Прихилимо один до одного свої серця ...

Рік видання: 2006

Місце зберігання: Відділ зберігання

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

 

 

“Прихилимо один до одного свої серця ...”

 Методично-бібліографічні матеріали до Дня Соборності України

 

 

 Вінниця, 2006

 

 

 

ББК 91.9:63+63.3(4Укр)6я1

П 77

 

«Прихилимо одне до одного свої серця...»: Методично-бібліографічні матеріали до Дня Соборності України / Уклад.: Г.М.Авраменко, Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко; Ред. М.Г.Спиця; Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – 24 с.

 

Шановні користувачі!

Пропоновані методично-бібліографічні матеріали присвячені Дню Соборності України.

Складаються вони з 3 частин:

– розлогої вступної «День Соборності України» про складний історичний шлях, пройдений українським народом до своєї незалежної соборної державності;

– короткого бібліографічного списку літератури «Прихилимо одне до одного свої серця...», який вміщує книги, збірники документів, публікації з періодичних видань, довідково-бібліографічні матеріали, в яких висвітлено доленосні події в Україні, що передували проголошенню Акта возз’єднання споконвічно українських земель Української Народної Республіки (УНР) із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) 22 січня 1919 року, його історичне значення, розбудову Соборності України та сьогоднішні реалії її загрозі, необхідності збереження цілісності України для майбутніх поколінь;

– матеріалів книжкової виставки «Той шлях важкий тернистий...»

Видання адресоване в основному бібліотечним працівникам для організації роботи по відзначенню Дня Соборності України. Сподіваємося, що його матеріали будуть корисними також для науковців, викладачів, студентів, засобів масової інформації, широкому загалу читачів.

Свої зауваження і пропозиції надсилайте за адресою:

21100, м.Вінниця, вул. Соборна, 73, тел. (0432) 35-11-04

 

А Він знав думки їхні, і промовив до них: “Кожне
царство, поділене супротив себе, запустіє. І кожне
місто чи дім, поділене супроти себе,
не втримаються...”

Євангеліє від Матвія, 12:25.

 

День Соборності України

У житті кожного народу є події, які не тільки яскраво висвітлюють пройдений історичний шлях, а й визначають його сьогодення і майбуття, сповнюють особливим змістом життя і діяльність суспільства, держави та особистості. В історичній долі України ХХ століття дві події великого значення і ваги сталися 22 січня.

В 1918 році Центральна Рада прийняла ІV Універсал, яким проголосила незалежність Української Народної Республіки. А рік потому, 22 січня 1919 року, відбувся Акт Злуки, який об’єднав століттями відірвані одна від одної частини єдиної України: Західно-Українську Народну Республіку і Наддніпрянську Велику Україну.

Цю дату ми тепер відзначаємо як День Соборності України.

Найбільш яскравою сторінкою визвольних змагань українського народу в XX ст. і стала боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу. На цій героїчній боротьбі виховані й виховуватимуться нові покоління тих, кому належить далі розбудовувати нашу країну, за волю й незалежність якої загинули десятки тисяч кращих українців.

Проблема соборності для українського народу, який віками був позбавлений власної державності, розірваний на частини між сусідніми країнами, завжди була актуальною. Ідея державності мала глибоке коріння в народній свідомості, в історичній пам’яті, що доносила до кожного нового покоління відчуття єдності. Вона наскрізним лейтмотивом проходить в давньоруських оповіданнях і повчаннях, літописах, невмирущому “Слові о полку Ігоревім”.

Про соборність Руси-України свідчив тоді перед світом не лише Нестор-літописець. Слово про її обширність і багатства несли і побожні паломники, котрі діставалися аж до Святої землі. І одним з перших засвічував там віщий вогонь за наш великий народ печерський ігумен Варлаам 1062 року.

Ця ідея формувалася і з часів Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Богдан Хмельницький незадовго до смерті міцно пов’язував укладення будь-яких зовнішньополітичних союзів із визнанням прав козацької старшини “на всю стару Україну, або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова”.

А історична доля українського народу надзвичайно трагічна: переживши страшну Руїну у другій половині ХVІІ ст., він надовго лишився роз’єднаним. Після поділів Польщі українські землі опинилися у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Проте ідея єдиної України продовжувала жити в історичній пам’яті і політичній думці.

Багато видатних діячів українського національного відродження: від кирило-мефодіївців (Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш та ін.) і «Руської трійці» на чолі з М.Шашкевичем, а згодом – М.Драгоманов, М.Грушевський, І.Франко, Л.Українка, священик з Лемківщини Василь Подолинський та багато інших українських патріотів у XIX ст. розвивали ідею соборності нашої держави.

Їхнє слово сіялось у сприятливий грунт. Століття розлуки й розтерзаності українців по різних імперіях Європи не змогли отруїти їхньої свідомості насаджуваним духом меншовартості, другорядності й окраїнності.

На початку XX ст. розвинули ідею соборності й чітко сформулювали найважливіше її завдання – об’єднання земель України в єдиній самостійній державі визначні українські громадсько-політичні діячі, ідеологи державної незалежності Ю.Бачинський та М.Міхновський. З появою політичних партій це завдання було закріплене в програмних документах деяких з них, що мало важливе значення для розгортання майбутньої боротьби.

І сьогодні ми з вдячністю згадуємо тих, хто формував концепцію державності й соборності у програмних документах українських партій, хто боровся за об’єднання всіх національно-демократичних сил українства, хто словом і багнетом намагався відродити незалежну Соборну Українську Державу.

Українська революція 1917-1920 рр. реалізувала мрію багатьох поколінь українців про об’єднання всіх українських земель в єдину соборну державу. Внаслідок революції, під час якої з великою силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави – Українська Народна Республіка (УНР) і Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).

На жаль, дві роз’єднані держави не могли існувати як єдиний політичний, економічний, соціокультурний організм, бо заважали суттєві відмінності, створені вимушеним майже 600-річним роз’єднаним розвитком східних і західних українських земель, внутрішня нестабільність і розкол політичних сил у Наддніпрянській Україні, а також ряд інших причин.

Та, незважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизації всіх українських земель у власній державі.

Ініціатори об’єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР – Д. Левицький, Л.Цегельський, члени Директорії В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрієвський, Ф.Швець ще 1 грудня 1918 року підписали у Фастові Передвступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одній державі. Обидва уряди зобов’язувалися в найкоротший час здійснити це об’єднання. Даний договір став, по суті, першим і основним актом соборності, викликав схвалення українського загалу. Після нього значно активізувалася боротьба за ідейно-політичну і територіальну консолідацію українців усіх земель.

3 січня 1919 року на першому засіданні Української Народної Ради одностайно прийнята Ухвала про злуку ЗУНР з УНР. Високо оцінюючи цю подію, часописи підкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборності українських земель.

Об’єднавчий рух, який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.

Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності.

І от 22 січня 1919 року під перегук дзвонів Святої Софії на Софійській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, в присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР ухвалили рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу, заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську державу.

В Універсалі Директорії УНР проголошувалося: «Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка».

Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: “ Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене, тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах”.

Об’єднання ЗУНР з УНР мало об’єктивні підстави, спиралося на най-заповітніші прагнення широких мас і закріплювалося відповідними найвищими державними актами.

Проте, як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій історичний шанс. Незадовго до того Україну окупували російсько-більшовицький і польський режими. Фактичний крах соборності спричинився саме агресією більшовицько-радянської Росії, Польщі, а також негативним ставленням провідних держав Антанти до української справи. Величезну шкоду соборності завдав внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутріпартійна боротьба, громадянська війна на Наддніпрянщині, наявність серйозних розбіжностей з питань стратегії й тактики боротьби за національну державність між провідниками УНР і ЗУНР.

У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах об’єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною, роз’єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання.

Незважаючи на невдале завершення об’єднання двох республік, значення Акта важко переоцінити.

Акт Злуки насамперед був спробою ліквідації вікової роз’єднувальної межі між Заходом і Сходом України. Він наочно показав безперспективність спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному. Він спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну, національну державу, став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Об’єднавча акція 1919 р. залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась головним чинником усіх течій національно-визвольного руху.

Свідчення того – один з найяскравіших символів мирної української революції кінця ХХ століття – ланцюг Єднання, коли такого ж морозного січневого дня 1990 року ця пам’ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом від Києва до Львова і далі до Івано-Франківська, єднаючи Схід і Захід України. Взявшись за руки, стояли старі і молоді, не чекаючи ювілейних дат, ні наказу зверху, а лише за покликом власного серця. Три мільйони українців і росіян, євреїв і поляків, чехів і німців, які відчули себе єдиним українським народом, опоясали свою державу ланцюгом Злуки.

У тому, що на Всеукраїнському референдумі східні та західні українці проголосували за незалежну, суверенну державу, теж простежується ідейна спадщина Злуки, національна воля єдиного народу, національне самоусвідомлення.

Вони й стали базовими для динамічного процесу оформлення незалежності України як суверенної, соборної держави. Завдяки тому вона має повнокровну територію, усталені кордони і мирне життя громадян.

Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету.

Наші попередники прозірливо наголошували, що соборність – це не тільки об’єднання українських земель, це, передусім, монолітність української нації, і щасливе майбутнє України можливе лише за умови духовної і політичної єдності, соціального партнерства, громадянського консенсусу. Помаранчева революція відкрила нову епоху в історії України, яка посилає нам нові виклики, відповідати на які ми повинні з урахуванням усіх помилок, що їх знала історія нашої держави: попри все український народ повинен зберегти громадянську злагоду, сформувати політичну націю.

Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Зберегти одне з найсуттєвіших надбань новітньої суверенної України – міжнаціональну злагоду – є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.

На превеликий жаль, події сучасності свідчать про те, що сьогодні, через п’ятнадцять років з дня проголошення Незалежності держави, знаходяться політичні деструктивні сили, котрі на догоду власним амбіціям готові знову роздерти Україну на окремі шматки, вносять розкол між східними і західними регіонами України, роздмухуючи до загальнонаціонального рівня міжфракційні, міжпартійні, міжособистісні непорозуміння і чвари. І тому потрібно згуртуватися всім демократичним силам задля майбутнього наших дітей, задля майбутнього соборної України.

Уже вкотре 22 січня весь український народ відзначає День Соборності як шану тому вікопомному Акта Злуки, коли були зламані кордони між двома українськими республіками з надією, що будуть зруйновані кордони і в душах українців, й вони об’єднаються заради однієї величної мети – побудови економічно та духовно багатої, вільної й соборної України.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акта Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський говорив про цей день: “Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва під Полтавою або Зруйнування Січі”. Його слова справді стали пророчими.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акта Злуки – це не тільки важлива суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять про незліченні жертви, покладені українським народом на олтар незалежності, соборності держави.

 

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Шевченко Т. “Молитва”

“Прихилимо одне до одного свої серця ...”

 

Загальні матеріали

День Соборності України: Указ Президента України, 21 січ. 1999 р.: [Про встановлення в Україні свята] // Уряд. кур’єр. – 1999. – 23 січ. – С. 1.

Звернення Президії Української Національної Ради і Ради державних секретарів Західно-Української Народної Республіки до Директорії УНР щодо ухвали про возз’єднання ЗУНР з УНР, 16 січня 1919 року // Сергійчук В. Українська соборність. – К., 1999. – С. 400-401; Пам’ять століть. – 1999. – № 1. – С. 31-32.

Універсал Директорії УНР про злуку Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину державу, 22 січня 1919 року / Винниченко, Петлюра, Андрієвський, Макаренко // Сергійчук В. Українська соборність. – К.,1999. – С. 406-407; Пам’ять століть. – 1999. – № 1.– С. 35-36.

Четвертий Універсал У.Ц.Ради // Історія української Консти-туції / Упоряд.: А.Слюсаренко, М.Томенко. – К., 1997. – С. 101-104.

Ющенко В. Радіозвернення Президента України Віктора Ющенка [присвячене Дню Соборності] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!: Звернення Голови Верховн. Ради України до укр. народу [з нагоди Дня Соборності України] // Голос України. – 2006. – 21 січ. – С. 1, 2.

Великочий В.С. Джерела до вивчення злуки ЗУНР і УНР // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. / НАН України, Ін-т історії України. – К.: Рід. край, 1999. – Вип. 5. – С. 263-267.

Панчук М. Акт Злуки УНР і ЗУНР в українській історіографії // Проблеми соборності України в ХХ столітті. – К., 1994. – С. 98-105.

Сергійчук В. Українська соборність: Відродження українства в 1917-1920 роках: [Документи і матеріали]. – К., 1999. – 413 с.

Стопчак М.В. Проблема взаємин урядів УНР та ЗУНР у 1919 р. в радянській історіографії // Наук. записки. Сер. Історія / Вінниц. ДПУ ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2001. – Вип. 3. – С. 206-216.

Українська соборність: ідея, досвід, проблеми: (До 80-річчя Акта Злуки 22 січ. 1919 р.) / НАН України. Ін-т політ. і етнац. досліджень. – К., 1999. – 406 с.

 

На шляху до Соборної України

Горбань Т.Ю. Ідея соборності в українській суспільно-політичній думці першої чверті ХХ ст. // Укр. іст. журн. – 2005. – № 6. – C. 95-103.

Гошуляк І. Михайло Грушевський: «Єднатися, концентру-ватися, а не ділитися» // Віче. – 2004. – № 8. – C. 43-47: портр. – Бібліогр.

Гошуляк І. На шляху до Соборної України: (До 80-річчя Акта Злуки УНР і ЗУНР) // Історія України. – 1999. – Січ. (№ 2). – С. 3-4; Січ. (№ 3). – С. 3-5.

Гошуляк І. Питання соборності українських земель на Брест-Литовській мирній конференції // Укр. іст. журн. – 2004. – № 2. – С.15-31.

Жулинський М. “Їх смерть життя розбудить у народу...”: [До Дня Соборності України] // Уряд. кур’єр. – 2001. – 26 січ. – С. 4.

Злука Західно-Української Народної Республіки і Україн-ської Народної Республіки – історичний акт утвердження єдності українського народу // Нар. армія. – 1999. – 19 січ.

Куліш П. Пророк національного оновлення предковічної соборної України (Т.Г.Шевченко) // Нар. творчість та етнографія. – 2000. – № 2/3. – C. 75-76.

Кучерук О. Симон Петлюра – президент УНР // Уряд. кур’єр. – 2006. – 13 трав. – С.11.

Литвин М. Злука. Передісторія 22 січ. 1919 р. // Молодь України. – 1991. – 19, 22 січ.

Павлюк О. Від злуки – до розриву: (Взаємини урядів УНР та ЗУНР у 1919 р.) // Наука і сусп-во. – 1994. – № 4/6. – С. 8-12; № 7/8. – С. 6-10.

Павлюк О. Дипломатія злуки: До питання про об’єднання УНР та ЗУНР // Всесвіт. – 1992. – № 1/2. – С. 176-178.

Смолій В. “Однині воєдино...”: (З виступу ... на урочист. зб., присвяч. проголошенню Акта Злуки УНР та ЗУНР) // Уряд. кур’єр. – 1999. – 26 січ. – С. 4.

Сотник Л. Шлях до соборності // Універсум. – 1997. – № 9/10. – С. 1.

Станович М. Злука зароджувалась у …Вінниці // Вінниц. газ. – 1992. – 15 серп.

Титаренко Л. Він проголосив Акт про Соборність України: [Про долю укр. вченого і громад. діяча Ф.П.Швеця, який 22 січ. 1919 р. оприлюднив Акт Злуки УНР і ЗУНР] // Голос України. – 2005. – 22 листоп. – С. 12-13.

 

Золота сторінка історії

Акт Злуки, 22 січ. 1919 р. // Історія України / Кер. авт. колективу Ю.Зайцев. – Л., 1996. – С. 243-244.

Величний День Злуки // Армія України. – 2002. – 22 січ. – С. 3.

Вишинська Я. Від Дніпра аж до Карпат...: [22 січня – День Соборності України] // Вінниччина. – 1998. – 21 січ. – С. 3. – (Спец. вип. “Хочу все знати”).

Гошуляк І. Акт Злуки 22 січня 1919 року // Визвол. шлях. – 2000. – № 1. – С. 10-13.

Гошуляк І. Велика подія в історії України: (До 80-річчя Універсалу Соборності) // Пам’ять століть. – 1999. – № 1. – С. 2-18. – Бібліогр.: 49 назв.

Гошуляк І. Вікопомна подія в історії України // Літ. Україна. – 1999. – 28 січ. – С. 1, 2.

Гошуляк І. Злука: Вікопомна подія в історії України // Демокр. Україна. – 1997. – 21 січ.

22 січня – День Соборності України // Уряд. кур’єр. – 2001.– 20 січ. – С. 1.

День Соборності України: [Іст. довідка] // Все для вчителя. – 1997. – Січ. (№ 1). – С. 8.

Драч І. День Соборності України // Вісті з України. – 1997. – 24 січ. (№ 2/3). – С. 1.

Заєць В.Тих днів не змовкне слава ... // Культура і життя. – 1998. – 21 січ.

Копиленко О. “По лінії всеукраїнських інтересів...”: (Акт Злуки між УНР і ЗУНР, 22 січ. 1919 р.) // Уряд. кур’єр. – 1999. – 21 січ. – С. 2.

Кульчицький С. 80 років тому, 22 січня 1919 р., об’єдналися дві українські держави – УНР і ЗУНР // Освіта України. – 1999. – 20 січ. – С. 5.

Кульчицький С. “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України...” // Патріот України. – 1999. – 21 січ.– 3 лют. – С. 1, 5.

Кульчицький С. “Йдучи за найгарячішими бажаннями українського народу”// Вінниччина. – 1999. – 22 січ.

Лубківський Р. Золота сторінка історії // Просвіта. – 1997. – 22 січ. (№ 2). – С. 1.

Лубківський Р. Сонце Соборності // Уряд. кур’єр. – 2004. – 22 січ.– С. 1, 3.

Малик Я. Злука // Армія України. – 2001. – 20 січ. – С. 3.

Мараєва В. День Соборності України // Армія України. – 2004. – 22 січ. – С. 4.

Олійник О. День Соборності України // Уряд. кур’єр. – 1997. – 23 січ. – С. 1.

[Проголошення акта Соборності України 22 січня 1919 р. Фото] // Голос України. – 1996. – 19 січ.

 

Святкуємо разом

В ім’я Соборності України: [Про широкомасштабні сусп.-політ. акції в різних куточках України з нагоди Дня Соборності] // Самостійна Україна. – 2004. – 5-11 лип. (№ 27). – С. 6-7.

Відзначення Дня Соборності України // Уряд. кур’єр. – 2002. – 24 січ. – С. 2.

Завальнюк К. Величне свято українського народу // Вінниц. газ. – 2004.– 22 січ.

Ключі до перемоги – у єдності: [Про відзнач. 87-річниці проголошення Акта Злуки] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Єдність нації: [До 87-ї річниці Дня Соборності] // Голос України. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2-3.

Пам’ятаймо ІV Універсал і величний день Злуки // Армія України. – 2003. – 21 січ. – С. 1, 6.

Творімо Соборну Україну

Андрійчук П. День Соборності. Віче: [1995 р.] // Укр. сл. – 1995. – № 4. – C. 1, 5.

Брайчевський М. Соборна Україна: аспект геополітичний // Хроніка-2000. – 1998. – № 23/24. – С. 369-373.

В єдності наша сила: До 85-річчя Акта Злуки // Голос України. – 2004. – 22 січ. – С. 2 ; Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 2. – C. 54.

Захарченко В. “Вітчизни просимо як подання”: [Про Всеукр. віче 22 січ.1997 р.] // Літ. Україна. – 1997. – 20 лют. – С. 1, 3.

Кульчицький С. Злука чи возз’єднання? // Дзеркало тижня. – 2004. – 19-25 січ. (№ 2). – С. 19.

Курас И. Держава должна быть унитарной // Зеркало недели. – 1999. – 16-22 янв. (№ 2). – С. 11.

Курас І. Єдність – не просто гасло, а фундамент реалістичної політики: // Голос України. – 2004. – 22 січ. – С. 1, 3.

Литвин В. Державотворчий потенціал української соборності // Голос України. – 2003. – 22 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Історичний урок єднання // Уряд. кур’єр. – 2002. – 22 січ. – С. 1, 4-5.

Литовченко Т. Чуття єдиної родини // Політика і культура. – 2002. – № 3. – C. 34-35.

Лиховій Д. Чи може іменник Україна мати форму множини: [До Дня Соборності України] // Україна молода. – 1997. – 22 січ. – С. 1.

Махун С. Нація в пошуках держави – друга спроба // Дзеркало тижня. – 2004. – 21-27 серп. (№ 33). – С. 23.

Павличко Д. “Прихилимо одне до одного свої серця” // Літ. Україна. – 1991. – 24 січ.

Паньков А. Соборна Україна: корінні народи і національні меншини // Персонал. – 2005. – № 6. – С. 43-45.

Сергієнко П.П. Соборність України: поняття, ідея, реальність. – К., 1993. – 79 с.

Сергійчук В. Соборність українського духу – навічно в серці та помислах // Освіта. – 1999. – 20-27 січ. – С. 8.

Сергійчук В. І Соборною…: [Про злуку укр. земель] / Бесіду вів І.Малюта // Укр. культура. – 1999. – № 1. – С. 4-5.

Сюндюков І. Не символ минулого – сигнал із майбутнього: Про що нам нагадує День Злуки? // День. – 2006. – 21 січ. (№ 6).

Ткаченко В.М. Акт Злуки: уроки історії // Проблеми соборності України в ХХ столітті. – К., 1994. – С. 90-98; Демокр. Україна. – 1994. – 22, 25 січ.

Турбівський В. Злука неможлива без злагоди: [До Дня Соборності України] // Культура і життя. – 2004. – 21 січ.

Україна соборна // Літ.Україна. – 2005. – 10 лют. – C. 1, 3.

Унгурян М. Творімо соборну Україну // Культура і життя. – 2006.– 5 квіт. – С. 1.

 

Довідково-бібліографічні матеріали

Бойко О. Акт Злуки // Довідник з історії України. – К., 2002. – С. 20-21.

День Соборності України: [22 січ.] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – К, 1999. – І кв. – С. 46-49.

Гошуляк І. Величний день Злуки // Іст. календар’1999. – К., 1998. – Вип. 5. – С.18-20; Все для вчителя. – 2004. – Січ. (№ 1/2). – C. 18.

Гошуляк І. День Соборності України // Іст. календар’2002. – К., 2002. – Вип. 8. – С.11-12.

Гошуляк І. Злука УНР і ЗУНР // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – С. 196.

Губарев В.К. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) // Губарев В.К. Історія України: Довідник школяра і студента. – Донецьк, 2004. – С. 387-390.

За Україну, за її волю!: День Соборності України (1919) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2004. – І кв. – С. 40-43. – Бібліогр.: 15 назв.

Капелюшний В.П. Акт Злуки УНР і ЗУНР // Енцикло-педія Сучасної України. – К., 2001. – Т. 1. А. – С. 313-314.

Українська революція і державність (1917-1920 рр.): Наук.-бібліогр.вид. / НАН України. Нац. б-ка імені В.І.Вернадського. – К., 2001. – 816 с.

* * *

Гей В. Україна Соборна: [Вірш] // Літ. Україна. – 1992. – 30 січ. – С. 5.

Заєць В. Вікопомна злука: [Вірш] // Культура і життя. – 2003. – 22 січ.

Литвин С. Роздум про єдність: Урив. з балади “Квітки у полі, там, де Крути”: [Вірш, присвяч. Злуці укр. земель] // Вінниц. газ.– 1999. – 21 січ.

Перев’язко Р. Ідея соборності в художній творчості Січових стрільців // Дивослово. – 2004. – № 12. – C. 67-68.

П’ятаченко С. Ідея соборності України в поезії Олександра Олеся і Євгена Маланюка // Дивослово. – 2005. – № 7. – C. 52-56.

 

книжкова виставка

ТОЙ ШЛЯХ ВАЖКИЙ, ТЕРНИСТИЙ...

Як ми всі націю соборну

У всім єдиною не створим,

Зітруть нас легко вражі жорна.

І.Огієнко

 

22 січня 1919 р. збулась мрія багатьох поколінь україн-ського народу про відродження незалежної соборної державності.

Сьогодні, на зламі тисячоліть і епох, ця ідея постала з новою нагальністю і силою.

Тема соборності в усіх її вимірах представлена на нашій книжковій виставці українською політичною думкою, починаючи від І.Вишенського, публіцистикою, важливими свідченнями і документами.

Із спецфондів бібліотеки до читача повернулись спогади безпосередніх учасників і свідків далеких подій. Варто згадати хоча б праці В.Винниченка, І.Мазепи, Д.Дорошенка та багатьох інших.

Допоможуть зрозуміти неймовірну складність шляху, пройденого українським народом до торжества соборницької ідеї, об’єктивні, неупереджені дослідження сучасних істориків, соціологів, етнографів.

Невід’ємна від історико-політичних і правових засад соборності і тема громадянського єднання. До проблем консолідації українського суспільства звертаються також фахівці з різних галузей знань, аналізуючи події Помаранчевої революції, яка здивувала світ прикладом національної єдності в Україні.

Складність і багатоплановість теми соборності в її духовному аспекті висвітлює література подальших розділів виставки. Зворушливий інтерес викликають унікальні довідники духовної біографії нації. Історико-біографічні статті знайомлять з плеядою найвидатніших державотворців, діячів культури, науки, освіти, які свого часу самовіддано утверджували українську духовність, були її будителями й оборонцями.

 

Українська соборність – від ідеї до втілення

В історії України ідея соборності завжди була вплетена в процеси та події, що відбувалися в той чи інший час. Залежно від історичної ситуації вона набувала своєї актуальності або в суто релігійному, або в світському вигляді.

В.Смолій

Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Ред. Ю.Тищенко. – К.: Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2004. – 312 с.

Антонюк О. Основи етнополітики. – К.: МАУП, 2005. – 432 с.

Вівчарик М. Етнополітичні аспекти українського державотворення // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 31-38.

Гринів О. Українська націологія: від другої світової війни до відродження держави. Іст. нариси. – Л.: Світ, 2004. – 592 с.

Грищенко О.М. Деякї аспекти сучасного етнополітичного розвитку України в процесі державотворення // Трибуна. – 2006. – № 3-4. – С. 26-27.

Дем’яненко Б.Л. Соборність України: історична спадщина і виклики часу // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 31-38.

Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / Ред. О.Б.Бернштейн. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. – 424 с.

Заставний Ф.Д. Українські етнічні землі. – Л.: Світ, 1993. – 176 с.

Любовець О. Соборність в українському державотворенні (до 85-річчя Акта Злуки УНР і ЗУНР) // Іст. журн. – 2004. – № 1-2. – С. 128-132.

Мазепа І.П. Україна в огні й бурі революції.1917-1927: [В 2-х кн.]. – Д.: Січ., 2001-2002.

Кн. 1: І. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія; ІІ. Кам’янецька доба. – Д.: Січ, 2001. – 415 с.

Кн. 2: ІІ. Зимовий похід. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УНР. – Д.: Січ, 2002. – 335 с.

Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 рр. – К.: Укр. видавн. спілка, 1999. – 412 с.

Україна. Схід-Захід: шлях до порозуміння. Зб. статей / Ред. Н.Б.Кононова. – Луганськ: Знання, 2005. – 132 с.

Українська державність у ХХ столітті: Іст.-політолог. аналіз / Ред. О.Дергачова. – К.: Політ. думка, 1996. – 448с.

Чернова К. Міжетнічна взаємодія і становлення держави // Віче. – 2006. – № 9-10. – С. 51- 53.

 

Час громадянського самовизначення

Велика Україно, вір:

За тебе стануть ще мільйони!

О.Гончар

Ващенко О.Г. За Україну, за її долю: Фотокнига: (Нариси, новели, замальовки). – К.: Мистец., 2000. – 96 с.

Гальчинський С. Час національного пробудження. Публіцист. есе. – К.: НІСД, 2004. – 152 с.

Голюк О. Розбудова громадянського суспільства неможлива без розвитку громад // Наша громада. – 2005. – № 2(6). – С. 11-13.

Загороднюк Л. Єднання в ім’я майбутнього України // Військо України. – 2006. – № 1. – С. 26-27.

Злобін О. Громадянський простір України: ступінь індентифікацій та чинники консолідації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 2 . – С. 177-194.

Литвин В. Єдність нації. День Соборності України // Віче. – 2006. – № 3-4. – С. 34-39.

Мороз Ф. Це солодке слово “свобода”: [Народ. депутати про події 19-20 серпня 1991р. та подальшу долю Украйни] // Україна. – 1993. – № 18. – С. 4-5.

Патриляк І. Україна: шлях від незалежності до свободи // Визвол. шлях. – 2005. – № 4. – С. 116-127; № 10. – С. 84-115.

Фадєєв В. Проблеми консолідації українського суспільства // Стратегії розвитку України: теорія і практика / Ред. О.Власюка – К: НІСД, 2002. – С. 81-90.

Ситник П., Дербак А. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. – К.: НІСД, 2004. – 226 с.

Степаненко І. «Нас не подолати!» Соціокультурні аспекти «Помаранчевої революції» // Практ. психологія та соціал. робота. – 2005. – № 4. – С. 74-77.

 

Людського духу найвищі злети

Єдиний порятунок від сповзання до прірви – єднання істинних духовних патріотів з тим, аби в Україні запанувала нарешті українська влада, що здобувала б справді незалежну державу, у якій би панувала висока мораль на ґрунті наших віковічних традицій.

Б.Олійник

Абрамов В.І.Духовність суспільства: методологія системного вивчення. – К.: КНЕУ, 2004. – 236 с.

Актуальні проблеми духовності. – Зб. наук. праць. / Ред. Я.Шрамко. – Вип. 6. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. – 415 с.

Баган О. Про духовно-цивілізаційні та геополітичні основи України // Сучасність. – 2005. – № 4 – С. 93-104.

Гончар О.Т. Чим живемо: на шляхах до українського відродження. – К.: Рад. письм., 1991. – 382 с.

Грушевський М.С. Духовна Україна. – К.: Либідь, 1994. – 500 с.

Духовна велич України: Наук.-публіцист. зб. / Упоряд. І.Новиченко. – К.: “Просвіта”, 2004. – 248 с.

Провідники духовності в Україні / Ред. І.Ф.Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783 с.

Сверстюк Є.О. На святі надій: Вибране. – К.: Наша віра, 1999. – 784 с.

Свідзинський А. Духовна криза в українському суспільстві та шляхи її подолання // Розбудова держави. – 2003. – № 9-12. – С. 2-17.

 

Цілісність землі рідної і народу –одвічно в серці та помислах

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.

Розкуйтеся, братайтеся.

Т.Шевченко

Видатні постаті України: Біограф. довід. / Г.Щокін, М.Головатий, В.Гайченко та ін. – К.: 2004. – 872 с.

Геник С. 150 великих українців. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 300 с.

Державні політичні та громадські діячі України: політичні портрети / Ред. М.І.Панова. – К.: Видавн. Дім “Ін Юре”, 2002. – 476с.

Одарченко П. Видатні українські діячі: Ст., нариси. – К.: Смолоскип, 1999. – 322 с.

Перев’язко Р. Ідея соборності в художній творчості Січових стрільців // Дивослово. – 2004. – № 12. – С. 67-68.

П’ятаченко С. Ідея соборності України в поезії Олександра Олеся і Євгена Маланюка // Дивослово. – 2005. – № 7. – С. 52-56.

Солдатенков В., Сиволоб Ю. Витоки і передвісники української ідеї // Віче. – 1993. – № 11(20). – С. 29-45.

Салтовський О.І. Еволюція ідеї української державності в політичних поглядах М.Грушевського під впливом революції 1917-1920 рр. // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Філософія. Політологія. – 2005. – № 59-61. – С. 158-161.

Шаров І.В. 100 видатних імен України. – К., Видавн. Дім “Альтернативи”, 1999. – С. 496.

 

“Прихилимо один до одного

свої серця...”

(Методично-бібліографічні матеріали

до Дня Соборності України)

 

Укладач вступної статті і списку літератури Г.М.Авраменко

Укладачі матеріалів до книжкової виставки: Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко

Комп’ютерний набір: Г.М.Авраменко, Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет Н.В.Спиця

Редактор М.Г.Спиця

 

Тиражування Г.О.Стратієнко

Відповідальна за випуск П.І.Цимбалюк

 Підписано до друку 29.ХІІ.2006. Формат 60х84 1/16.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 1.5. Тираж 80.

Ксерокс ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

м.Вінниця, вул.Соборна, 73

тел. (0432) 35-20-06

Поділитися:

Прихилимо один до одного свої серця ...


Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

 

 

“Прихилимо один до одного свої серця ...”

 Методично-бібліографічні матеріали до Дня Соборності України

 

 

 Вінниця, 2006

 

 

 

ББК 91.9:63+63.3(4Укр)6я1

П 77

 

«Прихилимо одне до одного свої серця...»: Методично-бібліографічні матеріали до Дня Соборності України / Уклад.: Г.М.Авраменко, Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко; Ред. М.Г.Спиця; Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – 24 с.

 

Шановні користувачі!

Пропоновані методично-бібліографічні матеріали присвячені Дню Соборності України.

Складаються вони з 3 частин:

– розлогої вступної «День Соборності України» про складний історичний шлях, пройдений українським народом до своєї незалежної соборної державності;

– короткого бібліографічного списку літератури «Прихилимо одне до одного свої серця...», який вміщує книги, збірники документів, публікації з періодичних видань, довідково-бібліографічні матеріали, в яких висвітлено доленосні події в Україні, що передували проголошенню Акта возз’єднання споконвічно українських земель Української Народної Республіки (УНР) із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) 22 січня 1919 року, його історичне значення, розбудову Соборності України та сьогоднішні реалії її загрозі, необхідності збереження цілісності України для майбутніх поколінь;

– матеріалів книжкової виставки «Той шлях важкий тернистий...»

Видання адресоване в основному бібліотечним працівникам для організації роботи по відзначенню Дня Соборності України. Сподіваємося, що його матеріали будуть корисними також для науковців, викладачів, студентів, засобів масової інформації, широкому загалу читачів.

Свої зауваження і пропозиції надсилайте за адресою:

21100, м.Вінниця, вул. Соборна, 73, тел. (0432) 35-11-04

 

А Він знав думки їхні, і промовив до них: “Кожне
царство, поділене супротив себе, запустіє. І кожне
місто чи дім, поділене супроти себе,
не втримаються...”

Євангеліє від Матвія, 12:25.

 

День Соборності України

У житті кожного народу є події, які не тільки яскраво висвітлюють пройдений історичний шлях, а й визначають його сьогодення і майбуття, сповнюють особливим змістом життя і діяльність суспільства, держави та особистості. В історичній долі України ХХ століття дві події великого значення і ваги сталися 22 січня.

В 1918 році Центральна Рада прийняла ІV Універсал, яким проголосила незалежність Української Народної Республіки. А рік потому, 22 січня 1919 року, відбувся Акт Злуки, який об’єднав століттями відірвані одна від одної частини єдиної України: Західно-Українську Народну Республіку і Наддніпрянську Велику Україну.

Цю дату ми тепер відзначаємо як День Соборності України.

Найбільш яскравою сторінкою визвольних змагань українського народу в XX ст. і стала боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу. На цій героїчній боротьбі виховані й виховуватимуться нові покоління тих, кому належить далі розбудовувати нашу країну, за волю й незалежність якої загинули десятки тисяч кращих українців.

Проблема соборності для українського народу, який віками був позбавлений власної державності, розірваний на частини між сусідніми країнами, завжди була актуальною. Ідея державності мала глибоке коріння в народній свідомості, в історичній пам’яті, що доносила до кожного нового покоління відчуття єдності. Вона наскрізним лейтмотивом проходить в давньоруських оповіданнях і повчаннях, літописах, невмирущому “Слові о полку Ігоревім”.

Про соборність Руси-України свідчив тоді перед світом не лише Нестор-літописець. Слово про її обширність і багатства несли і побожні паломники, котрі діставалися аж до Святої землі. І одним з перших засвічував там віщий вогонь за наш великий народ печерський ігумен Варлаам 1062 року.

Ця ідея формувалася і з часів Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Богдан Хмельницький незадовго до смерті міцно пов’язував укладення будь-яких зовнішньополітичних союзів із визнанням прав козацької старшини “на всю стару Україну, або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова”.

А історична доля українського народу надзвичайно трагічна: переживши страшну Руїну у другій половині ХVІІ ст., він надовго лишився роз’єднаним. Після поділів Польщі українські землі опинилися у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Проте ідея єдиної України продовжувала жити в історичній пам’яті і політичній думці.

Багато видатних діячів українського національного відродження: від кирило-мефодіївців (Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш та ін.) і «Руської трійці» на чолі з М.Шашкевичем, а згодом – М.Драгоманов, М.Грушевський, І.Франко, Л.Українка, священик з Лемківщини Василь Подолинський та багато інших українських патріотів у XIX ст. розвивали ідею соборності нашої держави.

Їхнє слово сіялось у сприятливий грунт. Століття розлуки й розтерзаності українців по різних імперіях Європи не змогли отруїти їхньої свідомості насаджуваним духом меншовартості, другорядності й окраїнності.

На початку XX ст. розвинули ідею соборності й чітко сформулювали найважливіше її завдання – об’єднання земель України в єдиній самостійній державі визначні українські громадсько-політичні діячі, ідеологи державної незалежності Ю.Бачинський та М.Міхновський. З появою політичних партій це завдання було закріплене в програмних документах деяких з них, що мало важливе значення для розгортання майбутньої боротьби.

І сьогодні ми з вдячністю згадуємо тих, хто формував концепцію державності й соборності у програмних документах українських партій, хто боровся за об’єднання всіх національно-демократичних сил українства, хто словом і багнетом намагався відродити незалежну Соборну Українську Державу.

Українська революція 1917-1920 рр. реалізувала мрію багатьох поколінь українців про об’єднання всіх українських земель в єдину соборну державу. Внаслідок революції, під час якої з великою силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави – Українська Народна Республіка (УНР) і Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).

На жаль, дві роз’єднані держави не могли існувати як єдиний політичний, економічний, соціокультурний організм, бо заважали суттєві відмінності, створені вимушеним майже 600-річним роз’єднаним розвитком східних і західних українських земель, внутрішня нестабільність і розкол політичних сил у Наддніпрянській Україні, а також ряд інших причин.

Та, незважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизації всіх українських земель у власній державі.

Ініціатори об’єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР – Д. Левицький, Л.Цегельський, члени Директорії В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрієвський, Ф.Швець ще 1 грудня 1918 року підписали у Фастові Передвступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одній державі. Обидва уряди зобов’язувалися в найкоротший час здійснити це об’єднання. Даний договір став, по суті, першим і основним актом соборності, викликав схвалення українського загалу. Після нього значно активізувалася боротьба за ідейно-політичну і територіальну консолідацію українців усіх земель.

3 січня 1919 року на першому засіданні Української Народної Ради одностайно прийнята Ухвала про злуку ЗУНР з УНР. Високо оцінюючи цю подію, часописи підкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборності українських земель.

Об’єднавчий рух, який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.

Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності.

І от 22 січня 1919 року під перегук дзвонів Святої Софії на Софійській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, в присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР ухвалили рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу, заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську державу.

В Універсалі Директорії УНР проголошувалося: «Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка».

Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: “ Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене, тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах”.

Об’єднання ЗУНР з УНР мало об’єктивні підстави, спиралося на най-заповітніші прагнення широких мас і закріплювалося відповідними найвищими державними актами.

Проте, як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій історичний шанс. Незадовго до того Україну окупували російсько-більшовицький і польський режими. Фактичний крах соборності спричинився саме агресією більшовицько-радянської Росії, Польщі, а також негативним ставленням провідних держав Антанти до української справи. Величезну шкоду соборності завдав внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутріпартійна боротьба, громадянська війна на Наддніпрянщині, наявність серйозних розбіжностей з питань стратегії й тактики боротьби за національну державність між провідниками УНР і ЗУНР.

У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах об’єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною, роз’єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання.

Незважаючи на невдале завершення об’єднання двох республік, значення Акта важко переоцінити.

Акт Злуки насамперед був спробою ліквідації вікової роз’єднувальної межі між Заходом і Сходом України. Він наочно показав безперспективність спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному. Він спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну, національну державу, став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Об’єднавча акція 1919 р. залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась головним чинником усіх течій національно-визвольного руху.

Свідчення того – один з найяскравіших символів мирної української революції кінця ХХ століття – ланцюг Єднання, коли такого ж морозного січневого дня 1990 року ця пам’ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом від Києва до Львова і далі до Івано-Франківська, єднаючи Схід і Захід України. Взявшись за руки, стояли старі і молоді, не чекаючи ювілейних дат, ні наказу зверху, а лише за покликом власного серця. Три мільйони українців і росіян, євреїв і поляків, чехів і німців, які відчули себе єдиним українським народом, опоясали свою державу ланцюгом Злуки.

У тому, що на Всеукраїнському референдумі східні та західні українці проголосували за незалежну, суверенну державу, теж простежується ідейна спадщина Злуки, національна воля єдиного народу, національне самоусвідомлення.

Вони й стали базовими для динамічного процесу оформлення незалежності України як суверенної, соборної держави. Завдяки тому вона має повнокровну територію, усталені кордони і мирне життя громадян.

Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету.

Наші попередники прозірливо наголошували, що соборність – це не тільки об’єднання українських земель, це, передусім, монолітність української нації, і щасливе майбутнє України можливе лише за умови духовної і політичної єдності, соціального партнерства, громадянського консенсусу. Помаранчева революція відкрила нову епоху в історії України, яка посилає нам нові виклики, відповідати на які ми повинні з урахуванням усіх помилок, що їх знала історія нашої держави: попри все український народ повинен зберегти громадянську злагоду, сформувати політичну націю.

Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Зберегти одне з найсуттєвіших надбань новітньої суверенної України – міжнаціональну злагоду – є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.

На превеликий жаль, події сучасності свідчать про те, що сьогодні, через п’ятнадцять років з дня проголошення Незалежності держави, знаходяться політичні деструктивні сили, котрі на догоду власним амбіціям готові знову роздерти Україну на окремі шматки, вносять розкол між східними і західними регіонами України, роздмухуючи до загальнонаціонального рівня міжфракційні, міжпартійні, міжособистісні непорозуміння і чвари. І тому потрібно згуртуватися всім демократичним силам задля майбутнього наших дітей, задля майбутнього соборної України.

Уже вкотре 22 січня весь український народ відзначає День Соборності як шану тому вікопомному Акта Злуки, коли були зламані кордони між двома українськими республіками з надією, що будуть зруйновані кордони і в душах українців, й вони об’єднаються заради однієї величної мети – побудови економічно та духовно багатої, вільної й соборної України.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акта Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський говорив про цей день: “Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва під Полтавою або Зруйнування Січі”. Його слова справді стали пророчими.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акта Злуки – це не тільки важлива суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять про незліченні жертви, покладені українським народом на олтар незалежності, соборності держави.

 

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Шевченко Т. “Молитва”

“Прихилимо одне до одного свої серця ...”

 

Загальні матеріали

День Соборності України: Указ Президента України, 21 січ. 1999 р.: [Про встановлення в Україні свята] // Уряд. кур’єр. – 1999. – 23 січ. – С. 1.

Звернення Президії Української Національної Ради і Ради державних секретарів Західно-Української Народної Республіки до Директорії УНР щодо ухвали про возз’єднання ЗУНР з УНР, 16 січня 1919 року // Сергійчук В. Українська соборність. – К., 1999. – С. 400-401; Пам’ять століть. – 1999. – № 1. – С. 31-32.

Універсал Директорії УНР про злуку Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину державу, 22 січня 1919 року / Винниченко, Петлюра, Андрієвський, Макаренко // Сергійчук В. Українська соборність. – К.,1999. – С. 406-407; Пам’ять століть. – 1999. – № 1.– С. 35-36.

Четвертий Універсал У.Ц.Ради // Історія української Консти-туції / Упоряд.: А.Слюсаренко, М.Томенко. – К., 1997. – С. 101-104.

Ющенко В. Радіозвернення Президента України Віктора Ющенка [присвячене Дню Соборності] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!: Звернення Голови Верховн. Ради України до укр. народу [з нагоди Дня Соборності України] // Голос України. – 2006. – 21 січ. – С. 1, 2.

Великочий В.С. Джерела до вивчення злуки ЗУНР і УНР // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. / НАН України, Ін-т історії України. – К.: Рід. край, 1999. – Вип. 5. – С. 263-267.

Панчук М. Акт Злуки УНР і ЗУНР в українській історіографії // Проблеми соборності України в ХХ столітті. – К., 1994. – С. 98-105.

Сергійчук В. Українська соборність: Відродження українства в 1917-1920 роках: [Документи і матеріали]. – К., 1999. – 413 с.

Стопчак М.В. Проблема взаємин урядів УНР та ЗУНР у 1919 р. в радянській історіографії // Наук. записки. Сер. Історія / Вінниц. ДПУ ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2001. – Вип. 3. – С. 206-216.

Українська соборність: ідея, досвід, проблеми: (До 80-річчя Акта Злуки 22 січ. 1919 р.) / НАН України. Ін-т політ. і етнац. досліджень. – К., 1999. – 406 с.

 

На шляху до Соборної України

Горбань Т.Ю. Ідея соборності в українській суспільно-політичній думці першої чверті ХХ ст. // Укр. іст. журн. – 2005. – № 6. – C. 95-103.

Гошуляк І. Михайло Грушевський: «Єднатися, концентру-ватися, а не ділитися» // Віче. – 2004. – № 8. – C. 43-47: портр. – Бібліогр.

Гошуляк І. На шляху до Соборної України: (До 80-річчя Акта Злуки УНР і ЗУНР) // Історія України. – 1999. – Січ. (№ 2). – С. 3-4; Січ. (№ 3). – С. 3-5.

Гошуляк І. Питання соборності українських земель на Брест-Литовській мирній конференції // Укр. іст. журн. – 2004. – № 2. – С.15-31.

Жулинський М. “Їх смерть життя розбудить у народу...”: [До Дня Соборності України] // Уряд. кур’єр. – 2001. – 26 січ. – С. 4.

Злука Західно-Української Народної Республіки і Україн-ської Народної Республіки – історичний акт утвердження єдності українського народу // Нар. армія. – 1999. – 19 січ.

Куліш П. Пророк національного оновлення предковічної соборної України (Т.Г.Шевченко) // Нар. творчість та етнографія. – 2000. – № 2/3. – C. 75-76.

Кучерук О. Симон Петлюра – президент УНР // Уряд. кур’єр. – 2006. – 13 трав. – С.11.

Литвин М. Злука. Передісторія 22 січ. 1919 р. // Молодь України. – 1991. – 19, 22 січ.

Павлюк О. Від злуки – до розриву: (Взаємини урядів УНР та ЗУНР у 1919 р.) // Наука і сусп-во. – 1994. – № 4/6. – С. 8-12; № 7/8. – С. 6-10.

Павлюк О. Дипломатія злуки: До питання про об’єднання УНР та ЗУНР // Всесвіт. – 1992. – № 1/2. – С. 176-178.

Смолій В. “Однині воєдино...”: (З виступу ... на урочист. зб., присвяч. проголошенню Акта Злуки УНР та ЗУНР) // Уряд. кур’єр. – 1999. – 26 січ. – С. 4.

Сотник Л. Шлях до соборності // Універсум. – 1997. – № 9/10. – С. 1.

Станович М. Злука зароджувалась у …Вінниці // Вінниц. газ. – 1992. – 15 серп.

Титаренко Л. Він проголосив Акт про Соборність України: [Про долю укр. вченого і громад. діяча Ф.П.Швеця, який 22 січ. 1919 р. оприлюднив Акт Злуки УНР і ЗУНР] // Голос України. – 2005. – 22 листоп. – С. 12-13.

 

Золота сторінка історії

Акт Злуки, 22 січ. 1919 р. // Історія України / Кер. авт. колективу Ю.Зайцев. – Л., 1996. – С. 243-244.

Величний День Злуки // Армія України. – 2002. – 22 січ. – С. 3.

Вишинська Я. Від Дніпра аж до Карпат...: [22 січня – День Соборності України] // Вінниччина. – 1998. – 21 січ. – С. 3. – (Спец. вип. “Хочу все знати”).

Гошуляк І. Акт Злуки 22 січня 1919 року // Визвол. шлях. – 2000. – № 1. – С. 10-13.

Гошуляк І. Велика подія в історії України: (До 80-річчя Універсалу Соборності) // Пам’ять століть. – 1999. – № 1. – С. 2-18. – Бібліогр.: 49 назв.

Гошуляк І. Вікопомна подія в історії України // Літ. Україна. – 1999. – 28 січ. – С. 1, 2.

Гошуляк І. Злука: Вікопомна подія в історії України // Демокр. Україна. – 1997. – 21 січ.

22 січня – День Соборності України // Уряд. кур’єр. – 2001.– 20 січ. – С. 1.

День Соборності України: [Іст. довідка] // Все для вчителя. – 1997. – Січ. (№ 1). – С. 8.

Драч І. День Соборності України // Вісті з України. – 1997. – 24 січ. (№ 2/3). – С. 1.

Заєць В.Тих днів не змовкне слава ... // Культура і життя. – 1998. – 21 січ.

Копиленко О. “По лінії всеукраїнських інтересів...”: (Акт Злуки між УНР і ЗУНР, 22 січ. 1919 р.) // Уряд. кур’єр. – 1999. – 21 січ. – С. 2.

Кульчицький С. 80 років тому, 22 січня 1919 р., об’єдналися дві українські держави – УНР і ЗУНР // Освіта України. – 1999. – 20 січ. – С. 5.

Кульчицький С. “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України...” // Патріот України. – 1999. – 21 січ.– 3 лют. – С. 1, 5.

Кульчицький С. “Йдучи за найгарячішими бажаннями українського народу”// Вінниччина. – 1999. – 22 січ.

Лубківський Р. Золота сторінка історії // Просвіта. – 1997. – 22 січ. (№ 2). – С. 1.

Лубківський Р. Сонце Соборності // Уряд. кур’єр. – 2004. – 22 січ.– С. 1, 3.

Малик Я. Злука // Армія України. – 2001. – 20 січ. – С. 3.

Мараєва В. День Соборності України // Армія України. – 2004. – 22 січ. – С. 4.

Олійник О. День Соборності України // Уряд. кур’єр. – 1997. – 23 січ. – С. 1.

[Проголошення акта Соборності України 22 січня 1919 р. Фото] // Голос України. – 1996. – 19 січ.

 

Святкуємо разом

В ім’я Соборності України: [Про широкомасштабні сусп.-політ. акції в різних куточках України з нагоди Дня Соборності] // Самостійна Україна. – 2004. – 5-11 лип. (№ 27). – С. 6-7.

Відзначення Дня Соборності України // Уряд. кур’єр. – 2002. – 24 січ. – С. 2.

Завальнюк К. Величне свято українського народу // Вінниц. газ. – 2004.– 22 січ.

Ключі до перемоги – у єдності: [Про відзнач. 87-річниці проголошення Акта Злуки] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Єдність нації: [До 87-ї річниці Дня Соборності] // Голос України. – 2006. – 24 січ. – С. 1, 2-3.

Пам’ятаймо ІV Універсал і величний день Злуки // Армія України. – 2003. – 21 січ. – С. 1, 6.

Творімо Соборну Україну

Андрійчук П. День Соборності. Віче: [1995 р.] // Укр. сл. – 1995. – № 4. – C. 1, 5.

Брайчевський М. Соборна Україна: аспект геополітичний // Хроніка-2000. – 1998. – № 23/24. – С. 369-373.

В єдності наша сила: До 85-річчя Акта Злуки // Голос України. – 2004. – 22 січ. – С. 2 ; Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 2. – C. 54.

Захарченко В. “Вітчизни просимо як подання”: [Про Всеукр. віче 22 січ.1997 р.] // Літ. Україна. – 1997. – 20 лют. – С. 1, 3.

Кульчицький С. Злука чи возз’єднання? // Дзеркало тижня. – 2004. – 19-25 січ. (№ 2). – С. 19.

Курас И. Держава должна быть унитарной // Зеркало недели. – 1999. – 16-22 янв. (№ 2). – С. 11.

Курас І. Єдність – не просто гасло, а фундамент реалістичної політики: // Голос України. – 2004. – 22 січ. – С. 1, 3.

Литвин В. Державотворчий потенціал української соборності // Голос України. – 2003. – 22 січ. – С. 1, 2.

Литвин В. Історичний урок єднання // Уряд. кур’єр. – 2002. – 22 січ. – С. 1, 4-5.

Литовченко Т. Чуття єдиної родини // Політика і культура. – 2002. – № 3. – C. 34-35.

Лиховій Д. Чи може іменник Україна мати форму множини: [До Дня Соборності України] // Україна молода. – 1997. – 22 січ. – С. 1.

Махун С. Нація в пошуках держави – друга спроба // Дзеркало тижня. – 2004. – 21-27 серп. (№ 33). – С. 23.

Павличко Д. “Прихилимо одне до одного свої серця” // Літ. Україна. – 1991. – 24 січ.

Паньков А. Соборна Україна: корінні народи і національні меншини // Персонал. – 2005. – № 6. – С. 43-45.

Сергієнко П.П. Соборність України: поняття, ідея, реальність. – К., 1993. – 79 с.

Сергійчук В. Соборність українського духу – навічно в серці та помислах // Освіта. – 1999. – 20-27 січ. – С. 8.

Сергійчук В. І Соборною…: [Про злуку укр. земель] / Бесіду вів І.Малюта // Укр. культура. – 1999. – № 1. – С. 4-5.

Сюндюков І. Не символ минулого – сигнал із майбутнього: Про що нам нагадує День Злуки? // День. – 2006. – 21 січ. (№ 6).

Ткаченко В.М. Акт Злуки: уроки історії // Проблеми соборності України в ХХ столітті. – К., 1994. – С. 90-98; Демокр. Україна. – 1994. – 22, 25 січ.

Турбівський В. Злука неможлива без злагоди: [До Дня Соборності України] // Культура і життя. – 2004. – 21 січ.

Україна соборна // Літ.Україна. – 2005. – 10 лют. – C. 1, 3.

Унгурян М. Творімо соборну Україну // Культура і життя. – 2006.– 5 квіт. – С. 1.

 

Довідково-бібліографічні матеріали

Бойко О. Акт Злуки // Довідник з історії України. – К., 2002. – С. 20-21.

День Соборності України: [22 січ.] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – К, 1999. – І кв. – С. 46-49.

Гошуляк І. Величний день Злуки // Іст. календар’1999. – К., 1998. – Вип. 5. – С.18-20; Все для вчителя. – 2004. – Січ. (№ 1/2). – C. 18.

Гошуляк І. День Соборності України // Іст. календар’2002. – К., 2002. – Вип. 8. – С.11-12.

Гошуляк І. Злука УНР і ЗУНР // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – С. 196.

Губарев В.К. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) // Губарев В.К. Історія України: Довідник школяра і студента. – Донецьк, 2004. – С. 387-390.

За Україну, за її волю!: День Соборності України (1919) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2004. – І кв. – С. 40-43. – Бібліогр.: 15 назв.

Капелюшний В.П. Акт Злуки УНР і ЗУНР // Енцикло-педія Сучасної України. – К., 2001. – Т. 1. А. – С. 313-314.

Українська революція і державність (1917-1920 рр.): Наук.-бібліогр.вид. / НАН України. Нац. б-ка імені В.І.Вернадського. – К., 2001. – 816 с.

* * *

Гей В. Україна Соборна: [Вірш] // Літ. Україна. – 1992. – 30 січ. – С. 5.

Заєць В. Вікопомна злука: [Вірш] // Культура і життя. – 2003. – 22 січ.

Литвин С. Роздум про єдність: Урив. з балади “Квітки у полі, там, де Крути”: [Вірш, присвяч. Злуці укр. земель] // Вінниц. газ.– 1999. – 21 січ.

Перев’язко Р. Ідея соборності в художній творчості Січових стрільців // Дивослово. – 2004. – № 12. – C. 67-68.

П’ятаченко С. Ідея соборності України в поезії Олександра Олеся і Євгена Маланюка // Дивослово. – 2005. – № 7. – C. 52-56.

 

книжкова виставка

ТОЙ ШЛЯХ ВАЖКИЙ, ТЕРНИСТИЙ...

Як ми всі націю соборну

У всім єдиною не створим,

Зітруть нас легко вражі жорна.

І.Огієнко

 

22 січня 1919 р. збулась мрія багатьох поколінь україн-ського народу про відродження незалежної соборної державності.

Сьогодні, на зламі тисячоліть і епох, ця ідея постала з новою нагальністю і силою.

Тема соборності в усіх її вимірах представлена на нашій книжковій виставці українською політичною думкою, починаючи від І.Вишенського, публіцистикою, важливими свідченнями і документами.

Із спецфондів бібліотеки до читача повернулись спогади безпосередніх учасників і свідків далеких подій. Варто згадати хоча б праці В.Винниченка, І.Мазепи, Д.Дорошенка та багатьох інших.

Допоможуть зрозуміти неймовірну складність шляху, пройденого українським народом до торжества соборницької ідеї, об’єктивні, неупереджені дослідження сучасних істориків, соціологів, етнографів.

Невід’ємна від історико-політичних і правових засад соборності і тема громадянського єднання. До проблем консолідації українського суспільства звертаються також фахівці з різних галузей знань, аналізуючи події Помаранчевої революції, яка здивувала світ прикладом національної єдності в Україні.

Складність і багатоплановість теми соборності в її духовному аспекті висвітлює література подальших розділів виставки. Зворушливий інтерес викликають унікальні довідники духовної біографії нації. Історико-біографічні статті знайомлять з плеядою найвидатніших державотворців, діячів культури, науки, освіти, які свого часу самовіддано утверджували українську духовність, були її будителями й оборонцями.

 

Українська соборність – від ідеї до втілення

В історії України ідея соборності завжди була вплетена в процеси та події, що відбувалися в той чи інший час. Залежно від історичної ситуації вона набувала своєї актуальності або в суто релігійному, або в світському вигляді.

В.Смолій

Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Ред. Ю.Тищенко. – К.: Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2004. – 312 с.

Антонюк О. Основи етнополітики. – К.: МАУП, 2005. – 432 с.

Вівчарик М. Етнополітичні аспекти українського державотворення // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 31-38.

Гринів О. Українська націологія: від другої світової війни до відродження держави. Іст. нариси. – Л.: Світ, 2004. – 592 с.

Грищенко О.М. Деякї аспекти сучасного етнополітичного розвитку України в процесі державотворення // Трибуна. – 2006. – № 3-4. – С. 26-27.

Дем’яненко Б.Л. Соборність України: історична спадщина і виклики часу // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 31-38.

Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / Ред. О.Б.Бернштейн. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. – 424 с.

Заставний Ф.Д. Українські етнічні землі. – Л.: Світ, 1993. – 176 с.

Любовець О. Соборність в українському державотворенні (до 85-річчя Акта Злуки УНР і ЗУНР) // Іст. журн. – 2004. – № 1-2. – С. 128-132.

Мазепа І.П. Україна в огні й бурі революції.1917-1927: [В 2-х кн.]. – Д.: Січ., 2001-2002.

Кн. 1: І. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія; ІІ. Кам’янецька доба. – Д.: Січ, 2001. – 415 с.

Кн. 2: ІІ. Зимовий похід. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УНР. – Д.: Січ, 2002. – 335 с.

Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 рр. – К.: Укр. видавн. спілка, 1999. – 412 с.

Україна. Схід-Захід: шлях до порозуміння. Зб. статей / Ред. Н.Б.Кононова. – Луганськ: Знання, 2005. – 132 с.

Українська державність у ХХ столітті: Іст.-політолог. аналіз / Ред. О.Дергачова. – К.: Політ. думка, 1996. – 448с.

Чернова К. Міжетнічна взаємодія і становлення держави // Віче. – 2006. – № 9-10. – С. 51- 53.

 

Час громадянського самовизначення

Велика Україно, вір:

За тебе стануть ще мільйони!

О.Гончар

Ващенко О.Г. За Україну, за її долю: Фотокнига: (Нариси, новели, замальовки). – К.: Мистец., 2000. – 96 с.

Гальчинський С. Час національного пробудження. Публіцист. есе. – К.: НІСД, 2004. – 152 с.

Голюк О. Розбудова громадянського суспільства неможлива без розвитку громад // Наша громада. – 2005. – № 2(6). – С. 11-13.

Загороднюк Л. Єднання в ім’я майбутнього України // Військо України. – 2006. – № 1. – С. 26-27.

Злобін О. Громадянський простір України: ступінь індентифікацій та чинники консолідації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 2 . – С. 177-194.

Литвин В. Єдність нації. День Соборності України // Віче. – 2006. – № 3-4. – С. 34-39.

Мороз Ф. Це солодке слово “свобода”: [Народ. депутати про події 19-20 серпня 1991р. та подальшу долю Украйни] // Україна. – 1993. – № 18. – С. 4-5.

Патриляк І. Україна: шлях від незалежності до свободи // Визвол. шлях. – 2005. – № 4. – С. 116-127; № 10. – С. 84-115.

Фадєєв В. Проблеми консолідації українського суспільства // Стратегії розвитку України: теорія і практика / Ред. О.Власюка – К: НІСД, 2002. – С. 81-90.

Ситник П., Дербак А. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. – К.: НІСД, 2004. – 226 с.

Степаненко І. «Нас не подолати!» Соціокультурні аспекти «Помаранчевої революції» // Практ. психологія та соціал. робота. – 2005. – № 4. – С. 74-77.

 

Людського духу найвищі злети

Єдиний порятунок від сповзання до прірви – єднання істинних духовних патріотів з тим, аби в Україні запанувала нарешті українська влада, що здобувала б справді незалежну державу, у якій би панувала висока мораль на ґрунті наших віковічних традицій.

Б.Олійник

Абрамов В.І.Духовність суспільства: методологія системного вивчення. – К.: КНЕУ, 2004. – 236 с.

Актуальні проблеми духовності. – Зб. наук. праць. / Ред. Я.Шрамко. – Вип. 6. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. – 415 с.

Баган О. Про духовно-цивілізаційні та геополітичні основи України // Сучасність. – 2005. – № 4 – С. 93-104.

Гончар О.Т. Чим живемо: на шляхах до українського відродження. – К.: Рад. письм., 1991. – 382 с.

Грушевський М.С. Духовна Україна. – К.: Либідь, 1994. – 500 с.

Духовна велич України: Наук.-публіцист. зб. / Упоряд. І.Новиченко. – К.: “Просвіта”, 2004. – 248 с.

Провідники духовності в Україні / Ред. І.Ф.Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783 с.

Сверстюк Є.О. На святі надій: Вибране. – К.: Наша віра, 1999. – 784 с.

Свідзинський А. Духовна криза в українському суспільстві та шляхи її подолання // Розбудова держави. – 2003. – № 9-12. – С. 2-17.

 

Цілісність землі рідної і народу –одвічно в серці та помислах

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну.

Розкуйтеся, братайтеся.

Т.Шевченко

Видатні постаті України: Біограф. довід. / Г.Щокін, М.Головатий, В.Гайченко та ін. – К.: 2004. – 872 с.

Геник С. 150 великих українців. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 300 с.

Державні політичні та громадські діячі України: політичні портрети / Ред. М.І.Панова. – К.: Видавн. Дім “Ін Юре”, 2002. – 476с.

Одарченко П. Видатні українські діячі: Ст., нариси. – К.: Смолоскип, 1999. – 322 с.

Перев’язко Р. Ідея соборності в художній творчості Січових стрільців // Дивослово. – 2004. – № 12. – С. 67-68.

П’ятаченко С. Ідея соборності України в поезії Олександра Олеся і Євгена Маланюка // Дивослово. – 2005. – № 7. – С. 52-56.

Солдатенков В., Сиволоб Ю. Витоки і передвісники української ідеї // Віче. – 1993. – № 11(20). – С. 29-45.

Салтовський О.І. Еволюція ідеї української державності в політичних поглядах М.Грушевського під впливом революції 1917-1920 рр. // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Філософія. Політологія. – 2005. – № 59-61. – С. 158-161.

Шаров І.В. 100 видатних імен України. – К., Видавн. Дім “Альтернативи”, 1999. – С. 496.

 

“Прихилимо один до одного

свої серця...”

(Методично-бібліографічні матеріали

до Дня Соборності України)

 

Укладач вступної статті і списку літератури Г.М.Авраменко

Укладачі матеріалів до книжкової виставки: Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко

Комп’ютерний набір: Г.М.Авраменко, Л.О.Авксентьєва, А.С.Якущенко

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет Н.В.Спиця

Редактор М.Г.Спиця

 

Тиражування Г.О.Стратієнко

Відповідальна за випуск П.І.Цимбалюк

 Підписано до друку 29.ХІІ.2006. Формат 60х84 1/16.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 1.5. Тираж 80.

Ксерокс ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

м.Вінниця, вул.Соборна, 73

тел. (0432) 35-20-06