У 1941 р. закінчив Харківське військове піхотне училище. На початку Великої Вітчизняної війни, воюючи в складі 6-ї армії Південно-Західного фронту, опинився в оточенні і потрапив у полон до так званої «Уманської ями». Звідти як військовополонений відправлений у концтабір Бомон у провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція). Тут він установив зв’язок із учасниками французького руху Опору. Став одним із організаторів «Групи радянських патріотів», яка разом із представниками інших національностей відкрито виступала проти гітлерівців. Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, який з липня 1943 р. боровся проти фашистських окупантів у Північній Франції. З 1944 р. В.Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції. Загинув 22 липня 1944 р. під час виконання бойового завдання. Ім’я героя висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького руху Опору. На його могилі встановлено пам’ятник. На батьківщині В.В.Порика створено музей. У Києві, Вінниці, Хмельницькому ім’ям Героя Радянського Союзу Василя Порика названо вулиці, відкрито меморіальні дошки.

Література та інтернет-ресурс:

Лис, В.М. Сині проліски : повість. Для серед. та ст. шкіл. віку / В.М. Лис ; худож. оформл. Є.Є. Котляра. – К. : Веселка, 1983. – 174 с.

П’єррар, А. Юнак з трояндою : пер. з фр. / А. П’єррар. – К. : Політвидав України, 1971. – 130 с.

Підласко, Т.В. Меморіальний музей В.В. Порика : путівник / Т В. Підласко. – 2-ге вид., випр. і допов. – О. : Маяк, 1987. – 64 с. : іл.

Порик Василий Васильевич [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1945 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

19 55 років від дня народження Світлани Олександрівни Творун (19.02.1960, с. Гулі Бар. р-ну), етнолога, історика, фольклористки, краєзнавця (див. розширену довідку в кінці місяця).

20 50 років від дня народження Яни Петрівни Іщенко (20.02.1965, м. Кагарлик Кагарлиц. р-ну Київ. обл.), вченого-економіста, кандидата економічних наук (2010). По закінченні (1987) Української сільськогосподарської академії працювала у Вінницькій філії цього навчального закладу. Закінчила аспірантуру (1998). У 2012 р. присвоєно вчене звання доцента кафедри організації обліку та звітності Вінницького національного аграрного університету. Коло наукових інтересів Я.П.Іщенко: історія, теорія і практика бухгалтерського обліку підприємств аграрного сектору економіки. Вона – автор понад 80 наукових праць, у тому числі – 4 монографій і посібника з методології та методики бухгалтерського обліку. Педагогічну та наукову діяльність Я.П.Іщенко поєднує з участю в громадських професійних організаціях, зокрема вона – активний член Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України, учасник багатьох конференцій, міжнародних конгресів, семінарів в Україні та за її межами.

Інтернет-ресурс:

Іщенко Я.П. Розвиток класифікації витрат відповідно до вимог управління [Електронний ресурс] / Я.П. Іщенко. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://intkonf.org/ischenko-yap-rozvitok-klasifikatsiyi-vitrat-vidpovidno-do-vimog-upravlinnya/ (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

21 195 років від дня народження Аполло Коженьовського (21.02.1820, с. Гоноратка, нині Оратів. р-ну – 23.05.1869, м. Краків), польського письменника, автора сатиричних і ліричних творів, батька англійського письменника Джозефа Конрада.

Література:

Подолинний, А.М. Коженьовський Аполло / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 152-153.

Мельник, В. Голгофа Аполло Коженьовського / В. Мельник // Подільські джерела : альманах / голов. ред. Л.М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 3 : Річ Посполита: вінницький слід. – С. 127-132 : портр.

22 95 років (22.02.1920) відтоді, як у Літині вийшов перший номер газети «Вісник Літинського ревкому», на основі якого згодом постала районна газета «Літинський вісник».

Література:

Дубенчук, А. Нашій газеті – 80! / А. Дубенчук // Літин. вісн. – 2000. – 19 лют. – С.1.

Свічколап, О. Історична довідка / О. Свічколап // Літин. вісн. – 2010. – 3 черв. – С.1.

Мальченко, Н.М. Дорогі друзі, для вас – наше слово! : [про роботу та колектив редакції «Літинський вісник»] / Н.М. Мальченко // Літин. вісн. – 2013. – 6 черв. – С. 1.

23 100 років тому народився Кирило Іванович Целик (23.02.1915, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну – 08.02.1945, похов. у м. Костшін, Польща), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Закінчив 7 класів. Працював рахівником у рідному колгоспі. У Червоній Армії – з 1937 р. 1940 р. закінчив Київське військове піхотне училище. В боях з німецько-фашистськими загарбниками – з 1941 р. Воював на багатьох фронтах. Особливо відзначився в боях на Кюстрінському плацдармі (1-й Білоруський фронт). У бою 8 лютого 1945 р. із передового спостережного пункту як командир керував вогнем дивізіону. В критичний момент бою, викликавши вогонь на себе, загинув. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки.

Література та інтернет-ресурс:

Огонь на себя : Целик Кирилл Иванович : [нарис] // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 276-277.

Целик Кирилл Иванович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=5904 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

25 145 років (25.02.1870) з початку експлуатації першого Жмеринського залізничного вокзалу.

Література:

Антонюк, О.М. Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / О.М. Антонюк. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2013. – 280 с. : фото.

Жмеринка славна не тільки Остапом Бендером : [про закінчення реставрації Жмерин. залізнич. вокзалу] // Новини Він-ниччини. – 2012. – 4 лип. – С. 2.

Яремчук, О. Напередодні свого 110-річчя Жмеринський вокзал знову засяяв, як нова копійка : [про. урочис. відкр. вокзалу після ремонтно-реставрац. робіт] / О. Яремчук // Вінниччина. – 2013. – 29 берез. – С. 1 : кольор. фото.

28 95 років від дня народження Григорія Кириловича Смагла (28.02.1920, с. Велика Вулига, нині Тиврів. р-ну – 15.03.1995, м. Вінниця), колишнього заступника директора з наукової роботи Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва, учасника Другої світової війни (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 100 років тому народився Василь Никифоро-вич Баранюк (28.02.1915, с. Лука-Мелешківська Вінниц. 

р-ну – 06.02.1990), Герой Радянського Союзу (1945). По завершенні навчання в неповній середній школі працював бригади-ром-механіком МТС. З 1936 р. – у Червоній Армії. 1939 р. закінчив Харківське бронетанкове училище. У тому ж році брав участь у бойових діях на радянсько-фінському фронті. Учасник Великої Вітчизняної війни, яку пройшов з першого до останнього дня. Під кінець війни, у званні полковника, командував 108-ю танковою бригадою 9-го танкового корпусу 3-ї ударної армії (1-й Білоруський фронт), яка під час історичної Берлінської операції наступала на столицю Рейху. Особливо відзначилась вона наприкінці квітня 1945 р. у боях за передмістя Берліна – Мальхов, а також під час вуличних боїв у самому Берліні. Після війни продовжував військову службу. З армії звільнився 1975 року у званні генерал-майора. Мешкав у Москві. Нагороджений багатьма вітчизняними орденами і медалями, а також іноземними відзнаками.

Література та інтернет-ресурс:

Последний штурм : Баранюк Василий Никифорович : [нарис] // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 27-29.

Баранюк Василий Никифорович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=16561 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

Коли б на терези поклали золото

і народну пісню, то я б вибрала пісню.

М.Руденко

Подільською Горлицею назвали її земляки, вкладаючи в це поетичне імення і материнську турботу, і любов до рідної землі, і духовну красу жінки, яка стала сподвижницею на ниві народній, берегинею пісенних скарбів нашого роду.

Це Марія Авксентіївна Руденко, учителька за фахом, фольклорист за покликанням. Шляхом невтомних пошуків їй вдалось зібрати в наддністрянському краї величезну кількість зразків народної творчості: понад 3000 пісень, тисячі казок, загадок, легенд, повір’їв, переказів, прислів’їв, приказок, голосінь. Нині ці безцінні записи зберігаються в столичних архівах. А пісні, яким вона дала друге життя, дзвенять по всьому Поділлю та далеко за його межами.

Народилась Марія Руденко 14 лютого 1915 р. в селі Слобода-Яришівська Могилів-Подільського району на Вінниччині. Мати, Ганна Іванівна, була першою трактористкою в селі, батько – ковалем, згодом він став головою сільської ради. Маючи дуже гарні голоси, батьки співали в сільському хорі, котрим керував Георгій Гриневич, учень Миколи Леонтовича. Марійка дуже любила народні пісні. Ще школяркою почала їх записувати. До війни в неї вже було 8 зшитків.

У 1933 р. за наклепом репресовано батька. Після того Марію виключили з комсомолу. Біль втрати, гостре відчуття образи і несправедливості гамувала піснею.

Пійте, пійте, соловейки,

Всіма голосами,

А я піду в сад вишневий,

Заллюся сльозами.

Після школи закінчила курси вчителів у Могилеві-Подільському, потім Тульчинську педшколу, вчителювала в селах Придністров’я і навчалась у Вінницькому педагогічному інституті. Згодом, записуючи звичаї і традиції рідного краю, налагодила співпрацю з обласним будинком народної творчості та Інститутом мистецтвознавства, фольклору й етнографії, яким керував Максим Рильський. Це були нелегкі, але співучі післявоєнні роки. Готуючи пісенні альбоми, Марія Авксентіївна збирала до гурту своїх голосистих односельців. Скільки переспівано – колядок, щедрівок, обжинкових пісень – не злічити! Тоді ж придбала магнітофон.

Коли робота над записом альбомів закінчилась, дівчата і жінки зрозуміли, що вже не зможуть жити без цього колективного співу, який дарує радість і насолоду, а життя стає від нього кращим і легшим. Так, у 1961 р. народився ансамбль «Горлиця», яким Марія Руденко керувала понад тридцять років. Нині його репертуар – це безцінний пісенний спадок Вінниччини. Кожна пісня – перлина народної творчості. Епітети, порівняння, метафори вражають точністю і глибиною світосприйняття:

Ой у полі – криниця-безодня,

В тій криниці – водиця холодна,

Там стояла дівчина молода.

Багатство почуттів, висловлене в народній пісні, її тонкий психологізм і життєва енергія – це те, що непідвладне часу і моді, тому завше буде бентежити душу.

Марія Авксентіївна жила піснею. Справлялась на роботі, господарювала вдома, як кожна українська жінка. Все встигала і знаходила час для своїх школяриків, вчила їх співати так, як предки співали. А вже десь за північ вела свої записи, щоб залишити їх для поколінь наступних.

Пам’ятаю, як Марія Руденко приїжджала до нас, першокурсників філологічного факультету, на запрошення Ангеліни Коржупової, яка викладала народну творчість. Ангеліна Петрівна була нашим куратором і намагалася познайомити майбутніх учителів української мови з фольклористами Вінниччини – Марією Руденко, Настею Присяжнюк, Андрієм Павлусенком та іншими ентузіастами. Наша група складалася переважно з сільських дівчат, закоханих у народні пісні. Ми співали скрізь: на перервах між парами, на студентських вечорницях і весіллях. Приїзд Марії Авксентіївни, її некваплива розповідь, розучування гаївок Наддністрянщини – все збереглось у пам’яті. З незабутніх років, з далекої юності і досі чую пісню, вивчену під час лекції:

Ой у полі криниченька, муром мурована,

Ой говорять, дівко, люди, що ти мальована.

Як пісні, що легко і невимушено лились від серця, так в умілих руках талановитої жінки народжувались витинанки – вицвіт поетичної уяви. Вперше Марійка побачила ці мережані дива ще малою в хаті баби Одарки. Допомагала чіпляти їх до сволока. Пасучи худобу, вже сама вирізала небачені узори, квіти, калину.

А коли скінчилось багаторічне вчителювання, знову згадала про те, воістину народне мистецтво, доступне кожному, навіть у найбіднішій хатині, яку прибирали до свята. Розкішні вазони, вигадливі візерунки, провісні птахи, благодатні подільські суцвіття колосків і калини – сприймались сучасниками як прагнення світової гармонії, передчуття радості. Жага рукотворної краси народжувала шедеври, що їх мали змогу побачити в Могилеві-Подільському, у Вінниці сотні людей.

Витинаючи те казкове мереживо, завжди співала:

Ой у лузі калина,

Білим цвітом зацвіла,

А на тій червоній калині

Три голуби сивих сиділо.

Помандрували її витинанки до Музею архітектури та побуту під відкритим небом, що в селі Пирогово під Києвом. Там шанувальники, а особливо українці з Канади, належно оцінили філігранні роботи подільської майстрині. А вже у 1993 р. на Він-ниччині відбулося перше Всеукраїнське свято майстрів витинанки, набувши згодом статусу міжнародного. Це теж данина пам’яті сподвижниці з Могилева-Подільського.

Відлетіла Горлиця в небесні сади, а пісні її ходять поміж людей, а витинанки милують око своєю красою і довершеністю ось уже скільки літ. Так хочеться заїхати в ту Слободу-Яришівську, весною заклечану, і раптом почути спів – старовинний, розложистий, щоб аж серце зайшлося від несказанної печалі та любові:

Журба за журбою, туга за тугою,

Дала мене мати заміж молодою…

Скільки переспівано тут, біля її ошатної хатини в подільському селі, що зеленими ярусами підіймається до небес, росте у висоту, як пісня. Та хіба лише в селі? По всьому придністровському краю засіялись ті пісні.

Добре, що вони не забулись, що молодші покоління підхопили пісенні традиції, адже без них ми – мов без крил.

Її запис «Весілля у Слободі-Яришівській» було опубліковано у двотомнику «Весілля» («Наук. думка», 1970). Зібрані нею фольклорні матеріали надруковано в збірниках «Колядки та щедрів-ки» (1966), «Жартівливі пісні» (1967), «Танцювальні пісні» (1970), «Рекрутські та солдатські пісні» (1974), «Народні оповідання» (1983), «Ігри та пісні», «Балади. Кохання та дошлюбні взаємини» (1987), «Календарно-обрядові пісні» (1987), «Балади. Родинно-побутові стосунки» (1988), «Пісні родинного життя» (1988).

Марія Авксентіївна була також неперевершеним майстром вишиванки. Рушники, сорочки, скатерки та картини, вишиті майстринею, отримали високу оцінку не лише в Україні, але й експонувалися і зберігаються в багатьох країнах світу: США, Канаді, Австралії, Болівії тощо.

Усвідомлення того, ким вона була для нас, самовіддана і невтомна, залюблена в пісню Авксентіївна, викликає почуття гордості за наш співучий рід, а водночас і гіркоти – за тим, що втрачено. Адже небагато було таких, як вона, що, закинувши все другорядне з погляду вічності, брались за сподвижницьку роботу, плоди якої знадобляться ген через десятиліття.

У Могилів-Подільському музеї етнографії і народного мистецтва ім. М.Руденко на Стрітення завжди людно – працівники культури, члени творчого об’єднання «Світлиця», співочі ансамблі, студенти медичного коледжу… В ці дні сюди сходяться люди, щоб вшанувати пам’ять подільської берегині, послухати пісень, згадати…

Марія Гоцуляк, директор музею, щороку, в березні натхненно відкриває свято «Хранителька скарбів народних». Як завжди на сцену вийде «Горлиця». Нині керує нею учениця Марії Авксентіївни Зінаїда Багрій із Слободи-Яришівської. Власне, всі оці жінки взяли від неї любов до пісні.

Ой летіла горлиця через сад,

Розпустила пір’ячко на весь сад…

«Горлиця» – це її родина, як і всі співочі колективи Могилів-Подільського району – і «Біла криниця», і «Калинове намисто», та й всі гості ювілярки – її кревні родичі.

Сто літ минає від дня народження Марії Руденко – заслуженого працівника культури України, заслуженого майстра народної творчості, лауреата премії імені Павла Чубинського, Праведниці світу. Виявом народної любові і пошани є той факт, що кримський астроном М.Черних відкрив малу планету і назвав на честь М.А.Руденко та її ансамблю «Горлицею».

Низький уклін трудівниці, самовідданій фольклористці, талановитій майстрині від співучого подільського роду.

Ой зірву я корч калини

Та й кину я на долину,

Ой піду я до родини,

А в родини не загину.

Лунає пісня над берегами Дністра, а в тій пісні живе любов і вірність, краса і мудрість української душі, яку передала нащадкам Подільська Горлиця.

Ж.В. Дмитренко

Література

Візнюк, В.Г. «Подільська горлиця» – Марія Руденко / В.Г. Візнюк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж. : матеріали XXIІ Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. 22 жовт. 2009 р. – 2009. – С. 507-509.

Кордонська, А.В. Марія Авксентіївна Руденко – горлиця Поділля, найцінніший скарб України : [засід. народознав. гуртка Могилів-Поділ. технолого-економіч. коледжу ВНАУ] / А.В. Кордонська // Освіта Вінниччини. – 2011. – 8 листоп.

Остапчук, Л. Пісенна спадщина Поділля у записах Марії Руденко / Л. Остапчук // Подільський фольклор у збиранні та дослідженні : тези міжнар. наук.-практ. конф. – 2006. – С. 85-89.

Подолинний, А.М. Горлиця / А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 31-35.

На радість людям... : до 90-річчя від дня народж. Марії Авксентіївни Руденко (1915-2003) : бібліогр. покажч. / уклад.: О.Г. Ніколаєць, Т.М. Кристофорова ; авт. передм. А.М. Подолинний. – Вінниця : Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, 2005. – 25 с. – (Наші видатні земляки).

Коли у нашій країні відбуваються процеси, що мають неочікуваний поворот, реакцію народу може передбачити та пояснити лише етнолог. Творун Світлана Олександрівна присвятила себе вивченню двох взаємопов’язаних наук: історії та етнології, і, як ніхто інший, може заглибитися в сутність історичних подій, дати їм пояснення, опираючись на національну ментальність, культуру та самобутність. А на думку Світлани Олександрівни, українська самобутність настільки унікальна, багатогранна і різнобарвна, що потребує вивчення, збереження і примноження для прийдешніх поколінь та відродження усього українства.

Народилася С.О.Творун 19 лютого 1960 р. в селі Гулі Барського району Вінницької області в родині вчителів. Батько, Олександр Петрович, викладав фізику, а мати, Надія Денисівна, – фізкультуру. Невдовзі родина переїхала до села Маньківці, яке і стало для Світлани рідним. 

Саме у с. Маньківка Світлана Олександрівна познайомилася з українською народною культурою, народними ремеслами, звичаями, обрядами. Вперше, як народжується писанка, вона побачила в сусідки, бабці Насті Чайки, як на верстаті тчуться верети і рушники – у сусідки, тітки Надії Балакирської, а у її чоловіка (теслі), дядька Григорія – диво майстрування дерев’яних іграшок для сусідських дітей. У родині Балакирських збиралася сусідська дітлашня, щоб послухати цікаві народні бувальщини й небилиці, загадки, прислів’я, розповіді про давні свята і старовинний побут. З того часу й зацікавилася юна Світлана народною обрядовістю.

1975 р. родина Творунів переїхала до Вінниці. У 1977 р. Світлана закінчила із золотою медаллю середню школу № 8. Нез-важаючи на багаторазові перемоги на районних олімпіадах з фізики, вступити до політехнічного інституту не пощастило. А може, й на краще, бо знайшла себе в етнології, яку полюбила на все життя. У 1978 р. вона вступила на історичний факультет Він-ницького державного педагогічного інституту, який закінчила з відзнакою 1982 р.

У студентські роки до вивчення українських автентичних свят Світлану Творун долучив кандидат історичних наук, доцент Леонід Петрович Зінченко. Він примудрився включити вивчення української обрядовості до програми з курсу «Науковий атеїзм», а потім доручив студентці написати статтю до обласної молодіжної газети про народні гадання (дати відповідь читачеві, що означають традиції, описані російським класиком Жуковським у поемі «Світлана»). Лише тоді Світлана Олександрівна зрозуміла, що російські народні обряди суттєво різняться від українських. А ще Леонід Петрович долучав своїх студентів до активної лекторської діяльності через Товариство «Знання». У травні 1982 р. це Товариство організувало перший республіканський конкурс молодих лекторів у Києві. Доповідь С.О.Творун про українські народні свята було відзначено дипломом за зайняте перше місце серед молодих лекторів УРСР.

Велику роль у становленні С.О.Творун як етнографа відіграло навчання в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського, який дав значну теоретичну базу, відкрив їй доступ до багатства архівів. Товариство «Знання» доповнило їх автентичним польовим матеріалом завдяки відрядженням з лекціями до районних та сільських клубів, бібліотек. Лекції доводилося читати і на тваринницьких фермах, тракторних станах, і навіть у полі для колгоспників. Ці лекції перетворювалися в бесіди, а лекторами ставали односельці, які ділилися з С.О.Творун унікальними етнографічними даними, на основі яких вона написала і захистила кандидатську дисертацію, а потім подальші наукові праці.

Учительська трудова діяльність С.О.Творун має широку гео-графію: вчитель історії в школах № 26 м. Житомир та № 5 м. Він-ниця, методист кабінету історії Вінницького обласного інституту підвищення кваліфікації вчителів, учитель історії школи № 1 м. Лобні у передмісті Москви, де служив її чоловік. Але бажання жити і працювати в Україні та для України перемогло, і сім’я повернулася на батьківщину. У Вінниці викладала на кафедрі світової та вітчизняної культури педінституту, а у 1992 р. перейшла працювати в обласне управління культури, спочатку заступником директора Вінницького обласного центру народної творчості, а потім головним спеціалістом обласного управління культури.

Роки роботи в галузі культури стали найбільш плідними для Світлани Олександрівни. Керівник обласного управління культури М.М.Ільчук започаткував цікаву систему підвищення кваліфікації працівників культури на місцях, у районах. Це дало змогу безпосередньо спілкуватися з сільськими працівниками культури, бібліотекарями, вчителями, організовувати фольклорні заходи на основі народних родинних і календарних свят. Уже під час першої ж репетиції Світлана Олександрівна з’ясувала, що запропоновані курсантами сценарії зі збірників є занадто примітивними, і не відповідають місцевим традиціям, після чого почалася справжня пошукова і творча робота. Працівники культури ходили до літніх односельців, щоб уточнити окремі деталі свята, записати автентичні обрядові пісні, зібрати для відтворення обряду автентичні атрибути тощо. Поставлений колективно обряд був цікавим не лише для глядачів, але й для науковців. Провівши семінари у 27 районах області, етнограф значно збагатила свій доробок не лише етнографічною інформацією, але і режисерським досвідом. У ці роки автентичні колективи Вінниччини стають безперечними лідерами на всіх фестивалях, що проходять в Україні. За три роки роботи в обласному управлінні культури Світлана Олександрівна отримала дві подяки Міністерства культури України.

Серед обласних свят, в основу яких були покладені ідеї та доробки С.О.Творун, – Всеукраїнський фестиваль витинанки, що проходив у Могилеві-Подільському в 1993 р., який етнограф збагатила традиціями і обрядовими діями. С.О.Творун була автором сценаріїв свята з нагоди 100-річчя від дня народження Насті Присяжнюк, «Осіннього родинного празника» з нагоди 60-річчя утворення Вінницького обласного центру народної творчості, робила постановки для етнографічних колективів «Брикса» с. Бохоники Вінницького району і «Дивоцвіт» смт Гнівань, які показували свою майстерність на столичних сценах Палацу культури «Україна», Золотих воріт, Будинку вчителя в Києві.

Плідна співпраця з першою на Вінниччині телестудією «СЕЛБАНГО», що транслювала свої передачі на 33-му каналі, допомогла згуртувати цікаву творчу групу, яка протягом 1992-1994 рр. відзняла 21 телевізійну передачу про українські народні свята. Вони увійшли до двох циклів: «Від Коляди до Калити» (13 телевізійних передач про календарні звичаї, свята і обряди українців Поділля) і «В сімейному колі» (8 телевізійних передач про подільські родинні свята, звичаї і обряди). Автором і ведучою була С.О.Творун, оператори О.Пастернак, О.Охотов, О.Машталер. Слава про ці передачі докотилася й до національного каналу УТ-1, і їх автора С.О.Творун запросили до участі в зйомках навчально-популярної телепрограми «Один із тисячі уроків». Разом із телестудією УТ-1 Світлана Олександрівна зробила три півгодинні документальні фільми про подільську автентичну обрядовість, які увійшли до вищеназваної телепрограми, це – «Зелені свята. Русалчин Великдень» (1996), «Колодка» (1997), «Великдень» (1999).

2002 р. на Вінницькому обласному державному телебаченні було відзнято ще два авторські документальні народознавчі фільми, це – «Купала» (оператор О.Г.Хохлов, редактор О.В.Пасічник) та «Спасова борода» (оператор В.Ф.Бондар, редактор О.В.Пасічник).

З 1996 р. С.О.Творун працює у вищій школі: у 1996-2000 рр. – заступником директора Вінницького коледжу менеджменту, у 2000-2003 рр. – доцентом Вінницького інституту регіональної економіки, а з вересня 2003 р. – доцентом Вінницького навчально-наукового інституту економіки Тернопільського національного економічного університету. Сім років очолювала кафедру загальнонаукових гуманітарних дисциплін.

Проте захоплення етнологією не полишило Світлану Олександрівну і під час роботи в економічних ВНЗ. Її цікавить проблема популяризації народної автентичної культури серед молоді. Хвилює, чому сучасне населення за роки незалежності встигло ознайомитися з американськими, англійськими, китайськими святами, купує їх атрибути, але не знає своїх. Закралася думка, що поліпшити ситуацію можна через появу на ринку святково-обрядових товарів і послуг та донесення етнографічних знань до майбутніх економістів і підприємців. Так, у 1996 р. в коледжі менеджменту, а в 1997 р. у Вінницькому навчально-науковому інституті економіки Тернопільського національного економічного університету Світлана Олександрівна запровадила авторський курс «Практична етнологія для ділових людей», під час якого студенти знайомилися з українською народною культурою, розглядали проблеми її популяризації за допомогою підприємницької діяльності. Завдяки спільним напрацюванням вийшла книга з однойменною назвою – «Практична етнологія для ділових людей», яка перевидавалася 4 рази і здобула популярність не лише в студентів, але і в їхніх батьків, сусідів, учителів – всіх, хто цікавиться українською народною культурою.

Світлана Олександрівна Творун – автор понад 50 наукових та науково-популярних публікацій з української етнології. Серед найбільш відомих: монографія «Українські обрядові хліби» (на матеріалах Поділля) (2006), навчальний посібник «Історія україн-ської культури», написаний у співавторстві з І.М.Зарішняк. Її наукові статті друкували такі відомі журнали, як «Народна творчість та етнографія», «Українознавство», «Початкова школа», «Людина і світ», «Світлиця». Останні статті «„Язичництво“ чи „архаїчне православ’я“?», «Культурні корені української меншовартості» отримали широкий відгук серед читачів. Її публікації розміщено в збірниках матеріалів міжнародних та українських наукових конференцій.

Для популяризації народних свят у Вінницькому навчально-науковому інституті економіки С.О.Творун щорічно проводить Свято Колодія, майстер-клас із написання великодньої писанки, які дуже полюбляють студенти. Силу і натхнення вона знаходить у корінні свого народу та в його святості.

Світлана Олександрівна каже, що для неї справжнє щастя – це займатися улюбленою справою і кожен раз по-новому відкривати багатогранну історичну самобутність України, черпати з неї мудрість для побудови успішного майбутнього нашої держави.

Л.Г.Мовчан

Література

Творун, С. Практична етнологія для ділових людей : навч. посіб. / С.О. Творун. – Вінниця : Кн.-Вега, 2005. – 216 с. : іл.; 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця : Кн.-Вега, 2009. – 288 с. : іл. – Бібліогр.: с. 279-288.

Її ж. Українські обрядові хліби: на матеріалах Поділля / С.О. Творун. – Вінниця : Кн.-Вега, 2006. – 96 с. : іл. – Бібліогр.: с. 83-87.

Її ж. «Мрію про інтелектуальний магазин-музей хліба» : [інтерв’ю з С. Творун про хліб] / С. Творун ; зап. А. Штельмах // Місто. – 2013. – 7 серп. – С. 5 : фото.

Зарішняк, І.М. Історія української культури : навч. посіб. / І.М. Зарішняк, С.О. Творун ; Терноп. нац. екон. ун-т, Вінниц. ін-т економіки. – Вінниця : Едельвейс і К., 2011. – 328 с. : іл. – Бібліогр. в кінці розд.

* * *

Гальчак, С. Творун Світлана Олександрівна / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 794-795.

Після відбудови приміщення бібліотеки, що зазнало значної руйнації під час воєнного лихоліття, колектив Вінницької обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва на чолі з тодішнім директором, Героєм Радянського Союзу Іваном Митрофановичем Філіповським розпочав новий етап її розвитку. Усі напрямки діяльності були орієнтовані на отримання бібліотекою статусу наукового закладу. Досягнення високого наукового рівня роботи було неможливим без формування високоосвіченого, творчого колективу працівників з новим мисленням, баченням подальших перспектив розвитку книгозбірні та бібліотечної справи в цілому.

Одним із найяскравіших представників цього періоду в історії бібліотеки був Григорій Кирилович Смагло, призначений 12 лютого 1956 р. на посаду заступника директора бібліотеки з наукової роботи. До цього працював старшим інспектором по бібліо-теках відділу культурно-освітніх установ та мистецтв Вінницького обласного управління культури. Це була людина енергійна, ерудована, інтелігентна, з широким світоглядом і глибокими тео-ретичними знаннями. Він відзначався і вимогливістю, що, в поєднанні з тактовністю і толерантністю у ставленні до співробітників, приносила вагомі результати, сприяла творчій активності та бажанню кожного працювати натхненно і самовіддано. Школу професіоналізму Григорія Кириловича пройшло не одне покоління бібліотечних працівників, адже він віддав цій роботі понад чверть століття. А його батьківське ставлення до людей, особливо до молодих спеціалістів, викликало глибоку повагу, вдячність та безмежну довіру.

Він був не лише серйозним науковцем, але й психологом, добре розумівся в людях, умів помітити творчі здібності та потенційні можливості кожного і раціонально використовувати їх в інтересах справи.

Будучи визнаним авторитетом не лише в нашому колективі та області, а й далеко за її межами, фахівцем високого рівня і порядною людиною, Григорій Кирилович відзначався скромністю й відкритістю – до нього за порадою міг підійти не тільки керівник підрозділу чи провідний фахівець, але й будь-який молодий спеціаліст, який тільки починав освоювати ази бібліотечної професії. Для кожного знаходилася не лише фахова консультація, але й добре слово розуміння та підтримки.

Важко згадати з чиєї «легкої руки» в колективі Григорія Кириловича жартома, але з великою повагою, називали «наукова думка» за його широку ерудицію і всебічні глибокі знання.

Як заступник директора обласної книгозбірні він активно займався організацією науково-методичної роботи на допомогу бібліотекам Вінниччини. Г.К.Смагло – автор численних публікацій, у тому числі в професійних виданнях союзного та республіканського значення, у місцевій пресі, а також багатьох методичних рекомендацій, матеріалів з досвіду роботи. Вагомий також його внесок у дослідження історії обласної бібліотеки та бібліотечної справи Вінниччини [2, 3].

Упродовж багатьох років тривав творчий тандем Григорія Кириловича з керівниками бібліотеки – спочатку з Героєм Радянського Союзу Іваном Митрофановичем Філіповським, а потім із заслуженим працівником культури України Андрієм Йосиповичем Лучком. У такій співпраці Г.К.Смагло чимало зробив для післявоєнної відбудови бібліотеки, становлення і розвитку її в статусі наукової. Велика заслуга науковця у розбудові мережі бібліотек області у післявоєнний період, у здійсненні централізації державних масових бібліотек, запровадженні відкритого доступу до книжкових фондів.

Наша бібліотека однією з перших у тодішньому Радянському Союзі почала запроваджувати нову бібліотечно-бібліографічну класифікацію (ББК), де роль Григорія Кириловича також досить помітна. У час підготовки та переведення бібліотеки в статус наукового закладу він провів величезну роботу з розробки низки регламентуючої документації – положень, інструкцій, перспективних планів тощо.

Не можна не згадати й те, що «Тімірязєвка» та інші бібліо-теки області неодноразово були базами проведення різноманітних форумів республіканського та союзного значення за безпосередньої участі Григорія Кириловича. Літопис добрих справ заступника директора з наукової роботи, здійснений ним разом з колективом однодумців упродовж чверті століття, можна описувати досить довго. Найважливіші з них представлені в монографії, присвяченій віковому ювілею бібліотеки «Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення» (2007) [1].

До слова, хотілось би нагадати і про окремі, суто людські риси характеру Григорія Кириловича. Він мав веселу вдачу, був дотепною людиною, умів порадіти здобуткам колективу і підтримати кожного у важку хвилину.

Народився Г.К.Смагло 28 лютого 1920 р. у с. Велика Вулига (нині Тиврівського району) на Вінниччині [4]. Батьки все життя працювали біля землі. Навчався у Великовулизькій школі. Тут навчалася і його молодша сестра Марія. 1933 р. сім’я була розкуркулена (мали найкращу хату в селі). Цей будинок і всі господарські споруди на подвір’ї відібрали. Батько Смагло Кирило Іванович (1894 р.н.) 18.09.1937 р. був заарештований (звинувачений за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 11.10.1937 р. ув’язнений на 8 років ВТТ. Реабілітований 15.07.1960 р.) [7]. Григорій Кирилович був старшим у сім’ї, тому всю важку роботу брав на себе.

1939 р. закінчив Тульчинський бібліотечний технікум (тепер Тульчинське училище культури), 1954 р. – Вінницький педагогічний інститут. З перших днів Великої Вітчизняної війни пішов на фронт, де за проявлені мужність і героїзм був нагороджений орденами і медалями.

Перший свій орден Слави ІІІ ступеня (№71/н від 15.11.1944 р.) гвардії рядовий Г.К.Смагло отримав за участь у наступальних боях по розширенню плацдарму на правому березі ріки Тиса і в боях за села Тиса-Вержель, Тиса-Варконь, де під сильним ворожим вогнем виніс із поля бою сімох поранених бійців зі зброєю. 31.10.1944 р. у боях під селом Тоссег рядовий Г.Смагло виніс з поля бою шість поранених бійців з їхньою зброєю і тут же, під кулями, надав допомогу чотирьом пораненим побратимам. 

Орден Слави ІІ ступеня отримав хоробрий воїн за участь у наступальних боях Радянської Армії на правому березі Тиси (№44/н від 27.02.1945 р.).

28.04.1945 р. у бою за с. Тишов прямою наводкою з гармати Г.Смагло відбив 2 контратаки ворога, при цьому знищивши 2 ручних кулемети з обслугою і 13 загарбників. За виявлені мужність, стійкість, солдатську кмітливість отримав ще одну бойову нагороду – медаль «За отвагу».

Відомий і такий епізод із воєнного життя гвардії сержанта Григорія Смагла. На підходах до міста Борсек (Румунія) удвох з рядовим Степаном Синицею він відбив напад гітлерівців. Цей бій двох проти цілої роти фашистів тривав близько трьох годин. Найбільше наших героїв мучила спрага та тривога – чи вистачить патронів… На щастя, довгождана підмога з’явилася вчасно: під натиском другої і третьої рот Гвардійського батальйону радянських військ ворог відступив [5].

У героїчній біографії сержанта-гвардійця було ще чимало боїв і подвигів, що вели до великої Перемоги над фашизмом, а також нагород. Все це залишилося позаду. Почалися мирні будні в обласній бібліотеці.

За вагомий внесок у розвиток обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва, бібліотечної справи Вінниччини та культури нашого краю Григорій Кирилович відзначений Почесними грамотами і подяками різного рівня: від обласних – до загальнодержавних. З нагоди 50-ї річниці заснування бібліотеки Г.К.Смагло разом з групою інших працівників «Тімірязєвки» був відзначений значком Міністерства культури СРСР «За відмінну роботу», у 1970 р. – медаллю «За доблестный труд». До свого 60-літнього ювілею Григорій Кирилович удостоєний медалі Н.К.Крупської. Журнал «Библиотекарь» у п’ятому номері за 1980 р. вмістив повідомлення такого змісту: «Решением Коллегии Министерства культуры СРСР и Президиума ЦК профсоюзов работников культуры группе особо отличившихся работников культурно-просветительных учреждений и учебных заведений культуры присуждена медаль Н.К.Крупской». Серед шести відзначених працівників з різних республік тодішнього Радянського Союзу був і Г.К.Смагло. Тут же було вміщено і сердечне привітання редакції журналу. На той час це була досить висока нагорода всесоюзного значення, що вручалася бібліотечним працівникам [6].

Але, відрізняючись надзвичайною скромністю, Григорій Кирилович ніколи не вимагав для себе особливого ставлення чи визнання заслуг, а тим більше нагород. Він просто любив свою справу і віддавався їй сповна, як у воєнну годину, коли Батьківщина була в небезпеці, так і в мирний час.

У березні 1995 р. перестало битися серце Г.К.Смагла. Але його справи, кращі традиції, досвід передаються із покоління в покоління, примножуються і отримують подальший розвиток, змінюються з врахуванням вимог часу.

Чимало ветеранів бібліотеки, які перебувають на заслуженому відпочинку чи успішно трудяться й донині, діляться своїми спогадами про Григорія Кириловича, відмічають його значну роль у розбудові бібліотеки, впровадженні інновацій, кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду, у становленні їх як фахівців бібліотечної справи. Наведемо лише деякі спогади про Григорія Кириловича: «Прийшовши на роботу за направленням після закінчення Харківського державного інституту культури, я була призначена на посаду редактора. У підготовці багатьох видань бібліотеки я постійно співпрацювала із заступником директора по науковій роботі Г.К.Смаглом. З теплом згадую його уважне ставлення до мене як молодого спеціаліста, його допомогу в опануванні мною секретів бібліотечної справи. А найбільше запам’яталася його чуйність, батьківська доброта і повага до кожного працівника незалежно від того, чи це молода людина, чи ветеран» (Г.Авраменко, заслужений працівник культури України).

«Знала Григорія Кириловича із серпня 1974 р., коли я прийшла працювати методистом науково-методичного відділу обласної бібліотеки. Згадуються спільні виїзди в райони з метою комплексного вивчення роботи бібліотек та інші важливі завдання, що їх Григорій Кирилович мені довіряв. Завжди відчувала його допомогу і підтримку. Хотілося виконувати роботу успішно, щоб не розчарувати цього чудового і доброзичливого, хоч і досить вимогливого керівника. Згадую Григорія Кириловича з великим теплом і глибокою вдячністю» (П.Цимбалюк, заслужений працівник культури України).

«Запам’яталася надзвичайна людяність, батьківське ставлення Григорія Кириловича до молодих спеціалістів» (М.Спиця, ветеран бібліотеки).

«Григорій Кирилович намагався передати свій досвід роботи всім працівникам, ставився до своїх колег шанобливо, прагнув навчити, допомогти, вислухати. Він був наставником і другом» (Л.Чернецька, ветеран бібліотеки).

«Григорій Кирилович був благородною особистістю, спілкування з ним приносило радість і задоволення всім, хто мав щасливу нагоду його знати і працювати з ним» (Є.Борачук, ветеран бібліотеки).

«Пам’ятаю його завжди заклопотаним, але водночас і привітним. Його розумні, примружені очі, веселий погляд випромінювали доброзичливість і людяність. Але він був і принциповим, рішучим, вимогливим, та ніколи не був жорстким» (Т.Герасимова, провідний фахівець бібліотеки).

Внесок Григорія Кириловича у становлення, розвиток бібліотеки, бібліотечної справи та української культури в цілому досить вагомий, а його ставлення до людей, особливо молоді, варте наслідування. Тому й добра пам’ять про цього високо-кваліфікованого працівника, незабутнього колегу житиме довго. Сподіваюся, сприятиме цьому запропонована стаття та спогади і слова вдячності колег, яким пощастило працювати з цією мужньою, працьовитою, відомою в нашій галузі, але водночас дуже скромною людиною.

П.І.Цимбалюк

Література

1. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : монографія / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – С. 9, 90 (фото), 93, 97, 103, 112, 115, 120, 130, 154, 176, 195 (фото в колі ветеранів і колективу б-ки), 196. – (Віковому ювілею Б-ки присвяч.).

2. Столітній шлях Бібліотеки у її виданнях : бібліогр. покажч. / уклад.: Г.М. Авраменко, О.М. Панчук ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 112 с. – (Віковому ювілею Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва присвячується).

3. «Світло землі Подільської …» : ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва в публікаціях (1907-2007) : бібліогр. покажч. / уклад. О.С. Михайлюк ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 88 с. – (Віковому ювілею Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва присвячується).

4. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2010 року : хронол. довід. / уклад. Г.М. Авраменко ; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2009. – С. 18-19.

5. Чорний, О. Спрага : нарис : [про бойові подвиги гвардії сержанта Г.К. Смагла] / О. Чорний // Вінниц. правда. – 1963. – 31 берез.

6. Лауреаты медали Н.К. Крупской [в т.ч. Г.К. Смаг-ло – заст. дир. обл. наук. б-ки ім. К.А. Тімірязєва] // Библиотекарь. – 1980. – № 5. – С. 21.

7. Реабілітовані історією. Вінницька область. Кн. 4 / Він-ниц. обл. держ. адмін. ; ред.: Л.М. Спірідонова, В.П. Лациба, С.С. Нешик. – Вінниця : Каштелянов О.І., 2012. – 776 с. : портр. – (Реабілітовані історією : у 27 т.). – Зі змісту: [Про К.І. Смагла – батька Г.К. Смагла]. – С. 669.

Веселково, блакитно, весняно.

Відчувається поступ весни.

Прокидається сонечко рано,

Розганя затуманені сни.

Голубіє розвесняне небо,

Аж цвіте проліскова блакить.

Працювати і мислити треба.

І любити в цю радісну мить…

Г.Півторак

Веселково, блакитно, весняно.

Відчувається поступ весни.

Прокидається сонечко рано,

Розганя затуманені сни.

Голубіє розвесняне небо,

Аж цвіте проліскова блакить.

Працювати і мислити треба.

І любити в цю радісну мить…

Г.Півторак

1 160 років від дня народження Явдохи Зуїхи (справж. – Євдокія Микитівна Сивак) (01.03.1855, с. Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с. Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г.Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М.Рильського. Її ім’ям у с. Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити».

Література:

Цвігун, Т. Найвизначніша народна співачка слов’янського світу: [Явдоха Зуїха] / Т. Цвігун // Світлиця. – 2005. – № 1. – С. 2, 3.

Червінчук, І. Явдоха Зуїха: «За гарну пісню дала б око видерти...»: [до 155-річчя від дня народж. нар. співачки] / І. Червінчук // Вінничанка. – 2010. – № 3. – С. 10-11.

Явдоха Зуїха – визначна співачка слов’янського світу : до 150-річчя від дня народж. Явдохи Зуїхи (Євдокії Микитівни Сивак) (1855-1935) : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Л.А. Бойко. – Вінниця, 2005. – 30 с. – (Наші видатні земляки).

115 років від дня народження Федора Михайловича Малицького (01.03.1900, с. Долгобичів на Холмщині (нині Польща) – 21.07.1988, м. Київ), українського поета, прозаїка, члена СП УРСР (1959). Свого часу викладав українську мову і літературу в технікумі в с. Красносілка, нині Бершадського району. Був репресований (1933), реабілітований (1959). Автор багатьох поетичних збірок. На Вінниччині написав повість «Бистрий Буг», ряд нарисів.

Література:

Подолинний, А.М. Малицький Федір Михайлович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 211.

4 110 років від дня народження Давида Мордковича Сідлера (04.03.1905, м. Тульчин – 1981), повного кавалера ордена Слави. З грудня 1942 р. призваний у Радянську Армію. Воював на Південно-Західному, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах, дійшовши з боями до Берліна. Демобілізувавшись восени 1945 р., проживав у м. Дніпропетровськ. Працював на металургійному заводі. Брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, був лектором товариства «Знання».

Література:

Винокурова, Ф.А. Евреи Винничины в период Второй мировой войны: малоизвестные документы и новые интерпретации : в 3 т. Т. 3 : Участники боевых действий на фронтах войны с нацизмом и труженики тыла / Ф. Винокурова. – Винница : Антекс, 2000. – 336 с. : ил. – Зі змісту: Давид Сидлер. – С. 57-58 : фото.

Гальчак, С. Гарячі переправи : гвардії старшина Сідлер Давид Маркович (Мордкович) / С. Гальчак // Ступені мужності / С. Гальчак. – Вінниця, 2012. – С. 161-164 : фото.

7 60 років від дня народження Михайла Леонтійовича Вдовцова (07.03.1955, с. Довжок (колиш. Кетроси), Ямпіл. р-ну), історика, українського прозаїка, краєзнавця, природоохоронця. Член НСЖУ (2000), НСПУ (2011) (див. розширену довідку в кінці місяця).

8 95 років від дня народження Івана Фотійовича Стаднюка (08.03.1920, с. Кордишівка, нині Вінниц. р-ну – 30.04.1994, м. Москва), радянського прозаїка, сценариста, драматурга, військового журналіста, лауреата Державної премії СРСР. Найбільш відомий своїми книгами про українське село, пройдену ним Велику Вітчизняну війну. Писав російською мовою. Перекладав з української. Автор п’єс та кіносценаріїв. Окремі його п’єси йшли на сцені Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М.Садовського, а фільми знімалися на території Вінниччини.

Література:

Талановитий митець Подільської землі : до 90-річчя від дня народж. видат. письм. І.Ф. Стаднюка (1920-1994) / Він-ниц. ЦРБ. ; уклад.: М.С. Архипчук, О.В. Юрченко. – Вінниця, 2010. – 21 с. : кольор. іл. – (Видатні земляки).

Подолинний, А.М. Стаднюк Іван Фотійович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 319-320.

● 55 років від дня народження Вадима Миколайовича Вітковського (08.03.1960, с. Борівка Чернівец. р-ну), журналіста, краєзнавця, письменника, члена Спілки журналістів СРСР (1983), НСПУ, головного редактора літературно-мистецького журналу «Вінницький край», лауреата обласної літературної премії ім. М.Трублаїні (1982), підполковника запасу. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1982), Вищі курси КДБ СРСР (1986), навчався в Червонопрапорному Інституті зовнішньої розвідки КДБ СРСР ім. Ю.В.Андропова (1988-1989). Працював редактором багатотиражної газети «За інженерні кадри» Вінницького політехнічного інституту (1982). 1982-1984 рр. – спеціальний кореспондент обласної газети «Комсомольське плем’я». З 1984 р. – на службі в обласному управлінні КДБ України. 1990-1995 – начальник прес-центру обласного управління КДБ (СБУ). Був одним із ініціаторів видання у 1991 р. у м. Вінниця спільно з МП «Термінал-інформ» (В.Бикова) газети «Инкогнито». Президент Вінницького обласного благодійного фонду сприяння правоохоронним органам, ветеранам і членам їх сімей «Бюро ділової інформації». Автор художньо-документальних книг: «Йшли походом партизани» (1984), «Ранок повсталого Поділля» (1988), «І обернеться твоя кров у квіти…» (1989), «Січневий грім» (1990), «Товариш Ельза» (1990), «Зрадлива фортуна Льови Задова» (1993), «Капкан на перевертня» (1999), «Король кремлівських шпигунів» (2001), «На вістрі часу» (2007), «Скарби Нестора Махна» (2009), «В’язень № 137275» (2010), «Чужбины у подвига нет» (2011), «Дорога на Ельбрус» (2011), «Бах – і в торбу!» (2011), «Вороги народу: вигадані і справжні» (2012), «Таємниці підпільного обкому» (2013) у співавторстві з Г.Ковальчуком, «Повій, вітре…, або Тіні незабутих предків» (2013). Автор телевізійного проекту «Перископ» на каналі ВДТ-6 і сценаріїв документальних фільмів: «Вервольф: правда і вигадки» (1993), «Операція Валькірія» (2004), «Честь маю…» (2004), «Втеча з пекла» (2005). Останній відзначений дипломом на Всеукраїнському конкурсі «Телетріумф – 2005» в номінації «Кращий регіональний документальний фільм». Книги В.Вітковського є в бібліотеках України, а також у публічній бібліо-теці м. Нью-Йорк (США).

Література:

Вітковський, В.М. Вороги народу: вигадані і справжні : повість-реквієм / В.М. Вітковський. – Вінниця : Рогальська І.О., 2012. – 256 с. : портр., іл.

Вітковський, В. Таємниці підпільного обкому : докум. розвідка. Ч. 1 / В. Вітковський, Г. Ковальчук. – Вінниця : Едельвейс і К, 2013. – 120 с. : фото. – (Б-ка журн. «Вінниц. край» ; вип. 2).

Вітковський, В.М. Повій, вітре..., або Тіні незабутих предків / В.М. Вітковський ; Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, Центр дослідж. історії Поділля Ін-ту історії України НАН України. – Вінниця, 2013. – 480 с. – Зі змісту: [Вадим Миколайович Вітковський]. – С. 247-248 : фото.

Вітковський, В.М. «Вервольф» : пригод. роман. Кн. 1 / В.М. Вітковський, М.О. Рябий. – Вінниця : Едельвейс і К, 2014. – 524 с. : іл., портр.

* * *

Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк ; чл. редкол. В. Вітковський та ін. – Вінниця : Діло, 2013. – 400 с.

9 День народження Тараса Григоровича Шевченка (09.03.1814, с. Моринці, нині Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, Санкт-Петербург, 22.05.1861 перепохов. в Каневі на Чернечій горі, Черкащина), українського поета, художника, мислителя. 1846 року в складі Археографічної комісії подорожував Поділлям.

Література:

Подолинний, А.М. Тарас Шевченко і Вінниччина : імен. слов. / А. Подолинний ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця : Едельвейс і К, 2012. – 104 с. : портр. – (До 200-річчя від дня народж. Т.Г. Шевченка).

Гальчак, С.Д. Український Прометей Т.Г. Шевченко і Вінниччина / С.Д. Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 100 с. : іл. – Бібліогр.: с. 91-97. – (До 200-річчя від дня народж. Т.Г. Шевченка).

Коваль, О. Тарас Шевченко на Вінниччині / О. Коваль. – Гнівань ; Вінниця : Консоль, 2013. – 48 с. : фото. – (Присвяч. 200-річчю від дня народж. Т. Шевченка).

Т.Г. Шевченко і Вінниччина : бібліогр. покажч. / уклад. Г.М. Авраменко ; вступ. ст. Б.В. Хоменка, нова ред. ст. А.М. Подолинного ; ред.: О.Г. Поліщук, А.М. Подолинний ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Він-ниця, 2013. – 304 с. – (200-річчю від дня народж. Кобзаря присвячується).

Дорош, М.Н. Зі Словом великим Тараса – навчаюсь, працюю, живу...: (у віночок Кобзареві) / уклад. М.Н. Дорош ; Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 116 с. : портр. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

Роговий, О.І. Тарасові шляхи Вінниччини / О. Роговий ; відп. за вип. В.С. Липко. – Липовець, 2014. – 20 с. : іл. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

Шевченко на всі віки: образ Великого Кобзаря в худож. і худож.-докум. тв. : бібліогр. покажч. 1861-2013 / уклад. і вступ. ст. О.М. Куцевол ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця : Балюк І.Б., 2014. – 348 с. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

● 85 років тому (09.03.1930) розпочався судовий процес у справі «Спілки визволення України». Серед 45 засуджених представників української інтелігенції був В.Д.Отамановський (1893-1964), директор Вінницької філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН, організатор Кабінету виучування Поділля при філії. Реабілітований 1989 р.

Література:

Воловик, В.П. Склад злочину: дослідження історії Поділля : [про дир. Вінниц. філії Всенар. б-ки України при ВУАН В.Д. Отамановського] / В.П. Воловик, П.С. Григорчук // Реабілітовані історією : в 27 т. Кн. 1 : Вінницька область / ред. І.С. Гамрецький, В.П. Лациба, С.С. Нешик. – Вінниця, 2006. – С. 718-723.

Документ-свідчення : [про арешт дир. Вінниц. філії Все-народ. б-ки України при ВУАН В.Д. Отамановського] // Комс. плем’я. – 1990. – 18 жовт. Кот, С.І. Честі своєї не зрадив : [В.Д. Отамановський] / С.І. Кот // Репресоване краєзнавство (20-30-ті рр.) – К., 1991. – С. 133-142.

11 95 років від дня народження Василя Єфремовича Шубравського (11.03.1920, с. Слобода-Яришівська Могилів-Поділ. р-ну – 01.12.1992, м. Київ), українського літературознавця, доктора філологічних наук (1979). Закінчив Одеський педагогічний інститут (1941). З 1950 р. – аспірант Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України, а після закінчення навчання – його постійний співробітник. Досліджував життя і творчість Т.Г.Шевченка.

Література:

Подолинний, А.М. Шубравський Василь Єфремович / А.М. Подолинний // Подолинний, А.М. Тарас Шевченко і Вінниччина : імен. слов. / А.М. Подолинний ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 100. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

● 65 років від дня народження Василя Дмитровича Остапова (11.03.1950, с. Брошнів-Осада Рожнятів. р-ну Івано-Франків. обл. – 08.03.2009, м. Хмільник), журналіста, одного з перших дослідників Голодомору 1932-1933 рр. у Хмільницькому районі, члена НСПУ (2001). По закінченні історичного факультету Чернівецького державного університету (1972) два роки працював стажистом редакції газети «Прикарпатська правда» в Івано-Франківську, згодом – інженером Івано-Франківського інституту нафти й газу, кореспондентом газети «Студент Прикарпаття». 1974-2001 рр. – на журналістській роботі в редакціях молодіжних газет в Івано-Франківську та Вінниці. Обіймав посаду заступника редактора районної газети «Життєві обрії» у Хмільнику, згодом – інженера з науково-технічної інформації ВАТ «Вінницягаз». Працював у Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області. Автор ряду п’єс, романів. Займався фотомистецтвом. Експонував роботи на виставках художньої фотографії в Чернівцях, Івано-Франківську, Вільнюсі. Здобув першу премію на міжнародному фотоконкурсі в Софії (1973).

Література:

Остапов Василь Дмитрович // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 164.

12 25 років тому (12.03.1990) у Гайсині відкрито Музей фольклору Г.Т.Танцюри в меморіальній хаті відомого українського збирача та дослідника фольклору. Музейна колекція нараховує понад 4,5 тис. предметів. Щороку музей відвідують близько 7 тис. осіб. Основа фондової колекції – особисті речі Г.Т.Танцюри (1901-1963), його епістолярна спадщина, архівні та фотоматеріали.

Література:

Музей фольклору Г.Т. Танцюри // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – С. 66.

Народный музей фольклора Игната Танцюры // Афиша города Винницы. – 2012. – № 5. – С. 37 : кольор. фото.

14 75 років від дня народження Сергія Павловича Жученка (14.03.1940, м. Вінниця – 05.09.2007, там само), лікаря-хірурга, доктора медичних наук (1991), професора (1992). Був дійсним членом Міжнародної академії інтегративних антрополітичних наук та Академії медико-технічних наук України. Закінчив Вінницький медичний інститут (1968), в якому працював з 1971 р. Активно займався роботою в галузі винахідництва та раціоналізації. Брав участь у розробленні методичних засад та принципів створення нових підручників та посібників з хірургічних дисциплін для вузів. Мало кому була відома ще одна грань його таланту: в душі він був ліриком і у вільний час писав вірші.

Література:

Процек, О.Г. Жученко Сергій Павлович / О.Г. Процек // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 705 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Жученко Сергій Павлович : бібліогр. покажч. пр. : (до 60-річчя від дня народж.) / уклад. Л. Шпукал ; наук. б-ка, ВДМУ ім. М.І. Пирогова. – Вінниця, 2000. – 32 с. 

16 75 років від дня народження Анатолія Гнатовича Степаненка (16.03.1940, с. Велика Бушинка Немирів. р-ну – 30.04.2003, м. Вінниця), журналіста, історика, краєзнавця, кандидата історичних наук, заслуженого журналіста України (1990). Закінчив Львівський державний університет (1965). Стажувався в Академії суспільних наук при ЦК КПРС (1988). З 1970 р. був на журналістській роботі у Вінниці: 1970-1976 рр. – редактор газети «Комсомольське плем’я», 1978-1994 рр. – голова Вінницького обласного державного телерадіокомітету, генеральний директор облтелерадіокомпанії. 1994-1996 рр. – директор Державного архіву Вінницької області, 2000-2002 рр. – доцент кафедри інформаційних технологій Вінницького територіального представництва Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Автор книг «Ладижинські етюди» (1972), «Слово звитяжне» (1979), «Навечно в памяти народной» (1979), «Мандрівка в Ладижин» (1983), «Вінницький краєзнавчий музей» (1984), «Вінниччина» (1985), «Людина, яка мала мужність сказати „Ні“» (1995). Досліджував соціально-політичні процеси 20-40-х рр. ХХ ст. та історію Подільського краю.

Література:

Степаненко Анатолій Гнатович // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 211-212 : портр.

● 65 років від дня народження Павліни Іванівни Цимбалюк (16.03.1950, с. Малинівка Літин. р-ну), бібліотеко-знавця, ученого секретаря Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, заслуженого працівника культури України (2004). Закінчила Київський державний інститут культури (1973). Більш ніж чотири десятиліття вона присвятила розвитку бібліотечної справи Вінниччини, з них понад 35 років працює в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. Займалася організацією методичної допомоги бібліотекам області, соціокультурної діяльності. Брала активну участь у дослідженні історії бібліотечної справи області, проведенні науково-практичних конференцій обласного, всеукраїнського та міжнародного значення. П.І.Цимбалюк – автор публікацій у наукових збірниках та періодичних виданнях. Відзначена багатьма грамотами, подяками Міністерства культури України, Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради, обласного управління культури, громадських організацій. 2007 р. нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України.

Література:

Цимбалюк П.І. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва / П.І. Цимбалюк // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 561-562.

Її ж. Сторінками історії «Тімірязєвки» : [про історію б-ки розповідає заст. дир.] / П. Цимбалюк ; зап. К. Новосад // Вінниц. газ. – 2011. – 7, 11 жовт. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Її ж. Статут Великого князівства Литовського – найбільше досягнення юридичної думки середньовічної Східної Європи та основний збірник права в Україні : до 200-річчя першого вид. рос. мовою / П.І. Цимбалюк // Поділ. книжник : альманах / уклад. Т.Р. Соломонова ; ред.: М.Г. Спиця, О.Г. Поліщук ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця. – 2012. – Вип. 4. – С.101-103.

Її ж. Про що промовляють старі фотографії : до 100-річчя від дня народж. М.П. Стельмаха / П.І. Цимбалюк // Поділ. книжник : альманах / уклад. Т.Р. Соломонова ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. – Вінниця, 2013. – Вип. 5. – С. 111-116.

Її ж. Політичні репресії на Вінниччині в друкованих джерелах, дослідженнях та спогадах очевидців / П.І. Цимбалюк // Роль краєзнавства в соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 10-12 жовт. 2012 р., Вінниця / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва та ін. – Він-ниця, 2013. – С. 38-41.

* * *

Гальчак, С. Цимбалюк Павліна Іванівна / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч. ХХІ / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 819-820.

19 90 років від дня народження Федора Тимо-фійовича Глущука (19.03.1925, с. Старостинці Погребищ. р-ну – 12.03.2009, м. Київ), українського графіка, заслуженого художника УРСР (1979), члена НСХУ (1954). Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1951), Харківський художній інститут (1954). Основні роботи – в галузях станкової і книжкової графіки, монументального мистецтва. Із В.Задорожним та В.Перевальським створили вітраж для Київ-ського державного університету Т.Г.Шевченка, присвячений Великому Кобзареві. Автор чудових ілюстрацій до Шевченкового «Кобзаря», оповідань Марка Вовчка, роману Панаса Мирного «Повія», оповідань А.Головка «Пилипко», «Червона хустина». Ф.Т.Глущук – автор робіт станкової графіки: «Тиша», «Іній», «Кладка», «Стара фортеця», «Туман над ставом», «Весна» та багатьох інших. Роботи митця неодноразово експонувалися на виставках у Києві, Москві, Вільнюсі та інших містах і завжди отримували високу оцінку.

Література:

Федір Глущук : [про засл. худож. України] // Хто є хто на Вінниччині : видатні земляки : довід.-біогр. вид. – К., 2002. – С. 118.

Шевченкіана Федора Глущука // Колос. – 2005. – 3 верес.

Чуйко, Т.П. Глущук Федір Тимофійович / Т.П. Чуйко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 696-697 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

20 95 років тому народився Іван Іванович Оленич (20.03.1920, с. Носківці Жмерин. р-ну – 31.03.1987, там само), Герой Радянського Союзу (1944). Працював зв’язківцем у м. Попасна Луганської області. Закінчивши школу ФЗН при Миколаївському суднобудівному заводі, працював слюсарем. У Червоній Армії – з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Закінчив військове училище зв’язку. Воював на Південно-Західному, 1-му Білоруському, 2-му та 3-му Українських фронтах. Відзначився під час форсування р. Дніпро та захоплення плацдарму в районі с. Григорівка Канівського району Черкаської області. Звільнився в запас 1946 р. Повернувся в рідне село. До 1967 р. працював у місцевому радгоспі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями СРСР, а також державними нагородами України.

Література та інтернет-ресурс:

Связь установлена : Оленич Иван Иванович : [нарис] // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 190-191.

Оленич Иван Иванович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=14893 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

21 190 років від дня народження Олександра Федоровича Можайського (21.03.1825, Фінляндія – 01.04.1890, м. Санкт-Петербург, РФ), російського винахідника, одного з засновників вітчизняної авіації. Протягом 1869-1876 рр. жив і працював у с. Вороновиця, нині смт Вінницького району. Саме тут він проводив випробування великих повітряних зміїв та дерев’яного планера, розробив проект літака-моноплана. У 60-х рр. ХІХ ст. Можайський досліджував можливість створення літальної машини. На початку 80-х закінчив конструювання першого у світі літака. 1971 р. у Вороновиці відкрито Музей авіації ім. О.Ф.Можайського. З 1998 р. – це Музей історії авіації і космонавтики України. 1980 р. видатному винахіднику у Вороновиці споруджено пам’ятник, а 2010 р. до 185-ї річниці від дня народження встановлено пам’ятний знак.

Література:

Черемных, Н.А. А.Ф. Можайский – создатель первого в мире самолета / Н.А. Черемных, И.Ф. Шипилов ; ред. Е.С. Андреев. –  2-е изд., испр. и доп. – М. : Воениздат., 1955. – 207 с. : ил.

Олександр Можайський (1825-1890) // Визначні пам’ятки Вінниччини = Remarkable memorials of Vinnytsya region : альбом : до 80-річчя утвор. Вінниц. обл. / відп. за вип. К. Висоцька ; Він-ниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2011. – С. 328 : кольор. іл.

● 145 років від дня народження Олександра Гнатовича Лотоцького (21.03.1870, с. Бронниця, тепер Могилів-Поділ. р-ну – 22.10.1939, Варшава, 1971 р. перепохов. на кладовищі Баунд-Брук, США), історика церкви і церковного права, економіста, письменника, громадського і державного діяча. Навчався в повітових школах Шаргорода, Тульчина. Був міністром сповідань під час гетьманування П.Скоропадського, послом уряду Директорії в Туреччині. Видав книгу нарисів «Враження подорожі на Поділля». Автор майже 2 тис. літературних, публіцистичних, нау-кових, мемуарних творів.

Література:

Лотоцький Олександр Гнатович : укр. громад.-політ. діяч, письм., публіцист, історик, економіст // Провідники духовності в Україні :[збірник ст.]. – К., 2003. – С. 57-59.

Подолинний, А.М. Олександр Лотоцький (09(21).03.1870- 22.10.1939) : [укр. письм. та держ. діяч] / А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 123-125.

Зінченко, А.Л. Подільські сторінки мемуарів Олександра Лотоцького / А.Л. Зінченко // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж. : матеріали XXV Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., 11-12 жовт. 2013 р. – Вінниця, 2013. – С. 69-77.

22 125 років від дня народження Федора Зотиковича Коновалюка (22.03.1890, с. Калівка, нині с. Ягідне Мурованокуриловец. р-ну – 20.12.1984, м. Київ), українського художника, одного з ліричних співців української природи (див. розширену довідку в кінці місяця).

23 50 років тому народився Андрій Валентинович Стебелєв (23.03.1965, м. Уссурійськ, Приморський край, РФ), літературознавець, поет. Випускник Військового інституту Міністерства оборони СРСР (Москва, 1987). Полковник запасу Збройних сил України. Служив в Афганістані, був миротворцем у африканських країнах (Ангола, ДР Конго). Має досвід дипломатичної роботи в США. Перекладач східних мов (урду, дарі). З 1989 р. друкував свої твори в різних періодичних виданнях Москви, Санкт-Петербурга, Новосибірська, Ташкента, Києва, Вінниці. На військовій службі у Вінниці з 1992 р. Культуртрегер поетичної групи «Лірики Transcendent’a», член редколегії літературного сайту «Поезія та авторська пісня України» (www.poezia.org). Засновник літературного конкурсу «Малахітовий носоріг» (2001), співорганізатор на Поділлі Всеукраїнського поетичного фестивалю «Підкова Пегаса», куратор громадської ініціативи «Він-ницький Дім поета», упорядник регіональних альманахів «Змах крила» (2003), «Маскарад» (2004). Автор кількох збірок лірики російською мовою: «Быть может…» (1997), «Подземная страна» (1998), «Tertium Quid» (2000), «Реки» (2013), літературознавчих розвідок про «срібний вік» російської поезії, публікацій про історію авіації, краєзнавчих матеріалів з історії Поділля. Лауреат літературної премії Міжрегіональної спілки письменників України ім. В.Даля (2013). Член НСПУ та НСЖУ (2013).

Література:

Мельник, В. «Слово оставило тело» : кілька штрихів до портр. поета Андрія Стебелєва / В. Мельник // 9-й вал. – 2004. – 17 берез. – С. 19.

Трубникова, Т.Г. Стебелєв Андрій Валентинович / Т.Г. Трубникова // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-ге вид., перероб. і допов. / упоряд. і заг. ред. А.М. Подолинного. – Вінниця, 2001. – С. 322.

26 65 років від дня народження Галини Пилипівни Бондар (26.03.1950, с. Тростянець Ямпіл. р-ну), директора КП «Кінотеатр «Родина» у м. Вінниця, заслуженого працівника культури України (2001). Після закінчення школи (1967) працювала в культосвітній галузі, була на комсомольській роботі (1972-1978). З 1978 р. пов’язала свою трудову діяльність з кіномережею області – спочатку була редактором-методистом кінотеатру «Ювілейний» в м. Ямпіль, а з 1986 р. працює директором кінотеатру «Родина» у Вінниці. Заочно здобула бухгалтерську освіту. Не-одноразово була відзначена Почесними грамотами.

Література:

Боднар, Г. Старі фільми у «Родині» показують лише на замовлення : [відбув. чат з дир. кінотеатру «Родина» Г. Боднар] / Г. Боднар // RIA. – 2013. – 6 лют. – С. 23 : кольор. фото.

28 160 років від дня народження Миколи Миколайовича Любовича (28.03.1855, м. Тульчин – 01.08.1935, Ростов-на-Дону), російського історика-полоніста, магістра історичних наук (1883), доктора історичних наук (1890), члена-кореспондента Російської Академії наук (1924), АН СРСР (з 1925 р.). Після закінчення Київського університету (1877) деякий час викладав історію в Кам’янець-Подільській гімназії. 1878 р. став стипендіатом з підготовки до професорського звання при Київському університеті. Від 1880 р. – доцент Варшавського університету. Працював у архівах багатьох міст світу. Досліджував історію Реформації та Контрреформації в Польщі. Був одним із ініціаторів створення і головою «Общества истории, философии и права» при Варшавському університеті. В роки Першої світової війни виїхав з Варшавським університетом до Ростова-на-Дону (РФ). Після встановлення на Кубані радянської влади у 1920-х рр. викладав у Північнокавказькому університеті.

Інтернет-ресурс:

Любович Микола Миколайович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Інститут історії України НАН України. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyubovich_M_M (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 115 років від дня народження Іларіона Пилиповича Кононенка (28.03.1900, с. Стехівка, нині с. Грабинівка Полтав. р-ну Полтав. обл. – 22.02.1972, м. Харків), лікаря-невролога. Закінчив Харківський психоневрологічний інститут (1935). Працював завідувачем Полтавського (1935-1936) та Вінницького (1936-1938) міських відділів охорони здоров’я. Упродовж 1938-1941 рр. – директор Вінницького державного медичного інституту, де викладав неврологію. І.П.Кононенко приділяв велику увагу організації та вдосконаленню навчального процесу в інституті, зміцненню та розвитку його матеріально-технічної бази.

Література та інтернет-ресурс:

Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка; відп. ред. О.М. Завальнюк ; гол. ред. кол. О.П. Реєнт. – Кам’янець-Поділ. : Оіюм, 2012. – 536 c. – Зі змісту: [Про І.П. Кононенка]. – С. 125, 127.

Кононенко Іларіон Пилипович [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://zavantag.com/docs/2266/index-73048.html (дата звернення: 21.03.2013), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 50 років з часу заснування (28.03.1965) Вінницького планетарію, одного з п’яти діючих в Україні. Після першого капітального ремонту (2013-2014 рр.) фактично повністю технічно оновлений і розширений планетарій почав працювати в листопаді 2014 р. Його основний зоряний зал розрахований на 86 місць. У холі працюють камери відеоспостереження та точки Wi-Fi. Розглядається питання встановлення телескопу. Для відвідувачів передбачається близько 50 програм.

Література:

Завальнюк, Є. Вінниччина космічна : [про Вінниц. планетарій] / Є. Завальнюк // Космос далекий і близький / Є. Завальнюк ; ред. К. Завальнюк. – 2013. – С. 23-27 : кольор. фото.

Литвенюк, О. У Вінниці оновили планетарій: 3D ще немає, зате уже тепло / О. Литвенюк // RIA. – 2014. – 19 листоп. – С. 10 : фото.

Глушак, Т. «Ожив» планетарій у Вінниці / Т. Глушак // Він-ниччина. – 2014. – 26 листоп. – С. 8 : фото.

29 210 років від дня народження Болеслава Станіславовича Потоцького (29.03.1805, м. Тульчин – 22.10.1893, м. Санкт-Петербург, РФ), немирівського поміщика, мецената, просвітителя. Отримав домашнє виховання. Служив в Українському уланському полку, Департаменті державних маєтностей. 1835 р. займав пост помічника попечителя Київського учбового округу. Переїхав у Немирів, який одержав у спадщину від матері (Софії Потоцької). Запросив у Немирів професора механіки і архітектури Ф.Меховича, за проектами якого побудував палац, православну церкву, лютеранську кірху, чоловічу гімназію, англійські котеджі і швейцарські шалле та ін. За відкриття Немирівської гімназії (1838) одержав чин камергера, а потім церемоніймейстера (1854), гофмейстера (1866), обершенка (1874), був нагороджений діамантовими знаками ордена св. Олександра Нев-ського (1888). 1888 р. – на честь 50-річчя відкриття гімназії випущена пам’ятна медаль з профілем Б.Потоцького і його родовим гербом. У 1860 р. віддав немирівські землі в посаг своїй дочці Марії Потоцькій (Строгановій). Останні роки жив у Петербурзі.

Література:

Барнасюк, О. Болеслав Потоцький (1805-1893) – меценат подільської освіти та культури / О. Барнасюк // Україна і Польща: історичне сусідство : матеріали міжнар. наук. конф. 17-18 трав. 2012 р. / відп. ред. Ю. Зінько. – Вінниця, 2012. – С. 183-188. – Бібліогр. в кінці ст.

Немирівщина в особистостях (поч. XV – кін. XIX ст.) : Потоцький Болеслав Станіславович // Немирівщина від витоків до сьогодення : краєзн. нариси / О.І. Лесько [та ін.]. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2013. – С. 73 : фото.

30 85 років від дня народження Олексія Івано-вича Бровка (30.03.1930, с. Попівка Зінків. р-ну Полтав. обл. – 04.03.2014, м. Вінниця), заслуженого працівника житлово-комунального господарства УРСР (1984), учасника ВВВ, почесного громадянина м. Вінниця (1999). Закінчив Уральський державний університет та Київський політехнічний інститут. 1958-1963 рр. –заступник голови виконкому Вінницької міської ради. 1963-1995 рр. очолював обласне управління житлово-комунального господарства. За його активної участі в 1970 р. було створено дирекцію котельних та теплових мереж, на базі якої в 1972 р. створено теплокомуненерго. Неодноразово обирався депутатом обласної та міської рад. Нагороджений багатьма орденами, медалями та іншими почесними відзнаками УРСР та Незалежної України.

Інтернет-ресурс:

Бровко Олексій Іванович [Електронний ресурс] // Моя Він-ниця : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.myvin.com.ua/ru/news/horrible/25722.html (дата звернення: 24.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

31 70 років від дня народження Лідії Олексіївни Бєлозьорової (31.03.1945, м. Херсон), народної артистки України (1993) (див. розширену довідку в кінці місяця).

Цього місяця виповнюється:

● 95 років з часу відкриття (1920) у колишньому палаці графа Ксідо (Хмільниц. р-н) агрономічно-ветеринарної школи.

● 30 років (березень 1985) народному аматорському фольклорно-етнографічному ансамблю «Кумасі» Чагівського СБК Оратівського району Вінницької області. Його організатором і керівником була Лідія Миколаївна Кудренко. Нині керує колективом директор СБК Любов Миколаївна Козак. Колектив відродив у селі колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові та купальські пісні, обряди: «Коляда», «Зустріч весни», «Наше Купайло з верби», «Кругом, женчики, кругом», «Колодія», «Весільні обжинки», весільний – «Дякування за дочку». «Чагівські оденки» у 1995 р. було показано на ВДТ. У репертуарі «Кумась» чимало пісень про куму, а також українські народні танці. Це «Гойра», «Гопак», «Карапет», «Краков’як», «Коробочка», «Зайчик», «Подільська полька», «На річеньку». Ансамбль – активний учасник обласних оглядів фольклорних колективів, брав участь у ІІ Всесоюзному фестивалі народної творчості (1987), радіоконкурсі «Золоті ключі» (1989). Він неодноразовий учасник обласного свята фольклору ім. Гната Танцюри. У 1992 р. ансамблю присвоєно почесне звання «народний».

Хочу слово про свого побратима в літературі, а заодно дуже близького сусіди по народженню нашому на цій планеті, земляка-наддністрянця Михайла Леонтійовича Вдовцова розпочати нетрадиційно. Бо дуже нетрадиційною є його проза: запашна, глибоко народна, вийнята із самісінької серцевини («з горіха – зерня») нашого селянського побуту, нашої славетної подоляцької натури.

Коли ми вітали свого духовного брата Михайла з видатною подією у його творчому житті – прийомом до Національної спілки письменників України, я спромігся на наступну оду на його «літературні хрестини», намагаючись увібрати в ній чимало понять, характерних для його життя та творчості:

В нашім краснім письменстві

Нову знайдено путь:

Ті, що вийшли із лісу,

Ті далеко підуть.

В зачаровані роси,

Де за свіжістю рим –

Дивовижні Кетроси,

Новознайдений Рим.

Де Вдовцова душею,

Котру сам оціни,

Ходить осінь Бушею

І по горах Стіни.

Слово – скальпель і кайло,

Слово – птиці перо.

Побратиме Михайло,

Ти прийшов на добро.

Незвичайна людина,

Сивомудра, як Бог.

Золота середина

Всіх часів і епох.

Гарна книг борозенка,

Бачим, знаєм тепер!

За Десною Довженка

Йде Вдовцова Дністер.

Виноград і папшої,

І вино, й баштани –

Панорама, в якої,

Ні, немає ціни.

Коли його читаю –

Май квітує, мов дим,

І в дитинство вертаю,

І стаю молодим.

Слів назбиране зілля,

Мов любов, задарма! –

І життя, як весілля,

Де похмілля нема.

«…Ті, що вийшли із лісу» – це про одну з найпримітніших останніх служб Вдовцова: його керівництво від перших днів становлення обласним комунальним підприємством «Віноблагроліс». Та про кожну його роботу на славному трудовому шляху, який триває й досі, можна казати з пієтетом, добираючи найвищі оціночні слова. Про це трохи згодом.

А народився М.Л.Вдовцов 7 березня 1955 р. в селі Довжок (старожитня назва – Кетроси) Ямпільського району в трудящій селянській родині. Дивовижний той край! Раз побувавши – не забудеш ніколи.

І вже пізніше у своїх книгах, низках новел письменник найчастіше повертатиметься саме у свої Кетроси, у дитинство та юність. Твори ці мені завжди нагадуватимуть довженківську «Зачаровану Десну» – такі вони світлі, безпосередні, непридумані та гуморні. Постануть у тих новелах всі до єдиного кетроські земляки – простодушні, нелукаві, незрадливі. Оті, чиї сльози відчув на своєму обличчі теперішній, постарілий уже герой письменника, забрівши якось у тихий теплий дощ на чиєсь забуте покинуте сільське подвір’я. Нікого наче не було поруч, а душа стрепенулася: хтось дивиться на тебе, чоловіче! Озирнувся. Німота. Безлюддя. Підвів очі до неба і зрозумів: то плачуть там, угорі, душі одійшлих на той світ його односельців. Плачуть за тим давнім уже вмираючим селом, за його нелегкою долею, за чимось утраченим на цій землі не ними. Достоту як у Хемінгуея: «Не питай, по кому б’є дзвін – він б’є по тобі…».

Михайло Вдовцов змалку був спраглий до освіти. Тому не вдовольнився одним ВНЗ, однією спеціальністю. У Кам’янець-Подільському педагогічному інституті здобув фах історика, а тягу до природолюбства та природознавства вдовольняв, студіюючи науку у Львівському інституті лісового господарства.

Трапилися в його житті іще одні «університети»: він послідовно освоював премудрості місцевого самоврядування, реалізовуючи вивчене на практиці, бо багато літ обирався депутатом Вінницької обласної Ради, був заступником її голови, донедавна очолював Могилів-Подільську районну держадміністрацію. І нині Вдовцов є не просто депутатом, а й головою комісії обласної Ради з питань культури та духовності. А до цього працював на відповідальній керівній посаді у Гайсинському районі. Такого переконливого послужного списку немає у своїй біографії жоден нинішній письменник. Мав таке хіба що славетний Герой Соціалістичної Праці і також письменник Федір Моргун, колишній перший секретар Полтавського обкому партії. А якщо копнути глибше у давнину – то тут згадаймо Панаса Мирного, який служив не лише літературній Музі, але й був віце-губернатором.

Просто згадати минулу переконливу драбинку чиновницької кар’єри Вдовцова – це півсправи. Річ у тім, що в тих минулих літах він державним чиновником, в розхожому розумінні цього слова, був найменше. А більшим чином повсюдно дбав про справу народознавчу, культурологію подільської історії, сторінки якої в літописанні всієї України чи не найколоритніші. Вдовцов, образно кажучи, геніальний культуртрегер, себто носій культури. На якій посаді б він не працював – повсюди реанімував забуті, занедбані старожитні цінності подолян, надавав їм сучасного звучання.

В Гайсині, наприклад, він доклав значних зусиль у відродженні традицій гончарного ремесла братів Герасименків. Публікації в пресі, пленери, участь місцевих гончарів у престижних виставках, присвоєння їм почесних звань. Усе це вплело золоту нить в рушник подільської культури.

Працюючи в апараті обласної Ради, Вдовцов спрямовував перші спроби краєзнавчо освоїти такий ідеологічно незручний об’єкт, як ставка Гітлера «Вервольф» під Вінницею, щоб покласти край посяганням на цю територію «чорних археологів», дикій туристичній експлуатації цієї похмурої місцини. Тепер тут Музей зброї Другої світової війни.

Очолив Михайло Леонтійович «Вінницяоблагроліс» – і вже через тиждень організував відтворення загубленого, здичавілого у хащах біля хутора Благодатне Томашпільського району зеленого маєтку графині Анни Беннет, вдови загиблого і похованого у французькій Ніцці однополчанина російського поета Михайла Лермонтова. Маєток не просто лісники розчистили, облагородили, а розвинули на його базі з одного боку вигідну економічну справу – потужний лісорозплідник; а з іншого – тут запрацювала оздоровниця вихідного дня, улюблене місце відпочинку томашпільчан та гостей району. В Благодатному тоді діяв безкоштовний будинок творчості вінницьких письменників, який отримав широку республіканську пресу, а літню практику тут проходили майбутні фахівці лісопаркового господарства, студенти з Франції.

Проект Вдовцова «Подільський зоопарк», втілений на центральній садибі облагролісу у Вінниці, став туристично-пізнавальною перлиною нашого краю. Тут нині доглядають понад 400 видів рідкісних звірів – представників фауни усього світу, а потік відвідувачів усе зростає.

Доручили Михайлу Вдовцову очолити Могилів-Подільську райдержадміністрацію – і одразу в районі пожвавилася робота на ниві культури. Неспокійний районний голова ініціював проведення на Могилів-Подільщині літературно-мистецького свята «Русалка Дністрова», яке одразу стало Міжнародним; незвичайного також Міжнародного пленеру художників «Мальована хата» у селі Сліди, що відтворив наддністрянські традиції народного настінного малярства; наполіг на відкритті іменних музеїв видатних земляків – перші з них, у Вендичанах та Слободі Яришівській, народних художниць Ольги Леонової та Фросини Онисько, уже працюють, а проект комплексу Пам’ятника пісні (мається на увазі знаменита пісня «Ніч яка місячна, ясная, зоряна…», котру Михайло Старицький написав саме тут, над Дністром) чекає свого втілення.

Додати сюди меморіальний комплекс письменниці-емігрантки Галини Журби в с. Соболівка Теплицького району, історико-краєзнавчий комплекс «Гайдамацький яр» в с. Буша на Ямпільщині, грандіозне відзначення 1000-ліття Лядівського монастиря. Усе це та багато іншого – він, Михайло Вдовцов, його напрочуд об’єднуюча, постійно нуртуюча енергія, фантазія і дивовижне відчуття нового і потрібного. Тому до нього тягнулись і тягнуться люди: митці, науковці, патріоти.

Дуже природно, що з усього того дива постав справді небувалий, яскравий письменник. Друкуватися Михайло Вдовцов не квапився, ставати професійним літератором ніколи не планував. Просто на цьому наполягли його близькі друзі, знаючи, як уміє Вдовцов не так писати, як розповідати дивовижні, назбирані його пам’яттю і чіпким дослідницьким поглядом історії, портрети земляків, їх пригод та походеньок. І ось уже в зрілому віці він стає автором першої, другої, третьої книг, задумує кіносценарії, рухає видавничі проекти (тут згадаймо збірник для школярів «Три пелюстки любові», виданий його коштом із ним же започаткованої книжкової серії «Вінницькі письменники – дітям»). Раптом виявилося, що він до краю переповнений людьми, їх життями, їх філософією, їх дивовижними вчинками, дивогляддю нашої неповторної і безумовно кращої у світі природи. Усе це нестерпно носити у собі. Воно мусить одягнутися у слово, як у соковитий цілющий плід перетворюється квітка.

Так сталося в українській літературі «явище Вдовцова», з його короткою, естетично наснаженою прозою, не декоративно-силуваною, а дуже природною народністю, густою добротною образністю, соковитістю мови, достовірністю і смакотою діалогів. Часом здається, що його міні-новелки – це всього-на-всього фрески. Але в сукупності вони створюють цілісну картину всепрощенного хліборобського Поділля, нашого родоводу.

«Магнетизм корови», «Магала», «Михасько й Олена», «Дорогому Леоніду Іллічу полегшає», «Батіг, пужално і ножик», «Статурний, сивочолий, в білих лляних одежах», «Зерно з татових черевиків», «Самородок», «Одному жити холодно», «На тлі мовчазної природи», «Татові яблука», «Верші і варцаби», «Тотальний футбол», «Вуличка», «Зимовий триптих» – мов кладки окремими каменями через нашу сільську річечку, мов журавлі в небі, тягнуться вервечкою новелка за новелкою. І душа читача тягнеться услід за ними.

Літературну творчість Михайла Вдовцова, його перший трилисник, який складається з книг: «Романтичні овиди Кетрос», «Благодать самотності», «Зерно з татових черевиків» дуже точно охарактеризував патріарх Вінницької письменницької організації Леонід Пастушенко:

«Здається, українська література вже все написала про наше село, досягнувши таких вершин, як Нечуй-Левицький, Коцюбинський, Стельмах та Василь Земляк… Але кожне покоління митців знаходить свою цілину і на цьому обжитому полі. Скільки вже я не читав про випечений в сільській печі хліб, а у Михайла Вдовцова це безмаль не ритуальне дійство нараз розкриває свою сакральну суть: «щоб святіш дух хліба був присутнім в кожній хаті і відчувалося, що хата хліборобська, а не якась міська безприв’язна будівля».

У творах цього письменника усе збаналізоване в житті бачиться по-своєму. І звичний уже лелека на городі: «непорушний, незворушний, глибоко зосереджений, ніби некліпно дивиться не у довколишній світ, а в самого себе». Чи не прагне й не може збагнути, а що ж то ми робимо зі своєю землею, котра з не меншим правом належить і йому?... А такої мальовничої палітри сільських димів узимку, як у М.Вдовцова, я не зустрічав не тільки в жодного із читаних письменників, але й у жодній баченій картині живопису: «...Зимові дні були для нас великою читанкою. Серед тижня, в четвер, вся читанка була в обіймах суцільних димів з самісінького ранку –... гріли печі для випікання хліба, через годину-другу ним пахло повітря над селом. Якщо десь над якоюсь хатою струменіла цівочка диму цілісінький день, то це була вірна ознака, що там потайки женуть самогон. Це була таємниця тільки з погляду господарів, про яку знали і голова сільради, і дільничий – всеньке село і, звичайно, діти. Знали, що чорний дим над новою великою хатою – це від вугілля. Тут живе заможний дядько, який має за що придбати і привезти дороге паливо. Чорний дим над маленькою, скромною хатиною – Дим Кізякович, походженням з вулиць, пасовищ і хліва, підібраний і висушений працьовитими руками бідної вдовиці чи якоїсь самотньої жінки. Найбільше подобався... голубий дим від дров. Він витікав з комина поволі, зі статечним спокоєм своєї значливості, кучерявився, ділився на довгі язики, які то притулялися один до одного щоками, то відходили, то ніжно обнімалися, мовби для того, щоб зашепотіти один одному у вуха і, либонь, щось дуже приємне, бо ці язики не розбігалися на всі боки, а певний час перебували в парі, гойдалися разом то ліворуч, то праворуч, перехилялися на сусідські городи, на схід-захід і лишень потім піднімалися вгору та щезали в безмежному просторі неба...». А згадаймо ще, як займаються в печі сирі дрова, долаючи під вогнем свою «мляву непоступливість»! Як це відбувається насправді, розкаже нам тільки Михайло Вдовцов.

Його «Благодать самотності», власне, як і перша книжка «Романтичні овиди Кетрос», – це лірична поема у прозі про неповторну природу Вітчизни, переповнена не тільки стильовою майстерністю автора, а й гармонійним настроєм довколишньої краси, відстороненої своєю первозданністю й вічністю від безглуздої суєти нашого сьогодення та політичного шулерства сучасників».

В усьому поділяючи точку зору Леоніда Пастушенка, додам ще й таке. Зустрічаючись із педагогами, учителями-предметниками, філологами, я даю їм пораду використовувати у класі в начитанні диктантів тексти із книг Михайла Вдовцова. Навіть механічно переписуючи їх, діти не можуть не проникнутись у красу і глибину зображуваних письменником рідних картин. А відтак вони по-новому поглянуть на своє село, на обрамлені дібровами поля і полями – діброви, зрозуміють усю високість свого призначення на землі, співвідносячи себе з односельчанами, з їх думами та ділами.

Якось я супроводжував Михайла Вдовцова у його поїздці на виборчий округ в Ямпільському районі. Це було ранньої весни, якраз перед Благовіщенням. Крім нас, половину машини зайняли перев’язані оберемками саджанці яблунь. Думалось, що депутат хоче ощасливити якесь господарство, везучи йому цілий майбутній великий сад. Аж ні! Михайло Леонтійович провідував цього разу випускні класи сільських шкіл рідного району. І в кожному класі він казав примірно таке:

– Шановні майбутні випускники, дорогі діти! Я б міг вам привезти у подарунок по ящику яблук. Але це було б дуже дрібно. Я пропоную вам інше, вічне діло. Сьогодні кожен із вас понесе із школи додому по кілька оцих саджанців. Виберіть для них найкраще місце на батьківському обійсті і посадіть. А може, започаткуйте ними свій майбутній сад. Скоро ви закінчите школу, багато із вас полине у широкий світ, на довгі і щасливі далекі шляхи. Але обов’язково настане час, коли серце покличе вас повернутися до батьківського порогу. Нехай чекають вас тут розквітлі дорідні яблуні. Прикрашайте ними рідну землю!

Я тоді написав про цю поїздку журналістський репортаж, надрукував його в газеті «Селянська правда». Він називався «Яблуні Благовіщення».

М.Ф.Каменюк

Твори М.Л.Вдовцова

Романтичні овиди Кетрос: спогади і роздуми – як позиція / М. Вдовцов. – Вінниця : Власюк О., 2008. – 158 с.

Благодать самотності : оповід., шкіци, думки / М. Вдов-цов. – Вінниця : Власюк О., 2009. – 128 с. : портр.

Одному жити холодно : оповід., думки, спостереження / М. Вдовцов. – Вінниця : Власюк О., 2010. – 184 с.

Мої Кетроси : оповід., думки, спостереження / М. Вдов-цов. – Вінниця : Власюк О., 2010. – 48 с.

Зерно з татових черевиків / М. Вдовцов. – Вінниця : Консоль, 2011. – 288 с.

Могилів-Подільський район на початку ХХІ століття / М.Л. Вдовцов, О.П. Антонюк // ІV Могилів-Поділ. наук.-краєзн. конф. 28-29 верес. 2012 р. – Кам’янець-Поділ., 2012. – С. 9-13.

Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк ; чл. редкол. М. Вдовцов та ін. – Вінниця : Діло, 2013. – 400 с.

Про нього

Каменюк, М. Від портретів земляків до життєпису народу : [про творчість нового члена Вінниц. орг. НСПУ М. Вдовцова] / М. Каменюк // Літ. Україна. – 2011. – 1 груд. – С. 9.

Волошенюк, І. Ямпільська душа Вдовцова / І. Волошенюк // Орли зграями не літають / І. Волошенюк. – Вінниця, 2012. – С. 49-57 : фото.

Всенародна пам’ять Вікіпедія свідчить про нього несправедливо куцо:

«Федір Зотикович Коновалюк (1890-1984) – український живописець. Народився в селі Калівка Вінницької області (нині село Ягідне). Учився в 1903-1909 рр. в Лаврській іконописній майстерні, 1911-1915 рр. – в Київському художньому училищі (у В.Менка, О.Мурашка), 1915-1917 рр. – Петербурзькій АМ (у В.Маковського), в 1925-1927 рр. – в КХІ (у Ф.Кричевського).У 1900-1910 рр. брав участь у розписах церков Києва і Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). Тривалий час працював разом з І.Їжакевичем. У своїй творчості розвивав традиції українських художників кінця 19 – поч. 20 ст. Жив і працював у Києві».

Маємо, отже, зразок мінімальної довідки пасивного маркування. Цебто – випадок, коли про митця згадується згідно з обов’язковим переписом професійного чину (член Спілки художників) та параметрується стосовно певних усталеніших рангів чи ранжирів: у кого зі знаменитостей вчився, з ким співпрацював чи творчо солідаризувався, до якого стилю чи прямування може бути віднесений. Так пишуть про тих, хто за життя не став знаменитістю (не був своєчасно «розкручений»), а ще – не залишив по собі спадкоємців – впливових, заможних чи бодай просто старанних у справі популяризації предка.

Більш-менш кваліфікаційна культурологічна довідка мала би містити принаймні такі ще факти та означення: майже 80 років неперервної творчої праці; основний жанр – пейзажі пленерно-враженнєвого виконання, у яких мистецтвознавцями та колекціонерами одностайно пошановуються невичерпний ліризм і кольорова гама, та з-поміж яких особливою витонченістю й настроєвістю вирізняються пейзажі зимові; ілюстрації творів української класичної літератури та портрети-візії (у манері сучасних вуличних художників) також займають суттєве місце в доробку. Загальну кількість творів, що широко розійшлися по приватних колекціях та репродуковані в книжках, навіть приблизно встановити важко, але зрозуміло, що йдеться про тисячі.

Не ставши знаменитим за життя, художник повільно, але впевнено «набирає бали» у нащадків, про що свідчить і постійна присутність його творів на аукціонах, і, зокрема, своєрідний культ Коновалюка у Вінницькому національному технічному університеті, де дві експозиційні зали його картин прирівняно до значення культурологічних лабораторій; нарешті – три томи вір-шів професійного літератора під загальною назвою «Під небом Коновалюка», що вмістили близько 400 віршованих варіацій на теми конкретних картин художника та ряд стилізацій в дусі його настроєвої пейзажистики…

Оскільки тритомник (а пишеться ж помаленьку й том 4-й) належить моєму перу, вдаватися до оцінок книжок чи розлогих зізнань про міру тривкого натхнення й суголосність художника і віршувальника не випадає. Однак і змовчати про те, що саме у відгуках на ці книжки, кожна з яких містить понад десяток вибраних репродукцій, деякі критики не поскупилися на епітети «геній Коновалюка», «геніальний колорист», «конгеніальне перевіршування», не можу. Тим паче, що дозволили собі таке поціновувачі вчені та досвідчені – доцент Олена Іванова, професор і поет-неокласик наших днів Анатолій Мойсієнко, багатолітній виконувач обов’язків редактора «Літературної України» Віктор Грабовський. З третьої книжки процитую все-таки вірш-апологію – «Присутність Бога у картині»: / «Присутність Бога у картині: / невидимий, бо всюдисущий; / воздав личині по святині, / кущам сказав про райські кущі. / Все висвітлив непереборно: / темнішому приклеїв тіні, / і світ пашить, як вічне горно, / і бджілка мислить у цвітінні. / І променя піймала склянка, / і трусять променями дзвони, / й стражденна мати-роксолянка / не приховає лик Мадонни. / Все висвітливши нездоланно, / все розгорнув у перспективі, / і дибляться ґрунти рахманно, / і пси – нітрохи не спесиві. / Хтось же й відчує (хай не нині, / не завтра на аукціоні): / присутність Бога у картині / можлива в нашому підсонні».

Бувши людиною глибокорелігійною, лаврський вихованець та послідовний шевченківець Ф.З.Коновалюк являє переважно меланхолійну (не пафосну) версію відчуття й відтворення всеприсутності Всевишнього у його творіннях. Сталося те, як на мене, після «Автопортрета в образі Катерини» (1930). Цей унікальний театралізований автопортрет 40-літнього художника-мужчини в образі десь-то ж удвічі молодшої шевченкової героїні об’єктивно сприймається як гірка іронія над українською довір-ливістю («відчув себе Катериною / обманутою і покинутою / з чужою в утробі дитиною – / і так себе змалював» – знов не обійдусь без авторської цитати). Після такої іронії вже зоставалось або слідом за Катериною шукати ополонки, або – рік сталінського «Великого Перелому» переживши – вживатися в роль меланхолійного свідка Божого промислу для України, її природи, її людей. Людей, які на портретах можуть бути дуже зосереджені або вихоплені пензлем в момент виразу якоїсь однієї риси чи думки, а в пейзажах часто-густо мінімально – колористично ж – ледве означені: деталь пейзажу – та й годі!

З-поміж кільканадцяти різного плану статей, що їх видає (а деяких, публікованих у вінницькій, хмельницькій та мурованокуриловецькій районній пресі, і не видає) електронна пошукова система, трапляються більш чи менш глибокі, але майже всі – писані з якимсь особливим пієтетом. Іншого разу – і з дещицею особливої ностальгії: за втраченими куточками природи, за рідкісною безпретензійністю некон’юнктурного митця.

Цим пієтетом і цією ностальгією позначені й відомі нам зусилля шанувальників Коновалюкового мистецтва для увічнення його пам’яті та популяризації його художнього світу. Приклад і першопочаток вочевидь іде тут від Тамари Іванівни Мороз-Коновалюк. Вірна чоловіковому заповітові: картин його не продавати, а дарувати достойним землякам (бездітне подружжя напівжартома величало картини «дітками», тож діток же не продають), вона під час офіційного відкриття Меморіального музею Ф.З.Коновалюка у Вінницькому національному технічному університеті в листопаді 1991 р. вразила присутніх доземним поклоном вдячності (подумати тільки!) за шанобливе зберігання подарованих нею шедеврів покійного чоловіка. Щоправда, враження від любовно впорядкованої експозиції було таки відповідне: ректор Борис Мокін в умовах обмеженого аудиторного фонду виділив і відремонтував одну з кращих кімнат, а проректор-гуманітарій Тамара Буяльська з підлеглими упродовж року перед тим чималенько попоходили книгарнями, скуповуючи… портрети членів Політбюро КПРС. Діло по суті антипартійне: портрет – з багету, картину – в багет. Але де ще такого розкішного та й з таким благородно ідеальним поєднанням ціни та якості багета ви знайшли б?..

Взагалі традиція пошанування художника Коновалюка у стінах Вінницького національного технічного університету багата й різноманітна. Деякі епізоди майже 30-річного досвіду у цій справі можуть бути повчальними для ширшого кола наших краєзнавців. Включений до складу університетського Центру культури, музей невдовзі розширився до двох експозиційних кімнат: окремо експоновано твори-мініатюри. Постійними стали студентські, учнівські й учительські екскурсії. Незрідка доходять сюди мистецькі та політичні світочі: сам Л.Д.Кучма – Президент України (1994-2005) понад регламент біля картин затримався. Щоправда, Віктор Федорович Янукович пори свого першого кандидатства (2004) до Коновалюка не дійшов: охорона з собаками відстежила коридор до актової зали на першому поверсі, а музей – у правому бічному крилі аж на третьому; та й візит той припав на перші дні після поганого івано-франківського жарту з курячим яйцем…

Окремою сторінкою діяльності цього університетського музею у 1990-х рр. є співпраця з відомою київською радіожурналісткою Сусанною Каракоз: постійна ведуча «Педагогічних роздумів» на Українському радіо висвітлювала досвід гуманізації та гуманітаризації інженерної освіти ВНТУ. Кілька своїх інтерв’ю записала безпосередньо «в аурі Ф.З.Коновалюка». Гарно прислужилася справі суспільного розголосу художника.

Сергій Ільчук, далекий родич художника, – у 1991 році першокурсник радіотехнічного факультету, а нині – спеціаліст з макро- та мікроекономіки, викладач Києво-Могилянської академії, – започаткував традицію студентських пошукових коновалюкознавчих досліджень. Пройшовшись стежками митця в його рідній Мурованокуриловеччині, записав спогади місцевих жителів, що свідчать про неабиякий демократизм творчості Федора Зотиковича. За браком іншого матеріалу, міг, наприклад, виконати й подарувати портрет на фанері, роздаровував етюди місцевої природи… Писалися й пишуться студентські роботи досі. Доцент О.В.Зінько зібрала й надрукувала «самвидавом» їх цілу збірку. Понад півсотні різноманітних висловлювань майбутніх інженерів було взято мною епіграфами до віршів, що увійшли до тритомника «Під небом Коновалюка». І це вже – спорадична участь-співучасть молодих технічних геніїв і талантів (а хто ж із них у свої 17-18 не такий?) на ниві такого, здавалося, неможливого ще вчора труда культурології… З роками дехто іде далі і просувається углиб. Як-от Ксенія Багрій: уже ставши аспіранткою, експромтом зняла документальний любительський фільм «Під небом Коновалюка» (2009) – про поїздку колективу кафедри культурології ВНТУ на батьківщину художника до Мурованокуриловецького району, знайомство там з місцевими шанувальниками і добіркою картин. Вдався фільм настільки емоційним та професійно майстерним, що, увійшовши до постійного фонду університетського музею художника, зриває неодмінні оплески під час щорічних меморіальних учт.

Між іншим, невдовзі саме після тієї поїздки, тих шанувальницьких обговорень при Мурованокуриловецькому будинку культури постала меморіальна кімната-галерея митця: 46 картин, деякі пам’ятні речі, книжки з репродукціями. А ще по якімсь часі Драганюк Анатолій Васильович, ініціативний фундатор тієї кімнати-галереї, у Вінниці презентував каталог репродукцій…

Так багато зупиняюсь на досвіді шанувальництва та постатях шанувальників, бо спостерігаємо наочну закономірність: справжнє, одухотворене мистецтво неодмінно знаходить відповідний відгук і кличе до подвижницької культурницької праці людей одухотворених, здатних одухотворюватись. І то не тільки сентименти земляцькі, інтереси краєзнавчі виступають тут спонуками. Бо ось у жовтні року 2012-го покликала до Києва працівник Центральної наукової бібліотеки імені В.І.Вернадського НАН України Лариса Анатоліївна Борисова: вона у цьому найповажнішому закладі представила експозицію картин та особовий фонд Федора Коновалюка, що охоплює період з 1903 р. по 1987 р. і налічує 1065 од. зберігання. У переліку тих одиниць зберігання – особисті документи, біографічні матеріали, каталоги виставок, книги відгуків, спогади про митця, книги, оформлені ним, листування, фотографії, картини художника та інші матеріали. Нині їх добірку можна віднайти також і в інтернеті.

Нема сумніву, що й цьогорічні ювілейні учти стануть нагодою і стимулом нових виставок з фондів, мистецтвознавчих студій, знахідок картин, спогадів, спогадів про спогади… Деякі зі спогадів сприймаються уже як легенди чи напівлегенди. Що ж, і в них своєрідно виявляється правда характеру митця, атмосфера епохи (до таких відношу переказ про те, як Коновалюк нібито привселюдно осмикнув самого Микиту Хрущова, коли той вульгарно критикував нові твори українських художників)…

Тож нехай запишуть, систематизують свої спогади провідні вінницькі музейники, що багато спілкувалися і з самим художником, і з його вдовою, Ілля Васильович Безбах та Тетяна Іванівна Гаврилова. Нехай зосередиться для аналітичного погляду Олександр Шокало, що колись організовував одну з перших Коновалюкових виставок у Спілці письменників. Бо хмельничани вже готуються. З Хмельницького обласного художнього музею майже напевне примчить Сергій Підгорний: у їхніх же фондах Коновалюка усього – 26, а у нас: фонд ВОХМ – 138, експозиція ВНТУ – 244, експозиція в Мурованих Курилівцях – 46…

На превеликий гіркий жаль, не приїде, не примчить, не озоветься Анатолій Скрипник-Подорожник («Подорожник») – таким псевдо і сонячним проникливим голосом запам’ятався мільйонам радіослухачів України цей неповторний літератор і мандрівник культурологічних маршрутів; в одній з останніх поштових листівок хотів порадувати вінницького адресата повідомленням про те, що зустрів картини «всенародного Коновалюка» у якімсь геть далекому провінційному музейчику – чи не в Кролевці? Обдарував, отже, наостанок визначенням: всенародний Коновалюк…

М.П.Стрельбицький

Література

Федір Коновалюк : альбом / авт. передм.: І. Блюміна. – К. : Поліграфкнига, 1990. – 16 с. : іл.

Зеленюк, В. З бідної сім’ї – у відомі митці : [про Ф. Коновалюка. В с. Ягідне Мурованокуриловец. р-ну відбулося покладання квітів до пам’ят. знака на місці хати, де народився і виріс митець] / В. Зеленюк // Вінниччина. – 2010. – 21 квіт. – С. 6.

Зінько, О.В. Український художник ХХ ст. Ф.З. Коновалюк / О.В. Зінько, Ю.А. Зінько // Наук. зап. Сер. : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – Вип. VIII. – С. 218-222.

Драганюк, А.В. Підведено підсумки конкурсу на здобуття мистецької премії ім. Ф.З. Коновалюка : [Мурованокуриловец. р-н] / А.В. Драганюк // Наше Придністров’я. – 2012. – 2 квіт.

Сауляк, В. Відкрито музейну кімнату : [у Мурованокуриловец. РБК до 120-річчя від дня народж. Ф. Коновалюка, де зберігатимуться полотна худож.] / В. Сауляк // Наше Придністров’я. – 2010. – 25 черв.

Федір Коновалюк – талановитий майстер пензля : (бібліо-гр. список) / уклад. Т. Марчук ; авт. передм. Т. Буяльська ; Він-ниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Вінниц. держ. техніч. ун-т. Він-ниця, 2000. – 8 с.

Незрівнянний художник високого мистецтва Федір Коновалюк : путівник : до 120-річчя від дня народж. / Відділ культури Мурованокуриловец. РДА. – Вінниця : Консоль, [2010]. – 32 с. : кольор. іл., фото. – (Наші видатні земляки).

Бєлозьорова Лідія Олексіївна народилася 31 березня 1945 р. у Херсоні. Розпочала свою трудову діяльність у 1963 р. артисткою Херсонського українського музично-драматичного театру. Закінчивши Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого, служила артисткою драми у Ровенському (тепер Рівненський) музично-драматичному театрі ім. М. Островського, Львівському академічному драматичному театрі ім. М.Заньковецької. З 1972 р. по даний час – артистка драми Вінницького академічного українського музично-драматичного театру ім. М.К.Садовського.

Заслужена артистка України. Народна артистка України (1993). Лауреат мистецької премії ім. М.Я.Зарудного. У 2003 р. отримала орден княгині Ольги ІІІ ступеня. Ім’я артистки занесено до енциклопедичного довідника «Жінки України».

Це не просто нагороди й відзнаки. За ними Життя. Життя, віддане справі. Життя, віддане сцені. Життя, віддане сину й онуку. Життя, віддане Любові.

Коли гортаєш сторінки життя народної артистки України Лідії Бєлозьорової, розумієш, що доля представила їй карт-бланш. Юною на сцені Ровенського театру вона дала життя Чаніті з «Поцілунку Чаніти», Глорії з оперети «Цирк запалює вогні», а згодом і циганці Азі з однойменної драми. І коли отримала запрошення до Львівського театру ім. М.Заньковецької, виходила на сцену з Федором Стригуном, Ларисою Кадировою, Богданом Ступкою, Іваном Розстальним, Вірою Полинською, Вірою Донською. Актриса і досі вважає цей театр найкращим театром України, згадує той час захоплено й додає: «Грати з такими акторами було справжнім щастям і наукою. З ними і сам стаєш Артистом».

Творчий шлях Лідії Бєлозьорової позначений високим професіоналізмом. На сцені Вінницького театру зіграла більше ста ролей у музичних та драматичних виставах. Серед яких Одарка («Запорожець за Дунаєм»), Наталка Полтавка («Наталка Полтавка»), Марія («Дванадцята ніч»), мама («Поминальна молитва»), Баядера («Баядера»), Мірандоліна («Мірандоліна»), Ханума («Ханума»), Любов Хведорівна («Мазепа»), Бобренчиха («Маруся Чурай»), Памелла («Дорога Памелла»), Бернарда Альба («Дім Бернарди Альби»), Марія Василівна («Дядя Ваня»), Марселіна («Шалений день, або Одруження Фігаро»), мама Марія («Осіння мелодія»), мати («Лісова пісня»), Фенна Степанівна («Шельменко-денщик»), Вронська («Анна Кареніна»).

Створені нею образи, психологічно-глибокі, виразно-життєві, колоритні, дають право говорити про яскраву палітру акторських засобів, багатогранність її таланту, різноплановість, високе мистецтво перевтілення. Наділена від природи сильним голосом, що дозволяє їй професійно поєднувати акторське виконання з вокальними партіями, створювати колоритні образи і в музичних виставах, і в концертах міста та області. На Національній кіностудії ім. О.Довженка знялась у кінострічках «Веселі Жабокричі» та «Пропала грамота», що увійшли до Золотого фонду кінематографії України.

Героїні Лідії Олексіївни різні і за віком, і за характерами, і за темпераментом, і за національністю... Вона розуміє і стилістику тих творів, над якими працює. Вона відчуває своїм внутрішнім переконанням художні образи, бо вони живуть поряд, оточують її, мають своє внутрішнє життя й внутрішні прояви. Тільки з однією різницею: у щоденному житті ми не завжди можемо побачити й зрозуміти внутрішній стан людини, а художній образ є відкритим для актора зі всіма його емоціями, почуттями й пристрастями, зі всіма задумами, цілями й найпотаємнішими бажаннями.

Творчий образ актора пов’язаний з його особистими якостями. Вони є нерозривними елементами: між характером створюваних ролей і характером актора є чітка залежність. Особистість актриси – вона сама – стала основою своєї привабливості. І не Наталку Полтавку, Хануму, Одарку, Одету, Голду, Войницьку обожнює глядач, а саму Лідію Бєлозьорову, її голос, її міміку, її ходу, її обличчя.

Для того щоб діамант засяяв, потрібне світло. Цим світлом для Ліди і стала сцена, бажання служити мистецтву, служити глядачеві, щоб кожний краще зрозумів себе й світ, у якому живе. Поєднує артистка у собі високе й земне. Чаніта, Маруся Богуславка, циганка Аза, Мірандоліна, Еліза Дулітл, Кочубеїха, Мавра – на сцені, а в житті – жінка, матуся, бабуся...

Коли спостерігаєш за грою артистки, розумієш, що театр живий, він живе за своїми власними законами. Бо ж Лідія Олексіївна переконана: поки б’ється серце, поки дихаєш, доти і працюєш, а найбільші досягнення – попереду.

С.В.Фицайло

Література та інтернет-ресурс

Бєлозьорова, Л. «Що б не відбувалось в державі, сім’ї, але актрисою я була, є і залишусь...» : [інтерв’ю з нар. артисткою України Л. Бєлозьоровою] / Л. Бєлозьорова ; розмову вела Л. Добринська // Місто. – 2005. – 25 берез. – С. 12 : фото.

Фицайло, С. Лідія Вакула – хто вона?: [про нар. артистку України, актрису ВОАМДТ ім. М. Садовського Л. Бєлозьорову] / С. Фицайло //Кіно-Театр. – 2010. – № 12. – С. 58-59.

Белозёрова Лидия Алексеевна [Електронний ресурс] : [біографія] // Кино-Театр.ru : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/w/sov/13419/bio/ (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

Бєлозьорова Лідія Олексіївна [Електронний ресурс] : [біографія]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://party.civicua.org/b0038499.htm (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

Лідія Олексіївна Бєлозьорова [Електронний ресурс] : [біографія] // Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М. Садовського : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.teatr.vn.ua/aktory/83-lidiia-bielozorova.html (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

2 65 років від дня народження Василя Івановича Слободянюка (02.04.1950, с. Пагурці Хмільниц. р-ну), художника декоративно-прикладного мистецтва, скульптора, майстра народного малярства, різьби по дереву, заслуженого майстра народної творчості України (2007), члена НСЖУ (1992). Закінчив Одеський педагогічний інститут ім. К.Ушинського. Володіє техніками круглого (скульптурного), плоско-виїмчастого та рельєфного різьблення, захоплюється витинанкою. Учасник обласних, регіональних та всеукраїнських виставок народного мистецтва. У творчому доробку майстра близько 1000 робіт. Його твори знаходяться в приватних колекціях в Україні та за її межами. Живе і працює у Вінниці. У 2013 р. В.Слободянюк взяв участь у конкурсі «Диво-птах», що проходив у рамках Всеукраїнського фестивалю «Парад вишиванок» з нагоди 22-ї річниці Незалежності України. Розмальований В.Слободянюком у традиціях подільського малярства «Диво-птах» виборов І місце.

Література:

Сокільнюк, Б. Душа розквітає в різьбярстві : [про майстра-різьбяра В. Слободянюка] / Б. Сокільнюк // Вінниччина. – 2007. – 17 квіт. – С. 3 : фото.

Дмитренко, Ж. Вінницький диво-птах : 9 серп. 2013 р. на Театрал. пл. у м. Вінниця було презентов. «Диво-птаха» В.Слобо-дянюка / Ж. Дмитренко // Вінниччина. – 2013. – 16 серп. – С. 8 : кольор. фото.

● 50 років від дня народження Андрія Вікторовича Орленка (02.04.1965, м. Вінниця), тележурналіста, літератора. Випускник Вінницького педінституту. Вчителював у сільській школі. З 1988 р. працював редактором вінницької газети «Резонанс», з 1993 р. – на телебаченні. Автор кількох десятків програм і проектів на різних вінницьких телеканалах. З 2000 р. разом з журналістикою займається продюсуванням телевізійних та театральних проектів. Продюсер, сценарист, співавтор близько 50 телефільмів, а також роликів, сюжетів, серед яких понад дві сотні нарисів для телепроекту «Нова енциклопедія Поділля». У літературному доробку – збірка віршів російською мовою «Времена света» (1999), книга прози «Отражения страха» (1998, спільно з І.В.Шуровим), збірка кіносценаріїв та драматичних п’єс «Кто убил комиссара Трюфо» (2001), роман «Адам Кодман, или Заговор близнецов» (2006). Лауреат міжнародного конкурсу малої прози «Біла скрижаль» (2012). Співзасновник Гільдії редакторів Вінниччини. Член Асоціації українських письменників, НСЖУ.

Література:

Орленко Андрій Вікторович : [біогр. довід.] // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 162 : фото.

Андрій Орленко : [біогр. довід., поезії, портр.] // Вінниця дзвінка : антол. поезії (друга половина ХХ ст. – 2013 рік) / упоряд. Ю.В. Шураєв. – Вінниця, 2013. – С. 143-148 : фото.

3 70 років від дня народження Віталія Івановича Газінського (03.04.1945, с. Сербинівка Старокостянтинів. р-ну Хмельниц. обл.), хорового диригента, композитора, професора. Керівник ряду музичних колективів Вінниці, народний артист України (1994), почесний громадянин міста Вінниці (2008). Закінчив Хмельницьке музичне училище та Одеську консерваторію. З 1971 р. мешкає у Вінниці. Працював педагогом та керівником хору музичного училища ім. М.Леонтовича, очолював хорову капелу педагогічного інституту, а згодом – Державний ансамбль пісні і танцю «Поділля» обласної філармонії. Висока професійна майстерність цих колективів принесла їхньому керівникові визнання та нагороди. Мистецьку діяльність успішно поєднує з педагогічною, працюючи завкафедрою хорового мистецтва та методики музичного виховання ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського. Особливе місце у творчій біографії В.І.Газінського займає міський академічний камерний хор «Вінниця», створений ним у 1984 р. Нині в репертуарі хору понад 200 творів. Він гідно представляє місто над Бугом і нашу країну на міжнародних конкурсах та фестивалях.

Література та інтернет-ресурс:

Володар духовної краси: до 60-річчя від дня народж. диригента і композитора, нар. артиста України В.І. Газінського / уклад. Т. Марчук ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Вінниц. обл. орг. Нац. муз. спілки України. – Вінниця, 2005. – 26 с. – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2005/Gazinskij.html (дата звернення: 13.05.14), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва).

Виталий Газинский // Афиша города Винницы. – 2013. – № 3-4. – С. 22-23 : фото.

5 170 років від дня народження Йосипа Едуардовича Міфле (05.04.1845, Вінниця – ?), хірурга. Закінчив медичний факультет Київського університету (1869). З 1880 р. – на посаді приват-доцента. Пізніше працював в Одесі. Досвід лікування ран, набутий під час Російсько-турецької війни, з успіхом використовував, працюючи в університетській клініці. Значно вдосконалив методику антисептичного лікування як шляхом нау-кової та практичної перевірки дії різних антисептичних засобів, так і шляхом вивчення стану самої рани в процесі її загоєння.

Література:

Міфле Йосип Едуардович (1845-?) // Медицина в Україні : біобібліогр. слов. / авт.-упоряд.: С.М. Булах [та ін.] ; Нац. наук. мед. б-ка України. – К., 2012. – Вип. 2 : Друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Літери Л-С. – С. 84. – Бібліогр. в кінці ст.

● 70 років від дня народження Сергія Борисовича Бураго (05.04.1945, м. Ташкент (Узбекистан) – 18.02.2000, м. Київ), мовознавця, літературознавця, доктора філологічних наук, професора. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1966), у якому до 1968 р. викладав англійську мову. В Інституті міжнародних відносин (м. Київ) доцент С.Б.Бураго завіду-вав кафедрою української та російської мов, заснував (1994) «Международный научно-художественный Журнал на сцене „COLLEGIUM“». Автор наукових праць з питань теорії літератури, віршознавства, історії російської літератури та культурології. Окремими виданнями вийшли дослідження: «Александр Блок. Очерк жизни и творчества» (1981), «Музыка поэтической речи» (1986). Під керівництвом сина – члена НСПУ, поета, кандидата філологічних наук, видавця Д.С.Бураго у Києві проводяться міжнародні наукові конференції «Мова і культура» ім. професора Сергія Бураго.

Література:

Бураго, С.Б. Собрание сочинений : в 3 т. – К. : Издат. Дом Дмитрия Бураго, 2005-.

Т. 1. Александр Блок. Очерк жизни и творчества. – 2005.

Т. 2. Мелодия стиха. (Мир. Человек. Язык. Поэзия). – 2007.

Подолинний, А.М. Бураго Сергій Борисович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 38-39.

● 60 років тому народився Сергій Пилипович Татусяк (05.04.1955, с. Жабокричка Чечельниц. р-ну), політик, державний діяч, кандидат наук з державного управління, колишній голова Вінницької обласної Ради. Педагогічну освіту здобув у Вінницькому ДПІ ім. М.Островського (1978). Згодом закінчив Тернопільську академію народного господарства (1998) (економіст), НАДУ при Президентові України (2005) (магістр державного управління). Був на викладацькій роботі, опікувався фізкультурно-спортивним товариством «Колос», акціонерним товариством «Футбольний клуб „Нива“». З кінця 90-х рр. працював на різних посадах у вищих гілках влади Вінниччини: заступник голови Вінницької облради, керівник секретаріату Вінницької облдержадміністрації, заступник голови Вінницької облдержадміністрації. У жовтні 2005 р. – березні 2006 р. – народний депутат України 4 скликання, член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. 11.11.2010-21.02.2014 рр. – голова Вінницької обласної Ради. Є одним із засновників міжнародної громадської організації «Україна-Польща-Німеччина» (2007). У 2012 р. С.П. Татусяк очолив проект Єврорегіон «Дністер», що сприяє розвитку територіальних громад Вінницької області та 6 районів Республіки Молдова.

Література та інтернет-ресурс:

Вінницький мартиролог : кн. пам’яті жертв політ. реп-ресій на Вінниччині (20-50-ті рр. XX ст.) / голова редкол. С.П. Татусяк ; Вінниц. обл. держ. адмін., Вінниц. обл. Рада, Вінниц. обл. ред. колегія кн. «Реабілітовані історією». – Вінниця : Велес, 2001.

Т. 1 : А-Г. – Вінниця : [б.в.], 2001. – 398 с.

Визволителі Вінниччини 1944-2004 : альбом / гол. ред. кол. С.П. Татусяк. – Вінниця : Кн.-Вега, 2004. – 66 с. : кольор. фото.

Татусяк, С.П. Механізми регіонального врядування: становлення та впровадження в умовах європейської інтеграції : дис.... канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» : Дата захисту 28.09.12 / С.П. Татусяк. – К., 2012. – 205 с. – Бібліогр.: с. 178-204.

Татусяк, С. «Реалізація реформи місцевого самоврядування – серйозний крок на шляху до євроспільноти», – переконаний голова Вінниц. облради, віце-президент Укр. асоц. район. та обл. рад, уповноваж. представник Нац. конгресу місцев. самоврядування при Кабміні України / С. Татусяк // Віче. – 2012. – № 23. – С. 38-39.

Звіт голови Вінницької обласної Ради Сергія Татусяка за 2013 рік. Участь у міжнародних, вітчизняних, обласних конкурсах сприяє залученню додаткових джерел фінансування на розвиток територіальних громад області // Вінниччина. – 2013. – 13 груд. – С. 3 : фото.

Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк ; чл. редкол. С. Татусяк та ін. – Вінниця : Діло, 2013. – 400 с.

Трошкова, А. Проект «Розвиток економічного потенціа-лу Єврорегіону „Дністер“» презентували в Сороках : [у прес-конф. брав участь голова Єврорегіону «Дністер» С. Татусяк] / А. Трошкова // Вінниччина. – 2014. – 17 жовт. – С. 2 : фото.

6 105 років від дня народження Данила Петровича Тиквача (06.04.1910, м. Жмеринка – 17.08.1992, м. Одеса), Героя Радянського Союзу (1943). Закінчив неповну середню школу і курси гірничих майстрів. У 1928 р. працював майстром Жмеринської дистанції колії. У Червоній Армії – з 1932 р. 1936 р. закінчив об’єднану військову школу. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Відзначився при форсуванні Дніпра (09.10.1943). Після війни продовжив службу в Радянській Армії. 1947 р. у званні підполковника звільнився в запас. Оселився в Одесі. Працював у торговельній мережі. Нагороджений військовими орденами і медалями. До 65-ї річниці Дня Перемоги на адміністративній будівлі Жмеринської дистанції колії встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Д.П.Тиквача.

Література:

Труженик войны : Тыквач Даниил Петрович : [нарис] // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 265-267.

Яремчук, О. Повернувся до рідних стін : [про відкр. у Жмеринці мемор. дошки на честь Героя Рад. Союзу Д.П. Тиквача] / О. Яремчук // Вінниччина. – 2010. – 26 трав.

9 65 років від дня народження Валентини Степанівни Живко (09.04.1950, м. Краснодон Луган. обл.), майстрині гончарного мистецтва, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Багато років Валентина Степанівна прожила в с. Бубнівка Гайсинського району і весь цей час працювала в керамічному цеху. Зараз самостійно займається гончарством. 2009 р. відбулася персональна виставка Валентини Живко в музеї Михайла Коцюбинського, де майстриня порадувала всіх новою гранню своєї творчості – народною картинкою.

Література:

Живко Валентина Степанівна // Народні майстри Вінниччини : довідник / уклад.: Т.О. Цвігун, Н.А. Сентемон, Т.Г. Гец ; Вінниц. ОЦНТ. – Вінниця, 2009. – С. 40-41 : портр.

10 120 років від дня народження Самійла Борисовича Щупака (10.04.1895 (за іншими даними – 16.03.1894), м. Липовець (нині смт Вінниц. обл.) – 10.03.1937 (за іншими даними 10.04.1942), українського літературного критика. Закінчив двокласне міське училище, навчався на вечірніх комерційних курсах у Лодзі, працював на текстильній фабриці конторщиком, на цукровому і пивоварному заводах, на паперовому складі в Києві. У 1919 р. став членом КП(б)У і цілковито віддався партійній роботі. Працював редактором журналів «Глобус» і «Критика», газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Літературна газета». Починаючи з кінця 20-х рр. видав низку критичних книжок: «Питання літератури» (1928), «Критика і проза» (1930), «Боротьба за методологію» (1933), «Соціалістичний реалізм у художній літературі» (1934), «Творчі завдання драматургії» (1934). 1934 р. переїхав до Києва. Заарештовано і ув’язнено 10 листопада 1936 р. в Києві. Під час обшуку в його квартирі виявлено книжки Л.Каменева, Г.Зінов’єва, М.Томського, М.Скрипника, які фігурували в слідчій справі як «ідеологічно шкідлива і контрреволюційна література». Звинувачений в участі у контрреволюційній націоналістичній організації, засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. За клопотанням дітей реабілітований посмертно у 50-х рр.

Література та інтернет-ресурс:

Самійло Щупак : [кор. біогр. дані] // З порога смерті: письм. України – жертви сталін. репресій / авт. кол.: Л.С. Бойко та ін. – К., 1991. – С. 476-477 : портр.

Самійло Щупак [Електронний ресурс] : [біогр. дані] // З порога смерті: письм. України – жертви сталін. репресій. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=340 (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 110 років від дня народження Михайла Івановича Гончарука (10.04.1905, смт Тиврів – 07.12.1969, там само), українського художника. Закінчив Вінницький педагогічний технікум, з відзнакою – Одеський художній інститут (1930). З самого початку творчості в доробку молодого художника переважали картини портретного жанру. Автор портретів М.Щорса, Б.Романицького, Н.Ужвій; картин «І.Франко у с. Микулинцях», «С.Ковпак та С.Руднєв у Карпатах» та інших. Чимало картин митця зберігаються в оселях мешканців Тиврівського району, музеях Тернополя, Львова, Києва, Миколаєва.

Література:

Гончарук Михайло Іванович // Митці України : енцикл. довід. / ред. А.В. Кудрицький. – К., 1992. – С. 176.

Тамтура, А. Народний художник Михайло Іванович Гончарук / А. Тамтура, О. Коваль // Історія Тиврівщини / А. Тамтура, О. Коваль. – 2012. – С. 421 : портр.

● 60 років від дня народження Володимира Васильовича Лозовського (10.04.1955, с. Зеленянка Крижопіл. р-ну), директора Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського, заслуженого працівника культури України. Вищу освіту здобув у Вінницькому педагогічному інституті. У галузі культури з 1990 р.: завідуючий відділом культури Піщанського райвиконкому, завідуючий відділом культури Піщанської державної адміністрації, провідний експерт з мистецтва Вінницького обласного управління культури, директор Вінницького обласного центру народної творчості. 1997-1998 рр. – завідувач інформаційно-аналітичного відділу, а з червня 1998 р. – завідуючий відділом по роботі з політичними партіями та громадськими організаціями у Вінницькій обласній державній адміністрації. З 1 жовтня 1998 р. – директор Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського. Останнім часом оновилася гастрольна діяльність колективу. Театр успішно представляв свої вистави на гастролях у Тернополі, Львові, Черкасах, Чернівцях, Києві. Вдалою стала участь колективу у фестивалях, зокрема «Тернопільські театральні вечори. Дебют», «Золоті оплески Буковини», «Подія» та ін. Відбуваються культурно-мистецькі акції в районах області, сільських клубах з показом кращих прем’єрних вистав сезону (Піщанський, Тульчинський, Ямпільський, Бершадський, Томашпільський, Немирівський, Калинівський, Крижопільський райони).

Література та інтернет-ресурс:

Фицайло, С. Вічний роман з театром / С. Фицайло // Він-ничанка. – 2014. – № 3. – С. 15-17 : кольор. фото.

Лозовський Володимир Васильович [Електронний ресурс] // Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М.К. Садовського. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.teatr.vn.ua/administratyvne-kerivnyctvo.html (дата звернення: 21.07.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

12 220 років тому (12.04.1795) утворено Брацлавську православну єпархію. Пізніше єпископська кафедра була перенесена в Кам’янець-Подільський і її єпископи стали іменуватися Подільськими і Брацлавськими.

Література:

Блажевич, Ю.І. Віктор Садковський і відродження Православ’я на Поділлі в кінці XVIII ст. / Ю.І. Блажевич // Студії Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-Поділ., 2005. – Т. 1 : Десятиріччю утворення і діяльності Центру дослідження історії Поділля присвячується. – С. 252-267.

● 175 років від дня народження Миколи Івановича Петрова (12.04.1840, с. Вознесенське Костром. обл. (РФ) – 20.06.1921, м. Київ), історика церкви, української літератури і науки, дослідника церковної археології, етнографа, доктора богослів’я, професора Київської духовної академії (1876). Член Українського Наукового Товариства в Києві, дійсний член НТШ (1911), член-кореспондент Петроградської АН (1916). Академік ВУАН (1918), один із фундаторів Церковно-археологічного товариства та Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Автор праць з історії краєзнавства, зокрема йому належить дослідження «Подолія : историческое описаніе: съ Высочайшаго соизволенія издано при министерстве внутреннихъ делъ П.Н. Батюшковымъ» (СПб, 1891, 363 с.).

Література:

Бухальська, М. Микола Петров: торування шляху в історичну науку України / М. Бухальська // Київ. старовина. – 2007. – № 1. – С. 160-168 ; № 2. – С. 165-170.

16 140 років від дня народження Андріана Володимировича Володимирського (16.04.1875, м. Липовець, нині смт – 18.01.1936, м. Ростов-на-Дону, РФ), психіатра, психолога, українського вченого-дефектолога. Закінчив Університет Св. Володимира в Києві (1900), де й відтоді працював у клініці нервових захворювань. Впродовж 1908-1914 рр. – у Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті, де у 1910 р. заснував першу допоміжну школу. 1922 р. – завідувач Кабінету індивідуальної педагогіки (Київ). Вивчав психічну діяльність аномалій дитини, зокрема дітей глухих та з вадами слуху, питання ролі спадковості в розвитку дитини, впливу різних умов на її розвиток.

Література:

Бондар, В.І. Володимирський Андріан Володимирович / В.І. Бондар // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 109-110. – Бібліогр. в кінці ст.

Гольдберг, А.М. Внесок А.В. Володимирського у розвиток вітчизняної дефектології / А.М. Гольдберг // Спец. шк. – 1968. – Вип. 6. – С. 91-96.

18 95 років тому (18.04.1920) започатковано видання молодіжної газети Вінниччини «Юный пролетарий». Пізніше часопис виходив під різними назвами: «Червона молодь» (1921), «Молодий незаможник» (1922-1923), «Молодий більшовик» (1923-1941), «Ленінське плем’я» (1958-1964). З 1964 р. видання перейменовано на «Комсомольське плем’я», згодом – «Панорама». У липні 2005 р. газета припинила своє існування.

Література:

Маємо право на оптимізм : [про газ. «Панорама»] // Панорама. – 2003. – 25 квіт.

22 90 років від дня народження Володимира Костянтиновича Гавриша (22.04.1925, м. Погребище – 14.06.2004, м. Київ), українського вченого-геолога, члена-кореспондента НАН України (1982), доктора геолого-мінералогічних наук (1970), професора (1981), лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1991).

Література:

Макаренко, Д.Є. Гавриш Володимир Костянтинович / Д.Є. Макаренко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 271-272 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

23 110 років від дня народження Юрія Павловича Бажанова (23.04.1905, м. Козятин Київ. губ., нині Вінниц. обл. – 08.01.1975, м. Харків), військового діяча, маршала артилерії (1965), кандидата військових наук (1963), професора (1968). Учасник Другої світової війни. Закінчив Київську артилерійську школу (1926), артилерійське училище в Санкт-Петербурзі (1936), Військову академію Генерального штабу в Москві (1953). 1938-1942 рр. – начальник Московського артилерійського училища. 1942-1944 рр. – начальник оперативної групи гвардійської мінометної частини Північно-Західного і 1-го Прибалтійського фронтів. 1945-1955 рр. – командувач артилерії військових округів. 1955-1973 рр. – начальник Військової радіотехнічної академії ППО. Під його керівництвом в Академії за короткий термін було сформовано висококваліфікований колектив керівного і професорсько-викладацького складу. Створив сучасну навчально-матеріальну базу закладу. Мав ряд державних нагород СРСР.

Література:

Карпенко, В.І. Бажанов Юрій Павлович / В.І. Карпенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 74 : фото.

Лукін, О. Сходження до маршальської зірки : [про маршала артилерії часів ВВВ Ю.П. Бажанова, уродж. м. Козятин] / О. Лукін // Крила України. – 2005. – 25-30 квіт. – С. 7.

24 85 років від дня народження Юрія Олександровича Левади (24.04.1930, м. Вінниця – 16.11.2006, м. Москва), радянського та російського соціолога, політолога, доктора філософських наук (1966), професора. Його ім’ям названий соціологічний інститут «Левада-Центр». Лауреат російської премії «Людина року» за 2004 р. у номінації «Аналітика». Дитинство майбутнього вченого пройшло на Вінниччині. У газеті «Вінницька правда» вийшли перші статті тоді ще школяра Юрка Левади. По закінченні із золотою медаллю Вінницької СШ № 4 (1947) він вступив до Московського державного університету на філософський факультет, який закінчив 1952 р. З цього ж часу розпочалася його наукова діяльність. Мешкав у Росії. Юрій Левада мав великий науковий авторитет як серед світових, так і українських соціологів. Він часто відвідував Україну, постійно підтримував зв’язки з Вінницею, цікавився проблемами розвитку нашої держави, виступав на «круглих столах». У нього склалися теплі ділові й особисті взаємини з великою кількістю українських вчених, викладачів і дослідників. Ю.О.Левада – автор кількох книг, понад 200 статей з проблем соціології, громадської думки, теорії та методології соціології, соціології релігії, соціальної антропології.

Література та інтернет-ресурс:

Новосад, К. Перший радянський соціолог – вінничанин : [Ю.О. Левада] / К. Новосад // Вінниц. газ. – 2010. – 2 лип. – С. 16.

Левада Юрій Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/.../Левада_Юрій_Олександр... (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 70 років від дня народження Людмили Олександ-рівни Соловйової (24.04.1945, м. Вінниця), доктора біологічних наук (1998), професора (2005). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1969), аспірантуру (1976). Розпочала трудову діяльність, пройшовши науковий шлях від виконувача обов’язків асистента Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова – до завідувача науково-експериментальної клініки (1992-2003). Професор кафедри нормальної фізіології Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова. Впродовж багатьох років була членом комісії з питань етики, секретарем наукового товариства фізіологів, головою Ради молодих вчених, членом Апробаційної ради з питань морфології та Спецради Д 05.600.02.

Література:

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова : матеріали з іст. ун-ту / під ред. В.М. Мороза. – Вінниця, 1994. – Зі змісту: [Про Л.О. Соловйову]. – С. 44, 50.

Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад.: Г.І. Степанюк, Н.І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – Зі змісту: [Про Л.О Соловйову]. – С. 169.

26 125 років від дня народження Миколи Костянтиновича Зерова (26.04.1890, м. Зіньків, нині Полтав. обл. – 03.11.1937, розстріляний, Соловки), поета, літературознавця, перекладача. У 1926 р. перебував у Вінниці, де виступив у міському театрі з доповіддю про життя і творчість М.Коцюбинського. У Дашеві (тепер Іллінец. р-ну) в 1936 р. мешкали його батьки.

Література:

Дзюба, І.М. Зеров Микола Костянтинович / І.М. Дзюба // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 561-568 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 80 років від дня народження Станіслава Воло-

димировича Тельнюка (псевд. – С.Адамчук, С.Наливайко) (26.04.1935, с. Іскрівка, тепер Якимів. р-ну Запоріз. обл. – 30.08.1990, м. Київ), українського прозаїка, поета, літературного критика, перекладача. Автор низки збірок поезій, художніх творів, монографій, перекладів. Закінчив Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище (1954), Київський університет (1959). Протягом 1957-1962 рр. жив і працював у Могилеві-Подільському. Одна з вулиць міста нині носить ім’я письменника. Лауреат премій ім. М.Островського (1984) та ім. Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1989). На честь С.В.Тельнюка названо астероїд (7632) Stanislav, відкритий астрономом Л.Карачкіною в Кримській астрофізичній обсерваторії 20 грудня 1982 р.

Література:

Горобець, М. Роздуми про творчість Станіслава Тельнюка / М. Горобець // Їх пам’ятає Придністров’я : історико-публіц. розповіді / М. Горобець. – Вінниця, 1993. – С. 56-59.

Хоменко, Б.В. Тельнюк Станіслав Володимирович / Б.В. Хо-менко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 338-339.

28 20 років тому (28.04.1995) обласне УМВС України відкрило у Вінниці музей «Мій край – Поділля». Його фонд, розміщений у 10 кімнатах, налічує близько 5 тис. предметів. При музеї працює філія Донецького історико-літературного музею В.Стуса. Щорічно його відвідують понад 15 тис. осіб. У виставковому залі експонуються роботи майстрів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва Вінниччини. На території музею розміщено найбільшу у Вінниці колекцію скульптур.

Інтернет-ресурс:

Музей «Мій край – Поділля» [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Музей_«Мій_край – Поділля»(дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

29 90 років від дня народження Валерії Яківни Сироватко (29.04.1925, м. Вінниця – 24.08.1994, там само), української актриси, народної артистки України (1974). Закінчила Київський інститут театрального мистецтва (1948). Протягом 1952-1990 рр. працювала у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі ім. М.Садовського. Ролі у виставах: «Лимерівна» (П.Мирного), «Мертвий бог» (М.Зарудного) та інші.

Література:

Сироватко, В.Я. Не зіграна роль Есмеральди : [інтерв’ю] / В.Я. Сироватко ; бесіду вела В. Гасюк // Вінниччина. – 1993. – 10 лип.

Сироватко Валерія Яківна // Митці України : енцикл. довід. / ред. А.В. Кудрицький. – К., 1992. – С. 529.

1 75 років від дня народження Анатолія Мусійовича Подолинного (01.05.1940, с. Шипинки Бар. р-ну), літературознавця, кандидата філологічних наук (1981), письменника, фольклориста, краєзнавця, заслуженого працівника культури України (2001), відмінника освіти України (2004), члена НСПУ (1999) (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 50 років від дня народження Валентини Василівни Колтановської (01.05.1965, м. Вінниця), вінницької художниці. Навчалась у Вінницькій художній школі. Працює переважно в жанрі пейзажу та натюрморту. Досконало володіє технічними прийомами письма олійними фарбами. У 1997 р. експонувала свої роботи на виставці «АРТ-галера». Учасниця молодіжних виставок (1999, 2000). У 2004 р. презентувала першу персональну виставку «Моя душа». 2009 р. відбулася персональна виставка у галереї «АртШик». Валентина Василівна постійно бере участь у міських, обласних, міжрегіональних та республіканських виставках, мистецьких пленерах.

Література:

Садовська, А. «Мовою гармонії» Валентини Колтановської / А. Садовська // Освіта Вінниччини. – 2007. – 10 квіт. – С. 4.

Гричанюк, Л. Персональна виставка «Літо на палітрі» В. Колтановської (живопис). м. Вінниця, 19 лип. – 1 серп. 2011 р. / Л. Гричанюк // Світлиця. – 2011. – № 3. – С. 39.

● 30 років тому (01.05.1985) відбувся перший відкритий органний концерт у Вінниці. Вінницький орган було виготовлено німецькою фірмою «W. Sauer Orgelbau» Frankfurt (Oder) в 1984 р. для Вінницького органного залу, розташованого тоді у приміщенні домініканського монастиря. У 1991 р. орган розібрали і він вісім років лежав на складах. Коли залишки інструмента було передано монастирю Братів Менших Капуцинів, орган відновив польський майстер Єжи Кукля з Любліна. Зараз орган встановлено в храмі Матері Божої Ангельської. Щороку, уже традиційно, кожної неділі з 18 вересня до 30 жовтня після вечірньої меси тут проходить осінній фестиваль «Музика в монастирських мурах», звучить органна класика у виконанні відомих музикантів із Західної Європи, Росії, України. Художнім керівником та ідейним натхненником фестивалю є заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков.

Література:

Городиська, Я. У мурах зазвучить орган : [про щоріч. фест. «Музика в монастирських мурах» у Вінниц. храмі] / Я. Городиська // Україна молода. – 2009. – 26 верес. – С. 7.

Підгурська, А. Послухайте «Музику в монастирських мурах» : [про фест. орган. музики, який відзначає свій ювілей – десять років] / А. Підгурська // 20 хвилин. – 2011. – 30 верес.- 1 жовт. – С. 23 : кольор. фото.

Єрофєєва, С. Король інструментів звучить у монастирських мурах Вінниці: триває ХІІІ фестиваль органної музики «Музика у монастирських мурах» / С. Єрофєєва // Поділ. порадниця. – 2011. – 5 жовт. – С. 3 : фото.

2 90 років від дня народження Івана Івановича Безкоровайного (02.05.1925, с. Красне Тиврів. р-ну – 22.08.2012), краєзнавця, пошуковця-дослідника, почесного пошуковця Украї-ни. Учасник Другої світової війни. Один із найвідоміших в Україні дослідників її історії. Активно займався пошуками безвісти зниклих солдатів під час оборонних та визвольних боїв 1941-1944 рр. на території Тиврівського району. За майже 40 років пошуків (з 1979 р.) він встановив понад 3 тис. імен та відшукав братські могили з 6370 загиблими військовополоненими в Гніванському концтаборі. До 1995 р. вони вважалися такими, що пропали безвісти. Ініціював встановлення обеліска загиблим пілотам на полі бою біля с. Красне та створення у м. Гнівань Тиврівського району «Алеї пам’яті» загиблим воїнам. Автор книг «В оточенні подій» (2008), «Без вести не пропали» (1994, 2005).

Література:

Безкоровайний, І. Іван Безкоровайний : «Немає безвісти зниклих. Є невідомі герої» : [інтерв’ю] / І. Безкоровайний ; запис. В. Река // Соц. політика: пробл., комент., відповіді. – 2009. – № 4. – С. 42-45.

Єрофєєва, С. Більше трьох тисяч імен невідомих солдатів : [про краєзнавця-дослідника І. Безкоровайного] / С. Єрофєєва // 33-й канал. – 2009. – 6 трав. – С. 3 : фото.

Гальчак, С.Д. Краєзнавці Східного Поділля / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. / С.Д. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 423-755. – Зі змісту: Безкоровайний Іван Іванович. – С. 466.

4 60 років від дня народження Юрія Йосиповича Гумінського (04.05.1955, м. Вінниця), фахівця в галузі медичної морфології, доцента (1995), доктора медичних наук (2002), професора. Закінчив з відзнакою Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова (1981). Працював лікарем-інтерном відділення анестезіології і реанімації Житомирської обласної лікарні (1981-1982). Асистент кафедри нормальної анатомії Вінницького медичного інституту (1982-1992), старший викладач (1992-1994), доцент (1994-2004), професор (2004-2006). Завідувач кафедри нормальної анатомії Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова (з 2006), в.о. проректора (з 2007), проректор з науково-педагогічної (навчальної) роботи (з 2008 р.). Голова Вінницького обласного товариства АГЕТ (2008). Член багатьох наукових товариств.

Література:

Пикалюк, В.С. Гумінський Юрій Йосипович / В.С. Пикалюк // Професори-морфологи України : довідник / В.С. Пикалюк, А.А. Бабанін, В.В. Кісельов. – Сімф., 2010. – С. 29 : фото.

Шапаренко, П.П. Гумінський Юрій Йосипович / П.П. Шапаренко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 633 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

5 95 років від дня народження Павла Яковича Голодриги (05.05.1920, с. Сутиски Тиврів. р-ну – 18.12.1986, м. Ялта), фахівця в галузі виноградарства, доктора біологічних наук (1968), професора (1968), лауреата премії ім. Л.Симиренка АН УРСР (1987, посмертно). Працював директором Ялтинського інституту виноградарства і виноробства, згодом зайнявся суто селекційною роботою. Автор кількох сортів винограду з комплексною стійкістю до хвороб та шкідників, кліматичних умов. На знак протесту проти вирубування виноградників покінчив життя самогубством. На честь ученого-селекціонера названо сорти винограду «Мускат Голодриги», «Рубін Голодриги».

Література:

Тамтура, А.В. Вони прославили Тиврівщину: відомі вчені : доктор біолог. наук Павло Якович Голодрига / А.В. Тамтура, О.І. Коваль // Історія Тиврівщини / А.В. Тамтура, О.І. Коваль. – 2012. – С. 401 : портр.

Семена, Н. Мускат белый…: дело всемирноизвест. селекционера винограда П. Голодриги победило. Но многие не хотять признавать этот факт / Н. Семена // День. – 2013. – 11 сент.

● 80 років від дня народження Івана Максимовича Півошенка (05.05.1935, с. Косанове Гайсин. р-ну – 2003, м. Він-ниця), фізика-географа, еколога, краєзнавця, кандидата географічних наук. Закінчив Одеський гідрометеорологічний інститут. Працював завідувачем кафедри фізичної географії ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського. Очолював обласну екологічну асоціацію «Зелений світ». Досліджував клімат і екологію Поділля, зокрема м. Вінниця та Вінницької області, історію метеорології краю. Опублікував більше 50 праць.

Література:

Півошенко, І.М. Клімат Вінницької області : довід. вид. / І.М. Півошенко. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 239 с. : табл., карти.

Клімат Вінниці : довід. вид. / ред. І.М. Півошенко. – Вінниця : Антекс-УЛТД, 1995. – 224 с. : граф., табл.

6 80 років від дня народження Наума Фроїмовича (Юхимовича) Ципіса (06.05.1935, м. Козятин – 25.05.2014, м. Бремен, Німеччина), журналіста, російськомовного письменника. Народився в сім’ї залізничника. Дитинство і юність пройшли у Вінниці, де після війни закінчив СШ № 32 (на той час – 52 залізнична). Закінчив Курський державний педагогічний інститут (1956-1961). Отримавши професію вчителя гуманітарних наук, одружився і разом із родиною переїхав до Мінська (Білорусь). Тут викладав суспільні дисципліни в училищі, активно займався журналістською діяльністю. Друкувався в провідних журналах і газетах Білорусі. Водночас з’являлися оповідання, повісті, сценарії, радіоп’єси. Писав він про різне. Але майже завжди безпосередньо про Вінницю, або згадував її за першої ж нагоди. Майже півсторіччя створював Н.Ципіс свою безкінечну «вінницьку книгу». Ще з 60-х рр. минулого століття у нього з’явилися перші оповідання про вінницьке дитинство. З часом вони склалися в повість «Где-то есть город», яка вийшла 1979 р. у Мінську. Через кілька років вийшла нова повість в оповіданнях «Жду и возвращаюсь» – про будні і свята жителів одного з найрідніших для автора районів міста над Бугом. У Вінниці ж автору вдалося видати ці дві повісті з доповненнями в книзі під назвою «Билет до Винницы»(1993). В книзі «Приближение» (2007) понад сто сторінок займає розділ «Моя Винница». Останні роки життя Н.Ю. Ципіс з родиною проживав у німецькому містечку Бремені, де й помер.

Література та інтернет-ресурс:

Ципис, Н.Е. Билет до Винницы ; Почти невыдуманные истории / Н.Е. Ципис. – Винница : Континент, 1993. – 287 с. 

Розанова, Л. Памяти Наума Циписа / Л. Розанова // Еврейская Винница. – 2014. – Июнь (№ 34).

Ципіс Наум Юхимович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Козятинська районна бібліотека. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://kazatin-lib.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=83:2009-11-03-13-40-34&catid=11:2009-11-02-12-48-11&Itemid=59 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

7 175 років від дня народження Петра Ілліча Чайковського (07.05.1840, с-ще при Камсько-Воткінському з-ді Вятської губернії (нині м. Воткінськ, РФ) – 06.11.1893, м. Петербург, нині м. Санкт-Петербург, РФ), російського композитора-класика (див. розширену довідку в кінці місяця).

8 50 років від дня народження Віктора Броніславовича Кривіцького (08.05.1965, м. Красилів Хмельниц. обл.), депутата Вінницької міської ради 4, 5 та 6 скликань, голови постійної комісії міської ради з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку. Після закінчення Вінницького політехнічного інституту (1987), отримавши спеціальність «Конструювання та виробництво радіоапаратури», працював регулювальником радіоапаратури, інженером на виробничому об’єднанні «Термінал». Згодом закінчив Київський державний торговельно-економічний університет (1995), Одеський регіональний інститут державного управління УАДУ при Президентові України (2003). З січня 1993 р. працював на різних посадах в системі податкової служби м. Вінниця та області, зокрема заступником голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області. 2006-2007 рр. – начальник Регіонального відділу Держфінмоніторингу у Вінницькій області. З квітня 2011 р. – директор Департаменту самоврядного контролю Вінницької міської ради.

Інтернет-ресурс:

Кривіцький Віктор Броніславович [Електронний ресурс] : [біогр. довід.] // Вінницька міська рада : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityCouncil/ShowContent.aspx?ID=23 (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 30 років тому (08.05.1985) відкрито Музей почесних громадян міста Вінниця. Музей діє у Вінницькому професійному ліцеї сфери послуг (СПТУ-15). 1992 р. музею присвоєно звання народного. Експозиція оновлена 2005 р. Музейна колекція нараховує понад 300 предметів, з якими щороку знайомляться близько 1000 відвідувачів. Щорічно в музеї проводиться конкурс імені почесного громадянина м. Вінниця, народного артиста СРСР Ф.Верещагіна, в якому беруть участь колективи художньої самодіяльності.

Література:

Музей Почесних громадян міста Вінниця // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – С. 57-60.

Гелевера, И. Уникальному народному музею – 25! : [музей почесних громадян відзначає ювілей] / И. Гелевера // Независим. курьер. – 2010. – 26 трав. – С. 29.

Шуткевич, О. Невідоме про відомих : [про нову експозицію у Нар. музеї почес. громадян м. Вінниця, який розміщено у Вінниц. центрі проф.-тех. освіти технологій і дизайну] / О. Шуткевич // Вінниц. газ. – 2014. – 26 верес. – С. 9 : кольор. фото.

9 70 років Перемоги у Великій Вітчизняній вій-ні над фашистською Німеччиною (22.06.1941-09.05.1945). 1225 днів і ночей тривала війна на українській землі. Пекельними її дорогами пройшли сотні тисяч наших земляків. Вінниччина зазнала в цій війні надзвичайно великих втрат. Всього під час окупації загарбники знищили 169260 мирних жителів, а разом із замученими у вінницьких концтаборах військовополоненими мартиролог жертв становить понад 205 тис. чол. Насильно вивезли на німецьку каторгу 78650 мешканців області. Не повернулися з фронтів майже 176 тисяч наших земляків. В роки воєнного лихоліття гітлерівці спалювали цілі села, 16 із яких зазнали трагічної долі білоруської Хатині. За роки війни промисловість, транспорт, сільське господарство були майже повністю знищені. Із 579 підприємств Вінниччини були зруйновані 376. Було також знищено 433 школи, 22 технікуми, 29 лікарень, музеї, муздрамтеатр, бібліо-теки. Прямі збитки, заподіяні народному господарству Вінниччини, становили 19,6 млрд крб. (в обрахуванні на 1945 р.).

Література та інтернет-ресурс:

Вінничани на Великій Вітчизняній : кн. спогадів жителів міста над Бугом про свою молодість, опалену війною : в 4 т. Т. 1-4. – Вінниця : Віноблдрук., 1999-2001 ; Жмеринка : Прес-Реал, 2005.

Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни: біль втрат і велич подвигів = Vinnytsya region during Great Patriotic War: painful losses and heroic deeds : [альбом] / [авт. кол.: К. Висоцька та ін. ; редкол.: С. Нешик (голова) та ін.] ; Вінниц. облрада, Він-ниц. облдержадмін., Упр. культури і туризму, Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця ; Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 112 с. : іл. – Текст укр., англ. – Бібліогр.: с. 110-111.

Вінниччина у роки Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 рр.: [карта] / гол. ред. В. Любченко. – 1 : 300 000. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2010.

Гальчак, С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 груд. 1943 р. – 28 берез. 1944 р.) : монографія / С.Д. Гальчак. – 3-тє вид., допов., перероб. – Вінниця : Консоль, 2010. – 420 с. : іл. – Бібліогр.: с. 402-418.

Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941-1944 гг. / Ин-т истории Украины, АН Украины, Гос. архив Винниц. обл. ; сост. В.Ю. Васильев [и др.]. – М. : РОССПЭН, 2010. – 855 с.

Переможці: учасн. бойов. дій Другої світов. і ВВ воєн, які померли в повоєн. період, та ті, що проживають на території обл. / гол. ред. І.О. Герасимов. – Т. 1. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2007-. – (Книга Пам’яті України).

Роки ідуть – пам’ять живе: Вінниччина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 : бібліогр. покажч. / уклад.: Г.М. Авраменко, О.Ю. Антонюк, О.М. Зелена ; ред. С.В. Лавренюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова ;Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2014.

Чотири Вінницькі броди: хронік.-докум. колаж : 75-річчю Вінниц. обл. присвяч. / упоряд.: М.Ф. Каменюк, В.С. Скрипник ; Вінниц. обл. держ. адмін. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл. – Зі змісту: Вінниччина: 1941-1949 роки : [хроніка, док., ст., фото]. – С. 46-100.

Визволення Вінниччини : (до 70-річчя визвол. Вінниц. обл. від фашист. загарбників) [Електронний ресурс] : [нормат. док., хроніка визвол. Вінниц. обл., Герої Рад. Союзу – вінничани] // Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва : [офіц. веб-сайт] / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Електрон. текст. дані. – [Вінниця, 1998-2013]. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/includes/Vyzvolennia_Vinnichiny (дата звернення: 07.02.14), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова укр.

● 70 років від дня народження Анатолія Никифоровича Нагребецького (09.05.1945, с. Плебанівка Шаргород. р-ну), педагога, краєзнавця. Автор ряду історико-етнографічних досліджень, присвячених історії населених пунктів, навчальних закладів, Голокосту на території Шаргородського району, серед яких: «Моя Плебанівка» (2001, 2004), «Ветерани Шаргородщини в роки Вітчизняної війни» (2005), «Шлях крізь віки. Нариси історії навчальних закладів Шаргородщини» (2006), «Трагедія мого краю: етапи великого шляху на Шаргородщині: розкуркулення, колективізація, голодомор» (2008), «Мій рід, моє село» (2009), «Мальовничі мої Перепільчинці» (2012), «Ярове – село на Кучманськім шляху» (2013).

Література:

Прадід, Л. Особистість : [про А.Н. Нагребецького – крає-знавця, авт. кн. «Моя Плебанівка»] / Л. Прадід // Шаргородщина. – 2005. – 11 трав. – С. 2.

Гальчак, С. Нагребецький Анатолій Никифорович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 681-682.

● 35 років (09.05.1980) з часу встановлення у м. Він-ниця пам’ятника Герою Радянського Союзу І.Бевзу. Скульп-тори: П.О.Левицький, Д.Ю.Ільящук, архітектор Є.О.Устинов. Бронза, граніт.

Література:

Левчишин, Д. Мужньому патріоту : у Вінниці відкрили погруддя Героя Рад. Союзу І.В. Бевза / Д. Левчишин // Вінниц. правда. – 1980. – 11 трав.

● 30 років тому (09.05.1985) відкрито Музей історії с. Олександрівка Жмеринського району. Його створено за ініціативи та фінансової підтримки місцевого радгоспу ім. 50-річчя Великого Жовтня (зокрема директора Д.Касьянчука), а також учителя історії місцевої школи В.Хрипливого. Експозицію розміщено в одному із найстаріших адміністративних будинків села. Фондова колекція музею налічує понад 1000 предметів. Щороку його відвідують близько 3 тис. осіб. Найцікавішими експонатами є археологічні знахідки трипільської культури, знаряддя ткацького ремесла (верстат, терниця, прядка, кужіль, мотовило, козелець, щітки для прядива) та етнографічна збірка. Гордість музею – персональні колекції земляків. Тут зберігаються бойові нагороди Героя Радянського Союзу І.Оленича, спортивні нагороди земляків-спортсменів тощо. Чільне місце займають матеріали, пов’язані з непересічною особистістю, директором радгоспу Д.Касьянчуком.

Література:

Музей історії села Олександрівка // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – С. 69.

14 60 років (14.05.1955) з часу відкриття у с. Ометинці Немирівського району пам’ятника уродженцю села, матросу, герою російсько-турецької війни (1854-1855) Петру Марковичу Кошці.

Література:

Зонова, І. Матрос Кошка – вінницький герой, який пов’язав материкову Україну з Кримом / І. Зонова // Поділ. порадниця. – 2014. – 16 квіт. – С. 2 : кольор. фото.

Чотири Вінницькі броди : хронік.-докум. колаж : 75-річчю Вінниц. обл. присвяч. / упоряд.: М.Ф. Каменюк, В.С. Скрипник ; Вінниц. обл. держ. адмін. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл. – Зі змісту: [Відкр. пам’ятника П.М.Кошці у с. Ометинці Немирів. р-ну]. – С. 113.

Юкальчук, М.І. Яскравий символ народного характеру : до 180-річчя від дня народж. П.М. Кошки, героя оборони Севастополя у 1854-1855 рр.) / М.І. Юкальчук // Поділ. старовина : наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – Вип. 4. – С. 189-196.

15 130 років від дня народження Збігнєва Пронашка (15.05.1885, с. Деребчин Ямпіл. повіту, нині Шаргород. р-ну – 1958, м. Краків), польського скульптора, живописця, графіка, театрального художника, педагога. Навчався у Вінницькому реальному училищі. Один з найвідоміших представників польського авангардизму.

Інтернет-ресурс:

Збігнєв Пронашко [Електронний ресурс] : [біогр. довід.] // Вікіпедія : вільна енцикл. : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Збігнєв_Пронашко (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● 100 років від дня народження Іллі Ілліча Стратійчука (15.05.1915, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну – 15.01.1995, м. Ромни Сум. обл.), Героя Радянського Союзу (1943). У Червоній Армії – з 1937 р. 1942 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з лютого 1942 р. Воював на Брянському, Воронезькому фронтах. Відзначився у вересні 1943 р. в битві за р. Дніпро. Полк під командуванням І.І.Стратійчука захопив плацдарм і, розвиваючи наступ, брав участь у визволенні с. Лютіж Вишгородського району Київської області 6 жовтня 1943 р. Після війни наш земляк ще рік служив у Радянській Армії. 1946 р. звільнився в запас. Мав ряд бойових нагород. Проживав та похований у м. Ромни Сумської області.

Інтернет-ресурс:

Стратийчук Илья Ильич : [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=4785  (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

● 95 років від дня народження Михайла Федоровича Присяжнюка (15.05.1920, с. Уладівка Літин. р-ну – 26.05.2009, м. Вінниця), педагога, літературознавця, краєзнавця. Учасник Другої світової війни. Закінчив Київський педагогічний інститут та аспірантуру (1950). З 1950 р. працював на кафедрі української літератури Вінницького державного педагогічного інституту. Кандидат філологічних наук (1954), професор (1979). Співавтор видань «Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» (1972), «Він-ницький державний педагогічний інститут: історичний нарис» (1992). Досліджував проблеми теорії та історії української літератури, а також методики викладання української літератури, літературного краєзнавства. Автор близько 70 літературознавчих праць.

Література:

Гальчак, С. Присяжнюк Михайло Федорович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 721-722.

● 80 років від дня народження Василя Григоровича Берка (15.05.1935, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну), лікаря, ортопеда-травматолога, кандидата медичних наук, заслуженого лікаря України (2000), відмінника охорони здоров’я, поета, члена НСЖУ (1992). Закінчив Вінницький медичний інститут (1960), працював у медичних закладах області. Був головним лікарем Томашпільського району (1969-1971). З червня 1971 до липня 1979 р. він працював науковим співробітником Курганського НДІ (Росія). Автор більше 200 наукових публікацій з питань експериментальної і клінічної ортопедії та травматології. Один із заснов-ників громадської організації «Конгрес української інтелігенції Вінниччини». У молодості захопився поезією. Вірші почав друкувати з 1954 р. Автор збірок: «Роковини» (1992), «Зболені роки» (1995), «Знак патріота» (2000), «Від роду до роду» (2008), поем: «Степан Бандера» (2005), «Злочин віку (убивство Степана Бандери)» (2007), «Гетьман Мазепа» (2010), «Українці» (2011), «Зоря світанкова – у вічності Слова» (2013), навчального посібника «Біомеханіка» (2012). Лауреат літературної премії ім. І.Богуна.

Література:

Берко, В.Г. «Зоря світанкова – у вічності слова» : [інтерв’ю з В.Г. Берком – кандидатом мед. наук, засл. лікарем України, відмінником охорони здоров’я України] / В.Г. Берко // Мить істини. – 2013. – 20 груд. – С. 9-10 : фото.

Червінчук, І. Вінницький лікар Василь Берко – кандидат до Книги рекордів Гіннеса / І. Червінчук // Поділ. порадниця. – 2004. – 14 квіт. – С. 2.

● 80 років тому народився Олексій Григорович Брик (15.05.1935, с. Кузьминці Гайсин. р-ну), український письменник. Закінчив Бельцький педагогічний університет ім. Алеко Руссо (Молдова). Працював учителем, викладачем університету. Друкувався в газеті «Вінницька правда». У романі «Всі хочуть жити» (2000) показав трагедію Голокосту в Україні. Автор низки повістей і романів. Лауреат літературної премії «Смарагдова ліра». Нині проживає на Чернігівщині.

Інтернет-ресурс:

Брик Олексій Григорович [Електронний ресурс] : [біогр. дані] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Брик_Олексій_Григорович  : 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

17 105 років від дня народження Федора Григоровича Верещагіна (17(30?).05.1910, м. Миколаїв – 21.05.1996, м. Він-ниця), українського режисера, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1957), народного артиста СРСР (1977), фундатора він-ницького театру ім. М.Садовського.

Література:

Совко, В. Справді народний : [про голов. реж. Вінниц. муз.-драм. театру ім. М. Садовського Ф.Г. Верещагіна] / В. Совко // Вінницький альбом. 1999 : літ.-худож. та іст.-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 355-360.

Фицайло, С. Режисер, який створив театр / С. Фицайло // Вінниц. край. – 2004. – № 1. – С. 131-137.

Присяжнюк, Н. Вулиця імені театрального режисера : [про історію вул. Ф. Верещагіна у Вінниці] / Н. Присяжнюк // Він-ниц. відом. – 2008. – 23 трав. – С. 5.

Верещагін Федір Григорович // Независим. курьер. – 2010. – 8 верес. – С. 28.

● 85 років (17.05.1930) з часу, як вийшов перший номер районної газети «Тростянецькі вісті», кілька номерів якої називалися «Колективне життя». Потім газета виходила під назвами «Сталінська правда» (1944-1956), «Прапор ленінізму» (1957-1960), «Ленінським шляхом» (1960-1991), з 1991 і до сьогодні – «Тростянецькі вісті».

Література:

Мікоян, С. Чимось схожа на долю людей : [кор. іст. газ. «Тростянец. вісті»] / С. Мікоян // Тростянец. вісті. – 2005. – 14 трав.

Шевчук, Ф. Тростянецькій райгазеті – вісімдесят / Ф. Шевчук // Вінниччина. – 2010. – 26 трав.

19 125 років від дня народження Миколи Євшана (справж. Федюшка Микола Йосипович) (19.05.1890 (за ін. джерелами – 19.05.1889), Войнилів, нині смт Калуського р-ну Івано-Франків. обл. – 23.11.1919, м. Вінниця), літературного критика, публіциста (див. «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2014 р.», с. 132).

20 110 років від дня народження Михайла Якимовича Мороза (20.05.1905, с. Бубнівка Гайсин. р-ну – 13.07.1937, м. Київ), українського поета, прозаїка, члена СПУ. Навчався в Гайсинській гімназії, закінчив Гайсинський землемірний технікум. Працював на заводі «Серп і молот» у м. Харків. З 1928 до 1931 року – співробітник редакції газети «Колгоспне село». Відслуживши службу в Червоній Армії, взявся за журналістську працю в газеті «Вісті». Вірші і нариси М.Мороза систематично друкувалися в республіканській пресі. Перша книга – оповідання для дітей «Вертуни» (1930). Автор поетичних збірок: «Куємо перемогу» (1932), «Світанкова зустріч» (1936), «Розвідачі» (1931), нарисів: «Вугільний крос» (1932), «Румунський „Рай“» (1933), повістей: «Гнані і голодні» (1932), «Повісті мого життя» (1933), п’єси для дітей «Зміна – зміні» (1932), яка широко використовувалася шкільною художньою самодіяльністю. Був репресований. Рукопис роману «Диплом» вилучили в письменника під час арешту. Реабілітований посмертно 1957 р. 1961 р. СПУ видала його «Вибрані поезії».

Література:

Михайло Мороз : [кор. біогр. дані] // З порога смерті: письм. України – жертви сталін. репресій / авт. кол.: Л.С. Бойко та ін. – К., 1991. – С. 335-336 : портр.

Подолинний, А.М. Мороз Михайло Якимович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 228-229. – Бібліогр. в кінці ст.

21 110 років від дня народження Костя Федоровича Присяжнюка (21.05.1905, с. Уладівка Літин. р-ну – 04.06.1996, м. Київ), педагога, журналіста, кандидата педагогічних наук (1967). Закінчив Вінницькі педагогічні курси та Кам’янець-Подільський інститут освіти (1926). До 1935 р. працював на Поділлі на освітянських посадах. За сумісництвом очолював редакції окружної газети «Комсомолець прикордоння» (1928-1929) та молодіжної газети у Проскурові (1930-1931). У 30-ті роки брав участь у роботі Кабінету молодого автора та Спілки письменників України. Літературно-художній альманах «Вінниччина» надрукував уривки з його повістей «Колгоспна честь» (1935) та «Хлопці з Надбужжя» (1957). Друкувався у різних періодичних виданнях 40-60 рр. Спогади про студентські роки побачили світ у журналі «Вітчизна»: «Ми студенти двадцятих» (1971) та «На початку червоної дороги» (1976). Автор статей про Олексу Кундзіча.

Література:

Подолинний, А.М. Присяжнюк Кость Федорович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 276-277.

22 65 років від дня народження Світлани Травневої (Світлани Миколаївни Єлисеєвої) (22.05.1950, с. Неменка Іллінец. р-ну), вчителя-методиста, поетеси-піснярки, журналістки. Закінчила Вінницький педагогічний інститут ім. М.Островського (1978). Перші ліричні твори були надруковані в іллінецькій районній газеті ще в шкільні роки поетеси. Видала низку пое-тичних збірок, аудіоальбом «Каштановий дощ» (2005). Окремі вірші надруковано в колективних збірках, на шпальтах ЗМІ. На вірші С.Травневої композиторами-подолянами написано понад 100 пісень. С.Травнева – одна із співзасновників літературно-мистецького альманаху «Стожари», що виходить при Вінницькій обласній організації НСЖУ, а з 2003 р. – відповідальний редактор цього видання. Вона – член правління Вінницького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта ім. Тараса Шевченка», НСЖУ (1996), творчої спілки «Асоціація естрадних митців». Нагороджена почесним знаком НСЖУ (2005), кавалер ордена «Зірка української журналістики», лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня», одеської літературної премії «Аркадійська осінь».

Література:

«Мов щира сповідь, слово те моє...» : до 60-річчя від дня народж. Світлани Травневої – педагога, поетеси, ж-стки: бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Л.І. Заря ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця : Балюк І.Б., 2010. – 39 с. – (Творчі імена Вінниччини).

24 День народження Михайла Панасовича Стельмаха (24.05.1912, с. Дяківці, нині Літин. р-ну – 27.09.1983, м. Київ), українського письменника, громадського діяча, Героя Соціалістичної Праці (1972), академіка АН УРСР (1978), лауреата кількох державних премій. 2006 р. засновано літературну премію імені Михайла Стельмаха.

Література:

Дмитренко, Ж. Світ людяності, правди і краси : до 100-річчя від дня народж. М. Стельмаха / Ж. Дмитренко // Світлиця. – 2012. – № 2. – С. 11-15 : кольор. фото.

Світ правди і краси Михайла Стельмаха : до 100-річчя від дня народж. : біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад.: О.І. Кізян, Т.В. Котуз ; ред.: М.Г. Спиця [та ін.] ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2012. – 104 с. – (Наші видатні земляки).

25 155 років від дня народження Михайла Єгоровича Тарнорудова (25.05.1860, м. Тростянець, нині смт – 1932), вченого-бактеріолога, ветеринарного лікаря, Героя Соціалістичної Праці (1932). По закінченні Харківського ветеринарного інституту (1886) доля закинула його на роботу в Симбірську губернію (РФ), де він працював і помер. Першим в Росії став робити тваринам щеплення проти чуми, сибірської язви і при запаленні легенів. Нагороджений Великою срібною медаллю та Дипломом першого ступеня за виведення нового препарату «крисомор» для боротьби з гризунами – мишами, щурами, ховрахами.

Література:

Діденко, О. Михайло Єгорович Тарнорудов / О. Діденко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2010 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Г.М. Авраменко ; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця : Балюк І.Б., 2009. – С. 77-79. – Бібліогр. в кінці ст.

● 100 років від дня народження Петра Васильовича Жарова (25.05.1915, м. Вінниця – 13.02.1970, м. Київ), живописця, педагога, члена СХУРСР (1944). У 1941 р. закінчив Київський художній інститут. Довгий час викладав у Київській художній школі ім. Т.Шевченка (1944-1970). Працював у галузі станкового живопису.

Література:

Осауленко, Є.М. Жаров Петро Васильович / Є.М. Осау-ленко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 503-504 : фото.

26 145 років тому було створено Жмеринські вагоно-ремонтні майстерні (26.05.1870), згодом це був – Жмеринський вагоноремонтний завод, нині – Жмеринське підприємство ТОВ «Експрес».

Література:

Жмеринський вагоноремонтний завод : 135 р. від дня заснув.: минуле та сучасне (1870-2005). – Вінниця : Балюк І.Б., 2007. – 248 с. : іл., портр. – (Ювілеї Вінниччини). – Бібліогр.: с. 245-246.

30 90 років від дня народження Єлизавети Петрівни Бернасовської (30.05.1925, м. Гайсин – 29.11.2002, м. Київ), лікаря-мікробіолога, доктора медичних наук (1976), професора (1981). Закінчила Вінницький медичний інститут (1944). Від 1949 р. працювала в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ. Наукові дослідження присвячені екології умовно-патогенних мікроорганізмів, профілактиці внутрішньо-лікарняних інфекцій, біології лептоспірозу, епідеміології цього захворювання, розробленню препаратів для його діагностики та лікування.

Література:

Сурмашева, О.В. Бернасовська Єлизавета Петрівна / О.В. Сурмашева // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 532 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

31 70 років тому народився Володимир Григорович Турець (31.05.1945, с. Курилівці Жмерин. р-ну – 09.06.2012, похов. у с. Козин Обухів. р-ну Київ. обл.), український співак (бас), народний артист України (1988), лауреат літературно-мистецької премії ім. Д.Луценка «Осіннє золото». У 1971 р. закінчив Київську консерваторію. Ще студентом від Г.Верьовки (керівника хору) отримав запрошення співати в Українському народному хорі (згодом Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г.Верьовки), де й працював солістом 37 років (з 1964 р.). З 2000 р. – професор, викладач вокалу інституту музичного виховання Свєнтокшиського університету ім. Яна Кохановського в м. Кельце, Польща. У репертуар співака входили класична музика, українські народні пісні, романси, твори О.Білаша, П.Майбороди, І.Шамо та інших, які стали улюбленими для багатьох слухачів не лише в Україні, а й за її межами. Про творчий шлях артиста знято телефільм «Таємниця любові» та музичний телефільм «Барви України». Записано декілька компакт-дисків: «Пісня для тебе...», «Рідна земле моя».

Інтернет-ресурс:

Володимир Турець [Електронний ресурс] : [біогр. довід.]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/persons/2447.html (дата звернення: 21.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

  • 50 років від дня народження Володимира Євсевійовича Кістіона (31.05.1965, с. Довжок Ямпіл. р-ну), інженера-будівельника, заслуженого працівника сфери послуг України, першого заступника Вінницького міського голови. Закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут та Одеський інститут Академії державного управління при Президентові України. Розпочав свою трудову діяльність у 1989 р. Майстром житлового фонду Ямпільського комбінату комунальних підприємств. З 2001 р. працював начальником комунального підприємства «Вінницяводоканал». У червні 2008 р. призначений на посаду заступника міського голови Вінниці, з серпня 2011 р. – перший заступник міського голови. Нагороджений багатьма почесними відзнаками.

Література та інтернет-ресурс:

В команді міського голови два нових призначення : [В. Кістіон став першим заст. міськ. голови] // Независим. курьер. – 2011. – 20 лип. – С. 4 : фото.

Володимира Кістіона призначено першим заступником Гройсмана [Електронний ресурс] : [біогр. довід.] // Моя Вінниця : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.myvin.com.ua/ua/news/politics/30212.html (дата звернення: 20.10.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. 

  • 90 років від дня народження Павла Костянтиновича Пісклярова (31.05.1925, с-ще Троїцько-Харцизьк Донец. обл. – 2011, м. Вінниця), активного учасника післявоєнної відбудови народного господарства України, заслуженого енергетика України, колишнього генерального директора ВО «Вінницяенерго», почесного громадянина міста Вінниці (1995). Закінчивши Український політехнічний інститут, Київське військово-морське політичне училище (екстерном), працював начальником котельного цеху, потім заступником директора Зуївської ДРЕС. Пізніше – директор Херсонської ТЕЦ. Згодом – заступник керуючого «Донбасенерго». 1972 р. був призначений генеральним директором об’єднання «Вінницяенерго». Об’єднання забезпечує електроенергією Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську та Чернівецьку область. Відзначений багатьма урядовими нагородами. Неодноразово обирався депутатом Вінницької обласної Ради. Був дійсним членом Української академії наук і національного прогресу, член-кореспондентом Української технологічної академії, президентом асоціації зовнішньоекономічного співробітництва «Вінницяінтеренерго». 

Література:

Маніленко, П. Витоки: з історії «Вінницяобленерго» // Напружений ритм : нарис з історії ПАТ «Вінницяобленерго» та його підрозділу – Бершадських електричних мереж / П. Маніленко. – Вінниця, 2011. – С. 14-29. – Зі змісту: [Про Павла Костянтиновича Пісклярова]. – С. 23 : фото. 

Цього місяця виповнюється:

  • 110 років з часу проведення (початок травня 1905) у Вінниці першої маївки.

Література:

Зекцер, А. Перша майовка у Вінниці / А. Зекцер // Вінниця у спогадах : у 3 т. / упорядкув. В. Колесник ; відп. за вип. К. Висоцька ; Вінниц. краєзн. музей. – Кіровоград, 2013. – (Поділ. старовина). – Т. 1 : XIX – поч. XX ст. – С. 270-271.

  • 30 років тому (травень 1985) відкрито Барське педагогічне училище, нині Барський гуманітарно-педагогічний колледж ім. М.Грушевського – вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акреди тації комунальної форми власності. Готує кадри для практичної роботи в галузях освіти, мистецтва, журналістики (видавничої справи та редагування) та права за професійним спрямуванням спеціальностей кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст» і «бакалавр». Навчальний заклад підготував понад 6 тис. спеціалістів, які працюють у різних куточках України, продовжують навчання у вузах, 25 випускників стали членами педагогічного колективу коледжу. Майже 90 % студентів закладу поглиблюють свої знання в 47 творчих об’єднаннях за інтересами. Дев’ять колективів художньої самодіяльності здобули звання народних. Великою популярністю серед населення Барського району і за його межами користуються виступи цих колективів, а також вокально-інструментального ансамблю, літературної студії «Обрій». У навчальному закладі випускається газета «Ластівка» з додатками, радіогазета. 

Література:

Меснянкін, Є. Барський гуманітарно-педагогічний коледж – центр педагогічної майстерності / Є. Меснянкін // Барчани. – 2008. – 5 квіт. – С. 4 : фото.

Гуцал, Т. З ім’ям великого українця : [про Бар. гуманіт.-пед. коледж ім. М. Грушевського] / Т. Гуцал // Поділ. край. – 2009. – 21 серп. – С. 4 : фото.

Шатайло-Чорнопиский, М. Серед кращих – Барський гуманітарно-педагогічний коледж ім. М. Грушевського : [за результатами провед. громад. акції «Флагман освіти і науки» України у Вінниц. обл.] / М. Шатайло-Чорнопиский // Поділ. край. – 2010. – 11 черв. – С. 2.

Савчук, П.Н. Історія та сучасність Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського // Наук. зап. Сер. : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – Вип. 19. – С. 149-151.

  • 30 років тому (травень 1985) відкрито Музей історії міста Бар. Ініціатором його створення став викладач суспільних наук ПТУ № 8 Б.Любуня. 1991 р. музею присвоєно звання «народний». Музейна колекція нараховує біля 8 тис. предметів. Щороку його відвідує більше 4 тис. осіб.
  • 20 років тому (травень 1995) місто Могилів-Подільський увійшло до Ліги історичних міст України

 

Анатолій Мусійович Подолинний – вчений-літературо-знавець, фольклорист, краєзнавець, кандидат філологічних наук, професор, поет, літературний критик, член Національної спілки письменників України, громадський діяч, заслужений працівник культури України, відмінник освіти України.

Своїм життям і творчістю сповна належить рідному Поділлю, невтомно і послідовно вписуючи його культурно-мистецький образ у світовий науковий контекст. Прикладом «сумлінного, цілеспрямованого, непоступливого й негучного служіння високій меті – охороні українського слова, розбудові національної школи і культури» назвала А.М.Подолинного доктор педагогічних наук, професор Ольга Куцевол, наголосивши, що він «належить до небуденних людей, котрі своєю обдарованістю, інтелектом, професіоналізмом й особистою яскравістю вражають і захоплюють, благотворно впливаючи на всіх, хто має щастя спілкуватися з ним». Справді, автор пронизливих поезій, теплих благословляючих передмов до поетичних збірок молодих подолян, численних довідкових, хрестоматійних, антологічних видань, літературо-знавчих і біографічних статей, член редколегії таких фундаментальних видань, як «Українська літературна енциклопедія» (УЛЕ) та «Енциклопедія сучасної України» (ЕСУ), Анатолій Подолинний і сам – жива енциклопедія подільського краю. Його життя і творчість невід’ємні від Поділля, де невід’ємною частинкою свого народу він сповна пізнав усі його біди і радощі.

Народився Подолинний Анатолій Мусійович 1 травня 1940 р. в с. Шипинки Барського району Вінницької області. Важкі післявоєнні роки дитинства знайдуть відображення в його вір-шах та есеїстиці, мистецтво слова завжди сприймав, за словами проф. Бориса Хоменка, «як згусток болю і страждань народу, як вияв величі і безсмертя його душі». Закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. Миколи Островського. Учителював, працював у Вінницькій обласній організації Товариства охорони пам’яток історії та культури. З 1976 по 2012 рр. – викладач української літератури в педагогічному інституті, згодом – професор Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Своєю самовідданою працею, високим професіоналізмом він благословив у світ сотні висококваліфікованих філологів – патріотів рідного слова. З 2013 р. Анатолій Мусійович – науковий редактор робочої групи з підготовки до видання Зводу пам’яток історії і культури у Він-ницькій області.

Понад двадцять років плекав молоді паростки поезії, керуючи літературно-мистецькою студією «Вітрила», і своїм пронизливо-щирим поетичним словом сягав найглибших таємниць людської душі. Анатолій Подолинний – автор всього кількох поетичних збірок, зокрема «Яблуко з Рахнівки» (1996), «Є така птиця» (1997), «В нас дорога довга» (2005), однак кожна його поезія, як неодноразово було зазначено сучасними літературознавцями, є своєрідним поетичним літописним свідченням, «відтворюючи і трагічну історію, і широку панораму сучасного життя українського Поділля, і драматичні долі його талановитих людей...» (О.Сандига). Тематика літературознавчих праць Анатолія Подолинного теж визначається його любовно-сакральним ставленням до рідного краю. Це – нарис про життя і творчість Миколи Трублаїні «Капітан дитячої літератури» (1987), історичний нарис «Вінниця» (у співавторстві, 2007); численні статті, рецензії та есеї, що ввійшли до видань «Жити Україною» (2007) і «Тільки б голос твій чути: українська мова у двадцятому сторіччі» (2009), вибрані твори «Зеленеє жито» (2011); іменний словник «Тарас Шевченко і Вінниччина» (2012), збірник статей «З іменем Кобзаря: вінничани про Тараса Шевченка» (2013), присвячені 200-річчю від дня народження поета.

Окрема видатна сторінка наукової діяльності Анатолія Подолинного – його численні праці енциклопедичного характеру. Перетворюючи «животрепетну матерію літературного процесу» (М.Стрельбицький) в чисте золото енциклопедичної вічності, Анатолій Подолинний виявляє не тільки всеохопний інтелект науковця, але й особливий «енциклопедичний» стиль письма, який підвладний далеко не кожному і якому властивий лаконізм, чіткість, виваженість і перевіреність фактів і дат, вміння тривало особисто спілкуватися з конкретними учасниками літературно-мистецького процесу. Видання, впорядковані А.М.Подолинним самостійно, а також у співавторстві, не просто стають настільними книгами кожного письменника, викладача чи краєзнавця, а й поширюють знання про наш край на весь світ. Це зокрема: «У дорозі молодій і вічній»: (спогади про М.Трублаїні) (1977), «Крила»: (зб. худож. тв. для учнів серед. шк. віку) (1988), «Подільські криниці» у 3 т.: (хрестоматія з л-ри рід. краю) (1994, 2001, 2006), «З-над Божої ріки»: (літ. слов. Вінниччини) (1998; 2-ге вид., оновл. і допов., 2001), «Письменники Вінниччини» (До 30-річчя обл. орг. НСПУ) (2001), «Стоголосся»: (поетич. антол. Вінниччини ХХ ст.) (2002; 2-ге вид. – 2003), «Вінниччина фольклорна»: (довідник) (2004), «Квіт подільського слова»: (антол. тв. сучас. письм. Вінниччини) (2006), «Валер’ян Тарноградський. Життя і волі голоси»: (вибране) (2006), «Стебельська А. Родина і Україна» (2009), «Пам’ятки історії та культури Вінницької області: Словникова частина» (2011), фольклорні записи В.П.Вовкодава «Останній гайдамака: Легенди, перекази, пісні, прислів’я та приказки про Устима Кармелюка» (2001), «Правда очі коле» (2003) і «Людське око бачить глибоко»: (прислів’я та приказки) (2006).

Можна з певністю стверджувати, що подвижник і патріот рідного українського слова А.М.Подолинний забезпечив міцними, вагомими науковими підвалинами подільське літературне краєзнавство, чим, безперечно, звеличив наш край на світових наукових обширах. Яскравим свідченням патріотизму літературознавця є й те, що він не цурається буденної наукової роботи, якщо тільки вона на користь літературі та освіті краю. Він – упорядник і автор післямов серії «Шкільна бібліотека Вінниччини», в якій вийшли повість «Маруся» Марка Вовчка (2010), збірка оповідань «Дорогою ціною» М.Коцюбинського (2011) та повість «Облога Буші» М.Старицького (2012).

За свою багатолітню подвижницьку працю А.М.Подолин-ний нагороджений численними грамотами Вінницької обласної держадміністрації, управління освіти і науки, медаллю «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Він – лауреат літературно-мистецької премії за пропаганду українського друкованого слова ім. Дмитра Нитченка, Всеук-раїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського, Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Євгена Гуцала, літературної премії «Благовіст».

Т.В.Яковенко

Література

Волошенюк, І. Професор Подолинний / І. Волошенюк // Він-ниц. відом. – 1999. – 24 черв. – С. 10.

Бортняк, А. Освячений вікнинами любові й надії / А. Бортняк // Вінниц. газ. – 2000. – 5 трав.

Гальчак, С.Д. Подолинний Анатолій Мусійович / С.Д. Галь-чак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч.

ХХІ ст. / С.Д. Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2011. – С. 646-647.

Мовчанюк, Г. Від краєзнавця – до майстра літератури / Г. Мовчанюк // Вінниччина. – 2000. – 28 квіт.

Три хрестоматії одного професора : інтерв’ю / А. Подолинний ; розмову вів І. Волошенюк // Вінниччина. – 2006. – 17 жовт.

Хоменко, Б. Три музи Анатолія Подолинного / Б. Хоменко // У храмі рідного слова : ст., нариси та рец. / Б. Хоменко. – Він-ниця, 2008. – С. 202-209.

А.М. Подолинний : бібліогр. покажч. : до 60-річчя від дня народж. / уклад. Н.С. Кравець ; ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2001. – 28 с.

З невичерпних подільських криниць : до 70-річчя від дня народж. А. Подолинного : бібліогр. покажч. / уклад. Г.М. Авраменко ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2010. – 56 с. – (Наші видатні земляки).

Творчий шлях геніального російського композитора П.І.Чайковського невідривно пов’язаний з Україною. Протягом кількох десятиліть композитор подовгу гостював у своєї сестри Олександри Іллівни в Кам’янці, бував у Нізах, Вербовці. З великим задоволенням приїздив до Браїлова та Сьомаків, на запрошення Н.Ф. фон Мекк.

«Знаете, Петр Ильич, у меня есть одно желание, которое я была бы рада, если бы Вы исполнили, это, чтобы вы побывали в том месте, которое я так люблю, в которое всегда стремлюсь сердцем … в нашем Браилове» – таке запрошення отримав П.І.Чайковський від свого друга і меценатки, власниці Браїлівського маєтку у 1868-1880 рр., Надії Філаретівни фон Мекк на початку 1878 р. Композитор із задоволенням прийняв запрошення, адже він сам хотів просити дозволу у Надії Філаретівни побувати в її улюбленому куточку, і вона наче прочитала його думки.

29 травня 1878 р. П.І.Чайковський, на той час молодий композитор, професор Московської консерваторії, переступив поріг Браїлівського маєтку родини фон Мекк. Перші враження були чудовими. Гарний будинок із високими кімнатами та великими вікнами, розкішний парк, який нагадував Чайковському невеличкий ліс. Надія Філаретівна потурбувалася про всі дрібниці його побуту – управляючий та прислуга були попереджені про смаки і звички композитора. Все тут було створене для творчості та відпочинку: чудовий рояль, ноти та книги. «Я в совершенном восторге от дома, красивого и снаружи и столь поместительного, удобного, хорошо устроенного, с его высокими комнатами и большими окнами, с его чудным убранством, с его картинами, статуями, инструментами и т. д.», – такими будуть перші враження шанованого гостя від перебування у Браїлівському маєтку.

Всього у Браїлові Чайковський побував п’ять разів. Тут він створив першу оркестрову сюїту, оркестровану оперу «Орлеанська діва», написав 14 романсів (зокрема, «Средь шумного бала», «То было ранней весною», «Серенада Дон Жуана»), п’єсу для скрипки та фортепіано («Воспоминание о дорогом месте»), Літургію святого Іоанна Златоуста.

Перебування у Браїлові, з чудовими прогулянками, купаннями, можливістю бути наодинці із собою, приносило митцю величезне задоволення. Тут він отримує нагоду насолоджуватись природою, яку дуже любив і перебував з нею у невідривному зв’язку: «Никогда за границей, среди самых разительных красот роскошной южной природы я не находил тех мгновений святого восторга, восторга от созерцания природы, которые выше даже наслаждений искусством».

Загальновідомим є той факт, що композитор та його меценатка, згідно їхнього спільного бажання, не мали особистих зустрічей, і не були особисто знайомі. Але одного разу вони все ж таки зустрілися, і сталося це тут, у Браїлові.

У серпні 1879 р. Петро Ілліч на запрошення Надії Філаретівни вчетверте приїздить до Браїлова. Цього разу він проживає у Сьомаках, фільварку, розташованому недалеко від основного маєтку (сьогодні с. Сьомаки Жмеринського району), адже сім’я господині знаходиться у Браїлові. Одного разу під час прогулянки їх екіпажі зустрілися. Композитор та його друг опинились віч-на-віч. Про цю зустріч Чайковський пише у своєму листі до брата Анатолія: «Вчера случился пренеловкий казус. …Это было ужасно неловко. Хотя мы лицом к лицу были на одно мгновение, но я все-таки жестоко сконфузился, однако ж учтиво снял шляпу. Она же, как мне показалось, совсем растерялась и не знала, что делать». Жодного слова при цій випадковій зустрічі не було сказано.

Остання подорож Петра Ілліча до Браїлова відбулася за рік, згодом Надія Філаретівна продасть маєток. Це перебування було найдовшим. Композитор востаннє насолоджується щасливим та безтурботним життям, що подарувала йому благодійниця: «Я был здесь счастлив и ежеминутно мысленно благословлял ту, которой этими счастливыми днями я обязан. Будьте здоровы, милый, добрый, благодетельный друг!»

А.Л.Клекот

Література

Поліщук, О. Що пов’язує геніального Чайковського з Украї-ною? : [про перебув. комп. в Браїлові Жмерин. р-ну] / О. Поліщук // Поділ. зоря. – 2005. – 14 трав. – С. 7.

Рожкова, Э. «Воспоминание о дорогом месте» : [про перебув. комп. у Браїлові] / Э. Рожкова // Вінницький альбом : літ.-худож. альм. – Вінниця, 2005. – Вип. 3. – С. 352-368

Зонова, І. У Вінниці – «Лускунчик» і «Лебедине озеро». Вінничанка Надія фон Мекк врятувала композитора Чайковського для всього світу / І. Зонова // 33-й канал. – 2006. – 17 трав. – С. 23.

Гороховський, А. Чайковський у Браїлові / А. Гороховський // Дзвін. – 2009. – № 5-6. – С. 101-103.

Гуфельд, К. Чайковський звучав у вінницьких храмах : [у Він-ниці пройшов десятий фест. ім. П. Чайковського та Надії фон Мекк] / К. Гуфельд // 20 хвилин. – 2012. – 23-24 трав. – С. 18.

Антонюк, О. Браїлівські зустрічі П.І. Чайковського / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / О. Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 210-211.

Кадочнікова, Л. Петро Чайковський і Україна: подільські мотиви / Л. Кадочнікова // Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 166-168.

Зонова, І. Там, де народжувались мелодії Чайковського... : XІ Міжнар. муз. фест. ім. П. Чайковського і Н.Ф. фон Мекк завершився двадцятими «Браїлівськими музичними зустрічами». Саме у Браїлові 1993 р. розпоч. муз. асамблеї…] / І. Зонова // 33-й канал. – 2013. – 29 трав. – С. 18.

Клекот, А. «В Браилове хочу отдаться любви моей к природе» / А. Клекот // Жмерин. меридіан. – 2013. – 8 черв. – С. 3.

Надія Філаретівна фон Мекк (1831-1894) : до 170-річчя від дня народж. : [бібліогр. список] / Вінниц ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Держ. музей П.І. Чайковського та Н.Ф. фон Мекк у Браїлові. – Вінниця, 2001. – 5 с.

А літо купалося в сонячнім сяйві,

В пташиних піснях виколихувавсь день,

І трави вустами землі шепотіли,

Співали замріяно-ніжних пісень.

І мліла від спеки у полі пшениця,

Й тягнула до вітру тугі колоски,

А літо сміялось, летіло стокрило,

І квітом всипались позаду стежки.

Ю.Бичківська

А літо купалося в сонячнім сяйві,

В пташиних піснях виколихувавсь день,

І трави вустами землі шепотіли,

Співали замріяно-ніжних пісень.

І мліла від спеки у полі пшениця,

Й тягнула до вітру тугі колоски,

А літо сміялось, летіло стокрило,

І квітом всипались позаду стежки.

Ю.Бичківська

2 145 років від дня народження Йоахима Волошиновського (02.06.1870, с. Серби, нині Гонтівка Чернівец. р-ну – 11.01.1945, м. Краків, перепохов. у Варшаві, Польща), громадського, політичного діяча, журналіста, одного із заснов-ників кооперативного руху в Україні, Подільського товариства «Просвіта». Освіту отримав у монастирях єзуїтів: спочатку в Тернополі, а потім у 1891 р. закінчив класичну гімназію у місті Хирові Львівської області. 1897 р. в Гайсині його зусиллями створено перше споживче товариство, а вже до 1917 р. діяло 2000 споживчих товариств. Він був засновником першого україномовного часопису Поділля – щотижневої газети «Світова Зірниця» (1906) – популярного видання для селян (Могилів-Подільський).

Література:

Волошиновський, Й.А. Розмови про кооперацію : у 2 т. Т. 1 : Вибрані твори та публікації / Й.А. Волошиновський ; упоряд.: В.В. Подолян, В.П. Рекрут. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2010. – 544 с. : портр., фото. – Бібліогр.: с. 89-99.

Подолян, В.В. Йоахим Волошиновський у становленні українського кооперативного руху (1897-1939 рр.) / В.В. Подолян, В.П. Рекрут. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2005. – 456 с. : іл.

● 10 років з часу створення (02.06.2005) вінницького гурту «ТІК» (Тверезість і Культура). Офіційна історія гурту розпочалася навесні 2005 р. Саме тоді декілька випускників ВДПУ остаточно зрозуміли, що музика в їхньому житті дещо більше, ніж просто студентська розвага і розпочали репетиції. На той момент у групі грали: Вітя Бронюк – вокал і баян, засновник гурту; Денис Репей – бас; Костя Терепа – гітара; Сашко Філінков – барабани. 2 червня в м. Вінниця на розігрів групи «ТАЛІТА КУМ» вийшла група «ТІК» і представила перед тисячною аудиторією свої творіння. Дебют виявився вдалим, і саме цей день вважається Днем народження групи «ТІК». На початку своєї діяльності склад гурту зазнавав серйозних змін, але робота продовжувалася: створення нових пісень, зйомки відеокліпів, фестивалі, концертні тури… Шалений успіх мала пісня «Олені», її можна було почути всюди, на неї було знято і перший відеокліп, який побачив світ 12 листопада 2006 р. За роки своєї творчої діяльності гурт «ТІК» зняв цілу низку відеокліпів на свої широковідомі пісні, зокрема: «Олені» (2006), «Вчителька» (2007), «Білі троянди» (2008), «Сірожине пірожине» (2009), «Гуляй, народ!» (2011), «Люби ти Україну!» (2013) та інші, записав музичні альбоми: «ЛітераDYPA» (2007), «тиХИЙ» (2008), «Весільний» (2011). Успіх гурту його засновник В.Бронюк пояснює просто: «Свою роботу потрібно робити чесно і якісно. І не затискати себе у шаблони…».

Інтернет-ресурс:

Гурт ТІК [Електронний ресурс] : [наша історія] // Офіційна домівка гурту «ТІК». – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://tik.ua/gurt (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

3 70 років від дня народження Володимира Євтихійовича Савельєва (03.06.1945, с. Макарово Кіров. обл., РФ), економіста. У Вінниці – з 1952 р. Трудову діяльність розпочав на Вінницькому олійно-жировому комбінаті (1962-1965). Після служби в армії з 1972 р. трудився на різних підприємствах та установах обласного центру: 1972-1974 рр. – БМУ «Спецбуд», 1974-1976 рр. – ДПЗ-18 на посаді інженера-диспетчера. З 1976 р. – начальник відділу постачання мехколони № 62. 1982 р. закінчив Вінницький торговельно-економічний інститут, здобувши професію економіста. 1983-1988 рр. працював на посаді заступника директора Вінницької обласної філармонії. Згодом очолював торговельний комплекс Вінницького міськкоопторгу «Дари Вінниччини». (1988-1989). Працював інженером 1-ї категорії виробничого об’єднання «Сахалінрибпром» (1989-1991). 1991-2002 рр. – у Вінницькому міськвиконкомі. 2005 р. – в Апараті Верховної Ради – помічник-консультант народного депутата України П.О. Порошенка. Депутат Вінницької міської ради 3, 4, 5, 6 скликань.

Інтернет-ресурс:

Савельєв Володимир Євтихійович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Вінниця : офіц. сайт. Вінниц. міськради. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://old.vmr.gov.ua/info.aspx?langID=1&pageID=30388 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

4 100 років від дня народження Костянтина Захаровича Чоловського (04.06.1915, с. Русава Ямпіл. р-ну – 30.12.1981, м. Москва), Героя Радянського Союзу (1943). У 1934 р. закінчив Єнакієвське гірничопромислове училище (Донецька обл.), працював забійником на шахті. У Червоній Армії – з 1936 р. У 1939 р. закінчив Харківське прикордонне училище. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з лютого 1943 р. Відзначився 15 жовтня 1943 р. під час форсування р. Дніпро в районі смт Лоєв (Гомельська область, Білорусь). Після війни продовжив службу в Радянській Армії. Закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе (1952), Військову академію Генштабу (1959). В запас звільнився у званні полковника (1970 р.). Мешкав у Москві. Відзначений багатьма бойовими нагородами.

Інтернет-ресурс:

Чоловский Константин Захарович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=8180 (дата звернення: 10.12.2013), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

6 65 років від дня народження Юрія Прокоповича Спіженка (06.06.1950, с. Побірка Теплиц. р-ну – 07.12.2010, с. Капітанівка Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.), фахівця в галузі хірургічної лімфології, доктора медичних наук, академіка Академії медичних наук України (1993), громадського і політичного діяча, народного депутата України кількох скликань. 1973 р. закінчив Чернівецький медичний інститут. Працював у різних лікувальних закладах Житомирської області. Був завідувачем Житомирського обласного відділу охорони здоров’я. З 1986 р. – заступник міністра охорони здоров’я України, міністр охорони здоров’я України (1989-1994). 1995 р. – голова Державного комітету медичної та мікробіологічної промисловості України. Був членом Комісії Верховної Ради з питань охорони здоров’я, членом наглядової ради Національного фармацевтичного університету, почесним президентом журналів: «Ліки України», «СНІД», членом редколегій науково-практичних журналів: «Клінічна антибіотикотерапія», «Вісник фармації», «Клінічна фармація». Автор понад 210 наукових робіт, зокрема 3 монографій, посібника «Клиническая хирургия», 16 авторських свідоцтв. До останніх днів Юрій Спіженко керував своєю приватною клінікою в с. Капітанівка (Київська обл.) – єдиною в країні, оснащеною кібер-ножем для видалення ракових пухлин.

Інтернет-ресурс:

Спіженко Юрій Прокопович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Офіційна Україна сьогодні : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://dovidka.com.ua/user/?code=49669 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

7 70 років від дня народження Іллі Васильовича Безбаха (07.06.1945, с. Мазурівка Тульчин. р-ну), художника, заслуженого діяча мистецтв України (2000). Закінчив Тульчинську художню школу-студію (1962), Вінницьке музичне училище (1970), Вінницький педагогічний інститут (1979). Від 1972 р. працював інспектором з мистецтва в Управлінні культури Він-ницького облвиконкому. З 1987 р. – директор Вінницького обласного художнього музею. І.В.Безбах був ініціатором відкриття художніх музеїв, картинних галерей в районах області, зокрема Ямполі, Шаргороді, Гайсині; Музею гончарного мистецтва ім. О.Г.Луцишина у Вінниці; Музею В.Тропініна в с. Кукавка Могилів-Подільського району; Музею І.Т.Гончара в с. Крищинці Тульчинського району. Він плідно працює в жанрі станкового живопису, має численні персональні виставки. Брав участь у семи міжнародних, близько двадцяти республіканських та обласних виставках. Роботи автора зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, Національному художньому музеї, приватних колекціях України та за її межами. 2012 р. нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв України «Гідний шани». У восьмій Всеукраїнській акції «Музейна подія року» очолюваний І.В.Безбахом художній музей отримав від Міжнародного благодійного фонду «Україна-3000» спеціальну відзнаку – «Збереження музейних традицій».

Література:

Безбах, І. Ілля Безбах: «Малювати треба із шаною до фарби і людей» : [інтерв’ю дир. Вінниц. обл. худож. музею] / І. Безбах ; запис. В. Кирильчук // 20 хвилин. – 2010. – 16-17 черв. – С. 6.

Мельник, В. Нескінченний шлях до досконалості : штрихи до творч. портр. І. Безбаха / В. Мельник // Вінниц. край. – 2014. – № 3. – С. 146-151 : портр.

8 145 років тому (08.06.1870) було відкрито залізничний рух станцією Жмеринка. Сьогодні це велика вузлова станція Південно-Західної залізниці на лініях Київ-Одеса, Київ-Могилів-Подільський і Київ-Львів з великим транзитом пасажирів та вантажних перевезень.

10 День народження Гната Трохимовича Танцюри (10.06.1901, с. Зятківці, нині Гайсин. р-ну – 12.11.1962, м. Гайсин), українського педагога, фольклориста, етнографа, крає-знавця Поділля. Його спадщина в жанровому плані багата й різноманітна. 1950 р. наш земляк упорядкував і передав ІМФЕ АН України записи 2650 народних пісень, понад 1 тис. з яких він записав від односельчанки Явдохи Зуїхи, 928 казок, 1536 прислів’їв, 615 загадок, 800 весільних пісень, 200 записів дитячого фольклору. Автор значної і цінної фольклористично-етнографічної праці «Весілля в селі Зятківцях» (1997); з його спадщини видано «Україн-ські народні пісні в записах Гната Танцюри» (2001). У Гайсині створено музей-садибу його імені, традиційним стало обласне фольклорне свято на приз Гната Танцюри.

Література:

Дмитренко, М.К. Гнат Танцюра : до 100-річчя від дня народж. / М.К. Дмитренко. – К. : Вінниця, 2001. – 48 с.

Дмитренко, М. Гнат Танцюра : зб. біогр. інформ. / М. Дмит-ренко // Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К., 2001. – С. 34-79.

Гнат Трохимович Танцюра (1901-1962) : [буклет] / уклад. О. Ніколаєць ; передм. А.М. Подолинного ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2001. – 6 с.

11 60 років тому народився Валерій Ілліч Новосад (11.06.1955 м. Луцьк Волинської обл.), заслужений артист України. Був начальником центру військово-музичного мистецтва ПС ЗС України. У 1985 р. закінчив Московську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського і тривалий час працював військовим диригентом та художнім керівником військових оркестрів. Нині – художній керівник Вінницького міського естрадно-духового оркестру «ВінБенд».

Література:

«ВінБенд» – вінницькі джазові таланти : [про Вінниц. муніципал. оркестр «ВінБенд» та В.І. Новосада] // Вінниц. газ. – 2013. – 13 верес. – С. 9 : кольор. фото.

13 60 років від дня народження Галини Сергіївни Тарасенко (13.06.1955, м. Вінниця), педагога, доктора педагогічних наук, професора, відмінника освіти України. 1978 р. з відзнакою закінчила музично-педагогічний факультет ВДПІ ім. М. Островського, де й розпочала свою трудову діяльність, пройшовши шлях від асистента до професора (2001). З 1996 р. завідує кафедрою дошкільної та початкової освіти, при якій відкрила магістратуру зі спеціальності «Початкова освіта», розпочала підготовку аспірантів і докторантів. Започаткувала при кафедрі спеціальність «Дошкільна освіта». Створила і донині керує науковою школою з гуманітаризації початкової освіти. Виховала 12 кандидатів педагогічних наук. Має понад 250 наукових публікацій у вітчизняних та зарубіжних виданнях, 5 монографій, близько 20 посібників. Вона – член редколегій видань у галузі педагогічних наук: «Дошкільне виховання», «Учитель початкової школи», «Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського» та ін.

Література:

Тарасенко Галина Сергіївна : біобібліогр. покажч. : до 55-річчя від дня народж. / упоряд.: О.В. Діденко, Т.М. Баланюк ; ВДПУ ім. М. Коцюбинського, Бібліотека ; відп. за вип. В.С. Білоус. – Вінниця : ВДПУ, 2010. – 63 с. : портр., кольор. іл.

14 115 років тому народилася Клавдія Гнатівна Бельтюкова (14.06.1900, м. Теплик, нині смт – 21.06.1971, м. Київ), біолог, доктор біологічних наук (1959), професор (1961). Закінчила Кам’янець-Подільський інститут народної освіти (1923). Протягом 1931-1934 рр. працювала науковим співробітником Інституту махорочної промисловості. З 1934 р. – в Інституті мікробіології Академії наук УРСР: завідувач відділу бактерій рослин (1937-1941, 1944-1970), старший науковий співробітник-консультант (1970-1971). Досліджувала хвороби махорки й тютюну, бактеріози картоплі, зернових, бобових, каучуконосів і овочевих культур. Лауреат премії ім. Д.Заболотного Академії наук УРСР (1976).

Література:

Скрипаль, І.Г. Бельтюкова Клавдія Гнатівна / І.Г. Скрипаль // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 449 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 90 років від дня народження Миколи Федоровича Грищенка (14.06.1925, с. Стрижавка Вінниц. р-ну – 16.06.1992, м. Вінниця), артиста балету, балетмейстера, заслуженого артиста Молдавської РСР (1949). 1942 р. закінчив Ленінградське хореографічне училище (нині Санкт-Петербурзьке). Працював у кількох танцювальних колективах, зокрема Республіканському ансамблі пісні і танцю УРСР, Державному ансамблі «Жок» (Кишинів). 1961-1962 рр. – соліст Вінницької філармонії. Впродовж 1962-1985 рр. – балетмейстер, головний балетмейстер Вінницького українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського.

Література:

Фицайло, С.В. Грищенко Микола Федорович / С.В. Фицайло // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 504 : портр.

15 90 років від дня народження Павла Івановича Хавлюка (15.06.1925, с. Лугова Іллінец. р-ну – 11.08.2001, м. Він-ниця), археолога, краєзнавця (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 55 років від дня народження Ольги Миколаїв-ни Куцевол (15.06.1960, м. Кривий Ріг Дніпропетров. обл.), педагога, доктора педагогічних наук (2007), професора (2008). Нині – професор кафедри української літератури ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського. Досліджує проблеми викладання української та світової літератури, у тому числі творчість письменників рідного краю. Останні її праці вийшли до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка: «Вивчення життя і творчості Великого Кобзаря через художню рецепцію літературної шевченкіани» (2013) та бібліографічний покажчик «Шевченко на всі віки: образ Великого Кобзаря в художніх і художньо-документальних творах» (2014).

Література:

Куцевол, О.М. Вивчення життя і творчості Великого Кобзаря через художню рецепцію літературної шевченкіани : посібник / О.М. Куцевол. – Вінниця : Консоль, 2013. – 256 с. – Бібліогр.: с. 240-255.

Шевченко на всі віки: образ Великого Кобзаря в худож. і худож.-докум. тв. : бібліогр. покажч. 1861-2013 / уклад. і вступ. ст. О.М. Куцевол ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця : Балюк І.Б., 2014. – 348 с. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

Іваницька, Н.І. Ольга Миколаївна Куцевол / Н.І. Іваницька // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2010 року : хронол. довід. / уклад. Г. Авраменко ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2009. – С. 80-83.

Токмань, Г. Вірші про письменників на уроці літератури: концепція Ольги Куцевол : [про навч. посіб. О. Куцевол «Життя і творчість письменника в дзеркалі «поетичної критики»] / Г. Токмань // Дивослово. – 2011. – № 10. – С. 29-31.

● 25 років тому (15.06.1990) було відкрито крає-знавчий музей с. Четвертинівка (Тростянец. р-н), з 2003 р. носить звання «народний». Музейна колекція нараховує близько 300 предметів. Щороку з музейними експонатами знайомиться майже дві тисячі відвідувачів.

Література:

Четвертинівський краєзнавчий музей // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – С. 80-81.

16 85 років від дня народження Арнольда Миколайовича Шлепакова (16.06.1930, м. Вінниця – 02.06.1996, м. Київ), українського вченого-історика, доктора історичних наук (1966), професора (1970), академіка НАН України (1982) і Міжнародної Європейської Академії, лауреата премії ім. Д.Мануїльського (1982), заслуженого діяча науки і техніки України (1995), дослідника міжнародної міграції, політолога, журналіста. За його ініціативи у 1978 р. було створено Інститут соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР. Був членом редколегії «Українського історичного журналу», головою редколегії 10-томної «Історії УРСР», головним редактором і автором розділів фундаментальних колективних праць зі світової історії. Нагороджений орденом «Знак пошани» і медалями.

Література:

Гулевич, В. Через роки і відстані : [до 80-річчя від дня народж. акад. НАН України А. Шлепакова] / В. Гулевич // Вісн. НАН України. – 2010. – № 5. – С. 42-46.

18 110 років тому народився Левко Іванович Медвідь (18.06.1905, с. Чорна Гребля, нині с. М’якохід Бершад. р-ну – 22.02.1982, м. Київ), український учений у галузі гігієни і токсикології, доктор медичних наук (1961), професор (1962), заслужений діяч науки УРСР (1965), академік АМН СРСР (1969), державний діяч, дипломат. Закінчив з відзнакою Вінницький хіміко-фармацевтичний (1927) та Київський медичний інститути (1939). На початку 30-х рр. керував окружним аптекоуправлінням, міським відділом охорони здоров’я у Вінниці. Одночасно читав курс лекцій у фармацевтичному інституті. Л.І.Медвідь був ініціатором створення виробничого медичного інституту (1932), він став і першим директором цього закладу. Навесні 1933 р. Л.І.Медвідь був призначений завідувачем агітаційно-масового відділу Жмеринського райкому КП(б)У. 1935 р. отримав нове призначення у м. Київ, столиці УРСР. Упродовж 1947-1952 рр. був міністром охорони здоров’я УРСР. 1952-1964 рр. працював директором Київського науково-дослідного інституту гігієни праці та профзахворювань. Л.І.Медвідь – один із ініціаторів та організаторів Інституту гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (сьогодні Інститут екогігієни й токсикології ім. Л.І.Медведя МОЗ України). Він – автор понад 260 наукових праць, у т.ч. 7 монографій та посібників, багато з яких перекладені багатьма мовами народів світу. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 80 кандидатських дисертацій, підготовлено більше 2000 фахівців. Л.І.Медвідь був почесним президентом Міжнародної асоціації сільської медицини, членом Міжнародної академії з охорони довкілля. Відзначений урядовими та науковими нагородами, посмертно – премією Ф.Ф.Ерісмана за книгу «Гигиена труда в сельскохозяйственном производстве» (1982). У червні 1985 р. з нагоди 80-річчя від дня народження академіка Л.І.Медведя на фасаді будинку Інституту екогігієни і токсикології (Київ) було встановлено меморіальну дошку, а до 100-річчя від дня народження відкрито пам’ятник.

Література:

Віленський, Ю. Медвідь Левко Іванович: укр. діяч серед засновників ВООЗ / Ю. Віленський // Мистец. лікуван-ня. – 2011. – № 3. – С. 128.

Павлов, А.В. Л.И. Медведь (1905-1982) : [учений-гігієніст] / А.В. Павлов [и др.] ; АМН СССР. – М. : Медицина, 1991. – 149 с. – (Выдающиеся деятели медицины). – Библиогр.: с. 146-150.

Л. Медведь. Спогади сучасників : до 100-річчя від дня народж. / під заг. ред. Ю.І. Кундієва, І.М. Трахтенберга. – К. : Авіцена, 2005. – 271 с., [22] арк. іл. – Текст рос., укр. – Бібліогр.: с. 248-265.

Чекман, І.С. Колоритна особистість / І.С. Чекман // Мистец. лікування. – 2011. – № 5-6. – С. 110-112.

19 90 років від дня народження Олександри Захарівни Смолярової (19.06.1925, м. Маріуполь – 23.05.2014, м. Київ), української актриси театру і кіно, народної артистки України (1980), театрального педагога, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1983), член-кореспондента Академії мистецтв України (2002). Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (1948, майстерня Л.Гакебуш). Працювала в Київському театрі юного глядача, Вінницькому українському музично-драматичному театрі (1949-1950), Київському театрі транспорту (1950-1952). З 1952 р. – у Київському російському (тепер Національному) драматичному театрі ім. Лесі Українки, де зіграла біля 80 ролей. Поєднувала артистичну діяльність з педагогічною працею в Київ-ському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого.

Інтернет-ресурс:

Смолярова Олександра Захарівна [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Смолярова_Олександра_Захарівна (дата звернення: 27.08.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

20 100 років від дня народження Віктора Яковича Хасіна (20.06.1915, м. Вінниця – 14.01.1944, похов. у Москві), Героя Радянського Союзу (1943). Закінчив школу ФЗН, працював на Вінницькому хімзаводі. Навчався у Вінницькому аероклубі, Харківській школі інструкторів-планеристів. У Червоній Армії – з 1939 р. У тому ж році закінчив Одеську військову авіаційну школу пілотів. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Воював на Калінінському, Північно-Західному, Сталінградському фронтах. До березня 1943 р. здійснив 659 бойових вильотів, знищивши 18 ворожих літаків. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора.

Інтернет-ресурс:

Хасін Віктор Якович : [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, пов-них кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу. –http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=6305 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

22 190 років від дня народження Влодзімежа Дзедушицького (22.06.1825, м. Яришів, нині село Могилів-Поділ. р-ну – 18.09.1899, Поториця, Галичина), польського зоолога, етнографа, археолога. Отримав домашню освіту. Закінчив Львівський університет. У 40-х рр. здійснив закордонну подорож, зокрема побував у Парижі та Геттінгені. Після смерті батька успадкував значні маєтності, зокрема Заріччя й Поторицю в Галичині, а також Яришів і Слободу-Яришівську на Поділлі. Був одним із перших, хто ліквідував у своїх володіннях панщину. Був почесним і дійсним членом багатьох польських та іноземних наукових товариств.

Література:

Колесник, В. Дзедушицький, Дідушицький (Dzieduszycki) Влодзімєж / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 167-169 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 70 років від дня народження Володимира Григоровича Заркова (22.06.1945, м. Гайсин – 21.06.1999, м. Київ), співака, педагога, народного артиста УРСР. Закінчив Київську консерваторію. Впродовж 1965-1987 рр. – соліст ансамблів пісні і танцю Київського військового округу, Західної групи військ Радянської Армії, згодом – Збройних сил Росії. Водночас 1974-1987 рр., 1994-1996 рр. – соліст оперної студії при Національній музичній академії України, 1994-1996 рр. – викладач Київського інституту культури. 1996 р. записав аудіоальбом «Криниця».

Література:

Кузьменко, А.І. Зарков Володимир Григорович / А.І. Кузь-менко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 327-328 : фото.

23 85 років від дня народження Петра Тодосійовича Бойка (23.06.1930, с. Лопатинка, Оратів. р-ну), українського релігійного і культурного діяча, багатолітнього диктора Українського радіо, заслуженого артиста УРСР (1984). Закінчив Київський державний університет (1959) та Колегію Св. Андрія (Манітобський університет, Канада, 1993). З 1953 р. – диктор і редактор Українського радіо. В 1959-1990 рр. – викладач київських ВНЗ, лектор Товариства «Знання». 1990 р. рукопокладений на емісійного священика УАПЦ. У 1991 р. духовно очолив похід-реквієм «Останнім шляхом Кобзаря». 24 серпня 1991 р. освятив Національний Прапор, що був уперше піднятий над будинком Верхов-ної Ради України як державний.

Література:

Мельник, У.І. Бойко Петро Тодосійович / У.І. Мельник // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 196 : портр.

30 155 років від дня народження Володимира Олександровича Міхельсона (30.06.1860, м. Тульчин – 27.02.1927, м. Москва), російського фізика і геофізика, метеоролога, одного з засновників теорії фізики горіння, актинометрії, агрофізики, автора першого класичного підручника з фізики для вузів радянської пори. Створив ряд актинометричних приборів (льодяний піргеліометр, біметалічний актинометр та ін.). Займався також питаннями застосування метеорології в сільському господарстві.

Інтернет-ресурс:

Владимир Михельсон [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Інститут історії України НАН України. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.calend.ru/person/3272/ (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

Кандидат історичних наук, археолог, краєзнавець Павло Іванович Хавлюк народився 15 червня 1925 р. у с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області в сім’ї вчителя [2, с. 197-198]. До початку Великої Вітчизняної війни закінчив 9 класів місцевої школи. З 1941 р. проживав на тимчасово окупованій території в с. Білки Дашівського району. У березні 1944 р. призваний до лав Радянської Армії, де перебував до квітня 1949 р. За період військової служби удостоєний державних нагород.

Після закінчення 10 класів вечірньої школи у 1951 р. вступив на історичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1957 р. та отримав диплом учителя історії середньої школи. Під час навчання викладає історію в середніх школах м. Гайсин та проводить перші археологічні розвідки в середній течії Південного Бугу.

З 1958 по 1961 рр. П.І.Хавлюк навчався в аспірантурі на кафедрі археології при Ленінградському державному університеті ім. А.А.Жданова. Під керівництвом доктора історичних наук М.І.Артамонова написав та захистив в 1962 р. кандидатську дисертацію «Антские поселения средней части Южного Побужья». Робота ґрунтувалася на матеріалах із близько 30 особисто відкритих та досліджених автором пам’яток [11].

Майже два роки після успішного захисту дисертації працює молодшим науковим співробітником відділу слов’янської археології Інституту археології АН УРСР.

Подальша доля П.І.Хавлюка пов’язана з м. Вінниця. З 1963 р. і до останніх днів життя працює на історичному факультеті педагогічного інституту ім. М.Островського (нині Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського): спочатку старшим викладачем, а пізніше – доцентом). Тут він читав курси з археології та стародавньої історії, етнографії народів СРСР, історії первісного суспільства та середніх віків. Проводив постійні засідання археологічного гуртка, залучаючи до наукових досліджень здібних студентів. Під його керівництвом працював слов’янський загін археологічної експедиції інституту, на базі якого проводилась щорічна польова археологічна практика для студентів [8, с. 91]. Також П.І.Хавлюк створив в інституті археологічний кабінет та лабораторію.

Проте поряд із педагогічною діяльністю найважливіше місце в його житті займало археологічне вивчення Середнього Побужжя. Важко назвати хоча б один район, де не ступала нога науковця, постійно закриваючи білі плями на археологічній карті краю. В характеристиці 1963 р. тодішній директор Інституту археології АН УРСР, член-кореспондент С.М. Бібіков пише: «Хавлюк П.И. с 1953 г. по настоящее время успешно проводил в лесостепном Побужье разведку археологических памятников различных епох, от палеолита до Киевской Руси включительно, причем ряд памятников открыты им впервые. Являясь специалистом в области славянской археологии им были проведены широкие исследования славянских памятников этого района… Тов. Хавлюк П.И. своей полевой и научной работой проявил себя, как способный, инициативный исследователь в области изучения славянской археологии».

Ще до захисту кандидатської дисертації П.І.Хавлюк відзначився проведенням розвідок з дослідження різночасових пам’яток. У складі експедиції В.М.Даниленка молодий археолог у 1956 р. дослідив ряд поселень буго-дністровської культури (БДК). Зокрема, на виявлених поселеннях біля сіл Глинське та Сокільці пізніше провів розкопки В.М.Даниленко, в результаті був відкритий ранній етап БДК [5, с. 47].

П.І.Хавлюк зробив вагомий внесок у дослідження трипільської культури Середнього Побужжя. Він відкрив та задокументував багато поселень регіону. На трьох із них (Вербівка І, Сорока, Уланівка) проведено археологічні дослідження [4, с. 171]. Саме розвідками Павла Івановича відкрито унікальне поселення Кліщів, добре відоме трипіллєзнавцям завдяки пізнішим дослідженням та публікаціям ще одного визначного вінницького архео-лога Івана Івановича Зайця [6, с. 4; 7].

Та все ж основним об’єктом археологічних досліджень П.І.Хавлюка були слов’янські старожитності Побужжя та Подністров’я. Тут відкрито та досліджено ряд поселень (Мар’янівка, Носівці) та могильник (Рахни) зарубинецької культури, матеріали яких дали можливість дослідникам говорити про окрему групу пам’яток типу Рахни, пізнього стану існування культури. Займався дослідник вивченням черняхівських поселень та могильників регіону (Заячівка). Дослідив велику кількість пам’яток Антського союзу племен, археологічної пеньківської культури (Самчинці, Семенки, Коржівка) та городищ уличів (Сажки, Борисівка, Григорівці, Червоне). Більшість виявлених під час розкопок знахідок нині становлять слов’янську колекцію Вінницького обласного краєзнавчого музею. П.І.Хавлюк працював над докторською дисертацією на тему: «Історія слов’янських племен першого тисячоліття нашої ери в басейні Південного Бугу та Лівобережжя Дністра».

Будучи протягом кількох десятиліть незмінним головою секції археології Вінницької організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, постійно працював над виявленням та занесенням у державний реєстр пам’яток археології задля їх збереження для прийдешніх поколінь.

П.І.Хавлюк – активний учасник регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференцій. Автор близько 100 наукових праць, більшість з яких присвячена вивченню слов’янських старожитностей І тис. н. е. і охоплює різноманітні питання, пов’язані з етнічною історією населення Середнього Побужжя [1, с. 79, 386; 3, с. 59]. Археологічні дослідження та творчі здобутки Павла Івановича не втрачають своєї актуальності. Свідченням цього є широке використання напрацювань науковця сучасниками [9; 10].

* При підготовці даної роботи використані матеріали з особової справи П.І.Хавлюка, яка зберігається в архіві ВДПУ ім. М.Коцюбинського.

В.С.Рудь, В.А.Косаківський

Література

1. Баженов, В.А. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. Історіографія. Бібліографія. Матеріали / В.А. Баженов. – Кам’янець-Поділ. : Кам’янець-Поділ. міськдрук., 1993.

2. Гальчак, С.Д. Краєзнавці Вінниччини. Біографії. Бібліографія / С.Д. Гальчак. – Вінниця, 2005.

3. Гальчак, С.Д. Краєзнавчий рух на Вінниччині в умовах незалежності України / С.Д. Гальчак // Краєзнавство. – 2005. – № 1-4.

4. Гусєв, С.О. Трипільська культура Середнього Побужжя рубежу ІV-Ш тис. до н.е. / С.О. Гусєв. – Вінниця, 1995.

5. Даниленко, В.Н. Неолит Украины / В.Н. Даниленко. – К. : Наук. думка, 1969.

6. Заец, И.И. Поселение трипольськой культуры Клищев на Южном Буге / И.И. Заец, С.Н. Рыжов. – К., 1992. – 178 с. : ил. – Бібліогр.: с. 170-175.

7. Заєць, І.І. Кліщів – нове поселення Трипільської культури на Південному Бузі / І.І. Заєць // Археологія. – 1973. – Вип. 10.

8. Косаківський, В.А. Дослідження археологічної експедиції ВДПУ ім. М. Коцюбинського в с. Буша Ямпільського району / В.А. Косаківський, В.С. Рудь // Вісн. Ін-ту історії, етнології і права. – Вінниця, 2009. – Вип 7.

9. Томашевський, А.П. Інформаційна основа дослідження історії та екології заселення Східного Поділля слов’яно-руської доби / А.П. Томашевський // Археологіч. студії / Ін-т археології НАНУ, Буковин. центр археологіч. дослідж. при Чернівец. нац. ун-ті ім. Ю. Федьковича. – К. : Чернівці, 2008. – Вип. 3.

10. Томашевський, А.П. Нарис історії та екології населення Східного Поділля слов’яно-руської доби / А.П. Томашевський // Археологіч. студії / Ін-т археології НАНУ, Буковин. центр археологіч. дослідж. при Чернівец. нац. ун-ті ім. Ю. Федьковича. – К. ;Чернівці, 2003. – Вип. 2.

11. Хавлюк, П.И. Антские поселения средней части Южного Побужья : автореф. дис.... канд. ист. наук / П.И. Хавлюк. – Л., 1962.

12. Рудь, В.С. Список наукових праць П.І. Хавлюка / В.С. Рудь, В.А. Косаківський // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. 20-21 жовт. 2011 р. : до 100-річчя заснув. ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 314-317.

1 205 років від дня народження Юліуша Струтинського (псевдонім – Берліч Сас) (01.07.1810, нині смт Липовець – 23.03.1878, с. Скєрнєвіца Варшав. губ.), польського письменника. Належав до когорти «Липовецькі поляки». Початкову освіту отримав у єзуїтських школах у Могильові й Романові, потім удома. Служив у царській армії, зокрема на Кавказі, ад’ютантом київського генерал-губернатора Д.Бібікова. У 1869 р. поселився в Галичині, спершу у Львові, а від 1872 р. у Кракові. Галицький період був найпліднішим у його літературній творчості. Видав ряд повістей.

Література:

Роговий, О. Дороги Юліуша Струтинського : [про уродж. Липовец. повіту, поета і прозаїка Ю. Струтинського] / О. Роговий // Україна і Польща: історичне сусідство : матеріали міжнар. наук. конф. 17-18 трав. 2012 р. / відп. ред. Ю. Зінько. – Він-ниця : Нілан-ЛТД, 2012. – С. 193-196. – Бібліогр. в кінці ст.

● 110 років від дня народження Олександра Дорофійовича Ганжі (01.07.1905, с. Жорнище Іллінец. р-ну – 26.09.1982, там само), українського майстра художньої кераміки. Він створив цілу серію посуду з глини, на стінках якого зображено людей, тварин, рослин. Усі вироби відзначалися великим художнім смаком. У 1982 р. у видавництві «Мистецтво» вийшов альбом «Олександр Ганжа». Роботи майстра зберігаються в Національному музеї українського гончарства в Опішному. Його сини Петро Ганжа та Степан Ганжа – також народні умільці. Петро Олександрович Ганжа – член НСХУ, скульптор. Степан Олександрович Ганжа – заслужений майстер народної творчості України, майстер килимарства.

Література:

Ганжа Олександр Дорофійович // Народні майстри Він-ниччини : довідник / Вінниц. ОЦНТ ; уклад.: Т.О. Цвігун, Н.А. Сен-темон, Т.Г. Гец. – Вінниця, 2009. – С. 22-23 : портр.

● 100 років від дня народження Івана Вікторовича Мазуркевича (01.07.1915, с. Корделівка Калинів. р-ну – 26.08.1993, с. Городківка Крижопіл. р-ну), керівника народного духового оркестру с. Городківка, заслуженого працівника культури УРСР (1966). Трудову діяльність почав у 1930 р. різноробочим у Москві, куди він поїхав до родичів. Повернувшись у 1932 р. до Вінниці, влаштувався працювати вагоноводом. Вечорами грав у духовому оркестрі. З цього і почалося його захоплення духовою музикою, яке він проніс через усе своє життя. Створював і працював керівником багатьох духових оркестрів. З 1951 р. доля пов’язала його з духовим оркестром с. Городківка Крижопільського району, якому в 1965 р. було присвоєно звання «Самодіяльний народний». І.В.Мазуркевич нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 2009 р. у с. Городківка відкрито музейну кімнату митця.

Література:

Байда, С. Свята до музики любов : [про свято духов. музики у с. Городківка та відкр. музейн. кімнати І.В. Мазуркевича] / С. Байда // Сіл. новини. – 2009. – 30 жовт. – С. 2.

Гура, В. У світі великої музики : [про І.В. Мазуркевича – кер. духов. оркестру с. Городківка] / В. Гура // Сіл. новини. – 1992. – 15 трав.

● 65 років (01.07.1950) з часу заснування Чернівецької районної бібліотеки для дітей. При її відкритті книжковий фонд складав 500 примірників, на сьогодні він становить майже 18 тис. документів. Бібліотека щорічно обслуговує 1,5 тис. користувачів. У книгозбірні діють клуби за інтересами, об’єднання «Друзі бібліотеки», літературна вітальня «Мрія» та інші.

Література:

Районна бібліотека для дітей // Вінниччина бібліотечна : довідник / авт. кол.: В.Ф. Циганюк, І.М. Журавлівський та ін. ; уклад. П.І. Цимбалюк. – Вінниця, 2003. – С. 155-157 : фото.

● 60 років від дня народження Анатолія Броні-славовича Качинського (01.07.1955, с. Чернівці, нині смт Чернівец. р-ну), фахівця з питань стратегічної безпеки, кандидата фізико-математичних наук (1987), доктора технічних наук (1996), професора (2006), лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (2012). Закінчив геологічний (1981) і кібернетики (1984) факультети Київського університету. Основні напрями наукових досліджень – моделювання ризиків загроз екологічної безпеки України.

Література:

Горбулін, В.П. Качинський Анатолій Броніславович / В.П. Горбулін // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 506 : портр., іл. – Бібліогр. в кінці ст.

3 130 років від дня народження Прохора Даниловича Вороніна (03.07.1885, с. Цвіжин, нині Вінниц. р-ну – 24.04.1940, м. Київ), педагога, письменника, журналіста, перекладача. Навчався в Тиврівській духовній бурсі, Кам’янець-Подільській духовній семінарії, з якої був виключений за приналежність до революційного гуртка. Працював завідувачем літературної частини газети «Рада». Вчителював на Поділлі, після одруження переїхав у Харків. Працював учителем, секретарем в університеті. На Поділля повернувся після громадянської вій-ни. Працював у вінницькій газеті «Червоне село», «Червоний край». З 1927 р. – нарисовець республіканської газети «Вісті». Був головою профкому харківських письменників. Належав до письменницької спілки «Плуг». Видав збірки оповідань про життя радянських та дореволюційних школярів, зокрема «Щасливий день Флора», «Радивонка». Автор нарису «На зажинках» (1906), збірок дитячих оповідань «Як я виграв у товариша вчителя самовар» (1909), «Той самий» (1909), рукопису повісті «Іржа і кров», комедій із подільського побуту «Що наробив виклик?», «Репетитор і жених». Частина рукописів пропали під час війни.

Література:

Барабан, В. Він усе віддавав людям : [про творч. шлях П. Вороніна] / В. Барабан // Вінниц. газ. – 2005. – 27 серп. – С. 8.

Іванів, В. Наш земляк : [про письм. П. Вороніна] / В. Іванів // Комс. плем’я. – 1984. – 3 берез. – С. 3.

Хоменко, Б.В. Воронін Прохор Данилович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 58.

● 60 років від дня народження Лідії Семенівни Мельничук (03.07.1955, смт Літин – 14.10.2005, там само), вчителя, доктора історичних наук, професора, засновника Народознавчого центру Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, ініціатора створення кафедри етнології та навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Інституту історії, етнології та права.

Література:

Коломієць, Л. Лідія Мельничук: віддана Поділлю / Л. Коломієць // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. 20-21 жовт. 2011 р.: до 100-річчя заснув. ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 317-322.

6 65 років від дня народження Станіслава Боле-славовича Чернілевського (06.07.1950, с. Жван Мурованокуриловец. р-ну), кінорежисера, поета, члена НСПУ (1987). Закінчив Вінницький педінститут (1973), учителював у с. Лучинець (Мурованокуриловец. р-н) та в м. Тульчин. По закінченні факультету кінорежисури Київського театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого працював кінорежисером на кіностудіях країни, зокрема на кіностудії «1+1». Автор збірок: «Рушник землі» (1984), про яку схвально відгукнулась критика, «Озимая страна» (М.,1991), трисерійного фільму про В.Стуса «Просвітлої дороги свічка чорна» («Галфільм»), кіносценарію «Грамотний». Лауреат республіканської літературної премії ім. В.Симоненка (1987).

Література:

Адаменко, В. Мистецтво – вічне! : урок виховання любові до ближнього за поезією С. Чернілевського (6 клас) / В. Адаменко // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – № 1. – С. 19-22.

Галіза, О. Мовну політику кіностудії «1+1» формує вінничанин : [письм., кінореж. С. Чернілевський] / О. Галіза // Вінниц. відом. – 2007. – 22 лют. – С. 8.

Лазаренко, В.І. Чернілевський Станіслав Болеславович / В.І. Лазаренко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Він-ниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 365-366.

7 115 років від дня народження Юрія Корнійовича (Корнелійовича) Смолича (07.07.1900, м. Умань Черкас. обл. – 1976, м. Київ), українського письменника, громадського діяча, Героя Соціалістичної Праці (1970). Протягом 1913-1922 рр. мешкав у Жмеринці, де й почав літературно-мистецьку діяльність. Автор романів та повістей, у яких події нерідко відбуваються на Вінниччині.

Література:

Антонюк, О. Смолич Юрій Корнійович (1900-1976) / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / О. Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 242-243 : фото.

Духовність і культура : [м. Жмеринка] // Громада міста Жмеринки. Витоки і традиції : до 110-ї річниці надання Жмеринці статусу міста / Жмеринська міська рада. – Вінниця : Діло, 2013. – С. 41-78 : кольор. фото.

● 55 років від дня народження Людмили Валентинівни Сорочинської (07.07.1960, м. Могилів-Подільський), майстрині декоративно-ужиткового мистецтва, писанкарки, члена Національної спілки художників України (2008). Після закінчення загальноосвітньої школи (1997) розпочала трудову діяльність на приладобудівному заводі. 1988 р. закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва, здобувши фах художника-майстра художнього ткацтва. З 1991 р. працює викладачем Могилів-Подільської художньої школи. 1995 р. – директор закладу. Учасниця міських, обласних та всеукраїнських виставок, всеукраїнського свята «Українська витинанка». Провела чотири персональних виставки в Могилеві-Подільському та Вінниці (2002-2008). Постійна учасниця виставок в ОЦНТ. Роботи майстрині знаходяться в приватних колекціях Ізраїлю, Німеччини, США.

Література:

Дмитренко, Ж. Надросянський пленер у Круподеринцях : [пленер з нар. малярства в день відкр. музею фольклористки Н. Присяжнюк у Погребищі] / Ж. Дмитренко // Світлиця. – 2013. – № 2. – С. 25-26 : кольор. фото.

8 150 років тому (08.07.1865) розпочато діяльність Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (з 1903 р. – Подільського церковного історико-археологічного товариства) – визначної краєзнавчої організації Поділля.

Література:

Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и учрежденного им церковного Древнехранилища за 1890 год // Подол. епархиал. ведом. (ПЕВ). – 1891. – № 11.

Прокопчук, В.С. Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет та його головний друкований орган / В.С. Прокопчук // Четверта Могилів-Поділ. наук.-краєзн. конф. (28-29 верес. 2012 р.) / відп. ред. Л.В. Баженов. – Кам’янець-Поділ., 2012. – С. 171-180. – Бібліогр. в кінці ст.

9 100 років від дня народження Миколи Йосиповича Сиротюка (09.07.1915, с. Теклівка, нині Крижопіл. р-ну – 29.10.1984, м. Київ), українського письменника, літературознавця (див. розширену довідку в кінці місяця).

10 85 років від дня народження Степана Хомича Печеного (10.07.1930, с. Джулинка Бершад. р-ну), українського скульптора, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1960). Основні твори: «Ланкова» (1952), «Богдан Хмельницький» (1954), «Ленін на трибуні» (1957), «Колгоспниця» (1958), «Орач», «Хліб і сіль» (1960, гіпс тонований), «Тарас Шевченко» (1965), «Павка Корчагін» (1970), «Ленін», «Рідне поле» (1980). Твори з кераміки: «На межі», «Суд козака», «Закохані», «Соловейко». Роботи майстра зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Література:

Людина з енциклопедії : [про майстра нар. творчості, скульптора із с. Джулинка Бершад. р-ну С. Печеного] // Бершад. край. – 2003. – 31 трав.

Маніленко, П. Степан Печений : [про самодіял. скульптора, ж-ста С. Печеного з с. Джулинка Бершад. р-ну] / П. Маніленко // Сузір’я бершадських талантів : літ.-мистец. альм. / авт.-упоряд. П.В. Маніленко. – Вінниця, 2013. – С. 70.

11 95 років від дня народження Івана Кузьмовича Тарапати (11.07.1920, с. Перевіз Полтав. обл. – 1995, м. Вінниця), українського актора, народного артиста УРСР (1978), учасника Другої світової війни. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва (1949). Протягом 1949-1995 рр. працював у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі ім. М.Садовського. Ролі: Гонта («Гайдамаки» за Т.Шевченком), Микола («Сільська честь» І.Карпенка-Карого), Арсен («Вірність» М.Зарудного), Нещасливцев («Ліс» О.Островського), Боцман («Оптимістична трагедія» В.Вишневського), Гатинь («Вій, вітерець!» Я.Райніса). Знявся у фільмах «Кров людська – не водиця» (1960), «Женці» (1979) та ін.

Інтернет-ресурс:

Тарапата Іван Кузьмич [Електронний ресурс] : [кор. біо-гр.]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://leksika.com.ua/18740214/ure/tarapata (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

14 85 років тому народився Іон Срулевич Винокур (14.07.1930, м. Ружин Житомир. обл. – 19.09.2006, м. Київ), історик, археолог, доктор історичних наук (1978), професор (1980). Від 1963 р. працював у Кам’янець-Подільському педуніверситеті, досліджував археологічні пам’ятки Черняхівської культури Вінниччини, зокрема Подністров’я. Автор понад 400 праць, з них біля 40 монографій, книг, інших видань, у яких досліджена давня історія і культура подільського краю, в т.ч. Вінниччини. Заслужений працівник вищої школи України.

Література:

Костриця, М.Ю. Винокур Іон Срульович / М.Ю.Костриця // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2005. – Т. 4 : В-Вог. – С. 429 : портр., іл. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Винокур Іон Срулевич (Ізраїлевич) / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., доп. – Вінниця, 2013. – С. 488-489.

17 80 років від дня народження Василя Олександровича Руденка (17.07.1935, с. Лозовата, нині в складі с. Пологи Теплиц. р-ну), журналіста, письменника, члена НСЖУ. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1956). З 1962 р. – на журналістській роботі в обласних газетах: «Ленінське плем’я» (пізніша назва «Комсомольське плем’я»), згодом – у «Вінницькій правді» (нині «Вінниччина»). Засновник та один із видавців газети «Медицина Вінниччини». Автор оповідань і нарисів про творчість письменників-земляків. Лауреат обласної журналістської премії ім. К.Гришина.

Література:

Руденко Василь Олександрович // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 195-196 : фото.

18 90 років від дня народження Миколи Гурійовича Буянова (18.07.1925, м. Могилів-Подільський – 08.07.1944, м. Каврілья, похов. у с. Сарабіоні, Італія), національного героя Італії, учасника італійського руху Опору, кавалера Золотої медалі Італійської Республіки «За воїнську доблесть» (1985). У Могилеві-Подільському, де у дев’яності роки завдяки земляку-героєві налагоджено побратимські зв’язки з Каврільєю, встановлено пам’ятник Миколі Буянову. Ім’ям відомого земляка названо вулицю та школу, в якій він навчався, а в ній створено музейну кімнату. Кращі школярі отримують Буяновську стипендію, встановлену місцевою владою. В одному з класів – іменна парта з табличкою – тут мають право сидіти найдостойніші.

Література:

Мельник, В. Півострів Буянова: Як дев’ятнадцятирічний подолянин став національним героєм Італії : [про М. Буянова, уродж. Могилів-Поділ. р-ну] / В. Мельник // Україна молода. – 2008. – 5 груд. – С. 19 : фото.

Вітковський, В. Національний герой Італії – з Могилева-Подільського : [М. Буянов, рад. солдат, який воював в італ. партизан. загоні] / В. Вітковський // Вінниччина. – 2010. – 28 лип. – С. 12 ; 4 серп. – С. 12.

19 95 років від дня народження Арсена Гнатовича Бабенка (19.07.1920, с. Шкуринці, тепер Вінниц. р-ну – 12.06.1973, м. Вінниця), історика, архівіста, краєзнавця. Учителював, працював в архівних установах області. Доклав чимало зусиль для активізації науково-дослідної й видавничої діяль-ності Державного архіву області, сприяв розгортанню краєзнавчої роботи на Вінниччині. Він є одним із авторів-упорядників ряду ґрунтовних краєзнавчих видань. Зробив значний внесок у виявлення та опрацювання архівних документів для тому «Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область».

Література:

Гальчак, С. Бабенко Арсен Гнатович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 449-450.

● 135 років (19.07.1880) з часу заснування Вінницького заводу тракторних агрегатів. Свою діяльність він розпочав як індустріальне підприємство «Конкуренція», створене підприємцем Конельським. 1903 р. його продали фабриканту Львовичу. У 1914 р. перейменовано в чавуноливарний завод «Молот», назва якого збереглася і після націоналізації. У 1933 р. після реорганізації підприємство було перейменовано у «Вінницький автотракторний ремонтний завод ім. М.Горького». З 1956 р. – це «Вінницький завод тракторних агрегатів», з 1994 р. – ВАТ «Він-ницький завод тракторних агрегатів». У 2008 р. на його базі було створено групу компаній «Вінницький агрегатний завод», до складу якої входило декілька підприємств. Після реорганізації значна частина території заводу була передана під ринок «Залізничний».

Література:

Мазур, А. Відродження флагмана агропромислової індустрії : [про з-д трактор. агрегатів] / А. Мазур // Вінниц. газ. – 2003. – 26 верес. – С. 2.

Котов, В. Акціонери проти ліквідації агрегатного заводу / В. Котов // Вінниц. газ. – 2009. – 27 лют. – С. 1. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

20 95 років тому (20.07.1920) у Гайсині вийшов перший номер газети «Вісті», тепер гайсинська районна газета «Трибуна праці».

Література:

Гуцалов, Ю. Етапи великого шляху : [про гайсин. район. газ. «Трибуна праці»] / Ю. Гуцалов // Трибуна праці. – 2010. – 26 трав.

24 95 років тому (24.07.1920) була заснована районна газета «Бершадський край». Виходила під назвами: «Вісті Бершадського райревкому та парткому», «Соціалістичний шлях» (з 1931), «Вогні комунізму» (січень 1962 – вересень 1991 рр.), з 1991 р. – нинішня назва.

Література:

Байдалюк, П. «Сміле слово – то наші гармати...» : [інтерв’ю з ред. район. газ. «Бершадський край»] / П. Байдалюк ; бесіду вів Ф. Шевчук // Журналіст України. – 2011. – № 2. – С. 29, 30 : портр.

28 135 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (28.07.1880, м. Єлисаветград, нині Кіровоград – 06.03.1951, м. Мужен, Франція), прозаїка, драматурга, громадського, політичного і державного діяча. Перебував на Він-ниччині у складі уряду Директорії УНР (голова Генерального секретаріату, голова Директорії).

Література:

Винниченко, В.К. Відродження нації. Заповіт борця за виз-волення / В.К. Винниченко. – К. : Книга Роду, 2008. – 800 с. – (Мемуари).

Його ж. Нова заповідь : роман / В.К. Винниченко. – К. : Знання, 2011. – 349 с. – (Класна література).

Його ж. Конкордизм. Система будування щастя / В.К. Вин-ниченко. – К. : Укр. письм., 2011. – 335 с. – (Ad fontes - До джерел).

29 80 років від дня народження Леоніда Павловича Бессараби (29.07.1935, с. Нова Гребля Турбів., нині Липовец. р-ну), живописця, члена НСХУ (1983). По закінченні навчання в Київському художньому інституті (1965) пов’язав свій життєвий і творчий шлях з м. Хмельницький. Основні жанри творчості: пейзаж, портрет, тематична картина. Роботи присвячені побуту та історії Хмельниччини. Зберігаються у Хмельницькому художньому музеї. У Хмельницькій області працював над 6 діорамами, присвяченими Другій світовій війні та учасникам війни в Афганістані.

Література:

Лабінський, М.Г. Бессараба Леонід Павлович / М.Г. Лабінський // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 548-549 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

30 85 років від дня народження Тихона Васильовича Підласка (30.07.1930, с. Куниче Крижопіл. р-ну – 27.12.1987, м. Тульчин), агронома, журналіста, поета, краєзнавця, колишнього редактора тульчинської районної газети «Зоря комунізму». Автор численних публікацій краєзнавчої тематики в пресі, дослідження про Героя Радянського Союзу, національного героя Франції В. Порика, путівників.

Література:

Дробчак, Г.Є. Три музеї одного села : [путівник] / Г. Дробчак, Т. Підласко. – О. : Маяк, 1970. – 68 с. : іл.

Підласко, Т.В. Меморіальний музей В.В. Порика : путівник / Т.В. Підласко. – 2-ге вид., випр. і доп. – О. : Маяк, 1987. – 64 с. : іл.

Підласко Тихін Васильович // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 176.

Цього місяця виповнюється:

● 90 років від дня народження Бориса Семеновича Варави (липень 1925, смт Літин – 29.01.1945), Героя Радянського Союзу (посмертно, 1945). Після звільнення Літинського району від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 р. призваний у Червону Армію. На фронті – з квітня 1944 р. Особливо відзначився в боях на р. Одер в кінці січня 1945 р., за що йому було присвоєно звання Героя.

Інтернет-ресурс:

Варава Борис Семёнович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріо-тичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1945 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

● 115 років (липень 1900) з часу відкриття у Вінниці міністерської жіночої гімназії. Нині – це Навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія № 2 Вінницької міської ради. Цей заклад займає особливе місце серед усіх шкіл обласного центру. Знаходиться гімназія на розі вулиць Соборної та Хлібної (раніше Поштова і Хлібна) біля ЦПКіВ ім. М. Горького. Триповерхова будівля, зведена у 1900-1901 рр. за наказом царя Миколи ІІ відомим вінницьким архітектором Г.Артиновим і добудована у 1936 р. (третій поверх), є справжньою окрасою міста над Бугом. Шуміли революційні бурі, гриміли війни, змінювалися державні уклади, а вона уже 115 р. прикрашає центр міста й щиро відчиняє свої двері все новим і новим поколінням маленьких вінничан.

Література:

Анохіна, Л.С. З історії освіти у м. Вінниця (II пол. ХIХ – поч. ХХ ст.) / Л.С. Анохіна // Подільська старовина : наук. зб. – Вінниця, 1998. – С. 91-117.

Відомий сучасний критик та літературознавець Віталій Дончик в одній зі своїх праць назвав Миколу Сиротюка «уважним дослідником історичного роману і автором цікавих творів про минуле українського народу». Таке поєднання в одній творчій особистості науковця і письменника не поодиноке в історії нашої літератури, але й не настільки поширене, щоб можна було назвати його типовим. Звідси й випливає той факт, що з появою кожного нового художнього твору Миколи Сиротюка читацька увага до них лише зростала.

Микола Йосипович Сиротюк народився в с. Теклівка, тепер Крижопільського району на Вінниччині. Якраз із початком війни у сорок першому році він завершив навчання на історичному факультеті Одеського університету і відразу був мобілізований до війська. Один із епізодів його фронтових буднів мав важкі наслідки. Будучи комісаром батареї, Микола Сиротюк разом із кількома бійцями вирушив у розвідку і потрапив під щільний мінометний вогонь, у якому загинули всі, крім нього, важко пораненого в ноги. Після тривалого лікування він продовжив службу в армії. Згодом працював на Одещині інспектором загальноосвітніх шкіл, учителем, завідувачем сектору пропаганди і агітації обласного комітету компартії України, навчався в аспірантурі. У 1953 р. захистив кандидатську дисертацію і водночас став членом Спілки письменників України, розпочавши публікацію своїх перших спроб у галузі мистецтва слова.

Відданість художньому слову та науці про нього, велика працездатність Миколи Сиротюка сприяли його фаховому зростанню: незабаром він став науковим співробітником Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка в Києві, де захистив докторську дисертацію (1963), опісля очолив кафедру літератури в Інституті театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого, працював на посаді професора кафедри української літератури Київського університету імені Т.Г.Шевченка.

Основні наукові зацікавлення Миколи Сиротюка перебували, як уже мовилося вище, у сфері дослідження українського історичного роману, проте розпочав він свій шлях у літературо-знавстві з вивчення спадщини самобутнього письменника-земляка Миколи Трублаїні, оповідання та повісті якого були на той час надзвичайно популярними серед дітей і підлітків. Микола Сиротюк упорядкував перше і найповніше до цього часу зібрання творів Миколи Трублаїні, видав літературно-критичний нарис про нього. Усе ж більший і триваліший успіх чекав на нього на шляху аналітичного освоєння української історичної прози. В умовах жорсткої соцреалістичної цензури не міг він бути цілком вільним у своїх міркуваннях, оцінках і висновках, вимушений був писати, скажімо, про так звані ідеї інтернаціоналізму в україн-ському історичному романі і тому подібні речі, не уникнув поширеного тоді описово-переказового стилю викладу, але не слід забувати, що писалися його основні праці на цю тему в період відомої «хрущовської відлиги» і що належав Микола Сиротюк до тієї молодшої генерації українських літературознавців, які, за висловом Віталія Дончика, «не скрізь з необхідною ретельністю зважали на ідеологічний нагляд». Зокрема, його праця «Український радянський історичний роман» мала певний позитивний резонанс у науковому колі України.

Значно більшого успіху досяг він, на нашу думку, в галузі художнього письма, де йому належать кілька мистецьких самодостатніх романів та повістей.

Майже все своє життя Микола Сиротюк як письменник працював над романом, присвяченим поету-подвижнику Павлові Грабовському. Спочатку це були оповідання, повісті, потім роман «Забіліли сніги». Доповнений і перевиданий 1975 р., він містив чотири книги: «Серце кликало», «За мурами, за ґратами», «Пролісок» і «Біль у серці». І знову ж таки, як і у випадку з науковим осмисленням життя і творчості Миколи Трублаїні, художній літопис М.Сиротюка про видатного класика української літератури кінця 19-го століття досі залишається найосяжнішим і найґрунтовнішим.

Так само неухильно протягом усього творчого життя вела його за собою тема визвольної боротьби нашого народу 17-19 ст. і, передусім, Коліївщина, геніально започаткована в нашій літературі Тарасом Шевченком. Головними героями роману М.Сиротюка «Побратався сокіл» виступають ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта. Автор зумів змалювати яскраві образи цих персонажів, відтворити в живих картинах всенародний порив до волі та суспільної справедливості. У наступних романах «На крутозламі» і «Великий благовіст» письменник продовжив цю тему, таким чином охопивши у своїй трилогії всю історію Коліївщини. В усіх цих романах події часто відбуваються на Поділлі. Так, чимало сторінок своєї епопеї автор присвячує постаті зрадника Сави Чалого, який перейшов на бік польської шляхти і очолив немирівську залогу. Козаки Гнат Голий і Тарас Кравчина, з особливою теплотою змальовані в творі, на прохання Савиного батька Карпа страчують перевертня. М.Сиротюк дотримується тут ідейно-тематичної канви відомої народної історичної пісні та згадок про Саву Чалого у творах Тараса Шевченка.

В основу роману «Турбаївці» лягло повстання в селі Турбаях на Лівобережній Україні тієї самої трагічної доби, що й у попередніх творах М.Сиротюка, – тема, яскраво відтворена в народній творчості та мало досліджена в художній літературі. Те саме слід сказати й про повість «Острозький полковник», в якій йдеться про події 17-го ст. та про одного з козацьких ватажків Івана Дзиковського. У цьому творі М.Сиротюк оповідає не лише про боротьбу козаків за кращу долю, але й схвильовано зображує любов і подружню вірність полковника та його дружини, яка здолала на своїй путі найважчі випробування.

Історична проза Миколи Сиротюка відзначається панорамністю зображення народних рухів, вірогідністю суспільних колізій, правдивим відтворенням побуту, звичаїв народу, мальовничістю описів, колоритністю мови, образів-персонажів, виразною деталізацією подій, обставин, пейзажних картин.

Письменник ще встиг порадіти в останній рік свого життя виданим двотомником романів «Забіліли сніги» і «На крутозламі», в яких продовжує жити його творчий дух і любов до свого народу, рідної землі.

А.М.Подолинний

Література

Микола Трублаїні: життя і творчість / М.Й. Сиротюк. – К. : Молодь, 1956. – 171 с.

Українська історична проза за 40 років / М.Й. Сиротюк. – К. : Рад. письм., 1958. – 335 с.

Іван Микитенко: життя і творчість / М.Й. Сиротюк. – К. : Худож. л-ра, 1959. – 193 с.

Український історичний роман: пробл. іст. та худож. правди / М.Й. Сиротюк. – К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 396 с.

Зінаїда Тулуб : літ.-критич. нарис / М.Й. Сиротюк. – К. : Рад. письм., 1968. – 218 с.

Серце кликало : повість / М.Й. Сиротюк. – К. : Веселка, 1971. – 195 с.

Забіліли сніги : роман / М.Й. Сиротюк. – К. : Дніпро, 1975. – 566 с.

На крутозламі : роман / М.Й. Сиротюк. – К. : Рад. письм., 1980. – 479 с.

Живий перегук епох і народів: ідеї інтернаціоналізму в укр. рад. іст. романі / Сиротюк М.Й. – К. : Дніпро, 1981. – 248 с.

Великий благовіст : роман : у 2 кн. / М. Сиротюк. – К. : Рад. письм., 1983. – 509 с.

Твори : в 2 т. Т. 1-2 / М. Сиротюк. – К. : Дніпро, 1984. – Т. 1 : Забіліли сніги : роман. – 663 с. ; Т. 2 : На крутозламі : роман. – 526 с.

Турбаївці : (роман, повість) / М. Сиротюк. – К. : Рад. письм., 1985. – 384 с.

* * *

Віннічук, А.П. Художній світ історичної прози Миколи Сиротюка / А.П. Віннічук // Поділ. перевесло: літ.-мистец. альм. – Вінниця, 2009. – Вип. 2. – С. 30-31 : портр. авт. – Бібліо-гр. в кінці ст.

Віннічук, А.П. Історизм художнього мислення Миколи Сиротюка / А.П. Віннічук // Літературне краєзнавство Поділля в системі сучасної освіти: стан, проблеми, перспективи : (матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. Вінниця, 22 берез. 2011 р.) : зб. наук. пр. : до 100-річн. ювілею ВДПУ ім. М. Коцюбинського / гол. ред. О.М. Куцевол. – Вінниця, 2011. – С. 61-66. – Бібліогр. в кінці ст.

Жадько, В.О. Сиротюк Микола : [біогр. довід.] / В.О. Жадько // У пам’яті Києва : наук. фотоілюстр. довід.-посіб. / В. Жадько. – К., 2007. – С. 370 : фото.

Пойда, О.А. Сиротюк Микола Йосипович / О.А. Пойда // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 306.

Сиротюк Микола Йосипович : укр. літературознавець, письм. // Провідники духовності в Україні : [збірник]. – К., 2003. – С. 547.

2 130 років від дня народження Лазаря Созоновича Шпиная (02.08.1885, с. Головчинці, нині с. Кармалюкове Жмерин. р-ну – 11.07.1964, там само), колгоспного поета, фольклориста, автора пісень. Учасник Першої світової війни, член СПУ (1939). Найбільша добірка його текстів і мелодій до них представлена в колективному збірнику «Поети колгоспного села» (1940).

Література:

Подолинний, А. Пісні Лазаря Шпиная / А. Подолинний // Нар. творчість та етногр. – 1987. – № 4. – С. 93-94.

Тупчій, Л. Шпинай Лазар Созонович / Л. Тупчій // Колорит. – 2006. – 23 верес. – С. 5.

● 75 років від дня народження Антона Станіславовича Малиновського (02.08.1940, с. Скаржинці Хмільниц. р-ну), вченого-агронома, кандидата сільськогосподарських наук (1973), доктора економічних наук (2007), заслуженого працівника сільськогосподарських наук України, академіка. 1967 р. закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут і надалі пов’язав своє життя і діяльність з Житомирщиною. Почав трудовий шлях голов-ним агрономом колгоспу с. Озерянка. 08.1991-03.1992 рр. – голова Житомирської облради народних депутатів та облвиконкому. Представник Президента України в Житомирській області (31.03.1992-14.10.1994). Голова Житомирської облдержадміністрації (07.07.1995-07.04.1998). З 01.1999 р. – ректор Державної агроекологічної академії України (з 08.2001 р. – Державний агроекологічний університет). Нині працює на кафедрі технології зберігання та переробки продукції рослинництва агрономічного факультету. Автор монографії «Еколого-економічні та соціальні аспекти Чорнобильської катастрофи (на прикладі Житомирської області)» (2001), співавтор 5 навчальних посібників; опублікував понад 50 статей. Захоплюється поезією. Автор двох збірок поезій: «Вірність» та «Я собі не зрадив». Лауреат міжнародної премії «Дружба». Почесний громадянин міста Житомир.

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А.М. Малиновський Антон Станіславович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Він-ниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 211.

Малиновський Антон Станіславович [Електронний ресурс]: [кор. біогр.] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Малиновський_Антон_Станіславович (дата звернення: 20.07.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

3 55 років від дня народження Ярослава Леонідовича Заруцького (03.08.1960, м. Тульчин), хірурга, полковника медичної служби, доктора медичних наук (2004), професора (2004). Навчався у Вінницькому медичному інституті (1978-1982), закінчив військово-медичний факультет Куйбишевського медичного інституту (1984), факультет підготовки керівного складу військово-медичної академії ім. С.М.Кірова (1992). З 1984 до 1989 року проходив військову службу на хірургічних посадах в Збройних силах СРСР. З 1993 р. служив на посадах викладача, старшого викладача та заступника начальника кафедри військової хірургії Військово-медичного інституту Української військово-медичної академії. З 2002 р. – начальник кафедри військової хірургії. Автор понад 180 наукових праць, в т.ч. 2 підручників, 3 навчальних посібників, 5 монографій. Має 5 авторських свідоцтв, 6 патентів на винаходи. Напрямок наукових досліджень – політравма. Нагороджений державними нагородами, відзнаками і почесними грамотами.

Література та інтернет-ресурс:

Савицький, В.Л. Заруцький Ярослав Леонідович / В.Л. Савицький // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 339 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

Заруцький Ярослав Леонідович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Українська військово-медична академія: каф. військ. хірургії : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.mil-surgery.com/zaruckiy.php(дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана : фото.

6 85 років від дня народження Володимира Уляновича Козака (Семибрата) (06.08.1930, с. Пагурці Хмільниц. р-ну – 05.08.1995, м. Київ, похов. у рідному селі), українського поета, члена СП УРСР (1974). По війні закінчив філологічний факультет Житомирського педінституту. Протягом 1954-1967 рр. вчителював на Житомирщині. У цей період розпочинає друкуватися в газетах «Радянська Житомирщина», «Літературна Україна», журналі «Дніпро». У 1967-1969 рр. – працівник редакції обласної газети «Радянська Житомирщина». З 1969 р. – старший редактор редакційно-видавничого відділу Житомирського обласного управління в справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. Вірші перекладалися російською, адигейською, білоруською мовами.

Інтернет-ресурс:

Козак Володимир Улянович (Семибрат) [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Інститут історії України НАН Украї-ни. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://hm-library.com.ua/?type=menu&kraezn&part5=47 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

8 180 років від дня народження Станіслава Вінценти Ґрохольського (08.08.1835, с. П’ятничани Вінниц. повіту, нині в межах м. Вінниця – 21.02.1907, м. Мюнхен, похов. у смт Стрижавка Вінниц. р-ну), громадського діяча. Брав активну участь у житті Вінниці та Вінницького повіту. 1880 р. разом з братом Тадеушем заснував у Вінниці Перше позичково-ощадне товариство, так званий Селянський банк. 1904-1907 рр. був гласним Вінницької міської думи.

Література:

Колесник, В. Ґрохольський (Grocholski) Станіслав / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 146-147 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 35 років тому (08.08.1980) було створено міжколгоспне підприємство по птахівництву, нині ВАТ «Птахокомбінат „Бершадський“». Основне його кредо – вирощування бройлера на натуральних кормах без використання гормональних препаратів і стимуляторів росту, виробництво екологічно чистої, високоякісної продукції.

Література:

Маніленко, П. Європейське визнання : [про ВАТ «Птахокомбінат „Бершадський“»] / П. Маніленко // Вінниц. газ. – 2010. – 3 серп. – С. 4.

Кушпела, П. Птахокомбінат «Бершадський» : в основі успіху – людський фактор : [про підприємство] / П. Кушпела // Бершад. край. – 2013. – 13 листоп.

9 90 років від дня народження Ореста Івановича Корсовецького (09.08.1925, с. Клембівка Ямпіл. р-ну – 07.09.2000, м. Чорноморське, Крим), українського поета, публіциста, учасника Другої світової війни, члена СПУ (1990). Закінчив Немирівське педагогічне училище (1950), Вінницький педагогічний інститут (1955). Учителював в Україні та на Чукотці. В останні роки жив у Криму. Лауреат премії ім. І.Огієнка в галузі освіти (2000).

Література:

Латанський, В. Його життєпис триває : [ст. присвяч. пам’яті видат. поета, публіциста, педагога, фольклориста, О.І. Корсовецького] / В. Латанський // Літ. Україна. – 2010. – 18 лют. – С. 2.

Подолинний, А.М. «Будеш, поки світу, слово наше красне...» : [про укр. поета, публіциста О.І. Корсовецького, уродж. с. Клембівка Ямпіл. р-ну] / А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 198-209.

● 60 років від дня народження Наталії Іванівни Морозової (09.08.1955, с. Курашівці Мурованокуриловец. р-ну Вінниц. обл.), бібліотекознавця, бібліографа, директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, заслуженого працівника культури України, президента громадської організації «Асоціація бібліотек Вінниччини», голови комісії з питань культури, духовності та історичної спадщини Громадської Ради при Вінницькій обласній Раді, члена Громадської Ради при Міністерстві культури України.

Література:

Бібліотечний дизайн: історія, розвиток, майбутнє : навч. посіб. / уклад.: Н.І. Морозова [та ін.] ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, ГО «Асоц. б-к Вінниччини». – Вінниця : ПП Балюк І.Б., 2014. – 116 с.

Морозова, Н.І. Стусівські читання на Вінниччині / Н.І. Морозова // Вінниц. край. – 2014. – С. 124-136 : фото.

Її ж. Інноваційний поступ Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва продовжується: роки 2007-2012 / Н.І. Морозова // Роль краєзнавства у соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 10-12 жовт. 2012 р. – Вінниця, 2013. – С. 10-12 ; Бібл. планета. – 2013. – №1. – С. 14-17.

Її ж. Наталя Морозова – жінка-книга, жанр якої ще не придумали : директор «Тімірязєвки» про себе, роботу та літ. твори, які формували її особистість / Н.І. Морозова ; запис. І. Червінчук // Вінничанка. – 2013. – № 8. – С. 6-7 : кольор. фото.

Її ж. Краєзнавчий форум на Вінниччині: нові підходи та здобутки : [про ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. «Роль краєзнавства в соціально-економічному і культурному розвитку регіону», яка відбулась у Вінниці на базі ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва та закладів культури Мурованокуриловец. р-ну] / Н.І. Морозова // Крає-знавство. – 2012. – № 4. – С. 177-183.

Її ж. Книжки хочуть возити шкільними автобусами : [інтерв’ю про стан сіл. б-к на Вінниччині] / Н.І. Морозова ; запис. Т. Сарахан // Газета по-українськи. – 2012. – 21 груд. – С. 6.

Русалка Дністровая : літ.-краєзн. зб. / голов. ред. М. Каменюк ; чл. редкол. Н. Морозова та ін. – Вінниця : Діло, 2013. – 400 с.

* * *

Гальчак, С. Морозова Наталія Іванівна / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 680-681.

Подолинний, А.М. Морозова Наталія Іванівна / А.М. Подолинний // Тарас Шевченко і Вінниччина : імен. слов. / А.М. Подолинний ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 60-61. – (До 200-річчя від дня народж. Т. Шевченка).

Топ-100 впливових жінок Вінниччини [у т.ч. Н.І. Морозова] : список (в алфавіт. порядку) складен. з урахуванням побажань читачів журн. «Вінничанка» : [до Міжнар. жіночого дня 8 Березня 2014 р.] // Вінничанка. – 2014. – № 3. – С. 10-11.

12 140 років від дня народження Іполита Чеславовича Зборовського (12.08.1875, с. Яланець, нині Бершад. р-ну – 26.08.1937), українського етнографа, громадського, культурного діяча, засновника на Вінниччині перших кооперативів і споживчих товариств (1907-1909, 1924-1927 рр.), кредитного руху на Бершадщині.

Література:

Рекрут, В.П. Іполит Зборовський (1875-1937). На перехресті двох епох / В. Рекрут. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 768 с. : портр., фото.

Шевчук, Ф. Справа Iполита Зборовського, або Непомічений ювілей / Ф. Шевчук // День. – 2011. – 28 січ.

● 105 років від дня народження Олекси Нестеровича Гай-Головка (справж. – Головко) (12.08.1910, с. Писарівка, тепер Кодим. р-ну Одес. обл. – 17.09.2006, Канада), українського поета, прозаїка, журналіста, перекладача, літературознавця, громадського діяча. Навчався і працював на Вінниччині (Гайсинський, Шаргородський райони), у Ленінграді, Харкові. Наприкінці Другої світової війни О.Гай-Головко перебував у Австрії, потім у таборах для «переміщених осіб» у Німеччині. 1948 р. виїхав до Англії, з 1949 р. проживав у Канаді. На Заході стала популярною його книга «Поєдинок з дияволом» (1950), видана й англійською мовою (1986).

Література:

Подолинний, А.М. Олекса Гай-Головко / А.М. Подолинний // Імена, повернуті на Батьківщину : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад.: Г.М. Авраменко, О.І. Кізян ; авт. біогр. довідок А.М. Подолинний. – Вінниця, 1998. – С. 5-7. – (Наші видатні земляки).

Подолинний, А.М. Олекса Гай-Головко / А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 143-145.

15 115 років від дня народження Меїра Йосиповича Альбертона (15.08.1900, м. Бершадь – 20.11.1947, м. Саратов, РФ), єврейського письменника. Першим увів у єврейську літературу виробничу тематику. Його романи і повісті присвячені робітникам Донбасу і Уралу, героям Великої Вітчизняної війни.

Література:

Адер, М. Меїр Альбертон : [кор. біогр. дані про євр. письм., уродж. м. Бершадь] / М. Адер // Сузір’я бершадських талантів : літ.-мистец. альм. / авт.-упоряд. П.В. Маніленко. – Вінниця, 2013. – С. 39.

● 115 років від дня народження Яна Бжехви (справж. прізвище Лєсман) (15.08.1900, м. Жмеринка – 02.07.1966, м. Варшава), польського письменника, сатирика. Закінчив Варшавський університет (1924). Письменницьку творчість розпочав як автор і виконавець (псевд. Шер-Шень) сатиричних кабаретових текстів (1920-1921). Автор кількох збірок лірики. У 1938 р. видав першу книгу для дітей «Танцювала голка з ниткою», після чого вийшло їх кілька десятків. Він – автор циклу фантастичних повістей: «Академія пана Клякси» (1946), «Подорожі пана Клякси» (1965), п’єси «Незвичайна пригода пана Клякси» (1963). Писав сатиричні твори. В автобіографічному романі «Коли плід дозріває» (1958) йдеться про дитинство і юність письменника, проведені в Жмеринці та Києві. Деякі твори, перекладені українською мовою, були опубліковані в часописах «Прапор», «Всесвіт», «Вітчизна», «Перевал».

Література:

Колесник, В. Бжехва (Brzechwa) Ян / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 44-45 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

Подолинний, А.М. Бжехва Ян / А.М. Подолинний // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 590 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 70 років від дня народження Василя Захаровича Бондарчука (15.08.1945), художнього керівника зразкового аматорського ансамблю танцю «Ровесник» технологічно-промислового коледжу ВДАУ, заслуженого працівника культури України.

Література:

Бондарчук, В. Винницкому «Ровеснику» «стукнуло» 40! : [інтерв’ю з кер. ансамблю «Ровесник» В. Бондарчуком] / В. Бондарчук ; запис. В. Мозговий // Вінниц. реалії. – 2012. – 11 квіт. – С. 10 : кольор. фото.

Кобильченко, О. Вінницький «Ровесник»! Хто ж його не знає?! : [у обл. муздрамтеатрі відбув. святков. вечір, приуроч. 40-річчю творч. діяльн. нар. ансамблю танцю «Ровесник» Він-ниц. технологічно-промислов. коледжу ВНАУ] / О. Кобильченко // Вінниччина. – 2012. – 9 трав. – С. 9 : кольор. фото.

16 85 років від дня народження Василя Степанови-ча Гвоздецького (16.08.1930, с. Шура-Копіївська Тульчин. р-ну), фахівця в галузі електрозварювання, доктора технічних наук (1976), професора (1989), лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1972), заслуженого діяча науки і техніки України (2000). 1960 р. закінчив радіофізичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. З цього ж року працює в Інституті електрозварювання НАНУ. Написав більше 200 наукових праць. Запатентував 53 авторські свідоцтва СРСР та 22 патенти інших країн.

Література та інтернет-ресурс:

Пилявський, С. Приборкувач плазмового променя : [до 75-річчя від дня народж. В. Гвоздецького – акад., заслуж. діяча науки і техніки України, дир. Ін-ту електрозварювання (м. Київ)] / С. Пилявський // Вінниччина. – 2005. – 23 серп. : фото.

Гвоздецкий Василий Степанович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] / Институт электросварки им. Е.О. Патона НАН Украины. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://paton.kiev.ua/ru/o-nas/personalii/Гвоздецкий-Василий-Степанович/details (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

19 90 років від дня народження Аркадія Григоровича Павлюка (19.08.1925, м. Київ), українського художника-живописця, графіка, скульптора, члена НСХУ (1993). Учасник ВВВ. Закінчив Одеське художнє училище (1951), Харківський державний художній інститут (1958). Його життя і діяльність пов’язані з Вінницею. Автор численних пейзажів і жанрових картин. Презентації творчості митця з великим успіхом пройшли в Голландії, Іспанії, Канаді. Його роботи знаходяться в музейних і приватних колекціях України та за кордоном. Нагороджений орденами Червоної Зірки (1943), Вітчизняної війни І ступеня (1975), «За мужність» (2000), медалями.

Література:

Журунова, Т. Образотворчий хронометр Аркадія Павлюка : [про творчість вінниц. худож.] / Т. Журунова // Вінниц. край. – 2007. – № 3. – С. 157-159. – (Краса України Поділля).

Павлюк Аркадій Григорович // Мистецтво Вінниччини: Він-ниц. орг. НСХУ 30 років : альбом / упоряд. Л. Гринюк. – Вінниця, 2006. – С. 62-63 : кольор. іл., фото.

Павлюк Аркадій Григорович // Вінницький вернісаж: вист. тв. митців Вінниччини з нагоди 35-річчя створ. Вінниц. обл. орг. НСХУ. – Вінниця, 2010. – С. 92 : кольор. іл. – (Краса України Поділля).

● 65 років від дня народження Василя Михайловича Думанського (19.08.1950, с. Серединка Бершад. р-ну – 1996, там само), самобутнього письменника, філософа, члена НСЖУ (1994). З дитинства був прикутий до ліжка важкою недугою. Багато сил віддав самоосвіті. З 1966 р. постійно друкувався в республіканській, обласній та районній пресі. З друку вийшли збірки його прози і поезії «Мій день» (1993), «Листопад» (1995), «Вибір» (2000). На батьківщині свято шанують пам’ять про свого земляка – людини мужньої долі і непересічного таланту. 2003 р. засновано обласну премію ім. В.Думанського.

Література:

Ковальська, С.І. «Залюблений в життя» : [про письм. В. Думанського] / С.І. Ковальська, В.М. Ковальський // Освіта Вінниччини. – 2011. – 31 трав. – С. 6.

Околітенко, Н. Місія Василя Думанського / Н. Околітенко // Жінка. – 2007. – № 11. – С. 6-7 : іл.

20 135 років від дня народження Валер’яна Петро-вича Тарноградського (20.08.1880, с. Уланів Хмільниц. р-ну – 19.05.1945, Тайшетлаг, Росія), українського та російського поета. Тривалий час жив і працював у Вінниці, де його застала війна. Дописував до газети «Вінницькі вісті», що виходила в місті під час німецької окупації. Свідок розкопок у Вінниці могил з останками жертв НКВС, відгукнувся на цю подію віршем, який став приводом для його арешту 16.07.1944 р. за «антирадянську діяльність». Загинув у таборах Іркутської області. Реабілітований 1992 р.

Література:

Тарноградський, В.П. Життя і волі голоси : вибране / В.П. Тарноградський. – Вінниця : Кн.-Вега, 2006. – 88 с. : портр.

Завальнюк, К. Натхнений вічністю. Валер’ян Тарноградський у поезії та в житті / К. Завальнюк // Вінниц. край. – 2006. – № 1. – С. 135-140.

Подолинний, А.М. Літературна доля Валер’яна Тарноградського/ А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 148-153.

● 70 років від дня народження Георгія Івановича Мельника (20.08.1945, м. Вінниця), художника-проектанта, графіка, члена НСХУ (1992). Основні твори: «Відображення» (1996), «Мегаполіс» (2000), «Крила» (2000), «Маленькі пейзажі» (2001), «Червоні риби» (2001), «Ми встаєм і синьо-жовтий прапор…» (2002), «Україна наша…» (2002), серія творів, присвячених Помаранчевій революції (2005). Працює в галузі плаката, станкової графіки, геральдики. Твори зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, приватних вітчизняних та зарубіжних колекціях.

Література:

Мельник Георгій Іванович // Мистецтво Вінниччини : Він-ниц. орг. НСХУ 30 років : альбом / упоряд. Л. Гринюк. – Вінниця, 2006. – С. 47 : кольор. іл., фото. – (Краса України Поділля).

21 65 років тому народився Анатолій Степанович Афонін (21.08.1950, Вінниця), економіст, доктор економічних наук (1992), професор (1996). Закінчив Київський політехнічний інститут (1972). Працював у Вінниці: інженером на заводі радіотехнічної апаратури (1973-1974), у міськкомі комсомолу України (1975-1976), в облраді профспілок (1976-1982). Викладач політехнічного інституту (1982-1992), доцент сільськогосподарського інституту (1992-1996), професор Інституту регіональної економіки та управління (1996-1999). Від 1999 р. – завідувач кафедри економіки, проректор із зовнішньо-економічної діяльності Європейського університету фінансів, інформаційних систем менеджменту та бізнесу (Київ).

Література:

Афонин, А.С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты : учеб. пособие = Основи мотивації праці: організаційно-економічні аспекти : навч. посібник / А.С. Афонин ; Межрегион. заоч. ун-т упр. персоналом. – К. : МЗУУП, 1994. – 299 с. : рис., табл.

Тимошенко, З.І. Афонін Анатолій Степанович / З.І. Тимошенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2001. – Т. 1 : А. – С. 810 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

22 90 років від дня народження Романа Юрійовича Кігеля (22.08.1925, м. Черкаси – 03.07.1997, м. Вінниця), економіста, кандидата економічних наук, професора. Учасник Другої світової війни. Закінчив Київський університет (1950). Відтоді працював у Вінницькому медичному інституті. 1960 р. очолив Вінницький загальнотехнічний факультет Київського технологічного інституту харчової промисловості, який з його ініціативи 1974 р. перетворено на Вінницький політехнічний інститут (нині – технічний університет): ректор (до 1976 р.), водночас завідувач кафедри політекономії (1966-1995), професор кафедри основ економічної теорії (1995-1997). Досліджував проблеми економічної теорії та вдосконалення механізму регулювання праці професорсько-викладацького складу у вищих навчальних закладах.

Література:

Небава, М.І. Кігель Роман Юрійович / М.І. Небава, М.І. Пащенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 148-149. – Бібліогр. в кінці ст.

24 55 років від дня народження Ірини Едуардівни Шостак-Орлової (24.08.1960, м. Вінниця), художника декоративно-ужиткового мистецтва, члена НСХУ (2002). Закінчила Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва (1985). Працює в техніці батику, колажу, вишивки, експериментального текстилю, ручного ткацтва. Протягом 1997-2001 рр. працювала у Вінницькій дитячій школі мистецтв. У 2001 р. заснувала дитячо-молодіжну організацію «Центр „Барви Поділля“». Учасниця міських, обласних, всеукраїнських виставок, міжнародних пленерів (1988, 1989); має персональні виставки (1998, 1999). Твори художниці зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, музеях України, приватних колекціях України і зарубіжжя.

Література:

Ірина Шостак-Орлова. Художній текстиль : альбом. – Він-ниця : Консоль, 2009. – 32 с. : кольор. іл. – (Митці Вінниччини).

Шостак-Орлова Ірина Едуардівна // Вінницький вернісаж : вист. тв. митців Вінниччини з нагоди 35-річчя створ. Вінниц. обл. орг. НСХУ. – Вінниця, 2010. – С. 32-33 : кольор. іл. – (Краса України Поділля).

25 90 років від дня народження Наума Яковича Гольденберга (25.08.1925, смт Чечельник), кандидата медичних наук (1971), заслуженого лікаря Української РСР (1977), почесного професора Вінницького медичного університету (1997), винахідника СРСР, академіка Національної академії України з проблем людини (1998), академіка Нью-Йоркської академії наук (1999). Учасник Великої Вітчизняної війни (1942-1945). Після тяжкого поранення понад півроку лікувався в евакогоспіталях. Саме тоді визріла мрія стати лікарем. Закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова (1946-1951). Працював головним лікарем лінійної лікарні на ст. Погребище. Незмінний (1954-2004) головний лікар Хмільницької дорожньої клінічної лікарні № 2 (нині МЦРЗ). За його керівництва збудовано шестиповерховий лікувально-діагностичний комплекс, три спальних корпуси на 400 ліжко-місць, клуб-їдальню. 1967 р. відкрито чудовий парк відпочинку – Мала Уманська «Софіївка», що розкинувся на 24 гектарах. Його визнано пам’ятником садово-паркового мистецтва. Розвідано та відкрито місцеві лікувальні грязі, а також мінеральну воду для внутрішнього вживання, впроваджено нові лікувально-діагностичні методики. Він автор понад 90 наукових праць, 5 монографій, 6 науково-популярних кінофільмів, кількох фотобуклетів, в основу яких поклав свій багаторічний досвід керівництва курортною ланкою і практичного застосування природних лікувальних ресурсів курорту «Хмільник». Значну увагу приділяв розвитку соціальної сфери, чимало зробив для розвитку міста-курорту. Його не раз обирали депутатом міської ради. Користується заслуженим авторитетом серед залізничників, має повагу від громадськості міста Хмільника та Вінницької області. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, орденом «За заслуги» III ступеня, двома знаками «Почесний залізничник», знаками «Винахідник СРСР» та «Відмінник охорони здоров’я». Нагороджений кількома бойовими орденами, 20 медалями, має 8 грамот Верховного Головнокомандувача Збройних сил СРСР. 2004 р. вийшов на заслужений відпочинок.

Література:

Гольденберг, Н.Я. Лечебные факторы курорта Хмельник / Н.Я. Гольденберг, М.И. Долина. – 2-е изд., перераб. и доп. – К. : Здоровье, 1983. – 96 с. : ил. – (Курорты).

Винокурова, Ф.А. Евреи Винничины в период Второй мировой войны: малоизвестные документы и новые интерпретации : в 3 т. Т. 3 : Участники боевых действий на фронтах войны с нацизмом и труженики тыла / Ф.А. Винокурова. – Вин-ница : Антекс, 2000. – 336 с. : ил. – Зі змісту: Наум Гольденберг. – С. 98-99 : фото.

Площанська, Л. Праведна дорога у 50 літ : [про голов. лікаря Мед. центру реабілітації залізничників Н.Я. Гольденберга] / Л. Площанська // Медицина Вінниччини. – 2004. – Лют. (№ 2). – С. 2.

До 85-річчя Наума Яковича Гольденберга // Медицина транспорту України. – 2010. – № 3. – С. 8-9.

● 50 років від дня народження Володимира Івановича Слишинського (25.08.1965, с. Браїлівка Ново-Ушиц. р-ну Хмельниц. обл.), заступника Вінницького міського голови, заслуженого юриста України (2007). Закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «Правознавство». Трудову діяльність розпочав 1981 р. Працював креслярем ЦКБІТ, випробовувачем електронних деталей та приладів, слюсарем-складальником радіоапаратури, контролером ВТК, а з 1989 до 1992 р. – наладчиком КВПіА Науково-виробничого об’єднання «Спектр». Впродовж 1992-2000 рр. обіймав різні посади у Він-ницькій міській раді. У 2000-2002 рр. – помічник-консультант народного депутата України. З 2002 до 2005 року – генеральний директор ПП «Юридична фірма „Юлія“». Серед правників України відомий як неодноразовий учасник засідань Конституційного Суду. З 2005 р. працював на посаді заступника вінницького міського голови. В.І.Слишинський – ідеолог впровадження в діяльність місцевого самоврядування новітніх методів управління. За його безпосередньої участі розроблено найсучасніший Статут територіальної громади міста Вінниці, створено відомий в усій Україні Центр адміністративних послуг «Прозорий офіс», впроваджено міжнародну систему управління якістю та протидії корупції, створено систему електронного документообігу та інші новітні технології електронного урядування. Нагороджений почесними грамотами та подяками.

Література:

Володимир Слишинський – заслужений юрист України // RIA. – 2007. – 29 серп. – С. 32.

26 120 років від дня народження Петра Запорожця (26.08.1895, Ладижин, нині місто – 31.10.1963, Детройт, штат Мічиган, США), військового, громадського діяча. Закінчив Ладижинську двокласну міністерську школу. Продовжив навчання в Одесі. 1915 р. був мобілізований до російського війська. Повернувшись 1917 р. додому, просвіщав земляків з метою підняття їхньої національної свідомості. 1918 р. був на перевишколі українських старшин у Києві – очевидно, навчався в Інструкторській школі старшин. У складі 1-го Сірого полку Сірої дивізії взяв участь у антигетьманському повстанні. Один із організаторів навесні 1919 р. на Гайсинщині охоронної сотні, яка билася проти денікінців. Навесні 1920 р. брав участь в організації повстанського руху в районі Ладижина. Восени 1920 р. Запорожець емігрував до Румунії, а звідти до ЧСР. 1924-1929 рр. навчався в Українській господарській академії на агрономічно-лісовому факультеті у Подєбрадах, здобув диплом інженера. Згодом перебрався до США, в Чикаго. Працював на автомобільній фабриці Форда. Посідав керівні посади в гетьманському русі.

Література:

Коваль, р.М. Тернистий шлях кубанця Проходи : до історії 1-ї Сірої, 2-ї Волинської і 3-ї Залізної дивізії Армії УНР : докум. роман / р.М. Коваль. – Вінниця, 2007. – 404 с. : фото. – Бібліо-гр.: с. 334-342.

Коваль, р.М. Запорожець Петро / р.М. Коваль // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 311.

30 105 років від дня народження Георгія Герасимовича Бондаря (30.08.1910, с. Громівка (нині с. Лучинець) Мурованокуриловец. р-ну – 03.04.1945), Героя Радянського Союзу (1943). Закінчив Благовєщенський будівельний технікум (1933). Працював на будовах у м. Хабаровськ. Впродовж 1933-1935 рр. служив у Червоній Армії. По закінченні Хабаровського військового кулеметно-мінометного училища був направлений на Воронезький фронт. Відзначився 25 вересня 1943 р. на правому березі Дніпра в боях за с. Балико-Щучинка (Київ. обл.). У 1944 р. став комуністом, в 1945-му брав участь у визвольних боях поневоленої Європи. Загинув 3 квітня 1945 р. у бою за Вроцлав (Польща). Нагороджений орденами Леніна та Олександра Невського.

Література та інтернет-ресурс:

«Герой Дніпра, Герой Подолии» : Бондарь Георгий Герасимович // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винниччины : [зб. нарисів] / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О. : Маяк, 1989. – С. 36-37.

Бондарь Георгий Герасимович [Електронний ресурс] : [пов-ні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт] – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=13112 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

● 55 років від дня народження Анатолія Миро-новича Вольського (30.08.1960), с. Тартаки Баранів. р-ну Житомир. обл.), актора Вінницького обласного академічного україн-ського музично-драматичного театру ім. М.Садовського (з 1992 р.), заслуженого артиста України (2008), лауреата Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня». На ІV Регіональному фестивалі комедії у Чернівцях нагороджений дипломом «Найкраща чоловіча роль фестивалю» (2007).

Література:

Купецька, І. Вінницький актор став заслуженим артистом України : [актор Вінниц. облмуздрамтеатру ім. М. Садовського А. Вольський] / І. Купецька // 20 хвилин. – 2008. – 31 берез. – С. 2 : фото.

Фицайло, С. Опромінені талантом : [актору А. Вольському присвоєно звання засл. артиста України] / С. Фицайло // Місто. – 2008. – 4 квіт. – С. 23.

Цього місяця виповнюється:

● 95 років (1920) відтоді, як у м. Гайсин почала працювати початкова єврейська школа, тепер Гайсинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2.

 

Вже відплива шовкове літо,

Неквапно йдуть холодні дні.

Рясним дощем поля умито,

Вітри гуляють по стерні.

Садок у тишу загорнувся

І губить груші у траву.

Прощально серпень озирнувся

На сіру хмарку дощову.

О.Клаптюх

1 75 років від дня народження Олега Федотовича Головка (01.09.1940, с. Рахни Собові, нині Рахни Гайсин. р-ну), українського та російського поета. Дитячі та шкільні роки провів у смт Ємільчине на Житомирщині. Закінчив Томський електромеханічний інститут залізничного транспорту (1962). Працював інженером на залізниці, заступником начальника Першої дистанції сигналізації і зв’язку Південної залізниці у м. Кременчук, на будівництві БАМу. З 1980 р. – знову в Кременчуці. Автор збірок «Над Томью-рекой» (1961), «Мои друзья», «Радио на сосне» (1963), «Стежка до рідної хати» (1968), «Поїзди надії» (1984), «Музыка стальная» (1987), «Прощання з рідною хатою» (1991), «Струны тайги», «Гаптовані рушники» та ін. Широковідомий як дитячий письменник. Видав збірки віршів для дітей: «Йшла коза-дереза», «Пливе щука з Кременчука», «Нерозумний песик».

Література:

Подолинний, А.М. Головко Олег Федотович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 72.

● 70 років від дня народження Едуарда Петровича Подільського (01.09.1945, с. Яблуновиця, нині Оратів. р-ну), педагога, журналіста, краєзнавця, члена НСЖУ, заслуженого журналіста України (2003). У 1969 р. закінчив філологічний факультет Донецького державного університету. Вчителював у школах Донецька та Київщини. З 1972 р. мешкає у м. Погребище. Працював учителем місцевої середньої школи-інтернату. З 1977 р. – на журналістській роботі: кореспондент, завідувач відділу погребищенської районної газети «Колос», власний кореспондент обласних газет «Подолія», «Вінницькі відомості», «Панорама». Писав до різних періодичних видань: «Урядовий кур’єр», «Освіта», «Кримська світлиця» та ін. Автор понад 100 газетних публікацій краєзнавчої тематики. Видав художньо-публіцистичні книги: «Калина солодка з морозів», «Океани затишку не люблять». Його передмови часто супроводжують поетичні збірки талановитих майстрів художнього слова Надросся. Е.Подільський – лауреат обласної журналістської премії ім. К.Гришина, а його портрет занесено на районну Алею бойової і трудової слави.

Література:

Гальчак, С. Подільський Едуард Петрович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 711.

Сав’юк, Н. Подільський Едуард Петрович / Н. Сав’юк // Він-ниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 179-180 : портр.

2 70 років з дня закінчення Другої світової війни (02.09.1945), яка завершилась підписанням Акту про беззастережну капітуляцію Японії.

Література:

Левітас, Ф.Л. Друга світова війна: український вимір / Ф.Л. Левітас. – К. : Наш час, 2012. – 272 с. : іл.

● 70 років від дня народження Олександра Григоровича Сухомовського (02.09.1945, м. Вінниця), педагога, директора закладу «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей № 7 Вінницької міської ради», заслуженого працівника освіти України (2006). Розпочав трудову діяльність (1962) робітником агрегатного заводу. Після закінчення Вінницького ДПІ (1970) працював директором початкової школи у Вінницькому районі, директором клубу кондитерської фабрики в м. Вінниця, заступником директора з навчально-виховної роботи вінницьких СШ № 4 та № 22. З 1990 р. – директор навчального закладу «Середня загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей № 7 м. Вінниця». За його керівництва в закладі створено якісну навчально-виховну базу, сучасне комп’ютерне забезпечення, запроваджено профільність навчання. У школі працюють ліцейні відділення економічного, медичного спрямування (з 1992), юридичного (з 1993), лінгвістичного (з 2000), а з 2005 р. – комп’ютерного дизайну, налагоджено зв’язки з базовими вузами. О.Г.Сухомовський нагороджений знаком МОН України «Василь Сухомлинський» (2006), медаллю і дипломом І ступеня «Pro Memoria» Республіки Польща за популяризацію польської мови та культури. Він – фіналіст програми «Партнери в освіті» (2003), переможець міського конкурсу «Директор року» в номінації «Директор-новатор», Всеукраїнського конкурсу «Директор ХХІ століття» (2013), лауреат обласної педагогічної премії (2008). «Щасливі очі дітей – найвища оцінка роботи школи-ліцею» – це педагогічне кредо навчального закладу та його директора.

Література:

Сухомовский, А.Г. Александр Сухомовский: «Во всем цивилизованном мире опыты проводят на животных, а мы – на детях...» : [інтерв’ю про стан освіти у Вінниці, про шк.-ліцей № 7, про себе] / А.Г. Сухомовский ; беседу вел И. Заиковатый // Здоров’я. Події. Час. – 2010. – 28 квіт. – С. 9, 27.

Барський, М. Ліцей № 7 відзначили на Міжнародному конкурсі шкільних медіа: [на ХVІ Міжнар. конкурсі шкіл. медіа, що відбувся в Миколаєві, Поділля представляли учні Вінниц. шк.-ліцею № 7] / М. Барський // Вінниц. газ. – 2013. – 21 трав. – С. 4 : фото.

4 80 років від дня народження Ярослава Андрійовича Бранька (04.09.1935, рудник ім. Чубаря Широків. р-ну Дніпропетров. обл.), економіста, краєзнавця, пошуковця-дослідника, члена Вінницької обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Українського фонду пошуку «Пам’ять», члена НСКУ. З 1960 р. мешкає у Вінниці. Працював у Вінницькому облстатуправлінні, планово-економічному відділі Подільського раднаргоспу, майже 40 р. свого життя трудився на Вінницькому хімзаводі (1966-2005), пройшовши шлях від старшого економіста до начальника планово-економічного відділу. З серпня 2008 р. працював науковим співробітником сектору військової історії Вінницького обласного краєзнавчого музею. Ще з юних літ активно захоплюється краєзнавчою, пошуковою роботою. Основна сфера досліджень – Вінниччина і вінничани у Великій Вітчизняній війні. Він встановив понад 1150 імен воїнів-визволителів, місця загибелі та захоронення яких були невідомі. Учасник багатьох регіональних історико-краєзнавчих конференцій, автор численних публікацій краєзнавчої тематики.

Література:

Шароварська, С. Ярослав Андрійович Бранько, краєзна-вець, пошуковець-дослідник, економіст // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2010 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Г.М. Авраменко ; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2009. – С. 84-87.

Гальчак, С. Бранько Ярослав Андрійович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., доп. – Вінниця, 2013. – С. 480-481. – Бібліо-гр. в кінці ст.

● 75 років від дня народження Віктора Прокоповича Абрамова (04.09.1940, м. Львів) українського художника, члена НСХУ (1993). Закінчив Одеське державне театрально-художнє училище (1961), Харківський державний художньо-промисловий інститут, відділення промислової графіки (1970). Працює в галузі станкового та монументального живопису, графіки. З 1987 р. – учасник обласних, всеукраїнських виставок, міжнародних арт-фестивалів у Києві. Персональна виставка 1997 р. – у Вінницькому обласному художньому музеї. Твори художника є у приватних колекціях, а також у художньому музеї. Мешкає у Вінниці.

Література:

Абрамов Віктор Прокопович // Вінницький вернісаж: вист. тв. митців Вінниччини з нагоди 35-річчя створ. Вінниц. обл. орг. НСХУ. – Вінниця, 2010. – С. 6 : кольор. іл. – (Краса України Поділля).

Єрмольєв, В. Філософський сюрреалізм Віктора Абрамова : [про худож.-філософа В. Абрамова] / В. Єрмольєв // Вінниц. край. – 2010. – № 3. – С. 77, 79 : фото.

● 30 років тому загинув у карцері табору особливого режиму (04.09.1985, с. Кучино Чусов. р-ну Перм. обл.) Василь Семенович Стус (1938-1985), видатний український поет ХХ ст., прозаїк, літературознавець, перекладач, правозахисник, лауреат Шевченківської премії (1991), Герой України (2005). На вшанування пам’яті поета у Вінниці його іменем названо вулицю, площу, на якій споруджено пам’ятник Василю Стусу (2002, скульптор А.Бурдейний). У цей день тут щорічно проводяться заходи з вшанування пам’яті видатного земляка.

● 20 років (04.09.1995) з часу відкриття у с. Рахнівка Гайсинського району пам’ятника Василю Стусу.

Література та інтернет-ресурс:

Постать Василя Стуса над плином часу : 70-річчю від дня народж. присвячується (1938-1985) : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад.: Г.М. Авраменко, О.М. Зелена, М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця : ДП «Держ. картогр. ф-ка», 2008. – 240 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2008/Stus2008.html (дата звернення: 08.11.12), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва).

12 140 років тому народився Олександр Антонович Кошиць (12.09.1875, с. Ромашки, нині Миронів. р-ну Київ. обл. – 21.09.1944, Вінніпег, Канада), український хоровий диригент, композитор, етнограф і письменник-мемуарист. Його ім’я значний час (з середини 1920-х і до 1960-х рр.) знаходилося під негласною забороною, як ім’я буржуазного націоналіста та емігранта, що продовжував нести антирадянську агітацію за допомогою народної пісні, якої не торкалася рука радянської цензури. Вперше О.Кошиць познайомився з Вінниччиною у 1914 р., під час гастролей театрального колективу М.Садовського, де він працював хормейстером. У вінницькому театрі він поставив опери «Утоплена», «Енеїда» та «Різдвяна ніч» М.Лисенка, «Роксолана» Д.Січинського, «Сільська честь» П.Масканьї, «Галька» С.Монюшко. На початку січня 1919 р. О.Кошиць спільно з К.Стеценком організував у Києві за дорученням С.Петлюри (02.01.1919) Українську республіканську капелу (з 1920 – Український республіканський хор). Створення колективу в подальшому тісно пов’язане з Поділлям, зокрема Вінницею, музичними діячами Вінниччини. У березні 1919 р. капела під керівництвом О.Кошиця була відряджена українським урядом для пропаганди національного музичного мистецтва за кордон. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України. З 1926 р. він жив у США і Канаді. Займався педагогічною діяльністю. О.Кошиць – автор мемуарів «Спогади» (1948) і «З піснею через світ» (1952). Помер і похований у Вінніпегу (Канада).

Література:

Головащенко, М.І. Феномен Олександра Кошиця / М. Головащенко. – К. : Муз. Україна, 2007. – 588 с. : фото.

Семенко, Л. Подільські сторінки життя диригента Олександра Кошиця / Л. Семенко // Наук. зап. Сер. : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – 2008. – Вип. 14. – С. 347-350.

Семенко, Л. Перед останніми гастролями: Олександр Кошиць на Поділлі : [про гастролі на Поділлі у 1919 р. хор. капели під орудою відом. укр. хор. дириг. О. Кошиця] / Л. Семенко // Культура і життя. – 2009. – 11 верес.

● 115 років від дня народження Леся (Олександра Кириловича) Лозовського (12.09.1900, Погребищенська волость, нині м. Погребище – 20.03.1922, убитий, м. Київ), україн-ського художника-графіка. Навчався в Київському художньому (майстерня М.Козіка) та Строгановському (м. Москва) училищах. 1918 р. продовжив навчання в Українській державній академії мистецтв у Г.Нарбута, М.Бойчука, В.Меллера. Намалював кілька карикатур для рукописного журналу «Елеас» (1919). Працюючи у Г.Нарбута, молодий художник створив композицію «Мементо морі» (інша назва «Благовіщення») (1919). Більшість його творів – обкладинки до книжок М.Коцюбинського, Т.Шевченка, С.Васильченка, П.Тичини (збірки: «Замість сонетів і октав», «Сонячні кларнети», «Плуг» – усі 1920), до серії видань нот «Україн-ські народні пісні» (1921). Автор портрету Г.Сковороди (1921). Розробив особливий шрифт, пристосований для умов зруйнованої поліграфії. Твори Лозовського після його смерті експонувалися у Празі (Чехословаччина, 1924, 1933) та Берліні (Німеччина, 1933). Роботи митця зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Російському державному архіві літератури й мистецтва (Москва) та в приватних колекціях.

Література та інтернет-ресурс:

Сандул, В. Смаглявий юнак з чорними очима : [про Л. Ло-зовського, худож.-графіка] / В. Сандул // Колос. – 2007. – 31 берез.

Лозовський Лесь (Олександр Кирилович) [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Енциклопедія історії України. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lozovsky_L (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

13 85 років від дня народження Клавдії Євдокимівни Норець (13.09.1930, м. Київ), актриси Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М.Садовського (нині Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Садовського), заслуженої артистки України (1980), заслуженої артистки Кабардино-Балкарії. По закінченні 1952 р. Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого К.Є.Норець була запрошена артисткою драми до Він-ницького муздрамтеатру ім. М.Садовського. На цій посаді працювала до 1995 р. За роки сумлінної праці створила на його сцені більше 150 різнопланових образів, серед яких: Ярина («Сільська честь»), Марійка («Солдатська вдова»), Софія Марківна («Старик»), Гудула («Собор Паризької богоматері»), баба Настя («Сес-три»), Софія Іванівна («Любов при свічках»), Текле («Ханума»). З липня 1995 р. займала посаду помічника режисера. Має державні нагороди.

Література:

Касіяненко, Г. «Клавдія Норець ще на сцені і її очі молодо блищать» / Г. Касіяненко // Вінниччина. – 2000. – 19 верес.

Барабан, Л. Клавдія Норець. Романтичні образи актриси : біогр. окрем. особи / Л. Барабан // Культура і життя. – 2005. – 2 берез. – С. 5.

15 130 років від дня народження Михайла Петровича Білозіра (15.09.1885, с. Радехів Львів. обл. – після 1966), ботаніка. Працював на Вінницькій міколого-ентомологічній станції, у 30-60-х рр. ХХ ст. досліджував флору Поділля, брав участь у роботі Кабінету виучування Поділля при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН.

Література:

Кокус, В.В. Внесок Кабінету виучування Поділля у розвиток природничо-географічного краєзнавства у 20-х роках ХХ століття / В.В. Кокус // Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 жовт. 2010 р. – Вінниця, 2011. – С. 37-38.

● 100 років тому народився Микита Степанович Антонець (15.09.1915, с. Животівка Оратів. р-ну – 17.06.1966, там само), Герой Радянського Союзу (1943). На фронті – з червня 1941 р. Закінчивши короткотермінові курси молодших офіцерів, повернувся на фронт. Відзначився в бою біля с. Вовна Шосткинського району на Сумщині 12 березня 1943 р. Майже беззбройний підбив танк противника, а потім, незважаючи на важке поранення, зумів вийти з оточення. Після демобілізації з 1945 р. жив і працював у рідному селі. Нагороджений бойовими медалями, орденом Леніна. На батьківщині Героя встановлено бюст.

Література:

«Поединок» : Антонец Никита Степанович // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 16-18 : портр.

Хоменко, К.Д. Антонець Микита Степанович: [військовик, Герой Рад. Союзу] / К.Д. Хоменко // ЕСУ (Енцикл. Сучас. України). – К., 2001. – Т. 1 : А. – С. 570.

● 70 років від дня народження Володимира Антоновича Стояна (15.09.1945, с. Маньківка Бершад. р-ну), українського вченого у галузі моделювання складних систем, доктора фізико-математичних наук (1999), професора (2000), академіка АН ВШ України (2010). 1963 р. з золотою медаллю закінчив Красносілківську школу Бершадського району. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1969). Закінчив аспірантуру (1971). Протягом 1993-1999 рр. був заступником декана факультету кібернетики КНУ ім. Т.Г.Шевченка. У 1999-2000 рр. – доцент кафедри моделювання складних систем, з 2000 р. – професор цієї ж кафедри. Автор понад 150 наукових праць. Підготував 4 кандидати наук. Відмінник освіти України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових праць «Конструктивна теорія моделювання, аналізу та оптимізації систем з неповними даними та її застосування» (у складі колективу) (2011).

Література:

Погончик, Г.О. Стоян Володимир Антонович / Г.О. Погончик // Бершадщина: з минулого у майбутнє / Г.О. Погончик. – Він-ниця, 2013. – С. 906 : портр. Професор Володимир Стоян // Бершад. край. – 2003. – 3 груд. Професор з Маньківки : [В.А. Стоян] // Панорама. – 2004. – 10 січ. : фото.

17 День народження Михайла Михайловича Коцюбинського (17.09.1864, м. Вінниця – 25.04.1913, м. Чернігів),

українського письменника-класика, громадського діяча. З ініціативи Вінницької письменницької організації в 1981 р. засновано обласну літературну премію ім. М.Коцюбинського, а з 1993 р. вона набула статусу Всеукраїнської. Щорічно у вересні в літературно-меморіальному музеї письменника у Вінниці проводяться Дні М.М.Коцюбинського. Ім’я письменника носять Він-ницький державний педагогічний університет та проспект, на якому встановлено пам’ятник видатному земляку.

Література та інтернет-ресурс:

Друга всеукраїнська наукова конференція «Осінні читання» за темою «Сприйняття сучасниками творчості Михайла Коцюбинського» : [тези та матеріали наук. доп.] / [Музей Михайла Коцюбинського]. – Вінниця, 2011. – 216 с. : іл.

Михайло Коцюбинський і Вінниччина (17.09.1864- 25.04.1913) : 150-річчю від дня народження письменника присвячується : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад.: Г.М. Авраменко, С.Ф. Коваль ; вступ. ст.: Подільське сонце Михайла Коцюбинського / А.М. Подолинний ; Світлий день 17-го вересня / В.Д. Кобець ; ред. С.В. Лавренюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2014. – 140 с. – (Сер. «Наші видатні земляки»). – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2014/Kocybinskij_i_vinniccina.html (дата звернення: 08.11.14), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва).

● 80 років тому (17.09.1935) у Вінницькій області відкрито перший український колгоспний санаторій ім. Г.І.Петровського в с. Печера Шпиківського, нині Тульчинського району, яке колись належало графам Потоцьким.

Література:

Чотири Вінницькі броди : хронік.-докум. колаж : 75-річчю Вінниц. обл. присвяч. / упоряд.: М.Ф. Каменюк, В.С. Скрипник ; Вінниц. обл. держ. адмін. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл. – Зі змісту: [Події 17 верес. 1935 р.]. – С. 27.

18 90 років від дня народження Андрія Сергійовича Сухолітка (18.09.1925, с. Садківці Могилів-Поділ. р-ну – 06.01.2007, там само), педагога, прозаїка, господарника. Учасник Другої світової війни, з якої повернувся інвалідом. Закінчив Чернівецький учительський інститут. Учителював, був директором Могилів-Подільської СШ № 6. Працював головою колгоспу, очолював одне з колгоспних відділень. Друкувався з 1955 р. Писав нариси, оповідання, повісті. Автор книги прози «Батьки і діти» (1992), збірки повістей та оповідань «У небі над Дністром» (1994), «Хліб солдата» (1996).

Література:

Бронницький, В. Слово і діло : [до 80-річчя письм. А. Сухо-літка] / В. Бронницький // Сл. Придністров’я. – 2005. – 17 верес. – С. 6.

Подолинний, А.М. Сухолітко Андрій Сергійович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 332-333.

20 90 років тому народився Михайло Іванович Надутий (20.09.1925, с. Цибулівка Тростянец. р-ну – 27.12.1944, похов. у с-щі Палд, Словаччина), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). З липня 1941 р. по березень 1944 р. перебував на окупованій території. У квітні 1944 р. призваний у Червону Армію. З травня 1944 р. – на фронті. Був сапером, воював на 2-му Українському фронті. Брав участь у Яссько-Кишинівській військовій операції, в боях за звільнення Угорщини в ході Дебреценської і Будапештської операцій. Відзначився в бою при визволенні Чехословаччини 27 грудня 1944 р. Цього ж дня під час бою М.І.Надутий загинув.

Література:

«Так воюют саперы»: Надутый Михаил Иванович // Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винниччины / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 177-178.

● 65 років від дня народження Леоніда Борисовича Кимака (20.09.1950, с. Городище, тепер Рівнен. р-ну Рівнен. обл.), журналіста, літературознавця. Працював у редакціях кількох регіональних газет Вінниччини, на обласному радіо. З 2000 р. завідуючий відділом редакції газети «Вінниччина». Автор багатьох краєзнавчих розвідок, нарисів, рецензій.

Література:

Волошенюк, І. Кимак Леонід Борисович / І. Волошенюк // Вінниччина журналістська : ж-сти нашого краю в засобах мас. інформ. і не тільки… : до 50-річчя утвор. НСЖУ : громад.-попул. довід. / авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 94 : портр.

Два крила Леоніда Кимака : [володарю «Золотої медалі журналістики» – 60!] // Вінниччина. – 2010. – 22 верес. – С. 16 : портр.

21 День народження Петра Івановича Ніщинського (21.09.1832, с. Неменка, нині Іллінец. р-ну – 16.03.1896, с. Ворошилівка, нині Тиврів. р-ну), композитора, поета-перекладача, педагога. Щорічно в Тиврівському районі проводиться районне пісенне свято та раз у два роки проходить обласне мистецьке свято «Пісенні крила сивої зозулі», присвячені пам’яті П.І.Ніщинського.

Література:

П.І. Ніщинський – видатний український композитор, поет-перекладач (21.09.1832-16.03.1896) : (біобібліогр. покажч.) / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Г.М. Авраменко ; передм. «Славетний подолянин Петро Іванович Ніщинський» : А.Ф. Завальнюк, Т.О. Марчук ; ред.: О.Г. Поліщук, М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2012. – 40 с. – (Наші видатні земляки).

● 75 років від дня народження Ольги Федорівни Десяк (21.09.1940, с. Тернівка Крижопіл. р-ну), Героя Соціалістичної Праці (див. розширену довідку в кінці місяця).

22 70 років від дня народження Аркадія Івановича Годлевського (22.09.1945, м. Вінниця), хірурга, кандидата медичних наук (1979), доктора медичних наук (1991), доцента (1992), професора (1993), заслуженого діяча науки і техніки України (2002). Випускник Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова (1969), по закінченні клінічної ординатури якого працював на кафедрі загальної хірургії (1972-1974). Був лікарем-ординатором хірургічного відділення Вінницької обласної лікарні ім. М.І.Пирогова (1974-1982). Надалі він пов’язав з медичним інститутом все своє трудове життя. Автор понад 500 наукових робіт, 2 монографій, багатьох патентів на винаходи, раціоналізаторських пропозицій. Виконав понад 5000 оперативних втручань. Під його керівництвом підготовлено 3 доктори та 12 кандидатів медичних наук. Систематично виступає на телебаченні та радіо, друкується на сторінках міських, обласних та всеукраїнських періодичних видань, здійснюючи значну санітарно-просвітницьку роботу.

Література:

До вершин хірургії : біобібліогр. покажч. до 65-річчя від дня народж. Годлевського Аркадія Івановича / уклад.: Л.В. Сухарєва, Н.М. Кравчук, С.І. Саволюк ; відп. за вип. Л.І. Шпукал ; Наук. б-ка Вінниц. нац. мед. ун-ту ім. М.І. Пирогова. – Вінниця, 2010. – 51 с. : іл. – (Вчені нашого ун-ту).

23 95 років тому (23.09.1920) відкрито Вінницьку філію Всенародної бібліотеки України при ВУАН (1930 р. об’єднано з бібліотекою ім. К.А.Тімірязєва).

Література:

Отамановський, В.Д. Праця та стан Вінницької філії Всенародної бібліотеки України та Кабінету виучування Поділля на 1 травня 1929 року / В.Д. Отамановський // Вісті ВУАН. – 1929. – № 5-6. – С. 126-130.

Грановський, Б.В. Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при УАН (ВУАН): фундація, діяльність, здобутки (1920-1930 рр.) / Б.В. Грановський, Т.Р. Соломонова, М.С. Шлеймович // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація : наук. пр. – 1998. – Вип. 1. – С. 29-38.

Соломонова, Т.Р. Вінницька філія Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) як науковий центр (1920-1930) / Т.Р. Соломонова // Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації : матеріали Всеук. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2007. – С. 164-169.

Соломонова, Т.Р. Становлення Вінницької філії Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) : [історико-бібл. дослідж. книгозбірні Поділля] / Т.Р. Соломонова // Наук. зап. Сер. : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – 2006. – Вип. 10. – С. 252-257.

24 80 років тому (24.09.1935) відкрито Вінницький міський палац піонерів (нині Палац дітей та юнацтва). У новому позашкільному дитячому закладі були створені авіамодельний, драматичний, шахово-шашковий гуртки, радіостудія, ляльковий театр, а також обладнані бібліотека, читальня, кімната для ігор, військова лабораторія, невеликий зоопарк. На 0,5 га землі вирощували цукровий буряк, зернові, овочі, квіти, лікарські рослини. Тоді в гуртках займалося близько 250 дітей. У грудні 1936 р. при Палаці піонерів відкрився дитячий цукровий завод, який виробляв 8 кг цукру щоденно. Під час війни Палац піонерів було зруйновано. Відновив він свою роботу одразу ж після Перемоги, у 1945 р. У 40-50-х рр. в закладі функціонувало три відділи: піонерської та масової роботи, технічний та відділ художнього виховання. Навесні 1947 р. відкрився автомотоклуб, який з 1955 р. почав готувати водіїв автомобілів. 1955 р. Вінницькому палацу піонерів було присвоєно ім’я колишньої його вихованки, Героя Радянського Союзу Л.С.Ратушної. В 1969 р. він отримав нове приміщення. Протягом 60-70-х рр. в Палаці активно працювала дитяча кіностудія, гуртківцями якої було знято більше 30 кінофільмів. Сьогодні Вінницький міський палац дітей та юнацтва ім. Лялі Ратушної здійснює свою роботу за трьома напрямами: навчально-виховна робота в гуртках, секціях та інших дитячих об’єднаннях; інформаційно-методичний; організація масової виховної роботи з учнівською молоддю. В діяльність закладу запроваджено 7 довготермінових освітньо-виховних програм: «Спадщина» (тематична, патріотично-народознавча програма); «Я і моя планета» (еколого-валеологічна тематична освітньо-виховна програма); «Інтелектуальне віче» (пізнавально-інтелектуальна освітня творча програма); «Обдаровані діти» (комплексна освітня програма); «Милосердя» (благодійна виховна програма); «Світанкові зорі» (програма художньо-естетичного виховання); «Канікули» (тематична освітньо-виховна програма).

Література та інтернет-ресурс:

Мусійчук, С. Світлана Мусійчук: «Скільки себе пам’я-таю – мріяла стати вчителькою, як мама» : [бесіда з дир. Вінниц. міськ. Палацу дітей та юнацтва ім. Л. Ратушної] / С. Мусійчук ; запис. О. Шуткевич // Вінниц. газ. – 2012. – 21 груд. – С. 3.

[Нар. худож. колектив України – ансамбль танцю «Радість» Вінниц. міськ. палацу дітей і юнацтва ім. Л. Ратушної зайняв перше місце на двох міжнар. фольклор. фест. в Туреччині] // Місто. – 2014. – 7 трав. – С. 3.

Вінницький міський палац дітей та юнацтва [Електрон-ний ресурс] : [історія закладу] // Вінницький міський палац дітей та юнацтва. – Електрон. текст. дані. – Режим дос-тупу: http://pdu.edu.vn.ua/index.php/history (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

26 185 років тому народився Йосип (Юзеф) Антоній Ролле (26.09.1830, хутір Генріхівка, нині с. Роля неподалік Шаргорода – 21.01.1894, м. Кам’янець-Подільський), польський історик, лікар, письменник-краєзнавець, громадський діяч (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 65 років від дня народження Михайла Васильовича Захаревича (26.09.1950, с. Сосонка Вінниц. р-ну), актора, театрального діяча, педагога, заслуженого працівника культури УРСР (1989), заслуженого діяча мистецтв України (1999), народного артиста України (2004). Закінчив Харківський інститут мистецтв (1972), Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації працівників культури (Москва, 1979). Працював актором Він-ницького театру ляльок (1967-1968). З 1972 р. пов’язав свою долю із запорізькими театрами. Протягом 1992-1994 рр. – директор Київ-ського академічного українського драматичного театру ім. І. Франка, а з 1994 р. – генеральний директор Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка. 1995-2000 рр. – перший заступник міністра культури і мистецтв України. За сумісництвом від 1998 р. – доцент кафедри організації театральної справи Київського університету театру, кіно і телебачення.

Література:

Гайдабура, В.М. Захаревич Михайло Васильович / В.М. Гайдабура // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 366 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 50 років від дня народження Петра Олексійовича Порошенка (26.09.1965, м. Болград Одес. обл.), Президента України, економіста-міжнародника, політика, державного діяча, кандидата економічних наук (2002), заслуженого економіста України.

1982-1989 рр. – Київський університет ім. Т.Г.Шевченка. Факультет міжнародних відносин і міжнародного права, спеціалізація: міжнародні економічні відносини.

1984-1986 – служба в армії.

1989-1992 – аспірант-асистент Кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету ім. Т.Г.Шевченка.

1993-1998 – генеральний директор концерну «Укрпром-інвест».

1998-2002 – народний депутат України ІІІ скликання.

2000-2004 – заступник Голови Ради Національного Банку України.

2002-2005 – народний депутат України IV скликання. Голова Комітету ВРУ з питань бюджету.

У 2002 захистив наукову дисертацію «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні». Кандидат юридичних наук.

8.02.2005-8.09.2005 – Секретар Ради Національної безпеки та оборони України.

2006-2007 – народний депутат України V скликання, Голова Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності.

2009-2010 – міністр закордонних справ України.

2012 – міністр економічного розвитку і торгівлі України.

2012 – народний депутат України VII скликання, співголова Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС.

1998-2003 – член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні.

У 1998 заснував іменний Благодійний фонд, який здійснює благодійні проекти у різних сферах суспільного життя.

2000-2002 – керівник фракції «Солідарність» у ВРУ III скликання.

2007-2012 – Голова Ради НБУ.

25 травня 2014 року на позачергових виборах Президента України був обраний Президентом України.

7 червня 2014 року склав присягу перед українським народом як Глава Держави.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат міжнародної премії імені П.Орлика, нагороджений Орденом «За громадянські заслуги» ступеня Великого Хреста Королівства Іспанії.

Інтернет-ресурс:

Порошенко Петро Олексійович [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/president_biography.html (дата звернення: 10.10.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

27 80 років від дня народження Миколи Мусійовича Гринчука (27.09.1935, с. Свічна Летичів. р-ну Хмельниц. обл. – 10.07.1995, смт Крижопіль), журналіста, прозаїка, перекладача. Навчався у Вінницькому педінституті. Працював відповідальним секретарем газети «Молодий медик» Вінницького мед-інституту, коректором у «Комсомольському племені», власкором «Вінницької правди» в Тульчині, очолював Крижопільську районну організацію Товариства книголюбів. Твори М.Гринчука друкувалися в обласних газетах, республіканських журналах «Віт-чизна», «Ранок», «Україна», «Дніпро», «Жовтень», «Київ», «Піонерія» та ін. Він – співавтор ряду художньо-публіцистичних збірників. У доробку Миколи Мусійовича – художньо-документальні повісті «Комісари Надбужанської республіки», «Біля горна», «Ад’ютант комбрига», «Сім’я крилатих» (остання написана у спів-авторстві з О.Котом). У його літературному записі побачила світ повість Г.Сміщука про батька – Героя Радянського Союзу р. Сміщука («Батькова слава»). Перу М.Гринчука належать поетичні збірки «Шлагбауми долі» (1992), «Грані любові» (1993). А його «Зимова пісенька», музику до якої написав В.Кравчук, вийшла у видавництві «Молодь» 100-тисячним тиражем. Лауреат обласної журналістської премії ім. К.Гришина.

Література:

Ковальський, С. Музою здружені : [про письм.-земляка М. Гринчука] / С. Ковальський // Сіл. новини. – 1995. – 22 лип.

Тимчук, В. Слово про товариша : [М.М. Гринчука] / В. Тим-чук // Вінниц. край. – 2013. – № 1. – С. 137.

28 День народження Олексія Григоровича Луцишина (28.09.1922, с. Крищинці Тульчин. р-ну – 24.11.2001, м. Вінниця), гончара, заслуженого майстра народної творчості України (1988), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва (1992). 24 липня 2005 р. у Вінниці відкрито відділ обласного художнього музею «Музей гончарного мистецтва ім. О.Г.Луцишина», в основі якого – творчий доробок та особисті речі подільського гончара.

Література:

Мельничук, Л. Олексій Луцишин : спомин про Майстра / Л. Мельничук ; Обл. центр нар. творчості. – Вінниця : Кн.-Вега, 2003. – 72 с. : іл.

Добровольська, В.М. Талановитий подільський гончар Олексій Григорович Луцишин : (до 90-річчя від дня народж.) / В.М. Добровольська, Т.Г. Бойчук // Знаменні і пам’ятні дати Він-ниччини 2012 р. : хронол. довід. / уклад. Г.М. Авраменко ; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2011. – С. 164-170.

29 80 років від дня народження Анатолія Церильовича Мархлевського (29.09.1935, м. Вінниця – 20.03.2013, м. Київ), хорового диригента, заслуженого діяча мистецтв України (1979), професора (1991). 1956 р. закінчив з відзнакою Одеське музичне училище, згодом – Одеську державну консерваторію. Під час навчання отримував стипендію ім. М.Д.Леонтовича. 1962 р. повернувся до Вінниці і працював художнім керівником Вінницької обласної філармонії. З вересня цього ж року викладав у Вінницькому музичному училищі – цикл хорових дисциплін і керівництво хором (1962-1970 рр.). Хор під керівництвом А.Ц.Мархлевського користувався незмінним успіхом, був визнаний одним із кращих колективів музучилищ України. В його репертуарі – велика кількість творів українських і зарубіжних композиторів різних стилів і жанрів, а також обробки народних пісень. Йому в цей період аплодували не тільки в містах і селах Вінниччини, але й за її межами. Двічі хор виступав на головній сцені України – сцені Жовтневого палацу. Виступи хору під керівництвом А.Мархлевського – незабутня сторінка високої виконавської майстерності колективу. 1970 р. на запрошення ректора Київського інституту культури, професора А.С.Сокальського Анатолій Церильович працював викладачем хорових дисциплін. 1980 р. – доцент, 1991 р. – професор. Довгий час очолював Академічний хор студентів кафедри академічного хорового мистецтва, який є окрасою та гордістю факультету музичного мистецтва й існує з моменту створення Інституту культури (1968).

Література:

Мархлевський, А.Ц. Практичні поради в хоровому класі / А.Ц. Мархлевський. – К. : Муз. Україна, 1986. – 96 с.

Гордійчук, М. Анатолій Мархлевський / М. Гордійчук // Музика і час / М. Гордійчук. – К., 1984. – С. 270-273

  • 80 років від дня народження Ральфа Церильовича Мархлевського (29.09.1935, м. Вінниця), відомого він-ницького композитора, виконавця, керівника музичної частини Вінницького театру ляльок, заслуженого працівника культури України. Закінчив Київське музичне училище ім. Р.Глієра, згодом – музично-педагогічний факультет Вінницького педагогіч-ного інституту. Творча біографія митця розпочалася у Вінниці 1944 р. 1949 р., ще не маючи спеціальної музичної освіти, він був прийнятий до колективу Вінницької обласної філармонії, де працював акордеоністом, а згодом (1955-1964) – концертмейсте-ром. З того часу пройшли роки активної творчої діяльності ви-конавця, аранжувальника, композитора, вихователя. Найбільше талант Ральфа Мархлевського розкрився в інструментальному ансамблі «Мелодія» Вінницького ЦПКіВ, якому митець віддав багато років свого життя (1964-2008). Він – автор багатьох зна-них вінничанами пісень (понад 100), переважна більшість яких створена у співавторстві з вінницькими авторами. Не лише са-модіяльні, а й професійні колективи та виконавці співають піс-ні Р.Ц.Мархлевського. З 2008 р. працює у Вінницькому акаде-мічному обласному театрі ляльок. Написав музику до понад 20 вистав театру, серед яких – «Гусеня», «Дідусева онучка», «Три міхи хитрощів», «Оленка», «Горіхова лозинка», «Банка меду» та ін. Великий творчий доробок Р.Ц.Мархлевського відзначено численними званнями та нагородами. Він – лауреат обласної комсо-мольської премії ім. М.Трублаїні.

Література:

Васильєва, Л. Маестро : [про музиканта Ральфа Мархлевського] / Л. Васильєва // Вінницький альбом. 1999 : літ.-худож. історико-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 120-122.

30 115 років тому народилася Параска Олексіївна Березовська (30.09.1900, с. Клембівка Ямпіл. р-ну – 26.12.1986, там само), вишивальниця, заслужений майстер народної творчос-ті УРСР (1964). Працювала у клембівській артілі «Жіноча праця» (згодом – Клембівська фабрика художніх виробів, 1925-1964). Роботи майстрині були позначені бездоганністю й витонченістю виконання, продовжували народні традиції вишивки Поділля. Вони зберігаються в Національному музеї українського народ-ного декоративного мистецтва (Київ), Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

Література:

Кара-Васильєва, Т.В. Березовська Параска Олексіїв-на / Т.В. Кара-Васильєва // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 510 : фото.

 

  • 60 років від дня народження Володимира Вален тиновича Карпуші (30.09.1955, м. Ваймар, Німеччина), самобутнього майстра народної творчості. З 1956 р. живе в с. Вінницькі Хутори Вінницького району. Закінчив Київський інститут інже-нерів цивільної авіації. Працював інженером цивільної авіації у Вінницькому аеропорту. Любов до виробів з соломки перейняв від своєї тітки, заслуженого майстра народної творчості Білорусії Надії Іллівни Пантелєєвої (м. Могилів, Білорусь). Соломоплетін-ням займається більше 17 років. Працює керівником гуртка «Со-ломка» Вінницького районного будинку школярів та юнацтва. Майстер полюбляє мініатюри: мереживні тортівниці, фруктів-ниці, хлібниці, плетіння знаків Зодіаку, а також дідухи, ляльки-мотанки, лебеді, півники, кошики, сумки, вази, квіти, капелюхи та ін. Найчастіше В.Карпуша робить вироби із жита, каже, що воно енергетично світле, допомагає від головного болю. У твор-чому доробку майстра більше 300 солом’яних виробів. Має бага-то учнів, серед них його діти – Антоніна і Валентин. Роботи май стра експонувалися на багатьох виставках народного мистецтва у Вінниці, Києві, в багатьох країнах світу: США, Канаді, Німеччи-ні, Франції.

Література:

Волошенюк, Г. Від соломини до цеглини : [про нар. май-стра соломоплетіння В. Карпушу] / Г. Волошенюк // Вінниччи-на. – 2005. – 4 листоп. : фото.

Колыванов, М. Изделия из соломы винничанина приобретают в Европе, США и Канаде : [про творчість В. Карпуші] / М. Колыванов // Вінниц. відом. – 2007. – 21 черв. – С. 7.

Смилянец, А.  Соломенное чудо : [В. Карпуші] / А. Смилянец // Рабоч. газ. – 2008. – 11 нояб. – С. 4.

Десь за обрій котиться день, надходить тихо вечір осінній…

Стоїть замріяно жінка – Мати, Дружина, Бабуся і Героїня.

Іноді задумуєшся над тим, де бере початок ріка людського життя... Людина починається з душевного тепла, чистоти душі, любові до всього, що її оточує. Бере початок від матері-землі.

Тихо струменить з-під гори ледь помітне джерельце, неглибоке, з прозорою водою. Опівдні прийдуть напитися засмаглі хлоп’ята-пастухи. Чи зміліє, чи жебонітиме прохолодою? Побіжить собі яром невеличкою річечкою до більшої, а там – і до Дніпра, а далі – до моря, неспокійного, бурхливого.

Мабуть, саме так почалося життя скромної сільської дівчини Олі: тихо, непомітно, але вилилось у повноводу ріку любові до праці, до землі святої, до людей.

Ольга Федорівна Десяк народилася у 1940 р., 21 вересня, у мальовничому с. Тернівка Крижопільського району.

Росла з батьком та матір’ю. Та біда не запитала, чи чекають, – прийшла і матір забрала. Так прямо з похорону пішла Оля не додому, пішла до тітки, маминої сестри. Важко було, хоч тітка жаліла, але ж це був 1949 рік, недавно закінчилась війна. Та й дядько – фронтовик поранений...

П’ятнадцятирічною пішла Оля в ланку: треба ж якось жити. Тягнула рядки буряків нарівні з дорослими жінками. Побачили, з яким завзяттям бралася до роботи – незабаром і ланковою обрали.

Молода ще, шістнадцять минуло, а тут сватається сільський хлопець. Боялася і подумати про заміжжя. А тітка: «Іди, Олю, він із хазяїв, а ти беззахисна...». Довелось іти. От тобі й надівувалась... У сімнадцять років уже й Васю народила, першого синочка. А коли виповнилося дев’ятнадцять, появився Володя, другий син.

Ще б, як кажуть, до клубу з подругами бігати та на зорі задивлятися...

Не до того було – діти, сім’я, робота – турбота. А як-небудь не вміла і не хотіла.

Трудилась, старалась, ще ж і ланкова. Спочатку буряки вирощували, а потім – кукурудзу. Урожай зібрали гарний – і славу заслужили. Прийшла шана і визнання: ланковій присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. І засяяла на грудях Золота Зірка. А Ользі Федорівні лише двадцять шість років! (1966).

Щоб відчути смак води, треба її напитися. Щоб оцінити людину, треба її пізнати.

Ольга Федорівна – це втілення великої народної мудрості, що йде з глибини землі, із самого її серця. Завжди поважна, вдумлива, врівноважена, чуйна і уважна. Що слово – то думка, що думка – то правда.

Чи порада, чи підтримка, чи просто теплий погляд жінки – усе вагоме, усе варте уваги. Дивишся на промінчики її очей і переконуєшся – вони сонячні, теплі, лагідні. Та й десь у глибині відчувається і далекий тихий смуток – життя не було медом.

Була праця, і була пісня... Вранці, коли ще трави вмиваються росами, враз злинає над селом пісня, голосна та гарна-гарна. «Що це? – дивувались тернівчани. – Із самого ранку пісні?».

Так було завжди, коли в ланці мали іменинницю. Вітали гуртом, бажали кожна своє, а всі разом дарували пісню. А «підголосником», як завше, виводила ланкова.

Її голос і зараз не втратив отієї дзвінкості, глибинної народної мелодійності, душевності. Відродила свій співучий колектив, запросила ще й вокальний ансамбль – і знову полилися пісні: то мелодійні, широкі, як душа українця, то веселі та жартівливі.

Живе в селі жінка-трудівниця, знана всіма, шаною і повагою односельчан зігріта, вдячністю обдарована. На честь Ольги Федорівни в місцевій школі відбулося свято «Пісня і праця – великі дві сили». Усі прийшли, щоб вшанувати жінку праці. А вона, усміхнена, привітна, щаслива, приймала слова вітань, «купалась» в атмосфері тепла, радості і щедрого аромату хризантем.

О.І.Гнатенко

Література

Десяк, О. Було не легко : [розповідь Героя Соц. Праці О.Ф. Десяк про свій життєв. шлях] / О. Десяк // Хлібороб. – 1966. – № 9. – С. 29.

Брендуляк, В. Все, як один день… : [про О.Ф. Десяк] / В. Брендуляк // Вінниччина. – 2009. – 1 верес. – С. 2.

Гнатенко, О. Для Вас… : [вірш про О.Ф. Десяк] / О. Гнатенко // Сіл. новини. – 2012. – 25 груд. – С. 3.

Гончарук, К. Кавалер трьох орденів / К. Гончарук // Сіл. новини. – 2005. – 20 верес.

Коваль, О. Земля з твоїм життям заручена / О. Коваль // Сіл. новини. – 2005. – 8 жовт.

Трошкова, А. Золота слава Ольги Десяк навчила її терпінню / А. Трошкова // Вінниччина. – 2010. – 17 верес. – С. 10.

Їх робота для радості і радує : [про присвоєння колективу хор-ланки Героя Соц. Праці О.Ф. Десяк звання «Народний»] // Сіл. новини. – 2010. – 14 груд. – С. 1.

Юзеф Антоній Аполлінарій (Йосип Йосипович) Роллє (1830-1894) – відомий дослідник і популяризатор польської й української історії, археограф і письменник, доктор медицини – лікар-невропатолог, відомий більше під псевдонімом «Dr Antoni J.».

Він народився в 1830 р. на хуторі Генрихівка (тепер селище Роля Шаргородського району Вінницької області) в сім’ї француза-емігранта й вірменки. Дитинство і юність майбутнього історика пройшли на Поділлі. Навчався у Вінницькій та Немирівській гімназіях, закінчив медичний факультет Київського університету (1850-1855). Після дворічного перебування в Німеччині та Франції, де написав докторську дисертацію з медицини, Ю.Роллє повернувся в Україну і назавжди пов’язав своє життя й діяльність з Поділлям. Тут у 1855-1860 рр. займався медичною практикою – спочатку на Могилів-Подільщині, а потім переїхав до Кам’янця-Подільського. Як науковець і практик в галузі медицини, він отримав визнання європейських наукових шкіл: у 1863 р. Роллє було обрано член-кореспондентом Польської академії наук у Кракові, він був почесним членом лікарських товариств Києва, Вільнюса, Варшави, Познані та Парижа. Маючи природне зацікавлення старовиною, все життя «роздвоювався» між медициною, що давала змогу заробляти на хліб, та історією, вивченням якої гамував духовну спрагу. Біографічні матеріали і творчий доробок подолянина свідчать, що в обох галузях він досяг чудових результатів. Дослідник створив понад 20 праць з медицини. Був надзвичайно шанованим лікарем серед місцевого населення та одним із організаторів першого на південному заході Російської імперії Подільського товариства лікарів. За його ініціативи було створено безкоштовну лікарню для бідних, віспощепильний інститут, курси «повивальних бабок».

Та ще більшого визнання він здобув як історик, крає-знавець і етнограф, а також як письменник, журналіст і просвітянин. Часто друкувався в різних наукових виданнях, активно співпрацював із тогочасною пресою, писав, публікував і популяризував свої книги. Широковідомі, зокрема, його тритомник «Zameczki Podolskie na kresach multańskich» (3 т., Варшава, 1880) та дев’ятисерійні «Sylwetki historyczne» (1876-1893), що містили численні статті та нариси з історії Правобережної України XVI-XIX ст., здебільшого оперті на архівні матеріали, зокрема з приватно-панських архівів. Цікавими були його дописи в пресу, в яких жваво пульсувало майстерно відображене журналістом суспільно-громадське життя Поділля й Волині, з усіма його гараздами й клопотами, з урахуванням навіть кліматичних колізій.

Доктор Роллє був одним із засновників і провідних діячів історичного краєзнавства не тільки Поділля, а й усієї України і її околиць. Він мав тісні наукові зв’язки з вченими-істориками В.Б.Антоновичем, О.Я.Єфименко, П.М.Батюшковим, П.І.Бартєнєвим, О.Яблоновським, К.Пулаським, К.Ліске, з поділлєзнавцями М.І.Яворовським, Ю.Й.Сіцінським, В.К.Гульдма-ном тощо.

Помер вчений 21 січня 1894 р. Час не зберіг для нащадків могилу визначного дослідника і великого ентузіаста. Залишилась лише плита в стіні кам’янецького кафедрального костьолу з написом польською мовою: «Син цієї землі минуле її любив, вивчав та узагальнював, а скарби її учив поважати». А в некролозі вченого відомий український історик В.Б.Антонович зазначив: «Як історик, він опрацював багаточисельні епізоди минулого і скористався для вивчення їх архівними приватними матеріалами, котрі без його участі не знайшли б ще довго свого наукового використання. Але набагато більше значення має д-р Антоній як популяризатор: його монографії, написані легко і привабливо, ознайомили польське суспільство з історією Південно-Західного краю і примусили його відмовитись від багатьох упереджених думок, тенденційних уявлень».

Постать ученого та його наукова спадщина й сьогодні є об’єктом дослідження. Подільський історик С.Е.Баженова, дослідивши біографічний та творчий шлях Ю.Роллє, підготувала книгу «Юзеф Антоній Ролле: життя, діяльність, творчість» (Кам’янець-Подільський, 2002). У ній аналізуються основні етапи громадсько-політичного життя та творчості науковця, складна еволюція його історичних поглядів як діяча «української школи» в польській літературі, його конкретний науковий внесок в історію, краєзнавство, археографію, генеалогію, статистику, топографію, соціальну гігієну, історію медицини, публіцистику Правобережної України.

Т.Р.Кароєва

Література

Баженов, Л.В. Становлення й розвиток науково-краєзнавчих осередків і товариств та історичної регіоналістики у Кам’янці-Подільському (сер. ХІХ – поч. ХХ ст.) : [про дослідників поділ. краю, в т.ч. Й.Й. Роллє] / Л.В. Баженов // Alma mater подільського краєзнавства. – Кам’янець-Поділ., 2005. – С. 18-66.

Баженова, С.Е. В. Гурський, Ю. Крашевський, Ю. Роллє:

перехрестя доріг / С.Е. Баженова // Друга Могилів-Подільська

конференція. – Могилів-Поділ. ; Кам’янець-Поділ., 2006. – С. 222-224.

Нагребецький, А. Загадковий «лікар Антоній-1» / А. Наг-ребецький // Пульсуючі джерела. – 2009. – 24 січ. – С. 1.

Олійник, І. Юзеф Антоній (Йосип Йосипович) Роллє як етнограф Поділля : [уродж. с. Генріхівка, нині с. Роля Шаргород. р-ну] / І. Олійник // Народна культура Поділля в контексті національного виховання : зб. наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2004. – С. 322-335.

Син своєї землі.: [А. Роллє] // Шаргородщина. – 2014. – 17 січ. – С. 5. – (Іст. постаті Шаргородщини).

Йосип Роллє // Академіки та члени-кореспонденти Украї-ни ; Вибрані фундаментальні наукові праці. – Вінниця ; Хмельницький, 2001. – Розд. 1 : Академіки та члени-кореспонденти України. – С. 10-11 : фото.

Гальчак, С. Роллє Йосип Йосипович (Антоній-Йосип) / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – 2-ге вид., доп. – Вінниця, 2013. – С. 741-742.

5 85 років від дня народження Валерія Федоровича Зелінського (05.10.1930, м. Вапнярка, нині смт Томашпіл. р-ну – 17.03.1997, м. Київ), українського художника-графіка, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1977), члена СЖ УРСР (1958), СХ УРСР (1959). По закінченні Київського художнього інституту (1957) працював у журналі «Перець», з 1976 р. був його головним художником. Працював у галузі книжкової та сатиричної графіки.

Література:

Лабінський, М.Г. Зелінський Валерій Федорович / М.Г. Лабінський // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 517 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 110 років від дня народження Самуїла Ісааковича Рабіна (05.10.1905, м. Вінниця – 1982), вінницького архітектора (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 75 років від дня народження Володимира Омеляновича Забаштанського (05.10.1940, смт Браїлів Жмерин. р-ну – 02.12.2001, м. Київ), поета, перекладача, громадського діяча, лауреата премії ім. М.Островського (1974), Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка (1986), міжнародної премії фундації Антоновичів (США, 1997), літературної премії ім. В. Свід-зинського (2001, посмертно) (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 65 років від дня народження Федора Івановича Ущаповського (05.10.1950, с. Миролюбівка Піщан. р-ну), художника, композитора, краєзнавця, заслуженого працівника культури України (1992). Любов до музики і малювання в нього проявилася ще зі шкільних років. Відтоді ці дві музи – музика і живопис – у житті Федора Івановича крокують поруч: займаючись професійно музикою під час навчання в Тульчинському училищі культури, одночасно набував і фаху художника – за декорації до постановки п’єси отримав відмінну оцінку. За направленням працював у Піщанському районному будинку культури, де організував вокально-інструментальний ансамбль «Лаври» та самодіяльний хор «Діброва». Під його керівництвом ці колективи стали лауреатами всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Починаючи з 1970 р. постійно брав участь в обласних виставках образотворчого мистецтва, мав персональні виставки. За багаторічне співробітництво між сусідніми районами двох республік (Піщанський і Кам’янський) у галузі культури Ф.І.Ущаповському присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв Придністров’я» (2007). Картини художника зберігаються в приватних колекціях в Україні та за кордоном: у Канаді, Польщі, Придністров’ї, Швейцарії, Росії. Поряд із творчою роботою Федір Іванович активно займається і громадською діяльністю: він – голова Піщанського районного відділення Товариства зв’язків з українцями за межа-ми України «Україна – Світ».

Література та інтернет-ресурс:

Долинська, О. Не всиха душі криниця : [про творч. шлях худож. і комп. Ф. Ущаповського] / О. Долинська // Піщан. віс-ті. – 2010. – 25 верес.

Виставка у Вінниці : [у Вінниц. обл. худож. музеї відбулася презентація худож. вист. заслуж. працівника культури України Ф. Ущаповського] // Піщан. вісті. – 2013. – 12 жовт.

Піхачек, М. Маестро, художник, творець : [Ф. Ущаповський] / М. Піхачек // Піщан. вісті. – 2011. – 8 січ. – С. 4 : фото.

[Ущаповський Федір Іванович] [Електронний ресурс] : [біографія] – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://ridnemisto.jimdo.com/jimdo-как-это-все-работает/ф-ущаповський/ (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

6 90 років від дня народження Івана Івановича Бобрика (06.10.1925, с. Митки, нині Бар. р-ну – 14.06.2011), лікаря-анатома, доктора медичних наук (1976), професора Київського національного медичного університету ім. О.О.Богомоль-ця (1978). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1986), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1989), член-кореспондент АПНУ (1995). Учасник Великої Вітчизняної війни. З відзнакою закінчив Київський медичний інститут (1955), в якому працював з 1960 р. (професор, декан, завідувач кафедри анатомії людини). Автор понад 330 наукових робіт, в т.ч. 17 монографій та підручників.

Література:

Бобрик Іван Іванович // Імена України 2007 : біогр. енцикл. слов. / Ін-т гуманітар. досліджень АН України ; уклад.: Л.Г. Андрієнко, С.А. Бакута, І.Д. Зосимович [та ін.]. – К., 2007. – С. 52 : фото.

Пикалюк, В.С. Бобрик Іван Іванович / В.С. Пикалюк // Професори-морфологи України : довідник / В.С. Пикалюк, А.А. Бабанін, В.В. Кісельов. – Сімф., 2010. – С. 12 : фото.

Пам’яті Бобрика Івана Івановича (1925-2011) // Клініч. анатомія та оператив. хірургія. – 2011. – Т. 10, № 3. – С. 76-77.

● 55 років тому (06.10.1960) у Вінниці відкрито дитячу художню школу. Засновником школи та першим директором був художник-графік Я.Остапов, далі заклад очолювали: Ю.Л.Рожньов, П.К.Стрибков, С.А.Довгань, нині – Н.А.Стафійчук. У школі навчається 220 учнів, якими опікується 18 викладачів, майже всі з вищою освітою. При школі створено відділення на засадах самоокупності, до структури якого входять групи для дітей: підготовчі, раннього художньо-естетичного розвитку, комп’ютерної графіки та групи за напрямками декоративно-прикладного мистецтва. Працюють також групи для дорослих: вечірня художня студія, комп’ютерний дизайн та графіка, групи за напрямками декоративно-прикладного мистецтва.

Крім освітянської роботи, педагогічний та учнівський колективи ВДХШ беруть активну участь у культурно-мистецькому житті міста. Це організація тематичних та персональних виставок учнів, випускників та викладачів школи, участь у художніх конкурсах, фестивалях та проектах на міжнародному, всеукраїнському, обласному рівнях та участь у загальноміських святах і заходах.

Інтернет-ресурс:

Вінницька дитяча художня школа [Електронний ресурс] // Вінницька дитяча художня школа. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу:    http://tutvse.com.ua/ua/vn/company/?i= 5979  (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

7 140 років від дня народження Людвіга Івановича Малиновського (07.10.1875, м. Кам’янець-Поділь-ський – 23.05.1917, м. Вінниця, похов. біля ВОКЛ ім. М.І.Пирого-ва), визначного хірурга, земського лікаря, організатора лікарської справи. Навчався на медичному факультеті Московського, згодом Юр’ївського університетів. 1903 р. повернувся на Поділля і деякий час працював завідувачем лікарні в містечку Дунаївці (нині місто Хмельниц. обл.) та дільничним лікарем Ушицького повіту Подільської губернії. За іншими джерелами – після закінчення університету працював на Поділлі впродовж року, після чого – ординатором в клініці Дерптського університету. У 1905 р. його запросили очолити щойно відкриту земську лікарню Він-ницького повіту. В роки Першої світової війни був головним лікарем і провідним хірургом найпотужнішого у Вінниці госпіталю і залишався старшим (головним) лікарем повітової земської лікарні. Для госпітальних потреб влаштував у Вінниці курси сестер милосердя і написав для курсисток спеціальний підручник. У 1912 р. вивчав передовий досвід організації лікарської справи в Німеччині та Австрії. Рівень хірургічної допомоги, яку надавав Л.І.Малиновський, відповідав найвищим світовим стандартам. Хірург широкого профілю, він проводив складні операції майже на всіх органах, особливої уваги надаючи лікуванню органів черевної порожнини. Сприяв санітарному просвітництву. Пропагував необхідність зміцнення й розширення лікарської мережі, ініціював створення у Вінницькій земській лікарні безкоштовної амбулаторії. Один із ініціаторів створення Вінницької лікарні ім. М.І.Пирогова (нині ВОКЛ ім. М.І.Пирогова). Був членом Вінницького медичного товариства. Автор близько 25 наукових праць з питань хірургії. Його зауваження щодо підготовки до операцій та обробки ран, які викладено в монографії «Догми асептики, підготовка операцій і лікування ран» (1916), не втратили свого значення і в наш час. У Вінниці іменем Малиновського названо бібліотеку ВОКЛ ім. М.І.Пирогова та одну з вулиць міста. У 2008 р. на кутовому будинку на розі вулиць Пирогова і Малиновського встановлено меморіальну дошку пам’яті хірурга.

Література:

Малиновський Людвіг Іванович // Медицина в Україні : біобібліогр. слов. / Нац. наук. мед. б-ка України ; авт.-упоряд. С.М. Булах [та ін.]. – К., 2012. – Вип. 2 : Друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Літери Л-С. – С. 53-54. – Бібліогр. в кінці ст.

Маєвська, Л.В. Дещо з матеріалів історії медицини Поділ-ля (з фондів наук. б-ки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) / Л.В. Маєвська // Роль краєзнавства у соціально-економічному і культурному розвитку регіону : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10-12 жовт. 2012 р. – Вінниця, 2013. – С. 61-63. – Зі змісту: [Про Л.В. Малиновського.]. – С. 62.

8 160 років від дня народження Льва Григоровича Дейча (08.10.1855, м. Тульчин – 04.08.1941, м. Москва), учасника революційного руху, громадсько-політичного діяча, публіциста, перекладача, журналіста. Навчався в київських гімназіях. З 1878 р. – в першій еміграції. Засновник і редактор Женевського журналу «На батьківщині». Один із засновників групи «Звільнення праці». У 1884 р. заарештований у Німеччині та виданий російському уряду. На засланні в Благовєщенську (нині РФ) редагував газету «Амурський край». 1901 р. втік із заслання, через Японію і США приїхав до Західної Європи. 1905 р. нелегально повернувся в Росію, 1906 р. – заарештований. Того ж року втік із заслання в Єнісейську за кордон. 1917 р. повернувся до Росії, в 1918-1921 рр. – науковий співробітник Історико-революційного архіву. Автор спогадів про Г.Плеханова, В.Засулич, М.Кибальчича, М.Драгоманова та ін.

Література:

Подолинний, А.М. Дейч Лев Григорович / А.М. Подолинний // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 302-303 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

● 130 років від дня народження Володимира Юхимовича (Євтимовича) Свідзинського (08.10.1885, с. Маянів, нині Тиврів. р-ну – 1941, м. Харків), українського поета, перекладача, літературознавця, етнографа (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 125 років від дня народження Михайла Івановича Кутинського (08.10.1890, с. Зарубинці Черкас. обл. – 10.01.1974, м. Москва, похов. у Києві), педагога, письменника, краєзнавця. Навчався (1900-1904) і працював (1909-1915) у м. Липовець, нині смт. Двічі репресований: 1936, 1949 рр. Підготував до видання книгу «Некрополь України: довідник про місця поховання або смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності», яка протягом 1990-2008 рр. друкувалася в журналі «Дніпро».

Література:

Подолинний, А.М. Кутинський Михайло Іванович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 183-184.

Речмедін, А. Породило Поділля – Полюбила Москва : він-ничани в столиці РФ / А. Речмедін // Вінниц. край. – 2012. – № 2. – С. 151-153.

9 130 років від дня народження В’ячеслава Івановича Мерзлякова (09.10.1885, м. Перм – 16.04.1974, м. Вінниця), українського співака, музикознавця, педагога, громадського діяча, заслуженого вчителя України (1960). Значну частину свого життя він провів у Вінниці, активно працював в обласному Будинку народної творчості, музичних закладах міста.

Література:

Семенко, Л.І. Активісти подільських філій МТЛ : [біогр. актив. діячів Муз. т-ва ім. М. Леонтовича, показано їхню діяльн. на теренах Вінниччини] / Л.І. Семенко // Їх поєднала пісня Леонтовича... : нариси з іст. муз. життя в Україні 1910-1930 рр. / Л.І. Семенко. – Вінниця, 2007. – С. 43-69.

● 50 років від дня народження Сергія Олексійовича Карпенка (09.10.1965, м. Козятин), майстра різьблення по дереву, заслуженого художника України (2009), члена НСМНМУ (2004). Закінчив Київський інститут фізичної культури (1993). Різьбленню навчався самотужки. Вчителював. Створює великоформатні багатофігурні барельєфи та композиції на релігійну, історичну, міфологічну тематику. Учасник міських, всеукраїнських, зарубіжних художніх виставок від 1997 р. та персональних – Київ, Вінниця. Окремі роботи зберігаються в Музеї Михайлівського Золотоверхого собору (Київ), Музеї історії міста Козятин.

Література:

Панчук, Ф.В. Карпенко Сергій Олексійович / Ф.В. Панчук // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 383 : портр., іл. – Бібліогр. в кінці ст.

12 60 років від дня народження Григорія Олексійовича Погончика (12.10.1955, с. Баланівка Бершад. р-ну), педагога, журналіста, краєзнавця, члена НСЖУ. Після закінчення Він-ницького педагогічного інституту (історичний факультет) розпочав педагогічну діяльність спочатку вчителем П’ятківської СШ, далі був директором школи в с. Михайлівка, згодом – у с. Війтівці, де доклав чимало зусиль для спорудження нового приміщення школи. Нині очолює педагогічний колектив Бершадської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Відмінник освіти. Неодноразово обирався сільським і міським депутатом, депутатом Бершадської районної ради. Активно захоплюється краєзнавством. Григорій Олексійович відзначений різними нагородами, в тому числі й Міністерства освіти та науки. Став переможцем Шостого міжнародного конкурсу «Голодомор – Холокост: уроки толерантності». Він – лауреат районної журналістської премії ім. В.Думанського, обласної – «Золоте перо» (2013). Автор книг: «Любов душі моєї – Баланівка» (2010), «Дорога до храму» (2011), «Село в краю Бершадськім...» (2012), «Шкільна родина» (2012), «Голодомор 1932-1933 рр. на Бершадщині (спогади очевидців)» (2013), «Бершадщина: з минулого – у майбутнє» (2013). У співавторстві з І.Кацапом видав книгу «Кровоточащая рана: Холокост в Транснистрии 1941-1944 гг.» (2014).

Література:

У творчого вчителя – талановиті учні : [про Г. Погончика] // Бершад. край. – 2007. – 9 черв.

Вербецький, В. Дослідник голодомору і голокосту : [про дир. Бершад. ЗОШ № 1 Г.О. Погончика, дослідника Голокосту на Бершадщині] / В. Вербецький // Бершад. край. – 2008. – 8 жовт.

Шевчук, Ф. «Джерело знань» : [про вихід у світ нової кн. Г. Погончика «Джерело знань»] / Ф. Шевчук // Бершад. край. – 2013. – 22 листоп.

Шевчук, Ф.Х. Погончик Григорій Олексійович / Ф.Х. Шевчук // Погончик, Г.О. Бершадщина : з минулого – у майбутнє / Г. Погончик. – Вінниця, 2013. – С. 939.

13 90 років від дня народження Йосипа Васильовича Гурика (13.10.1925, с. Махаринці Козятин. р-ну – 13.12.2013, там само), Героя Соціалістичної Праці. Учасник Великої Вітчизняної війни. Звільняв Румунію, Чехію, Угорщину та Австрію. Воював Й.В.Гурик і на Далекому Сході проти японських мілітаристів. Повернувшись до мирної праці, закінчив сільськогосподарський технікум, потім працював механіком-контролером і керуючим Самгородоцькою машинно-тракторною станцією. Незабаром його направили у найвідсталіший на той час Махаринецький колгосп ім. Леніна. З роками господарство міцно стало на ноги. За рахунок колгоспу в селі споруджено двоповерхову школу, медпункт, розширено приміщення клубу, впорядковано вулиці та дороги. До бойових і трудових нагород керівника додався Орден Жовтневої революції. За найвищі результати господарювання в 1974 р. Й.В.Гурик був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

Література:

Литвинов, В. Згадаймо школу Героїв! : [про Й.В. Гурика – колиш. голову правління Махаринец. колгоспу, нині СВК «Махаринецьке» с. Махаринці Козятин. р-ну] / В. Литвинов // Сіл. вісті Вінниччини. – 2004. – 17 січ. : фото.

Зарицький, П. Герой усіх фронтів : [про Героя Соц. Праці Й.В. Гурика з с. Махаринці] / П. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2011. – 5 трав. – С. 7.

Лугова, Г. Турбота по-козятинськи: як у нас Героїв проводжають : [про Й.В. Гурика – Героя Соц. Праці із с. Махаринці Козятин. р-ну] / Г. Лугова // RIA Козятин. – 2014. – 23 січ. – С. 4.

● 55 років від дня народження Катерини Іванівни Андроник (13.10.1960, с. Ставки, нині Бершад. р-ну), журналістки, поетеси. 1985 р. закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працювала в районній газеті «Чорноморець» (Скадовськ, Херсонщина), викладала іноземну мову в школі. Нині – на журналістській роботі в редакції районної газети «Бершадський край». Поезією захопилася ще в шкільні роки. Друкується в різних періодичних виданнях. Перша збірка віршів «Калина над Бугом» (1995). Її лірика переважно медитативна, відзначається щирістю, глибиною почуттів, образною мовою. Провідні мотиви творів – любов до України, природи, утвердження краси рідного слова, духовного багатства народу.

Література:

Павлов, В. Літературний зорепад : [про письм., вихідців з Бершад. р-ну та їх творчість] // Сузір’я бершадських талантів : літ.-мистец. альм. / авт.-упоряд. П.В. Маніленко. – Вінниця, 2013. – С. 213-312 : іл.

15 155 років від дня народження Софії Віталіївни Тобілевич (15.10.1860, с. Новоселиця, нині Жмерин. р-ну – 07.10.1953, м. Київ), української актриси, фольклористки, письменниці. Працювала в трупах М.Старицького, П.Саксаганського та М.Садовського, в Київському українському драматичному театрі ім. І.Франка. Залишила цінні спогади про історію українського театру. У 1922-1923 рр. мешкала в Погребищі, де очолила аматорський театральний колектив. У с. Плисків (нині Погребищ. р-ну) записала понад 300 пісень та інших фольклорних творів, виданих у Кракові під назвою «Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту» (1884).

Література:

Бондарчук, М. Щедрий талант : [С.В. Тобілевич – укр. письм., співачки, фольклористки] / М. Бондарчук // Вінниччина. – 2005. – 14 жовт.

Подолинний, А.М. Тобілевич Софія Віталіївна: [біогр. довід.] / А.М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А.М. Подолинний, Т.О. Цвігун. – Вінниця, 2004. – С. 80 : фото.

Тобілевич Софія Віталіївна // Видатні особистості Він-ниччини: в рамках проекту «Українці в світі» : [буклет] / авт. кол.: К. Висоцька, Л. Гальчевська, Т. Журунова та ін. – Вінниця, 2009.

18 90 років від дня народження Петра Микитовича Мороза (18.10.1925, с. Білоусівка, нині Тульчин. р-ну – 09.07.2013), українського художника-графіка, члена НСХУ (1991). Учасник ВВВ. Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б.Грекова (1952), Львівський поліграфічний інститут ім. І.Федорова (1965). Був учасником обласних та республіканських виставок з 1979 р. Працював в галузі графіки, переважно в техніці ліногравюри, а також акварелі, пастелі, гуаші, олійного живопису. Персональні виставки митця були у виставкових залах м. Вінниця (1975, 1995, 2000, 2002, 2004, 2005 рр.). Твори художника зберігаються в багатьох музеях України та Польщі, у приватних колекціях. Удостоєний урядових відзнак. 2001 р. став лауреатом Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня».

Література та інтернет-ресурс:

Машевцев, А. Ювілейна виставка митця [Петра Микитовича Мороза] / А. Машевцев // Громада і закон. – 2007. – 7 груд. – С. 8.

Орлик, А. Художня подорож по Святих місцях : [про творчість вінниц. худож. П. Мороза] / А. Орлик // 20 хвилин. – 2007. – 11 серп. – С. 20.

Мороз Петро Микитович [Електронний ресурс] : [кор. біо-гр.] // Національна спілка художників України (НСХУ). – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vinspilka.vn.ua/index.php/artists/37-moroz (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

19 145 років від дня народження Хоми Михайловича Коцюбинського (19.10.1870, м. Вінниця – 01.05.1956, м. Чернігів), музейного працівника, громадського діяча, брата письменника Михайла Коцюбинського, засновника і першого директора Вінницького та Чернігівського літературно-меморіальних музеїв М.М.Коцюбинського. 1925-1934 рр. мешкав у Вінниці. Автор спогадів про М.М.Коцюбинського.

Література:

Гальчак, С.Д. Краєзнавці Східного Поділля / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. / С. Д. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 423-755. – Бібліогр. в кінці ст.

Рабенчук, В. Брат Михайла Коцюбинського «вірний» Хома / В. Рабенчук // Тінь перста вказівного, або Дожити б до Івана Купала : худож. проза. Публіц. / В. Рабенчук. – Вінниця, 2006. – С. 291-294.

Подолинний, А.М. Коцюбинський Хома Михайлович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 169-170.

● 75 років від дня відкриття (19.10.1940) Вінницького ремісничого училища № 1. Переживши багато реорганізацій, навчальний заклад з 2004 р. отримав статус Вінницького професійного машинобудівного ліцею. Створений у листопаді 2009 р. Державний навчальний заклад «Центр професійно-технічної освіти торгівлі та харчових технологій» (ДНЗ «ЦПТО торгівлі та харчових технологій») є правонаступником Вінницького професійного машинобудівного ліцею та Вінницького професійного кулінарного ліцею, історія якого розпочалася у 1944 р. 50 педпрацівників забезпечують високоякісну підготовку молодих кадрів для торгівлі, підприємств сучасного ресторанного господарства та машинобудівної галузі: кухар; кондитер; офіціант; бармен-офіціант; продавець продовольчих товарів; слюсар-ремонтник; токар; слюсар з ремонту автомобілів; оператор комп’ютерного набору; обліковець з реєстрації бухгалтерських даних; касир на підприємстві, в установі, організації. Виробниче навчання та виробнича практика відбувається на діючих підприємствах міста, що дає можливість учням безпосередньо брати участь у виробничих процесах та обслуговуванні відвідувачів.

Література та інтернет-ресурс:

З центру Вінниці на хутір Шевченка : [Центр проф.-техн. освіти торгівлі та харчов. технологій готує спеціалістів робітн. професій] // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2010. – 15 верес. – С. 8.

Історичні відомості про наш навчальний заклад [Електрон-ний ресурс] // Центр професійно-технфчної освіти торгівлі та харчових технологій : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://cptotxt.vin.ua/restoran/inf.html  (дата звернення: 08.06.14), вільний. – Назва з титул. екрана.

22 180 років з дня загибелі Устима Кармалюка (Кармелюка) (1787-22.10.1835), українського народного героя, керівника боротьби селян Поділля проти кріпацтва.

Література:

Антонюк, О. Устим Кармалюк – легендарний бунтар Подільського краю / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього: із історії м. Жмеринка / О. Антонюк. – Вінниця, 2013. – С. 180-182 : фото.

Бурбан, В. «Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте...» / В. Бурбан // Сіл. вісті. – 2007. – 3 квіт. – С. 2.

Бережной, В. Криминальный талант Устима Кармалюка / В. Бережной // Здоров’я. Події. Час. – 2007. – 2 трав. – С. 5.

Трембіцький, А.А. «Славний лицар Поділля» : [Устим Кармелюк] / А.А. Трембіцький // Четверта Могилів-Поділ. наук.-краєзн. конф. (28-29 верес. 2012 р.). – Кам’янець-Поділ., 2012. – С. 268-271. – Бібліогр. в кінці ст.

Устим Кармелюк – вечный беглец и борец за справедливость // Новини Вінниччини. – 2010. – 15 верес. – С. 14-15.

24 105 років від дня народження Івана Никифоровича Бойка (24.10.1910, с. Жорнище Іллінец. р-ну – 12.05.1975), військовика, двічі Героя Радянського Союзу (січень, квітень 1944). 1929 р. закінчив Вінницький медичний технікум, працював фельдшером. 1930 р. призваний у Червону Армію. 1936 р. закінчив Ульяновську бронетанкову школу. 1939 р. брав участь у боях з японськими агресорами на Халхін-Голі. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1941 р. Пройшов шлях від заступника командира танкового батальйону до командира танкової бригади. Визволяв від ворога рідне Поділля. Відзначився 28 грудня 1943 р. у боях за визволення залізничної ст. Козятин, за що був уперше удостоєний звання Героя Радянського Союзу (січень 1944 р.), та під час форсування рік Дністер і Прут у боях за м. Чернівці. І.Н.Бойко – учасник Берлінської наступальної операції. По війні закінчив академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ (1948). Продовжував службу на посаді заступника командира корпусу (1952-1956). З 1956 р. звільнився в запас. Жив і працював у Києві. Відзначений багатьма орденами і медалями. На батьківщині прославленого танкіста встановлено бронзовий бюст Героя, в м. Козятин його ім’я носить одна з вулиць.

Література:

Батченко, В. Уроки легендарного комбрига : [розповідь про двічі Героя Рад. Союзу І.Н. Бойка] / В. Батченко // Вінниц. газ. – 2012. – 8 трав. – С. 4.

Бойко, І. Перша Зірка Героя – за Козятин, друга – за Чернівці : [про танкіста Івана Бойка] / І. Бойко ; бесідував М. Кавун // Вінниччина. – 2010. – 24 листоп. – С. 11 : портр.

Легендарний танкіст : 100 р. від дня народж. (24.Х.1910-12.V.1975) Бойка Івана Никифоровича, двічі Героя Радянського Союзу : біобібліогр. дайджест / Центр. б-ка Іллінец. райради ; ред. Т.Г. Токайчук ; підгот. О.В. Романова. – Іллінці, 2010. – 12 с. : іл., портр. – Бібліогр.

Подільський, Е. Поїзди поступилися танкам : [про двічі Героя Рад. Союзу І.Бойка, в т.ч. про його участь у боях за Козятин] / Е. Подільський // Вінниц. газ. – 2005. – 5 трав. – С. 6.

25 75 років від дня народження Михайла Степановича Пушкаря (25.10.1940, с. Хирів Старосамбір. р-ну Львів. обл.), доктора медичних наук (1992), професора (1993), відмінника охорони здоров’я. З відзнакою закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова (1966), де відтоді й працює: аспірант (1966-1969), асистент (1969-1979), доцент (1979-1992) кафедри патологічної анатомії, завідувач підготовчого відділення (1969-1984), завідувач кафедри гістології, цитології та ембріології (з 1992). Протягом багатьох років був членом редакції багатотиражної університетської газети «Молодий медик», керівником радіокомітету ВНЗ (1968-1980), очолював Раду молодих вчених Вінницького медичного інституту (1972-1974), школу молодого лектора (1984-1988). Напрямок наукових досліджень – екологічна морфологія. Автор близько 200 наукових праць, в т.ч. 2 підручників англійською мовою, численних авторських свідоцтв на винаходи, раціоналізаторських пропозицій. Автор кількох поетичних збірок.

Література:

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пи-рогова : матеріали з історії ун-ту / ред. В.М. Мороз. – Вінниця, 1994. – Зі змісту: [Про М.С. Пушкаря]. – С. 43, 63-65, [258 : фото].

Гасюк, В. Мчати за мрією : свято поезії відбулося днями в медун-ті : докт. мед. наук М.С. Пушкар презентував «віршосотворенний» зб. «Все перемагає любов» / В. Гасюк // Вінниччина. – 2011. – 25 берез. – С. 8 : фото.

Пушкар Михайло Степанович // Професори-морфологи України : довідник / В.С. Пикалюк, А.А. Бабанін, В.В. Кісельов. – Сімф., 2010. – С. 94 : фото.

26 135 років від дня народження Юхима Онуфрійовича Щириці (Щериці) (26.10.1880, с. Боровиця, нині Чигирин. р-ну Черкас. обл. – 01.06.1919, м. Київ), педагога, освітньо-культурного, громадського діяча на Поділлі, журналіста. З 1914 р. мешкав у Вінниці, викладав в учительському інституті (1914-1919). У 1918-1919 рр. був подільським губернським комісаром освіти та завідувачем відділу освіти при Директорії. Після гетьманату став керівником освіти всієї України. Він був першим редактором газети «Республіканські вісті», яка виходила у Вінниці. Після приходу більшовиків Ю.О.Щириця був заарештований чекістами та страчений у Києві.

Література:

Завальнюк, К. Юхим Щириця – освітній діяч на Поділлі 1917-1919 рр. / К. Завальнюк // Тези доп. і повідомл. 18-ї Вінниц. обл. іст. краєзн. конф. – Вінниця, 1998. – С. 49-52.

Коваль, В.В. Ю.О. Щириця – освітній діяч Поділля : [основ. віхи життя, пед., громад.-політ. та держав. діяльності Ю.О. Щириці, його внесок у розвиток освіти на Поділлі в добу Укр. нац.-демокр. революції] / В.В. Коваль // Освіта, наука і культура на Поділлі. – Кам’янець-Поділ., 2008. – Т.11. – С. 405-416.

28 60 років (28.10.1955) з часу спорудження у м. Він-ниця нового мосту через Південний Буг.

Література:

Чотири Вінницькі броди : хронік.-докум. колаж : 75-річчю Вінниц. обл. присвяч. / упоряд.: М.Ф. Каменюк, В.С. Скрипник ; Вінниц. обл. держ. адмін. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл. – Зі змісту: [Події 28.10.1955 р.]. – С. 114.

Цього місяця виповнюється:

● 85 років (жовтень 1930) з часу виходу першого номера газети «Вісник Козятинщини». Спочатку газета виходила під назвою «Колективна праця». Всього вийшло 3925 номерів. Після проведеного в Україні в 60-ті рр. адміністративно-господарського реформування 1 червня 1962 р. вийшов перший номер міжрайонної газети «Жовтневі зорі». В 1990 р. її тираж сягав 16 200 примірників. З січня 1992 р. газета стала виходити під новою назвою «Вісник Козятинщини».

Література:

Вільчинська, З. «Віснику» – 80 : [історія козятин. районки] / З. Вільчинська // Вісн. Козятинщини. – 2010. – 2 груд. – С. 4.

Зарицький, П. На вершині творчого зростання : [про святкув. 80-річн. ювілею газ. «Вісн. Козятинщини»] / П. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2010. – 9 груд. – С. 12.

Лисенко, В. Для людей і в ім’я людини : [з історії та сьогодення газ. «Вісн. Козятинщини»] / В. Лисенко // Вінниччина. – 2005. – 29 листоп.

● 45 років тому (жовтень 1970 р.) прийнято рішення про заснування Вінницької обласної організації Спілки письменників України, яке було реалізовано на установчих зборах 1 лютого 1971 р. До 80-х рр. вона була міжобласною письменницькою організацією Поділля і поєднувала митців слова Він-ницької та Хмельницької областей. Біля витоків організації перебували Д.Дереч, М.Тарновський, К.Курашкевич, І.Глинський, М.Студецький, Є.Гуцало, О.Чорногуз, П.Перебийніс, А.Бортняк, Л.Пастушенко, А.Звірик.

Література та інтернет-ресурс:

Подолинний, А.М. Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України: основні етапи дяльності, постаті / А.М. Подолинний // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2011 року : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Г.М. Авраменко ; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2010. – С. 51-54.

Вінницька обласна організація НСПУ : [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/.../ Вінницька_обласна_орган.. (дата звернення: 08.06.14), вільний. – Назва з титул. екрана.

У плеяді видатних вінничан ХХ століття, які доклали значних зусиль для розвитку обласного центру й області, є такі імена, що добре відомі в професійному колі. Ці постаті уособлюють і віддзеркалюють занадто важливі та характерні явища своєї епохи, щоб не бути відомими широкому загалу земляків.

Офіційні дати та віхи Самуїла Ісааковича Рабіна, уродженця багатонаціональної вінницької Єрусалимки – 1905-1982 рр. життя, член Спілки архітекторів Союзу РСР з 1936 р. і голова вінницького відділення Спілки у 1938-1941 рр., учасник оборони Сталінграда та визволення від нацистів Будапешта, кавалер бойового ордена Червоної Зірки і трудового «Знаку пошани», персональний пенсіонер республіканського значення (від 1970 р.), – неначе старовинна рама живописного полотна, що вже поглинається патиною невблаганного часу. Але деталі цієї картини надзвичайно цікаві.

Коли викладач із проектування для автора цих рядків, Всеволод Володимирович Колесников, наводив приклади досягнень свого вчителя, професора Павла Федотовича Альошина, засновника власної архітектурної школи і вихователя багатьох зодчих, припускалося, що «альошинську школу» 30-х рр. могли пройти хоча б деякі з вінничан. Припущення підтвердилося завдяки особовому листку члена Спілки архітекторів Самуїла Рабіна. По-перше, у свій дипломний період, напередодні випуску з Київського інженерно-будівельного інституту 1931 р., молодий архітектор Рабін допомагав Альошину в проектуванні знаменитого «Нового Харкова» – житлового району Харківського тракторного заводу. По-друге, саме Альошин виступив консультантом і, зрештою, співавтором «рабінського» будинку установ харчової промисловості у Вінниці, закінченого як будівля обласного комітету Компартії України (проектування – 1935-1936 рр. спільно з Л.О.Черленіовським, будівництво – 1936-1941 рр., повоєнна відбудова; нині будівля Вінницької обласної Ради та обл-держадміністрації). І звичайно, саме Рабін був центральною особистістю того архітектурного осередку вінничан, до якого в повоєнний час органічно увійшов новий обласний архітектор Антоній В’ячеславович Крейчі (1914-1999) – митець і керівник, особистий архів якого свідчить про тісні професійні й товариські стосунки із Самуїлом Ісааковичем.

Рабін мав із Крейчі багато спільного як учасник вій-ни – обидва служили в армійських підрозділах і брали участь у бойових операціях, але старший за віком Самуїл Ісаакович устиг більше, пройшовши із переможними частинами Західною Європою, а напередодні Великої Вітчизняної війни набув і солідного проектного досвіду. Крім центральної для Вінниці «обкомівської» громадської будівлі, за проектами Рабіна до війни було зведено багатоквартирні будинки – для суперфосфатного заводу і для вчителів на проспекті Коцюбинського. На роботи С.І.Рабіна схвально відгукнулися архітектурні критики – автори великої статті про Вінницю Л.О.Черленіовський та Ю.П.Зоря в рубриці «Реконструкція обласних центрів України» на сторінках журналу «Архітектура Радянської України» (у 7 номері 1940 р.). Тому невипадково Самуїла Ісааковича було залучено і до повоєнної організації роботи вінницького «Облпроекту», який він очолив (і після реорганізації у філію інституту «Діпроцивільпромбуд»), і до роботи обласної Архітектурної комісії (майбутньої архітектурно-містобудівної ради), і до формування знакових для обласного центру архітектурних об’єктів, із новим вінницьким районом Вишенька включно (починаючи від 1962 р.). Знаковими стали, зокрема, реконструйований Центральний парк (спільно з Крейчі та іншими співавторами), та особливо пам’ятна остання «повоєнна неокласика» – «фінальний» кутовий житловий будинок головної вінницької вулиці, нині вул. Соборна, 103, що Рабін із Крейчі проектували разом (1954, будівництво – 1956-1958 рр.). Пам’ятним цей будинок став тому, що авторів змусили заради «боротьби із надмірностями в архітектурі» спростити фасадні форми й замінити еркери на відкриті балкони. Про це із сумом, але не без іронії, розповідав автору цих рядків Антоній В’ячеславович…

Наші сучасники, особливо творча молодь, краще оцінять мистецький плюралізм і нові будівельні технології, якщо пізнають подвиг попередників – зодчих, які невтомною працею заклали підвалини нашого зростання. Низький уклін і пам’ять – найменше, що заслужив від нас видатний вінницький архітектор Самуїл Рабін.

С.О.Царенко

Література

Рабін Самуїл Ісаакович // Поділ. джерела : альманах / голов. ред. Л.М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 4 : Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. – С. 127 : портр.

Володимир Забаштанський як особистість, що синхронно зреалізовувала мистецьку діяльність і сформовані громадянські переконання, пройшов складний шлях самоідентифікації, самореалізації художника слова. Оригінальність його творчого доробку обумовлена кількома чинниками: цілісністю характеру (своєрідністю внутрішнього світу, поліфункціональністю внутрішньої біографії), перипетіями драматичної долі та активністю реакцій на колізії соціального життя. Проте пафос його творчості більш глибокий і особистісний, аніж оспівування системи і служіння їй.

Народився Володимир Забаштанський в селищі Браїлів Жмеринського району Вінницької області в родині бутолома-каменяра 5 жовтня 1940 р. Через матеріальну скруту до школи пішов у дев’ять років. Рано починає трудовий шлях: закінчивши сім класів місцевої школи, працює в радгоспі, у кар’єрі, а згодом їде на Донбас. Через юний вік у шахтах йому працювати не дозволяють, тому вступає до Макіївського будівельного училища, де навчається на маляра-штукатура. Приїхавши додому у відпустку, хлопець потрапляє у скрутну ситуацію: внаслідок нещасного випадку він втрачає руки, стає незрячим. Юнака відправляють до Київського інституту ортопедії й травматології, де він проходить курс стаціонарного лікування. Саме тут він знайомиться з поетом-фронтовиком Євгеном Кравченком та його найближчими друзями, під впливом яких починає серйозно писати вірші.

Перша поезія «Щоб мирні ранки уставали» була опублікована у 1961 р. Цю дату вважають початком творчої діяльності Володимира Забаштанського. Як повноцінний учасник літературного процесу, він не відразу вписався у творче річище громадсько-мистецького життя. Його письменницьке учнівство тривало майже десятиліття, припавши на час навчання молодого майстра слова у Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. Цей період біографії позначений викристалізуванням поетичного дару, коли до мистецьких здібностей особистості приєдналися здобуті наполегливою самоосвітою світоглядні та інтелектуальні компоненти, без яких неможливо уявити собі творчість В.Забаштанського. Загалом самореалізація поета відбувалася під впливом суспільно-філософського шістдесятницького руху, який почав пускати паростки ще наприкінці 1950-х та в першій половині 1960-х рр.

Найбільший вплив на творчість В.Забаштанського справили такі лідери культурно-політичного життя України, як Ліна Костенко, В.Симоненко, Д.Павличко, І.Драч, Б.Олійник, М.Вінграновський, чия творчість була позначена оновленням художніх форм, пафосом романтизованого гуманізму, пожвавленням неонародницьких тенденцій та усвідомленням тяглості національних цінностей. Про бурхливі колізії цих років В.Забаштанський напише: «Я пам’ятав недруковані вірші Василя Симоненка, Івана Драча, Бориса Олійника, не кажучи про Дмитра Павличка і Ліну Костенко, а один рядок Миколи Вінграновського, як огненна стріла, пронизав наші душі і всю атмосферу тих літ». Відомо, що тоді всі митці і письменники мали бути слугами народу. Микола Вінграновський перший не згодився з цим: «Я не слуга, я – син свого народу».

Без перебільшення можемо визнати, що Володимир Забаш-танський – поет кобзарського чину. Справді, певні алюзії виникають мимовільно: переважна більшість мандрівних поетів-співців України приходила до кобзи, підірвавши здоров’я, найчастіше – втративши зір. Особливе місце серед кобзарства займали сліпі воїни, що втратили зір у боях чи полоні, та незалежно від долі, всі вони служили народові України, його пам’яті та славі. У творах кобзарів домінувала історико-патріотична тематика, хоча вони не залишали без уваги інших жанрів, тому палітра мотивів у них була значно розмаїтішою, ніж у їхніх побратимів з інших країн. Знову ж таки можна говорити про В.Забаштанського як про своєрідного спадкоємця українських кобзарів, які були об’єднуючою генетичною ланкою зв’язку між різними поколіннями українського народу, цементували національну пам’ять і, таким чином, давали українству можливість відчути своє генетичне «Я», ментальний характер, історичний дух. Проте активізація діяльності народних поетів-співців спостерігається тоді, коли в суспільстві виникає потреба осмислення нової політичної та особистісно-світоглядної ситуації, а відтак її мистецького відтворення, – такі історичні зрушення відбулися і в 1960-1990 рр. ХХ ст.

Відповідно, Володимир Забаштанський є таким не тільки завдяки постійним борінням чи певним зовнішнім рисам, а й тому, що за своєрідністю творчого обдарування є підтвердженням сучасного кобзаря, сформованого національно-дидактичними пріоритетами художньо-естетичних та соціально-політичних колізій свого часу. Як поет кобзарської долі, він не претендує на винятковість в культурно-історичному просторі України, однак цілковито усвідомлює свою поетичну місію.

Митець не приховує відданої любові до своєї рідної землі, спочатку втіленої в образ «малої Батьківщини», водночас наближуючись до Маланюкової традиції викривального зображення Вітчизни. Справжні патріоти, як не парадоксально, відчували себе начебто між двома Українами – «реальною» та «ідеальною», що відтворила поезія шістдесятників.

Поет при відсутності зору мав справді реально чуттєві можливості сприймати довколишній світ, що полягали в загостренні окремих факторів людського феномену бачити так (як це не парадоксально звучить), як насправді бачити неможливо.

М.Стрельбицький визначає екзистенційно-творчі константи Долі, Сонця, Норову, які окреслюють В.Забаштанського як кобзаря, що не тільки не нарікав на своє життя, а й завжди намагався своєю поетичною творчістю бути потрібним суспільству:

«Комусь там перед згубою за крок

Плече підставив мій рядок.

Лиш голуб цей хупавими крильми

І розірвав облогу тьми» чи

«Та я не схилився і перед судьбою,

Пішов, але й інших повів за собою».

Почасти така патетика та динамізм життєтворчого феномена (життєтворчість вважаємо екзистенційною домінантою незрячого митця) могли здаватися факторами соцреалістичного дискурсу, тому й до сьогодні культивується думка про Володимира Забаштанського як про типового представника соціалістичного реалізму. Проте треба зазначити, що той тип українського літературного дискурсу увібрав усі, кращі й гірші, риси пафосності мистецтва. Твір міг бути інтерпретований так, що цілеспрямовано вибудовується політична міфологізація в осерді масової свідомості і, таким чином, постає, як зазначає Є.Добренко, «колективне несвідоме маси, яка вбачає у міфі обґрунтування слушності своїх сподівань, бажань, ненависті і т.д.». Певною мірою, Володимир Забаштанський завдячує своєму поетичному народженню системі, на естетичних принципах та ідеалах якої була сформована його творчість, що постала як цілком самобутнє літературне явище в діахронному зрізі 1960-1990 років ХХ століття. Проте пафос його творчості більш глибокий і особистісний, аніж оспівування системи і служіння їй.

Аксіоматичними для творчості В.Забаштанського стали рядки з його поезії «Сонячні пісні» – домінанти поетового світовідчуття, світосприйняття та реалізації свого життєвого світу:

З людьми я завжди йшов, проте скажу

(Не про чуття, звичайно, йдеться зайшле),

Чим жив, про те писав нехай не завше,

Про що писав – і досі тим живу.

Це, власне, той постулат художнього мислення автора, що окреслює його творчість як сталу субстанцію, крізь призму її постає екзистенційно індивідуальна форма буття – життєтворчість. У цьому своєрідність індивідуума Володимира Забаштанського як людини, митця, громадянина, що свідчить про цілісність різновекторних характеристик, вони й окреслюють тонку межу між внутрішнім світом автора, поезією та суспільством (про останню буттєву площину говоримо крізь призму світовідчуття та світосприйняття власне поетом).

Цілісність системи не є сумою її готових частин, не є чимось наперед даним, її можна осягнути лише через творче відкриття певного прихованого принципу, який лежить в основі розвитку ситуації. Тут варто зазначити і про таку особливість художнього мислення митця слова, як дифузійність інтимного та громадянського, яка полягає в природній потребі сповіді як особливої форми саморефлексій фізично обмеженої творчої особистості. Ізольованість, певна відірваність від соціального оточення, постійна самотність призводять до сповідального характеру художніх переживань, оскільки тільки таким чином поет відчуває своєрідну близькість, створює атмосферу інтимних взаємин духовного спілкування з читачем, а це, в свою чергу, окреслює особистісно-громадянський характер його кобзарського чину.

Життєва доля занурює поета в горнило літературно-громадської діяльності 1960-1980-х років і створює передумови для «сонячних пісень», а значить і для поетичного місіянства. Воно ж прикметне внутрішнім дидактизмом інтимного та націо-нального спрямування, яскраво окреслює кобзарство Володимира Забаштанського як світоглядно-мистецьку домінанту його творчого феномена.

В.П.Крупка

Передрук з бібліографічного покажчика «Для нього світлом було слово» : (до 70-річчя від дня народж. В.О. Забаштанського. Вінниця, 2010)

Література

Моя вузькоколійка : поезії / В. Забаштанський. – К. : Молодь, 1973. – 88 с.

Вага слова : поезії / В.О. Забаштанський ; авт. передм. П. Перебийніс. – К. : Молодь,1981. – 112 с.

Треба стояти : поезії / В.О. Забаштанський. – К. : Рад. письм., 1986. – 101 с.

Надо выстоять! : стихи / В. Забаштанский ; пер. с укр. Ю. Денисов. – М. : Сов. писатель, 1990. – 144 с.

Вереснева земля : поезії / В.О. Забаштанський. – К. : Укр. письм., 1994. – 87 с.

Найкревніша рідня : поезії / В.О. Забаштанський. – К. : Укр. письм., 1999. – 93 с.

Свічечкою слова : вірші та балади / В.О. Забаштанський. – Жмеринка ; Вінниця, 2000. – 448 с.

Браїлівські балади : балади / В.О. Забаштанський. – К. : Укр. письм., 2000. – 128 с.

І все-таки – стою!... : поезії, переклади : [збірник] / В. За-баштанський ; авт. передм. І.М. Дзюба ; післям. В.Д. Гера-сим’юка. – К. : Грамота, 2009. – 672 с.

* * *

Блискавка з темряви. Володимир Забаштанський очима сучасників : зб. спогадів, ст., поезій / упоряд. та ред. В.С. Рабенчук ; передм. І.М. Дзюби. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2011. – 464 с. : портр., фото.

«Для нього світлом було слово» : до 70-річчя від дня народж. В.О. Забаштанського : бібліогр. покажч. / уклад. Т.П. Кристофорова ; ред.: М.Г. Спиця, П.І. Цимбалюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця : ПП Балюк, 2010. – 48 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія вид. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2010/Zabashtanskij.html (дата звернення: 08.06.14), вільний. – Назва з титул. екрана. – (Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва).

Це був справді неповторний поет.

Поет своєрідно-український, якого не знаю,

чи можливо перекласти,

хіба що переспівати іншими мовами.

Юрій Смолич

Зі старої, вижовклої од часу світлини на нас дивиться людина пильним поглядом замріяних очей, з коротко підстриженими густими чорними вусами, суворим юнацьким чолом. У цьому погляді є те, що вирізняє серед сотень, тисяч людей: неземний вогонь, невимовний біль, чорна жалоба за втраченим без вороття життям... Це Володимир Свідзинський – одна з найталановитіших і водночас найтрагічніших постатей в історії українського письменства XX сторіччя, обпалена вогнем кривавої епохи, змучена життєвими лабіринтами, висміяна в часи «великого перелому», зотліла й викреслена «літописцями» із книги Буття.

Життєвий шлях митця розпочався над берегами правічного Бугу, в мальовничому селі Маянів поблизу Тиврова, на благословенній подільській землі. Володимир Свідзинський народився 8 жовтня 1885 року в родині українського священика. Навчався юнак у бурсі в Тиврові, а згодом – у Кам’янець-Подільській семінарії. У 1906 році Володимир став вільним слухачем Київських вищих комерційних курсів, опісля реорганізованих в комерційний інститут, однак через 7 років навчання замість диплома здобув лише свідоцтво, оскільки не склав державних іспитів. Повернувшись на рідне Поділля, поринув у фольклорну пісенність, досліджував народну творчість, звичаї, традиції своїх краян-подоляків, публікуючи нариси із джерел подільського життя на сторінках місцевих часописів.

На кривавих шляхах Першої світової і громадянської воєн Володимир Свідзинський проходить дев’ять кіл земного пекла. В надії віднайти омріяний спокій поет поселяється в Кам’янці-Подільському, де 1922 р. побачила світ його перша збірка «Ліричні поезії». Несподівано закохавшись, митець бере шлюб із місцевою вчителькою Зінаїдою Сулковською. Вона подарувала йому доньку Мирославу.

У жовтні 1925 р. поет переїжджає до Харкова, де працює в журналах «Червоний шлях», «Літературний журнал», видає ще дві збірки: «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Серед письменницької й наукової громади Володимир Свідзинський славився насамперед як глибокий знавець іноземних мов, високоерудований редактор, чесна і принципова, хоч тиха і скромна, людина.

Оцінюючи творчість Свідзинського, Василь Стус зазначав: «У пейзажах Свідзинського, подекуди просто геніальних, світ оживлений і одушевлений за настроєм краси і добра. Пейзажну лірику Свідзинського ніби пише сама природа. Пише рукою людини, задоволеної своєю малістю, плеканої власною самодостатністю. Світ Свідзинського – увесь вощаний, медовий, росяний, обважнілий, волохатий, як джміль».

Творчий доробок поета не менш цікавий для дітей: на ниві дитячої літератури художник слова здійснив чимало інтерпретацій подільських казок. Майстер простої і захоплюючої оповіді наповнив фольклорні сюжети народною мудрістю, глибокими філософськими роздумами, життєлюбством. Створивши казки для доньки, Свідзинський залишив маленьким читачам значний казковий арсенал.

Остання, третя, збірка, яка побачила світ у переддень Другої світової війни, мала на обкладинці подільський краєвид із білокорою березою, що прокинулася напровесні. Орнамент із надбузького краю – промовистий символ поетичного світу Володимира Свідзинського. Вісімнадцятирічним юнаком вирушивши у світи з батьківського порогу, митець проніс крізь усе життя любов до отчої землі – зеленого, вишневого Маянова.

Таїна поетичних шукань Володимира Свідзинського – ключ до таїн особистого і творчого життя митця. Дебютувавши в журналі «Українська хата» як автор вірша «Давно, давно тебе я жду», за понад три наступні десятиліття він опублікував лише три збірки, пишучи вірші для своєї доньки в письменницьку шухляду.

Володимир Свідзинський – останній із когорти письменників Розстріляного відродження. Серед тисяч співців радянської імперії подолянин, чи не єдиний у царині українського слова, не став черговим трубадуром. А тому був приречений на знищення і забуття. Здається неймовірним, але поет передбачив свою смерть ще у 20-х рр. в одній з поезій:

В полум’ї був спервовіку

І в полум’я знову вернуся.

І як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає,

Так розімчать, розметають

Сонячні вихори в пасма блискучі

Спалене тіло моє.

Упродовж кількох десятиріч існувала офіційна версія, сфабрикована радянськими колонізаторами, мовляв, Володимир Свідзинський загинув у поїзді, в який нібито влучила німецька бомба. Лише в 1968 р. Іван Дзюба опублікував статтю «Засвітився сам у себе», в якій розміфологізував смерть поета й позривав маски з убивць. Однак хиткий трон підгнилої імперії виявився усе ще спроможним посіяти мовчанку серед письменників, істориків літератури й читацької громади.

З часом у книзі Д.Найченка «Історія мого життя» з’явилося свідчення політв’язня, ректора Харківського університету, професора Рибалова, опубліковане в роки німецької окупації в газеті «Нова Україна». Ув’язнений на початку війни, ректор був етапований разом зі Свідзинським і став свідком насильницької смерті поета: «Після тяжкої голодної дороги люди міцно поснули, лише одиниці лежали й думали про свою гірку долю, про залишені родини... Було вже за північ, коли енкаведисти, що вартували клуню зовні, підпалили її з усіх боків... Коли полум’я охопило клуню, частина в’язнів задихнулася від диму й загинула, а решта кинулася до воріт... Майже всі, що вирвались з клуні, полягли від куль енкаведистів. Серед тих, хто там згорів, був і поет та перекладач Володимир Свідзинський... Вся його провина полягала в тому, що він не писав на актуальні теми й походив з родини священика».

Тільки 1986 р., після тривалого замовчування й заборони, як міфічний Фенікс, відроджений із попелу, поет повернувся до читача. Гортаючи сторінки поезій Свідзинського, читач відчуває віру поета в людину, її розум і людяність, надію на щастя. Захоплюючись вічною молодістю природи, митець створив нетлінні поетичні строфи, які вливаються в душу читача цілющим нектаром. Наразі зберігся цікавий відгук на одну зі збірок поета-подолянина: «Вашу книгу одержав і всю її прочитав, не відриваючись, в один з весняних вечорів. У ній багато свіжості почуттів, поезії, напоєної світлими, нескаламученими джерелами народного слова. Спасибі за гарні вірші».

Творча спадщина митця й досі залишається білою плямою на літературній карті України. Повнометражне видання творів Володимира Свідзинського, упорядковане доктором філологічних наук Елеонорою Соловей, не є повним. Крім того, маловідомим Свідзинський залишається і серед української перекладацької школи. Його окремі переклади з давньогрецької, іспанської, німецької, вірменської, білоруської, російської мов є еталоном перекладацького мистецтва у світовій літературі. Незаповнені прогалини постають і в написанні його вивіреної біографії. В’ячеслав Медвідь, пишучи про Володимира Свідзинського, назвав його поетом XXІ сторіччя. Ми переконуємося: критик не обмовився. Твори поета дивовижним чином збігаються з естетичними й громадськими ідеалами української нації. Натхненне слово митця живить світоглядну ватру сучасника. І ми прилучаємося до спадщини земляка. День у день.

В.С.Василенко

Література

Завальнюк, К.В. Поет, учений, патріот Володимир Свідзинський (1885-1941) / К.В. Завальнюк, Т.В. Стецюк // Подільська старовина : наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Він-ниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – Вип. 4 : до 90-річчя музею. – С. 296-307. – Бібліогр.: с. 306-307.

Подільський фенікс : [пам’яті укр. поета В. Свідзинського] / В. Василенко // Вінниц. газ. – 2012. – 6 берез. – С. 7.

Поліщук, О. Феномен Володимира Свідзинського: перші підсумки / О. Поліщук // Сл. і час. – 2006. – № 9. – С. 89-96.

1 160 років від дня народження Казімежа Длуського (01.11.1855, с. Соснівка, нині Шаргород. р-ну – 06.09.1930, Отвоцьк, Польща), польського вченого, політичного діяча, публіциста, дипломата, лікаря.

Література:

Колесник, В. Длуський (Dluski) Казімєж / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Він-ниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 176-178. – Бібліогр. в кінці ст.

2 115 років від дня народження Андрія Фаустовича Бродського (02.11.1900, с. Зозів, нині Липовец. р-ну – 25.02.1979, м. Київ), травматолога-ортопеда, доктора медичних наук (1967), професора (1968). Учасник Другої світової війни. Працював в Українському НДІ травматології та ортопедії. Основними напрямами діяльності були виготовлення біологічної плівки та застосування її для лікування хворих з опіками і трофічними виразками, розроблення технологій заготівлі, консервування і трансплантації кісткових гомотрансплантантів для хірургічного лікування травматологічних та ортопедичних хворих.

Література:

Кривенко, В.М. Бродський Андрій Фаустович / В.М. Кривенко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 477 : портр.

3 140 років з дня смерті Алєксандра Грози (30.06.1807, с. Закриниччя, нині Оратів. р-ну – 03.11.1875, с. Халаїмгородок, нині с. Городківка Андрушів. р-ну Житомир. обл.), польського поета, драматурга. Мав маєток у с. Кропивна.

Література:

Колесник, В. Алєксандер (Алєксандер Кароль) Гроза : [пол. поет і драматург, ред. і видавець] / В. Колесник // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. – Вінниця, 2006. – С. 128-133.

● 105 років від дня народження Андрія Михайловича Грабчака (03.11.1910, с. Вознівці Жмерин. р-ну – 19.06.1973, м. Черкаси), Героя Радянського Союзу (1945). У 1932 р. призваний у Червону Армію. Учасник радянсько-фінської війни (1939-1940). У боях Великої Вітчизняної війни – з серпня 1941 р. На чолі загону був закинутий у ворожий тил в Олевський район Житомирської області для організації диверсій на залізницях. До листопада 1943 р. його загін нараховував 1300 партизанів і був реорганізований у партизанське з’єднання, яке здійснювало диверсії на ділянках залізничних доріг: Шепетівка – Бердичів, Шепетівка – Новоград-Волинський, Житомир – Новоград-Волинський. Від 1946 р. – майор у запасі. Жив і працював у Черкасах. Нагороджений бойовими орденами і медалями.

Література та інтернет-ресурс:

Антонюк, М. Герой Радянського Союзу : [А.М. Грабчак] / М. Антонюк // Колорит. – 2007. – 3 берез. – С. 3.

Грабчак Андрій Михайлович [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв РФ, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордена Слави та ордена Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» : [веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2448 (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос.

4 170 років від дня народження Францішека Ґавронського, Равіти-Ґавронського (04.11.1845, с. Степашки Гайсин. р-ну – 16.04.1930, Юзефув, Польща), польського історика, письменника, етнографа. Один із найактивніших журналістів і політиків. У 1908 р. став першим головою Союзу польських журналістів. Був членом правління Національної ліги (1909). Автор багатьох праць польською, французькою мовами, присвячених міжнародній політиці, а також польським та українським справам.

Література:

Колесник, В. Ґавронський, Равіта-Ґавронський (Gawronski, Rawita-Gawronski) Францішек / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 109-111. – Бібліогр. в кінці ст.

5 90 років від дня народження Петра Іларіоновича Багрія (05.11.1925, с. Тополівка Теплиц. р-ну – 21.03.1981, м. Київ), економіста, доктора економічних наук (1970), професора (1971), академіка АН УРСР (1973), лауреата премії ім. О.Шліхтера АН УРСР (1973). Закінчив Одеський кредитно-економічний інститут (1954). Працював в Інституті економіки АН УРСР на різних посадах: від молодшого наукового співробітника до директора. Наукові праці присвячені економічній теорії, економіці соціалізму, економічній статистиці. Був членом Комітету експертів ООН з корекції зарплати на службових місцях.

Література:

Панчук, Н. День довгий, а вік короткий... : [про П.І. Багрія (05.ХІ.1925 - 22.ІІІ.1981) – вченого в галузі економіки, академіка АН України] / Н. Панчук // Подолія. – 2007. – 27 берез.

Бобров, В.Я. Багрій Петро Іларіонович / В.Я. Бобров // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 64 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 85 років від дня народження Цезаря Кайтановича Боржієвського (05.11.1930, с. Баговиця Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл.), лікаря-уролога, кандидата медичних наук (1963), доцента (1966), доктора медичних наук (1971), професора (1974). Закінчив Вінницький медичний інститут (1955). Працював лікарем у Вінницькій обласній лікарні (1956-1960), асистентом кафедри шпитальної хірургії Вінницького медичного інституту (1960-1964). Від 1965 р. – у Львівському медичному інституті: доцент кафедри торакальної хірургії та анестезіології, завідувач, професор кафедри урології, декан з роботи з іноземними студентами. Організатор і керівник Львівського центру трансплантології нирки і хронічного гемодіалізу (1986-1996). Заслужений професор Львівського національного медичного університету (2005). Член Всесвітньої асоціації урологів. Автор 350 наукових, навчально-методичних і науково-популярних праць, авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 18 кандидатів, 2 докторів наук. Напрямки наукових досліджень: хірургія, анестезіологія-реаніматологія, урологія, трансплантологія.

Література:

Боржієвський Цезар Кайтанович : до 75-річчя від дня народж. // Урологія. – 2005. – Т. 9, № 3. – С. 54-55.

Невтомна праця на благо людей : з нагоди 80-ліття від дня народж. проф. Цезаря Кайтановича Боржієвського // АLMA-Маter. – 2012. – 16 листоп. (№ 11). – С. 7 : фото.

6 85 років тому (06.11.1930) відкрито Вінницький м’ясокомбінат.

Література:

Бондарчук, І.М. Флагман м’ясної індустрії України : до 70-річчя з дня заснув. велетня м’ясної промисловості Поділля – Вінницького м’ясокомбінату / І.М. Бондарчук, р.М. Дмитренко, А.Г. Степаненко. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. – 292 с. : іл., фото.

7 125 років тому народився Сергій Павлович Вікул (07.11.1890, м. Вінниця – 1937, розстріляний в урочищі Сандормох, Карелія, РФ), український політичний діяч, публіцист, видавець. У травні 1933 р. С.Вікула за звинуваченням в «участі у контрреволюційній націоналістичній організації» було заарештовано й засуджено до 10 років позбавлення волі. На Соловках, де він відбував покарання, 9 жовтня 1937 р. його засудили до найвищої міри. 1 листопада 1937 р. в Карелії вирок було виконано. Реабілітований 1992 р.

Література:

Вікул Сергій Павлович : укр. політич. діяч, публіцист, видавець // Провідники духовності в Україні. – К., 2003. – С. 24-25.

8 95 років від дня народження Кирила Володимировича Курашкевича (08.11.1920, смт Тростянець – 16.01.2010, м. Київ), поета і прозаїка, члена СП УРСР (1967). Навчався в Харківському технікумі журналістики, Тульчинському вчительському інституті. Працював у редакціях різних газет, зокрема «Червона Тульчинщина». Учасник Великої Вітчизняної війни. Кавалер багатьох бойових нагород. 1952 р. закінчив Військово-політичну академію в Москві. Продовжив службу на офіцерських посадах у м. Рівне. Вірші писав і друкувався ще до війни. Повернувся до активної журналістської і письменницької діяльності після звільнення в запас (1960). Впродовж 1960-1974 рр. жив у Вінниці і працював в обласній газеті «Вінницька правда», очолював Вінницьке літературне об’єднання, був одним із засновників Вінницької організації СПУ (1971). Він – автор понад двадцяти прозових і поетичних видань: «Весняні грози» (1961), «Чорнобривці» (1966), «Квітнева рань» (1967), «Калинове намисто» (1969), «Щедре літо» (1970), «Сонце у лютому» (1973), «Яблуневий світанок» (1977), «Зустріч у вересні» (1980), «Березнева заметіль» (1983), «Монолог» (1988), «Мій карий кінь» (1995), «Очима Водолія» (1998), «Вибране» у 2-х т. (2002), «Перехрестя» (2002), «Вдогін за весною» (2003). Прозові твори упорядковані у книгах: «Осінні дими» (1986), «Паролі міняються» (1995). Окремі вірші К.Курашкевича перекладені російською, білоруською та молдавською мовами. Він – лауреат Всесоюзного конкурсу за кращий твір на військово-патріотичну тему (1967), премії «Гілка Золотого каштана». У 1974 р. переїхав до Миколаєва, а з 1984 р. жив у Києві, де й помер.

Література:

Хоменко, Б.В. Курашкевич Кирило Володимирович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 182-183.

Кирило Курашкевич : [некролог] // Літ. Україна. – 2010. – 28 січ. – С. 2.

10 80 років від дня народження Петра Юхимовича Бєлєнького (10.11.1935, с. Спичинці Плисків., нині Погребищ. р-ну – 10.07.2013), економіста, доктора економічних наук (1983), професора (1984). Лауреат премії ім. О.Шліхтера Академії наук УРСР (1988). Закінчив Львівський політехнічний інститут (1960). Працював на виробництві. З 1964 р. – у Львівському відділенні Інституту економіки АН УРСР (нині Інститут регіональних досліджень НАНУ): старший науковий співробітник (від 1965), завідувач відділу (від 1976), заступник директора з наукової роботи (від 1994). Досліджував питання управління виробничими та територіальними комплексами, зовнішньоекономічної діяльності, ринкової інфраструктури.

Література:

Жовтанецький, В.І. Бєлєнький Петро Юхимович / В.І. Жовтанецький // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 560 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

● 80 років тому (10.11.1935) Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову про нагородження колгоспниць-п’ятисотенниць України в буряківництві. Найчисельніша група серед нагороджених – наші землячки: 31 орден Леніна і 4 ордени Трудового Червоного Прапора.

Література:

Чотири Вінницькі броди : хронік.-докум. колаж: 75-річчю Вінниц. обл. присвяч. / упоряд.: М.Ф. Каменюк, В.С. Скрипник ; Вінниц. обл. держ. адмін. – Вінниця : Консоль, 2008. – 256 с. : кольор. іл. – Зі змісту: [Події 10 листопада 1935 р.]. – С. 28.

12 75 років від дня народження Леоніда Мироновича Куцого (12.11.1940, с. Великий Лазучин Теофіпол. р-ну Хмельниц. обл.), поета-гумориста, публіциста, члена НСПУ (2003), НСЖУ (2001) (див. розширену довідку в кінці місяця).

13 90 років тому (13.11.1925) засновано газету Тульчинського району.

Література:

Варварук, Л. Наша історія : [про історію Тульчин. район. газ.] / Л. Варварук // Тульчин. край. – 1995. – 11 листоп.

Це – наша історія : [про історію Тульчин. район. газ.] // Тульчин. край. – 2000. – 11 листоп.

Лисенко, В. Герої газети – прості трудівники : [про роботу колективу рай. газ. «Тульчинський край»] / В. Лисенко // Він-ниччина. – 2005. – 25 лют.

● 80 років від дня народження Олександра Михайловича Лівінського (13.11.1935, с. Олександрівка Тростянец. р-ну), доктора технічних наук (1991), професора (1992), заслуженого винахідника СРСР (1985), заслуженого будівельника України (1996). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1959-1965). Перший віце-президент Академії будівництва України, директор НТЦ АБУ (1994-2001). Почесний член Української академії архітектури (2001). Автор понад 270 наукових праць та винаходів. За його науковою редакцією вперше в Україні видано «Український тлумачний словник будівельних термінів» (2005), підготовлено до друку «Українську будівельну енциклопедію» (2006). Лауреат премії ім. академіка М.С.Будникова (1996), Державної премії України в галузі науки і техніки (2000). Нагороджений золотою медаллю Платона (2002) і медаллю М.Ломоносова (РФ) (2006). Книга «Мій край, моє село» (2010) вміщує спогади автора і його односельчан про рідне село Олександрівку, про жителів села, школу, вчителів, і все це на тлі історичних подій, які відбувалися в Україні у XX ст.

Література:

Лівінський, О.М. Мій край, моє село... : історико-публіц. нарис / О.М. Лівінський. – К. : УАН, «МП-Леся», 2010. – 606 с., іл.

Гордимося земляками : [про видат. людей Тростянеччини С. Сербенюка та О. Лівінського] // Тростянец. вісті. – 2007. – 26 трав.

● 75 років від дня народження Ігоря Володимировича Скрипника (13.11.1940, м. Жмеринка – 02.02.2005, м. Донецьк), українського математика, доктора фізико-математичних наук (1974), професора (1977), академіка АН України (1993), заслуженого діяча науки і техніки України (1998). 1962 р. закінчив механіко-математичний факультет та аспірантуру Львівського державного університету. Протягом 1967-1977 рр. працював в Інституті прикладної математики і механіки АН УРСР: старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, а з вересня 1977 р. – директор інституту. Плідну наукову роботу він поєднував із активною педагогічною діяльністю в Донецькому національному університеті, в Національному технічному університеті України «КПІ». Підготував 3 доктори і 20 кандидатів наук. І.В.Скрипник був відповідальним редактором збірника «Нелинейные граничные задачи» та «Українського математичного бюлетеня», членом редакційних колегій багатьох вітчизняних та зарубіжних журналів. Усього вчений опублікував близько 170 наукових праць, серед яких – 5 монографій (1 опублікована англійською мовою в Німеччині, 3 перевидані англійською мовою Американським математичним товариством, АМS). Наукові досягнення І.В.Скрипника одержали високу державну і громадську оцінку. Його нагороджено орденами Дружби народів (1986) і Ярослава Мудрого V ступеня (2003), удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки (1989), премій ім. М.Остроградського (1972), М.М.Крилова (1992) і М.М.Боголюбова (2000).

Література:

Антонюк, О. Скрипник Ігор Володимирович (1940-2005) – український математик : [академік-секретар від-ня математики НАН України] / О. Антонюк // Без минулого немає майбутнього : із історії м. Жмеринка / О. Антонюк. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2013. – С. 241-242 : фото.

● 120 років від дня народження Свирида Йосиповича Хитрика (13.11.1895, с. Летківка, нині Тростянец. р-ну – 01.04.1980, м. Дніпропетровськ), вченого-металурга, доктора технічних наук (1954), професора (1954), заслуженого діяча науки і техніки УРСР (1966). Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1926). З 1944 по 1973 рр. очолював кафедру електрометалургії Дніпропетровського металургійного інституту (нині Національна металургійна академія України). Основні праці – з теорії й практики виробництва сталі і феросплавів. У роки Великої Вітчизняної війни – учасник трудового фронту. Нагороджений орденом Леніна, 2 орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Інтернет-ресурс:

Хитрик Свирид Йосипович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Хитрик_Свирид_Йосипович (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

18 155 років від дня народження Ігнаци Яна Падеревського (18.11.1860, с. Курилівка, нині Хмільниц. р-ну – 29.06.1941, м. Нью-Йорк, похов. у Вашингтоні, США), польського піаніста, композитора, політичного і громадського діяча. З 90-х років ХІХ ст. його прізвище входило до найвідоміших світових енциклопедій. Наш земляк – почесний громадянин багатьох польських міст (див. розширену довідку в кінці місяця).

● 115 років від дня народження Романа Семеновича Сміщука (18.11.1900, с. Волосо-Крикливець (нині с. Крикливець) Крижопіл. р-ну – 29.10.1969, похов. у смт Крижопіль), Героя Радянського Союзу (1944). Протягом 1920-1933 рр. працював у міліції, на будівництві заводу «Азовсталь» у м. Маріуполь Донецької області. З 1934 р. трудився в колгоспі. На фронті – з травня 1944 р. Відзначився 4 червня 1944 р. у бою в районі м. Мойнешти (Румунія): особисто знищив 6 ворожих танків, що дозволило воїнам прорвати вороже кільце і приєднатися до своєї частини. Демобілізувавшись, повернувся на батьківщину. В 1946 р. працював головою місцевого колгоспу, а в 1947-1957 рр. – в Крижопільському райхарчокомбінаті. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Література:

«Неравный бой» : Смищук Роман Семенович // Овеянные славой имена: Герои Советского Союза – уроженцы Винниччины : [сборник] / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 240-242.

19 95 років від дня народження Володимира Васильовича Глазова (19.11.1920, с. Корделівка Калинів. р-ну – 15.09.2014, м. Вінниця), ветерана Великої Вітчизняної війни, генерал-майора, почесного громадянина м. Вінниця. Закінчив Київське артилерійське училище, Московську військову академію ім. М.Фрунзе. Як командир ракетного полку стратегічного призначення проявив самовідданість у Сталінградській битві, у битві на Курській дузі, при звільненні м. Кенісберг. Після закінчення війни служив у артилерійських, повітряних, десантних та ракетних частинах стратегічного призначення. Звільнившись у запас, більше 28 років В.Глазов працював у штабі цивільної оборони м. Вінниця та області. Протягом 1990-2010 рр. очолював міську раду ветеранів війни, праці та Збройних сил. З його ініціативи в місті встановлено пам’ятники героям війни, меморіальні дошки. За мужність, виявлену в роки Великої Вітчизняної війни при визволенні України від німецько-фашистських загарбників, велику роботу щодо соціального захисту ветеранів та військово-патріотичного виховання підростаючого покоління вінничан Володимиру Васильовичу Глазову присвоєно звання «Почесний громадянин м. Вінниця». Нагороджений орденами Червоної зірки і Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медалями «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні».

Література:

Бойко, В. Медаль за бій, медаль за труд... : [до 90-річчя від дня народж. керівника міськ. орг. ветеранів ВВВ, почес. громадянина м. Вінниця В. Глазова] / В. Бойко // Вінниц. газ. – 2010. – 19 листоп. – С. 7. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Бойко, В. Живи нам довго, генерале! : [про В.В. Глазова] / В. Бойко // Независим. курьер. – 2010. – 17 листоп. – С. 26 : фото.

21 105 років від дня народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с. Боришківці Хмельниц. обл. – 03.07.2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), українського кобзаря, бандуриста, фольклориста. На базі музею авіації ім. О. Можайського, у приміщенні палацу Грохольських-Можайських, було відкрито меморіальну кімнату-музей, присвячену народному музиканту (08.11.2000), встановлено йому пам’ятний знак. З 2001 р., з метою вшанування нашого талановитого земляка, проводиться Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В.Перепелюка «Струни вічності».

Література:

Перепелюк, В.М. Вийшов Кобзар з Поділля / В.М. Перепелюк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 276 с. : іл.

Волошенюк, Г. Тарас Шевченко і Володимир Перепелюк : [про кобзаря В.М. Перепелюка] / Г. Волошенюк // Світлиця. – 2014. – Спец. вип.

● 65 років тому (21.11.1950) була створена літературна студія «Червоні вітрила» (нині «Вітрила») Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Перший керівник її – професор М.Ф.Присяжнюк. Згодом студією успішно керували науковці, літературознавці В.М.Сорокін, Б.В.Хоменко, А.М.Подолинний, Т.В.Яковенко. Сьогодні молодими талантами опікується Віктор Крупка, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української літератури. За понад 65 років роботи студії тут опановували секрети творчості більше 3,5 тис. студентів та молодих викладачів університету. Багато її випускників стали членами НСПУ та НСЖУ. Добре відоме в США та Канаді ім’я дитячої письменниці А.Григор’євої (псевдонім Ліна Біленька) – першої старости студії. Нині «Вітрила» нараховують більше 40 активних молодих літераторів. Результатом роботи студії є видання перших книг літстудійців, авторські вечори-презентації, участь та здобутки в обласних і всеукраїнських творчих конкурсах.

Література та інтернет-ресурс:

Каменюк, М. Літстудії «Вітрила» – 60! / М. Каменюк // Вінниччина. – 2010. – 15 груд. – С. 12 : фото.

Мельник, В. «Вітрила» нашої юності : [про літ. студію ВДПУ ім. М. Коцюбинського] / В. Мельник // Вінниц. газ. – 2010. – 30 листоп. – С. 8.

Історія і сучасність «Вітрил» [Електронний ресурс] // Вітрила. Літературно-мистецька студія. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vspu.edu.ua/faculty/filolog/vitrila.php (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

● Друга річниця Дня Гідності та Свободи, який було встановлено з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття; а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та в листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. День Гідності та Свободи відзначатиметься щорічно 21 листопада відповідно до Указу Президента України.

Література та інтернет-ресурс:

Про День Гідності та Свободи [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 13.11.2014 № 872/2014 // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/18441.html (дата звернення: 13.11.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

Революція гідності: хроніка остан. подій : [в Україні, на Вінниччині] // Поділ. край. – 2014. – 28 лют. – С. 1.

Європейська революція в Україні [Електронний ресурс] : [хроніка подій] // Вікіпедія : вільна енцикл. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Європейська_революція_в_Україні (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

23 День народження Родіона Андрійовича Скалецького (23.11.1899, с. Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, м. Київ), українського композитора, хорового диригента, фольклориста. У Вінниці ім’ям р.Скалецького названо вулицю, на якій тривалий час жив композитор.

Література:

Цвігун, Т. Український композитор з Поділля: 22 листоп. 2011 р. у Бершаді відкрито погруддя комп., дириг. р. Скалецькому / Т. Цвігун // Світлиця. – 2011. – № 4. – С. 1-3 : кольор. іл.

Погончик, Г.О. Родіон Андрійович Скалецький – співець Подільського краю : пісенні скарби композитора / Г.О. Погончик // Село в краю Бершадськім... (Михайлівка, Романівка, Якубівка: історія та долі) / Г.О. Погончик. – Вінниця : Вид. Балюк І.Б., 2012. – С. 287-290 : фото.

Маніленко, П.В. Співець любові та краси : [Р.А.Скалецький] / П.В. Маніленко // Сузір’я бершадських талантів : літ.-мистец. альм. / авт.-упоряд. П.В. Маніленко. – Вінниця, 2013. – С. 15-18 : портр.

● 50 років від дня народження Лариси Василівни Мороз (23.11.1965, м. Вінниця), провідного фахівця в галузі гепатології, доктора медичних наук (2001), професора (2005), заслуженого лікаря України (2007). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова (1988). Працювала у Він-ницькій міській клінічній лікарні № 4 (1988-1995).

З 1995 р. – у ВНМУ ім. М.І.Пирогова: асистент (1995-1998), доцент (1998-2003), з 2003 р. – завідувач кафедри інфекційних хвороб. Вона – провідний фахівець із сучасних методів профілактики та лікування гепатитів В і С, ініціатор створення у Він-ниці одного з перших в Україні гепатологічних центрів (2000). З 2004 р. – голова асоціації інфекціоністів Вінницької області. Науковий консультант Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Л.В.Мороз – член Європейської асоціації з мікробіології та інфекційних хвороб (2004) та Російського товариства вивчення печінки (2004). Автор понад 250 праць, у тому числі співавтор двох підручників: «Інфекційні хвороби» (2012) та «Епідеміологія» (2012), численних винаходів. Член редколегій фахових часописів «ФармаМед» та «Сучасні інфекції». Нагороджена медаллю «Агапіта Печерського» АІУ (2010), грамотою Верховної Ради України (2010).

Література:

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова : матеріали з історії ун-ту / за ред. В.М. Мороза. – Вінниця, 1994. – Зі змісту: [Про Л.В. Мороз]. – С. 76.

Мороз Лариса Василівна // Імена України – 2007 : біогр. енцикл. словник / уклад.: Л.Г. Андрієнко та ін. ; Ін-т гуманіт. дослідж. АН України. – К., 2007. – С. 343 : фото.

25 205 років від дня народження Миколи Івановича Пирогова (25.11.1810, м. Москва, РФ – 23.11.1881, м. Вінниця), видатного хірурга, анатома, засновника польової хірургії, педагога, громадського діяча. У 1866-1881 рр. жив і працював у садибі Вишня на околиці Вінниці, де нині діє Національний музей-садиба М.І.Пирогова. На вшанування пам’яті видатного хірурга у Вінниці його іменем названо Національний медичний університет, обласну лікарню, одну з найкращих вулиць, яку відкриває величний пам’ятник видатному вченому.

Література:

Чорний, В.П. Науково-педагогічна діяльність М.І. Пирогова : до 180-річчя від дня народж. / В.П. Чорний. – К. : Знання УРСР, 1990. – 32 с. – (Сер. 7 «Педагогічна» ; № 15).

Микола Іванович Пирогов – видатний хірург, педагог і громадський діяч : (до 200-річчя від дня народж.) : біобібліогр. покажч. / упоряд.: Л.О. Пономаренко, Л.О. Стельмах, С.П. Пєєва ; Нац. акад. пед. наук України ; наук. ред. П.І. Рогова. – К. : Пед. думка, 2011. – 124 с. : портр. – (Видатні педагоги світу ; вип. 7).

● 80 років тому народився Володимир Іванович Мазний (25.11.1935, с. Джупинівка, тепер Іллінец. р-ну), літературознавець, перекладач. Працював редактором видавництва «Наукова думка» (1963-1995). Об’єктом його наукових інтересів є питання історії української літератури другої половини ХІХ ст.

Література:

Хоменко, Б.В. Мазний Володимир Іванович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 206-207.

27 90 років від дня народження Віктора Володимировича Пирогова (27.11.1925, м. Баку (Азербайджан) – 1993, м. Вінниця), українського живописця. Ветеран Великої Вітчизняної війни. Закінчив Бакинське державне художнє училище (1951), Київський державний художній інститут (1957). Протягом 1959-1993 рр. жив і працював у Вінниці. Був учасником обласних та республіканських виставок. Основні твори: «На руїнах Вервольфу», «Орач», «Молоді», «Портрет Героя Радянського Союзу М.Я. Кузьминова», «1944-й рік». Твори зберігаються в багатьох державних музеях та приватних колекціях. Член НСХУ (1967).

Інтернет-ресурс:

Пирогов Віктор Володимирович (1925-1993) [Електронний ресурс] : [кор. біогр.] // Національна спілка художників України (НСХУ). – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.vinspilka.vn.ua/index.php/history/99-pyrohov (дата звернення: 23.03.2014), вільний. – Назва з титул. екрана.

28 95 років від дня народження Андрія Васильовича Костюка (28.11.1920, с. Гурівці Козятин. р-ну – 04.07.2004, похов. у м. Вінниця), Героя Радянського Союзу (1945). Працював технічним секретарем Козятинського райкому партії. У Червоній Армії – з січня 1941 р. Закінчив Томське артилерійське училище. У боях Великої Вітчизняної війни – з червня 1942 р. Нищив ворога на Західному, Брянському, Сталінградському, 1-му Білоруському фронтах. Особливо відзначився в боях за визволення Польщі. З 1945 р. – в запасі. У 1950 р. закінчив Ленінградську школу МВС. До 1968 р. працював в органах МВС, потім військовим керівником, директором СШ № 2 м. Вінниця. Був удостоєний звання «Відмінник народної освіти УРСР». Нагороджений багатьма орденами і медалями.

Література:

«Под станцией Ойленбург» : Костюк Андрей Васильевич // Овеянные славой имена : Герои Советского Союза – уроженцы Винниччины : [сборник] / ред. Г.Я. Буртяк. – 2-е изд., перераб. и доп. – О., 1989. – С. 143-144.

Важко уявити, що за спиною Леоніда Мироновича Куцого хронологічно – два послідовних життя, що йому судилося зробити блискучу кар’єру кадрового військового (від курсанта до підполковника) і стати знаним вітчизняним літератором, членом Національної спілки письменників України. Хоча власне Леонід Миронович вважає, що усе відбувалося паралельно, письменництво поволі зростало під офіцерською шинеллю, а військовий досвід дисциплінував у ньому митця.

Народився Л.М.Куций у передвоєнний 1940 рік на Хмельниччині, у родині колгоспників – у селі Великий Лазучин Теофіпольського району. У 17-річному віці після закінчення Базалійської середньої школи почав трудову діяльність у колгоспі рідного села. На тваринницькій фермі працював обліковцем, був ватажком місцевих комсомольців. Він до цих пір згадує чотирьох колгоспних бугаїв, за якими особисто доглядав, втім мріяв стати журналістом, тому що писав зі шкільних років. Або принаймні військовим авіатором...

Мрія літати почала реалізовуватися на річці Случ – у Новоград-Волинському училищі морської авіації, курсантом якого Леонід Куций став у 1958 р. Але «хрущовська відлига» призвела до значного скорочення армії і розвитку ракетних сил держави. Отже, Леонід був приречений стати ракетником, закінчивши у Поволжі Вольське авіаційне військове училище. Відтак, з 1961 р. він – офіцер ракетних сил стратегічного призначення, ядерного щита радянської армади. Проте письменництво не залишало молодого вояка. Після денних вправ у містечку Кунгурі Пермського краю він складав ночами свої перші російськомовні гуморески, студіюючи твори Езопа, Лафонтена, Крилова, і мріючи про журналістську освіту в Московському університеті ім. М.В.Ломоносова.

Л.Куций знайомиться з тодіш