• 865 років з часу (1146) першої письмової згадки про м.Прилук, нині с.Стара Прилука Липовецького р-ну

• 580 років з часу появи (1431) першої письмової згадки про смт Літин, с.Носківці Жмеринського р-ну, с.Сальниця Хмільницького р-ну

• 525 років з часу (1486) заснування с.Озаринці Могилів-Подільського р-ну

• 470 років тому (1541) відбувся виступ населення Вінниці та Брацлава проти урядових старост

• 450 років тому (1561) Білгородська орда напала на Вінницю і Брацлав

• 420 років тому (1591) почалося козацько-селянське повстання під проводом К.Косинського (тривало до 1593 р.)

• 400 років тому (1611) на кошти брацлавського старости був збудований Єзуїтський монастир, після пожежі (1613) відбудований у ХVІІІ ст. з каменю та цегли. Нині тут розміщений Державний архів Вінницької області

• 375 років тому (1636) було створено єзуїтську школу у м.Шаргород

• 360 років з часу появи (1651) першої письмової згадки про с.Устя Бершадського р-ну

• 350 років тому (1661) в с.Поличинці Козятинського р-ну була побудована пам’ятка архітектури – дерев’яна церква Преображення Господнього, перебудована Ф.Хоєцьким у 1780 р. Нині вона входить до списку об’єктів «Перлини Вінниччини»

• 260 років тому (1751) у с.Очитків Оратівського р-ну побудована Свято-Михайлівська православна церква

• 270 років тому (1741) з’явилася перша письмова згадка про с.Журбинці Козятинського р-ну

• 225 років тому народився Ігнаци Платон Козловський (1786, м.Вінниця – 1859, за ін. даними 1860), польський піаніст, композитор, педагог, засновник Музичного інституту у Вінниці (1834-1840)

• 220 років тому народився Василь Якович Гречулевич (1791, с.Гнатівка, нині Гайсин. р-ну – 1870), український священик, автор збірок проповідей рідною мовою. Навчався, згодом викладав у м.Шаргород

• 200 років тому народився Генріх Гольпейн (1811-1858), німецький художник-портретист, автор ряду портретів шляхти Подільської губернії

• 200 років тому (1811) Оратів одержав статус міста

• 190 років тому (1821) на Поділлі засновано польське «Патріотичне товариство» (діяло до 1825 р.)

• 185 років від дня народження Автонома Якимовича Солтановського (1826-1886, м.Брацлав, нині селище міського типу Немирів. р-ну), педагога, мемуариста. Протягом 1875-1886 рр. мешкав у Брацлаві

• 170 років від дня народження Павлина (Пауліна) Свенціцького (1841, с.Варшиця, тепер у складі м.Калинівка – 1876), українсько-польського поета

• 160 років тому (1851) розпочала роботу винокурня у Бершаді (нині спиртовий завод)

• 150 років тому (1861) вийшов перший номер українського журналу «Основа» (Санкт-Петербург), на сторінках якого друкувалися письменники-земляки: С.Руданський, А.Свидницький, В.Антонович та ін.

• 150 років тому (1861) відкрито церковно-приходські школи в селах Качанівка, Чернятинці, Чеснівка, нині Хмільницького р-ну, м.Хмільнику

• 150 років тому (1861) засновано Тростянецький цукровий завод, нині не працює

• 145 років від дня народження Леона Людвиґовича Дорошевича (1866, Литва – 2.02.1931, м.Вінниця), лікаря-психіатра, доктора медицини (1892). Від 1898 р. працював у Вінницькій психіатричній лікарні. Співзасновник психоневрологічного технікуму при лікарні (1931)

• 140 років тому (1871) засновано Козятинське локомотивне депо

• 140 років тому (1871) розпочато експлуатацію Києво-Балтської залізниці. Вінниця опинилася на одній з найважливіших залізничних артерій країни, що з’єднувала Одесу з Москвою, Києвом та іншими великими містами

• 135 років тому (1876) вийшов з друку перший том «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета» (з 1903 р. – «Труды Подольского церковного историко-археологического общества», виходили до 1916 р.) – видання, в якому містилася велика кількість інформації про Вінниччину

• 130 років тому (1881) було засновано Вінницький міський банк із капіталом у 10 тис. карбованців. Поповнення банку фінансами відбувалося за рахунок продажу міських земель для забудовників

• 125 років тому (1886) засновано Немерчанську дослідно-селекційну станцію. 1956 р. її об’єднали з Іллінецькою дослідно-селекційною станцією (засн. 1938) і створили Вінницьку державну сільськогосподарську дослідну станцію

• 120 років тому (1891) у Вінниці було споруджено приміщення для реального училища, переведеного з Могилева-Подільського. У цьому ж році саме при Вінницькому реальному училищі випускник Барського міського училища М.Коцюбинський здав екстерном екзамен на звання народного учителя. Нині тут, по вул. Соборній, 87, знаходиться Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

• 115 років тому народився Яків Матвійович Шепель (1896, с.Вонячин, нині с.Городище Літин. р-ну – 1921), український військовий діяч доби визвольних змагань

• 110 років тому (1901) розпочалася розробка Глуховецького родовища каоліну (Козятин. р-н)

• 100 років тому (1911) у Подільській губернії були започатковані земства

• 100 років тому (1911) Київським відділенням російського товариства «Всеобщей кампании электричества» у Вінниці було споруджено електростанцію

• 100 років тому (1911) у Вінниці за проектом міського архітектора Г.Г.Артинова в стилі еклектичного модерну було збудовано будинок так званої «Білої зали» – приміщення міської Думи. Нині тут розміщується Торгово-промислова палата

• 100 років тому за проектом Г.Г.Артинова було побудовано приміщення міського театру, де нині розміщується Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім.М.Садовського

• 100 років тому (1911) у Вінниці відкрито перший ілюзіон «Амбрось» (згодом носив назви «Театр мініатюр», «Ампір», «Червоні крила»). Його організаторами були Є.Добржанська, К.Ловицький. Демонстрування фільмів в ілюзіоні супровод-жувалося грою на скрипці. Нині це вінницький кінотеатр «Родина»

• 100 років тому (1911) у Вінниці відкрито ілюзіон інженера-механіка Гавриїла Ізвєкова «Електро-Біограф»

• 100 років тому (1911) в м.Іллінці створено народний театр

• 100 років тому народився Йосип Позичанюк (1911, м.Дашів, нині смт Іллінец. р-ну – 1944, в бою), український прозаїк, журналіст, політичний діяч. Працював у місцевій пресі

• 100 років тому народився Леонід Володимирович Сойфертіс (1911, м.Іллінці – 1996), український і російський художник-графік, художник книги, народний художник СРСР

• 90 років тому (1921) було започатковано Бершадський краєзнавчий музей. Сьогодні його щорічно відвідує понад 5 тис. осіб

• 90 років тому (1921) відкрито Іллінецький радгосп-технікум, нині Іллінецький державний аграрний коледж

• 90 років тому (1921) у Піщанці було засновано хату-читальню, яка згодом стала функціонувати як районна бібліотека. Нині це – Піщанська центральна районна бібліотека

• 90 років тому (1921) у Вінниці був відкритий центральний показовий робітничий клуб. При ньому працювали театральна, літературна, хорова студії та студія живопису

• 90 років тому (1921) у Вінниці почали виходити газети «Вісті», «Червоне село», «Рабоче-крестьянская газета», журнал «Пролетарська освіта»

• 90 років тому (1921) у Ямполі створена перша промислова артіль «Пролетар»

• 80 років з часу заснування (1931) садівничого господарства в с.Шипинки Барського р-ну, нині плодово-ягідне господарство СВАТ «Вінниччина»

• 80 років тому (1931) в приміщенні колишньої Немирівської гімназії відкрито педагогічний технікум. Діяв до 1969 р.

• 80 років тому (1931) у Вінниці було відкрито педучилище, нині Вінницький обласний комунальний гуманітарно-педагогічний коледж

• 80 років тому (1931) на базі лікарні імені М.І.Пирогова було створено філіал Всеукраїнського заочного медичного інституту

• 80 років тому (1931) у Вінниці було створено міськторг, почала формуватися мережа державної торгівлі

• 80 років тому (1931) були створені Уланівська (Хмільницький район), Чернівецька машино-тракторні станції (МТС)

• 80 років тому (1931) вийшли перші номери газет ряду районів: Барського (нині «Подільський край»), Калинівського (нині «Прапор перемоги»), Крижопільського (нині «Сільські новини»), Мурованокуриловецького (нині «Наше Придністров’я»), Теплицького (нині «Вісті Тепличчини»), Томашпільського (нині «Томашпільський вісник»), Чечельницького (нині «Чечельницький вісник»), Шаргородського (нині «Шаргородщина»)

• 75 років тому (1936) вийшов перший номер вінницької районної газети, нині регіональної газети «Подільська зоря»

• 75 років тому (1936) у м.Хмільнику відкрито Палац піонерів та школярів

• 75 років тому (1936) було засновано Погребищенську районну бібліотеку для дітей, бібліотеку Могилів-Подільського медичного училища (нині медичний коледж)

• 75 років з часу (1936) відкриття навчальних закладів: нині комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс: спеціалізована середня загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов – гуманітарна гімназія № 1 ім.М.І.Пирогова м.Вінниці»; «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 ім.М.Коцюбинського»; «Навчально-виховний комплексу: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія № 6 м.Вінниці»; «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12 м.Вінниці»

• 75 років тому (1936) було відкрито Козятинську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням № 1 ім.Т.Г.Шевченка, нині комунальний навчальний заклад «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 ім.Т.Г.Шевченка» Козятинської міської ради Вінницької області

• 75 років тому (1936) в с.Велика Ростівка Оратівського району відкрито середню школу та амбулаторію

• 75 років тому (1936) біля с.Джурин Шаргородського району було відкрито кар’єр для видобутку будівельних матері-алів – блоків з черепашника

• 65 років тому (1946) було засновано Барську районну бібліотеку (нині комунальний заклад «Барська районна біб-ліотека»), Гайсинську, Козятинську районні бібліотеки для дітей

• 60 років тому (1951) став до ладу Гніванський ремонтно-підшипниковий завод, нині дочірнє підприємство ВАТ «Гніванський підшипниковий завод» – «Гніванські підшипники»

• 60 років тому (1951) засновано Липовецьку, Муровано-куриловецьку районні бібліотеки для дітей, Бібліотеку ім. лікаря Л.І.Малиновського Вінницької обласної клінічної лікарні ім.М.І.Пирогова

• 60 років тому (1951) відкрито Могилів-Подільську ДЮСШ

• 50 років тому (1961) було відкрито заклад «Навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступе-нів – гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка м.Вінниці»

• 50 років тому (1961) у Вінниці було закладено Свердловський житловий масив

• 50 років тому (1961) розпочав роботу Могилів-Подільський приладобудівний завод, нині ВАТ Могилів-Подільський приладобудівний завод

• 40 років тому (1971) у Вінниці відкрито міську лікарню № 4, нині міська клінічна лікарня № 1 м.Вінниці

• 40 років тому (1971) у Вінниці запроваджено автоматичний міжміський телефонний зв’язок

• 40 років тому (1971) у Вінниці на базі ПТУ № 11 було створено заклад «Вище професійне училище № 11 м.Вінниці». Попередні назви навчального закладу: Філія Вінницького ПТУ № 4, Технічне училище № 3

• 40 років тому (1971) відновлено історичний факультет Вінницького педінституту, нині Інститут історії, етнології і правознавства Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського

• 30 років тому (1981) з ініціативи Вінницької організації СПУ було засновано обласну літературну премію ім. Михайла Коцюбинського, яка 1992 р. набула статусу Всеукраїнської

• 25 років тому (1986) відкрито заклад «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 35 м.Вінниці»

• 20 років тому (1991) у м.Вінниці відкрито обласну психоневрологічну лікарню № 2

На Поділлі зима,

Як шоломи, горби,

І дорога з села до села

Золотою соломкою стелеться вся,

І дими, як стовпи в небесах.

На Поділлі зима…

В.Прилипко

Січень

1   60 років тому народився Микола Никифорович Дорош (1.01.1951, с.Воронівці Хмільниц. р-ну), педагог, історик, краєзнавець. Досліджує історію населених пунктів Хмільницького району Вінниччини, Поділля.

2   170 років від дня народження Костянтина Петровича Михальчука (2.01.1841, с.Зозулинці, тепер Козятин. р-ну – 20.04.1914, м.Київ), українського мовознавця, етнографа, громадського діяча. В етнографічних та мовознавчих працях К.П.Михальчука широко представлено подільський регіон.

5   130 років з дня народження Петра Степановича Мельника (5.01.1881, с.Балин Літин. р-ну – 5.01.1961, с.Горбівці Літин. р-ну) – вчителя, талановитого художника, музиканта, організатора першого у Літинському районі жіночого духового оркестру, селекціонера. Був знайомий із Мічуріним, який подарував йому багато сортів винограду.

6   День народження Степана Васильовича Руданського (6.01.1834, с.Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 3.05.1873, м.Ялта), українського поета-класика, перекладача, фольклориста, громадського діяча. Щорічно проводиться вшанування пам'яті нашого славетного земляка. Починаючи з 1981 р., на його батьківщині в с.Хомутинці проходить районне свято сатири і гумору. Обласне свято ім.С.Руданського проводиться раз на два роки. Всеукраїнське літературно-мистецьке свято ім.С.Руданського – один раз у 5 років у м.Калинівка. Засновано Всеукраїнську літературну премію ім. Степана Руданського (1994). З ініціативи відомого гумориста-сатирика А.Гарматюка в березні 1998 р. створено громадське творче об’єднання – Вінницький Курінь гумористів імені Степана Руданського.

• День народження Василя Семеновича Стуса (6.01.1938, с.Рахнівка Гайсин. р-ну – 4.09.1985, Кучино Перм. обл., Росія; 1989 р. перепохований у Києві,), поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1993, посмертно), Героя України (2005, посмертно). З 1989 року на вшанування пам’яті поета-правозахисника в області щорічно у січні проводяться Стусівські читання, а у Вінниці біля пам’ятника В.Стусу, відкритого 2002 р. на площі його імені, вони проходять у вересневі дні – день загибелі поета.

• *70 років тому народилася Ганна Танасівна Чубач (6.01.1941, с.Плоске Мурованокуриловец. р-ну), українська поетеса, визначна громадська діячка, заслужений діяч мистецтв України, член СПУ (1971), лауреат ряду літературних премій. На Поділлі поетесу називають «Подільською журавкою». Мешкає у Києві.

8   75 років від дня народження Анатолія Яковича Янченка (8.01.1936, м.Немирів), українського критика, прозаїка. Учителював, працював у районних газетах Вінниччини: зав. відділом критики газети «Літературна Україна», зав. редакцією критики видавництва «Дніпро», заст. головного редактора журналу «Дніпро». Автор кількох книг, багатьох літературно-критичних статей, оглядів, рецензій. Член СПУ (1978).

9   90 років тому народилася Лариса (Ляля) Степанівна Ратушна (9.01.1921, смт Тиврів – 18.03.1944, м.Вінниця), зв’яз-кова антифашистського підпілля у Вінниці, Герой Радянського Союзу (посмертно).

10   415 років тому народився Петро Могила (10.01.1596/7 – 11.01.1647), український церковний, державний і культурний діяч, життя та діяльність якого були пов’язані з Вінниччиною.

12   185 років тому народився Ян Ландвер (12.01.1826 – ?), чеський композитор, віолончеліст, диригент, педагог. У 50-х рр. ХІХ ст. жив і працював у Немирові.

13   135 років тому народився Валентин Михайлович Гаккебуш (13.01.1876, м.Могилів-Подільський) (за ін. дани- ми – 1881, м.Немирів) – 17.10.1931, м.Київ), український лікар-психіатр. Доктор медицини, професор (1918). 1925-1931 рр. – професор кафедри психіатрії Київського медичного інституту, директор Київського психоневрологічного інституту (нині Інститут нейрохірургії АМНУ). Вивчав атеросклероз судин головного мозку, нервово-психічні розлади, пов’язані з травмою, проблеми судової психіатрії, організації психіатричної допомоги.

14   *75 років від дня народження Анатолія Панасовича Гарматюка (14.01.1936, с.Мигалівці Бар. р-ну – 28.01.2006, м.Вінниця), українського поета. З 1975 р. жив і працював у Вінниці. Був завідуючим Кабінетом молодого автора при Вінницькій організації СПУ. Виступав у жанрах байки, співомовки, фейлетону. Член СПУ (1982).

• 110 років тому (1901) у Літині на кошти міста було відкрито однокласне міське парафіяльне училище.

15   140 років тому народився Агатангел Юхимович Кримський (15.01.1871, м.Володимир-Волинський – 25.01.1942, м.Кустанай (Казахстан)), український мовознавець, сходознавець, академік АН України, письменник. У 20-х рр. активно співробітничав з науковими закладами Вінниччини, неодноразово бував у Вінниці.

• 90 років тому народилася Лариса Федорівна Кодацька (15.01.1921, с.Остапківці, нині Немирів. р-ну – 26.01.1995, м.Київ), український літературознавець. Все своє трудове життя пов’язала з Інститутом літератури ім. Тараса Шевченка. В колі її дослідницьких інтересів перебували життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря.

• 60 років тому народився Анатолій Леонідович Загрійчук (отець Анатолій) (15.01.1951, м.Жмеринка), педагог, поет, священик. Вчителював у Жмеринському районі, працював директором Жмеринського районного будинку творчості школярів та юнацтва, що розташований у Браїлові. 1995 року прийняв сан священика. Автор віршованих збірок. Член НСПУ (1996).

16   90 років від дня народження Івана Івановича Зайця (16.01.1921, с.Рудька Царичан. р-ну Дніпропетров. обл. – 2.07.2007, м.Вінниця), вченого-історика, археолога, краєзнавця, ветерана Великої Вітчизняної війни та органів державної безпеки, колишнього директора Вінницького обласного краєзнавчого музею, професора Вінницького ДПУ ім. Михайла Коцюбинського. Досліджував пам’ятки трипільської культури Східного Поділля. Опублікував близько 100 робіт, в т.ч. монографію «Трипільська культура на Поділлі».

18   145 років тому народився Григорій Митрофанович Давидовський (18.01.1866, с.Мельня, тепер Сум. обл. – 13.04.1952, м.Полтава), український хоровий диригент, композитор і педагог. У 1919-1921 рр. був організатором та керівником хорової капели, ініціатором створення народної консерваторії у Вінниці.

21   90 років тому (21.01.1921) розпочала роботу І губернська нарада профспілок Поділля.

22   215 років (1796) відтоді, як указом Катерини ІІ був затверджений герб смт Літина Брацлавського намісництва Російської імперії.

23   90 років з дня трагічної загибелі Миколи Дмитровича Леонтовича (13.12.1877, с.Монастирок, нині Немирів. р-ну – 23.01.1921, с.Марківка, нині Теплиц. р-ну), українського композитора, хорового диригента, музично-громадського діяча, збирача музичного фольклору.

26   90 років тому (1921) на виборах було обрано Вінницьку міську раду робітничих та червоноармійських депутатів. Перше засідання новообраної ради відбулося 4 лютого.

29   180 років тому народилася Надія Філаретівна фон Мекк (Фроловська) (29.01.1831-14.01.1894) (в джерелах Інтернет дається дата за новим стилем 10 лют. – 26 січ.?), російська меценатка, власниця маєтків у м.Браїлові (нині смт) та с.Сьомаки, нині Жмеринського району. Тут упродовж 1878- 1888 рр. періодично жив і працював російський композитор П.І.Чайковський, де написав низку прекрасних музичних творів.

Цього місяця виповнюється

• 20 років відтоді (1991), як було відновлено Чернівецький район.

Лютий

1   *40 років тому (1971) відбулися установчі збори, на яких було створено Вінницьку організацію Спілки письменників України.

3-10 9  0 років тому (3-10.02.1921) відбулося Бабчинецьке (Ямпільське) антибільшовицьке повстання.

5   75 років від дня народження Володимира Михайловича Матковського (5.02.1936, с.Ольгопіль, нині Чечельниц. р-ну – 3.06.2010, м.Вінниця), українського актора, заслуженого артиста України (1972), народного артиста України (1987). Після школи працював в Ольгопільському районному будинку культури інструктором-методистом. По закінченні акторського факультету Київського інституту театрального мистецтва ім.І.К.Карпенка-Карого (1959) – артист Вінницького обласного муздрамтеатру ім.М.Садовського, якому віддав понад 50 років свого життя. За ці роки йому вдалось створити більше 100 переконливих і яскравих образів у музичних та драматичних виставах. Він майстерно зіграв Виборного з «Наталки Полтавки», Карася із «Запорожця за Дунаєм», Остапа Палія з «Катерини», Менделя Крика з «Биндюжника і короля», Зупана з «Циганського барона», Дулітла з «Моєї чарівної леді», Філіппа з «Баядери». Від природи Володимир Матковський мав приємний тембр, соковитий баритон й сильний виразний розмовний голос. В операх та оперетах виконував сольні партії. Нагороджений багатьма державними нагородами.

12   95 років від дня народження Валентина Остаповича Речмедіна (12.02.1916, с.Андрушівка, нині Погребищ. р-ну – 7.07.1986, м.Київ), українського письменника, журналіста, краєзнавця. До війни жив і працював у Вінниці, брав участь у партизанській війні на Вінниччині проти фашистських окупантів.

14   День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с.Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, с.Слобода-Яришівська), педагога, фольклористки, етнографа, краєзнавця, майстрині ужитково-декоративного мистецтва, авторки сценаріїв народних обрядів, керівника самодіяльного народного ансамблю «Горлиця», заслуженого працівника культури УРСР (1970), лауреата премії ім.П.Чубинського (1992). На вшанування пам’яті видатної землячки в Могилеві-Подільському щорічно проводиться фольклорне свято «Пам’яті Марії Руденко». З 1993 року щотри роки тут же проводиться Всеукраїнське свято народного мистецтва. Кримський астроном М.Черних відкрив малу планету, яку назвав на честь Марії Оксентіївни Руденко – «Горлиця».

25   140 років тому народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (25.02.1871, м.Новоград-Волинський – 1.08.1913, м.Сурамі (Грузія), похована у м.Києві), українська письменниця, літературний критик, перекладач, громадський діяч, яку поєднували з Вінниччиною життєві та творчі зв’язки.

28   100 років тому народилася Євдокія Василівна Горб (28.02.1911, с.Рождественське, тепер Прохорів. р-ну Бєлгород. обл., Росія – 6.07.1997, м.Вінниця), педагог, фольклорист, етнограф, краєзнавець, автор документальних повістей про підпільників, партизанів Вінниччини. Зібрала півтисячі пісень, чимало прислів’їв та приказок, легенд та переказів, дві тисячі народних оповідань, топонімічний матеріал, записала весільний обряд.

28.02-11.03   360 років тому (1651) під проводом І.Богуна велася оборона м.Вінниці від польського війська, керованого гетьманом Калиновським. Битва під Вінницею була важливою сторінкою у Національно – визвольній війні українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б.Хмельницького. 

 

Вітром буйним, пролистом зеленим

Серед поля березень запах.

І не стало на високих кленах

З сивого каракуля папах.

Ген рілля парує попід гаєм,

В отчий край вертають журавлі.

Кращої пори душа не знає,

Як не знає кращої землі.

Н.Гнатюк

Березень

1   165 років тому народився Василь Васильович Докучаєв (1.03.1846, с.Мілюково Смолен. обл. – 8.11.1903, м.Петербург), російський географ, природознавець, ґрунтознавець. У 1877-1878, 1881 рр. очолював експедиційні дослідження ґрунтів у Вінницькому, Ольгопільському, Могилівському та Ямпільському повітах Подільської губернії.

• День народження Явдохи Зуїхи (справж. – Явдоха Мики-тівна Сивак) (1.03.1855, с.Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с.Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г.Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М.Рильського. Її ім’ям в с.Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити», де в образах Я.Зуїхи та Г.Танцюри уславлено хранителів народної мудрості для прийдешніх поколінь.

8   *250 років від дня народження Яна Потоцького (8.03.1761, с.Пиків, нині Калинів. р-ну – 11.12.1815, с.Уладівка Літин. р-ну), польського письменника, історика, сходознавця, етнографа і археолога, географа, соціолога, публіциста, редактора, видавця, бібліографа, політичного діяча. У 1804-1805 рр. видав французькою мовою три книги, присвячені історії Волині, Поділля і Херсонщини, які поклали початок краєзнавчого вивчення цих регіонів.

9   День народження Тараса Григоровича Шевченка (9.03.1814, с.Моринці, тепер Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, м.Санкт-Петербург), українського поета, художника-мислителя. 1846 року у складі Археографічної комісії подорожував Поділлям.

10   150 років з дня смерті Великого Кобзар (10.03.1861). День вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

13   190 років з часу (1821) створення Тульчинської управи Південного товариства декабристів (існувала до 1826 р).

• 150 років тому народилася Євдокія Прокопівна Боярська (Богемська) (13.03.1861, м.Могилів-Подільський – 1900, с.Рижавка, тепер Жмерин. р-ну), українська актриса.

16   140 років тому народився Микола Григорович Бурачек (16.03.1871, с.Летичів, тепер смт Хмельниц. обл. – 12.08.1942, м.Харків), український живописець-пейзажист, художник театру, заслужений діяч мистецтв України (1941). Один із засновників Української академії мистецтв (1917 р., з 1918 р. – її президент). У 20-30-х рр. жив і працював на Вінниччині.

• 70 років тому народився Володимир Маркович Кожухар (16.03.1941, м.Вінниця), український диригент, народний артист Росії (1985) та України (1993). З 1989 р. – головний диригент Національної опери України (Київ). З 1993 р. – професор Київської консерваторії.

17   110 років тому народився Генріх Ілліч Літинський (17.03.1901, м.Липовець –1985), російський композитор, педагог, теоретик музики. У 20-х рр. ХХ ст. працював у Вінниці.

23   75 років від дня народження Леоніда Петровича Зінченка (23.03.1936, с.Варварівка Карлів. р-ну Полтав. обл.), історика, краєзнавця, етнографа. 15 років очолював кафедру української і зарубіжної культури Вінницького державного педагогічного інституту (тепер університет ім. Михайла Коцюбинського). Брав участь у створенні в університеті народознавчого центру. Автор понад 60 наукових праць, серед яких навчальні посібники: «Християнство», «Православ’я в Україні», «Новітні релігії в сучасній Україні».

24   85 років тому народилася Ніна Василівна Братусь (24.03.1926, м.Ромни, нині Сум. обл. – 30.09.2002, м.Вінниця), лікар, доктор медичних наук (1966), професор (1966). Заслужений діяч науки і техніки України (1984). Закінчила Вінницький медичний інститут (1948). Від 1954 року пов’язала з ним усе своє життя.

30   125 років тому народився Олександр Олексійович Кривицький (Кривіцький) (30.03.1886, с.Дзигівка, нині Ямпіл. р-ну – 9.12.1946, с.Озаринці Могилів-Поділ. р-ну), краєзнавець, член Ради Всеукраїнського етнографічного товариства (з 1928 р.), член-кореспондент науково-дослідного геологічного інституту АН України. Протягом багатьох років працював учителем у с.Озаринці Могилів-Подільського району. На початку 20-х рр. організував перший на Поділлі шкільний краєзнавчий музей.

Цього місяця виповнюється:

• 150 років (1861) з часу проголошення на Поділлі маніфесту царя Олександра II про скасування кріпосного права та місцеві положення про поземельний устрій поміщицької землі.

• 150 років відтоді (1861), як розпочалися маніфестації польського населення та учнівської молоді Поділля проти політики царського уряду.

• 90 років тому (1921) у с.Мізяківські Хутори створено першу на Вінниччині сільськогосподарську артіль «1 Травня».

Квітень

2   80 років тому народився Володимир Тадейович Вільчинський (2.04.1931, с.Федорівка Шаргород. р-ну), колишній голова колгоспу «Дружба» с.Уланова Хмільницького району, нині керівник агрофірми «Дружба».

9   160 років від дня народження Тор Неве Ланге (9.04.1851, м.Копенгаген – 22.02.1915, с.Нападівка, тепер Липовец. р-ну, 1927 р. перепохований в Копенгагені), данський поет-перекладач. У 1883-1915 рр. жив, працював і помер у с.Нападівка Липовецького району. Серед інших переклав оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» і «Чумак», а також твори С.Руданського. Будинок у Нападівці, в якому мешкав Ланге, охороняється законом як пам’ятка архітектури кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

11   265 років тому (1746) у Вінниці на Старому місті було завершено спорудження дерев’яної Свято-Миколаївської церкви, яка збереглася і донині. Ця пам'ятка справедливо вважається одним із кращих зразків подільської народної архітектури.

14   60 років тому народився Валентин Терентійович Бородулін (14.04.1951, смт Тиврів), співак (тенор), хормейстер, соліст-вокаліст Вінницького муніципального камерного хору, нині Вінницький міський камерний хор «Вінниця». Заслужений артист України (2001).У репертуарі співака – понад 100 творів української та світової класичної музики.

15   100 років тому народився Трохим Єфремович Гулеватий (15.04.1911, с.Косанове Гайсин. р-ну – 2002, м.Вінниця), танкіст, Герой Радянського Союзу. Відзначився в боях за оволодіння Берліном.

• 90 років тому народився Григорій Тимофійович Береговий (15.04.1921, с.Федорівка, нині Карлів. р-ну Полтав. обл. – 30.06.1995, м.Москва), двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР, учасник боїв за визволення Вінниччини від німецько-фашистських окупантів, Почесний громадянин м.Вінниці.

• *75 років тому народився Олег Федорович Чорногуз (15.04.1936, с.Янів, нині Іванів Калинів. р-ну), український прозаїк. У 1954-1963 рр. працював на Вінниччині в редакціях калинівської, погребищенської районних та обласних вінницьких газетах. Член СПУ з 1963 р. Автор ряду книг гумору і сатири.

17   60 років від дня народження Федора Васильовича Бурдиги (17.04.1951, с.Сосни Літин. р-ну) – біофізика, доктора біологічних наук (1989). Наукові дослідження у галузі біохімії фізіології та фармакології гладеньких м’язів.

19   120 років тому народився Ілля Якович Штаєрман (19.04.1891, м.Могилів-Подільський – 24.12.1962, м.Москва), український математик і механік. Професор (1924), доктор фізико-математичних наук (1930), член-кореспондент АН УРСР (1939).

24   70 років тому народився Дмитро Степанович Пічкур (24.04.1941, с.Розсоховатка, тепер Катеринопіл. р-ну Черкас. обл.), поет, журналіст. З 1971 року працював на журналістській ниві Вінниччини. Автор кількох поетичних збірок. Член НСПУ з 2000 року.

26   70 років від дня народження Луїзи Олександрівни Білозерової (26.04.1941, м.Оренбург, Росія), журналістки, публіциста, краєзнавця, члена СЖУ. Автор ряду путівників про Вінницю, науково-публіцистичної книги «Цей загадковий «Вервольф»: історія, наукові розвідки, таємниці розгадані та адресовані у майбутнє» (Вінниця, 2008).

• *25 років тому (26.04.1986) сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка негативно вплинула на екологію та здоров’я населення України, в т.ч. Вінниччини.

Цього місяця виповнюється:

• 90 років відтоді (1921), як було відкрито Жмеринський дитячий будинок (нині школа-інтернат).

Квітень-травень

• 180 років з часу (1831) збройних виступів польських повстанців на Вінниччині.

Травень

1   90 років від дня народження Марії Іванівни Іщук (1.05.1921, с. Івча Літин. р-ну), педагога, літературознавця. Протягом 1964-1973 рр. працювала доцентом кафедри української літератури Вінницького педагогічного інституту. Як літературознавець найбільше уваги приділила дослідженню творчості М. Коцюбинського. Нині мешкає у Києві. 

• 135 років тому народився Максим Іванович Вдовиченко (Гаврилюк) (4.05.1876, с.Зозівка, нині Липовец. р-ну – 2.01.1929, Одентле-Тіш, Франція), український письменник-перекладач. 

• 105 років тому (4.05.1906) засновано «Просвіту» на Поділлі. 

• 70 років тому народився Іван Петрович Гулько (5.05.1941, с.Володіївці Бар. р-ну ), фахівець у галузі садівництва. Доктор сільськогосподарських наук (1994), професор (1997). Лауреат премії ім. Л. Симиренка АН УРСР (1988). 

6   55 років від дня народження Марії Василівни Скрипник (6.05.1956, с.Киселів Кіцман. р-ну Чернівец. обл.), актриси, заслуженої артистки України (1999). З 1980 р. пов’язала свою долю з Вінницьким обласним музично-драматичним театром ім.М.Садовського. З 2000 р. вона на посаді начальника управління культури міської ради, а з травня 2008 р. Марія Василівна призначена на посаду начальника управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації. М.В. Скрипник – автор проектів та режисер-постановник великих загальноміських заходів, звітних концертів майстрів мистецтв та художніх колективів, співавтор сценаріїв та ведуча творчих звітів Вінниччини на сцені Національного палацу «Україна» в м. Києві. 

7      День народження Петра Ілліча Чайковського (1840–1893), російського композитора-класика. Його ім’я тісно пов’язане з іменем подолянки Н.Ф. фон Мекк, яка своєю безкорисливою допомогою, по суті, врятувала митця для Росії і всього світу. Вона виплачувала йому щорічну субсидію в розмірі шести тисяч карбованців. П.І. Чайковський упродовж 1878- 1888 рр. періодично жив і працював у її маєтку в м. Браїлів, нині смт, та с. Сьомаки, нині Жмеринського району. Тут він створив низку своїх безсмертних творів, зокрема оперу «Орлеанська діва», Симфонію № 4, ряд романсів, серед яких шедевр «Средь шумного бала» та ін. На вшанування пам’яті композитора та його меценатки в Браїлові 1979 році створено Музей П.І. Чайковського. На Вінниччині щорічно у травні проводиться Міжнародний музичний фестиваль ім. П.І. Чайковського та Н.Ф. фон Мекк. 2011 року такий фестиваль відбудеться вдев’яте. 

• 40 років тому (7.05.1971) рішенням виконкому Вінницької районної ради в  приміщенні палацу колишніх власників маєтку Грохольських у Вороновиці було засновано музей авіації ім. О. Можайського, нині Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України. 

9    65 років тому народився Юхим Григорович Аптекман (9.05.1946, м. Вінниця – 21.01.1946, загинув у Раві-Руській на Львівщині), художник, поет. У грудні 2009 р. у Вінниці йому було відкрито меморіальну дошку. 

11   60 років від дня народження Володимира Тимофійовича Осьмушка (11.05.1951, с. Попівці Бар. р-ну), фотохудожник, заслужений журналіст України (1995). Учасник та дипломант вітчизняних і міжнародних фотосалонів. Член НСХУ. Працював у газеті «Панорама». Нині – фотокореспондент обласної газети «Вінниччина». Мешкає  у Вінниці.

13   90 років тому (13.05.1921) у м. Немирові було відкрито Будинок відпочинку, нині клінічний санаторій “Авангард” (з 1989 р.) – одна з перлин санаторно-курортного багатства України. Він розташований у колишньому маєтку княгині М.Г. Щербатової, на території одного із старовинних пам'ятників садово-паркового мистецтва – Немирівському дендрологічному парку. Площа дендропарку більше 86 га. 

• 60 років тому народився Петро Григорович Гордійчук (13.05.1951, с. Долиняни Мурованокуриловец. р-ну), український перекладач, журналіст. Член НСПУ (1983). Лауреат обласної літературної премії ім. М. Трублаїні (1982). Живе і працює у Вінниці. З 2003 р. – головний редактор журналу “Вінницький край”. 

17 (30?)  День народження Федора Григоровича Верещагіна (17(30?).05.1910, м.Миколаїв – 21.05.1996, м.Вінниця), українського режисера, народного артиста СРСР (1977). У 1948-1986 рр. – головний режисер Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М.Садовського (нині Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Садовського). Ф.В.Верещагін – Почесний громадянин м.Вінниці. 

19  50 років тому (1961) відкрито профспілковий санаторій “Хмільник”, нині ДП клінічний санаторій “Хмільник” ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. 

20   85 років тому народився Мар'ян Мартинович Маловський (20.05.1926, смтТиврів – 28.12.1993, м.Київ), український художник-графік. Твори: портрети українських діячів культури, кобзарів, ілюстрації до творів Т.Шевченка, О.Довженка та ін. 

• 70 років від дня народженя Валентини Володимирівни Дятчук (20.05.1941, с.Курашівці, тепер Мурованокуриловец. р-ну), мовознавця, літературознавця, перекладача, кандидата філологічних наук (1989). Член Спілки театральних діячів України (1989). Працює переважно в галузі лексикографії, досліджує мову творів українських письменників. 

21  580 років (1431) – перша письмова згадка про Літин у Грамоті великого князя Свидригайла. З 2001 р. 21 травня  відзначається як День Літина. 

21-25  20 років тому (1991) на Вінниччині відбулося Всесоюзне Шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій». 

22    90 років тому народився Микола Миколайович Студецький (Скеля-Студецький) (22.05.1921, с. Флорине, нині Бершад. р-ну – 19.01.2002, м. Київ), український поет. Народився у сім’ї священика, рано осиротів. Навчався у м. Гнівані. У 1941-1943, 1956-1995 рр. жив і працював у Вінниці. Був репресований. Видав низку поетичних збірок, друкувався у місцевій періодиці. Окремі вірші перекладалися російською та кабардино-балкарською мовами. Член СПУ (1967). 

23   70 років від дня народження Анатолія Григоровича Гончара (23.05.1941, с. Селище, Літин. р-ну) – журналіста, письменника, краєзнавця, члена НСЖУ, заслуженого журналіста України (2000). Як військовий кореспондент А.Г. Гончар перебував у гарячих точках Афганістану. Досліджує тему участі вінничан в бойових діях в неоголошеній афганській війні, військових конфліктах в інших країнах,у миротворчих операціях особливого складу Збройних  сил України. Автор книг “Чорний тюльпан”, “Авіатори”, “Повірка, або “Афганці” Вінниці”, “Ми пройшли Афган”, “Вінничани – воїни-інтернаціоналісти, воїни-миротворці”. Постійно публікується в регіональній пресі. 

24           День народження Михайла Панасовича Стельмаха (24.05.1912, с. Дяківці, нині Літин. р-ну – 27.11.1983, м. Київ), прозаїка, поета, драматурга, громадського діяча. Член СПУ (1940). Аакадемік АН УРСР (1978), Герой Соціалістичної Праці (1972), лауреат Шевченківської премії (1981) за роман «Чотири броди». Щороку на батьківщині письменника проводяться літературно-мистецькі свята та дні пам’яті Михайла та Ярослава (сина) Стельмахів. Журналом “Вінницький край” заснована літературна премія імені Михайла Стельмаха. 

25        80 років від дня народження Олександра Івановича Андрушка (25.05.1931, с. Вербівка Самбір. р-ну Львів. обл. – 01.1991, м. Вінниця), історика, краєзнавця. Досліджував історію Поділля ХІХ-ХХ ст. 

Цього місяця виповнюється: 

• років тому (1921) створено першу на Вінниччині сільськогосподарську артіль у с. Мізяківські Хутори, нині Вінницького району. 

… Дякувать долі

В літо весна переходить поволі.

Гілля в саду обважніло плодами,

Пасіка солодко пахне медами,

Буйно і рясно цвіте матіола,

П’янко повітря духмянить довкола.

Плинуть вінки на купайловій хвилі,

Все в повнорості, все в повносилі.

М. Луків

Червень 

1        90 років тому народився  Іван  Іванович Сварник (1.06.1921, с.Лисогірка Дунаєвец. р-ну Хмельниц. обл. – 1989), український письменник та журналіст. Тривалий час жив і працював у Вінниці. 

• 75 років тому народився Петро Федорович Бондарчук (1.06.1936, с.Талалаївка, нині у складі с.Василівка Іллінец. р-ну), український поет, прозаїк., перекладач. Член НСПУ (1970).

3           90 років від дня народження Миха́йла Федоровича Нечиталю́ка (03.06.1921, с. Устя, тепер Бершад. р-ну – 26.02.2010, м. Львів), – доктора філологічних наук (1984), професора (1985) Львівського національного університету ім. І.Франка. М.Ф. Нечиталюк – автор десятка підручників з історії української журналістики, досліджень публіцистики Івана Франка. Він – співавтор видання «Українська журналістика в іменах. Вип. 2», куди включено також відомості про вінницьких журналістів.

7          125 років тому народився Костянтин Віталійович Широцький (Шероцький) (псевдонім – К.Ладиженко) (7.06.1886, с. Вільшанка, нині Крижопіл. р-ну – 13. 09.1919, с. Білоусівка Тульчин. р-ну), український мистецтвознавець, етнограф, фольклорист, краєзнавець, професор (з 1917 р.). Досліджував мистецтво, культуру, історію, побут, звичаї, фольклор України й Поділля ХІХ-ХХ ст. 

• 85 років тому народився Анатолій Дмитрович Базилевич (7.06.1926, м.Жмеринка – 30.06.2005, м.Київ), український художник - графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), народний художник України (1993), член НСХУ (1956). Працював у царині книжкової та станкової графіки. 

• 70 років від дня народження Анатолія Миколайовича Овчарука (6.06.1941, с. Березівка Бершад. р-ну), ученого в галузі металургії, доктора технічних наук (1997), професора (1998), академіка ВШ АНУ (2006). Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1968). Автор понад 220 наукових праць. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1988), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998), лауреат премії ім. Ярослава Мудрого (2006). 

10        110 років тому народився Гнат Трохимович Танцюра (10.06.1901, с. Зятківці, нині Гайсин. р-ну – 12.11.1962, м. Гайсин), фольклорист, етнограф, педагог, краєзнавець Поділля. 40 років свого життя присвятив науковій діяльності: записував пісні, казки, прислів’я, приказки, твори дитячого фольклору. Найбільш плідною була праця вченого з народною співачкою Явдохою Зуїхою. В Гайсинському районі щорічно проводиться обласне свято фольклору ім. Г.Танцюри. З 2001 р. кожні 5 років у червні – Всеукраїнський фестиваль-конкурс автентичних колективів на приз Г.Танцюри. У 2011 р. такий конкурс відбудеться втретє. 

• 80 років тому народився Степан Михайлович Литвин (10.06.1931, с. Головчинці, тепер Кармалюкове Жмерин. р-ну), український поет, перекладач, лауреат літературної премії ім. В.Сосюри (1997). Член СПУ (1959). 

19       130 років тому народився Володимир Павлович Островський (19.06.1881, с.Рейонка Грубешів. повіту на Холмщині – 7.04.1950, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ), український письменник, педагог, журналіст. В  1917-1919 рр. працював у Вінниці. Тут організував літературний і театральний гуртки, заклав перший в Україні шкільний кооператив, створював лікнепи, викладав у приватній гімназії для дорослих, писав і видавав підручники. Певний час був редактором газети “Шлях”, яка виходила у Вінниці в 1919 р. 

21       90 років від дня народження Петра Федоровича Гуцала (21.06.1921, с.Комарівка, тепер Теплиц. р-ну), українського письменника, члена СПУ. У творах – переважно морська тематика. 

24       70 років тому (1941) запроваджено воєнний стан на території Вінницького гарнізону. 

25       90 років тому народилась Ганна Йосипівна Ланда (25.06.1921, Вінниця – ?), український мистецтвознавець, культурно-освітня діячка. У 1947-1987 рр., працювала у Вінницькій обласній філармонії. 

• 90 років від дня народження Аркадія Васильовича Сороки (25.06.1921, м. Вінниця), художника-живописця, заслуженого художника України (1980), Члена НСХУ (1967). Митець працює в жанрі історико-таматичної картини, а також натюрморта. Його доробок налічує понад 500 творів. Серед його основних творів: «М.Пирогов у хворого Некрасова» (1982), «В.Порик – національний герой Франції» (1985), «Останній сніг» (1988), «Свято Івана Купала» (1990). Твори митця знаходяться в музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном. Створив ряд діаграм в музеях області. 

26       120 років тому народився Петро Порфирович Відибіда (26.06.1891 (за ст. ст.), с.Стрільчинці, нині Немирів. р-ну – 1971, в еміграції), український кооператор, державний та церковний діяч (заступник міністра фінансів УНР, голова УАПЦ в екзилі). 

28    40 років тому (1971) у Вінниці відбулося урочисте відкриття пам`ятника М.І Пирогову. Ця подія була приурочена 100-річчю Товариства червоного Хреста. Автори пам`ятника – скульптури Н. Деригус, Л. Сабанєєва та архітектор А. Корнєєв. Питання про спорудження у місті Вінниці пам`ятника геніальному вченому М.І. Пирогову на початку вулиці, яка носить його ім`я порушувалося на засіданнях виконкому Вінницької обласної Ради за пропозицією Вченої Ради Вінницького медичного інституту ще у 1958-1960 рр. 

29       80 років тому народився Анатолій Никифорович Гайструк (29.06.1931, с.Великі Мошківці Андрушів. р-ну Житомир. обл.), акушер-гінеколог. Доктор медичних наук (1977), професор (1979). Закінчив Вінницький медичний інститут (1962), де й працює з 1967 р. (нині Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова).

Липень 

1   60 років тому (1951) відкрилася Мурованокуриловецька районна бібліотека для дітей. При бібліотеці діють літературно-мистецький клуб “Джерельце”, краєзнавчо-народознавчий клуб “Калинонька”. 

3  100 років тому народилася Тетяна Іллівна Волгіна (3.07.1911, м. Жмеринка – 14.06.1981, м. Київ), українська російськомовна письменниця, перекладачка. Переклала російською мовою низку творів українських письменників, зокрема М.Коцюбинського. Член СПУ (1945). 

10-14   90 років тому (1921) відбувся І з'їзд рад (більшовицьких) Поділля. 

12        120 років від дня народження Розалії Григорівни Горської (Файнберг), (1891, м. Брацлав, нині смт Немирів. р-ну – 04.08.1984, м. Ленінград, нині С.-Петербург), оперної співачки (лірико-колоратурне сопрано), педагога, заслуженої артистки РРФСР (1933). Більша частина її творчого життя пов’язана з оперними театрами Ленінграду. 1923 р. виступала на оперних сценах Берліна і Стокгольму. Записала кілька грамплатівок. 

13        90 років від дня народження Петра Трохимовича Кугая (13.07.1921, с.Павлівка, тепер Калинів. р-ну – 15.11.1981, м. Вінниця), учасника партизанського руху в Україні в роки Другої світової війни, організатора і керівника підпільної молодіжної організації в рідному селі, згодом командира партизанського загону, краєзнавця. 

14       70 років тому (1941) гітлерівці вчинили перший масовий розстріл на території області (с. Терешпіль Хмільниц. р-ну). 

17-21  90 років тому (1921) відбувся І з'їзд працівників шкіряної промисловості Поділля. 

19       70 років тому (1941) німецько-фашистські війська увійшли до Вінниці. 

20       90 років тому народився Володимир Кононович Мельник (20.07.1921, с. Курашівці, нині Мурованокуриловец. р-ну – 10.09.1970, м. Київ), український російськомовний письменник. Член СПУ (1953). Писати почав у 1944 р, а друкуватися -  з 1947 р. Славу принесла психологічна повість «Винищувачі» про хоробрість і патріотизм воєнних льотчиків, яка вийшла величезним тиражем у 1950 р.; потім щороку перевидавалася і була перекладена в Болгарії, Польщі, Чехії, Румунії, Словаччині. Тираж в Україні становить біля 500 000. У повісті «Судимі совістю» (1966) вперше заговорив (зовсім небагато, але правдиво) про голод 1933 року. Повість була перекладена у ФРН, а згодом вийшла в перекладі англійською в США (Нью-Йорк). 

• 90 років тому (1921) у Вінниці почала працювати взуттєва фабрика «Яструб», згодом перейменована у Вінницьку взуттєву фабрику ім. М.Щорса. Нині припинила своє існування. 

28       90 років тому народився Данило Андрійович Дудко (28.07.1921, с. Попелюхи, нині Мурованокуриловец. р-ну – 02.02.2009, м Київ), матеріалознавець, фахівець у галузі електрозварювання. Доктор технічних наук (1965), професор (1966), академік НАНУ (1978), лауреат ряду премій, в т.ч. Держаної премії УРСР у галузі науки і техніки (1972, 1978). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Основний напрям наукових досліджень – технологія та металознавство електрозварювання. 

31       90 років тому (1921) скликаний І з'їзд уповноважених Губсоюзу Поділля.

Цього місяця виповнюється:

90 років з часу (1921) створення Подільської губернської комісії з ліквідації неписьменності.

70 років як (1941) війська гітлерівської Німеччини та її союзників окупували територію Вінниччини (остаточно звільнена наприкінці березня 1944 р).

Серпень 

1      70 років тому (1941) окупована територія області була поділена на румунську («Трансністрія») та німецьку («Райхскомісаріат Україна») зони за лінією Могилів-Подільський – Бершадь. 

2      135 років тому народився Степан Іванович Слободянюк-Подолян (2.08.1876, м.Літин, нині смт – 15.09.1932, м.Ленінград, нині С.-Петербург), український художник. Серед його творів – «Похорон Кармалюка» (1912), «Кармалюк» (1926). 

3      *90 років тому народився Ілля Гаврилович Шульга (3.08.1921, с.Верещаки Лисян. р-ну Черкас. обл. – 5.12.1993, м.Вінниця), український історик, краєзнавець, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник вищої школи України. У 1972-1993 рр. жив і працював у Вінниці. Досліджував соціально-економічні аспекти розвитку України й Поділля ХVІІІ-ХІХ ст., історію подільського села, сталінських репресій, голодомору на Вінниччині 20-початку 50-х рр. 

4          85 років тому народився Аполінарій Федотович Мацевич (4.08.1926, с. Паланка, тепер с. Заозерне Тульчин. р-ну – 27.02.1996, м. Єлгава, Латвія), український прозаїк, поет, перекладач. Член СПУ (1967). Подільські мотиви прозвучали в автобіографічній повісті-спогаді про голодомор 1932-1933 рр. «Переднівок-33» (1982), повістей «Анатолій Свидницький» (1984), «Закувала та сива зозуля» (про П.Ніщинського), який, на жаль, залишився в рукописі; окремі уривки з нього друкувала вінницька газета «Панорама». (1991). 

6        75 років від дня народження Анатолія Олександровича Бабича (6.08.1936, с. Павлівка Васильків. р-ну Дніпропетров. обл.), фахівця у галузі рослинництва і кормо- виробництва, доктора сільськогосподарських наук (1979), професора (1989), академіка УААН (1989), члена-кореспондента Російської академії сільськогосподарських наук (1988), Президента Української соєвої асоціації (1989-2002), колишнього директора Інституту кормів УААН (Вінниця) (1980-2001). 

6       70 років тому народився Петро Семенович Григорчук (6.08.1941, с. Щаслива Липовец. р-ну), історик, краєзнавець, професор Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Досліджує історію Поділля 20-30-х рр. ХХ ст. З історії краю опублікував більше 100 робіт. 

8                 125 років від дня народження Трохима Степановича Кондрашка (8.08.1886, с.Літинка Літин. р-ну – розстріляний 30.11.1937) – педагога, члена Центральної Ради. 

12      60 років тому народилася Марія Іванівна Сметанська (12.08.1951, м. Ямпіль), педагог, літературознавець. Закінчила Вінницький педінститут (1973). З 1980 р. працювала на кафедрі української літератури, захистила кандидатську дисертацію «Проблема соціальної емансипації жінки в українській прозі XIX – поч. XX ст.». Досліджувала творчість Марка Вовчка, А. Свидницького, А. Бортняка. Під час праці у Вінниці брала участь у громадському житті: була членом правління обласної організації Товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, керувала культосвітнім студентським клубом  «Берегиня» тощо. З 1995 р. мешкає у Києві. Нині вона – доцент кафедри українознавства Київського національного університету будівництва та архітектури. 

16           80 років (1931) відтоді, як вийшов перший номер газети «Соціалістичні лани», нині районна газета «Прибузькі новини». 

18    90 років тому народився Анатолій Петрович Буренніков (18.08.1921, м. Новоузенськ Саратов. обл., РФ), військовий, ветеран ВВв, почесний громадянин м. Вінниці. Брав участь у визволенні  Вінниччини від фашистських загарбників, 15 років служив військовим комісаром м. Вінниці, працював у обласному товаристві любителів книги. Мешкає у Вінниці.

19       105 років тому (1906) почала виходити «Винницкая газета», перша міська газета у Вінниці (нині «Вінницька газета»)

• 90 років тому народився Андрій Герасимович Лесник (19.08.1916, с. Гальжбіївка, тепер Ямпіл. р-ну – 2.04.1976, м. Київ), український радянський фізик, член-кореспондент АН УРСР (з 1976). Учасник Великої Вітчизняної війни. В 1940 р. закінчив Київський університет. Протягом 1947-1955 рр. працював в Інституті металофізики АН УРСР. Основні дослідження:  термодинаміка сплавів (теорія фазових рівноваг) та фізика магнітних явищ у плівках (доменна структура і процеси перемагнічування, наведена магн. анізотропія тощо). Премія ім. К.Д. Синельникова АН УРСР (1978). 

• 90 років від дня народження Василя Ісаковича Юрчука (19.08.1921, с.Бродецьке Козятин. р-ну – 08.2001, м.Київ), вченого-історика, члена-кореспондента АН України (1973), заслуженого працівника вищої школи України (1972). Основний напрям наукових досліджень – історія Комуністичної партії України. 

20        90 років тому народився Микола Якович Зарудний (20.08.1921, с. Оріховець, тепер Сквир. р-ну Київ. обл. – 25.08.1991, м. Київ), український драматург, прозаїк. В юнацькі та повоєнні роки жив і працював у Вінниці. Член СПУ (1950). Перші вистави п’єс драматурга відбувалися у Вінницькому обласному драмтеатрі. 

• 70 років (1941) – перший масовий розстріл німецько-фашистськими загарбниками євреїв у Літині. 

25        80 років тому народився тому народився Михайло Миронович Алексюк (25.08.1931, м.Тульчин), інженер-механік, альпініст, доктор технічних наук (1994),

3-разовий чемпіон СРСР з альпінізму (1961, 1965, 1968). Наукові дослідження – у галузі високотемпературної міцності матеріалів і конструкцій авіаційної, ракетної та атомної техніки. 

28        60 років від дня народження Леоніда Мечиславовича Яковчука (28.08.1951, с.Ворошилівка на Житомирщині – 2005, Літин) – художника, архітектора, який жив і творив на Літинщині. За його проектами збудовано дитячий оздоровчий табір «Казкова долина» в с. Городище Літинського р-ну та Меморіал Слави в Літині. Відомі його вироби «Птахи щастя». 

• 25 років тому (1986) в с. Білопілля Козятинського району відкрито музей Хліба. Його організатор – Анастасія Луківна Бойко. Експозиції музею знайомлять відвідувачів з історією хліба з найдавніших часів до сьогодення, детально розповідають про життя і побут східних слов’ян, дають змогу доторкнутися до сивої давнини. 

Цього місяця виповнюється: 

90 років створення Подільської губернської комісії допомоги голодуючим Поволжя (1921).

70 років відтоді (1941), як відбулися перші диверсії радянських підпільників на ст. Жмеринка. У Вінниці утворена антифашистська підпільна комуністична організація на чолі з І.В.Бевзом.

По-осінньому синьо цвітуть небеса,

Мила погляду й серцю билиночка кожна.

І така навкруги невимовна краса, –

Не любити цю землю, їй-Богу, не можна.

М.Луків

Вересень

1   90 років тому народився Андрій Васильович Манорик (1.09.1921, с.Вербівка, нині Оратів. р-ну – 25.04.1974, м.Київ), український вчений в галузі фізіології рослин, член-кореспондент АН України (1973). У 1939 р. закінчив середню школу в с.Скоморошки Оратівського району. Учасник Другої світової війни. Закінчив Уманський сільськогосподарський інститут. З 1951 р. – в Інституті фізіології рослин АН УРСР (з 1971 р. – директор). Наукові праці присвячені дослідженню біологічно активних речовин органічних добрив і симбіотичної фіксації азоту бобовими рослинами.

• 90 років тому (1921) відкрито Вінницьку профшколу для середнього медичного персоналу. Статус медичного училища навчальний заклад отримав у 1954 році. З 1994 р. він носить назву: Вінницький медичний коледж ім. академіка Д.К.Заболотного.

• 75 років з часу відкриття (1936) Могилів-Подільського медичного училища, нині Могилів-Подільський медичний коледж.

3   60 років тому народилася Наталка Іванівна Поклад (3.09.1951, с.Маньківка Бершад. р-ну), українська поетеса, етнограф, публіцист, перекладач. По закінченні педучилища вчителювала у Бершадському районі. Заочно здобула вищу освіту на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З 1972 р. мешкає у Києві. Працювала у видавництвах, журналі «Київ», Інституті українознавства Київського університету ім. Тараса Шевченка. Пише лірику, вірші для дітей, перекладає, займається фольклористикою. Лауреат літературних премій ім. Є.Маланюка, М.Коцюбинського, «Благовіст». Член СПУ (1988).

6   70 років тому народився Феодосій Максимович Гуменюк (6.09.1941, с.Рибчинці Хмільниц. р-ну), живописець, графік і педагог, професор (1993), лауреат Державної премії України ім.Тараса Шевченка (1993). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Член СХУ та СХРФ (1988). Творчість митця висвітлює історичне минуле України, змальовує красу її природи, народних звичаїв та обрядів.

12   80 років тому (1931) для увічнення пам’яті письменника-земляка М.Коцюбинського у Вінниці відкрито новий звуковий кінотеатр його імені на 750 місць. Автор проекту – архітектор Риков.

13   75 років від дня народження Олександра Романовича Гижі (13.09.1936, с.Юзефівка, нині с.Йосипівка Козятин. р-ну), прозаїка, публіциста, журналіста, історика, члена СПУ (1968). Його історичний роман «Облога Кармалюка» (1993) про легендарного подільського месника, написаний на основі копіткої 10-літньої роботи в архівах, документально розкриває історію антикріпосницького руху на Поділлі у ХVІІІ-ХІХ ст.

17   День народження Михайла Михайловича Коцюбинського (17.09.1864, м.Вінниця – 25.04.1913, м.Чернігів), українського письменника-класика, громадського діяча. Щорічно у вересні в літературно-меморіальному музеї письменника у Вінниці проводяться Дні М.М.Коцюбинського. Заснована Всеукраїнська літературна премія ім. Михайла Коцюбинського (1981).

19   70 років тому (1941) протягом одного дня німецько-фашистськими окупантами у П‘ятничанському лісі було розстріляно 15 тисяч євреїв Вінниці.

21   День народження Петра Івановича Ніщинського (21.09.1832, с.Неменка, нині Іллінец. р-ну – 16.03.1896, с.Ворошилівка, нині Тиврів. р-ну), композитора, педагога, поета, перекладача. 1875 р. створив на власний текст музичну картину «Вечорниці» як вставну сцену до драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якої широко відомий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля». Автор обробок українських народних історичних пісень, романсів, перших українських перекладів українською мовою творів Софокла, Гомера. Щороку у Тиврівському районі проводиться районне пісенне свято, на вшанування пам’яті видатного земляка. Раз у два роки проходить обласне мистецьке свято «Пісенні крила сивої зозулі», присвячене пам’яті П.І.Ніщинського. Наступне відбудеться у вересні 2012 р.

• 150 років відтоді (1861), як Муровані Курилівці стали центром Мурованокуриловецької волості Ушицького повіту. Тоді тут проживали 2549 осіб, було 326 дворів, працювали цукровий завод (1842), механічна та мідеплавильна майстерні, три млини на річці Жван. У містечку мешкало 120 ремісників.

25   100 років від дня народження Петра Трохимовича Сокура (25.09.1911, с.Демківка Тростянец. р-ну – 11.10.1987), перший вінничанин, удостоєний звання Героя Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни. Відзначився у боях з фінами на півострові Ханко в кінці 1941 р.

28   День народження Олексія Григоровича Луцишина (28.09.1922, с.Крищинці Тульчин. р-ну – 24.11.2001, м.Вінниця), самобутнього гончара, заслуженого майстра народної творчості України (1988), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва. На вшанування пам’яті митця у Вінниці 2005 р. в будинку, де він проживав на Старому місті (вул.І.Кожедуба, 11), відкрито музей гончарного мистецтва його імені. Тут проводяться обласні пленери гончарів, щорічні обласні фестивалі-ярмарки народної творчості.

29   145 років тому народився Михайло Сергійович Грушевський (29.09.1866, м.Хелм, Польща – 24.11.1934, м.Кисловодськ, РФ, похований у Києві), український історик, літературознавець, письменник, політичний і громадський діяч, пов’язаний життям і діяльністю з Вінниччиною, зокрема з с.Сестринівка, нині Козятинського району.

• 15 років з часу заснування (1996) Музею М.С.Грушевського в с.Сестринівка Козятинського району.

Цього місяця виповнюється:

• 165 років відтоді (1846), як відбулася подорож Т.Г.Шевченка по Поділлю з метою вивчення старожитностей краю.

• *75 років (1936) Вінницькому парку культури і відпочинку, нині Вінницький центральний парк культури та відпочинку ім.М.Горького як складова КП «Об’єднана дирекція міських парків культури та відпочинку».

• 35 років (1976) Вінницькій музичній школі № 2.

• 35 років (1976) відкритому акціонерному товариству «Ладижинський завод силікатної цегли» (Тростянец. р-н).

Жовтень

1   70 років від дня народження Анатолія Петровича Заблоцького (1.10.1941, с.Майдан-Грузький, нині с.Вербівка Літин. р-ну – 2.11.1988, м.Вінниця), журналіста, перекладача, прозаїка, члена СЖУ (1980). Працював методистом Вінницького обласного Будинку народної творчості. З 1966 р. – на журналістській роботі. Перекладав твори сучасних польських письменників. Написав цикл есе та науково-популярних нарисів для юнацтва. Чимало творів цього жанру опубліковані в періодичній пресі.

• 90 років тому (1921) у Вінниці почала працювати державна сірникова фабрика.

4  120 років тому народився Юрій Клен (Освальд Бургард) (4.10.1891, с.Сербинівці, нині Жмерин. р-ну – 30.10.1947, м.Аугсбург, Німеччина), український поет, літературознавець, перекладач, представник української діаспори. Навчався у Немирівській гімназії.

5   День народження Володимира Омеляновича Забаштанського (5.10.1940, смт Браїлів Жмерин. р-ну – 2.12.2001, м.Київ), поета, перекладача, громадського діяча, лауреата Шевченківської премії (1986) за зб. поезій «Запах далини», міжнародної премії фундації Антоновичів (1997, США). Член СПУ (1967).

6   50 років від дня народження Наталії Геннадіївни Щепілової (6.10.1961, м.Цілиноград (Казахстан)), бібліотекаря-краєзнавця, громадської діячки. 1995 р. на базі Літинської районної бібліотеки створила громадську культурно-наукову організацію «Подільський народний університет культури». Є головою Ради народного університету. Проживає в с.Селище Літинського р-ну.

10   75 років тому народився Віктор Мефодійович Тимчук (10.10.1936, с.Курава, нині с.Дружелюбівка Калинів. р-ну), український письменник. Працював кореспондентом газет, у 90-х рр. – старший редактор вінницької обласної редакційно-видавничої групи книги «Реабілітовані історією», автор ряду книг про репресії на Вінниччині. Лауреат обл. літ. премії ім.М.Труб-лаїні (1968). Член СПУ (1974). Автор творів детективного жанру.

• 60 років від дня народження Василя Івановича Страшного (10.10.1951, с.Тарасівка Жмерин. р-ну), поета, журналіста, члена НСЖУ. Професійну журналістську діяльність провадив у Жмеринській міськрайонній газеті «Нові горизонти», обласній газеті «Вінницька правда», згодом – «Вінниччина».

12   60 років від дня народження Людмили Семенівни Драганюк (12.10.1951, с.Немерче Мурованокуриловец. р-ну), директора Мурованокуриловецької ЦБС (з 1979 р.), заслуженого працівника культури України (2001).

16   30 років тому (1981) на базі ПТУ № 12 імені двічі Героя Радянського Союзу Р.Я.Малиновського створено ДПТНЗ «Гніванський професійний ліцей ім. двічі Героя Радянського Союзу Р.Я.Малиновського».

18   70 років тому народився Анатолій Григорович Гнибель (18.10.1941, с.Уладівка Літин. р-ну – 16.01.1993, м.Вінниця), актор, заслужений артист УРСР (1983). З 1966 р. працював у Вінницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім.М.Садовського.

22   200 років від дня народження Ференца Ліста (22.10.1811, Доборян, Угорщина – 31.07.1886, Байройт, Німеччина), угорського композитора, піаніста, диригента, педагога, критика, музично-громадського діяча. У 1847-1848 рр. відвідував м.Немирів (з концертом) та с.Воронівці, нині Хмільницького р-ну (маєток К.Сайн-Вітгенштейн).

23   410 років тому (1601) у письмових джерелах вперше було згадано про Айсин як місто, нині м.Липовець.

25 120 років тому народився Милій Вікентійович Єзерський (25.10.1891, м.Ізяслав, тепер Хмельниц. обл. – 10.04.1976, Москва), російський письменник. 1908 р. закінчив Вінницьку гімназію.

28 110 років тому народився Микола Дмитрович Покровський (28.10.1901, м.Тульчин – 16.07.1985, Одеса), український диригент, професор, народний артист УРСР (1948). Музики навчався у М.Д.Леонтовича. Був диригентом оперних театрів Одеси, Харкова, Львова. Серед його вистав – опера «Кармелюк» А.Косенка (1930).

30   90 років тому (1921) під час Другого зимового походу Армії УНР Подільська група М.Палія-Сидорянського перейшла на територію Вінниччини (Хмільниц. р-н).

Цього місяця виповнюється:

• 580 років з часу появи (1431) першої письмової згадки про с.Вищий Ольчедаїв Мурованокуриловецького району. Тут збереглися залишки трипільського поселення, а також скіфське городище (VІІ-ІV ст. до н.е.).

Листопад

1   90 років тому народився Дем’ян Семенович Григораш (псевдо.: Д.Семенович, Дмитро Григоренко, Гр.Днестровец, Дністровець Г., С.Грицюк, С.Петренко) (1.11.1921, с.Слобода-Шлишковецька, нині Могилів-Поділ. р-ну – 16.09.1992, Львів), журналіст, літературознавець. Кандидат філологічних наук (1958). Член СЖУ (1958). Автор довідника «Журналістика у термінах і виразах» (Л.,1974).

3   100 років від дня народження Мойсея Фроїмовича Шварцмана (3.11.1911, с.Курники Тиврів. р-ну – 1944), Героя Радянського Союзу. Відзначився у боях за визволення Білорусії, де й загинув.

4   210 років тому народився Северин Гощинський (4.11.1801, м.Іллінці – 25.02.1876, Львів), польський поет, прозаїк, публіцист, фольклорист, представник «української школи» в польській літературі. У своїй творчості оспівав природу, відтворив життя і побут людей України, зокрема Поділля.

5   80 років тому народився Вілен Абрамович Барабой (5.11.1931, м.Гайсин), фахівець у галузі експериментальної онкології, доктор медичних наук (1974), професор (1989), лауреат кількох премій, в т.ч. Державної премії України в галузі науки і техніки (1999).

7   180 років тому народився Леонард Совінський (7.11.1831, с.Березівка Літин. повіту – 23.12.1887, Стецьківці, Польща), польський поет, перекладач.

14   100 років від дня народження Пилипа Мусійовича Бондаря (14.11.1911, с.Чечелівка, нині Гайсин. р-ну – 24.03.1997, Харків), скульптора, члена СХУ (1942). Працював у жанрах портрета, тематичної композиції і монументальної скульптури. Майстер реалістичного напрямку.

15   75 років тому народився Микола Гнатович Лабінський (15.11.1936, м.Ольгопіль, нині село Чечельниц. р-ну), український театрознавець, упорядник енциклопедичних довідників. Закінчив Київський театральний інститут ім. І.К.Карпенка-Карого (1962). Працював у Міністерстві культури УРСР, Комітеті у справах преси (з 1968), в Музеї театрального мистецтва УРСР, з 1974 – старшим науковим редактором, керівником творчої групи у видавництві «Українська енциклопедія». Дослідник творчості Леся Курбаса.

17   60 років від дня народження Тетяни Омелянівни Цвігун (17.11.1951, с.Мелешків Гайсин. р-ну), культосвітнього праців-ника, фольклориста, автора ряду культурологічних проектів, що сприяють збереженню і розвитку культури Вінниччини, зокрема фольклорної спадщини, директора Вінницького обласного центру народної творчості, засл. працівника культури України (2001), кавалера ордену Княгині Ольги ІІІ ступеня. Активно займається краєзнавством, вивченням розвитку культури на Поділлі.

19   80 років від дня народження Галини Степанівни Сірої (19.11.1931, с.Вільшанка, нині Чуднів. р-ну Житомир. обл.), агронома, поетеси, заслуженого працівника культури України (1985). В 1962-1987 рр. була директором Ямпільського радгоспу. Друкуватися почала з 1955 р. Авторка кількох поетичних збірок. Ряд її віршів покладено на ноти. Сама також пише музику до власних творів, виступає як співачка. Окремі твори Г.С.Сірої перекладено російською мовою.

21   День народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с.Боришківці Хмельниц. обл. – 3.07.2000, смт Воро-новиця Вінниц. р-ну), українського кобзаря, фольклориста, письменника. Довгий час жив і працював у смт Вороновиця, де й похований. На вшанування пам’яті В.О.Перепелюка тут раз у два роки проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності», а кожні 5 років у Вінниці проходить за такою ж назвою Всеукраїнський фестиваль. 2011 р. відбудеться обласне свято кобзарського мистецтва.

• 90 років від дня народження Михайла Прокоповича Вовка (21.11.1921, с.Війтівка, нині с.Суворівське Тульчин. р-ну – 13.07.1996, смт Чинадієве Мукачів. р-ну Закарпат. обл.), українського поета, члена НСПУ (1995). Закінчив Вінницький медичний інститут (1951). Писав переважно гумор і сатиру.

23   День народження Родіона Андрійовича Скалецького (23.11.1899, с.Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, Київ), українського композитора, хорового диригента, фольклориста. Був організатором і керівником численних хорів на Вінниччині. З музичним світом обласного центру пов’язав майже 30 років свого життя. В Обласному будинку народної творчості керував секцією самодіяльних композиторів. З 1959 р. – відповідальний секретар Вінницького відділення Музично-хорового товариства України. Автор майже 600 пісень, переважно хорових. На вшанування пам’яті митця у Бершаді щорічно проводиться свято вокально-хорового мистецтва, присвяченого Р.А.Скалецькому. Його іменем у Вінниці названо вулицю.

• 100 років тому народився Аркадій Захарович Добровольський (23.11.1911, с.Клекотина, нині Шаргород. р-ну – 10.06.1969, Київ), український поет, перекладач, кіносценарист. За його сценарієм у Москві поставлено кінофільм «Трактористи» (у співавторстві з Помєщиковим), який став класикою радянського кіно. Тричі репресований. Перекладав з англійської, французької, польської та ін. Член СПУ (1958).

• 90 років тому народився Олександр Іванович Гнатюк (23.11.1921, с.Животівка Оратів.р-ну), доктор медичних наук (1966), професор (1994) Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова, лауреат Державної премії України (1979). Під його керівництвом захищено 13 кандидатських дисертацій. Він – автор 19 монографій. Основні напрямки досліджень професора О.І.Гнатюка – особливості перебігу гломерулонефриту та інфекцій сечових шляхів у дітей, розробка питань реабілітації та диспансеризації дітей із захворюваннями органів сечовидільної системи.

25   85 років тому народився Олександр Андрійович Правдюк (25.11.1926, Вінниця – 22.07.1994, Київ), український музикознавець, доктор мистецтвознавства (1984), фольклорист.

27   110 років тому народився Михайло Орест (Михайло Костянтинович Зеров) (27.11.1901, м.Зіньків, тепер Полтав. обл. – 13.03.1963, Мюнхен, Німеччина; 20.06.1994 перепоховано в Києві), український поет, перекладач. Під час фашистської окупації Вінниці редагував місцеву газету «Вінницькі вісті».

30   200 років від дня народження Хиждеу (Хашдеу) Александру (30.11.1811, с.Мізюринці, тепер Шумського р-ну Тернопіл. обл. – 9.11.1872, Хотин, похов. у с.Керстенці, тепер Хотин. р-ну Чернів. обл.), молдавський письменник, фольклорист, літературознавець. Вчителював у Вінницькій гімназії (1840-1842). Згодом вів судові справи в Тульчині. У Вінниці написав вірші «Воспоминание», «Подольская юбилейная песня», а також «Историческую записку о состоянии Винницкой гимназии в 1839 году».

• 140 років тому народився Петро Соломонович Столярський (30.11.1871, м.Липовець – 29.04.1944, м.Сверд-ловськ, РФ), український музикант-педагог, народний артист України (1939).

• 80 років від дня народження Володимира Андрійовича Красіленка (30.11.1931, м.Бершадь), вченого в галузі автоматики та приладобудування, кандидата технічних наук, поета-гумориста. Протягом 1969-1992 рр. працював доцентом, деканом факультету радіоелектроніки Вінницького політехнічного інституту. Пише сатиру, гумор, лірику. Автор кількох гумористичних збірок. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім.С.Руданського (2006).

Суцільні хмари обрій заступили,

Лягла на землю безпросвітна мла.

Здається, сонце вже не має сили

І годі ждати світла і тепла.

Пташок не видно, поховались звірі,

Спливає час неквапно, спроквола.

І тільки люди не втрачають віри

В нове пришестя світла і тепла…

М.Луків

Грудень

5   80 років тому (1931) вийшов перший номер погребищенської районної газети «Колос». За свою історію вона мала назви «За більшовицькі темпи», «Сталінський шлях», «Сталінське слово», «За перемогу комунізму».

• *75 років тому народився Леонід Трохимович Пастушенко (5.12.1936, с.Говори, тепер Віньковец. р-ну Хмельниц. обл.), український прозаїк, поет, публіцист, журналіст. Закінчив Вінницький педінститут. Автор багатьох збірок поезій, оповідань, новел та повістей, двотомника публіцистики. Лауреат кількох літературних премій, премії ім.П.Желюка (1986), республіканської премії ім.Я.Галана (1991). Член СПУ (1970). Заслужений журналіст України (1993). У 2010 р. його названо «Журналістом року» за публікації «Замах на годувальницю», «Невмирущі хохли», «Імперський мат», «Я – українець» та інші, надруковані у «Вінницькій газеті». Мешкає у Вінниці.

7   115 років тому народився Юрій Михайлович Коцюбинський (7.12.1896, м.Вінниця – 1937, розстріляний), український державний і військовий діяч.

• *75 років тому народився Микола Олександрович Рябий (7.12.1936, с.Заболотне Крижопіл. р-ну), український прозаїк. Працював у пресі, зокрема в редакції «Вінницької правди». Автор ряду романів історичної тематики. Лауреат республіканської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського (1994). Член СПУ (1976).

10   190 років від дня народження Миколи Олексійовича Некрасова (10.12.1821, м.Немирів – 8.01.1877, Петербург), російський поет, літературний діяч. Раннє дитинство пройшло в с. Юзвин, нині с.Некрасове Вінницького району.

• 75 років тому народився Сергій Андрійович Гребельський (10.12.1936, м.Хмільник), журналіст, краєзнавець, член СЖУ. Заслужений журналіст України. Дослідив історичне минуле ряду сіл Хмільницького району.

12   215 років тому указом Павла І від 12.12.1796 (ст. ст.) було утворено Подільську губернію з центром у м.Кам’янці-Подільському. Вінниця на довгий час стала рядовим повітовим центром губернії, через що загальмувався розвиток промисловості, торгівлі, культури тощо.

13   День народження Миколи Дмитровича Леонтовича (13.12.1877, с.Монастирок, нині Немирів. р-ну – 23.01.1921, с.Марківка, нині Теплиц. р-ну), українського композитора, хорового диригента, педагога, фольклориста. На вшанування пам’яті видатного земляка у Тульчині щорічно проводиться районне свято вокально-хорового мистецтва. Раз на 5 років у жовтні-грудні проходить обласне свято хорового мистецтва «Співає Поділля», яке присвячується пам’яті М.Д.Леонтовича. У Вінниці запроваджено новий мистецький проект – фестиваль хорової музики «Асамблеї Леонтовича». Традиційні вечорниці на пошану композитора щорічно у грудні проводяться в музеї-квартирі М.Леонтовича у Тульчині.

15   85 років від дня народження Володимира Петровича Вовкодава (15.12.1926, с.Лозни Летичів. р-ну Хмельниц. обл.), краєзнавця, фольклориста, етнографа, музеєзнавця, дослідника антифеодальної боротьби селян Поділля 20-30-х рр. ХІХ ст., одного з ініціаторів створення і колишнього директора музею історії села Кармалюкове Жмеринського району. Ініціював встановлення тут пам'ятника У.Кармалюку та пам'ятника полеглим воїнам-землякам. Він автор наукових розвідок, публікацій про визвольний рух на Поділлі у 20-і рр. ХХ ст. – Гальчевського, Шепеля, Хмару. Член НСЖУ (1996).

17   80 років від дня народження Віталія Опанасовича Домарецького (17.12.1931, с.Дібровинці, нині Оратів. р-ну), фахівця у галузі харчових технологій. Доктор технічних наук (1981), професор (1982). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998). Розробляє технології виготовлення алкогольних і безалкогольних напоїв лікувально-профілактичного призначення, а також технології та апарати для бродильної промисловості. Обгрунтував можливість застосування технічного спирту як моторного палива.

18   *80 років тому народилася Михайлина Хомівна Коцюбинська (18.12.1931, м.Вінниця), українська письменниця, літературознавець, перекладач, учасниця правозахисного руху. Племінниця М.М.Коцюбинського. Досліджує творчість В.Стуса. Лауреат премій ім.В.Стуса (1991), ім.О.Білецького (1993), фундації Антоновичів (1995), ім.М.Коцюбинського (1998). Член СПУ (1990).

19   110 років тому народився Микола Артемович Павлюк (19.12.1901, м.Гайсин – 8.03.1984, м.Одеса), український художник. По закінченні Одеського художнього інституту протягом 50 років (1930-1980) викладав у художніх навчальних закладах Одеси і Києва.

21   210 років тому народився Тиміш Падура (21.12.1801, м.Іллінці – 1871, м.Козятин, похований у м.Махнівка, нині с.Комсомольське Козятин. р-ну), польський і український поет, музикант, революціонер. Навчався у Вінницькій гімназії.

22   День народження Насті Андріанівни Присяжнюк (22.12.1894, м.Погребище – 8.06.1987, там само), педагога, фольклористки, етнографа, краєзнавця. У 20-ті роки ХХ ст. розпочала систематичну фольклористичну роботу: записала погребищенське весілля з усіма обрядами і піснями (650 пісень), зібрала сотні пісень інших жанрів. Підсумком її творчої праці став збірник «Пісні Поділля» (1976). Значну кількість записів Н.Присяжнюк опублікувала у різних томах серії «Українська народна творчість». Щорічно у Погребищенському районі проводиться свято фольклору «Світанки над Россю», яке присвячується пам’яті видатної землячки.

28   145 років тому народився Данило Кирилович Заболотний (28.12.1866, с.Чоботарка, нині с.Заболотне Крижопіл. р-ну – 15.12.1929, Київ, похований у с.Заболотному), вчений-мікробіолог та епідеміолог, професор (1898), доктор медицини (1908), академік АН УРСР (1922), президент АН УРСР (1928-1929), академік АН СРСР (1929). Протягом усього життя писав вірші.

* * *

Добігає стрілка коло,

Рік летить у небуття.

Ти святкуєш якось кволо…

Тихо цокає життя.

А чому радіти, власне?

Рік новий – старі слова.

Просто давня свічка згасне

І запалиться нова.

Знову січень, знов по колу.

Знов дванадцятий удар…

Просто треба коло столу

Замінити календар.

Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України: основні етапи діяльності, постаті

До 40-річчя від часу заснування

(1.02.1971)

У найновішій історії України, що почалася двадцять років тому, одним із провідних рушіїв була Спілка письменників, що можна підтвердити хоча б такими велемовними фактами, як створення в її середовищі Народного руху України і Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Діяльність останніх на одному з вирішальних етапів завершилася появою на європейській карті української незалежної держави.

Вінницька обласна письменницька організація як складова частина загальноукраїнської теж виступила одним із очільників народного поступу до національного відродження. Тому навіть стислий огляд її сорокарічної діяльності, що є метою даної розвідки, дає змогу відтворити бодай у загальних рисах картину розвитку політично-державницьких, національно-культурних, літературно-мистецьких, загалом духовних процесів на Вінниччині, які за часом відбувалися порівну у двох різних епохах: двадцять років у радянській Україні і стільки ж – у незалежній.

Установчі збори, на яких було створено вінницьку організацію Спілки письменників України, відбулися 1 лютого 1971 року. До неї увійшли також письменники із сусідньої Хмельницької області, в тому числі відомий поет-байкар Микита Годованець. Було обрано бюро Вінницької організації СПУ в складі А.Бортняка, Д.Дереча, Л.Пастушенка. Відповідальним секретарем організації став Дмитро Дереч.

У наступні роки обласну письменницьку організацію очолювали А.Бортняк (1974-1986), М.Каменюк (1986-1992; 1995-1997; з 2008), В.Рабенчук (1992-1995; 2005-2008), В.Кузьменко (1997-2002), В.Кобець (2002-2005).

У 1980 році митці слова Хмельниччини створили власну професійну організацію.

Оцінка діяльності вінницького письменства за радянської доби не може бути однозначною. Її робота в ті часи була жорстко контрольована партійно-державною адміністрацією, вийти за дозволені межі впливу на народ вона не могла, але й влада, в свою чергу, не могла заборонити любити рідну землю, писати рідною мовою, плекати чисті людські почуття. У такій роздвоєності жили й працювали тоді українські письменники, численні сплановані партією творчі акції яких відзначалися нерідко формалізмом і риторикою. У той же час багато хто з них, кожен у свій спосіб, але неодмінно наражаючись на небезпеку, намагався виховувати у своїх читачів та слухачів національні і загальнолюдські духовні вартощі.

За ініціативи письменників на Вінниччині було запроваджено традиційні літературні свята і заходи: Суботи Коцюбинського у Вінниці, Дні сатири й гумору на батьківщині С.Руданського, «Дружба народів, дружба літератур» у Немирові, Дні М.Стельмаха в Дяківцях. На Вінниччині було встановлено щорічну обласну літературну премію імені М.Коцюбинського, яка згодом стала всеукраїнською, та літературно-мистецьку премію імені М.Трублаїні.

До обов’язкових видів діяльності письменницької організації належали так звані «зустрічі з трудящими», робота з творчою молоддю, пропаганда художньої літератури, шефство над колгоспами, підприємствами, навчальними закладами, налагодженням творчих зв’язків з літераторами інших республік. Письменники допомагали створювати в області бібліотеки, літературні музеї, ініціювали відкриття пам’ятників та меморіальних дощок митцям-землякам, сприяли роботі Товариства охорони пам’яток історії і культури, Товариства книголюбів, інших громадських організацій. Хоча головним заняттям членів спілки залишалося, звичайно, писання творів. Про їхній зміст партія теж турбувалася, проте по-своєму: закликала авторів писати романи, присвячені передовим робітникам, поеми – таким же дояркам, «порушувати» такі соціальні проблеми, як зміцнення трудової дисципліни і таке інше. Звичайно, письменнику, який намагався прислухатися до цих порад, ніяк не вдавалося досягти рівня славних своїх попередників – Марка Вовчка і Михайла Коцюбинського. Хоча успіхи, всупереч згадуваним обставинам, все-таки були: лірика А.Бортняка, Н.Гнатюк, М.Каменюка, В.Кобця, проза М.Рябого, Л.Пастушенка, І.Волошенюка, критичні розвідки М.Стрельбицького, переклади І.Глинського, низки інших авторів, які стали відомими в усій Україні.

Кінець вісімдесятих – початок дев’яностих років з їхніми революційними зрушеннями в суспільстві, національно-культурним піднесенням вперше дали змогу письменникам мовити до народу відкрите, правдиве слово, щиро взятися за порятунок рідної мови, збереження скарбів української культури. Письменники створили обласний осередок Товариства української мови, яке очолив А.Бортняк, згодом ним керував М.Потупейко, були причетні до організації Народного руху України, обласного Конгресу української інтелігенції (голова В.Кобець) та інших національних громадських інституцій. Шевченківське свято, Стусівські читання, численні літературні заходи стали справді загальнонародними. На жаль, дуже швидко національне відродження почало втрачати на силі. Сьогодні українське мистецтво слова, культура взагалі переживають значні труднощі, мають надто багато проблем. Головна причина полягає в тому, що в Україні не вдалося сформувати українськоцентричну державну політику. У таких несподіваних умовах державної незалежності України Спілка письменників збереглася організаційно, хоч і переживає різного роду потрясіння. Вінницьким письменникам доводиться затрачувати багато часу й сили на захист України в Україні. В останні роки, знайшовши суттєву підтримку в обласній державній адміністрації, письменницька організація видає часопис «Вінницький край» (редактор П.Гордійчук), щорічно отримує кошти на видання нових творів, в тому числі антологій, хрестоматій, альманахів, збірників, скеровує діяльність молодіжного літературного об’єднання імені Василя Стуса (очільник В.Кобець), вшановує пам’ять письменників (пам’ятники В.Стусу у Вінниці і Рахнівці, меморіальна дошка Д.Марковичу у Вінниці, сквери В.Стуса, А.Бортняка і В.Забаштанського), творчо співпрацює з Вінницьким земляцтвом у Києві (премії М.Зарудного, Є.Гуцала, А.Бортняка), обласною науковою бібліотекою ім.К.А.Тімірязєва (на сайті бібліотеки відкрито інтернет-сторінку Вінницької письменницької організації), низкою шкільних літературних музеїв, обласними радіо, телебаченням, періодичною пресою.

За межами нашої області стали відомими щоквартальні літературні семінари, що останнім часом проходять на базі будинку відпочинку комунального підприємства «Віноблагроліс» в Олександрівському парку с.Благодатного Томашпільського району.

Сьогодні письменницька організація Вінниччини налічує 36 митців слова. До неї увіходять, окрім названих вище, талановиті творчі особистості, зокрема Тетяна Яковенко, Валентина Сторожук, Віктор Мельник, молодші Юрій Сегеда і Віталій Борецький. З творчістю письменників-земляків зацікавлено знайомляться учні загальноосвітніх і профільних середніх шкіл, педагогічних коледжів, педагогічного університету та інших навчальних закладів, збагачуючи свій внутрішній світ, формуючи світоглядні переконання, почуття любові до рідної землі.

ЛІТЕРАТУРА

Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. Вип. 1-3. – Вінниця: Континент-ПРИМ.

1994. – Вип.1. – 479 с.;

2001. – Вип. 2. – 592 с.;

2006. – Вип. 3. – 640 с.

З-над Божої ріки: літ. бібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і допов. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. – 408 с.

Письменники Вінниччини. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. – 148 с.

Стоголосся: поетична антологія Вінниччини XX ст. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2002. – 432 с.

Квіт подільського слова: антол. творів сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця: ДП ДКФ, 2006. – 544 с.

А. М. Подолинний, кандидат філологічних наук,

професор ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського

 Історик Поділля і Волині граф Ян Потоцький

До 250-річчя від дня народження

(8.03.1761-11.12.1815)

Подолянин, представник відомої польської магнатської родини в Україні Ян Потоцький, автор роману «Рукопис, знайдений в Сарагосі», що посів гідне місце в світовій класичній літературі, визнаний учений-історик, невтомний мандрівник і шукач пригод, публіцист, польський просвітитель і політичний діяч, одним словом непересічна постать кінця ХVІІІ і початку XIX ст. в європейському суспільстві, – для нас, його нинішніх земляків, він виокремився як один з перших дослідників волино-подільського краю.

Ян Потоцький народився 8 березня 1761 року у фамільному помісті в с.Пиків, тепер Калинівського району на Вінниччині. Дитячі роки провів на Поділлі, навчаючись за стандартами французької освіти. В 1874-1878 роках він стажувався у професорів Женеви та Лозанни. Далі його життєвий шлях – це суцільний калейдоскоп подій, почасти авантюристичних, які варті повістей, романів-вестернів.

Наведемо тільки окремі приклади з них. Уже 1878 року Потоцький виїхав до Відня, вступив на службу в австрійські війська і взяв участь в бойових діях у Баварії. В 1879 році він перебуває в Сицилії, Тунісі, учасник походу Мальтійського ордену проти піратів Середземномор’я. Далі він у «гарячих» точках Іспанії (1781), Сербії та Угорщини (І783), Туреччини та Єгипту (І784), Голландії та Англії (І786)... Наслідком цих мандрів стали його репортажі в європейських часописах та пригодницькі книги, які хвилювали і збуджували уяву тогочасного читача, принесли йому гучну славу.

В 1788 році Потоцький повертається до Варшави і від подільської шляхти обирається депутатом чотирьохрічного сейму, який шукав шляхів реформ, щоб уникнути поділу Речі Посполитої. Ян Потоцький запропонував у боротьбі проти Австрії та Росії за незалежність країни озброїти польських селян і створити всенародну армію. Зрозуміло, польській аристократії це було не до вподоби. 1790 року він уже в Парижі і, вступивши до лав якобінців, опинився на барикадах Великої французької революції. В 1792 році він знову у Варшаві, у вихорі політичних подій. Розбрат у польських політичних таборах, який вів до загибелі країни, переорієнтував його світоглядні позиції на Росію.

1893 року Потоцького прийняла імператриця Катерина II, здивувала його «розумінням» французьких, вільнолюбивих ідей. І знову він у постійних мандрах по Європі, Кавказу. У невеликих перервах час від часу повертався на Поділля, де 1798 року одружився на Констанції Потоцькій. Майже чотири роки проживав у м.Тульчині. В 1802 році Потоцький видав французькою мовою книгу «Коротка історія народу Росії», яка сподобалася самодержавцю Олександру І, і він запрошує автора до Петербургу, на службу в міністерство іноземних справ.

Уже 1805 року Потоцький очолює делегацію російських вчених до Китаю, 1806 року організовує дипломатичний демарш проти наполеонівської Франції. Після підписання 1807 року Тільзитського миру Потоцький залишає державну службу і поселяється в помістях спочатку Волині, а з 1811 року постійно проживає в с.Уладівці (Вінниччина), де завершує написання книги «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Важка хвороба, неможливість вести активний спосіб життя, бути в центрі світових подій призвели до психічного розладу. 11 грудня 1815 року власноручним пострілом у голову Ян Потоцький завершив свої земні справи.

Крізь призму романтизму, героїчних, а то й дивацьких вчинків в Яні Потоцькому простежується серйозний вчений, який сформувався під впливом філософії Гольбаха та інших європейських просвітителів ХVІІІ ст. Потоцький захоплюється археологією, старожитностями, історією скіфів, сарматів, давніх слов’ян, Польщі, України та Росії. Його перу належить п’ятитомне видання «Дослідження Сарматії» (Варшава, 1789-І892), чотирьохтомник «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію і слов’ян» (Брауншвейг-Берлін, 1796), «Археологічний атлас Європейської Росії» (СПб., 1805) та інші, в яких автор обстоював тезу про автохтонність слов’ян, спільність їх життя і розвитку, визнання їх значного впливу на культуру світової цивілізації, що було викликом прихильникам норманістських теорій у поглядах на первісну і середньовічну історію корінних народів Росії та України. Уже в цих працях і особливо в «Археологічному атласі Європейської Росії» Потоцький наводить численні факти ї події, описує пам'ятки давньої матеріальної та духовної культури Волині, Поділля, Брацлавщини та інших регіонів України.

Як знавець Правобережної України, Потоцький у 1805 році видрукував французькою мовою для потреб царського уряду й науковців невеликі за обсягом, але змістовні за суттю, книги нариси «Давня історія Волинської губернії» (перевидана російською мовою у 1829 році) та «Давня історія Подільської губернії». Винятковість цих видань полягає, насамперед, в тому, що Потоцький, чи не єдиний у польській історіографії того часу, розглядав Поділля і Волинь, як східнослов’янські землі, які мали історичну спільність з народами Росії та України і не ідеалізував панування тут Литви і Речі Посполитої. Оглядаючи минулі часи на Поділлі й Волині, автор уперше в тоді існуючій літературі, хоч і конспективно, спробував систематизувати й проаналізувати археологічні пам’ятки та старожитності як джерело вивчення, подати схематичну історію первісної доби і епохи середньовіччя та науково її осмислити.

Незважаючи на значні об'єктивно зумовлені прогалини і певну тенденційність у висвітленні подій, це були чи не найперші з початку ХІХ ст. узагальнюючі праці з історії Правобережжя, які заклали офіційну точку зору на минувшину регіону, так і започаткували історико-краєзнавчі дослідження. На жаль, сьогодні названі книги Потоцького є раритетними виданнями і мало використовуються науковцями. І все ж ми повинні їм віддати належне, як першому науковому досвіду у створенні історії нашого краю, як витокам формування поділлєзнавства і волинознавства.

При житті граф Ян Потоцький дістав визнання як вчений і письменник, його було обрано дійсним членом Варшавського товариства друзів науки (з 1803 р.), Російської академії наук (з 1806 р.), почесним доктором Московського університету (з 1808 р.). Проте його наукова спадщина й досі потребує уваги, глибокого історіографічного аналізу, чекає свого дослідника.

Л.В.Баженов, О.М.Кошель

(Із зб. наук. праць «Поляки на Хмельниччині» (Хмельницький, 1999))

ЛІТЕРАТУРА

Твори Яна Потоцького

Путешествие в Турцию и Египет, совершенное в 1784 году / Я.Потоцкий; пер. с фр. И.И.Кузнецовой; предисл., прим. М.С.Мейера // Восток-Запад. – М., 1985. – С. 35-82.

Древняя история Волынской губернии, служащая продол-жением первобытной истории народов Российского государства, сочиненная графом Иоанном Потоцким / Я.Потоцкий. – 2-е изд. – СПб.,1829. – І-ХІІ, 32 с.

Давня історії Подільської губернії / Я.Потоцький. – СПб., 1805. – 45 с. – (фр.).

Рукопись, найденная в Сарагосе / Я.Потоцкий; пер. с пол. А.С.Голембы; ст. и прим. И.Ф.Бэлзы. – М.: Наука,1968. – 623 с.: 3 л. ил. – (Лит. памятники).

Література про Я. Потоцького

Баженов, Л.В. Потоцький (Роtосkі) Ян / Л.В.Баженов // Істо-ричне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку XX ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. / Л.В.Баженов. – Хмельницький: Доля, 1995. – С. 226-227.

Баженов Л.В. Історик Поділля і Волині граф Ян Потоцький (кінець ХVІІІ та поч. ХІХ ст.) / Л.В.Баженов, О.М.Кошель // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: [зб. наук. праць]. – Хмельницький, 1999. – С. 452-455.

Баженов, Л.В. Початки формування в місті над Смотричем історичної регіоналістики (перша пол. ХІХ ст.): [про пол. дослідника, уродж. с.Пиків, нині Калинів. р-ну Я. Потоцького] / Л.В.Баженов // Alma mater подільського краєзнавства. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – С. 10-17.

Бэлза, И.Ф. «Рукопись, найденная в Сарагосе»: [про Я.Потоцького та його твір] / И.Ф.Бэлза // Потоцкий, Я. Рукопись, найденная в Сарагосе / Я.Потоцкий. – М., 1968. – С. 571-595.

Бзлза, И. ...Об обществе, о музыке, о дальней стороне / И.Бэлза // Воспоминания о Ярославе Ивашкевиче. – М., 1987. – С. 87-96.

Із змісту: [про Я.Потоцького]. – С. 93-94.

Ємельянова, Л.Д. Життєвий і творчий шлях нашого земляка: [Яна Потоцького, останні роки якого проходили в селі Уладівка Літин. р-ну] / Л.Д.Ємельянова // Літин. новини. – 2008. – 8 берез.

Загниборода, М. Граф Ян Потоцький – академік родом із Поділля / М.Загниборода // Вінниччина. – 2009. – 10 квіт. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Колесник, В. Потоцький Ян (1761-1815) / В.Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. / В.Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 590-595.

Основные даты жизни и деятельности Яна Потоцкого // Потоцкий, Я. Рукопись, найденная в Сарагосе / Я.Потоцкий. – М., 1968. – С. 616-617.

Рекрут, Я. Про Я.Потоцького / Я.Рекрут // Робітн. газ. – 1995. – 25 трав.

Солом'янюк, Ю. Самогубство [Я.Потоцького] в Уладівці / Ю.Солом’янюк // Панорама. –1991. – 17 січ.

Ткачук, П. Свій серед книг: [про життя і діяльн. Я.Потоцького] / П.Ткачук // Вінниччина. – 1995. – 13 трав.

Ткачук, П. Ян Потоцький – славетний краянин / П.Ткачук // Вінниччина. – 2004. – 15 трав. – С. 6. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Ткачук, П. Ян Потоцький про давню історію Поділля / П.Тка-чук // Вінниччина. – 2008. – 11 верес. – С. 4.

Багатогранний талант Олега Чорногуза

До 75-річчя від дня народження

(15.04.1936)

Олег Федорович Чорногуз народився 15 квітня 1936 р. в с.Іванів Калинівського району Вінницької області в сім’ї службовця. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка (1964). Працював на Вінниччині у редакціях районних газет, обласних «Ленінське плем'я» та «Вінницька правда» (1961-1964). Був директором видавництва «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), головним редактором журналу «Перець». Він – заслужений діяч мистецтв України. Широко відома громадська діяльність письменника. Брав участь у створенні Народного Руху України. Багаторічний член Президії Спілки письменників України і незмінний член Ради НСПУ. Член редколегії газети «Літературна Україна», голова видавничої Ради журналу «Червоний перець», один із засновників премії і Днів літератури і мистецтва імені Степана Руданського на Вінниччині.

Олег Чорногуз в українській літературі утвердився як автор перших і поки що єдиних сатиричних романів, зокрема таких масовотиражних, як «Аристократ із Вапнярки», «Претенденти на папаху», «Вавілон на Гудзоні». Олег Чорногуз – один з найпопулярніших гумористів України. Свого часу він редагував відомий гумористичний журнал «Перець». У роки незалежності України заснував сатиричний часопис ВУС (Видання українських сатириків), у якому активно співпрацювали відомі українські гумористи й сатирики – Павло Глазовий, Євген Дудар, Грицько Гайовий, Вільям Лігостов, Євген Колодійчук, Ігор Січовик та ін.

У позацензурну епоху української Незалежності Олег Чорногуз відмовляється від езопівської мови – мови символів та підтекстів – і відверто й сміливо береться за перо публіциста для боротьби з тими, хто ще ностальгує за вчорашнім «світлим майбутнім» – «комуністичним раєм», хто за медальку, чин або ж орденок уже неіснуючої імперії готовий продати державність України, повернути народ до гулагівських таборів Сибіру й Соловків. Різко виступає проти московських імпершовіністів, що й досі зазіхають на українські території, твердо стоїть на позиції української державності, соборності України.

Олег Чорногуз – лауреат премій імені Остапа Вишні та Івана Багряного.

ЛІТЕРАТУРА

Твори О.Ф.Чорногуза

Зібрання творів: У 7 т. Т. 1-7 / О.Ф. Чорногуз. – К.: КИТ, 2006.

Ремезове болото: сатирико-міфологіч. роман, публіцис-тика / О.Чорногуз. – К.: КИТ, 2007. – 284 с.: іл.

Гроші з неба: роман-гротеск / О.Чорногуз // Березіль. – 2009. – № 7/8. – С. 3-43; Березіль. – 2009. – № 9/10. – С. 12-74.

Гроші з неба: роман-гротеск / О.Чорногуз. – К.: Укр. письм., 2010. – 420 с.

Олег Чорногуз: «Найкомфортніше творити у труднощах, а не в розкошах»: [інтерв’ю] / розмову записав С.Козак // Літ. Україна. – 2010. – 25 лют. – С. 6.

Про письменника

Булавко, В. Мистецтво любити людей: [про письм. О.Чорногуза, уродж. с.Янів (Іванів) Калинів. р-ну] / В.Булавко // Освіта України. – 2006. – 17 лют. – С.11.

Олег Чорногуз – людина з чарівним бумерангом: літ. портр. / упоряд. І.Січовик. – К.: Вус, 2005. – 640 с.: іл., портр.

Наумов, А. Так ніхто ще не писав!: [вийшов з друку сатирич. роман О.Чорногуза «Ремезове болото»] / А.Наумов // Вінниц. газ. – 2010. – 29 січ. – С. 13. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Пастушенко, Л. Гострий скальпель веселого слова: [у творах Олега Чорногуза] / Л.Пастушенко // Вінниц. край. – 2008. – № 2. – С. 138-143.

Таранюк, Є. «Ремезове болото» Олега Чорногуза, або Рай, що дістався дурням: [про останній роман нашого письм.-земляка «Ремезове болото»] / Є.Таранюк // Вінниччина. – 2008. – 30 лип. – С. 3.

Чорнобиль не має минулого часу

До 25-річчя з дня аварії на Чорнобильській АЕС

(26.04.1986)

З дня аварії на Чорнобильській АЕС, яка увійшла в історію нашої цивілізації сумною і трагічною датою, пов'язаною з розвитком науково-технічного прогресу у ХХ ст., пройшло вже майже чверть віку. Такої довгострокової масштабної техногенно-екологічної катастрофи людство ще не знало.

За масштабами ураження, різноплановістю та довготривалістю наслідків Чорнобильська катастрофа була безпрецедентною, планетарною. Такою вона залишається і досі. Основний Закон – Конституція України в ст. 16 визначає, що «подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави».

Ліквідація наслідків катастрофи змусила державні органи залучати значні зусилля та кошти, проте коло, пов'язаних з нею невідкладних проблем, залишається і зараз надзвичайно широким. Це вимагає постійного аналізу пріоритетності як головних напрямків діяльності, так і конкретних завдань у межах кожного з них, співставлення досягнутого з нагальними потребами.

Незважаючи на економічну скруту, держава не забуває про свій обов'язок перед людьми, які зазнали згубної дії радіації. Протягом останніх 15 років Україна самостійно фінансує витрати на подолання наслідків аварії. Питома вага витрат на ці цілі становить від 5 до 7 відсотків загальних видатків Державного бюджету України. Витрати на ліквідацію наслідків аварії за 1991-2009 рр. сягнули близько 7 мільярдів доларів США.

Найголовнішим пріоритетом діяльності Уряду взагалі, Мінпраці, МНС України була і залишається людина, усі дії при подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи спрямовуються на її комплексний захист, який здійснюється сьогодні за трьома основними напрямками: соціальним, медичним і протирадіаційним.

Українська держава взяла на себе відповідальність за реалізацію конституційних прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В основному було вирішено питання організаційного створення системи соціального захисту відповідної категорії населення. Незважаючи на складні суспільно-економічні процеси, які відбуваються в Україні, заходи щодо ліквідації наслідків катастрофи, підвищення життєвого рівня постраждалих, їх соціального захисту підкріплялися фінансовими ресурсами, хоча далеко не повною в мірою, але з врахуванням реальних можливостей держави.

Дія Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розповсюджується на 4,2 % загальної чисельності населення держави, а це мільйони громадян.

Вінницька область за кількістю громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи посідає 8 місце в Україні. Станом на 01.01.2010 р. загальна чисельність постраждалих в області складає 99 тис. 456 осіб, з них ліквідаторів – 5250 осіб; громадян 1-ї категорії, тобто інвалідів, – 3242, дітей – 19977.

Внаслідок радіоактивного забруднення на території області утворилася зона посиленого радіоекологічного контролю (так звана 4 зона). У населених пунктах, розташованих в її межах, проживає понад 70 тис. постраждалих громадян, з них 14327 – дітей. Зона охоплює окремі території Гайсинського, Немирівського, Томашпільського, Тиврівського, Тростянецького, Тульчинського, Чечельницького, Шаргородського районів та м.Ладижин.

В області в системі Міністерства праці та соціальної політики України здійснюється фінансування 6-ти програм державного бюджету, спрямованих на соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. За рахунок обласного бюджету – 2 програми.

Головною є проблема розриву між обсягом видатків на забезпечення прав «чорнобильців», визначених чинним законодавством України та можливостями бюджету. Це обумовлено тим, що актуальною залишається проблема законодавчого врегулювання протиріч між Законом «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що встановлює виплату певних компенсацій в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, та Законом «Про бюджет України на 2009 рік», що надавав Уряду право встановлювати ці виплати в абсолютних розмірах в залежності від можливостей державного бюджету. Зазначене протиріччя призводить до випадків винесення судами першої інстанції рішень про виплату компенсацій у розмірах, кратних мінімальному розміру оплати праці, в той час, коли ці виплати не підкріплені належним бюджетним фінансуванням.

У 2010 р. обсяг фінансування програм державного бюджету складає 30,0 млн. грн., програм обласного бюджету – 3,3 млн. грн.

А.А.Сапун, заступник начальника

Головного управління праці та

соціального захисту населення

Вінницької облдержадміністрації

ЛІТЕРАТУРА

Вовченко, С. Радіаційний фон на Вінниччині – під постійним контролем: [інтерв’ю про результати радіаційн. моніторингу] / С.Вовченко; інтерв'ю брав М.Царенко // Він-ниччина. – 2009. – 20 січ. – C. 2.

Гордійчук, О. Про зони посиленого радіоекологічного контролю / О.Гордійчук //Тульчин. край. – 2009. – 10 квіт. – C. 2.

Ковч, Ю.П. Районна книга пам’яті «Гайсинчани і Чорнобиль» / Ю.Ковч, М.Поворознюк. – Вінниця: Книга-Вега, 2009. – 190 с.: іл.

Лаціс, М. Вінницькій міській організації «Союз Чорнобиль України» – 15 років! / М.Лаціс // Вінниц. газ. – 2010. – 26 січ. – C. 3.

Мельник, Т. Вінниччина постчорнобильська / Т. Мельник // Подільська старовина: наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2003. – C. 158-165.

Міхеєва, З.Ф. Медичні наслідки Чорнобильської ката-строфи і соціально-екологічні проблеми в регіоні / З.Ф.Міхеєва // Поділ. мед. газ. – 2006. – 21 квіт. – C. 5.

Сегеда, Ю. Чорнобиль – наш біль довічний: [до 24-річчя з дня аварії на Чорнобильській АЕС] / Ю.Сегеда // Вінниччина. – 2010. – 28 квіт. – C. 1, 3: фото.

[Пам'ятник чорнобильцям у Вінниці] // Правозахисник. – 2002. – № 1. – C. 21.

Фарафон, Л. Музей, созданый ликвидаторами: [про від-криття у м.Гайсин нового музею «Все про Чорнобиль»] / Л.Фара-фон // Рабоч. газ. – 2008. – 21 серп. – C. 4.

Шпаковська, Ю. Гірке чорнобильське відлуння: [про роботу Вінниц. обл. спеціальзов. клініч. диспансеру радіаційн. захисту населення] / Ю.Шпаковська // Вінниччина. – 2009. – 3 черв. – C. 3.

Яворівський, В. Чорнобиль: коло друге: [про нові загрози Чорнобиля] / В.Яворівський // Літ. Україна. – 2010. – 15 лип. – C. 3: фото.

Ястремський, М.М. Вінничани з полином у серці: ліквідаторам Чорнобильської катастрофи присвячується...: фотонарис / М.Ястремський, М.Лаціс, В.Сокіл. – 3-є вид., допрацьов. – Вінниця: Консоль, 2009. – 440 с.: фото.

Чорнобильське відлуння. Вінницькі сторінки: бібліогр. список / Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – 24 с.

Духовне щастя Марії Скрипник

До 55-річчя від дня народження Марії Василівни Скрипник

(6.05.1956)

Чиновників наш народ особливо не жалує. Їх недолюблюють, постійно критикують. Зовсім інше ставлення до начальника управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації Марії Скрипник. Шанобливе, тепле, молитовне. І справа не в тому, що зігравши за 20 років у Вінницькому обласному драмтеатрі ім.М.Садовського понад 60 ролей, ця талановита і вродлива жінка завоювала чисельну армію прихильників. Марія Василівна – справді гарний і мудрий керівник. З її ініціативи започатковано стипендії заслуженим артистам театру ім.М.Садовського та обласного театру ляльок, стипендії ветеранам культури і мистецтва. Вона – авторка креативних проектів, режисер-постановник та ведуча таких великих мистецьких заходів, як День міста, «Вінничанин Року», «Покровитель культури», фестивалю «Ми за Україну духовну», творчих звітів Вінниччини на сцені Національного Палацу «Україна». Маленький штрих: на цьогорічному Всеукраїнському фестивалі «Великодня писанка», на який до Вінниці з’їхалося 40 писанкарів з різних регіонів країни, одна майстриня зі Львова, вражена теплою атмосферою, яку створили для гостей свята, запропонувала підняти тост за чиновника. Тобто – за Марію Василівну Скрипник.

...Її шлях до визнання розпочався з невеличкого села Киселів Кіцманського району Чернівецької області. Там Марічка (дівчинка з багатодітної сім'ї, мала 4 брати та сестру) пасла череду, доїла корову, сапала і... мріяла стати актрисою. Спочатку закінчила з відзнакою Чернівецьке культосвітнє училище, а потім поїхала до Харкова вступати у театральний інститут.

– Вокал, танці, художнє читання здала на відмінно, – пригадує Марія Василівна. – Комедія, а може, трагедія сталася з етюдом. За його вимогами, все слід відтворювати мовчки. Тільки рухи, жести і міміка. Голова комісії, метр театру Лесь Сердюк дав мені завдання зобразити ситуацію, ніби загублено квиток на потяг. Спочатку я показувала, як придбала квиток, як чекаю на пероні поїзда, шукаю квиток. До цього моменту – все, як по маслу. Потім «включаю» мову до уявного провідника. Але комісія не реагує. Тоді я підлітаю до них і до Сердюка, як до справжнього начальника вокзалу, посилаю благання, сльози, крики. А він – істинний артист – підіграє. Вискочила з аудиторії, а за дверима абітурієнти в заціпенінні. Чули ж мої несамовиті волання. А я за мужність і винахідливість отримала п'ятірку і вступила до інституту без здачі гуманітарних дисциплін.

До Вінниці Марію Скрипник переманив режисер театру Віталій Селезньов. Він спеціально їздив до Харкова «купувати кадри». Дипломна робота молодої випускниці вразила його до глибини душі.

І потяглися вервечкою акторські будні. Яких тільки ролей не грала! Анну з «Камінного господаря» Лесі Українки, леді Мільфорд з «Підступність і кохання» Шіллера, головну героїню п'єси Альошина «Сімейне вогнище»... Скільки лишень сторінок тексту вивчала напам'ять! А скільки разів «рятувала» виставу, бо хтось із акторів хворів... За дві ночі тоді повністю вивчала нову роль і виходила на сцену.

– То таке щастя чути після монологу оплески..., – зізнається. – Іноді фанати виносили на сцену навіть банки з варенням. Для мене то були найдорожчі подарунки.

У1999 році Марії Скрипник присвоїли почесне звання «Заслужена артистка України», а вже наступного року запропонували посаду начальника управління культури Вінницької міськради.

– Я довго вагалася, чи варто міняти акторську кар'єру на адміністративну роботу. Зрештою, погодилась. Спершу було дуже важко. Я навіть ночами плакала. Але потім знайшла себе у тому, що готувала різні проекти і творчі звіти.

У 2007 році за високий професіоналізм Марію Скрипник нагородили орденом княгині Ольги ІІІступеня і запросили очолити управління культури Вінницької облдержадміністрацїї. Цьогоріч 12 травня – якраз два роки, як вона на цій посаді. Опікується 2199 закладами культури. Під її безпосереднім керівництвом 6,5-тисячна армія працівників культури, спільно з якими вона втілює в життя багато нових проектів. Чого вартий лише проект «Вишивана доля Вінниччини»?! Майстрині з кожного району області вишили 8-метровий рушник – оберіг нашого регіону. А ще ж «Сім чудес Вінниччини», «Мистецтво одного села», «Різдвяне диво», «Тернова хустка»... Загалом більше 10 всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Я дуже вдячна, що останніх 2-3 роки культуру на Вінниччині фінансують не за залишковим принципом, а як пріоритетну галузь, каже Марія Василівна. Це дає можливість фінансувати з обласного бюджету 14 закладів культури: філармонію, Центр народної творчості, академічні театри, 3 бібліотеки – «Тімірязєвку», юнацьку та дитячу ім.І.Франка, краєзнавчий та художній музеї, заповідник «Буша», комунальне підприємство «Вінницякіно». Останнє, між іншим, нам, на відміну від інших областей, вдалося зберегти. Маємо фільмофонд, який налічує понад 10 тис. фільмів. Мережа кінофікації працює у 17 районах. В області 55 музичних шкіл. Кузнею культпрацівників є Вінницьке училище культури і мистецтв ім.М.Леонтовича та Тульчинське училище культури. Шкода лише, що досі нема Закону про культуру. Це великий мінус. Бо культура – це світло у нашому житті. Тим часом сільські клуби та бібліотеки у плачевному стані. Більшість з них не опалюються, у них не роблять ремонтів. І це тоді, як найбільша духовність все-таки залишається у селі. Село завжди плекало національну культуру. Коли ми на звіт у столицю привезли 8 фольклорних колективів, які на весь голос заспівали автентичну пісню – так це ж мурашки по тілу. Таке різнобарв'я голосів! Що б не було, це треба зберегти.

Велика мрія Марії Скрипник – у східній частині музею Потоцького у Тульчині, на реконструкцію якого держава протягом 5 років планує виділяти кошти, створити подільський Лувр. Має намір розмістити там близько 10 тисяч унікальних експонатів, які зараз через відсутність площ знаходяться у запасниках краєзнавчого та художнього музеїв Вінниці.

Посада у Марії Скрипник така, що робота не закінчується о 18.00, як у інших держслужбовців. Увечері починається другий етап творчого життя – вистави, концерти, зустрічі.

– Вдома вже звикли до такого режиму, – сміється Марія Василівна. – На кухні порається той, у кого є час. У нас взагалі мистецька сім'я. Чоловік Сергій – керівник оркестру Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та художній керівник оркестру «ВінБенд».

29-річний син Олексій теж музикант, грає на саксофоні, кларнеті. Коли я навчалася у Харкові, нас було три подруги. Домовилися, що коли народимо хлопчиків, назвемо їх Максимами. Ліда та Лариса так і вчинили. А я народила сина 30 березня – на Теплого Олекси. Чоловік дав телеграму батькам: «Вітаємо, народився Максимка». А у відповідь – «Не Максимка, а Олексій». На цьому наполягала моя бабуся. Мовляв, коли дитина народилася у день якогось святого, буде ним захищена. Я тоді вибачилась перед подругами. Зате нашу домовленість виконала внуком. Син, не знаючи цієї історії, сам назвав онучка Максимом. Йому два з половиною рочки. Коли приходить до нас, одразу біжить грати на фортепіано. Донька Олена закінчила музичну школу, гарно малює, закінчує торговельно-економічний інститут.

Так що вдома у нас теж творча атмосфера. Я настільки звикла до цього, що не можу заснути, якщо не почитаю бодай декілька віршів. Люблю Лесю Українку, Єсеніна, з місцевих поетів – Ганну Чубач, Ніну Гнатюк, Михайла Каменюка, Ніну Шаварську, Зою Красуляк. До речі, у мене, мабуть, найбільша бібліотека місцевих авторів. Усі поети Вінниччини дарують свої збірки.

Хтось сказав, що жінка – це запрошення до щастя. Щастя, яке дарує вінничанам Марія Скрипник, особливе. Бо воно – духовне.

Інна Червінчук,

головний редактор журналу «Вінничанка»

ЛІТЕРАТУРА

Скрипник, М. Плекаємо талантів діаманти. Культурно-мистецькі ініціативи Вінниччини: [про організаторів та учасн. творч. звіт. концерту «Благословенна земля моя, Вінниччина»] / М.Скрипник // Вінниччина. – 2009. – 2 жовт. – С. 2: фото. кол. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Волошенюк, Г. «Моє коріння – славні люди»: [про творч. шлях актриси Вінниц. муздрамтеатру ім.М.Садовського М.Скрипник] / Г.Волошенюк // Волошенюк Г. Все – з любові. – Вінниця: О.Власюк, 2009. – С. 100-104.

Кавка, В. Духовність – справа делікатна: [про діяльн. М.В.Скрипник – нач. міськ. упр. культури] / В.Кавка // Він-ниччина. – 2005. – 6 груд.: фото.

Чорна, Г. Левицький передав ключі від культури: [представлено нового керівника Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. М.Скрипник] / Г.Чорна // Вінниччина. – 2008. – 13 трав. – С. 1.

...а вінничани – чудовим фольклором і народною творчістю: [про творч. звіт Вінниц. обл., автором і худож. керівником мистец. проекту, його головним реж. стала нач. Упр. культури і туризму, засл. артистка України, кавалер Ордена Княгині Ольги ІІІ ст. М.Скрипник] // Голос України. – 2009.– 6 жовт. – С. 16.

Червінчук, І. Марія Скрипник мріє створити подільський Лувр: [про нач. Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., засл. артистку України] / І.Червінчук // Вінничанка. – 2010. – № 3. – С. 8-9.

День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни

(22 червня 1941 р.)

Недільного ранку 22 червня 1941 року західні райони Радянського Союзу від Балтики до Чорного моря атакували війська гітлерівської Німеччини та її союзників (Румунії та Угорщини). Згодом у війну вступили Фінляндія, Італія та Словаччина.

Таким чином, вогонь Другої світової війни, який запалав у Європі 1 вересня 1939 року, перекинувся на територію Радянського Союзу (далі – СРСР).

З цього дня для народів СРСР розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка розколола історію країни на три епохи: довоєнну, воєнну і повоєнну.

Початок війни для СРСР і його армії виявився цілком несподіваним. Війська не були приведені в повну бойову готовність, не встигли зайняти рубежі оборони, передбачені передвоєнними планами і вступали в бій в дуже складних умовах.

Провалилася воєнна доктрина СРСР, згідно з якою планувалося бити агресора, на випадок його нападу, на його ж території. Згубно відбилися на готовності армії масові довоєнні репресії, прорахунки Сталіна і його оточення у визначенні напрямків головних ударів ворога, не враховані методи і способи бойових дій німецьких військ на заході Європи.

Як свідчать останні статистичні дані, наведені в книзі «Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь» (Москва, 2009 р.), в перші дні війни нападники мали лише невелику перевагу в особовому складі та гарматах і мінометах над військами трьох наших округів, прикордонних з Німеччиною. А ті переважали нападників в танках в 2,8 рази і в бойових літаках – в 1,2 рази.

При правильному керівництві військами, Червона армія могла і мусила не тільки зупинити ворожий напад, але й перейти в наступ. Але… їй довелося відступати. У військах спостерігалися часті випадки паніки і масового дезертирства. Тоді у фронтовому лексиконі з’явилися страшні слова: «котли», «оточення», «полон».

З кожним днем становище на фронтах дедалі погіршувалося і до кінця 1941 року завойовники оволоділи Білорусією, республіками Прибалтики, майже всією Україною, частиною Росії. Вони підійшли до Ленінграда, Москви і Ростова.

Червона армія за цей час втратила майже 90% артилерії, танків і бойових літаків, які були у СРСР на початок війни. Але найстрашнішими втратами були людські, які склали майже 4474 тис. чоловік, в тому числі: загинуло – 802, пропало безвіс-ти – 2 336, поранено, контужено, обморожено і т. п. – 1 336. Таким чином, практично була знищена вся довоєнна кадрова армія.

За цей час були втрачені величезні території, на яких до війни проживали десятки мільйонів людей і були розміщені тисячі стратегічно важливих об’єктів.

Згодом, щоб визволити втрачені території, Червоній армії довелося більше трьох років пройти тяжкими і кривавими шляхами. Так, Вінниця була окупована 21 липня 1941 року (на 30-й день війни), а визволена 20 березня 1944 року (через 973 дні). Місто Брест було окуповане в перший день війни, а визволене – 28 липня 1944 року. Місто Вентспілс (в Латвії) було окуповане 27 червня 1941 року, а визволене аж 10 травня 1945 року (після Дня Перемоги)!

Що чекало народи СРСР (як і України) в разі перемоги нацистської Німеччини та її союзників?

Війна Німеччини проти СРСР була, до певної міри, війною за Україну. Бо німці розглядали її не тільки як невичерпний постачальник продовольства і сировини, а й як дуже зручний плацдарм для наступу через Кавказ і далі на Схід.

Згідно із расовою доктриною нацизму, слов’янські народи, євреї та цигани вважалися неповноцінними і одержали назву «унтерменшен» (недолюди). Через це вони підлягали фізичному знищенню, їх культура – забуттю, а території – включенню до складу третього рейху.

Відповідно до цього і були розроблені плани «колонізації» і економічної експлуатації поневолених країн.

Ще в 1941 році територія України була розчленована на території, підлеглі німцям, румунам та угорцям. Так, південні райони Вінниччини були передані Румунії і увійшли до так званої «Трансністрії» (Задністров’я).

Згідно з німецьким генеральним планом «Ост» була запланована «колонізація» Східної Європи. Під цим словом передбачалося знищення і переселення значної частини населення до Західного Сибіру. А на їх місце намічалося поселити кілька мільйонів німців. Так, на Вінниччині німці мали поселитися на «вільних» територіях в районах «Хегевальд» і «Вервольф». А всіх останніх, які залишалися після такої «колонізації», належало онімечити і перетворити на рабів.

Велика Вітчизняна війна, як і Друга світова, виявилися справжньою трагедією для багатьох країн світу.

За час Другої світової війни загальна вартість знищених матеріальних цінностей у світі перевищила 316 млрд. доларів, в тому числі в СРСР – майже 130 млрд., а в Україні – майже 55 млрд.

Але найстрашнішими були людські втрати. За приблизними підрахунками, за час Другої світової війни у світі загинуло близько 60 млн. чоловік, в тому числі в Радянському Союзі – майже 27 млн.

Безповоротні втрати громадян України оцінюються приблизно в 11,5 млн. чоловік, в тому числі:

4,5 млн. чол. цивільного населення (знищених і зниклих безвісти);

6,0 млн. чол. військових, партизанів і підпільників (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих в госпіталях);

1,0 млн. чол., які загинули на каторжних роботах в рейху (з загальної кількості примусово вивезених від 2,4 до 2,8 млн. чол.).

Крім того, на Україні в таборах військовополонених було знищено близько 1,8 млн. чол. (ці втрати враховані в числі загиблих військових).

Вінниччина під час війни втратила майже 391 тис. чоловік, в тому числі:

200 тис. чол. мирного населення;

176 тис. чол. військових, партизанів і підпільників;

15 тис. чол., які загинули на каторжних роботах.

З цього видно, яку надзвичайно високу ціну заплатив наш народ за Перемогу.

Вічна пам’ять і слава воїнам армії і трудівникам тилу, які поклали своє життя на вівтар Перемоги!

Я. А. Бранько, науковий співробітник

Вінницького обласного краєзнавчого музею

ЛІТЕРАТУРА

Анфилов, В.А. Начало Великой Отечественной войны (22 июня – середина июля 1941 года): военно-ист. очерк / В.А.Ан-филов. – М.: Воениздат, 1962. – Із змісту: [про оборон. бої за Вінниччину]. – С.186-190.

Бранько, Я. А. Подвиги воїнів Червоної Армії на Він-ниччині в липні 1941 р. / Я.А.Бранько // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж.: матеріали XXIІ Всеукр. історико-краєзн. конф. Вінниця, 22 жовт. 2009 р. – Вінниця, 2009. – C. 434-439.

Бранько, Я.А. Коли була окупована Вінниця в липні 1941 року: (маловідомі стор. боїв на Вінниччині) / Я.А.Бранько // Подільська старовина: наук. зб. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2008. – Вип. 4. – C. 350- 354. – Бібліогр.: с. 354. – ( До 90-річчя музею); Вінниччина. – 2008. – 22 лип. – C. 3.

Безсмертя: Книга Пам'яті України. 1941-1945. – К.: Книга Пам'яті України, 2000. – 944 с. – Із змісту: [цифрові дані про втрати Вінниччини у ВВВ]. – С. 205, 552, 561.

Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь: новейшее справоч. изд. – М.: Вече, 2009. – 384 с. – Із змісту: [про втрати Вінниччини в роки ВВВ]. – С. 43, 60, 61, 75-89, 339, 340.

Вінницька область на початку Великої Вітчизняної війни (червень – липень 1941 р.) // Вінниччина в роки Великої Вітчизняної вйни (1941-1945 рр.): зб. докум. і матеріалів / Вінниц. обл. держ. арх. – О., 1971. – Розд. 1. – С. 13-39.

Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 рр.: карта. – Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2010. – 1,6 арк.

Вінничани на Великій Вітчизняній: кн. спогадів жителів міста над Бугом про свою молодість, опалену війною: у 4 т. Т. 1-4. – Вінниця: Віноблдрук., 1999-2005.

Данілов, І.В. Могилів-Ямпільський укріплений район: [про оборон. споруди 1928-1938 рр. уздовж р. Дністра, їх стан напередодні війни та значення під час наступу нім.-румун. окупантів у 1941 р. Є схема] / І.В.Данілов, Г.-Р.Нойманн // Перша Могилів-Поділ. краєзн. конф. (жовт. 1996 р.): [зб. матеріалів та доп.]. – Могилів-Подільський, 1996. – С. 85-88.

Книга скорботи України: Вінницька область: іст-меморіал. вид.: у 3 т. Т. 1-3 / ред. І.Герасимов. – Вінниця: Книга Пам'яті України, 2001-2004.

Маркін, Л.Г. Вінниччина у липні 1941 року: [оборонні бої в обл.] / Л.Г.Маркін // Вінниц. газ. – 1997. – 21 черв.

Переможці: учасники бойових дій Другої світової і Великої Вітчизняної воєн, які померли в повоєнний період, та ті, що проживають на території області: у 3 т. Т.1-3 / гол. ред. кол. І.О.Герасимов. – Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2007. – (Книга Пам’яті України. Вінницька область).

Яворівський, В. Брехня на крові. Хто розпочав війну?: / В.Яворівський // Пам'ять століть. – 2002. – № 5. – С. 69-78.

Історія була його душею, Україна – любов’ю

До 90-річчя від дня народження Іллі Гавриловича Шульги

(3.08.1921-9.12.1993)

Відомий вчений-історик, професор Ілля Гаврилович Шульга народився 3 серпня 1921 р. у с.Верещаки, нині Лисянського району Черкаської області у селянській родині.

Після навчання у Почапинській семирічній школі навчався у Черкаському сільськогосподарському технікумі на ветеринарному відділенні. Отримавши у 1940 р. диплом зоотехніка, розпочав трудову діяльність у Волинській області.

З початком війни, як непридатний до військової служби за станом здоров'я, був евакуйований спочатку до Дніпропетровської області, а з наближенням лінії фронту – до Киргизії.

1943 р. вступив на перший курс історико-філологічного факультету Ростовського державного університету, який в той час перебував у евакуації у киргизькому місті Ош. Згодом навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. А 1948 р. завершив здобуття освіти на історичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Там на нього велике враження справили лекції відомих вчених І.Крип'якевича, М.Кордуби, які були учнями М.Грушевського.

Отримавши диплом історика, Ілля Гаврилович Шульга, разом з дружиною – Ядвігою Денисівною, повернувся на Черкащину. Вчителював у Виноградській середній школі. 1949 р. – призначений директором Лисянської середньої школи № 1. Протягом 1951-1954 рр. навчався в аспірантурі інституту історії Академії наук УРСР. У 1954 р. після захисту дисертації «Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Лівобережній Україні у другій половині XVIII ст.» І.Г.Шульзі було присвоєно науковий ступінь кандидата історичних наук.

У 1954-1972 рр. працював в Ужгородському державному університеті, обіймаючи різні посади на кафедрі історії СРСР – від старшого викладача до завідувача. Викладацьку діяльність І.Г.Шульга поєднував з продовженням наукових досліджень. Опублікував монографії «Соціально-економічне становище Закарпаття в другій половині XVIII ст.» (1962), «Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті в кінці XVIII - першій половині XIX ст.» (1965 р.) та низку статей в наукових часописах, зокрема в «Українському історичному журналі». Після захисту дисертації «Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатській Україні в період розкладу і кризи феодально-кріпосного ладу (друга половини XVIII - перша половина XIX ст.), у 1966 р. отримав вчений ступінь доктора історичних наук та вчене звання професора.

На основі вивчення архівних матеріалів написав художній твір про опришківський рух – повість «Брате мій», видану в 1971 р.

Одночасно в Ужгороді, І.Г.Шульга займався громадською роботою, обирався секретарем партійного бюро історичного факультету, партійного комітету університету, членом бюро міського комітету комуністичної партії. Брав участь у створенні чоловічої народної капели Ужгородського університету «Баян», у якій співав сам.

Своє життя з Вінницею учений пов’язав з 1972 р. У зв’язку з відновленням у Вінницькому педагогічному інституті (нині університеті) історичного факультету, Іллю Гавриловича запросили очолити кафедру історії, згодом – історії СРСР та УРСР. З часом він перейшов на посаду професора кафедри.

Йому належить велика заслуга у перетворенні відновленого історичного факультету сучасного Вінницького педагогічного університету у відомий в Україні та за її межами центр підготовки висококваліфікованих спеціалістів, які плідно працюють на освітянській ниві та в академічній і вузівській науці, інших установах та організаціях.

Працюючи у Вінниці, учений виявив багатогранність наукових інтересів. Продовживши дослідження історії Закарпаття доби феодалізму, він виступив співавтором книг «Шляхом до щастя», «Зоря незгасна», автором наукових повідомлень з цієї тематики.

Одночасно глибоко вивчав проблеми розвитку торгівлі в Україні ХVІІ-ХVШ ст., економічні зв'язки з Молдовою, Чехією, Угорщиною. З цієї тематики також було опубліковано статті. Своєрідним підсумком довгорічних студій історії феодалізму в Україні стала співпраця в авторському колективі багатотомної «Історії Української РСР» та в редакційній колегії 2-го тому цього видання.

Проживаючи на землі Поділля, І.Г.Шульга особливу увагу приділив розвитку краєзнавства, вивченню історії краю. Проблеми функціонування подільського села, економічні, політичні та культурні відносини Поділля з іншими регіонами України, життєвий шлях багатьох наших земляків – такий далеко неповний перелік краєзнавчих досліджень професора Іллі Гавриловича Шульги.

З середини 80-х років, коли зняли заборону на доступ до архівних документів 20-30-х рр. XX ст., учений наполегливо і цілеспрямовано приступив до розробки теми, яку протягом свого свідомого життя виношував у найзаповітніших куточках душі. Переживши голод 30-х років, внаслідок чого захворів кістковим туберкульозом, він прагнув розповісти правду про цю, жахливу за проявами і катастрофічну за наслідками, трагедію українського селянства, яка жодним словом не згадувалася в офіційній радянській історіографії. У 1988 р. одним із перших в Україні, І.Г.Шульга опублікував свої спогади про ті страшні часи.

Багаторічна напружена робота дослідника в архівах над документами, коло яких щораз розширювалося, вилилась у низку газетних публікацій і в книгу «Людомор на Поділлі» (К., 1993). На строго документальній основі, додавши в кінці монографії найбільш промовисті документи, автор показує причини, прояви, наслідки голодомору

30-х років XX ст. в краї, де ніколи за весь відомий історичний час, не було зафіксовано аналогічних явищ подібного характеру і масштабів.

Доопрацюванням її вчений займався до останнього дня життя. Нове видання «Голод на Поділлі» побачило світ у 1993 р. А вже після смерті ученого-історика була опублікована праця «Гірка правда: Нариси історії подільського селянства 1920-1932 рр.» (1997 р.), в якій проаналізовано становище селянства та політика влади щодо нього, результатом якої був Голодомор 1932-1933 рр.

Поряд з творчою діяльністю І.Г.Шульга здійснював велику роботу по організації наукових досліджень на факультеті, підготовці висококваліфікованих спеціалістів-істориків, керував дисертантами і дипломниками. Вихованці професора І.Г.Шульги працювали і працюють в наукових установах та вищих навчальних закладах Києва, Вінниці, Львова, Полтави, Москви та інших міст. З його наукової школи вийшло 5 докторів та 5 кандидатів наук.

Опублікована спадщина Іллі Гавриловича Шульги складається з 174 праць – монографій, брошур, авторефератів, розділів у колективних працях, статей в наукових журналах, збірниках, енциклопедіях, газетних публікацій тощо.

Визнанням значного внеску І.Г.Шульги в історичну науку була його участь у наукових конференціях, симпозіумах в Україні, інших республіках колишнього СРСР, Чехословаччини, Угорщини, Польщі, у XIII Міжнародному конгресі історичних наук у Москві в 1970 р.

Напружена праця І.Г.Шульги була гідно поцінована. Його нагороджено орденом «Знак Пошани», удостоєно Державної премії України, присвоєно звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР».

Помер професор І.Г.Шульга 9 грудня 1993 р. у Вінниці.

Вірним другом, однодумцем, помічником Іллі Гавриловича була його дружина – Ядвіга Денисівна, яка доклала багато зусиль до посмертного видання його останньої праці, присвоєння імені І.Г.Шульги Почапинській школі, встановлення меморіальної дошки І.Г.Шульги на приміщенні Лисянської школи № 1. Вона упорядкувала архів вченого і передала його як особовий фонд до Державного архіву Вінницької області. У 2005 р. в Інституті історії України Національної Академії наук України була успішно захищена кандидатська дисертація Л.М.Товстопят «І.Г.Шульга як історик України».

Наукова, педагогічна, громадська діяльність І.Г.Шульги слугують взірцем служіння своєму народу, своїй Батьківщині.

Калитко С.А., кандидат історичних наук,

доцент Вінницького ДПУ ім.М.Коцюбинського

Ткаченко А.Д., перший директор з науково-педагогічної роботи Вінницького ДПУ ім.М.Коцюбинського

кандидат історичних наук, професор

ЛІТЕРАТУРА

Праці І.Г.Шульги

Голод на Поділлі / І.Г.Шульга.– Вінниця: Континент-ПРИМ, 1993. – 224 с.

Гірка правда: нариси історії подільського селянства 1920-1932 рр. / І.Г.Шульга. – Вінниця: ВАТ «Віноблдрук», 1997. – 153 с.

Трагедія голодомору: історія без «білих плям» / І.Г.Шульга // Комс. плем’я. – 1990. – 22 берез.

Зашморг…: (по голод 1933 р. на Вінниччині) / І.Г.Шульга // Комс. плем’я. – 1990. – 8 трав.

Тернова гілка в історії Поділля: (голодомор 1946-1947 рр.) /І.Г.Шульга // Вінниц. правда. – 1990. – 14 жовт.

Як попелюшани просили в «батечка» милостині: (голодомор 1933 та 1947 рр.) / І.Г.Шульга // Вінниц. правда. – 1990. – 6 листоп.

Про І.Г.Шульгу

Бушин, М.І. Наукова спадщина професора І.Г.Шульги / М.І.Бушин, Л.М.Товстопят // Український селянин: зб. наук. пр. – Черкаси, 2002. – Вип. 4. – С. 46-49.

Бушин, М.І. Ілля Шульга як історик України: нарис життя та діяльності / М.І.Бушин, О.І.Гуржій, Л.М.Товстопят. – Черкаси, 2006. – 252 с.

Калитко, С. Наукова спадщина І.Г.Шульги в царині поділлєзнавства / С.Калитко // Тези доп. і повідомл. вісімнадцятої Вінниц. обл. історико-краєзн. конф. 3 лют. 1998 р., Вінниця. – Вінниця, 1998. – С. 82-83.

Калитко, С.А. Учений, публіцист, громадянин: (наук. діяльн. проф. І.Г.Шульги на іст. фак. Вінниц. пед. ін-ту / С.А.Ка-литко, В.С.Мазурик // Історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту: до 20-річчя відновлення. – Вінниця, 1993. – С. 12-14.

Товстопят, Л.М. І.Г.Шульга як історик України: автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Л.М.Товстопят; НАН України; Ін-т історії України. – К., 2005. – 24 с.

«Україна була його любов’ю…»: Спогади про Іллю Шульгу: [збірник]. – Вінниця: О.Власюк, 2003. – 124 с.

Шульга, Я. Історія була його душею / Я.Шульга // Він-ниччина. – 1998. – 11 серп.

Шульга, Я. Портрет І.Г.Шульги / Я.Шульга // Тези доп. і повідомл. дев’ятнадцятої Вінниц. обл. історико-краєзн. конф. Вінниця, 18 лют. 1999 р. – Вінниця, 1999. – С. 91-93.

Гальчак, С. Шульга Ілля Гаврилович / С.Гальчак // Краєз-навці Вінниччини. Біографії. Бібліографія / С.Гальчак. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – С. 211-212.

Ілля Гаврилович Шульга: бібліогр. покажч. / уклад.: Г.М.Авраменко, Л.М.Шпильова; авт. вступ. ст. С.І.Дровозюк, В.С.Мазурик. – Вінниця, 1991. – 22 с.

За найвищими зразками світової публіцистики

До 75-річчя від дня народження

Леоніда Трохимовича Пастушенка

(5.12.1936)

…У творчій біографії вінницького журналіста та письменника Леоніда Пастушенка, автора більш як двох десятків книг, визначне місце займає публіцистика. З цього приводу видатний канадський україніст Яр Славутич зазначав, що громадсько-політичні статті-огляди Л.Пастушенка написані за найвищими зразками світової публіцистики.

Народився Леонід Трохимович Пастушенко 5 грудня 1936 р. в с.Говори Затонського району Вінницької (тепер Віньковецький район Хмельницької) області в сім'ї учителів. Батько – син «ворога народу» Івана Пастушенка, приписаного чекістами до подільських «волинщиків», вимушено «кочував», шукаючи роботу по ближніх селах, тож майбутній письменник і журналіст учився не тільки в рідній школі, а й у Женишковецькій, Віньковецькій – Хмельницької, Вербовецькій Мурованокуриловецького району Вінницької, Заміхівській та Новоушицькій – знову Хмельницької областей.

По закінченні Ялтушківської середньої школи в Барському районі вступив до Вінницького педінституту, де здобув фах учителя української мови, літератури та англійської мови, одержавши «червоний диплом» та право вільного вибору місця роботи. Того ж, 1958 року, кілька місяців пропрацював кореспондентом газети «Вінницька правда» та обласного радіомовлення, а з листопада був призначений завідувачем відділу шкільної та студентської молоді у щойно відкритій обласній комсомольській газеті «Ленінське плем'я».

Першими своїми учителями із журналістики вважає М.Скрипника, Л.Волохатих та М.Рабиновича з «Вінницької правди», а також тодішнього власкора «Молоді України» на Вінниччині Я.Рекрута. З редакторів найбільше шанував В.Орлика, М.Гненного та В.Совка.

Тодішня молодіжна газета Вінниччини стала чи не найкращою практичною школою для творчої молоді області – при ній одразу ж почала працювати літературна студія, яку спершу очолив В.Шмитько (котрий незабаром трагічно загинув), відтак Г.Усач, а впродовж останніх десяти років своєї роботи у цьому виданні – Леонід Пастушенко. У цій студії відточували своє перо такі відомі українські журналісти й письменники, як М.Кіпоренко, Є.Гуцало, С.Реп'ях, М.Рябий, І.Гриб, А.Заблоцький, І.Куштенко, Б.Янчук, В.Тимчук, О.Чорногуз, М.Каменюк, А.Кондратюк, Ю.Цеков, В.Губарець, Г.Шкляр, П.Перебийніс... На засідання молодіжної літстудії приїжджали навіть з районів: А.Бортняк – з Тульчина, П.Булатов, В.Мороз, а згодом К.Лазаренко та М.Луків – з Немирова. Десь на початку 60-х рр. почесним гостем студії бував і В.Симоненко.

У квітні 1963 р. обласну молодіжну газету було перетворено на зональне (на раднаргосп!) видання ЦК ЛКСМУ під новою назвою – «Комсомольське плем’я», а Л.Пастушенка затверджено заступником редактора. На цій же посаді він працював і у відновленій 1966 р. обласній молодіжній газеті, поки в березні 1972 р. не перевівся на роботу власкором республіканської газети «Комсомольское знамя», якій віддав сім років сумлінної праці. Саме з цієї, популярної на той час, молодіжної трибуни (оскільки була вона російськомовною, то менше приглядалась до неї партійна цензура України!) і почалася проблемна публіцистика у журналістській творчості Л.Пастушенка. Найповніше розквітла вона в газеті «Радянська (Демократична) Україна» (1979-1999 рр.), а також (за Незалежності!) у першій вінницькій демократичній газеті «Подолія» (1992 р.), котра запропонувала журналістові й письменнику стати її політичним оглядачем.

Для цих та інших видань за перші роки Державної самостійності України Леонід Пастушенко написав понад 500 гостропроблемних публікацій різних жанрів на оборону та утвердження Незалежності рідної країни, її національно-державної розбудови, на захист державності української мови та права народу на самоідентифікацію й гуманніші шляхи переходу від російсько-імперського тоталітаризму до демократичного суспільства та вільного ринкового господарювання. Напередодні історичного схвалення Декларації про суверенітет України у найбільш людних місцях Києва було розклеєно газету «Літературна Україна» із пристрасною статтею Л.Пастушенка «Яничарність». Згодом чимало його публікацій передруковує українська преса в Торонто, Лондоні, Парижі, Мюнхені, зокрема, еміграційний тижневик «Українська думка».

Краще з цього творчого доробку, на думку автора, зібрано в солідному двотомнику «Чуєш, брате мій!..» (2005 р.) – «Пограбування нації» та «Відродження чи лжереформи?». Використовуючи широкий фактичний матеріал, журналіст болісно міркує над тим, чому вимріяну народом Незалежність, саму нашу державу так безбожно, так жорстоко окрадено, а обіцяні ринкові реформи перетворилися на дику «прихватизацію» з боку політичних та економічних мародерів. Схожі проблеми, тільки на ниві літератури, актуально порушують і дві книги есеїв Леоніда Пастушенка «Слово на пуантах» й «Полювання на класиків» (2006 р.), об'єднані рубрикою «Розмисли на берегах книжок». Наприкінці 2009 р. вийшла нова книга його публіцистики – «Гордімося національністю». На жаль, усі вони видані власним коштом автора, маленьким накладом, тож недоступні для широкого загалу українських патріотів.

У творчій спадщині Леоніда Пастушенка, як письменника, і ціла низка інших книжок прози та віршів, зокрема, три романи – «Покута», за яким знято однойменний художній фільм, «Точка Архімеда» та «Вічний хліб», а також драматична поема «Судний день Пілата, прокуратора Іудеї»...

Леонід Пастушенко – член НСЖУ з 1960 р., член НСПУ з 1970 р., заслужений журналіст України (1993 р.). Не раз відзначався у творчих конкурсах України та області, має не одне «Золоте перо», останній з лауреатів премії ім.Я.Галана, яку присудила йому тільки Спілка журналістів України, оскільки засновник премії – ЦК КПУ був проти такого незалежного претендента. Він – лауреат і літературних премій: ім.М.Труб-лаїні, ім. двічі Героя Соціалістичної Праці Пилипа Желюка (за роман «Вічний хліб») та Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського.

Крім згаданих книг, у творчому доробку письменника його перша повість та оповідання «Троє проти одного» («Молодь», 1968), збірки новел «Полиновий трунок», «Високо в небо», «Лист до запитання», страх як кастрована цензурою молодіжна повість «Голуби над райкомом», а також і своєрідні віршовані денники «Біль і крик», «Судний день», «Пленер», «Причастя», «13 віршів (не про любов)», «Поминки».

Але після виходу кожної книги бажання писати надовго відбивала цензура, а з другого боку – нема виснажливішої творчої праці, аніж журналістика: вона убиває суперниць. Тому написано мало, може, десь сота частина від того, що було задумано…

Отак і не вдалося письменникові повернути читачам свого боргу. Авжеж, хоч він мав писати й писати, незважаючи ні на що. Не вистачило сили волі, характеру. А щоб якось зняти творчу напругу душі, він тихцем писав вірші. Просто так, переважно для себе. Однак, як і всі автори, тішить себе надією, що, може, хоч кілька з них знайдуть відгук в серцях читачів. Бо ж врешті-решт усі ми маємо тільки те, що віддаємо іншим. «Інтелігент же тільки віддає. Усе найкраще. І лише своє...» – написав Леонід Пастушенко в одному зі своїх найбільш сповідальних віршів.

Михайло Каменюк,

голова Вінницької письменницької організації

ЛІТЕРАТУРА

Твори Л.Т.Пастушенка

Покута: Роман та есе / Л.Т.Пастушенко.– Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. – 208 с.

Біль і крик: 120 віршів у трьох книгах / Л.Т. Пастушенко. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2002. – 144 с.

Чуєш, брате мій!..: Публіцистика: у 2 кн. / Л.Т.Пасту- шенко. – Вінниця: О.Власюк. – 2005.

Кн. 1: Пограбування нації. – 420 с.

Кн. 2: Відродження чи лжереформи? – 416 с.

Полювання на класиків: Розмисли на берегах книжок / Л.Т.Пастушенко. – Вінниця: О.Власюк, 2006. – 162 с.

Слово на пуантах: Розмисли на берегах книжок / Л.Т.Пас-тушенко. – Вінниця: О.Власюк, 2006. – 156 с.

Причастя: вірші та драматична поема / Л.Пастушенко. – Вінниця: Едельвейс і К, 2007. – 256 с.

Гордімося національністю: розмисли публіциста / Л.Т.Пас-тушенко. – Вінниця: О.Власюк, 2009. – 188 с.

Поминки: вірші / Л.Пастушенко. – Вінниця: О.Власюк, 2010. – 48 с.: фото.

Публіцистика

Крах лібералізму: [публіцистич. роздуми] / Л.Пастушенко // Дніпро. – 2002. – № 3-4. – С. 107-121.

Останні з Тополинного острова / Л.Пастушенко // Згар. – 2002. – № 2. – C. 28-36.

Замах на годувальницю, або Як відбиратимуть землю...: [публіцистика] / Л.Пастушенко // Дніпро. – 2003. – № 5-6. – C. 81-97.

«Без свободи слова немає держави»: [із виступу на Всеукр. нараді керівників ЗМІ в м.Житомирі] / Л.Пастушенко // Подолія. – 2004. – 4 черв. – C. 8, 17: фото. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Обмануте, розграблене, забуте: [з історії та пробл. сьогодення с.Дяківці Літин. р-ну] / Л.Пастушенко // Подолія. – 2005. – 25 жовт.: фото.

Тріумф рідного слова: [про становище укр. мови в державі] / Л.Пастушенко // Вінниц. газ. – 2009. – 9 жовт. – C. 10. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Урок французької: [як виконується в Україні закон «Про державну мову»] / Л.Пастушенко // Вінниц. газ. – 2009. – 6 листоп. – C. 7. – (Спец. вип. газ. «П'ятниця»).

Про Л.Т.Пастушенка

Бортняк, А. Уроки Пастушенка: [до 70-річчя від дня народж. письм.] / А.Бортняк // Вінниц. газ. – 2006. – 5 груд. – C. 7.

Волошенюк, І. Творчий світ Леоніда Пастушенка: [кор. газ. «Рад. Україна» по Вінниц. обл., письм., публіциста.] / І.Волоше-нюк // Вінниччина. – 2005. – 7 жовт. – C. 5: фото.

Леонід Пастушенко: [Біографія письменника. Вірші. Оповідання] // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця: ДП ДКФ. – 2006. – C. 74-104.

Тарасюк, Г. Мисливець за блискавками: [вінниц. письм. Л.Т.Пастушенко] / Г.Тарасюк // Літ. Україна. – 2006. – 14 груд. – C. 6.

Миколі Рябому ─ 75!

(7.12.1936)

Це, здається, Віктор Гюго сказав, що літературу роблять не люди, а воли, котрі працюють по 16-18 годин на добу. Втім, важливо не те, хто сказав, важливо, що це не перебільшення. Я знаю одного з таких «волів». У грудні йому буде 75. У літературі він 50 років. Видав за цей час тільки окремими книжками 15 романів і 11 повістей, а ще ж добрий десяток не дійшов до видавничих конвеєрів – їх друковано в популярних журналах. треба сказати і про сотні нарисів, публіцистичних статей і розвідок, розкиданих знову ж таки на шпальтах часописів. Дивовижну плодючість автора ні в якому разі не можна назвати поспіхом – на літератур-них текстах Миколи Рябого, їх абсолютній досконалості і витонченості вчаться українські письменники, всі без винятку, бо це – талант першого ряду, класик, майстер, видатний архітектор великих романних композицій.

Обдарований тонкою спостережливістю, своєрідним баченням і рідкісною пам’яттю, він убирає і зберігає довколишній світ у цілковитій поліфонічності його динаміки, мови, барв, тіней, відтінків. Один з найколоритніших письменників своєї доби, що однаково впевнено почувається в спокійній елегії розважливої розповіді, бурхливих діалогах, публіцистичних відступах, вибухових спалахах гротеску, в гуморі, доведеному до якості шедевру.

Микола Олександрович з тих письменників, котрі прийшли в літературу з журналістики. Існує думка, що ця обставина в багатьох випадках шкідливо позначається на якості – звичка писати швидко, не дуже вимогливо, без проникнення в психологію явищ і характерів. Тим часом Миколі Рябому журналістика дала передусім всебічне знання життя і мудру ощадливість фантазії, застережену цим знанням від перебільшень. Точність пера – головний вимір його літературного хисту.

На рахунку письменника такі відомі романи, як «Берег», «Вікна», «Великий літній трикутник», «Вогнище», «Ще не вмерла Україна», «Облава на озброєного вовка», «Земледухи», «Хто як Бог?», «Малою кров’ю», «Хата без рушників», «Калина над прірвою», «Як з’їсти живу кицьку, аби не подряпала горла», «Золота колиска». Осібно він ставить щоденник секретаря вселенського патріарха Макарія ІІІ Павла Халебського «Україна – земля козаків», яку упорядкував, оснастивши такими багатими коментарями, що книга витримала чотири перевидання. Популярність її пояснюється ще й тим, що це живе свідчення того, якою була Україна «від Рашкова до Путивля» у 1654-1656 роках.

Письмо Миколи Рябого в усіх іпостасях і вимірах густе, з найбагатшою в українській літературі мовою. Недарма Олесь Гончар у лютому 1986 року писав:

«На Ваших «Земледухів» звернув увагу ще в журнальній публікації, бо кому ж не припадуть до душі оці самобутні подільські характери і такий своєрідний гумор, де також промовляє Поділля, і така багатюща, справді народна мова. Ваш роман для мене – це ніби генетичний розвиток Землякової художньої прози, і мовиться це, ясна річ, не в розумінні наслідування. У Вас своя інтонація, своя стилістика, а виходи в історію, де йдеться, скажімо, про часи Тимоша Хмельницького, просто блискучі…»

Миколу Рябого неможливо перехвалити – він знає об’єми і розміри свого таланту, неможливо також збити з обраного шляху: література – його покликання, щастя, хрест і Голгофа одночасно. Він не може не писати. Навіть тоді, коли його не друкували, він усе одно не випускав пера з рук і перо це вібрувало з постійною наснагою і неперебутньою височиною таланту. Ще влітку він міг давати собі якийсь перепочинок, працюючи в городі чи на будівництві, а коли наставала осінь, завмирала природа, вибували і вичахали яскраві кольори, починалися дощі, Микола сідав за стіл, за зошит, за друкарську машинку – це його пора. Характерно, що він не сідає за сторінку, дві, три – йому треба зразу двадцять. А пишеться Рябому до знемоги, а інколи навіть до втрати свідомості – такий потужний здвиг творчої потенції. Мало в нашій літературі схожих на нього трудівників!

Точність його письма ще і в тому, що письменник багато вміє. Власне, такого, як він, селянина, ще треба пошукати. Він на «відмінно» знає практичне городництво, кухню, уміє покласти камінь, цеглу, постелити підлогу, зробити вікно, зв’язати крокви, він власними руками спорудив два будинки. Ці споруди схожі на його повісті і романи – оригінальні, цікаві і досконалі, все у них відшліфоване і продумане до найменшої детальки.

Сільське життя Микола вважає повнокровнішим і багатшим від міського – на твоїх очах народжується, живе і вмирає квітка, плід, домашня тварина, пташка, її пісня, все це ти бачиш, все це проходить через душу, наповнює, залишає сліди, формує враження, збагачує незмірно. А ще – поряд з тобою – пісня, друге, не менш високе, ніж література, вміння і покликання Миколи Рябого. Пісень він знає тисячі. Причому – в повному обсязі. За столом, в компанії – це камертон, перший голос, маестро. Пам’ятаю, якогось року, коли ми заочно навчалися на факультеті журналістики університету імені Шевченка, завалилися в гості до земляка, оперного співака, заслуженого артиста України Андрія Іщенка, добряче посиділи (був якраз Великдень), співати в хаті було затісно, ми вибралися на Володимирську гірку, Микола з Андрієм почали з «Реве та стогне», одразу зібрався, певне, з тисячний або й більший хор, а позаяк на чолі стояли два такі співуни, пісня ладилась, це було дуже красиво і, коли міліціонери приходили наводити порядок, то жодному з них не хотілося втручатися, будь-яке слово на цьому тлі було б нерозумним, міліція не знаходила іншого рішення, як самій прилучитися до хору. Це було логічним продовженням порядку. На все життя в моїй пам’яті ті співи в центрі Києва!

Література і пісня, вважаю, здружили і зблизили Миколу Рябого з Григором Тютюнником, Володимиром Яворівським, Тарасом Мельничуком, зі співаками й музикантами Дрогобича і Трускавця, бо саме там, біля б’юветів «Нафтусі», Микола «зачепився» за єдину в Радянському Союзі консерваторію пісні під відкритим небом, саме там освоїв цілу енциклопедію мелодій і текстів січових стрільців, саме ця полум’яна пристрасть надихнула його на велику книгу «Золота колиска», яка вийшла якраз під сімдесятип’ятилітній ювілей письменника. Я був одним з перших читачів цієї книжки і якоюсь мірою причетним до її народження, бо мав насолоду слухати Миколу, а іноді й підспівувати – повірте, ця свята причетність, дорога моєму серцю.

У маленькій замітці не скажеш всього. Та, власне, така мета й не ставилася. Просто хотілося в переддень високого ювілею ще раз привернути увагу до видатної постаті нашої літератури, відомого, знаменитого, багатогранного і невичерпного Миколи Рябого, який сягнув своїх безперечних вершин, ставши автором цілої низки книжок, кожна з яких якщо й не ставала явищем, то була близькою до цього. Доброго, Миколо Олександровичу, тобі здоров’я і довгого віку на радість родині і всім нам!

Іван Волошенюк, письменник

ЛІТЕРАТУРА

Творчість письменника

Земледухи: роман / М.Рябий. – К.: Рад. письм., 1985. – 455 с.

Облава на озброєного вовка: роман / І.А.Безуглий, М.О.Рябий. – К.: Рад. письм., 1986. – 350 с.

Берег: роман; Вікна: роман / М.Рябий. – К.: Дніпро, 1987. – 484 с.

Умерти в мертвому селі: повість про Голодомор / М.Рябий // Київ. – 1993. – № 11. – С. 25-50.

Ще не вмерла Україна: роман / М.О.Рябий. – К.: Укр. письм., 1994. – 286 с.

Над вертепом звізда ясна: Три новели з дивосвіту / М.О.Ря- бий. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 1999. – 79 с.: портр.

Хто як Бог: роман / М.О.Рябий; авт. передм. Г.П.Мовча-нюк. – Вінниця: Віноблдрукарня, 2000. – 520 с.

Житіє праведника Федора: лірич.-драм. повість про Собідка та його Катерину / М.О.Рябий. – Вінниця: Віноблдрук., 2000. – 128 с.: іл.

Калина над прірвою: іст. роман-дилогія з циклу «Земле-духи» / М.Рябий. – К.: Фенікс, 2008. – 584 с.: іл.

Халебський, П. (Булос Ібн аз Заїм аль Халябі). Україна – земля козаків: подорожній щоденник / П.Халебський; авт.передм., упоряд. М.Рябий. – 2-е вид., доп. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2005. – 284 с.: іл. – (Настільна кн. українця).

Український дух, що переважує ординську кількість: [про діяльність Українських Січових Стрільців та Української Галицької армії на території Подільської губернії з 1918 р.] / М.Рябий // Літ. Україна. – 2005. – 5 трав. – С. 3; 12 трав. – С. 3.

Батько і донька – одна доля: [про госп-во с.Липівка Томашпіл. р-ну та його кер. С.Мельник] / М.Рябий // Він-ниччина. – 2006. – 4 січ. – С. 2.

А яблука падають...: ювіл. есе на три частини і четверту післям.: [про творч. профіль письм.-земляка В.Яворівського] / М.Рябий // Літ.Україна. – 2007. – 25 жовт. – С. 1,4.

Березовий хрест: іст. роман: [є кор. біогр. довідка про автора, фото] / М.Рябий // Вінниц. край. – 2008. – № 1. – С. 41-128; № 3. – С. 71-136.

Різдвяна кутя, якої ще ніхто не куштував: З мисливських історій: [оповід.] / М.Рябий // Літ. Україна. – 2008. – 10 січ. – С. 8.

Таємниця народження бурштину: штрих до портр. худож. Ю.Кізімова / М.Рябий // Вінниц. край. – 2009. – № 1. – С. 76-102.

Про письменника

Волошенюк, І. «Над прірвою» – так назвав свій останній роман Микола Рябий / І.Волошенюк // Сіл. новини. – 2006. – 24 листоп. – С. 3.

Волошенюк, І. Сільські «ідилії» Миколи Рябого / І.Воло-шенюк // Вінниччина. – 2005. – 25 жовт.

Козак, С. Калина над прірвою: [про презентацію кн. вінниц. письм. М.Рябого «Калина над прірвою» у Києві] / С.Козак // Літ. Україна. – 2009. – 2 квіт. – С. 2: фото.

Листопад, М. «Калина над прірвою» та «Країна козаків»...: [творч. звіт у НСПУ, м.Київ] / М.Листопад // Соціаліст Він-ниччини. – 2009. – 20 лют. – С. 7: фото.

Микола Рябий: [Біографія прозаїка. Розд. з роману «Хто як Бог»] // Квіт подільського слова: антол. творів сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця: ДП ДКФ, 2006. – С. 137-161.

Струтинська, Н. З України – землі козаків: [про письм. М.О.Рябого та упорядков. ним кн. «Україна – земля козаків»] / Н.Струтинська // Сіл. новини. – 2006. – 9 груд.

Берегиня української літератури

До 80-річчя від дня народження

Михайлини Хомівни Коцюбинської

(18.12.1931)

Коцюбинська Михайлина Хомівна – літературознавець, критик, перекладач, племінниця Михайла Михайловича Коцюбинського. Народилася вона 18 грудня 1931 року у Вінниці, в тому самому будинку і, навіть, у тій же кімнаті, що й великий український письменник-класик Михайло Коцюбинський, ім’ям якого пишається Україна.

Дитинство і рання юність її минали в атмосфері специ-фічній – в атмосфері його літературно-меморіальних музеїв: перші три роки життя – у Вінниці, далі – в Чернігові. Мати, Катерина Яківна Бедризова, кримська вірменка за походженням, росіянка за мовою і освітою, пов’язавши свою долю з Хомою Михайловичем Коцюбинським, молодшим на 7 років братом Михайла Коцюбинського, почала активно українізуватися. Батько Михайлини був людиною практичною і, напрочуд, енергійною, талановитим господарником; він кожну справу, за яку брався, доводив до пуття. Тож не дивно, що заслугою саме Хоми Михайловича було створення музеїв старшого брата у Вінниці і Чернігові.

Щасливо й наповнено минали дитячі роки Михайлини Хомівни – серед цікавих людей, які приходили в музей, у розкішному садку, де все буяло, квітло й росло, серед книжок, від яких її неможливо було відірвати. Прекрасна музейна атмосфера сприяла всебічному розвиткові маленької Михайлинки, яка вже у восьмирічному віці частенько заглядала в енциклопедії, намагаючись знайти відповідь на питання, що її особливо цікавили, вивчала французьку мову.

А далі – війна. Почалась тяжка, напівголодна місячна подорож на Схід, що мала на меті прибитися до столиці Башкирії Уфи, куди було евакуйовано Академію наук і письменників. Тоді вдалося вивезти практично всі експонати музею з Чернігова.

Перші шкільні враження були невеселі – холодні класи, радість від шматка чорного хліба, який давали на сніданок. Та на все життя зберегла Михайлина Коцюбинська теплі спогади про свою першу вчительку в Уфі – Євстолію Лаврентіївну Перескокову.

Повернувшись із евакуації, Михайлина Коцюбинська продовжила навчання в одній із Чернігівських шкіл. Головним було справжнє систематичне вивчення української мови, чого бракувало в Уфі. Як завжди, багато читала – світової, російської класики, любов до якої – Толстой, Чехов, Блок – зуміла прищепити мати. З пожадливістю неофіта поглинала українську літературу – все, що траплялося. Саме тоді по-справжньому відкрила для себе Т.Шевченка, П.Куліша, Л.Українку, О.Кобилянську. Твори Михайла Коцюбинського знала досконало і дуже любила. Влітку, коли було багато відвідувачів, допомагала екскурсоводам.

1949 року, закінчивши школу із золотою медаллю, Михайлина Коцюбинська стала студенткою українського відділення філологічного факультету Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Вона багато читає, стає членом наукових гуртків, виступає з доповідями на семінарах, студентських конференціях.

По закінченню Київського університету ім. Тараса Шев-ченка (1954 р.) Михайлину Хомівну залишили в аспірантурі на кафедрі історії української літератури. Під керівництвом академіка О.І.Білецького вона працює над дисертацією «Поетика Шевченка і український романтизм», яку успішно захистила 1958 року. Це були роки нагромадження знань, естетичного вироблення, створення культурних передумов для самостійного творчого життя.

До Інституту літератури Михайлина Хомівна потрапила восени 1957 року після закінчення аспірантури на відділ теорії літератури. Тут зустрілася зі своїми ровесниками, з якими об’єднувала спільність інтересів, умови виховання та перспектива, що відкривалась.

У 60-ті роки особливу роль у становленні Михайлини Хомівни Коцюбинської відігравав Євген Сверстюк. Довгі бесіди з ним, обговорення його статей і виступів, просто присутність його багато важили в її житті. Тоді ж увійшов у її життя і Василь Симоненко.

Саме в цей час набирав обертів шестидесятницький ренесанс. У Києві почав діяти Клуб творчої молоді «Сучасник», який об’єднував розрізнених досі однодумців з різних творчих галузей – літераторів, художників, музикантів, театральних діячів. Головними об’єднуючими постатями були Іван Світличний, Алла Горська, Віктор Зарецький, Лесь Танюк.

Участь Михайлини Хомівни у роботі клубу розпочалася з підтримки організованих художниками протестів проти нищення архітектурних пам’яток старовини у Чернігові. Тим часом «поетичне відродження» початку 60-х на очах політизувалося. У повітрі висіло тривожне передчуття. Кожен культурний захід, кожна неофіційна акція наштовхувалися на перепони. Репресії, які прокотилися серед української інтелігенції, позначилися і на долі Михайлини Коцюбинської. Почалася процедура виключення її з партії, що розтяглася більш, як на півроку.

У червні 1966 року, поклавши партійний квиток на стіл, Михайлина Хомівна, вийшовши з обкому партії, зітхнула з полегшенням, почувалася щасливою і вільною, хоч добре знала, що означало в той час виключення з партії. Вона давно була готова скинути з себе тягар партквитка, поводилася незалежно й намагалася пояснити мотиви своєї поведінки, довести, що вчинила правильно.

У серпні арештували Світличного – на той час він уже не працював в Інституті. У вересні відбулася відома акція в кінотеатрі «Україна», коли на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» Іван Дзюба повідомив про арешти серед української інтелігенції і за закликом В.Чорновола, підтриманим В.Стусом, на знак протесту встало чимало людей, серед яких і Михайлина Коцюбинська. Подія набула великого розголосу.

В Інституті, де далі працювала Коцюбинська у відділі шевченкознавства, атмосфера була напруженою, тому довелося звільнитися.

1968-й рік. Опинившись «на вулиці», без засобів існування, з 7-річною дитиною на руках, Михайлина почала пошуки якоїсь роботи, якогось заробітку, та це було нелегко. Хоч би куди вона зверталася – всюди було глухо. Згодом, за клопотанням товаришки з Канади Марії Скрипник, вдалося влаштуватися на роботу у видавництво «Вища школа» у відділ уніфікації наукової термінології, де вона займалася літературним редагуванням з ухилом у суто термінологічну роботу.

Там Михайлина Хомівна пропрацювала 18 років. Це були роки утисків, наклепів і постійних стресів, роки повної ізоляції від світу наукового й літературного – за цей час у друк не прорвалося жодного слова, а книжки вилучали з бібліотек.

10 січня 1972-го почалася широкомасштабна репресивна кампанія проти українських інакодумців. У тому всьому треба було жити, працювати, підтримувати одне одного. Перші два місяці після початку репресій Михайлину Хомівну не чіпали – потім «згадали» і почали регулярно викликати на допити до КГБ. Розпочався перший раунд двобою з органами.

Другий раунд настав, коли І.Дзюба виступив з покаянною статтею, і Михайлина Хомівна написала йому з цього приводу листа. Причому домовилася з одним знайомим, що той цього листа передасть йому у нього вдома просто в руки. Утім, хто міг передбачити, що саме в цей час у Дзюби вдома був хтось із КДБ і того листа одразу й забрали.

Репресивний зашморг навколо Михайлини Хомівни почав тугіше затягуватися 1977 року у зв’язку з арештами членів Гельсинської групи, до якої вона формально не належала, але активно спілкувалася з деякими її членами. 23 квітня 1977 року було зроблено обшук і знайдено примірник відозви Гельсинської групи.

1988-го Михайлина Коцюбинська вступила до Спілки письменників. Перешкод тоді вже не існувало ніяких, навпаки, було сприяння.

З 1992 року вона систематично працює у відділі рукописних фондів Інституту. Формування архіву В.Стуса праця – нелегка, але радісна. Увінчалася успіхом – маємо дев’ять книг Стусової спадщини. Крім підготовки до друку Стусового доробку, Михайлина Хомівна опрацьовувала епістолярний архів З.Геник-Березовської та О.Ольжича.

Реальною і вагомою ознакою змін у суспільстві було те, що М.Коцюбинську в 1987 році випустили за кордон – до Чехословаччини. З того часу й почалися численні відрядження за кордон з виступами в університетах та доповідями на міжнародних конференціях у Польщі 1988 року, Парижі –1990, Канаді – 1992, Великобританії – 1993.

Михайлина Хомівна Коцюбинська продовжує плідно працювати. У 1990 році побачила світ її монографія «Етюди про поетику Шевченка». Опублікувала низку статей про «шістдесятників», Павла Тичину тощо. 1993 року вийшла друком книжка вибраної поезії французького поета Жака Превера «Видовище», де більшість перекладів, а також передмова належить М.Коцюбинській. Перекладає з англійської (вірші канадської поетеси Полін Джонсон).

У 2003 році вийшла в світ книга «Листи до Михайла Коцюбинського» в 4-х томах, де Михайлина Хомівна була відповідальним редактором. У 2004 – 2-х томне видання «Мої обрії», а в 2006 – «Книга споминів».

Наша землячка – лауреат Шевченківської премії, премій імені В.Стуса, О.Білецького, М.Коцюбинського, О.Теліги, фундації Антоновичів.

На протязі всього свого життя Михайлина Хомівна ніколи не забувала свою маленьку батьківщину. Завжди підтримувала зв’язки з Вінницьким музеєм М.Коцюбинського. Неодноразово приїздила на Великодні читання, приурочені дню смерті письменника, які проводилися у Вінниці, Бару, на святкування 70-річчя відкриття музею 8 листопада 1997 року. На жаль, останнім часом здоров’я не дозволяє Михайлині Хомівні багато подорожувати, вона все рідше і рідше буває в музеї, але взаємозв’язок підтримується по телефону. Вона постійно передає у фонди книги, рукописи, фото, цікавиться сьогоднішнім життям Вінницького музею М.М.Коцюбинського.

Л. В. Кравченко, науковий працівник

Вінницького літературно-меморіального

музею М.М.Коцюбинського

ЛІТЕРАТУРА

Основні твори М.Х.Коцюбинської

Поет: передмова // Стус, В. Твори: в 4 т., 6 кн. / В. Стус. – Л.: Просвіта, 1994. – Т.1, кн. 1. – С. 7-39.

Слово про батька: (Спогади про Хому Михайловича Коцюбинського): (Рукопис. 11.05.1997 р.). – 5 с.

Самособоюнаповнення: [інтерв'ю] / М.Х.Коцюбинська; Н.Білоцерківець // Укр. культура. – 2001. – № 11-12. – С. 2-4.

Мої обрії: монографія: у 2 т / М.Х.Коцюбинська. – К.: Дух і Літера, 2004. – Т.1. – 336 с.; Т. 2. – 386 с.

Коли король голий – треба про це говорити: [інтерв’ю] / М.Х.Коцюбинська; У.Глібчук // Дзеркало тижня. – 2004. – 26 черв. – С. 13.

Вітер з України і наші екзистенційні зусилля: нариси, есе / М.Коцюбинська. – К.: Києво-Могилянська академія, 2005. – 30 с.: фото.

А де був би Василь Стус?: [інтерв’ю] / М.Х.Коцюбинська; Т.Антипович // Подолія. – 2005. – 20 трав. – С. 4: фото. – (Спец. вип. газ. «П'ятниця»).

Книга споминів / М.Коцюбинська. – К.: Акта, 2006. – 297 с.

Про М. Х. Коцюбинську

Бондаренко, С. Мірило моралі: [до 75-річчя від дня народж. М.Коцюбинської] / С.Бондаренко // Погляд. – 2007. – 22-28 лют. – С. 4: фото.

Горинь, В. Відкритий урок Михайлини Коцюбинської / В.Горинь // Дзвін. – 2004. – № 8. – С. 157-158.

Костенко, Л. Хочеться надії: виступ з нагоди вручення М.Коцюбинській премії ім. Олени Теліги / Л.Костенко // Укр. культура. – 2001. – № 4-5. – С. 4-5.

Лауреатів Шевченківських премій – 2005 визначено: [Указом Президента України від 8 берез. 2005 р. № 452 М.Х.Коцюбинській присвоєно Нац. премію України ім. Тараса Шевченка 2005 р. за кн. «Мої обрії» // Демокр. Україна. – 2005. – 11 берез. – С. 3.

Михайлина Коцюбинська: «Бути собою»: біобібліогр. нарис / Нац. парлам. б-ка України; авт. нарису Л.Тарнашинська; уклад. В.Патока. – К.: [б.в.], 2005. – 60 с. – (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління; вип. 9).

Павленко, Н. Над «Книгою споминів» з Михайлиною Коцюбинською / Н.Павленко // Дзвін. – 2008. – № 5-6. – С. 152-154.

Сверстюк, Є. Над книгою М. Коцюбинської: літ. огляд / Є.Сверстюк // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 212-213. – С. 338-339.

Тарнашинська, Л. Михайлина Коцюбинська: мистецтво залишатися собою: [про життєв. і творч. шлях відом. літературознавця] / Л.Тарнашинська // Березіль. – 2005. – № 10. – С. 159-178.

Зелена перлина Вінниці

До 75-річчя Вінницького центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького

(1936)

Історія нашого квітучого міського парку починається з кінця першої половини ХІХ століття.

Перша згадка про міський сад у Вінниці зустрічається у польському географічному словнику за 1881 р., у якому, зокрема, згадується про місто Вінницю, де є «прогулянковий сад з літнім театриком». За листівками з видами м.Вінниці початку ХХ ст., тут вже розбито «великий міський сад з театром ім. Толстого…».

Територію Міського літнього саду на історико-архітектур-них генпланах м. Вінниці не можна визначити історичними межами. Однак, видання книжкового магазину В.Райхера у Вінниці на початку ХХ ст. на листівці, датованій 1907 р., ілюструє перший вигляд «Саду і Літнього театру» з квітучою клумбою посеред нього («Літній театр у саду Толстого» (на цьому місці нова будівля Літнього театру парку)). Саме на цьому місці у 1936-1937 рр. і був упорядкований міський Парк культури і відпочинку, якому у 1936 р. присвоєно ім’я Максима Горького. Розташований він у центрі Вінниці – між вулицями Соборною, Першотравневою і Хмельницьким шосе.

На підставі інвентаризаційної довідки 1988 р., парк закла-дено на існуючому дубово-грабовому масиві (в західній частині його збереглися 250-300-літні дуби, на території парку ростуть вікові смереки, гармонійно доповнюючи листяні дерева). Площа парку складає 40 га.

З парком довоєнного періоду пов'язана трагічна історія – у дворі будинку НКВС, що межував із ним, у 1937-1938 рр. і аж до 1941 р. відбувалися масові розстріли радянських громадян, тисячі трупів убитих ховалися прямо на території парку. Загальна кількість ексгумованих тіл в ході розслідувань злочинів радянської влади вже за часів незалежності України сягнула близько 10 тисяч.

Під час німецько-фашистської окупації у період Великої Вітчизняної війни парк було вщент зруйновано.

24 січня 1945 р. після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників парк відновлює свою роботу. У повоєнний період (1947-1949) архітекторами В.П.Дуловим і К.А.Бірюковим Центральний парк культури і відпочинку в м.Вінниці був заново спланований і реконструйований, розширилася його територія.

У 1947 р. на території парку споруджено Літній театр на тисячу глядачів, парковий фасад, який оздоблено в стилі італійського палаццо з арковим входом – відкритою лоджією, перед якою розгорнувся чудовий вигляд: на алею з газоном, площу з фонтаном, скульптуру, які доповнюють один одного, прикрашаючи парк.

1957 р. в ПКіВ влаштовуються лекторій, кінотеатр, стадіон, велика і мала музичні естради, виставочні павільйони, бібліотека-читальня, портретні галереї великих вчених, полководців, героїв праці, видатних земляків, майданчики для дітей. У 1958 р. в парку збудовано Зелений театр на три тисячі місць тощо. З’являються тінисті алеї-доріжки, театри, майданчики, стадіони, ресторани, елементи декоративних архітектурних форм, зони для тихого і активного відпочинку.

У 1969 р. наказом Міністерства культури УРСР парк став методичним центром для 4 областей і отримав назву «Центральний».

За змістовну культурно-масову, фізкультурно-оздоровчу роботу, рівень благоустрою парк неодноразово нагороджувався пам'ятними знаменами, вимпелами, дипломами, медалями і грамотами. Так, у 1986-1989 рр. парку присуджувався Перехідний Червоний прапор Міністерства культури СРСР, який було передано йому довічно. У 1986 р. до 50- річчя від дня заснування парку колектив було нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України.

Протягом 40 років своїми виступами прикрашав усі загальноміські свята та урочистості створений при парку ансамбль «Мелодія».

На території парку розташовані численні пам'ятники (М.Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а також «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля і відпочинку для дорослих і дітей: кіноконцертний зал «Райдуга», літній театр, реконструйований стадіон, ковзанка, міський планетарій, численні атракціони й ігрові автомати, ресторани.

Шоково-економічна криза 1990-х рр. негативно позначилася на подальшому розвитку парку, спричинила певне запустіння його діяльності.

А вже наприкінці 1990-х – у 2000-х рр. парк ім.М.Горького знову набув статусу центральної зони дозвілля і відпочинку вінничан і гостей міста: полагоджено і відновлено роботу атракціонів, споруджено нові пам'ятники, відкрилися нові заклади харчування (ресторан «Європа»). У 2008 р. на території парку відкрито ковзанку зі штучним покриттям критого типу «Льодовий клуб».

Сьогодні важко уявити Вінницю без цього чудового парку. Він завжди гарний – у літньому, молодому вбранні зеленого листя, і залитий золотим промінням весняного сонця, або в сяйві іскристих наметів снігу, чи то в жовтогарячих кольорах осені. Вінничани протягом декількох поколінь по праву пишаються своїм неповторним зеленим оазисом у самому центрі міста, що є прекрасним місцем відпочинку і розваг.

За майже 75-річну історію свого існування парк завжди був місцем урочистого відзначення як загальнодержавних, так і міських подій та свят. Гарною традицією стало проведення в парку народних гулянь та торжеств, зокрема, на День міста, День Перемоги, День Незалежності України тощо.

Любителі інтелектуального відпочинку збираються у шахово-шашковому павільйоні, а цінителі зоряного неба – із задоволенням відвідують планетарій. Площа біля Літнього театру та фонтанна площа запрошують відвідувачів парку на цікаві концертні та розважальні програми. А напередодні Нового року Центральний парк культури і відпочинку ім.М.Горького стає найказковішим місцем у Вінниці завдяки красуні-ялинці.

Родзинкою парку є алея атракціонів, яка приваблює кожного у будь-якому віці. До послуг маленьких відвідувачів «Дитячі ланцюжки», дитяче колесо огляду «Сонечко», «Кільцеві гонки», «Кімната несподіванок», дитяча залізниця, «Північне сяйво», «Російська карусель», надувні батути та перлина алеї атракціонів – «Галявина казок». Для любителів екстремального відпочинку пропонуються атракціони «Сюрприз», «Орбіта-М», «Вихор» та велике коло огляду.

Для створення необхідної для якісного відпочинку атмосфери у Центральному парку культури і відпочинку ім.М.Горького працюють фахівці різноманітних напрямків діяльності.

О.П.Романова,

адміністратор МКП «Вінницязеленбуд»

ЛІТЕРАТУРА

Талесник, В. Наш парк: [про історію Вінниц. ЦПКіВ ім.М.Горького] / В.Талесник // Вінниц. альб.: літ. – худож. альм. – Вінниця: Тезис, 2005. – Вип. 3. – С. 388-391.

Мельник, М. 70 років культурі і відпочинку!: [історія Вінниц. ЦПКіВ] / М.Мельник // Місто. – 2006. – 22 верес. – С. 8.

Центральний парк: [Вінниц. парк ім.М.Горького та його найцікавіші місця: планетарій, пам'ятники, театри] // Афиша. – 2009. – № 1 (16). – С. 16-17.

Щербацька, М. Відпочинок на тверезу голову: [про роботу Вінниц. ЦПКіВ ім.М.Горького] / М.Щербацька // 20 хвилин. – 2007. – 27 квіт. – С. 1.

Баркан, С. Святкували не гірше, як в Одесі: [у ЦПКіВ відбулися «Олімпійські ігрища», присвячені Дню сміху] / С.Бар-кан // Поділ. зоря. – 2009. – 9 квіт. – С. 8.

Горбанський, П. Екстремали кататимуться у парку офіційно: [29 трав. ц. р. у ЦПКіВ відбулося відкриття скейт-парку] / П.Горбанський // 20 хвилин. – 2009. – 25-26 трав. – С. 3.

Івасика-телесика та бабу Ягу малюки можуть побачити у міському парку: [у ЦПКіВ ім.М.Горького біля Фонтанної площі для малюків відкрита «Галявина казок» з різьблених дерев’ян. скульптур] // Вінниц. газ. – 2009. – 5 черв. – С. 9.

Новосад, К. Вас вітає «Диво-парк»: [про відновл. в ЦПКіВ ім. М.Горького розваж. прогр. для дітей] / К.Новосад // Вінниц. газ. – 2009. – 26 трав. – С. 3.

Піскунічева, Н. Малеча за кермом: [про розваги для дітей у Вінниц. ЦПКіВ ім.М.Горького] / Н.Піскунічева // 20 хвилин. – 2008. – 15 лип. – С. 12.

Всеукраїнська літературна премія ім. Михайла Коцюбинського

До 30-річчя від часу заснування

(1981)

1981 року на Вінниччині засновано обласну літературну премію ім. Михайла Коцюбинського, яка 1992 року набула статусу Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського.

Згідно з «Положенням про Премію…» вона присуджується за кращий літературний твір, присвячений історії та сьогоденню Поділля, його культурі, побуту, життю подолян і приурочується до 17 вересня – дня народження письменника. На здобуття літературної премії висуваються романи, повісті,збірки оповідань, новел, нарисів, поезій, які були надруковані протягом двох років окремими виданнями. За роки існування Премії її лауреатами стали такі письменники Вінниччини:

1981

Бортняк, А.А. Бажаю усміху!: сатира й гумор / А.А.Борт-няк. – К.: Рад. письм., 1981. – 78 с.

Бортняк, А.А. Майте на увазі: гумор і сатира / А.А.Борт-няк. – О.: Маяк, 1981. – 96 с.

1982

Дереч, Д. Дві зустрічі: оповід. / Д.Дереч. – О.: Маяк, 1982. – 215 с.

1983

Усач, Г.Д. [за створення п'єс для театрів ляльок, а також за твори для дітей та юнацтва].

1984

Каменюк, М.Ф. Прямовисний вітер: поезії / М.Каменюк. – О.: Маяк, 1984. – 86 с.

1985

Тимчук, В.М. Знайти і затримати: пригод. повісті /В.М.Тимчук. – К.: Рад. письм., 1984. – 223 с.

1986

Кобець, В.Д. Свято нашої зустрічі: лірика / В.Д.Кобець. – О.: Маяк, 1986. – 144 с.

Кобець, В.Д. Юрський горизонт: роман / В.Д.Кобець. – К.: Рад. письм., 1985. – 351 с.

1989

Стрельбицький, М.П. Проза монументального історизму: доробок Олеся Гончара: [моногр.] / М.П.Стрельбицький. – К.: Рад. письм.,1988. – 301 с.

Стрельбицький, М. Сторожовий вогонь: вірші та поеми / М.Стрельбицький. – О.: Маяк, 1988. – 120 с.

1993

Борщевський, В.М. Вивчення творчості Михайла Коцю-бинського в школі: посіб. для вчителів / В.М.Борщевський. – К.: Рад. шк., 1975. – 198 с. (Посмертно).

Потупейко, М.М. У лабетах смерті: роман-трагедія / М.М.Потупейко. – 2-ге вид. – Вінниця: [б.в.], 2003. – 560 с.: портр.

1994

Рябий, М.О. Ще не вмерла Україна: роман / М.О.Рябий. – К.: Укр. письм., 1994. – 286 с.

Гудима, А. Устим Кармалюк: роман у віршах / А.Гудима. – К.: Урожай, 1992. – 144 с.: портр.

1997

Волошенюк, І.С. Алло! Пришліть кореспондента: роздуми, публіцистика / І.С.Волошенюк. – Вінниця,1997. – 360 с.

Волошенюк, І.С. Дорога через тишу: повісті; оповід. / І.С.Волошенюк. – К.: Рад. письм., 1990. – 350 с.

1998

Коцюбинська, М. [за літ. праці, розвідки та публіцистич. твори].

1999

Поклад, Н.І. Ритуальний танець волі: лірика / Н.І.Поклад. – К.: [б. в., 1994]. – 78 с.

Поклад, Н.І. Горить свіча у чорних водах: вірші / Н.І.Пок-лад; [ред. Г.Кирпа]. – К.: Укр. письм.,1996. – 82, [2] с.: іл., [1] арк. портр.

Кузьменко, В.Д. Ти є на світі: роман / В.Д.Кузьменко. – О.: Маяк, 1989. – 296 с.

2000

Пастушенко, Л.Т. Покута: роман та есе / Л.Т.Пастушенко. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. – 208 с.

Сторожук, В.П. Пам'ять шипшини: вірші / В.П.Сторожук. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 1999. – 144 с.

2002

Лазаренко, В.І. Благослови мене: поезії / В.І.Лазаренко. – Вінниця: Книга-Вега, 2002. – 288 с. – (Кращі поети Поділля).

Лазаренко, В.І. Твоя таємниця: поезії / В.Лазаренко. – Вінниця, 2001. – 256 с.: іл., портр.

Яковенко, Т.В. Спокуса сповіді: лірика / Т.В.Яковенко. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001.– 96 с.

2003

Звірик, А.П. Доля: поезії / А.П.Звірик. – Вінниця: Велес, 2003. – 127 с.

Прилипко, В.П. Зелене сонце: вірші / В.П.Прилипко. – Вінниця: Спілка рекламістів України, 2002. – 23 с.

2004

Стоголосся: поетич. антол. Вінниччини XX ст. / уклад. А.М.Подолинний. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2002. – 432 с.: іл.

2005

Перебийніс, П.М. Чотири вежі: лірич. дилогія / П.М.Пере-бийніс. – К.: Ярославів Вал, 2004. – Кн. 1-2.

2006

Рабенчук, В.С. Мріяння зорі: вибране / В.С.Рабенчук. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2004. – 312 с.

2007

Мельник, В.І. Вибрані ночі: інтимна лірика / В.І.Мельник. – Вінниця: Теза, 2006. – 96 с.

2008

Гнатюк, Н. Вересневі багаття: вірші різних років / Н.Гна-тюк. – Вінниця: Едельвейс і К°, 2007. – 336 с.: фото.

2009

Зарицький, П.А. Білий димар: поезії / П.А.Зарицький. – Вінниця: Вінниц. держ. картогр. ф-ка, 2007. – 224 с.

Зарицький, П.А. Діти чорноземів: вірші та поеми / П.А.Зари-цкий. – Вінниця: Вінниц. держ. картограф. ф-ка, 2008. – 112 с.

Іменний покажчик ювілярів 2011 року

Курсивом подано прізвища видатних постатей Вінницького краю, вшанування яких в області проводиться щорічно

Алексюк М.М. 36

Андрушко О.І. 27

Бабич А.О. 34

Базилевич А.Д. 29

Барабой В.А. 43

Бевз І.В. 36

Береговий Г.Т. 21

Білозерова Л.О. 22

Бондар П.М. 44

Бондарчук П.Ф.

Бородулін В.Т. 21

Боярська Є.П. 19

Братусь Н.В. 20

Бурачек М.Г. 19

Бурдига Ф.В. 22

Буренніков А.П. 35

Вдовиченко М.І. 23

Верещагін Ф.Г. 25

Відибіда П.П. 30

Вільчинський В.Т. 21

Вовк М.П. 45

Вовкодав В.П. 49

Волгіна Т.І. 31

Гайструк А.Н. 31

Гаккебуш В.М. 13

Гарматюк А.П. 13

Гижа О.Р. 38

Гнатюк О.І. 45

Гнибель А.Г. 42

Гольпейн Г. 5

Гончар А.Г. 26

Горб Є.В. 17

Гордійчук П.Г. 25

Горська Р.Г. 31

Гощинський С. 43

Гребельський С.А. 48

Гречулевич В.Я. 5

Григораш Д.С. 43

Григорчук П.С. 34

Грушевський М.С. 40

Гулеватий Т.Є. 21

Гулько І.П. 23

Гуменюк Ф.М. 38

Гуцало П.Ф. 30

Давидовський Г.М. 14

Добровольський А.З. 45

Докучаєв В.В. 18

Домарецький В.О. 49

Дорош М.Н. 11

Дорошевич Л.Л. 5

Драганюк Л.С. 41

Дудко Д.А. 31

Дятчук В.В. 26

Єзерський М.В. 42

Забаштанський В.О. 41

Заблоцький А.П. 40

Заболотний Д.К. 50

Загрійчук А.Л. 14

Заєць І.І. 14

Зарудний М.Я. 35

Зінченко Л.П. 20

Зуїха Я. (Я.М.Сивак) 18

Іщук М.І. 23

Клен Ю. (Освальд Бургард) 41

Кодацька Л.Ф. 14

Кожухар В.М. 19

Козловський І.-П. 4

Кондрашко Т.С. 34

Коцюбинська М.Х. 49

Коцюбинський М.М. 38

Коцюбинський Ю.М. 47

Красіленко В.А. 46

Кривицький (Кривіцький) О.О. 20

Кримський А.Ю. 13

Кугай П.Т. 31

Лабінський М.Г. 44

Ланге Тор Неве 21

Ланда Г.Й. 30

Ландвер Я. 13

Леонтович М.Д. 15, 48

Лесник А.Г. 35

Литвин С.М. 29

Ліст Ференц 42

Літинський Г.І. 19

Луцишин О.Г. 39

Маловський М.М. 26

Манорик А.В. 37

Матковський В.М. 16

Мацевич А.Ф. 33

Мекк фон Н.Ф. 15

Мельник В.К. 31

Мельник П.С. 11

Михальчук К.П. 11

Могила П. 13

Некрасов М.О. 48

Нечиталю́к М.Ф. 28

Ніщинський П.І. 39

Овчарук А.М. 28

Орест М. 46

Островський В.П. 29

Осьмушко В.Т. 24

Павлюк М.А. 49

Падура Тиміш 49

Пастушенко Л.Т. 47

Перепелюк В.М. 44

Пирогов М.І. 30

Пічкур Д.С. 22

Позичанюк Й. 7

Поклад Н.І. 37

Покровський М.Д. 42

Потоцький Я. 18

Правдюк О.А. 46

Присяжнюк Н.А. 50

Ратушна Л.С. 12

Речмедін В.О. 16

Руданський С.В. 11

Руденко М.О. 16

Рябий М.О. 48

Сварник І.І. 28

Свенціцький П. 5

Сіра Г.С. 44

Скалецький Р.А. 45

Скрипник М.В. 23

Слободянюк-Подолян С.І. 33

Сметанська М.І. 34

Совінський Л. 43

Сойфертіс Л.В. 7

Сокур П.Т. 39

Солтановський А.Я. 5

Сорока А.В. 30

Стельмах М.П. 27

Столярський П.С. 46

Страшний В.І. 41

Студецький М.М. 26

Стус В.С. 12

Танцюра Г.Т. 29

Тимчук В.М. 41

Українка Л. (Л.П.Косач-Квітка) 17

Хиждеу (Хашдеу) А. 46

Цвігун Т.О. 44

Чайковський П.І. 24

Чорногуз О.Ф. 22

Чубач Г.Т. 12

Шварцман М.Ф. 43

Шевченко Т.Г. 19

Шепель Я.М. 6

Широцький К.В. 29

Штаєрман І.Я. 22

Шульга І.Г. 33

Щепілова Н.Г. 41

Юрчук В.І. 35

Яковчук Л.М. 36

Янченко А.Я. 12

Від укладача

У 2011 році виповнюється

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2011 року

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України: основні етапи діяльності, постаті

Історик Поділля і Волині граф Ян Потоцький

Багатогранний талант Олега Чорногуза

Чорнобиль не має минулого часу

Духовне щастя Марії Скрипник

День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

Історія була його душею, Україна – любов’ю

За найвищими зразками світової публіцистики

Миколі Рябому – 75!

Берегиня української літератури

Зелена перлина Вінниці

Всеукраїнська літературна премія ім. Михайла Коцюбинського

Іменний покажчик ювілярів 2011 року

Довідкове видання

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини

2011 року

Хронологічний довідник

Відповідальна за випуск Н.І.Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Укладач, комп’ютерний набір: Г.М.Авраменко

Редагування: М.Г.Спиця, Г.М.Слотюк

Комп’ютерна верстка, технічна коректура,

оригінал-макет, дизайн Н.В.Спиця

Підписано до друку 17.09.2010. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 7.0. Тираж 100.

Друк ПП Балюк І.Б.

м.Вінниця, вул. Р.Скалецького, 15

Тел. (0432)52-08-02