Мал. 1. - Вінницькі  „Мури" та Кам'янецький Замок. (Малюнок проф.  М. Жука).

Маючи намір дати нариси з історії Поділля, я спочатку яко   вступ до тих нарисів подаю загальний огляд історії цієї землі.

Поділля це частина України. Треба-б гадати, що історія України є разом і історія Поділля, але в дійсності історія Поділля має багато своєрідних особливостей супроти історії инших українських земель. Подільська земля почасти жила не таким життям як инші навіть суміжні українські землі. Вона була ніби форпостом України й українського народу: лежала вона на пограниччю різних держав, на межах земель різних народів, і кожна суміжна держава, кожен сусідній народ закидали око на цю багату родючу країну. Тут на Поділлю і коло нього різного часу сходилися межі Київського, Волинського й Галицького князівств, татарських улусів, Литовського князівства, Польщі, Молдавії й Туреччини, Росії та Австрії. Поділля не було якоюсь окремою самостійною держав­ною одиницею чи князівством (за вийнятком другої половини 14. ст.) і підпадало підо вплив і владу різних сусідніх держав і народів, і з де­якими з них поділяло свою історичну долю.

Це одна причина, що історія Поділля складна та заплутана. Але була ще й друга тому причина.

Поділля бо, як його розуміти в межах давньої Подільської землі та кол. Подільської губерні, поділялося на дві досить відмінні частини: західню і східню і ті дві половини Поділля мали неоднакову історію й не завсіди однаково називалися. Західня частина Подільської землі, а власне та, що простягається по середній Придністрянщині, називалася за часів передтатарських Пониззям, себ-то землею нижчою проти сусідньої горішньої Галичини та Прикарпаття, це Пониззя належало колись до Галицького князівства. Займало воно лівий бік Дністра в середній його течії, починаючи від лівого допливу Дністра Стрипи й кін­чаючи річкою Лядавою, або ще далі — річкою Мурафою. Східня половина Подільської землі, що простягається по горішній течії Бога та по правих і лівих допливах горішньої течії його, називалася Побожжям і тягнула до Київського князівства. У 14. ст. Побожжя й Пониззя прибрали спільну назву Поділля, що є також галицького походження й рівно­значна назві Пониззя. З половини 14. ст. вся Подільська земля, себ-то і Пониззя і Побожжя, підпала під владу Литви. У середині 15. ст. за часів вел. кн. Лит. Свидриґайла після жорстоких воєн з Польщею за Поділля, в яких по стороні українців та литовців брали участь Німецькі Лицарі (пруські та ливонські) й волоський господар, західне Поділля з Кам'янцем було відірване й підпало під польську владу під офіційною назвою Подільського воєводства. Східня частина Подільської землі лишилася в межах великого князівства Литовського й називалася відтоді Брацлавським воєводством чи Брацлавщиною або також Литовським Поділлям.

Треба зазначити, що ці воєводства займали значно більші обшири земель ніж ті, котрі входили до складу Подільської губерні недавнього часу. Так Подільське воєводство займало не тільки західню частину кол. Подільської губерні до річки Збруча, але й звязану з нею фізично східню частину Галичини до річки Стрипи; через це та частина Гали­чини й досі зветься у галицьких українців „Галицьким Поділлям". Поді­лялося Подільське воєводство на три повіти: Кам'янецький, Лятичівський та Червоногородський — останній був у теперішній Галичині. Брацлавське воєводство займало теж більший обшир ніж східня частина кол. Поділь­ської губерні, бо це воєводство в деяких часах сягало далеко на схід і на південний схід, де були незаселені обшири т. зв. „дикі поля". На сході це воєводство доходило часом аж до Черкас та Канева над Дніпром, а на південнім сході до Чорного моря, себ-то займало крім Поділля ще й південну частину Київщини та західню частину колишньої Херсонщини. Це воєводство поділялося також на три повіти: Брацлавський, Вінницький та Звиногородський. Останній повіт займав південну частину Київщини та західню частину Херсонщини.

Коли в кінці 18. ст. східні землі Польщі було поділено між Австрією та Росією, то західня частина Подільського воєводства (Чер­воногородський повіт) відійшла до Австрії (р. 1772) й межею того поділу стала річка Збруч. Два-ж повіти Подільського воєводства Кам'янецький та Лятичівський трохи пізніше (р. 1793, за другого розбору Польщі) приєднано було до Росії; тоді-ж приєднано до Росії й Брацлавське воєводство. З цих частин двох воєводств утворено спочатку дві губерні — Подільську й Брацлавську, які потім р. 1796 об'єднано в одну Подільську губерню з губерніяльним містом Кам'янцем. Звиногородський повіт Брацлавського воєводства відійшов тоді до Київської губерні та почасти до Херсонської. Після того наприкінці 18. ст. були ще деякі зміни в територіяльнім   поділі   Поділля,   але   остаточний   розподіл   губерні на 12 повітів було встановлено р. 1804. З того часу   аж   до   світової війни та революції територіяльних змін на Поділлі майже не було.

Що-до відірваної від Подільської землі західньої її частини (в межах української Східньої Галичини), то були часи в 19.—20. ст., коли вона з'єднувалася з рештою Поділля. Так р. 1809 Східню Галичину (Терно­пільська округа) до річки Стрипи, за Шенбрунським трактатом, було приєднано до Рос. Імперії, але це тривало недовго — всього 5 років, і р. 1814 Тернопільська округа знову відійшла до Австрії. За часів сві­тової війни, а потім революції, роз'єднані частини давнього Поділля знову з'єднувались: уперше, коли Сх. Галичину окупувало було військо рос. царату, потім наприкінці р. 1918 — на початку р. 1919, коли Сх. Галичина під назвою „Західньої области України" з'єдналася з Україною, і нарешті влітку р. 1920, коли червоні україно-галицькі частини, з наказу Галицького Ревкому та за допомогою радянської армії, зайняли були ціле Галицьке Поділля. Але після того, р. 1921, за радянсько-польською мировою угодою в Ризі, Галицьке Поділля разом з усією Сх. Галичиною лишилося під Польщею.

На початку світової війни й після недовгої окупації Кам'янця австрійським військом до Вінниці переведено було всі губ. установи. З 1920 року Вінницю, як зручніший від Кам'янця пункт, було обрано за губерніяльне місто й межі Подільської губерні знову трохи змінено — закруглено. Так р. 1920 Балтянський повіт відійшов до Одещини (кол. Херсонської губерні); р. 1923 відділено від Подільської губ. до Київської Севастіянівську волость Гайсинського повіту, а прирізано до Подільської губ. частину Київської — волості Дашівську, Юрковецьку, Прилуцьку, Вахнівську й Мало-Чернятинську, а також південно-західню частину Волинської губерні — волості Волочиську, Маначинську, частини Овра-тинської й Купельської і повернено до складу Подільської губерні Бандурівську волость кол. Балтянського повіту.

Року 1924 з колишнього Балтянського повіту та з частини Одеської губерні утворено Автономну Молдавську Соціялістичну Радянську Рес­публіку (АМСРР). До тої республіки тоді-ж відійшла частина Тульчин­ської округи: Окницька та Грушецька сільради Велико-Кісницького району та Камінський район за вийнятком Болганської та Загнітківської сільради. Тоді-ж відійшла Ілляшівська сільрада Старо-Синявського району до складу Волинської губерні.

Року 1925 в УСРР запроваджено трьохступеневу систему адміністраційного управління і Подільську губерню було скасовано, а замість губерні утворено округи. До скасування губерні було на Поділлі 6 округ: Кам'янецька, Проскурівська, Вінницька, Могилівська, Тульчинська та Гайсинська, а р. 1925 утворено 5 округ, Гайсинську округу скасовано й територію тої округи поділено між суміжними округами колишніх губерень Подільської, Волинської, Київської та Херсонської, а саме між округами — Вінницькою, Тульчинською, Могилівською, Бардичівською, Гуманською та Першотравенською.

Отакі були адміністраційно-територіяльні зміни на Поділлі.

Мал.2. Синхроністична таблиця історичних  подій  на  Поділлі й  суміжних землях.

Зовнішня історія Поділля через часті зміни державної приналежносте його окремих частин є досить   заплутана,   і   видавці   книги: „Подолія — историческое    описаніе" (СПБ. 1891 р„),   щоб   наочно   показати  хід зо­внішніх   подій у минувшині   Поділля,   до­дали    до   книги  т.    зв.    „синхроністичну таблицю".

Тепер я маю зробити короткий ретроспективний огляд історії Поділля. Щоб краще з'ясувати долю цієї країни, я, ко­ристуючися з тієї „синхроністичної та­блиці", подаю тут перероблену таблицю, де графічно показано історію Поділля, а разом історію суміжних земель.

На цій таблиці поземі риси пока­зують століття, починаючи зверху з 12 сто­ліття й кінчаючи внизу 20. Прямовісні риси показують хід історії чотирьох су­міжних земель: Галичини, Поділля, Київ­щини и Волини. Штихівки, що покри­вають цю таблицю, показують влади чи держави,  під якими були ті землі.

От по тій таблиці й   можна  простежити, якими шляхами неподібними до історії суміжних земель, ішла історія Поділля.

Додержуючися тієї  схеми історії  Поділля, зазначимо далі головні зовнішні політичні зміни в подіях Поділля.

___________________

Історію Поділля можна почати ще з часів передісторичних. На Поділлю людина жила за найдавніших часів існування на землі людства. На Придністрянщині знайдено первісні кам'яні знаряддя людини разом з кістками мамута. По всьому майже Поділлю можна знаходити кам'яне знаряддя і старокам'яної і новокам'яної доби (палеоліт та неоліт). За часів передісторичних і ранніх історичних через Поділля пересува­лося багато різних народів і племін, що виходили з Азії й зникали на заході Европи. Так у нашій землі перебували скити, сармати, гуни, хозари, печеніги — народи східнього походження. Перебував на Поділлю й один народ німецького плім'я — ґоти.

Од самого початку історії України, коли в історичних подіях ви­ступають Київ і Київщина з князями Ігорем, Святославом, Володимиром,— не маємо докладних відомостей про подільську землю. В українських літописах тільки є короткі звістки, що в тих місцевостях, де тепер По­ділля та далі на   схід до  Дніпра,   себ-то по Дністру та Богу, жили слов'янські племена українського кореню — уличі й тиверці, які то воювали з Київськими князями, то були їхніми спільниками в походах.

Ясніше виступає Подільська земля в історичних подіях 12. століття. Того часу північно-східня половина Подільської землі — Побожжя в по­діях була звязана з Київським князівством, і одно з побозьких міст Божськ або Божський згадується в літопису на самім початку 12. сто­ліття, а друге   побозьке  місто   Межибіж  згадується   вперше   в   половині 12. століття. Що за місто було Божськ і де саме воно — невідомо, а друге місто Межибіж є й досі на Проскурівщині в тому місці, де схо­дяться дві річки — Бог і Божок.

Того часу, в 12. —13. столітті, зміцніло Галицьке князівство з своєю столицею Галичем над Дністром і якийсь час стає політичним і куль­турним центром усієї України замість підупалого Київа та Київського князівства. У половині 12. століття з'являється в подіях того Галицького князівства друга половина Подільської землі — Пониззя з містами Ушицею й Калюсом при Дністрі, а в 13. століттю тут виступає місто Бакота як столиця Пониззя. Оці міста — Ушиця, Калюс і Бакота існують і те­пер  як   малі поселення при Дністрі на Кам'янеччині. Тоді-ж у половині 13. століття виступає в історичних подіях досить загадкова Болохівська земля з своїми князями, з містами Кудином, Дядьковом, Губином та иншими. / Ця земля, як з'ясовують історики, була на горішнім Побожжю в кол. Лятичівському та Літинському повітах та на півдні Волини. І Побожжя і Пониззя тої пори, в 12. —13. ст., не були окремими кня­зівствами, а були окраїнними землями Київського й Галицького князівств; тут тільки часом випадково перебували деякі князі. Заселені українським народом землі ці були не дуже завдоволені своїми зверхниками князями, бо не раз виявляли бажання відділитися й жити окремим політичним життям. Те-ж було і у Болохівській землі. Галицьким та Київським кня­зям часто доводилося йти з військом у ті свавільні краї і з зброєю в руках встановлювати там свої порядки.

У 13. столітті, як відомо, татари напали на Московські землі, роз­громили тамтешні князівства, а року 1240 з'явилися на Україні. Татари зруйнували Київщину, пройшли через Волинь і посунули на захід у Га­личину. Поділля татари майже не зачепили. Через два роки після роз­грому Київа татари повернули назад і головна татарська орда осіла на Волзі, а частина татар, відділившися від головної орди, отаборилася не­далеко від Поділля в чорноморських степах та в гирлах Дністра й Ду­наю. Скоро оці південні татари під проводом своїх ханів з'явилися на Поділлю й підгорнули під свою владу цю землю. Це сталося року 1250. Подоляни примушені були давати татарам данину пшеницею й просом. Татари збирали данину через своїх збирачів—б а с к а к і в, а громадськими справами людности керували місцеві виборні люди — отамани.

Поділля безпосередньо підлягало татарам сто років. Татарські хани володіли Поділлям певне спадково, бо в половині 14. ст. вони йменувалися „отчичами й дідичами Подільської землі". Инші суміжні з Поділлям українські землі, як Київщина, Волинь та Галичина, не знали безпосе­редньої влади татар. Там були свої князі, що над ними татари були тільки зверхніми володарями.

У 13. —14. ст; почало зміцнюватися Литовське князівство і князі його почали завойовувати українські та білоруські землі. Року 1362 ве­ликий князь Литовський Ольґерд вигнав татар з Поділля і звоював усю цю землю — і Пониззя і Побожжя. Відтоді вся ця земля почала зватися Поділлям. Ольґерд завойоване Поділля віддав своїм небожам чотирьом князям Коріятовичам.

Мал. 3.  Кам'янецький Замок до  1876 року.

Прибувши на Поділля, Коріятовичі почали володіти цією землею й титулувалися Подільськими князями. За часів цих князів з'явилися на Поділлю значні міста: Кам'янець, Смотрич, Вінниця, Брацлав. У тих містах були побудовані фортеці-замки. З тих замків найвидатніший був у Кам'янці. Литовська влада принесла на Поділля порядки й культуру Литовського князівства або краще сказати — Українсько-литовського князівства, бо ті порядки й культура були староруські ¹), українські.

_________________

1) Назва „Русь" прикладалася здавна до земель полян з їхнім осередком Київом і „руським" звала себе та частина укр. народу, що посідала цю територію. Оскільки-ж українська Київська Держава 9. — 11. ст. підгорнула була під себе землі теперішньої Білоруси та Московщини, то й оця українська назва „Русь" поширилася того часу й на ті   землі.

Назва „Україна", „український"   є також дуже давня й уживана вже в 12. ст.

Прим. ред. 

Але відколи Поділля зайняла Литва, сусідня Польща почала заз­дрісно позирати на цей ласий шматок землі, бо того часу (р. 1387) вона захопила вже була суміжну землю — українську Східню Галичину. Поляки почали втручатися в подільські та взагалі в литовські справи, почали заявляти претенсії на Подільську землю.

За Поділля розпочалася довга й уперта боротьба між поляками та україно-литовцями. У цій війні на стороні українців та литовців брали також участь і Німецькі Лицарі (пруські й ливонські). Війна була не­щаслива для Поділля й закінчилася року  1434   згодою, за якою західне Поділля відійшло до Польщі, а східня половина Поділля залишилася при Литовськім князівстві.

Мал. 4.  Єзуїтський кляштор-фортеця у Вінниці.

(Кляштор збудовано на поч. 17. ст.  Малюнок є з 70-их років 19. ст.).

Розділилися ці держави так, що кордон їхній ішов на півночі ме­жею колишніх повітів Літинського та Вінницького; далі на південь межа проходила біля міста Літина та містечка Межирова, а ще далі на півдні по річці Мурафі, яка недалеко від Ямполя вливається в Дністер. Західня частина Поділля, що відійшла до Польщі, почала відтоді зватися П о-дільським воєводством, бо вся Польща поділялася на воєводства. За столицю Подільського воєводства став Кам'янець з замком, що називався королівським.

Східня половина Поділля, що залишилася при Литві, почала називатися Брацлавським воєводством, бо і в Литовськім кня­зівстві   частини   держави    також   називалися   воєводствами.   Столичним містом Брацлавського воєводства був спочатку Брацлав, а потім од року 1598 — Вінниця, бо Брацлав був небезпечним місцем через часті напади татар.

Розділене й приєднане до Польщі й до Литовського князівства Поділля стало пограниччям отих держав. Життя на цім пограниччю було неспокійне, тяжке, бойове, особливо в 15. —16. ст., бо на південнім сході межували з Поділлям т. зв. „дикі поля", що їх займали татари.

Ці    сусіди    постійно    що-року, а то кілька разів на рік, нападали на подільські оселі, забирали в полон („у ясир") людей, грабували майно, збіжжя, худобу. А часом такі на­пади робили й инші сусіди Поділля з півдня—волохи, що жили за Дні­стром.

Мал. 5. Церква-замок 15. ст. у    с. Сут­ківцях (на Проскурівщині.)

Отаке неспокійне пограничне життя на Поділлю утворило багато особливостей в побуті цієї землі. Щоб хоч трохи забезпечити край від ворожих нападів, будували тут оборонні замки—фортеці. Були тут замки
державні як Кам'янецький, Лятичівський, Хмільницький, Вінницький та Брацлавський. Було багато й при­ватних замків: кожен заможніший землевласник--пан будував на своїй землі замок, щоб там можна було ховатися   підчас   небезпеки.  В   око лицях наприклад Кам янця були при­ватні замки в   Жванці,   Чорнокозин-цях,    Панівцях, Михалівці, Макові. У   деяких   місцях   ролю   замків   ві-догравали печери. Про одну з таких печер Залучську або Черченську над річкою Смотричем (за 20 кілометрів од Кам'янця) документально відомо, що тамтешня людність повинна була дбати,   щоб   той   притулок був справний,   щоб  там були добрі драбини й т. ин.   Навіть церкви на Поділлю будували часом як замки, щоб у них можна   було   відбиватися   від   ворогів.   Така   церква-замок   15. ст. була в селі Сутківцях, коло Ярмолинець на  Проскурівщині: в нижнім поверху того будинку містилася церква, де молилися, а на горі в баштах 'зроблено стрільниці,   звідки   можна   було   відбиватися   від ворогів. Трохи подібна церква є в містечку   Межибожі на  Лятичівщині.   А   часом   впоряджали церкви в скелях у печерах, як це було в Бакоті над   Дністром   (Старо-Ушицького району) та в Лядаві — також при Дністрі коло Могилева.

Але хоч життя на Поділлю за давніх часів було небезпечне, проте багата Подільська земля вабила до себе чужинців, особливо поляків. Як пануюча верства суспільства поляки захоплювали на Поділлю ґрунти, відбираючи їх од тубільців то за ласкавими привилеями поль­ських королів, то силою й кривдою та й запроваджували тут рабовла­сницьке господарство. Того часу Поділля було для аматорів поживи принадною Палестиною, що тече молоком і медом. Про Поділля напри­клад писали польські давні письменники:

.. . „Як порівняти з литовськими та польськими землями, Поділля чи Русь¹) долішня, для всіх здається справжньою країною сонця"...

. . „Край цей з достатком має все, що тільки може вродити на землі, і хлібороб кинувши аби-як зерна в землю, завсіди одержує при­плід сторазовий"...

. .. „Ступити на землю ногою, — пише один польський історик 16. ст. про Поділля, — нерідко вичавиш з неї струмок чудового меду, бо бджоли, не маючи місця в лісах у дуплах, часто рояться на землі"...

Отакі байки збільшували на Поділлю кадри захожих панів. На По­ділля тягнулися тоді піонери, щоб захопити собі землі, з найдальших закутків Польщі.

_________________

1) Назва „Русь" прикладалася здавна до земель полян з їхнім осередком Київом і „руським" звала себе та частина укр. народу, що посідала цю територію. Оскільки-ж українська Київська Держава 9. — 11. ст. підгорнула була під себе землі теперішньої Білоруси та Московщини, то й оця українська назва „Русь" поширилася того часу й на ті   землі.

Назва „Україна", „український"   є також дуже давня й уживана вже в 12. ст.

Прим. ред.

За польської влади на Поділлю запроваджено було кріпацтво по селах, а по містах німецькі порядки (магдебурзьке право), що були й у Польщі, запроваджено ремісницькі цехи, які монополізували вироб­ництво й затримували вільний розвиток промисловости.

Тої-ж доби з німецьких земель через Польщу приходило на По­ділля багато євреїв, що потім утворили тут значну кількість людности. (А що Поділля лежало на торговельнім шляху між Польщею та Чорним морем, а також між Литвою й Московщиною та Балканськими землями, то на Поділля прибувало чимало купців східніх — вірмен та греків, що селилися в Кам'янці, Сатанові, Могилеві, Шаргороді. Особливо багато було вірмен у Кам'янці, де вони творили осібну міську громаду з окре­мим управлінням, судом, з окремими полями і т. ин. Потім з кінця 18. ст., коли Кам'янець і взагалі Поділля втратили значіння торговельного тракту і коли нових іміграцій східніх купців не було, осілі на Поділлю вірмени та греки, змішавшися з місцевою людністю, зникли.

Року 1569. Польща й Литва з'єдналися в одну державу під назвою Річ Посполита, в якій Подільське і Брацлавське воєводства почали жити в однакових умовах державного устрою. Дарма що Польща й Ли­тва з'єдналися як рівна з рівною з деяким правом автономії, проте Польща всюди перемагала і польські порядки все більше й більше по­ширювалися в землях Литовського князівства, а значить і в Брацлав-ськім воєводстві. Але Брацлавщина довго боролася з наступами поль-щизни, відстоювала українську мову в урядах та свій побут, звичаї й порядки.

Коли обидві половини Поділля поступово знівелювалися до якоїсь міри під державним режимом Речи Посполитої, український народ у тих землях все більше й більше занепадав.

З-за ради станових інтересів та вигод українське панство й узагалі упривилейовані верстви зрекалися своєї національности, польщилися й ставали зрадниками українського трудового народу; Селяни були при­гноблені й стали кріпаками; міщани убожіли, иноді теж попадали в крі­пацтво або всіма способами боролися проти панських змагань обернути їх у кріпацтво.

Так було по цілій Україні під владою Речи Посполитої, бо це були загальні порядки тої держави. Ті порядки призвели до того, що народ з причин соціяльних, національних та релігійних почав повставати проти панів. На Поділлю народ найгостріше відчував болячки соціяльного устрою Польщі, бо живучи на форпості українського народу, більше почував тут волі, більше змагавсь до визволення. Особливо це треба сказати про східне Поділля чи Брацлавщину, де на пограниччю „диких полів" селилися втікачі від панських порядків західнього Поділля та Га­личини. Тут на Брацлавщині з отих втікачів утворилася козацька група дрібноти, що ворогувала навіть з козацькими багатіями>дуками.

З кінця 15. ст. до половини 17. ст. було кілька повстань україн­ського народу й більшість тих заколотів починались або провадилися на Поділлю. Перший такий народній рух відбувався р. 1490 в Галичині — це повстання Мухи. Такі були повстання Косинського, Наливайка (родом з Гусятина) в кінці 16. ст. та ин. Нарешті р. 1648 піднявся український народ під проводом Богдана Хмельницького, — почалася довга польсько-козацька війна. Поділлю довелося брати найближчу участь у тій бо­ротьбі; на долю Поділля припали й найтяжчі наслідки тої війни. Пилява на Літинщині, Батіг коло Ладижина, Жванець при Дністрі, Кам'янець, Вінниця, Буша коло Ямполя та инші подільські місцевості були свідками й тереном тс)ї героїчної епопеї.

За Богдана Хмельницького український народ здобув собі тимча­сово деяку волю; на якийсь час Україна стала вільною, але всі заходи до створення окремої держави не здійснилися. Тяжкі історичні обставини примусили Богдана Хмельницького р. 1654 піддатися під зверхність Московського царату. На деякий час трохи легше стало тоді східній Україні. Але що-до Поділля, то тут і після р. 1654 не було спокою. Брацлавщина увійшла була до складу української держави гетьмана Б. Хмельницького, але західне Поділля, себ-то Подільське воєводство, залишалося проте й надалі під Польщею.

Після того як Б. Хмельницький піддався під зверхність Москов­щини, почалася війна між Польщею та Москвою. Оця війна та різні инші заколоти призвели Україну до руїни і той час так і зветься в на­шій історії — „руїна". У тій боротьбі найбільше лиха зазнало Поділля як земля погранична між ворожими державами. Нарешті Польща та Московський   царат замирилися коштом України. За Андрусівською умовою року 1667 ворожі сторони поділили Україну, і Правобережжя разом з цілою Брацлавщиною знову відійшло до Польщі.

Але тут через п'ять років сталася ще тяжча подія: у боротьбі Польщі, Московщини та України взяла участь Туреччина. Туреччина поча­ла допомагати українському гетьманові Петру Дорошенкові проти Польщі. Року 1672 турецький султан Магомет IV з великим військом пішов на Польщу, захопив Поділля, здобув Кам'янецьку твердиню й дійшов до Львова. У наслідок цієї війни Туреччина окупувала ціле Поділля.

Турки володіли Подільською землею 27 років, — з р. 1672 до 1699. За часів т. зв. „Руїни" та турецької влади Подільська земля була дуже спустошена. Не то пани, ба й простий народ розбіглися — хто до Польщі, Галичини й Волини, хто на лівобережну Україну — за Дніпро.

Через 27 років, за умовою в Карловицях, турки вийшли з Поділля, і ця земля знов одійшла до Польщі, і знов було утворено два воєводства: Подільське й Брацлавське. І було все Поділля під польською владою без малого сто років — протягом мало не цілого 18. ст. Не було спокою на Поділлю й тоді.

Коли турки вийшли з Поділля, то повернулися сюди до своїх ма­єтків польські пани, почали закликати селян на свої землі, обіцяючи їм „свободу" на кілька літ, звільняючи їх од податків на якийсь час, а потім перетворювали тих слободян на кріпаків. Панщина все більше й більше почала насуватися на подільський народ. Ще й до того поляки почали спольщувати народ, заводили польські школи, утворили релігійну унію (з'єднання православних з католиками) і примушували до неї люд­ність. Через все це народ часто повставав проти своїх гнобителів.

На Поділлю у 18. ст. були народні повстання мало не кожної чверти століття, а саме в роках 1702, 1734, 1750 й 1768. Польська влада жорстоко придушувала ті повстання й народ уникаючи розправ часто втікав за Дністер до Басарабії. Через якийсь час частина втікачів по­верталася на свої подільські оселі, а частина назавсіди селилася на Басарабії. А часом на Поділля переходили й тут селилися втікачі з Ба­сарабії молдавани, уникаючи тамтешніх політичних заколотів. Ось чому в деяких місцевостях Поділля по цей бік Дністра живе багато молдаван, а за Дністром на Басарабії є багато українських осель (особливо в хо­тинськім повіті).

Але в кінці 18. ст. Польща перестала існувати як держава й землі її частинами забрали сусідні держави. Од першого розбору Польщі року 1772 відійшла від неї до Австрії Галичина. Від другого розділу Поділля, Київщина та Волинь відійшли до Росії. Це було року 1793.

Як ми вже зазначили, з Поділля було утворено Подільську губерню; ця губерня разом зо всіма иншими українськими губернями ввійшла до складу Російської Імперії. Проте від цієї зміни становище українського трудового люду не покращало. Усім польським панам, що склали присягу на вірність цареві, було залишено їхні маєтки. Почалося також на По­діллю щедре роздавання   земель   (королівщин,   старосте,   конфіскованих маєтків) російському великопанству та урядовцям. Заведену тут за Польщі панщину російський царат, що вважав кріпацтво за одну з головних підвалин державного ладу, санкціонував і зміцнив. Поневолений народ стогнав під міцною рукою рос. царату ще більш як під Польщею, але не міг всенародньо протестувати, як це бувало в 18. ст. Тільки подекуди вибухали протести одиниць, як літературний протест Тараса Шевченка. Таким самим протестантом, але иншого характеру, був на Поділлю в першій половині 19. ст. „останній гайдамака" Юстин Кармалюк. Про Кармалюка народ заховав вдячну пам'ять у своїх переказах та піснях; Кармалюк  виступає в них як оборонець  од соціяльних   кривд,  що від багатого відбирав, а бідному давав (вбито Кармалюка р. 1835)¹) . Дещо подібним оборонцем прав поневоленого народу був подільський селянин Семен Олійничук (народився р. 1798). Нелегальним способом закінчивши гімназію, він більшу частину життя ховавсь од свого пана та від на­чальства й за свій написаний, але не опублікований твір, де описав кривди кріпацтва, попав до Шлісельбурзької в'язниці „секретним арештантом" і там закінчив своє життя р. 1852.

_____________________

1) Про Кармалюка новіша література: журн. „Червоний Шлях" 1923 р., кн. VIII, стаття С. Якимовича й 1925 р. ст. Єрофеїва; про Олійничука —журн. „Былое" 1906 р. IV. ст. Щеголева. 

Мал 6. Юстин Кармалюк.   (З портрету в Кам'ян. Музею)

Нарешті панщину в Подільській гу-берні, як і по всій Рос. Імперії, було скасовано р. 1861, але український тру­довий народ лишався під подвійним гні­том — соціяльним та національним. Ка­суючи кріпацтво, царат залишав землі поміщикам і тільки частина цих земель, як т. зв. „земельні наділи" діставалася селянам, та й то після сплати за них „викупу" протягом кількох десятків років. Отака політика царату повинна була спричинитися до утисків соціяльних.

Проте не менші були на Поділлю й утиски національні. Під по­двійним гнітом російського та польського панства український трудовий народ було упосліджено, позбавлено всяких можливостів розвивати свою національну культуру. Тому все українське — мова, культура, побут, то-що — були в постійнім приниженню як „мужицькі", „хлопські", гідні тільки погорди.

Мал. 7. Письменник Анатоль Свидницький.

В оцих тяжких історичних обставинах рештки українського панства, інтелігенції та взагалі упривилейованих верств удруге зрадили укра­їнський трудовий народ: визнавши себе за росіян, вони передалися до табору гнобителів — до російського панства.

Оце ганебне поступування українських упривилейованих верств та їхня мала відпорність супроти русифікації додали сміливости цара­тові: р. 1876 вийшов царський наказ, що рішуче й категорично забо­роняв будь-яку працю над розвитком української культури.

Того часу тяжка й небезпечна була праця над розвитком української культури. Усі такі за­ходи царат уважав за державний злочин — „сепа­ратизм" та „мазепинство". І багато треба було мати відваги та витривалости, щоб провадити в отих лютих часах українську культурну працю, сь чому й уважаємо за свій обов'язок відзна­чити всіх отих невтомних і часто незнаних пра­цівників, що їх дала Україні Подільська земля, або-ж що вони працювали на Поділлі.

Українськими культурними діячами родом Поділля є: історик Нікандр Молчановський ( р. 1906), вчителі дух. семінарії, історики — Данило Синицький (р. 1907), Микола Яворовський (р- 1919), Олександер Павлович     (р. 1901), Митрофан Сімашкевич історик-етно-"граф, Михайло Орловський (р. 1888), проповідник українською мовою Василь Гречулевич ( р. 1870), історик Іоан Шипович, історик україн­ського мистецтва Кость Шероцький (р. 1919), український композитор Микола Леонтович (р. 1921), українські письмен­ники— Степан Руданський (р. 1873), Анатоль Свидницький (р. 1871), Михайло Коцюбинський (р. 1913), Модест Левицький, Олександер Ло-тоцький та український художник Олекса Нова-ківський, що віддавна оселивсь у Львові.

Необхідно також відзначити   й   деяких україн­ських культурних діячів Поділля, що  не   були   по­долянами: історик-археолог проф. Володимир Анто­нович   (родом   з   південної   Волини на' самій межі з Поділлям, (р. 1908),   відомий   історик   України й   зокрема   дослідник   минувшини   Поділля акад. Михайло  Грушевський,   вчителі  Кам'янецької гім­назії— письменник Пилип Морачевський (р.1872), Павло Житецький (потім київський філолог (р. 1913), відомий український байкар Леонід Глібів, що якийсь час (рр. 1855—1858) був  учителем у Чорнім   Острові   (на   Проскурівщині)   та   композитори: Петро Ніщинський (р. 1896) і Кирило Стеценко.

Мал. 8. Письменник Степан Руданський.

Відірване р. 1772 від Подільської землі Галицьке Поділля жило за инших громадсько-політичних умов. Конституційний устрій Австрії давав більшу змогу Галичині, а разом і Галицькому Поділлю, для відродження національного та громадсько-економічного. Тут кріпацтво було скасовано ще р. 1848 й відтоді в галицьких українців поступово почала з'явля­тися українська література; українська мова почала завойовувати собі місце в школі, суді, навіть в урядах.

Мал. 9. Письменник Михайло Коцюбинський.

У цьому творенню української культури на Західній Україні досить визначне місце займають також подоляни галицькі. Подаємо коротенький і на превеликий жаль неповний перелік видатних зазбручських подолян: історик та громадський діяч Степан Качала, письменник та публіцист Володимир Барвінський, історик письменства та громадський діяч Олександер Барвінський, відомий фізик (співвідкривець проміння Рентґена) проф. Іван Пулюй, відом. хімик проф. Іван Горбачевський, правник проф. Станислав Дністрянський, україніст акад. Кирило Студин-ський, відомий етнограф акад. Володимир Гнатюк, математик Володимир Левицький, артист-маляр Іван Труш, поет Богдан Лепкий, правник та громадський діяч Кость Левицький.

З українців дослідників Гал. Поділля треба відзначити: ентомолога Івана Верхратського, відом. географа проф. Степана Рудницького, географа Юрія Полянського та С. Сидоряка.

______________

Національні та соціяльні утиски рос. царату не могли не викликати опозиції й тому наше Поділля брало визначну участь у революційних рухах рр. 1904 —1906. Широкою хвилею прокотилися тоді по цілому Поділлю селянські заворушення, а в парі з ними ішов по містах та містечках робітничий рух та зміцнювалися діяльність і впливи революційних організацій. Проте після короткої перерви царат здавалося впорався з революційним рухом; знову запанувала тяжка реакція...

За часів світової війни наше Поділля, головно західне пограниччя цієї землі, було запіллям військових операцій, терпіло багато од військових подій, особливо-ж на початку війни. Кам'янець були захопили австрійські війська, займаючи його три дні (4—6 серпня р. 1914), потім він був кілька разів у небезпеці й з нього двічі було евакуовано різні державні установи та школи. Деякий час Кам'янець був „ставкою" головного командувача південно-західнього фронту.

Чимало лиха зазнало підчас світової війни й Галицьке Поділля. Коли російське військо було окупувало Галицьке Поділля разом з усією Галичиною, тут почалися русифікація та розгромлення українських культурних установ. За генерал-губернатора окупованої Сх. Галичини рос. царат призначив лютого україножера графа Бобринського. Цей гідний нащадок Джинґіз-хана розгромив Українське Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, що було тої доби справжньою Академією Наук для цілої України, зруйнував Національну Бібліотеку, переводив масові арешти українських діячів та сотнями висилав їх до Росії, на Сибір, до Туркестану. Цього часу розгромлено було дуже цінний Подільський Музей у Тернополі, що й досі не може піднестися після цієї руйнації.

______________ 

Революція 1917 року, розваливши нарешті Російську Імперію — цю одвічну „тюрму народів" і розвязавши питання про українську державність, стала переломовою добою також і в історії української культури на Поділлі. Позбавлене за часів царату державних науково-дослідних установ та українських шкіл, Поділля відтоді енергійно починає своє культурне будівництво. І наслідком оцієї десятирічної невтомної праці ми маємо тепер на Поділлі: два визначних в УСРР вогнища науки й культури — у Кам'янці та у Вінниці й густу шкільну мережу, в якій є коло 90% українських шкіл.

Оце заповідає в недалекій будучині нашому багатому від природи й густо заселеному Поділлю великий економічний та культурний розвиток.

Із діячів революції подолян особливо треба відзначити голову колишнього Галицького Ревкому та члена уряду УСРР — кам'янчанина Вол. Затонського.

Мал. 10. Будиночок М. Коцюбинського у Вінниці. Малюнок проф. М. Жука.

 

 

Мал. 11. Віньета проф. М. Жука. Орнамент неоліт,  доби. Горщика знайдено в с. Мукші.

 

§ 1. Прадавня геологічна історія Поділля.

У цім нарисі буде мова про археологічну минувшину Поділля, себ-то про минувшину на підставі археологічних даних, що залишилися від перебування людини за часів передісторичних.

Але перше ніж говорити про давнину передісторичну, а в инших нарисах про давнину історичну, треба бодай побіжно сказати за прадавню геологічну історію Поділля і зазначити ті фізично-географічні обставини, за яких виникла на Поділлю первісна та наступні культури. Адже-ж фізично-географічні особливості країни, як каже акад. П. Тутковський, помітно відбиваються на культурі, на економічній діяльності й на побуті людности, на її історії і звичаях, навіть фольклорі її ²).

Прадавня геологічна історія Поділля така. Відомо, що геологія, розглядаючи склад земної кори, ділить цю кору на періоди або епохи. Різні геологи зазначають ті епохи неоднаково, але більшість їх погоджується з таким розподілом. На самім споді земної кори лежать верстви найстаріших порід каменю, в яких не знайдено слідів органічного життя; називають цю епоху азойською або архейською. Далі йдуть у порядку історії землі: первинна або палеозойська епоха, вторинна або мезозой­ська, третинна або кенозойська чи неозойська і четвертинна. Четвертинну епоху геологи ділять на дилювіяльну й алювіяльну.

За третинної епохи в Европі було дуже гаряче певне так, як тепер на рівнику.

______________

1) У скороченню оцей другий „Нарис" надруковано було в Кам'янці р. 1920 в „За­писках Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету", але ті „Записки" у світ не вийшли. Тільки авторові того „Нарису" було видано 50 окремих відбиток. Те­пер оцей „Нарис" виходить значно доповненим та переробленим.

2) Акад. П. Тутковський, Природня районізація України, Київ 1922, ст. 2.

 

Наші краї, мало не всю теперішню Україну, а також територію Поділля, було вкрито водою — морем. Тої епохи там, де тепер західне Поділля, утворилися коралеві острови, т. зв. атоли. Коли море тут по­ступилося у наслідок піднесення земної кори, то ці атоли залишилися на поверхні землі і тепер виглядають як стіжкуваті відокремлені гори.

В кінці третинної епохи в Европі стало холодніше, а на півночі дуже холодно. На півночі Европи, там де тепер Швеція й Фінляндія, зібралася величезна маса льоду, утворилися льодовики, що почали насуватися на південь. На півдні східньої Европи, на Україні, ті льодовики досягли Луцького, Житомира, Фастова, Знаменки, Кременчука. Там де тепер Поділля, льодовиків не було. Тим-то Поділля і суміжні з ним землі, на яких не було льодовиків, були ніби островами, де заховалися рослини прастарих часів і звідки вони поширилися по инших землях; водилася також тут деякий час звірина, яка потім із зміною клімату ви­мерла й залишила по собі слід у формі кісток, що їх викопують із землі.

Згодом в Европі та на Україні стало тепліше, льодовики почали розтавати й нанесли на деякі частини суходолу багато намулу, піску та каміння. Може тої пори, коли багато води витікало з тих льодовиків, утворилися глибокі річища деяких Подільських річок, що течуть з півночи на південь, як наприклад дивне скельне річище Смотрича, який утворив навколо Кам'янця чудові краєвиди. Взагалі після льодового пе­ріоду й утворилася та поверхня землі й ті краєвиди, що ми їх тепер бачимо.

Звичайно вищезазначені геологічні епохи тривали дуже довго, і їх не можна визначити певною лічбою років. Геологи нараховують мільйони років отим геологічним епохам.

§ 2. Фізично-географічні особливості Поділля.

Поділля займає частину т. зв. Волинсько-Подільської горбовини, яку польські вчені називали Авратинською. Та горбовина починається на північнім заході, доходячи тут 390 метр, височини над рівнем моря, знижуючись далі переходить на півночі у Волинську рівнину Полісся, а на південнім сході переходить у Балтянські та Херсонські степи. Придністрянську частину нашої країни називали за часів Галицького князівства Пониззям, а всю її тепер називають Поділлям через те, що вона нижча супроти прикарпатських земель; проте Волинсько-Подільська горбовина не має геологічного звязку з Карпатами.

Уся поверхня Поділля взагалі є місцевість горбиста, але високих гір тут нема. Як часом і говорять про подільські гори, то ті гори власне виникли від ярів утворених річками. Тільки на заході Поділля в межах УСРР та на сході Галицького Поділля, як вже було завважено, йде пасмо атолів — стіжкуватих відокремлених гір, верхи яких мають скелі з вапняка і часом подібні до вулканів або до руїн старовинних замків. Місцевий народ називає ті   гори   товтрами,   а польські   письменники та вчені називали Мьодоборськими горами. Народ-же називає Медобором або Недобором ліс, що вкриває товтри коло сіл Гуминець, Колубаївець і Безносковець за 8—12 кіл. від Кам'янця. На Поділлі в межах УСРР пасмо тих товтрів тягнеться з лівого боку р. Збруча від містечка Сата-нова на південь до м. Макова коло Кам'янця а на Галицькому Поділлі від м. Підкаміня (проти Почаїва) йде на південь до Дністра й далі до Стефанешті над Прутом. Значне число тих товтрів на Поділлю утворює тут, як зауважує акад. Тутковський, особливий товтровий краєвид (див. мал. 43). З погляду гідрографічного Поділля займає   лівобічне   сточище середньої течії Дністра та обабічне сточище верхньої і середньої течії Південного Бога.

Мал. 12. Берег Дністра коло с. Бакоти (Старо-Ушицького району).

Вододільна лінія між цими двома сточищами проходить приблизно лінією залізниці, що йде від Волочиського до Жмеринки, а потім від Жмеринки до Бірзули. Цей вододіл був колись головним шляхом для татарських загонів, що довгий час (у 15.—17. ст.) спустошували й нищили все Поділля, починаючи від Брацлава, що лежав на краю т. зв. „диких полів", і кінчаючи околицями Львова. Цей шлях називався Кучманським. Цим шляхом певне й раніше проходили різні народи та пле­мена, що тяглися через Україну із сходу на захід Европи, бо на тому шляху не було перепон — річок, багнищ, ярів, і т. ин. Пізніше цим шляхом їздили з Поділля чумаки у Крим та Одесу по сіль і рибу.

На півночі сточище Бога (Південного) межує з сточищами річок, що збирають свої води до Балтицького моря та до Дніпра. Тут по вододілу Бога та річок Волини й Київщини лежав другий татарський шлях, т. зв. Чорний, яким також татарські грабіжники нападали на Поділля.

Ріка Дністер, яку старогрецькі та римські географи називали Тирас або Тира, приймає з лівого боку на території Поділля багато річок, що мають загальний напрямок із півночи на південь. Усі ці допливи окрім р. Гнилої Липи на самому заході, течуть глибокими колінкуватими ярами тим глибшими, що ближче до гирла. Самий Дністер у межах Поділля тече також глибоким яром і робить багато вигинів. Найглибші мальов­ничі яри на Поділлі можна бачити в колишніх повітах Ушицькому та Могилівському. Цю місцевість називають Подільською Швайцаріею, хоч тут власне нема гір, а тільки глибокі яри. Між ярами лівих допливів Дністра лежать здебільшого рівнини, т. зв. гряди, вкриті родючою чор-ноземлею; довжиною ті гряди бувають різні — від 5 до 15 кілометрів.

Мал.  13. Дністер коло с. Брониці  нижче Могилева.

З лівих допливів Дністра, що протікають по Східній Галичині, треба зазначити: Гнила Липа, — недалеко від її гирла лежить Галич, колишня столиця Галицького князівства й колишня мітрополія Поділля, далі річки: Золота Липа, Стрипа, що була межею Подільського й Русь­кого воєводств; ще далі на схід — річки: Джурин, Серет, Ничлава і Збруч. Остання річка була кордоном між Росією та Австрією, а тепер вона є межа Радянської України й Польщі.

По Поділлю в межах УСРР протікають такі допливи Дністра (назви їхні виникли найчастіше від значніших поселень, коло яких вони течуть): Жванець, що впадає до Дністра коло містечка Жванця, Смотрич, що в середній течії протікає коло містечка Смотрича, а в долішній — біля кол. столиці Поділля — Кам'янця, — далі річка Мукша або Мікша, при якій лежить ціла низка поселень з тою самою назвою; ще далі на схід річки: Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс, Жван, Лядава, — що при їхніх гир­лах лежать поселення однакової назви з річками; далі зазначимо такі допливи Дністра, починаючи від м. Могилева: Немія, Мурафа, що була межею між воєводствами Подільським і Брацлавським; ще далі по течії Дністра впадають до нього: Русава, Марківка з Яланцем і Ольшанкою, Камінка, Білоч, Рибниця і Ягорлик, що був межею Подільської та Херсонської губерень. Усі яри цих річок Дністрянського поріччя на Поділлю пролягають поміж грубелезних шарів третинного силурійського вапняка. Ця кам'яна порода крихка, легко вивітрюється і розмивається водою; через те з'являються щілини, з яких далі витворюються природні печери. Таке оголювання третинного вапняка знаходимо по берегах Дністра і на протязі середньої та долішньої течії лівих допливів Дністра.

По таких ярах скрізь вибиваються з скель та з т. зв. стінок ярів багато кремінців, і ті кремінці цілими купами лежать по долинах річок. Оці печери давали притулок первісній людині, а кремінці постачали тим людям зруч­ний матеріял для домашнього знаряддя й зброї.

Північну  частину Поділля обводнює Південний Бог і  його  допливи  праві й  ліві.

Мал.  14. Бог  коло с.  Головчинець нижче  Межибожа

Бере початок Бог не далеко від джерел Збруча коло містечка Купеля; тече спочатку як маленька болотяна річка широкою долиною, утворюючи часто стави; від Межибожа, що лежить при збігу Бога й лівого його доплива Божка, Бог тече яром, але не дуже глибоким, не таким, як яр Дністра. Геродотові та иншим старо-грецьким історикам і географам Бог був відомий під назвою Гіпаніс. При Богові лежать значні стародавні міста Поділля: Проскурів, Лятичів, Хмільник, Вінниця, Брацлав. У межах Поділля Бог приймає до себе багато допливів, що течуть здебільшого по рівнинах, утворюють на свойому шляху багато ставів, а деякі перетворюються в багнища та трясовини або в стави, які поросли т. зв. сплавами і по яких можна й ходити, але з небезпекою провалитися в безодню.

Сточище Бога з геологічного погляду має инший характер ніж Дністрове сточище. Бог у горішній своїй течії з своїми тамтешніми допливами протікає у вапнякових породах так приблизно до Новокостянтинова, а далі по течії Бога корінною гірською породою є прастарі граніти та гнейси. У деяких місцях гранітове корито Бога утворює пороги, які разом із загатами та греблями роблять цю річку на протязі всього Поділля несудоплавною.

З численних допливів Бога значніші є такі — з правого боку: Плоска, що впадає до Бога коло м. Проскурова, який колись називався Плоскировом; Вовк-річка дуже болотяна, часто ховається в трясовинах як вовк у лісах, так що її часом і невидно; далі — Згар з лівим своїм допливом Згарком; Вінничка та Вишня коло м. Вінниці; Рів, що тече по низинах (м. Бар на цій річці колись називалося Рів); ще далі річки Краснянка (коло м. Красного), Шпиківка, Язовець, Сельниця, Тростянець, Дохна, Савранка (впадає коло м. Саврани) й Кодима. Остання річка була колись межею Подільської й Херсонської губерень.

 

Мал. 15. Бог коло Вінниці.

З лівого боку до Бога впадає: Божок коло м. Межибожа, Кудинка коло с. Кудинки, Іква чи Ікава, Снивода, Десна, Соб, Удич, Синиця і Синюха з своїм допливом Ятранню.

Більшість цих річок  витікає з  Київщини.

Річка Синюха відділяла колись Балтянський повіт Поділля від Хер­сонської губерні.

Отже все Поділля добре обводнюється своїми ріками, річками й ставками.

До цього треба додати, що всю поверхню Поділля вкриває добра чорноземля, що клімат цієї країни лагідний. Все це робило і робить Поділля багатим на рослини, врожайним на збіжжя, садовину, навіть на виноград у південній частині Наддністрянщини.

За давніх часів, коли на Поділлі було багато лісів, водилася тут сила різної звірини, на яку тутешні люди полювали. За часів перед­історичних тут водилися мамути, носороги, празубри, олені, кості яких трапляються в землі на Поділлю. За історичних стародавніх часів водилися в нас дикі коні — тарпани, сайгаки, ведмеді, бобри, а тепер ще є куниці, борсуки, дикі свині та кози. Назви деяких звірів зосталися в назвах поселень (Медведівка, Бобрик і т. ин.). На півночі Поділля в 15. —17. ст. були промислові мисливці — Болохівці.

В Подільських лісах колись водилися бджоли, було багато бортів. Бджільництво взагалі було колись дуже розвинене на Поділлі.

Взагалі   Поділля — країна   багата   на   природні   дари¹).

______________

1) Нарис геологічної історії Поділля й фізично-географічних особливостей його складено на підставі таких видань: 1) Акад. П. Тутковський, Природня районізація України. Генетична класифікація і розподіл фізико-географічних краєвидів України на підставі геологічної їх еволюції, Київ 1922. 2) Акад. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. І вид. 3-є, Київ 1913. 3) Симашкевичі), Историко-географическій и зтнографическій очеркь Подоліи, Кам.-Под. 1875—1876. 4) Григор'єв-Наш, Поділля — географічно-істо­ричний   нарис, Кам.-Под. 1919   та ин.

 

Мал. 16.  Бог коло с. Казавчина на Балтщині.

Такі фізично-географічні особливості Поділля завсіди приваблювали до нього поселенців. За давніх історичних часів По­ділля стояло на шляху переходів і походів різних народів, було тереном різних воєн та боїв і нерідко спустошувалося й  обезлюднювалось,   проте скоро після цього заселювалося, бо земля ця була на Поділлю вигідна для поселення.

Певне так було на Поділлю й за часів передісторичних. І дійсно, оскільки можна дослідити, на Поділлю людина жила за найдавніших ча­сів, — тоді, як з'являються взагалі перші сліди існування людини на землі й ознаки примітивної людської культури.

§ 3. Кам'яна доба культури.

У чому-ж проявляються сліди первісного життя людини на землі?

Перший дуже важливий культурний здобуток людини — це вживання вогню; з цієї прикмети й можна довідатися, де жила первісна людина, але ця прикмета трудно піддається археологічному дослідові. Другою важливою прикметою людського первісного побуту було вживання знаряддя з каменю, кістки й рогу.

Людина свою культуру починала з каменю, бо ще не вміла добувати жадних металів. А камінь був скрізь і ним насамперед почала користуватися людина: брала в руку гострий камінь і вживала його для своїх потреб, для боротьби з звірем або ворогом. Потім людина почала загострювати, підправляти той камінь ударами другого каменю; так з'являються різні камінці штучного виробу зручної форми. На те саме вживано кісток і рогів різних тварин. Загострений камінець приладжу­ється до дерев'яного держална і з'являється мотика або сокира; иноді такий гострий камінець чи гостра кістка заправляється в довге держално і з'являється спис. Ударами каменю об камінь людина виробляє собі кам'яні ножі, пилки, скребачки до вичинки шкури тварин, до віддирання м'яса від кости й т.  ин.

Спочатку матеріялом для кам'яного знаряддя був кремінь. Він у природі часто попадається в зручних для знаряддя формах, і тим-то перш за все людина користувалася таким зручним кременем; згодом людина навчається вдатними ударами камінця об кремінець надавати останньому потрібну форму й гостре вістря, бо кремінь від влучних ударів колеться на тонкі скалки. Відбита кремінна скалка підправлялася дрібними уда­рами, і з'являлися скребачка, ніж, пилка й т. ин.

Така була найдавніша людська культура, — культура старої кам'я­ної доби, що зветься в археології палеолітичною, себто старо-кам'яною.

За якийсь час людина навчається ще краще обробляти своє знаряддя з каменю, кістки й рогу, робить його все чепурнішим, через що таке знаряддя стає кориснішим для неї. Крім кременю вживано й инших твердих порід каменю, як граніт, діорит, нефрит, то-що. Зна­ряддя чепурно вироблене вигладжується, шліфується; особливо намага­ється людина добре загострювати вістря сокири, долота, наконечники списів та иншого знаряддя. Так з'являються шліфовані молотки, сокири, долота, ножі, списи, і ці вироби відзначаються часом надзвичайною де­лікатністю, навіть красою роботи. В кам'яних сокирах навіть просверд­лено дірки, щоб можна було встромити туди держално. Такі самі були й костяні та рогові вироби. На них з'являються мережки, орнамент; ча­сом вирізують   на них подоби людей і тварин.

Окрім кременю вживали люди для свого знаряддя, як раніш зауважено, й инших кам'яних порід; часом такі камінці приносили чи приво­зили з далеких країв. Поширюється спеціяльне ремество для виробу кам'яного знаряддя. В деяких місцевостях з'являються майстерні, що постачають знаряддя на цілу околицю.

Та доба в життю людини, коли вона вживала добре обробленого, вигладженого й шліфованого кам'яного знаряддя, зветься в археології неолітичною, або новокам'яною  добою.

За палеолітичної доби життя людини було примітивне: людина не мала ще доброго житла, містилася в печерах, природніх або вибитих самою людиною, жила в ямах. Неолітичної доби людина   жила   вже   не так примітивно як за старо-кам'яної доби. Крім старанного оброблення каменю, вона вже вміла робити посуд із глини і випалювати його на вогні, хоча такий посуд робила і без ганчарського кружала. Людність почала робити собі кращі житла: викопуючи в землі ями, вкривала їх хмизом, гіллям, соломою, очеретом, вимащувала такі курені глиною і ставила в них печі. З'являються цілі оселі таких куренів або хиж. Люди тої доби знали вже рільництво і мали освоєних звірят.

Така в загальних рисах первісна культура людини ¹).

У чому й де з'являються на Поділлю ознаки тієї первісної куль­тури у двох її відмінах — палеолітичній та неолітичній? ²).

§ 4. Палеоліт.

На Поділлю палеолітичне знаряддя знаходили в багатьох місцях, що видно з моєї археологічної мапи надрукованої 1901 р. ³), але тільки деякі з показаних у тій мапі знахідок палеоліту на Поділлю науково перевірено (дуже важливо напр. знахідку палеоліту обґрунтувати дослі­дженням того ґрунту, де знайдено ту ознаку первісної культури).

Як відомо, перші сліди життя людини на землі ясно позначаються за четвертинної епохи, а саме — першої доби четвертинної формації, т. зв. дилювіяльної доби, коли одночасно з людиною існували мамути, носороги та инші звірі, яких тепер нема. Коли де знаходять сліди людини, кам'яне знаряддя й огнища разом з кістяками мамута в шарі землі дилювіяльної доби, то це є найдавніші сліди існування людини на землі. Такі сліди первісної людини знаходили в багатьох місцях західньої Европи, але в східній частині Европи таких місцевостей менше. Там вони трапляються здебільшого на півдні Східньої Европи і переважно на Україні, себ-то в тих місцях, де за дилювіяльної доби не було льодовиків. Таких місцевостей з слідами існування людини одночасно з мамутом знайдено досі не багато на Україні. Років 30 тому вчені знали тільки 5 таких місцевостей⁴), а тепер їх нараховують більш як 12. Найкраще з'ясовано археологічними та геологічними дослідами знахідки дилювіяльної людини в Київі, на т. зв. Кирилівській стоянці, в селі Мезині над р. Десною на Чернігівщині, в селі Гонцях над р. Удаєм на Полтавщині, в містечку Іскорості на Волині та в инших місцях.

______________

¹) Про це див. у розвідках з історії матеріяльної культури як напр.: 1) Липперт, История культури (рос. мовою останнє видання — 1925 р., є й укр. мовою); 2) Нидерле, ЧеловѢчество въ доисторическія времена, СПБ. 1898; 3) В. Никольский, Очерки первобытной культури, 2-е изд. Пгр. 1923; 4) Городцов, Археология, т. І: каменннй период, Москва 1925, та инші; також у загальних курсах історії України, як: М. Грушевський, Історія України-Руси, т. І, вид. 3. Київ 1913; його-ж, Ілюстрована історія України.

²) В археології є ще й инші розділи первісної культури, напр.: еолітичний, архео-літичний, мезолітичний, але ми не будемо зазначати ті дрібні поділи тим більше, що знахідки первісної культури на Поділлю дуже мало досліджено й систематизовано.

³) Е. СѢцинскій, Археологическая карта Подольской губерній. 1901 (окр. відбитка з видання: „Труди XI. Археол. съѢзда въ КіевѢ," т. І).

⁴) Армашевскій и Антоновичь, Публичння лекцій по геологіи и исторіи Кіева, Кіевъ 1897, ст. 23—25.

 

На Поділлю вказують два місця знахідок слідів людини палеолітичної доби — це Кам'янець і містечко Студениця над Дністром, коло Ушицького повіту ¹).

Що-до Кам'янця, то як розглянути цю справу добре, то доведеться відібрати від давньої столиці Поділля честь — належати до числа тих місцевостей, де знайдено сліди дилювіяльної людини. Таку славу про Кам'янець уперше пустив відомий російський археолог, організатор пер­ших археологічних з'їздів Росії, С. Уваров. У своїй праці „Археологія Россіи" він написав, що „при постройкѢ плотины въ двухъ верстахъ отъ Дністра въ окрестностяхъ города (Кам'янця) найденьї бьіли мамонтовьі кости, доставленньїя въ Кіевскій университетъ; послѢ того на мѢстѢ находки собраны еще кости и 2 кремневые скребка" ²). Нещодавно археолог А. Спіцин у своїй статті „Русскій палеолитъ" ³) зробив огляд усіх знахідок палеоліту на території кол. Росії; повторивши вищезгадану звістку Уварова, він каже: „извѢстіе объ этомь сообщено въ 1881 году гр. Уваровымъ, но не вызвало никакого практическаго вниманія къ себѢ. Въ археологической картѢ СѢцинскаго, составленной въ КаменцѢ-Подольскомъ, свѢдѢній объ этой находкѢ не помѢщено". На це мушу сказати, що звістку про знахідку палеолітичних скребачок разом з кістками мамута в околицях Кам'янця, про що говорить Уваров, уміщено в моїй археологічній мапі, але ту знахідку віднесено не до Кам'янця, а до села Врублевець на Кам'янеччині (12 кілом. від Кам'янця на південний схід). Як можна помітити з зауваження Уваррва, топографічні відомості про знахідку палеоліту в околицях Кам'янця не зовсім ясні, бо там сказано, що знайдено скребачки кремінні й кості мамута „въ двухъ верстахъ отъ ДнѢстра въ окрестностяхъ города Каменца", але околиці Кам'янця не можуть сягати аж до Дністра, бо ця ріка підходить до Кам'янця не ближче, як на 15 кілом. Тому я, складаючи археологічну мапу Поділля, звістку Уварова спростував перевіривши сами археологічні речі в колекції Київського університету; я з'ясував, що палеолітичні речі, про які говорить Уваров, було знайдено коло с. Врублевець. Це село лежить під річкою Тернавою за два кілометри від впливу цієї річки до Дністра. Так я й зазначив в археологічній мапі: „Біля села Врублевець знайдено невеличкий відбивний ножик з ясного кременя й таке саме грубе вістря разом з кістками мамута" ⁴). Ці речі з колекції Київського університету були на археологічній виставці підчас XI археологічного з'їзду в Київі 1899 р.⁵).

______________

1) М. Грушевський, Історія України-Руси, т. І вид. 3, ст. 29—32.

2)  С. Уваровъ, Археологія Россіи. Каменный вѢкъ.  Москва 1881, ст.  111.

3) А. Спицынъ, Русскій палеолитъ. Записку отдѢленія русской и славянской археологіи И. Русскаго Археологическаго Общества т. XI, Пгр. 1915, ст. 133—172.

4) Е. СѢцинскій, Археологическая карта Подольской губ., ст. 130.

5) Каталогъ выставки XI археологическаго сьѢзда, Кіевъ 1899, ст. 36; № 2404-2405.

 

Але про знахідку палеоліту в с. Врублівцях треба сказати, що її не перевірено геологічними дослідами, через те вона й не має великої наукової вартости.

Цінніша з наукового погляду друга знахідка палеоліту на Поділлю — в містечку Студениці Китайгородського району. Це містечко лежить при Дністрі за 32 кілометри від Кам'янця. Дністер у тій місцевості тече в глибокій долині; береги його підіймаються тут в деяких місцях до 150 метр. Містечко розляглося в долині коло річки. Коло містечка схо­дяться два глибокі яри, що ділять масив високого надрічного берега на три окремі гори, з яких одна називається Біла, а друга — Ганусисько. На краю містечка з східнього боку, коло гори Білої і знаходять сліди найдавнішого існування людини на землі ¹).

Року 1883 проф. В. Антонович переводив археологічні досліди на Придністрянщині   і   був   у Студениці.   Тут він знайшов   коло Білої гори в стінці яру, біля дороги до села Бакоти, в шарі дуже твердої глини, кості мамута і разом з   ними кремінне знаряддя зроблене  від ударів сокирки,   скребачки, пилки та ин. ²).

Мал. 17. Схематичний план місцевості біля м.Студениці ³).

3 другого   боку Білої гори є п'ять скельних печер. (Про них буде мова далі).1904 року   проф.   Н. Криштафович робив геологічні та археологічні розвідки в м. Студениці та її околицях і ствердив думку проф. Антоновича, що тут у дилювіяльних шарах землі знаходяться палеолітичні знаряддя лю­дини разом із кістками мамута, часто роздробленими⁴).

Кості мамута в околиці Студениці можна знайти коли завгодно, була-б тільки охота поїхати в ту горяну місцевість. Місце, де можна знайти кості мамута, лежить біла містечка по дорозі до села Бакоти. Дорога та йде між двома горами Білою й Ганусиськом. Вибравшися з містечка, що розляглося внизу коло Дністра, і проїхавши низом з півкілометра, треба піднятися трохи вгору. Тут дорога йде понад яром, що роззявляє пащу свою з лівого боку. В деяких місцях стінка яру, що прилягає до дороги, стрімка, иноді зовсім прямовісна. Отут, як глянути з дороги в яр,   можна запримітити в тій стінці, в глині або в якімсь румі рясні кості більші й менші; ті кістки стирчать на різній височині. Можна помітити кістки й на дні яру. Взагалі ця місцевість виглядає наче якесь кладовище мамутів.

______________

¹) Історично-археологічний опис м. Студениці Є. Сіцінського див. в „Трудахъ Подольскаго цер. ист.-арх.  Общества" вип. XII, Кам.-Под. 1916, ст. 175—187 і окр. відбитку.

²)   В. Антоновичъ, О скальныхъ пещерахъ на берегу ДнѢстра въ Подольской губер­ніи, Одесса 1886, ст. 8—10 (з Трудів VI. археол. з'їзду); К. М., Путевые очерки Подоліи (Кіевская Старина 1884, IX). Каталогъ виставки XI. Археологическаго сьѢзда въ КіевѢ, коллекція Е. Н. Мельникъ №№ 436—450.

³)   1, 2, 3, 4 і  5 - ряд печер і скельних гротів у верхній частині Білої гори. 6 — місце, де знайдено кості мамута разом з кремінним  знаряддям.

⁴)  Н. Криштафовичъ, О геологическомъ изслѢдованіи палеолитическихъ, стоянокъ лѢтомъ 1904 г.  (Древности—труды Московскаго Археологическаго общества. т. XXI вип. 2, стор. 178—181).

 

Деякі аматори старовини та різних раритетів не раз привозили студеницькі мамутові кості до Кам'янця, що й переховуються тут у музеях — Історично-археологічному та Природничому.

Так от у якій місцевості Поділля в межах УСРР знайдено безпе­речні сліди існування людини дилювіяльної доби.

У Східній Галичині знайдено тільки в одній місцевості сліди дилювіяльної людини. 1913 р. в Глинянах Перемишлянського пов. на схід од Львова в дилювіяльній глині знайдено випадково значну кількість перемішаних костей мамута, здебільшого молодого, а разом з тими кістками знайдено кілька кремінців з виразними слідами оброблення. Це потім дослідив був професор геології Львівського Політехнікуму Т. Вісьньовський ¹). Глинянська знахідка в археологічній літературі не зовсім стверджується. Але треба припустити, що в Східній Галичині, яка своїми фізично-геологічними прикметами подібна до західньої частини Поділля в межах УСРР, людина теж жила за дилювіяльної доби. Але цілком виразні сліди первісної людини виступають у Східній Галичині з неолітичних часів і тоді подібність неолітичної культури Східньої Галичини і західнього Поділля в межах У.С.Р.Р.  стає очевидною.

Що-до инших знахідок палеоліту на Поділлю в межах У.С.Р.Р., то треба сказати, що знаряддя вироблене ударами без шліхтування випадково трапляється в багатьох місцях, але не досліджено в яких саме шарах землі його знайдено. Крім того треба зазначити, що кремінне знаряддя оброблене ударами без шліхтування вживалось і за пізніших часів кам'яної доби, себ-то за часів неолітичних і навіть у самім кінці неолітичної доби, так що випадкову знахідку знаряддя без шліхтування не можна з пев­ністю віднести до часів палеоліту. У всякому разі в моїй археологічній мапі показано 29 місцевостей, де знайдено випадково палеолітичне (на зовнішній вигляд) знаряддя; до них треба додати 4 місцевості, що виявилися після видання археологічної мапи, себ-то після 1901 року. Отже маємо 33 місцевості, де знайдено палеолітичне знаряддя, але певного палеоліту тут нема.

Між тими знахідками треба зазначити кістку, знайдену в м. Озаринцях коло Могилева на Поділлі в дилювіяльній глині; на тій кістці накреслено нарізом силует мамута, ясно видно голову з хоботом. Кістка тая зберегається в Кам'янецькім Іст.-Археологічнім музею²).

______________

¹) В. Гребеняк, Нові археольоґічні нахідки на території східньої Галичини. Записки Наук Т-ва ім. Шевченка 1915 р. т. СХХII; ст. 5-7; В. Janusz. Zabytki predhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918, ст. 19 і  185 — 186.

²) Про це в згадка і в статті Л. Чикаленка: Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби — Науковий Збірник Українського Університету в Празі, т. І, Прага 1923, ст. 183.

 

Більшість місцевостей Поділля, де знайдено палеоліт, припадає на Кам'янеччину й найбільше на сточище річки Смотрича. Це такі поселення: Івахнівці, Завадинці, Скіпче, Вишневчик, Чорна, Карачківці, Нігин, Привороття Маківське і Врублівці (про останнє село вже була мова). По річці Збручу в двох місцевостях знайдено палеоліт, це — Гусятин і Завалля. Знайдено також палеолітичне знаряддя по Дністру або недалеко від нього, а власне: в кол. Ушицькім пов., крім Студениці, — в Кривчику над   р.   Тернавою, в   Грушці   й   Бакоті   над   Дністром;   на   Могилівщині Більшість місцевостей Поділля, де знайдено палеоліт, припадає на Кам'янеччину й найбільше на сточище річки Смотрича. Це такі поселення: Івахнівці, Завадинці, Скіпче, Вишневчик, Чорна, Карачківці, Нігин, Привороття Маківське і Врублівці (про останнє село вже була мова). По річці Збручу в двох місцевостях знайдено палеоліт, це — Гусятин і Завалля. Знайдено також палеолітичне знаряддя по Дністру або недалеко від нього, а власне: в кол. Ушицькім пов., крім Студениці, — в Кривчику над   р.   Тернавою, в   Грушці   й   Бакоті   над   Дністром;   на   Могилівщині в Нагорянах над Дністром, Лядаві теж над Дністром і Вендичанах; на Ямпільщині — в с. Грушці, Буші, Ямполі й Великій Кісниці над Дністром. Крім того знаходять у значній кількості палеоліт на вододілі Бога й Дністра, на захід од Жмеринки, де сходилися межі колишніх повітів Літинського, Вінницького, Могилівського й Ямпіль-ського; це група таких поселень: Северинівка, Чернятин, Токарівка, Митки, Перепільчинці, Кудівці й Телілінці. Наприкінці треба вказати ще кілька спорадичних місцевостей на Поділлю, де знайдено палеоліт — села Попівка і Колибабинці (обидва села недалеко м. Пикова) і м. Гайсин.

Оце ті місцевості Поділля, де знайдено було кремінне знаряддя палеолітичного характеру. Деякі з тих знахідок попали до Кам'янецького Істор.-Археол. музею. Особливо є тут багато знахідок (як палеолітичних так і неолітичних) з околиць сіл Северинівки й Чернятина на Літинщині²), Ці пам'ятки первісної старовини зібрав Г. Венґженовський. Проживаючи в тій місцевості при цукроварні, він знайшов в околицях Северинівки місце поселення первісної людини й майстерню кам'яного знаряддя. Збираючи кам'яне знаряддя, цей аматор старовини заохочував до збирання місце­вих хлопців — школярів та пастушків. Так зібрав він значну колекцію старовинних речей. Частину цієї колекції він передав до Кам'янецького музею. Підчас війни він помер і рештки його збірки в 1926 р. попали до Київського Історичного музею.

Мал. 18. Палеолітичне знаряддя ¹),

______________

1) 1—5. Северинівка на Літинщині. 6—7. Кадиївці на Кам'янеччині. 8—12. с. Чорна на Кам'янеччині. 13. Озаринці на Могилівщині (Кам'ян. Іст.-Арх. Музей).

2) Е. СѢцинскій, Опись предметові старини Каменецкаго музея, Кам. 1909, ст. 5-7

 

§ 5. Неоліт.
 

Первісна людина, вживаючи спочатку кам'яного знарядя зробленого через відбивання чи відколювання, почала поступінно краще обробляти свій кам'яний струмент, чепурно вигладжувати й шліхтувати його. Так з'явилася неолітична чи новокам'яна доба. Так було скрізь, де жила первісна людина. Такий культурний поступ робила звичайно і та людина, що жила на Поділлі, тут також трапляється кам'яне знаряддя неолітичної доби, і то навіть частіше ніж палеоліт.

Неоліт знаходять мало не по всьому Поділлю, але найбільше в західній частині і власне там, де знаходять і палеоліт В „Археологической карте Подольской губернии" таких місцевостей, де трапляється неоліт, зазначено: на Кам'янеччині (власне на водозборі річки Смотрича) 23; в кол. Ушицькому пов. —11; на Могилівщині — 8; на Вінниччині 9, та в инших повітах по 3—4 місцевості. Крім того, на тій мапі показано 20 місцевостей, де знайдено кам'яне знаряддя без зазначення, — чи то палеолітичне чи неолітичне знаряддя.

 

Мал. 19. Неолітичне знаряддя знайдене на Поділлю. (Кам'янець-Подільський Історично-Археологічний Музей.)¹)

Неолітичних речей в Кам'янецькому Іст.-Арх. музею є понад сотню. Між ними є кремінні сокирки, клинці та долота вироблені відбійниками з кінцем чи вістрям загостреним через шліхтування. Потім є кремінні сокирки шліхтовані з усіх боків. Нарешті є кам'яні сокири й молотки зроблені не з кременю, а з каменю инших твердих порід, добре вишліхтувані з просвердленими дірками для держална. Одну просвердлену сокирку знайдено з чопиком (нуклеєм), що стався від свердління дерев'яною дудкою) звичайно з піском і водою. Деякі сокирки оброблено дуже старанно з пружками, які вказують що за зразки для таких кам'яних виробів були металеві (мідяні чи брондзові) сокирки. Це вже останнє слово техніки неолітичної доби. Деяке кам'яне знаряддя з просвердленими дірками перенесено на Поділля здалека, бо його зроблено з таких порід каменю, яких на Поділлю нема.

______________

1) 1—2. Северинівка на Літинщині. 3. Маyнківці на Літинщині. 4. Северинівка на Літинщині. 5. Сирватинці на Кам'янеччині. 6—10. Северинівка на Літинщині. 11. Голосков—Кептинці коло Кам'янця, знайд, в Кам'ян. скриньовім гробі. 12. Сатанів на Проскурівщині. 13. Лисківці на Кам'янеччині. 14. Кам'янець. 15. Ходаківці на Проскурівщині. 16. Климашівка на Проскурівщині. 17. Турчинці на Проскурівщині. 18 і 19. Северинівка на Літинщині.

 

Є в Кам'янецькому музеї одна шліхтована річ із сірого граніту, що формою своєю нагадує рівнораменний хрест; всі кінці однакові, круглі, з пружком на кінцях; по середині дірка зроблена простопадно до ліній перехрестя. Це не є пам'ятка христіянської старовини, бо як насадити цього каменя на держално, то хреста не вийде. Це певне якийсь начальницький знак, — це те, що за історичних часів називалося у польської та козацької старшини булавою, а у королів та царів — скіпетром. Цю річ знайдено в с. Людавці коло Вінниці. Подібного хреста знайдено на Київщині ¹).

Ще одна увага що-до неоліту. Між кам'яним знаряддям новітньої доби трапляються сокири-клинці, зроблені з м'якого каменю. Звичайно таке знаряддя робилося не для того, щоб ним можна було щось рубати або з ким битися. Такі камінці трапляються в землі разом з кістками людини або з попелом, коли мерця спалювали. З цього видно, що вони мали значіння ритуальне: коли мерця ховали — закопували в землю або спалювали, то разом з ним клали й деякі речі хатнього вжитку, а також і кам'яне знаряддя, маючи на думці, що небіжчик у загробнім світі скористується з того всього. Спочатку клали з мерцем справжнє кам'яне знаряддя, але що це знаряддя того часу було дуже коштовне, бо виробляти його було трудно, то утворився такий звичай, що давали небіжчикові знаряддя з м'якого каменю. Таких клинців з м'якого каменю є кілька в Кам'янецькому музею.

Як вже було завважено, неоліт зустрічається скрізь на Поділлю, як і по инших суміжних з ним краях. Неоліт частіш трапляється ніж палеоліт, тому, що його більше ніж палеоліта, а по-друге тому, що знайти неоліт легше. Палеолітичне знаряддя часом мало чим відрізняється від натуральних шматків кременю, які можна знайти на Поділлю цілими купами вздовж річок та ярів. А знаряддя неолітичне має характерні ознаки: воно добре оброблене, часом гладенько виполіруване, сокирки бувають із просвердленими дірками; деякі сокирки та молотки зроблені з каменю чорного, темнозеленого, червонавого. Такий камінець, коли його хто знайшов у землі, на полі або де инде, звертає на себе увагу навіть таких людей, які не знають, що то воно за штука, і такі речі зберегаються у тих людей, як раритети. Тим-то, коли в селі поспитати про такі камінці, то можна знайти їх у декого. В деяких місцевостях селяни зберегають у себе ті камінці для лікування. Як хто, кажуть, заслабне на живіт або на кольки всередині, то відбивають од того камінця невеличкий шматочок, товчуть його на дрібне порохно і дають хорому випити з водою або горілкою (Маківське Привороття). А в иншому місці кажуть, що як хто захоріє, то треба коло хорого кругом викресати три рази вогню з того кремінця, і це також помагає (с. Фридрівці коло Кам'янця).

______________

1) Див. „Труди XI. археологическаго сьѢзда въ КіевѢ 1899 г." т. І, табл. XXI, № 4.

Сучасне вживання неолітичних сокирок на ліки занотував Ів. Франко в Галичині: там кам'яні сокирки святять і вірять в їхню помічну силу, напр. вживають, коли болить горло: хорому вливають до уст води крізь дірку просвердлену в камені ¹). В деяких подільських селах кам'яне знаряддя називають громовими стрілками або громовими трісками (хоч часом громовими стрілками називають також і белемніти — окаменілості мезозойської доби, що своєю формою подібні до моркви).

Кам'яне знаряддя палеолітичної та неолітичної доби — це найхарактерніші сліди найдавнішого перебування людини на землі та її первісної культури. Крім поодиноких знахідок тих пам'яток первісної людської культури, ще можна вказати на сліди тої культури в цілому — на сліди житла, осель, майстерень кам'яного знаряддя та ин.

Стоянок людини кам'яної доби знайдено на Поділлю багато. Про таку одну стоянку вже було згадано, що її знайшов Г. Венґженовський біля села Северинівки на Літинщині. Польський історик Казимір Пулавський, що жив у селі Завадинцях на Кам'янеччині і переводив в околицях того села археологічні досліди, знайшов стоянки кам'яної доби біля сіл Сирватинець та Івахновець ²). Про инші стоянки, знайдені на Поділлю в межах УСРР та в східній Галичині буде мова далі.

§ 6. Печери як притулки первісної людини.

За кам'яної доби людина жила найчастіше в печерах.

На Поділлі природніх печер є багато в скелях, у глибоких ярах Дністра та його допливів, як вже було зауважено. Деякі з подільських печер вже давно звернули на себе увагу письменників та мандрівників, що описували Поділля. Досить докладні відомості про ті печери знаходимо в польського письменника 18. стол. Ржончинського ³). Є багато про Подільські печери в праці Афанасьєва - Чужбинського „Поїздка вть южную Россію"⁴) та в нарисах Подністров'я Гросул - Толстого ⁵). З погляду археологічного описав деякі з Подільських печер проф. В. Антонович ⁶), з праці якого й беремо дальші відомості про печери.

Печери Дністрового сточища були притулками для людей різних часів, а особливо за часів передісторичних, коли людина ще не мала доброго житла з дерева, глини, каменю. Про деякі Подільські печери з певністю можна сказати, що в них перебувала первісна людина. Це печери біля села Нігина над р. Смотричем на Кам'янеччині, біля м. Студениці над Дністром, біля с. Кривчика кол. Ушицького повіту, с. Нагорян на Могилівщині та с. Буші на Ямпільщині.

______________

1) Ів. Франко, Неолітичні знахідки в околицях Нагуевич і їх сучасне вживання. Записки Наук. Тов. ім. Ш., 1911 р. кн. III., ст. 200.

2) Каталогь виставки XI археологическаго съѢзда в КіевѢ, ст. 185—191. СѢцинскій. Археологическая карта Подольской губерній, ст. 112—117.

3) Rzaczynski, Actuarium historiae naturalis regni Poloniae Pedanensi 1742

4) Афанасьевъ - Чужбинскій, ПоѢздка в южную Россію. Часть II. Очерки ДнѢстра, СПБ. 1863.

3) Гросулъ-Толстой, ЗамѢчательныя мѢста ДнѢстровскаго побережья.

6) В. Антоновичъ, О скальныхъ пещерахъ на берегу ДнѢстра въ Подольской губерній. Труды VI. археологическаго сѢзда в ОдессѢ 1884 г., т. І, ст. 86—102, і окр. брош.


Печери біля Нігина містяться в скелі на лівому березі р. Смотрича, в мальовничій гарній місцевості, недалеко від сіл Залуча і Черча, що розляглися над Смотричем; ці печери називаються то Нігинськими, то Залуцькими, то Черченськими. Найближчі вони до Нігина: од цього села треба пройти трохи коло товтр через лісок і далі спуститися з скелі кам'яними східцями до згір'я, де містяться печери. До тих печер можна підійти і знизу по згір'ю, що утворилося через намули й обвали каміння й землі зверху.

Тут три печери; з них одна довга і дві короткі.

Довга печера не має певного напрямку, хід її дуже покручений. Діл печери також нерівний, в одному місці підіймається, в иншому йде нижче. В деяких місцях печера така вузька та низька, що людина ледві може просунутися; а в инших місцях вона збільшується й являє собою наче невеликі кімнати або гроти. В деяких місцях проходи пообвалювалися й пообсипалися.

Мал. 20. Вхід до Нігинської печери (світлина Є. Сіцінського 1894 р.).

Року 1883 В. Антонович за дорученням од підготовчого Комітету 6. археологічного з'їзду в Одесі дослідив печери Дністрянського сточища, між ними і Нігинську довгу печеру. Сміливо, з небезпекою для свого життя, проліз він із мотузком і компасом у руках до головної печери, зробив план її, копав намули в ній і знайшов там багато костей людських та звірячих. Між иншим дослідувач звернув увагу на те, що при великій кількості людських костей не можна було знайти ні одного черепа. З'ясовується це тим, що раніше різні відвідувачі печери з побожних мотивів ретельно збирали черепи, виносили їх з печери й закопували в землю. Останній такий похорон відбувся за 3—4 роки до часу, коли печеру оглядав В. Антонович. От тому, — каже дослідувач, — краніологічний матеріял щез безповоротно.

Розглядаючи знайдені в печері кості, В. Антонович помітив на деяких з них характерні прикмети, що їх звичайно антропологи відносять до прикмет кістяка первісної людини. Це ствердив на 6. археологічному з'їзді відомий антрополог Д. Анучін, розглянувши кості, що їх привіз Антонович на археологічну виставку. З цього видно, що Нігинська печера була колись житлом первісної людини. Коло тої печери трапляється і кам'яне знаряддя.

Про Нігинську печеру існує на Кам'янеччині багато народніх переказів з часів татарських нападів (14.—17. ст.). В тій місцевості збереглися в народі різні легенди про героїзм місцевих людей підчас нападів татар, про загибель од татар народу в печерах і т. ин. Кілька таких легенд записав російський письменник В. Даль, що перебував у Кам'янці 1831 р. підчас холери і як лікар завідував тут санітарією ¹). Подільський історик-етнолог М. Сімашкевич присвятив Черченській печері свої вірші, надруковані, у „ВѢстник'у Западной Россіи" 1870 р. кн. 2.

Мал. 21. Місцевість, де знаходиться Нігинська печера.

Що Нігинські печери за історичних часів були захистом для місцевої людности при татарських нападах, це документально стверджується. В. Антонович опублікував документ 1543 р., з якого видно, що при розмежуванні маєтків сіл Залуча, Черча й Нігина було занотовано, що мешканці тих маєтків мали право ховатися в печерах, ніхто не міг забороняти людям ховатися там під карою грошового штрафу і що ті суміжні села повинні були мати на поготові драбини, якими треба було лізти до тих печер. Мабуть за тих часів коло входу до печер не було насипу як тепер, і треба було лізти до печер по драбинах. Що Нігинські печери були притулком підчас татарських нападів, це стверджується ще й тим, що В. Антонович, оглядаючи Нігинську печеру, знайшов у намулі печери маленьку срібну польську монету — полторак 1620 р. ²).

______________

1) Див. його „Червоно-русскія преданія". Полное собраніе сочиненій Владиміра Даля (Казака Луганскаго) т. V, ст. 5—6, СПб. 1898.

2) В. Антоновичъ, О скальныхъ пещерахъ на берегу ДнѢстра. Труды VI археоло-гическаго съѢзда вь ОдессѢ, т. І, Од. 1886, ст. 91—92, і окр. брош.

Про печери біля м. Студениці вже була згадка. Там на Білій горі є п'ять печер (див. мал. 17).

Дві печери перші (починаючи з заходу) є невеликі, це власне гроти. Печера № 3 складається з кількох коридорів і двох камер L і К (див. план печери — мал. 23). Вхід дуже низький, до печери можна пролізти тільки плазом, але на протязі двох метрів вхід поступінно підвищується, отже середня висота коридорів і камер = 1,30 метр. Уся довжина печери (а — b) = 17,75 м., довжина більшої камери L = 6,35 м., а ширина = 2,5 м.

Печера № 4 має також низький вхід з півдня і веде до просторої і високої (до 2, 5 м.) камери А; у північнім кінці камери йде на північ коридор і закінчується чотирма вузькими проходами, що розходяться наче нори в різних напрямках. Вся довжина печери від входу до кінця коридора (с — d) = 15 м. Від входу йде другий коридор, що веде до невеликої камери В. Довжина цієї камери 6,5 м., ширина 2,3 м. і висота 1,3 м.

Нарешті печера № 5 — найбільша, має три входи. Вона складається з трьох великих заль, кількох невеликих камер і коридорів. Входи e і q доволі високі, так що ними можна ввійти зігнувшися, а через третій вхід можна пролізти тільки плазом. Заля М має довжини 12,5 м., ширини (g; — k) 4 м.; середня висота 1,55 м. Із сходу коридор веде до другої великої залі N.
 

Мал. 22. План печери біля села Залуча на Кам'янеччині (за Антоновичем)¹).

      

Мал. 23 і 24. Плани печер біля м. Студениці на горі Білій (за Антоновичем).

До цієї залі прилучається невелика камера R. На сході широкий прохід веде до третьої залі О. Довжина залі N=10 м., залі O = 7 м. Висота в різних місцях різна — від 1,5 м. до 3 м. Розкопуючи м'який діл печер, а також оглядаючи схили гори і поверхню поля на ній, В. Антонович знайшов кілька десятків відбивного кремінного знаряддя: ножів, скребачок, сокирок, нуклеїв і ин.

______________

1) a — широкий грот при вході; b — c, к — l коридор дуже низький, так що пробратися можна тільки плазом; f', f, f, — коридор розширюється й утворює невеликі камери в 5—7 кроків в діяметрі і 2—5 метр, заввишки; g, h, і — дно з м'якого шару намулу; d — хід завалено великою брилою каменя, що зірвався зверху і закрив прохід; аd — найбільша довжина пройденого печерного ходу — 42 метри.



Печери біля села Кривчика над р. Тернавою кол. Ушицького пов. також 1883 р. оглядав В. Антонович. Печери ті лежать за селом на високій горі, де помітно сліди пізнішого городища. До печер вели три вузькі входи, але ті входи, коли оглядав їх В. Антонович, вже були завалені камінням. Це зробили з господарських міркувань селяни, щоб у ці печери не заходили вівці. Через це археолог не мав змоги дослідити ті печери. Певне, каже Антонович, в просторих залях печери, яку описав Ржончинський і яку відвідав з його слів близько 1700 року подільський воєвода Мартин Контський, можна було-б знайти багато слідів перебування первісної людини — в усякому разі в околицях печер знаходять тепер багато відбивного кремінного знаряддя. В. Антоновичеві пощастило за кілька годин зібрати на схилах гори значну колекцію того кремінного знаряддя — ножів, скребачок, стрілок і сокирок. Більшість тих речей мають виразні сліди оброблення рукою людини. Присутність того знаряддя біля входу до печери, каже В. Антонович, є до якоїсь міри доказ, що печера була житлом, притулком чи стоянкою людей неолітичної епохи кам'яного віку.

Мал. 25. Печери коло с. Нагоряй (на Могилівщині).

Печери біля села Нагорян на Могилівщині знаходяться в прямо-вісній скелі лівого берега Дністра в три поверхи; всіх їх 7. Найбільша з них міститься внизу; вхід до неї має форму арки завширшки 8 метр. і заввишки в середині 4 м. Сама печера являє собою ніби залю неправильної форми завдовжки 42 м., завширшки 28 м. У другім і третім поверсі скелі видно ще 6 печер. В. Антонович 1883 р. знайшов на дні великої печери і на схилі гори нижче печер 17 відбивних кремінних ножів, скребачок, то-що. На скелі біля входу до печери вирізано різні знаки, фігури, чашечні ямки (есиеііез). На схилі гори проти входу до великої печери лежать 15 великих каменів, з яких 7 складають дві групи. Одну з тих груп складено так з трьох каменів, що вона утворює невеликий грот, який нагадує мегалітичні будування.

В. Антонович на підставі знахідок у печерах і коло печер, які він розглядав, прийшов до висновку, що ті печери колись були житлом первісних осадчих у країні. У тих печерах і коло них знайдено багато кремінного   знаряддя,   що   належить   до   неолітичного   типу;   на деяких з них помітні сліди шліхтування (2 речі з Нігина, 1 з Студениці і 1 з Кривчика). Опріч кремінного знаряддя можна ще зазначити такі прикмети, що стверджують припущення, що в печерах Поділля жила первісна людина: 1) у Студениці — знахідка коло печер мамутових кос­тей разом з кремінним знаряддям аналогічним з тим, що знайдено в печері, 2) у Нагорянах — вирізки, малюнки й чашечні ямки, що вкри­вають стіни печер та камені покладені проти входу до печери, 3) в Нігині — характерні прикмети знайдених у печері костей людини, які вка­зують, що то кості первісної людини ¹).

На Галицькому Поділлю також знайдено печери з слідами неолі­тичного побуту, а саме — біля Золотого Більча над р. Серетом, Заліщицького повіту. Ті Більчецькі печери через кількість старовинних знахідок у них і коло них називають Наддністрянською Помпеєю ²).

§ 7. Кисти або скриньові кам'яні гроби.

До часів неоліта треба віднести так звані кисти або кам'яні скриньові гроби, коли ховали мерців у скринях зложених з кам'яних плит.   Такий тип похорону знаходили найбільше на Галицькому Поділлю; иноді трапля­ються такі гроби на Поділлю в межах УСРР, в Буковині й на Волині. Знаходили кам'яні кисти і на Київщині, куди при кінці неоліту насунулася з заходу людність, що хо­вала своїх мерців в кам'я­них кистах. Скриньові ка­м'яні гроби будовано в землі з кількох великих плит: двох довших бічних, двох коротких поперечних, одної довгої спід­ньої й одної довгої горішньої, що покривала скриню. Часом бічні стінки гробу складалися з двох плит добре припасованих одна до одної. Отже кам'яні кисти трохи подібні до теперішніх дерев'яних домовин також мають аналогію з т. зв.  дольменами північної Европи. В  середині таких кам'яних скринь знаходили 2 — 3 кістяки, часом у витягненій позиції, а часом у скорченій. Иноді в кам'яних кистах знаходили сліди обряду трупоспалення. В кам'яних гробах крім кістяків знаходили кремінні ви­гладжені сокирки, прикраси з кости й бурштину і глиняний посуд. Цей посуд має особливий характер: вироблений він з чорної глини без ужи­вання ганчарського кружала; дно в посудинах часто не пласке, а кулясте; на верху посудини вушка як ґудзуваті наростки; орнамент на посуді вти­снутий з ламаних ліній або трикутників, часто у ви­гляді риб'ячої луски.

Мал. 26.   Речі знайдені в кам'яному гробі   в с. Коцюбинцях недалеко Гусятина ³).

______________

1) В. Антоновичъ, О скальных^,ь пещерахъ на берегу ДнѢстра въ Подольской губерніи.

²) B. Janusz, Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918, ct. 49—57; Materyaly antropologiczno-archeologiczne, IV. c. VII—VIII; Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild,  Galicien, ct. 118.

Про инші Подільські печери з історичними пам'ятками як напр. в Бакоті, Лядаві й т. и. мова буде в иншім місці.

³)  1 і 2—два горщики (¹/₆натур, розм.), З — кремінний клинець-сокирка, 4 —кру­жок із бурштину, 5 і 6 — ікла кабанячі, 7 — кружок із глини.

 

Кам'яну кисту на Галицькому Поділлі вперше знайдено р. 1827 в селі Берем'янах Заліщицького повіту, недалеко від впливу р. Стрипи до Дністра, а року 1876 в тій місцевості знайдено другий такий гріб. Потім знайдено кам'яні скриньові гроби в инших місцевостях Галицького Поділля, а саме: в тому самому Заліщицькому повіті в с. Кошилівцях при р. Джурині; в Чортківському повіті в с. Улашківцях при р. Сереті; в Гусятинському повіті в Увислі, Хоросткові, Коцюбинцях і Чорнокінцях; в Теребовельському повіті в Глещаві, Підгайчиках   Юстинових, Семенові і в Зеленчу над р. Серетом, а в Тернопільському повіті в с. Застав'ю над р.  Гнезною¹).

Мал. 27. Розріз кисти в с. Увислі (Гусят, пов.).

______________

1) В. Janusz, Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918, ст. 27—28; Idem, Kultura prezedhistoryczna Podola Galicyjskiego, 1919, ст. 53—76; В. Гребеняк, Нові археольоґічні нахідки на території східньої Галичини — Записки Наук. Т-ва ім. Шевч. у Львові, 1915 р., т. СХХІІ; А. Кirkor, Wycieczka na Podole Galicyjskie «Klosy»  1877 r., №620, Warszawa.

 

Польський археолог Г. Осовський знайшов у с. Увислі (Гусятинськ. пов.) кисту з трьома кістяками в такім положенню, що один кістяк §ув по середині гробниці, а коло ніг його було два кістяки ніби згорнені до купи. Ні дерле в своїй книжці про людність передісторичних часів каже, що може це є слід такого звичаю, який існував у Франції, де подекуди кості очищені від м'яких частин складали   до   купи,   або  може таке положення кістяків треба пояснити звичаєм класти нововмерлого у стародавню гробницю згорнувши на один бік ті кості, що вже були раніше в тій гробниці ¹).

Певне на західньому Поділлю в межах УСРР також жила та людність, що ховала своїх мерців у кам'яних скриньових гробах, але цю місцевість дуже мало досліджено науково. Нам відомі тільки такі факти знайдення кист на Поділлю в межах УСРР.

Весною 1900 р. біля суміжних сіл Кептинець і Голоскова за 7 клм. від Кам'янця знайдено кам'яний скриньовий гріб. Знайшов його селянин орючи своє поле: плуг зачепив за камінь, і селянин хотів викопати його й викинути з землі, але коли почав копати, побачив, що то велика плита, яка прикриває якусь скриню обкла­дену великими плитами з вапняка. За допомогою инших селян він під­няв верхню плиту і почав викидати з тої скрині землю, що її там було повно. Тут земля була м'яка; на глибині півтора метри у ямі було знайдено кості людини, а саме: два кістяки, глиняні горщики, що їх роз­били, коли копали, і дві кремінні вигладжені сокирки-клинці.

Мал. 28. Горщик знайдений у скриньовім обдивлявся гробницю завідувач Кагробі коло с Тартаків (Вінницьк. Музей).         

Докопавши до дна гробу виложеного каменем і не знайшовши ніякого скарбу, копачі все викопане скинули в яму і   засипали землею. За кілька день, кам янецького музею і дещо занотував. Цю гробницю знайдено було у високій місцевості, трохи похилій до р. Смотрича. На тім місці, де була гробниця, не помітно ніякого могильного насипу. Довжина гробу в середині 178 см., ширина 89 см., глибина до 142 см. Напрямок довжини на південний захід. Кості всі, черепи й горщики були потрощені. Із знайдених двох кремінних клинців одного розбив селянин для кресала, а другий зберегається в Кам'янецькому археологічному музею. Він шліхтований, завдовжки 8 см., завширшки 3—2¹/₂ см.  і завгрубшки 1¹/₂ см.²).

______________

1) Л. Нидерле, ЧеловѢчество въ доисторическія времена. Переводъ съ чешскаго 0. К. Волкова подь ред. Д. Н. Анучина. СПБ. 1898, ст. 145.

²) Археологическая лѢтопись южной Россіи, Н. БѢляшевскаго, т. IIІ, 1901  р., ст. 30. Е. СѢцинскій,  Археологическая карта Подольской губерніи, ст. 124.   Опись предметовъ старины Каменецкаго музея, сост. Е, СѢцинскимъ, К.-П. 1909 р., отд. І, № 59.

 

Весною 1901 р. на полях села Тартаку коло м. Жмеринки селянин орючи натрапив плугом на камінь. Зацікавившися цим і гадаючи, що під каменем є якийсь   скарб,  він став розкопувати те місце і знайшов велику плиту, що прикривала яму обкладену також кам'яними плитами. Яма мала форму подовгастого прямокутника ніби скрині. В ній було два кістяки: один лежав головою на схід, а другий — на захід. Коло голови одного стояло дві глиняні посудини, а коло голови другого одна посу­дина, але менших розмірів¹). Докладніших відомостей про цю знахідку не маємо. Знайдений у цій кисті горщик зберегається у Вінницькому Історично-По-бутовому Музею. Натуральну величину гор­щика (за помірами, що їх ласкаво перевів на наше прохання зав. Вінницьким Музеєм Ґ. Брілінґ) подають оці виміри: вишина — 24,5 см., обмір найширшого місця — 69 см., діяметр дна — 9 см., діяметр шиї —12 см.; горщик має чотири вуха.

Улітку року 1926 знайдено кам'яний скриньовий гріб на Кам'янеччині біля села Великої Мукші.

 

Мал. 29. План і розріз кисті знайденої коло с. Великої Мукші.  

Мал.  30.   Кам'яний скриньовий  гріб знайдений 1926 р. коло Великої Мукші.  

Одну бічну  стінку й верхню плиту знято (¹/43 нат. вел.).

Тут (за 1 клм.   від Дністра, за 15 клм. від Кам’янця)  по лінії   залізниці розробляли знайденої коло с. Великої Мукші.залізничники кар'єр піску і надибали у верх­ніх шарах землі великі кам'яні плити складені як скриня.   Верхню плиту і дві бічні зняли, почали копати в середині скрині, де було повно землі, і знайшли там   кістки   людини,   кам'яні   шліхтовані   клинці   й   горщики. Клинці й горщики забрали собі, а гріб засипали. Про це дізналися в Кам'янецькім І.Н. О. і в Історично-Архео­логічному музею й поїхали на місце знахідки, але знайшли, що все в гробі було зруйновано. Гріб мав такий вигляд: довжиною своєю він лежав на ЕЕ5. Верхня плита й довга бічна стінка з заходу були зняті. Від по­верхні землі до верхньої плити (що була знята) було всього 50 см. В середині гріб мав такі розміри: довжина — 158 см., ширина — 73, глибина — 78 см. Верхня плита була завдовжки 190 см., завширшки 85—100 см. і завгрубшки до 23 см. Обидві бічні довгі стінки були зложені з двох плит добре припасованих одна до одної, одна бічна вузька стінка складалася також з двох плит, друга — з одної плити. Грубість бічних плит 15 — 20 см. В гробі було здається два кістяки. Крім того за короткою стінкою гробу з полудне­вого боку був ще один кістяк. Як лежали кістяки, не можна було з'ясувати, бо всю землю разом з костями було викинуто неуважно. Коли приїхали дослідники з І.Н.О і Музею і почали вибирати з гробу кістки, то помітили, що на споді гробу в південно-східньому кутку земля не була зрушена; тут лежала середня частина кістяка, але череп був раніш роз­битий.   Як   оповідали   робітники,   в   гробі   було   знайдено   крім   костей 4 горнятка і 7 кремінних клинців-сокирок. П'ять клинців були в сере­дині гробу, а два коло кістяка зовні. Від робітників пощастило взяти до музею 4 клинці й 2 горнятка. Усі ті клинці дуже добре шліхтовані. Один з них — великий і тонкий, довжина його — 20 см., ширина при вістрі — 8 см., з другого кінця — 2¹/2, грубість— 1¹/2 см. Другі три клинці мен­ші, мають такі розміри: один — завдовжки 13,5 см., завширшки 5—3 см. й  завгрубшки 2 см.; другий — завдовжки 15 см., завширшки 5,7—2,7 і завгрубшки 1,7 см. і третій — зав­довжки 10,2, завширшки 3,6 — 2,7 і завгрубшки 1,5 см.

______________

1) Газета „Кіевское Слово", 1901 р., № 4869.

 

Мал. 31. Кам'яний скриньовий гріб знай­дений 1926 р. коло с. Великої  Мукші; дві бічні стінки й верхню плиту знято

 

Горня одно більше; верхня частина з кресами відбита і без цього верха горщик виглядає як кругла куля; висота горщика 15,5 см., діяметр найбільшої опуклости—16,5; діяметр звуження зверху 9 см. Зверху було 4 вушка, але тепер є 3; вони мають вигляд невеликих наростів (горбочків) з дірками для шнурка. На верхній частині горщика орнамент утиснутий пів кружками так, що виходить наче риб'яча луска. Такий орнамент іде круг горщика в три рядки; нижчий ряд складається з трикутників і між ними спу­скаються наче висять два рядки немов фестони.

Другий горщик менший, також розбитий угорі, має висоти 8 см., діяметр опуклости 10,3. Орнамент такий самий, як на більшому горщику. Від третього посуду залишилася підставка або ніжка чашки ¹)

Мал. 32. Кремінні клинці, сокирки й горнятка знайдені в кам'янім скриньовім гробі  коло 

с.   Великої  Мукші  на Кам'янеччині (1/10 нат. вел.).

______________

1) Про знахідку кисти коло с. Великої Мукші подав відомості В. Ґеринович у „На­уковому Збірнику" за 1926 рік, т. XXI, Київ 1926 р., і в Харківськ. журналі „Всесвіт" 1927 р., ч. 1—3.

 

Инші знахідки скриньових гробів хоч і були на Поділлю в межах УСНН, але за відсутністю тут археологічної організації   такі   знахідки   залишалися   недослідженими науково   або   зовсім   невідомими.   Про   деякі   знахідки   нема можливости сказати, чи то були дійсно скриньові гроби. Напр., в „Археологич. карті Под. губ."   показано:   Коло   села   Токарівки   при  р. Рові на Літинщині було розкопано 1886 і 1889 рр. дві могили і в них знайдено по дві прямовісні плити прикриті зверху поземою плитою; в середині знайдено шліхтовані кам'яні сокирки. Або таке звідомлення: Біля села Домниці на Балтщині селяни розкопали могилу, гадаючи знайти там скарб, у могилі знайшли кості людини обкладені каменями; кості були засипані, а камінь забрали на криницю ¹). Ще є кілька відомостей про скриньові кам'яні гроби на Поділлю, але ці відомості ще більш неясні. Це робить плутанину у визначенні типу похорон.

Але взагалі треба сказати, що такі пам'ятки як кисти археологи ще не добре дослідили; мало не завсіди такі гроби знаходять у землі випадково, бо вони нічим не означуються на поверхні землі і попадаються поодинці; знаходять їх або селяни при оранці або каменярі та грабарі, що добувають камінь чи копають землю; завсіди сами знахідники руйнують знахідку і археологам доводиться тільки констатувати ту руйнацію.

До якого саме часу неолітичної доби належать кам'яні скриньові гроби — це в археології не зовсім з'ясовано. Деякі археологи відносять їх до часів раннього неоліту. Але зважаючи на те, що в скриньових гро­бах трапляються звичайно кремінні сокирки добре вишліхтувані, можна гадати, що ці гроби належать до иншої доби. Були навіть випадки, що знайдені в Східній Галичині скриньові гроби були досить пізніх часів. Так скриньовий гріб в с. Глещаві Теребовельського повіту містив у собі речі римської епохи 2. і 3. ст. по Хр.²).

Який народ ховав своїх мерців у скриньових гробах — це питання також різно розвязували археологи. Німецький археолог д-р М. Еберт гадає, що ті гроби були германців. Київський археолог В. Данилевич каже, що „правдивіша є думка тих учених, що вони визнають людність кист за слов'янську" ³).

На Поділлю трапляється ще один тип похорон трохи подібний до скриньових гробів: мерця ховали в землі, а потім або насипали над ним могилу з землі і ту могилу обкладали навкруги великими каменями, або над похованим у землі мерцем накладали каміння у вигляді могили, а зверху засипали ту могилу землею. Такий тип похорону відноситься до пізнішого часу, а саме — до перших часів залізної культури. Мова про такі могили буде нижче (див. „Гальштатська культура").

______________

1) Археологическая карта Подольской губ., ст. 27 і 66.

²)  В. Janusz. Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918, ст. 244.

³)  Проф. В. Данилевич, Археологічна минувшина Київщини, Київ 1925, ст. 33.

 

§ 8. Трипільська культура.

До часів пізнього неоліту та початку мідяної культури належать стоянки т. зв. Трипільської культури. "Такі стоянки знайдено на правобережній Україні коло Київа й далі на південь і південний захід — на Волині, Поділлю, в Східній   Галичині,   Басарабії,   Румунії   і далі на пів день — на Балканах. Культура та називається Трипільською через те, що найкраще її досліджено коло села Трипілля, на правім боці Дніпра, нижче Київа. Глиняні та инші вироби тої культури знайдено на Україні та в Румунії дуже подібні до виробів знайдених в неолітичних верствах руїн Мікен, Трої і на островах Егейського моря, через те Трипільську культуру в археології називають передмікенською, передегейською, іменують її також україно-егейською, дунайсько-дніпрянською та ин., але в українській археологічній літературі звичайно називають її Трипільською.

Трипільська культура виявляється найбільше в рештках глиняних будівель (в печині), в майданчиках (точках) вимащених випаленою глиною, в розмальованім глинянім посуді, в різних кам'яних та костяних виробах та в иншому, що викопується на місцях колишніх стоянок трипільців.

Глиняні будівлі робили з хмизу, з гиляк і патиків, обмащували їх глиною і випалювали; призначалися ті будинки і для житла і для по­хорону мерців, яких тоді палили, а часом ховали в землі. Коли ховали в землю, то клали коло мерця посуд з їжею та різні знаряддя. Як труп спалювали, то попіл та рештки спалених трупів вкладали у великі гор­щики, подібні до урн або ваз, і ставили ті вази в окремих будинках.

Посуд тоді робили без ганчарського кружала, але вироблювали дуже старанно, зверху чисто вигладжували, оздоблювали різним орнаментом і дуже добре випалювали. Орнамент робили опуклий або поглиблений, а найчастіше розмальовували посуд гарним орнаментом — спіральними, хвилястими та ламаними рисами різного кольору. При розкопах стоянок трипільського типу знаходили разом з посудом глиняні фігурки людей, найчастіше — жіночі, часом фігурки звірят. Ті фігурки зроблені иноді досить художньо, а часом дуже схематично. Призначення тих фігурок не зовсім ясне. Кажуть, що то були дитячі ляльки, але більшість архео­логів погоджуються на тому, що то були божки-ідоли, яких ставили чи вішали на шнурках у житлах та в похоронних будівлях.

Крім керамічних виробів знаходять на точках (майданчиках) Три­пільського типу кам'яне знаряддя: шліхтовані клинці-сокирки, відбивні нешліхтовані кремінні скребачки, ножики та иншої форми кремінці. Але часом, хоч і дуже рідко, разом з кам'яним знаряддям трапляються речі мідяні. Через це трипільську культуру треба зарахувати до доби пізнього неоліту, коли вже в деяких місцевостях починали вживати міди.

Трипільська культура дуже зацікавила археологів та істориків слов'янських і західньо-европейських і приваблює дослідників різними історичними проблемами. Між иншим деякі археологи, дослідивши стадії розвитку цієї культури, гадають, що Трипільська культура виникла на Україні, потім через Поділля посунулася на південний захід, перейшла Молдавію й Балканські землі, дійшла до побережжя Егейського моря і там з неї утворилася Мікенська чи Егейська культура, з якої виникла антична грецька культура. Але є й такі гадки, що Трипільська культура прийшла на Україну з сходу.

На Поділлю в межах УСРР дослідів трипільської культури зроблено дуже мало, хоч вона тут була певне всюди. Більш досліджено цю культуру на Галицькому Поділлю.

Мал.  33. Орнаментація й малюнки на посуді три­пільської культури з с. Крутибород.

На східньому Поділлю, на території теперішньої АМРР, сліди трипільської культури знайдено на поріччю р. Кодими, недалеко від Балти. В 1909 і 1910 рр. археолог С. Гамченко біля села Коритни Балтської, за 5 клм. від Балти, досліджував три глиняні майданчики трипільського типу, а в суміжнім селі Криничках розкопав 11 таких майданчиків. Тут знайшов він сліди й пізнішої культури (гальштатської і лятенської). Той-же архео­лог переводив розкопи в с. Даниловій Балці на Балтян-щині, в поріччю р. Синиці, лівого допливу Бога і там знаходив трипільську культуру ¹).

До цих відомостей про знахідки трипільської культури на території Молдавського Поділля треба додати, що поблизу Поділля в Басарабії знайдено трипільську культуру такого типу (особливо кераміку), який спостерегається на Поділлю, а саме — коло м. Більців у селі Петренах. Е. фон - Штерн, проф. Одеського Університету, тепер небіжчик, знайшов багато рештків трипільської культури, надрукував дуже докладне   звідомлення   про  ті   знахідки,   з'ясувавши   значіння   їх²).

На Брацлавщині сліди трипільської культури знайдено біля містечка Немирова, на сточищу р. Соба. Тут розкопували велике городище: 1909 р. С. Гамченко, а 1910 р. — петербурзький археолог А. Спіцин. На тім городищу знайдено культуру різних часів і між иншим стоянки трипільського типу³). Докладного опису   тих   розкопів  не опубліковано.

______________

¹)  Отчетъ И. Археологической Комиссіи за 1909-1910 гг., СПБ. 1913, ст. 176—179. Особисте повідомлення С. Гамченка в листі до Є. Сіцінського з 16/V 1926 р.

²)  Э. фон-Штернъ, Раскопки въ сѢверной Бессарабіи въ связи съ вопросомъ о неолитическихъ поселеніяхъ съ керамикой домикенскаго типа. Изв. XII Археол. съѢзда, ст. 87. Його-ж, Доисторическая греческая культура на югѢ Россіи — Труды ХIII Археологическаго cъѢзда въ ЕкатеринославѢ, т. І, Москва 1907.

³)  „ИзвѢстія И. Археологической Комиссіи", приб. къ вып. 37-му, СПБ. 1910, ст. 172. „Отчетъ" тої самої комісії за 1909—1910 рр., СПБ. 1913, ст. 176—183.

На західньому Поділлю в межах УСРР знайдено трипільську культуру в кількох місцевостях. Коло села Крутибород над р. Ушицею (4 клм. вище м. Зінькова) 1908 р. дослідник передісторичних пам'яток старовини на Київщині В. Хвойко робив розкопи стоянок трипільської культури разом з К. Хилінським та П. Бордаковим. Тут знайдено такі самі майданчики трипільської культури, як і на Київщині; в них знайдено рештки землянок, сліди трупоспалення, кам'яне знаряддя: молотки-сокирки, кремінні ножі й скребачки, костяні шила, глиняні прясельця й грузила, камені-зернотерки, фрагменти статуеток людей і звірят, дуже багато черепків глиняного посуду, а також і цілі горщики й миски. Горщики мають форму великих широкобоких баньок, що дуже звужуються вгорі коло шийки і внизу коло днища. Миски глибокі з дном опуклим настільки,   що   посудина   не   може   стояти на рівній площині як звичайно миски, а тільки в ямці; це певне не миски, а якісь накривки. Хвойко в своїм описі розкопів називає ті посудини „дзвоноподібними мисками". Глиняний посуд розмальований поліхромним орнаментом то спіральним, то різним геометричним. На одному горщикові намальовано чотири постаті тварин: кози, цапа, оленя й наче собаки. Хвойко доводить, що знайдена в Крутибородах трипільська культура являє собою вищий ступінь розвитку тієї культури, як порівняти її з такою самою культурою Придніпрянщини ¹).

 

         

Мал. 34 і 35. Речі знайдені в с. Кадиївцях на Кам'янеччині 1925 р.

Найбільше виявляється трипільська культура в південно-західньому кутку Поділля в межах УСРР, а саме — в південній частині Кам'янеччини, але цей куток науково через розкопи не досліджено.

______________

1) В. В. Хвойко, Раскопки площадокъ въ селѢ Крутибородинцахъ Летичевскаго у. Подольск. губ. и вблизи с. Веремье Кіевскаго у. и губ. — Древности — Труды Им. Московскаго Археологическаго Общества, т. XXII. вип. 2. Москва 1909, ст. 281—309.

 

Археологічними розвідками останніх двох років занотовано, що трипільська   культура   на   Кам'янеччині   виявляється в таких пунктах:

1) Село Кадиївці 7 кілометр, од Кам'янця на північній захід. Пожилець цього села В. Ґеорґієвський знайшов сліди трипільської куль­тури в двох   місцях в самім селі (на   „Балках" і  на городищу на „Бураківці") і в 1925 р. зібрав колекцію кераміки трипільського типу: фраг­менти посуду, статуеток, „біноклів", кам'яного знаряддя. Збірка та зберегається в Кам'янецькім Іст.-Археол. музею. В серпні 1926 р. член Археол. Комітету Української Академії Наук М. Рудинський з деякими співробітниками того Комітету робив розкопи трипільських майданчиків на „Балках". Тут знайдено те, що звичайно знаходять на майданчиках трип. типу: розмальовані черепки посуду, череп'яні фігурки, кремінне знаряддя й т. ин. Але цілого майданчика не розкрито, бо та місцевість де робилися розкопи, дуже порізана ярками. Здобутий розкопами 1926 р. матеріял ще не опубліковано¹),

2) Совин яр, або Тарасівка, над р. Студеницею, де паперова фабрика, на півд. схід од села Вихватинець та на схід од м. Китайгорода кол.   Ушицьк.   пов.   Тут знаходять   розмальовані   черепки,   череп'яні  фігурки,   кремінне   знаряддя   (розвідки В.   Гаґенмейстера,   завід,   худ.-про­мисловою школою в Кам'янці).

   

Мал. 36 і 37. Посуд  (накривки) викопаний в с. Кадиївцях на   Кам'янеччині 1925 року.

Накривка на мал. 37—¹/₅ нат. вел.   (Кам'янецький Іст.-Археол. музей).

3) Патринці — село над р. Студеницею, — 5 клм. на півд. схід од м. Китайгорода. Зібрані біля того села черепки й кремінне знаряддя зберегаються в Кам'янецькім Іст.-Археологічному музею (табл. № 6 відд.  І).

4) Теклівка або Тернавка над р. Тернавою, на схід од села Су-пруньковець. Коло села над р. Тернавою на уроч. Городисько помітні сліди трипільської культури. На тім Городиську є дійсно городище обведене валами (розвідка М. Рудинського 1926 р.).

5) Китайгород — містечко за 18 клм. від Кам'янця на схід, над р. Тернавою. Сліди трипільської культури знайдено в самім поселенню, під шосе коло кладовища на горі із схилом до села Демшина (розвідка М. Рудинського 1926 р.).

6)  Фурманівка — село за 14 клм. на схід від Кам'янця і на південний захід од м. Китайгорода.  На фурмановецьких полях в напрямку до села Баговиці знаходять розмальовані черепки, в деяких місцях добувається підчас оранки печина; 1924 р. тут знайшов селянин глиняну статуетку жінки добре зроблену, без голови (Розвідки В. Гаґенмейстера і Є. Сі-цінського 1925 р.).

7) Мукша Велика—село над Дністром при усті р. Мукші. За 14 клм. від Кам'янця по лінії залізниці, що мала йти з Кам'янця до с. Устья над Дністром у видолобі, у горішніх шарах землі, на глибині 40—70 сант. від поверхні землі видно лінію печини і стирчать черепки; деякі черепки розмальовані. Кілька черепків з цього місця зберегаються в Кам'янецькому музею. Розвідка щупом показала, що печина тягнеться більш як 75 метр, від лінії видолоби (Розвідка В. Ґериновича і Є. Сіцінського 1926 р.).

______________

1) Про трипільські стоянки в Кадиївцях   недавно   подав   відомості (без зазначення знайдених там речей) В. Ґеринович у „Наук. Збірн." т. XXI, Київ, 1926.

 

8)  Фридрівці —12 клм. від Кам'янця на північний захід, коло с. Кадиївець. Знаходять розмальовані черепки коло села на уроч. „Позасаддя".

У лісі „Запуст" селянин знайшов під коренем дерева череп'яне горня, розмальоване спіральним орнаментом добре вироблене без ганчарського кружала, з одним вушком у формі ґудзика з діркою; висота 11 см.; найбільша опуклість внизу 11 см.; зберегається в Кам'янецькому Археолог, музею. (Про сліди трипільської культури розвідки Є. Сіцінського, К. Кжемінського 1926 р.).

9) Ріпинці — село над р. Жванцем, вище Кадиївець, 12 клм. від Кам'янця.  Проти села коло  шосе, що йде з Кам'янця до Оринина, на уроч. „Межи рудками і „На поповім" трапляються при оранці розмальовані великі черепки.

Мал. 38. Горщечок  знаиден. біля с. Фридровець на Кам'янеччині  1/4   натур. розміру)

10) Чорнокозинці — село над Збручем, на захід од м. Кам'янця. В самім селі на горі, де стоять руїни старовинного замку над Збручем, у військових окопах часів останньої світової війни трапляються розмальовані жовті черепки й оброблені відбивні кремінці. Зразки їх зберегаються в Кам'янецькому Археолог, музею (Розвідки Є. Сіцінського і К. Кжемінського 1926 р.).

11) Кудринці — село над Збручем нижче Чорнокозинець. У селі на городі селянина Максима Марчука коло Збруча трапляються розма­льовані черепки; коли копали там льох, то таких черепків знаходили ба­гато, а також знаходили глиняні статуетки людей. На сусідніх садибах та­кож трапляються такі черепки (Розвідка Є. Сіцінського і К. Кжемінського).

В оцих всіх місцевостях південно-західнього кутка радянського Поділля сліди трипільської культури ще не досліджено науково через розкопи, крім розкопів в с. Кадиївцях. Ці сліди мають звязок із знахідками тої самої культури на захід од Збруча.

В південно-східній частині Галицького Поділля трипільську культуру добре дослідили польські й українські археологи. Стації тої культури знайдено в багатьох місцевостях в поріччю Дністра, а саме — на сточищах лівих допливів його: Збруча, Ничлави та Серета.

Над Збручем і поблизу його треба зазначити такі місцевості: 1) Городниця Гусятинського повіту. На полях цього села знаходили черепки   мальованого посуду   й кам'яне   знаряддя   типу   передмікенської культури (так звуть польські археологи трипільську культуру).

2) Васильківці Гусятинського п. Тут 1889 р. І отфрід Осовський переводив розкопи „точків" трипільської культури; знайшов випалені гли­няні підлоги, розмальовану кераміку та инше, що характеризує трипільську культуру.

3) Кудринці на правім боці р. Збруча Борщівського пов., проти лівобережних Кудринець. Археолог К. Гадачек зазначив, що на північ од Кудринець на західньому спаді долини Збруча знайдено численні черепки мальованого посуду типу архаїчно-мікенського.

4) Боришківці на правім боці нижньої течії р. Збруча. Той самий археолог Гадачек зазначив, що на похилому спаді понад Збручем, на південь від східнього села Кудринець, знайдено шліхтовані кремінні со­кирки й долітця та черепки мальованого  посуду.

На поріччю Ничлави:

5) Сухостав над Ничлавою. В музеях Краківської Академії Наук, Краківського Університету та у Львівському музею Любомирських збе-регаються фрагменти мальованої кераміки знайдені в Сухоставі.

6) Жабинці над р. Ничлавою. На лівому березі ставу виявляються сліди передісторичного осаду. У тій місцевості археолог А. Кіркор знайшов фрагменти мальованої кераміки, кремінне знаряддя (зберегаються в музею Краківської Академії Наук).

7) Козаччина над Ничлавою. А. Кіркор 1878 р. знайшов на уро­чищу Висечка цвинтарисько, де спалювали трупи; тут були в землі шари сильно вбитої й перепаленої глини, багато мальованих черепків, кре­мінне знаряддя й добре оброблене долото з кварцу.

8) Лапівці при Ничлаві, нижче с. Козаччини. Згадується в статті Кіркора про знахідки мальованого посуду.

9) Верхняківці над Ничлавою. В 1877 р. Кіркор у двох місцях знайшов сліди неолітичного цвинтариська з мальованою керамікою і ті-лопаленням. Черепки зберегаються в музею Краківської Академії та в музею Любомирських.

10)   Пилипківці над Ничлавою недалеко устя. 1900 р. др. К. Гадачек розкопував місце, де було поселення з культурою передмікенського типу: на схилі плато під верствою чорної землі на невеликій глибині знайдено площини наповнені грузом випаленої глини, кусники вугілля й черепки посуду мальованого і немальованого. На поріччю річки Серету:

11) Зеленче над Серетом нижче Теребовля. В 1897 р. др. Деметрикевич, член Краківської Академії Наук, розкопував місце неолітичного осаду з мальованим посудом; тут на глибині 50 — 75 см. знайдено „точки" з випаленої глини, кремінне знаряддя (відщепки, скребачки, сокирки з м'якого каменю), посуд з орнаментом утиснутим або нарізним по сировій глині, посуд з червоної глини з орнаментом мальованим фарбами чорною, карою і червоно-вишневою, череп'яні грузки й жіночі фігурки.

12) Будзанів над Серетом нижче Зеленча. Знаходили такі пам'ятки передісторичної старовини, як і в Зеленчу.

13) Вигнанка над Серетом вище Чорткова. 1890 р. Ґотфрид Осов-ський розкопував точок з цегляним помостом з черепками. Посуд був мальований на ясному жовтому тлі каро-червоними смужками й спіраль­ними закрутками. Знайдено також кремінні стрілки.

14) Капустянці над Серетом; селяни знайшли кремінні відщепки і скалки, черепки мальованого посуду, також „двійняки" (біноклеподібні підставки).

15) Більче Золоте над Серетом Борщівського повіту. Тут знайдено пам'ятки передмікенської культури в парку місцевого пана і в печері Вертеба. Розкопували: кустос музею Любомирських Павлович, Осовськи'й і др. Деметрикєвич. Знайдено точки з випаленої глини, кремінне та костяне знаряддя, глиняний розмальований посуд, „двійняки", фігурки жіночі й чоловічі з стилізованими ногами.

16) Щитовці над Серетом, недалеко від впливу його до Дністра, Заліщицького пов. Знайдено сліди трипільської чи передмікенської культури.

Над Дністром:

17) Мельниця. Тут др. Гадачек знаходив коло села на полі Гончариха сліди неолітичного осаду з передмікенською культурою.

18) Устя Біскуп'є над Дністром Борщівського пов. Коло великого городища знаходять на полях фрагменти мальованого посуду.

19) Городниця вище Заліщиків Городенського пов. Тут робили розкопи Коперницький і Пшибиславський 1877—1882 рр. і знайшли трипільську культуру ¹).

З цих відомостей можна бачити, що в східній частині Галицького Поділля, вздовж збручського пограниччя, трипільську культуру знаходили в багатьох місцях. Очевидно тут поселення того типу були густо. Певне ці поселення в такій густоті були й на другім боці Збруча, в західньому кутку Поділля в межах УСРР, тільки тут мало зроблено археологічних дослідів і не всі місця зазначено, де є сліди трипільської культури.

______________

1) Відомості про знахідки трипільської культури на Галицькому Поділлю див. в отаких виданнях: 1) А. Kirkor,     Wycieczka na Podole Galic., "Klosy" 1877 р., ст. 277. 2) Zbior wiadomosci do antr. krajow. III, st. 33; —VI. 24; VII, 53, 64. 3) G. Ossowski, Sprawozdanie - Zbior wiad. do  antr. kr.  XIV, 51; XV, 49, 52; XVI, 64.  4) Dr. Наdacze Z badan archeologicznych w dorzeczu Dniestru (Materyaly antropologiczno-archeologiczne. VI Краків 1903) ст. 28—30. 5). Dr. W. Demetrykiewicz. Poszukiwania  archeologiczne (Materyaly antrop.-archeol. IV, 101. 6) Хв. Вовк, Вироби передмікенського типу у неолітичних ста­новищах на Україні — Матеріяли до українсько-руської етнольоґії, т. VI, Львів 1905 р., ст. 15—23. 7) В. Janusz, Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow, 1918, ст. 49—57 61—62, 66, 133—135, 142, 150, 243.

§ 9. Культура скорчених.

Після трипільської культури на Україні настала инша культура, з особливим обрядом похорону мерців — це т. зв. культура скорчених: мерця ховали в землі в скорченому стані й обсипали його червоною фарбою, через те кістяки того часу викопуються червоні.

Деякі археологи вважали, що культура скорчених була раніша від культури трипільської, але тепер в археології доведено, що культура скорчених була пізніша від трипільської. В деяких місцях Київщини виразно занотовано, що могили скорчених було насипано з рештків трипільських погребових будов; також було знайдено в деяких місцях, що скорчені були поховані в трипільських погребових будовах.

Думають, що скорчені з'явилися на Київщині з заходу чи з південного заходу і принесли туди західньо-европейську культуру ¹).

Культура скорчених зустрічається на Поділлю рідко. Відомі тільки такі факти.

В 1900 р. при Дністрі біля села Кузьмина, тепер в АМСР, Н. Бранденбург розкопав велику могилу; в ній знайдено три гроби з скорченими кістяками на глибині трьох метрів од верху, в ямах покритих грубими дубовими брусами. Черепи двох кістяків було офарблено ясночервоною фарбою. Речей ніяких не знайдено2). Коло с. Качківки на Ямпільщині знайдено гроби з офарбленими кістяками3), але в якім положенню були ті кістяки — невідомо.

На західньому Поділлю зустрічається такий варіянт похорону: в яму, куди клали мерця, насипали шар ясної глини і на ту глину клали трупа, а зверху на труп накладали валки з тої самої глини (ясно-жовта чи червона глина симболізувала вогонь). Разом з мерцем клали кам'яне знаряддя і глиняний посуд. Часом над гробом насипали могилу.

Такий похорон знайшов Казимір Пуласький на Кам'янеччині біля села Завадинець, де він жив. В 1888 р. на західньому боці села, на урочищу Левада, при оранці зачеплено плугом за кам'яну плиту. Коли почали добувати з землі ту плиту (76 см. завдовжки, 55 завширшки і 20 см. завгрубшки), то в землі у віддаленню двох метрів від плити знайдено гробницю складену з кам'яних брил різного розміру. Коли зняли землю зверху, то те каміння мало вигляд могили. В середині тої могили було знайдено кістяка в скорченому положенню обкладеного валками ясножовтої глини; такі-ж валки були й зверху кістяка й під ним. Коло кістяка були три шматки необробленого кременя, що певне мали обрядове значіння, як здогадується Пуласький. Дослідник припускає, що плита знайдена у віддаленню від гробниці була спочатку над самою гробницею, а потім від води чи з якої иншої причини було знесено її в бік.

______________

1) Проф. В. Данилевич, Археологічна минувшина Київщини, Київ, 1925, ст. 61—71.
2) Археологическая лѢтопись Южной Россіи, Н. Ф. БѢляшевскаго, 1900 р., т. И, ст. 181.
3) Е. CѢцинскій, Археологическая карта Подольской губ., ст. 85.
 

Подібний гріб було знайдено біля села Кузьминчика над Збручем коло Гусятина.

В 1889 р. К. Пуласький розкопав могилу на схід од села Завадинець. У насипі були кам'яні плити, а під ними два кістяки з скорченими ногами. При кістяках знайдено кремінний відбивний ножик, кремінна шліхтована сокирка, костяне шило, кілька кремінних відбійників, горщик з вушком, зроблений без ганчарського кружална і шматки червоної вохри¹).

Що-до способу обкладення гробів камінням, то треба зауважити, що такий спосіб похорон уживався й значно пізніше, за початкової залізної епохи, т. зв. гальштатської (див. про це нижче).

______________

¹) K. Pulaski, Poszukiwania archeologiczne na Podolu Rosyjskiem (Zbior wiad. do antrop. krajow., dz. I, t. XIV, і окр.відб.).

 

§ 10. Мідяно-брондзова культура.

В історії первісної культури людини після кам'яної доби йшла доба металів.

Першим металем, що ним почала користуватися людина для своїх потреб, для хатнього знаряддя і для зброї, була мідь, бо її найлегше витоплювати з руди. Може раніш од міди було винайдено золото, але воно не мало такого практичного значіння як мідь, бо золото м'яке і знаряддя з нього не можна робити, а вживали його первісні люди тільки для різних прикрас. Згодом людина дізналася, що як додати до міди в певній пропорції цини (олова), то такий стоп стає значно твердіший від чистої міди. Стоп міди з циною (сполучення приблизно 1 частини цини і 9 частин міди) звичайно зветься брондзою.

Отже в історії первісної культури спостерегається такий порядок: після кам'яної доби або культури неолітичної настала культура мідяна, а потім брондзова. Але часто останні дві культури в археології змішуються, бо важко розпізнати ці дві культури на око; тільки через хімічну аналізу можна дізнатися, що та чи инша річ є мідяна або брондзова.

Мідь та брондза не вироблювалися в східній Европі взагалі, а значить і на території України, і різні речі з цих металів та певне і зливки їх приставляли з Азії та з південної Европи. Але взагалі мідяно-брондзова культура не довго була в наших краях, бо скоро тут з'явилося залізо принесене також з инших країв; воно витиснуло з ужитку людського вироби мідяні та брондзові.

Деякі археологи доводять, що власне брондзової культури не було в східній Европі, а значить і на Україні. Тільки найкрайніші східні й західні частини нашої землі мали ту культуру, підпадаючи підо впливи сусідніх земель, де була інтенсивна брондзова культура, а саме: східні частини входили в сферу азійської брондзової культури — сибірської й середньо-азійської, а західні частини України були підо впливом середньо-дунайської чи адріятицької культури. Український археолог В. Антонович напр. визнавав, що брондзова культура була тільки на заході України; на територію теперішн. Поділля в межах УСРР та культура не заходила далі як за лінію р. Смотрича й Західнього Бога; на сході України та культура була тільки на Чорномор'ю; а коли на Придніпров'ю та в инших місцях України трапляється брондза, то це на думку Антоновича залишилося по ордах, що переходили через наші краї (гуни, авари, угри), або залишилося тут од торговельних зносин східніх та західніх земель ¹).

Мал. 39. Мідяно-брондзове знаряддя знайдене на Поділлю (¹/₃ нат. розм.) ²).

На Поділлю дійсно мало трапляється мідяних та брондзових речей — знаряддя, зброї та ин. В археологічній мапі Поділля 1901 р. зазначено 13 місцевостей, де знайдено мідяно-брондзові речі старовини. До них треба додати ще 4 місцевості, де знайдено такі самі речі після 1901 р.; отже всього можна зазначити на Поділлю 17 пунктів, де знайдено речі мідяно-брондзової доби. Найбільше тих місцевостей на Кам'янеччині, а саме: м. Купин і села — Сирватинці, Завадинці, Кремінна — це на водозборі р. Смотрича, Шустівці над нижнім Збручем і Удриївці при верхній течії р. Студениці. В инших місцевостях Поділля — в кол. повітах Ушицькім, Могилівськім, Ямпільськім, Літинськім, Вінницькім та Брацлавськім зазначено на мапі по 1 — 2 місцевості, де знайдено речі мідяно-брондзової доби ³).

Мал. 40. Брондзовий меч знайдений коло с. За-вадинець на Кам'янеччині (¹/₁₀ нат. розм.).

______________

¹)  Грушевський, Історія України-Руси, І³, 49—50.

²)  1. і  3. Село Шутівці на Кам'янеччині. 2. С. Сирватинці на Кам'янеччині.4. С. Селевинці коло Немирова. 5. С. Селище коло Вінниці. 6. С. Северинівка на Літинщині. (Кам'янецький Іст.- Археол. музей).

³) А саме такі місцевості: на Ушиччині — Михайлівка коло м. Шатави і Рогозна недалеко від Дністра; на Могилівщині — с. Немія коло м. Могилева; на Ямпільщині — Мервинці, Буша над р. Мурафою і Тростянець; на Літинщині — Маньківці й Северинівка над р. Ровом; на Вінниччині — село Селище над Богом; на Брацлавщині — м. Немирів і м. Тульчин.   Е. СѢцинскій,   Археологическая карта Подольской губ.

 

В Кам'янецькому Історично-Археологічному музею є тільки 6 речей мідяно-брондзової культури. Це т. зв. цельти і одна бійна сокира чи мотика з двома загостреними кінцями (останню річ знайдено коло Немирова на Брацлавщині). В Київському Історичному музею мідяно-брондзових сокирок-цельтів знайдених на Київщині та Волині є багато, а речей мідяно-брондзової доби знайдених на Поділлю зберегається тільки 5 (місця знахідок такі: Северинівка на Літинщині, Шершні над Богом вище м. Тиврова, Ладижин теж над Богом).

Між брондзовими знахідками на Поділлю треба відзначити дві цікаві речі знайдені на Кам'янеччині — брондзовий меч (село Завадинці) і брондзовий шолом (с. Кремінна). Описав їх Каз. Пуласький ¹). Цей шолом певне пізнішої доби — римських часів.

Брондзові мечі знаходили й у Галичині, а найбільш у Підкарпаттю. По кілька таких мечів є у львівських музейних збірках. А взагалі брондзові мечі знаходили в багатьох місцях Европи, і таких мечів багато є по європейських музеях²).

Мал. 41. Брондзовии шолом, знайдений у с. Кременній на Проскурівщ. (¹/₁₀ нат. розм.).

 

§ 11. Мішана культура типу Чехи-Висоцьке.

Коли винайдено було мідь і брондзу, то спочатку цих металів уживано не для знаряддя, а для прикрас. Навіть залізо, як тільки прийшло до наших країв, то також спочатку вживалося для прикрас. Через те за переходової від каменю до металю доби (т. зв. неолітичної) довгий час, коли вже були відомі людям і мідь, і брондза, і залізо, а разом золото і срібло, — вживали ще кам'яного знаряддя,—мідяно-брондзове та залізне знаряддя тоді виробляли на зразок кам'яного. Часто при розкопах похоронів того переходового часу знаходили разом з кам'яними сокирками і мідяно-брондзові й залізні речі. Похоронів з такою мішаною культурою знайдено найбільше в північно-східньому куті Галичини, напр. на погребових полях села Чехів та сусіднього села Висоцького (Брідського повіту). Тут 1895—1896 рр. проф. Шараневич і 1898 р. проф. М. Грушевський розкопали кілька сот похоронів часів 1.—3. століття нашої ери³). В тих гробах разом з кам'яним знаряддям знаходили і брондзу і залізо. Похорони переводили тоді і через погреб у землі, і через спалення трупів; коло трупів клали знаряддя й горнята ⁴).
 

______________

¹)  К. Pulaski, Wiadomosc o dwu zabytkach bronzowych, znalezionych na Podolu (Pamietnik Fizyjograficzny t. IX., 1889 r. Warsz.).

²)  М. Грушевський, Історія України-Руси, 1³. 50; М. Грушевський, Бронзові мечі з Турецького повіту — Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові, т. XXXIII.

³) Деякі археологи відносять культуру типу Чехи-Висоцьке до першої половини першого тисячоліття перед Хр. див. Janusz, Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918, ст. 25

⁴) М. Грушевський, Похоронне поле в с. Чехах. Записки Науков. Т-ва ім. Шевч. 1899 р., кн. V—VI, т. XXXI—XXXII. Szaraniewicz, Cmentarzyska przedhistoryczne w Czechach i wysocku w pow. Brodzkim (Teka konserwatorska, II, 1900

 

Таку мішану культуру називають часто в археології культурою типу Чехи-Висоцьке. Вказують багато місцевостей Східньої Галичини, де знайдено сліди культури Чехи-Висоцьке, а саме такі місцевості: Ясенів Брідського пов., Божиківці Підгаєцького пов., Белзи і Переволочна Золочівського пов., Теребовля та Лошнів Теребовельського пов., Уль-вівка Сокальського пов., Смиківці і Борки Великі Тернопільського, Біла й Постолівка Гусятинського повіту ¹).

Але більшість цих вказівок базуються не на сумі знайдених в даній місцевості речей, з яких можна бачити мішану культуру типу Чехи-Висоцьке, а на окремих знахідках, що характеризують ту культуру, переважно на підставі знайдених керамічних виробів.

У всякому разі по речах культури типу Чехи-Висоцьке помічають звязок тої культури з одного боку з скитськими могилами, себ-то з культурою сходу, і з другого боку з виробами придунайських культур і з полудневою культурою, коли на Поділлю з'являються впливи старогрецької й римської культур (про це буде мова в наступи, розділі цих „Нарисів"). Про культуру переходового енеолітичного часу на Поділлю в межах УСРР нічого не можна сказати через відсутність тут археологічних дослідів.

 

§ 12. Початкова залізна культура.

Найдавнішу залізну культуру знаходили також на Поділлю, але на цю культуру дослідники раніш малу взагалі звертали увагу і через це в археологічній літературі маємо мало звісток про це.

Найранішу залізну культуру добре досліджено в Західній Европі. Там та культура в своїм розвитку мала такі стадії (за номенклатурою західньо-европейських археологів): Гальштатську і Лятенську.

§ 13. Гальштатська культура.

Гальштатська культура існувала в Західній Европі за 7—5 стол. до нашої ери. Назва її виникла від Гальштатського могильника відкритого 1846 р. в Гальштаті у Горішній Австрії на схилі гори Зальцберга на березі невеликого озера. Гальштатську культуру називають також ілірійською, бо Ілірія є центр тої культури. Часом цю гальштатську культуру називають скитською, але це через недобре дослідження речей скитського походження, гальштатська культура найяскравіше виявляється в глиняному посуді (глечики, корці з високими вушками й т. ин.²).

______________

¹) Гребеняк, Нові археольоґічні нахідки на території Східньої Галичини — Записки Наук. Т-ва ім. Шевч., СХХІІ; Janusz, Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej, Lwow 1918 р., ст. 140.

²) Проф. В. Данилевич. Археологічна минувшина Київщини, Київ 1925, ст. 78—85.

 

На Поділлі в межах УСРР гальштатську культуру знаходили при розкопах могил. Так С. Гамченко знаходив цю культуру в могилах при селі Криничках коло Балти та при селі Даниловій Балці теж на Балт щині, а також на Немирівському городищу. Знаходив цю культуру і А. Спіцин при розкопах Немирівського городища¹).

До часів гальштатської культури належить багата знахідка золотого скарбу викопаного в Галичині коло села Михалкова над. р. Ничлавою Борщівського повіту недалеко від Збруча.
Власне тут знайдено два скарби однакового характеру — один 1878 р., а другий 1897 р. Вони складалися з золотих речей: з діядеми (корони), з кількох фібул (застіжок), наручників, круглих блях (фалярів), ґудзиків та инших окрас. Деякі речі з Михалківського скарбу, — як каже акад. Грушевський, — мають аналогію з окрасами %, гальштатського типу з золотих скарбів Угорщини. Брондзові окраси гальштатського типу трапляються в знахідках погребу на Побожжі й Подніпров'ї ²).

Здається до часів гальштатської культури треба віднести тип похорону в могилах обкладених камінням. Такий тип похорону знайшов на Кам'янеччині й описав Франциск Пулакопав кілька таких могил коло сусідніх сіл: Івахновець над Жванцем, Сирватинець над р. Яроміркою й Скіпча над тою-ж річкою.

Могили ті було обкладено кам'яними брилами круг насипу; в деяких могилах було каміння й у середині насипу складене так, що утворювало наче могилу засипану землею ³). В деяких могилах на рівні ґрунту було по одному кістяку; в одній було два кістяки, а в деяких могилах зовсім не було кістяків. Деякі кістяки були прикриті кам'яними плитами. В могилах знайдено небагато брондзових і залізних речей та чимало   глиняного начиння здебільшого розчавленого.

Мал. 42. Глиняний  посуд викопаний у кам'яних (насипаних) у с. Івахнівцях та с. Сирватинцях на Кам'янеччині (1/5 нат. розм.).

______________

¹) „Отчетъ И. Археологической Комиссіи за 1909—1910 гг.". СПБ 1913, ст. 176—179.

²) М. Грушевський, Історія України-Руси, І³, 54; В. Janusz op. cit. Деякі археологи (Деметрикевич) відносять Михалківські скарби до культури лятенської, що настала після гальштатської. Археологическая лѢтопись Южной Россіи, БѢляшевскаго, 1900, май, ст. 75.

³) Могили зложені з каменя й засипані землею стрічаються і в инших місцевостях Поділля, напр. на Гайсинщині, коло вузькоколейової залізниці від Гайворона до ст. Хащувата (див. звідомлення І. Шиповича в „Археологической лѢтописи Южной Россіи", БѢляшевскаго, 1903 г., ст. 243). Такі самі могили з кам'яною кладкою трапляються і на Волині, в північній частині кол. Новоградволинського повіту (див. статтю О. Фотинськогов „Археолог. ЛѢтописи" 1904, ст. 229—231.

 

 

Між посудом попадалися горщики формою наче теперішні гладущики та черпаки (корці) з високими ручками й борідками ¹). Останнє начиння подібне до посуду часів гальштатської культури знайденого на Київщині в кол. Канівському і Черкаському повітах ²)

Мал. 43. Товтровий краєвид біля с. Білої  (на Кам'янеччині), де розкопано року 1903 кам'яну   могилу й знайдено плиту з якимись рисами.

З того типу могил треба зазначити ще одну, що її розкопали 1903 р. коло села Білої на Кам'янеччині, за 25 клм. від Кам'янця на північ; у тій могилі знайдено було цікаву кам'яну плиту. Селянин того села одержав од тамтешнього пана дозвіл розкопати могилу в полі та вийняти з неї каміння, що ним було обкладено могилу, як це звичайно   буває   в тій місцевості.     Розкопуючи    могилу й вибираючи з неї каміння, селянин   знайшов велику кам'яну плиту, а коли добув її з землі, то побачив,   що   на однім боці плити було вибито якісь знаки чи малюнки. Він дав   знати   панові (Ґлембоцькому). Розкопувати могилу припинили й дали знати до Кам'янця М. Греймові, аматорові старовини. Він приїхав до с. Білої і закінчив розкопи могили, але неуважно й ненауково. Після того довідався про розкопи завідувач Кам'янецького Музею Є. Сіцінський, приїхав до Білої і занотував те, що було там зроблено й знайдено.

Мал.  44.  Горня знайдене в могилі  коло села Білої  (¹/₃ нат. розм.).
 

Могила, як виявилося, була за 2 клм. від села Білої на північний захід, коло пасма товтрів; була обкладена по краях каменем-вапняком, який у цій місцевості попадається; діяметр кругу внизу — 7 метр. В могилі крім плити із знаками знайдено (не в самій середині, а трохи на північ) три кістяки, але в якому положенню — це не можна було встановити з оповідань розкопувачів; кістяки лежали у безпорядку й ніби сидячи. Але ні черепів, ні кісток не збереглося. Речей коло кістяків не було, крім   одного   горщечка, що стояв  далеко від кістяків на південний схід. Плита була ніби не над кістяками, але трохи на захід. Горщечок знайдений у тій могилі зберегається тепер у Кам'янецькому Істор.-Археол. музею; розміри його такі: висота — 9,3 см., діяметр дна — 4, найбільша опуклість внизу — 9,4, найменша звуженість під кресами — 5,8 см.; угорі дві дірочки для шнурка; поверхня горщика шаршава без прикрас і орнамента.

______________

¹) Franciszek Pulaski, Mogily o nasypie kamiennym w powiecie Kamienieckim, Warszawa, 1902, мал. 5, 7, 12—15.

²) Див. проф. Данилевич, Археологічна минувшина Київщини, Київ, 1925 р. ст. 77 і 81, табл. IV, № 8; табл. V,  № 8 і 9.

 

Мал. 45. Кам'яна   плита викопана   1903 р. з кам'яної могили коло с. Білої на Кам'янеччині (¹/₁₈ нат. розм.).

Камінь із знаками — плита, мав   форму неправильної трапеції;   найбільша довжина — 147 см., найменша довжина — 108, найбільша ширина — 112 см., грубість —16-20 см. На однім рівнім боці тої плити вибиті якісь ніби малюнки і знаки: в середині — ніби стіл з неправильного овального бляту на трьох ніжках чи палках; на столі з одного боку овалу на краю стоїть банька з двома вушками; на другім кінці стола знак ніби сфастики. З трьох боків овалу якісь ніби знаки або орнамент; особливо це помітно на краю довгого боку плити.

Мал.   46.  Черепок більшої посудини знайдений разом з горням у могилі коло с. Білої.
 

В могилі певне був ще другий горщик, бо після того як розкопали могилу в землі знайдено черепок — шматок кресів з простим утиснутим палічкою орнаментом.

 

14. Лятенська культура.

Прямим продовженням гальштатської культури в західній Европі була лятенська культура, що тривала від 5. ст. — перед Хр. до 2. ст. після Хр. Назву свою вона одержала від типової знахідки на мілині (la tene — мілина) Найбурзького озера в Швайцарії. Цю культуру знахо­дили переважно в західній Европі і до недавнього часу археологи гадали, що лятенська культура доходила тільки до середньої частини Европи, але знахідки недавніх часів показали, що та культура мала ширше роз­повсюдження: речі тої культури було знайдено в Привислянській країні, на Київщині й на Поділлю. В Кам'янецькім Істор.-Арх. Музею є кілька залізних речей лятенської культури знайдених 1903 р. в селі Великій Тернаві, у верхів'ї р. Тернави кол. Ушицького пов. Речі ці такі: двогострий меч зігнутий утроє, наконечник списа зігнутий удвоє, ум-бон і ручка щита, дві остроги без кільцят і ножик. Знахідка ця була в Петербурзькій Археологічній комісії і визнана за дуже рідку і несподівану. Вона викликала розвідку археолога А. Спіцина про знайдені до того часу сліди лятенської куль­тури на території Росії ¹) .

Знаходили речі лятенської культури і в Східній Галичині. Так, у селі Раків Кут Гусятинського пов. знайдено гріб з брондзовими та залізними речами (обручка, наконечник спису та ин.), що вказують на епоху la tene²). В музею Краківської Академії зберегається брондзова корона знайдена в селі Заліссю над Збручем (Борщівського пов.). Дослідники відносять ту корону до лятенської культури або, як кажуть деякі археологи, - до передримської культури (що відповідає лятенській) і вказують, що подібні речі знаходили в Шлезьку) Познані та Данії ³) .

Мал. 47 Речі лятенської   культури   знайдені в с. Ве­ликій Тернаві кол. Ушицького повіту.

 

Оце тільки й маємо відомостей та матеріялів про найстарші залізні культури на Поділлю — гальштатську та лятенську. Ці культури взагалі мало досліджено в археології. Багато речей тих культур археологи давніх часів зарахували до скитської старовини. Тепер в археології йде перегляд цього питання. Може потім із розвязанням його, з розвитком археологічних дослідів на Поділлю, буде більше матеріялу для вивчення тих найдавніших залізних культур.

______________

1) А. Спіцин, Памятники Латенской культури в   Россіи — ИзвѢстія Им.Археолог, комиссіи, вьш. 12, СПБ. 1904, ст. 76—86. „Отчетъ" тої самої комісії за 1904 р. ст. 121—160.

²) В. Janusz, Zabytki..., ст. 141.

³) Demetrykiewicz, Korony bronzowe przedhistoryczne znalezione na obszarne ziem dawnej Polski (Mater.antr.-archeol. IV, 70-91). В. Janusz, Zabytki..., ст. 76—77.
 

§ 15. Монументальні пам'ятки передісторичної старовини.

Закінчуючи огляд виявлень передісторичної матеріяльної культури на Поділлю, треба-б сказати про такі монументальні пам'ятки первісної старовини як городища, могили, взагалі т. зв. мегалітичні будови та кам'яні баби. Але ці монументальні пам'ятки передісторичної культури на Поділлю мало досліджено науково, через це мало-що можна сказати про них.

§ 16. Городища.

Між монументальними пам'ятками давньої давнини найвидатніші є т. зв. городища. Це —земляні насипи, що займають більші чи менші площі обведені валами й ровами. Такі площі часом бувають невеликі, не більші від півгектара, а часом займають кілька і навіть кільканацять гектарів. Планом городища бувають круглі, овальні, чотирикутні, три­кутні — і взагалі різні. Розташовані вони найчастіше на горі або на розі, часом на схилі гори, а часом при долині. їхнє призначення вчені вирішують різно. Деякі вважали, що це місця культу або садиби началь­ників, але найімовірніше, що це місця оборони, фортеці, де людність якогось плім'я чи поселення могла мати захист за валами, а може за частоколом та парканом. Деякі городища мають виразні сліди того, що на тих валах та ровах або коло них були будови — часом кам'яні стіни й башти. Це власне городища-замчища. Між городищами є дуже малі ніби могили, тільки всередині наче запалі. В археології такі городища називають городищами-майданами. Народ називає їх „розбитими моги­лами", „розкопаними", „запалими". Про ці городища й досі ще остаточно не вирішила археологія, для чого було зроблено ті насипи. Це можуть бути і оборонні або сторожові фортеці, і будівлі культу, і навіть місця виробу салітри.

Коли насипано городища—це питання також вирішується різно. Археологічні розкопи городищ показали, що деякі з них існували вже за передісторичних часів, і тут знаходили кам'яне знаряддя й инші за­бутки культури кам'яної доби (звичайно неолітичної). З тих-же дослідів видно, що деякі городища були зайняті людьми різного часу — і за ка­м'яної доби, і за мідяно-брондзової і пізнішої доби, навіть і за історич­них часів, — і все для того-ж саме, щоб знайти захист і оборону за на­сипами. Але є такі городища, про які з певністю можна сказати, що їх утворено за історичних часів. Часом з контуру валів, з плану можна довідатися, до якого часу належить городище. Деякі археологи, як напр. В. Антонович, пробували на підставі зовнішніх прикмет класифікувати городища  по епохах.

Про деякі городища буде мова в різних місцях цих „Нарисів".

Тепер місцева людність оповідає про городища різні легенди, пе­рекази. Кажуть напр., що на місці городища було колись місто, та його зруйнували татари, турки, чи якийсь мітичний Буняк. А то оповідають, що на городищу колись стояло місто, а потім провалилося під землю і тепер часом у деякі свята, як прикласти вухо до землі, чути якісь звуки, гудіння дзвонів; розказують також, що в грузі городища закопано багато скарбів, але ті скарби не даються узяти.

На Поділлю в межах УСРР городищ дуже багато. На археологічній мапі Поділля їх зазначено 272, але в дійсності їх більше, бо не всі го­родища, можна гадати, зареєстровано.

Подільські городища не досліджено науково; археологи їх сливе не розкопували.

Взагалі розкопувати городища досить важко. Щоб розкопати городище й вичерпно дослідити його, потрібні великі засоби — треба багато часу, робочих рук, коштів, а результати розкопів бувають часто мізерні, бо трудно попасти тут на місце, де були гроби або закопані якісь скарби. Це не те, що розкопи могили, де мало не напевне можна знайти якісь похорони або речі, принаймні кістяки. Через це мало хто з археологів брався розкопувати городища.
 

На Поділлю тільки велике городище коло м. Немирова на Брацлавщині ще перед імперіялістичною війною почали розкопувати археологи А. Спіцин, С. Гамченко та ин. Ті розкопи переводилися два роки, але їх не закінчено через війну і те, що здобуто розкопами, не досліджено, і взагалі про   ті   розкопи   маємо мало друкованих звісток¹).

§ 17. Могили.

Менші земляні насипи в формі конусів називаються звичайно могилами.

Могил на Поділлю є доволі, але розкопано й науково досліджено їх мало, особливо на Поділлі в межах УСРР. Через це маємо дуже мало відомостей про могили з похоронами кам'яної і мідяно-брондзової доби та наступних передісторичних культур. Можна вказати напр. такі тільки місцевості, де знайдено похорони кам'яної доби: с. с. Кузьминчик, Завадинці на Кам'янеччині, Токарівка на Літинщині. Звичайно й по инших місцях Поділля є старовинні могили, але до яких часів вони на­лежать — невідомо.   Це мають   вирішити   майбутні   археологічні   досліди.

Про могили на Поділлю взагалі буде мова в наступному розділі, де говоритиметься про перебування на Поділлю різних кочових народів, що насипали могили. Там саме буде сказано і про т. зв. кам'яні баби, що залишилися від кочових народів.

______________

1) Звідомлення про   розкопи Немирівського   городища   див.: ИзвѢстія И. Археологической комиссіи, приб. къ вып. 37-му, СПБ. 1910, ст. 172. Газета „Подолія" 1910 р. № 71.

 

§ 18. Мегалітичні будівлі.

Що до т. зв. мегалітичних будівель, які археологія відносить до неолітичної та мідяної доби, то про ті пам'ятки передісторичної старо­вини треба сказати, що їх дуже мало на Україні. В 1884 р. на VI. архео­логічному з'їзді в Одесі К. Мельник читала доповідь про сліди мегалітів, що вона знайшла у двох місцевостях України: на Херсонщині коло річки Інгульця і на Поділлю по берегах Дністра. На Подністров'ю зазна­чено мегаліти коло села Бакоти над Дністром (кол. Ушицького повіту) та коло сіл Лядави й Нагорян, обидва ці села також над Дністром вище Могилева. В цих місцевостях на згір'ях та в долинах коло Дністра зустрічаються групи великих кам'яних плит або иншої форми кам'яних брил, що стирчать ніби закопані у землю. Вони своєю формою й поло­женням нагадують західньо-европейські мегаліти. На деяких кам'яних плитах вирізано якісь значки й малюнки примітивного характеру¹).

 

Мал. 48. Кінцівка проф. М. Жука. Орнаментація посуду трипільської доби

(с. Крутибороди).

______________

¹) Е.Н. Мельникъ, СлѢді мегалитическихї сооруженій вї нѢкоторых мѢстностяхъ южной Россіи - Труды VI археологическаго съѢзда въ ОдессѢ 1884 г., том І. Одесса 1886, ст.103-134, і окр. відб.

 

I.   TEIL.

1. Abriss — Allgemeine  Übersicht der Geschichte Podoliens.

2. Abriss — Podoliens Urgeschichte.

Mit 48 Abbildungen und einer historisch-archäologischen Karte. ]

____________

ERSTER ABRISS.

Kurzgefasste allgemeine Übersicht der Geschichte Podoliens.

Podoliens Geschichte ist kompliciert und unklar deswegen, weil dieses Grenzland zu verschiedenen Zeiten sich unter der Oberherrschaft seiner Nachbarstaaten befand, die es willkürlich unter sich teilten; diese Teile hat­ten nur nicht immer dieselben historischen Geschicke und erhielten manch­mal auch verschiedene Benennungen. Wir aber werden in der Regel unter dem Namen „Podolien" nicht nur das Territorium des ehemaligen Podolischen Gouvernements Ukrainas, sondern auch das im Osten Galiziens liegende Territorium des sogenannten „Galizisches Podoliens" verstehen. Dies alles dürfte ungefähr der eigentliche Umfang des ehemaligen Podoliens („Podilskoji zemli") des 14. —15. Jahrhunderts sein, welches folgende geo­graphische Grenzen hatte: im Westen — das linke Ufer des Dnisterflusses in seinem mittleren Laufe, von seinem Nebenflusse Strypa angefangen bis zum Flusse Ladawa, oder sogar noch bis zu dem weiterliegenden Flusse Murafa; im Osten — den oberen Lauf des Bohflusses und die beiderseitigen Nebenflüsse desselben Bohflusses in seinem oberen Laufe.

Im 11.—12. Jahrhundert befand sich das westliche Podolien unter der Herrschaft der galizisch-ukrainischen Fürsten und hiess „Ponyzzja" („Nie­derland"); das östliche Podolien aber hilt es mit dem Kyjiwschen Gross­fürstentum und führte den Namen „Pobozzja" („Pobozzja"=das Bohgebiet). Nach der Mitte des 13. Jhts. stand das gesammte Podolien unter der Herr­schaft der Tataren hundert Jahre lang, und von der Mitte des 14. Jhts. an wurde es dem Litthauischen Fürstentum einverleibt. In diesem (14.) Jahrhun­dert waren beide Teile Podoliens unter dem gemeinsamen Namen „Podilla" („Platt- oder Flachland") bekannt, welcher Name, gleich dem früheren „Po-nyzzja", auch galizischen Herkunft ist. Um die Mitte des 15. Jhts. fanden zwischen den Polen und Litthauern blutige Kriege um Podolien statt, an welchen als Verbündete der Ukrainer und Littauer auch die Deutschritter (preussische und livländische Ordensritter), sowie auch der Hospodar von der Walachei teilnahmen; diese Kriege hatten zur Folge, dass ganz Podo­lien zwischen Polen und Litthauen geteilt wurde: das Ostpodolien bekam den Namen „Bratzlawschtschyna" und blieb litthauisch, das Westpodolien aber ging zum Polen über unter dem Namen „die Wojewodschaft Podolien" („Podilske wojewodstwo"). Von der zweiten Hälfte des 17. Jahrhun­derts an stand ein bedeutender Teil von Podolien unter der Herrschaft der ukrainischen Hetmans und nach dem Jahre 1672 geriet es in die Gewalt der Türken, deren Herrschaft daselbst 27 Jahre lang  dauerte.

Während der Türkenherrschaft wurde, auf eine kurze Dauer zwar (1685 —1688) in der Bratzlawschtschyna das sogenannte „Sarmatische Für­stentum („Knjaziwstwo Sarmatijske") gebildet als ein von der Türkei abhän­giger Vasallstaat. Von 18. Jahrhundert an geriet Podolien wieder unter die Herrschaft des vereinigten litthauisch-polnischen Staates, und am Ende des 18. Jahrhunderts (im. J. 1793) wurde es dem russisshen  Reiche einverleibt.

Als nun die russische Revolution ausbrach, schlug sich vorerst, gegen das Ende des 1918. Jahres und im Anfange des 1919. Jahres, das ukrai­nische Ostgalizien aus freien Stücken zur Ukraina; auf diese Art und Weise wurden das Galizische Westpodolien, sowie auch das Gouvernement Podo­lien, das heisst—das ganze althistorische Podolien („Podilska zerala"), Bestandteile der Vereinigten Ukraina, aber auf eine nicht lange Dauer. Vom 1920. Jahre an ging das ehem. Podolien-Gouvernement im Ukrai-niche Räterepublik auf, während das Galizische Podolien mit dem Ostgali­zien   zusammen — dem Polnischen   Staate   anheimfiel.

______________

ZWEITER ABRISS.

Podoliens Urgeschichte.

Übersicht der physisch-geographischen Eigentümlichkeiten Podoliens. Geologische Urgeschichte Podoliens.

Das Eis der Quaternär (Diluvial-plistozän)-Epoche erreichte und be­deckte Podolien nichts. Die allerersten Spuren vom Menschen (Homo sapiens) fallen in die Mammutzeit, denn Mammutsknochen sind nebst Feu­ersteingeräte an zwei Orten des westlichen Teiles des ehem. Gouverne-ments-Podolien (Stadt Studenytzja am Dnister und im Dorfe Wrubliwzi unw. Kamjanetz) vorgefunden worden, wie auch an einem Orte des Gali-zischen Podoliens. Neoiithicum-Funde werden in Podolien häufig, allerorten angetroffen. Die Höhlenwohnstätten des H. sapiens stammen vom Neolithi-cura her (vorgef. beim Dorfe Nihyn oberhalb  des Smotrytsch bei der Stadt Studenyzja am Dnister, beim Dorfe Nahorjany im Bez. Mohyliw, u. s. w.). Podolische Funde von Steinkistengräbern sind zum Neolithicum zurückzu­führen. Die Trypilla-Kultur, Ende des Neolith., wird in Podolien oft an ver­schiedenem Orten, besonders häufig im Westen des Gouvernements Podo­lien (Kamjanetzgebiet) und im Galiz. Podolien angetroffen. Die sogenannte Hockergräberkultur, die sich in der Ukraina nach der Trypillakultur ent­wickelt, tritt in Podolien sehr selten auf und ausserdem in einer solchen Begräbnissvariante, dass man den Toten mit Gelbtonplatten umlegte. Ebenso rar sind in Podolien die funde aus der Kupfer-Bronzezeit. Die Übergangs­periode vom Stein zum Metall (Kupfer-Bronze), ist im Galicischen Podolien vorgefunden worden; dies ist die dortige sogen. Kultur vom Typus „Cechy-Wyssotzke". Der Anfang der Eisenzeit in Podolien ist noch nicht zur Ge­nüge erforscht worden, doch sind hie und da sporadisch die Spuren von der Hallstatt- und La tene-zeit notiert worden. Auch Megalithbauten finden sich in Podolien vor, benötigen und erheischen aber einer genaueren Er­forschung.

---

Програма і вказівки

для збирання речей старовини та відомостей про пам'ятки стародавньої матеріяльної культури.

Склав Євтим Сіцінський.

1.  Кам'яне знаряддя. Підчас оранки поля чи копання городу або випадково трапляються на поверхні землі кремінці з слідами обробки людською рукою (відбиванням) на вигляд ніби ножі, пилки, списи, стрілки, клинці; часом такі речі шліфовані на кінцях, де вістря, а часом шліфовані з усіх боків, иноді попадаються камінці ииших твердих порід шліфовані з дірками ніби молотки (без держална) або сокирки. Попадаються також круглі камінці завбільшки з яблуко (це каміння до кидання), або півкулі та плити вирівняні з одного боку (це зернотерки). Ці найдавніші пам'ятки людської культури треба зберегати, не псувати, і найкраще віддавати до музею з відомостями, де, коли і як знайдено їх.

Бажано зібрати відомості про знахідки кам'яного знаряддя: в якій місцевості, на якій глибині в землі, при яких обставинах знайдено кожну річ, а також — в кого збере-гаються такі знахідки.

2.  Мідяно-брондзове знаряддя. Що зауважено про кам'яне знаряддя, те саме треба сказати і про знахідки мідяно-брондзових речей первісної старовини — клинців з дірками для насаджування держална (т. зв. цельтів), сокирок, мотик і т. ин. Такі речі, коли вони були довго в землі, бувають вкриті зеленою патиною. Не треба обшкрябувати ту патину, а зберегти знайдені речі так, як їх знайдено, та передавати до музею. Бажано записувати про знахідки мідяно-брондзових речей, де, хто і як знайшов, і в кого збере-гаються ці речі.

3.  Печери. Де, в якій місцевості є печери? Чи знаходили в 'печерах і коло них кам'яне знаряддя: відбивне чи шліфоване? Чи попадаються в печерах кості людини в намулі в печерах, або зверху? Що розказують люди про ті печери, про схованки людей від татар, про загибель людей у тих печерах,  про скарби заховані в печерах і т. ин.?

4.  Місиві стародавніх поселень (селища). Там, де були стародавні поселення, попадаються кам'яне та мідяно-брондзове знаряддя, залізні речі, скляні шматки, металеві речі та глиняні, найчастіше — черепки, а часом викопують цілі посудини. Треба записувати, в якій місцевості знаходять старовинні речі, при яких обставинах попадаються знахідки та які саме, про черепки записати: які черепки, якого кольору, з якої глини — чи добре вимішеної, як зроблені: чи на ганчарськім кружалі, чи без кружала, чи добре випалені, чи мають ці черепки які прикраси, розмалювання, орнамент; чи орнамент зроблено опукло, чи витиснуто (заглиблено), який саме, і т. ин. Треба збирати на селищах знахідки, навіть черепки, коли вони мають якісь прикраси, або якусь цікаву форму. Коли в землі знай­дено купу черепків, то попробувати, чи не можна з тих черепків зложити посудини, і як виходить щось, то зберегти всі шматки черепків. Треба збирати відомості, в кого є які знахідки. Дуже бажано, щоб усі знахідки та записи про них передавалися до музею.

5.  Земляні пам'ятки старовини.

а) Городища (місцевості обведені земляними валами та ровами). Де саме є городище, якої форми і розміру, який план валів та ровів? Як називається городище? Чи робив хто розкоп на городищу, що знайдено там і в кого і де зберегаються знайдені речі? Чим зайнята тепер площа городища; чи орють чи копають на городищу? Що розка­зують люди про ту місцевість?

б) Могили. Чи є де могили, в якій місцевості і скільки їх, якого вигляду (напр. обкладені внизу камінням, чи без каміння—тільки земляні), якого розміру кожна могила (висота й ширина внизу)? Як називають могили? Чи розкопував хто могили, ЩО знайдено в них і де зберегаються знахідки? Чи розорюють ті могили?

Чи в великі могили з запалою серединою (т. зв. в археології городища-майдани, або могили-майдани)? Чи хто й коли розкопував ту велику могилу, що знайдено і чи зберегається викопане? Чи розорюється та могила? Чи велика могила стоїть одна, чи коло неї в ще инші менші могили? Як називається велика могила, що розказують про ту велику могилу й про инші?

в) В а л и. Чи є де земляні вали, що тягнуться далеко (часом кілька кілом.), де саме проходить вал, якої довжини й висоти він? Які речі старовини або монети знахо­дили на валу або коло нього? Чи розорюють або розкопують вал? Що розказують про ті вали?

6. Муровані  будівлі.

а) 3 а м к и, замчища. Чи в де замки (оборонні будівлі, укріплення), або руїни їх—мури, башти, стіни й т. ин.? Якої форми, з чого побудовані (камінь, цегла)? Як це­гляні, то якої форми й розміру цеглини? Як ставився мур: чи з каменю тільки, чи з доміш­кою цегли, і таке ин.? Який план побудовань та їх околиць? Чи є коло колишніх будівель вали й рови? Що тепер там? Як називається та місцевість і руїни? Чи є такі місцевості, що про них розказують, що там були замки- чи кріпості (замчища), але на поверхні землі нема ніяких будівель старовинних або руїн? Що тепер на площі того замчища? Що розказуюто про ті кол. замки, про руїни їх та місця, де були замки? Які речі зна­ходили на замчищах і де зберегають знахідки?

б) Старовинні будинки. Які і де старовинні будинки культового призна­ чення, муровані та дерев'яні: церкви, костьоли, дзвіниці, синагоги? Якого вигляду, який план їхній? Чи є там підвали (льохи), і що там є або що розказують про ті льохи? Чи є старовинне розмалювання стін у середині будинку? Чи є які архітектурні та скуль­ птурні прикраси будинків? Чи є які художні образи та художня різьба дерев'яна? Чи є на­писи на будинках про час будування та инші написи? Які особливості будинку? Ба­жано мати фотографії того всього.

Чи є старовинні панські будинки в селах, або міські будинки—громадські та при­ватні? Які тепер ті будинки? Який їхній вигляд, який план будувань? Бажано мати фотографії будинків. Чи є старовинні хати або инші господарські будинки? З чого й як побудовані вони (в зруб чи як)? Яке розміщення в них кімнат? Чи нема написів на будинках про час будування їх? Чи нема в хатах сволоків із різьбою і з написом і яким саме? Чи нема дверей або віконниць з різьбою та малюнками? Бажано мати фотографії того всього.

в) Підземні ходи. Чи є де підземні ходи? Хто їх досліджував і які наслідки досліджень? Що оповідають про ці ходи?

7. Кам яні баби. Чи є де „кам'яні баби" (примітивні статуї, що ставилися на мо­гилах). Як є, то якого вигляду й розміру? Як нема тепер, то може розказують, що були такі „баби", де були і де вони   поділися?

Чи є якісь камені при дорогах, на полях та лісах з написами або з якимись зна­ками? Чи є де які камені на межах полів та в инших місцях, що про ті камені розказують?

8. Кладовища, гробовища. Чи є старі кладовища (христіянські, єврейські та ин.)?Чи є там старовинні надгробки кам'яні та дерев'яні, особливі своєю формою?  Чи є там які написи чи везерунки? Бажано мати малюнки тих надгробків. Де є надгробки при дорогах, полях, лісах? Які написи на них? Бажано списати точно ті написи й мати опи­сання   надгробка.

Чи не знаходили підчас оранки чи копання землі слідів кладовища без ніяких знаків на поверхні землі? Що там знаходили? Чи не знаходили де окремо гробів або кістяків людини;   де саме   й   що   саме   знайдено?   Чи   не знаходили   гробів   обкладених кам'яними   плитами,   так ніби скрині? Що   в тих   кам'яних   скринях   знайдено і де  збе-регаються знахідки   з тих  гробів?

9. Скарби речові та монетні. Часом знаходять в землі скарби, себ-то колись зако­ пані різні речі золоті, срібні, брондзові (зброю, посуд, монети та инш.). Бажано зібрати відомості: хто, коли й де знаходив і що саме; чи не збереглося щось із тих знахідок у кого, куди знахідки передано? Якщо знайдено монетний скарб, то чи не відомо, з яких монет складався той скарб, чи не збереглося в кого хоч кілька монет і які саме ті мо­нети? Чи не знаходили де поодиноких монет римських, грецьких, візантійських та інших старовинних, у кого вони зберегаються?

10. Побутові старовинні речі. Чи в в Кого старовинні речі побутові, особливо
дерев'яні з різьбою: мисники, коромисла, маґільниці, ярма, сані й т. ин.; також—старо­винні скрині з різьбою, з цікавою оковкою чи розмалюванням? Чи в в кого старовинні ткацькі варстати, прядки, сновалки з різьбою, терлиці, стельмаськє, столярське, бондарське та инше приладдя? Старовинне рибальське та мисливське приладдя? Як є, то описати та нарисувати ті речі.

Чи б в кого   олов'яні (цинові)   речі та посуд:   миски,   полумиски, ліхтарі й т. ин.?

Чи б в кого старовинне т. зв. гутне скло: шклянки, пляшки, фігурки баранців, ведмедиків та ин.? Де були гути (кустарне виробництво скла); що розказують про такі гути? 

Взагалі бажано, щоб зібрані речі та відомості про. пам'ятки старовини передавалися до місцевих музеїв, де ті речі та відомості будуть мати наукове значіння та будуть приступні для всіх.

Увага. Найбільшими ворогами науки в різні аматори старовини, що на власну руку переводять розкопи, бо справа ця вимагає великих знаннів і переводити розкопи можуть лиш вчені археологи. Великі шкоди науці роблять також різні шукачі скарбів, що нищать археологічні пам'ятки.

На підставі чинних законів (Постанова ВУЦВК'у та РНК УСРР з 16/УІ—1926 р. „Про охорону пам'яток культури й природи"—„Вісти" з 2/УІІ —1926 р.) усю адміні-страційну працю над охороною пам'яток культури Поділля покладено на К р а є в у Інспектуру в Киї в і, а в поміч їй утворюються окружні та місцеві Комісії охорони пам'яток культури.

Докладніше: „Охорона пам'яток культури на Україні", Збір­ник 1., вид. Українського Комітету Охорони Пам'яток Культури при Укрнауці. Харків, 1927. Ціна 2 крб. 25 коп.

Зміст: В. Дубровський — Охорона   пам'яток культури в УСРР.

Проф. О. Федоровський — Інструкції та програми для розвідок і реєстрації пам'яток археологічних (Загальні уваги. Категорії пам'яток. Програми для реєстрації та опису пам'яток. Інструкції для збирання культурних решток з поверхні. Технічні вказівки. Література з практики й техніки археологічного дослідження). Законодавчі матеріяли.

Збірник зредаггувала авторитетна Комісія: проф. О. Федоровський, проф. С. Тара-нушенко та В. Дубровський; є він дійсно цінним внеском до нашої небагатої досі літе­ратури в справі охорони та наукового вивчення українських пам'яток культури і Кабінет виучування Поділля щиро рекомендує його кожному краєзнавцеві, що хотів-би себе на­лежно підготовити в цій  галузі¹).

______________

¹) Збірник вийшов у світ, коли цю частину "Нарисів з іст.Под." закінчувано вже друкувати й шан. автор не міг його використати. (Прим. ред.).

НАРИС І.

Загальний   огляд   історії   Поділля

НАРИС II.

Передісторія   Поділля

§ 1. Прадавня геологічна історія Поділля

§ 2. Фізично-географічні особливості Поділля

§ 3. Кам'яна доба культури

§ 4. Палеоліт

§ 5. Неоліт

§ 6. Печери, яко притулки первісної людини

§    7. Кисти або скриньові кам'яні гроби

§    8. Трипільська культура

§    9. Культура скорчених

§ 10. Мідяно-брондзова  культура

§ 11. Мішана культура типу Чехи-Висоцьке

§ 12. Початкова залізна культура

§ 13. Гальштатська культура

§ 14. Лятенська культура

§ 15. Монументальні пам'ятки передісторичної старовини

§ 16. Городища

§ 17. Могили

§ 18. Мегалітичні будівлі

AUSZUG.

А b г і s s є   dег   Сеsсhісhtе   Р о d о l і e n s

Програма і вказівки

---

 

Друкарські помилки: Стор. 20.² знизу — замість „Н. Яворскій" треба „Н. Яворовскій". Стор. 21.¹⁷ зверху — зам. „serya VI" треба „serya IV. Стор. 21.⁵ знизу — зам. „Рulaski" треба „Рulaski"'. У тому самому рядку середник „ ; "має бути не по слові „druga", а по даті „1887". Стор. 35.¹² знизу — зам. дужки має бути запинка. Стор. 37.⁷ знизу — зам. „Роlоniaeі Pedanensi" треба „Роlоniaeі Gedanensi". Стор. 45.¹⁴ знизу — зам. „ЕЕ5" треба „ЕЕ8". Стор. 53.¹⁷знизу — зам. „Лапівці" треба „Ланівці". Стор. 57⁸ знизу—-зам. „Шутівці" треба „Шустiвці". Стор. 58.²⁴ зверху — зам. „неолітичної" треба „енеолітичної". Стор. 63.¹⁰ знизу — зам. дужки має бути запинка. Стор. 69.⁹ зверху — зам. „Funde" треба „Funde".