З любові до Вітчизни

(До 14-ї річниці від дня проголошення  Незалежності України)

Свою Україну любіть,

Любіть її... во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Т. Шевченко

Із тисяч народів і народностей світу тільки 200 виросли в нації, створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти. Серед них – Україна. Кожна нація особливо урочисто відзначає день свого оформлення як держави, ту дату, коли вона взяла в свої руки власну долю і проголосила про свою самостійність і незалежність. Є така дата і в новітній історії України – подія, яку можна назвати найважливішою: 24 серпня 1991 року. В цей день Верховна Рада УРСР проголосила створення самостійної соборної держави – України, територія якої є неподільною і недоторканою. Держави, в якій є чинними виключно Конституція і Закони України. Відтоді ця дата в нашій державі відзначається як загальнонаціональне свято – День незалежності.

Саме на наше покоління випало щастя бути безпосередніми учасниками визначальних історичних подій народження незалежної і суверенної України в 1990-1991 роках. Незабутніми залишилися в наших серцях згадки про багатотисячні мітинги і маніфестації, демонстрації і велелюдні пікети біля партійних і урядових установ... Сторінки, з яких почалася правдива історія новітньої України. Здавалося, нація пережила кульмінацію історичного сьогодення. Проте, це тільки здавалося. За час, що пройшов за 14 років незалежності  нам випала ще одна подія, яка ввійде, уже ввійшла в історію під назвою “Помаранчева революція”, коли український народ силою своєї волі, енергії, безкомпромісності добився переголосування сфальшованого другого туру президентських виборів.

Якщо зазирнути в далеке минуле, то можна побачити, що українська історія боротьби за незалежність знає безліч майданових повстань і революцій, якими рясніють наші літописи і хроніки Х-ХХ століть.

Створивши  в VІІ-ІХ ст. свою першу державу з центром у Києві, шляхом об’єднання слов’янських племен, племінних союзів та  князівств у межиріччі Дністра, Західного Бугу й Дніпра, наші предки стали відомими в Європі й Азії як могутній народ. Та найбільшого розквіту і визнання у світі Київська Русь набула за князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Однак, децентралізація влади київських князів, що супроводжувалась міжусобною боротьбою, набіги кочівників і, нарешті, монголо-татарське завоювання призвели до втрати Києвом своєї  державності .

Другою Українською державою стало Галицько-Волинське князівство, створене Романом Мстиславовичем у 1199 році. Воно продовжило українську державність ще майже на 200 років, об’єднавши більшу частину українських етнічних земель. 

На думку С.Томашівського, це була “перша чисто українська політична організація”, котра в періоди своєї могутності обіймала 9/10 залюднених просторів України. Руйнація Давньоруської держави призвела до того, що її землі опинилися під владою сусідніх держав, насамперед Литви й Польщі.

Та боротьба українського народу за свою незалежність і звільнення  тривала й тоді, коли наша держава упродовж століть зазнавала колоніального гніту країн, що проводили загарбницьку політику стосовно неї.

Із заснуванням у ХVІ столітті Запорозької Січі волелюбний український народ з новою силою продовжив визвольну боротьбу за свою незалежність. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654 рр.) завершилася створенням Української національної держави, яку історики називають Гетьманською державою і яка отримала міжнародне визнання. Структура запорозького суспільства, походи козаків у сусідні землі, морські переходи викликали захоплення і здивування у тогочасному світі.

Українська козацько-гетьманська держава проіснувала понад сто років. Вона, на думку істориків, мала всі ознаки державності: територію, органи публічної влади, армію, судову систему, законодавство тощо.

Продовжуючи справу Богдана Хмельницького, кращі сини українського народу, гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, ще упродовж багатьох років намагалися відстояти нашу державність від зазіхань Росії. Та ці спроби, на жаль, зазнали поразки. Уже в  кінці ХVІІІ століття Україна знову втрачає свою державність і стає лише однією з провінцій Російської імперії.

Майбутня доля України була головним предметом шукань та діяльності українських патріотів і в народницьку добу. В цей час створюються перші політичні організації з українською програмою. Важливу роль у розвитку української суспільно-політичної думки в цей період відіграло Кирило-Мефодіївське товариство.

У ХVІІІ-ХІХ ст. Україна дала плеяду геніїв духу: Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, чиїми творами зігрівалась національна самосвідомість народу, зберігалась і пропагувалась героїчна історія.

Виховані на прикладах історії княжої та козацької  доби, славні послідовники боротьби за незалежність М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра та ін. при першій нагоді – після революції 1917 року в Росії – зробили все, щоб відновити українську державність. 20 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки (УНР). Розпад Австро-Угорської імперії привів до створення 19 жовтня 1918 року Західно-Української Народної Республіки, які 22 січня 1919 року об’єднались в одну – Українську Народну Республіку. Однак, як і у попередні роки, переважаючим силам ззовні знову вдалося закабалити Україну.

У 20-х роках боротьбу за незалежність України у Галичині очолила Організація Українських Націоналістів під проводом Є.Коновальця. У 1941 р., під час німецько-фашистської окупації, ОУН під керівництвом С.Бандери проголосила у Львові відновлення Української держави. Однак, самостійницький  акт вкотре закінчився ув’язненням керівництва ОУН, знищенням тисяч борців за незалежність.

Нова хвиля національно-визвольних змагань прокотилася Україною у 60-ті роки ХХ ст. Шістдесятництво стало камертоном життя тогочасного українського суспільства і точкою відліку багатьох тенденцій і процесів. Його розглядають  у різних ракурсах: як суспільно-політичне оновлення, позначене новою фазою спротиву української інтелігенції тоталітарній системі; як соціокультурне і літературно-естетичне явище; як прагнення української нації до самоідентифікації та намагання зреалізуватися у своїй національній самобутності чи як культурологічний  феномен з формуванням нового типу художньої свідомості. Осередком духу національного самоствердження, що найвиразніше виявився у працях І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, О.Апанович “Збройні сили України”, М.Брайчевського “Приєднання чи возз’єднання. Критичні замітки з приводу однієї концепції”, став створений 1960 року Клуб творчої молоді – центр неофіційного культурного і громадського життя Києва та й цілої України. Довкола нього гуртувалися такі яскраві особистості, як І.Світличний, А.Горська, І.Дзюба, Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, Є.Сверстюк, І.Жиленко, В.Стус, М.Коцюбинська та ін. Справжнім проявом громадянської сміливості стали напівлегальні вечори пам’яті Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, а, особливо, – заборонені святкування дня перенесення праху Кобзаря в Україну 22 травня біля пам’ятника Шевченкові у Києві. Однак система могла погодитися тільки на певну “дозу” гуманізації, але аж ніяк не на підрив своїх основ. Через те невдовзі – уже з 1965 року, почалися перші арешти української інтелігенції, а більшість нескорених (В.Чорновіл, С.Караванський, В.Мороз, А.Горська, В.Стус та ін.) було засуджено на початку 1970-х. Неможливо переоцінити у ті часи роль  Гельсінської спілки у боротьбі за права людини в Україні.

80-і роки позначилися створенням масової демократичної організації – Народний рух України, чиїми зусиллями боротьба за незалежну Україну набула небаченого раніше розмаху. Діяльність створених у ці роки громадських органі-зацій, політичних партій демократичного спрямування знахо-дила все більше розуміння й підтримку серед населення України. Споконвічні сподівання нашого народу, його невпинна боротьба за незалежність набули реальної можливості її здобуття. Спроба серпневого (1991 р.) “перевороту” повернути колесо історії назад закінчилась проголошенням 24 серпня 1991 року Акту про незалежність України. А 1 грудня цього ж року на всенародному референдумі народ України схвалив цей Акт.

Пройдений за роки незалежності час показав, що здобути незалежність і зберегти її, розбудувати демократичну правову державу нелегко. Непослідовність і повільність реформ, їх зволікання непокоїли населення країни. До влади нерідко приходили сумнівної чесності люди, чиї інтереси лежали поза українською правовою державою, а держава нерідко залишалася байдужою до потреб свого народу. 

Проголошувалося одне, робилося інше, дуже далеке від ідеалів, омріяних віками. Поки національно свідомий прошарок нації боровся за мову, традиції і будівництво пам’ятників провідникам незалежності, інші “приватизовували” банки, заводи і фабрики, підпорядковували правозахисні органи, суди і прокуратуру, податкову службу, телевізійні канали і заповідні зони. Спроба влади сфальсифікувати президентські вибори минулого року стала останньою краплею, що переповнила чашу народного терпіння. Український народ з помаранчевою символікою вийшов на майдан Незалежності у Києві, щоб захистити своє конституційне право – право вибору. Помаранчеві прапори, стрічки замайоріли практично по всіх містах і селах Західної і Центральної, в значній частині Південної і Східної України. Особливо велелюдними були мітинги у м.Вінниці. Спротив проти фальсифікації виборів підтримав тодішній міський голова Олександр Домбровський. Чесна і мужня позиція О.Домбровського стала не тільки прикладом для багатьох вінничан, а й символом демократичних настроїв у нашому місті.

І тому невипадково у Вінниці народилася ідея побудови пам’ятника “помаранчевій революції”. Його відкриття перед-бачається у День незалежності

2004 рік увійшов у новітню історію України як рік великих демократичних перетворень. Це був рік пробудження громадянської і національної свідомості народу України. Останні місяці року засвідчили, що народ України справді відчув себе народом, а не населенням, а кожен зокрема відчув себе громадянином України.

Саме на Майдані Незалежності, ми вкотре відстояли свою державність, свою незалежність. Саме на Майдані ми зрозуміли, що ми є єдиною українською нацією. Вперше за багатовікову історію наш народ демократичним шляхом утвердив право бути носієм влади. Майдан народив і ствердив новий договір між народом і владою. Договір, котрий відтепер має стати основою наших подальших стосунків у державі. Жодна наступна влада вже не наважиться не рахуватися із власним народом, не враховувати його демократичного духу. Ми, власне, стали свідками і учасниками народження в нашій державі на чотирнадцятому році незалежності громадянського суспільства.

“Перед Помаранчевою революцією Україна була незалежною, проте недостатньо вільною. А нині вона здобула свій власний дух. Завдяки Помаранчевій революції в Європі більше ніхто не сумнівається в тому, що Україна є європейською державою. Ви добилися величезного капіталу прихильності, симпатії. Якщо Україна доповнить цей капітал відповідною політикою, то зможе бути переконаною у своїй перемозі”, – сказав керівник групи спостерігачів за виборами від Європарламенту, віце-президент Європейського парламенту, польський дипломат і професор Яцек Саріуш-Вольський.

Тепер у світі нас знають як одну з найдемократичніших націй світу, націю, яка зуміла відстояти всі свої громадянські і демократичні права, причому мирним шляхом.

Вінниця першою серед обласних центрів України відкрито підтримала  кандидатуру Віктора Ющенка у президентських перегонах і приєднала свій голос до голосу столичного Майдану Незалежності. Саме через це наше місто стали називати другою столицею Помаранчевої революції. Службою інформаційно-бібліотечного сервісу обласної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва на другий день після початку Помаранчевої революції і до її перемоги,  була встановлена WEB-камера, яка протягом 24-х годин транслювала в Інтернет віртуальне зображення подій, що відбувалися в місті.  На регіональному порталі області була створена WEB-сторінка “Помаранчева Вінниця”, де щоденно чотири рази на добу висвітлювалися новини з Вінниччини.

Сьогодні можна з впевненістю сказати, що 22 листопада – 26 грудня 2004 року – відрізок часу, якому випало бути відображеному в усіх подальших календарях, історичних монографіях, шкільних підручниках поряд з іншими вікопомними подіями на довгому і тернистому шляху боротьби українського народу за свою державність, омріяну і виплекану багатьма поколіннями героїчних борців за волю і незалежність України.

В день чотирнадцятої річниці незалежності ми з надією дивимося у майбутнє, з повагою і шаною згадуючи десятки й десятки поколінь, які у нелегкій боротьбі наближали цей світлий день – День незалежності України.

Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – це наш святий обов’язок перед близькими і далекими попередниками, які були біля витоків української державності, залишили нам у спадок любов до України, вигартувані часом і випробуваннями, кращі риси народної душі, національного характеру.

На думку приходять знамениті рядки Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою, –

І вічні ми будемо з нею,

а також чудова сентенція Жан-Жака Руссо про те, що найбільші подвиги доброчесності були здійснені з любові до Вітчизни.

Зі святом Вас, шановні земляки!

 

З повагою і найкращими побажаннями

заступник голови обласної державної адміністрації  Іван Гамрецький

  

Примножимо славу України!

В оформленні сцени і зали, де відбуваються урочистості та театралізований концерт, використовуються всі можливості українського орнаменту з національною стилістикою, елементами живопису, аплікаціями. По порталах написані відповідні вислови українських поетів. На окремих плакатах – зображення Прапора і малого Герба України, слова Гімну України, портрет Т.Г.Шевченка на вишитому рушнику. На авансцені – композиція з живих квітів.

Гасне світло. За мить просторову тишу заповнюють звуки бандури (позивні) – перші акорди Гімну “Ще не вмерла Україна”.

 

Дикторський текст:

Благословен той день і та година, коли над зеленими верхами Карпат і сонячними горами Криму, над Поліською стороною та Подільським краєм і ген понад всією Україною засвітилась реальним світлом надія на становлення України як незалежної держави.

В благословенну річницю Незалежності разом з усім нашим народом українські митці стають у поклоні перед вірою в духовне відродження і утвердження нації...(відкривається завіса).

     Ми тут були і тут ми є,

     На Україні нам судилось жити,

     По Божій волі наше житіє

     На цій землі засіяне на жито.

 Висвітлюється соліст та всі учасники театралізованого прологу “Наш шлях”.

Соліст:        

     В дні перемоги, в дні поразок,

     В щасливі дні і дні сумні

     Іду з дитинства до Тараса,

     Несу думки свої земні.

     Коли  в душі моїй тривога,

     Коли в душі пекельний щем

     Іду до нього, до живого

     У всесвіт віршів і поем.

     Крізь вітер злий карбую крони

     І чую серцем кожну мить,

     Реве та стогне Дніпр широкий,

     Щоб розбудити, всіх хто спить.

Приспів:

     Ой, червона ружа

     На чолі століть.

     Ой, крута та круча,

     Де Тарас стоїть.

     Ой, крута та круча,

     Де стоїть Тарас

     І крізь роки кличе,

     Кличе, кличе нас.

 

     Я не один іду до нього,

     Ідуть до нього тисячі,

     Неначе грішники до Бога

     Свої печалі несучи.

     І роки в римах заповіту

     Вогонь поезії не згас.

     Той рух до сонця не спинити,

     Бо зветься сонце те – Тарас.

Приспів.

 

Читець 1:

     Тебе не вигадав Тарас,

     Бо ти можлива і без нього.

     Та й Котляревський в перший раз

     Не споряджав тебе в дорогу!

Читець 2:      

     Ти – наче вранішня зоря,

     Гориш і сяєш споконвіку...

     Не заснував тебе варяг,

     У греки йшов по твоїх ріках...

Читець 3:      

     Тебе оспівував Боян –

     Поет і воїн знаменитий!

     І скільки світ, твої поля

     Дають можливість людству жити...

     Политі кров’ю поколінь,

     Вони спроможні все вродити –

     Бійців одважних, ковалів,

     Красунь, жінок, високе жито...

     Хати біленькі – оком кинь

     Од Сяну річки до Ельбруса

     Орють і сіють козаки –

     Нащадки хліборобів – русів...

Читець 4:      

     Тебе не вигадав ніхто.

     З’явилась ти у День Творіння!

     Благословив тебе Христос

     На вічне щастя  і гоніння!

     Щодня благаю я Христа,

     Аби не знала ти руїни...

Читець 5:      

     Тебе не вигадав Тарас –

     Завжди була ти, Україно!...

Затемнення. Соліст заспівує “Молитву” сл. О.Кониського, муз. М.Лисенка. Читці йдуть за куліси. На сцені – маленькі дівчата, які символізують минуле, сьогодення та майбутнє України. Текст говориться на програші пісні.

Соліст:   

     Боже великий, єдиний,

     Нашу Вкраїну храни.

     Волі і світу промінням

     Ти її осіни.

     Світом науки і знання

     Ти її просвіти,

     В чистій любові до неї

     Ти нас, Боже, зміцни!

     Боже великий, єдиний,

     Нашу Вкраїну храни,

     Всі свої ласки, щедроти

     Ти на люд свій зверни!

     Дай йому волю,

     Дай йому долю,

     Дай добру освіту,

     Щастя дай, Боже, народу

     На многая, многая літа!

Україна-дитина:        

     Я – Україна. У братній любові

     Кидали камінь в жіноче плече.

     Я – Україна. Втопилася в крові,

     Через Батурин до Львова тече.

     Знову воскресла посеред раю,

     Боже, злодії у райськім вінку!

     Я – Україна. Сльозами вмиваюсь,

     Але молюся на свят – рушнику.

     Пасинки... З фарсом! Нерідність – повсюди!

     Навіть небесний зірвали би дах!

     Я – Україна. Співаю на людях,

     Тихо стогну у нічних полинах.

 До неї підходить друга дівчинка

Україна-дівчина:       

     Чи ж то не чую і чи ж то не бачу?

     Кожному сину дала по зерну.

     Я – Україна. Всесильна... жебрачка.

     Руки до Господа лиш простягну.

     Кожна дочка, як ота Пенелопа.

     Стільки чекання в предвічній красі!

     Я – Україна – колиска Європи,

     А колискової прагнуть усі.

     Шлях мій чумацький іде попід кручу,

     Що покладу на гарячу черінь?

     Я – Україна. Калина пекуча.

     Вже обпеклося аж сім поколінь.

 Виходить Україна – мати, тримаючи за руку маленьку дівчинку.

Україна-мати:   

     Ходим обпечені звечора й зранку...

     Всім простягаємо жар із долонь.

     Я – Україна? Чи вічна повстанка?

     Де мої статки? І де мій вогонь?!

     Все погоріло. Достатньо роботи.

     А безробіття накрило стави.

     Я – Україна! Воскресну й усоте,

     Тільки би знов – не спізнилися ви!

     Стадне терпіння сягнуло до неба,

     А полинова зоря – у траву!

     Я – Україна...

     Дивуюсь із себе.

 Фонограмою чути звуки дзвонів.

 Усі разом:   

Вірю!

Надіюсь!

Люблю!

І живу!

Дівчинка (у тиші):    

Я – Україна!

Знову чути дзвони. Опускається інтермедійна завіса. Виходять солісти. Виконується пісня “Господи, помилуй нас!” сл. і муз. Т.Петриненка.

Солісти:  

     Навіть на останнім рубежі

     Промінь віри в нас ще не погас.

     Боже, Україну збережи.

     Господи, помилуй нас!

          Нам свою всемилість покажи

          Правдою повсюди й повсякчас,

          Боже, Україну збережи.

          Господи, помилуй нас!

     В наших грудях кулі і ножі,

     Нас розп’ято й знищено не раз,

     Боже, Україну збережи.

     Господи, помилуй нас!

          Наші душі нидіють в іржі,

          Але промінь віри не погас,

          Боже, Україну збережи.

          Господи, помилуй нас!

     Грішні діти – діти не чужі,

     Отче наш, почуй їх щирий глас.

     Боже, Україну збережи.

     Господи, помилуй нас!

     Амінь.

 На сцену виходять ведучі.

Ведучий:  

Україно!.. Перед нами постають безкраї пшеничні лани, бла-китне небо, могутня річка Дніпро, перші князі Київської Русі, коза-цькі полки з отаманом Сірком, першим Президентом Української Народної Республіки – Михайлом Сергійовичем Грушевським.

Ведуча:    

Усе це українські образи, створена віками наша з вами історія. У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення.

Для українського народу він був довгим і тернистим.

Ведучий:  

Всі народи світу різняться між собою мовою, одягом, традиціями, звичаями, уподобаннями. У кожного народу є свої національні святині. Українці мають свої, які шанують і бережуть. Всі вони наші добрі й давні символи, наші обереги.

Ведуча:    

Наші національні символи оповиті легендами, оспівані в піснях. Це сторінки нашої незалежності.

Затемнення. На текстах ведучих на екрани демонструється відеоряд відповідної тематики.

Ведучий:  

Сторінка перша: Акт незалежності України

24 серпня 1991 року проголошено самостійну державу Україна.

Акт проголошення незалежності України

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародними правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України має чинність виключно Конституція – Закон України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.»

Верховна Рада України

 Ведучий:    

Сторінка друга: Конституція України

Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, м.Київ.

«Верховна Рада України від імені українського народу –  громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію –  Основний Закон України».

“Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України…” (стаття 20 Конституції України).

Ведуча:

Сторінка третя: Державний прапор України

“... Державний прапор України – стяг із двох рівних великих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (стаття 20 Конституції України).

Ведучий:  

Сторінка четверта: Державний герб України

“Великий Державний герб України встановлюється  з урахуванням малого державного герба України та герба війська Запорозького... головним елементом великого Державного герба України є знак княжої держави Володимира Великого...” (стаття 20 Конституції України).

Постанова Верховної Ради України

про Державний герб України від 19 лютого 1992 року №2137 – XII, м.Київ.

Верховна Рада України постановляє:

“Затвердити тризуб як малий герб України, вважати його головним елементом великого герба України...”

Ведуча:

Сторінка п’ята: Державний гімн України     

“...Державний Гімн України – національний гімн на музику М.Вербицького...” (стаття 20 Конституції України).

У 1862 році у Києві з’являється вірш етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Він був покладений на музику Михайлом Вербицьким і невдовзі став новим національним гімном:

Після всенародного референдуму у грудні 1991р. музична редакція національного гімну “Ще не вмерла Україна” затверджена Державним гімном України.

     Ще не вмерла України і слава, і воля,

     Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

     Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

     Запануєм і ми, браття, у рідній сторонці.

          Душу й тіло ми положим

          За нашу свободу

          І покажем що ми, браття,

          Козацького роду.

Звучить гімн “Ще не вмерла Україна”.

Читець:   

     Шануймося, єднаймося та будьмо,

     Тримаймося родинного стебла.

     Забудьмо чвари і себе не гудьмо –

     Доволі нас упало із сідла.

     Не даймося обнятися з ганьбою,

     Не даймося продатися брехні.

     Допоки ми не будемо собою,

     Ніколи нам не бути на коні.

     Братаймося від серця і до серця

     І з друзями ділімо хліб і сіль,

     А хто на нашу душу замахнеться –

     Ми вибухнемо гнівом відусіль.

 На сцену виходять ведучі.

Ведуча:          

     Під синім небом України

     Зазолотілися жита,

     У чуйнім серці воєдино

     З’єдналася палітра та.

Ведучий:           

     Бо це дано нам споконвіку

     Від пращурів жива яса –

     Душею, що не любить крику,

     Єднати землю й небеса!

Ведуча:              

     Три світла і триєдність Бога –

     Всесильний захист з трьох сторін,

     Надія він, а в битві – грім –

     Бо злите, наче з крапель.

Ведучий:           

     У ньому духу й честі сплав

     Життя козацьке, горде, вперте,

     За нього ми готові вмерти,

     Як тисячі з повстанських лав.

Ведуча:          

     Прийшла державності пора,

     Як мрія поступу предвічна.

     Він наш і буде наш навічно

     Як символ волі і добра.

Ведучий:

     Мово, люба мово –     

     Мово – українська.

     Скільки в тобі рідного!

     Скільки в тобі близького!    

Ведуча:          

     Скільки в тобі мудрості!

     Скільки в тобі ласки.

     Ти моя улюблена

     І чарівна казка.

Ведучий:

     Лагідна, співуча

     І дзвінка й красива,

     Мов життя жагуча,

     Мово наша – диво!

Ведуча:              

Нація без держави є неповною і незакінченою. Вона без власної мови існувати не може.

Сьогодні ми маємо свою державність, відчуваємо себе нацією. Нація – це і гордість шанування через слово, через мову.

Бо мова – це душа народу.

Ведучий:

     Мово рідна! Колискова.

     Буря крові, пісня рвійна,

     Материнська рідна мово!

     Ти така, як пах любистку,

     Мово сили й простоти, –

     Ти така, як мрійка мрійна…

     Гей, яка ж прекрасна ти!

Виконується пісня “Звучи, рідна мово”,  сл. А.Демиденка, муз. О.Семенова.

Соліст:

     Мово рідна, світи в ріднім домі,

     Крізь зболений час і духовні руїни.

     Вертайсь, рідна мово,

     У серце народу,

     У душу Вкраїни.

Приспів:

     Якого ж ми будемо племені – роду,

     Якщо буде в устах наша мова згасать?

     Чи будемо з вами тоді ми народом,

     Як стихне вона в голосах?

     Звучи, рідна мово,

     На землі рідній лийся по вінця,

     Мово моя українська!

     Мово моя материнська!

 

     Мово рідна, квітуй і шануйся.

     Любов’ю воздай всім народам і мовам.

     З тобою я плачу, з тобою сміюся.

     О, ріднеє слово!

Приспів:

     Мово рідна, живи в ріднім домі.

     Крізь зболений час і духовні руїни

     Вертайсь, рідна мово,

     У серце народу

     У душу Вкраїни.

Відкривається завіса, – сцен виглядає як живий квітник. Вгорі сцена увінчана дібраними рушниками і декоративними аплікаційно-живописними елементами, а в центрі –  композиція з круга і вінка.

Виконується хореографічна композиція “Моя Україна – квітуча земля”.

Ведуча:   

     Живем ми дружною сім’єю

     В подільській рідній стороні.

     Ми всі пишаємось землею,

     Де люди – часточка рідні.

Ведучий:          

     В нас різні корені й начала

     Та пишна крона в нас одна.

     Ми Україну захищали,

     Коли прийшла страшна війна.

Ведуча:

     Народів різних внуки й діти,

     Єдиний творимо народ.

     Своїх пісень найкращих в світі

     Сплели в єдиний хоровод.

Ведуча:

     Він славить Україну-матір,

     Він славить дружбу, мир і труд.

     І нас повік не роз’єднати, –

     Храм щастя ми збудуєм тут.

Виконується пісня “Два кольори у прапорі злились”, сл. і муз. В.Крищенка.

Соліст:

     Земля, зігріта променем, радіє сонцю.

     Земля, що має сотні поколінь.

     Земля – найкраще, що в нас є і найдорожче,

     О Боже, землю нашу не покинь!

Приспів:

     Україно, моя любов,

     Я співатиму знов і знов.

     Ти єдина у світі є, Україно!

     Україно!

     Свята моя земля!

 

     Високе чисте небо, небо України,

     З надією дивлюсь у світлу вись,

     Гаряче жовте сонце – сонце України,

     Два кольори у прапорі злились,

     Два кольори злились.

Приспів:

     Україно, моя любов,

     Я співатиму знов і знов.

     Ти єдина у світі є, Україно!

     Україно!

     Свята моя земля!

 

     Ніхто тебе не в силах в світі підкорити,

     Бо ти святою названа в віках.

     І будуть тут народжуватись і любити,

     Вмирати будуть на твоїх руках,

     На святих руках.

Приспів:

     Україно, моя любов,

     Я співатиму знов і знов.

     Ти єдина у світі є, Україно!

     Україно!

     Свята моя земля!

Звучить козацький марш. Під нього на сцену виходять хлопчики-козаки. Оформлення сцени змінюється. Композиційне поєднання: емблема сучасної армії і атрибутика часів Київської Русі, козацька атрибутика.

Ці складові поєднуються жовто-голубими пасмами, утвореними шовковими стрічками.

Хлопчик 1:

     Славна Січ ворогам ішла навстріч,

     Рідну землю захищала

     І народ наш прославляла. 

Хлопчик 2:

     Лиха ж отчий край зазнав...

     Людолов нас чатував,

     Щоб позбавить дому.

     Бранців до галер кували,

     Ржею злоби пожирали...

     Шляхта нас вогнем пекла,

     На тортури прирекла.

Хлопчик 3:

     Цар Петро і Катерина

     Зневажали наш народ,

     Але наш народ боровся

     І Хмельницький в нас знайшовся,

     І Сірко, і Дорошенко,

     Й Полуботок, й Морозенко...

Хлопчик 4:

     Рабства каламутну ніч

     Переборювала Січ.

     Козаків боялись зайди,

     Бо була в них

Всі:

     Сила правди.    

 До дітей підходять ведучі

 

Ведучий:               

     День Незалежності – радісний день

     Нині святкує Вкраїна.

     Скільки піднесених, світлих пісень,

     Хоч не пора солов’їна.

     Спілим колоссям серпень пропах,

     Зазолотів медами.

     Шлях нелегкий, героїчний шлях

     Ми подолали з вами.

Ведуча:

     Скільки томились в неволі ми,

     Знають легенди прадавні.

     І захищали свободу грудьми

     Прадіди наші славні.

     Всі ми – нащадки Залізняка

     І Богуна нащадки.

     У мозолях народу рука, –

     Вічно боров нестатки.

Ведучий:   

     В шрамах кривавих є наша душа

     Довго ще буде боліти.

     Слово Шевченкове нас воскреша,

     Мудрі його заповіти.

     Все подолали – страхіття війни,

     Тюрми, голодомори.

     Вітре свободи, озоном війни

     В наші степи і гори.

Ведуча:

     Вітре свободи, серця розбуди!

     Чуєте, годі спати!

     Сад незалежності перші плоди

     Людям несе до хати.

     Ми не багаті сьогодні ще, –

     Вірим в епоху щасливу.

     Хай же проллється чистим дощем

     Мудрість на нашу ниву.

Ведучий:   

     Злагода хай запанує навік

     В чистій і світлій хаті.

     Золото хліба, мереживо рік,

     Душі і думи крилаті.

     Все в нас для світлої долі є,

     Тільки б зуміли здолатиВічне

     духовне рабство своє,

     Прагнення слугувати.

Разом:

     В праці – безсмертя, в єднанні – могуть,

     Коли живемо родиною.

     Бути Вкраїні! Вкраїні буть

     В хаті своїй господинею!

До них приєднуються всі учасники концерту.

Звучить фінальна пісня “Ти будеш жити,Україно!”

сл. С.Литвина, муз. Г.Татарченка. 

Ти будеш жити, Україно!

 

Прихилюсь я до тебе уклінно,

Побажаю і щастя, й добра

Тільки вірю: не вмреш, Україно,

Бо співочий народ не вмира.

Переміниться світу будова,

І сягне у космічну блакить

Рідна мова моя кольорова,

На далекі зірки полетить.

 

Приспів:

У мене ти одна-єдина,

Одвічна радість і жура,

Ти будеш жити, Україно,

Країна щастя і добра.

 

І не буде нас доля цуратись

У Карпатських, Таврійських садах

І не зможе ніхто відібрати

Те, що ти зберегла у віках.

Доки пісня звучить солов’їна,

Щире слово в козацьких устах,

Ти не вмреш, ти не вмреш, Україно,

Будеш жити у наших серцях!

 

Приспів.

 Живи, Україно, живи для краси,

 Для сили, для правди, для волі!

 О.Олесь

ЛІТЕРАТУРА

Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верхов. Радою УРСР, 16 лип. 1990р. // Закони України: В 11 т. – К., 1996. – Т. 1.– С. 5-9.

 Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верхов. Радою УРСР, 24 серп. 1991р. // Відомості Верхов. Ради України. – 1991.– № 38.– С.502; Історія української конституції. – К., 1997.– С.305.

Конституція України: Прийнята на п’ятій сес. Верхов. Ради України. 28 черв. 1996р. / М-во юстиції України. Укр. правн. фундація. – К.: Право, 1996. – 53 с.

Конституція незалежної України: У 3 кн. / Упоряд.: С.Головатий., А. Юзьков. – К.: Укр. правн. фундація, 1995. – Кн. 1-2.

Коментар до Конституції України / Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І. та ін.; Редкол.: Опришко В.Ф. (голова) та ін.; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – 2-ге вид., випр. і доп. – К., 1998. – 410 с.

Грушевський М.С. Історія України-Руси: У 11т., 12 кн. / Редкол.: І.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1994. – Т. І. – 11.

Грушевський М.С. На порозі нової України. Гадки і мрії. – К.: Наук. думка, 1991. – 121 с.

Субтельний О. Україна: Історія / Пер. з англ. Ю.Шевчука; Вступ. ст. С.Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.; іл.

Крип’якевич І.П. Історія України / Відп. ред.: Ф.П.Шевченко, В.З.Якимович. – 2-е вид. перероб. і доп. – Л.: Світ, 1992. – 560 с.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т. – К.: Глобус, 1992. – Т. 1-2.

Аркас М.М. Історія України-Русі. – О.: Маяк, 1994. – 392 с.

Костомаров М.І. Історія України в життєписах видатних діячів. – К.: Україна,1991. – 493 с.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотво­рення. – К.: Ґенеза, 1995.– 607 с.

Іванченко Р. Історія без міфів: Бесіди з історії укр. державності. – К.: Укр. письм., 1996. – 335 с.

Толочко П.П. Київська Русь / Ред. М.П.Максименко. – К.: Абрис, 1996. – 368 с.: іл.

 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990.–1991.– Т. 1-3.

Антонович В.В. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.

Сушинський Б.І. Козацькі вожді України: Історія України в образах її вождів та полководців ХV-ХІХ століть: Іст.есе: У 2 т. – 2-е вид., доп. – О.: ВМВ, 2004. – Т. 1.– 592 с.: іл.; Т. 2. – 584 с.: іл.

Гетьмани України: Іст. портр.: Збірник / Упоряд.: І.О.Камінський. Ю.Ф.Назаренко.– К.: Журн. «Україна»: Газ. «Вечір. Київ», 1991.– 213 с.: іл.

Украинская государственность в XX веке: Ист.-политол. анализ / В.Адамский, Б.Андресюк, О.Белый и др. – К.: Політ. думка,1996.– 434 с.

Українська Центральна Рада: Док. і матеріали: У 2 т. / НАН України. Ін-т історії України; Редкол.: П.П.Толочко (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1996-1997. – Т. 1-2. – (Сер. «Пам’ятки історії України. Джерела новіт. історії»).

Рум’янцев В.О. Українська державність, 1917-1922 рр.: (Форми і пробл. роз­будови): (Монографія). – X.: Основа, 1996. – 164 с.

Футей Б.А. Становлення правової держави: Україна, 1991-2001 рр. – К., Юрінком Інтер, 2001.– 288 с.

Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: 3б. наук. пр.: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. “Проблеми українського державотворення: (історія і сучасність)” / Ін-т історії України НАН України та ін. – К., 2002. – 261 с.

Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр.: Теоретико-методолог. аспект: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002.– 260 с.

Павличко Д. Українська національна ідея: Статті, виступи, інтерв’ю. Документи. – К.: Основи, 2004. – 771 с.: портр.

Фартушний А.А. Українська національна ідея як підстава державотворення: Моно­графія. – Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2000. – 308 с.

Ленкавський С. Український націоналізм: Твори. Т. 1 / За ред. О.Сича; Вступ. ст. В.Косика. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 599 с.

Павличко Д. Українська національна ідея та її значення для утвердження державної незалежності України // Нар. творчість та етногр. – 2005. – № 1. – С.7-21. – Бібліогр.: 11 назв.

Політична історія України. ХХ ст.: В 6 т. / Ред. І.Ф.Курас. – К.: Ґенеза. – 2002. – Т. 6: Від тоталітаризму до демократії (1945-2002) / В.П.Андрущенко, В.К.Баран, О.Д.Бойко. – 2003. – 488 с.

Новітня історія України. 1991-2001: Роздуми видатних сучасників / Ред. М.Ф.Головатий, Г.В.Щокін. – К.: МАУП, 2001.– 160 с.

Кульчицький С. Утвердження незалежної України / Укр. іст. журн. – 2001. – № 2. – С. 3-22; № 3. – С. 48-68; № 4. – С. 3-41.

Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: Відродження, 2004. – 488 с.

Шпорлюк Р. Україна: від імперської окраїни до незалежної держави // Мандрівець. – 2004. – № 4. – С.3-20.– Бібліогр.: 27 назв.

Україна: Утвердження незалежної держави (1991-2001) / Ред. В.М.Литвин. – К.: Альтернативи, 2001.– 704 с.

Україна за роки незалежності: 1991-2002 / Кер. авт. колективу П.І.Гайдуцький. – 4-е вид., перероб. та доп. – К.: Нора-Друк, 2002.– 366 с.

Політична система сучасної України: Особливості станов-лення, тенденції розвитку / Ред. Ф.М.Рудич.– К.: Парламент. вид-во, 2002.– 327 с.

Політичні партії та громадські організації на Вінниччині: Стат. зб. – Вінниця, 2004. – 237 с.

Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо! / Уклад. А.М.Євтушенко, ред. Р.І.Чирва. – К.: Ін Юре, 2004. – 436 с.: фото. – (Зірки і терни долі).

Ющенко В. Ми починаємо нову сторінку української історії. Вона буде прекрасною... : Звернення Президента України Віктора Ющенка до укр. народу на Майдані Незалежності // Шлях перемоги. – 2005. – Січ. (№ 4). – C.2,3; Уряд. кур’єр. – 2005. – 25 січ. – C.3.

Ющенко В. Вибір остаточний і перегляду не підлягає: Виступ ... у Європейському парламенті // Уряд. кур’єр. – 2005. – 25 лют. – C.3.

Литвин В. Прорив до громадянського суспільства / Голос України. – 2005. – 26 січ. – С.1, 2-3; 27 січ. – С.1, 2-3.

Глушко О. Жовтогарячий вихор свободи // Вітчизна. – 2004. – № 11 / 12. – С.2-7.

Хроніка помаранчевої революції. Листопад 2004: Статті // Економіст. – 2004. – № 11. – С.10-28.

Слісаренко І. Міжнародний імідж України після “Помаран-чевої революції”: інформаційні виклики // Персонал. – 2005. – № 2. – С.26-35. – Бібліогр.: 18 назв.

Кульчицький С. Помаранчева революція: між минулим і майбутнім // День. – 2005. – Січ. (№ 13). – С. 1, 4.

Мокін Б.І. Що за горизонтом?. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2005. – 507 с.

Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття / Авт.-упоряд.: В.Литвин (кер.), В.Андрущенко, С.Довгий та ін.; Загал. ред. В.Литвина. – К., 2003. – 639 с.

Томенко М. Самоозначення України: від історії до політики: Монографія. – К.: Заповіт, 1998. – 272 с.

Національна держава: національний і наднаціональний виміри / За ред. Ю.Римаренка. – К.; Донецьк, 1998. – 255 с.

Духовна велич України: Наук.-публіцист. зб. / Упоряд. І.І.Новиченко. – К.: Просвіта, 2004. – 248 с.

Федорович В. Україна і світова політика: Етапи на шляху укр. державотворення: Вибрані ст. – К.: Ярославів Вал, 2003. – 414 с.

Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України. – К.: Логос, 2003. – 328 с.

Україна в процесах міжнародної інтеграції / Ред. В.Р.Сіденко. – Х.: Форт, 2003. – 280 с.

Литвин В. Україна – СОТ: на терезах прагматизму // Голос України. – 2005. – 25 трав. – С. 3.

Україна на міжнародній арені: Зб. док. і матеріалів, 1991-1995 рр.: У 2 кн. / М-во закордон. справ. – К.: Юрінком Інтер, 1998.– Кн. 1-2.

Україна: Минуле і сучасність: Попул. бібліогр. енцикл. / НПБ України; Авт.-склад. Г.І.Гамалій. – К., 1999. – 192 с.

Політичні партії України: Довід. / Уклад.: Г.Андрущак та ін.; Київ. наук. т-во ім. П.Могили; Аналіт.-дослідн. центр «АНОД».– К.: ТОВ «К.І.С.», 1998. – 701 с.

Українське державотворення: невитребуваний потенціал: слов.-довід. / За ред. О.М.Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.

Булгак О.В. Поступ у майбутнє: До Дня незалежності України // Календар знаменних і пам’ятних дат’2003, ІІІ кв. – К., 2003. – Вип. 3. – С.53-58. – Бібліогр.: С.56-58.

 Сценарії

Богомолова Ю. Наш шлях // Позаклас. час.– 2003.– Серп. (№ 15/16). – С. 7-8.

Бузулан Г. Любіть Україну // Позаклас. час.– 2003.– Серп. (№ 15/16). – С.3-6.

Варвара В.В. Моя Україна – вільна держава і з нею пов’язую долю свою // Все для вчителя. – 2003. – Лип. (№ 21). – С. 6-7.

Гавриш О. Молитва за Україну // Укр. культура. – 2003. – № 7. – С.37.

Горобчук А. Живи та міцній, українська державо! // Все для вчителя. – 2003. – Серп. (№ 24). – С. 1-3.

Для всіх одна: Сц. проведення Дня Незалежності України // Укр. культура. – 1999. – № 2. – С. 36-37.

Досяк І.М. Люблю Вкраїну я свою: вона найкраща в цілім світі // Розкажіть онуку. – 2004. – Лип. (№ 19/20). – C. 2-13.

Іваськевич Т.В. “І покажем, що ми, браття, козацького роду...” // Відродження. – 1998. – № 3. – С. 2-5.

Коваль Л.М. Боже, Україну збережи! // Все для вчителя. 2003. – Лип. (№ 21). – С. 4-5.

Лук’янець Л.І. Ми – українці // Все для вчителя. – 2003. – Лип. (№ 21). – С. 1-3.

Пінул Г. Вічно живи, Україно! // Позаклас. час. – 2003.– Серп. (№ 15/16).– С. 1-2.

Рудь Н.І. Я громадянин України // Позаклас. час. – 2003. – Трав. (№ 10). – С. 1-3.

Слоньовська О. “Я син народа, що вгору йде...”: (Літ.-муз. композиція) // Дивослово. – 1996. – № 8. – С.31-37.

Тушка В.І. “Бо нива це моя, тут я почну зачинок...” // Позаклас. час. – 2003. – Серп. (№ 15/16). – С. 20-22.

Филипів М. Україна – моя молитва... // Позаклас. час. – 2004. – Груд. (№ 23/24). – C. 53-60.  

---

Примножимо славу України!

(Сценарій театралізованого свята)

Вступна стаття  І.Гамрецький

 

Укладачі сценарію: В.Циганюк, М.Ревенко

 Укладачі бібліографії: Г.Авраменко, О.Бондар

Редактор  М.Спиця

Комп’ютерний набір: О.Кізян, О.Попова

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет, дизайн  Н.Спиця

Відповідальний за випуск  В.Циганюк  

 

Підписано до друку 5.07.05. Формат 60х84/16

Папір офсет. Умов. друк. арк. 2.25. Тираж 1000.

Друк ТОВ “Меркьюрі-Поділля”

м.Вінниця, вул. Р. Скалецького, 15 тел.: (0432) 52-08-02