Славетна перемога. До 350-річчя Батозької битви

Рік видання: 2002

Місце зберігання: Відділ зберігання

Славетна перемога

До 350-річчя Батозької битви

23-24 травня (1-2 червня) 1652 р.

 

Битва між українсько-татарським військом і польською армією під горою Батіг поблизу теперішнього села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині відображена у багатьох історичних джерелах.

Найбільш розлого описує цю подію «Літопис» козацького історіографа Самійла Величка: «Хмельницький, маючи вже готове, зібране тихцем козацьке військо і поблизу Чигирина орду на чолі з Карач-мурзою, розголосив серед народу українського, що має з невеликим почтом козацького війська виправити на весілля до волоського господаря свого сина Тимоша... Гетьман Калиновський..., прагнучи найретельніше віддати й відомстити на Хмельниченкові свою колишню кривду від Хмельницького, рушив просто й поспіхом до Ладижина. Прибувши сюди, він став обозом у неміцному й голодному місці поміж Ладижином І горою Батогом, яка прилягала від поля до річки Бугу... Там Калиновський з військом і зупинився, а діставши від шпигунів звістку, що Хмельниченко вже пішов з нечисленним козацтвом з Чигирина... просто на Ладижин, виправив проти нього малий і хований свій роз'їзд, який десь зобачив у полі Хмельниченка і приніс гетьманові певну звістку про мале число людей при Хмельниченкові. Гетьман, одержавши таку, до мислі собі, звістку, був радий І певний у своїх ловах... Отож він не уміцнював окопами свого обозу, бо не мав про самого Хмельницького й орду ані найменшого знаття і аж ніяк не міг сподіватися їх на себе вслід за Хмельниченком. Але... Хмельницький послав сина Тимоша... лише з п'ятьма чи шістьма тисячами козаків. Він наказав синові йти поволі,'в день по милі чи півтори, а тим часом прикликав до себе в поле на певне місце близько двадцяти шести тисяч готового легкого, не обтяженого обозом козацького війська на чолі зі своїми полковниками. Він побачився з Карач-мурзою, порадився й призначив день, коли вони_мали повітати на Батозі поляків......Хмельницький звелів Карач-мурзі з ордами йти до Батога лівим берегом Бугу,., перебратися... нижче Батога, а сам слідцем за сином подався просто на Ладижин. Дорогою він наготував листа до гетьмана алиновського, датованого й писаного начебто з Чигирина, і послав його зі своїми нарочними послан­цями до поляків. Сам же з усім козацьким військом став у захищених місцях... ледве за три чи чотири милі від Ладижина. Тоді він наказав своєму синові Тимошеві, • який був перед ним за милю, повернутися назад і залишатися при ньому. А в листі своєму, писаному до Калиновського, він сповіщав, що виправляє з козаками й татарами на весілля до Волох свого сина Тимоша і дивується, що він, Калиновський, став невідомо для чого з численними польськими військами між Батогом та Ладижином і заступив шлях його синові, якому він, Хмельницький, начебто наказав оминути Ладижинський шлях, оскільки там стояли польські війська, іншим трактом. Однак він застерігав, аби свавільна орда і син його з козаками, а син його ще дуже молодий, не зачепили легковажно польських військ і не вчинили їм якихось турбот та шкоди. Через це він, Хмельницький, радив йому, Калиновському, відступити вбік із Ладижинського, що лежить до Волохів, шляху. Гетьман Калиновський, отримавши того листа, датованого в Чигирині, мав надію, що Хмельницький достеменно залишився в Чигирині і не сподівався на себе ані його, ані татар... Гетьман... затвердився в своєму намірі не вступатися зі свого місця біля Батога...

Хмельницький... переконався, що гетьман стоятиме нерухомо на своєму місці під Батогом, а воно не було укріплене окопами і для оборони не годилося. Отож Хмельницький... мав перебратися з козацьким військом, як тільки настане ніч, через Буг вище Ладижина і вдарити удосвіта на лядські війська, що стояли під згаданою горою Батогом. Водночас він послав до Карач-мурзи, щоб він у ту ніч, згідно до їхньої словесної домови, перебрався через Буг нижче Батога І, почувши битву Хмельницького з поляками, вдарив зі своїми ордами від Батога на лядські обози. Так воно й сталося — війська козацькі й татарські переправилися через Буг, а тільки-но світло прогнало нічний морок і розвидні­лося, Хмельницький з усією своєю силою, вирубавши першу семитисячну, що стояла вище Ладижина, польську сторожу, вдарив неждано від Ладижина на все коронне військо, що безпечно спочивало собі в обозі. Це військо, перш ніж змогло виладнатися й дати відсіч, мусило пощербитися від козацької зброї на кільканадцять тисяч. Але поляки зуміли отямитися й вигнали Хмельницького зі свого обозу, а тоді почали на нього міцно налягати, віддалившись від свого обозу-на верству й більше. Тоді, ніби сильний дощ із хмари чи вихор у пустелі, несподівано сипнув з-за Батога сорокатисячними своїми ордами Карач-мурза. Він поглинув увесь лядський обоз за винятком восьми піхотних підрозділів, які замкнулися в одному обозовому куті понад самим Бугом, та й то без гармат. Карач-мурза тих піхотних підрозділів сам не чіпав, лише підвів кільканадцять тисяч орди, щоб не дати їм змоги вислизнути й добитися до гармат, а рушив прудко від лядського обозу за поляками. Поляки, озирнувшись, побачили, що на них швидко котиться несподівана ординська сила. Вони впали від того у відчай і розпач і, показавши плечі Хмельницькому, кинулися назустріч Карач-мурзі, прагнучи пробитися крізь татар до свого пропалого і вже опанованого татарами обозу. Але відбити його не змогли, тільки дісталися до згаданих піхотних підрозділів і, не маючи сили більше стерпіти густий мушкетний вогонь Хмельницького й ординської гостроти, почали кидатися в Буг; чинило так не тільки посполите товариство, але й найбільш чиновні — полковники та ротмістри. Гетьман Калиновський метався туди-сюди з голою шаблею як шалений, він круто кричав, спиняючи своє військо, щоб не тікало й не стрибало в Буг, прохав та пропонував зостановитись у ході своїй проти ворога. Однак нічого вже не міг порадити і вдіяти перестрашеному своєму військові, яке без душі кидалося в Буг, і грізно наказав через те згаданим піхотним підрозділам, що врятувалися від ординської шаблі, замкнувшись в єдиному обозовому куті над самим Бугом, без жодного пошанівку й без озирок густо стріляти й палити на військо, що тікає в Буг. Це було вчинено, і тоді впало на березі Бугу від власних згаданих піхотних підрозділів до десяти тисяч польського кінного війська. Це тим більше було на руку мельницькому й Карач-мурзі, вони якнайпотужніше всією своєю силою вдарили на поляків... і відразу при всесильній божій допомозі, розірвавши їх на багато частин, погнали порізно, добиваючи голими шаблюками. В цю лиху їхню годину численні коронні сини, полковники, ротмістри та інші знамениті особи і кінні та піші офіцери одні впали трупом, другі потопилися в Бугові, а треті дісталися кримському ременю. Не минув тієї біди, на вічну ганьбу собі й Короні Польській, і сам польський гетьман Калиновський... Багато тоді лягло трупом від козацької зброї на тому Батоговому бойовищі польського люду, чимало поляків потрапило в татарську неволю. Пожитки та іншу обозову здобич віддав Хмельницький татарам, а собі залишив тільки артилерію з усіма належними до неї численними припасами,— було там більших і менших гармат п'ятдесят вісім штук. Козакам у здобич дісталося те, що було на лядських трупах і на поляках, що їх половлено в полі.

Побачивши, що татарам дісталося багато значного й рядового польського товариства і жалуючи його, щоб не пішли вони всі в подальшу найтяжчу кримську неволю, Хмельницький попросив Карач-мурзу й татар, щоб відступили йому за гроші частину полонян. На це вони легко згодилися, учинили з Хмельницьким торг і за певну ціну відступили й віддали Хмельницькому двісті п'ятдесят шість найвиборніших полонян. Хмельницький тут-таки поклав за них належну, згідно торгу, суму... і... зараз відіслав при добрій своїй охороні до Чигирина...

...Що залишив Хмельницький на Батозі непоховані лядські трупи, то це правда, бо, надумуючись іти на Поділля, наказав ті трупи поховати ладижинцям. Ті, скільки могли, стільки їх і поховали, залишивши інші гнити під небом...

Отаку одержав Хмельницький веселу й щасливу для себе і срамотну, шкідливу та жалісну для поляків перемогу під Батогом...»

Сучасні історики за іншими джерелами підрахували, що під орудою М.Калиновського було не більше 15 тис. вояків, а Б.Хмельницький вів кілька­надцять тисяч козаків і ЗО тис. татар. Вони уточнюють, що бій розпочався з нападу поляків на татар, а потім більший загін татарської кінноти відтіснив нападників до їхнього табору. Встановлено, що С.Величко перебільшує втра­ти супротивника. Однак в основному ця розповідь є достовірною. Про це свідчать, зокрема, листи польських шляхтичів М.Длужевського та М.Гечинського, які брали участь у битві та писали за власними враженнями «про жахливий^ нечувании і швидкий розгром наших військ Хмельницьким і ордами — кримською, ногайською і буджацькою».

Як оповідає «Літопис Самовидця», «з которого то войска з того обозу мало хто увойшол», бо втікачів з поля битви «люде посполитіе», тобто навколишні мешканці-подоляни, «громили... за їх тиранства й здирства».

З табору під Батогом Богдан Хмельницький сповіщав князеві Федору Хілкову, путивльському воєводі російського царя: «їж Господь Бог даровал нам обоз лядский розгромит 23-го дня месяца мая, где і Калиновского, гетмана коронного, і сина єго, і товариство все побито...»

У польських документах серед полеглих названі Марцін Калиновський, коронний польний гетьман, Зигмунт Пшиємський, коронний писар, Самійло Калиновський, коронний обозний, син гетьмана, Марек Собеський, красноставський староста, брат май­бутнього короля, Ян Одживольський, чернігівський каштелян і вінницький староста, та інші.

Ю. Тис-Крохмалкж у книзі «Бої Хмельницького» аналізує битву під Батогом з погляду воєнного мистецтва, порівнюючи її з перемогами таких полководців, як Александр Македонський та Наполеон.

 

 

 

Література

Велично С. Літопис: У 2 т. Т.1. /Пер. з кн. укр. .мови, вступ, комент. В. Шевчука. -К.: Дніпро, 1991. -374 с.: іл. - (Давньорус. та давньоукр. літопис). Із змісту: [Батозька битва]. - С. 91-101, 103-105, 107, 112, 119, 128, 162, 168, 209.

Літопис Самовидця / Підгот., вступ Л.І. Дзири. - К.: Наук, думка, 1971. - 207 с. - (Джерела з історії України). Із змісту: [Батозька битва]. — 164.

Документи Богдан а Хмельницького: 1648-1657. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. -739 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 261.

Памятники, изданньїе Временною комиссиею для разбора древних актов, вьісочайше учрежденною при киевском, военном подольском в вольїнском генерал-губернаторе. Т.2. — К., 1846. — 2, VIII, 371, 233, 162 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 137-139 (5-а паг.). Історія України в документах і матеріалах. Т. ПІ: Визвольна боротьба укр. народу проти гніту шляхет. Польщі і приєднання України до Росії / Уклад. М.Н. Петровськгш, В.І. Путічов. - К.: Вид-во АН УРСР, 1941. - 290 с. Із змісту: 1652. 22-23 травня. Лист Миколи Глужевського до коронного канцлера Леїцинського про розгром польської армії під Батогом (лист від 24 травня). — С. 236-237.

Жмурко В.А. Батьзька битва у висвітленні М. Гечинського: [Лист пол. шляхтича, учасника та очевидця подій] // Тези доп. П-ї Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. - Вінниця, 1992. - С. 27.

* * *

[Петров Н.И., Городецкші М.П.] Подолие: Ист. описание / Изд. П.Н. Батюшкова. - СПб, 1891. -XXXII, 264, 100 с.: ш.; 6л. ш.; картьі.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 123-124.

Ефименко А.Л. История украинского нарада. Віт. 1. - СПб, 1906. -391 с.: ил.; 12л. ил.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 238.

Грушевський М.С. Іллюстрована історія України. -К.: Золоті ворота., Радуга, 1990. - 524 с.; ш. - Репринт. вид.: К.; Львів, 1913.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 311.

Меріне П. Богдан Хмельницький / Пер. з фр. Л. Кравця // Історичні постаті України. — Одеса, 1993. - С. 65-90.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 161-168.

* * *

Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. -Львів, 1994. - 186 с.-Репринт. вид.: Мюнхен, 1954.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 156-174.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 351 с.:_ т. - (Україна крізь віки. Т. 7).

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 165-167, 170.

Степанков В.С. Перемога під Батогом // Тези 10-ї Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. - Вінниця, 1991. - С. 30-34.

Замлинський В. Богдан Хмельницький // Володарі гетьманської булави. -К., 1994. - С. 165-188.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 182-183.

Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). - К.: Освіта, 1995. - 192 с. '

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 85-87.

Яковенко Й.М. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. -311 с.: іл.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 190.

* * *

Тії слави козагіької повік не забудем: Матеріали на допомогу учителям історії, учням ст. кл. про битву під "Батогом (с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінниц. обл.). - Тростянець, 1992. -8с.

Вінниччина — край козацької слави: (До 350-річчя розгрому пол. загарбників під Вінницею): 36. доп. Всеукр. наук.-практ. конф. Вінниця, 24.03,2001 р. - Вінниця, 2001. - 63 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 17-18, 21, 44-45, 56.

Калитко СЛ. Події нац'юнально-віавопьної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького на Східному Поділлі. - Вінниця, 1997. - 22 с. Із змісту: [Батозька битва]. - С. 11-12.

Воронцов О., Кичак А. Поділля у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. - Вінниця, 1995. -8с.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 6.

Кравець М. "Другого червня, коло полудня атакував нас Х\іельницький " /7 Сіл. вісті Вінниччини. — 2002. - 27 квіт.

Ткаченко І. Батозька битва// Подолія. - 1999. — 14 квіт.

Сас П. Батозька перемога //Вінниччина. - 1998. - 27 трав. - (Спец, вип. "Хочу все знати").

* * *

Мицик Ю. Батозька битва//Історичний календар'97. - К, 1996. - С. 175.

Батозька битва 1652 //Рад. енцикл. історії України. - К., 1969. -Т. 1. -С. 114.

Кравчук В. І., Подолинний А.М. Пам 'ять землі подільської: Путівник. -Одеса: Маяк, 1976. - 79 с.: іл.

Із змісту: На місці Батозької битви. - С. 52, 54-55; [Пам 'ят. знак 1954 р. / Фото О. Гордієвича]. - С. 54.

Обеліск на місці історичної битви військ Б. Хмельницького під Батогом біля с. Четвертинівка Тростянецького району: [Фото] // Вінниччина. - К., 1998. - С. 171.

Пам'ятають нащадки / Фото О. Гордієвича//Подолія. - 1998. - 16 черв.

Фартушняк А. Козацтву вклоняється Четвертинівка // Вінниччина. — 1995. - 1 літ.

Пам'ятаймо тую славу //Земля Поділ. - 1992. -13 черв.

Укладач М. Шлеймович
Редактор М. Спиця
Комп'ютерний набір М. Шлеймович
Оригінал-макет Н. Спиця
Тиражування Н. Дорошенко
Відповідальна за випуск М. Карягіна

Підписано до друку 29.04.2002. Тираж 60 прим.
Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.
21100, Вінниця, вул. Соборна, 73

Поділитися:

Славетна перемога


Славетна перемога

До 350-річчя Батозької битви

23-24 травня (1-2 червня) 1652 р.

 

Битва між українсько-татарським військом і польською армією під горою Батіг поблизу теперішнього села Четвертинівка Тростянецького району на Вінниччині відображена у багатьох історичних джерелах.

Найбільш розлого описує цю подію «Літопис» козацького історіографа Самійла Величка: «Хмельницький, маючи вже готове, зібране тихцем козацьке військо і поблизу Чигирина орду на чолі з Карач-мурзою, розголосив серед народу українського, що має з невеликим почтом козацького війська виправити на весілля до волоського господаря свого сина Тимоша... Гетьман Калиновський..., прагнучи найретельніше віддати й відомстити на Хмельниченкові свою колишню кривду від Хмельницького, рушив просто й поспіхом до Ладижина. Прибувши сюди, він став обозом у неміцному й голодному місці поміж Ладижином І горою Батогом, яка прилягала від поля до річки Бугу... Там Калиновський з військом і зупинився, а діставши від шпигунів звістку, що Хмельниченко вже пішов з нечисленним козацтвом з Чигирина... просто на Ладижин, виправив проти нього малий і хований свій роз'їзд, який десь зобачив у полі Хмельниченка і приніс гетьманові певну звістку про мале число людей при Хмельниченкові. Гетьман, одержавши таку, до мислі собі, звістку, був радий І певний у своїх ловах... Отож він не уміцнював окопами свого обозу, бо не мав про самого Хмельницького й орду ані найменшого знаття і аж ніяк не міг сподіватися їх на себе вслід за Хмельниченком. Але... Хмельницький послав сина Тимоша... лише з п'ятьма чи шістьма тисячами козаків. Він наказав синові йти поволі,'в день по милі чи півтори, а тим часом прикликав до себе в поле на певне місце близько двадцяти шести тисяч готового легкого, не обтяженого обозом козацького війська на чолі зі своїми полковниками. Він побачився з Карач-мурзою, порадився й призначив день, коли вони_мали повітати на Батозі поляків......Хмельницький звелів Карач-мурзі з ордами йти до Батога лівим берегом Бугу,., перебратися... нижче Батога, а сам слідцем за сином подався просто на Ладижин. Дорогою він наготував листа до гетьмана алиновського, датованого й писаного начебто з Чигирина, і послав його зі своїми нарочними послан­цями до поляків. Сам же з усім козацьким військом став у захищених місцях... ледве за три чи чотири милі від Ладижина. Тоді він наказав своєму синові Тимошеві, • який був перед ним за милю, повернутися назад і залишатися при ньому. А в листі своєму, писаному до Калиновського, він сповіщав, що виправляє з козаками й татарами на весілля до Волох свого сина Тимоша і дивується, що він, Калиновський, став невідомо для чого з численними польськими військами між Батогом та Ладижином і заступив шлях його синові, якому він, Хмельницький, начебто наказав оминути Ладижинський шлях, оскільки там стояли польські війська, іншим трактом. Однак він застерігав, аби свавільна орда і син його з козаками, а син його ще дуже молодий, не зачепили легковажно польських військ і не вчинили їм якихось турбот та шкоди. Через це він, Хмельницький, радив йому, Калиновському, відступити вбік із Ладижинського, що лежить до Волохів, шляху. Гетьман Калиновський, отримавши того листа, датованого в Чигирині, мав надію, що Хмельницький достеменно залишився в Чигирині і не сподівався на себе ані його, ані татар... Гетьман... затвердився в своєму намірі не вступатися зі свого місця біля Батога...

Хмельницький... переконався, що гетьман стоятиме нерухомо на своєму місці під Батогом, а воно не було укріплене окопами і для оборони не годилося. Отож Хмельницький... мав перебратися з козацьким військом, як тільки настане ніч, через Буг вище Ладижина і вдарити удосвіта на лядські війська, що стояли під згаданою горою Батогом. Водночас він послав до Карач-мурзи, щоб він у ту ніч, згідно до їхньої словесної домови, перебрався через Буг нижче Батога І, почувши битву Хмельницького з поляками, вдарив зі своїми ордами від Батога на лядські обози. Так воно й сталося — війська козацькі й татарські переправилися через Буг, а тільки-но світло прогнало нічний морок і розвидні­лося, Хмельницький з усією своєю силою, вирубавши першу семитисячну, що стояла вище Ладижина, польську сторожу, вдарив неждано від Ладижина на все коронне військо, що безпечно спочивало собі в обозі. Це військо, перш ніж змогло виладнатися й дати відсіч, мусило пощербитися від козацької зброї на кільканадцять тисяч. Але поляки зуміли отямитися й вигнали Хмельницького зі свого обозу, а тоді почали на нього міцно налягати, віддалившись від свого обозу-на верству й більше. Тоді, ніби сильний дощ із хмари чи вихор у пустелі, несподівано сипнув з-за Батога сорокатисячними своїми ордами Карач-мурза. Він поглинув увесь лядський обоз за винятком восьми піхотних підрозділів, які замкнулися в одному обозовому куті понад самим Бугом, та й то без гармат. Карач-мурза тих піхотних підрозділів сам не чіпав, лише підвів кільканадцять тисяч орди, щоб не дати їм змоги вислизнути й добитися до гармат, а рушив прудко від лядського обозу за поляками. Поляки, озирнувшись, побачили, що на них швидко котиться несподівана ординська сила. Вони впали від того у відчай і розпач і, показавши плечі Хмельницькому, кинулися назустріч Карач-мурзі, прагнучи пробитися крізь татар до свого пропалого і вже опанованого татарами обозу. Але відбити його не змогли, тільки дісталися до згаданих піхотних підрозділів і, не маючи сили більше стерпіти густий мушкетний вогонь Хмельницького й ординської гостроти, почали кидатися в Буг; чинило так не тільки посполите товариство, але й найбільш чиновні — полковники та ротмістри. Гетьман Калиновський метався туди-сюди з голою шаблею як шалений, він круто кричав, спиняючи своє військо, щоб не тікало й не стрибало в Буг, прохав та пропонував зостановитись у ході своїй проти ворога. Однак нічого вже не міг порадити і вдіяти перестрашеному своєму військові, яке без душі кидалося в Буг, і грізно наказав через те згаданим піхотним підрозділам, що врятувалися від ординської шаблі, замкнувшись в єдиному обозовому куті над самим Бугом, без жодного пошанівку й без озирок густо стріляти й палити на військо, що тікає в Буг. Це було вчинено, і тоді впало на березі Бугу від власних згаданих піхотних підрозділів до десяти тисяч польського кінного війська. Це тим більше було на руку мельницькому й Карач-мурзі, вони якнайпотужніше всією своєю силою вдарили на поляків... і відразу при всесильній божій допомозі, розірвавши їх на багато частин, погнали порізно, добиваючи голими шаблюками. В цю лиху їхню годину численні коронні сини, полковники, ротмістри та інші знамениті особи і кінні та піші офіцери одні впали трупом, другі потопилися в Бугові, а треті дісталися кримському ременю. Не минув тієї біди, на вічну ганьбу собі й Короні Польській, і сам польський гетьман Калиновський... Багато тоді лягло трупом від козацької зброї на тому Батоговому бойовищі польського люду, чимало поляків потрапило в татарську неволю. Пожитки та іншу обозову здобич віддав Хмельницький татарам, а собі залишив тільки артилерію з усіма належними до неї численними припасами,— було там більших і менших гармат п'ятдесят вісім штук. Козакам у здобич дісталося те, що було на лядських трупах і на поляках, що їх половлено в полі.

Побачивши, що татарам дісталося багато значного й рядового польського товариства і жалуючи його, щоб не пішли вони всі в подальшу найтяжчу кримську неволю, Хмельницький попросив Карач-мурзу й татар, щоб відступили йому за гроші частину полонян. На це вони легко згодилися, учинили з Хмельницьким торг і за певну ціну відступили й віддали Хмельницькому двісті п'ятдесят шість найвиборніших полонян. Хмельницький тут-таки поклав за них належну, згідно торгу, суму... і... зараз відіслав при добрій своїй охороні до Чигирина...

...Що залишив Хмельницький на Батозі непоховані лядські трупи, то це правда, бо, надумуючись іти на Поділля, наказав ті трупи поховати ладижинцям. Ті, скільки могли, стільки їх і поховали, залишивши інші гнити під небом...

Отаку одержав Хмельницький веселу й щасливу для себе і срамотну, шкідливу та жалісну для поляків перемогу під Батогом...»

Сучасні історики за іншими джерелами підрахували, що під орудою М.Калиновського було не більше 15 тис. вояків, а Б.Хмельницький вів кілька­надцять тисяч козаків і ЗО тис. татар. Вони уточнюють, що бій розпочався з нападу поляків на татар, а потім більший загін татарської кінноти відтіснив нападників до їхнього табору. Встановлено, що С.Величко перебільшує втра­ти супротивника. Однак в основному ця розповідь є достовірною. Про це свідчать, зокрема, листи польських шляхтичів М.Длужевського та М.Гечинського, які брали участь у битві та писали за власними враженнями «про жахливий^ нечувании і швидкий розгром наших військ Хмельницьким і ордами — кримською, ногайською і буджацькою».

Як оповідає «Літопис Самовидця», «з которого то войска з того обозу мало хто увойшол», бо втікачів з поля битви «люде посполитіе», тобто навколишні мешканці-подоляни, «громили... за їх тиранства й здирства».

З табору під Батогом Богдан Хмельницький сповіщав князеві Федору Хілкову, путивльському воєводі російського царя: «їж Господь Бог даровал нам обоз лядский розгромит 23-го дня месяца мая, где і Калиновского, гетмана коронного, і сина єго, і товариство все побито...»

У польських документах серед полеглих названі Марцін Калиновський, коронний польний гетьман, Зигмунт Пшиємський, коронний писар, Самійло Калиновський, коронний обозний, син гетьмана, Марек Собеський, красноставський староста, брат май­бутнього короля, Ян Одживольський, чернігівський каштелян і вінницький староста, та інші.

Ю. Тис-Крохмалкж у книзі «Бої Хмельницького» аналізує битву під Батогом з погляду воєнного мистецтва, порівнюючи її з перемогами таких полководців, як Александр Македонський та Наполеон.

 

 

 

Література

Велично С. Літопис: У 2 т. Т.1. /Пер. з кн. укр. .мови, вступ, комент. В. Шевчука. -К.: Дніпро, 1991. -374 с.: іл. - (Давньорус. та давньоукр. літопис). Із змісту: [Батозька битва]. - С. 91-101, 103-105, 107, 112, 119, 128, 162, 168, 209.

Літопис Самовидця / Підгот., вступ Л.І. Дзири. - К.: Наук, думка, 1971. - 207 с. - (Джерела з історії України). Із змісту: [Батозька битва]. — 164.

Документи Богдан а Хмельницького: 1648-1657. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. -739 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 261.

Памятники, изданньїе Временною комиссиею для разбора древних актов, вьісочайше учрежденною при киевском, военном подольском в вольїнском генерал-губернаторе. Т.2. — К., 1846. — 2, VIII, 371, 233, 162 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 137-139 (5-а паг.). Історія України в документах і матеріалах. Т. ПІ: Визвольна боротьба укр. народу проти гніту шляхет. Польщі і приєднання України до Росії / Уклад. М.Н. Петровськгш, В.І. Путічов. - К.: Вид-во АН УРСР, 1941. - 290 с. Із змісту: 1652. 22-23 травня. Лист Миколи Глужевського до коронного канцлера Леїцинського про розгром польської армії під Батогом (лист від 24 травня). — С. 236-237.

Жмурко В.А. Батьзька битва у висвітленні М. Гечинського: [Лист пол. шляхтича, учасника та очевидця подій] // Тези доп. П-ї Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. - Вінниця, 1992. - С. 27.

* * *

[Петров Н.И., Городецкші М.П.] Подолие: Ист. описание / Изд. П.Н. Батюшкова. - СПб, 1891. -XXXII, 264, 100 с.: ш.; 6л. ш.; картьі.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 123-124.

Ефименко А.Л. История украинского нарада. Віт. 1. - СПб, 1906. -391 с.: ил.; 12л. ил.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 238.

Грушевський М.С. Іллюстрована історія України. -К.: Золоті ворота., Радуга, 1990. - 524 с.; ш. - Репринт. вид.: К.; Львів, 1913.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 311.

Меріне П. Богдан Хмельницький / Пер. з фр. Л. Кравця // Історичні постаті України. — Одеса, 1993. - С. 65-90.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 161-168.

* * *

Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. -Львів, 1994. - 186 с.-Репринт. вид.: Мюнхен, 1954.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 156-174.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 351 с.:_ т. - (Україна крізь віки. Т. 7).

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 165-167, 170.

Степанков В.С. Перемога під Батогом // Тези 10-ї Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. - Вінниця, 1991. - С. 30-34.

Замлинський В. Богдан Хмельницький // Володарі гетьманської булави. -К., 1994. - С. 165-188.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 182-183.

Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). - К.: Освіта, 1995. - 192 с. '

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 85-87.

Яковенко Й.М. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. -311 с.: іл.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 190.

* * *

Тії слави козагіької повік не забудем: Матеріали на допомогу учителям історії, учням ст. кл. про битву під "Батогом (с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінниц. обл.). - Тростянець, 1992. -8с.

Вінниччина — край козацької слави: (До 350-річчя розгрому пол. загарбників під Вінницею): 36. доп. Всеукр. наук.-практ. конф. Вінниця, 24.03,2001 р. - Вінниця, 2001. - 63 с.

Із змісту: [Батозька битва]. - С. 17-18, 21, 44-45, 56.

Калитко СЛ. Події нац'юнально-віавопьної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького на Східному Поділлі. - Вінниця, 1997. - 22 с. Із змісту: [Батозька битва]. - С. 11-12.

Воронцов О., Кичак А. Поділля у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. - Вінниця, 1995. -8с.

Із змісту: [Батозька битва]. — С. 6.

Кравець М. "Другого червня, коло полудня атакував нас Х\іельницький " /7 Сіл. вісті Вінниччини. — 2002. - 27 квіт.

Ткаченко І. Батозька битва// Подолія. - 1999. — 14 квіт.

Сас П. Батозька перемога //Вінниччина. - 1998. - 27 трав. - (Спец, вип. "Хочу все знати").

* * *

Мицик Ю. Батозька битва//Історичний календар'97. - К, 1996. - С. 175.

Батозька битва 1652 //Рад. енцикл. історії України. - К., 1969. -Т. 1. -С. 114.

Кравчук В. І., Подолинний А.М. Пам 'ять землі подільської: Путівник. -Одеса: Маяк, 1976. - 79 с.: іл.

Із змісту: На місці Батозької битви. - С. 52, 54-55; [Пам 'ят. знак 1954 р. / Фото О. Гордієвича]. - С. 54.

Обеліск на місці історичної битви військ Б. Хмельницького під Батогом біля с. Четвертинівка Тростянецького району: [Фото] // Вінниччина. - К., 1998. - С. 171.

Пам'ятають нащадки / Фото О. Гордієвича//Подолія. - 1998. - 16 черв.

Фартушняк А. Козацтву вклоняється Четвертинівка // Вінниччина. — 1995. - 1 літ.

Пам'ятаймо тую славу //Земля Поділ. - 1992. -13 черв.

Укладач М. Шлеймович
Редактор М. Спиця
Комп'ютерний набір М. Шлеймович
Оригінал-макет Н. Спиця
Тиражування Н. Дорошенко
Відповідальна за випуск М. Карягіна

Підписано до друку 29.04.2002. Тираж 60 прим.
Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.
21100, Вінниця, вул. Соборна, 73