Довічно молодий, співучий. До 80-річчя з дня народження Ярослава Гнатовича Шпорти

Рік видання: 2001

Місце зберігання: Відділ зберігання

Довічно молодий, співучий

 

До 80-річчя з дня народження 

Ярослава Гнатовича Шпорти

(1922-1956)

 

Але навік залишився живим

На цій землі, у нашім серці кожнім,

Співучим і таким же молодим,

І як боєць, завжди непереможним.

Г. Литвиненко

Ярослав Шпорта належить до воєнного покоління українських письмен-ників двадцятого століття. В історії української літератури його ім’я стоїть у переліку імен Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Григорія Тютюнника, Павла Загребельного, Платона Воронька... Він був рівновеликий з ними своїм талантом, але короткий життєвий вік (прожив усього 34 роки) не дозволив йому сягнути їхнього творчого зеніту.

Народився Ярослав Шпорта на подільській землі, в селі Сальниці біля історичного Хмільника, в звичайній сільській родині. Батько майбутнього поета любив книжки, неділями читав уголос «Кобзаря». Мати гарно співала, розповідала казки, різні бувальщини. Сестра водила свого меншого брата на ярмарок, де він слухав лірника. Змалку полюбив Ярослав поле й ліс, річку й долину, далекі стежки й дороги і ще дальші небеса над ними. І в селянському побуті поруч з труднощами було багато поезії. Так пробуджувався в ньому митець. Уже в третьому класі хлопець писав «речення в риму», а в старших класах почав друкувати вірші в районній та обласній газетах. У 1940 році він закінчив середню школу і успішно склав іспити до Вінницького педінституту, але був покликаний до війська. Згодом в одному з листів Шпорта писав: «З 1940 року, як закінчив школу, ось уже п’ятий рік не можу зайти в рідний дім».

Війну він починав дев’ятнадцятирічним рядовим, а закінчив офіцером. Спочатку був артилеристом, з осені 1943 року – фронтовим кореспондентом. Брав участь в обороні Києва і був поранений. Біля Пирятина поранений вдруге, лікувався в госпіталі. Пройшовши довгий шлях відступу, почав верстати його в зворотному напрямку. Воював на Ленінградському, Білоруському, Прибалтійському фронтах.

Таким був його бойовий шлях. 

Уже будучи відомим поетом, ще не мав власної збірки творів. Друкував вірші в дивізійній газеті, в загальноукраїнській пресі. Його поетичні рядки лунали на окупованій Україні, донесені радіостанцією імені Т.Г. Шевченка. У Москві вийшов збірник творів українських поетів-фронтовиків у перекладах російською мовою, з переднім словом Павла Тичини, який містив й вірші Ярослава Шпорти. Збереглися цікаві свідчення про популярність його воєнної лірики.

У 1943 році над окупованою Вінниччиною було скинуто з літака газети, журнали й листівки, в тому числі й журнал «Україна» з віршем Ярослава Шпорти «Олеся». Хтось доніс окупантам, що батьки поета живуть у Сальниці. Батька кинули до в’язниці, та його врятували місцеві партизани.

Уже в перший день звільнення Сальниці батько поета виніс на сільський майдан глечик молока для бійців. Один з танкістів, запитавши його прізвище, поцікавився далі, чи є в старого син Ярослав на фронті. «Є, – відповів Гнат Шпорта, – два сини і дочка». Танкіст витяг звідкись потерту газету і подав батькові з словами: «Другий рік ношу його «Полонянок». Вірш «Полонянки» був опублікований 7 жовтня 1942 року.

Після війни Ярослав Шпорта залишився в армії і працював у газеті (в Середній Азії, де навчався заочно в Ашхабадському університеті, а потім у Києві) до 1948 року. Цього року вийшла його перша поетична книжка «Світлий день», поета було прийнято до Спілки письменників України.

Наступні роки стали дуже плідними в творчості Ярослава Шпорти. Одна за одною виходять його поетичні збірники: «Іранський зошит» і «Твої літа» (обидві в 1950 р.), «Лірика» і «Мужність» (1951 р.), «Зап оріжці» (1952 р.), «Ти в серці моєму» (1954 р.) і остання «Дубове листя» (1956 р.). Ярослав Шпорта видав також дві книжки перекладів, а саме: «Вірші про Індію» Мірзо Турсун-заде і «Нарспі» Костянтина Іванова.

Твори Ярослава Шпорти п’ятдесятих років живилися глибокою любов’ю поета до рідної України, всього широкого світу, особливо Сходу (він багато подорожував), писав поет інтимну лірику, і хоч залишався в координатах «оспівування соціалістичного ладу», а все ж кращі його інтимні і пейзажні твори, вірші на історичні теми викликали значний резонанс і ставали популярними. Однією з провідних тем його лірики і ліро-епосу залишалася недавня війна. Можна твердити, що в ті несприятливі для мистецтва слова «сталінські» і післясталінські часи мотиви війни звучали в його творчості правдиво і щиро. Поет ще носив ту війну в собі – в переносному і буквальному розумінні, – вона не відпускала його від себе, зобов’язувала бути чесним у слові й ділі. Відомо, що Олесь Гончар, повернувшись живим з фронту, поклявся написати роман про бойових побратимів і дотримав слова, видавши незабаром знаменитих «Прапороносців». Таку клятву, без сумніву, носив у своєму серці й Ярослав Шпорта. І вона народжувала щемкі рядки:

Я іще стидався взять за руки

Дівчину веселу і просту,

А уже через степи і луки

Міномета ніс важку плиту.

Його поезія про війну оптимістично-трагедійна, а вся творчість загалом бачиться світлою. Недаремно він вжив цього епітета у назві своєї першої книжки. Через п’ятнадцять років після смерті поета в «Історії української літератури» з’явилася влучна характеристика його спадщини: «Кращі вірші Шпорти передають природну поліфонічність ліричного переживання, оті прекрасні «стиски серця», за висловом Рильського, оті тривожні переходи від тихого смутку до «безкрайнього щастя», від світлої журби до «радісної надії».

Поет помер, коли «хрущовська відлига» в політичній і культурній сферах лише починалася. Немає сумніву, що поезія Ярослава Шпорти теж була тим промінням, від якого танули сніги і наставала березнева весна в житті нашого народу.
Збереглося одне сальницьке фото Ярослава Шпорти, на якому бачимо сяюче усмішкою обличчя – і зразу зринають у пам’яті слова Максима Рильського:

Нехай цвітуть у пам’яті людській

Співучий Шпорта з добрими очима,

Яновського музичний буревій

І Копиленка пристрасть невтолима!

Добре слово Ярослава Шпорти продовжує зворушувати нас передусім своєю любов’ю до життя, високими поривами, чистотою і ясністю молодого чуття:

У мене скарбів немає,

Для чого вони мені?

Є серце, що не згорає,

Є помисли вогняні.

Є віра, любов і сила,

Є пісня моя дзвінка...

І є Батьківщина мила,

Радість моя палка.

А. Подолинний, 
професор Вінницького педагогічного 
університету ім. Михайла Коцюбинського 


Твори Я. Шпорти 


Світлий день: Поезії. – К.: Рад. письм., 1948. – 117 с. 

Рец.: Новиченко А. Вперед і вище! // Вітчизна. – 1948. – № 12. – С. 171-191; Столбін І. Перед великим завданням // Дніпро. – 1949. – № 3. – С. 124-127; Рубашов М. Лірика схвильованого серця // Україна. – 1949. – № 7. – С. 7.

Іранський зошит: Кн. віршів. – К.: Рад. письм., 1950. – 116 с.

Твої літа: Лірика. Балади. – К.: Рад. письм., 1950. – 182 с.

Лірика. К.: Держлітвидав, 1951. – 251 с.

Мужність. Поезії. – К.: Молодь, 1951. – 128 с.

Запоріжці: Кн. поезій. – К.: Рад. письм., 1952. – 110 с.

Ти в серці моєму: Зб. поезій. – К.: Рад. письм., 1954. – 204 с.

Рец.: Буркатов Б. Слово в строю // Вітчизна. – 1954. – № 2. – С. 175-177.; Гончаренко І. На шляху творчого зростання // Жовтень. – 1955. – № 1. – С. 96-102.

Дубове листя: Зб. поезій. – К.: Рад. письм., 1956. – 165 с.

Ярослав Шпорта // Антологія української поезії в 4-х т. – Т. 4. – К.: Держлітвидав УРСР, 1957. – С. 341-352.

Вибране. – К.: Держлітвидав УРСР, 1958. – 554 с.

Ліричний вінок. – К.: Дніпро, 1969. – 203 с.

Незакінчений зошит: Лірика. Балади. Поеми. – К.: Рад. письм., 1972. – 256с.

Рец.: Луків М. Пісня мужності // Літ. Україна. – 1973. – 13 лип.

Поезії. – К.: Дніпро, 1982. – 262 с.

* * *


Незабываемое: Сб. стихов: Авториз. пер. с укр. – М.: Сов. писатель, 1952. – 152 с.

Стихотворения: [Пер. с. укр. різних авт.]. – Л.: Сов. писатель, 1957. – 104 с.

 

Література про життя і творчість Я. Шпорти

Бортняк А. “Співучий Шпорта з добрими очима...”: [До 75-річчя з дня народж. поета. Є арх. фото] // Вінниц. газ. – 1997. – 13 верес.

Гребельський С. Співучий, з добрими очима // Вінниччина. – 1992. – 15 верес.

Грузман З.М. У боях і походах: [Фронт. поезія Я. Шпорти] // Літ.-мистец. Вінниччина: Зб. – Одеса, 1969. – С. 98-100.

Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 1.: (1940-ві–1950-ті рр.) / За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1994. – 367 с.

Із змісту: [Про твори Я. Шпорти]. – С. 33, 35, 48.

Кацнельсон А. “Ще наші руки пахли порохом...”: [До 60-річчя від дня народж.] // Дніпро. – 1982. – № 9. – С. 115-116.

Лагода В. У слові і серцях: [Є фото] // Україна. – 1972. – № 47. – С. 12-13.

Лис В. Ярослав Шпорта: [Біограф. нарис] // Червоний прапор. – 1969. – 14, 17, 19 черв.; 8, 10, 12, 15, 17, 19, 22 лип.

Лис В., Штейнман Б. Маловідомий вірш Ярослава Шпорти [у сімейн. альб. хмельничанки Л.А. Панченко] // Комс. плем’я. – 1968. – 19 верес. 

Литвиненко Г. Поезія світового дня: [До 50-річчя з дня народж.] // Вінниц. правда. – 1972. – 15 верес.

Мовчанюк Г. Чому забутий Ярослав Шпорта? // Вінниччина. – 1 995. – 11, 14 лип.

Пінчук С. Зоря коханого лиця: [Мотиви “Слово о полку Ігореве” в укр. поезії, зокрема в творчості Я. Шпорти] // Жовтень. – 1986. – № 9. – С. 100-101.

Пугач В. Довічно молодий, співучий: [До 50-річчя Я. Шпорти] // Друг читача. – 1972. – 14 верес.

П’янов В. Слово, як метал: [Про творчість Я. Шпорти] // Україна. – 1982. – № 41. – С. 10-11.

Сінкевич Б. Як пісня: Нарис: [Про життя Я. Шпорти в с. Великий Митник Хмільниц. р-ну] // Рад. освіта. – 1967. – 23 груд.

Степанюк Б. Шлях поета // Шпорта Я. Вибране. – К.: Держлітвидав УРСР, 1958. – С. 3-24.

Шлапак Д. Слово його – твердая криця // Вітчизна. – 1959. – № 12. – С. 191-193.

Ющенко О. Хвала життю: [Про творчість Я. Шпорти] // Вінниц. правда. – 1973. – 15 верес.

Ярослав Шпорта (1922-1956): [Некролог] // Вітчизна. – 1956. – № 12. – С. 186.; Рад. Україна. – 1956. – 14 листоп.; Лит. газ. – 1956. – 15 нояб.

 

Вшанування пам’яті письменника

Гребельський С. Натхненний співець: [Вшанування пам’яті в с. Сальниця Хмільниц. р-ну] / Фото М. Дьянова // Вінниц. правда. – 1982. – 18 верес.

Михайлов А. Музей-кімната Ярослава Шпорти [відкрито в с. Сальниця Хмільниц. р-ну] // Вінниц. правда. – 1963. – 24 лют.

Поетові-землякові: [В с. Сальниця відбулось свято поезії] // Культура і життя. – 1972. – 21 верес.

Слово шани Ярославу Шпорті: [Сторінка, присвяч. поету. Є фото] // Червоний прапор. – 1972. – 15 січ.

Степник Д. Імені Ярослава Шпорти: [Про відзнач. 50-річчя поета в с. Сальниця] // Вінниц. правда. – 1972. – 30 берез.

Хата-музей Ярослава Шпорти // Літ. Україна. – 1963. – 20 верес.

 

Укладачі: Л. Боценко
Т. Пальчак 
Редактор М. Спиця
Комп’ютерний набір Н. Дорошенко
Оригінал-макет Н. Спиця
Тиражування Н. Дорошенко
Відповідальний за випуск В. Циганюк
____________

Підписано до друку 21.08.2002. Тираж 80 прим.
Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.
21100, Вінниця, вул. Соборна, 73

Поділитися:

Довічно молодий, співучий


Довічно молодий, співучий

 

До 80-річчя з дня народження 

Ярослава Гнатовича Шпорти

(1922-1956)

 

Але навік залишився живим

На цій землі, у нашім серці кожнім,

Співучим і таким же молодим,

І як боєць, завжди непереможним.

Г. Литвиненко

Ярослав Шпорта належить до воєнного покоління українських письмен-ників двадцятого століття. В історії української літератури його ім’я стоїть у переліку імен Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Григорія Тютюнника, Павла Загребельного, Платона Воронька... Він був рівновеликий з ними своїм талантом, але короткий життєвий вік (прожив усього 34 роки) не дозволив йому сягнути їхнього творчого зеніту.

Народився Ярослав Шпорта на подільській землі, в селі Сальниці біля історичного Хмільника, в звичайній сільській родині. Батько майбутнього поета любив книжки, неділями читав уголос «Кобзаря». Мати гарно співала, розповідала казки, різні бувальщини. Сестра водила свого меншого брата на ярмарок, де він слухав лірника. Змалку полюбив Ярослав поле й ліс, річку й долину, далекі стежки й дороги і ще дальші небеса над ними. І в селянському побуті поруч з труднощами було багато поезії. Так пробуджувався в ньому митець. Уже в третьому класі хлопець писав «речення в риму», а в старших класах почав друкувати вірші в районній та обласній газетах. У 1940 році він закінчив середню школу і успішно склав іспити до Вінницького педінституту, але був покликаний до війська. Згодом в одному з листів Шпорта писав: «З 1940 року, як закінчив школу, ось уже п’ятий рік не можу зайти в рідний дім».

Війну він починав дев’ятнадцятирічним рядовим, а закінчив офіцером. Спочатку був артилеристом, з осені 1943 року – фронтовим кореспондентом. Брав участь в обороні Києва і був поранений. Біля Пирятина поранений вдруге, лікувався в госпіталі. Пройшовши довгий шлях відступу, почав верстати його в зворотному напрямку. Воював на Ленінградському, Білоруському, Прибалтійському фронтах.

Таким був його бойовий шлях. 

Уже будучи відомим поетом, ще не мав власної збірки творів. Друкував вірші в дивізійній газеті, в загальноукраїнській пресі. Його поетичні рядки лунали на окупованій Україні, донесені радіостанцією імені Т.Г. Шевченка. У Москві вийшов збірник творів українських поетів-фронтовиків у перекладах російською мовою, з переднім словом Павла Тичини, який містив й вірші Ярослава Шпорти. Збереглися цікаві свідчення про популярність його воєнної лірики.

У 1943 році над окупованою Вінниччиною було скинуто з літака газети, журнали й листівки, в тому числі й журнал «Україна» з віршем Ярослава Шпорти «Олеся». Хтось доніс окупантам, що батьки поета живуть у Сальниці. Батька кинули до в’язниці, та його врятували місцеві партизани.

Уже в перший день звільнення Сальниці батько поета виніс на сільський майдан глечик молока для бійців. Один з танкістів, запитавши його прізвище, поцікавився далі, чи є в старого син Ярослав на фронті. «Є, – відповів Гнат Шпорта, – два сини і дочка». Танкіст витяг звідкись потерту газету і подав батькові з словами: «Другий рік ношу його «Полонянок». Вірш «Полонянки» був опублікований 7 жовтня 1942 року.

Після війни Ярослав Шпорта залишився в армії і працював у газеті (в Середній Азії, де навчався заочно в Ашхабадському університеті, а потім у Києві) до 1948 року. Цього року вийшла його перша поетична книжка «Світлий день», поета було прийнято до Спілки письменників України.

Наступні роки стали дуже плідними в творчості Ярослава Шпорти. Одна за одною виходять його поетичні збірники: «Іранський зошит» і «Твої літа» (обидві в 1950 р.), «Лірика» і «Мужність» (1951 р.), «Зап оріжці» (1952 р.), «Ти в серці моєму» (1954 р.) і остання «Дубове листя» (1956 р.). Ярослав Шпорта видав також дві книжки перекладів, а саме: «Вірші про Індію» Мірзо Турсун-заде і «Нарспі» Костянтина Іванова.

Твори Ярослава Шпорти п’ятдесятих років живилися глибокою любов’ю поета до рідної України, всього широкого світу, особливо Сходу (він багато подорожував), писав поет інтимну лірику, і хоч залишався в координатах «оспівування соціалістичного ладу», а все ж кращі його інтимні і пейзажні твори, вірші на історичні теми викликали значний резонанс і ставали популярними. Однією з провідних тем його лірики і ліро-епосу залишалася недавня війна. Можна твердити, що в ті несприятливі для мистецтва слова «сталінські» і післясталінські часи мотиви війни звучали в його творчості правдиво і щиро. Поет ще носив ту війну в собі – в переносному і буквальному розумінні, – вона не відпускала його від себе, зобов’язувала бути чесним у слові й ділі. Відомо, що Олесь Гончар, повернувшись живим з фронту, поклявся написати роман про бойових побратимів і дотримав слова, видавши незабаром знаменитих «Прапороносців». Таку клятву, без сумніву, носив у своєму серці й Ярослав Шпорта. І вона народжувала щемкі рядки:

Я іще стидався взять за руки

Дівчину веселу і просту,

А уже через степи і луки

Міномета ніс важку плиту.

Його поезія про війну оптимістично-трагедійна, а вся творчість загалом бачиться світлою. Недаремно він вжив цього епітета у назві своєї першої книжки. Через п’ятнадцять років після смерті поета в «Історії української літератури» з’явилася влучна характеристика його спадщини: «Кращі вірші Шпорти передають природну поліфонічність ліричного переживання, оті прекрасні «стиски серця», за висловом Рильського, оті тривожні переходи від тихого смутку до «безкрайнього щастя», від світлої журби до «радісної надії».

Поет помер, коли «хрущовська відлига» в політичній і культурній сферах лише починалася. Немає сумніву, що поезія Ярослава Шпорти теж була тим промінням, від якого танули сніги і наставала березнева весна в житті нашого народу.
Збереглося одне сальницьке фото Ярослава Шпорти, на якому бачимо сяюче усмішкою обличчя – і зразу зринають у пам’яті слова Максима Рильського:

Нехай цвітуть у пам’яті людській

Співучий Шпорта з добрими очима,

Яновського музичний буревій

І Копиленка пристрасть невтолима!

Добре слово Ярослава Шпорти продовжує зворушувати нас передусім своєю любов’ю до життя, високими поривами, чистотою і ясністю молодого чуття:

У мене скарбів немає,

Для чого вони мені?

Є серце, що не згорає,

Є помисли вогняні.

Є віра, любов і сила,

Є пісня моя дзвінка...

І є Батьківщина мила,

Радість моя палка.

А. Подолинний, 
професор Вінницького педагогічного 
університету ім. Михайла Коцюбинського 


Твори Я. Шпорти 


Світлий день: Поезії. – К.: Рад. письм., 1948. – 117 с. 

Рец.: Новиченко А. Вперед і вище! // Вітчизна. – 1948. – № 12. – С. 171-191; Столбін І. Перед великим завданням // Дніпро. – 1949. – № 3. – С. 124-127; Рубашов М. Лірика схвильованого серця // Україна. – 1949. – № 7. – С. 7.

Іранський зошит: Кн. віршів. – К.: Рад. письм., 1950. – 116 с.

Твої літа: Лірика. Балади. – К.: Рад. письм., 1950. – 182 с.

Лірика. К.: Держлітвидав, 1951. – 251 с.

Мужність. Поезії. – К.: Молодь, 1951. – 128 с.

Запоріжці: Кн. поезій. – К.: Рад. письм., 1952. – 110 с.

Ти в серці моєму: Зб. поезій. – К.: Рад. письм., 1954. – 204 с.

Рец.: Буркатов Б. Слово в строю // Вітчизна. – 1954. – № 2. – С. 175-177.; Гончаренко І. На шляху творчого зростання // Жовтень. – 1955. – № 1. – С. 96-102.

Дубове листя: Зб. поезій. – К.: Рад. письм., 1956. – 165 с.

Ярослав Шпорта // Антологія української поезії в 4-х т. – Т. 4. – К.: Держлітвидав УРСР, 1957. – С. 341-352.

Вибране. – К.: Держлітвидав УРСР, 1958. – 554 с.

Ліричний вінок. – К.: Дніпро, 1969. – 203 с.

Незакінчений зошит: Лірика. Балади. Поеми. – К.: Рад. письм., 1972. – 256с.

Рец.: Луків М. Пісня мужності // Літ. Україна. – 1973. – 13 лип.

Поезії. – К.: Дніпро, 1982. – 262 с.

* * *


Незабываемое: Сб. стихов: Авториз. пер. с укр. – М.: Сов. писатель, 1952. – 152 с.

Стихотворения: [Пер. с. укр. різних авт.]. – Л.: Сов. писатель, 1957. – 104 с.

 

Література про життя і творчість Я. Шпорти

Бортняк А. “Співучий Шпорта з добрими очима...”: [До 75-річчя з дня народж. поета. Є арх. фото] // Вінниц. газ. – 1997. – 13 верес.

Гребельський С. Співучий, з добрими очима // Вінниччина. – 1992. – 15 верес.

Грузман З.М. У боях і походах: [Фронт. поезія Я. Шпорти] // Літ.-мистец. Вінниччина: Зб. – Одеса, 1969. – С. 98-100.

Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 1.: (1940-ві–1950-ті рр.) / За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1994. – 367 с.

Із змісту: [Про твори Я. Шпорти]. – С. 33, 35, 48.

Кацнельсон А. “Ще наші руки пахли порохом...”: [До 60-річчя від дня народж.] // Дніпро. – 1982. – № 9. – С. 115-116.

Лагода В. У слові і серцях: [Є фото] // Україна. – 1972. – № 47. – С. 12-13.

Лис В. Ярослав Шпорта: [Біограф. нарис] // Червоний прапор. – 1969. – 14, 17, 19 черв.; 8, 10, 12, 15, 17, 19, 22 лип.

Лис В., Штейнман Б. Маловідомий вірш Ярослава Шпорти [у сімейн. альб. хмельничанки Л.А. Панченко] // Комс. плем’я. – 1968. – 19 верес. 

Литвиненко Г. Поезія світового дня: [До 50-річчя з дня народж.] // Вінниц. правда. – 1972. – 15 верес.

Мовчанюк Г. Чому забутий Ярослав Шпорта? // Вінниччина. – 1 995. – 11, 14 лип.

Пінчук С. Зоря коханого лиця: [Мотиви “Слово о полку Ігореве” в укр. поезії, зокрема в творчості Я. Шпорти] // Жовтень. – 1986. – № 9. – С. 100-101.

Пугач В. Довічно молодий, співучий: [До 50-річчя Я. Шпорти] // Друг читача. – 1972. – 14 верес.

П’янов В. Слово, як метал: [Про творчість Я. Шпорти] // Україна. – 1982. – № 41. – С. 10-11.

Сінкевич Б. Як пісня: Нарис: [Про життя Я. Шпорти в с. Великий Митник Хмільниц. р-ну] // Рад. освіта. – 1967. – 23 груд.

Степанюк Б. Шлях поета // Шпорта Я. Вибране. – К.: Держлітвидав УРСР, 1958. – С. 3-24.

Шлапак Д. Слово його – твердая криця // Вітчизна. – 1959. – № 12. – С. 191-193.

Ющенко О. Хвала життю: [Про творчість Я. Шпорти] // Вінниц. правда. – 1973. – 15 верес.

Ярослав Шпорта (1922-1956): [Некролог] // Вітчизна. – 1956. – № 12. – С. 186.; Рад. Україна. – 1956. – 14 листоп.; Лит. газ. – 1956. – 15 нояб.

 

Вшанування пам’яті письменника

Гребельський С. Натхненний співець: [Вшанування пам’яті в с. Сальниця Хмільниц. р-ну] / Фото М. Дьянова // Вінниц. правда. – 1982. – 18 верес.

Михайлов А. Музей-кімната Ярослава Шпорти [відкрито в с. Сальниця Хмільниц. р-ну] // Вінниц. правда. – 1963. – 24 лют.

Поетові-землякові: [В с. Сальниця відбулось свято поезії] // Культура і життя. – 1972. – 21 верес.

Слово шани Ярославу Шпорті: [Сторінка, присвяч. поету. Є фото] // Червоний прапор. – 1972. – 15 січ.

Степник Д. Імені Ярослава Шпорти: [Про відзнач. 50-річчя поета в с. Сальниця] // Вінниц. правда. – 1972. – 30 берез.

Хата-музей Ярослава Шпорти // Літ. Україна. – 1963. – 20 верес.

 

Укладачі: Л. Боценко
Т. Пальчак 
Редактор М. Спиця
Комп’ютерний набір Н. Дорошенко
Оригінал-макет Н. Спиця
Тиражування Н. Дорошенко
Відповідальний за випуск В. Циганюк
____________

Підписано до друку 21.08.2002. Тираж 80 прим.
Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.
21100, Вінниця, вул. Соборна, 73