Бібліографічний покажчик “Явдоха Зуїха – визначна співачка слов’янського світу” продовжує серію бібліографічних видань бібліотеки “Видатні земляки краю” і присвячується 150-річчю від дня народження відомої в народі самобутньої талановитої співачки і фольклористки Поділля Явдохи Зуїхи (Євдокії Микитівни Сивак). Записані від неї пісні та інші народнопоетичні твори увійшли в золотий фонд українського фольклору. Як видані друком, так і рукописні етнографічні записи, що зберігаються в ІМФЕ ім. М.Т.Рильського АН України, становлять значну наукову, історичну та виховну цінність.

В покажчик включено книги, статті з журнальної і газетної періодики. Матеріал систематизовано за розділами: “Фольклорна спадщина Явдохи Зуїхи”, “Життєвий і творчий шлях народної співачки і фольклористки”, “Вшанування пам’яті видатної землячки”, “Продовжувачі фольклорних традицій народної співачки на Гайсинщині”. Перший розділ вміщує видані друком фольклорні надбання Я.Зуїхи та публікації про них. В межах розділів і підрозділів бібліографічний матеріал подано в хронологічній послідовності.

Стаття “Доля, що піснею стала”, розкриває непростий життєвий шлях талановитої селянської жінки, яка залишила по собі унікальний пісенний пам’ятник українському народу.

Покажчик розрахований на краєзнавців, працівників культури і мистецтв, освіти, студентів, учнів, шанувальників української народної творчості.

«В її особі відбилася одвічна і невмируща любов народу до краси, до художньої творчості».

Г.Танцюра

За 12 кілометрів від райцентру, на кілометровій відстані від залізничної станції, пообіч річки Кублич красується мальовниче село Зятківці. Якщо дивитись з високого пагорба, воно нагадує форму величезного літака або велетенського птаха в польоті. Село належить до старовинних поселень Поділля, тут виявлено пам’ятки черняхівської культури (ІІ-ІV ст. н.е.). Півтора століття воно мало статус містечка. На своєму історичному шляху Зятківці зазнали турецько-татарського нападу (в 1590 р. село було знищено дощенту), постраждали від польської шляхти (в 1830 р. вирізано населення), пережили чуму, революційні події 1905-1917 рр.

Двадцяте століття відкрило Зятківцям нову історичну сторінку – вони прославились народною піснею, фольклорними дослідженнями.

Співуче Поділля завжди привертало увагу багатьох збирачів народної творчості. Тут робили фольклорні записи польські поети “української школи”. Різні жанри фольклору збирали А.Димінський, П.Чубинський, Ч.Нейман, С.Руданський, М.Коцюбинський. Народні мелодії записували П.Ніщинський, М.Лисенко, М.Леонтович. Життєвість і силу народнопісенних традицій на Вінниччині стверджують численні записи, зроблені в різних місцевостях області Г.Танцюрою, Н.Присяжнюк, М.Руденко, Є.Горб та ін.

Відомо безліч героїчних, трудових, громадянських подвигів на честь свого народу. Наша славетна землячка Євдокія Микитівна Сивак, яка більше відома в Україні як

Явдоха Зуїха, мала особливу долю і особливе призначення на цій землі. Вона жила в ім’я безсмертя народної пісні.

Фольклорна співачка з Гайсинщини народилась 1 березня 1855 року в селі Кущинцях у кріпацькій сім’ї. Явдоха рано лишилася матері, поневірялась по наймах, а підросла – ходила на заробітки у Бессарабію, Херсонську губернію, служила в місцевого поміщика і в шляхтича, і в німця. “Нестатки вигонять із рідної хатки”, “хоч в ката, аби плата”, – згадувала потім вона. В чужих краях “навчилась цінити печену бараболю, білу сорочку й вірне словечко”.

З дівочих років й до глибокої старості, загорьовуючи шматок хліба, несучи тягар родинних турбот, у тяжкій праці і бідності виливала свої жалі і болі у пісні. Була неписьменною, але дуже талановитою, мала феноменальну пам’ять, знала силу-силенну фольклорних творів. В строку у пана Равського (“від льоду до льоду”) мимоволі вивчила польську мову, навчилась польських пісень, байок та приказок.

На жаль, фотознімків Явдохи Микитівни не збереглося (загубилися під час війни), але її словесний портрет земляки передають із покоління в покоління: міцної статури, середнього зросту, смаглява з лиця. Усмішка надавала обличчю привітності, гостра на язик, але справедлива до людей. Мова її була барвиста, соковита, насичена влучними метафорами. Порівняння – дотепні, часто іронічні, а іноді й саркастичні – густо перепліталися із прислів’ями, приказками, цитатами із фольклорних творів. Схильність до жарту – невід’ємна риса її характеру. А ще була моторною, роботящою. Мала чудовий голос, уміла наслідувати звуки птахів, тварин, передавати вимову, інтонацію, вираз обличчя, ходу людей, талановито оповідала і багато співала.

За пісенність, веселу вдачу односельці любили дівчину, запрошували на весілля, хрестини чи просто на гостини, адже там, де Явдоха, – завжди весело. Та не завжди вона могла піти на гуляння – не було в що одягнутися, інколи дівчата позичали їй одяг.

Не судилося Явдосі і особистого жіночого щастя. Хлопцеві, який її кохав, не дозволили брати таку біднячку. Співалося в пісні: 

– Калино моя, чом ти не цвіла?

– Зима люта, а весна холодна

 Приморозила. 

– Дівчино моя, чом заміж не йшла?

– Бідна була, по наймах ходила,

   Пари не знайшла. 

На двадцять третьому році вийшла заміж за такого ж бідного Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки і там лишилася жити. В придане принесла міцне здоров’я, вправні руки, чималий життєвий досвід і нестримне бажання співати. А пісень у неї – не переслухаєш. Та для небалакучого Василя і лихої свекрухи її пісні і жарти не мали значення, їм аби здорові, роботящі руки. Свекруха грубо й незаслужено лаяла її за найменшу дрібницю і щоразу дорікала, що невістка прийшла “ну прямо голісінька”. Явдоха мовчки плакала, іноді співала:

Поперу шмаття на річці,

Свекруха каже – в горілці. 

Покладу шмаття на плоті,

Свекруха каже – в болоті. 

Вимастю хату – не біло,

Ізмила лавку – не сіла. 

Постелю постіль – не ляже,

Замету хату – не стане. 

Ледащо невістка, ледащо,

Не хоче робити нізащо.

Василь до роботи був байдужий, а до чарки охочий. П’яний бив жінку на втіху матері. Згодом життя стало ще важчим. Доводилось самій заробляти на себе і на дітей, яких вже було четверо. Чоловік ходив у далекі довготривалі мандри, на заробітки. Зрідка вертався додому, все прогулював і лишав їй дитину і нові борги, щоб відробляла. “Нема доброму шани, а ледачому догани!” І знову рятувала пісня: 

Як женився, то хвалився, що вмію косити.

Кинув косу до покосу та й став голосити:

– Навчи мене, пане-брате, як покоси класти,

Пустю тобі свою жінку на всю зиму прясти. 

Гнату Танцюрі Явдоха розказувала: “Прожила у біді, як камінь у воді. А проте як і дівкою, так і жінкою ходила на весілля, молодшою, то й танці водила... особливо тяжке було одно літо. Був недорід, хліба свого нема, купити нема за що. А тут ще борги... Без кришки хліба за баньочкою води жала весь день... Зогрію окріп, посолю, похльобаю з дітьми й лягаю спати. Ой, який то страшний голод. Від голоду й сон не бере... Тоді ж моя маленька Явдоня померла...”1 

Овдовіла Явдоха Микитівна Олійник на 51 році життя. “Пройшли літа, як маків цвіт”. Діти виросли, та не дали родинного тепла й затишку, а принесли нові неприємності. Дочка вийшла заміж, а син Петро привів до хати невістку, з якою сварився, бився, пиячив і навіть до матері кидався битись, коли та захищала невістку. Життя стало зовсім нестерпним. Треба було кудись іти з дому, щоб не бачити того лиха, та ще й найменшого Явдокима брати з собою.

У сусідньому селі Зятківцях надумав женитися старий дід Демедь Жук. Йому було 73 роки, поховав другу жінку, одружив дітей і жив з хворобливим сином Онуфрієм. Йому треба було господині, робітниці. Люди порадили взяти Явдоху. Не хотілося покидати свою хату, де прожила 33 роки, але через Петра мусила йти за старого Демедя. Так вона стала Явдохою Жук, Демедихою.

І знову важка праця із надто скупим дідом, який постійно слідкував за Явдохою, щоб нічого не взяла для своїх дітей чи онуків. Було насушить дід гнилих грушок і везе на базар продавати, Явдоха вмовляє, щоб він не обдурював людей, та він не слухав. А був уже дід глухий, то вона стане на базарі біля нього і каже людям, щоб не купували, щоб ішли до інших. Мала твердий характер і пишалася своєю непорочністю. Про доброту, моральну чистоту цієї жінки свідчать й інші випадки її ставлення до людей, до життя. Г.Танцюра згадував її розповіді: “Не раз дивуюся сама собі. Чого це бувають такі чудні люди? Мовчазні. П’ють. Б’ються. Крадуть. Займаються розпустою... Я хоч і бідила, по відробітках ходила, та чужого з плотів не хватала, не крала, хоч і в латаному ходила. Латане – не хватане. Не пила, як то інші”.2 

Згодом помер і старий Демедь Жук. Залишилася Явдоха в 65 років сама. Люди поважали стареньку, любили за пісні, за поради, адже мала багатий життєвий досвід, знала всі народні звичаї, обряди. На цьому біографія Явдохи Сивак – Олійник – Жук могла б поставити крапку. Та доля розсудила по-іншому.

У Зятківцях жив молодий вчитель Гнат Трохимович Танцюра (1901-1962), який цікавився усною народною творчістю, записував пісні, почуті від рідних та односельців. Зустрівся фольклорист з Явдохою Зуїхою в 1918 році. До постійних співачок – його матері, сестер, сусідок баба Демедиха приєдналася випадково. Гнатова мати забула кінець якоїсь пісні і порадила звернутися до Явдохи. “До мене, сину, за піснями, до мене. На трьох волових шкурах не спишеш. Я весь вік провела в біді, у злиднях і в піснях”,3  – сказала вона.

Два тижні без перерви ходив фольклорист до Явдохи, складав списки назв відомих їй пісень. Так розпочалась  щоденна 12-річна праця фольклориста і народної співачки. Г.Танцюра згадував: “Ми скоро заприятелювали. Це була міцна і щира дружба, яка може бути в онука з старенькою самотньою бабусею. Стара Демедиха рада була, що має кому розказати, має перед ким виспіватись. А я радів, що натрапив на “золоту жилу”.4 

Репертуар співачки був нечувано багатий. 1008 народних пісень, 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, 45 загадок і велику кількість іншого фольклорно-етнографічного матеріалу записано з голосу Явдохи. Вона мала чудову дикцію, приємний голос, співала і говорила повільно, голосно, виразно, вимагаючи, щоб усе було правильно записано.

Досить цікаво добирався її псевдонім. Щира і скромна за характером, вона категорично відмовилась співати, дізнавшись від фольклориста про паспортизацію пісень під її прізвищем, бо вважала, що пісні – це людське добро, люди викохали їх. Після невеликої перерви, посміхаючись, спитала: “Тобі, сину, іменно треба вписати того, хто співав? А чи не можна... охрестити мене по-новому і скрізь позаписувати на таку фамілію, щоб ніхто не чув і не знав?”5  Потім пригадала, що колись її першого чоловіка називали Зуєм (він довго був на заробітках в Зуєвім – аж під Москвою), а її – Зуїхою. Так народилося авторське ім’я народної співачки – Явдоха Зуїха. Цьому імені судилася велика слава. Жодна співачка не знала і понині не знає стільки пісень, як вона. Жоден фольклорист не записав стільки фольклорних творів від однієї людини, як Г.Танцюра. Дві людини, різні за віком і єдині за покликанням душі, взаємною працею прославились в історії української фольклористики. М.Томенко у вірші про Г.Танцюру писав: 

Спасибі вам за Зуїху Явдоху,

Яку відкрили, наче материк.

Пісенний материк співачки неосяжний. Особливо правди-вими в цих піснях є історична бувальщина, загальнолюдські почуття. Майже всі пісні – високохудожні твори, що мають досконалу, викінчену словесно-мелодійну форму.

Ще за життя Я.Зуїхи (1930 р.) у Харкові було видано малу книжечку “Жіноча доля в народних піснях” – дослідження Г.Танцюри, де основними були пісні Явдохи Зуїхи.

Досліджуючи усну творчість Явдохи Зуїхи, науковці, фольклористи переконались, що вона великою мірою внесла своє слово в українську народну пісню, здійснила неповторні редакції, вибираючи найкращі варіанти.

Природний талант цієї неписьменної жінки був настільки великим, що ним захоплювалися академіки і письменники – лауреати, вважаючи її співачкою слов’янського світу. М.Рильський назвав внесок Г.Танцюри і Я.Зуїхи у духовну скарбницю громадянським подвигом, який заслуговує на високе визнання. Поет допоміг у популяризації народних пісень Я.Зуїхи. Відомо, що Г.Танцюрі не вдалося за життя видати окремою книгою її пісні, довести справу до кінця він заповів своїй дружині Тамарі Іванівні. З цього приводу є цікава розповідь нашого зем-ляка, бувальця тих часів, який також був причетний до популя-ризації пісенного мистецтва Я.Зуїхи, – Степана Трохименка. В 1965 р. він працював завідувачем ідеологічним відділом Вінницького обкому Компартії України. До нього звернулася вже літня жінка – вдова Г.Танцюри, показала доробок свого чоловіка і просила допомогти, аби опублікувати пісні Зуїхи. У ці ж дні до обкому телефонували професор педінституту В.М.Борщевський, перший секретар Гайсинського райкому

партії М.О.Дибський та письменник М.О.Стельмах. Всі троє з одним проханням: допомогти дружині Г.Танцюри, благородну справу вона робить. Довелось перегорнути 400 сторінок рукопису, переконавшись, що то був справжній скарб, ціле багатство. Але надрукувати його в області за тодішніх умов було неможливо. Тому С.Трохименко порадив дружині Г.Танцюри їхати в Київ, до М.Т.Рильського. Оглянувши зошит, він запитав: “Співачка ця, мабуть, якась артистка?” – “Ні, звичайна селянка”, – відповіла вдова. – “Яка щедра природа, скільки таланту втілила вона у цій жінці. Запам’ятати тисячі пісень – їх слова, мелодії!” – дивувався Максим Тадейович. Залишивши матеріали у себе, він розпитав, хто її направив до нього. Та назвала імена професорів, письменників, партійних працівників. “Тоді не забудьте вручити їм на пам’ять по примірнику нашого видання. Ми так і назвемо його: “Пісні Явдохи Зуїхи”, – сказав поет.

Академічне видання “Пісні Явдохи Зуїхи” на 810 сторінках вийшло в світ четвертою книгою серії “Українська народна творчість” в 1965 році у видавництві “Наукова думка”. Сюди включено 925 кращих пісень, більшість з них з нотними записами. Основні розділи книги: календарно-обрядові, весільні, родинно-побутові,   історичні та соціально-побутові, пісні, балади. В середині розділів тексти об’єднано в тематичні чи жанрові групи (всього їх – 47): веснянки, колядки, щедрівки, весільні пісні, про кохання, родинне життя, гумористичні, сатиричні та інші. Видання мало всього 5 тис. примірників, і тепер стало рідкісним, не в кожній бібліотеці України сьогодні можна знайти цю книгу.

“Пісні Явдохи Зуїхи” високо оцінили вчені-фольклористи. П.Тичина відзначив, що тисяча пісень Я.Зуїхи – це феноменально... Але справа не тільки в пам’яті, яку мала Зуїха, справа в любові до всього народного, рідного, найближчого.

В окремих піснях реалії прямо пов’язані із Зятківцями, Кущинцями, Ладижином, Борсуками, Чечелівкою. Серед купальських є пісні, в яких вставлено місцеві прізвища.

Не побачила книги своїх пісень Явдоха Микитівна. Стара і немічна, у великих нестатках (а їй довелось ще терпіти голод 1933-го року) доживала свій вік сама. До останніх днів мусила ще заробляти: пряла кужіль, скубла вовну. 19 січня 1935 року зранку відвідала хвору сусідку, протопила в печі і тихо спочила назавжди. Прожила вона без малого 80 років, із них 22 роки – в Кущинцях, 33 – в Гнатівці і 25 – в Зятківцях, де знаходиться її могила і на якій досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Дякуючи Я.Зуїсі й Г.Танцюрі, фольклорна Гайсинщина стала свого роду методичним центром України. Науково-дослідні експедиції, письменники, цінителі українського фольклору знайшли тут невичерпне джерело душі народної, яке поповнилось численними наслідувачами Я.Зуїхи і Г.Танцюри. За радянської доби у Зятківцях записано багато пісень від обдарованих носіїв фольклору Л.В.Губар, О.П.Гнелиці, сестер М.Ф. і О.Ф.Гнелиці, В.Ф. Ткачук та інших. Від Тамари Іванівни Танцюри записано спогади про Я.Зуїху і славетного фольклориста. Уродженець села Зятковець, письменник М.К.Дмитренко також продовжує справу своїх земляків. Він – упорядник багатьох фольклорних збірників, автор статей про фольклор і фольклористів, сам записав понад тисячу пісень. Відредагував рукописи Г.Танцюри і видав книги “Загадки Явдохи Зуїхи” (К., 1996. – 44 с.) та “Весілля в селі Зятківцях” (К., 1998. – 404 с.). Вершиною у фольклорній справі М.К.Дмитренка є його фундаментальне видання “Українська фольклористика: історія, теорія, практика” (К., 2001. – 576 с.)

Зразки народнопісенної творчості Явдохи Зуїхи увійшли до хрестоматії з літератури рідного краю “Подільські криниці” (Вінниця: Континент-ПРИМ, 1995.– Вип.1 – 479 с.), упоряд-ником якої є А.М.Подолинний.

Пісні Явдохи Зуїхи вже 40 років збагачують народнопоетичну творчість, стійкість пісенної традиції. Вони давно увійшли в репертуар професійних мистецьких та самодіяльних колективів, звучали по всій країні та за кордоном. І тепер лунають назаключних концертах, оглядах – конкурсах, фестивалях. Так, наприклад, популяризатор народної пісні, співачка з Гайсина Лідія Горошко на міжнародному фестивалі фольклору у Польщі стала в 2002 році лауреатом за виконання пісень Явдохи Зуїхи.

Природнім є зростаюче зацікавлення шанувальників української народної творчості не лише до пісень Я.Зуїхи, але й до неї самої як самобутньої, талановитої і неповторної особистості. Сподіваємось, про феномен української жінки – носія народної культури ще скажуть психологи, письменники, кіносценаристи. А поки що переважна частина записів з її уст ще зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського і чекає на дослідників, упорядників, видавців.

Земляки з любов’ю і шаною зберігають пам’ять про добру, співучу бабусю, яка уміла не тільки вирощувати хліб, а й зберігати вічне і нетлінне – духовну народну культуру. На її честь в Зятківцях названо вулицю, відведено певне місце в музеї Г.Танцюри, проводяться ювілейні урочистості, концерти, фестивалі пісні, “Явдошині іменини”. сільська старенька хата, де доживала віку Явдоха Микитівна і де вона проспівала Г.Танцюрі більше тисячі пісень, і тепер стоїть в дуже гарному місці на горі, звідки видно густий ліс, сади, зелені поля...

На 10-му році незалежності України у Зятківцях встановлено пам’ятник “Народній пісні жити”. На мармуровій стелі в образі простої селянської жінки Явдохи Зуїхи та в образі Гната Танцюри уславлено хранителів народної мудрості для прийдешніх поколінь. Нижче на стелі – перша строфа пісні “Стоїть явір над водою”, записаної Г.Танцюрою від Я.Зуїхи.

Це перший у світі пам’ятник народній пісні. Вклонімось йому! 

Бойко Л.А.

бібліотекар першої категорії

Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 

1. Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 762, 763.
2. Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 769.
3. Танцюра Г. Записки збирача фольклору / Перевид. – Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2001. – С. 15.
4. Танцюра Г. Записки збирача фольклору / Перевид. – Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2001. – С. 16.
5. Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 770.

«... I рiдна пiсня, як  бджола в косинцi,

Бере з душi напої для вiкiв.»

Д.Павличко 

Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра: [До кн. увійшло 925 кращих пісень] / Упоряд., передм., прим.: В.Юзвенко, М.Яценко, З.Василенко; Відп. ред. О.Дей. – К.: Наук. думка, 1965. – 810 с.

[Пісні Явдохи Зуїхи] // Подільські криниці: Хрестоматія з л-ри рідного краю / Упоряд., вступ. ст., біогр. нариси А.Подолинного. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 1994. – Вип. 1. – С. 53-60.

Загадки Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра / Упоряд., передм., ред. М.Дмитренка.– К.: Ред. часоп. “Народознавство”, 1996. – 44 с.

Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях / Упоряд., ред. М.Дмитренко, Л.Єфремова. – К.: Ред. часоп. “Народознавство”, 1998. – 404 с.

Із змісту: [В описі весіл. обрядів використ. пісні Явдохи Зуїхи]. 

*     *     *

Тисяча пісень подолянки Явдохи Зуїхи: [Вийшла з друку кн. “Пісні Явдохи Зуїхи”] // Вінниц. правда. – 1965. – 5 верес.

Юзвенко В., Яценко М. Пісенне багатство Явдохи Зуїхи // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. –  С. 8-12.

Юзвенко В., Яценко М. Поетичний голос народу: [До виходу в світ 4-го т. “Українська народна творчість”. Є про кн.“Пісні Явдохи Зуїхи”] // Нар. творчість та етнографія. – 1965. – № 5. – С.3-13.

Тисяча народних перлин [у кн. “Пісні Явдохи Зуїхи”] // Вінниц. правда. – 1966. – 2 лют.

Ющенко О. Хвилі пісенного моря: [Про збір матеріалу та вид. кн.”Пісні Явдохи Зуїхи”] // Нар. творчість та етнографія. – 1968. – № 3. –  С. 100-101.

Горб Є. Невмируща пісня: [Про кн. “Пісні Явдохи Зуїхи”] // Колгосп. вісті. – 1980. – 28 серп.

Дмитренко М.К. Народні скарби Явдохи Зуїхи // Загадки Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра. – К.: Ред. часоп. “Народознавство”, 1996. – С. 3.

Трохименко С. Ще слово про Явдоху Зуїху: [Спогади  про історію вид. кн. “Пісні Явдохи Зуїхи”] // Вінниччина. – 2000. – 26 квіт. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Трохименко С. За клопотанням дружини: [Г.Танцюри видано його праці, в т. ч. кн. “Пісні Явдохи Зуїхи”] // Вінниччина. – 2001. – 24 лип.

Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біограф. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 757-777.

Танцюра Г. Серцем вистраждане: [З розповіді про збирачку фольклору Явдоху Зуїху. Є фото хати в с.Зятківці Гайсин. р-ну, де доживала віку співачка] // Вінниц. правда. – 1966. – 2 лют.

Заболотна В. Збирач скарбів народних: [Про Г.Танцюру і його співпрацю з нар. співачкою Я.Зуїхою] // Вінниц. правда. –1971. – 17 квіт.

Зінченко Л. Безцінне надбання: Сл. про збирачів фольклору [в т.ч. Я.Зуїху та Г.Танцюру] // Комс. плем’я. – 1977. – 28 лип.

Дмитренко М.К. Пісенний талант Явдохи Зуїхи // Нар. творчість та етнографія. – 1980. – № 5. – С. 93-95.

Присяжнюк Н., Горб Є. Доля, що піснею стала: [Про Я.Зуїху] // Комс. плем’я. – 1980. – 12 черв.

Красо України Поділля: Тисяча пісень Явдохи Зуїхи: [Вікторина – подорож “Сто запитань про Вінниччину”] // Комс. плем’я. – 1980. – 11 груд.

Палій П. Золота пасіка: [Про Я.Зуїху та Г.Танцюру] // Культура і життя. – 1981. – 14 черв.

Дмитренко М.К. Збирачі народних перлин. – К.: Знання, 1989. – 48 с.

Із змісту: [Про Я.Зуїху та Г.Танцюру ]. – С. 12-14, 20-23, 28.

Горішний А. Скарби народної душі: [Творч. шлях нар. співачки Я.Зуїхи] // Вінниц. газ. – 1995. – 28 лют.

Подільська Берегиня [Я.Зуїха] // Нар. армія. – 2000. – 23 черв.

Танцюра Г.Т. Записки збирача фольклору. – Вінниця, 2001. – 100 с.

Із змісту: [Про Я.Зуїху]. – С. 15-18.

Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: Ред. часоп. “Народознавство”, 2001. – 576 с.

Із змісту: [Про Я. Зуїху]. – С. 41-43, 45-47.

Горбунь О. Феномен Явдохи Зуїхи та подвиг Гната Танцюри // Подолія. – 2002. – 27 лют. 

*     *     *

Зуїха Явдоха // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. – К.: 1990. – Т. 2. – С. 283-284.

Зуїха Явдоха // Митці України: Енцикл. довід. / Упоряд. М.Г.Лабінський, В.С.Мурза; Ред. А.В.Кудрицький. – К.. 1992. – С. 272.

Кутиський М. Некрополь України: Довід. про місця поховання або смерті іст. і культ. діячів України від давнини до сучасності // Дніпро. – 1992. – № 1. – С. 162-168.

Із змісту: [Про Зуїху Явдоху]. – С. 166.

Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Поділ., 1993. – 480 с.

Із змісту: [Про Я.Зуїху]. – С. 66, 97, 371, 435.

Дацюк І.І. Лексичні синоніми в піснях Явдохи Зуїхи  // Тези доповідей дванадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1993. – С. 105.

Прушківська н. Фольклорна спадщина Явдохи Зуїхи // Тези доповідей тринадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1994. – С. 110-111.

Хоменко Б.В. Зуїха Явдоха // З-над Божої ріки: Літ. бібліогр. слов. Вінниччини / Упоряд. і заг. ред. А.М.Подолинного. – 2-е вид. перероб. і доп. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. – С. 130-131.

Хоменко Б. Зуїха Явдоха // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 31.

Апонюк Г., Торохтій І. У пам’яті народній: [Я.Зуїха – народ. співачка з Вінниччини] // Вінниц. правда. – 1968. – 10 січ.

Чудний В. З душі народної: [До 125-річчя з дня народж. Я.Зуїхи] // Культура і життя. – 1980. – 3 берез.

Дмитренко М. У пісню вилилось життя: [До 125-річчя з дня народж. талановитої співачки] // Трибуна праці. – 1980. – 4 берез.

Явдошині іменини: [Із фольклор. свята в Гайсин. р-ні. Є урив. з біогр. нарису] / Л.Фарафон та А.Філонов // Земля Поділ. – 1993. – 7 квіт.

Гасюк В. Явдоха Зуїха – навіки в серцях земляків: [Відзнач. її 145-річчя з дня народж. в Гайсин. р-ні] // Вінниччина. – 2000. – 10 берез. – (Спец. вип. газ. “П’ятниця”).

Новицький А. Виразниця народної душі // Вінниц. газ. – 2000. – 29 лют.

Рябокінь О. Український самородок: [До 145-річчя з дня народж. Я.Зуїхи] // Трибуна праці. – 2000. – 29 лют.; Подолія. – 2000. – 16 берез.

Гасюк В. “Навіки в записах Танцюри Явдоха Зуїха живе”: [Про віншування фольклористки у рід. с.Зятківці Гайсин. р-ну] // Вінниччина. – 2000. – 15 берез. – (Спец. вип. “Хочу все знати”).

Сторожук В. “Провела весь вік у біді, у злиднях і піснях”: [Про обл. наук. конф. “Явдоха Зуїха – визначна співачка слов’янського світу” в Зятковец. шк. ім. Г.Танцюри Гайсин. р-ну] // Вінниччина. – 2000. – 15 берез. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Увіковічнено народну мудрість: [Відкр. пам’ятника “Народній пісні жити” збирачам фольклору Я.Зуїсі і Г.Танцюрі у с.Зятківці Гайсин. р-ну. Є фото] // Подолія. – 2001. – 4 лип. 

Художнє  слово  про  Я.Зуїху 

Дмитренко М. Я воскресну!: Худож.-докум. повість [присвяч. Г.Танцюрі та Я.Зуїсі] // Дмитренко М. Допит: Повісті, оповід. – К.: Рад. письм., 1989. – С. 4-165.

Новосад В. Збирач перлин народних: [Про докум. повість М.Дмитренка “Я воскресну!”] // Вінниц. правда. – 1989. – 27 верес.

Сінкевич Б. Квіти нев’янучі: [Докум. повість про видат. укр. фолькло-ристів Я. Зуїху та Г. Танцюру] // Комс. плем’я. – 1971. – 11, 15, 20, 22, 27, 29 трав.; 19, 22 черв.; 1, 3, 5, 10, 12, 13 лип.

Сторожук В. На могилі Явдохи Зуїхи: [Вірш] // Сторожук В. Дивина: Поезії. – Вінниця, 2002. – С. 47-48.

Фольклор одного села [Зятківці на Вінниччині] // Колгосп. село. – 1958. – 16 серп.

Ященко Л.І. Про деякі особливості розвитку сучасного пісенного фольклору України [в т. ч. у с.Зятківці] // Нар. творчість та етнографія. – 1960. – № 3. – С. 33.

Маніленко П. Її скарби: [Про збирачку фольклору Г.І.Колісниченко з с.Дмитренки Гайсин. р-ну] // Рад. освіта. – 1974. – 20 листоп.

Маніленко П. Шукач скарбів народних: [Про Г.І.Колісниченко] // Трибуна праці. – 1974. – 31 серп.

Дмитренко М. Пісні рідного села [Зятківці записані від фолькло-ристок О.П.Гнелиці, сестер М.Ф. і О.Ф.Гнелиці та ін.] // Трибуна праці. – 1986. – 25 жовт.

Дмитренко М.К. Нові записи фольклору на Поділлі: [Про обдаров. носіїв фольклору – послідовників Я.Зуїхи  з  с.Зятківці Гайсин. р-ну] // Нар. творчість та етнографія. – 1987. – № 4. – С. 90-92.

Дмитренко М. Ужинок із рідного поля: [Вивч. і зап. усних народ. скарбів у селах Зятківці, Ярмолинці, Кіблич] // Трибуна праці. – 1991. – 12 жовт.

Гнат Танцюра (1901-1962) // Подільські криниці: Хрестоматія з л-ри рід. краю. / Упоряд., вступ. ст., біогр. нариси та матеріали до літ. карти А.Подолинного. – Вінниця, 1994. – Вип.1. – С. 5-53.

Подолинний А. Пісня і праця: [Про М.К.Дмитренка, уродж. с.Зятківці Гайсин. р-ну, письм., фольклориста, етнографа, дослідника творчості Я.Зуїхи та Г.Танцюри ] // Сл. педагога. – 1995. – 4 черв. – С. 15.

Чудний В. Нитка неперервна:[Вийшла друком кн. Г.Танцюри “Весілля в селі Зятківцях”] // Культура і життя. – 1998. – 18 берез.; Трибуна праці. – 1998. – 4 квіт.

Ковч Ю. Пісні Лідії Горошко: [До 25-річчя творч. діяльн. митця з Гайсина, лауреата телетурніру “Сонячні кларнети”] // Вінниччина. – 1999. – 13 лют.

Приймачик Ф. З турботою про українську книгу: [Зустріч з фолькло-ристом, письм. с. Зятківці  М.К.Дмитренком. Є фото] // Вінниц. газ. – 2000. – 23 берез.

Вовкодав В. Вірний син Поділля: [Про М.К.Дмитренка] // Поділ. зоря. – 2001. – 5 квіт.

Ковч Ю. Філософія серця народного: [Про кн. М.Дмитренка “Україн-ська фольклористика: історія, теорія, практика”] // Літ. Україна. – 2001. – 16 серп. – С.7.

Циганюк В. Берегиня народної пісні: [Про Т.О.Цвігун, дир. Вінниц. обл. центру нар. творчості, співачку і фольклористку, уродж. с.Мелешків Гайсин. р-ну] // Культура і життя. – 2001. – 24 листоп.

Олександрова О. Лаври Лідії Горошко [– співачки з м.Гайсина на XXVI Міжнар. фест. у Свєнтокшиз. воєводстві (Польща), яка виконувала пісні Я.Зуїхи. Є фото] // Подолія. – 2002. – 11 черв.

Сторожук В.П. Цвігун Тетяна Омелянівна [– виконавиця нар. пісень, збирачка фольклору, ред. пісен. зб., організатор фольклор. свят, конкурсів] // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 83.

Цвігун Т. Горошко Лідія Федорівна [– лауреат багатьох престижних конкур-сів і фест. нар. пісні, в т. ч. Міжнар. фольклор. фест. у Польщі за викон. пісень Я.Зуїхи] // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 21.

Цвігун Т.О. Громова Наталія Гнатівна [– донька Г.Танцюри, зберігачка фольклор. традицій батька та Я.Зуїхи, дир. музею-садиби у с.Зятківці] // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 23.

Подолинний А.М. Дмитренко Микола Костьович [ – фольклорист, письм., авт. і упоряд. багатьох кн., ст. про фольклор та фольклористів – земляків] // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 27-28.

Таранюк Є. Зуїха – Танцюра – Горошко: [Про Лідію Горошко, яка популяризує пісні Я.Зуїхи по телебаченню] // Вінниччина. – 2004. – 28 трав.

Сторожук В.Т. Танцюра Гнат Трохимович [ – краєзнавець, який відкрив світові Я.Зуїху] // Вінниччина фольклорна: Довід. – Вінниця, 2004. – С. 77-78. 

Свята,  конкурси,  фестивалі,  народні  колективи 

Юрков В. Лийся, пісне!..: [Про заключ. район. огляд-конкурс самодіял. пісен. талантів у с.Зятківці Гайсин. р-ну] // Вінниц. правда. – 1988. – 17 квіт.

Ричков М. Фестиваль фольклору [в Гайсин. р-ні] // Трибуна праці. – 1998. – 4 квіт.

Шароварська О. Свято душ і талантів: [Про традиц. район. фест. самодіял. нар. творчості на приз Гната Танцюри, який переріс в обл. фест. фольклор. мистец.] // Земля Поділ. – 1998. – 10 квіт.

Шароварська О. Подих пісенної весни: [Про обл. фестиваль фольклор. мистец. у Гайсині ] // Трибуна праці. – 1998. – 11 квіт.

Сікорський Ю. Ожила енциклопедія Поділля: [Обл. свято фольклору на Гайсинщині] // Вінниц. відом. – 1998. – 16 квіт. – С.4.

Балан Л. Гнат Танцюра був би задоволеним... [Про обл. свято фольклору, присвяч. його пам’яті] // Вінниц. відом. – 1999. – 24 черв.

Чебан О. Земля Танцюри пісню шанує: [Про фольклор. свято в Гайсині] // Уряд. кур’єр. – 2001. – 12 черв. – С. 8.

Олександрова О. Зі славою – із “Родославу”: [Про виступ Л.Горошко на Першому Міжнар. фольклор. фест. етногр. регіонів України в м.Івано-Франківську. Є фото] // Подолія. – 2001. – 14 жовт.

Ковч Ю. [Район.] свято народної пісні: [у с.Зятківці, приуроч.  річниці з дня народж. Г. Танцюри] // Вінниц. газ. – 2002. – 18 черв.

Таранюк Є. Народній пісні жити: [Про фольклор .свято в с.Зятківці] // Вінниччина. – 2002. – 21 черв.

Таранюк Є. Народному хору Гайсинського РБК [який виконує пісні Я.Зуїхи] – 20 років // Вінниччина. – 2003. – 7 лют.

Пічкур Д. Земляки Гната Танцюри підкоряють столицю: [Про фольклор. аматор. колектив с. Новоселівка Гайсин. р-ну] // Вінниччина. – 2003. – 19 лют. – (Спец. вип. “Хочу все знати”).

Гарбулінська Т. Продовжувачі славетних традицій: [Про обл. свято фольклору ім. Г.Танцюри у м.Гайсині. Є фото] // Світлиця. – 2003. – Трав.-черв.– (№ 3).

Марчук Т. Пам’яті Гната Танцюри присвячено: [Про обл. фольклор. свято в м.Гайсині] // Вінниц. газ. – 2003. – 18 черв.

Ричков М. Ім’я таланту – пісня: [Обл. свято фольклору “Народній пісні – жити” в Гайсині] // Трибуна праці. – 2003. – 18 черв.

Таранюк Є. Під сузір’ям Танцюри: [Творч. звіт худож. самоді-яльності в Гайсин. р-ні] // Вінниччина. – 2004. – 16 берез.

Народний клуб [с.Новоселів  Гайсин. р-ну. збирає і множить фольклор своїх земляків. Є фото кер. клубу Н.В.Каращенко] // Вінниччина. – 2004. – 26 берез.

Скрипник В. Народних пісень не переспівати: [Про обл. свято фольклор. мистец., приуроч. пам’яті Г.Танцюри] // Голос України. – 2004. – 15 черв.

Ткачук О. Веселка барв скарбів пісенних: [Обл. свято фольклору на приз Г.Танцюри в м.Гайсині] // Трибуна праці. – 2004. – 19 черв.

Бібліографічне видання

Явдоха Зуїха –

визначна спiвачка слов’янського свiту

до 150-річчя від дня народження

Явдохи Зуїхи

(Євдокії Микитівни Сивак)

(1855-1935)

Бібліографічний покажчик

Укладач     Л.Бойко

Редактор     М.Спиця

Комп’ютерний набір     О.Кучинська

Комп’ютерна верстка, дизайн, оригінал-макет     Н.Спиця

Фотоматеріали     Н.Морозова

Тиражування     Г.Стратієнко

Відповідальний за випуск     В.Циганюк 

Підписано до друку 25.02.05. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 1,5. Тираж 80.

Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

21100, м.Вінниця, вул.Соборна, 73,

тел.: 32-05-78