Подільський книжник. Випуск 2

Рік видання: 2010

Місце зберігання: Відділ краєзнавства

Управління культури і туризму

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К. А.Тімірязєва

  

Подільський книжник

Альманах

 

Випуск 2

(2009 р.) 

 

Вінниця 2010 


ББК 76.11 (4УКР-4ВІН)я54

УДК 002.2(477.43/44)93/94

П44 

 

Книгу видано за сприяння

Вінницької обласної державної адміністрації

та Вінницької обласної ради 

 

Автор проекту

 та відповідальна за випуск Н.І.Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва 

 

П44 Подільський книжник: альманах. Вип. 2 (2009 р.) / уклад. Т.Р.Соломонова, ред.: М.Г.Спиця, О.І.Кізян, відп. за вип. Н.І.Морозова; Управління культури і туризму Вінниц. облдержадм., Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2010. 164 с.: іл. 

У другому випуску альманаху традиційно подаються відомості про фонди відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, висвітлюється розмаїття книжкового і бібліотечного життя регіону початку ХХ ст. і сьогодення, розкривається особистий внесок наших земляків у розвиток книжкової культури краю.

Видання призначено науковцям, краєзнавцям, бібліотекарям, бібліофілам, студентам, а також всім зацікавленим особам. 

 

© Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва


Від укладача 

На розсуд читачів ми представляємо другий випуск нашого альманаху. «Про Книгу і про себе» – так починають монолог Н.І.Морозова, директор Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва, та В.С.Білоус, директор бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, які розповідають про свої нові зустрічі з Книгою.

Завдяки книжковим фондам Вінницької обласної універсальної бібліотеки або «Тімірязєвки», як її називають у місті, у цьому випуску з’явилося чимало розвідок, які презентовано декількома рубриками. Статті І.М.Валігури, Л.Б.Сеник розкривають колекції відділу рідкісних і цінних видань. Видання Святого письма XVI-XX ст., безумовно, є окрасою і гордістю будь-якої бібліотеки, тому приємно показати все багатство нашої колекції. Продукція видавництва «Брокгауз і Ефрон» також досі залишається жаданою для всіх любителів книги, тож нарешті бібліотечна збірка докладно розкривається для поцінувачів. У фонді відділу виявлено чимало видань, які колись знаходилися у складі книгозбірень вінницького товариства «Просвіта» (1917-1923) та вінницьких юристів початку ХХ ст., що стало поштовхом для О.В.Сафронової та Т. Р. Соломонової підготувати відповідні праці.

У публікації Н.М.Кушки характеризуються рідкісні видання бібліотеки Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича.

У рубриці «Екологія книжкової культури» подається інформація про події книжкового життя початку ХХ ст., зокрема випуск творів нашого земляка Я. Й. Нємеца та рукописного журналу «Реаліст», що готувався учнями Вінницького реального училища.

Активізація краєзнавчого руху у незалежній Україні сприяла появі численних нарисів про окремі населені пункти Вінниччини, що спонукало нас підготувати спеціальний бібліографічний список.

Дві важливі для української культури ювілейні дати 2009 року (200-річчя від дня народження М.В.Гоголя та 170-річчя від дня народження М.П.Старицького) також стали причиною підготовки відповідних матеріалів.

Як й у минулому випуску, ми намагаємося долучитися до висвітлення невідомих або маловідомих сторінок нашого минулого. На основі архівних матеріалів Державного архіву Вінницької області Т. Р. Соломоновою написаний нарис з історії Гайсинської міської публічної російської бібліотеки ім.О.С.Пушкіна (1902-1920). С.В.Роїк переклав з польської та прокоментував стару журнальну публікацію 1918 року про нищення поміщицьких садиб Поділля восени 1917 року, коли старі садибні бібліотеки зазнали першого удару.

І закінчує збірку інформація про книги наших земляків, які отримали літературні премії останнього року, та відомості про головні книжкові події, що відбулися у стінах Бібліотеки.

Сподіваємось, що запропоновані матеріали зацікавлять читачів і викличуть бажання приєднатися до нас зі своїми думками, пропозиціями і публікаціями. Надіємось на активну співпрацю, на перетворення нашого монологу в постійний діалог з Вами, шановні читачі!

Поділитися:

Минув рік з того часу, як побачив світ перший випуск “Подільського книжника”. Якою була реакція читачів на його вихід? 

Так, з часу виходу в світ першого випуску книгознавчого альманаху “Подільський книжник” минув рік, тому можна підбити попередні підсумки та зробити певні висновки.

Як ми анонсували у передмові до видання, його метою є висвітлення минулого і сьогодення книжкового життя славетного Подільського краю. При цьому ми прагнемо показати всі прояви регіональної книжкової культури, відобразити основні інституції, які творять її: видавництва – книгарні – бібліотеки, а також не оминути бібліофілів і читачів.

Передумовою нового видавничого проекту стало те, що останніми роками співробітниками обласної наукової бібліотеки ведуться активні пошуки у контексті бібліотечного краєзнавства Поділля. Результати цих досліджень ми прагнули донести до широкого загалу шанувальників книги.

Перший випуск «Подільського книжника» охопив значний хронологічний відрізок від XVIII ст. до початку ХХІ ст. Його змістом авторський колектив репрезентує Подільський край. Він починається з монологів вінничан про книгу і про себе, результатів книгознавчих досліджень із фондів ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, які розкривають її багатства. Окрему рубрику присвячено книголюбству на Поділлі: бібліофільським зібранням відомих подільських бібліофілів ХІХ ст. – Константи Подвисоцького та ХХ ст. – Олексія Семеновича Зуєва.

Цікавою для читачів виявилася і рубрика «Екологія книжкової культури». Інтерес у педагогічних працівників, керівників дитячого читання викликали рекомендації як допомогти учням оволодіти мистецтвом читання. Бібліотечні працівники, інші популяризатори книги використовують у своїй практичній роботі розповіді про традиції святкування Всесвітнього дня книги і авторського права в нашій країні та за її межами, про презентації книг останніх років у обласній науковій бібліотеці.

Враховуючи те, що зусиллями видавця Книга отримує життя, альманах вміщує матеріали про історію і сьогодення окремих видавництв. Роботу в цьому напрямку редакційна колегія альманаху планує продовжувати і надалі.

Чимало сторінок вітчизняної історії залишається досі невідомими або маловідомими. Оприлюдненням невеличкого архівного документа з повсякденного життя Бібліотеки ми намагалися долучитися до висвітлення, так званих, “білих плям” історії краю. Запропонований читачам список книг, які під час німецько-фашистської окупації були замовлені в адміністрації “Тімірязєвки” для передачі їх в бібліотеку табору військовополонених, викликав чималий інтерес як у читачів-істориків, так і самих бібліотечних працівників, особливо молоді.

Велику любов до книги, бібліотеки показано на прикладі доробку українських поетів щодо книжкової культури. У першому випуску альманаху вміщено елегію відомого релігійного і освітнього діяча XVIII ст. Стефана Яворського, яку він присвятив своїй бібліотеці і яка стала свого роду гімном для всіх, хто причетний до великого дива – Книги!

Його слова «Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша. Ви повсякчасна любов і раюваня моє!” – можуть бути прикладом трепетного ставлення до книги, як до божества.

Як перший, так і другий випуск альманаху вміщує інформацію про сучасний літературний процес на теренах області, про книги наших земляків, які отримали літературні премії останнього року, та відомості про головні книжкові події, що відбулися у стінах обласної книгозбірні. Як бачимо, “Подільський книжник” поступово входить в життя багатьох, хто цікавиться книжковою справою, тому є доцільним і своєчасним виданням.

Ми пишаємося тим, що аналогічних видань в бібліотечній Україні немає. Відрадно відмітити й те, що альманах стає популярним, його читають не лише фахівці, які пов’язали своє життя з книгою, але й просто шанувальники друкованого слова.

Чи можна вважати, що завдяки “Подільському книжнику” бібліотека репрезентує себе на теренах області та за її межами?

Так. Перший випуск “Подільського книжника”, завдяки своєму накладу (1000 примірників) та міжнародному книгообміну, доступний нині не лише провідним публічним і шкільним бібліотекам Вінниччини, але й багатьом книгозбірням України, США, Німеччини, Данії, Королівської бібліотеки Швеції тощо. Таким чином, бібліотека не лише розкриває у цьому виданні минуле і сьогодення книжкового життя краю, але й репрезентує через нього себе та свої багаті інформаційні ресурси в Україні і світі.

Сподіваємося, що, як і попередній випуск, пропонований сьогодні буде не менш цікавим і корисним для всіх любителів друкованого слова, кожний знайде для себе щось нове, а можливо декого знайомство з матеріалами альманаху надихне на участь у підготовці наступних випусків “Подільського книжника” зі своїми унікальними книгознавчими розвідками. Надіємося, що знайдуться меценати, які побажають надати фінансову підтримку нашому виданню. 

 

Крім висвітлення минулого і сьогодення книжкового життя Подільського краю, яку ще мету переслідує редакційна колегія альманаху? 

Ще одна мета, яку передбачає видання, – це привернути увагу до книги не лише як до джерела інформації, знань, але й як до пам’ятки культури, поліграфічного мистецтва. Це надзвичайно важливе завдання в умовах бурхливого розвитку інформаційного суспільства, технологічної революції, віку Інтернет, і, як стверджують деякі представники громадськості, в епоху системної кризи читацької культури.

Ми прагнемо не лише досліджувати унікальні раритети минулих століть, які зберігаються у фондах бібліотеки, а й поповнювати колекцію рідкісних і цінних видань сучасними друками. Зокрема, в останній рік придбано досить унікальні як українські, так і іноземні видання. Всі вони вирізняються не лише цікавим змістом, але й високим поліграфічним оформленням, яке можна віднести до витворів сучасного книжкового мистецтва. Це, передусім, “Большая история искусств” (16 т., М., 2009), монографія І.Родічкіна та О.Родічкіної “Старовинні маєтки України” (К., 2005), А.Фукай та ін. “История моды с ХVІІІ по ХХ век” (2 т., М., 2008), Д.Беннета та Д.Маскетті “Ювелирное искусство” (М., 2007), альбом старих світлин наших земляків О.Царенка та В.Козюка “Вінниця: погляд у минуле” (Вінниця, 2008). Всі вони становлять гордість і окрасу фонду бібліотеки й стануть предметом нових досліджень.

 

Як ви бачите майбутнє друкованого слова? 

Інтерес як до нашого видання, так і до друкованого слова загалом, підтверджується тим, що сьогодні найбільш освічені люди, у тому числі технологічно «просунута» молодь, вважають не тільки потрібним і корисним читати книги, але й престижним. Поліграфічна справа розвивається в усьому світі і, на щастя, в Україні також, хоча не такими темпами, як у розвинених країнах Європи і світу. Це, насправді, підтверджує, що “Галактика Гутенберга” жива і розвивається, може змінюватися її форма, вигляд, наповнення і навіть зміст, її значущість не зменшується. Я як палкий прихильник розвитку нових інформаційних технологій, впровадження їх у практику роботи бібліотек, людина, яка чимало зробила в цьому напрямку і яка звертається за оперативною інформацією частіше до Інтернет, все ж не уявляю свого життя без книги, без друкованого слова і намагаюся прищепити цю любов своїм молодим колегам, студентам, дітям та онуку.

Бібліотека Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського через декілька років буде відзначати сторічний ювілей. Вона є найдавнішою бібліотекою вищих навчальних закладів міста, але незважаючи на свій вік, сьогодні славиться своїми досягненнями в інформаційному обслуговуванні студентів та викладачів. Яким був цей шлях? 

Забезпечення студентів та викладачів педагогічного університету сучасною інформацією – одна з головних функцій бібліотеки. Вже у 90-х роках ХХ ст. стало зрозумілим, що одним з перспективних напрямів діяльності бібліотек є впровадження новітніх комп`ютерних технологій, використання традиційних і інноваційних форм бібліографічно-інформаційного обслуго-вування. В рамках цієї стратегії бібліотеці потрібно було трансформуватися в справжній інформаційний центр університету.

Комп`ютеризація в бібліотеці розпочалася з 2002 р., коли було придбано автоматизовану бібліотечну інформаційну систему ІРБІС, створену на базі сучасних технологій і стандартів обробки інформації. З того часу бібліотека змістовно змінила напрями своєї діяльності.

У 2005 р. створено відділ комп’ютеризації та експлуатаційного обслуговування бібліотечних процесів, на який було покладено виконання головної організаційної функції автоматизації бібліотечних процесів. Ми прискорили роботу над комп’ютеризацією бібліотеки, розробили перспективний план створення електронної бібліотеки заснованої на власних ресурсах і на можливості доступу до якісної світової наукової інформації.

Перший крок на шляху автоматизації – створення електронного каталогу, який починали з формування бази даних «Книги» про нові надходження. Паралельно заради повноти, зручності і швидкості пошуку ми прийняли рішення про відображення в електронному каталозі активної частини. Сьогодні працівниками бібліотеки проводиться активна ретроконверсія фонду, що є одним з магістральних наших завдань. Завдяки наполегливій праці електронний каталог сьогодні становить 10 баз даних, нараховує майже 140 тис. записів, з них база даних «Книги» – понад 13 тис., «Аналітичні описи» – 76 тис., «Цінний та рідкісний фонд» – 391, «Праці викладачів» – більше 14 тис., «Автореферат дисертацій» –     700 та ін.

Наразі створюємо електронну бібліотеку, яка нараховує понад 300 мультимедійних видань, понад 1 тис. повнотекстових видань (художні твори, підручники, навчальні посібники, курси лекцій, навчальні програми, дисертації).

Велика увага приділяється веденню веб-сайту бібліотеки, який є складовою університетського сайту і визнаний серед освітянських бібліотек у четвірці кращих. Бібліотечний веб-сайт в Інтернеті є віртуальним обличчям бібліотеки, що надає загальні відомості про бібліотеку, доступ до електронного каталогу.

 Всього комп’ютерний парк бібліотеки становить 53 ПК. В штаті бібліотеки три інженери, які чудово засвоїли бібліотечні технології і є лоцманами в автоматизації бібліотечних процесів. Бібліотекарі подолали психологічний бар’єр із впровадження комп’ютерної техніки, і ми маємо вже 15 автоматизованих робочих місць.

Для розширення можливостей обслуговування ми почали співпрацювати з бібліотеками України. Не стільки з метою економії фінансових та технічних засобів, скільки через необхідність обміну інформацією та створення єдиного інформаційного простору бібліотека координує та кооперує свою діяльність з науковими бібліотеками України. З 2007 р. ми стали партнером кооперативної бібліотечної системи зі здійснення аналітичної обробки понад 60 періодичних видань – Центрального українського корпоративного каталогу, активно співпрацюємо з Вінницькою ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в роботі над регіональним корпоративним каталогом. З 2009 року підключилися до проекту зі створення загальнодержавної реферативної бази даних «Україніка наукова», на корпоративних засадах співробітництва бібліотек вищих навчальних закладів та ДНПБ ім.В.О.Сухомлинського опрацьовуємо інформаційні ресурси психолого-педагогічної тематики. Кооперація дозволяє нам економити час і водночас отримувати ширший доступ до інформації.

Ректорат відзначає ефективність роботи бібліотеки у навчально-виховній роботі університету, сприяє поліпшенню нашої матеріально-технічної бази, розвитку її автоматизації, удосконаленню програмного забезпечення, оснащенню сучасним телекомунікаційним обладнанням.

Сьогодні до послуг користувачів багатофункціональна бібліотека, що є духовною скарбницею та інформаційною основою науково-освітнього процесу.

 

А як і коли ви відчули потребу у створенні інформаційного залу для обслуговування читачів? 

Зрозуміло, що впроваджуючи інноваційні технології в бібліотечні процеси, створюючи електронну бібліотеку, формуючи фонд книгозбірні як на традиційних, так і на електронних носіях, ми працювали над якісним оперативним забезпеченням навчально-виховного та наукового процесів університету, бачили перед собою її користувачів – наших студентів та викладачів. Ми прагнули надати їм необхідну інформацію, використовуючи ресурси власної генерації та можливості світової мережі Інтернет.

Відомий вислів англійського філософа ХІХ ст. Томаса Карлейля: «Університет – це зібрання розумних людей навколо гарної бібліотеки». Тому прагнули створити для наших читачів саме «гарну бібліотеку» в повному її значенні – від якісного документного фонду до затишних комфортних читальних залів, сучасної електронної зали з доступом до Інтернет-простору. І вже у 2009 році в бібліотеці було відкрито залу електронної інформації на 38 робочих місць, під’єднану до локальної бібліотечної мережі, університетської та Інтернету. До послуг студентів та викладачів – електронний каталог, що включає повнотекстову базу даних, послуги Wi-Fi, фонд мультимедійних видань.

Застосування сучасних інформаційних технологій змінило стандарти бібліотечної роботи взагалі і довідково-бібліографічного обслуговування читачів зокрема. Змінилась стратегія пошуку інформації, значно розширився доступ до інформаційних джерел. Сьогодні користувачі бібліотеки можуть здійснювати пошук інформації, використовуючи як традиційний довідково-бібліографічний апарат, так і електронний каталог і бази даних.

 

А що у майбутньому? 

Якою бути сьогодні і в майбутньому університетській бібліотеці – залежить від того, яким буде університет. У нашого колектива достатньо професіоналізму, компетентності, здатності сприймати все нове, сили та енергії зробити бібліотеку сучасною, комфортною, потрібною читачу.

Стратегічні плани та перспективи розвитку бібліотеки пов’язані з вдосконаленням інформаційного забезпечення освітян, з забезпеченням широкого доступу користувачів до світових інформаційних ресурсів, корпоративними взаємодіями з бібліотеками, вдосконаленням інформаційного забезпечення викладачів та студентів.

У перспективі – вирішення таких питань як: штрих-кодування фонду, введення електронного формуляра, автома-тизований пошук документів, впровадження автоматизованої книговидачі, активне використання як власних електронних ресурсів, так і відділених.

 

А традиційне обслуговування залишається? 

Безумовно. Впроваджуючи нові бібліотечно-інформаційні технології бібліотека зберігає традиції. Наукове комплектування фонду, відповідно до навчальних планів та програм, ефективне інформаційне забезпечення навчального, науково-дослідного та культурно-виховного процесів в університеті, збереження та популяризація бібліотечного фонду – основні завдання біб-ліотеки вищого навчального закладу. Оперативне і систематичне комплектування фонду із використанням традиційних і нетрадиційних джерел – основа створення власного інформа-ційного ресурсу бібліотеки, який дасть змогу усунути бар’єри в доступі до потрібної інформації та сприятиме удосконаленню обслуговування користувачів.

Обслуговування читачів здійснюється на основі загальнодоступності та забезпечення доступу до електронних і традиційних інформаційних ресурсів. Ми продовжуємо обслуговувати в традиційному режимі в 5 читальних залах, 2 абонементах. Вирішили зберегти та продовжуємо поповнювати традиційні карткові каталоги та картотеки (генеральний абетковий каталог, читацький абетковий та систематичний каталоги, систематичну картотеку статей).

Для забезпечення науково-дослідницької діяльності використовуються послуги міжбібліотечного абонементу, традиційні форми якого продовжують займати важливе місце в обслуговуванні користувачів та поступово частково трансформуються в електронну доставку документів.

Бібліотекою проводиться значна культурно-просвітницька робота, використовуються різноманітні методи і форми інформування та пропаганди літератури: книжкові тематичні та інформаційні виставки, бібліографічні огляди, перегляди, бесіди, вечори, конференції, презентації. 

 

Хто працював з вами над розбудовою бібліотеки? 

Всі. Весь колектив педуніверситету, ректорат, викладачі, студенти і, звичайно, працівники бібліотеки.

Хоча бібліотечна професія досить консервативна, я впевнена, якщо умовно поділити бібліотечних працівників на дві групи – консерваторів і новаторів, то переважна більшість буде належати до останньої. Потребу у змінах відчували усі. Бібліотекарі виявилися здатними до професійного розвитку та опанували процеси, пов’язані із створенням електронної бібліотеки, організацією і пошуком інформації засобами сучасної технології, оперативним наданням її користувачам.

Кардинальні зміни в обслуговуванні читачів пов`язані з ректором університету О.В.Шестопалюком, який перейнявся проблемами бібліотеки та прийняв участь у її розбудові. Зміст роботи ректорату та зусилля бібліотекарів надали можливість отримати очікуваний результат: збільшилася кількість звернень до бібліотечних послуг, піднесена на якісно новий рівень організація бібліотечного обслуговування, створено комфортні умови для користувачів бібліотеки. А дизайн, зручність, комфорт та затишок відремонтованих залів та створеної електронної зали оцінили користувачі бібліотеки – студенти та викладачі.

 

Ви тривалий час працюєте в бібліотечній сфері. Якою Вам представляється майбутнє Книги? 

Так, я бібліотекар вже з великим стажем, адже після закінчення інституту у 1983 році я прийшла працювати у обласну юнацьку бібліотеку. З того часу працюю з книгами, але сучасна інформатизація суспільства змінює традицію бібліотечної професії. Тепер вже мало орієнтуватися у світі книг (друкованої продукції), час від нас вимагає знань комп`ютерної грамотності, уміння аналітико-синтетичної обробки документів, створення електронних продуктів власної генерації. Бібліотекар як інформаційний працівник виконує функцію навігатора у інформаційному просторі. Сучасний бібліотекар повинен навчати, знати і бути носієм не тільки традиційної бібліотечно-бібліографічної культури, а й володіти сукупністю інформаційних знань, навичками інформаційних технологій. Крім того, обов’язковим є володіння спеціальними психолого-педагогічними знаннями та навичками, які необхідні для проведення занять з основ інформаційної культури.

Саме від їх підготовки і кваліфікації залежатиме успіх роботи в нових інформаційних умовах. Все це зумовлює необхідність постійного самовдосконалення. Кажучи словами російського бібліотекознавця Е.Сукіасяна: «Робити з себе бібліотекаря можна все життя».

А що стосується майбутнього Книги – воно буде щасливим. Поряд з новітніми носіями інформації впевнено існує і буде існувати Книга. Час показав, що читати з монітора незручно. Для комп`ютерних фанатів, як грім серед ясного неба, прозвучали слова Біла Гейтса: «Якщо мені треба прочитати три-чотири сторінки тексту, я їх роздрукую і прочитаю на папері».

Книга, яка пройшла складний історичний шлях, не перетвориться на музейний експонат. Вона продовжує залишатися оптимальною формою збереження культурного спадку. Сподіваюсь, що в конкуренції з електронними засобами інформації залишиться надійним джерелом інформації, джерелом знань, важливим досягненням людства.

Біблія (грец. Biblia – книги) є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам’яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. З точки зору книгознавства вона, окрім свого основного призначення, є й джерелом з історії книги, уособлює філософське поняття і сутність книги, розкриває її функції, тематику та різновиди. У відділі рідкісних і цінних видань (далі РіЦ) зберігається невелика за своєю чисельністю колекція Святого Письма (17 видань), що виходили впродовж п’яти століть у європейських країнах, різними мовами і шрифтами, у різних форматах й оформленні. Ці книги були надбанням різних релігійних конфесій (православної, католицької, протестантської). Більшість із них походить з націоналізованих у 1920 р. бібліотек. Одну книгу Бібліотека придбала на аукціоні та ще одну – у приватної особи.

Найдавніше видання Біблії, яке зберігається у фондах відділу, датовано 1577 р. і вийшло з друкарні Миколи Шарфенберга у Кракові польською мовою. Вперше М.Шарфенберг випустив католицьку Біблію у 1561 р. У передмові до видання друкар розповідає, що він отримав від невідомої особи (цією особою зазвичай вважають сповідника короля Сигізмунда Августа – Леонарда) рукопис Біблії, який віддав виправити ксьондзу Яну Леополіті, проповіднику краківському, тому це видання й відоме під назвою «Біблія Леополіти». До речі, справжнє його ім’я Ян Ніч (Jan Nicz), а псевдонім Leopolita означає, що він львів’янин. В основу цієї Біблії покладений невідомий книгознавцям давній польський переклад, близький до Шарошпацької Біблії, який Леополіта сильно змодернізував. Крім цього, користувався автор ще й чеським джерелом, тому у Біблії чимало запозичень з цієї мови. Друге видання Біблії вийшло у 1575 р. й було значно ліпшим від першого.

Примірник, що зберігається у відділі, наслідує 2-е видання і має великий формат (350х250 мм), оправлений у картонну палітурку ХІХ ст., на шкіряному корінці якого позначено «Biblia Рolska Leopolity». Титул втрачений, але на 603 сторінці є титульний аркуш Нового Завіту (з датою друку – 1577). Назва друкована червоною та чорною фарбами, текст оздоблений ініціалами та 284 гравюрами на дереві. На внутрішній частині верхньої кришки палітурки є геральдичний екслібрис невідомої особи, яка належала до польського герба Гоздава.

Ще одне видання XVI ст. польською мовою – Євангеліє невеликого формату (95х150 мм), у паперовій обкладинці, розфарбованій під чорний мармур, що належало нащадку шляхетного роду Генріку Грохольському (1802-1866), про що свідчить його автограф. На зворотному боці верхнього аркуша обкладинки є два написи з назвами книги, зроблені невідомими особами. Титул втрачений, деякі сторінки рукописні, бо відновлювалися попередніми власниками. Книга ілюстрована ініціалами та рослинним орнаментом чорного кольору. Очевидно, що це видання було призначене не для церковного вжитку, а для домашнього користування. Автором перекладу видання був єзуїт Яков Вуєк. Його переклад Біблії польською мовою, що вийшла друком у Кракові в 1599 р., польські науковці вважають найціннішим за всі інші переклади. Добрий знавець єврейської й грецької мов, Вуєк 15 років займався перекладами з оригіналів. Найголовнішим же джерелом для нього була латинська Вульгата, видана у 1592 р.: Вуєк здійснив дослівний її переклад, тому його працю досі називають польською Вульгатою. У 1593 р. уперше був надрукований Новий Завіт за перекладом Вуєка. Перекладена ним повністю ж Біблія вийшла вже по його смерті (1597). Завдяки дослівному її перекладу з Вульгати Вуєкова Біблія завжди користувалася великою популярністю, багато разів перевидавалася і вживається досі.

Наш примірник Нового Завіту містить передмову Я. Вуєка, у якому зазначено, що вступ був написаний ним у день свята віднайдення Святого Хреста у Познані 1594 р.

Наступний за часом виходу примірник – англомовна версія Біблії 1611 р., друкована у Лондоні в типографії Роберта Баркера. На жаль, зберігся лише Новий Завіт без титульного та першого аркушів, але вихідні дані вказані після кінцевої заставки. Книжковий блок оправлений у картонну палітурку з шкіряним корінцем ХІХ ст. Примірник потрапив до фондів Бібліотеки у  1947 р., про що є відповідний запис в інвентарній книзі.

Видання Біблії національними мовами завжди цінували і намагалися удосконалити. Їх поява базувалася на уявленні про принципову можливість і необхідність для кожного віруючого християнина читати і розуміти Слово Боже рідною мовою. Англійський переклад, здійснений за вказівкою короля Якова І (1566-1625), розпочався у 1604 р. і тривав сім років. Король прагнув також покласти край чварам між різними релігійними фракціями. Він призначив перекладачів – «мужів учених, числом п’ятдесят чотири», які були розбиті на чотири групи, що збиралися у Вестмінстері, Кембриджі і Оксфорді. Кожна група взяла собі частину Біблії. Первинний, чорновий переклад, мали ухвалити всі члени. Комітет, що складався із 12 контрольних редакторів, проводив звірку перших варіантів перекладу. Вчені присвятили свою працю тому, хто був замовником цього проекту. На честь правителя Біблія і отримала свою назву «King James Version, Royal Version».

Біблія короля Якова – найпоширеніша англомовна версія Святого Письма. Вона визнана класичним релігійним і літературним твором. З моменту виходу, завдяки активній діяльності місіонерів, книгу перекладено понад 200-ма мовами світу. Перше видання вийшло великим томом у форматі in folio, текст був набраний готичним шрифтом, і цього ж року здійснено його перевидання у малому форматі, один із примірників якого зберігається у відділі РіЦ. Привертає увагу ще одне видання  XVII ст. Це «Псалми Давида» у перекладі польською мовою   Яна Кохановського (1530-1584), які вийшли у Кракові з друкарні Анжея Піотковського у 1641 р.).

Примірник походить з колекції Генріка Грохольського, про що свідчить власницький автограф. Титул ілюстрований овальною гравюрою та орнаментом. Автор присвятив твір своєму духівникові, єпископу краківському Петру Мишковському.

Ян Кохановський створив кілька шедеврів польської поезії, якими досі зачитуються та захоплюються поляки і які можна порівняти лише з творами Міцкевича. Він отримав ґрунтовну освіту за межами Польщі, навчався в Італії, відвідав Францію. Глибокий шанувальник латинської лірики Пропорція, Тібулла та Горація, Кохановський у Падуї почав писати вишукані любовні елегії. Його латиномовні вірші виявили надзвичайний талант і перевершили усе, чого на той час досягли його польські колеги. Повернувшись до Польщі, Кохановський провів певний час при дворах кількох магнатів і короля Сигізмунда Августа, але зрікся публічного життя й оселився у своєму невеликому маєтку Чарноляс, де й писав польські та латинські поезії.

«Псалми Давида» у віршованому перекладі Кохановського, звісно, були призначені не для церковного вжитку, але мали велику популярність. Видання увійшло до складу конволюта, що містить також інші твори поета. Вони оправлені у напівшкіряну палітурку з корінцем із золотим тисненням. Текст надрукований у рамках з використанням ініціалів, заставок, кінцівок. Між 3-м та  4-м алігатами вплетено 2 рукописні аркуші з поезіями Кохановського. В кінці конволюта приплетено аркуш з рукописним віршованим текстом.

Поетичні шедеври Яна Кохановського є скарбами польської культури і належать до числа найкращих творів європейського Відродження.

Далі за хронологією зібрання продовжує польськомовна Біблія, друкована в Амстердамі у 1660 р. Формат примірника 110х180 мм, оправлений у шкіряну палітурку коричневого кольору, з бинтами. Корінець прикрашений тисненим рослинним орнаментом. Численні ініціали, кінцівки, а також рукописні помітки вирізняють цей примірник протестантської Біблії. Попередні власники позначили книгу своїми екслібрисами: першому із них належить геральдичний екслібрис «Кораб» (один із найдавніших шляхетських польських гербів, який вперше згадується у 1120 р.); другий власник залишив на примірнику свій екслібрис «Ex Bibliotheca Lulincensi».

За переказами, на початку ХХ ст. Люлинецька бібліотека була однією з найбільших у Східному Поділлі (30 тис. томів). У 1860 р. Люлинці зробив своєю резиденцією Кароль Якубовський (1820-1896), маршалок шляхти Вінницького повіту. Його син Едвард (1846-1913) упорядкував родову бібліотеку і замовив екслібрис – триптих: ліва частина містила герб та літери «S.-J.», права – силует палацу в Люлинцях – башту, а середня частина – напис «Ex Bibliotheca Lulincensi». Серед рідкісних видань, що зберігалися у Люлинецькій бібліотеці, були інкунабули, палеотипи, Радзивіллова Біблія, а також родинний архів з документами початку ХVIІ ст. з підписами Петра Могили, Івана Виговського та ін. У роки Української революції маєток був розграбований, рештки бібліотеки націоналізовано на початку 20-х років і невелика її частина у кількості понад 150 примірників нині зберігається у фондах відділу РіЦ. Переважно це видання іноземними мовами.

Хоча титульний аркуш Біблії втрачений, але рукописні відомості про це видання містяться на окремому аркуші. У ньому йдеться про те, що це друге видання Гданської Біблії (1-е видання 1632 р.).

Гданська Біблія – це переробка відомої Брестської Біблії для польських протестантів. Вона має ще одну назву «Biblia Paliurus». Ім’я «Pawel Paliurus (morawczyk)» як «wudawca i tlymacz» разом з «Daniel Mikolajewski, Jan Farnowski, Tomasz Wegierski» згадуються у пояснювальному рукописному тексті нашого примірника. Про Павла Паліура відомо, що він народився в Моравії (1569), навчався у Німеччині, Чехії та Швейцарії. Володів грецькою, латинською, чеською і, звісно, польською мовами. До Польщі прибув у 1593 р., довгий час очолював школу братів у Лобженіці, служив вікарієм, а наприкінці свого життя переїхав до Острога, де і помер 27 листопада 1632р.

Є у фонді відділу венеціанське видання латинської Біблії, випущене в 1760 р. у форматі 295х205 мм. Примірник оправлений у шкіряну палітурку з бинтами, на корінці якої продубльована назва. Книгу щедро прикрашають ініціали, сюжетні гравюри, заставки та кінцівки.

Тривалий час католицький світ користувався латиномовною Біблією Ієроніма Стрідонського (347-420), більш відомою як Vulgata (узвичаєна, загальноприйнята). Вона була канонізована Тридентським собором 1546 р., а наприкінці XVI ст. (1589, 1592), за пап Сикста V та Климента VIII, прийнята католицькою церквою як офіційна латиномовна версія Біблії. Слід зазначити, що дане венеціанське видання містить коментарі французького вченого, професора грецької та латинської філософії Жана Батиста дю Амеля (1624-1706), відомого працями з геометрії, астрології, теології.

На початку XVIII ст. серед головних осередків кириличного книговидання в Україні була друкарня Ставропігійського братства у Львові. Книги, виготовлені друкарнею, поширювалися не тільки в Галичині, а й на Лівобережжі, Буковині, Закарпатті. У Бібліотеці зберігається Євангеліє, яке було перевидане друкарнею братства в 1722 р. Перше видання (1636) побачило світ у той час, коли друкарня перебувала у розквіті своєї діяльності. У другій половині XVII – першій половині XVIII ст. через історичні події в Україні діяльність майстрів Львівської братської друкарні почала обмежуватися виданням малоформатних навчальних книжок (Букварів і Часословів) та перевиданням попередніх церковно-службових друків з використанням старих запасів шрифтів та гравюр на дереві.

Євангеліє 1722 р. видання, випущене у форматі 315х195 мм, дерев’яна палітурка (виготовлена на початку ХІХ ст.), обтягнута шкірою темного кольору з тисненням і металевою застібкою (частина застібок втрачена). Примірник надрукований на папері з водяними знаками, рясніє від маргіналій різних часів. Чітко читається лише запис останнього власника «Діаконъ П.С.Лотоцкій. 1895 года 1 ноября». Його ж рукою ще раз прописана дата виходу примірника арабськими цифрами, хоча на титулі вказана давньослов’янськими літерами. Попередні три автори написів повідомляли про купівлю-продаж та дарування примірника різним церквам. Найдавніший запис датований 1739 р. Вивчаючи покрайні записи на примірнику, можна дослідити, яким був шлях книги до Бібліотеки. Один з власників, наприклад, був «кзёндз Алексей Барковский. Порог Кобеляцкий» (ймовірно, Полтавщина). Ще одну назву міста в написі іншого власника прочитати не вдалося. Така кількість маргіналій в одному примірнику пояснюється тим, що у ХVI-    XVIII ст. існувала традиція підписувати Святе Письмо у зв’язку із купівлею, передачею його до церкви на поминання душі, або за відпущення гріхів.

Особливістю львівського Євангелія є те, що друкована книга нагадує рукописну. Для цього друкарі використали спеціально відлитий шрифт із побільшеним очком літер (5 мм) – так званий «євангельський». Система верстання шпальт теж нагадує сторінки рукопису, якому притаманні великі поля. У виданні добре оформлений титул, композиція якого включає традиційну арку для заголовка. Титульна рамка являє собою орнаментальне плетиво виноградної лози, серед якого в овальних медальйонах розміщені зображення апостолів і пророків, сцени «Моління» (вгорі) й «Успіння» (в основі). Рамку титулу вирізьбив львівський гравер Георгій Ієродиякон (Ілля). Фронтисписи із зображенням трьох євангелістів (з датою 1681, 1682, 1683) виконав Євстахій Завадовський. Над створенням дереворитів працював відомий Никодим Зубрицький (NZ). Євангеліє вміщує 55 ілюстрацій (деякі повторюються), заставки (є відбитки з друків Івана Федорова), кінцівки, ініціали. Друк двоколірний. У каталозі стародруків Я.Запаска та Я.Ісаєвича є припущення, що тираж складав 1200 примірників.

У 2009 р. Бібліотека поповнила колекцію кириличних стародруків Біблією, яка вийшла в Києві з друкарні Лаври у   1758 р. Петро І, проводячи церковну реформу, замовив новий церковнослов’янський переклад Святого Письма. Лише в середині XVIII ст. в Росії з’явився друком результат багаторічної колективної праці – новий текст Біблії, узгоджений зі Септуагінтою (грецькою Біблією) – Петровсько-Єлизаветинська Біблія, або просто Єлизаветинська, видана при імператриці Єлизаветі. Згодом вона витримала кілька видань (1751, 1754, 1756, 1757, 1759) і донині використовується Російською православною церквою. Придбана Бібліотекою Біблія є її перевиданням, вперше здійсненим в Україні.

Титульний аркуш із зображенням Успенського собору Лаври та будинком Лаврської друкарні має пошкодження і недосконале реставрування попереднім власником. Відсутній фронтиспіс на честь Єлизавети Петрівни та листи з присвятами. Основний текст складений у дві колонки, сторінки в лінійних рамках. 54 ілюстрації (мідерити), орнаментальні заставки, кінцівки, ініціали виконав гравер на міді Яків Кончаківський, який працював при друкарні Лаври. Гравюрами проілюстровано лише Старозавітні сюжети. На шмуцтитулі проглядаються водяні  знаки – «Л и К 1839». Це свідчить про те, що примірник підлягав реставрації у ХІХ ст.: книжковий блок зменшили і оправили у картонну палітурку, обтягнуту шкірою. На нижньому полі перших 160-ти сторінок книга містить власницький напис 1759 р. чорним чорнилом, який на шмуцтитулі коротко відтворений власником у ХХ ст.: «Сия книга «Священнобиблия» священного писания Ветхаго и Новаго Завета напечатана въ гор. Києве въ Киево-Печерской Лавре при царствовании императрицы Елисавети Петровны. Куплена в гор. Києве христианиномъ Василиемъ Андриевскимъ въ 1759 году майя 27 дня за 13 рублей для чтения ему и детям его. О дальнейшем пребывании этой Св. Книги въ чьих руках она была до 1930 года нетъ никакихъ памятокъ и какъ она попала въ село Черемошное Погребищенскаго района Винницкой области неизвестно». По берегах книги є чисельні помітки інших власників. Видання Єлизаветинської Біблії є свідченням високої професійної майстерності києво-печерських друкарів.

Серед видань кириличного друку, що зберігаються у Бібліотеці, цікавим є напрестольне Євангеліє великого формату (270х460 мм), випущене Почаївською друкарнею «третим типом» у 1780 р. У верхній частині титульного аркуша – власницький напис чорним чорнилом: «Село Мытынецъ» (тепер Літинський  р-н). Примірник має також художній екслібрис Александра Русановського (1883-1925). У фонді відділу зберігається частка його родової бібліотеки у кількості понад 400 примірників.

Хоча друкарня Почаївського монастиря була унійною, вона нерідко передруковувала богослужбові тексти з православних видань без змін. Це пов’язано як з прагненням продавати свої книги православним, так і з переконанням про канонічність текстів. Книги Почаївської друкарні славилися високою якістю: використовувалися якісний папір, гарні кириличні шрифти, в тому числі й кириличний курсивний шрифт, створений на основі українського скоропису XVI-XVIII ст., виконувалися грамотне верстання і майстерний друк станкових гравюр. Доброго слова заслуговують і досвідчені майстри, які забезпечували високомистецьке оформлення книги. Зокрема, мідерити для Євангелія виконали Йосиф та Адам Гочемські (польські дослідники вважають їх за братів). Віньєтка на титулі підписана Йосифом. На жаль, із 4-х сторінкових зображень євангелістів у нашому примірнику три відсутні. Ще 8 сюжетних ілюстрацій в тексті – дереворити невеликого розміру. Використані також чисельні заставки, кінцівки, ініціали. Сторінки оформлені у подвійні складні рамки, друк чорною та червоною фарбами на папері з водяними знаками. Книга має розкішний торширований золотий обріз. Незвичайною є оправа примірника: основа з дошки, обтягнута шкірою брунатного кольору з тисненням. Поверх шкіри – оксамит, який з часом втратив червоний колір. На нижній кришці через пошкоджену тканину проглядаються тиснені кутові зображення 4-х євангелістів, в середнику – євангельський сюжет «Покладення до гробу», навколо якого розміщені медальйони із зображенням святих. Корінець з бинтами і тисненим рослинним орнаментом. Оклад верхньої кришки оздоблений виливними наріжниками із зображенням      4-х євангелістів (лівий верхній кут, на якому мав бути Св. Матвій, відсутній). Також втрачені застібки та інші металеві елементи оздоблення середника. На обох кришках окладу частково збережені металеві бордюри гравійовані рослинним орнаментом.

Факсимільні перевидання Біблій, рукописних або випущених колись кращими просвітителями і друкарями, дозволяють ознайомитися не лише зі змістом, а й побачити книгознавчі особливості того чи іншого видання: шрифт, ілюстрації, давні маргіналії, навіть особливості паперу. Таким виданням є «Evangelia Slavice», друковане у Парижі в 1843 р. До фондів Бібліотеки книга потрапила із розформованої у 20-х р.  ХХ ст. фундаментальної бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії (є топографічна наліпка та печатка закладу). Палітурка напівшкіряна.

Оригінал ще називають «Реймським Євангелієм», адже спочатку рукописна книга була у бібліотеці Ярослава Мудрого, а сьогодні належить Франції. У 1048 р. в Софійському соборі князь Ярослав через послів французького короля Генріха І дав згоду на його шлюб зі своєю улюбленою донькою Анною. За давніми переказами, разом з посагом майбутня королева взяла із собою книги з батькової бібліотеки, зокрема, майстерно виконане Євангеліє. Під час урочистої церемонії вінчання, яка відбулася в Реймсі, Анна Ярославна поклала на вівтар собору книгу, написану старослов’янською мовою. Відтоді впродовж багатьох століть, від Філіппа І (сина Анни) до Людовіка XIV, всі французькі королі, вступаючи на престол, присягали на київському Євангелії.

Історія Реймського Євангелія, як тепер називають рукопис, була загадкою для багатьох дослідників. Пам’ятка складається з двох частин. Перша частина пергаментного рукопису з 16 аркушів, писаних з двох сторін кирилицею, містить недільні читання з Нового Завіту за слов’янським православним обрядом. Орнамент рукопису візантійський ІХ-Х ст. Це й було те, що, власне, залишилось від книги, привезеної Анною. Друга частина (31 аркуш) Євангелія вміщує апостольські послання, паремії на свята за римо-католицьким календарем і була написана у 1395 р. хорватською кутовою глаголицею монахами Еммауського монастиря (заснований у Празі, 1347) для відправлення католицького обряду слов’янською мовою. Хто і коли зібрав разом два різні рукописи – невідомо.

На замовлення Миколи І французьким художником було підготовлене факсимільне видання. Художник не знав старослов’янської мови, тому зробив багато помилок, які виправлялися у наступних перевиданнях. Завдяки факсиміле європейський світ ознайомився з давньоруською пам’яткою. В наш час рукописне Євангеліє зберігається у Реймській міській бібліотеці.

Біблійні сюжети та образи протягом століть надихали найкращих граверів, живописців, ілюстраторів. До них належить французький художник Гюстав Доре (1832-1883), відомий саме завдяки роботі над Біблією. У Бібліотеці зберігається двотомна польськомовна Біблія з його ілюстраціями, що видавалася у Варшаві у 1873-1874 рр.

Високим рівнем наукової проробки текстів відзначається видання Євангелія, що надруковано слов’янською та українською мовами (у 2 колонки) в московській синодальній типографії у 1906-1911 р. (конволют). Примірник невеликого розміру (120х175 мм), палітурка – картон, обтягнутий оксамитом темно-бузкового кольору, книжковий блок має круговий золотий обріз, футляр картонно-лідериновий зеленого кольору. Книга ілюстрована заставками та літографіями 4-х євангелістів. На шмуцтитулі дарчий напис невідомої особи з м.Києва, датований 1914 р. Бібліотека придбала Євангеліє на 2-му київському антикварному аукціоні у 1989 р., про що є відповідний запис в інвентарних документа.

До підготовки видання були причетні подільські священики, зокрема Ю.Сіцинський, відомий своїми працями з історії, археології й етнографії нашого краю. У лютому 1906 р. перша книжка Євангелія (від Матфея) вийшла з друку, згодом (1907, 1908, 1911) ще 3 Євангелія. Це стало великою подією в історії Української Церкви, досі цей переклад найдосконаліший і його найчастіше читають під час богослужіння.

У фонді відділу представлені й сучасні видання Святого Письма: факсимільне видання «Остромирово Евангелие – Апракос 1056-1057 рр.» (Л., 1988); репринт віденського видання 1903 р. «Святе Письмо Старого і Нового Завіту» у перекладі П.Куліша, І.Левицького, І.Пулюя (К., 2000); видання НАН України «Пересопницьке Євангеліє. 1556-1561» (К., 2001), що включає дослідження, транслітерований текст, покажчики; видання Українського біблійного товариства – Біблія у перекладі І.Огієнка (К., 2000).

Комплектується фонд відділу РіЦ також виданнями, що пояснюють та ілюструють канонічні тексти. Серед них, насамперед, «Библейский словарь, содержащий библейскую пропедевтику, историю, географию, древности, хронологию и проч.» (СПб., 1871); монографія А.С.Лопухіна «Библейская история при свете новейших исследований и открытий. Новый Заветъ» (СПб., 1895); праця Д.Берьозкіна «Библейский атлас» (СПб., 1911), а серед сучасних видань: «Библейский атлас: история и география библейских земель» (М., 2008), розкішно оформлене, у великому форматі та футлярі, що містить 650 кольорових карт, малюнків, гравюр; перекладне видання С.Міллера «История Библии. Тайны, загадки, открытия» (М., 2007); «Евангелие: 2000 лет в западноевропейском изобразительном искусстве» (М., 2002); «Детская Библия в классических иллюстрациях» (М., 2003) та ін.

Історико-культурна роль і унікальність книг Святого Письма, що зберігаються у Бібліотеці, є незмінними для сучасного і майбутнього поколінь. Вони є своєрідною духовною скарбницею людства, його колективною пам’яттю і наочно демонструють інтерес подолян до вічних цінностей. 

Список використаної літератури: 

  1. Головащенко, С. Біблієзнавство / С.Головащенко. – К., 2001. – 410 с.
  2. Запаско, Яким. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга 2. Частина 1. (1701-1764) / Яким Запаско, Ярослав Ісаєвич. – Л., 1984. – С. 9-15, 36.
  3. Зінченко, А.Л. Благовістя національного духу: Українська Церква на Поділлі в першій третині ХХ ст.        / А.Л.Зінченко. – К., 1993. – С. 32-
  4. Кротков, А. Славяно-русская Библия: Краткая история перевода / А.Кротков // Книж. обозрение. – 1994. – 24 мая. – С. 3.
  5. Мацюк, О.Я. Папір та філіграні на українських землях (XVI – початок ХХ ст.) / О.Мацюк. – К., 1974. – С. 13.
  6. Миллер, С.М. История Библии. Тайны, загадки, открытия: пер. с англ. / С.М.Миллер, Р.В.Хубер. – М., 2007. – C. 174-179.
  7. Овчінніков, В. Історія книги: еволюція книжкової структури / В.Овчінніков. – Л., 2005. – 420 с.: іл.
  8. Огієнко, І. Нариси з історії Української Православної Церкви [Електронний ресурс] / І.Огієнко // Українська церква: веб-сайт – Режим доступу: http: // ukraine-church.com/chapter – Назва з екрану.
  9. Соломонова, Т.Р. Родові бібліотеки на теренах Східного Поділля: книжкові знаки [Електронний ресурс] / Т.Р.Соломонова // Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва веб-сайт. – Режим доступу: http://www.library.vn.ua/publications /2009/Rodovi_bibl. html.– Назва з екрану.
  10. Тимошик, М. Українознавство у Франції [Електронний ресурс] / М.Тимошик // Українознавство / НДІ українознавства, МОН України: веб-сайт. – Режим доступу http://ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1542. – Назва з екрану.

Життєвий і творчий шлях відомого українського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, актора, режисера і організатора професіонального театру Михайла Петровича Старицького понад двадцять років тісно пов'язаний з Подільським краєм, історичне минуле якого, його сміливі лицарі, мальовнича природа, побут, звичаї людей, усна народна творчість знаходять відображення в подальших романах, повістях і драматичних творах письменника.

На теренах Вінниччини, де українська література має глибоке коріння, яке представлене широкою літературно-мистецькою палітрою, творчість Михайла Старицького належно оцінена й доступна для широкого загалу.

Значне зібрання творів М.Старицького зберігається у фонді Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

Найбільший літературний доробок М.Старицького представляють твори у 8-ми томах, які репрезентують великий обсяг його спадщини з коментарями та примітками відомих українських літературознавців. У склад редакційної колегії входили такі видатні вчені, як М.Д.Бернштейн, М.П.Калиманченко, Н.І.Падалка, І.І.Пільчук, а упорядкуванням займалася О.І.Тешенко. Видання виходили друком протягом 1963-1965 років у видавництві «Дніпро» (до 1964 року – Державне видавництво художньої літератури).

Впродовж 1989-1990 років у цьому ж видавництві побачило світ 6-ти томне видання творів М.Старицького. Автором передмови та упорядником видання виступає літературознавець Л.С.Дем’янська. Цікавим для бібліографів, літературознавців та книголюбів є вміщений у 6-му томі бібліографічний покажчик, підготовлений кандидатом філологічних наук, відомим літературознавцем, визначним бібліографом М.О.Морозом, де в хронологічному порядку представлені відомості про видання творів письменника та літературу про життя, громадську діяльність і творчість М.Старицького.

Що стосується збірок вибраних творів М.Старицького, то їх кількість і географія видань значна. Найстаріше з наявних у фонді Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва – видання 1950 року, що вийшло друком у Державному видавництві художньої літератури. Упорядником та автором критико-біографічного нарису і приміток був український літературознавець З.П.Мороз. Видання вміщує поезію, переклади, переспіви та драматичні твори.

Бібліотечна збірка окремих творів М.Старицького охоплює більше 30 видань, що були опубліковані у видавництвах Києва (Державному видавництві літературних видань, «Дніпро», «Радянський письменник», «Молодь», «Мистецтво», «Наукова думка», «Український Центр духовної культури»), Ленінграда («Искусство»), Москви («Художественная литература», «Компания ГРИФ-Ф») та інших.

Видання творів письменника часто містять вступні статті, що подають біографічні відомості М. Старицького та огляд його літературної творчості. Так, книга «Поетичні твори», що вийшла у 1958 році у видавництві «Радянський письменник», містить статтю М. Дяченка «Поетична творчість М.Старицького». У 1965 році московське видавництво «Художественная литература» випускає збірку «Стихи», яка доповнена вступною статтею С.Шаховського «Украинская муза гнева и печали». Книга «П’єси», що вийшла в 1979 році у видавництві «Дніпро», містить статтю Н.Падалки «Корифей українського театру». В 1987 році у видавництві «Наукова думка» друкуються поетичні та драматичні твори письменника. Книга вміщує вступну статтю С.Зубкова, який так визначає вклад М.Старицького в українську культуру: «Михайло Старицький і в поезії, і в драматургії, і в прозі виступив як новатор, що на новому етапі творчо розвинув традиції Тараса Шевченка й Марка Вовчка, став гідним соратником Івана Франка й Лесі Українки» [6].

У 1997 році «Український Центр духовної культури» випустив дві книги М.Старицького – «Руїна. Облога Буші» та «Молодость Мазепы. Руина», яка доповнена передмовою Н.Левчик «Повернення з небуття».

Гордістю колекції творів М.Старицького, що зберігається у відділі рідкісних і цінних видань бібліотеки, є український альманах «Рада», упорядкований і виданий М.Старицьким 1883 року. Перший випуск альманаху «Рада», за словами І.Франка, з’явився «...мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти і занепаду» [14]. Альманах було видруковано в типографії «Г.Т.Корчак-Новицкаго» з поміткою «Дозволено цензурою. Кіевъ, 12 апръля 1883 года». На титульному аркушеві бібліотечного примірника є дарчий напис М.Старицького: «Шановному приятелеві Вл. Павл. Науменку – від видавця М.Старицького». Відомо, що Володимир Павлович Науменко – письменник, журналіст, філолог, громадський діяч, редактор журналу «Киевская старина», який свого часу володів великою книгозбірнею, що була передана до Всенародної бібліотеки Української Академії наук, з якої у квітні 1922 року до її Вінницької філії було передано біля 1700 книг і є припущення, що саме серед цих книг міг бути і альманах «Рада». [10].

Видання розпочинається зверненням «От издателя», в якому зазначається «Принося искреннюю благодарность всъмъ сотрудникамъ, почтившимъ мое изданіе своими трудами Первую часть предлагаю нынъ благосклонному вниманію моихъ дорогихъ земляковъ; вторая-же начинаетъ печататься и, если не встрътится препятствійвъ непродолжительномъ времени выйдетъ въ свътъ» [9].

У збірнику вміщені поезії і драма «Не судилося» М.Старицького, поезії Б.Грінченка, Я.Щоголева, О.Пчілки, М.Садовського, повість І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря», перша частина роману П.Мирного «Повія», науково-публіцистична стаття В. Василенка «Про хліборобські спілки» та інші твори.

Особливо цінним для книголюбів є «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798-1883)», укладений відомим українським бібліографом М.Комаровим. Покажчик упорядковано за абеткою, подано перелік творів М.Старицького (за прізвищем та псевдонімами), в т.ч. й альманах «Рада», про який М.Комаров зазначає, що він вийшов: «1380 пр. Коштомъ М.Старицького» [9., с. 444]. В передмові бібліограф вмішує свої роздуми про долю української літератури Х1Х століття: «Про украінську літературу звичайно зъ посміху, кажуть, що всю її можна скласти на одну полицю. Нехай ця полиця буде и геть-то величенька, та правди нічого ховати, що й досі зроблено дуже не багато… Розвиваючись зпокволу, якъ и кожне діло зпочатку, наша література набувайе собі найбільшоі сили въ кінці пъятидесятихъ та зпочатку шестидесятихъ роківъ, але після цего бували такі злигодні години, що за цілий рікъ або й більше не зъявлялося въ Росси навіть ні однісінькоі украінськоі книжки, потімъ того, дивись, знову заворушилося діло и разомъ зъявляетця скілька книжокъ, а тамь знову діло спиняйетця, неначе замірайе, щобъ знову черезъ яку тамъ годину рушити впередъ. Якъ и чому воно такъ сталося, що вся робота на полі украінського слова дуже загайно и часомъ неначе якимъ прихапцемъ робитця, – про все це нехай доведе колись справедлива исторія, а поки що можна сказати: «не вважай на врожай; сій жито, хлібь 6уде». [9., с. 401].

У відділі цінних і рідкісних видань зберігаються твори письменника початку ХХ ст. Серед них: «Байки (По Крилову)» – видання 1910 р., книга «Зімовий вечір: драматичний етюд 2-х одслонах», що вийшла у Київському видавництві «Слово» у 1922 році та книга «Богдан Хмельницький: історична драма на 5 дій», що вийшла в світ у 1918 р. в Київській друкарні товариства «Час». На титульному аркуші останнього видання є відмітка «Спецфонд Винницкой обл. библиотеки им. Тимирязева», тобто книга належала до спеціального фонду бібліотеки, як «ідеологічно шкідлива література», доступ до якої, за дозволом відповідних органів, мали лише 7 чоловік [2].

У фонді бібліотеки зберігаються комплекти історичного журналу «Киевская старина» за 1897, 1899, 1900, 1901, 1903 рр., в яких вперше були опубліковані окремі твори М.П.Старицького.

Твори М.П.Старицького протягом багатьох років виходили в різних серіях, таких як «Библиотека драматурга» (Ленінград, «Искусство»), «Историческая повесть и роман», «Джерело» (Київ, «Молодь»), «Бібліотека української драматургії» (Київ, «Мистецтво»), «Бібліотека української літератури. Дожовтнева література» (Київ, «Наукова думка»), «Бібліотека поета» (Київ, «Радянський письменник»), «Шкільна бібліотека» (Київ, «Дніпро»), «Український історичний роман» (Київ, «Український Центр духовної культури»), «Грани веков» (Москва, «Компания ГРИФ-Ф»), «Бібліотека історичної прози» (Київ, «Дніпро») тощо.

Переклади окремих творів М.Старицького українською мовою, що зберігаються у фонді Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва виконані І.Стешенко, М.Шумилом, Є.Михайликом. Є також твори М.Старицького в перекладі російською мовою Г.Шипової, С.Пилипенка, А.Островського, Д.Сєдих. Видання в свій час ілюстрували С.Караффа-Корбут, Г.Якутович, В.Руденко, А.Львов, Ю.Шейніс та інші.

У бібліотеці є низка видань про М.Старицького таких літературознавців, як Коломієць В., Левчик Н., Тищук Т., роман-драма Ю.Хорунжого «Борвій» та чимало публікацій в періодичних виданнях.

У каталогах, картотеках та електронних бібліографічних базах даних бібліотеки можна віднайти ряд статей про життєвий та творчий шлях М.Старицького. До творчості поета, письменника, драматурга, театрального діяча зверталися Артемчук А., Ажнюк М., Бєляєв В., Вербич В., Горболіс Л., Гуменюк В., Дашкевич В., Коломієць В., Маковський О.,       Міщенко Н., Поліщук В., Скрипник І., Хоменко В., Хорунжий Ю., Януш В. та багато інших літературознавців і педагогів. Час від часу дослідники творчості М. Старицького друкують свої статті в таких часописах, як «Вітчизна», «Дивослово», «Дзеркало тижня», «Літературна Україна», «Слово і час», «Українська мова і література в школі», «Україна», «Український театр» та інших.

Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва зберігає безцінну спадщину письменника, актуальність якої не втрачена й сьогодні. Є надія, що 2010 рік – рік 170-річчя від дня народження М.П.Старицького, стане роком популяризації творчості видатного українського поета, прозаїка, драматурга, театрального та громадського діяча, роком видань його творчої спадщини і нового відтворення подій та образів, через які Михайло Петрович відобразив у свій час самобутність і національний колорит культури та історії українського народу.

Список використаної літератури:

  1. Бортняк, А. Класик, якому пощастило не дожити до «всеочисної бурі»/ А.Бортняк // Вінниччина. – 2000. –15 груд.
  2. Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення: монографія – Вінниця, 2007. – С. 65.
  3. Гальчак, С. Старицький Михайло Петрович / С.Галь-чак // Краєзнавці Вінниччини. – Вінниця, 2005. – С.181.
  4. Горобець, М. Село Карпівка у його житті / М.Горобець // Вінницька правда. –1971.– 15 верес.
  5. Зінченко, Л.П. Старицький на Поділлі / Л.П.Зінченко // Особистість в культурі: збірник наукових праць. – Вінниця, 2001. – С. 210-213.
  6. Зубков, С.Д. Михайло Старицький / С.Д.Зубков // Старицький М. Поетичні твори. Драматичні твори. – К., 1987.– С. 5-28.
  7. Кірієнко О. Із роду волелюбного, із коша козацького / О.Кірієнко // Вечір. Київ. – 2005. –28 груд. – С. 5.
  8. Левчик, Н. Михайло Старицький: багатогранність таланту / Н.Левчик // Дивослово. – 2005. – № 12. – С. 20-26.
  9. Рада, Украінський альмонахъ на 1883 рокъ. Ч. 1 / Видання М.Старицького. – К.: Тип. Г.Т.Корчакъ-Новицкаго, 1883. – 466 с.
  10. Соломонова Т.Р. Становлення Вінницької філії Всенародної бібліотеки при УАН (ВУАН) // Наукові записки ВДПУ імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. – Вінниця, 2006. – Вип. 10. – С. 252-257.
  11. Старицький, М. Богдан Хмельницький: Історична драма на 5 дій / Михайло Старицький – Вид. 2-е. – К.: Час,  1919. – 112с.
  12. Старицький М. Твори в 6-ти томах. – К., 1990. – Т. 6. – С. 425.
  13. Подолинний А.М. Старицький Михайло Петрович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки. – Вінниця, 2001. – С. 281.
  14. 14. Франко І. Зібрання творів. У 50-ти томах. – К., 1982. – Т. 33. – С. 267.
  15. Яковенко, Т.В. Подільські сторінки в житті та творчості Михайла Старицького / Т.В.Яковенко, К.А.Максименко // Філологічні студії: зб. наук. ст. – Вип. 4.– Вінниця, 2006. – С. 290-292.

Невичерпним джерелом різноманітної інформації для користувачів відділу рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва (далі – Бібліотека) є зібрання книг видавництва «Брокгауз і Єфрон», яке нараховує на сьогоднішній день більше 40 назв. Серед них – відомі енциклопедичні словники, енциклопедії, монографії, науково-популярні видання, твори класиків світової літератури тощо.

У 1889 році петербурзьким видавцем і типографом Іллею Абрамовичем Єфроном та німецьким видавництвом «Ф.Брокгауз» (Лейпциг) було засновано акціонерне видавниче товариство «Ф.А.Брокгауз – І.А.Єфрон» (далі – «Брокгауз-Єфрон»). Видавництво розташовувалося у Санкт-Петербурзі, у Прачечному провулку, буд. № 6, в колишній типолітографії, яку І.А. Єфрон купив 1880 року. Ідейним ініціатором його створення був відомий російський бібліограф С.А.Венгеров (майбутній організатор і директор Російської книжкової палати), який мріяв про російський універсальний енциклопедичний словник. Це видання стало фірмовою книгою видавництва.

Спершу видавці збиралися тільки зробити переклад німецького широкознаного словника Брокгауза «Conversation – Lexicon», але з більш детальним викладом питань, які стосуються російської культури. Передбачалося, таким чином, випустити всього 16-18 томів. Тому перші вісім напівтомів, які вийшли під загальною редакцією професора

І.Є.Андрієвського, були майже дослівним перекладом вищезгаданого «Лексикона». Такий мінімалістський підхід до видання подібної значущості був сприйнятий російською громадськістю з подивом, як очевидна похибка у політиці видавництва. У цьому варіанті енциклопедичного словника намагань створити щось нове і вагоме майже не спостерігалося: недосконалою була як літературна, так і наукова редакція.

Після смерті професора Андрієвського редакцію видавництва очолили почесний академік Санкт-Петербурзької Академії наук К.К.Арсеньєв та професор Санкт-Петербурзького університету Ф.Ф.Петрушевський. Нова редакційна колегія значно збільшила кількість оригінальних статей та залучила до співпраці широке коло громадсько-політичних діячів ліберального напрямку: П.М.Мілюкова, Н.І.Кареєва, П.Б.Струве, М.І.Туган-Барановського, релігійного філософа В.Соловйова, а також таких відомих вчених, як Д.І.Менделєєв, А.І.Бекетов, Ю.М.Сокальський, О.О.Ковалевський тощо.

Змінився також початковий план друку. Словник почав видаватися у двох варіантах. Перший, розкішний та дорогий, складався з 41-го тому, другий, з більш скромним оформлен-ням, – з 82-х напівтомів, у яких використовувалася подвійна нумерація. Наприклад, напівтоми 49-й і 50-й (номери на корінці) на титульних сторінках нумерувалися ХХV і ХХVа. Розбивши надто дороге видання на напівтоми, фірма зробила його більш доступним для широких кіл читачів. Завдяки цьому, тираж був доведений до рекордної на той час цифри – 130 тисяч примірників.

«Энциклопедический словарь» видавався з 1890 по 1904 роки. 82-й напівтом завершувався «Портретною галереєю редакторів та співробітників енциклопедичного словника», яка складалася з 300 портретів-фототипій, причому в цій портретній галереї були всі – від головного редактора до простого набирача. До 1907 року були видані додаткові 4-и напівтоми, в які ввійшло «все, що наприкінці ХІХ століття створено, виступило наперед або новим світлом освітило життя»[1]*, та все найбільш вагоме з того, що за різними причинами було пропущене у попередніх томах. Загалом енциклопедія містить 121 240 статей, 7 800 ілюстрацій та 235 мап.

Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона мав добру славу однієї з кращих у світі універсальних енциклопедій. Він не лише не поступався німецькому «Брокгаузу», французькому «Лярусу» або англійській (на той час) «Британіці», але в чомусь і перевершував їх, вирізняючись широтою тематичного охоплення та глибиною викладення тогочасних новітніх наукових відомостей.

Бібліотека володіє двома примірниками 86-томного видання, але у другому примірнику відсутні кілька томів. Натомість, деякі томи є у 2-3-х примірниках. Варто зазначити, що один з комплектів у роки Української революції належав бібліотеці Вінницького товариства «Просвіта», про що свідчать печатки на книгах.

Наслідуючи традиції німецького Брокгауза, видавництво з часом почало готуватися до перевидання словника. У 1911-1916 роках випускався «Новый энциклопедический словарь». Через воєнні та революційні події вийшло всього 29 томів з намічених 48, закінчуючись на слові «Отто». На жаль, в Бібліотеці є лише 6, 25, 26 та 27-й томи.

Основний проект акціонерного товариства досі не втратив свого наукового та інформаційного значення, адже чимало виданих пізніше тематичних словників, у тому числі і сучасних, були підготовлені на основі «Энциклопедического словаря» та «Нового энциклопедического словаря» Брокгауза і Єфрона.

Крім знаменитого словника, видавництво «Брокгауз-Єфрон» випускало іншу довідкову літературу: «Малый энциклопедический словарь» (1-е вид., 3-и т., 1899-1902;           2-е вид., 4-и т., 1907-1909), «Еврейская энциклопедия» в 16-ти т. (1906-1913), «Энциклопедия практической медицины» в 5-ти т. (1908-1910). Всього до 1917 року було видано 236 назв книг, переважно гуманітарної спрямованості.

Для менш забезпеченої читаючої публіки видавництво готувало скорочені варіанти універсального словника. У 1899-1902 роках побачило світ перше видання «Малого энциклопедического словаря» в 3-х томах, а в 1907-1909 роках вийшло друге його видання в 4-х томах. На жаль, у фонді Бібліотеки є лише окремі томи другого видання (т. 1, вип.: I, ІІ (1907); т. 2, вип.: III, IV (1909)). Цей словник являє собою солідну підбірку статей з 86 томів великого словника Брокгауза і Єфрона.

«Еврейская энциклопедия» вийшла у видавництві «Брокгауз-Єфрон» в 16 томах у 1906 – 1913 роках. В її основу покладена видана в Нью-Йорку «Jewish Encyclopedia» (1901-1906). Активну допомогу в фінансуванні та редагуванні енциклопедії надали барон Д.Гінцбург та лікар Л.Кацнельсон. Єврейська енциклопедія – перша видана в Росії енциклопедія, присвячена, за визначенням самої редакційної колегії, «єврейству и его культуре в прошлом и настоящем». Цій книзі судилося стати основним джерелом знань про єврейство російською мовою ледве не на ціле ХХ століття, бо лише через 67 років після початку її випуску в Ізраїлі вийшов перший том російськомовної «Краткой еврейской энциклопедии» в 11-ти т. (1976-2005). Сьогодні варто зазначити, що у 1906-1908 роках ідея єврейської енциклопедії російською мовою не знаходила активної підтримки. Відомості про це подаються в останньому її томі, в статті «Энциклопедия». Той факт, що енциклопедія це завдання виконала, не викликає сумнівів. Вона стала найвагомішим зібранням знань про єврейство, яке вплинуло як на російсько-єврейську літературу, так і на творчість вже радянських євреїв, які були обмежені в доступі до інформації про єврейство.

Але не важко прослідкувати те, що якби випуск енциклопедії затягнувся іще на кілька років, то його б спіткала доля «Нового энциклопедического словаря» того ж видавництва, випуск якого припинився у 1916 році на 27-му томі, а на останніх її томах, ймовірно, красувалися б знаки військової цензури.

Видання «Еврейской энциклопедии», яке належить Бібліотеці, теж, на жаль, не повне. В ньому відсутні томи: 1, 3, 8, 9, 15-й, але воно користується великим попитом серед читачів, а наявність багатьох різноманітних штампів, печаток та інших поміток на його томах дають змогу припустити, що вони потрапили до книгозбірні розрізнено, а не цілим виданням.

Легендарна серія «Библиотека великих писателей» виходила у видавництві Брокгауза і Єфрона з 1907 по 1915 роки за редакцією С.А.Венгерова. Вона об’єднала твори багатьох російських та зарубіжних письменників в 20-ти томах, які користувалися великою популярністю. В серію ввійшли зібрання творів Пушкіна – 6 томів, Байрона – 3 томи, Шекспіра – 5 томів, Шіллера – 4 томи, Мольєра – 2 томи. Книги підготовлені до друку відомими літературознавцями та художниками. Видання гарно оформлене шкіряними корінцями та кутиками. Повний комплект на сьогоднішній день вважається рідкістю. Відомо, що серія «Библиотека великих писателей» була видана й у іншому варіанті, а саме: видання було розділене на напівтоми з іншим зовнішнім оформленням. Дана серія представлена у фонді Бібліотеки виданнями творів Байрона, Шекспіра та Шіллера.

Сьогодні ідея цієї серії відроджується московською книговидавничою фірмою «Эксмо». Вважається, що її книги з серії «Библиотека великих писателей. Брокгауз-Ефрон» зберігають кращі традиції російського книгодрукування та є достойним продовженням оригіналу. У цих виданнях повністю повторений формат легендарної серії, а ретельно відібрані тексти розкішно ілюстровані роботами, які коли-небудь були зроблені для цих творів кращими художниками. У сучасному виданні значно розширений авторський колектив (на сьогодні їх вже більше 20-ти).

Видання «Брокгауза-Єфрона», які зберігаються у фонді Бібліотеки, різноманітні за змістом. Серед них значна частина книг історичної тематики, зокрема, з історії зарубіжних країн. Це переважно книги, які вийшли в серії «История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время» за редакцією М.І.Кареєва та І.В.Лучицького (Ардашев П.Н. Абсолютная монархия на Западе (1902); Карцев Н.И. Политическая история Франции в ХІХ веке (1902); Корелин М.С.: Важнейшие моменты в истории средневекового папства (1901), Падение античного миросозерцания (1901); Мижуев П.Г. История колониальной империи и колониальной политики Англии (1902), История великой американской демократии (1906); Петрушевский Д. Очерки из истории английского государства и общества в средние века, ч. 1 (1903); Пискорский В.К. История Испании и Португалии (1902); Успенский Ф.И. История крестовых походов (1900); Шерэ Э. Падение старого режима (1787-1789). Т. 2 (1907)).

У процесі вивчення печаток та штампів на титульних аркушах примірників цих книг простежується їхній шлях до Бібліотеки. Частина з них спочатку належала Вінницькій приватній бібліотеці, потім перебувала у «Мурах»: спочатку у складі Вінницької філії Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН, а по її злитті з округовою бібліотекою ім.К.А.Тімірязєва 1930 року, у філії нашої Бібліотеки, а вже звідти у повоєнний час потрапила до основного приміщення. Серед цих видань були такі, доступ до яких був з тих чи інших причин обмеженим. Про це свідчать штампи з текстом: «Видається з окремого дозволу» та «Выдается с особого разрешения».

Історія первісного суспільства та стародавнього світу представлена книгами: Каменный век (из художественной литературы по истории первобытной культуры) (1924);     Бецольд К. Ассирия и Вавилония (1904) із серії «Библиотека самообразования»; Эллинистическо-римская культура (1914); Реклю Э. Человек и Земля (Т. 1: Первобытный человек – Древняя история та Т. 2: Древняя история) (1906). Останні – два томи, які є у фонді Бібліотеки, з відомого 6-томника, перекладеного з французької П.Ю.Шмідтом (1-5-й т.) та В.Д.Зеленським (6-й т.). В цій праці Реклю, французький географ, соціолог, політичний діяч намагався дати загальну картину розвитку людства і опису країн та значною мірою утвердив роль історії в країнознавстві. «Эллинистическо-римская культура» у викладенні Ф.Баумгартена, Ф.Роланда та Р.Вагнера в одному загальному начерку розкриває дану тему і є по суті другим томом, продовженням праці тих же авторів, у якій подано характеристику еллінської культури. Переклад російською зроблений Е.Малером під редакцією професора М.Ростовцева. Ці книги багаті на ілюстративний матеріал, в т.ч. і кольоровий. Їх вирізняють типографська оправа, кольоровий обріз та вкладні аркуші.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань зберігається 3-й том «Истории инквизиции»: С.Г.Лозинский. История инквизиции в Испании (1914). Лозинський був ректором Єврейського університету в Петрограді, пізніше – професором історії вищої школи у Росії та Білорусі. Він є автором багатьох праць, присвячених історії нового часу і середніх віків. Дане дослідження охоплює період за 350 років (1480-1830) і розповідає про діяльність інквізиції нової доби. Ніде в Європі, за виключенням Іспанії, інквізиція не стала самостійною і незалежною установою, яка проіснувала аж до другої половини ХІХ століття, і в жодній іншій країні не виявила такої енергійної і різносторонньої діяльності. Книга написана з використанням унікального історичного матеріалу, опрацьованого автором. На жаль, Бібліотека володіє лише одним томом цього видання.

Mабуть, найцікавішим для нас виданням «Брокгауза-Єфрона» є книга О.Я.Єфименко «История украинского народа». Вип. 1 (1906), яка є головною працею автора. Олександра Яківна Єфименко, російський і український історик, етнограф – перша в Росії жінка, яка здобула звання почесного доктора російської історії (Харківський університет, 1910 р.). Наприкінці ХІХ століття в «Киевской старине» була опублікована серія її статей, присвячених історії Малоросії. Згодом всі ці роботи стали основою для написання підручника з історії України. Підйом українського національного руху на межі століть викликав зростання інтересу до історії України. Разом з тим, деяка лібералізація суспільного життя після 1905 року зробила можливою публікацію загальних курсів історії українського народу. Однією з таких і стала праця О.Я.Єфименко. А її випуском окремою книгою у 1906 р., безумовно, не одне покоління українців буде завдячувати видавництву Брокгауза і Єфрона.

У бібліотеці зберігаються 2 примірники цього видання, частина одного з них, на жаль, втрачена і він, таким чином, є дефектним. У повноцінному примірнику збереглися чудові ілюстрації в тексті та в кінці книги – 24 малюнки на окремих аркушах. Книга вийшла у тій же серії «История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время».

Заслуговують на увагу дві книги, видані у 1900 році під грифом Міністерства фінансів «Высочайше учрежденной комиссией по заведыванию устройством Русского Отдела на Всемирной выставке 1900 года в Париже»: «Россия в конце ХІХ века» та «Окраины России. Сибирь, Туркестан, Кавказ и полярная часть Европейской России». Символом Всесвітньої паризької виставки стала зустріч нового, ХХ століття. За сім місяців її відвідали більше 50 млн. людей. Завдяки особливим дружнім відносинам Росії і Франції, для російського відділу була виділена найбільша експозиційна площа. За час проведення виставки росіяни отримали 1589 різноманітних нагород.

Вище згадані книги були видані з метою ознайомити відвідувачів паризької виставки та членів міжнародних експертних комісій з сучасним станом різних галузей народного господарства Росії та її окраїн, пожвавлення торгівельних відносин та надходження іноземного капіталу. Дані праці також повинні були дати відвідувачам виставки поняття про найголовніші сторони державного та суспільного устрою Росії, її природні багатства та способи їх використання, про ступінь культури її різноманітного населення. Спочатку редакція видавництва «Брокгауз-Єфрон» мала намір надрукувати ці книги французькою мовою та згодом було вирішено видати їх і російською, оскільки представ-лений в них матеріал був досить вагомим і цікавим. У Бібліотеці зберігаються лише російськомовні видання, до речі, перше з них чудово ілюстроване кольоровими вкладними аркушами.

Відомо, що видавництво «Брокгауз-Єфрон» мало свої видавничі знаки, а саме: типографський екслібрис (з’явився у 1910 р.), автором якого є С.Чехонін, та видавнича марка. Ескіз екслібриса був виконаний таким чином, щоб кожен власник того чи іншого видання міг дописати в нього своє прізвище. На жаль, лише на одній із книг видавництва, які зберігаються у фонді рідкісних і цінних видань, є видавнича марка Брокгауза і Єфрона. Це невеличка книжечка Л.Гроссмана «Путь Достоевского» (Ленінград, 1924). В основу її покладений етюд з ювілейного збірника «Творчество Достоевского» (1921). Видавнича марка має вигляд герба з вензелем із двох літер «Б» та «Е» і написом по колу: «Брокгаузъ-Ефронъ. С.П.Б.». Розміщена вона на авантитулі книги. Це видання цікаве ще й тим, що на двох його останніх сторінках подаються списки книг, які вийшли у видавництві у радянські часи в серіях «Образы человечества», «Открытия – Завоевания – Приключения» та інших окремих видань із зазначенням їхньої вартості.

Можливо, книжкові знаки видавництва були й на інших примірниках, що зберігаються у фонді Бібліотеки, але в багатьох з них відсутні авантитули, на яких могли розміщуватися видавничі екслібриси.

Про останні роки існування знаменитого видавництва «Брокгауз-Єфрон» розповів у своїх спогадах тодішній його власник Арон Перельман, один з засновників журналу «Еврейский мир» та Єврейського історико-етнографічного товариства. На жаль, архів видавництва не зберігся, а Перельман розпочав писати свої «Воспоминания» блокадної зими 1941-42, бо у свої шістдесят з лишком років не без підстави відчував себе чи не останнім живим свідком епохи, про яку не можна було забувати: інші померли, загубилися в еміграції, загинули в ГУЛАГу. Він вважав своїм обов’язком, поряд з іншими спогадами, розповісти про те, як намагався врятувати видавництво та відновити випуск «Энциклопедического словаря», але не зміг: то була не його провина і він це знав, проте не побоявся розповісти про неодноразові втручання ЧК-НКВС та суміжних організацій.

А.Перельман, останній власник видавництва, був впевнений, що спогади його рано чи пізно надрукують. І сьогодні читач може ознайомитися не лише з описаними в книзі людьми і подіями, а й з автором цих спогадів, людиною, яка не знала страху, коли усюди панував страх.

Ось уривок з його спогадів: «Роки Першої світової війни видавництво «Брокгауз-Єфрон», видавництво переважно великих видань, що продавалися за передплатою, в кредит та на виплат, переживало складно, тому що втратило більшість своїх передплатників та боржників. А в 1918 році, після смерті засновника фірми Іллі Абрамовича Єфрона, воно перебувало в стані майже повної руйнації. Володарем підприємства став

А.І.Єфрон, який займав, щоправда, ще до смерті батька відповідальне місце у видавництві, а в останні роки фактично замінив його, але по суті не здатний був замінити попередника, надзвичайно талановитого організатора та досвідченого видавця. І.А.Єфрону не пощастило передати у спадок наступному за ним поколінню накопичені досвід, знання, інтерес та любов до книговидання, як це було у Ф.-А.Брокгауза. А.І.Єфрон значно більше цікавився автомобільним спортом, ніж видавничою справою».

Видавництво почало занепадати, і в цей важкий період всі справи видавництва та відповідальність за його діяльність перейшли до А.Перельмана у якості директора-розпорядника.

Щоб якось утриматися «на плаву», «Брокгауз-Єфрон» друкував дешеві книги в основному для людей, які не навчалися в університетах, але які бажали серйозно займатися поповненням своїх знань. Саме в цей час видавництво випустило ряд книг, які істотно відрізнялися від тих солідних видань, що побачили світ на початку його існування. Звісно, папір, оправа, оформлення та формат цих книг значно відрізнялися від тих розкішних дорогих видань попередніх років. Видавництво намагалося охопити якомога ширшу аудиторію читачів, тому у видавничому портфелі з’явилися такі серії як «Библиотека самообразования», «Учебники и учебные пособия» та «Современное человечество». У фонді Бібліотеки дані серії представлені книгами: Успенский Ф.И. История крестовых походов (1900); Иванюков И.И. Основные положения теории экономической политики с Адама Смита до настоящего времени (1904); Тарханов И.Р. Дух и тело (1904); Япония и ее обитатели (1904); Ремке І. Душа человека (1906); Генкель Г. Народное образование на Западе и у нас (1906); Тарновский Е. Индивидуализм и социализм (1907); Курчинский М.А. Муниципальный социализм и развитие городской жизни (1907); Тиссеран Ф., Андуайе А. Космография (1908); Ковалевский М. Родовой быт в настоящем, недавнем и отдаленном прошлом, вып. 1 (1911); Штиллих О. Биржа и ее деятельность (1912) тощо. Та це були не ті солідні наукові видання в покращеному оформленні, заради випуску яких було створене видавництво «Брокгауз-Єфрон». Іноді такі видання ще з’являлися. Свідченням цього є один з примірників книги Р.Коссмана та Ю.Вейса «Здоровье, его сохранение, расстройства и восстановление»      (Т. І, ч. 2; 1908), який зберігається у фонді Бібліотеки. Це настільна книга для сім’ї, перекладне видання з німецької. В її написанні, крім основних авторів, взяли участь 58 професорів та приват-доцентів, прізвища яких вказані на титульному аркуші. Книга багато ілюстрована чорно-білими малюнками в тексті та кольоровими вкладними аркушами. Боячись втратити свій престиж, розмінюючись на дрібниці, видавництво разом з тим чекало моменту, коли можна буде повернутися до випуску «солідних книг».

Проте, всі намагання реанімувати роботу видавництва не мали особливого успіху, і згодом воно почало працювати лише як типографія, приймаючи і виконуючи замовлення залізничних управлінь. У 1917 році видавництво «Брокгауз-Єфрон» ввійшло в Петроградське об’єднання приватних видавництв, а в 1930 році – припинило своє існування.

Починаючи з 90-х років ХХ століття, багато видань Брокгауза і Єфрона були перевидані. Особливою популярністю користувався «Энциклопедический словарь», який за останнє десятиліття багато разів оцифровувався, і на сьогоднішній день існує досить велика кількість його електронних версій як у мережі Інтернет, так і випущених на електронних носіях. Більшість з них при цьому проходили стилістичну правку (просто переписувалися), а деякі видання є неповними. Видано також багато тематичних енциклопедій, створених за матеріалами словника Брокгауза і Єфрона.

Зібрання книг, випущених акціонерним товариством «Ф.А.Брокгауз и И.А.Ефрон», які зберігаються у фонді рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, згодом поповнить ряд її колекцій і займе серед них достойне місце.  

Список книг з фонду відділу рідкісних і цінних видань:

  1. Ардашев, П.Н. Абсолютная монархия на Западе / П.Н.Ардашев. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1 – 183 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  2. Байрон. [Собрание сочинений]: в 6 т. / Байрон. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1904. – (Б-ка великих писателей / ред. С.А.Венгеров).

Т. 2, ч. 2. – 287-496, LХХХІ с.: ил., рис., грав., фотограв., портр.

Т. 3, ч. 2. – 426-680, LХХ с.: ил., рис., грав., фотограв., портр.

  1. Байрон. [Cобрание сочинений]: в 3 т. / Байрон. Т. 2. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1905. – 496, LХХХІ с.: ил., рис., грав., фотограв., портр. – (Б-ка великих писателей / ред. С.А.Венгеров).
  2. Баумгартен, Ф. Эллинистическо-римская культура / Фриц Баумгартен, Франц Поланд, Рихард Вагнер; пер. Э.Э.Малер, ред. М.И.Ростовцев. – СПб.: Изд-во Брокгауз-Ефрон, 1914. – 777 с., 4 л. к.: ил.
  3. Бецольд, К. Ассирия и Вавилония / К.Бецольд; перевод с 2-го нем. изд. Г.Генкеля. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1904. – 135 с. – (Б-ка самообразования; Брокгауз-Ефрон. Всемир. история по странам и эпохам).
  4. Генкель, Г. Народное образование на Западе и у нас / Г.Генкель. – СПб., 1906. – 152 с. – (Б-ка самообразованя / Брокгауз-Ефрон).
  5. Гроссман, Л. Путь Достоевскаго [Текст] / Леонид Гроссман. – Л.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1924. – 238 с.
  6. Еврейская энциклопедия : свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – СПб.: Изд. О-ва науч. еврей. изданий и Изд-ва Брокгауз-Ефрон, 1906 – 1913.

Т. 2: Алмогады – Арабский язык / ред.: Л.Каценельсон, Д.Г.Гинцбург. – 960 стлб.

Т. 4: Бе-Абидан – Брес / ред.: Л.Каценельсон, Д.Г.Гинцбург. – 960 стлб.

Т. 5: Брессюир – Гадасси / ред.: Л.Каценельсон, Д.Г.Гинцбург. – 960 стлб.

Т. 6: Гадссий – Данте / ред.: Л.Каценельсон, Д.Г.Гинц- бург. – 960 стлб.

Т. 7: Данциг – Ибн-Ерза, Иуда / ред.: Л.Каценельсон, Д.Г.Гинцбург. – 960 стлб.

Т. 10: Ладенбург – Миддот / ред. А.Гаркави, Л.Каценель-сон. – 954 стлб.

Т. 11: Миддот – Община / ред.: А.Гаркави, Л.Каценель- сон. – 960 стлб.

Т. 12: Обычай – Проказа / ред.: А.Гаркави, Л.Каценель- сон. – 959 стлб.

Т. 13: Проклятие – Сарагосси / ред.: А.Гаркави, Л.Каценельсон. – 960 стлб.

Т. 14: Сараево – Трани / ред. Л.Каценельсон. – 959 стлб.

Т. 16: Шемирамот – Vссоп / ред. Л.Каценельсон. –  427 стлб., 211 с.

  1. Ефименко, А.Я. История украинского народа. Вып. 1  / Александра Яковлевна Ефименко. – СПб.: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1906. – 391 с., 24 л.: ил., портр. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  2. Иванюков, И.И. Основные положения теории экономической политики с Адама Смита до настоящего времени / И.И.Иванюков. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, – 164 с. – (Б-ка для самообразования / Брокгауз-Ефрон; бесплат. прилож. к журн. "Вестник и б-ка самообразования" на 1904 г.).
  3. Каменный век: Из худ. лит. по истории первобытной культуры / сост. Н.Анциферов. – Л.: Изд-во Брокгауз-Ефрон, 1924. – 196 с.: рис.
  4. Кареев, Н.И. Политическая история Франции в   19 веке / Н.И.Кареев. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1902. – 300 с., 1 л. к. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  5. Ковалевский, М. Родовой быт в настоящем, недавнем и отдаленном прошлом: опыт в области сравнительной этно-графии и истори права. Вып. 1 / Максим Ковалевский. – СПб., 1911. – 312, VII с. – (Б-ка самообразования / Брокгауз-Ефрон).
  6. Корелин, М.С. Важнейшие моменты в истории средневекового папства / М.С.Корелин. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1901. – 150 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  7. Корелин, М.С. Падение античного миросозерцания: (Культурный кризис в Римской империи) / М.С.Корелин. – 2-е изд. – СПб.: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1901. – VIII, 169 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  8. Коссман, Р. Здоровье, его сохранение, расстройства и восстановление: настольная книга для семьи / Р.Коссман, Ю.Вейсс; пер. с нем. под ред. Л.Я.Якобсона; авт. вступ. ст. Ф.Ф.Эрисман. Т. 1 (2-я пол.). – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, – 903 с.: табл., рис.
  9. Курчинский, М.А. Муниципальный социализм и развитие городской жизни / М.А.Курчинский. – СПб.,   – 110 с. – (Б-ка самообразования / Брокгауз-Ефрон).
  10. Лозинский, С.Г. История инквизиции в Испании / С.Г.Лозинский. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1914. – 507 с.: ил. – (История инквизиции: в 3 т. / Ли Генри-Чарльз, С.Г.Лозинский; т.3).
  11. Малый энциклопедический словарь. Т. 1. – 2-е изд., вновь перераб. и значит. доп. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1907.

Вып. 1: А – Гальванотропизм. – 1056 стб.: ил., цв. ил., к., вкл. л.

Вып. 2: Гальванохромия – Кившенко. – 2080 стб.: ил., цв. ил., к., вкл. л.

  1. Мижуев, П.Г. История Американской демократии / П.Г.Мижуев. – СПб.: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1906. – 276, [3] с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  2. Мижуев, П.Г. История колониальной империи и колониальной политики Англии / П.Г.Мижуев. – СПб.: Тип. Акц.  о-ва Брокгауз-Ефрон, 1902. – 215 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  3. Новый энциклопедический словарь / издатели Ф.А.Брокгауз (Лейпциг), И.А.Ефрон (СПб.); ред. К.К.Арсеньєв. – [1911-1916].

 Т. 6: Берар – Бобровникова. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон. – 960 стб. + 4 с.: вкл. л., к., пл., портр., рис., табл., цв. ил.

 Т. 25: Луб – Мах. – Петроград: Изд. Акц. о-ва Издат. Дело бывш. Брокгауз-Ефрон. – 959 с.: вкл. л., к., пл., рис., табл., цв. ил.

 Т. 26: Мацеёвский – Молочная кислота. – Петроград: Изд. Акц. о-ва Издат. Дело бывш. Брокгауз-Ефрон. – 959 с. + 4 с. портр.: вкл. л., к., пл., рис., табл., цв. ил.

 Т. 27: Молочница – Наручи: Изд. Акц. о-ва Издат. Дело бывш. Брокгауз-Ефрон. – 959 с.: вкл. л., рис., табл.

  1. Общая история европейской культуры / Т. 6: Раннее христианство, отд. 2. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, – 462 с.
  2. Окраины России. Сибирь, Туркестан, Кавказ и полярная часть Европейской России / М-во финан-сов. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1900. – 287 с.
  3. Петрушевский, Д. Очерки из истории Английского государства и общества в средние века. Ч. 1 / Дмитрий Петрушевский. – СПб.: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1903. – 262 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  4. Пискорский, В.К. История Испании и Португалии           / В.К.Пискорский. – СПб.: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1902. – 198 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  5. Реклю, Э. Человекъ и Земля: [в 6 т.]. – СПб., [1906-1909].

     Т. 1: Первобытный человек – Древняя история / Э.Реклю; пер. с фр. П.Ю.Шмидта. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1906. – Х, 543 с.: ил., к.

     Т. 2: Древняя история. Финикия - Палестина - Египет - Ливия - Греция - Острова и побережья эллинского мира - Рим / Э.Реклю; пер. с фр. П.Ю.Шмидта. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон, 1906. – 558 с.: ил., к.

  1. Ремке, И. Душа человека / И.Ремке; перевод со 2-го нем. изд. И.А.Давыдова. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1906. – 135 с. – (Б-ка самообразования / Брокгауз-Ефрон).
  2. Россия в конце XIX века / М-во финансов; ред. В.И.Ко-валевский. – СПб.: Тип. Акц. О-ва Брокгауз-Ефрон, –  968 с.: табл., к.
  3. Скворцов, А.И. Основы экономики земледелия. Учение о формах хозяйства: рук. для высш. с.-х. учеб. заведений, техникумов и для самообразования / А.И.Скворцов. – 4-е изд. – Л.: Изд-во Брокгауз-Ефрон, 1926. – 244 с.
  4. Сущность жизни: сб. ст. / ред. В.А.Фаусек. – СПб., 1903. – VIII, 242 с.: рис. – (Б-ка самообразования / Брокгауз – Ефрон; 3-е безплат. прилож. к журн. «Весник и Б-ка Самообразования» на 1903 г.).
  5. Тарновский, Є. Индивидуализм и социализм / Є.Тар-новский – СПб., 1907. – 90 с. – (Б-ка самообразования / Брокгауз-Ефрон).
  6. Тарханов, И.Р. Дух и тело / И.Р.Тарханов. – СПб.: Тип. Акц. о-ва. Брокгауз-Ефрон, 1904. – 175 с.: рис. – (Б-ка самообразования / Брокгауз-Ефрон; 8-е безплат. прилож. к журн. "Вестник и б-ка самообразования" на 1904 г.).
  7. Тиссеран Ф. Космография / Ф.Тиссеран, А.Андуайе; пер. с фр., обраб. К.Поссе. – СПб.: Изд. Брокгауз- Ефрон, 1908. – 391 с., ХІ л. табл.: черт. – (Учеб. и учеб. пособия).
  8. Успенский, Ф.И. История крестовых походов / Ф.И.Ус-пенский. – СПб.: Тип. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1901. – 170 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  9. Шекспир. [Полное собрание сочинений]: в 5 т. / Шекс-пир. – СПб.: Изд. Брокгауз-Ефрон. – (Б-ка великих писателей  / ред. С.А. Венгеров).

 Т. 1. – 1902. – 572 с.

 Т. 2. – 1902. – 577 с.

 Т. 3. – 1903. – 595 с.

 Т. 3, ч. 1. – 1903. – 274 с.

 Т. 4. – 1903. – 605 с.

 Т. 5. – 1904. – 608 с.

  1. Шерэ, Э. Падение старого режима (1787-1789). Т. 2 / Эмэ Шерэ; пер. с фр. О.И.Чолганской, Д.И.Пескер под ред. Е.В.Тарле. – СПб: Изд. Акц. о-ва Брокгауз-Ефрон, 1907. –        389 с. – (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время).
  2. Шиллер. Собрание сочинений в переводе руских писателей / Шиллер. – СПб.: Изд. Акц. О-ва «Брокгауз-Ефрон». – (Б-ка великих писателей / ред. С.А.Венгеров).

Т. 1. – 1901. – 478 с.

Т. 2. – 1901. – 566 с.

Т. 3. – 1902. – 631 с.

Т. 4. – 1902. – 542 с.

  1. Штиллих, О. Биржа и ее деятельность / О.Штиллих; пер. с нем. М.М.Бикермана. – Изд. Брокгауз-Ефрон, 1912. – ХIV, 359 с. – (Современное человечество. Б-ка обществознания).
  2. Энциклопедический словарь: в 86 т. / ред.: И.Е.Андреевский, К.К.Арсеньєв, Ф.Ф.Петрушевский; Издатели Ф.А. Брокгауз, И.А.Ефрон. – СПб.: Семеновская Типо-Литогр. (И.А.Єфрона), 1890-1904.
  3. Япония и ее обитатели. – СПб., 1904. – 362 с.: рис., карт., табл. – (Б-ка самообразованя / Брокгауз-Ефрон; 6-е безплат. прилож. к журн. «Вестник и б-ка самообразования»).

[1] Кауфман И.М. Русские энциклопедии. – М., 1960.

Перша спроба організації мережі публічних бібліотек у Російській імперії датується ще 1830 роком, але тільки у другій половині століття цей рух набрав обертів, коли після реформ місцевого самоврядування міські управи отримали можливість організовувати подібні заклади.

В основу діяльності міських публічних бібліотек був покладений Статут про цензуру та друк. Цей тип книгозбірень відрізнявся від безкоштовних народних бібліотек більшим і різноманітнішим фондом, фінансовими можливостями, платним обслуговуванням. Російськість цих бібліотек підтверджувалася не тільки найменуванням, а й комплектуванням фондів «руськими книгами, газетами та журналами», що згодом після подій російської революції 1905 року трансформувалося на «виданими і тими, що видаються в Росії»1. Бібліотечний фонд складався з книг, журналів і газет, дозволених цензурою для публічних бібліотек. Міністерство внутрішніх справ здійснювало загальний нагляд за діяльністю цих закладів.

Міські публічні бібліотеки, як правило, мали такі джерела фінансування: міське пособіє, членські внески, плата за користування бібліотекою, приватні пожертви та плата за заходи, що проводилися у стінах бібліотеки (танцювальні вечори, вистави, благодійні лотереї тощо). Завідував бібліотекою розпорядчий комітет, до складу якого входили голова та шість членів, серед яких мали бути Міський голова, міський гласний, по одному представнику від Міністерства народної освіти та духовного відомства, решту обирали загальні збори членів бібліотеки. Комітет, діючи на громадських засадах, обирав відповідального бібліотекаря, розпоряджався фінансами, господарчими справами, складав правила користування бібліотекою, тобто був виконавчим органом загальних зборів членів бібліотеки. Як правило, одна людина розпоряджалася фінансовими і господарчими справами. Заклад знаходився у віданні Міської управи.

У Подільській губернії існувало п’ять міських публічних російських бібліотек у Кам’янці-Подільському (1866), Бару (1899), Проскурові (1901), Гайсині (1902) та Вінниці (1907).

Інтелігенція м.Гайсина почала обговорювати створення публічної бібліотеки наприкінці 1887 року. Вже у жовтні наступного року це питання виноситься на засідання Міської думи2. Але тривалий період через організаційні перешкоди, брак коштів, не вдавалося її відкрити. Час спливав.

Наприкінці ХІХ ст. вся Російська імперія готувалася до святкування 100-річчя від дня народження О.С.Пушкіна. Гайсинчани вирішили скористатися нагодою й добитися відкриття бібліотеки в ході цієї кампанії. Міський голова 1899 року звернувся до городян з проханням про збір пожертвувань для відкриття бібліотеки3. Міністерством внутрішніх справ її статут був затверджений наприкінці 1900 року4. Міська дума затвердила статут бібліотеки тільки 28 червня 1901 року5, правила користування бібліотекою, правила внутрішнього розпорядку та інструкцію для бібліоте-каря – 20 лютого 1902 року6. Для створення бібліотеки було виділено 1 000 руб., з яких на формування основи фонду передбачалося 700 руб., обладнання – 140 руб., канцелярські витрати – 20 руб. та інші витрати – 140 руб. Основний поточний капітал бібліотека мала отримувати від своїх читачів, адже внесок дійсних членів дорівнював 3 руб. на рік, почесних – 10 руб. або одночасно 50 руб. Крім того, для звичайних читачів було розроблено таку таксу: для передплатників на 1 книгу – 2 руб. 40 коп. на рік, на     2 книги – 4 руб. 80 коп.; застава за 1 книгу – 1 руб., 2 книги – 3 руб. і більше в залежності від цінності видання7. У Гайсинській бібліотеці, на відміну, наприклад, від Проскурівської, учні могли бути членами бібліотеки, але вносили тільки половину щорічної суми або за користування книгами платили вдвічі менше. В цілому розцінки відповідали тодішній практиці, але тим не менш фінансово обмежували потенційне коло читачів.

Згідно з правилами бібліотека була відкрита щодня, крім Нового року, останніх трьох днів Страсного тижня, перших трьох днів Пасхи і Різдва Христова8. У звичайні дні читачів обслуговували з 1000 до 1300 та з 1700 до 2000, а у святкові та неділю – з 1200 до 1400.

Претендента на посаду бібліотекаря затверджував губернатор. Першою Гайсинську бібліотеку очолила О.В.Грепачевська, а з 1910 року – М.В.Волкова9. З 27 березня 1902 року помічницею бібліотекаря стала Н.О.Федорова10. Річне жалування бібліотекаря складало одну з найбільших статтей видатків бібліотеки – понад чверть всього бюджету. Спочатку його розмір сягав 120 руб., а згодом збільшився до 180 руб., що відповідало рівню оплати народного вчителя11, але було меншим за оплату праці, наприклад, вінницького бібліотекаря12.

1 квітня 1902 року бібліотека почала обслуговувати читачів13. Підставою для відкриття стала постанова Міської управи від 28 квітня 1899 року, якою городяни хотіли вшанувати пам’ять видатного російського письменника О.С.Пушкіна. Бібліотека спочатку знаходилася у приміщенні Міської управи, а через чотири роки її перенесли у будинок колишнього казначейства, яким на той час опікувався повітовий комітет Піклування про народну тверезість.

Для управління закладом був створений розпорядчий комітет, до складу якого входили Голова міської управи С.Х.Скотинюк, представник від духівництва та навчальних закладів Д.Д.Самгородський (спостерігач за церковно-парафіяльними школами Гайсинського повіту), згодом ввели ще О.О.Савостьянова, Голову повітового комітету Піклування про народну тверезість як представника організації-донора. Було обрано три кандидати у члени розпорядчого комітету. Ці шість осіб розпоряджалися фінансовим становищем бібліотеки. Крім того, діяли загальні збори постійних членів бібліотеки, що затверджували її звіти та кошториси, визначали основні напрямки її розвитку14.

Дійсними членами бібліотеки обиралися особи, які досягли повноліття, незалежно від статі. Щороку вони сплачували не менше 3 руб. Якщо людина відразу вносила 50 руб. готівкою або книгами, то набувала право пожиттєвого членства у бібліотеці. Існував ще один стимул – звання почесного члена, який отримували за особливо великі пожертви або надання значних послуг бібліотеці. Членами бібліотеки не могли бути неповнолітні, за виключенням тих, хто мав класний чин, нижчі військові чини та особи, обмежені судом у правах. Звичайні читачі вносили щомісячну плату та залишали заставу, а члени бібліотеки користувалися книгами безкоштовно. Вони ж на загальних зборах визначали розмір щомісячної плати за користування книгами. Про день, час, місце і мету зборів треба було повідомляти начальника місцевої поліції15.

Бібліотека існувала завдяки фінансуванню за рахунок міста, приватних пожертв, згодом повітового земства. Як правило, щороку вона отримувала від Міської управи – 150 руб. (з 1907 року – 300 руб.), що складало меншу половину її бюджету. Повітове земство з часом стало постійним донором бібліотеки. Спочатку допомогло значно оновити книжковий фонд, виділяючи досить великі суми: 1909 рік – 924 руб. 89 коп.16, 1911 рік – 751 руб. 04 коп.17, але згодом щорічний його внесок обмежився 100 руб. (Зауважимо, що земством паралельно створювалися земські бібліотеки у повіті). Наступною за розміром статтею доходу були членські внески та плата за користування книжками. Так, у 1916 році кошторисом передбачалося, що від міста надійде 473 руб., земства – 100 руб., членських внесків та оплати за читання – 202 руб. 38 коп., приватних благодійників – 101 руб.18. Всього прибуток мав скласти 971 руб. 12 коп. Ще одним джерелом доходів бібліотеки могли бути платні танцювальні вечори. Так, 1906 року таким чином було зароблено 46 руб. 97 коп.19, а на придбання книг за цей рік витратили 100 руб., тобто половина суми була «танцювальними» грошима.

Іноді місцеві установи надавали одноразову допомогу. Так, 1907 року на оновлення та поповнення фонду повітовий комітет Піклування про народну тверезість та Гайсинське громадське зібрання виділили, відповідно 750 та 100 руб.20, а наступного року – 250 та 50 руб.21.

Щороку бібліотека звільняла свій фонд від старих газет, а іноді й книг. Суми від їхнього продажу отримували, як правило, невеличкі: 1908 року – 5 руб. 95 коп.22 , витрачали їх на придбання нової літератури.

Найбільшими статтями видатків бібліотеки була зарплатня бібліотекаря, що вже згадувалося, та передплата періодичних видань. Традиційно гайсинчани отримували такі часописи: «Киевлянин», «Киевская мысль», «Одесские новости», «Русское слово», «Вестник Европы», «Вестник знания», «Русская мысль», «Русское богатство», «Современный мир», «Природа и охота», «Нива», «Сатирикон», «Всходы», «Юная Россия», «Природа и люди», «Новый сатирикон», «Исторический вестник», «Вокруг света» тощо23. Тобто можна виділити декілька умовних частин: громадсько-політична періодика (переважно газети), наукова періодика (історичні та природничі журнали), літературно-художні журнали. Після завоювань революції 1905 року почали передплачувати польський журнал «Tugodnik», що у попередній час було неможливим через цензурні обмеження фондів публічних бібліотек.

Щороку у витратах на поповнення бібліотечного фонду розпорядчий комітет перевагу надавав придбанню журналів і газет, аніж книгам. Читачі прагнули бути у курсі новин, а газети були основним тогочасним джерелом інформації. Отримувалися як загальнодержавні, так і регіональні (київські, одеські) видання. Книги довший час зберігали свою інформативність, відповідно, на думку комітету, книжковий фонд не потребував постійного значного оновлення. Якщо на передплату періодичних видань щороку витрачалося до двох сотень рублів, то витрати на придбання книг коливалися від 56 руб. 97 коп. (1911)24 до 70 руб. 50 коп. (1915)25 на рік. В 1911 році було придбано 244 книги26, а 1916 року – тільки 64 книги та ще пожертвувано членом бібліотеки М.А.Ліпкіним 23 книги з філософії та психології27.

Навряд чи подібне комплектування могло задовольнити запити читачів. Згідно з щорічними фінансовими звітами бібліотеки їхня кількість складала близько 300 осіб, що охоплювало приблизно 3% всієї кількості населення міста, або тільки 12,5% письменного28. Тобто, платне користування бібліотекою, її застарілий фонд значно обмежували можливу читацьку аудиторію.

Правила користування публічними бібліотеками Російської імперії передбачали існування друкованого каталогу книжкового і журнального фонду. В Гайсині кошти на його підготовку виділялися неодноразово (наприклад, 1908 року – 40 руб.29), але їх не вистачало для друкування каталогу, тому читачі користувалися машинописними примірниками. А ми тепер не маємо можливості аналізувати фонд книгозбірні.

1919 року з приходом радянської влади бібліотека була націоналізована, згодом на її базі відбувалася концентрація інших націоналізованих бібліотек, зокрема родових зібрань Ліпковських, Маньковських. Тому на початку 20-х років її фонд складав майже два десятки тисяч томів, але реорганізації та цензурні чистки наступних років поступово перетворили її у типову радянську книгозбірню з типовим радянським книжковим фондом. 

Джерела: 

  1. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). –  Ф. Д-286. – Оп. 1. – Спр. 81. – Арк. 169.
  2. Там само. – Спр. 56. – Арк. 123; Там само. – Ф. Д-392. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 11.
  3. Там само. – Ф. Д-286. – Оп.1. – Спр. 489. – Арк. 152-153; Державний архів Хмельницької області. – Ф. 228. – Оп. 1. – Спр. 7100. – Арк. 1-7.
  4. ДАВО. – Ф. Д-286. – Оп. 1. – Спр. 91. – Арк. 235.
  5. Там само. – Спр. 81. – Арк. 169-172.
  6. Там само. – С. 164-168.
  7. Там само. – Спр. 73. – Арк. 61, 69.
  8. Там само. – Спр. 75. – Арк. 482.
  9. Там само. – Спр. 87. – Арк. 86 зв.
  10. Там само. – Спр. 73. – Арк. 227-228.
  11. Там само. – Спр. 75. – Арк. 945.
  12. Там само. – Ф. Д-230. – Оп. 1. – Спр. 873. – Арк. 243.
  13. Там само. – Ф. Д-286. – Оп. 1. – Спр. 91. – Арк. 235.
  14. Там само. – Спр. 873. – Арк. 11-15.
  15. Там само.
  16. Там само. – Спр. 81. – Арк. 31.
  17. Там само. – Спр. 87. – Арк. 88.
  18. Там само. – Спр. 91. – Арк. 239-240.
  19. Там само. – Спр. 80. – Арк. 41 зв.
  20. Там само. – Спр. 78. – Арк. 132-133.
  21. Там само. – Спр. 80. – Арк. 41 зв.
  22. Там само. – Арк. 40.
  23. Там само. – Спр. 91. – Арк. 235 зв.
  24. Там само. – Спр. 87. – Арк. 89.
  25. Там само. – Спр. 91. – Арк. 240.
  26. Там само. – Спр. 87. – Арк. 89.
  27. Там само. – Спр. 91. – Арк. 235.
  28. Підрахунки здійснено за: Первая Всеобщая перепись населения Российской империи. Т. XXXII. Подольская губерния. – СПб., 1904. – С. 75.
  29. Там само. – Спр. 80. – Арк. 41.

Історичною силою, що стояла біля витоків українського націотворення, а, відповідно, прискорювала, сприяла і брала участь у розбудові форм національної державності першої чверті XX століття, було товариство «Просвіта». У Вінниці просвітянський осередок був зареєстрований у березні 1917 року1. Одразу після заснування товариства його члени поринули у громадське життя міста. Так, 4 квітня 1917 року на  ХІІ надзвичайних Вінницьких повітових земських зборах були присутні І.Шульга і М.Літвицький, які відразу підняли питання українізації школи. 6 квітня на засіданні Міської думи просвітяни добилися права розмістити на Миколаївському проспекті (тепер вулиця Соборна) два кіоски для продажу україномовних періодичних видань.

18 квітня відбулися реорганізаційні збори Товариства, на якому були обрані членами Ради: М.Літвицький, Є.Богуславський, Г.Шиянов, І.Шульга, Ю.Щириця, В.Свидерський, П.Бунт, а також обрані представники в шкільну раду земської управи – М.Літвицький, Г.Тустановський та Ю.Щириця. Головою вінницької «Просвіти» був обраний вчитель Іван Юхимович Озерянський2.

Фінансування «Просвіти», за погодженням із земською управою, передбачалося з коштів, виділених на утримання Народного дому. Джерелом прибутків також були членські внески, крайові та державні дотації, прибутки з власних установ, пожертви громадян. У 1918 році Подільська губернська народна рада надала 10 тис. крб на заснування та підтримку бібліотек і книгарень «Просвіти», таку ж суму планувала асигнувати щорічно. Згодом, у 1919 році «Клуб бувших старшин», що містився в готелі «Савой», висловив готовність допомогти Товариству «Просвіта» грошима в сумі 200 тис. грн, які вносились щотижня по 50 тис. грн3. Власник вінницького готелю «Савой» М.Лехтман вніс 10 тис. грн на культурно-просвітні цілі Товариства4.

Особлива увага в роботі вінницької «Просвіти» приділялася шкільній і позашкільній освіті. 9 жовтня 1917 року була відкрита Українська гімназія (оплата за навчання становила 50 крб на рік), в якій навчалися більше сотні селянських дітей. Для дітей бідних батьків та сиріт педагогічна рада гімназії заснувала «бурсу», на відкриття якої Подільська губернська народна управа надала кошти у розмірі 5 тис. крб. У 1918 році для матеріальної підтримки учнів була влаштована їдальня. «Просвіта» також брала на себе забезпечення підручниками учнів гімназії.

Для пропаганди досягнень української культури вінницька «Просвіта» влаштовувала виставки, концерти, театральні вистави. Товариство взяло під свою опіку симфонічний оркестр, який майже щоденно давав концерти. «Просвіта» мала свій кінотеатр з динамо-машиною, купленою за власні кошти. У липні 1918 року разом з Подільським товариством охорони культурно-історичних пам’ятників було організовано для слухачів учительських курсів виставку українського мистецтва. З великим успіхом пройшли у Вінниці організовані «Просвітою» Шевченківські концерти5.

Майже весь час існування вінницької «Просвіти» діяла її бібліотека. На той час книгозбірні та читальні залишалися однією з основних і доступних форм впровадження культури та освіти серед широких верств населення. Саме заснування бібліотек було одним з основних завдань «Просвіт». В газеті «Свободный голос» від 23 квітня 1917 року була розміщена об’ява: «Товариство «Просвіта» у Вінниці організує бібліотеку – читальню і запрошує українське [товариство] жертвувати лишні книжки. Книжки прохають надсилати в помешкання «Просвіти». Цікаво, що члени Товариства користувалися послугами бібліотеки безкоштовно, а всі інші – за 1 крб в день. Завідуючим бібліотеки був О.Кицай6, а штатним бібліотекарем працювала Василевська7. Розташовувалася бібліотека Вінницької «Просвіти» у Народному домі.

Вінницька світлиця Товариства взяла на себе місію організатора і пропагандиста відродження духовних засад, української мови та культури. Бібліотека збирала найцінніші фонди книжок української культури. Тут було зосереджено не лише просвітницькі видання, а й «золотий» книжковий фонд української мови, літератури та культури в цілому. Просвітяни ставили за мету зібрати у своїй бібліотеці всі видання, видрукувані у світі українською мовою та книжки про Україну, що вийшли в інших країнах, тобто укомплектувати максимально повний фонд україніки. Водночас, поряд з україномовними книжками, у фонді були й видання російською мовою.

Звернення до львівської «Просвіти» допомогло отримати значний масив західноукраїнських видань попередніх років. Бібліотека була укомплектована завдяки пожертвам десятків добродійників-патріотів, багато з яких були видатними діячами вітчизняної літератури, культури та науки.

Найбільше піднесення товариства спостерігалося у 1918-1919 роках, особливо під час перебування у місті уряду УНР. У цей період осередки «Просвіти» з’явилися у Вінницькій психіатричній лікарні, на Старому місті, в приміщенні 1-ої початкової школи, де діяла бібліотека і на Малих Хуторах (на чолі з О.Дахнівським)8.

З приходом до влади більшовиків почалися репресії проти просвітян. У квітні 1919 році ЧК заарештувала у Вінниці членів «Просвіти» Юхима Щирицю, Олександра Базилевича та Івана Озерянського9. Заарештованих відправили до Києва, де Озерянського і Базилевича відпустили, а інших розстріляли. Народний дім, де розташовувалося Товариство, був спалений, його книгарня практично знищена: канцелярські приладдя реквізовано, зроблено трус, знищено книжки, які вважалися «противо-советскими», наприклад, «Симон Петлюра», «Устав вільного козацтва», «Юда» О.Кобилянської та ін., – всього майже на 3 тис. крб, забрано печатки та штемпелі10.

З поверненням української влади у вересні 1919 року розпочалися заняття у Першій та Другій гімназіях «Просвіти», поновила свою роботу і книгарня Товариства, а через два місяці відкрилася просвітянська читальня. Ще у вересні 1919 року Товариство перейшло до нового приміщення на Миколаївському проспекті, 54 (буд. Р.Шерра, 2-й поверх – колишня контора нотаріуса Іппи).

В. Камінський, співробітник Всенародної бібліотеки України влітку 1920 року, оцінюючи бібліотечну мережу Вінниці, писав: «…нарешті є тут гарна бібліотека місцевої «Просвіти». На той час фонд просвітянської бібліотеки сягав 3,2 тис. примірників11.

З усіх «Просвіт» України тільки вінницька спромоглася розгорнути широку видавничу діяльність, зібрати значний капітал, придбати друкарню, навіть видавати щоденний часопис «Шлях», редактором якого був талановитий український письменник В.Островський (родом із Холмщини). З друкованої за цей час продукції варто було б назвати такі видання, як «Украдене щастя» та «Лис Микита» І.Франка, «Остання ніч» М.Старицького, «Шалений день, або Весілля Фігаро» Бомарше в перекладі Гната Юри, твори інших зарубіжних письменників в українських перекладах, україномовні підручники для шкіл та вищих навчальних закладів. Всього було надруковано 11 назв видань12.

В умовах громадянської війни просвітницький рух опинився на вістрі політичних інтересів протилежних таборів. Уряди Української Народної Республіки спрямовували «Просвіти» на потреби державницького та культурно-освітнього виховання, більшовицька влада прагнула нейтралізувати і залучити їх на свій бік, інші учасники громадянської війни та інтервенції взагалі ставилися до них вороже. До честі просвітницького руху належить те, що, незважаючи на різні політичні підходи до його розвитку, він зумів у 1917-1920 роках зберегти своє обличчя, призначення, залишитися вірним засадам українського національно-культурного відродження.

Але з встановленням радянської влади в Україні наприкінці 1920 року склалися надзвичайно несприятливі умови для заснування та діяльності цих громадських організацій. Ймовірно тому керівництво вінницької «Просвіти» вирішило передати книжковий фонд своєї бібліотеки до складу Вінницької філії Всенародної бібліотеки при УАН і таким чином врятувати його13. Тим більше, що члени товариства П.Пясецький, О.Кицай брали активну участь в організації філії, допомагаючи фінансами. Радянська влада з підозрою ставилася до діяльності «Просвіти», бо багато просвітян підтримували політику УНР. Більшовики поставили собі за мету змінити ідеологічний зміст Товариства. У кінці 1920 – на початку 1921 року до волосних відділів народної освіти надійшов типовий статут товариства «Просвіта», який мав братися за основу при створенні місцевих осередків. За цим документом «Просвіта» – політична організація, що «...стоїть на ґрунті диктатури пролетаріату та незаможного селянства і всіма засобами бореться проти старих форм державного будівництва». При товаристві закладалася бібліотечна секція, яка повинна була «керувати бібліотекою-читальнею, прагнути до кращого влаштування її, виробляти правила користування літературою». Більшовики мали за мету переглянути книгозбірню «Просвіти» та доповнити її комуністичною літературою14. У 1923 році було ліквідовано всі осередки «Просвіти» в Україні.

Частина бібліотеки вінницької «Просвіти» сьогодні зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань (далі РіЦ) і нараховує 386 томів (в т. ч. з бібліотеки cтаровінницької «Просвіти» – 13). Це окремі видання, журнали та витини з періодики. За хронологією література охоплює незначний проміжок часу середини ХІХ – початку ХХ ст., верхня хронологічна межа – 1920 рік. За мовною ознакою переважають книги українською мовою і лише невелика кількість видань – російською. Географія друку охоплює практично всі регіони України (Київ, Львів, Полтава, Черкаси, Чернігів, Вінниця, Кам’янець-Подільський та ін.) та видання друковані в Росії (Санкт-Петербург, Москва).

На виявлених книгах є три зразки штемпелів. Книгозбірня «Просвіти», що розташовувалася в Народному домі, мала квадратний штемпель синього кольору «Вінницька/ Книгозбірня/ Народний дім/ Просвіта». У 1917 році ставилися штемпелі яскраво-рожевого та синього кольору: по колу «Подільське товариство Вінниця Под. губ., а в центрі – «Просвіта». З        1919 року бібліотека мала власний штемпель синього кольору: по колу «Культурно-просвітне Т-во «Просвіта», у центрі – «Бібліотека».

За галузевим принципом виявлений історико-книжковий фонд умовно можна розбити на такі складові: найбільший      відділ – художня література: 54 томи видань вітчизняної літератури, 24 – зарубіжної художньої літератури (в т.ч. російської – 12), суспільні науки представлені виданнями, половина з яких – книжки з історії України (47). Є література з мовознавства (8) та літературознавства (13), книжки з етнографії та географії (26), природничих наук (26). Довідкові видання –      88 томів.

З огляду на ці дані бібліотека мала гуманітарне спрямування та складалася переважно з книг з історії, художньої літератури й етнографії, що відповідало просвітницьким завданням товариства – піднесення та поширення культурно-просвітнього стану українського народу.

Тут були такі цінні для вітчизняної культури видання, як «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке» (4 т., К., 1848-1864) Самійла Величка; окремі томи «Історії України-Руси» (4 т., Л., К., 1905-1909) М.Грушевського; широковідомі «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (т.1, К., 1885) В.Б.Антоновича; перша з книжок серії «Культурно-історична бібліотека» – фундаментальна праця «Історія Слобідської України» (Х., 1918) Д.Багалія; «История Малой России» (М., 1903) Д.Бантиш-Каменського; «Очерки по истории Западной Руси и Украины» (К., 1916) українського історика, президента Української академії наук М.Василенка; «По рідному краю» (К., 1919) громадсько-політичного і культурного діяча Д.Дорошенка. У фонді відділу зберігається перше видання відомої праці Івана Огієнка «Українська культура» (К.,1918), що була написана як спеціальний курс лекцій для читання в Українському народному університеті, ініціатором створення якого був вчений. Особливою цінністю в наш час вважається перша енциклопедія українознавства, яка з’явилася з ініціативи М.Грушевського у Петербурзі – «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (2 т., СПб., 1914-1916) – понад                     700 стор., великого формату, з численними ілюстраціями, за редакцією Ф.Вовка, М.Грушевського, М.Ковалевського, Ф.Корша, А.Кримського, М.Туган-Барановського і О.Шахматова. Значний інтерес викликає унікальне видання з історії українського мистецтва Ф.Шміта «Искусство Древней Руси - Украины» (Х.,1919) – прижиттєве видання автора, видане в скрутних умовах Української революції, яке відзначається високою якістю друку та чудовими репродукціями. Також виявлено росій-ськомовне видання «Истории Государства Российскаго»  (2 т., СПб., 1833) М.Карамзіна та перше його ілюстроване перевида-ння 1892 року, «Как люди на белом свете живут. Чехи-Поляки-Русины» (Спб., 1900) Е.Водовозової, що вміщує 10 ілюстрацій на окремих аркушах відомого художника В.Васнєцова.

Науковий доробок львівських вчених найкраще представлений у виданнях Наукового товариства імені Шевченка. Нами виявлено «Жерела до історії України-Руси́»      (7 т.) – збірник документальних матеріалів з історії України XVI-XVIII ст., виданий Археографічною комісією товариства, «Етнографічний збірник» (12 т.), «Збірник Математично- природописно-лікарської секції» (8 т.) та «Руська історична бібліотека» (18 т.) – серія збірок, монографій і праць з української історії, здебільшого в перекладах, започаткована за редакцією О.Барвінського та участі А.Кримського. Серед книг з літературознавства можна виділити підручник О.Барвінського «Виїмки з українсько-руської літератури» (Л., 1902) та збірник «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство» (Л., 1900).

Особливо повно зібрана українська художня книга, яка представлена виданнями класиків української літератури, зокре-ма, творами Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, Б.Грінченка, С.Васильченка, Г.Квітки-Основ’яненка, П.Гулака-Артемовського, М.Коцюбинського, І.Франка, В.Винниченка, А.Кримського, А.Тесленка, В.Стефаника, І.Воробкевича, О.Левицького, Л.Мартовича та ін. У бібліотеці зберігаються видання класиків російської літератури М.Гоголя, Ф.Достоєвського, Л.Толстого, І.Тургенєва, Г.Успенського та перекладені на українську мову твори зарубіжних письменників Аристофана, Г.Гауптмана, Данте, С.Жером-ського, Г.Ібсена, М.Метерлінка, О.Мірбо, Мольєра та ін.

Значну частину фонду складає довідкова література та словники, серед яких: «Словарь украинского языка» (4 т., 1907-1909) Б.Грінченка – перший фундаментальний українсько-російський тлумачний словник, який містить 68 тис. статей, що за своїми місткістю, змістом і значенням для української культури дорівнює словнику В.Даля та «Російсько-український словник» (Вінниця, 1918) С.Іваницького і Ф.Шумлянського.

Бібліотека «Просвіти» була укомплектована універсальними виданнями «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона» (СПб., 1890-1907) та «Большая энциклопе́дия» (СПб., 1900-1904) за редакцією С.М.Южакова, які представлені у фонді 77 та 11 томами відповідно.

Організатори бібліотеки дбали про якнайширший добір української літератури, зокрема й періодичних видань. До сьогоднішнього дня у відділі збереглося 78 томів, представлених такими назвами:

  • «Киевская Старина» – щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис. Видавався у Києві російською мовою протягом 1882-1907 років (44 т.);
  • «Літературно-науковий вісник» – літературно-мистецький, науковий та суспільно-політичний щомісячний журнал, заснований у 1898 році (4 т.);
  • «Україна» – історично-етнографічний і літературно-публіцистичний місячник, виходив у Києві з 1907 року як продовження «Киевской Старины» (10 т.);
  • Журнал російською мовою «Украинская жизнь» (10 т.), який у 1912-1917 рр. видавали у Москві С.Петлюра та О.Саліковський.

Бібліотека комплектувалася різними шляхами. Це й допомога українських культурно-освітніх товариств інших регіонів, зокрема львівської «Просвіти», й закупка нової літератури, й обмін на власні видання, й подарунки. Так, у фонді РіЦ досі зберігається книга Дмитра Марковича «По степах та хуторах» з дарчим написом на титульній сторінці «Приношу сей мій невеличкий дар «Просвіті» у Вінниці. Сії твори – край серця мого, сок – нервів моїх, тут мої віра і надія виявлена в кайданних умовах проклятої цензури и неволі. Травня 18 день, 3 місяць 1917 р.»[1]. Свою книгу «Важніщі властивости українського народу в порівненню з іншими народами. Числове доходжениє» з дарчим написом «В Дари Бібліотеки Вінницькій Просвіти від автора 15.V.20 р.» презентував відомий український економіст, державний і політичний діяч, Голова ради народних міністрів УНР Сергій Степанович Остапенко. Восени 1919 року для поновлення книжкового фонду організатори бібліотеки відбирали книги з націоналізованих більшовиками бібліотек[2], зокрема родових книгозбірень Якубовських, книгозбірень полковника, винахідника польової кухні Антона Федоровича Турчановича, відомого громадського, політичного і освітнього діяча Станіслава Стемповського.

Треба відзначити, що завдяки «просвітянському» книжковому фонду сьогодні відділ РіЦ містить гарну колекцію історичної україніки. Як це не парадоксально, але перебування цих книг у радянський період в «спецхрані» сприяло їхньому збереженню. Більша частина виявленого фонду містить помітки про спеціальний режим зберігання та використання.

Бібліотеку "Просвіти" слід оцінювати як результат зусиль невеликого гуртка національно свідомої інтелігенції, яка y скрутних умовах за короткий час зуміла створити переконливий наочний доказ високого рівня української національної культури, науки, літератури у вигляді великої книжкової колекції україніки, що налічувала кілька тисяч видань, і тим самим змогла розвінчати усталену в тогочасному суспільстві думку про меншовартісність, вторинність, "хуторянський" характер духовних здобутків українського народу15.

Список використаної літератури та джерел:                                                        

  1. Хроника // Свобод. голос.– 1917. – 7 апр.
  2. Хроника // Свобод. голос. – 1917. – 20 апр.
  3. Хроника // Шлях. – 1919. – 1 падолиста.
  4. Хроника // Шлях. – 1919. – 2 падолиста.
  5. Яцюк, О.С. Діяльність товариства «Просвіта» в місті Вінниці у 1919-1920 pp. / О.С.Яцюк // Вінниці – 630: матеріали  І Вінниц. наук.-теорет. конф. – Вінниця, 1993. – С. 69.
  6. Архів Національної бібліотеки України ім.В.Вернад-ського (далі – Архів НБУВ). – Ф. І. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 2.
  7. Там само. – Спр. 1. – Арк. 285–286.
  8. Хроника // Шлях. – 1919. – 4 верес.
  9. Останні відомості // Селян. думка. – 1919. – 31 серп.
  10. Хроника // Шлях. – 1919. – 7 верес.
  11. Державний архів Вінницької області. – Ф. Р-254. – Оп. 1. – Спр. 1208. – Арк. 24.
  12. Вінницька обласна друкарня: Історія і сучасність: До 135-річчя заснування / уклад. М.Бодлєв. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 152 с.
  13. Архів НБУВ. – Ф. І. – Оп. 1. – Спр. 39. – Арк. 42.
  14. Пролетарська освіта, Вип. І-V. – Вінниця: Друга Рад. друк., 1921. – 44 c.
  15. Зворський С.Л. Видавнича та бібліотечна діяльність київського товариства «Просвіта» (1906-1920 рр.): автореф. дис. канд. іст. наук [Електронний ресурс] / С.Л.Зворський // Электронная библиотека: веб-сайт. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/27598.html. – Назва з екрану.

[1] Тексти автографів подаються в авторській орфографії.

[2] За усним повідомленням вінницького дослідника історії книжкової справи на Поділлі Т.Р. Соломонової.

Загальновизнаною є теза про здатність бібліотек характеризувати своїх власників. Книжкові фахові зібрання можуть засвідчити або заперечити професійний рівень, який хоче репрезентувати його носій. Юристи як соціальна страта традиційно займали та займають доволі високе положення у суспільстві, тому представляється цікавим простежити через книжкові зібрання професійні та загальні читацькі інтереси, рівень інтелектуальності їхніх власників.

Для вінничан подібне дослідження є корисним не тільки завдяки введенню у науковий обіг книгознавчого матеріалу, а й актуалізацією невідомих або призабутих імен міських юристів. За допомогою аналізу книжкових зібрань буде зроблений своєрідний просопографічний зріз даної страти. В умовах Російської імперії юридична професія давала багато можливостей для самореалізації, матеріального благополуччя, досягнення певного соціального статусу, що було на користь представникам певних етнічних спільнот. На території Правобережної України вільна юридична діяльність була особливо привабливою для поляків та євреїв, адже на державній службі їм складно було зробити кар’єру. Зауважимо, що об’єктом розгляду даної публікації будуть тільки бібліотеки юристів-практиків. Поза увагою залишаться книгозбірні осіб, які хоч й отримали юридичну освіту, але ніколи не працювали за фахом.

Джерельною базою дослідження є книжковий фонд відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, що містить чималий масив дореволюційної літератури – майже 35 тис. томів, з яких близько 1 300 юридичних. В контексті нашого дослідження методика атрибуції приватних історико-книжкових фондів передбачала з’ясування кола вінницьких юристів – потенційних власників бібліотек.

Юридичну спільноту Вінниці початку ХХ ст. можна розділити на дві умовні групи: службовців державних установ і «вільних» фахівців. До створення Вінницького окружного суду (1909) місцевих мешканців обслуговувала кількісно невеличка спільнота юристів – 6 державних службовців, 2 нотаріуси та 15 адвокатів (присяжних і приватних повірених)1 Активізація економічного життя міста та особливо поява суду призвели до значного зростання кількості правників. На початок 1917 року на державній службі знаходилася 48 осіб, серед «вільних» фахівців були 3 нотаріуси, 24 присяжних повірених, 13 їхніх помічників, 3 приватних повірених, 13 приватних повірених при мирових судових установах2. За етнічною приналежністю це середовище ніби розпадалося на дві частини, за чим яскраво проглядалися тодішні реалії Російської імперії: серед чиновників переважали росіяни та українці, а серед адвокатів – поляки та євреї.

Завдяки перегляду фонду de visu нами атрибутовано понад 600 томів видань з бібліотек вінницьких юристів, що певною мірою репрезентують їхні книжкові інтереси. Серед виокремлених видань більшість (понад 500 томів) складають юридичні друки.

В досліджуваному книжковому масиві можна виокремити декілька значних за розмірами історико-книжкових фондів.

Хронологічно найдавнішою за часом формування можна вважати бібліотеку Болеслава Івановича Лєщинського. Завдяки його власницькому знаку – шрифтовому штампу, де зарезервовано місце для дати придбання книги, ми датуємо початок збирання 1872 роком, а останні придбання локалізуємо 1903 роком, з якого походить найновіша книга з його бібліотеки. Всього атрибутовано 43 назви книг в 52 томах. Свою фахову збірку Лєщинський почав формувати з отриманням освіти і початком практичної діяльності у Вінниці. Його шрифтовий штамп містить текст «Болеслав Иванович/ Лещинский/ в г.Виннице,/... дня 187... г.». Згодом свою власність підтверджував тільки за допомогою тиснення ініцілів «Б Л» на корінці книг. Палітурник на його замовлення виготовляв характерну обкладинку з мармурового паперу синього (іноді червоно-чорного) кольору, як правило, дрібного малюнку. Більшість виявлених книг було надруковано у 70-80-х роках ХІХ ст., після судової реформи у Російській імперії. Молодому спеціалісту для вдалої практики потрібно було добре орієнтуватися в юриспруденції, чому могла допомогти гарно підібрана бібліотека.

 Болеслав Лєщинський став знаною людиною в Подільській губернії та за її межами, мав доволі велику клієнтуру зі всього краю. Він був заможною людиною, адже йому з 90-х років ХІХ ст. належав один з перших багатоповерхових кам’яних будинків у місті Вінниці. Це відома кам’яниця з баштами в історичному стилі по сучасній вул. Козицького, 85, що гарно зберігалася до недавнього часу. Тільки 2006-2007 роками була спотворена сучасною реконструкцією.

Через професійну діяльність, високу затребуваність, він багато їздив, тому географія придбання друків дуже широка і охоплює Кам’янець-Подільський, Житомир, Київ, Одесу, Санкт-Петербург.

Серед його знайомих колег були відомі російські спеціалісти. Наприклад, російський юрист, фахівець у галузі водного та земельного права, Д.С.Флексор 10 червня 1897 року подарував йому дві відомих своїх праці «Отмена решений по просьбе третьих лиц, не участвовавших в деле» (СПб., 1894) та «Право на воды по разъяснениям Гражданского Кассационного Департамента Правительствующего Сената» (СПб., 1896). Хресником Болеслава Івановича був А.Рубіновський, автор численних фахових видань. 1902 року у Кам’янці-Подільському він з місцевим юристом Л.Белявським видав книгу «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных в толковании юристов», замовив у палітурні М.Туховича напівшкіряну палітурку з муаровим паперовим форзацем та тисненням «Б.И.Л.» на правому нижньому куті верхньої обкладинки. Презентував це видання, згідно з автографом, у м. Ярмолинцях.

Професіоналізм Болеслава Лєщинського засвідчує і його збірка правничої літератури. Її зміст вказує, що коло професійних інтересів адвоката було зосереджено навколо цивільного права. Треба зауважити, що до видання судових статутів 1864 року література з цивільного права в Російській імперії була незначною. Тільки після проведення судової реформи з’явилися перші спроби його систематичного узагальнення. У бібліотеці Лєщинського було зібрано найважливіші профільні російські видання: «Судебные уставы 20 ноября 1864 года» (СПб., 1867), А.Гольмстен «Принцип тождества в гражданском процессе» (СПб., 1886), К.Малишев «Курс гражданского судопроизвод-ства» (СПб., 1874-1875) та «Курс общего гражданского права России» (СПб., 1878), К. Победоносцев «Курс гражданского права» (СПб., 1873; 3-є вид., 1889), практичні розробки системи російського цивільного процесу К.Анненкова «Опыт комментария к уставу гражданского судопроизводства» (СПб., 1878 та 1882), М.Буцковського «Очерки судебных порядков по уставам 20 ноября 1864 г.» (СПб., 1874), К.Победоносцева «Судебное руководство» (СПб., 1872), а також найкращі довідкові видання, що відображали рішення цивільних касаційних департаментів Сенату різних років, укладені А.Боровиковським, А.Поворинським та Є.Шайкевичем.

До кола фахових інтересів Болеслава Івановича входило й кримінальне право, яке представляли праці відомого російського професора М.С.Таганцева «Курс русского уголовного права» (СПб., 1874), «О преступлениях против жизни по русскому праву» (СПб., 1873), О.Лохвицького «Курс русского уголовного права» (СПб., 1871), Д.Луткова «Разграничение пределов подсудности уголовной и гражданской» (СПб., 1877).

З огляду на його книгозбірню популярність Лєщинського як фахівця можна пояснити й тим, що у сферу його інтересів потрапляло й господарське, й сімейне право. Крім того, наяв-ність історико-правових друків свідчить про його глибокий фахо-вий інтерес до своєї професії. Адже такі, наприклад, видання, як М.Градовський «Торговые и другие права евреев в России в историческом ходе законодательных мер» (СПб., 1886), К.Малишев «Исторический очерк конкурсного процесса» (СПб., 1871), С.Пахман «История кодификации гражданского права» (СПб., 1876), «Обычное гражданское право в России» (СПб., 1877), М.Філіппов «Судебная реформа России» (СПб., 1875), С.Щегловітов «Судебные уставы императора Александра ІІ» (СПб., 1884), не давали йому безпосереднього практичного зиску.

Крім юридичної, нами атрибутовано художню та історичну літературу з його бібліотеки. Це неочікувано підштовхнуло до думки, що, незважаючи на вростання Лєщинського у російське середовище (русифікація імені на екслібрисі, російськомовна бібліотека), він не забував про своє польське походження. Серед виявлених нами видань були твори Я.Снядецького – польською, «Описание книг и актов Литовской метрики» (СПб., 1887), а також фахова монографія В.Дуткевича «Польское ипотечное право» (СПб., 1888) – російською мовами.

Після 1903 року книгозбірню Лєщинського придбав представник наступного покоління вінницьких адвокатів Длуголенцький Любомир Карлович.

Польська родина Длуголенцьких мала давнє подільське коріння, якнайменше у шести поколіннях, з яких, за нашими відомостями, життя двох останніх була пов’язано з Вінницею. Батько Артур-Карл Длуголенцький пройшов легітимацію        1850 року (відразу по народженню)3, займався комерційною діяльністю, представляючи інтереси різних промислових підприємств та фінансових установ у регіоні, неодноразово обирався міським гласним. Його син Любомир легітимацію пройшов 1892 року4. Приблизно з 1912 року він працював як присяжний повірений. 1917 року брав активну участь у станов-ленні Тимчасового уряду у Вінниці, був оголошений комісаром міста, начальником вінницької міліції. Володів декількома будинками у місті. Найвідомішим серед них є будівля сучасної художньої школи (з 1960 року) по вул. Першотравневій, 66. Від матері він успадкував прибутковий будинок по вул.П.Осипенко, 3, де тепер знаходиться міський відділ опіки над дітьми. А на початку 10-х років ХХ ст. тут, на першому поверсі, містилася друкарня і палітурня дружини господаря – Ванди Непокойчицької, на той час найпотужнішого міського поліграфічного виробництва5, другий та третій поверхи орендувала приватна жіноча гімназія Драганової6.

Нами виявлено історико-книжковий фонд з 70 назв у 83 томах, що входив колись до книгозбірні Длуголенцького. Її формування розпочалося наприкінці ХІХ ст., адже серед книг 90-х років вже багато таких, що мають провенієнції тільки Любомира Карловича. Ймовірно, її комплектування пов’язано з початком навчання або професійної діяльності власника.

Любомир Длуголенцький замовив для себе шрифтовий екслібрис «Lubomir Dlugolęcki», яким позначено всі виявлені нами книги. Для придбаних у книгарнях книг він замовляв палітурки із зеленкуватого ледерину, ймовірно у палітурні дружини, з тисненням «L D» на корінці.

Хоча Длуголенцький спеціалізувався на цивільному праві, в його бібліотеці наявна література із кримінального права, якої бракувало у збірці Лєщинського: «Устав уголовного судопроизводства» (СПб., 1909), «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» (СПб., 1892), М.Маргулієс «Уголовное уложение 22 марта 1903 г.» (СПб., 1904). Ним також куплялася нова література з цивільного права, наприклад, «Устав гражданского судопроизводства» (СПб., 1901), Г.Вербловський «Систематический сборник положений и извлечений по гражданскому процессу» (СПб., 1889). Допомогали в практичній діяльності книги з господарчого, сімейного та селянського права.

Крім юридичної, виявлено також художню літературу польською мовою, що збиралася подружжям Длуголенцьких.

Ще однією старою бібліотекою наприкінці ХІХ ст. володів вінницький адвокат Йозеф Остророг-Садовський, на доньці Ванді якого одружився 1902 року його молодший колега Людвік Клінгер (1873-?)7, який проживав на Великій Бульварній вулиці (тепер вул. архітектора Артинова) у будинку Шумських. Крім адвокатських, він виконував ще обов’язки агента 1-го Російського страхового товариства, тому був достатньо забезпеченою людиною. Від свекра успадкував бібліотеку, яку продовжував поповняти. За нашими даними, з його книгозбірні походять 39 томів (27 назв) польською та російською мовами. Серед провенієнцій цього фонду книгозбірні є характерна позначка: синім олівцем на титульному аркушеві проставлений порядковий номер книги. Неохайний характер напису підштовхує нас до думки, що його робили не власники бібліотеки, а люди, які приймали її під час націоналізації. Кожний том мав власний номер, найбільший з яких 541, тобто бібліотека Клінгера щонайменше мала близько 550 томів. Книги розміщувалися за галузями знань, але не за абеткою. Твори красного письменства мали номери від 1 до 20, зокрема зібрання творів А.Міцкевича №1-4, а Ю.Словацького – №5-9. Історична література охоплювала номери від третьої сотні до п’ятої. Й.Остророг-Садовський мав екслібрис у вигляді шрифтового штемпеля з прізвищем та ім’ям, а Л.Клінгер власноруч підписував книжки.

Власники серйозно ставилися до формування бібліотеки, купуючи саме потрібні видання, чимало яких походило з різних приватних бібліотек. Наприклад, праця відомого теоретика права Ф.Фламма «Rzecz o wikslach i czekach na tle miedzynarodowem» (Варшава, 1882) спочатку знаходилася у бібліотеці Е. Дилевського, багатотомна праця Г.Левестама з історії польської літератури спочатку потрапила до збірки відомого публіциста та видавця Владислава Мілковського, а згодом до Клінгера. Ймовірно на Поділлі було придбано твори Ф.Карпінського «Dziela» (Варшава, 1806), що колись належали до бібліотеки відомої в регіоні родини Залеських. Книги купувалися не лише на території Російської імперії, зокрема Царства Польського (сувалківська книгарня Е.Траутсолта), а й Австро-Угорщини (львівська книгарня Губриновича і Шмідта). Книги, надруковані у Царстві Польському, були звичними для цієї книгозбірні.

У комплектуванні надавалася перевага польській мові, російськомовними були тільки фахові видання. З бібліотеки свекра до Л.Клінгера потрапила польська історико-правова література: знаменита «Volumina legum» у санкт-петербурзькому перевиданні Й.Огризка 1860 року, праця В.-А.Мацеєвського «Historya prawodawstw Słowiańskich» (6 т., 2-ге вид., Варшава, 1856-1865), на шостому томі якої є авторський напис.

Коло книжкових інтересів, крім професійної, охоплювало історичну, літературознавчу, економічну літературу та красне письменство. Щодо історичної проблематики, то власник традиційно для поляків цікавився історією власної країни. Нами не виявлено фундаментальних праць найвідоміших польських істориків, але є в наявності публікації досить відомих авторів, зокрема М.Бобржинського, А.Павінського, О.Яблоновського, Л.Дембіцького, К.Недзельського. Прикметною для Правобережної України була «Encyklopedja staropolska» (4 т., Варшава, 1900-1903) З.Глогера, адже її основний зміст (культура польсько-литовського порубіжжя) перегукувався з місцевими проблемами. Література філологічного спрямування представлена спогадами каштеляна брестського, поета Марцина Матушевича, що вперше було надруковано у Варшаві 1876 року, та працею К.Мечержинського «Historya wymowy w Polsce» (Краків, 1860). Польська мова була основною мовою читання власників. Невипадково, нами виявлено перекладні видання з російської («Wojna polsko-rosyjskiej w 1831 roku» (СПб, 1886) генерал-лейтенанта О.К.Пузиревського), французької (Л.А.Тьєра «Historya zgromadzen prawodawczych Konwencyi Narodowej i Dyrektoryatu» (Варшава, 1845), Е. де Лабуле «Historya Stanow Zjednazozych» (Варшава, 1876) мов.

Це єдиний виявлений історико-книжковий фонд, в якому переважали непрофільні видання.

Серед встановлених нами власників юридичних друків був присяжний повірений Ян Олтаржевський, знана у місті особа, який неодноразово обирався міським гласним, а 1917 року став міським головою. Його будинок 1910 року був орієнтиром для реорганізації вулиць на Ліпках, адже знаходився на перехресті сучасних вулиць Гоголя, Театральної, архітектора Артинова, Льва Толстого. Для його бібліотеки характерні добротні напівшкіряні палітурки з тисненням на корінці ініціалів «J O». Завдяки цим палітуркам й сьогодні книги мають гарний вигляд, хоча ними користувалося не одно покоління читачів «Тімірязєвки». З огляду на виявлений історико-книжковий фонд (31 назва у 32 томах) власник спеціалізувався на цивільному процесі, хоча зустрічаються друки з кримінального права. Література з селянського права та публіцистичні твори, що на тлі столипінських реформ висвітлювали питання селянського землеволодіння, свідчать про глибоку зацікавленість Я.Олтар-жевського аграрними проблемами, а широковідома праця М.І.Миша «Положение о земских учреждениях» – проблемами місцевого самоврядування. Книга «Русские судебные ораторы в известных уголовных процессах» (М., 1898), мабуть, використовувалася ним як своєрідний засіб самоосвіти.

Інший присяжний повірений Антон Станевич власноруч позначав своє право власності написом польською мовою «A.Staniewicz», а також замовляв палітурнику тиснення ініціалів на корінці книг «A S». Освіту він отримував на початку 10-х років ХХ ст., що відбилося у хронології підбору літератури. Нами виявлено тільки 10 томів з його бібліотеки, але вони відобра-жають відразу декілька сфер права: кримінальну, цивільну, митну та нотаріат. Серед них є офіційні, довідкові, громадсько-політичні та навчальні видання, зокрема таких відомих у Росії юристів, як В.Ісаченко, Ф.Коні, Г.Шершеневич, С.Щегловітов.

Помітними міськими діячами були брати Ренненкампфи, представники відомої німецької дворянської родини. Михайло, присяжний повірений, збирав російськомовну бібліотеку, з якої походять друки правової, громадсько-політичної, історичної тематики. Згодом, у радянський час, він вимушений був продавати вінницьким бібліотекам книги зі своєї збірки.

Книгозбірні присяжних повірених Я. Зелінського, М.Мілеанта, приватного повіреного Б. Йориша (до речі, продов-жував працювати за спеціальністю у радянський час) також містили здебільшого книги з цивільного та кримінального права.

Бібліотеки вінницьких юристів – чиновників репрезентовано у фонді відділу поодинокими виданнями, тому сьогодні складно говорити про їхній зміст. Як правило, виявлена література російськомовна і відображає саме професійні інтереси власників, серед яких були голова Вінницького окружного суду В.Е. Ващенко, товариши голови Е.Ф.Богуцький, П.І.Проскуро-Сущинський, члени суду Г.В.Брілінг, В.Д.Веселов-ський, В.І.Подольський, О.Ф.Семашко, В.О.Сутягін, А.Я.Фішер. Серед атрибутованих видань переважає література універсального змісту. Однозначно стверджувати, що чиновники не приділяли належної уваги фаховій літературі, складно, але, безумовно, у порівнянні з адвокатською спільнотою вони програвали. До складу їхніх професійних книгозібрань входила нормативна, довідкова та навчальна література, наукові видання майже не зустрічаються.

Старший нотаріус суду Всеволод Вікторович Селіхов8 збирав літературу з цивільного права та процесу. Через посаду він мав знатися на торговельному праві, адже профільні справи за відсутністю спеціалізованого суду могли розглядатися у загальних судах. Цим, мабуть, пояснюється присутність книги «Практика Санкт-Петербургского коммерческого суда за 1880 и 1881 годы» (СПб., 1882).

Нами знайдено 8 назв книг, що належали Віктору Олександровичу Сутягіну. Згідно з власницькими написами він купляв книги наприкінці 1900-х років у Харкові, а вже на початку наступного десятиріччя у Кам’янці-Подільському. Перевага літератури з нотаріату підштовхнула нас до уточнення його фахової спеціалізації. Впродовж 1912-1914 років він служив помічником старшого нотаріуса Кам’янець-Подільського окружного суду9. Ймовірно, після евакуації суду до Вінниці у  1915 року залишився у місті. Він також купував книги з цивільного права, цивільного та кримінального процесу. Варто зауважити, що всі його книги мають сліди професійного опрацювання: численні глоси, рукописні тематичні рубрикатори на форзаці та нахзаці.

Так само бібліотека Олександра Семашка містить підручники та збірки законодавчих матеріалів.

Набагато ширші відомості збереглися про книгозбірні Г.В.Брілінга та В.І. Подольського.

Густав Вольдемарович Брілінг, судовий слідчий з особливо важливих справ, був досить відомою і помітною особою у повітовому місті. Крім службової діяльності, він займався викладацькою роботою у реальному училищі, захоплювався колекціонуванням художніх пам’яток старовини. Непересічність його постаті ще підкреслює виявлене нами німецькомовне видання «Capital» К. Маркса 1897 року. Доцільно звернути увагу на те, що ця книга іноземними мовами була дозволена у царській Росії, а от її наявність у книгозбірні такого чиновника викликає деякий подив. Тим більш, що революційних поглядів, за спогадами сина, Г.В.Брілінг не поділяв. Як більшість представників тогочасної інтелігенції був скоріше лібералом, але вважав за потрібне ознайомитися з марксистською літературою. Інтерес до економіки підтверджує й книга С.М.Прокоповича «Кооперативное движение в России» (СПб., 1903). Характеризуючи читацькі смаки батька, його син Густав Густавович, писав: «Батько з дитинства був знайомий з польською класичною літературою, особливо любив Міцкевича, а «Оду молодості» міг цитувати без кінця. Любив він і українську літературу, особливо Коцюбинського»10. Дітей Густав Вольдемарович активно привчав до російської літератури, а також до Діккенса та Гейне11. Пристрасть до колекціонування диктувала формування збірки довідкової літератури, яку, будучи одним із засновників сучасного Вінницького обласного краєзнавчого музею, згодом передав музею. Подальша праця у радянський час в музеї змушувала приділяти багато уваги читанню мистецтвознавчої літератури. У 20-х роках він зачитувався археологічною літературою12. Його син згадував, що «дуже часто по приходу з роботи, після обіду та відпочинку, батько ділився з нами останніми новинами з музею та з прочитаного або побаченого ним. […] нашій увазі пропонувалася квінтесенція з прочитаного»13.

Приятель Густава Вольдемаровича Василь Іванович Подольський також мав неабияку бібліотеку, відомості про яку залишив у власних щоденниках, та Густав Густавович приділив їй увагу у своїх спогадах. Вона мала славу добірної, за спогадами Г.Г.Брілінга у її складі була «поперед всього вся російська класична література, а потім все найкраще зі всього світу: Іліада і Одіссея, Лонгфелло, Флобер, Бомарше, Овсянніково-Куліковський, Фламмаріон, Гейне, Смайлс, Піснь про Нібелунгів, Арістофан, Бокль, Шеллі, Дельвіг, Мопассан, Сінкевич, Кольрідж, Гете, Брандес, Ібсен, Нордау, Гнедич, Верман, найкращі курси історії, найкращі книги з історії права тощо. Все це було у прекрасних виданнях, у відмінному стані, в гарних шафах...»14. З огляду на цей список, коло читацьких інтересів Василя Івановича не обмежувалося белетристикою та фаховою літературою, серед згаданих авторів і науковці (астрономи, мистецтвознавці, історик), і громадські діячі. Невипадково Г.Г.Брілінг вважав, що В.І.Подольський, крім своєї професії, «більш за все любив літературу. Улюбленим письменником його був Гоголь. Він знав напам’ять цілі розділи “Мертвих душ» і частенько цитував їх від всієї душі»15.

Серед виявлених нами видань є праці, написані вінницькими юристами, але слідів їхніх бібліотек нами не знайдено. Водночас це не заперечує можливості існування книгозбірень, тим більш фахових, адже потрібно було спиратися на відповідний матеріал, коли Якубовський І.М., згодом прокурор Вінницького окружного суду, готував довідковий посібник «Обвинительные акты и заключения. Их форма, содержание, значение и движение» (Новочеркаськ, 1908), П.М.Маліна, товариш прокурора, складав довідник «Приговоры и определения и исполнения их» (Вінниця, 1916).

Доцільно згадати книжкові зібрання інших представників сфери юриспруденції – поліцейських. Про бібліотеку свого дитинства, що належала Пражмовським, згадував Г.Г.Брілінг: «Визнаю, такої [бібліотеки – авт.] я ніколи не бачив. Бібліотека могла обслуговувати всі літа та смаки. Для мене з Вовкою [молодший син власника – авт.] – всі найкращі дитячі та юнацькі книги і журнали «Природа й люди», «Навколо світу», Жюль Верн, Буссенар, Купер, Майн Рід, Луї Жаколіо, Фламмаріон, російські та іноземні класики художньої літератури – все у найкращих виданнях. Для старшого віку – не забутий і Брем, і Ратцель, і всілякі атласи, величезні енциклопедії – все це могла зібрати тільки дуже культурна людина»16. Бібліотека вінницького повітового справника Михайла Євсигнійовича Котляревського також була знаною у місті. У липні 1919 року міська Гоголівська бібліотека навіть отримала гроші для придбання майже тисячі книг у його вдови17. Нами виявлено 22 томи з його книгозбірні, здебільшого історичного та художнього спрямування.

Перегляд видань продемонстрував, що у Вінниці практично не куплялися юридичні друки. Галузева література була вузькоспеціальною, тому місцеві книгарі ігнорували її або пропонували за дуже високу ціну, що відштовхувало потенційних покупців. За нашими даними, тільки навчальні заклади купляли у Вінниці збірки законодавчих актів та деякі підручники. Доцільно вказати, що жодного монографічного юридичного дослідження, крім місцевих видань, з позначкою місцевих магазинів нами не виявлено. Без сумніву, юридична книга у торгівлі Вінниці початку ХХ ст. була доволі рідкісним явищем.

Таким чином, нами зібрано інформацію про книги з бібліотек 11 адвокатів та 15 юристів-чиновників. Щодо атрибутованих книгозбірень можна зауважити про значущість їхньої фахової частини, її широту, глибину, відповідність вимогам часу. Хоча цей фонд краще представлений у бібліотеках адвокатів, ніж чиновників. Серйозне ставлення до формування «робочої» збірки підкреслює розмаїття не стільки законодавчої або довідкової літератури, скільки наявність історико-правових друків. Водночас, відзначимо, деякі галузі права, як от державне, адміністративне або поліцейське, взагалі залишалися поза інтересами вінничан.

Основний масив юридичних видань має нормативний та довідковий характер. Їхніми авторами були провідні фахівці Російської імперії. Книги К.Малишева, І.Тютрюмова, К.Победо-носцева, В.Ісаченка представлено у фонді Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в 4-5 примірниках, і походять вони саме з приватних бібліотек вінницьких юристів. Слід зауважити про особливу популярність творів відомого російського юриста, нашого земляка В.Спасовича. Його книги, причому не тільки фахового, а й літературного та політичного спрямування, знаходилися у багатьох бібліотеках. За читацьким призначенням серед професійної літератури виділяється офіційна, наукова, навчальна та довідкова література. Водночас, жодного тому зі «Свода законов Российской империи» в бібліотеках юристів-практиків нами не виявлено. Як правило, вони користувалися різними тематичними виданнями законодавчих матеріалів. Монографічні наукові дослідження також зосереджувалися в їхніх зібраннях.

Вінницькі юристи цікавилися не тільки книжковою продукцією, для професійного самовдосконалення передплачували фахову періодику: «Вестник гражданского права», «Журнал гражданского и уголовного права», «Право». Причому, згідно з редакційною статистикою щотижневої газети «Право» Подільська губернія 1904 року за кількістю передплачених примірників у Російській імперії займала 13-те місце з 91-го18.

Увагу до громадсько-політичного життя Російської імперії відображала фахова література публіцистичного спрямування. Після революції 1905-1907 років російське суспільство активно обговорювало реформування державного ладу, зокрема його судового забезпечення. Тому підтвердженням є книга з бібліотеки А.Станевича «Необходимо ли нам спешить с изданием гражданского уложения и можем ли мы создать его в настоящее время?» В.Сінайського, надрукована у Варшаві 1911 року. Ліберальне спрямування мала підбірка подібних видань М.Ренненкампфа, адже йому належали збірник статей «Против смертной казни» (М., 1906), брошура відомого американського журналіста Дж. Кеннана «Тюрьмы в России» (СПб., 1906). Пізніше цей книжковий інтерес реалізувався у громадській діяльності 1917-1919 років, в якій активну участь брали Л.Длуголенцький, Я.Олтаржевський, А.Станевич, М.Ренненкампф19.

Інтереси вінницьких юристів не обмежувалися лише правничою літературою, а охоплювали багато інших галузей знань, дотичних до юриспруденції, зокрема банківська справа, психологія, економіка. Книги з історії та красного письменства були виявом особистих інтересів правників і певною мірою відображали та демонстрували їхню етнічну ідентичність. Це стосується не тільки наявності певної мовної або тематичної літератури, а й використання відповідної символіки в прове-нієнціях. Так, навіть російськомовне фахове видання за рахунок оформлення (мови, напису, національної символіки) прове-нієнцій могло отримувати «польськість» або «єврейськість»

В цілому, книгозбірні вінницьких юристів за хронологічною ознакою тяжили до сучасності, стародруковані видання практично не зустрічалися. Тобто книгозбірні мали задовольняти професійні та рекреаційні потреби. 

Примітки: 

  1. Юридический календарь М.Острогорского на 1909 г. – СПб., 1909. – С. 51.
  2. Юридический календарь М.Острогорского на 1917 г. – СПб., 1917. – С. 51.
  3. Список дворян, внесенных в родословную книгу Подольской губернии. – Каменец-Подольск, 1897. – С. 68.
  4. Там само.
  5. Хращевський, М. Вінницька державна друкарня ім.В.І.Леніна / М.Хращевський. – Вінниця, 1930. – С. 18.
  6. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф. Д-29. – Оп. 1. – Спр. 103. – Арк. 45 зв.
  7. Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. / В.Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 276.
  8. ДАВО. – Ф. Д-29. – Оп.1. – Спр.85. – Арк.91.
  9. Юридический календарь М.Острогорского на 1913 г. – СПб., 1913. – С. 51; Юридический календарь М.Острогорского на 1914 г. – СПб., 1914. – С. 51.
  10. ДАВО. – Ф. Р-5247. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 38.
  11. Там само.
  12. Там само. – Арк. 36.
  13. Там само.
  14. Там само. – Арк. 73.
  15. Там само. – Арк. 72.
  16. Там само. – Спр. 11. – Арк. 39.
  17. Там само. – Ф. Р-254. – Оп. 1. – Спр. 1-а. – Арк. 7.
  18. Право: еженед. юрид. газ. – СПб., 1904. – № 53. – С.1.
  19. Логінов, О.В. Вінниця у 1917 році: революція у провінційному місті / О.В.Логінов, Л.І.Семенко. – Вінниця, 2009. – 268 с.

Специфіка бібліотеки Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича визначена тим, що її діяльність спрямована у сферу культури. Це, перш за все, музика, представлена нотами, підручниками з різних музичних дисциплін, книгами про композиторів, музичні стилі тощо. Ми маємо великий вибір художньої літератури, різноманітні довідкові матеріали, книги з різних споріднених з музикою галузей мистецтва, з театрального життя, з хореографії. Виписуються мистецькі журнали і газети. Бібліотека забезпечує студентів сучасними посібниками і підручниками з предметів циклу загальноосвітніх дисциплін. Словом, мета і завдання нашої бібліотеки – створити атмосферу найширшого сприяння і допомоги студентам і викладачам.

Особливе значення для виховання професійного історичного світогляду студентів має фонд старовинних нот і книг, який накопичився за 50 років існування училища. Видання потрапляли до нас різними шляхами і, перш за все, з приватних колекцій вінницьких музикантів-викладачів училища, знавців музики та ентузіастів. Проблема була у тому, що у 1958 році, коли училище відкрилося, своєї потужної бібліотеки не мало, а методика вимагала постійної роботи з нотним матеріалом. Попри те, що училище регулярно закуповувало видання, кожен педагог вважав за необхідне поділитися своїми надбаннями, щоб допомогти студентам. Так до нас потрапляли не просто ноти, а своєрідні шедеври нотного друку різних епох і стилів.

Один із найстаріших клавірів (переклад оперної чи оркестрової музики для фортепіано) – опера Вольфганга Моцарта «Чарівна флейта». Сам твір австрійського генія досі дивує своїми смисловими таємницями, масонською символікою, сміливістю інтерпретації звичайної казки, у якій синтезується через новаторську для XVIII століття музику драма, трагедія, комічні сцени, австрійський зінгшпіль. Не менше загадок ховає у собі і клавір. На жаль, численні підклеювання і зміни оправи привели до знищення перших сторінок, де можна було б побачити дату і місце видання. Існує лише припущення, що ноти були видані в Австрії ще до 1814 року, тобто, до використання парового машинного друку Фрідріхом Кьонігом. Явно видно відбитки матриць на досить товстому і рихлому папері внаслідок тиску друкарського пресу. Та і шрифт говорить про це: форма нот, штилів, пауз, ключів та інших нотних знаків вказує на ручний друк кінця XVIII – початку XIX століття. На останній сторінці клавіру є фрагмент рукописного тексту французькою, але смисл його незрозумілий: немає початку і кінця фрази. Щось про валізу, але чию, для чого?.. Ми маємо і сучасні видання «Чарівної флейти», якими користуємося на заняттях. Але неодмінно показуємо студентам і раритет. Опера викликає більше поваги і цікавості. Отже, переживши віки, ноти продовжують виконувати свою виховну функцію у навчальному процесі.

Інколи ми мусимо використовувати на уроках старовинні ноти таких опер, як «Лоенгрін» чи «Тангейзер» Ріхарда Вагнера або «Галька» Станіслава Монюшко. Вони рідко перевидавалися, і училище за радянський період не змогло придбати достатньо екземплярів для навчання. Тепер і зовсім надії немає. От і аналізуємо та виконуємо ці необхідні за програмою твори, терзаючи клавіри 1888 чи 1889 року видання, дивуючись їхній міцності та добротності. Правда, полегшення прийшло із придбанням сканера, принтера і комп’ютера у бібліотеку. Робимо копії.

Училище пишається тим, що у бібліотеці зберігається ряд нот, виданих ще за життя таких видатних композиторів як С.Рахманінов, О.Скрябін, М.Римський-Корсаков. Кожного музиканта, який бере в руки ноти симфонії № 3 «Божественна поема» О.Скрябіна, охоплює дивне почуття причетності до минулого від дотику до шкіряної із золотими викарбуваними літерами палітурки. Ми переносимося у 1905 рік, коли видання вийшло з друку у перекладі для двох фортепіано Леона Конюса. І відзначаємо, що це сталося ще до першого виконання твору у Петербурзі у 1906 році. А ще раніше, протягом 1900-1903 років, одна за одною у нотних магазинах з’являються Симфонія № 1 та № 2. Відразу захоплює їхнє оформлення. Перша симфонія має титульний лист з напрочуд витонченою готичною стилізацією оздоблення, а ноти другої – у стилі модерн. Переклади для фортепіано робили відомі на той час композитори. Наприклад, В.Калафаті (1869-1942), професор Петербурзької консерваторії, улюбленим творчим заняттям якого було створення перекладів оркестрової музики для фортепіано. І саме клавір другої симфонії Скрябіна загальновизнаний як кращий і найбільш вдалий зразок такої роботи. А скільки володарів пережило це видання! Один з них – Абрам Мойсеєвич Вайнтруб, який розписався на обкладинці. Про нього ми майже нічого не знаємо, проте в «Книзі пам’яті України» вдалося знайти декілька рядків про його сина, Абрама Абрамовича Вайнтруба, який геройськи воював з фашистами. Принаймні, тепер точно відомо, що їх сім’я проживала в Одесі. А цікавість до новаторського твору Скрябіна підказує, що родина була захоплена музикою і розбиралася у видавничих новинках. Яким чином потрапили ноти з Одеси до Москви – невідомо, але наступником Вайнтруба, судячи з автографу, став В.І. (К.) Субашієв з династії знаменитих фізиків, яка вирізнялася не лише відданістю до точних наук, а й великою любов’ю до мистецтва і колекціонування нот. Прижиттєві видання творів Скрябіна, за припущенням ветеранів училища, потрапили до нашої бібліотеки у 1962 році, саме тоді, коли перші випускники навчального закладу готувалися до державних іспитів, і видання скрябінівських симфоній їм, безумовно, знадобилися.

Таких раритетних нотних видань, які приваблюють юних музикантів та їх вчителів не лише тим, що несуть у собі музичну віс-точку з XVIII чи початку XX сто-ліття, а є знаками-свідченнями про тих людей, які володіли ними впродовж великого проміжку часу, не багато, але достатньо, щоб вивчати цю інформацію. У цьому відношенні цікавий клавір опери «Поль і Вірджинія» Фелікса-Марії-Віктора Массе (1822-1884). Французький композитор, який з 12 років навчався у Паризькій консерваторії, лауреат найпрестижнішої Римської премії, автор великої кількості романсів, хорів, інструментальної музики, написав біля 20 опер. Деякі були популярні у XIX столітті ще за життя композитора – «Готична кімната», «Весілля Жанетти», «Поль і Вірджинія». Все це ліричні музичні комедії. «Поль і Вірджинія» була написана у 1876 році і тоді ж поставлена у Ліричному театрі в Парижі. Джерело сюжету – поема Жюллі Барбера і Мішеля Карре. Дія відбувається на екзотичному острові в океані. Поль і Вірджинія – закохані молоді люди, які виборюють своє право на кохання і перемагають. На обкладинці ми знаходимо власноручний підпис композитора, а перевернувши сторінку, – дарчий напис, адресований Массе співакові Капулю, першому виконавцю ролі Поля. Що сталося далі? Як ноти, що належали спочатку авторові, а потім співакові Капулю, опинилися у паризьких магазинах? Хто купив їх і привіз до Москви, а згодом до Києва в магазин Л.Ідзиковського? І як вони потрапили до нашої бібліотеки? Саме розкриття цих таємниць і штовхає допитливих до подальших роздумів і пошуків.

Деякі диригенти, співаки, концертмейстери в роботі над постановкою твору роблять численні помітки між нотними рядками, на полях, на обкладинках. І хоч ми традиційно вважаємо, що це не є показником обережного ставлення до видання чи високої культури спілкування з книгою, для історичного дослідження такі маргіналії стають просто неоціненним явищем. Так, наприклад, на останній сторінці клавіру опери Верді «Аїда», виданого у 1896 році Юргенсоном у Санкт-Петербурзі, зберігся список (зроблений нашвидкуруч олівцем режисером спектаклю) частини інструментів оркестру і виконавців ролей у Ташкенті 1924 року! Партії співали: Аїда – Негіна, Амнеріс – Ребезова, Радамес – Левицький, Амонасро – Грохольський, Жрець – Мещерський. Диригент – Б.О.Нахутін.

Ноти ораторії німецького композитора Роберта Шумана «Парадіз і Пері», видані у Лейпцигу (видавництво «Брайткопф і Гертель») на початку 80-х років XIX століття, доносять до нас біографічний відгомін про сім’ю Стравінських. Ми добре знаємо Ігоря Стравінського, видатного композитора, творця численної кількості інструментальної музики, балетів, опер. А от ноти вокально-драматичного твору «Парадіз і Пері» раптово дають нам змогу довідатись про те, що його батько, Федір Стравінський був не лише оперним співаком Маріїнського театру, а і пристрасним колекціонером, мав велику музичну бібліотеку, де підтримував ідеальний порядок. На обкладинці ми бачимо його каліграфічно виконаний авто-граф. На жаль, печатка під ним настільки вицвіла, що лише при наявності доброго освітлення і лупи можна розібрати фрагменти: «Из нот… № 10…». Отже, бібліотека Стравінських, з якої багато почерпнув для себе Ігор, майбутній всесвітньо відомий композитор, навчаючись у дитинстві, була добре систематизована. Через декілька сторінок – знову той же напис, лише з уточненням: «… от 1882, 23-го февраля». Це тим більше знаменно, тому що 5 червня 1882 року у цій благородній сім’ї саме і народиться Ігор Стравінський.

Ноти інколи стають раптовими інформаторами про тих, хто працював у тих навчальних закладах, де вони знаходилися. Ось звичайні ноти опери Джоаккіно Россіні «Севільський цирульник» (вид-во Юргенсона у Санкт-Петербурзі, 1888 рік). Найстарший автограф залишила відома оперна співачка Маріїнського театру Надія Михайлівна Ланська, яка зазначила навіть дату придбання клавіру: 26 червня 1906 року. Можна припустити, що виконавицю приваблювала партія Розіни. Наступний етап творчості   співач-ки – Великий театр, Москва, куди вона переселяється разом із своєю бібліотекою. Нічого дивного у цих подіях немає. А от подальші написи і навіть малюнки в нотах опери вказують, що вони переходять з рук в руки. Найцікавіше знаходимо раптово на останній сторінці, де якийсь студент Московської консерваторії намалював (і досить майстерно!) своїх улюблених педагогів – професора вокалу Мазетті і композитора Іпполітова-Іванова. Поруч дата – 1913 рік. Складається враження, коли роздивляєшся цей малюнок, що «художник» і його «об’єкти» знаходяться у залі, на концерті. Вказані особи сиділи попереду, а студент натхненно і швидко олівцем зафіксував, як вони уважно слухають музику.

А в нотах опери Леонкавалло «Паяци» також на останній сторінці невідомий самодіяльний художник залишив портрет першої викладачки фортепіано у нашому училищі Гурвіч Цецилії Володимирівни (1908-1974). Можливо, невідомим художником, який в молоді роки використовував обкладинки нот для фіксації портретів дорогих йому людей, був чоловік Гурвіч Аркадій Карлович Кончевський (1883-1969). Спочатку ця пара прекрасних і високопрофесійних музикантів працювала у нашій дитячій музичній школі (тепер № 1), а потім, у 1958 році, Цецилія Володимирівна перейшла до музичного училища, де виховала багато здібних піаністів. А познайомилися Кончевський і Гурвіч, очевидно, в Ашхабаді, про що красномовно свідчить напис на нотах: «Вспоминая Ашхабад Туркмения 1934». Знайомство продовжилося у Москві, де вона навчалася у Гнєсінському інституті, а він закінчив консерваторію. Вони створили високоінтелігентне подружжя, яке подавало приклад життя, присвяченого улюбленій справі – мистецтву.

Перегортаючи старі ноти у нашій бібліотеці, немов би подорожуєш у машині часу: летять роки, змінюються століття, в уяві виринають постаті різних людей, їхні непрості долі, ширше розкриваються горизонти музичного життя країн і народів. Наша нотна скарбниця – не просто консервація давніх видань. Це яскраве і правдиве свідчення з минулого.

Всі ми стоїмо на плечах великих,

які побували і попрацювали до нас

 на цій вічній землі.

Ісаак Ньютон 

Нині, коли здавалося б «білі» плями історії нашого народу поступово заповнюються незаангажованим реконструюван-ням минулого і поступово вимальовується загальний літопис розвитку державотворчих процесів, що проходили на українських землях, питання персоніфікованого підходу до вивчення історії все ще залишається актуальним. Адже, вивчаючи долю окремої визначної людської особистості, іноді можна більш точно уявити соціокультурні, національні, економічні чинники відповідного періоду, зокрема регіональні особливості загальнона-ціональних проблем. Досі ще залишаються малодослідженими імена громадських діячів, які творили історію на місцевому рівні. До таких постатей належить забуте ім’я Ярослава Йосиповича Нємеца (1842-18.11.1898), який, маючи чеське походження, пов’язав свою долю із українськими землями. Він увійшов в історію м.Вінниці як перший директор Вінницького реального училища та відзначився на світовому рівні як видатний помолог кінця ХІХ століття.

Загальновідомо, що друга половина ХІХ століття для Російської імперії, до складу якої входила більшість українських земель, була періодом радикальних змін в економічному, соціально-політичному житті, сприяла піднесенню науки та освіти країни. Саме в цей час в імперії набувають широкого розмаху природничі дослідження, виокремлюються сільськогосподарські науки, активізують свою діяльність наукові природничі товариства і, за вимогою часу, реформується освітня галузь. До цих процесів мав безпосереднє відношення і Я.Й.Нємец. Невипадково у провідному галузевому журналі «Плодоводство» у некролозі вченого зазначалося, що майбутні дослідники, які висвітлюватимуть історію розвитку агрономічної думки, не обійдуть славетного імені Я.Й.Нємеца, звернуть увагу на його життя та проаналізують його наукову діяльність. Адже за словами одного із тогочасних знавців цієї справи князя А.Є.Гагаріна*, «Я.Немец полюбив плодівництво, зрозумів цю науку та став її проповідником»1. Таке визнання вчених кінця  ХІХ – початку ХХ століття спонукає сучасних дослідників до активних пошуків у відтворенні біографічних даних науковця та перегляду його творчої спадщини. Знайдене у фондах відділу рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва раритетне видання 1898 р. Я.Нємеца «Промышленное плодоводство в Северной Америке» зі штампом бібліотеки Вінницького реального училища змусила звернутися до історії як самої книги, так і її автора.

Ярослав (Павло) Йосипович Нємец, походив з родини всесвітньовідомої чеської письменниці Божени Нємцової* та політичного діяча Йозефа Нємеца. Але, якщо мати була «революціонеркою слова», то батько – революціонером по духу. Батьки та їх оточення безперечно вплинули на подальшу долю ученого. Смерть матері та напівлегальне становище батька змушують Ярослава полишити навчання та йти працювати у празьку друкарню. Але його вроджені здібності до малювання були помічені членами гуртка шанувальників покійної матері, та на зібрані благодійні кошти Ярослава було відправлено здобувати освіту до Мюнхену у Королівську Баварську академію образотворчих мистецтв. Маючи зв’язки зі Слов’янським благодійним товариством св. Кирила та Мефодія, по закінченню Академії він переїхав до Одеси, де працював учителем чистописання в Одеському інституті благородних дівиць. Згодом, за особистої участі тогочасного попечителя Одеського навчального округу С.П.Голубцова, у вересні 1874 р. його було прийнято на посаду вчителя малювання та креслення в Одеське реальне училище та лише через 2 роки затверджено на посаді як штатного працівника2.

Цьому періоду життя належать перші спроби пера Я.Нємеца. Він готує до друку методичний посібник присвячений моделюванню з гіпсу, за що був представлений до нагородження орденом св. Станіслава 3-го ступеня та відзначений дирекцією училища премією у розмірі 200 руб.3 Протягом ще кількох років Я.Нємец подає до Головного управляючого Міністерства народної освіти свої праці «Перспективное рисование геометрических форм»4, яка була двічі перевидана, та «Школа элементарного рисования», за що отримав у 1881 р. премію від міністерства у розмірі 300 руб. та пропозицію зайняти посаду інспектора Одеського реального училища, а згодом призначено виконуючим обов’язки директора цього ж училища. Згідно з формулярними списками Я.Й.Нємеца він був неодноразово відзначений подяками як зразковий працівник та отримував найвищий рівень заробітної платні згідно свого рангу колезького асесора. Крім того, у 1887 р. «за особливі заслуги та зразкову службу» був нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня. У 1889 р. Ярослав Йосипович подає прохання на ім’я попечителя Київського навчального округу, тайного радника та кавалера В.В.Вельямінова-Зернова з проханням про призначення на посаду директора одного із реальних училищ Київського навчального округу5. Отримавши листа з грифом «конфіденційно» від попечителя Одеського навчального округу про моральні якості Я.Нємеца, було вирішено призначити його на посаду директора Рівненського реального училища. Хоча, як свідчать документи справи про дане переміщення, на рівні міністерства були вагання щодо призначення особи не російського походження на таку посаду в місті з переважаючим населенням іноземного походження. Лише через два роки прохання було задоволене і Ярослава Йосиповича було переведено до Рівного. Але, напевно, політичні та національні чинники загальноімперської політики спрацювали і в цій ситуації, про що свідчить невеликий строк, лише один рік, перебування Я.Нємеца на цій посаді. За його свідченнями він лише встиг провести інвентаризацію майна цього навчального закладу, і вже 1890 р. був призначений на посаду директора новоствореного Вінницького реального училища та увійшов до історії цієї установи як перший її директор6.

На кінець ХІХ століття повітова Вінниця Подільської губернії своїм рівнем розвитку відповідала стратегії уряду – відкривати навчальні заклади в містах, що являють собою центри економічної, духовної і громадської діяльності. Саме з таких міркувань у червні 1889 р. було переведено Могилів-Подільське реальне училище до м. Вінниці7. На противагу гімназіям, які значну увагу приділяли предметам гуманітарного напрямку, вивченню стародавніх та сучасних мов, навчальна програма реальних училищ будувалася на іншій організаційній основі: надання учням загальної освіти і технічних знань з урахуванням практичних вимог регіону. Призначений директор Вінницького реального училища відповідав за організацію облаштування закладу, налагодження освітньо-виховного процесу. Потрібно було прилаштувати приміщення побудоване на кошти місцевого купця Ц.Л.Вайнштейна до потреб навчального закладу, покращити оснащення навчальних кімнат та бібліотеки. За дев’ятирічний строк, протягом якого Ярослав Йосипович був директором, було добудовано ще одне крило з навчальними кімнатами, зведений на подвір’ї навчального закладу двоповерховий будинок для квартир адміністрації та викладачів, відкрито гімнастичну залу, столярну та слюсарну майстерні, створено висококласну художню студію та закладено дослідний сад училища8.

Знайомство Ярослава Йосиповича із садівництвом як наукою, пов’язане із його старшим братом, Карлом Нємецом (1839-1901), видатним чеським експертом у садівництві. По отриманню базової освіти садівника у рідній Чехії, Карла запросили на практичне стажування до австрійських приватних садів. Повернувшись на Батьківщину, він працював викладачем основ овочівництва, ботаніки та каліграфії в Королівській провінційній Чеській академії у м.Табор. Значна популярність серед викладачів та студентів, дозволила Карлу Нємецу у 1896 р. бути обраним директором філії австрійського помологічного інституту у Трої, поблизу Праги, який він очолював аж до своєї смерті (1901 р.).

Ярослав Нємец починає цікавитись помологією та, заклав-ши у Винниці сад, реалізовує своє захоплення садівництвом, удоско-налюючи прийоми ягідного виноробства, проводячи досліди з акліматизацією нових для нашого регіону рослин, отриманих з різних куточків світу від видатних помологів, з якими він вів жваве листування. Ярослав Йосипович також розводив шляхом щеплення у невеличких розсадниках нові сорти яблук, груш, персиків, слив.

Його дослідницький сад знаходився на території міста по вулиці Садовій (нині район вул. Литвиненка), адже ще продовжував діяти закон № 4286 від 14 березня 1887 р. «Про встановлення особливих правил відносно придбання іноземцями у власність чи користування нерухомого майна…», який забороняв на деяких територіях Російської імперії, до яких входила Подільська губернія, придбання нерухомості поза межами міст9. Цей матковий сад став свого роду дослідною станцією, де він вивчав до 700 сортів яблуні та груші й 300 сортів слив, вишень та черешень10, з яких біля 60 американських11. Користуючись звичайною поштою він розсилав та замовляв різноманітні новинки з усіх куточків світу, розробивши свій власний метод повернення до життя підсушені живці12, яким користуються ще й досі вітчизняні садівники13. Проводив вивчення деяких сортів щодо подальшого їх промислового застосування, як на наших землях, так і в умовах північних широт. За словами відомого тогочасного фахівця із садівництва, теж подолянина, Миколи Кучінова, який добре знав становище галузі в Російській імперії, сад Нємеца міг похвалитися і багатьма унікальними сортами, розведеними самим власником. Вражає не тільки їх кількість, але й поетичність назв: «Мадам Нємец», «Захоплення Богемії», «Абондандт», «Раннє Ріверса», «Айвенго», «Знайда Гогензатема» та багато інших14.

У той час, як іноземні спеціалісти садового діла знали російського статського радника Нємеца як знавця, на наших землях, лише за виключенням читачів журналу «Плодоводство», мало кому було відомо це ім’я. Підтвердженням цього стала Міжнародна виставка плодівництва, що проходила у 1894 р. у Санкт-Петербурзі. Вітчизняна експертиза забракувала експозицію Ярослава Йосиповича і дозволила представити її лише у додатковому павільйоні, в той час як іноземні експерти, вражені високою якістю ягідних вин Нємеца, замовили йому значну партію. Тому організаторам виставки довелося переглянути попередні результати оцінок та нагородити дослідника-садівника «за відмінні фрукти із власного саду» срібною медаллю. Правління Товариства плодівництва присудило диплом золотого зразка за нові сорти аґрусу, що виведені із насіння, а за ягідні вина – велику срібну медаль15. Такий успіх помолога на заході міжнародного рівня привернув увагу Міністерства землеробства та державних маєтностей до дослідника. За сприянням князя А.Є.Гагаріна, який мав зв’язки у вищих ешелонах влади, Ярославу Йосиповичу було влаштовано особисту зустріч з міністром в урядовому вагоні на станції Жмеринка. Розмова тривала кілька годин, за результатами якої була вирішено питання трьохмісячного відрядження Ярослава Нємеца до північної Америки та Канади. Метою поїздки, яка відбулася у 1895 р., було детальне вивчення досягнень помологічної справи на американському континенті, де промислове вирощування та переробка плодів досягла значного успіху. Делегування Ярослава Йосиповича до американського континенту було не випадковим, адже сферою його наукових інтересів було вивчення американських сортових новинок та проблем переробки фруктів та ягід, про що свідчать його статті на сторінках періодичних фахових видань16.

Інтенсивність відрядження підкосила здоров’я дослідника, але, незважаючи на хвороби, Я.Й.Нємец підготував масштабний звіт під назвою «Промышленное плодоводство в Северной Америке»17, який вийшов друком у середині літа 1898 р. обсягом у 400 сторінок із 233 авторськими малюнками. Рецензуючи цю книгу, М.Кучінов, відомий на той час знавець помологічної справи, зазначав, що праця тим більше заслуговує особливої уваги вітчизняних плодоводів, що спеціальна література Західної Європи не мала аналогів подібного рівня. За його ж визначенням єдина праця з цієї тематики, відома на той час, написана німецькою мовою помологом Гейєром «Плодівництво та використання плодів у Сполучених Штатах Північної Америки», яка свого часу вразила всю наукову спільноту, набагато поступалась роботі Нємеца18.

У своїй праці Я.Нємец змалював грандіозну картину розвитку плодівництва у Сполучених Штатах та Канаді, яке на той час досягло значного рівня. Вражає чіткість та навіть скрупульозність описів. Книга складається із 15 розділів з плодівництва та окремого розділу, присвяченого городнім рослинам та бахчевим культурам. У першому розділі розглядаються навчальні заклади та учбово-допоміжні установи по садівництву, громадські об’єднання, державні органи, галузеві друковані видання та виставки. Особливу увагу автор приділив опису дослідних станцій північних регіонів Сполучених Штатів Америки, адже сфера досліджень та кліматичні умови, в яких працювали американські фахівці цих установ співпадали з проблемами вітчизняного садівництва. Головною проблемою тогочасних дослідників був пошук більш стійких до кліматичних умов сортів та способів захисту дерев від морозів.

Окремий розділ книги присвячено профільним торго-вельно-садовим закладам, розплідникам та насіннєвим госпо-дарствам. Автор розглянув питання розведення плодових садів, догляд за ними, приділяючи особливу увагу боротьбі із шкідни-ками дерев шляхом обприскування, тобто методу, який на той час в Росії широко не застосовували. Окремо охарактеризовано організацію збору, пакування та продажу плодів.

П’ятий розділ детально (62 сторінки та 44 малюнка) знайомить читача із виробництвом плодових консервів. Описано не тільки всі тонкощі сушіння та консервування плодів, але й подано креслення найновіших американських моделей сушарок. Автор проаналізував обсяги виробництва плодових консервів на північноамериканському континенті та на власних розрахунках довів можливу економічну ефективність роботи цієї галузі у Російській імперії.

Одній з найголовніших у вітчизняному садівництві плодових культур – яблуні – було присвячено шостий розділ книги. Описано 98 місцевих сортів, адже вивчення питання щодо їх застосування на російських ґрунтах мало першочергове значення. Особливу увагу автор приділив питанню сортименту яблук російського походження, які в американських умовах давали значні результати. Описуючи культуру груші, було зазначено, що в Америці, на відміну від Європи, застосовують інші дерева під щеплення, а саме, сіянці японської груші Мікадо, яка дає набагато кращі результати. Не залишено автором без уваги культуру айви, яка на американському континенті мала промислове значення.

Вражений обсягами вирощування та переробки персика у США дослідник детально описав та класифікував американські сорти цієї садової культури. Так, у праці описано 53 сорти американського походження персика та 2 – нектарину, розділивши їх на 5 груп: перські, північно- та південно-китайські, іспанські та пінь-ту. Досліджуючи це питання, автор вивчав організацію найбільших садових плантацій. Так, наприклад, персиковий сад у Джорджії, описаний Нємецем, що займав площу більше ніж 300 десятин, не тільки дає нам уявлення про обсяги, в яких велось плодівництво в США, але й демонструє різноманітний сортимент місцевих ранніх сортів персика, які набагато холодостійкіші за європейські. Перевага цих сортів, за словами автора, полягала не тільки у ранньому дозріванні, але й у витривалості самого дерева. Це давало можливість розводити цю культуру у кустарній формі, не застосовуючи захисту. На противагу персику, абрикос як у США, так і в Канаді цінувався набагато менше, про що свідчили незначні обсяги вирощування та сортименту.

Особливо детально в окремому розділі автор описав сливу. Адже промислове вирощування цієї культури залишалось для наших земель зовсім новим напрямком. Дослідник відзначив ті сорти, які могли б застосовуватися серед садоводів півночі Російської імперії. Цікавою для вітчизняних знавців-плодоводів була інформація про вирощування вишень та черешень. Зокрема зазначалося, що дані культури, через кліматичні умови на північноамериканському континенті мають незначні врожаї, тому наші садівники, особливо тих регіонів, де черешня та вишня широко поширені могли б, освоївши консервування, захопити іноземні ринки.

Описуючи культуру винограду, автор зупинився на описі східних регіонів континенту, де існують місцевості зі схожими до деяких російських та українських губерній кліматичними умовами, які на противагу американським штатам не мають промислового виноградарства. Подав поради щодо сортименту американських сортів, які могли б розвинути виноробство у цих регіонах до рівня виготовлення столового вина. Описуючи сорти винограду, автор зупинився лише на тих, які найбільш цікаві для дослідження та вирощування в Росії.

Не оминув знавець помологічної справи і питання розведення ягідних культур – суниці, малини, смородини, аґрусу та ожини. Значення цієї глави полягає у тому, що описані американські сорти були зовсім невідомі для вітчизняних садівників. Крім того, автор зупинився на описі шкідника, американської щитової тлі або каліфорнійського черв’яку, невідомого ще на європейському континенті, яким були вражені великі плантації цих культур.

Цікавим є п’ятнадцятий розділ, в якому дослідник описує рослини, що зустрічаються у Північній Америці у дикому стані. Він прогнозував велике промислове застосування американської журавлини, тому радив починати досліди із цією культурою на наших землях. У кінці видання промислове плодівництво північноамериканського континенту завершується описами культур томатів, селери салатної, динь та кавунів.

Детально підготовлена праця вражала сучасників не тільки глибиною суто спеціальних галузевих знань, але й масштабністю узагальнень та аналізу економічних процесів у сільському господарстві Америки порівняно із Російською імперією19. Автор лаконічно і чітко, на основі власних спостережень, виділив основні причини піднесення плодівництва Північної Америки та шляхи удосконалення цієї галузі у Росії. Але головною тезою Я.Й.Нємеца, яка залишається актуальною і сьогодні, було наголошення на виробленні власної концепції розвитку сільського господарства та садівництва, зокрема, максимально прилаштованої до місцевих умов, не виключаючи, безперечно, корисних та перевірених знань, які нам дає вивчення досвіду інших країн. Його рецепт успіху вітчизняного промислового плодівництва залежав у першу чергу від вдосконалення мережі дослідних садів, встановлення точного сортименту плодових дерев для кожного регіону, упорядкування торгівлі плодів та овочів та, найголовніше, покращання способів переробки та транспортування. Автор мріяв, що маючи дуже схожі кліматичні умови із північноамериканським континентом та найпридатніші для садівництва землі, Російська імперія може не тільки не побоюватись імпорту американських чи будь-яких фруктів, але й сама виступити сильним конкурентом у справі постачання цього товару до Західної Європи.

Презентуючи, на одному з перших засідань київського відділу Імператорського Російського товариства плодівництва, свою монографію, Ярослав Нємец зібрав шквал оплесків та був обраний почесним членом цього відділу. Миттєвий розпродаж двохтисячного накладу змусив міністерство землеробства видати цю працю вже наступного року другим виданням. Поряд із книгою дослідник готує аналітичні та описові статті, які друкуються на сторінках журналу «Плодоводство»20.

Бажаючи присвятити себе повністю науці, Ярослав Йосипович подає до Міністерства народної освіти прохання щодо оформлення пенсії за вислугою років, яка на той час вже складала 25 років. Клопотання щодо пенсії було задоволено, але строк служби було продовжено ще на 5 років, мотивуючи це «відмінним станом» Винницкого реального училища та визначними організаторськими здібностями Я.Нємеца21. Так, на 1897 р. йому була призначена пенсія у розмірі 800 руб., платня 1200 та «столові» – 800 руб. Це дозволило досліднику запланувати на жовтень 1898 р. поїздку до Берліна з метою лікування хвороби очей, від якої він страждав ще із часу поїздки до Америки. По дорозі, зупинившись у Празі для побачення із близькими, він занедужав на запалення легенів і був госпіталізований до лікарні, де помер 18 листопада 1898 р. на 56 році життя. Все студентство та викладацький склад Помологічного інституту у Трої, що біля Праги, проводжало Ярослава Йосиповича Нємеца в його останню путь. Він був похований на Вишеградському кладовищі у склепі поряд зі своєю матір’ю.

Його дружина Марія Павлівна Нємец (Богуславська) домоглася одержання пенсії в розмірі 400 руб. від Міністерства народної освіти22,що дозволило їй певний час продовжувати справу свого чоловіка, приймаючи участь у місцевих виставках та популяризуючи дослідження вченого на подільських землях23.

Ще одним із продовжувачів справи Нємеца був його племінник В’ячеслав Павлович Нємец, син молодшої сестри Ярослава Йосиповича Теодори (Богдани), якого вчений забрав із собою у Росію у трирічному віці. Працюючи у вінницькому саду дядька, хлопець захопився помологією і змінив своє навчання із морської справи на садівничу. Закінчивши курси садівництва, виноградарства та виноробства при Нікітському училищі садівництва в Ялті, він супроводжував свого дядька під час відрядження до Америки в якості перекладача. Крім того, В’ячеслав Нємец заклав матковий сад, розплідник та дослідний город на зразок саду Ярослава Йосиповича на земельній ділянці Вінницької двокласної церковнопа-рафіяльної школи, де викладав садівництво та городництво. Після смерті свого наставника він присвятив себе розвитку шкільної справи у галузі садівництва у найвіддаленіших губерніях Росій-ської імперії. У 1914 році, повер-нувшись на українські землі, дослідник почав популяризувати кооперативний рух у садівництві щодо збуту та переробки плодів. Під час Першої світової війни він очолив акцію по організації сушіння овочів та фруктів для Червоного Хреста24. Не залишив він і вивчення американського плодівництва, відвідавши V Національну виставку яблук у США з метою детального ознайомлення із виставковою діяльністю в галузі садівництва. За результатами поїздки він надрукував цілу серію статей на сторінках журналу «Плодоводство»25.

Естафету у дослідженні питання розвитку вітчизняного плодівництва, порівнюючи із європейським та американським, на початку ХХ століття підхопив ще один вчений та організатор помологічної справи на Поділлі, Олександр Оттович Шміт, власник Осламівського дослідного саду у Новоушицькому повіті Подільської губернії. Аналізуючи дані Я.Нємеца, дослідник з’ясовував причини посух та недородів у Подільській губернії, порівнюючи методи прогнозування та запобігання цим явищам у нас та закордоном26.

Сучасники Я.Нємеца високо оцінили його внесок у розвиток садівництва на українських землях. Так, стаття у Енциклопедичному словнику видавництва Брокгауз-Ефрона, яка присвячена сушінню плодів та овочів, написана виключно за матеріалами дослідника27. А такі корифеї помологічної справи, як Л.Симиренко та І.Мічурін, описуючи у своїх працях нові сорти та методи переробки, посилалися на авторитет вченого та його відкриття28.

На завершення варто згадати, що повернення із забуття Ярослава Йосиповича Нємеца відбулося завдяки його опублікованій монографії, адже за словами відомого класика інтриги проходять, а книги залишаються. Тим паче, коли це ще й рідкісне видання, наявністю якого не можуть похвалитися інші бібліотеки України. 

Список використаної літератури та джерел: 

  1. Гагарин, А. День памяти Ярослава Осиповича Немеца: некролог / кн. А.Гагарин // Плодоводство. – 1899. – №1. –     С. 42-47.
  2. Центральний державний історичний архів України у м.Києві (далі ЦДІАК України). – Ф. 707. – Оп. 62. – Спр.117. – Арк. 61-68.
  3. Там само. – Арк. 11 зв.
  4. Немец,Я.О. Перспективное рисование геометрических форм / Я.О.Немец. – О., 1876. – 87 с.: илл.; 2-е изд. – О., 1877. – 85 с.
  5. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 54. – Спр.54. – 18 арк.
  6. Там само. – Оп. 55. – Спр.98. – 9 арк.
  7. Державний архів Вінницької області. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. – Арк. 13.
  8. Там само. – Ф. Р-5257. – Оп. 1. – Спр.2. – Арк. 13, 43, 56, 79.
  9. Полное собрание законов Российской империи. Собрание III (1881-1913). – Т. VII. (1887). – СПб., 1889. –             С. 101-102.
  10. Немец Вячеслав Павлович // Юбилейный справочник журн. «Плодоводство» за истекшее двадцатипятилетие, 1890 – 1914 / сост. В.Э.Эндер; Импер. Рос. о-во плодоводства. – Пг., 1914. – С. 71-72.
  11. Плодоводство в России: материалы и исследования. Вып. IV: Плодоводство в Подольской губернии / сост. Н.И. Кучинов; М-во земледелия и гос. имуществ. – СПб, 1901. – С. 21-24.
  12. А. Г. Способ Я.О.Немеца оживлять черенки / А.Г. // Хозяйство. – – №28. – С. 1272.
  13. Яропуд, В. [про Я.О.Нємеца] / Василь Яропуд // Яропуд В. Розкажу про сади на одній паралелі з Парижем: історія подільського садівництва. – Вінниця, 2002. – С. 19-20. – (Наука - Україні).
  14. Плодоводство в России… – С. 21-24.
  15. Описание Международной выставки плодоводства, огородничества, виноделия и других специальных культур в  С.-Петербурге 1894 года, устроенной Российским обществом плодоводства / Рос. о-во плодоводства. – СПб., – С. 420, 434.
  16. Немец,Я.О. Несколько новых смородин / Я.О.Немец // Вест. садоводства, плодоводства и огородничества. – 1889. – № 5. – С. 344-348; Его же. Груша Идаго // Плодоводство. –       – №2. – С. 79-82; Его же. Американские новинки. Принцесса Луиза. Ранняя Вильдера // Там же. – № 12. – С. 563-564; 1897. – №3. – С.107; Его же. Японская слива Кельси // Вест. садоводства, плодоводства и огородничества. – 1891. – № 1. – С. 15-19; Его же. Яблоки русские в Америке (кор.) // Плодоводство. – 1892. – № 4. – С. 197; 1893. – № 1. – С. 51, 557; Его же. Сушка плодов и ягод. Практическая и дешевая // Там же. – 1893. – № 5. – С. 256; 1898. – № 12. – С. 832.
  17. Немец, Я. Промышленное плодоводство в Северной Америке / Я.Немец; М-во земел. и гос. имуществ. – СПб., – 388 с.: ил., 1 л. карт.
  18. Кучинов, Н. [Рецензия] // Плодоводство. – 1898. – №1 – С. 1021-1026. – Рец. на кн.: Немец Я. Промышленное плодоводство в Северной Америке. – СПб., 1898. – 388 с.].
  19. Масальский, В.И. Предисловие / В.И.Масальский, В.Г.Ломакин // Промышленное плодоводство в Северной Америке / Я.Немец; М-во земел. и гос. имуществ. – СПб., – 388 с.: илл., 1 л. карт.
  20. Немец,Я.О. Заметки о ягодном виноделии / Я.О.Не-мец // Плодоводство. – 1896. – № 4. – С. 203; Его же. О северо-американских яблоках // Там же. – 1897. – №2. – С. 102; Его же. К вопросу о борьбе с вредными насекомыми // Там же. – 1898. – № 6. – С. 398-401; Его же. Заметки о некоторых новых сортах. Ванильная // Там же. – 1898. – № 8. – С. 473; Его же. Об американском плодоводстве // Там же. – 1899. – № 8. – С. 425.
  21. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 62. – Спр.117. – Арк. 1-6 зв.
  22. Там само. – Оп. 65. – Спр.42. – 10 арк.
  23. Усиков,И. Садовая выставка в г. Виннице Подольской губернии / И. Усиков // Плодоводство. – 1900. – С. 784
  24. Немец Вячеслав Павлович // Юбилейный справочник журн. «Плодоводство» за истекшее двадцатипятилетие, 1890-1914 / сост. В.Э.Эндер; Импер. Рос. о-во плодоводства. – Пг., 1914 – С. 71-72.
  25. Немец,В. Письма из Америки / В.Немец // Плодовод-ство. – 1913. – № – С. 138-142, 331-336.
  26. Шмит,А.О. Климатические невзгоды садов нашего отечества и сравнение их с климатическими условиями Западной Европы и Северной Америки / А.О.Шмит. – СПб.,   – 141 с.: 5 карт.
  27. Еленкин,А. Сушка плодов и овощей / А.Еленкин // Энциклопедический словарь / Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. – СПб., 1901. – Т. XХХII. (Судоходные сборы – Таицы). – С. 154-159.
  28. Симиренко, Л.П. Помология: в 3 т. / Л.П.Симиренко; Укр. Акад. с.-х. наук. – К., 1961-1963; Мичурин И.В. Сочинения: в 4 т. / И.В.Мичурин; под общ. ред. акад. Б.А.Келлера, акад. Т.Д.Лысенко. – М.; Л., 1939-1941.

* Гагарін Анатолій Євгенійович (1844-1917) – гофмейстер, князь, видатний помолог, засновник та почесний член Імператорського Російського товариства плодівництва, понад 26 років очолював редакційну колегію журналу «Плодоводство», член ради Імпера-торського Ботанічного саду, засновник зразкового помологічного саду у власному маєтку «Вікна» Балтського повіту Подільської губернії.

* Божена Нємцова (Božena Němcová) – (1820-1862) – чеська письменниця, авторка оповіді «Бабуся» (1855) та циклу народних казок «Золота книга казок».

Соціально-економічні реформи Російської імперії 60-80-х років XIX ст. зумовили і визначили подальший шлях розвитку країни. Зокрема, згідно з реформою освіти класичні гімназії залишилися закладами для привілейованих, а реальні гімназії перетворювалися в реальні училища, щопризначалися для "середнього стану, який ще не звик довго і багато вчитися". Навчальна програма реальних училищ будувалася на новій організаційній основі: надання учням загальної освіти і технічних знань з врахуванням практичних вимог регіону.

Економічне піднесення Вінниці в кінці ХІХ ст. сприяло її перетворенню на другий центр Подільської губернії. Мережа освітніх закладів Вінниці обслуговувала не тільки місто, а й всю губернію.

У 1889 р. під час обговорення Міською думою питання про стан освіти у Вінниці з'ясувалося, що у місті проживало 4027 дітей шкільного віку, а навчалося тільки 1179. Розвиток міста вимагав все більше освічених людей, тому було вирішено розширити шкільну мережу. З цією метою Дума погодилася на переведення з Могилева-Подільського до Вінниці реального училища і перетворення його у шестикласне. Вирішили розмістити училище у будинку, збудованому на кошти купця Цаля Лейбовича Вайнштейна за проектом архітектора Київського навчального округу Чекмарьова. На утримання закладу передбачалося щорічно виділяти по 8 тис. рублів сріблом. Будинок знаходився в кінці центральної вулиці Поштової. [1]

У 1897 р. до головного корпусу училища добудували ліве крило. Будівництвом керував архітектор Краузе, австрійський підданий. Вцілому, будинок являв собою еклектичну споруду з використанням елементів давньоруської та візантійської архітектур. Асиметричність побудови окремих частин, насиченість і різноманітність декору досі виділяє його в забудові центральної частини міста. На подвір'ї училища звели двоповерховий корпус для квартир адміністрації та викладачів. Важливою подією в житті тогочасного училища стало відкриття у ньому церкви в ім'я Кирила та Мефодія – вчителів писемності. Іконостас для неї виготовив київський майстер О.І.Мурашко. Цей храм існував з 1892 р. по 1920 р. У 1906 р. під керівництвом міського архітектора Г.Г.Артинова були переплановані окремі приміщення головного корпусу у зв'язку із збільшенням кількості учнів.

В училищі навчалися переважно вихідці з сімей дворян, чиновників, купецтва. Навчання було платним – 50 рублів на рік. У навчальному плані чільне місце відводилося предметам природничого і математичного циклів. Вимоги до учнів реального училища як в поведінці, так і в навчанні були суворі. За “невстигання” у навчанні залишали на повторний курс.

Першим директором реального училища був статський радник Ярослав Йосипович Немец. Він обіймав цю посаду протягом 1890-1899 рр. У різний час училище очолювали статські радники Петро Олександрович Турчанінов, Григорій Анатолійович Ляхницький, а також Вільгельм Вільгельмович Пфейффер. Кваліфікованим і високоосвіченим був учительський колектив училища. Закон Божий у Вінницькому реальному училищі викладав священик Іван Омелянович Шипович – відомий краєзнавець, автор низки праць з історії Поділля.

Учителем малювання працював В’ячеслав Федорович Коренєв, талановитий організатор навчально-виховного процесу, громадський і культурний діяч. Весною 1910 р. В.Ф. Коренєв на кошти графа Грохольського та інших заможних вінничан створив при училищі водно-спортивний клуб "Спорт" на Бузькому острівці поблизу Кумбар. Його зусиллями також була створена художня студія, в якій навчалися здібні учні. В період з 1907 по 1915 рр. серед них були Цехомський – шанувальник акварелі, Петро Левицький – шанувальник великих складних малюнків, Щениовський – прибічник портретів масляними красками, карикатуристи Юлій Хімоні, Розенбліт Бузя та інші (з мемуарів Г.В.Брилінга "Спогади про реальне училище"). Розенбліт став згодом відомим радянським карикатуристом і працював під псевдонімом "Розе". 1913 р. на Всеросійській промисловій виставці у Києві студійці-реалісти отримали золоту медаль.

Учні реального училища готували власний рукописний журнал "Реаліст", окремі номера якого зберігаються у фондах відділу рідкісних і цінних видань ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.

Перший номер часопису називався "Школьник", і побачив він світ у 1908 р. Це був ілюстрований науково-популярний, літературний учнівський журнал. Другий номер журналу вийшов уже під назвою "Реаліст" (1910 р.), така назва зберігалася й пізніше. Його видавали учні шостого класу, які були також авторами статей та ілюстрацій. Матеріали журналу різноманітні – це вірші, оповідання, роздуми, молитви, навіть наукові публікації. Хоча видавці вважали, що для студентів, які цікавляться наукою, існують спеціальні видання.

Журнал не був систематичним виданням, він не виходив щороку в певний день місяця. Зазвичай номер з'являвся, коли накопичувався певний матеріал. "Реаліст" виходив у 1908, 1910, 1911, 1917 рр., щоразу з новим колективом укладачів.

Кожен номер починався з вступної статті укладачів, яка розкривала різні сторони підготовки і виходу журналу, розпо-відали про принципи підбору матеріалів. Учні серйозно сприй-мали критику з боку викладачів, які неодноразово наголошували на тому, що видання немає чітко сформованої ідеї.

У другому номері укладачі дали характеристику попереднього випуску, розповіли про окремі публікації. Пояснили, що потреба видавати журнал виникла через одноманітне студентське життя. Кожен учень живе у своєму світі, це сприяє розвитку індивідуальності, розвиває здатність мислити. З іншого боку це робить людину замкнутою, яка не відчуває чужого горя, не співчуває йому. Тому виникла ідея створити такий журнал, який давав би можливість учням розкритися, висловити свої думки і почуття. Але перший номер на їхню думку “...вийшов слабким, дуже навіть слабким в своїх починаннях”, тому наступний випуск затримався і вийшов в іншій концепції. Готуючи другий випуск, укладачі зіткнулися з рядом перешкод, але все ж вирішили друкувати журнал у наступному навчальному році, оскільки видання вже мало своїх прихильників серед учнів та викладачів. Гортаючи сторінки номера можна побачити автографи учнів, які працювали над його створенням. Це редактор А.Дзердзеєвський, коректор В.Березовський (ще два прізвища розшифрувати не вдалося). Малюнки виконані С.Розовим, Ф.Цехомським, Б.Адаріді.

Над третім номером журналу "Реалист" за 1911 р."Працювали: редактор – Ф. Толкач, корректори – А. Березовський і О. Московенко, завідуючий видавничою частиною Б. Адаріді[2]

На сторінках цього номера, зокрема, надрукований краєзнавчий матеріал "Винница в мире великих". Автор публікації Ф.Толкач стверджує, що Вінниця досить відома в Російській імперії. Тут жив відомий хірург Микола Іванович Пирогов; російський поет Микола Олександрович Некрасов народився в містечку біля Вінниці (Немирів); тут жив і похований брат байкара Івана Андрійовича Крилова – Лев Андрійович.

Стаття в журналі “Реаліст” передає зміст листування братів Крилових, посилаючись на дослідження педагога, історика літератури, бібліографа, перекладача, професора В.Ф.Кеневича. Листи відкривають маловідомі сторінки біографії поета та історію взаємовідносин між братами.

У 1788 р. І.А.Крилов залишився без матері і на руках з молодшим братом, Левом, про якого все життя піклувався, як про сина (той в листах називав його зазвичай "тятенькой"). Іван Андрійович завжди був для молодшого брата другом, покровителем, цікавився його службовим та побутовим життям, допомагав йому грошима і добрими порадами...

Їх листування починається 1799 р. з Італійського походу, в якому брав участь офіцер Л.А.Крилов.

Особливий інтерес представляли роки проведені на Поділлі. Протягом 1816-1818 рр. Лев Андрійович вів листування з братом із Кам'янця-Подільського, де на той час служив у гарнізоні в комісії військового суду.

Іван Андрійович завжди прагнув влаштувати брата на службу десь в Петербурзі чи поряд, але доля розпорядилася по-іншому, і в червні 1818 р. Лев Андрійович отримав посаду начальника Вінницької інвалідної команди і депутата при слідстві над контрабандистами.

У першому листі з Вінниці від 22 червня 1818 р. Лев Андрійович, порівнюючи петербурзькі й вінницькі ціни, пише брату, що радий цим місцем служби. Він за 100 руб. асигнаціями купив хутір, десь на Старому місті над Бугом, для ведення господарства. При ньому вже одинадцять років служив одружений "денщик", який одночасно керував господарством.

Поступово господарство збільшувалося, Лев Андрійович купив коня, потім дві корови (100 руб.), були кури, гуси, город, плодові дерева... Та 15 січня 1820 р. хутір частково згорів. Для відшкодування збитків Іван Андрійович надіслав брату 300 рублів, хоч сам у цей час знаходився в скрутному становищі.

Згодом ще одна неприємність сталася з Левом Андрійовичем. Під час перевірки командир батальйону полковник Бурнашов (Бурнашев) звільнив його з посади.

10 серпня 1820 р. Вінницю відвідав імператор Олександр І. Йому сподобався стан команди, що, напевно, було причиною повернення Леву Андрійовичу його посади, на якій він прослужив до 1823 р.

У листопаді Іван Андрійович отримав з Вінниці листа, написаного невідомою рукою. У листі, який писав начальник Л.А.Крилова, Колтовський, повідомлялося, що 25 листопада 1823 р. о 8 годині ранку після короткої хвороби Лев Андрійович помер. Похоронили його на землі Благовіщенського жіночого монастиря (на Монастирсько-Благовіщенській вулиці). На думку Ф.Толкача, автора статті, місце поховання Лева Андрійовича – це територія монастирського саду біля середньої каплички, де є три могили, але яка саме він не зміг визначити.[3]

Хутір (2 корови з телятами і 75 руб.), який належав Л.А.Крилову, віддали "денщику". Частину речей отримав унтер-офіцер Уставов (Уратов), декілька срібних речей – Марія Михай-лівна Ступікова (дружина підпоручика Вінницької інвалідної команди, знайома Л.А.Крилова).

Роблячи висновки, Ф.Толкач наголошує, що Вінниця не зовсім маловідоме містечко в Росії, саме зв'язок великих людей з цим містом робить його знаним в усій імперії.

Останній номер журналу вийшов у 1917 р. за редакцією О.Шурмельова. Наступні події в історії міста, встановлення радянської влади привели до ліквідації училища і перетворення його у професійно-технічну школу. В радянський час у ньому містилися партійно-просвітні установи, Подільський раднаргосп. Будинок головного корпусу училища тривалий час залишався майже без суттєвих змін, лише у 70-х рр. XX ст. знесли ґанок головного входу.

Вінницька філія Київського торговельно-економічного інституту була створена з ініціативи керівництва області з метою підготовки фахівців вищої кваліфікації для державної торгівлі і громадського харчування. Відповідний наказ за №338 підписав міністр торгівлі УРСР Г.Сахновський 28 серпня 1968 р. Відлік своєї історії навчальний заклад почав з першого вересня того ж року.

Вінницьке реальне училище займало вагоме місце в розвитку освіти міста, було храмом духовності, що формувало неповторне культурне середовище. Чимало його випусників стали відомими у Вінниці та за її межами.

Список випусків журналу «Реаліст»: 

Школьник [Рукопись]: ил. литер. и попул.-науч. ученич. журн. / Винниц. реал. училище. – Винница: Изд. учеников,           1908. – 31 с.: ил.

Реалист [Рукопись]: журн. / ред. А.Дзердзеевский; рис.: С.Розова, Ф.Цехомского; Винниц. реал. училище. – Винница: Изд. учеников, 1910. – [48], [16] с.: ил.

Реалист [Рукопись]: литер.-науч.-юмор. и худож. ученич. журн. / ред. Ф.Толкач; зав. изд. частью Б.Адариди; Винниц. реал. училище. – Винница: Изд. учеников, 1911. – 89 с.: ил.

Реалист [Рукопись]: журн. / ред. А.Шурмелев; Винниц. реал. училище. – Винница: Изд. Б.Титов и А.Сухоставский, 1917. – [100] с.: ил.

Список використаної літератури:

  1. Білінський, М. Часописи Поділля: істор.-бібліогр. зб. з нагоди 150-ліття першої газ. на Україні (1776-1926) та 10-ліття існування УСРР / Микола Білінський, Ніна Співачевська, Іван Кревецький; ред. В.Отамановський; Вінниц. філ. Всенарод. б-ки України при Всеукр. Акад. Наук; Кабінет виучування Поділля. – Вінниця, 1927-28. – [176 с.]. – (Вип. 20).
  2. Борис Адаріді [Електронний ресурс] // Аномалия. – 1997. – № 3. – Режим доступу: http://www.pressa.spb.ru /newspapers/anomal/arts/anomal-135-art-10.html. – Назва з екрану.
  3. Брилинг, Г.Г. К истории Винницкого областного краеведческого музея: очерки / Г.Г.Брилинг // Історія музею в документах і спогадах: ювіл. вип. з нагоди 80-річчя заснування музею / відп. за вип. Л.Р. Кароєва; Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 1998. – С. 12-25.
  4. Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного універси-тету: 40 років розвитку і звершень / літ. ред.: К.В.Копняк, А.П.Віннічук. – Вінниця: ВТЕУ КНТЕУ, 2008. – 224 с.: фото кол.
  5. Кеневич, В. Лев Андреевич Крылов. (Брат баснописца): [листування з братом Іваном Андрійовичем Криловим, відомим байкарем] // Рус. архив. – 1868. – № 2. – С. 239-266.
  6. Реалист: литер.-науч.-юморист. и худож. ученич. журн. / Винниц. реал. училище. – 1910. – [64 с.]; 1911. – 89 с.

[1] нині вул. Соборна, 87, приміщення Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ.

[2] Адаріді Борис – випускник училища, потім навчався в Гірському інституті (Санкт-Петербург), Артилерійському училищі. Отримав диплом інженера, звання лейтенанта. Під час революції з батьками виїхали в Гельсингфорс (Фінляндія). Працював конструктором літаків, з 1924 р. переїхав за запрошенням фірми на роботу у Францію. Цікавився телепатією, спіритизмом, про що написав ряд статей. Помер у 1960 р. в Парижі. Про мрії Бориса Адаріді можна здогадатися, переглядаючи журнал, де на одній із сторінок учні уявляють свій клас у майбутньому: на одному з малюнків зображений Адаріді, який падає з аероплану власної конструкції.

[3] сьогодні це територія автопарку Вінницької обласної філармонії в “Мурах”.

Примітки: 

На початку 1918 року в часописі «Muzeum Polski», що виходив друком у Києві, було оприлюднено реєстр 226 польських садиб на українських та південних білоруських землях, які було знищено солдатами-дезертирами російської армії Південно-Західного фронту Першої світової війни. Часопис «Muzeum Polski» друкувався Польським товариством охорони історичної спадщини в 1917-1919 рр., а його головним редактором був Леон Грохольський (1874-1935).

Вперше подібний реєстр був поданий у тижневику «Życie Polskie» (Вінниця, 1917-1919). Тут вказувався перелік маєтків і місцевостей, що стали жертвами грабежів, вчинених солдатами російської армії, які покидали Південно-західний фронт восени 1917 року. Поразка «корніловського виступу» спровокувала протистояння солдат і офіцерів, стала прологом перемоги більшовиків. В армійському середовищі їхня антивоєнна агітація невдовзі дала неочікуваний результат, який, в першу чергу, позначився на місцевому населенні. Серед селян тривалий час ходили плітки про «похід на буржуазію», запланований на 1 жовтня (за старим стилем в цей день було свято Покрови), тому вони поспіхом намагалися якомога швидше зібрати врожай та виконати усі господарчі роботи.

18 вересня 1917 року з-під Кам’янця-Подільського гвардійський корпус рушив «наводити порядки» з винокурнями. 22 вересня він уже нищив Браїлів, а 27 вересня – був під Літином. Напрям і ширину цього наступу точно окреслити складно через різний ступінь завданої шкоди і нищення маєтностей (деякі маєтки зазнали повного знищення, в інших спалено господарські будівлі, винокурні, бібліотеки та документи, викрадено худобу, понищено городину). В загальному вигляді він проходив від Рахнівки (т. Дунаєвецький р-н Хмельницької обл.) під Кам’янцем-Подільським на північний схід через Ушицький, Могилів-Подільський і Літинський повіти до Старокостянтинова. Одразу за Баром цей «фронт» розділився: на правому березі Рову потерпіли Голодьки В.Д.Даценка; Маньківці, Токарівка, Чернятин К.М.Львова; Северинівка А.Я.Соколовського (пограбовано фільварк, запаси цукру на цукровому заводі, медоситню, а також фабрику фруктових вин, що належала Марії Ольшевській); на лівому березі Рову на певний час врятувалися Попівка, Антонівка, Стодульці, Рожепи, натомість на півночі поширилися пожежі, внаслідок яких знищено Сербинівці А.Я.Соколовського, Слобідку-Межирівську І.С.Щеньовського, Хубертів Т.Стемповського, Гуту Чернелівецьку, Вінниківці А.-С.Стемповського, фільварок Грабкова (орендар В.Д.Бахін), Гришки Раллі, фільварок Бережанського і ливарню заліза Френкеля при Луці-Барській, ферму О.П.Плотнікової під Іванівцями, Комарівці М.Ф.Мейєндорф, Новоселицю-Залужну О.І.Полякова, Майдан-Борківський Є.С.Ходорського, Почапинці В.Д.Бахіна. Ця хвиля докатилася до Вінницького повіту, де, наприклад, було знищено Затишшя П.М. Рененкампфа.

На зустріч цій нищівній хвилі, що йшла з південного заходу, невдовзі рушила друга хвиля з півночі (Летичівський повіт) від запасних полків, що стояли в цій місцевості. Зустрілися вони в Літинському повіті. На місцях їхнього зіткнення, як наприклад, в фільварку Губертів «…кількатисячний натовп солдат, розбавлений горілкою і безкарністю, під супровід залпів уверх (для гарного настрою) і відлуння вибухів від бомб, що кидали в будинки, напідпитку встигали кілька справ нищення в день». В Літинському повіті від рук запасних полків пали: Синявка І.Ф.Рудського (винокурня і фільварок), там же фільварок з цінною бібліотекою К.В.Борейка, маєток Крупин К.С.Гдовського, Іванківці Б.І.Глембоцького, Щербані А.І.Подгорського, Дашківці Дьяковських, Новокостянтинівська винокурня А.І.Подгорського, також спалено винокурню у Хмільнику.

Автор реєстру свідомо не вказав велику кількість фільварків, які «помирали» не різкою, насильницькою смертю, а повільною через постійні, щоденні грабежі й безправ’я.

Це була лише перша хвиля нищення маєтків Поділля, коли, в першу чергу, нищили винокурні, що й не дивно, враховуючи історичне тло згаданих подій: тривалий «сухий закон», запроваджений з початком Першої світової війни. Крім того, спалено чимало сільських поселень, знищено садки та городи, бібліотеки та архіви, шпиталі для поранених, що свідчить про низький моральний стан вояків царської армії, атмосферу анархії у війську. По суті, армія розкладалася на окремі бандитські угрупування, осліплені жагою горілки, розбою. Солдати практично не відчували супротиву своїм діям. Вірною буде думка, що солдатські безчинства на Поділлі, власне як і в інших регіонах України, чинилися заради відновлення соціальної справедливості, через «голод до демократії». Можна зрозуміти психологію солдата, який близько чотирьох років воював переважно на чужій землі і часто проти своїх «братів-слов’ян», який тривалий час не бачив своєї родини, і якому набридли армійські порядки та зверхнє ставлення офіцерів. Дізнавшись про революцію, про ліві радикальні ідеї (есерів, меншовиків, більшовиків), усвідомивши можливість повної свободи, солдати рушили її здобувати вже звичним шляхом зі зброєю в руках. Економічний безлад, який провокував голод, робив їх вчинки бездумними та й чи міг думати солдат, який до війни був селянином або робітником, про збереження книг Ніцше, Канта чи Достоєвського, про нові сорти фруктових дерев, що розводили в господарствах поміщиків та інше? Та анархія, яка полонила Поділля, охопила полум’ям чимало знаних в той час прекрасних паркових комплексів й будівель, які могли б сьогодні стати історико-культурними та архітектурними пам’ятками ХІХ – поч. ХХ ст., натомість поодинокі руїни яких дійшли до наших днів і продовжують доживати свій, на жаль, короткий історичний вік. 

Переклад з польської та примітки С.В.Роїка 

[1] Скорочення: вл. – власність, п. – пана, пп. – панів, т. – тепер.

[2] За нашими відомостями селом володіла Р.Собанська.

[3] Сучасну назву населеного пункту встановити не вдалося.

[4] Сучасну назву населеного пункту встановити не вдалося.

[5] Локалізувати місцезнаходження не вдалося.

[6] Так само.

[7] Локалізувати місцезнаходження не вдалося. 

[8] Локалізувати місцезнаходження не вдалося.

Всеукраїнська літературна премія ім. Михайла Коцюбинського

Зарицький, П.А. Білий димар: поезії / П.А.Зарицький. – Вінниця: Вінниц. держ. картогр. ф-ка, 2007. – 224 с.

Зарицький, П.А. Діти чорноземів: вірші та поеми / П.А.За-рицкий. – Вінниця: Вінниц. держ. картогр. ф-ка, 2008. – 112 с.

Петро Зарицький народився 12 червня 1957 року в с.Сокільці Козятинського району Вінницької області. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут і Київський інститут політології і соціального управління. Працював агрономом, нині працює у козятинській районній газеті «Вісник Козятинщини». Автор кількох поетичних збірок. 

Всеукраїнська літературно-мистецька премія ім. Степана Руданського

Красіленко, В.А. Помаранчевий синдром: вибране: гумор і сатира / В.А.Красіленко. – К.: Укр. письм., 2006. – 149 с.: фото.

Володимир Андрійович Красіленко – вчений у галузі автоматики та приладобудування, кандидат технічних наук, поет-гуморист. Народився 30 листопада 1931 року в Бершаді. Протягом 1969-1992 рр. працював доцентом, деканом факультету радіоелектроніки Вінницького політехнічного інституту. Науковий доробок складає понад 30 публікацій, серед яких 6 авторських свідоцтв на винаходи. Пише сатиру, гумор, лірику, друкується в місцевій і загальноукраїнській пресі. Автор кількох гумористичних збірок. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім.С.Руданського (2006).

Подільська літературно-мистецька премія "Кришталева вишня"

Емельянова, Л. Искры из пепла: поззия / Л.Емельянова. – Винница: [Новая книга], 2009. – 56 с.

Своїми вчителями у світі поезії авторка книги, відзначеної премією, вважає А.Ахматову, М.Цвєтаєву, Б.Пастернака, М.Рубцова. 1997 р. на обласному поетичному конкурсі вона отримала першу премію. В тому ж році стала дипломантом міжнародного літературно-поетичного конкурсу. Перша поетична збірка Лариси Ємельянової вийшла з друку 1999 р. Вірші поетеси друкувалися в поетичних альманахах, обласній періодиці. В журналі «Дальний Восток» було надруковано її оповідання «Тоськины полеты».

Лашко, О.В. Принц драконов / О.В.Лашко. – Винница: Книга-Вега, 2008. – 304 с.

Любов до літературного слова у п’ятнадцятирічної школярки з с.Вороновиці Вінницького району Оксани Лашко почалася з казок, які їй у дитинстві розповідали мама та бабуся. Роботу ж над власною книгою розпочала в 11 років. Тему про драконів обрала не випадково, адже дівчині захотілося більше розповісти про цих таємничих істот. Над нею авторка працювала два роки і більш ніж на 300-ах сторінках показала історію одвічної боротьби добра і зла, у якій все закінчується хепі-ендом.

 Однак, це далеко не завершення фантазійного циклу. Оксана планує видати тетралогію, тобто чотири частини книги «Принц драконов». Аби видати роман, родина Лашко взяла кредит у Москві на 100 тис. руб. Книга вийшла накладом 500 примірників.

Подільська земля небагата фантастами, – вважає голова кабінету молодого автора Спілки письменників Віталій Борецький, – Ми раді, що у нас з’явилася молода письменниця, яка продовжує традицію Клайва Льюїса та Джоан Роулінґ, але зі слов’янським акцентом.

Павленко, О.Г. Молюсь за тебе, світе мій / О.Г.Павлен-  ко. – Вінниця : Книга-Вега, 2007. – 80 с.

Олена Павленко живе в с.Саша, що на Тепличчині, господарює біля землі та поетична душа нестримно прагне високого злету. Віршувати Олена любила ще в школі, але справжні її вірші народилися не так давно. Незвичайна і талановита молода жінка поринула у дивовижний поетичний світ, який народжується тільки з Божою милістю. Її глибока філософська поезія разом з тим земна і зрозуміла, сільські мотиви займають в ній одне з найголовніших місць. Чистим і теплим джерелом пульсує в ліриці Олени тема любові, кохання – одвічної для кожного митця. Жертовність, бажання віддавати усю себе, свій талант людям – найхарактерніша риса поетеси.

Приймачик, Ф.М. Зарубки на серці: присвячується Вінниц. обл. центру реабілітації особливої дитини «Промінь» / Ф.М.Прий-мачик. – Вінниця: МЕД, 2008. – 64 с.: кол. іл., портр.

Книга розповідає про життя «особливих дітей» у Вінницькому обласному центрі реабілітації «Промінь», про їх наставників і друзів. Її автор Ф.М.Приймачик – вчитель-реабілітолог, відмінник освіти, член НСЖУ. У центрі «Промінь» вона працює з перших днів його створення, ветеран праці. Пише вірші. Друкується в місцевих та республіканських періодичних виданнях.

Премія імені Івана Огієнка

Яковенко, Т.В. Книга Екклезіястова в художньому переспіві Тетяни Яковенко: поезія / Т.В.Яковенко. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 40 с.

Яковенко, Т.В. Книга псалмів у переспівах Тетяни Яковенко: поезія / Т.В. Яковенко. – Вінниця: АРТ, 2003. – 276 с.

Яковенко, Т.В. Книга пророка Даниїла в художньому переспіві Тетяни Яковенко: поезія / Т.В.Яковенко. – Вінниця: Едельвейс і К, 2008. – 60 с.: фото.

Українська поетеса Тетяна Василівна Яковенко народилася 16 травня 1954 року в с.Соболівці Теплицького району Вінницької області. З 1983 року викладає у Вінницькому педагогічному інституті, нині Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури. Відмінник освіти України. Член НСПУ (1988). Заслужений працівник культури України (2004), лауреат багатьох літературних та літературно-мистецьки премій. Вона – автор цілої низки збірок поезії, серед яких важливе місце займають переспіви зі Святого Письма. Вірші Тетяни Яковенко увійшли до «Антології української поезії другої половини XX століття» (Київ, 2001). Література про життєвий і творчий шлях поетеси представлена у бібліографічному покажчику «Тендітний всесвіт слова Тетяни Яковенко», підготовленому Вінницькою ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва 2009 р. до 55-річчя від дня її народження.

200-річчю від дня народження Миколи Васильовича Гоголя присвячується                                                                                                                                       

У відділі рідкісних і цінних видань бібліотеки зберігається прижиттєве видання твору Миколи Васильовича Гоголя – збірника «Арабески». Він опублікований у першій половині січня 1835 року (цензурний дозвіл – 10 листопада 1834 року) і містить різні за тематичним спрямуванням матеріали, звідси його назва «арабески» – особливий тип складного східного середньовічного орнаменту з геометричних, каліграфічних і рослинних елементів. Сам Гоголь свідомо побудував книгу як суміш різнорідних жанрів (це і наукові та публіцистичні статті, і повісті, і розділи з історичного роману) та творів різної тематичної спрямованості (література, історія, музика, живопис, архітектура тощо). У листуванні з друзями він називав подібний склад «всячиною», «сумбуром», «сумішшю всього», «кашею».

У цих матеріалах Гоголь викладає свої історичні погляди та оцінки літератури і мистецтва. Так, у статті «Несколько слов про Пушкина» він висловив думку про Пушкіна як великого російського національного поета; у боротьбі з романтичною естетикою накреслив тут завдання, що стояли перед російською літературою. У статті «О малороссийских песнях» подав оцінку народної творчості як уособлення народного життя і народної свідомості. Готуючись до наукової кар’єри, спробував представити свої роздуми про історію України. В окремому творі «Последний день Помпеи», присвяченому картині К.Брюллова, Гоголь виступив з принциповою оцінкою тогочасної естетики російського мистецтва.

У збірника «Арабески» найдивніша доля зі всіх гоголівських збірників. Він найменш вивчений, майже від самого часу його виходу у світ. Сам Гоголь поклав цьому початок, коли «вилучив» три повісті з «Арабесків» і розмістив їх у третьому томі свого зібрання творів, надрукованого 1843 року, що перетворився згодом у петербурзький цикл. Тому у літературознавстві повісті «Невский проспект», «Портрет», «Записки сумашедшего» традиційно розглядалися як складова петербурзького циклу, а статті – як частина критико-публіцистичної спадщини Гоголя.

У Вінницькій обласній універсальній наукові бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва зберігається один примірник цього збірника з фондів Немирівської чоловічої гімназії, відкритої у 1838 році.

Зміст збірника «Арабески» (Санкт-Петербург, 1834)

Часть первая

Часть вторая

Підготувала Т.Р.Соломонова

Вінниця 

Вінниця: іст. нарис / голов. ред. А.М.Подолинний. – Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 304 с.: іл., фото.

Історичний нарис про місто, приурочений до 75-х роковин утворення Вінницької області. Це друге видання такого типу, перше вийшло в світ у 1964 році. Сучасний нарис готували науковці Вінницького державного педагогічного унівеситету    ім. Михайла Коцюбинського, Інституту історії України НАНУ, працівники Державного архіву Вінницької області, провідні фахівці окремих галузей виконавчих органів міської ради. Книга охоплює період від заснування міста до сьогодення, висвітлюючи його соціально-економічний та культурний розвиток. Зібраний матеріал проілюстрований світлинами зі збірок Вінницького обласного краєзнавчого музею, Державного архіву Вінницької області та приватних колекцій вінничан.

Вінниця = Vinnytsya: фотоальб. / фото Зорій Файн; текст і співпр. І.Шевченко. – К.: Унітекс, 2005. – 116 с.: фото. – (Обласні міста України)

Перед глядачами місто над Бугом очима нашого земляка, відомого фотомитця, роботи якого зберігаються в колекціях багатьох країн світу. Київське видавництво запросило саме його для складання фоторозповіді про один з обласних центрів України.

Вінниця: злочин без кари: док., свідчення, матеріали про большев. розстріли у Вінниці в 1937-1938 рр. / ред. і упоряд. Є.Сверстюк. – К.: Воскресіння, 1994. – 333 с.: фото.

Документальна книга про передвоєнні ростріли у Вінниці, про розкопки могил у 1943 р., які проводились під час німецької окупації. У цьому збірнику вміщено переважно публікації, які друкувались в пресі української діаспори та з інших іноземних джерел.

Вінниця. 1363-1993: фотоальбом / уклад. Т.Гречанів-  ська. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 1993. – 32 с.

Вулиці Вінниці: довідник / уклад. А.В.Гудзевич. – Вінниця, 2003. – 64 с.: карти.

Вулиці Вінниці: довід. для вінничан та гостей міста / уклад. А.В.Гудзевич. – 2-е вид, доповн. і переробл. – Вінниця: Держ. картограф. ф-ка, 2007. – 80 с.

Історія вулиць є невід'ємною частиною історії міста. Цей довідник підготовлено з використанням історичних, літературних та картографічних джерел і містить інформацію про всі вулиці та площі Вінниці.

Гудзевич, А.В. Зелені "оазиси" Вінниці / А.В.Гудзевич. – Вінниця: Логос, 2005. – 32 с.: іл.

Гудзевич, А.В. Заповідні куточки Вінниці: навч. посіб. / А.В.Гудзевич. – Вінниця: Данилюк В.Г., 2008. – 84 с.: карти, табл., фото. кол.

Навчальний посібник знайомить з історичним минулим та непростим сьогоденням природних та рукотворних заповідних скарбів рідного міста.

Автор видань, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної географії ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського вже оприлюднив понад 150 наукових праць, в яких значну увагу приділено проблемам раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та краєзнавству.

Клімат Вінниці / ред. І.М.Півошенко. – Вінниця: Антекс-УЛТД, 1995. – 224 с.: граф., табл.

Книга є результатом багаторічних досліджень клімату Вінниці, здійснених співробітниками Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту (УкрНДГМІ), Вінниць-кого державного педагогічного університету ім. Михайла Коцю-бинського, Обласного гідрометеорологічного центру (м.Вінниця). Подано фізико-географічна характеристика міста та його околиць, а також історія місцевих метеорологічних досліджень.

Логінов, О.В. Вінниця у 1917 році. Революція у провінційному місті / О.В.Логінов, Л.І.Семенко; Він обл. краєзн. музей, Краєзн. тов-во "Поділля". – Вінниця: Держ. картограф. ф-ка, 2009. – 272 с.

Автори співробітники Вінницького обласного краєзнавчого музею, які досліджують період Української революції на Поділлі. Даний нарис – єдине видання, у якому представлено цілісну картину революційних перетворень впродовж 1917 року у Вінниці. Багатий документальний матеріал доповнюється спогадами очевидців подій та художніми творами вінничан.

Над Бугом місто – Вінниця моя: 640-річчю м.Вінниці присвячується: довід. юного краєзнавця / уклад. Т.Кушнірук; Вінниц. обл. б-ка для дітей ім.І.Франка. – Вінниця, 2003. – 40 с.

Отамановський, В.Д. Вінниця в ХIV-XVII: іст. дослідж. / В.Д.Отамановський. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 1993. – 464 с.

Автор, відомий історик, краєзнавець, організатор краєзнавчої роботи на Поділлі. Робота над книгою тривала декілька десятиріч. Збір матеріалу, розпочатий у 20-х роках, коли очолював Вінницьку філію Всенародної бібліотеки при Всеукраїнській Академії наук УСРР, і закінчився захистом кандидатської дисертації 1946 року. Книга розповідає про походження та формування нашого міста. Особливої цінності їй надають архівні документи, втрачені під час Другої світової війни. Праця видається вперше, її випуск присвячений 100-річчю від дня народження В.Отамановського.

Секретарьов, А.М. Місто над Бугом: 400 років тому і по тому: іст. нариси / А.М.Секретарьов. – Вінниця: Антекс, 1999. – 60 с.

Автор праці, математик за фахом, краєзнавець за покликанням, досліджує історію Вінниці, перекази та легенди Поділля. У нарисах він розповідає про найважливіші події історії міста. Книга містить багато витягів з давніх документів, спогадів старожилів Вінниці, добірку яскравих фото і художніх матеріалів.

Селешко, М. Вінниця: спомин перекладача комісії дослідів злочинів НКВД в 1937-1938 / М.Селешко. – Нью-Йорк; Торонто; Лондон; Сідней: Фундація ім. О.Ольжича,1991. – 211 с.

Автор українець за походженням, народився в 1901 р. на Бойківщині. Був активним діячем українського визвольного руху, тривалий час жив за кордоном у Чехії, згодом Берліні (Німеччина). Під час Другої світової війни був перекладачем при німецькій комісії досліджень вінницьких могил, яка в 1943 р. здійснювала розкопки жертв НКВСу Вінниці. У своїх спогадах він описує настрої місцевого населення, поведінку німців в окупованому місті Вінниця.

Срібна мить: поштові листівки та фотогр. з музей. колекції / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 1998. – 47 с.: фото.

Значним доповненням до фактографічної історії міста може бути історія наочна, яка висвітлена у поштових листівках з видами міста, що зберігаютьс в фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею, а тепер представлені у цьому виданні.

Царенко, С. Вінниця: погляд у минуле: фотоальб. / С.Царенко, В.Козюк; ред. Л.Коваль; пер. з пол. В.Куделя, пер. з англ. В.Волос, пер. з нім. С.Балашова. – К.: Оранта, 2008. –256 с.: фото.

Козюк Володимир.Євгенійович, вінницький колекціонер, меценат, заслужений художник України, та Царенко Сергій Олександрович – кандидат архітектури, начальник управління містобудування і архітектури міської ради – головний архітектор міста Вінниці є авторами цієї унікальної книги-альбому про Вінницю. У виданні зібрано найвиразніші фотолистівки вагомого історичного значення та відповідної колекційної цінності, які в комплексі відтворють картину минулого Вінниці.

Що, вулице, є в імені твоїм?: довід. юного краєзнавця / уклад. Т.Кушнірук. – Вінниця: Вінниц. обл. дит. б-ка ім.І.Я.Франка, 2007. – 72 с.

При підготовці довідника використовувались матеріали з фондів обласної бібліотеки для дітей ім.І.Я.Франка.

Яцентюк, Ю.В. Природа міста Вінниці / Ю.В.Яцентюк. – Вінниця: Едельвейс і К, 2008. – 128 с.: іл.

Яценюк Юрій Васильович – кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної географії ВДПУ ім. Михайла Коцюбин-ського, в основу книги поклав матеріали багаторічних досліджень.

Барський район 

Барський район. 1401-2001: інформ. портрет / Бар. централіз. бібл. система. – Бар, 2001. – 78 с.

Під керівництвом і редагуванням місцевого краєзнавця Миколи Йолтуховського працівники Барської районної бібліотеки узагальнили довідкову інформацію про минуле й сьогодення краю, визначних людей краю, а також підприємства та організації району.

Докійчук, О.І. Нариси із історії села Чемериси-Волоські (нині с.Журавлівка) Барського району. Кн. 2: метод. посіб. для вивчення історії рідн. краю / О.І.Докійчук. – Бар, 1991-1992.

Ч.1. – 1991. – 45 с.

Ч.2. – 1991. – 62 с.

Ч.3. – 1992. – 64 с.

Ч.4. – 1992. – 20 с.

Нарис висвітлює історію села з найдавніших часів до       60-х років ХХ ст. Остання частина містить нариси про окремі села, що оточують Журавлівку.

Історія рідного краю: в 2 ч.: краєзн. нариси про поділ. місто Бар та його околиці з найдавніших до поч. ХХ ст. / Район. т-во охорони пам'яток історії та культури України. – Бар, 1991-1992. – 70 с.

Ч. 1: Краєзнавчі нариси про подільське місто Бар та його околиці з найдавніших часів до кінця XVIII ст. / Барладин І.Д., Йолтуховський М.П., Живалов О.М., Малиновський Ю.Л. – 1991. – 70 с.

Ч. 2: Барладин, І.Д. Історія рідного краю: краєзн. нариси про поділ. місто Бар та його околиці в ХIХ ст.- на поч. ХХ ст. / І.Д.Барладин, М.П.Йолтуховський. – 1992. – 60 с. 

Бершадський район 

Андрущенко, В.П. Там, де Оса тихо в'ється / В.П.Андру-щенко. – Вінниця: О. Власюк, 2006. – 149 с.: фото.

Книга журналіста, який є автором нарисів, оповідань, зарисовок, новел, міні-повістей про славних трудівників Вінниччини. Дана книга знайомить читача з минулим і сьогоденням сіл Осіївка та Мала Киріївка Бершадського району, також з цікавими людьми, яких прийнято називати самородками.

Маніленко, П.В. Джулинка всміхається століттям: іст.-краєзн. нарис / Петро Маніленко. – Вінниця: Вінниц. газ., 2009. – 368 с.: іл.

Заслужений журналіст України, нині пенсіонер, співпрацює з “Вінницькою газетою” є автором краєзнавчого нарису про ми-нувщину і сучасність Джулинської територіальної громади. Книга розповідає про роботу місцевих товариств, славетних земляків, розвиток освіти, медицини, культури, спорту, природу краю, літературну творчість місцевих авторів, побратимські зв'язки.

Шевчук, Ф. Серединка – тепла крапка на карті України / Ф.Шевчук. – Вінниця: Вид. Балюк І.Б., 2008. – 244 с.: фото.

Нарис заслуженого журналіста України, краєзнавця про минуле і сучасне села, досягнення одного з кращих сільськогос-подарських товариств району та його працелюбних людей.

Вінницький район 

Бабій, П.Н. Села над Бугом-рікою: іст.-докум. нарис / П.Н.Бабій. – Вінниця: Данилюк В.Г., 2008. – 48 с.: іл., портр.

У книзі використанні історичні матеріали та спогади односельчан про розвиток сіл Комарів (нині Урожайне Тиврівського району), Прибузьке та Бохоники Вінницького району. Автор уродженець с. Комарів (нині Урожайне Тиврівського району), за освітою інженер-технологцукристих речовин, вивчає історію рідного села.

Діденко, В.І. Стрижавка – перлина Північно-Східного Поділля: іст.-докум. нарис / В.І.Діденко. – Вінниця: Книга-Вега, 2002. – 200 с.

Книга підготовлена колишнім сільським вчителем В.І.Діденком, який присвятив своє життя збиранню фольклорних, документальних матеріалів і свідчень про рідну Стрижавку. Видання представляє серію “Ми – вінничани” видавництва “Книга-Вега”, розраховане на масового читача.

Діденко, В.І. Козацька історія села Мізяків-ські Хутори: іст. нарис до 600-річчя з дня засн. козац. поселення 1406-1410 / В.І.Діденко. – Вінниця: Книга-Вега, 2008. – 392 с.: іл.

Висвітлюється історія козацького села Мізяківські Хутори і прилеглих хуторів від сивої давнини (від їх зародження) і до наших днів. Цей нарис буде цікавим і для істориків, і для широкого кола читачів.

Петренко, О.С. Лука-Мелешківська: нариси історії села / О.С.Петренко. – Вінниця: Універсум, 1999. – 338 с.

Автор історик, краєзнавець, співробітник Державного архіву Вінницької області тривалий час працював над вивченням історії рідного села. Це наукове видання, яке охоплює період від виникнення села до 60-х років ХХ ст., написане на основі архівних відомостей. Фактографічний матеріал доповнюють копії давніх документів, печаток та штампів установ і посадових осіб, що діяли на території села, а також світлини.

Село моє, краплинонька на карті... / уклад. Т.М.Бузди-ган. – Вінниця: Діло, 2007. – 93 с.: фото

Історико-художній збірник підготувала завідуюча бібліотекою с.Сосонки Тетяна Миколаївна Буздиган. Видання приурочене до 400-річчя з часу заснування села, до 75-річчя утворення Вінницької області, до Року української книги. 

Гайсинський район 

Бойко, Н. Гайсин – це моє життя / Н.Бойко. – Вінниця: Данилюк В.Г., 2008. – 168 с.: іл.

Автобіографічна художньо-документальна повість присвячена 85-річчю утворення Гайсинського району. Матеріали в розділах розповідають про історію краю, побут 50-60-х років    ХХ ст. Видання доповнене фотоматеріалами. Автор уродженка Гайсина, медичний працівник.

Гончарук, І.М. Село моє світанкове...: спогади: іст.-докум. оповіді. Кн. 2 / І.М.Гончарук. – К.: Рада, 2005. – 173 с.: фото.

На основі свідчень та спогадів мешканців села автор, корінний житель цього села, вчитель за професією, відтворив події минулого рідної Михайлівки Гайсинського району.

Косенко, І.В. Краснопілко, моя чарівна / І.В.Косенко. – Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2009. – 472 с.: іл.

Для створення книги автор, учителька-поетеса, опрацювала чимало матеріалів, багато спілкувалася з односельчанами. Це видання перша краєзнавча спроба дослідити історію села Краснопілка, воно розповідає про виникнення, побут і звичаї села та про історію окремих родин.

Панчук, В.Г. Мар'янівка: село. люди, долі / В.Г.Панчук. – К.: Інтелект, 2003. – 424 с.: іл., фото.

Це не перша книга В.Г.Панчука, уродженця села Мар'я-нівка, інженера-будівельнитка за фахом. Книга підготовлена на основі багатющого фактографічного матеріалу та архівних документів. В ній простежується походження, становлення й розвиток невеликого населеного пункту, доля предків, що його населяли з прадавніх часів, а також життєдіяльність сучасників.

Танцюра, Г.Т. Зятківці: іст.-соціол. нариси  / Г.Т.Танцю-  ра. – К.: Віпол, 2007. – 536 с.: іл.

Багаторічне систематичне вивчення історії, економіки, матеріальної та духовної культур Зятківців дозволило Г.Танцюрі написати дослідження, свого роду епопею народного життя на прикладі одного села.

Автор, відомий фольклорист, етнограф, краєзнавець, простежив не тільки найважливіші події, що розгорталися в рідному краї, а й вивчав те, як вони відбивалися на долях людей. Для цього на кожну родину ним було заведено хронологічну картку, що розпочиналася 1833 роком – першою датою запису в церковній книзі. Ґрунтовне дослідження Г.Танцюри цікаве тим, що побудоване як на достовірних документальних свідченнях, так і на багатющому матеріалі переказів, спогадів зятківчан, на джерелах пам'яті поколінь.

Ткаченко, І.П. Сокілець... Губник: іст. нариси краю і села / І.П.Ткаченко. – К.: Поліграфкнига, 2006. – 304 с.

Уродженець Губника І.П.Ткаченко, отримавши освіту, працював учителем історії місцевої школи. Тривалий час досліджував минуле рідного краю. Опрацював матеріали Державного архіву Вінницької області, робив запити в центральні архіви та бібліотеки. Окремі результати пошуків друкував у місцевій пресі. Дане видання розповідає про походження назви та перейменування з Сокільця на Губник, легенди і перекази, історію села та його людей.

Жмеринський район 

Антонюк, М.П. Через віхи історії: краєзн. нариси / М.П.Антонюк. – Вінниця: О.Власюк, 2004. – 574 с.

Колектив авторів під керівництвом Михайла Петровича Антонюка, вчителя за фахом, висвітлює історичне минуле сіл Жмеринського району. Книга написана на основі архівних матеріалів, наукових праць відомих істориків-краєзнавців (М.Гру-шевського, Ю.Сіцинського, В.Отамановського, О.Петренка, М.Солоненка та інших), повідомлень і спогадів місцевих жителів.

Вовкодав, В. Жмеринський край: іст.-краєзн. нарис / В.Вовкодав, В.І.Лазаренко. – Вінниця: Друк, 2003. – 60 с.

Нарис видано до 100-річчя надання Жмеринці статусу міста. Він розповідає про минулі часи, сьогодення та перспективи розвитку міста залізничників. Автори видання відомий на Вінниччині краєзнавець, фольклорист, егнограф, музеєзнавець, який проживає в с. Кармалюково Жмеринського району і довгий час вивчає його історію, Володимир Вовкодав та вінницький письменник Валерій Лазаренко.

Загрійчук, А.Л. Довічні сорокоусти: (Дещо з історії Браїлова) / А.Л.Загрійчук. – Жмеринка: Прес-Реал, 2003. – 69 с.

Ця книга поєднала поезії і журналістські есеї, твори красного письменства з дослідницькою працею краєзнавця Анатолія Леонідовича Загрійчука.

Інформаційний вісник / Жмерин. міськрада. – Жмерин- ка, 2003.

Вип. 2.: Жмеринці – 100 років (1903-2003). – 89 с.: іл

Вип. 3.: До 10-річчя з дня присвоєння Жмеринці статусу міста (1903-2003). – 107 с.

Довідкове видання, яке дає соціально-економічну характеристику місту та історичні нариси про окремі періоди його розвитку.

Репінський, В.С. Історія с.Кармалюково Жмеринського району Вінницької області / В.С.Репінський. – [Жмеринка],  [2002]. – 44 с.

Колишній сільський вчитель у своїх нарисах розповідає про історію села, розвиток освіти, культури та його видатних діячів.

Синюк, П.В. Станіславчик: погляд у минуле: наук.-попул. вид. / П.В.Синюк. – Вінниця: Вадим Клименко, 2005. – 368 с.: іл.

Синюк Петро Васильович народився і виріс в селі Станіславчик Жмеринського району, працював на залізниці у Жмеринці. Готуючи нарис, він провів велику роботу по вивченню архівних матеріалів, споминів та свідчень про історію рідного села. У виданні автор органічно поєднав історичні та статистичні, державні та приватні архівні джерела, які в комплексі дають повну картину розвитку села.

Слободенюк, Н.П. Браїлів – стежками історії: краєзн. нариси / Н.П.Слободенюк, В.О.Логвінов. – Вінниця: Тезис, 2000. – 64 с.: фото.кол.

Короткі нариси про найважливіші події смт Браїлова Жмеринського району, яке має давню історію та славиться Православним Святотроїцьким жіночим монастирем, Державним музем П.І.Чайковського і графині фон-Мекк, які увійшли до списку «Сіми чудес Вінниччини». 

Іллінецький район 

Бабенко, І.Д. Іллінеччина в глибині століть і в наш час: зб. ст., нарисів, замальовок на краєзн. тематику / І.Д.Бабенко. – Іллінці: Іллінец. друк., 2001. – 118 с.

Книга містить краєзнавчі відомості про історію, природу населених пунктів Іллінецького району від найдавніших днів до сьогодення. Окремий розділ присвячений археологічним дослідженням, проведеним на території району. Всі автори нарисів є жителями Іллінеччини. Упорядкував збірку журналіст, кразнавець Іван Денисович Бабенко.

Казьмирчук, Г. Роде наш красний: село Кальник: док. й дослідж.: в 2 кн.: монографія / Г.Казьмирчук, М.Казьмирчук. – К.: Логос, 2006-2008.

Кн. І: Роде наш красний: село Кальник: док. й дослідж. з історії села (кін. XVIII – на поч. ХХ ст.). – 2006. – 118 с.: іл.

Кн. II: Роде наш красний: село Кальник: док. й дослідж. соціал. пробл. села Кальника наприкінці XVIII – на поч. ХХ ст. – 2008. – 249 с.: іл.

В монографії, на основі нововиявлених архівних та опублікованих матеріалів, висвітлено окремі аспекти історії села, досліджується його соціально-станові, економічні та духовні особливості. Автор, уродженець с. Кальник Іллінецького району, доктор історичних наук, професор, працює у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Його донька також вчений, кандидат історичних наук.

Крізь плин віків: зб. ст., нарисів, поет. замальовок, нотаток про Дашів і дашівчан / уклад. І.Ю.Радзіх. – Іллінці,       2002. – 59 с.

Радзіх, І. Світло і тіні: іст. нарис [про релігію в селах Іллінец. р-ну, про церковні храми, та їх доля від заснування, руйнування до відновлення] / І. Радзіх. – Іллінці, 2003. – 54 с.: іл.

Радзіх, І. Край козацької вольності: [історія Іллінеччини часів козаччини] / І.Радзіх. – Вінниця: Консоль, 2008. – 200 с.: кол. іл.

Автор збірок, журналіст Іллінецької районної газети “Трудова слава”. В своїх працях автор відобразив цікаві факти та матеріали з історії рідного краю. У зборі матеріалів йому допомагали місцеві вчителі та краєзнавці.

Сокіл, В.Ф. Кальницький полк: іст.-краєзн. нарис / В.Ф.Сокіл. – Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 384 с.: іл, фото.

Автор, уродженець села Кальник Іллінецького району, вивчає історію рідного краю, пише про татарські часи та польсько-литовське володіння в Україні. В своїй творчості поєднує наукову і поетичну спадщину.

Трагічні сторінки історії Іллінеччини. Голодомор. Репресії 20-50 рр. ХХ ст. / упоряд. Н.Ф.Таранюк. – Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 64 с.: іл.

Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Іллінеч-чині. Упорядником цього видання є редактор Іллінецької район-ної газети «Трудова слава» Таранюк Наталія Федорівна. Спога-ди очевидців збирали працівники органів місцевого самовря-дуванн, культури, краєзнавці, вчителі, журналісти та учні.

Фарисей, Д.І. Село моє Красненьке: іст.-краєзн. нариси / Д.І.Фарисей. – Вінниця, 2004. – 240 с.: портр.

Ідея написання книги виникла дуже давно, ще коли автор, військовий за фахом, заочно навчався на історичному факуль-теті. Пізніше, навідуючись до рідного села у відпуску, спілкувався з односельчанами і записував їхні спогади. Серьозно написан-ням нарису про село зайнявся вже на пенсії. Опрацював фонди Державного архіву Вінницької області, публікації з журналів, га-зет та інші джерела. Автор стверджує, що видання не претендує на повне висвітлення матеріалів і дає поштовх для нових досліджень.

Калинівський район 

Історія України (на прикладі села Іванів (Янів) Калинів-ського р-ну Вінницької обл.): збірник / ред. Д.В.Гончарук. – К.: Оранта, 2002. – 288 с.

Ця праця – спроба автора вписати у загальну історію країни незабутні сторінки минулого рідного села. Редактором цього видання є Гончарук Дмитро Васильович, працівник фінан-сової сфери, політичний діяч, автор багатьох друкованих мате-ріалів в журналах та газетах з фінансово-банківської тематики. Значну допомогу у написанні цієї книги надала вчителька Іванівської школи-інтернат Батрак Людмила Степанівна.

Мудраченко, М.Р. Пам'ятки історії та пам'ятні місця на Вінниччині: Калинівський та Оратівський райони / М.Р.Мудра-ченко. – Вінниця: Данилюк В.Г., 2009. – 316 с.: іл.

Автор книги, історик-краєзнавець, педагог, старший науковий редактор робочої групи редколегії тому Зводу пам'яток історії та культури Вінницької області. Це видання – результат його численних поїздок по селах Калинівського та Оратівського районів (2005-2009 рр.) з метою виявлення та візуального обстеження пам'яток культурної спадщини.

Олещенко, Є.І. Калинівщина: геогр. нарис / Є.І.Олещен- ко. – Калинівка, 2004. – 76 с.: іл.

У виданні подається природничо-географічна характе-ристика, коротка історична довідка та сучасний соціально-економічний розвиток району.

Олещенко, Є.І. Квітуй, зростай Калинівський край: 85-й річниці утворення Калинівського р-ну присвячується: путівник / Є.І.Олещенко, Л.П.Лівандовська. – Вінниця: Дани-         люк В.Г., 2008. – 64 с.: фото.

Путівник знайомить з природою, історичним, соціально-економічним і культурним розвитком та видатними діячами району. Його авторами є Олещенко Євгеній Іванович, педагог за фахом, працював учителем географії, завідуючим методичного кабінету відділу освіти в Калинівці, зараз пенсіонер, та Лівандовська Людмила Петрівна – завідуюча читальним залом Калинівської районної бібліотеки

Постоюк, Г.С. Шлях, який пройшло село Нова Гребля з часу заснування / Г.С.Постоюк. – Вінниця: БФ «Спадщина», 2007. – 28 с.

Авторка, вчитель української мови та літератури, збирала матеріали до історії рідного села впродовж всього професійного життя до 1988 р. Видання підготовлено і здійснено її односельчанами.

Козятинський район 

Лановик, Л.Я. Прадідів розчищені джерела / Л.Я.Лано- вик. – Вінниця: Тірас, 2004. – 144 с.

Ця книга присвячена чеській громаді с.Миколаївка Козятинівського району. Розповідь побудована на основі спогадів старожилів села. Автор книги заступник голови культурно-освітнього товариства “Голендерські чехи”.

Мельник, П.Ф. На споконвічних перехрестях / П.Ф.Мель-ник. – Вінниця: Вид. Балюк І.Б., 2009. – 332 с.: іл.

Про історію Юзефо-Миколаївського цукрового заводу та окремих населених пунктів Козятинського району розповідає в своїй праці колишній заступник директора заводу, який займається краєзнавством, активно співпрацює з науковцями, краєзнавцями та журналістами. Свої краєзнавчі розвідки друкує в обласних і районних газетах.

Крижопільський район 

Стодольський, В.Г. Моя  Соколівка – мамина пісня, колиска і доля... / В.Г.Стодольський. – [Вінниця]: Вид. Балюк І.Б., 2006. – 525 с.: іл., фото.

Книга містить історичний нарис села, розповідає про господарство села Соколівка Крижопільського району та його видатних людей. Автор колишній вчитель, організатор сільського музею, використав доробок майже всіх, дослідників, що вивчали наш край, а також спогади односельчан, матеріали Державного архіву Вінницької області.

Літинський район

Гусєв, О.В. Історія Літина: з найдавніших часів до поч. ХХ ст. / О.В.Гусєв, С.О.Гусєв. – Вінниця: Едельвейс і К, 2004. – 90 с.: іл.

Дана книга – це перша спроба узагальненого опису минулого Літина на основі археологічних, етнографічних та архівних досліджень, які почав збирати Олексій Власович Гусєв, педагог, краєзнавець, уродженець Літинщини, завершив роботу його син, археолог, кандидат історичних наук Сергій Олексійович Гусєв.

Долгих, В.О. Історія Осолинки: краєзн. нариси / В.О.Долгих, упоряд. та ред. В.Крилюк. – Літин: Літин. друк.,  2006. – 100 с.

Ця книга результат краєзнавчих досліджень ветерана праці, ветеринарного фельдшера за фахом і краєзнавця за покликанням. Основою книги стали спогадів жителів села.

Кузьмін, М.А. Сага про Літин: краєзн. нариси та спогади / М.А.Кузьмін. – Літин: [Літин. район. друк.], 2005. – 140 с.: фото.

Це видання, присвячене 575-річному ювілею міста, містить історичні нариси, замальовки та спогади уродженця Літина, полковника Миколи Кузьміна. У книзі використані листи і фотографії з приватного архіву літинського краєзнавця Андрія Нагатенка та фондів Літинського краєзнавчого музею ім.У.Кармалюка.

Липовецький район 

Відлуння давнини – Стара Прилука. Документи. Свідчення. Сучасність / упоряд.: О.Г.Яворська, Г.А.Бевз. – Вінниця, 1993. – 70 с.

Основу збірника склали дослідження істориків і краєзнавців за однієї з циклових культурологічних програм управління культури облдержадміністрації “Свято рідного краю”, яка розпочалась у селі Стара Прилука, одного з найстаріших центрів Поділля.

Липовецький район: паспорт-альб. території / уклад. О.І.Роговий. – Липовець: Поліграфіст, 2000. – 32 с.: іл.

Матеріал підготовлено центральною бібліотекою і виконав-чим апаратом районної ради та районним державним архівістом Олександром Івановичем Роговим, який і упорядкував його.

 Роговий, О.І. Зозів: енцикл. села / О.І.Роговий. – Липовець: Поліграфіст, 2002. – 112 с.: іл.

Автор історик, педагог, краєзнавець, архівіст, який вивчає історію Липовеччини, діяльність його видатних діячів.

Токова Н.П. Турбів: сторінки історії / Н.П.Токова. – Вінниця: Консоль, 2009. – 180 с.: іл.

Посилаючись на дослідження відомих істориків, на документи Державного архіву Вінницької області і Вінницького обласного краєзнавчого музею, використовуючи спогади і свідчення місцевих жителів, авторка прагне відтворити сторінки минулого селища Турбів.

Могилів-Подільський район 

Колесник, В. Бронниці 620 років / В.Колесник. – Вінниця: Консоль, 2008. – 40 с.: фото.

Автор уродженець села, журналіст за фахом, займається краєзнавством, досліджує творчість видатних діячів Придністровського краю.

Край дністровий: нариси про Могилів-Поділ. р-н / ред. С.Шибінський, М.Крижанівський, М.Гоцуляк. – [Могилів-Поділ.]: [Слово Придністров'я], [2006]. – 26 с.: іл.

Могилів-Подільський: 400 років місту на Дністрі: фотонарис / авт. М.Горобець. – Вінниця: Віноблдрукарня, 1995. – 16 с.: іл..

Мурованокуриловецький район 

Кушнір, А.Г. Кривохижинці – колиска наших душ  / А.Г.Кушнір. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2007. – 128 с.: іл.

Ідея написання цієї книги виникла у місцевого учителя, журналіста Івана Васильовича Гуменюка, а систематизував матеріал Анатолій Григорович Кушнір, який і є її автором.

Мальований, С.П. Наша хата не з краю... / С.П.Мальо-ваний. – Вінниця: ТС Твистъ, 2004. – 280 с.: фото.

Про історію села Вищий Ольчедаїв та його видатних людей розповідає ця книга. Над її створенням працював великий творчий колектив. Це і жителі села, і наукові працівники Державного архіву Вінницької області, Могилів-Подільського та Кам'янець-Подільського архівів. Окремі матеріали для написання цієї праці надали працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Немирівський район

Барнасюк, О.С. Історія міста Немирова від найдавніших часів до сьогодення / О.С.Барнасюк. – Вінниця, 2006. – 132 с.: фото, карти.

У книзі подається нове бачення багатьох подій на Немирівщині. Автор цієї праці закінчив історичний факультет Вінницького педагогічного університету ім. Михайла Коцюбин-ського. Нині завідувач відділу декоративно-вжиткового мистецтва Вінницького обласного художнього музею.

Волошенюк, І.С. Немирівська трагедія: суб'єктив. ессе на теми героїзму і жлобства / І.С.Волошенюк. – Вінниця: О.Власюк, 2002. – 238 с.

Знаний на Вінниччині письменник, журналіст, краєзнавець автор дослідження і роздумів про життя і долі тих, хто був учасником героїчної підпільної боротьби з ворогом у роки Великої Вітчизняної війни в Немирові.

Малаков, Д.В. Минуле Немирова / Д.В.Малаков. – К.: Оранта, 1998. – 111 с.: іл.

Автор відомий в Україні дослідник, краєзнавець. Низка його праць присвячена саме історії Вінниччини. Дана книга знайомить із історичним минулим старовинного подільського міста Немирів, де впродовж сторіч відбулося чимало видатних подій, жили або відвідували цікаві історичні постаті, де залишилися цінні архітектурні пам’ятки. Багато фактів, документів, імен, виявлених в архівах друкуються вперше.

Черниш, А.Й. Немирівщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.: події, спогади / А.Й.Черниш. – Вінниця: Консоль, 2006. – 528 с.: фото.

Автор педагог, журналіст, краєзнавець зібрав розповіді і спогади безпосередніх учасників і очевидців Великої Вітчизняної війни, впорядкував документальні матеріали, публікації, дослідження подій, що відбувались протягом 1941-1945 рр. на території Немирівського району.

Шенк, Г.О. Немирів крізь віки: іст.-краєзн. нариси / Г.О.Шенк. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. – 160 с.: портр.

Автор цієї книги викладачка будівельного технікуму, досвідчений краєзнавець і публіцист, яка вже багато років вивчає історію Немирова. У книзі на основі ґрунтовних історико-документальних досліджень автора розгорнута широка панорама етнографічної, краєзнавчої й етнічної палітри народної духовності Немирівщини від найдавніших часів до ХХ ст.

Оратівський район 

Огороднік, В.Т. Легендами овіяна земля: вид. з історії та краєзнавства / В.Т.Огороднік. – Монастирище: Мрія, 1998. – 81 с.

Це короткий історичний нарис, який висвітлює багатовікову історію подільського селища Оратів. В книзі розповідається про мужність наших земляків під час Великої Вітчизняної війни, видатних людей, історичних діячів, які перебували тут.

Огороднік, В.Т. Перлина Поділля: Оратів: путівник / В.Т.Огороднік. – Вінниця: ВЕЛЕС, 2001. – 76 с.: іл, портр.

Це друга книга відомого подільського краєзнавця і журналіста. У ній висвітлено минуле і сьогодення селища Оратів та окремих сіл району, де йдеться про історію, розвиток народного господарства, видатних людей та мальовничу природу краю.

Огороднік, В.Т. З чистих джерел / В.Т.Огороднік. – Вінниця: О.Власюк, 2003. – 99 с.

Книга присвячена 555-річчю одного з найдавніших історичних центрів Поділля – селища Оратів. До її складу, крім легенд, увійшла поема “Оратів”, нариси з історії розвитку освіти, культури, охорони здоров’я, розповіді про видатних людей краю.

Огороднік, В.Т. В пошуках скарбів / В.Т.Огороднік. –Вінниця: О. Власюк, 2003. – 99 с.

Автор висвітлює сиву давнину легендарної козацької доби, історію і сьогодення Оратівського краю.

Огороднік, В.Т. Козацький шлях / В.Т.Огороднік. – Вінниця: Планер, 2005. – 76 с.: іл.

Зі сторінок книги постає славна історія Козацького шляху, який перетинає територію району, окремих сіл Оратівщини.

Огороднік, В.Т. Поетичне сяйво історії / В.Т.Огороднік. – Вінниця: Планер, 2007. – 98 с.: іл.

До книги увійшли три розділи “Оратівська старовина” – розповіді про минуле краю, походження назви. У розділі “Сяйво історії” йдеться про звичаї і традиції, шанування нашої минувшини. Розділ “Незабутні” знайомлять нас з відомими і видатними людьми рідного краю.

Огороднік, В.Т. Крізь дзвін тисячоліть / В.Т.Огороднік. – Вінниця: О. Власюк, 2008. – 88 с.

Книга присвячена 560-річному ювілею селища Оратів.

Оратівський край: ювіл. зб. / упоряд. Н.В.Хоменко. – Вінниця: Книга-Вега, 2009. – 208 с.: іл.

Ювілейний збірник до 30-річчя утворення Оратівського району створений зусиллями великого творчого колективу краєзнавців, учителів, працівників культури, колишніх і сьогод-нішніх керівників установ, організацій, ветеранів, старожилів усіх територіальних громад. До збірника увійшли історичні довідки про населені пункти району з минулих часів до сьогодення, подано інформацію про розвиток промисловості і сільського господарства, вміщено матеріали про відомих людей краю.

Погребищенський район

Гальчак, С.Д. Земля над Россю: краєзн. нариси / С.Д.Гальчак. – Вінниця, 1995. – 128 с.

Знаний журналіст, історик, архівіст, краєзнавець, досліджує різні аспекти історичного минулого Вінницької області. Дана книга – одне з досліджень Сергія Дмитровича, де розповідається про мальовничий куточок України – багатий на історичне минуле Погребищенський район, про відомих людей, які народилися, жили чи бували на цих землях.

Ляшук, Г.Л. У краю лебединих легенд: худ.-докум. нариси та новели / Г.Л.Ляшук. – Погребище; Вінниця: Віноблдрукарня, 2001. – 152 с.: портр.

Художньо-документальні нариси та новели про людей та історію Поділля й погребищенського краю, які написав відомий літератор, журналіст, автор ряду книг про видатних діячів Вінниччини.

Тиврівський район 

Завальнюк, К.В. Останній із визначних Щеньовських: Черленківська минувщина / К.В.Завальнюк. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 48 с.

В цьому нарисі розповідається про події з історії села Селище (до 1913 р.), що біля Гнівані, і життя та діяльність влас-ника седлиського маєтку Тита Щеньовського (1808-1880), дідича і літератора, який належав до давнього волинського роду. Автор відомий вінницький дослідник, кандидат історичних наук, архівіст, краєзнавець, працівник Державного архіву Вінницької області.

Коваль, О.І. Гнівань: історія, сьогодення, майбутнє. (До 375-ої річниці заснування) / О.І.Коваль. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 60 с.: іл.

Вчитель історії, краєзнавець розповідає про 375-річну історію міста Гнівані Тиврівського району від заснування до сьогодення.

Огороднік, В.Т. Нема миліш святого краю... / В.Т.Огород-нік. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 48 с.: іл., портр.

До цієї книги увійшли розповіді про історію Тиврова та відомого письменника Кесаря Андрійчука, репресованого у       30-х роках ХХ ст.

Рудий, В. Тричі розп'ята Тиврівщина: (голодомор 1932-1933 років у Тиврівському р-ні Вінниц. обл.) / В.Рудий. – Тиврів, 1993. – 60 с.

Рудий, В. Тричі розп'ята Тиврівщина / В.Рудий. – 2-е вид., доповн. – Вінниця: Нова Книга, 2005. – 168 с.

У книзі йдеться про три голодомори на території Тиврівського району, написана на основі архівних матеріалів і спогадів очевидців тих подій.

Рудий, В. Дорога крізь забуття. Подорож з минулого в прийдешнє: док.-іст. нарис про с.Василівку Тиврів. р-ну на Вінниччині / В.Рудий, О.І.Коваль. – Вінниця: Данилюк В.Г.,  2008. – 584 с.: іл.

Сторінки цієї книги ведуть нас шляхами історії хліборобського села Василівки, яке в давнину називалося Талалаївкою. Книга написана у співавторстві, журналіста, письменника Рудого В.М. та учителя, краєзнавця Коваля О.І. У виданні використано матеріали Державного архіву Вінницької області, Тиврівського районного державного архіву, архіву Василівської сільської ради, музею села та сімейних архівів місцевих жителів.

Тамтура, А.В. Історія Сутисок: іст.-краєзн. нарис від найдавніших часів до сьогодення / А.В.Тамтура. – Вінниця: ВЕЛЕС, 2001. – 87 с.

Тамтура, А.В. Історія Сутисок: іст.-краєзн. нарис від найдавніших часів до сьогодення / А.В.Тамтура. – 2-е вид., виправ. та доповн. – Вінниця: О.Власюк, 2006. – 146 с.: фото.

Історико-краєзнавчий нарис здобув заслужене визнання односельчан. Друге видання продовжує розкривати відомі і невідомі сторінки історії села Сутиски.

Тиврівщина / [Тиврівська райдержадміністрація]. – Тиврів, 2007. – 18 с.: карти, фото.

Коротка історична довідка та сучасний соціально-економічний розвиток району висвітлений на сторінках брошури. 

Томашпільський район 

Одвічна Русава: етнографія та фольклор с.Стіна на Поділлі: кн. присвячується фольклористці З.З.Чорній / ред. Т.О.Цвігун; Вінниц. обл. центр нар. творчості. – Вінниця, 2003. – 224 с.: фото.

Дана книга результат фольклорно-етнографічної експедиції великого кола науковців. Вміщено матеріали про минуле і сьогодення села, про народну архітектуру, господарські заняття, ремесла та промисли, народний одяг, свята та звичаї. Виділений розділ про пісенний репертуар фольклорно-етнографічного колективу “Русава”.

Томашпільщина: ювіл. зб. / упоряд. О.В.Сікал. – Вінниця: Книга-Вега, 2008. – 200 с.: іл., фото.

Ювілейний збірник підготовлено до 85-річчя утворення Томашпільського району, створений завдяки співпраці великого творчого колективу краєзнавців, вчителів, працівників культури, органів влади, ветеранів та старожилів району. До нього увійшли історичні довідки про кожен населений пункт району з минулих часів до сьогодення, подано відомості про підприємства, установи та організації, а також вміщено матеріали про відомих земляків краю. 

Тростянецький район 

Провільська, М.І. Ладижин древній та сучасний: іст. нариси / М.І.Провільська. – Ладижин: Нове місто, 2001. – 72 с.: фото.

Авторка завжди цікавилась минулим рідного краю, збирала писемні згадки про Ладижин, та розповіді старих людей, які вміщено в даний нарис.

Сторінки історії Тростянеччини в документах та матеріалах: (матеріали на допомогу вчителям історії та учням)       / упоряд. О.В.Третяк, П.В.Хлопченюк. – Тростянець, 1993. – 20 с.

Видання розкриває археологічну карту району, яка складена на основі досліджень київських і вінницьких археологів П.І.Хавлюка, В.М.Даниленка, І.І.Зайця, В.П.Прилипка, наукової та краєзнавчої літератури.

Тії слави козацької повік не забудем: матеріали на допомогу учителям історії, учням стар. класів про битву під Батогом (с. Четвертинівка Тростянец. р-ну Вінниц. обл.). – Тростянець, 1992. – 8 с.

Тростянець – 400 років / Л.Площанська, В.Руденко. – Вінниця: Вечірня Вінниця, 1998. – 22 с.: фото.

Літературно-художнє видання присвячене 400-річчю смт Тростянця Вінницької області. Вміщує коротку історичну довідку та матеріали про видатних земляків.

Тростянецький район: історія і сучасність / Тростянец. централіз. бібл. система. – Тростянець, 1998. – 75 с.

Матеріали про історію та сьогодення смт Тростянця м.Ладижина та с.Ободівки зібрали і систематизували працівники Тростянецької бібліотеки. 

Тульчинський район 

Ахевич, Н.П. Тульчинський край – красо поміж сторіч: корот. путівник / Н.П.Ахевич. – 2-е вид., доповн. – Тульчин, 2004. – 24 с.: іл.

Короткий путівник знайомить з економічними і культурними досягненнями, а також з історичним минулим міста.Тульчина, який уклала бібліограф-краєзнавець Тульчинської центральної бібліотеки.

Вігуржинський, В. Тульчин – вчора, Тульчин – сьогодні: фотолітопис / В.О.Вігуржинський. – Вінниця: Консоль, 2007. – 84 с.: іл.

Фотолітопис присвячений 400-річчю Тульчина. Він містить матеріали про минуле і сьогодення цього історичного міста. Найбільша цінність фотолітопису – підбірка фотографій дореволюційного та радянського періодів, що зберігаються у державних і родинних архівах, і зроблені автором для порівняння сучасні фото.

Святелик, В.А. Історія Тульчина XVI-XVIII століть: від появи міста до часів гайдамаччини. / В.А.Святелик. – Тульчин, 1998. – 55 с.: мал. – Вип. 1.

Автор педагог, літературознавець, активно займався краєзнавством, вивчав різні аспекти історії краю. Він протягом багаторічної роботи накопив цінний краєзнавчий матеріал, який є неоціненним джерелом вивчення історії рідного краю та видатних особистостей. Дане видання, одне з багатьох досліджень автора, розповідає про історію м.Тульчина.

Степанюк, К.К. Тульчин: путівник / К.К.Степанюк. – Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 32 с.: фото, карти.

Степанюк, К.К. Журавлівка: історія села Журавлівка Тульчин. р-ну Вінниц. обл. / К.К.Степанюк. – Вінниця: Книга-Вега, 2008. – 96 с.: фото.

У даній книзі комплексно висвітлюється історичне минуле сучасного села Журавлівка Тульчинського району – спільна історія села Самгородок і хутора Маяки, які з часу свого існування були окремими самостійними поселеннями, але насправді об'єднані власними історичними і життєвими долями. Історія виникнення поселень, національно-визвольного руху, колективізація і голодомор, розвиток освіти і медицини, його визначні особистості – це основні розділи цього видання.

Хмільницький район

Дорош, М.Н. Історичні сторінки Хмільницького краю / М.Н.Дорош. – Вінниця: ВЕЛЕС, 2002. – 102 с.

У цій праці відомий краєзнавець представляє історичні і публіцистичні статті, ділиться своїми роздумами про минуле і сучасне нашого народу, про близьких йому людей, односельчан, родичів, доля яких була нелегкою, навіть трагічною. Велику увагу приділяє періоду колективізації, голодомору, репресій. Автор свої розповіді і публікації підтверджує архівними матеріалами та усними свідченнями старожилів, очевидців багатьох подій.

Дорош, М.Н. Хмільницький район у датах: хронолог. довід. / М.Н.Дорош. – Вінниця: ВЕЛЕС, 2003. – 56 с.

Хронологічний довідник основних історичних подій Хмільницького краю.

Дорош, М.Н. Хмільницька земля в переклику століть. Ч. 1: навч. посіб. / М.Н.Дорош. – Вінниця: О.Власюк, 2006. – 118 с.

Навчальний посібник містить матеріали з історії Хмільницької землі з найдавніших часів до початку ХХ століття, призначений для учнів 6-9 класів.

Дорош, М.Н. Роде наш красний: біогр. нариси, фотогр. / М.Н.Дорош. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 140 с.

У цій книзі зроблено спробу систематизувати, узагальнити і, по можливості коротко розповісти про відомих людей – уродженців села Воронівці, що жили, живуть і працюють у різних куточках країни.

Дорош, М.Н. Воронівці – моє рідне село: історія і сьогодення: док., нариси, матеріали / М.Н.Дорош. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 227 с.

Нариси присвячені 500-річчю села Воронівці підготовлені на основі багаторічного збору документів, матеріалів і свідчень старожилів. Автор розповідає про історію мальовничого і багатого талантами поселення.

Дорош, М.Н. Хмільницький край – прабатьківська земля / М.Н.Дорош. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 227 с.

Автор спрямовує увагу на висвітлення головних сторінок історії краю. Узагальнений особистий багаторічний пошук краєзнавця та попередніх дослідників.

Дорош, М.Н. Червоний террор: публіцистика, док. / М.Н.Дорош. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 210 с.: фото.

У даній книзі на основі архівних матеріалів, спогадів односельчан, бібліографічних джерел описується страшний чер-воний терор 30-х років минулого століття на Хмільницькій землі.

Дорош, М.Н. Зламані колоски: публіцистика, док. / М.Н.Дорош. – Вінниця: ВЕЛЕС, 2003. – 128 с.

Дорош, М.Н. Чорні покоси: публіцистика, док. / М.Н.До-рош. – Вінниця: О. Власюк, 2007. – 176 с.

Дорош, М.Н. Запланований мор: публіцистика, док. / М.Н.Дорош. – Вінниця: О. Власюк, 2008. – 316 с.

Книги написані на основі багаторічного збору документів, матеріалів, спогадів очевидців і учасників трагедії і розкриває період голодомору 1932-1933 рр. як одну з найстрашніших сторінок історії Хмільницького району.

Ратушний, А.І. Історія рідного села / А.І.Ратушний. – К.: УЦНК "Музей І. Гончара", 2003. – 96 с.: фото.

Праця нашого земляка, історика і педагога про історію села Жданівка (назва з 1946 р.), що має 400-річну історію, в якій воно неодноразово перейменовувалося як Війтівці, Войтенци, Слобода Війта. На сторінках книги зустрічаються вже відомі цікаві факти, події, імена та відкриваються нові.

Святенький, П.Н. Липятин / П.Н.Святенький. – Вин-ница,1998. – 41 с.

При написанні історії села Липятин автор, учитель російської мови літератури, колишній директор школи поєднав історичні джерела зі спогадами односельчан.

Хмільницькі світовими: бібліогр. слов. / авт. і упоряд. М.Н.Дорош. – Вінниця: Велес, 2002. – 119 с.

Книга розповідає про цікаві особистості Хмільницького краю, які діяли в минулому і тих, що творчо працюють сьогодні.

Чечельницький район

Барвінський, І.І. Історія Чечельниччини з найдавніших часів до кінця ХХ ст. / І.І.Барвінський. – О.: Астропринт, 1998. – 64 с.

Автор учитель за фахом вивчає історію Чечельниччини. Дану працю написав під керівництвом доктора історичних наук професора М.Є.Чаковського (Одеса).

Вовк, С.Т. Нариси з історії Чечельника: з найдавніших часів до наших днів: 500-річчю Чечельника присвячується / С.Т.Вовк, В.А.Косаківський, С.В.Таранець. – Вінниця: Віноблдрукарня, 2000. – 214 с.

У книзі описано природу, пам’ятки археології, історію виникнення і розвиток селища Чечельник. Це колективна праця трьох співавторів, уродженців краю. 

Шаргородський район 

Купчишин, М. Шаргородщина: сторінки історії / М.Куп-чишин, А.Мичак. – К.: Техніка, 2002. – 320 с.: портр.

Автори – члени Вінницького міжнародного земляцтва у Києві Михайло Федорович Купчишин та Антон Григорович Мичак – спрямували увагу на основні сторінки історії Шаргородщини. Вони розповідають про визначні історичні постаті, різні національні меншини, які тут проживають. На основі конкретних документів висвітлюється розвиток народного господарства, освіти, культури, архітектури. У виданні використовуються архівні карти, схеми, фотографії та інші історичні матеріали.

Купчишин, М.Ф. Мурафа і Клекотина: (давнина і сучасність) / М.Ф.Купчишин. – К.: Техніка, 2003. – 300 с.: портр

У підготовці цієї книги брав участь великий колектив, це і місцеві освітяни, представники сільськогосподарських підприємств. Жителі села надали документи, фотографії. Зібрав, систематизував матеріали про історію своєї малої батьківщини історик, краєзнавець Михайло Федорович Купчишин.

Мельник, В.Ф. Історія села Слободи при Шаргороді / В.Ф.Мельник. – Вінниця: Вид. Балюк І.Б., 2008. – 308 с.: портр., фото.

Автор місцевий житель, ветеран Великої Вітчизняної війни розповідає про прожиті у селі роки, історичні події, свою родину та простих людей.

Нагребецький, А.Н. Моя Плебанівка: іст.-етногр. нарис / А.Н.Нагребецький. – 2-е вид., перероб. і доповн. – Вінниця: ВДЦНТЕІ, 2004. – 229 с.

У книзі зібрано багато цікавого і рідкісного матеріалу, спогади і свідчення жителів про різні періоди життя села від найдавніших часів до сьогодення. Автор уродженець с.Плебанівки, педагог, краєзнавець, який довгий час збирає матеріали про рідне село та інші сторінки історії       Шаргородщини.

Нагребецький, А.Н. Трагедія мого краю. Етапи великого шляху на Шаргородщині: розкуркулення, колективізація, голодомор / А.Н.Нагребецький. – Вінниця: Вид. Балюк І.Б., 2008. – 476 с.: іл.

Нагребецький, А.Н. Калинівка Шаргородська / А.Н.Нагре-бецький. – Вінниця: Вид. Балюк І.Б., 2007. – 180 с.: фото

У книгах органічно поєднано історичні, статистичні та архівні джерела. Вони розповідають про давнє і теперішнє минуле, нелегкі роки, які пережило село, та про його людей. 

Ямпільський район 

Буша: іст.-краєзн. нариси / І.С.Винокур, О.М.Альошкін, Р.В.Забашта. – Хмельницький: Ред. вид. відділ, 1991. – 152 с.: іл.

Колектив авторів, який об'єднав істориків, етнографів, краєзнавців, на чолі з І.С.Винокуром, доктором історичних наук, поділлєзнавцем, склав історико-краєзнавчі нариси про село Бушу, доля якого пов'язана з багатьма яскравими сторінками стародавньої та середньовічної історії Поділля. Видання розповідає про дивовижну природу, історію, архітектуру, народні перекази та легенди про село.

Завальнюк, К.В. Незламні. Ямпільці в обороні державності: 1917-1925 / К.В.Завальнюк, С.Борсуковський; Іст. клуб "Холодний Яр". – Вінниця: Книга-Вега, 2009. – 228 с.: іл.

У книзі розкриваються нові маловідомі сторінки національно-визвольних змагань на Ямпільщині періоду 1917-1925 рр. та біографії діячів цього періоду. Це видання одне з наукових досліджень відомого історика, краєзнавця, працівника Державного архіву Вінницької області К.В.Завальнюка та співробітника Ямпільського краєзнавчого музею, який вивчає історю Подністров'я, С.М.Борсуковського.

Кожухар, В.М. Матеріали до історії села Велика Кісниця (на правах рукопису) / В.М.Кожухар. – Брянськ, 2005. – 59 с.: іл.

Автор цього рукопису В.М.Кожухар, інженер-будівельник за фахом, доктор технічних наук, професор Брянської державної інженерно-технічної академії розповідає про історю села, в якому народився.

Легендарна Буша (1654-2004): історія, перекази, поезія / уклад. Т.Цвігун, В.Сторожук. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 120 с.: іл.

Це видання підготовлене працівниками Обласного центру народної творчості, його директором Т.Цвігун та відомою поетесою В.Сторожук. Книга поєднала в собі легенди і перекази, народні промисли, архітектуру, історію й поезію про Бушанський державний історико-культурний заповідник. 

Підготували Л.І.Касенова, Т.П.Кристофорова

Пропонований перелік найцікавіших, на наш погляд, подій, дотичних до книжкового Всесвіту, допомагає уявити повсякденне життя «Тімірязєвки» впродовж 2009 року.

Січень

13 січня у с.Рахнівка Гайсинського району відбулися урочистості з нагоди 71-ї річниці від дня народження видатного українського поета-патріота, літературознавця, правозахисника, Героя України Василя Стуса. Виїзне засідання Стусівських читань носило назву «Минулі мрії видяться майбутнім...». Подією стало видання фахівцями ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва фундаментального бібліографічного покажчика «Постать Василя Стуса над плином часу». У рамках читань відбулися презентації нового видання – В.Стус «Таборові зошити: вибрані твори» (К., 2008) та книжкової виставки «Кожне його слово – то перлина».

21 січня до Дня Соборності і 90-річчя проголошення Акту Злуки Української народної республіки і Західно-Української народної республіки в обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім.М.Садовського під час урочистого засідання бібліотека представила для гостей і жителів міста книжково-ілюстративну виставку «Соборність як чинник духовної і політичної єдності суспільства». Присутнім було презентовано електронний бібліографічний список літератури «Єдність як запорука сили».
23 січня відбулася зустріч членів громадської організації «Асоціація бібліотек Вінниччини» з випусковим редактором інформаційного журналу «Бібліотечний форум України», кандидатом педагогічних наук, заступником директора Донецької ОУНБ ім.Н.К.Крупської Оленою Башун. На зустрічі обговорювалися висвітлення актуальних проблем роботи бібліотек у періодичних виданнях, питання фандрейзингу.

На розгляд відвідувачів у відділах обслуговування було представлено книжкові виставки та перегляди літератури:

  • «Безпека праці для вогнеборців», «Україна: інформаційний простір» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Сила чорноземна наш Чубинський…» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

На веб-сайті бібліотеки представлені також бібліографічний список літератури «П.П.Чубинський на сторінках друкованих видань та Інтернет-публікацій», а також повідомлення «Науково-літературна спадщина П.Чубинського у фондах ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва».

Лютий

12 лютого у відділі літератури та інформації з питань мистецтв відбулося відкриття краєзнавчого літературно-мистецького клубу «Intermezzo» (згодом перейменовано на «Птах душі») та презентація літературно-мистецького альманаху «Подільське перевесло». Мета діяльності краєзнавчого літературно-мистецького клубу – сприяння національно-культурному і духовно-естетичному розвитку Вінниччини, об’єднання літераторів, митців, краєзнавців і всіх бажаючих, хто цікавиться культурним життям регіону.
15 лютого відділ літератури та інформації виробничого профілю організував і провів День фахівця «Трансформація традиційних форм навчання та інформаційні ресурси ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва», в рамках якого відбулося:

  • обговорення проблем і напрямків розвитку галузей сфери послуг;
  • огляд літератури «Новинки технологій швейної галузі і перукарської справи»;
  • перегляд літератури «Інформаційні ресурси бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва на допомогу викладачам Вінницького професійного ліцею сфери послуг».

19 лютого відбулося літературно-мистецьке свято «...Сили, Боже, дай, щоб слово рідне зберегти", присвячене Міжнародному дню рідної мови. На заході була представлена книжкова виставка «Словом і голосом рідної мови », підготовлена відділом літератури та інформації з гуманітарних наук.

25 лютого у читальній залі відділу літератури та інформації з гуманітарних наук відбулася презентація тритомної «Екологічної енциклопедії».26 лютого відділ літератури та інформації з гуманітарних наук розпочав цикл виставок, присвячених Міжнародному року астрономії, і пропонував для перегляду гарно проілюстровані енциклопедії, довідники, науково-популярні видання, які знайомлять читачів з сучасною астрономічною і тісно пов’язаною з нею фізичною картиною світу.

Користувачам у цьому місяці було запропоновано книжкові виставки та перегляди літератури:

  • «Період УНР на Поділлі. 1919 рік», перегляд докумен- тів – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства. До цієї дати також підготовлено бібліографічний покажчик «Вінниччина в добу національно-демократичної революції: до 90-річчя перебування Директорії на Вінниччині»;
  • «Чкалов В.П. (1904-1938) – російський льотчик-випробувач» (до 105-ї річниці від дня народження); «Бармен – професія міжнародна» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Далекий у часі, близький у пам’яті біль…», «Афган болить через роки» (до 20-річчя виведення радянських військ з Афганістану), «Трагедія і доблесть Афгану» – відділи обслуговування бібліотеки;
  • «Книга книг» (рідкісні видання Біблії) – відділ рідкісних і цінних видань;
  • «Перлини Поділля» (пам'ятки природної та культурної спадщини) – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • «Великий натураліст» (до 200-річчя від дня народження Чарльза Дарвіна), «Словом і голосом рідної мови», перегляди документів – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Консалтинговий бізнес: основи професіоналізму», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «1964 року відкрито тролейбусний рух у Вінниці», перегляд документів – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства спільно з відділом літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Сузір’я Тетяни Марцин» (до 110-річчя від дня народження новатора сільськогосподарського виробництва, двічі Героя Соціалістичної Праці Т.П.Марцин) – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;
  • «Сміхотворець із рідного краю» (до 100-річчя від дня народження талановитого кінорежисера, кіносценариста, письменника, уродженця м.Козятин – Віктора Михайловича Іванова), «Одяг в історії цивілізації» – відділ літератури та інформації з питань мистецтв.

 

Березень

3 березня у відділі літератури та інформації виробничого профілю відбулася презентація книги Пола Хедіна «Rain», присвячена м.Вінниці. Пол Хедін перебував у нашому місті за програмою Фулбрайта у 2008 році. Пан професор прочитав курс лекцій в інформаційному центрі «Вікно в Америку» при ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва з теорії сучасного кіномистецтва та літературознавства США, брав участь у проведенні занять гуртків спілкування англійською мовою, проводив презентацію «Найкраще американське кіно» та власної книги «The Knowledge Tree», ознайомив студентів Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського з програмою Фулбрайта та можливостями вступу до університету в США, проінформував присутніх про напрямки своєї роботи у Вортбурзькому університеті.

10 березня у фойє ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва відбулася загальнобібліотечна акція, присвячена 195-річчю від дня народження великого українського поета, художника, мислителя Т.Г.Шевченка «Звучать Шевченкові слова». Акцію організовано адміністрацією та працівниками бібліотеки за підтримки керівництва обласної державної адміністрації, управління культури і туризму облдержадміністрації, обласних бібліотек України, Інституту післядипломної освіти педагогічних працівників та закладів культури і мистецтв області.

12 березня у відділі літератури та інформації з питань мистецтв, у рамках краєзнавчого літературно-мистецького клубу «Intermezzo», відбувся вечір пам'яті, присвячений відомому українському композитору і поету, співаку і художнику Володимиру Івасюку. Особливу увагу членів клубу привернула виставка літератури за темою.

17 березня у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбувся День інформації: «Права споживачів та їхній захист» з презентацією бібліографічного покажчика за такою ж назвою.

19 березня у відділі літератури та інформації виробничого профілю відбувся науково-практичний семінар, присвячений 370-річчю від дня народження гетьмана України Івана Мазепи. Фахівцями бібліотеки влаштована книжково-ілюстративна виставка «Мазепа на тлі історії» та перегляд літератури «Іван Мазепа – відважний дух, тверда рука...».

У березні 2009 р. виповнилося 85 років (1924-1929) з часу створення при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України ВУАН науково-краєзнавчого Кабінету виучування Поділля. Для відзначення цієї події відділи літератури та інформації з питань краєзнавства і рідкісних та цінних видань підготували бібліографічний покажчик «Кабінет виучування Поділля – яскрава сторінка краєзнавчого руху на Вінниччині». У відділі літератури та інформації з питань краєзнавства оформлено книжкову виставку, присвячену становленню та розвитку наукового краєзнавства в краї.

24 березня у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулися педагогічні читання «Януш Корчак – письменник, педагог, суспільний діяч».

26 березня відділ рідкісних і цінних видань презентував електронний каталог «Родові бібліотеки Східного Поділля: книжкові знаки», в якому подаються екслібриси, штампи та печатки володарів приватних бібліотек, що збереглися на книгах ХVI – початку ХХ століть.

У відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулися літературно-мистецький вечір «Вам, люди!», присвячений 101-й річниці з дня народження відомого літератора, нашого земляка Овсія Дріза та презентація літературно-художнього видання «Українцям» заслуженого артиста України, композитора, співака Станіслава Городинського.

Читачам у цьому місяці було запропоновано книжкові виставки та перегляди літератури:

  • «Бренди у світі моди», «Ю.Гагарін (1934-1968) – перший у світі космонавт», «О.Попов – винахідник радіо» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Великий син української землі» (до 150-річчя від дня народження Шолом-Алейхема) – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • підбірку літератури до 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;
  • «Права споживачів та їхній захист» – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Той незабутній березень 44-го», матеріали виставки висвітлюють тему «Вінниччина у Великій Вітчизняній війні» – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства.


Квітень

2 квітня у відділі літератури та інформації виробничого профілю відбулося засідання за круглим столом, присвячене 200-річчю від дня народження Миколи Васильовича Гоголя «Його ім’я щасливіше за нього». У залі проведення круглого столу експонувалися книжково-ілюстративні виставки «Гірким словом моїм посміюся..», «М.В.Гоголь і читач ХХІ сторіччя», підготовлені відділом літератури та інформації з гуманітарних наук, та «Світ Гоголя в мистецтві» з фондів відділу літератури та інформації з питань мистецтв. У відділі рідкісних і цінних видань експонувалася книга: Гоголь Н.В. «Похожденія Чичикова, или Мертвыя души» (СПб.: Изд. А.Ф.Маркса, 1900). Користувачам були доступні віртуальні варіанти виставок.

З 1 по 10 квітня відділ літератури та інформації з питань мистецтв пропонував перегляд художнього фільму «Пропала грамота» за мотивами однойменної повісті М.В.Гоголя для навчальних закладів та широкої глядацької аудиторії.

23 квітня відбулася презентація першої книги молодого автора Оксани Лашко «Принц драконів» (до Всесвітнього дня книги і авторського права, Року молоді в Україні та в рамках реалізації обласної програми «Читаюча Вінниччина»).

У відділі літератури та інформації з питань економіки і права спільно з Всеукраїнською партією «Діти війни», Православним братством ікони Божої Матері «Скоропос-лушниця», асоційованою школою ЮНЕСКО «АІСТ» проведено круглий стіл «Уроки Холокосту».

29 квітня у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбувся День інформації «Твої права, твої можливості», який було організовано спільно з обласною громадською організацією «Пані Всесвіт».

З 1 по 30 квітня проходив Місячник популяризації екологічних знань «Всесвіт. Екологія. Ми». У відділі літератури та інформації з гуманітарних наук в рамках екологічного місячника функціонували:

  • виставка «Екологія: вчені досліджують, рекомен-дують, застерігають»;
  • перегляд «Будьмо у злагоді з природою» – найновіший книжково-журнальний інформаційний ресурс, присвячений взаємодії людини з навколишнім середовищем;
  • «Про що співає Земля» – таку назву мав тематичний перегляд літератури, який експонувався у відділі літератури та інформації з питань мистецтв;
  • «Закони екології – закони людства» – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Чорнобиль: зона в центрі Європи», «Великодня кулінарія», «Свято Христового воскресіння», «Безпека виробничих систем» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;

До 130-річчя від дня народження С.В.Петлюри читачам пропонувався перегляд матеріалів, підготовлений відділом літератури та інформації з гуманітарних наук.


Травень

6 травня розпочалися Дні Європи на Вінниччині з відкриття виставки «Європа у листівках» в Центрі європейської інформації на базі ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.

12 травня відбулася зустріч шкільних європейських клубів м. Вінниці та області з нагоди відзначення Дня Європи.

16 травня на центральній вулиці Соборній, в рамках святкування Дня Європи, у Вінниці діяло Містечко «Багатомовна Європа», де можна було взяти участь у майстер-класах з вивчення іноземних мов, ознайомитися з інформаційними матеріалами про країни ЄС. Всі бажаючі мали змогу стати активними учасниками у вуличних іграх-вікторинах на європейську тематику та безкоштовно фотографувалися у стенді «EUROKUMY» за умови правильних відповідей на питання про Європу. В Бібліотеці проходила акція «Крокуємо разом» (безкоштовний запис до бібліотеки). У відділі літератури та інформації з питань мистецтв пройшов конкурс «Мати – берегиня роду» у жанрах художнього читання та вокального мистецтва серед дітей віком від 10 до 16 років.

14 травня Всесвітнього дня телекомунікацій відділ літератури та інформації виробничого профілю провів День фахівця «Зв'язок-2009. Новини галузі», в рамках якого влаштовано виставку за темою.

29 травня відбулися V науково-освітні Подільські Кирило-Мефодіївські читання, присвячені Дню слов’янської писемності і культури «Традиції слов’янських просвітителів св. Кирила і Мефодія і сучасні освіта та культура». В рамках читань були презентовані книжкові виставки:

  • «Україна – слов’янський світ – європейський культурний простір»;
  • «Я стала песней и судьбой…» (до 120-річчя від дня народження А.Ахматової).

Цікавими книжковими виставками та переглядами місяця були:

  • «Війна: погляд через роки», «Весна Перемоги», «Європейська інтеграція: крок за кроком» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Українські вчені в галузі техніки – ювіляри 2009 року», «Європейський інтер’єр: від проекту до реалізації», «Крила Сікорського» (до 120-річчя від дня народження видатного авіаконструктора ХХ ст. І.І.Сікорського (1889-1972) – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Патріарх подільської ниви» (до 100-річчя від дня народження М.Я.Діброви, організатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці), «Агропромислове виробництво в контексті європейської інтеграції» – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;
  • «Український шлях до об’єднаної Європи» – відділ літератури та інформації з питань економіки і права.

Червень

У відділі літератури та інформації виробничого профілю пройшла презентація нового проекту видавництва «Центр учбової літератури» – доступ до електронних версій власних книг через Інтернет.

У відділі літератури та інформації з питань мистецтв відбувся літературний вечір, присвячений 120-річчю від дня народження Анни Ахматової. Підготовлений він спільно з російсько-українським культурно-просвітницьким центром «Співвітчизники».

До 13-ї річниці прийняття Конституції України у відділі літератури та інформації з питань економіки і права проведено засідання за круглим столом: «Конституція України – запорука розбудови суверенної держави». Організаторами заходу виступили Вінницька обласна асоціація ветеранів силових структур України і працівники відділу літератури та інформації з питань економіки і права. На засіданні розглядалися питання: роль Конституції України в українському державотворенні і розбудові громадського суспільства; внесення змін до Консти-туції України – об’єктивна реальність і необхідність сьогодення.

Впродовж місяця читачі мали змогу ознайомитися з такими книжковими виставками та переглядами літератури:

  • «Мова» моди у О.С.Пушкіна», – перегляд літератури до 210-річчя від дня народження геніального російського письменника Олександра Сергійовича Пушкіна – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Легка промисловість: розробка нових технологій», перегляд літератури до Дня працівників легкої промисловості – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Овочівництво: секрети урожаю», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;
  • «Історія фотографії: ювілеї 2009 року», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Світ маркетингових комунікацій», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Із краю поліських легенд», книжкова виставка до 75-річчя від дня народження літератора, журналіста Григорія Левковича Ляшука – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства.

22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. До цього дня відділ літератури та інформації з гуманітарних наук підготував перегляд енциклопедичних, документальних, художніх видань з історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Липень

21 липня в урочистій обстановці у відділі літератури та інформації з питань мистецтв ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва 9 лауреатів отримали Подільську літературно-мистецьку премію «Кришталева вишня». У дійстві взяли участь члени журі, керівництво бібліотеки, представники творчої інтелігенції, засобів масової інформації та громадськості міста.

Протягом місяця експонувалися такі бібліотечні виставки та перегляди літератури:

  • «Журналіст від Бога, поет від традиції, кінематографіст з потреби» (до 65-річчя від дня народження Володимира Семеновича Рабенчука), перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • «Знайти в рослині зцілення», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;
  • «Libros latinus» (Рідкісні латиномовні видання), книжкова виставка – відділ рідкісних і цінних видань. На виставці було представлено 17 книг ХVI-ХІХст., які були видані в Кракові, Парижі, Неаполі, Венеції, Франкфурті-на-Майні, Амстердамі, Мілані, Лейпцизі, Празі;
  • «Салон. Галерея. Пінакотека – в бібліотеці», художня виставка – відділ літератури та інформації з питань мистецтв. На виставці експонувалися роботи з колекції, подарованої бібліотеці авторами за останнє десятиріччя;
  • «Народний митець» (до 80-річчя від дня народження Василя Макаровича Шукшина – письменника, сценариста, кінорежисера), перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;
  • «Торгівля України у дзеркалі світових тенденцій розвитку галузі», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань економіки і права.

Серпень

27 серпня у читальній залі відділу літератури та інформації з питань мистецтв пройшла зустріч з нашим земляком Євгеном Кузьмичем Кащенком, який веде пошук невідомих радянських воїнів, похованих на території Німеччини. Під час зустрічі відбулася презентація художньо-документальної повісті німецького автора Ернста Ройса «У полоні!».

На сайті бібліотеки представлено довідково-бібліографічне видання «Таємниця живого слова Б.А.Буяльського», підготовлене до 90-річчя від дня народження відомого літературознавця, педагога, професора.

Інформаційну годину «Благословенні кольори української долі» проведено для молоді міста у відділі літератури та інформації з питань економіки і права.

До Дня Державного Прапора України та Дня Незалежності України у бібліотеці було організовано ряд заходів:

  • «Державні символи України», куточки української символіки – вестибюль основного корпусу;
  • «Державні символи України» – веб-сторінка на сайті бібліотеки (http://www.library.vn.ua);
  • «Українська національна державна символіка: зародження, становлення і утвердження», експрес-інформація – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Українська символіка», перегляд літератури – відділ літератури іноземними мовами:
  • «Державний прапор України – святиня нашого народу», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Прапорові барви України», рекомендаційний список літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Від декларації – до незалежності», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Україну будує кожен із нас», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • «Над світом українська вишивка цвіте...», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Державотворення. Україна. XX століття», книжково-ілюстративна виставка з циклу «Українська держава на тлі століть» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Протягом серпня експонувалися:

  • «Книги-лауреати: твори письменників-земляків, відзначені літературними преміями», книжкова виставка. До уваги користувачів у вестибюлі бібліотеки було представлено твори вінничан, що удостоєні Національної премії України ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського, Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Степана Руданського, Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня», премії ім. Михайла Стельмаха та інших літературних премій;
  • «Художник і його театр» (до 70-річчя від дня народження Віталія Євдокимовича Селезньова, народного артиста України, драматурга, головного режисера Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім.М.Садовського), перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;
  • Вперше для вінничан і гостей міста виставка – ознайомлення з багатогранною творчістю талановитої землячки, яка довгий час прожила за океаном, Аріядни Арсенівни Шумовської-Стебельської (Аріядна Шум), художниці, літературознавця, мистецтвознавця, письменниці, поетеси, педагога, скульптора (1919, м.Гнівань – 2002). Виставка була приурочена до 90-річчя від дня її народження і підготовлена відділом літератури та інформації з питань краєзнавства.

Вересень

4 вересня на майдані ім.В.Стуса, біля пам’ятника поету-земляку, ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва спільно з обласною організацією Національної спілки письменників України, обласним об’єднанням ім.В.Стуса за підтримки облдержадміністрації та обласного управління культури і туризму проводили вересневі Стусівські читання, приурочені Дню пам’яті відомого українського поета, нашого земляка, Героя України В.С.Стуса.

8 вересня у конференц-залі бібліотеки відбулося поетичне дійство «Не для всех у реки берега с двух сторон…», присвячене поетам – шестидесятникам, нашим землякам.

15 вересня у читальній залі відділу літератури та інформації з гуманітарних наук відбулася презентація збірника матеріалів «Бібліотекар – кавалер Золотої Зірки», присвяченого колишньому директору бібліотеки, Герою Радянського Союзу І.М.Філіповському. В його підготовці брали участь фахівці та ветерани ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.

15 вересня, в рамках відзначення Року молоді в Україні, відділ літератури та інформації виробничого профілю провів для старшокласників День інформації «Інформаційна компетентність майбутнього спеціаліста», в програмі якого відбулися: бібліографічний огляд літератури «Інформаційні технології на допомогу вибору професії», перегляд літератури «Нові інформаційні технології», інформаційне повідомлення про роботу бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

22 вересня у конференц-залі пройшла презентація збірки відомого українського поета Володимира Рабенчука «Сходження на вулкан» та авторського документального фільму «Світло по той бік ночі» (Володимир Забаштанський очима своїх сучасників).

24 вересня працівники відділу літератури та інформації виробничого профілю провели для наукових працівників і викладачів ВНТУ День фахівця «Машинобудування. Нові технології».

28 вересня, у рамках програми «Читаюча Вінниччина», до Всеукраїнського дня бібліотек, у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбулася інформаційна година «Роль і місце бібліотек в інформаційному просторі».

29 вересня у конференц-залі відбулася презентація бібліографічного покажчика «Тендітний всесвіт слова Тетяни Яковенко» (до 55-річчя від дня народження відомої поетеси, літературознавця, кандидата філологічних наук, доцента ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, заслуженого працівника культури України, відмінника освіти України, члена Національної спілки письменників України, депутата обласної Ради).

Користувачі мали змогу ознайомитися з виставками та переглядами:

  • «Інтелектуальні інформаційні системи», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Але ж нестерпна безневинна кара...», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • Найголовніша програма – операційна система» (До Всесвітнього дня програміста), перегляд літератури – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Великий зодчий українського кінематографу» (до 115-річчя від дня народження Олександра Довженка ), тематичний перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;
  • «Бринять живою радістю ліси» (до Дня працівника лісу), книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;
  • «Винахідництво в Україні» (До Дня винахідника і раціоналізатора), перегляд літератури – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Туризм: економічний аспект галузі», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;

З нагоди відзначення Всеукраїнського дня бібліотек у холі книгозбірні було влаштовано перегляди літератури: «Бібліотеки – пам’ять людства», «І тільки незмінна книга», «Із «золотого» фонду «Тімірязєвки», «Із творчого доробку Бібліотеки», а у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук функціонували книжково-ілюстративна виставка «Книга і суспільство: інсталяція істини».

Жовтень

5 жовтня у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбувся День інформації на тему: «Насильство в сім’ї: як боротися з ним сьогодні».

12 жовтня працівники відділу літератури та інформації виробничого профілю спільно з бібліотекою Вінницького професійного ліцею сфери послуг провели День інформації «Моя професія», в рамках якого відбулися: бібліографічний огляд літератури «Книга і труд чудові плоди дають», перегляд літератури «У світі професій. Професії галузей сфери послуг».

21 жовтня для заступників директорів середніх загальноосвітніх навчальних закладів у читальній залі відділу літератури та інформації з гуманітарних наук пройшла презентація газети «Завуч».

29 жовтня для студентів ВНТУ у відділ літератури та інформації виробничого профілю було організовано День інформації «Інформаційні технології для удосконалення організації машинобудівного процесу», під час якої експонувалася однойменна книжкова виставка.

30 жовтня, у рамках проекту «Діалог культур – школа толерантності», у відділі літератури та інформації з питань економіки і права пройшла зустріч «Калейдоскоп Мнемозіни».
Впродовж місяця діяли такі книжкові виставки та перегляди:

  • «Законодавство України про попередження насильства в сім’ї», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Весни розспіваної князь» (до 100-річчя від дня народження відомого українського поета, прозаїка, перекладача і літературознавця Богдана-Ігоря Антонича), перегляд літера- тури – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «2009: ювілейні відкриття в автомобільній галузі», перегляд документів – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Лідерство – фактор економічного розвитку», книжкова виставка – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • Лицарі козацької звитяги» з циклу «Феномен українського козацтва», книжково-ілюстративна виставка-історичне досьє – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Вінницька друкарня» (140 років тому (1869) І.О.Вахович заснував першу друкарню у Вінниці), виставка-повідомлення – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Грамматіки славєнскиа правилноє Синтагма» Мелетія Смотрицького, виставка однієї книги - відділ рідкісних і ціних видань;
  • «За твою свободу, рідна земле», книжкова експозиція – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Листопад

9 листопада у відділі рідкісних і цінних видань відбулася зустріч Голови Верховної Ради України Володимира Литвина з журналістами та працівниками бібліотеки. Для користувачів бібліотеки В. Литвин подарував три примірники свого підручника «Історія України» з автографом.

Користувачі мали змогу ознайомитися з книжковими виставками та переглядами літератури:

  • «Залізничний транспорт: фрагменти історії і сьогодення», перегляд літератури – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Від якості до досконалості», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Інтернет – «злий геній» чи чарівник?», перегляд літератури – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Технології для держави XXI століття», книжково-ілюстративна виставка – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Супутники літочислення», книжкова виставка – відділ рідкісних і цінних видань.

До Дня пам’яті жертв голодоморів було організовано:

  • перегляд документального фільму «Великий злам» з циклу «Невідома Україна. Нариси історії» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Голодні очі дивляться у вічність», перегляд газетних публікацій – сектор газетної періодики;
  • «Устами очевидців», перегляд письмових спогадів свідків Голодомору – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • «Злочин проти нації – Голодомор», виставка-пересто-рога – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Запали свічку пам’яті», відкриття куточка пам’яті – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;
  • «Великі твої жертви, Україно», книжковий перегляд-реквієм – відділ попереднього замовлення.

Грудень

2 грудня з нагоди відзначення Міжнародного дня інвалідів у відділі довідково-бібліографічного та інформаційного обслуговування відбулося засідання за круглим столом «Безперешкодне життєве середовище для осіб з обмеженими функціональними можливостями». Для користувачів бібліотеки було підготовлено бібліографічний список літератури: «Правовий та соціальний захист інвалідів в Україні» та книжкову виставку за темою.

9 грудня у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук пройшла презентація книги «Осіння мелодія» театрального режисера, драматурга, народного артиста України Віталія Євдокимовича Селезньова.

10 грудня у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулася творча зустріч з редакцією та авторами літературно-мистецького часопису «Вінницький край».

15 грудня до дня святого Миколая було проведено благодійну акцію «Час добрих справ! Подаруй дитині книгу!». Зібрані книги передані до Іванівської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату Калинівського району.

16 грудня у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулася зустріч з ректором Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктором філософії, професором, заслуженим працівником освіти України, членом колегії Міністерства культури і туризму України, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, дійсним членом УАН, академіком АН Вищої школи України, членом Спілки журналістів України В.Г.Чернецем.

Для відвідувачів бібліотеки у відділі довідково-бібліографічного та інформаційного обслуговування було проведено День бібліографії «Навчання + Бібліографія = Знання».
22 грудня у відділі літератури та інформації з питань мистецтв спільно з управлінням містобудування і архітектури пройшов День пам’яті архітектора Г.Г.Артинова «Г.Г.Артинов – вінницький зодчий», який супроводжувався коментованим переглядом літератури за темою.

25 грудня у відділі літератури та інформації з питань мистецтв відбулася творча зустріч із письменником, громадським діячем, учасником бойових дій в Афганістані, заслуженим журналістом України Анатолієм Гончарем, приурочена 20-й річниці з дня введення радянських військ на територію Республіки Афганістан, де було презентовано його нові книги.
В рамках Всеукраїнського тижня права у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбулися наступні заходи:

  • відкриття книжкової виставки: «Права людини – гарантія розвитку людства»;
  • студія медіа-проектів «Вартові демократії» представила програму документальних фільмів київського журналіста і режисера Ігоря Чайки;
  • впродовж тижня користувачі бібліотеки мали змогу переглянути документальні фільми – «Геній міста» (реж. І.Чайка), «Хатні кривдники» (реж. С.Кукленко, М.Шаповалова), «Живі» (реж.С.Буковський), «Галерея Ади» (реж. У.Колас), «Серце за гратами» (реж. В.Ніколайчик, П.Ратамка). Після перегляду фільмів були проведені їх обговорення та бесіди з питань реалізації і захисту прав людини за участю представників громадських організацій «Пані Всесвіт» та «Подільський центр соціальних технологій».

Книжкові виставки та перегляди літератури, що пропонувалися користувачам у грудні:

  • «Права людей з особливим потребами», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Місцеве самоврядування – сучасна модель демократичної організації», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Герої Чорнобиля», перегляд літератури – відділ літератури та інформації виробничого профілю;
  • «Моє бачення толерантності», книжкова виставка – відділ літератури та інформації ї питань економіки і права;
  • «Тіньова економіка – загроза національній безпеці», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;
  • «Художник з Вінниці – Натан Альтман», перегляд літератури – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;
  • «Творець архітектурної історії Вінниці» (до 90-річчя з дня смерті Г.Г. Артинова), перегляд документів – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;
  • «З Новим Роком! З Різдвом Христовим! Смачного!», перегляд документів – відділ літератури та інформації виробничого профілю.