Історико-культурні фонди сучасних бібліотек формувалися впродовж багатьох століть. Немає потреби спеціально наголошувати на тому, що в них зберігається вся пам’ять людства, відображена у численних рукописах та друкованих творах, що надійшли з найдавніших часів до сьогодення. Наукові бібліотеки пишаються своїми книжковими та рукописними колекціями, зібраннями, що відтворюють історію державного та економічного розвитку суспільства, науки, освіти, культури. Більшість національних бібліотек світу (у тому числі Французька національна, Британського музею, Конгресу США тощо) формувалися органічно впродовж декількох історичних періодів, коли туди потрапляли колекції та зібрання видатних державних діячів, що й на сьогодні у цілісному вигляді і з відповідними історичними документами (щодо походження та за спеціальними формами обліку) зберігаються в ретроспективних фондах цих бібліотек.

Інша доля спіткала українські наукові бібліотеки, що зберігають нині численні ретроспективні фонди, рукописні та книжкові колекції, зібрання, комплексні історичні бібліотеки, про походження, склад та зміст яких майже нічого не відомо широкому загалу дослідників історії культури. Це пов’язано із форсмажорними обставинами ХХ ст. щодо створення таких фондів у багатьох українських бібліотеках, передусім національних та наукових. Основна маса книжкових колекцій та зібрань потрапила до бібліотек після Української революції 1917-1920 рр., коли було проведено націоналізацію всіх попередніх об’єктів культури, що перебували у державній власності попередніх держав та приватних осіб. Під час руїни багато фондів було втрачено, чимало – передано у 20-30-х рр. спеціалізованим бібліотекам – регіональним центрам (передусім Одеській, Харківській, Дніпропетровській обласним науковим бібліотекам), а також Національній бібліотеці України (в 1919-1933 рр. – Всенародна бібліотека України) та після 1939 р. – Львівській науковій бібліотеці ім.В.Стефаника. Радянська держава почала відповідно формувати свій бібліотечний фонд оперативного впливу на свідомість своїх громадян і формування нової людини. Старі колекції перетворилися на неактуальні артефакти буржуазної культури. Черговий катаклізм – Друга світова війна та нацистська окупація – супроводжувався процесом деструкції історично складених фондів, масштабним їх вивезенням за межі України. Багато з них вдалося повернути, хоча й пошкодженими, частину назавжди втрачено, доля багатьох – невідома. Одночасно триває й процес передачі на зберігання фондів сучасних діячів, однак історична цінність таких “колекцій” вже не є головним критерієм їх значимості.

Із здобуттям незалежності України розпочався процес відродження національної культури. Були започатковані дослідження окремих, найцінніших колекцій та зібрань, їхньої історії. Серед пріоритетних було поставлено завдання проведення державної реєстрації пам’яток культури, в тому числі і бібліотечних колекцій та зібрань. Однак в умовах, коли багато історичних зв’язків зруйновано, а інформацію втрачено, це завдання потребує розв’язання кола наукових проблем щодо реконструкції та наукового опису цих об’єктів культури, з’ясування історії та культурологічної цінності колекцій та зібрань, вирішення низки науково-методичних питань щодо форм, методів та засад їхнього реєстраційного опису для обліку в Державному реєстрі національного культурного надбання. До цієї проблеми фахівці тільки приступили зараз. Тому ми вважаємо за необхідне розпочати публікацію матеріалів щодо унікальних Подільських колекцій та колекціонерів, екслібрисів та артефактів. Запрошуємо і Вас взяти участь в цій роботі та надсилати нам матеріали за адресою:

 

Україна, м.Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92, 56-28-24

Факс (0432) 35-23-94
https://library.vn.ua/

E-Mail: inform@library.vn.ua

 

Н.І.Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Коли почалося Ваше свідоме читання?

Інтерес до читання прийшов до мене доволі пізно, тільки у школі, але з того часу читаю багато й постійно. Найяскравіша згадка про книгу теж з дитинства. Мої батьки родом з Вінниччини, але через службу батька, який був військовим, багато їздили по теренам Радянського Союзу, відповідно основною мовою спілкування була російська. А я сьогодні постійно згадую збірку «Українських народних казок», яку мені читала мати. Я пам’ятаю її на дотик, її оформлення, загальний вигляд сторінок. Зрозуміло, це не був свідомий вибір дитини, можливо туга за бабусею, до якої мене щороку привозили, де я постійно чула українську,викликали у мене нестримний потяг до книги.

           

А яким сьогодні є Ваше читання?

Ще школяркою я почала збирати бібліотеку, що триває й до сьогодні. Спочатку, вже будучи дорослою людиною, як й більшість представників радянської інтелігенції, я купувала художню літературу. Розуміння сутності домашньої бібліотеки прийшло пізніше. Тепер здебільшого я читаю професійну літературу, чого вимагають і мої управлінські функції, і викладацька діяльність. На жаль, читати заради емоційного задоволення вдається не завжди. Зазначу відразу, що читати художній твір з екрану монітору не можу, мене дратує вигляд цього тексту і потреба рухати текст курсором. В електронному вигляді я можу тільки споживати інформацію, а не отримувати задоволення від процесу читання.

 

Професійно Ваша діяльність зв’язана з Книгою. Це якось вплинуло на Ваше читання? Ваше ставлення до Книги?

Безумовно. Зміни почалися відтоді, як я потрапила на роботу у бібліотеку. Це сталося наприкінці 80-х років ХХ ст. з поверненням у Вінницю з Німеччини, де служив мій чоловік. Так, ми привезли звідти величезну бібліотеку понад 5 тис. томів, але професійна робота з книгами сформувала інше ставлення до книгозбірки, уяву про її зміст та принципи комплектування. Спочатку я працювала в обласній дитячій бібліотеці, але 1991 року прийшла на роботу в «Тімірязєвку». Тут я зустріла двох Бібліотекарів з великої літери, яких вважаю своїми вчителями. Марія Юхимівна Карягіна прищепила мені смак до професії та бібліографічного пошуку, розкрила світ справжніх бібліографічних пригод, а Людмила Мстиславівна Шпильова відкрила світ Книги як сукупності інформації, заінтригувала складною і малодослідженою історією нашого краю.

Тривалий час я просто багато читала, зокрема професійної літератури, а також ті видання, які мене цікавили з тієї чи іншої причини. В бібліотеці у мене сформувалося відчуття влади над інформацією, вміння її знаходити. Книга для мене стала не тільки джерелом естетичного задоволення, а й концентратом інформації. А я володіла знаннями, методиками її раціонального пошуку.

           

В сьогоднішній бібліотеці Ви асоціюєтеся з обслуговуванням читачів електронними ресурсами. Книга тепер не може виконувати своїх традиційних функцій?

Наприкінці 90-х років я отримала вищу бібліотечну освіту. Співпрацівники нашої бібліотеки тоді активно писали проекти для отримання грантів. 1999 року я теж написала проект по менеджменту організації невиробничої сфери для фонду «Відродження» і виграла 4-місячне стажування за програмою «Відвідування Європи». Цей час я провела в Австрії, де на базі Граацького університету проходила підвищення професійної кваліфікації, а також вивчала практику написання проектів, методики і технології управління в організаціях різного типу, окремо – менеджмент соціальної сфери.

По поверненню за умовами програми цілий рік я їздила по країні й передавала придбаний досвід. Побачене в австрійських бібліотеках, особливо обслуговування читачів за допомогою сучасних технологій, розуміння їхньої зручності підштовхувало мене до запровадження подібного досвіду в наших бібліотеках. 2001 року в «Тімірязєвці» було створено службу інформаційно-бібліотечного сервісу, завданням якої була координація всіх форм обслуговування читачів.

 

Тепер, будучи директором бібліотеки, яким Ви бачите її майбутнє? Це стосується не тільки конкретної обласної бібліотеки, а й бібліотеки як культурно-освітньої інституції взагалі.

Майбутнє бібліотеки не може бути адекватним заміні технологією традиційної книги. Її значення не можна обмежити лише підтриманням фізичного стану фондів, адже цінність бібліотеки і в людському досвіді, котрий у ній зберігається, і у доступі до інформації та культури, і у впливі на потік інформації та соціальний розвиток.

Відверто кажучи, я люблю інформаційні технології і з хвилюванням чекаю, що проекти Google з оцифрування книг поліпшать мій доступ до інформації та сприятимуть використанню фондів моєї бібліотеки. Я поширюю нові інформаційно-пошукові системи серед користувачів, сприяю переведенню в електронну форму унікальних друкованих матеріалів і з ентузіазмом укладаю нові угоди на користування базами даних. Проте небезпека, що знання та інформація стануть речами, відділеними від їхньої сутності, вживаними лише для наших короткозорих інтересів, існує. Технологія дозволяє нам фільтрувати світ відповідно до наших потреб, без жодної можливості для альтернативних точок зору і т. п. Ми підкорили інформаційний потік, але втратили здатність до індивідуального розвитку. Ми зупиняємося на найвищій вершині свого тріумфу. Тому я бачу й надалі співіснування традиційної класичної бібліотеки і електронної мультікультуральної.

Без бібліотеки ми втрачаємо поетичний життєвий простір, стаємо віртуальними кочівниками, відокремленими від самих себе і загубленими в морі не пов'язаної з контекстом інформації, відфільтрованого продукту нашого останнього ланцюгового пошуку. Звертаючись до Гайдеггера, світ без бібліотек – це світ без древнього грецького храму, що підноситься вгору на тлі вечірнього неба, окреслюючи і наповнюючи світ навколо себе. Це світ без домівки для святості чи, якщо хочете, без порталу, що веде нас поза межі наших інтелектуальних горизонтів. Якщо справді дзвін почав дзвонити за бібліотекою, то це буде втратою нашої плоті й крові, наслідком нашої колективної нерозсудливості та гордині.

Коли почалося Ваше свідоме читання?

Перші свої книжки – ті, що мама читала, я не пам’ятаю. Серед перших, які можу пригадати, – у бабусі в селі любив читати «Молдавські народні казки» в українському перекладі. Дотепер пам’ятаю незвичні імена тих героїв – Лаур-Балаур, Фет-Фрумос, Іляна Косідзяна. Взагалі, аналізуючи зараз свої дитячі літературні уподобання, бачу, що серед улюблених в першу чергу були україномовні книжки – «Маленький Бізон» А.Фідлера про життя індіанців Північної Америки, «Міфи давньої Греції». Хоча всі десять років навчався у «російській» 6-й школі та й у Вінниці 70-х – 80-х років минулого століття підлітки у дворах і на шкільних перервах розмовляли виключно російською.

З дитячою літературою доводиться мати справу і зараз – старшим дочкам тричі перечитував «Пеппі-Довгупанчоху» А. Ліндгрен по главі перед сном. Тепер чекаю, коли менша підросте, щоб повторити цей цикл, а поки-що читаю їй дитячі казки про зайчиків, рукавичку і Кабидя – це так Колобка звати.

З часом додалася обов’язкова література за шкільним курсом. З цього переліку у пам’яті якихось яскравих спогадів не залишилося. Переважну більшість творів школярі «проходили» за хрестоматіями – тому й пам’ятаємо не твір, а «образи», про які писали контрольні твори. Але «Війну і мир» прочитав цілком на канікулах. Взагалі читав багато, але безсистемно – саме так, пам’ятаю, і казали вчителі. Що попало під руки, те і читав. Відповідно і в пам’яті залишилася каша – все перемішано.

Наукова література прийшла в студентські роки, але знову ж таки – окремі книги. Треба було «класиків» читати, а чомусь не хотілось. З ленінських праць власноруч законспектував тільки якусь одну – всі інші конспекти передирав у дівчат.

В сучасному професійному, а тим більше науковому житті без постійної самоосвіти і читання неможливо. Приємно, що сьогодні кількість і якість української історичної наукової літератури стрімко виросла. Погано, що багато чого залишається поза увагою – все не перечитаєш.

 

А якою Ви сьогодні бачите історичну краєзнавчу книгу? Який проект Вам хотілось би здійснити?

Кількість краєзнавчих розвідок сьогодні також зростає. Це добре, однак до якості багатьох книжок є серйозні претензії. Краєзнавці-аматори дуже часто не роблять посилань на джерела своїх досліджень. Дехто з них  настільки широко цитують праці попередників, (не згадуючи їх імен), що переходять межу плагіату. Переконаний, що краєзнавцям потрібен майданчик, де вони могли би обмінюватися інформацією, отримувати консультації, дискутувати. Власне це і було однією з цілей краєзнавчого товариства «Поділля». Але чим більше працюємо, тим більше пересвідчуюсь, що таким координуючим центром повинен стати краєзнавчий сайт, який допоможе патріотам рідного краю отримувати необхідну інформацію, обмінюватися досвідом.

Якщо ж говорити про особистий видавничий краєзнавчий проект, то, звичайно, це – історія населеного пункту, у якому народився – с. Нова Ободівка Тростянецького р-ну. У архівах України, Польщі, Росії, де доводилося працювати, завжди шукав і матеріали про рідне село. Продовжую збирати інформацію і донині, сподіваюсь, що колись вона стане основою для ґрунтовного краєзнавчого дослідження.

Також мене завжди вабили географічні карти. Хотілося б реалізувати видавничий проект, пов'язаний з історичними схемами Східного Поділля.

Членами нашого товариства зараз здійснюється декілька краєзнавчих проектів, результати яких заслуговують на якнайширше оприлюднення у друкованому вигляді.

 

Як Ви вважаєте, чи є майбутнє у книги?

Людина переважно сприймає інформацію візуально, отже тексти ще дуже довго будуть і писати, і читати. Якщо ж мова йде про книгу як форму – зшиті аркуші паперу з надрукованими текстами та ілюстраціями, то переконаний, що Біл Гейтс або якийсь інший розумник невдовзі вигадають технічну новинку, яка дозволить зберегти комфорт і спокій індивідуального читання та обсяги і доступність комп’ютерного друку. Як на мене, цей перехід до нової конфігурації оформлення тексту аж ніяк не означатиме загибелі книги. Але представники останніх поколінь книжної епохи – наші діти або внуки – все одно будуть використовувати традиційні книги, тим більше, що сучасна поліграфія дозволяє творити справжні шедеври.

 

Чи задовольняє сучасна українська книговидавнича галузь Ваші потреби як читача?

Дивлячись, які потреби. Наукової літератури, дійсно, друкується все більше. Однак не можуть не засмучувати мізерні тиражі цих видань, хоча тут претензії не тільки до видавців і тих, хто фінансує подібні  публікації, але й до читачів – науковців, студентів, вчителів. Ми уже давно не найбільш читаюча нація у світі, а традиція купувати найсвіжіші літературні новинки, дарувати книжки, поступається місцем іншим. Зрозуміло, багато хто скаже, що немає можливості купувати нову книгу щомісяця, що наші зарплати не рівня західним. Але я не дуже довіряю такій позиції. Врешті й наші книжкові ціни в рази нижчі, аніж навіть польські.

Щодо інших видів літератури, то є певні претензії до дитячої книжки. Видається, знову ж таки, все більше, а от якість часто погана. Багато україномовних дитячих книжок друкується у Харкові і Донецьку, серед них чимало казок, а подивишся на ілюстрації та почитаєш тексти – таке враження, що робили їх десь у Рязані: дід Андрушка у косоворотці і лаптях тягне ріпку, дід з бабою обов’язково мають жити у чорному зрубному будинку з різьбленими вікнами. На жаль, до рівня «А-БА-БУ-ГА-ЛА-МА-ГИ»,  багатьом нашим видавництвам ще рости і рости. Те ж стосується рівня перекладів. Читаєш Коельо львівського перекладу – наче пісню слухаєш, а київського від «Софії» – кострубата калька з російської.

 

Які останні книги справили на Вас враження?

Різні книги справляють різне враження. Ось, наприклад, праця моєї одногрупниці по істфаку Вікторії Колесник «Відомі поляки в історії Вінниччини» породжує цілий букет емоцій. Тут і враження від масштабу 13-річної титанічної роботи історика-одинака. І захоплення від гарної поліграфії. І радість, що велетенські обсяги інформації про наш край, раніше приховані від подільського краєзнавця у малодоступних архівах,  «Польському біографічному словнику» та інших рідкісних виданнях, тепер відкриті для широкого загалу.

Цілком інші емоції принесло прочитання кількох книг Марії Матіос: «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки». Вражає вміння авторки пробудити у читача почуття спорідненості з героями, якогось особистого переживання за їх долю. Але думаю, що так зачепило за душу і тому, що пише Матіос про Покуття і Буковину – край, звідки походить моя мама, де проживав найкращі часи дитинства, – літні канікули. Персонажі цих книг розмовляють мовою моєї бабусі, можливо тому такі близькі і знайомі.

Магнатський рід Потоцьких гербу срібної Піляви залишив помітний слід як в історії України, так і Поділля. Його вплив позначився на політичному, військовому, економічному та культурному житті краю. Неабияке значення в контексті цього мала основна подільська резиденція XVIII ст. в Тульчині, яка привертала увагу дослідників з багатьох галузей гуманітарних знань. Інтерес до бібліотеки Тульчинського палацу Потоцьких виявляли ще її сучасники, а про їхніх нащадків та науковців вже й говорити годі. Вона доволі добре вивчена вітчизняними і польськими вченими. В українському книгознавстві провідною працею є монографія І. Ціборовської-Римарович¹ «Родові бібліотеки Правобережної України XVIII століття (Вишневецьких – Мнішеків, Потоцьких, Мікошевських): історична доля та сучасний стан» (2006). У польській історіографії ця тема має довшу історію і ширше коло дослідників, серед яких потрібно згадати Б. Шнайдрову², З.Вишньовську³, М. Струтинську⁴ та А. Дзеньцьол⁵.

Фундатором Тульчинської бібліотеки був Станіслав-Щенсний Потоцький, руський воєвода, голова Торговицької конфедерації. До складу «вінницької колекції» увійшли примірники, що належали йому і його другій та третій дружинам, Юзефі-Амалії та Софії, а також свекру і чоловіку останньої у першому шлюбі Яну і Йозефу де Вітте.

Перша відома нам згадка про розміри бібліотеки – це враження Юліана Німцевича, який бачив її 1818 року і називав число у 10 тис. томів⁶. Збережені каталоги цієї бібліотеки свідчать, що близько 1805 року вона містила понад 3,2 тис. томів, а 1843 року – 14,1 тис.⁷ Це було досить велике зібрання, яке формувалося впродовж тривалого часу і мало універсальний характер. Воно включало видання з основних галузей знань: «історії, філософії, юриспруденції, географії, математики, фізики, хімії, архітектури, військової та інженерної справи, медицини, граматики європейських і східних мов, лексичні та енциклопедичні словники»⁸. Широко було представлено твори античних авторів та красне письменство від найдавніших часів до XVIII ст. включно.

Друки з Тульчинської книгозбірні нині знаходяться в бібліотеках та музеях України, Польщі, Росії, Білорусі та Франції⁹, де їх активно вивчають. Але ті видання, що зберігаються сьогодні у відділі рідкісних і цінних видань (далі – РіЦ) Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва (далі – ВОУНБ ім. К.А.Тімірязєва), досі не введено у широкий науковий обіг. До 1920 року репрезентована частина Тульчинської бібліотеки зберігалася у Немирівському палаці княгині Марії Григорівни Щербатової, правнучки фундатора, куди потрапила після 1869 року, коли батько Марії Григорівни придбав Тульчинський маєток. Впродовж 1921-1923 років бібліотека з Немирова була перевезена до Вінниці, звідки згодом частина друків потрапила до Києва і Москви. Сьогодні «вінницька колекція», що колись входила до складу цієї книгозбірні, містить 136 видань у 123 томах, з яких 7 конволютів, а також рукописний манускрипт, що висвітлює історію європейців від створення Всесвіту до 1710 року.

Оцінюючи кількісну репрезентативність «вінницької колекції», треба відзначити, що вона є меншою за зібрання Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі – НБУ ім. В. Вернадського) – 169 томів, Бібліотеки Народової (Варшава) – близько 200, бібліотеки Музею-Замку в Ланьцуті – 693, бібліотеки Закладу Народового імені Оссолінських – 245. Водночас є якнайменше 7 установ, які мають ще менші колекції. Зокрема, 1985 року Подільському науковому центру книги у Тульчині з фондів ВОУНБ ім. К.А.Тімірязєва було передано 4 томи (Тіт Лівій «Historiarum» (Амстердам, 1644), Дж. Боккаччо «Decameron» (Амстердам, 1679), російські журнали «Собеседник любителей Россійскаго слова» (1784) і «Россійскій феатр» (1790)¹⁰.

Якщо розглядати  бібліотеку Яна і Йозефа де Вітте, що увійшла до складу Тульчинської збірки,  як окреме явище, то вінничани володіють 23 томами, а НБУ ім. В. Вернадського – 24, Бібліотека Народова – 22, Бібліотека Музею-Замку у Ланьцуті – понад 70, ще три польські бібліотеки зберігають по декілька примірників¹¹. Зауважимо, що у фонді  РіЦ нами виявлено ще три видання з власницькими написами: прізвищем Вітте – їхня форма не схожа до позначок Яна і Йозефа де Вітте. Вони також не мають інших провенієнцій, які б підтверджували їхню приналежність до Тульчинської бібліотеки. Ймовірно, це книги, які належали сину Йозефа де Вітте та Софії Потоцької – Яну де Вітте, російському генералові. Згодом видання потрапили до Ободівської бібліотеки Собанських та книгозбірні Григорія Строганова, майбутнього чоловіка Марії Потоцької, онуки Станіслава-Щенсного і Софії Потоцьких.

***

Найдавнішу частку «вінницької колекції» почав збирати Ян де Вітте¹² (1709-1785), нащадок голландського військового, який після служби в російській армії переїхав до Кам’янця-Подільського. Вважається, що початкову освіту майбутній архітектор і фортифікатор отримав у єзуїтів, військові студії проходив у місцевій фортеці під началом тогочасних військових комендантів Вільгельма Раппе, Вацлава Жевуського, Яна-Йоахіма Кампенгаузена, Крістіана Дальке. За протекцією Вацлава Жевуського він навчався у Європі, а 1734 року повернувся у місто, де заступив Анджея Ґловера на посаді «суперінтенданта ремонту фортеці». Тут він пройшов шлях від капітана до генерала коронної артилерії. 1767 року він був офіцером кам’янецької залоги – полковником артилерії, прибічником нового короля Станіслава Понятовського, обраного 1764 року. Саме від нього король дізнався про створення на початку 1768 року Барської конфедерації на Поділлі. За підтримки короля незабаром Ян де Вітте став комендантом фортеці замість звільненого Кубинського, отримав чин генерал-майора. 1773 року його мундир прикрасив орден св. Станіслава, а через деякий час – регалії генерал-лейтенанта.

Від 1736 року він розпочав активну архітектурну практику. Сучасники писали про нього як про «знаменитого на цілу Польщу архітектора». Впродовж своєї п’ятдесятирічної інженерної та архітектурної діяльності Ян де Вітте брав участь у проектуванні або реконструкції багатьох видатних мистецьких пам’яток. Окрім львівського домініканського костьолу, він вважається автором домініканського костьолу в Сидорові (тепер Гусятинського р-ну Тернопільської обл.), костьолів Босих кармелітів у Бердичеві (тепер Житомирської обл.) й Купині (тепер Городоцького р-ну Хмельницької обл.), а також багатьох світських і фортифікаційних споруд. У Кам'янці, завдяки діяльності Яна де Вітте, на думку історика архітектури О. Пламеницької, не тільки реставровано та реконструйовано цілу низку споруд, але й саме місто набуло більшої регулярності в плануванні¹³. Зауважимо, що архітектурою він займався побічно, адже як офіцер, більшість свого часу приділяв військовій службі.

Свою бібліотеку генерал збирав упродовж тривалого часу. Відомо, що в центрі його уваги була астрономія, теологія, історія, нумізматика,  математика, архітектура та військове будівництво. У фонді РіЦ виявлено 12 томів з його власницьким написом «Ex Cathologo Librorum Joannis de Witte» (іноді з додаванням військового чину, наприклад, полковника артилерії коронної) латиною на титульному аркуші. Після отримання посади кам’янецького коменданта вигляд напису та його розміщення змінилися. Нова повна форма, яка мала такий вигляд: «Ex Cathologo Librorum Joannis de Witte Generalis Majoris Exeratuum Ord: S. Stanislaj Equitis, Artill R[e]gni Colonellis G[ene]r[a]les Commendantis Camenec. Podolia», розміщувалася на зворотному боці титульного аркуша. З отриманням чину генерал-лейтенанта форма дещо скоректувалася. Іноді власник вказував рік придбання книги.

Власницький напис Яна Вітте

Серед вже вказаних томів є 2 конволюта, тому ми фактично можемо говорити про 15 видань, що походять з бібліотеки Яна де Вітте. Здебільшого вони надруковані у німецьких містах латиною та німецькою мовою. З них видання XVII ст. складають 11 назв, XVIII ст. – 4. Книги  нерідко купувалися під час поїздок. Наприклад, у Варшаві 1762 року було придбано книгу історика, знавця старожитностей, єзуїта Іоанна Хокієра де Сурлета «Facis historiarum centuriae duae» (Льєж, 1650), два видання відомої фірми Етьєнів, зальцбурзьке видання 1672 року¹⁴, а також працю Симона Старовольського¹⁵. Твори Геродота потрапили до Вітте після розпродажу дублетів з відомої бібліотеки братів Залуських, а коментар Самуеля Струка на юридичний трактат В. Лаутербаха – після закриття 1773 року єзуїтського ордену з Кам’янецького колегіуму, тобто і в своїй місцевості можна було поповнити бібліотеку.

Поширеним матеріалом для палітурки була шкіра. Світла шкіра ніяк не прикрашалася, а палітурка рудого чи брунатного кольору, як правило, мала  рослинний орнамент на корінці, який ні разу не повторився. Ймовірно обкладинки виконувалися різними палітурниками. Можливо у фонді відділу РіЦ зберігається єдиний примірник книги із суперекслібрисом Вітте, адже жоден науковець про його існування не згадує. Суперекслібрис простий – перша латинська літера прізвища W на верхній кришці обкладинки. У даному випадку ми можемо говорити про палітурку, замовлену безпосередньо Яном де Вітте після 1772 року (дати власницького напису) для книги Філіппа Науде «Brunde der Messkunst» (Берлін, 1706), що походила з бібліотеки Дж. фон Ромера.

Склад «вінницької колекції» свідчить, що Ян де Вітте був високоосвіченою людиною з різноманітними інтересами, для якого книги були важливою складовою повсякденної роботи та побуту. Його цікавили право та політичні доктрини, що засвідчують книги Іоанна Ботері «Viri clarissimi» (Урзель, 1602), Ніколи Беллермонтані «Discursus academici in optimos veteris et novae historiae scriptores» (Франкфурт-на-Майні, 1626), юридичний твір Самуеля Струка «Succinctae Annotationes ad W.A. Lauterbachii...» (Лейпциг, 1700), юридичне обґрунтування республіканського ладу в книзі Філіппа Олденбурга «Tractatus iuridico-politicus de Rebuspublicis…» (Женева, 1677). Інтерес до античної історії ілюструють праці Геродота «Historiae», Емміуса Уббоне «Chronologia rerum Romanarum» (Гронінген, 1619),  сучасної Європи – Іоанна Хокієра де Сурлета «Facis historiarum centuriae duae». Як військового його цікавила воєнна історія, зокрема конволют, присвячений воєнним діям між Голландією та Швецією. До його складу входили й такі алігати, як Якоб Франц «Relationis historicae semestralis vernalis continuatio» (Франкфурт-на-Майні, 1679), «Manifest, oder declaration des krieges der Hollander wider die Schweden» (Гаага, 1675). Водночас як інженер він не міг обійти своєю увагою математичні розрахунки, фортифікаційний досвід Філіппа Науде «Brunde der Messkunst», розвиток тогочасної техніки та виробництва, зокрема машин, паперу та фарби, що підтверджують книги П’єра Маскуєра «Die Kunst der Seidenfarberey» (Берлін-Щецин-Лейпциг, 1764) та Джозефа Ланде «Die Kunst Papier zu Machen» (Берлін-Щецин-Лейпциг, 1762). Широту його інтересів також відображає довідник рослин Крістіана Менцеліуса «Index nominum plantarum universalis» (Берлін, 1682), в якому подається їх паралельний опис трьома мовами: латиною, грецькою та німецькою.

Після смерті батька Йозеф Зеферин де Вітте (1742 – 1814) у 1786 році був призначений комендантом кам’янецької фортеці¹⁶. Ще 1779 року він одружився з Софією Ґлявані (у другому шлюбі Потоцькою). Разом з нею він чимало мандрував по Європі, де купував книги. Формував власну бібліотеку. Його власницький напис був доволі простим «C-^te Joseph de Witte» або «C-^te Jos de Witte» на титульному аркушеві.

Власницький напис Йозефа Вітте

У книжковому фонді відділу РіЦ виявлено 14 томів з його власницьким написом, або з врахуванням алігат 19 видань зі складу його бібліотеки. Тільки на трьох книгах є власницькі написи і батька, і сина. Наявні видання свідчать про його інтереси до математики, юриспруденції, історії та релігійної історії, медицини, анатомії, ботаніки та зоології, а також метафізики. Відданість інтересам епохи Просвітництва найяскравіше виявилися у придбанні універсальних енциклопедій, зокрема німецької «Grosses vollstandiges universal Lexicon» (Галле-Лейпциг, 1732-1754). На відміну від батькового, у його зібранні вже більше книг XVIII ст. – 12, також переважно латиною та німецькою.

Як і батько, книги доставав у Кам’янці та європейських містах. Так, з Кам’янецького єзуїтського колегіуму походить «Institutum societatis Jesu ex decreto…» (Прага, 1705), Люблінського – твір Гільєльма Босше «Historia medica» (Брюссель, 1639). У батька і сина були книги з бібліотеки Дж. фон Ромера. Йозеф де Вітте володів конволютом, до складу якого входили дві праці Евкліда та трактат Мартіна ван Беллізірена про фортифікацію. Привертає увагу палітурка цього тому: її кришки обіпнули пергаменом із залишками рукописного тексту латиною.

Ще однією примітною палітуркою оздоблено книгу Крістіана Ріхтерна «Die hochst-nothige Erkenntnis des Menschen...» (Лейпциг, 1715): дерев’яні палітурні кришки обтягнуто шкірою.

З бібліотеки сина походять декілька дуже цікавих за змістом книг: монографія Ж.-К. Йордана «De originibus slavicis» (Відень, 1745), в якій вперше в німецькій науці подавалася версія походження східних і південних слов’янських народів; книга Роберта Флудда «Utriusque Cosmi maioris sculicet et minoris Metaphysica Physica atque Technica historia» (Франкфурт-на-Майні, 1617-1624), створена на зламі зміни ставлення європейців до науки, коли відбувався перехід від метафізичного осягнення  дійсності до раціонального знання науки.

Потоцькі також формували власні книгозбірні. Засновник Тульчинської бібліотеки Станіслав-Щенсний Потоцький (1752-1805) був одним з найбагатших людей в державі. Як політичний діяч виступав за ліквідацію королівської влади і творення олігархічної республіки, підтримки шукав у  Росії, згодом очолив Торговицьку конфедерацію (1792), яка призвела до другого поділу Речі Посполитої.

Станіслав-Щенсний Потоцький

Ще наприкінці 70-х років XVIII ст. він переніс родинну резиденцію з Волині до Тульчина, де побудував палац у класичному стилі, куди доправив   і бібліотеку своїх батьків¹⁷, яку активно поповнював все життя. Коло його особистих інтересів становили класична література та книги, пов’язані з садово-парковою архітектурою та військовою справою¹⁸. У «вінницькій колекції» збереглося тільки п’ять видань, які ми атрибутуємо як його особисту власність. Чотири книги присвячені тогочасному промисловому виробництву, зокрема металургійному, цукровому, свічковому та капелюшному.

Власницький підпис Станіслава-Щенсного Потоцького

На книзі М. Мея де Роменмотьє «Histoire militaire de la Suisse» (Лозанна, 1788) проставлено шрифтовий екслібрис «Stanislas SZ:Potocki». З огляду на те, що І. Ціборовська-Римарович¹⁹ в монографії подала його зображення з іншого тому цього багатотомного видання, можна зробити висновок, що це єдиний в Україні друк з відбитком даного екслібрису. Рукописний манускрипт з європейської історії також належав Станіславу-Щенсному, що зафіксовано власницьким написом.

Екслібрис Станіслава-Щенсного Потоцького

7 видань мають власницький напис його другої дружини Юзефи-Амалії Потоцької з Мнішеків (1752-1790). Як правило, вона писала «Potocka nee Mniszech», «Josepha Potocka nee Mniszech». Сучасники характеризували її як високоосвічену жінку, яка захоплювалася літературою і малярством. Вона формувала власну книгозбірню, для якої самостійно виконала екслібрис. Він вважається першим польським масонським екслібрисом і одночасно першим у Польщі екслібрисом, створеним жінкою²⁰.

Юзефа-Амалія Потоцька

Юзефа-Амалія Потоцька збирала твори красного письменства, зокрема античних авторів, «видання релігійної тематики, мемуари, книжки з історії, політики і дипломатії, географії, описи подорожей, словники, календарі»²¹. «Вінницька колекція» репрезентує тільки два напрямки її інтересів: красне письменство та енциклопедичні видання.

Власницький напис Юзефи-Амалії Потоцької

Найбільшу групу видань складають книги з автографами Софії Потоцької (1760-1822) – 92 томи, з яких 4 конволюта, тому ми можемо говорити про 101 книгу, що походить з її книгозбірні. Вона увійшла в історію як особа непересічної долі. Сучасники та історики розходяться в її оцінках, але, безперечно, вона була розумною та артистичною особистістю. В контексті даної студії хотілося б зробити декілька зауважень. Як відомо, Софія Потоцька, гречанка за походженням, польську мову так до кінця життя і не вивчила добре, користуючись, головним чином, французькою. Виникає питання про опанування нею інших мов, адже серед її книг були видання латиною, німецькою, англійською та російською мовами. Певну освіту вона отримала, ймовірно, ще в Османській імперії. По приїзді у Річ Посполиту її світське життя вимагало засвоєння загальної європейської культурної традиції, починаючи від повсякденного побуту і закінчуючи тогочасним світоглядом аристократії. Основний «дух» тодішньої епохи, як відомо, творили ідеї Просвітництва. Віра у головування знань, у можливість пізнання навколишнього світу провокували творення великих універсальних бібліотек для самоосвіти, а не тільки для професійних досліджень вчених. Ми вважаємо, що за декілька років, проведених в Європі, Софія Потоцька могла засвоїти загальну ідеологію часу. Своєрідним відображенням цього захоплення була значна кількість енциклопедій і галузевих словників (фізика, хімія, література, промислове виробництво) з її власницьким написом. Варто звернути увагу на те, що навряд чи 22-річна жінка, з новонародженою дитиною, під час першої своєї європейської подорожі саме для наукових студій у Львові 1782 року купувала 4-х томний словник з хімії. На наш погляд, колекціонування книг для неї було скоріше даниною моді, ніж особистою потребою. І малоймовірно, що вона читала всіма згаданими нами мовами. Водночас, з урахуванням перипетій її життя можна припустити, що до кола її особистих зацікавлень відносилася російськомовна література та красне письменство.

Софія Потоцька

Вважаємо, що для впорядкування Тульчинської бібліотеки був запрошений бібліотекар. Адже за характером почерків напису «Sophie Potocka» можна виділити групу видань з розгонистим почерком власниці, який зустрічається і на архівних документах, та іншу групу з дрібним і ошатним почерком іншої особи, можливо саме бібліотекаря. Врешті-решт для впорядкування такої великої бібліотеки потрібна була подібна посада хоча б для того, щоб не купувати одночасно 3 словники з хімії одного автора, але видані в різних містах.

Власницький підпис Софії Потоцької		Власницький напис Софії Потоцької

Ми також припускаємо, що саме бібліотекар підписував прізвища авторів і назви книг на палітурках зі світлої шкіри, а також виривав авантитули з книжок, позначених власницьким написом Юзефи-Амалії Потоцької, що особливо помітно на прикладі перших томів івердонівської «Encyclopedie».

Екслібрис Тульчинської бібліотеки

Більшість оглянутих видань (70) мають шрифтовий екслібрис «Biblioteka Tulczynska», який міг проставляти бібліотекар, адже серед вінницьких примірників є 7 книг без власницьких написів. Існував і суперекслібрис цієї бібліотеки. Так, на корінці книги «The Candid philosopher» (Лондон, 1778) розміщений шрифтовий суперекслібрис «B TUL». Багато книг мають власницькі написи та екслібриси декількох осіб одночасно. На більшості примірниках з бібліотек Яна і Йозефа де Вітте позначено й Софію Потоцьку, через яку, вірогідно, й надійшли ці збірки до Тульчина.

***

Хронологічно «вінницька колекція» охоплює видання XVII ст. – 38 прим.,  XVIII cт. – 92, XIX ст. – 4. Найдавніший друк належить до 1602 року, а найновіший – до 1804 року. Хронологічний аналіз «вінницької колекції» та книг, що зберігаються у НБУ ім. В. Вернадського, дозволяє стверджувати, що активне опрацювання бібліотечних фондів закінчилося зі смертю С.-Щ. Потоцького 1805 року. Жодного видання, що належало би до Тульчинської бібліотеки, згідно з провенієнціями, пізнішого часу нами не виявлено. А колекція продовжувала зростати, як свідчить її каталог 1843 року, тобто власники не мали бажання маркувати нові придбання. Особливо дивує тут позиція Софії Потоцької, яка за допомогою власницьких написів більше не демонструвала своєї прихильності до книгозбірні. Тому постає питання про ставлення тогочасних власників до своєї бібліотеки. В сучасній науковій літературі усталилася думка про свідоме бібліофільство тульчинських Потоцьких межі XVIII – XIX ст. Але, якщо розглянути можливе бібліофільство Потоцьких через призму їх ставлення до бібліотеки та колекціонування, то, на наш погляд, виявиться їхнє утилітарне ставлення до книг. Зокрема, така заможна родина, як Потоцькі навіть не потурбувалася про геральдичний або художній екслібрис для бібліотеки, як слід було б очікувати від аристократів їхнього рівня. А виявлений нами шрифтовий екслібрис, здається, належить пізнішому часу, адже неодноразово ми відзначали, що його ставили вже тільки на вільному місці, після всіх власницьких написів, скажімо, на книзі Геродота. До зовнішнього вигляду книг також особливого дбання не виявляли, тому більшість з них у шкіряних палітурках з бинтами та рослинним орнаментом на корінці мала або видавничі обкладинки, або попередніх власників.

Мовна палітра «вінницької колекції» досить широка: франкомовні видання – 76 прим., латиномовні – 33, німецькомовні – 17, російськомовні – 11, англомовні – 5, є також по одному примірнику італійською та грецькою мовами. Відзначимо, що якщо в бібліотеках Вітте переважали латина та німецька мова, то у Потоцьких – французька, німецька, російська та англійська. Як відзначала І.Ціборовська-Римарович²², наявність англомовної літератури була особливістю цієї бібліотеки, що відрізняло її від інших збірок польської шляхти цього періоду. Придбання російської літератури підтверджувало контакти Потоцьких з російським світом, відображало зміни в орієнтації родини на Росію. Відвідавши на початку 40-х років ХІХ ст. Тульчинський палац і оглянувши бібліотеку, польський письменник Ю.Крашевський нарікав на Потоцьких за відсутність літератури рідною мовою²³. Нами не виявлено жодного польськомовного видання у складі «вінницької колекції». Тільки два друки побачили світ на території Речі Посполитої: Адальберт Тилковський «Geometria practica» (Познань, 1692), Анджей-Хризостом Залуський «Epistolarum historico-familiarium» (Бранево, 1711). Здебільшого видання друкувалися на території сучасних Франції (Париж, Ліон) – 28 прим.; Німеччини (Берлін, Кельн, Лейпциг, Галле, Нюрнберг, Франкфурт-на-Майні) – 33;  Нідерландів (Амстердам, Гаага, Лейден) – 13; Швейцарії (Берн, Женева, Івердон, Лозанна) – 36; Англії (Лондон, Единбург) – 5; Росії (Москва, Санкт-Петербург) – 11; Бельгії (Брюссель, Льєж, Урзель) – 3; Данії (Копенгаген) – 2. Сучасну Україну представляло видання однієї з перших вітчизняних друкарень громадянського шрифту у Миколаєві: Данило Самойлович «Способ самый удобный повсемственнаго врачеванія смертоносной язвы, заразоносящейся чумы» (1802). Поодинокі книги друкувалися у Празі, Венеції та Відні.

Серед книг «вінницької колекції» є продукція відомих західноєвропейських видавничих фірм XVII ст. Перш за все, треба назвати друки книговидавничої фірми представників династії Ельзевірів: Емміус Уббоне «Chronologia rerum Romanarum» (Гронінген, 1619), Вергілій «Opera» (Лейден, 1636) та Антоній Перес «Commentarius in quinque et vigenti digestorum libros» (Амстердам, 1669). Не меншою відомістю користувалися книги іншого нідерландського видавництва Янсзона, згодом Янсзона-Весберге: Франциско Гліссоні «Anatomia hepatis» (Амстердам, 1665) та Іоанн Веслінгій «Syntagma anatomicum» (Амстердам, 1666). Відомий франкфуртський видавець Йоганн Теодор де Брі випустив уже згадувану працю Роберта Флудда «Utriusque Cosmi maioris sculicet et minoris Metaphysica Physica atque Technica historia» (Франкфурт-на-Майні, 1617-1624). Серед видатної поліграфічної продукції XVIII ст. слід згадати книги французької династії Дідо. У складі колекції є словник хімії П’єра-Жозефа Маскуєра, виданий П’єром Франсуа Дідо у Парижі 1778 року.

Багато видань, особливо з медицини, техніки, виробництва, будівництва та фортифікації, було прикрашено гравюрами, що, крім естетичного призначення, виконували ще й інформативне. Як правило, друкарями використовувалися гравюри на металі. Цікавою є книга Казимира Христофора Шміделя «Erz Stuffen und Berg Arten mit Farben genau abgebildet» (Нюрнберг, 1753) з мінералогії, де було вміщено гравюри із зображенням мінералів, розфарбованих від руки.

І. Ціборовська-Римарович вважає, що склад Тульчинської книгозбірні підтверджує поширення ідей Просвітництва серед широких європейських кіл освічених людей, зокрема польської аристократії²⁴, що чи не найяскравіше виявилося у захопленні власників бібліотек енциклопедичними та довідковими виданнями. Зокрема, у «вінницькій колекції» зберігаються відома івердонівська «Encyclopedie», побудована на основі «Великої французької енциклопедії» Д. Дідро та Ж. Л. Д’Аламбера, окремі томи німецької цедлерівської енциклопедії, а також видання хімічного, фізичного, літературного та промислово-виробничого галузевих словників. Як типові представники свого часу і соціального прошарку власники бібліотеки були знайомі з декількома мовами, тому присутність двомовних словників (французьких, німецьких та російських) була слушною і зрозумілою.

Іншими ознаками прояву впливу епохи Просвітництва на формування приватних бібліотек стали наявність творів її ідеологів, зокрема Шарля-Луї Монтеск’є, Вольтера, інтерес до бібліофільських або старовинних видань, зокрема ельзевірів, перевага франкомовних друків, що підтверджує склад вінницької збірки.

Водночас наявність книг з метафізики або астрології тільки підкреслює те, що власники бібліотеки не були на вістрі передових європейських ідей, не були їхніми творцями або активними пропагандистами, скоріше тільки користувалися вже сталими, загальноприйнятими в певному прошарку інтелектуальними моделями поведінки. І вищезгадані видання маркували їхню прихильність до минулих середньовічних або барокових стереотипів, скажімо есхатологічного мислення, хоча Тульчинська бібліотека мала яскраво виражений світський характер. Отже, з’ясовується двоїстий характер книгозбірні: придбавалися видання, які виражали як новий раціоналістичний світогляд, так і друки минулої барокової епохи.

Аналіз «вінницької колекції» підтверджує декілька основних напрямків збирання літератури Потоцькими. Однією з найпопулярніших тем була історична: праці з історії стародавнього світу, Франції та Англії. Особливої уваги заслуговує рукописний кодекс, присвячений історії людства від створення Всесвіту до 1710 року. До його складу переписувач увів велику гравюру з генеалогією європейських монархів. Чимало цікавих відомостей, зокрема з історії України XVIII ст., можна отримати з родинного листування Залуських, яке до друку підготував Анджей-Хризостом Залуський. Історію християнської релігії висвітлювали праці Ігнація Амата де Гравесона.

Привертає увагу значний обсяг медичної літератури. Ми вже згадували єдиний зразок вітчизняного друку – книгу одного з перших українських лікарів Д. Самойловича про боротьбу з чумою. Крім праць з анатомії людини Каспара Бартоліні, Томаса Бартоліні, Жака-Беніна Вінслова, Іоанна Віслінгія, збиралася література з окремих галузей, зокрема, гінекології Каспара Бартоліні, неврології Томаса Вілліса, гастрології Франциска Гліссоні. Для подібних видань дуже важливим був зображувальний ряд, тому обов’язковою їх складовою були численні гравюри. Погляд на гігієну як засіб уникання хвороб вже сформувався у XVII ст. і відобразився в такій, скажімо, книзі, як «Hygieia» (Кельн, 1628), монографії П’єтро Гонтієра «Exercitationes hygiasticae» (Лейден, 1668). Виявлявся інтерес і до фармацевтичних питань та методів лікування, що засвідчує «Codex medicamentarius» (Париж, 1758), укладений викладачами медичного факультету Сорбонни.

В колекції широко представлено також твори красного письменства. Це не тільки книги античних авторів Геродота і Вергілія, а й сучасних Готьє де ла Калпренеде, Мадлени де Скюдері, Вольтера, Шарля-Луї Монтеск’є та Олівера Голдсміта. Водночас Потоцькі закуповували й поширені в Європі антивольтерівські друки, наприклад, «The Candid philosopher», сатиричні книги, як от Іоанна Барклая «Argenis» (Нюрнберг, 1643), в якій висміювалося французьке світське суспільство XVII ст. До складу 2-х томної поетичної збірки «Les quatre poetiques» (Париж, 1771) увійшли твори Аристотеля, Горація, де Віда та де Спрея.

Російська художня література представлена періодичними виданнями: окремими випусками літературних журналів «Собеседник любителей российского слова» (Санкт-Петербург, 1783) за редакцією О.П. Козодавлєв, «Российский феатр, или собрание всех российских феатральных сочинений» (Санкт-Петербург, 1788-1790) за редакцією В.А. Ушакова та «Московский журнал» (Москва, 1802-1803). До речі, у складі «вінницької колекції» це єдині періодичні видання.

Правова література, як правило, була характерна для магнатських бібліотек XVIII ст. Але нами виявлено тільки одне видання «Обрядъ управленія Коммиссіи о сочиненіи проекта новаго уложения» (Москва, 1767), покликаний кодифікувати закони щодо кріпосного права в Російській імперії. Даний факт підтверджує переорієнтацію тульчинських Потоцьких на Росію.

***

Тульчинська бібліотека є найдавнішим світським книгозібранням регіону, що частково збереглося до сьогодні, а «вінницька колекція» є досить репрезентативною частиною цієї збірки, що допомагає уточнити деякі висновки книгознавців щодо приватного колекціонування книг другої половини XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Поділля, певною мірою судити про культурні його зв’язки, наслідування європейській книжковій традиції. Треба зауважити, що дана колекція склалася випадково, без чіткого задуму. У 20-х – на початку 30-х років, 70-х – 80-х роках ХХ ст. книги з Вінниці передавалися у бібліотеки Києва, Москви та Тульчина безсистемно, що підтверджується тим, наприклад, що окремі томи з п’яти багатотомних видань знаходяться і у Києві, і у Вінниці. Через незначний обсяг «вінницької колекції» і велику кількість утворювачів Тульчинської бібліотеки чітко окреслити вклад кожного з них доволі важко. Так, тільки один том позначений екслібрисом Станіслава-Щенсного Потоцького, окремі томи «Encyclopedie» – написами Юзефи-Амалії або Софії Потоцьких, а деякі  – тільки екслібрисом бібліотеки. Разом з тим, ми можемо визначити, що для Яна і Йозефа де Вітте книгозбірня була скоріше науковою або навчальною лабораторією професіоналів, звідки вони отримували потрібні їм знання, а для Потоцьких бібліотека – це скоріше атрибутивна ознака певного кола освіченої польської аристократії європейських орієнтирів. Бібліофільство для них, за виключенням, можливо, Юзефи-Амалії Потоцької, не мало обов’язкового характеру.

 Примітки:

  *Під час підготовки макета даного альманаху надійшов черговий випуск «Наукових праць Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» (Вип.19; 2007), що містить статтю Ціборовської-Римарович І. «Стародруки Тульчинської бібліотеки магнатів Потоцьких у фондах Вінницької державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва: шлях надходження та історико-книгознавча характеристика», в якій подано інформацію про 60 назв видань (68 томів).

Література:

1. Ціборовська-Римарович І. Родові бібліотеки Правобережної України XVIII століття (Вишневецьких – Мнішеків, Потоцьких, Мікошевських): історична доля та сучасний стан / Нац. б-ка України ім. В.Вернадського НАНУ. – К., 2006. – 395 с.: іл.
2. Schnaydrowa B. Fragment zbiorów tulczyńskich w rękopisach Biblioteki Polskiej Akademii Nauk w Krakowie // Rocznik Biblioteki Polskiej Akademii Nauk w Krakowie. R.XV. – 1969. – 89-102.
3. Wiśniowska Z. Katalog starych drukow Biblioteki Museum-Zamku w Łańcucie. – Łańcut, 1974. – 373 s.: il.
4. Strutynska M. Stare druki proweniencij Potockich z Tulczyna w zbiorach Biblioteki Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu // Z badán nad polskimi księgozbiorami historycznymi: Wyniki perspektywy. – Warsz., 1992. – T.XIV. – S.161-217; Strutynska M. Stare druki proweniencij Potockich z Tulczyna w zbiorach Biblioteki Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu. Adenda // Z badán nad polskimi księgozbiorami historycznymi: Zbiory rozproszone. – Warsz., 1993. – T.XV. – S.183-194;
5. Dzięcioł A. Ksiązki Potockich z Tulczyna w zbiorach starych druków w zamku Krolewskim // Kronika Zamkowa. – Warsz., 1987. – №4. – S.14-17.
6. Ціборовська-Римарович І. Вказ. праця. – С. 99.
7. Там само. – С.110-111.
8. Там само. – С.108.
9. Там само. – С.107, 109, 355-377.
10. Стрєльнікова Л.А. Посланці з минулого: До історії книги на Поділлі / Вінниц. обл. орг. т-ва книголюбів України. – Вінниця, 1992. – С.28-30, 43.
11. Ціборовська-Римарович І. Вказ. праця. – С. 107, 109.
12. Загальні біографічні відомості подаються за: Данилюк П.Г. Барська конфедерація: хід подій та наслідки // Укр. іст. журн. – 2007. – №5. – С.134-146; Хотюн Г., Данілов І. Ян де Вітте – будівничий і захисник Кам'янця: Ескізи до портрету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.forest.ru/tovtru/ua/history/statti/de_vittehtml. – Дата доступу: 27.01.2008. – Назва з екрану.
13. Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі. – Кам’янець-Подільський, 2005. – С.276.
14. Ціборовська-Римарович І. Вказ. праця. – С.115, 128.
15. Rozycki E. Z dziejow kultury ksiazki w Kamiencu Podolskim w XVI-XVIII w. // Z badan nad polskimi ksiegozbiorami historycznymi. – Warsz., 1997. – T.18. – S.71-85.
16. Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біогр. слов. – Вінниця, 2007. – С.514-515.
17. Ціборовська-Римарович І. Вказ. праця. – С.97.
18. Там само. – С.99.
19. Там само. – С.126.
20. Там само. – С.100.
21. Там само. – С.100.
22. Там само. – С.120.
23. Kraszewski J. I. Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budzaku.– Wilno, 1845.– T.1.– S.76-77.
24. Ціборовська-Римарович І. Вказ. праця. – С.169-180.

При укладанні бібліографічного списку «вінницької колекції» ми ставили за мету подати основні бібліографічні відомості про кожне видання,   особливості його зовнішнього вигляду і склад провенієнцій.

Хотілося б подякувати колегам – бібліотекарям з відділу РІЦ за допомогу в опрацюванні матеріалу. Особливі слова подяки призначаються головному бібліографу Світлані Іванівні Мумро, яка, переглянувши книжковий фонд de visu, здійснила основний відбір книг до колекції.

 

 

1. Amat de Graveson, Ignatio Hyacintho. Historia Ecclesiastica, variis colloquaiis digesta ubi pro theologiae candidatis... T. 8. – 2th. ed. in Germania. – Augustae Vindelicorum [Augsburg]; Graecii [Graz]: Sumptibus Fratrum Veith, 1727. – [4], 164 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка.

Приплетено №№ 2, 3.

 

2. Amat de Graveson, Ignatio Hyacintho. Tabula chronologicae adoptimos calculos redactae et ad praefigenda historiae ecclesiasticae tempora... – Augustae Vindelicorum [Augsburg]; Graecii [Graz]: Sumptibus Fratrum Veith, 1727. – [4], 47, [16] p. – Лат.

Приплетено до № 1.

 

3. Amat de Graveson, Ignatio Hyacintho. Historia Ecclesiastica, variis colloquaiis digesta ubi pro theologiae candidatis... T. 9: Continuatio tabularum chronologicarum. – Augustae Vindelicorum [Augsburg]; Graecii [Graz]: Sumptibus Fratrum Veith, 1727. – [4], 144, [92] p. – Лат.

Приплетено до № 1.

 

4. An abridgment of Captain Cook's first and second voyages. – 5th. ed. – London: Print. for G. Kearsley, 1788. – VIII, 448 p.: іl. – Англ.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка. Гравюра "Абориген" на фронтисписі. Гравюри по тексту.

 

5. Barclaii, Joannis. Argenis: Figuris aeneis adillustrata, suffixo clave, hoc est, nominum propriorum explicatione, atque indice locupletissimo. – Noribergae [Nurnberg]: Sumptibus Wolfgangi Mauritii Endteri, 1643. – [24], 708, [35] p.: іl. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору. Гравюри по тексту.

 

6. Bartholini, Caspari. Opuscula quatuor singularia… – Hafniae [Copenhagen]: Excudebat Georgius Hantzschius, 1628. – [7], [1], 48, [1], 29, [1], 29, [1], 8, [1] ch. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри. На форзаці невідома особа позначила список алігатів, що увійшли до складу конволюта.

Приплетено №№ 7, 8, 96.

 

7. Bartholini, Caspari. De ovariis mulierum, et generationis historia epistola anatomica. – Norimbergae [Nurnberg]: Sumptibus Johannis Ziegeri; Typis Christophori Gerhardi, 1679. – 48 p. – Лат.

Приплетено до № 6

 

8. Bartholini, Thomae. Dissertatio de cygni anatome, ejusque cantu… – [Hafniae] [Copenhagen]: Apud Danielem Paulli, 1668. – 96 p. – Лат.

Приплетено до № 6

 

9. Bellermontano, Nicolao. Dissertationes politicae: Discursus academici in optimos veteris et novae historiae scriptores… – Francofurti ad Moenum: Typis Ioh. Friderici Weys, 1626. – [16], 448, 24 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Ян; Потоцька, Софія

Картонна палітурка.

 

10. [Bellisiren, Martin Eylend von]. Compendium. Artis fortificatoriae Plane aureum das ist: Ein Kurz ... Traktatlein ...der... Fortification. – Dressden: In Vorlegung Wolff Seyfferts, 1624. – [4], 100 s. – Нім.

Приплетено до № 62.

 

11. Bossche, Guilielmo vanden. Historia medica, in qua libris IV. – Bruxellae [Brussel]: Typis Ioannis Mommarti, 1639. – [16], 422, [20] p.: іl. – Лат.

Є автограф: Вітте, Йозеф

Палітурка зі світлої шкіри. Є напівзакреслений власницький напис про приналежність книги Люблинському єзуїтському колегіуму

 

12. Boteri, Ioannis. Viri clarissimi tractatus duo: Prior: De illustrium statu & politia. Posterior: De origine urbium, earum excellentia & augendi ratione. – Ursellis [Ursel]: Apud Cornelium Sutorium; Impensis Lazari Zetzneri, 1602. – [22], 946, [54] p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Ян; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка фірми Е. Rau пізнішого часу. Два власницьких написи атрибутувати не вдалося.

 

13. Boulanger, M. L'antiquite devoilee par ses usages... T. 3. – Amsterdam: Chez Marc Michel Rey, 1768. – [4], 399 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка. Сторінки книжкового блоку не розрізано.

 

14. [Calprenede, Gautier de la]. Cassandre. [T. 1]. – Paris: Chez Antoine de Sommaville, Aygustin Courbe, Toussainct Quinet et Nicolas de Sercy, 1644. – [14], 560 p.: gravure. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри, гравюра на міді на шмуцтитулі. Рукописні позначки невідомої особи на форзаці та нахзаці.

 

15. [Calprenede, Gautier de la]. Cassandre. [T. 5]: Ч. 3. Кн. I-III. – Paris: Chez Antoine de Sommaville, Aygustin Courbe, Toussainct Quinet et Nicolas de Sercy, 1644. – [14], 554, [5] p.: gravure. – Фр.

Є автограф: Невідома особа; Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри. Автограф 1647 (?) року невідомої особи. Гравюра на авантитулі.

 

16. [Calprenede, Gautier de la]. Cassandre. [T. 6]: Ч. 3. Кн. IV-VI. – Paris: Chez Antoine de Sommaville, Aygustin Courbe, Toussainct Quinet et Nicolas de Sercy, 1644. – [4], 513-1086 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри.

 

17. [Calprenede, Gautier de la]. Cassandre. [T. 10]: Ч. 5. Кн. IV-VI. – Paris: Chez Antoine de Sommaville, Aygustin Courbe, Toussainct Quinet et Nicolas de Sercy, 1645. – [2], 4, 633-1213 c. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри.

 

18. The Candid philosopher, or Free thoughts on men, morals and manners: in 2 vol. Vol. 1. – London: Print. for J.Williams, 1778. – 264 p. – Англ.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення B[iblioteka] Tul[czynska].

 

19. Chokier de Surlet, Ioanne. Facis historiarum centuriae duae… – Leodii [Liege]: Apud Leonardum Streel, 1650. – [15], 168, 164 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Ян; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка із залишками тиснення на кришках.

 

20. Codex medicamentarius, seu Pharmacopea parisiensis / Comp. M. Joanne-Baptista Boyer. – 4th. ed. – Paris: Apud Petrum-Guillelmum Cavelier, 1758. – CXXXII, 320 p. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці.

 

21. Continuatio I. Der Zehenjahrigen Historischen Relation. Das ist Kurtzer und unparthegischer Inhalt... – Leipzig: In Verlegung Iohann Grossens und Consorten; Gedruckt bey Christian Scholvien, [1679]. – 132 s.: gravure. – Нім.

Приплетено до № 84.

 

22. C[orrozet], G[illes]. Le tresor de l'histoire de France. Reduit par Tiltres & lieux communs, divise en deux parties / Comp. L[ouis] С[oulon]. – Paris: Chez Frangois Clousier, 1644-1645. – [16], 690 p.: іl. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри.

 

23. Dictionnaire complet francois et russe = Полной французской и российской лексикон. T. 1: A-K. – St. Petersbourg: De l'Imprimerie Imperiale, 1786. – [8], 684 p. – Фр., рос.

Є автограф: Шалантон, А. К.; Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка.

 

24. Dictionnaire de l'Academie francoise: en 2 t. T. 2: L-Z. – Nouvelle ed. – A Nismes: Chez Gaude Pere, Fils & Сompagnie, 1777. – [4], 633 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним тисненням на корінці.

 

25. Dictionnaire de l'industrie ou Collection raisonnee des procedes utiles dans les sciences et dans les arts: en 6 t. T. 2. – Nouvelle ed. – Paris: Chez Remont, 1795. – 261 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з тисненням на корінці.

 

26. Dictionnaire de l'industrie ou collection raisonnee des procedes utiles dans les sciences et dans les arts: en 6 t. T. 3. – Nouvelle ed. – Paris: Chez Remont, 1795. – 303 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з тисненням на корінці.

 

27. Dictionnaire de l'industrie ou collection raisonnee des procedes utiles dans les sciences et dans les arts: en 6 t. T. 4. – Nouvelle ed. – Paris: Chez Remont, 1795. – 351 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з тисненням на корінці.

 

28. Dictionnaire de l'industrie ou collection raisonnee des procedes utiles dans les sciences et dans les arts: en 6 t. T. 5. – Nouvelle ed. – Paris: Chez Remont, 1795. – 330 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з тисненням на корінці.

 

29. Duchamel du Monceau M. Art du cirier. – [Paris]: H. L. Guerin&L. F. Delatour, 1762. – 113 p. + 8 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцький, Станіслав-Щенсний

Картонна палітурка сірого кольору. Титульний аркуш втрачений.

 

30. Duchamel du Monceau M. Art de rafiner le sucre. – [Paris], 1764. – [2], 78 p. + X planches. – Фр.

Є автограф: Потоцький, Станіслав-Щенсний

Картонна палітурка сірого кольору. Титульний аркуш втрачений.

 

31. Emmio, Ubbone. Chronologia rerum Romanarum cum serie consulum. – Groningae [Groningen]: Sumptibus Elseviriorum; Excudebat Ioannes Sassius, 1619. – [8], 96, [6] p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Ян; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка ХІХ ст.

 

32. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. I: A-Ajo / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1770. – LX, 682 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

33. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. V: Bat-Bom / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1771. – [4], 756 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

34. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. VII: Cal-Cas / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1771. – [4], 824 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

35. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. VIII: Cat-Chao / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1771. – [4], 786 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

36. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. IX: Chap-Civ / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1771. – [4], 778 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

37. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XI: Cong-Cot / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1772. – [4], 741 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

38. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XII: Cou-Ddx / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1772. – [2], 779 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

39. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XIII: De-Diez / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1772. – [2], 804 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

40. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XV: Eb-Emu / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1772. – [2], 839 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

41. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XVII: Es-Exe / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1772. – [4], 807 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

42. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XIX: Feve-Fons / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [2], 763 p. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

43. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XX: Font-Fuy / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 867 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

44. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXI: G-Got / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 798 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

45. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXII: Gou-Heg / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 800 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

46. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXIII: Hei-Jam / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 820 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

47. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXIV: Jan-Inv / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 811 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

48. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXV: Io-Leh / Mis en prdre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 834 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

49. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXVI: Lei-Lyt / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 845 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

50. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXVII: M-Mat / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1773. – [4], 818 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

51. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXXVI: R-Rhy / Mis en ordre par de M. de Felice. – Yverdon, 1774. – [4], 767 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

52. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. T. XXXVIII: Sci-Somp / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1774. – [4], 789 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

53. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Supplement. T. I: A-Asu / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1775. – [4], 799 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

54. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Supplement. T. III: Con-Impu / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1775. – [4], 784 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

55. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Supplement. T. V: Pea-Sax / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1776. – [4], 745 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

56. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Supplement. T. VI: Sca-Zyg / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1776. – [4], 797 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»).

 

57. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Planches. T. I: Ag-Art / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1775. – [4], 18, 5, 19, 2, 50, 2, 18, 4, 5, 7 p. + 37, 3, 10, 2, 33, 5, 17, 2, 4, 15 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»). Є втрати серед гравюр.

 

58. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Planches. T. II: Art-Chap / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1775. – [4], 16, 3, 8, 4, 8, 4, 4, 4, 4, 5, 4, 11, 5, 2, 2, 13, 2, 2, 5, 5, 2, 4 p. + 29, 3, 30, 2, 11, 2, 3, 2, 1, 4, 5, 5, 11, 2, 2, 2, 6, 2, 1, 3, 5, 2, 3 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»). Є втрати серед гравюр: замість 150 – 136.

 

59. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Planches. T. VI: His-Hyd / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1777. – [8], 48, 44, 7 p. + 86, 56, 20 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»). 162 гравюри.

 

60. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Planches. T. VII: Imp-Mar / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1778. – [4], 28, 4, 3, 15, 3, 14, 4, 8, 4, 4, 16, 2 p. + 18, 2, 2, 12, 2, 33, 9, 4, 10, 2, 23, 7 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»). Є втрати серед гравюр: замість 160 – 124.

 

61. Encyclopedie, ou dictionnaire universel raisonne des connoissances humaines. Planches. T. VIII: Mat-Opt / Mis en ordre par M. de Felice. – Yverdon, 1779. – [4], 8, 3, 6, 8, 47, 39, 2, 4 p. + 1, 33, 6, 8, 35, 26, 28, 2, 18 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка. На корінці тиснення «B.WUL» (помилково замість «B.TUL»). 136 гравюр.

 

62. Euclidis. Elementa Practica, oder Ausszug aller Problematum und Handarbeiten auss den 15. Buchern... Allen und jeden des uhralten geometrischen nutzlichen Gebrauchs... – Nurnberg: Gedruсkt und verlegt durch Simon Halbmayer, 1625. – [8], 92, [6], 132 s.: іl. – Нім.

Є автограф: Ромер, Дж. фон; Вітте, Йозеф

Палітурка з пергамену із залишками рукописного тексту латиною. Виготовлено ймовірно разом з конволютом. 

Приплетено №№ 10, 63.

 

63. Euclidis. Die sechs ersten Bucher ... Von den Anfangen und Fundamenten der Geometriae. – Amsterdam: Gedruckt bey Wilhelm Jansz., 1618. – [14], 236, [2] s. – Нім.

Приплетено до № 62.

 

64. Ferri, de St.-Constant J. L. Londres et les anglais. T. 3. – Paris: Chez Fain, Colnet, Demongie, Debray, An XII [i. e. 1804]. – [4], 407 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору. Рослинний орнамент на корінці палітурки.

 

65. Fioravanti, Leonardo. Del compendio de secreti rationali... libri Cinque. – In Venetia: Appresso Pietro Miloco, 1620. – [24], 187 f. – Іт.

Є автограф: Вітте, Йозеф

Палітурка зі світлої шкіри.

 

66. Fludd, Roberto. Utriusque Cosmi maioris sculicet et minoris Metaphysica Physica atque Technica historia: In 2 vol. Tomus primus. De macrocosmi historia. Tractatus secundus. De naturs simia seu technica macrocosmi historia. – [Oppenheim]; Francofurti: Sumptibus Johann Theodore de Bry; Typis Caspari Roteli, 1617–1624. – 206, [10]; 783 p.: іl. – Лат.

Є автограф: Вітте, Йозеф

Палітурка зі світлої шкіри. На першій та останній сторінках є власницький напис невідомої особи, на форзаці є відбиток від власницького напису ймовірно Софії Потоцької, що був на втраченому титульному аркуші. Бібліографічний опис зроблений за допомогою напису на корінці книги та довідкової літератури.

 

67. Franci, Jacobus. Relationis historicae semestralis vernalis continuatio. – Franckfurt am Mayn: Zu finden bey den Latom, Erben, 1679. – 96 p. – Лат.

Приплетено до № 84.

 

68. Frisch, Johann Leonhard. Nouveau dictionaire des passagers francois-allemand et allemande-francois = Neues Frantzosisch-Teutsches und Teutsch-Frantzosisches Worter-buch. – Leipzig: Bey Joh. Friedrich Gleditschens, 1730. – [16] s., 1696, 704 sp.: gravure. – Фр., нім.

Є автограф: Вітте, Ян; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка зі світлої шкіри. Гравюра на фронтисписі. Автограф невідомої особи на форзаці польською мовою.

 

69. Galon, M. L'Art de convertier le cuivre rouge ou cuivre de rosette, en laiton ou cuivre jaune. – [Paris], 1764. – [2], 78 p. + XVIII planches. – Фр.

Є автограф: Потоцький, Станіслав-Щенсний

Картонна палітурка сірого кольору. Титульний аркуш втрачений.

 

70. Glissonii, Francisci. Anatomia hepatis… – Amstelodami [Amsterdam]: Apud Joannem Janssonium a Waesberge et Elizaeum Weyerstraet, 1665. – [44], 423, [18] p.: іcon. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри, на шмуцтитулі – гравюра на міді цієї друкарні, а також автограф.

 

71. Goldsmith, Oliver. Essays. – Altenburgh: Printed for Gottlob Emanuel Richter, 1774. – [2], IV, 182 p.: portrait. – Англ.

Є автограф: Потоцька, Юзефа-Амалія з Мнішеків

Напівшкіряна палітурка. Гравюра з портретом Олівера Голдсміта на фронтисписі.

 

72. Gontier, Petri. Exercitationes hygiasticae, sive de Sanitate tuenda et vita producenda, libri XVIII. – Lugduni [Lyon]: Sumptibus Antonii Lullieron, 1668. – [16], 560, [42], [2] p. – Лат.

Є автограф: Аббанілаус (доктор медицини); Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка, з рослинним орнаментом на корінці.

 

73. Grosses vollstandiges universal Lexicon aller Wissenschafften und Kunste... Band VIII: E. – Halle; Leipzig: Verlegts Johann Heinrich Zedler, 1734. – [12] s., 2 438 sp.: іl. – Нім.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка брунатного кольору, з рослинним орнаментом на корінці.

 

74. Grosses vollstandiges universal Lexicon aller Wissenschafften und Kunste... Band XI: Gm-Gz. – Halle; Leipzig: Im Verlag Johann Heinrich Zedler, 1735. – [18] s., 1526 sp.: іl. – Нім.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка брунатного кольору, з рослинним орнаментом на корінці.

Приплетено № 75.

 

75. Grosses vollstandiges universal Lexicon aller Wissenschafften und Kunste... Band XII: H-He. – Halle; Leipzig: Im Verlag Johann Heinrich Zedler, 1735. – [12] s., 2014 sp. – Нім.

Приплетено до № 74.

 

76. Grosses vollstandiges universal Lexicon aller Wissenschafften und Kunste... Band LVIII: Wo-Woq. – Halle; Leipzig: Verlegts Johann Heinrich Zedler, 1748. – [10] s., 1568 sp.: іl. – Нім.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Напівшкіряна палітурка.

 

77. Herodote. [Historiae]. T. 2: Livres V-IX. – [S.l.]: [S. n.], [S.a.]. – 572, [23] p. – Фр.

Є автограф: Вітте, Ян; Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: I.A.Zaluski; Biblioteka Tulczynska

Корінець шкіряної палітурки з бинтами, прикрашений рослинним орнаментом. Втрачений титульний аркуш.

 

78. Histoire de l'ancienne Rome. T. 8. – 3th. ed. – Paris: Chez Louis, Belin, Girod et Teissier, Aubry, [S. a.]. – 318 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка відсутня, є паперова обкладинка.

 

79. Histoire du monde primitif, ou des Atlantes. T. II. – Nouvelle ed. – Paris, 1780. – 495, [5] p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка, корінець прикрашений рослинним орнаментом.

 

80. 80. Historia Universalis de toto Mundo: et ejus Parbibus. Cum suis tabellis: et indie Comple bijsimo de Anno Mundi primo usque ad Annum 1710. – [S. l.], [S. a.]. – 404 p.: icon. – Лат. – Рукопис.

Є автограф: Потоцький, Станіслав-Щенсний

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору. Є кольорова гравюра великого формату.

 

81. Hygieia, id est Bonae valetudinis conservandae thesaurus locupletissimus. – Coloniae Agrippinae [Köln]: Typis Petri a Brachel, 1628. – [16], 120, 440 p. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка, на титульному аркуші згаслий автограф невідомої особи. Є напис на нахзаці.

 

82. Institutum societatis Jesu ex decreto congregationis generalis decimae quartae meliorem in ordinem digestum, auctum, ac denuo recusum: et 2 vol. Vol. 1. – Pragae [Praga]: Typis universitatis Carolo-Ferdinandeae in collegio societatis Jesu ad S.Clementem, 1705. – 714 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка з бинтами. Відсутній правий аркуш форзацу. Власницький напис кам'янецьких єзуїтів.

 

83. Jordan, Joan Christophori de. De originibus slavicis. T. II. – Vindobonae [Vienna]: Typis Gregorii Kurtzbock & Joan. Jacobi Jahn, 1745. – [2], 204, [8], 199, [20], 280 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка.

 

84. 84. Kurtze und warhafftige Reise-Beschreibung, der Reis von Erffurt auss Thuringen nach dem gewesenen gelohten Lande und der Heil Stadt Ierusalem... verfertiget durch Hieronymum Scheidt. – Helmstadt: Verlegt durch Paul Zeisingen, 1679. – [16], 128 s. – Нім.

Є автограф: Вітте, Ян

Палітурка зі світлої шкіри. Гравюри.

Приплетено №№ 21, 67, 95.

 

85. L. D. H. Lettres sur la legislation ou l'ordre legal, deprave, retabli et perpetue par... T. 3. – Berne: Chez la societe typographique, 1775. – [6], 564 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці.

 

86. Lande, [Joseph] de la. Die Kunst Papier zu Machen. – Berlin; Stettin; Leipzig: Bey Johann Geinrich Rudigers, 1762. – 190 s. – Нім.

Приплетено до № 94.

 

87. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science: en 4 t. T. 1. – 2th. ed. – Paris: Chez P. Fr. Didot, 1778. – XL, 568 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці. Екслібрис з монограмою невідомої особи.

 

88. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science: en 4 t. T. 2. – 2th. ed. – Paris: Chez P. Fr. Didot, 1778. – [4], 655 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці. Екслібрис з монограмою невідомої особи.

 

89. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science. T. 1. – Nouvelle ed. – Francfort: Chez J. J. Kessler, 1780. – XXVIII, 580 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору. Власницький напис про дату і місце придбання книги.

 

90. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science. T. 2. – Nouvelle ed. – Francfort: Chez J. J. Kessler, 1780. – [2], 655 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору. Власницький напис про дату і місце придбання книги.

 

91. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science. T. 3. – Nouvelle ed. – Francfort: Chez J. J. Kessler, 1780. – [2], 520 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору. Власницький напис про дату і місце придбання книги.

 

92. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science. T. 1. – Nouvelle ed. – Neuchatel: De l'Imprimerie de la Societe Typographique, 1789. – XXVIII, 580 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка.

 

93. Macquer, M. [Pierre-Josef]. Dictionnaire de chymie, contenant la theorie et la pratique de cette science. T. 2. – Nouvelle ed. – Neuchatel: De l'Imprimerie de la Societe Typographique, 1789. – [2], 655 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка.

 

94. Macquer, [Pierre]. Die Kunst der Seidenfarberey. – Berlin; Stettin; Leipzig: Bey Johann Geinrich Rudigers, 1764. – 100 s.: іl. – Нім.

Є автограф: Вітте, Ян

Картонна палітурка.

Приплетено № 86.

 

95. Manifest, oder declaration des krieges der Hollander wider die Schweden. – In's Gravenhage [Hague], 1675. – 47 s. – Нім.

Приплетено до № 84.

 

96. Matthaeum, Johannem. Centuria difficultatum medicarum tam jucundarum quam utilium… – Herbornae Nassoviorum [Nassau]: Ex officina Typographica Christophori Corvini, 1616. – [16], 304, [8] p. – Лат.

Приплетено до № 6.

 

97. May de Romainmotier, M. Histoire militaire de la Suisse, et celle des Suisses dans les differens services de l'Europe. T. 1. – A Lausanne: Chez J.P. Heubach et Comp, 1788. – 471, [4] p. – Фр.

Екслібрис: Stanislas SZ:Potocki

Шкіряна палітурка, тиснення на корінці рослинний орнамент.

 

98. Mentzelius, Christianus. Index nominum plantarum universalis. – Berolini: Ex officina Rungiana, 1682. – [16], 331, [21] p.: icon. – Лат., грец., нім.

Є автограф: Вітте, Ян; Вітте, Йозеф; Потоцька, Софія

Паперова обкладинка. На авантитулі – гравюра.

 

99. Millot, M. Elemens de l'histoire d'Angleterre… T. II. – Nouvelle ed. – En Suisse: Chez les Libraires associes, 1779. – [2], 439 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка оклеєна папером синього кольору.

 

100. Millot, M. Elemens de l'histoire d'Angleterre… T. III. – Nouvelle ed. – En Suisse: Chez les Libraires associes, 1779. – [4], 390 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка оклеєна папером синього кольору.

 

101. M[ontesquieu], [Charles–Louis]. Lettres persanes, par M. de M***: et 2 t. – Nouvelle ed. – A Amsterdam, 1760. – [2], 203, [11], 236, VIII, 60, [12] p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору.

 

102. Naude, Philippe. Brunde der Messkunst. – Berlin: Zu finden bey Joh. M. Rudiger; Gedruckt bey Iohann Lorenss, 1706. – [16], 220 s. + [23] tabelle. – Нім.

Є автограф: Ромер, Дж. фон; Вітте, Ян; Вітте, Йозеф

Шкіряна палітурка з суперекслібрисом у вигляді великої літери W, з рослинним орнаментом на корінці.

 

103. Nollet, l'Abbe. L'Art de faire des Chapeaux. – [Paris], 1765. – [2], 94 p. + 6 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцький, Станіслав-Щенсний

Картонна палітурка сірого кольору. Титульний аркуш втрачений.

 

104. Oldenburgero, Philippo Andrea. Tractatus iuridico-politicus de Rebuspublicis turbidis in tragvillum statum Reducentis, in eoque Conservandis. – Genevae: Apud Samuelem de Tournes, 1677. – [16], 458 p. – Лат.

Є автограф: Вітте, Ян

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка, бинти. Нерозбірливі власницькі написи 3 осіб.

 

105. Perezi, Antoni J. C. Commentarius in quinque et viginti digestorum libros. – Amstelodami: Apud Danielem Elzevirium, 1669. – [8], 442 p. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка.

 

106. Quatre (les) poetiques: d'Aristote, d'Horace, de Vida, de Despreaux. T. 2: [de Vida, de Despreaux]. – Paris: Chez Saillant & Nyon, 1771. – [4], 256, 116, [2] p. – Фр., лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору, з рослинним орнаментом на корінці.

 

107. Reflexions sur les Memoires pour les ambassadeurs, et response au ministre prisonnier... – A Ville-Franche: Chez Pierre Petit, 1677. – 192 p. – Фр.

Приплетено до № 121.

 

108. Richtern, Christian Friedrich. Die hochst-nothige Erkenntnis des Menschen, sonderlich nach dem leibe und naturlichen Keben, oder ein deutlicher Unterricht. – Leipzig: Bey Joh. Friedrich Gleditsch und Sohn, 1715. – [12], 1234, [116] sp. – Нім.

Є автограф: Вітте, Йозеф

Шкіряна палітурка, дерев'яні палітурні кришки, тиснення на кришках.

 

109. Sabatier de Castres, Antoine. Dictionnaire de literature. Т. 3. – Paris: Chez Vincent, 1770. – [2], 568, 184 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка сіро-блакитного кольору.

 

110. Schmiedel, Casimir Christoph. Erz Stuffen und Berg Arten mit Farben genau abgebildet. – Nurnberg: Verlegt durch Johann Michael Seligmann, 1753. – [4], 36, 36 s. + XXVI gravure. – Нім., лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка початку ХХ ст. Титульний аркуш та таблиці – гравюри на міді, розфарбовані від руки. Гравер Й. М. Селігман.

 

111. Scudery, [Madeleine de]. Clelie, histoire romaine: dedie'e a madame la Duchesse de Nemours, Partie 9. – Paris: Сhez Augustin Courbe, 1661. – [8], 544 p.: grav. – Фр.

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska; Геральдичний екслібрис невідомої особи

Шкіряна палітурка, бинти, тиснення на корінці, рослинний орнамент. Гравюри на шмуцтитулі та авантитулі.

 

112. Sigaud de la Fond, [Joseph-Aignan]. Dictionnaire de physique. T. 1: A-C. – Paris: Rue et Hotel Serpente, 1781. – XII, 704 p. + 3 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці.

 

113. Sigaud de la Fond, [Joseph-Aignan]. Dictionnaire de physique. T. 2: D-L. – Paris: Rue et Hotel Serpente, 1781. – [2], 658 p. + 3 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці.

 

114. Sigaud de la Fond, [Joseph-Aignan]. Dictionnaire de physique. T. 4: Q-V. – Paris: Rue et Hotel Serpente, 1781. – [2], 629 p. + 2 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка рудого кольору з рослинним орнаментом на корінці.

 

115. Smollett, T. M. D. A complete history of England, from the descent of Julius Caesar to the treaty of Aix la Chapelle, 1748. Vol. 7. – 3th. ed. – London: Print. for James Rivington and James Fletcher, 1758. – [2], 412 p. – Англ.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору.

 

116. Strykii, Samuelis. Succinctae Annotationes ad W.A. Lauterbachii... Compendium digestorum in quibus rationes desideratae adducuntur, obscura declaruntur... – Lipsiae [Leipzig]: Apud Joh. L. Gleditsch, 1700. – [8], 1086, [112] p. – Лат.

Є автограф: Каліновський; Вітте, Ян; Вітте, Йозеф

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри. Власницький напис Кам'янецького єзуїтського колегіуму.

 

117. Tylkowski, Adalberto P. Geometria practica, curiosa... – Posnaniae: Typis Collegij Societatis iesu, 1692. – [2], 495 p.: іl. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Напівшкіряна палітурка.

 

118. Veslingii, Joannis. Syntagma anatomicum… / Commen. Gerardo L. Blasio. – 2th. ed. – Amstelodami: Apud Joannem Janssonium a Waesberge & Elizeum Weyerstraet, 1666. – [24], 558, [16] p.: іcon. – Лат.

Є автограф: Монах–францисканець Іоанн; Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри. Гравюра на авантитулі тієї ж друкарні. Власницький напис невідомої особи.

 

119. Virgilii, P. Opera, nunc emendatiora. – Lugd. Batavor [Leyden]: Ex officina Elzeviriana, 1636. – [38], 411, [43] p. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору з рослинним тисненням на корінці.

 

120. Voltaire, M. de. Candidus or All for the best: in 2 parts. – Edinburgh: Print. by Alexander Donaldson, 1773. – XI, 200 p. – Англ.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Шкіряна палітурка рудого кольору.

 

121. [Wicquefort], [Abraham van]. Memoires touchant les ambassadeurs et les ministres publics par L[e] M[inistre] P[risonier]. – A Cologne [Köln]: Chez Pierre du Marteau, 1677. – [4], 627 p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Палітурка зі світлої шкіри.

Приплетено № 107.

 

122. Wicquefort, [Abraham van]. Memoires touchant les ambassadeurs et les ministres publics. – A la Haye [Hague]: Chez Jean & Daniel Steucker, 1677. – [12], 624, [88] p. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри. На авантитулі рукописні літери M.(&)F.C.

 

123. Willis, Thomas. Cerebri anatome: Nervorum que descriptio et usus... Accessit viri cujusdam clarissimi De ratione motus musculorum... – Amstelodami: Apud Casparum Commelinum, 1664. – [24], 273, 32 p. + 8 icon. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри. Два титульних аркуша (зміст другого відтворений на першому).

 

124. Winslow, Jacques-Benigne. Exposition anatomique de la structure du corps humain. T. 1. – Amsterdam: Aux depens de la compagnie, 1732. – LXXXII, 360 p.: 4 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри.

 

125. Winslow, Jacques-Benigne. Exposition anatomique de la structure du corps humain. T. 2. – Amsterdam: Aux depens de la compagnie, 1732. – 434 p.: 16 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри.

 

126. Winslow, Jacques-Benigne. Exposition anatomique de la structure du corps humain. T. 3. – Amsterdam: Aux depens de la compagnie, 1732. – 407 p.: 8 planches. – Фр.

Є автограф: Потоцька, Софія

Палітурка зі світлої шкіри. Автограф на шмуцтитулі.

 

127. Zaluski, Andreae Chrysostomi. Epistolarum historico–familiarium. T. 3. – Brunsbergae [Braniewo], 1711. – 908, 8 p. – Лат.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка з рослинним орнаментом на корінці.

 

128. Московской журнал. Ч. 5. – 2–е изд. – М.: Тип. Селивановскаго, 1802. – 381, [3] с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка.

 

129. Московской журнал. Ч. 7. – 2–е изд. – М.: Сенатская тип. Селивановскаго, 1803. – 353, [2] с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Шкіряна палітурка рудого кольору.

 

130. Обрядъ управленія Коммиссіи о сочиненіи проекта новаго уложенія: закони і законодавчі акти. – Moscau: Kaiserlichen Universitate buchdruck, 1767. – 34 c. – Титул. арк. і текст паралельно рос., нім. мовами.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Картонна палітурка.

 

131. Россійскій феатр или полное собраніе всех Россійских феотральных сочиненій: Ч. XXVI. Оперы. – СПб.: Императорская Академія Наук, 1788. – 282 с.: 2 л. грав.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Паперова палітурка.

 

132. Россійскій феатр или Полное собраніе всех Россійских феатральных сочиненій: Ч. XXXIII. Комедіи. – СПб.: Императорская Академія Наук, 1790. – 295 с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Паперова палітурка.

 

133. Россійскій феатр или Полное собраніе всех Россійских феатральных сочиненій: Ч. XXV. Комедіи. – СПб.: Императорская Академія Наук, 1788. – 296 с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Паперова палітурка.

 

134. Россійскій феатр или Полное собраніе всех Россійскіх феатральных сочиненій: Ч. XXX. Оперы. – СПб.: Императорская Академія Наук, 1789. – 366 с.: 1 л. грав.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Паперова палітурка.

 

135. Самойлович, Данило. Способ самый удобный повсемственнаго врачеванія смертоносной язвы, заразоносящейся чумы, ко благу всеобщественному предлагает Данило Самойлович: Ч. 1 / Д. Самойлович. – Изданіе второе исправленное. – Николаев: Тип. Черноморскаго Штурманскаго Училища, 1802. – [10], XIII, 69 с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Паперова палітурка синього кольору.

 

136. Собеседник любителей Россійскаго слова: Содержащій разныя сочиненія в стихах и в прозе некоторых Россійских писателей. Ч. VIII / Императорская Академія Наук. – СПб., 1783. – 182 с.

Є автограф: Потоцька, Софія

Екслібрис: Biblioteka Tulczynska

Сучасна палітурка червоного кольору.

 

137. Собеседник любителей Россійскаго слова: Содержащій разныя сочиненія в стихах и в прозе некоторых Россійских писателей. Ч. XII / Императорская Академія Наук. – СПб., 1784. – 210 с.

Сучасна палітурка червоного кольору. Титульний аркуш втрачений. Бібліографічний опис зроблений за допомогою довідкової літератури.

Епоха Просвітництва призвела до усвідомлення потреби змін у традиційній системі навчання молоді. Одним із допоміжних засобів вирішення нових завдань стали фахові періодичні журнали.

Перші педагогічні часописи з’явилися на початку XIX століття і мали переважно загальний характер, а в подальшому диференціювалися за галузями педагогіки, формами і ступенями виховання та освіти, типами навчальних закладів, віковими категоріями учнів, учбовими дисциплінами, а також регіональним поділом та мовними ознаками. В Росії заснуванню педагогічних журналів передували окремі блоки профільних матеріалів у загальних часописах. Вже наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. в «Прибавленіи къ Московскимъ ведомостямъ» (1783-84 рр.), що видавалися М. І. Новиковим, та «Патриоті» В.Ізмайлова (1804 р.) було вміщено педагогічні розділи.

Перший російський науковий «Педагогическій журналъ» видавався Є. Гугелем, Г. Гур’євим і О. Ободовським у Санкт-Петербурзі впродовж 1833-1834 років. Його видання було тісно пов’язано із суспільною діяльністю окремих груп педагогів і діячів культури. Всього до 1917 року світ побачило понад 300 назв педагогічних журналів в 50-ти містах Російської імперії, з яких половина друкувалася в Петербурзі та Москві. Найвідомішими часописами вважаються «Русскій педагогическій вестникъ» (СПб., 1857-1861), «Учитель» (СПб., 1861-1870), «Ясная Поляна» (1862, журнал Л. М. Толстого), «Народная школа» (СПб., 1869-1889), перший журнал з тематикою дошкільного виховання «Детский садъ» (СПб., 1866-1876; в 1877-1917 роках – «Воспитаніе и обученіе»), «Семья и школа» (СПб., 1871-1888), «Женское образованіе» (СПб., 1876-1891), «Русская школа» (СПб., 1890-1917). За допомогою держави тривалий час друкувалися офіційні періодичні органи профільного міністерства  «Периодическое сочиненіе об успехахъ народнаго просвещенія» (СПб., 1809-1819), «Журналъ Министерства народнаго просвещенія» (СПб., 1834-1917).

В контексті буржуазних освітянських реформ Олександра ІІ з початку 60-х років XIX століття приділялася велика увага питанням освіти і вихованню дітей середніх і вищих прошарків російського суспільства: дворяни і поміщики після скасування кріпосного права залишились без майже дармової праці кріпаків і потрібно було шукати нові джерела  фінансових надходжень для себе і дітей. Державна служба, як і військова, вимагала певного рівня освіти. Закриті військові учбові заклади (кадетські корпуси), наприклад, реорганізували у військові гімназії з підвищеною загальноосвітньою підготовкою. Військове відомство при Д. Мілютіні (військовий міністр, 1858-1881) започаткувало в системі військових учбових закладів багато позитивного: було засновано учительську семінарію, виходив друком «Педагогическій cборникъ», що об’єднав навколо себе кращих педагогів Росії, «Педагогическій музей», з яким співпрацювали видатні вчені Петербурга П. Лесгафт, Н. Корф, Д. Семенов, П. Каптерев тощо. Чисельність педагогічних публікацій постійно зростала. Профільні  журнали XIX століття впливали на формування вітчизняної педагогічної думки в Росії і сприяли її розповсюдженню.

Педагогічна і літературно-публіцистична журналістика підтримувала суспільно-політичний ентузіазм і сприяла розповсюдженню передових думок про виховання і освіту, про стан народної школи. Великі педагоги Росії Т. Грановський, В. Одоєвський, М. Пирогов, П. Каптєрєв, І. Паульсон, В. Водовозов та інші на сторінках педагогічних журналів мали змогу друкувати свої праці і таким чином доносити свої думки до широкого загалу.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва зберігається близько 8,7 тис. примірників журнальної періодики. Серед них  1 957 томів педагогічного спрямування, які друкувалися протягом XIX – початку XX століть на території Російської імперії.

Репертуар профільної журнальної періодики репрезентований 19 назвами:

• Вестникъ воспитанія (Москва, 1893-1917);*
• Воспитаніе и обученіе (Санкт-Петербург, 1885-1917);
• Гимназія (Ревель, 1888-1899);
• Журналъ для воспитанія (Санкт-Петербург, 1858-1863);
• Журналъ Министерства Народнаго Просвещенія (Санкт-Петербург, 1834-1917);
• Народная школа (Санкт-Петербург, 1886);
• Образованіе (Санкт-Петербург, 1898-1909);
• Педагогическая хроника (Санкт-Петербург, 1873-1882);
• Педагогическій вестникъ (Єлісаветград, 1882);
• Педагогическій листокъ (Москва,1883-1916);
• Педагогическій музей (Санкт-Петербург, 1879);
• Педагогическій сборникъ (Санкт-Петербург, 1887-1917);
• Русская школа (Санкт-Петербург, 1893-1917);
• Русскій начальный учитель (Санкт-Петербург, 1881);
• Русскій педагогическій вестникъ (Санкт-Петербург, 1857, 1861);
• Семья и школа (Санкт-Петербург, 1873-1885);
• Учитель (Санкт-Петербург, 1861, 1866);
• Циркуляръ по управленію Кіевскимъ учебнымъ округомъ (Києв, 1862-1915);
• Циркуляръ по управленію народными училищами (Києв, 1897-1908).

______

* В дужках вказано за які роки зберігаються журнали в фонді РІЦ.

 

Частина розглянутих журналів мала офіційний характер, що зрозуміло з їхньої назви, а решта, як правило, поєднувала і науковий, і науково-популярний, і науково-виробничий, і розважальний напрямок. Навіть офіційні відомчі часописи мали неофіційні розділи, де публікувалися матеріали якнайширшого змісту.

Доцільно вказати, що у відділі зберігається повний комплект «Журналу Министерства Народного Просвещенія», який свого часу належав бібліотеці Немирівської гімназії. Журнал мав статус офіційного видання Міністерства освіти і виходив друком щомісяця з 1834 по 1917 рік. Окрім офіційного призначення, він ще подавав наукові матеріали, переважно з історії та історії літератури. У 1860-1865 роках був виключно педагогічним журналом, надалі педагогіка була залишена як окремий відділ. У різні роки видання очолювали А. В. Нікітенко, Ю. С. Рехневський, Є. М. Феоктістов, Л. Н. Майков та інші. У 1860 році Міністерство освіти вирішило оновити часопис і доручило його редакцію відомому російському педагогу К. Д. Ушинському. Більше року Ушинський намагався надати журналу переважно педагогічний напрямок, розробив програму розвитку і проспект видання. У червневому випуску 1860 року була опублікована його стаття «Трудъ в его психическомъ и воспитательномъ значеніи». В XIX ст. це був перший (і тривалий час єдиний) науково-популярний російський журнал, на сторінках якого  мали змогу друкуватися вчені Російської імперії. Журнал звертав свою увагу на наукове життя Сходу і Заходу, знайомив своїх читачів з новими відкриттями, станом освіти в різних країнах. Додатком до журналу в різні роки видавались покажчики: до офіційної і неофіційної частин, систематичний та алфавітний.

Питання виховання і освіти хвилювали багатьох прогресивних громадян того часу. На кошти громадських спілок, приватних осіб відкривалися школи, училища, благодійні установи, виходила з друку педагогічна література. Як правило, неурядові педагогічні журнали існували протягом короткого часу. Тому багато назв журналів представлена у бібліотечному фонді поодинокими примірниками. Наприклад, «Педагогическая хроника» (1873-1882), «Педагогический вестник» (1882), «Гімназія» (1888-1899) тощо. Основна причина (крім гніту цензури) – невелике число передплатників, відповідно брак коштів, що негативно впливало на активність та тяглість видавничої діяльності.

Шляхи надходження всіх цих видань до фонду ВОУНБ встановити із стовідсотковою точністю сьогодні неможливо. Скоріш за все, журнальна періодика, як і інша література, у 20-х роках XX століття потрапила до фондів бібліотеки в результаті ліквідації та націоналізації освітніх установ на території Подільської губернії наприкінці 1920 року. Майже всі примірники на титульних аркушах проштамповано печатками «Фундаментальная библіотека Немировской гимназіи», «Библіотека Винницкаго реального училища Подольской губерніи» та «Мури». Останнім штампом позначалися примірники, що пройшли обробку й зберігалися  у «Мурах» (архітектурний комплекс XVII-XVIII ст. у центрі Вінниці). Саме тут після 1930 року залишився фонд дореволюційної літератури Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН, коли її було приєднано до тодішньої округової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва.

Бібліотека Немирівської гімназії, відкритої 1838 року, відрізнялася багатством фондів. Її фонди щороку зростали. Наприклад, у 1888-89 роках фонд бібліотеки налічував 4 696 назв видань в 10 117 томах, а через рік вже було 4 899 назв видань у кількості 10 439 томів. Більшість журналів досліджуваного нами масиву походить саме з цієї книгозбірки.

Фонд бібліотеки Вінницького реального училища налічував понад 3 тис. назв книг та періодики, певну частку яких складали і педагогічні видання.

Згідно з існуючими в Російській імперії правилами про діяльність публічних бібліотек педагогічна література не була об’єктом широкого комплектування. За виданим у 1909 році «Каталогомъ книгъ Винницкой Городской Библіотеки в пам'ять Н. В. Гоголя» фонд містив три назви педагогічних журналів: «Вестникъ воспитанія», «Воспитаніе и обученіе» та «Образованіе». Комплекти цих журналів є у фонді, але за наявністю штампів можна стверджувати, що спочатку вони теж належали бібліотекам вищезгаданих учбових закладів. Примірники «Гоголівської» бібліотеки втрачені, збереглися лише декілька примірників часопису «Образованіе». Нами також не виявлено жодного педагогічного журналу, який належав би приватній особі.

Ймовірно в тогочасній практиці педагогічна періодика розглядалася як вузькопрофесійна і призначалася для фахового читання, тому бібліотеки навчальних закладів й концентрували профільну літературу.

За допомогою досліджуваного масиву можна здійснювати теоретичні, історичні, біографічні та просопографічні профільні розвідки. Працівниками відділу РіЦ ВОУНБ ведеться БД «Аналітика РіЦ». Найбільш цікаві і змістовні матеріали (понад 300 позицій) з усіх педагогічних журналів XIX- початку XX ст. знайшли відображення у цій базі даних, що дозволяє читачеві ефективно використовувати запропонований матеріал.

Чималий інтерес представляє можливість здійснення історико-краєзнавчих студій. На особливу увагу заслуговують статті щодо освіти на Поділлі. Наприклад, у журналі «Русская школа» (1901, № 2, 3) опубліковано матеріал Н. В. Калішевіча «Церковныя школы въ Подольской губерніи». В ньому автор висвітлює діяльність духовенства на просвітницькій ниві, вказує також на існуючі недоліки церковної школи, подає багато статистичних відомостей, врешті приходить до висновку, що початкова освіта на Поділлі наприкінці XIX ст. майже повністю була зосереджена в руках церковних діячів. На його думку, керівництву Подільської єпархії вдалося здійснити «централізацію» шкільної справи, скориставшись відсутністю земських шкіл і незначним розвитком міністерської освіти. Інша праця Н. В. Калішевіча «Среднее образованіе въ Кіевском учебном округе» (Подільська губернія входила до складу Київського учбового округу) також була надрукована в часописі «Русская школа» (1902, № 10/11). Вона побудована на матеріалах звітів попечителя учбового округу за 1899-1900 роки. Тут також подається досить змістовний статистичний матеріал, який ілюстрований таблицями, аналізується стан освіти в гімназіях, реальних та народних училищах. Автор робить висновок, що загалом стан освітньо-виховної роботи у Південно-Західному краї можна вважати задовільним.

За допомогою цих видань можна ознайомитися зі сторінками раннього періоду діяльності відомих українських громадських діячів і вчених. Так, в журналі «Педагогическій листокъ» за 1908 рік було опубліковано декілька статей видатного українського педагога і бібліотекознавця С. О. Сірополка про значення дитячого читання і дитячих журналів.

Робота над розкриттям змісту педагогічних журналів триває. Можливо нас ще чекають краєзнавчі відкриття на цій ниві.

У зібранні рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва (далі – Бібліотека), яке налічує на сьогоднішній день більше 35 тис. примірників, значна частина видань має так звані «книжкові знаки» – особисті знаки власника книги, екслібриси, автографи, авторські та власницькі дарчі записи, пам’ятні написи на титульних аркушах і форзацах, маргіналії (рукописні помітки на берегах сторінок) тощо.

Дарчі написи та автографи разом з екслібрисами є чи не основним документальним підтвердженням приналежності книги тому чи іншому власнику, та завжди збуджують почуття цікавості незалежно від того, чи знаменитий автор, маловідомий або зовсім невідомий. Книги, на яких в далекі роки зроблені ці написи, безумовно, мають ще й історико-культурну цінність. Звісно, тримати такі видання за сімома печатками недоцільно і тому потрібно донести тексти дарчих написів, автографів до науковців, фахівців бібліотечної та книжкової справи, бібліофілів, книголюбів та широкого кола читачів.

В даній публікації йтиметься про автографи українських науковців, письменників, громадських діячів, які виявлені в процесі роботи з фондом рідкісних і цінних видань. Не всі з них були українцями за походженням, але усі посідали важливе місце в політичному, науковому чи культурному житті України, творили її історію та зберегли для нащадків. Виявлені записи нами поділено на ті, які були зроблені в дар Бібліотеці, і ті, які належали самим володарям книг або іншим особам.

Перші надходження книг з власноручними написами в фонд Вінницької міської Гоголівської бібліотеки – це дарунки жителів міста, громадських діячів, які були її читачами та спонсорами.

Частина книг з написами надійшла після приєднання до Бібліотеки у 1930 р. Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН, що створювалася на основі націоналізованих бібліотек, зокрема родових (Потоцьких, Щербатових, Собанських, Гейденів, Грохольських тощо). В результаті фонд Бібліотеки поповнився рідкісними виданнями, здебільшого з україніки та краєзнавства.

Одне з таких видань – український альманах «Рада» на 1883 р. Ч. 1. (К.,1883), на якому є не датований напис одного з найвідоміших вітчизняних драматургів М.С. Старицького. Михайло Старицький увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного театру. Поряд з цим він займався й видавничою діяльністю. У першій половині 70-х та на початку 80-х років ХІХ століття у Києві виходили окремими книжками його переклади, переробки, інсценізації та оригінальні твори. Намагаючись пожвавити українське літературне життя, Старицький видав два випуски альманаху «Рада» (ч. І, 1883; ч. ІІ, 1884), де, крім власної драми «Не судилось», опублікував дві перші частини роману П. Мирного «Повія», повість І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», твори П. Куліша, Д. Мордовця, Г. Барвінок, О. Пчілки, Б. Грінченка, І. Тобілевича та інших. Високо оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі, І. Франко писав: «Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду». Альманах передбачалося видавати систематично; він мав замінити літературно-науковий журнал, який не дозволяв видавати царський уряд. Примірник, який зберігається у фонді Бібліотеки, був підписаний: «Шановному приятелеві, Вл. Павл. Науменку – від видавця М. Старицького». (Прим.: Тексти автографів подаються в авторській орфографії). Про приналежність книги Науменку свідчить також проставлений його рукою номер (№ 66) та власний підпис. В.П. Науменко виходець із старого козацького роду Полтавської губернії, відомий як український громадсько-політичний діяч, педагог, філолог, видавець, етнограф, редактор журналу «Киевская Старина», автор багатьох робіт з історії Малоросії. У 1913 році він подарував Українському Науковому Товариству свою величезну бібліотеку. Згодом вона стала частиною бібліотеки при ВУАН, до якої багато представників української інтелігенції передали свої бібліотеки та архіви, усвідомлюючи велике значення цієї справи. Володимира Павловича, як і багатьох представників української інтелігенції, на жаль, не обійшла трагічна доля. 7 липня 1919 року, у день свого народження, його було заарештовано і наступного дня розстріляно як «українського буржуазного націоналіста», завдяки чому його ім’я довгий час було викреслене з наукового простору.

 

Автограф М.Старицького

Про рішення передачі альманаху «Рада» Вінницькій філії Всенародної бібліотеки ВУАН свідчить Справа № 58 (арк.: 15-24, 40-65) Архіву НБУВ (Інститут рукописів).

«Вінницькій Філії Всенар. бібл. Академії Наук від автора. 3. VII. 1923.» – напис на книзі М.Є. Слабченка «Организация хозяйства Украины от Хмельнищины до мировой войны». Ч. 1. «Хозяйство Гетманщины в XVII – XVIII столетиях». Т. 3. (1923). Михайло Єлисейович Слабченко (виходець з козацької родини) відомий як український історик та економіст. Його діяльність – яскравий приклад живучості козацької традиції. Численні історичні, правові та соціально-економічні праці академіка присвячені дослідженню доби, коли український народ вів визвольну війну проти турецько-татарських загарбників.

У 1923 р. Слабченко був обраний головою соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Він був першим з одеських професорів-істориків, які почали викладати українською мовою та опинився серед тих українських інтелектуалів, яких під час процесу над членами «Спілки визволення України» оголосили носіями «українського буржуазного націоналізму». Після сімнадцяти років таборів і поневірянь з тавром «ворога» й «націоналіста» повернувся в Україну, де без жодних засобів для існування невдовзі помер. М.Є. Слабченко повністю реабілітований у 1989 р. та поновлений у складі АН УРСР. Поступово відбулася «реабілітація» і його наукової спадщини.

Значна частина книг, які зараз зберігаються  у фонді рідкісних і цінних видань Бібліотеки, свого часу належала Фундаментальній бібліотеці Немирівської гімназії. Про це свідчать штампи та екслібриси, які збереглися на цих примірниках, а також інші написи та помітки. Одним з таких є дарчий напис автора: «въ библіотеку Немировской гимназіи отъ автора на память. 1899.» на титульних аркушах об’єднаних однією оправою першого (К., 1890) та другого (К., 1895) випусків книги «Воспоминанія М. К. Чалаго».

Михайло Корнійович Чалий (1816–1907), український діяч і педагог родом з Новгорода Сіверського. Закінчивши Київський університет, працював директором гімназії у Білій Церкві, ліцею й гімназії князя Безбородька в Ніжині, був організатором недільних шкіл у Києві. Він приятелював з Т. Г. Шевченком, був одним з організаторів похорону поета в Україні і промовцем над його домовиною у Києві під час перевезення тіла в Канів. М. Чалий автор книги «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (1882), найповнішої на той час біографічної праці про поета.

 

Автограф М. К. Чалого

Чалий належав до гуртка вчених, що гуртувалися довкола журналу «Киевская Старина», друкувався в «Основі». Книга «Воспоминанія М. К. Чалого» – це відбиток з «Киевской Старины», де вона була надрукована роком раніше (1899). Особливо цінним для краєзнавців є другий випуск книги, де автор розповідає про подорож по Задніпровській Україні, про свою педагогічну роботу у вінницькій та немирівській гімназіях, подає історичний начерк вінницьких шкіл до 1832 року, згадує своїх колег, правила та порядки, які існували тоді в цих навчальних закладах.

Бібліотека має також книги з автографами інших відомих українських діячів. Видатним українським істориком та краєзнавцем В.М.Базилевичем подарована киянці Олені Густавівні Булдескул його книга «Изъ исторіи московско-крымскихъ отношеній въ первой половине ХVII века» (К., 1914) з дарчим написом 28 липня 1914 р. В той час він ще не знав, які страшні випробування чекають на нього в майбутньому. Василь Митрофанович намагався у найсуворіші години 30-40-х років ХХ століття зберегти пам’ятки нашої минувшини для майбутніх поколінь. На жаль, В. Базилевич не уникнув лабет репресивно-карального апарату радянської влади. Пройшовши крізь табори смерті, він і під час Великої Вітчизняної війни радянського народу, ризикуючи життям, переховував від фашистів особливо цінні експонати Таганрозького краєзнавчого музею, які опинились перед загрозою вивезення на територію Рейху. Внаслідок цього він був арештований і в грудні 1942 р. розстріляний. Відомо, що Базилевич увів у науковий обіг чимало досліджень з минулого нашого народу. Саме йому ми завдячуємо значною кількістю історико-культурних цінностей сьогодення.

 

Автограф В.М. Базилевича

Помітки і написи на книгах можуть дати багатий матеріал історикам і краєзнавцям, а кожен автограф з часом набуває певного значення. Так, на двох книгах Є.В. Богдановича («Наваринъ: 1827 – 1877». (М., 1877) та «Синопъ: 18 ноября 1853 года». (СПб., 1878)) є дарчі написи автора Логіну Логіновичу та Федору Логіновичу Гейденам, синам славнозвісного адмірала російського флоту графа Логіна Петровича Гейдена. Відомо, що їхні нащадки володіли маєтками в Сутисках та Гнівані, звідки, напевне, й потрапили до Бібліотеки ці та багато інших книг з родинного зібрання.

Сам же автор і даритель Євген Васильович Богданович народився у м. Миколаєві в сім’ї полковника, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Його батько походив з старовинного роду Херсонської губернії. Є.В. Богданович – відомий військовий та громадський діяч, почесний громадянин ряду великих міст (Одеси, Єкатеринбурга, Харкова та ін.), кавалер ордена св. Анни 2-го ступеня та ордена св. Александра Невського. Він теж зробив блискучу кар’єру на військово-морській службі та в Міністерстві внутрішніх справ, відомий як громадський діяч, журналіст і видавець, автор багатьох популярних книг та публікацій.

 

Автограф Є. В. Богдановича

Відмічена авторським підписом і книга історика, професора богослов’я Кам’янець-Подільського державного українського університету, згодом інституту народної освіти О.З. Неселовського «Наймити та наймички на Поділлю в XVIII ст. (Матеріали до історії економіки Поділля)» (Кам’янець-Подільський, 1928). Подільський краєзнавець презентував цей примірник невідомій особі (на жаль, прізвище та ім’я стерті). На першій сторінці книги залишилось лише звернення: «Вельмишановному… Автор».

Опанас Захарович Неселовський виходець з родини бідного робітника з м. Брацлава Подільської губернії. Теолог за освітою (закінчив Подільську духовну семінарію та Київську духовну академію), професор, він вніс значний вклад у розвиток православного церковно-релігійного життя в Україні, а також був активним учасником українського національного руху. Він – автор праць і статей з історії та теології. У 1924-25 рр. завідував Кам’янець-Подільським архітектурним музеєм та був звільнений з посади за те, що «не володів класовою ідеологією». Наприкінці життя О. Неселовський був змушений заробляти собі на прожиття, працюючи в бібліотеці Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. Діяльність О.З. Неселов- ського недостатньо вивчена і ще чекає гідної оцінки сучасників.

«…від автора. 1927 р. 8/Х». Це – частина напису, яка збереглась на книзі М.І. Гордієвського «Соціяльно-педагогичні ідеї Песталоцці в освітленні його філософії» (Одеса, 1927). Але цей фрагмент на обкладинці та штамп бібліотеки на титульному аркуші свідчать про те, що книга була подарована автором Вінницькій Філії Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській Академії Наук.

Михайло Гордієвський (нар. 1885 р.) – доцент, а пізніше професор Одеського університету, відомий вчений-філософ і громадський діяч, автор багатьох педагогічних праць. Він був членом Товариства українських поступовців, у революційні роки – член Української партії соціалістів-революціонерів, один з керівників українізації Одеси. Відомо, що весною 1917 року Гордієвський представляв Одеське товариство «Українська хата» на Українському національному з’їзді, який надав повноваження Центральній Раді представляти і захищати український народ. У 1938 році М. Гордієв- ський був заарештований. Подальша його доля невідома.

Ще однією з подарованих та підписаних Вінницькій Філії Всенародної бібліотеки України 16. ІІІ. 1927 р. є книга Івана Кревецького «Початки преси на Україні: 1776-1850» (Львів, 1927). Прикро, що у цьому примірнику зберігся лише фрагмент тексту. ЇЇ автор – відомий історик, бібліотекар і журналіст, дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка з 1907 р. Він був також головним бібліотекарем НТШ, редактором часописів «Наша школа» (1909-1912) (№ 2 за 1910 р. є у фонді Бібліотеки), «Республіка» (1918-1919), «Стара Україна» (1924-1925). Кревецький – учень М. Грушевського, автор багатьох праць з історії Галичини, які принесли йому заслужене визнання першого українського військового історика в Західній Україні.

І. Кревецьким у співавторстві з М. Бєлінським і Н. Співачевською та за редакцією В. Отамановського підготовлений бібліографічний покажчик «Часописи Поділля», який побачив світ у Вінниці 1927-1928 рр. і теж зберігається у фонді рідкісних і цінних видань Бібліотеки.

Різноманітний світ автографів допомагає краще зрозуміти індивідуальність власника, адресата чи дарителя, ту епоху і обставини, в яких жили ці люди.

Серед книг з автографами відомих діячів України зберігається «Обозреніе Кіева въ отношеніи къ древностям, изданное по Высочайшему соизволенію Кіевскимъ гражданскимъ Губернаторомъ Иваномъ Фундуклеемъ» (К., 1847) з дарчим написом видавця: «Кіевскїй гражданскїй губернаторъ и разныхъ орденовъ кавалеръ Иванъ Ивановичъ Фундуклей Бердичевскому протоирею Михаилу Дашкевичу. – 1849 года». Виявлення автографу Фундуклея спонукає згадати цю неординарну особистість як істинного патріота та доброго господаря міста Києва.

 

Автограф І. І. Фундуклея

Київський губернатор (1837-1876) володів чималим спадком, що залишив йому батько, грек за національністю, промисловий торговець. Великий матеріальний статок і природні доброта та щедрість дозволяли йому займатися різноманітною благодійною діяльністю. За часів перебування Фундуклея у Києві, тут з’явилось багато нових архітектурних споруд, відкрито декілька навчальних закладів та перший притулок для дітей з бідних сімей. Ці роки багаті визначними подіями в історії міста. За проектом архітектора В.І. Беретті збудовані приміщення Імператорського університету св. Володимира та Інституту благородних дівиць, Анатомічного театру. При університеті закладений ботанічний сад, заснована обсерваторія. Через Дніпро прокладений ланцюговий міст, названий одним з найкрасивіших у Європі. Через хворобу, яка дошкуляла весь час, І. Фундуклей  вів замкнутий спосіб життя, тримався осторонь світських зустрічей і розваг; у побуті був дуже скромним. Відомо, що київські чиновники отримували ще стільки ж з приватної каси Фундуклея, а він сам плати не брав.

Крім приватних збірок, до фонду Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН влилася книги з Вінницької бібліотеки Подільського товариства «Просвіта», про що свідчать печатки на титульних аркушах. Одна з них «По степах та хуторах» – дар відомого українського громадського діяча і письменника Дмитра Марковича, який з 1913 року проживав у Вінниці. Він, зокрема, працював у справі об’єднання усіх кредитних та ощадно-позичкових товариств Поділля в єдиний губернський центр «Подільський Союз-Банк», був його почесним головою. За доби Української Центральної Ради був призначений генеральним прокурором; у 1919 році обіймав посаду міністра юстиції, проживаючи у Вінниці. Ще в юності особливий вплив на формування світогляду Д. В. Марковича мав його дядько – Опанас Васильо- вич Маркович – колишній учасник Кирило-Мефодіївського товариства, який передав племіннику шанобливе ставлення до селянина, хлібороба. Збірка оповідань «По степах та хуторах» вийшла у видавництві «Вік» 1908 р. і є однією серед чималого літературного доробку Д. Марковича. Вона вмістила 14 раніше надрукованих літературних творів. Ось який напис зробив автор на цьому примірнику: «Приношу сей мій невеличкий дар «Просвіті» у Вінниці. Сіі твори – крик серця мого, сок – нервів моіх, тут моя віра и надія виявлена в кайданних умовах проклятоі цензури и неволї. Травня 18 день, 3-й місяць в … 1917 р. Автор Дмитро Маркович».

Цікавою знахідкою є книга, яка належала Ю. Александровичу, відомому краєзнавцю, етнографу, архівісту Поділля, засновнику Державного архіву Вінницької області. Юрій Александрович в 20-х роках минулого століття активно співробітничав з Кабінетом виучування Поділля при Вінницькій філії бібліотеки ВУАН, опублікував понад 30 робіт з етнографії краю. І тому не випадково, що книга, яка являє собою конволют з 15 алігатів, саме етнографічного змісту. Крім автографів на окремих із них у вигляді ініціалів та прізвища, про приналежність цього зшитку свідчить тиснення на корінці оправи у вигляді літер А. Ю., а також напис на форзаці «Александровичъ Юрий».

 

Автограф Ю. Александровича

Автографи власне Ю. Александровича (розбірливий і нерозбірливий підписи) містяться на таких складових конволюту: А.С. Грушевській «Изъ исторіи украинской этнографіи (Этнографическія темы въ украинской литературе)» (СПб., 1910); М. Біляшевський «Про український орнамент» (Відбиток з «Записок Українського Наукового Товариства в Київі) (К, 1909); К. Шероцкій «Мотивы украинскаго орнамента (Къ альбому художника С. Васильковскаго)» (Отдельный оттискъ изъ журнала «Украинская Жизнь» № 11 (М.)); В. Е. Данилевичъ «Роспись борошню детей И. Н. Дзиковскаго (Изъ XVIII т. Сборника Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества, изданнаго въ честь проф. Н.Ф. Сумцова)» (Х., 1909); «Старинный малоруській письмовникъ: «Книга глаголемая Листовня» (Съ предисл. Б.Д. Гринченко)» (Чернігів, 1901); А. С. Грушевській. «Изъ харьковскихъ летъ Н.И. Костомарова» (СПб., 1908) та А. С. Грушевській «Къ характеристике взглядовъ «Исторіи Руссовъ» (СПб., 1908). Один з алігатів (Д. Философовичъ «Самобытность русскаго зодчества»)  – відбиток з «Исторіи русскаго искусства» И. Грабаря. (М. 1910) без останнього аркуша, який переписаний рукою Александровича на двох лінованих аркушах із зошита чорним чорнилом і зшитий разом з друкованою частиною.

Деякі частини згаданого конволюту підписані К. В. Широцьким (у іншому випадку – Шероцький), відомим мистецтвознавцем, краєзнавцем, етнографом, фольклористом («Черты античной и древне-христіанской живописи на украинскихъ писанках» (відбиток з журналу «Православная Подолія» за 1909 р., № 5), «Надгробні хрести на Україні» (відбиток з Записок НТШ. Т. LXXXII) з написом: «Д. Ю. Олександровичови. 1909, 12 VIII. Кость Широцький», де «Д.», імовірно, означає «Дорогому».

 

Автограф К.Широцького

Як бачимо, склад цього конволюту цілком відповідає одному з напрямків наукових інтересів його власника, а дарчий напис та автограф Широцького свідчать про творчі контакти його з Александровичем.

Саме Ю. Александрович свого часу доклав зусиль для збереження книг з бібліотек панських маєтків, які під час Української революції залишились без господарів та були націоналізовані. До речі, саме на базі цього фонду згодом було відкрито Вінницьку філію Всеукраїнської бібліотеки ВУАН.

Бібліотека володіє двома примірниками збірника «Старосветскій бандуриста» (М., 1860-1861) , який за визначенням всіх каталогів рідкостей,  що враховують книги середини ХІХ століття, є надзвичайно рідкісним виданням. Одна з цих книг містить дарчий напис олівцем: «Пантелеймону Александровичу Кулишу, Неутомимому деятелю въ пользу Малороссійскаго слова, посильное приношеніе отъ составителя. Москва Іюля 31 дня 1861 года».

Микола Васильович Закревський – видатний український вчений, археолог, етнограф і краєзнавець, чиє ім’я майже забуте. Родом з Києва, закінчив курс в Харківському університеті, після чого вивчав юриспруденцію в Дерпті, був учителем російської мови в Ревельській гімназії. Він був одним з видатних українських національних діячів свого часу, збирачем етнографічних пам’яток і усної народної творчості. Закревський належить до числа тих етнографів-любителів старих часів, які були доволі далекі від будь-якого наукового розуміння предмету, але цілком проникнутими інстинктом, який без допомоги науки вгадує важливість народних вивчень. Їхні праці залишаються не лише першими за часом, але й вельми цінними дослідами в області етнографії.

Перша праця Закревського в області етнографії: «Летопись и описание города Києва» (М., 1858; інше, значно доповнене видання під назвою «Описание Києва», М., 1868) – було на той час кращою книгою з даної теми.

Вінцем подвижницької діяльності М. Закревського стало видання в 1860-1861 роках 3-томника дум, пісень, прислів’їв і загадок українського народу під назвою «Старосветскій бандуриста». Причому в 3-ій том ввійшов «Словарь малороссійскихъ идіомовъ», який налічує більше 11 тисяч слів. І хоча багато слів у словнику пояснено не вірно, ця праця в подальшому стала дуже доброю основою для складання фундаментального словника української мови Бориса Грінченка.

Не дивно, що саме П. О. Кулішу (1819-1897) підписав свою книгу М. Закревський. Пантелеймон Куліш устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену в наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

Як книга, подарована М. Закревським П. Кулішу потрапила до Бібліотеки, можна лише здогадуватись. Ймовірно, вона була куплена в букіністичному магазині чи у приватної особи. Відомо лише, що даний примірник надійшов до нашої книгозбірні 1947 року (згідно запису у інвентарній книзі) та мав вартість на той час 40 карбованців.

Ще один з автографів належить М.П. Позену, крупному полтавському поміщику, багатому і впливовому кріпосникові. Він – автор одного з варіантів вирішення питання про відміну кріпосного права, чому й присвячена його книга «Бумаги по крестьянскому делу» (Дрезден, 1864) з дарчим написом: «Сердечно чтимому Павлу Ильичу Бодянскому. М. Позен. Дрезден. 23 іюля 1864». П. І. Бодянський отримав визнання як талановитий газетяр, який довгий час був редактором неофіційної частини газети «Полтавские ведомости».

 

Автограф М.Позена

Одному із слухачів-студентів підписав скороченим прізвищем (Л. Кот- ляревській) свою книгу «Особые виды воровства – кражи по русскому праву» (К., 1883) відомий криміналіст Леонід Сергійович Білогриць-Котляревський. Отримавши ступінь магістра, а пізніше – доктора кримінального права, він був призначений ординарним професором Демидівського юридичного ліцею, а з 1891 року перейшов до Київського університету на кафедру кримінального права, де пропрацював до самої смерті.

З 1926 року при Вінницькій Центральній Бібліотеці ім. К.А. Тімірязєва діяла міська літературна група. Літгрупа організовувала та проводила різні вечори та зустрічі з письменниками. Про це свідчить «Відчит Вінницької Центральної Бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва» (Вінниця, 1927) та хроніка з літературного збірника «Струмінь» Вінницького літературного об’єднання (Вінниця, 1927). На запрошення літгрупи до Вінниці приїздили й виступали перед широким загалом відомі письменники, в т. ч. й українські. У фонді Бібліотеки збереглися книги, подаровані деякими з них наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття. Ці записи на книгах є фактами творчих та літературних взаємин Бібліотеки з українськими письменниками та поетами. Ось деякі з них:

«Центральній бібліотеці у Вінниці за перебування та виступ 7/ІІ-31 р. Гр. Косяченко» (на книзі Г. Косяченко. «Шторм» (К., 1929)); «Вінницькій книгозбірні ім. Тимирязева – від автора, що втретє радий прислужитись чулій авдиторії читальні. 10. ІІ. 1931. Вінниця. М. Шеремет» (М. Шеремет. «Бадьорість» (Х.; К., 1930)); «Библиотеці ім. Темерязева від всієї души.

 

Автограф Івана Ле

В. Торін. Винниця. 25. IV – 33 г. (В. Торін. «День Вибійника Сави» (Х.; Одеса, 1932)); «Колективу співробітникам бібліотеки ім. Тімірязєва – з щирою приязн’ю. Н. Рибак. Вінниця – рік рев. XVI. Червень» (Н. Рибак. «Наснага» (1932)); «Вінницькій центр. б-ці на спогад про нашу першу, але добру зустріч. 4/ХІ – 33. Вінниця» (І. Ле. «Інтеграл» (Х., 1932).

Крім цих, свої книги з автографами в дар Бібліотеці залишили Л. Первомайський («Земля обітована» (Х., 1927)), Д. Бузько («Лісовий звір» (Х., 1924)),  Л. Смілянський («Нові оселі» (Х., 1928)) та інші. Оглядаючи дарчі написи на книгах, здається, що вони ніби й досі зберігають тепло рук дарувальників.

«Винницкой Библиотеке» – такий дарчий напис залишив на двох своїх книгах відомий український бібліофіл з Херсону С. Сільванський. Одна з них – «Старый Херсон. І. Греческое предместье» (Херсон, 1928), інша – «Библиография изданий Ленинградского Общества Библиофилов за V лет» (Херсон, 1929). Обидві книги є номерними примірниками з досить невеликих тиражів. Остання видрукувана для членів Ленінградського товариства бібліофілів в кількості всього 125 примірників.

 

Автограф С.Сільванського

Цікавим є те, що написи на книгах майже ідентичні і відрізняються лише числом. Один датований 20. ІІ. 1930, а інший – 25. ІІ. 1930. Цей факт дає можливість припустити, що ці видання були подаровані двом різним бібліотекам. Підтвердженням може бути штамп «Мури», який є лише на книзі «Старый Херсон». Отже, цілком імовірно, що ця книга спочатку була презентована автором Вінницькій філії Всеукраїнської бібліотеки ВУАН, а інша – обласній бібліотеці.

Цінність збережених Бібліотекою книг з автографами українських діячів заключається в тому, що ці видання допомагають зрозуміти всю глибину суспільного життя тієї епохи, дають можливість виявити ті чи інші громадські, політичні, культурні пріоритети і зв’язки, показують місце окремих особистостей в житті України кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Дані про автографи, дарчі та власницькі написи, інші помітки, які є на книгах з фонду рідкісних і цінних видань Бібліотеки, відображаються в електронній базі даних «Рідкісна книга», яка постійно поповнюється.

В процесі подальшої роботи з фондом, імовірно, будуть виявлені автографи й інших українських діячів. Сподіваємось, що на нас чекають нові цікаві відкриття та знахідки.

Кібернетика і книга: минуле і сучасне

(до 60-річчя випуску в світ книги «Кібернетика» Норберта Вінера)

 

С.Ф.Коваль

 

Віддайте ж людині –  людське,

а обчислювальній машині – машинне.

Н.Вінер

Активно жити – це означає жити,

володіючи правильною інформацією.

Н.Вінер

 

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва (далі – Бібліотека) одним з напрямків роботи має популяризацію науково-технічних знань, пропаганду досягнень світової наукової думки. З перших днів існування відділу літератури та інформації виробничого профілю (1967) постало питання про необхідність комплектування фонду, в першу чергу, науковими виданнями. Фондами Бібліотеки користується кілька тисяч науковців, викладачів і фахівців.

1948 рік був відзначений багатьма подіями, які склали славу і гордість ХХ століття, увійшли в аннали історії – це перемоги і винаходи в різних галузях науки і техніки, це поява книг, що відразу стали класичними.

Цього року вийшла з друку книга американського вченого, професора Массачусетського технологічного інституту Норберта Вінера (1894-1964) «Кибернетика, или управление и связь в животном и машине». Її поява стала революційним явищем, що викликало своєрідний переворот наукового світогляду. Вона проголосила народження нової науки – кібернетики, науки про управління складними динамічними системами.

Книга Н.Вінера присвячена ролі інформації та зв’язку в цілеспрямованій дії живих та механічних систем, значенні зворотнього зв’язку, імітації нервової системи живого організму обчислювальними машинами, порівнянню мозку з обчислювальною машиною, питанням теорії інформації, спілкування та мови. Автор першим ввів у наукову лексику терміни «зворотній зв’язок» і «кібернетика».

Н.Вінер був вченим багатогалузевого профілю. Широта інтересів поєднувалася в ньому з глибокою переконаністю в єдності науки і необхідності тісного зв’язку різних її галузей. Звідси його увага до питань методології, філософії науки та прагнення до широких синтезів.

«Кожний творчо працюючий вчений може зламати всякі перепони, якщо це треба для успіху його праці», – розповідав про свої наукові дослідження Н.Вінер. Його характерною рисою як вченого була наукова рішучість, готовність до гіпотез і ризику у поєднанні з любов’ю до складного і парадоксального.

І мабуть тому вся його книга «Кибернетика...» складається з догадок, гіпотез, аналогій. Вона є яскравим відображенням особистості автора. Різноманітність знань, широта інтересів, тривога за майбутнє, навіть пристрасть до єврейської старовини – все це закарбувалось на сторінках книги.

Що ж таке кібернетика? Це наука про загальні закони одержання, зберігання, передачі і перетворювання інформації в складних керуючих системах. Це комплексний науковий і технічний напрямок, який інституціоналізувався після появи цієї книги. Кібернетика була підготовлена попереднім розвитком науки і техніки. Американський математик мав видатних попередників – Платона, Ампера, Максвелла, Гоббса, Паскаля, які започаткували основи теорії управління.

Під безпосереднім впливом кібернетичних ідей Н.Вінера, вчені з різних країн світу, представники різних наукових течій і шкіл почали досліджувати теорію інформації, автоматичного керування та нервових мереж. Почалася ланцюгова реакція формування загальної теорії керування. Гострі дискусії охопили науковий світ. Кібернетика знайшла як запальних захисників, так і запеклих ворогів.

В першій половині 50-х років минулого століття в СРСР було надруковано кілька статей, в яких кібернетика називалася лженаукою і підлягала нищівній критиці. Багато видатних радянських вчених стало на захист кібернетики. Серед них академіки А.Берг, А.Колмогоров, С.Соболєв, В.Глушков, А.Ляпунов, які  неодноразово виступали з доповідями і статтями, роз’яснюючи наукову основу кібернетики. Перша серйозна аналітична робота про кібернетику була надрукована, як це сьогодні не дивно, в журналі «Вопросы философии» №4 за 1955 рік і називалася «Основные черты кибернетики». Автори – академіки А.Ляпунов, С.Соболєв та професор А.Китов. На жаль, журнал в Бібліотеці не зберігся.

Взагалі 40–50-і роки ознаменувалися працями всесвітньо відомих вчених, які друкувались за кордоном і в російському перекладі в СРСР, це: У.Р.Ешбі «Введение в кибернетику» (М., 1959), Цянь Сюе-сень «Техническая кибернетика» (М., 1950), Б.А.Трахтенберг «Алгоритмы и машинное решение задач» (М., 1957) та інші.

Безперечно, науковою основою розділу «Кібернетика» у фонді відділу літератури та інформації виробничого профілю були і залишаються книги самого Норберта Вінера, це: «Кибернетика, или управление и связь в животном и машине» (М., 1983), «Кибернетика и общество» (М., 1958), «Мое отношение к кибернетике» (М., 1969), «Новые главы кибернетики. Управление и связь в животном и машине» (М., 1963), «Творец и робот. Обсуждение некоторых проблем, в которых кибернетика сталкивается с религией» (М., 1966).

Звичайно, вищеназвані книги – класичні праці кібернетичної науки, і на протязі десятиріч вони знаходять свого читача.

В Бібліотеці збереглися наукові видання, які по праву можна вважати найціннішими виданнями, зокрема мова йде про книги послідовників Норберта Вінера – видатних зарубіжних та вітчизняних вчених, математиків, інженерів. Їхні праці і до цього часу користуються попитом. Це книги А.І. Берга «Кибернетика – наука об оптимальном управлении» (М.-Л., 1964), Л.П. Крайзмера «Техническая кибернетика» (М.-Л., 1964), Э. Ніколау «Введение в кибернетику» (М., 1967), А.Я. Лернера «Начала кибернетики» (М., 1967), Ф. Джорджа «Основы кибернетики» (М., 1984), С. Біра «Мозг фирмы» (М., 1993) та інші.

В розвиток світової кібернетики внесли свій вклад і українські вчені. В  різні роки становлення цієї науки він був різним. В Інституті математики АН УРСР розвивалися далеко не всі напрямки сучасної науки. На загальних академічних зборах про підсумки роботи за 1952 рік з доповіді академіка АН УРСР М.П. Семененка відомо, що інститут безнадійно відставав у галузі обчислювальної математики. Але, водночас, ця тема успішно розвивалася в Інституті електротехніки ще з 1947 року під керівництвом С.О. Лебедєва. При Інституті математики АН УРСР згодом була створена лабораторія моделювання та обчислювальної техніки, яку очолив доктор фізико-математичних наук В.М. Глушков. Наприкінці 1957 року його лабораторія була перетворена в обчислювальний центр (ОЦ) АН УРСР.

Наприкінці 50-х років Радянський Союз істотно відставав від США, Англії, Франції з розвитку обчислювальної техніки. І тому 4 червня 1958 року В.М. Глушков звернувся до керівництва Української РСР з конкретними пропозиціями щодо створення і впровадження в народне господарство обчислювальних і керуючих машин. Йому пішли назустріч і створили умови для розвитку кібернетики. В 1962 році ОЦ АН УРСР було перетворено на Інститут кібернетики, який впродовж двох десятиріч очолював академік В.М. Глушков. Науковий потенціал Інституту кібернетики уособлювали В.С. Михалевич, І.М. Коваленко, О.І. Кухтенко, В.І. Скурихін та інші.

Кібернетичні методи і засоби, розроблені в інституті, були спрямовані на інтенсифікацію виробництва у будь-якій сфері діяльності. Була проведена велика дослідницька робота з методології аналізу складних систем, з основ кібернетики, а це – монографії, науково-популярні видання, статті в періодичних виданнях. У Бібліотеці є книги видатного українського вченого В.М. Глушкова: «Введение в кибернетику» (К., 1964), «Мышление и кибернетика» (М., 1966), «Кібернетика і технічний прогрес» (К., 1970), «Введение в АСУ» (К., 1974). Особливо цінними є книги 60-х–70-х років вітчизняних вчених українською мовою: О.Н. Лук «Пам’ять, кібернетика, мислення» (К., 1964); Л.М. Насушний «Кібернетика і теологія» (К., 1965); В.І. Український «Учням про кібернетику» (К., 1967); В.М. Свінцицький, В.С. Тюхтін «Філософські питання кібернетики» (К., 1970); К.О. Іванов-Муромський «Автомати і мозок» (К., 1975).

 Дослідження радянських кібернетиків сприяли розвитку біологічної і медичної кібернетики, поєднанню кібернетики з іншими науками, що демонструють книги І.Б. Новіка «Кибернетика. Философские и социальные проблемы» (М., 1963); А.В. Напалкова, Н.А. Чичваріної «Мозг и кибернетика» (М., 1963); А.В. Напалкова, Л.Л. Прагіної  «Мозг человека и искусственный интеллект» (М., 1985); В.Д. Моісеєва «Центральные идеи и философские идеи кибернетики» (М., 1965); Й.Т. Бжалави «Психология установки и кибернетика» (М., 1966); Б.В. Бірюкова «Кибернетика и логика» (М., 1971); М.І. Крюковського «Кибернетика и законы красоты» (Мінськ, 1977).

Ряд книг допоможе читачеві визначитися з тлумаченням кібернетичних термінів. Це, в першу чергу, «Енциклопедія кібернетики» (К., 1973) – унікальне видання, яке створювали і редагували видатні українські вчені В.М. Глушков, М.М. Амосов, І.П. Артеменко, О.О. Бакаєв, В.В. Іванов, О.І. Кухтенко, Б.М. Малиновський, П.В. Походзіло, Б.Б. Тимофєєв та інші. Аналогів такого видання в тодішній науці не було, українці були першими хто зумів узагальнити теоретичні і практичні набутки вчених. «Енциклопедія кібернетики» знайшла своє продовження в книзі  «Словарь по кибернетике» (К., 1989), де представлено тлумачення більш сучасних термінів.

В книзі О.І. Кухтенка «Кибернетика и фундаментальные науки» (К., 1987) стисло представлені відомості про кібернетику, її історію та майбутнє, перспективи розвитку і взаємозв’язок з іншими фундаментальними науками. Читачеві пропонується інформація про творців кібернетики: від Платона і Ампера до Н.Вінера, В.Глушкова, Ч.Хіггінса та інших. В книзі розповідаєтьсяч про формування кібернетики в СРСР та послідовників Н.Вінера у Великобританії, де цій науці було приділено якнайбільше уваги.

На протязі багатьох років Бібліотека отримувала серійні видання «Математика, кибернетика» (М., 1970-1988) та «Кибернетика и вычислительная техника» (К., 1970-1989). Останнє видання — це проект Інституту кібернетики ім.В.М. Глушкова, в якому висвітлюються результати праці українських вчених в галузі кібернетики, біоніки, медичної і технічної кібернетики, роботизації промислового виробництва, штучного інтелекту, моделювання процесів в різних галузях науки та суспільства.

Послідовники справи Норберта Вінера і сьогодні працюють в Україні. Наприклад, моделюванням процесів в електроенергетиці займається видатний учений-електроенергетик, академік НАН України, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України Борис Сергійович Стогній. Значне місце у своїх наукових працях питанню розвитку напрямів кібернетичних досліджень в Україні та процесу їх еволюції відводить знаний спеціаліст у цій галузі академік НАН України Іван Васильович Сергієнко, директор Інституту кібернетики ім.В.М. Глушкова НАН України. Крім того, будучи Головою Національного Комітету України з інформатики, Головою наукової ради з проблеми «Кібернетика» при Президії НАН України та Головою Консультативної Ради з питань інформатизації при Верховній Раді України, він у засобах масової інформації проводить значну науково-просвітницьку роботу з питань пропаганди інформаційного суспільства в Україні. Розробкою методів системного моделювання опікується заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України Тадеуш Павлович Мар’янович, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в м.Хмільник Вінницької області.

Молоді українські науковці продовжують справу визначних вчених в галузі кібернетики, розробляють нові напрямки, вивчають історію кібернетики і досліджують її проблеми. В Україні предметніше зайнялися проблемами «штучного інтелекту». Група вчених Інституту проблем штучного інтелекту МОН і НАН України створили систему «технічного зору» для електронно-обчислювальних машин високої генерації.

Деякі науковці досліджують питання зародження кібернетичної науки та її становлення в Україні, створення та розвитку матеріально-технічної та наукової бази, підготовки наукових та технічних кадрів у галузі кібернетики.  Іваницька Л.В., зокрема, проаналізувала основні причини помилок, допущених у процесі розвитку кібернетики в Україні, вказала на наслідки цих прорахунків і запропонувала власну концепцію розвитку вітчизняної кібернетичної науки, що лягло в основу її дисертації «Суспільно-політичні та науково-організаційні аспекти становлення і розвитку кібернетичної науки в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття» (2003).

Творчі біографії відомих та деяких маловідомих конструкторів технічних засобів кібернетики та процес становлення і розвитку промисловості для серійного випуску засобів обчислювальної техніки в колишньому СРСР дослідив у циклі своїх робіт відомий в Україні вчений-кібернетик, безпосередній свідок та активний учасник досліджуваних подій Б.М.Малиновський, що були свого часу зібрані автором у монографії «Нариси з історії комп’ютерної науки та техніки в Україні». В Бібліотеці є інша книга цього автора «Відоме і невідоме з історії інформаційних технологій в Україні» (К., 2001), де зібрані архівні матеріали, численні фотоілюстрації, а також спогади багатьох учасників тих подій.

З 1970 року і до цього часу Бібліотека отримує міжнародний науково-теоретичний журнал Інституту кібернетики ім.В.М. Глушкова «Кибернетика и системный анализ». Членами його редакційної ради є видатні вчені-кібернетики Франції, Росії, США, Великобританії, Німеччини, Естонії. Журнал висвітлює сучасні напрямки кібернетики, принципово нові асимптотичні методи аналізу складних систем, архітектуру та інтерфейси взаємодії інтелектуальних терміналів для корпоративних комп’ютерних мереж. Велика увага приділяється постановці і вирішенню нових теоретичних проблем різних галузей знань, реалізація яких неможлива без залучення досягнень кібернетики. Журнал перекладається в США англійською мовою видавництвом Springer під назвою «Cybernetics and Systems Analysis». Він реферується чи індексується наступними фірмами та агентствами: ABI inform, CompuMath Citation Index, Current Contents/Engineering, Computing and Technology, ISI Alerting Services, Science Citation Index, Science Citation Index Expanded, SCOPUS. Видання користується популярністю в наукових колах багатьох країн світу.

Інтелектуальні системи, управління в складних системах, математичне моделювання та обчислювальні методи, системи людино-машинної взаємодії – це неповний перелік тем, які піднімає на своїх сторінках журнал «Інформаційні технології та комп’ютерна інженерія», що видає Вінницький національний технічний університет з 2004 року. ВНТУ, спільно з Грузинським та Люблінським технічними університетами, Українським відділенням SPIE – Міжнародним товариством оптичної техніки, іншими навчальними та науковими закладами України, з 2001 року видає міжнародний журнал «Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології», на сторінках якого провідні українські та зарубіжні вчені висвітлюють питання технічного зору і штучного інтелекту, оптичної та квантової електроніки, цифрової обробки зображень і проблеми керування.

Ширше ознайомитися з існуючою літературою з кібернетики можна з  книги «Кибернетика служит людям» (Одеса, 1987), укладачами якої були працівники Одеської державної наукової бібліотеки ім. А.М. Горького К.Л. Блажевич та А.М. Закладная. Це – рекомендований покажчик літератури, метою якого було ознайомлення читачів з науково-популярною літературою з даної теми. Не дивлячись на те, що пройшло 20 років від виходу покажчика – його актуальність як популяризатора кібернетичних ідей не пропала. Він і досі допомагає молодим читачам краще орієнтуватись в літературних джерелах, розповідаючи про кібернетичний підхід до вивчення різних об’єктів живої та неживої природи.

Вся література з кібернетики, що є в фондах Бібліотеки, представляє собою єдиний історичний нарис розвитку кібернетики з давніх часів до наших днів в тісному взаємозв’язку з різними галузями знань.

Вважаю, що ця стаття виправдає себе, якщо зацікавить читачів і послужить для них стимулом для більш глибокого вивчення кібернетики.

 

Література:

Винер, Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине / Н.Винер ; пер. с англ. И.В.Соловьева, Г.Н.Поварова. – М. : Наука, 1983. – 344 с.

Берг, А. И. Кибернетика – наука об оптимальном управлении / А.И.Берг. – М.-Л. : Энергия, 1964. – 64 с.

Быховский, М. А. Пионеры информационного века. История развития теории связи / М. А. Быховский. – М. : Техносфера, 2006. –376 с. –  Библиогр.: с. 350-365. (История электросвязи и радиотехники ; вып. 4).

Павлов, В.В. Системы человек-машина : Проблемы и синтез / В.В. Павлов. – К. : Вища шк., 1987. – 55 с. – (Проблемы технической кибернетики).

Бир, С. Мозг фирмы / С.Бир ; пер. с англ. М.Лопухина. – М. : Радио и связь, 1993. – 415 с.

Месюра, В. І. Основи проектування систем штучного інтелекту : навч. посіб. / В. І. Месюра, Л. М. Вахновська. – Вінниця : ВДТУ, 2000. – 96 с.

Шарапов, О. Д. Економічна кібернетика  : навч. посіб. / О.Д. Шарапов, В.Д. Дербенцев, Д.Є. Семьонов. – К. : КНЕУ, 2005.– 231 с.

Эшби, У. Р. Введение в кибернетику / У. Р. Эшби ; пер. с англ. Д. Г. Лахути ; ред. В. А. Успенский. – 3-е изд., стер. – М. : КомКнига, 2006. – 432 с.

До численного грона визначних поляків ХІХ ст., чиє життя і діяльність пов’язані з Україною, належить і літературний критик, письменник, історик, колекціонер і бібліофіл Константи Подвисоцький (Konstanty Podwysocki). Він походив зi шляхетського роду герба Остоя (Ostoja), розселеного в Малопольщі та Червоній Русі. Найдавніші згадки про Подвисоцьких у генеалогічних джерелах сягають першої половини XVI ст. Своє прізвище представники роду взяли від дідичного маєтку Підвисоке у Львівській землі, тож, вірогідно, рід мав руське коріння, а пізніше полонізувався¹.

Константи на­ро­ди­в­ся 2 лютого 1810 р. в містечку Мотижин Київського повіту (нині село Макарівського р-ну Київської обл.). Він був сином Северина та Юлії з Шимановських, доньки поета Домініка Шимановського та Юзефи Францішки з Росцішевських, власників Мотижинського ключа. Мав старшого брата Мєчислава, з яким 1819 р. записався до 1-го класу Подільської гімназії у Вінниці. У гімназії Подвисоцький дружив, зокрема, з відомими в майбутньому колегами по літературному цеху А. Ґрозою та М. Єзєрським².

Після закінчення гімназії Константи господарював у батьківському маєтку в містечку Шандра Канівського повіту (нині село Миронівського р-ну Київської області). Одружився з Анною Головінською, уродженою Міцевською, прийомною донькою заможного поміщика і знаного колекціонера Германа Головінського. У 1839 р. він легітимувався разом зі старшим сином у Київській губернії³.

У 1845 р. Константи Подвисоцький набув власний маєток у селі Рихти (Рихти-Гумецькі) Кам’янецького повіту (нині Кам’янець-Подільського р-ну). Саме він, ймовірно, і збудував тут палац, використовуючи залишки мурів оборонного замку кінця XV– початку XVI ст.⁴

Подвисоцький створив у с. Рихти літературний осередок, в якому бували такі відомі польські творці, як Юзеф Іґнаци Крашевський, Міхал Ґрабовський, Пляцид Янковський, Діонізія Понятовська, Алєксандер Даровський, Влодзімеж Плятер, Кароль Міцевський, Міхал Єзєрський, Ян Креховецький. Він також увійшов до польського літературного кола в Києві, зосередженого навколо М. Ґрабовського (Константи Свідзінський, П. Янковський, Ґустав Олізар, Алєксандер Пшездзєцький, Юліуш Струтинський, Ю. І. Крашевський). Саме М. Ґрабовський, родич Подвисоцького через свою жінку Пауліну з Росцішевських, став опікуном і натхненником його перших кроків у літературі. Константи також увій­шов до гру­пи пи­сь­мен­ни­ків, зібраних на­в­коло журналу «Tygodnik Petersburski» («Петербурзький щотижневик»), публікувався в новорічному альманасі «Rusałka» («Русалка»). В останньому, зокрема, з’явилися його нариси про Францішека Ка­р­пі­н­сь­ко­го (1838), Іґнаци Кра­сі­ць­ко­го (1839), Францішека Кня­з­ні­на (1840). На­рис про Адама На­ру­ше­ви­ча Подвисоцький по­мі­с­тив у журналі «Piśmiennictwo Krajowe» («Крайове письменництво») (1840). Праця про Ка­р­пі­н­сь­ко­го ви­к­ли­ка­ла заціка­в­лен­ня та схвалення Ю. І. Кра­ше­в­сь­ко­го (того часу вже лі­те­ра­ту­р­ного ав­то­ри­те­та), а по­тім по­ле­мі­ку з М. Ґра­бо­в­сь­ким на сторінках журналу «Tygodnik Petersburski» (1838). Кра­ше­в­сь­кий при­с­вя­тив К. Подвисоцькому повість «Pod włoskim niebem» («Під італійським небом»), за­п­ро­сив на сторінки сво­го журналу «Athenaeum» («Атеней») і пі­д­т­ри­му­вав з ним дружні ко­н­та­к­ти⁵.

Константи Подвисоцький був автором лі­те­ра­ту­р­них ре­це­н­зій, близьких до фейле­то­нів. Найвідоміші з них, опубліковані в журналі «Tygodnik Petersburski», – на повісті Кра­ше­в­сь­ко­го «Całe życie biedna» («Усе життя бідна», 1840), «Poeta i świat» («Поет і світ», 1840) і «Mistrz Twardowski» («Майстер Твардовський», 1841), П. Янковського «Pisma przedślubne i przedsplinowe» («Листи перед шлюбом і перед спліном», 1841), на по­е­му К. Ко­зь­мя­на «Ziemiaństwo polskie» («Польські поміщики», 1839). Він го­с­т­ро висту­пав про­ти пу­б­лі­ку­ван­ня польськими пи­сь­мен­ни­ка­ми тво­рів французькою мо­вою, а також кри­ти­ч­но пре­д­с­та­вив деякі по­ві­с­ті Ба­ль­за­ка (чималі фрагменти тих оці­нок Ґра­бо­в­сь­кий включив у свою працю «Literatura i krytyka» («Література і критика», Ві­льно, 1838).

 

Екслібрис К. Подвисоцького

Уже як відомий критик Подвисоцький спробував своє перо в белетристиці, од­нак по­вість «Pan Dezydery» («Пан Дезидери», Вільно, 1843) не засвідчила його особливий хист у тій царині.

Загалом лі­те­ра­ту­р­на ак­ти­в­ність Константи Подвисоцького тривала близько 5 років (1838–43), якщо не ра­ху­ва­ти невеликого оповідання «Powołanie. Obrazek z życia jednodniowego artysty» («Покликання. Картинка з життя одноденного митця», «Gazeta Codzienna» («Щоденна газета»), 1853). Потім наш шановний творець за­ки­ну­в­ лі­те­ра­ту­ру і присвятив себе історичним до­с­лі­д­жен­ням. Він збирав ма­те­рі­а­ли пов’язані передусім зі станіс­ла­в­сь­кою епо­хою. Пе­ре­к­лав і видав зі своїми примітками мемуари генерала Льва Енгельгардта, ба­ть­ка сво­єї су­сі­д­ки графині Катерини Літ­ти з с. Чорнокози­нці Кам’янецького повіту, – «Pamiętniki jenerala» («Спогади генерала», Познань, 1873) і що­ден­ник П. Кре­че­т­нико­ва «Radom i Bar 1767–1768» («Радом і Бар 1767–1768», там само, 1874)⁶.

Як багатогранна особистість Подвисоцький мав також фі­ло­со­ф­сь­кі амбі­ції і залишив для нащадків у ру­ко­пи­сі мо­ра­ль­ний тра­к­тат. Для сво­го друга А. Да­ро­в­сь­ко­го зі­б­рав ба­га­то польських при­с­лі­в’їв. Не стояв він і осторонь громадського життя. Користувався пошаною у своїх сусідів-поміщиків, котрі довірили йому виконувати обов’язки почесного попечителя Ка­м­’­я­не­цької гі­м­на­зії (1848–1853). А 1861 р., коли народилася ідея створити на Поділлі поміщицьке сільськогосподарське товариство, Подвисоцький увійшов до ко­мі­сії, яка ­ре­да­гу­ва­ла його ста­тут (на жаль, той документ, «представлений подільському губернаторові на розгляд, далі не рушив»)⁷.

Константи Подвисоцький був відомим колекціонером. Він збирав саксонську та япо­нську по­р­це­ля­ну, рі­з­ні ви­ди зброї, схі­д­ні ки­ли­ми, ста­рі годин­ни­ки. Мав також колекцію живопису та графіки, яка містила, зокрема, роботи Єреміуша Фалька, Даніеля Хо­до­ве­ць­ко­го, Антоні Олє­щи­н­сь­ко­го, Каєтана Вінценти Кє­лі­сі­н­сь­ко­го, Алєксандера Ор­ло­в­сь­ко­го, Йосифа Абеля, а її основою стали зібрання, успадковані дружиною Подвисоцького після її прийомного батька (близько 2 тисяч робіт). За істотною до­по­могою А. Даровського він набув ба­га­то окремих істори­ч­них до­ку­ме­н­тів (го­ло­в­ним чи­ном з XVII i XVIII ст.), у т. ч. і до історії ка­м­’­я­не­ць­ко­го те­а­т­ру, а також архіви (у комплекті або фрагментарно) І. Мархо­ць­ко­го, Свєй­ко­в­сь­ких, Лє­ду­хо­в­сь­ких, По­то­ць­ких з Ту­ль­чи­на, Аксаміто­в­сь­ких, Пу­ла­сь­ких, Віт­тів, Ши­д­ло­в­сь­ких, Шо­лай­сь­ких. У бі­б­лі­о­те­ці, яка на­ра­хо­ву­ва­ла близько 4 тисяч томів, Подвисоцький ско­м­п­ле­к­ту­вав польські хро­ніки, ра­ко­в­сь­кі та мі­н­сь­кі дру­ки, ба­га­то видань ста­ні­с­ла­всь­ко­го пе­рі­о­ду. З його збірки походить єдиний відомий сьогодні примірник видання Єжі В’янжевича «Sposob wychowania y edukowania robaczkow jedwabnych» (Тульчин, 1795), що знаходиться у Ягеллонській бібліотеці (Краків). У фондах ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва зберігається «Konstytucye seymu extraordynaryinego w Warszawie roku MDCCLXVII» (Варшава, 1768), що походить з його колекції. Найціннішою ж у його зібраннях була колекція рукописів, яка містила кореспонденцію, рукописи, спогади (частково видані), літературні твори й наукові праці, книги універсалів, декрети й інші документи, польські автографи (понад 500). По­с­тій­не по­гі­р­шення фі­на­н­со­вого становища, яке не спинив про­даж ро­дин­них коштовностей, зму­си­ло колекціонера під кі­нець жит­тя шукати по­ку­п­ців на свої зібрання⁸.

По­мер Константи Подвисоцький 26 грудня 1868 р. в с. Ри­х­ти, по­хо­ва­ний у с. Чо­р­но­ко­зи­н­ці. У шлю­бі з Ан­ною Го­ло­ві­н­сь­кою він мав ді­тей: Ка­ро­ля, російського офі­це­ра, Сте­фа­на, Емі­лію, заміжню від 1856 р. за Ро­му­а­ль­дом Ро­жа­ло­в­сь­ким, і Ма­рі­ю⁹.

Пі­с­ля смерті Подвисоцького його друг В. Ґурський, теж відомий подільський колекціонер й історик-аматор, опрацював каталог усіх його зібрань. Поступово вони були розпродані вдовою. Так, серед набувачів бібліотеки були М. Ґрейм, Ю. Роллє і Шидловські (від останніх зібрання потрапили близько 1900 р. до Куліковських з с. Гулівці Вінницького повіту). Рукописи, документи, а також гравюри (близько 2 тис.) придбав граф Я. Дзялинський для Курніцької біліотеки, понад 500 польських автографів – В. Ґурський, цінні друки та архів Свєйковських – львівський антиквар Х. Іґель, частину мистецьких зібрань – Залєські із с. Сказинці Проскурівського повіту¹⁰.

Далі подаємо статтю Ґурського, присвячену зібранням Константи Подвисоцького, опубліковану в часописі «Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich» («Щорічник для польських археологів, нумізматів і бібліографів» за 1871 р., Краків, 1874). Вона містить і короткі біографічні відомості про творця колекції, написані, зокрема, і на основі спогадів про нього А. Даровського.

 

Література:

1. Uruski S. Rodzina. Herbarz Szlachty Polskiej. – T. XIV. – Warszawa, 1917. – S. 159–160.
2. Podwysocki Konstanty //Encyklopedia powszechna S. Orgelbranda. – Warszawa, 1901. – T. XI. – S. 584; Korzon K. Podwysocki Konstanty //Polski słownik biograficzny. – Wrocław; Kraków, 1982. – T. 27. – S. 196–198; Колесник В. Подвисоцький Константи //Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біограф. слов. – Вінниця, 2007. – С. 489–491; ДАВО: Ф. д-844. – Оп. 1. – Спр. 19. – Арк. 120 зв.–121; Спр. 64. – Арк. 26 зв. –27, 89 зв.–90, 114 зв.–115, 171 зв.–172.
3. Rul[ikowski] E. Szandra // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich /Pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego. – Warszawa, 1890. – T. XI. – S. 788; Korzon K. Op. sit. – S. 196; Список дворян Киевской губернии. – Киев, 1906. – С. 204.
4. Micowski K. Rychty //Słownik geograficzny... – Warszawa, 1889. – T. X. – S. 75; Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. – Wyd. drugie przejrzane i uzupełnione. – T. 9: Województwo podolskie. – Wrocław, 1996. – S. 307–310.
5. Darowski A. [Некролог] //Tygodnik Ilustrowany. – 1869. – № 61. – S. 98; Helenijusz E. [Iwanowski E.] Wspomnienia lat minionych. – Kraków, 1876. – T. I. – S. 403–404; T. II. – S. 315, 317.
6. Korzon K. Op. sit. – S. 197; Колесник В. Вказана праця. – С. 490.
7. Bobrowski T. Pamiętnik mojego życia /Oprac., wstępem i przypisami opatrzył S. Kieniewicz. – Warszawa, 1979. – T. 2. – S. 357.
8. Górski W. O zbiorach naukowych pozostałych po ś. p. Konstantym Podwysockim //Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich. Rok 1871. – Kraków, 1874. – S. 33–44.
9. Korzon K. Op. sit. – S. 198; Колесник В. Вказана праця. – С. 490.
10. Górski W. sit.; Słownik pracowników książki polskiej. – Warszawa, 1972. – S. 693–694.
    

Про наукові зібрання, що залишилися

по с[вітлої] п[ам’яті] Константи Подвисоцькому

 

Владислав Ґурський*

 

(Переклад з польської і примітки Вікторії Колесник)

 

Кому траплялося бути кілька років тому в домі с. п. Константи Подвисоцького в селі Рихти під Кам’янцем-Подільським, той, напевно, зберіг милі спогади як про сердечну гостинність господаря, так і про багаті колекції пам’яток нашого минулого, зібрані в старому палаці, збудованому на місці давнього замку Гумецьких.

Чотири роки вже збігає, як закінчилося життя Подвисоцького; його колекції, збирані з такою любов’ю, розлетілися в різні сторони, тож вважаю за необхідне зберегти хоч яку-небудь відомість про них.

_____

* Górski W. O zbiorach naukowych pozostałych po ś. p. Konstantym Podwysockim //Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich. Rok 1871. – Kraków, 1874. – S. 33–44. У перекладі збережено всі виділення курсивом і великі перші літери в титулах осіб, як в оригіналі. У квадратних дужках – переклад оригінальних назв творів. Скорочення, використані автором статті, розшифровуємо теж у таких дужках і тільки в першому випадку вживання

 

Здається мені, що до того, як писати про самі зібрання, треба кілька слів присвятити людині, яка була їх творцем.

Гордість нашої літератури Алєксандер Верига-Даровський невдовзі після смерті Подвисоцького прислав мені написані ним спогади про цього нашого спільного друга; вміщуючи фрагменти з того твору до нинішньої статті, маю надію, що автор мені пробачить, а читачі на цьому не втратять.

Константи Подвисоцький народився в Україні 2 лютого 1810 р., навчався у Вінницькій школі; спочатку мешкав на селі в рідній стороні, а пізніше, близько 1845 р., набув маєток і стало оселився на Поділлі.

Коханий і загально шанований у товаристві, він був у власному домі гарним господарем, а всюди і завжди бажаним гостем. Користувався довір’ям інших поміщиків, тож був обраний почесним попечителем Кам’янецької гімназії, протягом кількох років виконував ці обов’язки і заслужив собі вдячність батьків і молоді, котрою щиро опікувався.

Помер 14/26 грудня 1868 р. у своєму маєтку в Рихтах-Гумецьких.

Коли тридцять років тому після довгого застою почав оживати літературний рух, Подвисоцький взяв у ньому дієву участь і вміщував у часописах та збірних виданнях, що виходили того часу, критичні статті; пробував також свої сили в повістярстві. За обидва ті жанри взявся не з уподобання і не для розголосу, але з того поводу, що тоді про інші не могло бути мови, а він вважав за свій обов’язок по можливості допомогти у відродженні змертвілого письменництва. Улюбленим предметом Подвисоцького була історія, дослідження, я б так назвав – історичне підґрунтя, детальні студії не лише самих подій, але їх глибинних причин, вивчення людей не лише в публічних заняттях, але й також моральних впливів і таємних пружин їхніх справ і вчинків. Такі дослідники в копальнях минулого подібні не раз до тих нещасливих золотошукачів, котрим часто приходиться впусту перетрусити гору піску, перш ніж знайдуть кілька крупинок цінного металу, і котрим його вартість далеко не винагороджує праці; але такі гірники заслуговують тільки на жалість, у той час як гірники, які шукають правду, щасливці чи невдахи, завжди гідні поваги.

Подвисоцький ясним поглядом охоплював увесь хід історії Польщі, однак у такому стислому аналізі, в якому розумів історію, увесь загал обійняти було неможливо, тож він вибрав окрему епоху – останні часи існування Речі Посполитої, XVIII століття, з особливою увагою на його другу половину.

Панування Станіслава Авґуста – тема для студій цікава, але важка і невдячна, адже це заплутана драма з трьома закулісними інтригами, у котрій на головній сцені актори виступають у баламутних ролях і брешуть, одні – суспільству, інші – самим собі; кс[ьондз] Салєзи Єзєрський, прекрасний публіцист, дотепно сказав про тогочасних патріотів, що вони шапками навіть приробляли роги правді.

Подвисоцький присвячував себе виключно дослідженню подій і людей облудної станіславської епохи. Кропітка і разом з тим дратівлива праця, котра точно не зосталася без плоду; однак легко може статися, що той плід через людські погляди, як не вийшов за життя, так ще після смерті муситиме відлежатися. Не знаємо донині, чим власне Подвисоцькому завдячує історія, через те не маємо права судити, але належить згадати про іншу заслугу, дозрілі й видимі плоди котрої не є жодним припущенням. Подвисоцький працював у домашньому затишку, користуючись найсирішим матеріалом, не використаним ніким. Багаті джерела знаходив у власних зібраннях і в рихтинському архіві, численному та змістовному, і саме та нова скарбниця національного минулого, яку він старанно збирав і зберігав, уже сама стане йому за пам’ятник.

Наукові зібрання, що залишилися після смерті Подвисоцького, можна поділити на кілька відділів:

І. Збір польських гравюр містив близько 2 000 штук. Між ними заслуговують на згадку роботи Фалька; колекція королівських портретів різних граверів, починаючи з найневправніших і до першорядних; значна кількість гравюр Ходовецького; комплект Олєшчинського; коронація Матері Божої Бердичівської, альбом, виконаний у Бердичеві між 1760–1768 роками, майже унікальний (увесь тираж був спалений військами Апраксіна); портрети пензля Хороманського, базиліанина з Вільна, гравюри Абля, високо цінимі, Кєлісінський, Орловський і т. д. Уся та колекція, котру я тільки дуже побіжно можу згадати, бо не маю під рукою ані жодного каталогу, ані нотаток, а пишу лише з пам’яті, сьогодні знаходиться в Курніку, набута гр[афом] Яном Дзялинським.

ІІ. Бібліотека в Рихтах містила від 3 000 до 4 000 томів, з котрих більшу половину становили польські твори, дуже цінні і переважно історичні. Був там майже комплект наших хроністів, як польських, так і латинських, геральдичні і правничі праці, рідкісні травники. Теологічний відділ складався з багатьох рідкісних творів, раковські друки, польські біблії, починаючи з найдавніших видань до останніх, між ними чудовий екземляр Брестської [Берестейської] Біблії, знаної в нас під назвою Радзивілівської [Радивилівської]. Багато праць і брошур з часів Станіслава Авґуста, особливо виданих під час Чотирирічного сейму; не бракло врешті і гарних новіших праць. Відділ французької літератури, що складався з класиків, історичних праць і белетристики, сьогодні вже проданий. Польська ж бібліотека очікує на покупця і варто було б, аби хтось із заможніших людей домовився зі спадкоємцями с. п. Подвисоцького щодо набуття її повністю, бо була б невимовна шкода зруйнувати те цінне і нині нелегке для формування зібрання одиничними продажами.

ІІІ. Найцінніший відділ рихтинських зібрань становили рукописні джерела, котрі сам власник ділив на 3 частини:

а) Оригінальні рукописи, набуті сьогодні гр. Дзялинським, знаходяться в Курніку. Маю в руках власноручну нотатку Подвисоцького, тож можу тут подати детальний перелік тих рукописів і думаю, що тим прислужуся дослідникам нашого минулого, вказуючи їм, де можна нерідко знайти багаті джерела для їхніх пошуків.

1. «Miscellanea»* 1610–1720, фол[іо]. Розпочинаються від «Rozmowy konfederata z Plebanem» [«Розмови конфедерата з плебаном»].
2. Листи Кароля Фердинанда, польського королевича, плоцького єпископа. Рукопис, фол., XVII ст. (1639–1650). Належав Станіславу Щуці.
3. Ніколай Новосєльський «Institutiones rhetoricae» [«Інституції риторики»], 4°, 1675, з ручним розмальовуванням заголовків і іншими оздобами.
4. Щоденник подорожі Тереси Кунеґунди, доньки Яна ІІІ, котру з Жовкви до Баварії супроводжував зі свитою Ст. Залуський, тогочасний плоцький єпископ. Подорож того ж до Парижа. Далі йде генеалогія Єжовських, котрим, як видно, цей манускрипт належав. Політична підбірка, у кінці опера, перекладена з італійської, скомпонована на весілля княгині з курфюрстом. Рукопис, 4°, 1694 р.
5. «Josephus Gorionides sive Josephus Hebraicus» [«Іосиф Горіонідес або Іосиф Єврейський»] (Історія Юзефа Жидовіна), 4°, 1707 р.
6. «Historya Rzymska» [«Римська історія»], невідомого автора, 4°, чотири томи, 1720 р.
7. «Głos wolny, wolność ubezpieczający etc.» [«Вільний голос, що забезпечує свободу...»]. Рукопис відомої праці короля Станіслава Лєщинського, 4°, 1733 р.
8. «Breviarum politicorum secundum rubricas Masarennas» [«Друга рубрика політичного бревіарію Мазаріні»]. Рукопис політичного памфлету з часів Мазаріні, 8°, 1725 р.
9. Рукопис Єжи Головінського, чернігівського мечника. Різноманітні домашні та публічні нотатки. Цікавий опис наїзду на маєток автора – село Пруцьки і процесу з Лєдуховським, 16°, 1738 р.
10. Виписи різних справ із сентентіонаріуса** Люблінського трибуналу, фол., 1755 р.
11. «Silva rerum» [«Збірка різних відомостей»] з часів Авґуста ІІІ. Там є цікаві сатири на короля, Брюля тощо.
12. Опис уманської різні кс. Іренеуша Корчинського з ордену св. Базилія В[еликого]***, фол., другий екземпляр в 4° з варіантами.
13. Опис уманської різні пера Кребсової, доньки губернатора Младановича, убитого в Умані. Здається, той рукопис друкував Ед. Рачинський.
14. Опис похорон Анни Потоцької, київської воєводихи, у Кристинополі, пера Кребсової.
15. «List Poniatowskiego kasztelana krakowskiego, ojca króla, datowany z pól elizejskich» [«Лист Понятовського, краківського каштеляна, батька короля, написаний на Єлисейських полях»], політичний памфлет проти короля, фол., 1778.
16. Книга універсалів пресвітлої цивільно-військової комісії Кам’янецької землі. Містить, крім давніших, універсали Торговицької конфедерації Подільського воєв[одства], протест комісії проти Торговицької конфедерації, нарешті початкові дії та адміністративні розпорядження російського уряду одразу після анексії краю. Оригінальні акти з підписами, фол., 1791–1794.
17. «André d’Altesty Secretaire d’Ambassade en Pologne» [«Андре д’Альтесті, секретар амбасади в Польщі»]. Оригінальний рукопис, що описує під алегоричними фігурами стан тогочасної Польщі, присвячений імператриці Катерині, фол., 1792.
18. Декрет найвищого кримінального суду проти вожаків торговицького бунту, прийнятий 19 вересня 1794 р.
19. «Circeé, Cantate de J. B. Rousseau, mise en musique et dediée à S. E. la Comtesse Rzewuska née Princesse Lubomirska par son trés humble serviteur et fils Venceslas Sévérin Rzewucki» [«Цірцея, кантата Ж. Б. Руссо, покладена на музику і присвячена графині Жевуській, уродженій княжні Любомірській, покірним слугою і сином Вацлавом Северином Жевуським»] (відомим Еміром), 1803 року.
20. Заповіт князя Кароля де Нассау-Зіген, написаний французькою мовою в його маєтку Тинна на Поділлі, з цікавими подробицями, 1808 р.
21. Кс. Шантира «Krótki rys historyi kościoła katolickiego w Rossyi» [«Короткий нарис історії католицької церкви в Росії»], 4°, 1828. Здається, опублікований.
22. Зміст політичної історії польського народу пера Пірриса де Варільє, французького кавалера, учителя княжат Гєроніма і Януша Санґушків, переклад Антоні Хжонщевського, автора мемуарів, виданих Крашевським, 8°.
23. Різні вірші полковника Марціна Мольського, у тому числі багато неопублікованих, 8°, 1819 р.
24. Сенатора Новосільцева рапорт до в[еликого] кн[язя] Костянтина про нову опубліковану поему Міцкевича «Konrad Wallenrod» [«Конрад Валленрод»], дат[ований] 10 квітня 1828 р.
25. Листи до Фр. Салєзи Потоцького, київського воєводи, дуже цікаві Рєпніна і Квяткевича про уманську різню тощо, фол., 1768 р.
26. Оригінальні власноручні «Pamiętniki» [«Мемуари»] Антоні Хжонщевського про дім Потоцьких, видані Крашевським, але не повністю, так що заледве половина була надрукована, фол.
27. Того ж Хжонщевського рукопис поезії та інших невиданих творів.
28. Яна Модзєлєвського «Pamiętnik z r. 1830–1831» [«Спогади з 1830–1831 рр.»], 4°.
29. Неопубліковані поезії Міхала Єзєрського, 8°, 1831.
30. Поезії та інші неопубліковані твори Алєксандра Вериги-Даровського.
31. Алєксандра Мальчевського «Opis Kaniowa i jego okolic i historycznych pamiątek Dnieprowego porzecza» [«Опис Канева і його околиць та історичних пам’яток Дніпрового поріччя»], фол., 1839 р.
32. Конфіденційна літературна кореспонденція Міхала Ґрабовського, у ІІ томах ін-фоліо, з 1835–1848 рр. У першому томі листи Крашевського, кн. Головінського, Тишинського, Ґрози, Даніловича, Генрика Жевуського, Люциана Сємєнського, Олізара, Пшездзєцького, Лєона Боровського, Джона Дикальпа (Янковського), Едварда Рачинського й інших. У другому томі відповіді Ґрабовського.
33. Ушакова, редактора «Московского телеграфа», полемічна стаття в питанні польської літератури, у формі довгого листа до М. Ґрабовського французькою мовою, 1830 р.
34. Листи про Кавказ засланого туди Вл. Юрковського з описом краю і різних експедицій, до пані Подгорської, фол., 1839–1842.
35. Крашевського власноручний рукопис роману «Świat i poeta» [«Світ і поет»]****, грудень 1835 р.
36. Міхала Ґрабовського власноручний рукопис роману «Tajkury» [«Тайкури»].
37. Кс. Головінського власноручний рукопис перекладу «Гамлета» Шекспіра, з датою закінчення 21 червня 1838 р., з віньєткою, намальованою перекладачем.
38. Іґнаци Сцібор-Мархоцького, відомого на Поділлі дивака, великий рукопис ін-фоліо, понад тисяча аркушів. Містить різні листи, адміністративні розпорядження, вірші, філософсько-релігійну писанину тощо, 1818–1835.
39. Різні твори Клєментини з Танських Гофманової.
40. «Rozmowy umarłych Polaków. Rozmowa 1sza: Jan III i Jeremi Wiszniowiecki. Rozmowa 2ga: Kardynał Radziejowski i arcybiskup Wydżga» [«Розмови померлих поляків. Розмова 1-ша: Ян ІІІ і Ярема Вишневецький. Розмова 2-га: кардинал Радзєйовський і архієпископ Виджґа»]. Рукопис переписаний рукою Кароля Міцовського, автора твору «Pamiętniki domowe» [«Домашні спогади»].
41. Листи Юзефа Орловського, волинського воєводи, і список стародавніх реманентів у його різних резиденціях, 1756.
42. Даровського опис уманської різні пронумерованими віршами (перша сторінка відсутня).
43. Перелік маршалків і консулів Торговицької конфедерації всіх воєводств, земель і повітів, котрі до неї приєдналися, з датою приєднання, 1792 р.
44. Литовські листи Юліана Ур.-Нємцевича, переписані рукою Кароля Міцовського (опубліковані).
45. Родовід Потоцьких аж до останніх часів, з цікавими документами з тульчинського архіву, укладений працею і стараннями Антоні Хжонщевського, 1820 р.
46. Листи Міхала Ґрабовського (власноручні) до Ґермана Головінського з літературних питань, 1840–1850.
47. Гр. Генрика Жевуського «O duchu ofiary» [«Про дух жертви»] 1845 р. (неопублікований). Містить визнання політичної віри, загалом відмінне від оголошеного у спогадах Міхаловського; переписаний рукою Міцовського.
48. Власноручні листи Константи Свідзінського до Ґермана Головінського з літературних, бібліографічних питань тощо, 1840–1850.
49. Біблійна археологія, переклад з латини кс. Марціна Ласького, регента семінарії у Звенигородці в Україні, з присвятою ЯВ[ясновельможному] Головінському, 1832 р.
50. «Silva rerum» з 1758–1792 рр. Між іншими документами містить чернетку відозви сконфедерованих станів після конвокаційного сейму 1764 р., написаний французькою, виправлений рукою Станіслава Авґуста; різноманітні документи з часів Радомської і Барської конфедерацій; дипломатичні ноти 1772 року; нота Тадеуша Чацького, скарбового комісара, до волоського господаря; пруська юриспруденція про зраду 8 червня 1792 р. і багато інших цікавих творів, фол.
51. Лист до цісаря Йосифа ІІ латиною, підписаний: «Joannes Podściwski Polonus Galiciensis» [«Ян Подсцівський, галицький поляк»], фол., 1782 р.
52. Акти і листи до справи Дугрумової, фол., 1785 р.
53. Оригінальні акти польської амбасади у Стамбулі (Пьотра Потоцького, щежецького старости). У тому числі папери щодо справи Садковського, слуцького архімандрита, направлені послові Речі Посполитої сеймовою депутацією, фол., 1792 р.
54. Акти і документи, пов’язані з процесом між акторами Кам’янецького театру і єпископом Мацкевичем, власноручні директора театру Северина Маліновського, фол., 1828 р.
55. Кс. Антоні Корніловича «O skasowaniu Unii» [«Про скасуванння Унії»] і лист кс. Яна Сємашка до брата, митрополита Юзефа Сємашка, з вмовляннями відступити від його віри, оригінальний, фол., 1838–1840 рр.
56. Альберт Влошиновський «Disputationes controversae de Sma Trinitate» et «Tractatus controversisticus de Christo Duo et Sanctis Patribus» [«Полемічні розмови про Святу Трійцю» і «Полемічний трактат про Христоса і таємницю Батька»], 4°, 1672.
57. Декрети й акти у справі розлучення Констанції з Денгоффів (у першому шлюбі Санґушкової) з другим чоловіком Юзефом Роґалінським, із цікавими подробицями, фол., 1785, 15 аркушів.
58. Щоденник посольства ЯВ Томаша Алєксандровича, підкоморія і надзвичайного посла до Порти Оттоманської (сучасний), фол., 1766.
59. Адміністративні розпорядження в маєтку Малаховського, котрі вели до поступового звільнення селян, з власноручними зауваженнями Л. М. Свєйковського, подільського воєводи, фол., 1791 р.
60. Різні твори Лєонарда Марціна Свєйковського, подільського воєводи, політичні – проти Конституції 3 травня, а також правничі нотатки з часів, коли він був маршалком Коронного трибуналу, фол., 1792 р.
61. «Ceremoniał do audyencyi posła tureckiego u Jego Kr. Mci w Warszawie, od marszałka w. koron. przepisany» [«Церемоніал аудієнції турецького посла в Його Кор[олівської] Мил[ості], переписаний в[еликим] корон[ним] маршалком»]. Повністю відрізняється від виданого Евстахи Марильським під назвою «Dziennik przyjęcia i pobytu nadzwyczajnego posła tureckiego do Stan. Augusta w 1777» [«Щоденник прийому і перебування надзвичайного турецького посла в Стан[іслава] Авґуста в 1777»], у друкарні Орґельбранда, 1860.
62. «Sprawa z poselstwa Abdula-Agi i Solimana Murzy posła Hana tatarskiego» [«Справа з посольства Абдула-Аги і Солімана-Мурзи, посла татарського хана»]. Це сучасний рукопис, дещо відмінний від виданого Рачинським.
63. «Traduction du traité de paix conclue aux environs de la Palanque de Zuravno entre la S. Porte et la Republique de Pologne etc.» [«Переклад договору про мир, укладеного в околиці Журавна Паланка між Портою і Річчю Посполитою...»]. Це журавинські пакти, перекладені п[аном] Антоні Ґруттом, польським драгоманом, 1676 р.
64. Маніфест Щенсни Потоцького проти Антоні Злотніцького і реманіфест останнього зі звенигородських і уманських земських актів, повні цікавих і скандальних подробиць, 1804 р.
65. «Torba śmiechu, krotochwile i fraszki, dalej legendy herbowe» [«Торба сміху, жартівливі п’єси і фрашки, далі гербові легенди»], латиною. Рукопис, 4°, кінець XVII століття.
66. Копії торгових контрактів різного значення з Портою Оттоманською, видані з Департаменту закордонних справ для польського посольства в Константинополі 1790–1792, фол.
67. «Silva rerum» з 1706 р. Містить різні описи давніших подій (н-д, «Potrzeba pod Byczyną» [«Справа під Бичиною»] тощо) і сучасні вірші, політичні, гумористичні і звичаєві нотатки, фол.
68. «Historya o anarchii polskiej i drapieżnym podziale tej Rzpltej» [«Історія про польську анархію і грабіжницький поділ тієї Речі Посполитої»], написана Рульє французькою, а рідною мовою перекладена поляком Яксою, 8°, томи ІІ, ІІІ і IV. Бартошевич у своїй «Historya literatury polskiej» [«Історії польської літератури»] подає, що перший том вийшов у Варшаві.
69. Листи кс. Яна Сємашка до брата Юзефа, уніатського єпископа, а пізніше православного митрополита, повні подробиць про скасування Унії.
70. «Podróż do Włoch i Francyi» [«Подорож до Італії і Франції»]. Власноручний рукопис Адольфа Янушкевича, фол., 1828–1829.
71. «Historya cywilizacyi Rzymu, czyli rozwój uspołeczniena rzymskiego» [«Історія цивілізації Риму, або Розвиток римського усуспільнення»], написав Ромуальд Свєжбінський. Том 2-й (автограф автора), фол. Том перший виданий у Варшаві 1849 р.
72. «Interregnum» («Безкоролів’я») після Яна ІІІ, розпочате 17 черв[ня] 1696 р., фол., 1696 р., більше тисячі сторінок. Містить детальний опис того безкоролів’я, безліч документів, реляцій, рукописних газет, щоденники конвокаційного та елекційного сеймів тощо.
73. Генеалогія Тарлів і родин, з ними зв’язаних, від 615 р., латиною, 4°, більше тисячі сторінок, допроваджена до середини XVIII століття.
74. Поіменний список населення міста Кам’янця з передмістями, поданий після приєднання краю за наказом нової влади, з підписами президента й лавників міста. Оригінал, фол., 1795 р.
75. «Protocollon causarum civitatis Olycensis per me Casimirum Pytlewicz notarium juratum descriptum etc.» [«Протоколи процесів міщан Олики, написані нотаріусом Казімєжем Питлевичем...»], фол. поздовжне, 1625–1677, два томи.
76. Вітання Його Величності Короля від імені посольської ізби Їх Милістю Паном Радзєйовським, ломжинським старостою, маршалком посольського кола, на загальному генеральному варшавському сеймі 13 лютого 1645 р., 4°.
77. Промова ЯВ Пєньонжка, сєрадзького воєводи, у справі Лищинського Атеуша в сенаті 1-го березня 1689, фол.
78. Промова ЯВ Тарла, сандомирського воєводи, на черговому сеймі 3-го жовтня 1746, фол.
79. «Propozycya braterska ukrzywdzonemu w honorze rycerstwu polskiemu» [«Братня пропозиція польському рицарству, честь якого була скривджена»] і «Wolność polska z geniuszem polskim rozmawia» [«Розмова польської свободи з польським генієм»]. Віршовані політичні памфлети, 4°.
80. «O prawodawstwie rossyjskiem do cezarza Mikołaja» [«Про російське законодавство до імператора Миколи»]. Рукопис невідомого автора, фол.
81. «Pieśni o rodzinie Gizulfa z r. 610» [«Пісні про родину Ґізульфа з 610 р.»], автограф автора, друкувався в [часописі] «Kronika wiad. krajowych i zagr.» [«Хроніка від[омостей] крайових і зак[ордонних] »] 1856 року, у № 112 і наступн[их], фол.
82. Казімєжа Бродзінського «O życiu i pismach Józefa Lipińskiego» [«Про життя і твори Юзефа Ліпінського»] (автограф автора) 1828 р., 4°.
83. Акти різних справ, у тому числі кримінальних, котрі розглядалися в міському магістраті за юрисдикції Й[ого] М[илості] Пана Теодора Яшніського, котрий знаходився на міському уряді, тогочасного дійсного війта, з року 1738, два томи.
84. Реляція з посольства Войцєха Мясковського, львівського підкоморія, великого посла до Мурада й Ібрагіма, турецьких султанів, направленого Владиславом IV, польським королем, 1641.
85. Декрет сеймової комісії у справі Станіслава Щенсни Потоцького, корон[ного] хор[унжого] зі Стемпковським, київським каштеляном, щодо королівщин з Уманської волості, наданих Станіславом Авґустом, 1773.
86. Алєксандра Вериги Даровського «Jeden rozdział do przyszłej księgi przysłów polskich, obejmujący nazwiska rodzin szlacheckich i innych w przypowieściach» [«Один розділ до майбутньої книги польських прислів’їв, охоплюючий прізвища шляхетських і інших родин у приказках...»] (автограф автора). Друкувався в Києві в 1865 р.
87. «Polonica» [«Полоніка»], працею і стараннями Ромуальда Богдановича. «Silva rerum» з 1696–1701 років. Тут цікава реляція про здачу Кам’янця турками, 4°.
88. «Stanislaida. Poema oryginalne przez obywatela i żołnierza» [«Станіслаїда. Оригінальна поема обивателя і жовніра»] (Марціна Мольського), фол.
89. «Epigramata biesiadnicze» [«Розмовні епіграми»], три книги, Іґнаци Пьотра Лєґатовича, фол.

____________

* Miscellanea (лат.) – буквально «суміш»; збірник різних творів

** Сентентіонаріуc (лат. sententionarius) – книга для запису вироків і постанов.

*** Мається на увазі василіанський чин.

**** Названий роман Крашевського вийшов під назвою «Poeta i świat».

 

б) Зібрання польських автографів, що містить деякі дуже важливі й цікаві пам’ятки та нараховує понад 500 штук, сьогодні належить автору цих рядків, котрий має намір подати про нього детальне повідомлення.

в) Акти. Колекція правничих і інших документів і паперів від XVI століття до останніх часів, дуже численна, бо ж певно нараховує десь кілька тисяч аркушів. Подвисоцький розпочав був впорядковувати цей відділ, коли його смерть застала. Знаю тільки, що до нього ввійшли цілі архіви деяких родин, як н-д Свєйковських, Лєдуховських та інших.

На завершення нинішньої нотатки про зібрання с. п. Константи Подвисоцького мушу додати, що ті колекції почав збирати Герман Головінський, заможний український поміщик, ще в 1815-1845 роках. Зібрання гравюр майже виключно сформоване ним. Пізніше перейшло у власність Подвисоцького, котрий уже вміло і з великою любов’ю доповнював, збирав далі, а деякі розділи, зокрема рукописів, автографів, актів, створив сам.

Метою цієї статті було зберегти для пам’яті народу заслуги прекрасного громадянина, котрий у сільському затишку, не жаліючи праці і коштів, зумів зібрати і зберегти від знищення багаті й дорогі пам’ятки нашого минулого. Щоб кожний дослідник, котрий сьогодні або пізніше буде користуватися тими зібраннями, згадував із вдячністю шановне ім’я Константи Подвисоцького.

 

 

 

* Górski W. O zbiorach naukowych pozostałych po ś. p. Konstantym Podwysockim //Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich. Rok 1871. – Kraków, 1874. – S. 33–44. У перекладі збережено всі виділення курсивом і великі перші літери в титулах осіб, як в оригіналі. У квадратних дужках – переклад оригінальних назв творів. Скорочення, використані автором статті, розшифровуємо теж у таких дужках і тільки в першому випадку вживання.

* Miscellanea (лат.) – буквально «суміш»; збірник різних творів.

* Сентентіонаріуc (лат. sententionarius) – книга для запису вироків і постанов.

** Мається на увазі василіанський чин.

* Названий роман Крашевського вийшов під назвою «Poeta i świat».

Олексій Семенович Зуєв народився у 1909 році в Єкатеринбурзі. Закінчив чотири курси консерваторії з класу баяна, але був мобілізований на фронт. Після війни викладав у Дрогобицькому музичному училищі, а з початку 60-х років вів клас баяну та читав курс лекцій з історії мистецтв у Вінницькому музичному училищі.

За спогадами колег мав бібліотеку приблизно у 5 тис. томів. Збирав книги переважно з мистецтва, естетики, бібліофільства та книжкової справи, але мав й окремі книжки та невеликі підбірки з тем, які його цікавили. Приблизно на початку 70-х-років захопився колекціонуванням екслібрисів, яких згодом зібрав приблизно 14 тисяч.

На початку 90-х років книги з екслібрисами О. С. Зуєва почали з’являтися у букіністичному магазині та приватних колекціях, звідки частина з них потрапила й до моєї бібліотеки. В ці ж роки я познайомився з О. С. Зуєвим та його бібліотекою. Без сумніву ця книгозбірня була однією з найдобірніших у Вінниці, а колекція екслібрисів унікальною.

Помер О. С. Зуєв у 2005 році, не доживши декілька років до сторічного віку.

Аби відобразити хоча б деякою мірою коло книжкових зацікавлень О. С. Зуєва, його ставлення до книг та зусилля по їх збиранню, я вирішив вийти за рамки звичайного бібліографічного списку його книг і створити каталог з описом особливостей їх оправ і форзаців, наявних дарчих написів і печаток. В цій публікації мною описано 37 книг з 40 «зуєвськими» екслібрисами та 3 печатками, а також ще декілька екслібрисів і печаток, які не належали Зуєву, але були на книгах з його бібліотеки. Не оминуто увагою і різноманітні, хоча і нечисленні автографи.

Звичайно, без авторського архіву важко ідентифікувати авторство багатьох художників «зуєвських» екслібрисів, та все ж вдалося «розшифрувати» деяких, зокрема вінницького художника Ігоря Філіпченка.

На жаль, як єдиного цілого колекції О. С. Зуєва вже не існує. Отже, можна лише спробувати на доступному матеріалі, беручи до уваги і цей каталог, реконструювати зібрання. 

 

Каталог:

1. Акционерное общество «Международная книга». Антикварный книжный магазин. Каталог № 7. Мемуары и биографии. – М., 1926. – 42 с. – 1 500 екз. – Обкладинка видавнича.

Обкладинка – печатка О. В. Улітіна.

С. 1 – печатка № 3.

С. 2 – печатка А. В. Улітина; печатка № 3.

С. 42 – печатка «Ленкнига магазин № 61 ... (далі нерозбірливо)».

2. Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2 т. Т. 1. / Текст в пер. В. П. Зубова; фрагмент аноним. биогр. в пер. Ф. А. Петровского. – М.: Изд-во Всесоюз. акад. архитектуры, 1935. – ХХІХ, 392 с. – (Классики теории архитектуры). – 5 950 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис А. С. Зуєва № 1.

Права частина форзацу – печатка А. С. Зуєва № 1; автограф синім чорнилом № 1. 

С. І, ІІІ– печатка № 1.

С. ІІІ – автограф № 1.

Фронтиспис (зворот) – печатка № 1.

С. ХVІІ, ХІХ – печатка № 1.

Ліва частина нахзацу – печатка № 1; автограф № 2.

3. Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2 т. Т. 2. Материалы и комментарии. Вазари Дж. Жизнеописание Леона Баттисты Альберти. Альберти Л.-Б. О живописи. О статуе. Математические забавы и другие сочинения / Коммент. В. П. Зубова. – М.: Изд-во Всесоюз. акад. архитектуры, 1937. – ХV, 794 с. – (Классики теории архитектуры). – 4 500 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 1.

Права частина форзацу – печатка № 1; автограф № 1.

С. І, ІІІ, V – печатка № 1; автограф № 1.

Фронтиспис (зворот) – печатка № 1.

С. 1 – печатка № 1.

Ліва частина нахзацу – печатка № 1; автограф № 1.

4. Балет: Энцикл. – М.: Сов. энцикл., 1981. – 623 с. – 100 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 2.

С. 2 – екслібрис № 3.

С. 5 – печатка № 2.

С. 60 – печатка № 3.

С. 101 – екслібрис № 4.

С. 133 – екслібрис № 5.

С. 171 – екслібрис № 6.

С. 287 – екслібрис № 7.

С. 361, 445, 497 – печатка № 3.

С. 538 – екслібрис № 8; екслібрис № 9.

С. 606 – екслібрис № 10; екслібрис № 11.

С. 610 – печатка № 3.

С. 617 – екслібрис № 1, на звороті напис олівцем «Памяти ушедших из жизни»

С. 620 – печатка № 2.

С. 622 – печатка № 3.

С. з випускними даними – екслібрис № 12; напис олівцем «1133 иллюстр.»

5. Блос Вильгельм. Французская революция. Ист. обзор событий и общественного состояния во Франции с 1789 по 1804 г. / Пер. Г. Ф. Львова. – 3-е изд. испр. – СПБ: Изд. Г. Ф. Львовича; Тип. Альтшулера, 1906. – 436 с. – Оправа напівшкіряна коричневого кольору з кутами, з 4 бинтами на торці та золотим тисненням «В. Блос/ Французская революция» і узором „гирлянда” знизу. Папір верхньої та нижньої кришок червоно-коричневий з узором «камінь», форзацу – зелене листя та квіти на білому тлі.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

С. «Оглавление» (чистий зворотний бік) – екслібрис № 14.

С. 1, 35 – печатка № 1.

С. 436 – печатка № 3.

Ліва частина нахзацу (зворот) – печатка «Ленкнига Маг № 53»; напис чорнилом «2 р. 006116/12. 68».

6. Владимиров Л. И. Всеобщая история книги. Древний мир. Средневековье. Возрождение. ХVІІ век. – М.: Книга, 1988. – 311 с. – 30 000 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 15.

Права частина форзацу, зворот – екслібрис № 16, коричнева фарба.

С. 2 – екслібрис № 17.

С. 4 – екслібрис № 18.

С. 6 – екслібрис № 19.

С. 304, 306 – печатка № 3.

С. «Оглавление» – печатка № 3.

7. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Эстетика. Т. 1. – М.: Искусство, 1968. – ХVІ, 314 с.– 30 300 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Авантитул – печатка № 1.

Титульний аркуш (зворот) – екслібрис № 20, зелена фарба.

Шмуцтитул – печатка № 1.

С. 125 – печатка № 1.

С. 310 – печатка № 3.

8. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Эстетика. Т. 2. – М.: Искусство, 1969. – 326 с. – 30 200 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Авантитул – печатка № 1.

Титульний аркуш (зворот) – екслібрис № 20, чорна фарба.

С. 137 – печатка № 1.

С. 138 – екслібрис № 21.

9. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Эстетика. Т. 3. – М.: Искусство, 1971. – 621 с. – 30 200 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Шмуцтитул – печатка № 1.

С. 6 – екслібрис № 20, червона фарба.

С. 7 – печатка № 2.

С.22 – екслібрис № 22.

С. 183 – печатка № 1.

С. 184 – екслібрис № 5.

10. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Эстетика. Т. 4. – М.: Искусство, 1973. – 676 с. – 30 200 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Титульний аркуш – печатка № 1.

С. 8 – екслібрис № 23.

С. 9 – печатка № 2.

С. 172 – екслібрис № 24.

С. 384 – екслібрис № 25.

11. Глухарёва О. Н. Искусство народов Китая. Живопись, Графика. Скульптура. Прикладное искусство. – М.: Искусство, 1958. – 226 с. – 6 000 екз. Оправа видавнича, суперобкладинка.

Права частина форзацу – печатка № 1; дарчий напис «Алексею Семёновичу в знак глубокого уважения от студентов ІІІ-А курса. Л.Иванова, Пастух, Піх Л., Спивка, Тимкович, І. Левенець, Фединець, Силаух, Шостак, Кухар, Двожон, Федьків, Доленко, Ващенко В. М., Максимович О. Т., Медвідь, Павлюх У. В.»

С. 3, 135, випускні дані, ліва частина нахзацу – печатка № 1.

12. Джангар. Калмыцкий народный эпос / Пер. С. Липкина; Худ. В. А. Фаворский. – М.: Худ. лит., 1958. – 362 с. – 10 000 екз. – Оправа видавнича.

Авантитул, титульний аркуш, С. 37, мал. між С. 194-195, випускні дані – печатка № 1.

13. Из коллекции редких книг и рукописей научной библиотеки Московского университета / Под ред. Е. С. Карповой. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1981. – 120 с. – 12 760 екз. – Обкладинка видавнича.

Обкладинка (зворот) – дарчий напис «На добрую память дорогим Розе Павловне и Владимиру Павловичу с наилучшими пожеланиями от одного из авторов. 3.V. 82 г. Е. Верещагин».

С. 3 – печатка № 2.

С. 4 – екслібрис № 26.

С. 33, 49 – печатка № 3.

С. 71 – екслібрис № 16, чорна фарба.

С. 89 – екслібрис № 27.

С. 102 – екслібрис № 21, зелена фарба.

С. 104 – екслібрис № 28.

С. 120 – печатка № 3.

14. Каталог інкунабул / Уклав Б. Зданевич; АН УРСР; Центр. наук. б-ка. – К.: Наук. думка, 1974. – 249 с. – 1 800 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Права частина форзацу – екслібрис І. Філіпченка; автограф «И. Филипченко 10.V. 1982 г».

С. 15 – печатка № 1.

С. 244 – печатка № 2.

Ліва частина нахзацу – напис олівцем «От А. С. Зуева 10.V.1982 г».

15. Короцкая А. Сокровища индийского искусства. – М.: Искусство, 1966. – 383 с. – 10 000 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 29.

Фронтиспис (зворот) – печатка № 1; дарчий напис «Алексею Семёновичу в знак глубокого уважения. 12. ІХ. 1966 г.» (Нерозбірливий підпис).

С. 5, 112, 245 – печатка № 1.

С. 280 – печатка № 3.

С. 305 – печатка № 1.

С. 382 – печатка № 3.

16. Коцебу фон. О дворянстве, его происхождении, распространении и неодинаковом введении между всеми почти народами земного шара; с кратким упоминанием его истребления во Франции и других от нея зависящих землях, сочинение Президента ..., изданное на немецком в 1792 г. – М.: В тип. Христоф. Клаудия, иждивением его, 1804. – Х, 251 с. – Оправа шкіряна коричневого кольору с золотим тисненням на корінці та зеленою паперовою наклейкою з написом «О/ дворянстве/ сочинение/ Коцебу». Форзац сірого кольору з мармуровим малюнком. Гравюра невідомого автора.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 1.

С. чиста, перед фронтисписом – екслібрис № 30.

С. ІІІ – печатка № 2.

С. ІV – екслібрис № 17.

С. 47, 82, 114, 162, 202 – печатка № 3.

С. 251 – екслібрис № 4.

С. «Содержание» – екслібрис № 20, червоного кольору.

17. Кречмар Герман. История оперы / Пер. и выбор ил. П. В. Грачёва; Под ред. и с предисл. И. Глебова; Гос. ин-т истории искусств. – Л.: Academia, 1925. – 406 с. – 2 100 екз. – Обкладинка видавнича.

С. 1, 3, 406, ліва частина нахзацу, нижня обкладинка – печатка № 1.

18. Крымский А. Е. История новой арабской литературы ХІХ – начало ХХ века / АН СССР; Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1971. – 794 с. – 3 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 13.

Фронтиспис (зворот), С. 5 – печатка № 1.

19. Кубе А. Н. История фаянса. – Берлин: Гос. изд-во РСФСР, 1923. – 123, ХІІ, VІІІ, VІ, ХІІІ, VІІ с. – Напівшкіряна оправа коричневого кольору, без кутів і бинтів. Папір верхньої та нижньої кришок коричневого кольору. Обкладинка видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 31.

Титульний аркуш, С. V (перший блок), С. V (другий блок), С. ІV (п’ятий блок), С. «Оглавление», С. «Указатель рисунков» – печатка № 1.

Нижня обкладинка – печатка «Ленкнига магазин № 61», напис «2».

20. Кэнко-хоси. Записки от скуки = Цуредзурэгуса / Пер. с япон., вступ. ст., коммент. и указ. В. Н. Горегляд; АН СССР; Отд-ние истории; Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1970. – 255с. – (Памятники письменности Востока). – 15 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 20, чорна фарба.

Права частина форзацу, С. 5 – печатка № 1.

С. 12 – екслібрис № 32, коричнева фарба.

С. 164 – екслібрис № 33, коричнева фарба.

21. Миллер Ю. Художественная керамика Турции. – Л.: Аврора, 1972. – 183 с. – 10 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис В. Манжуло, коричнева фарба; дарчий напис «Алексею Семёновичу Зуеву – от соратника по увлечению. Искренне В. Манжуло. 23 февраля 1975 г.»

22. Мор Томас. Эпиграммы. История Ричарда ІІІ / АН СССР. – М.: Наука, 1973. – 254 с. – (Лит. памятники). – 30 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 29.

С. 82 – печатка № 3.

С. 254 – печатка № 1.

Права частина нахзацу – печатка «Київкниготорг»; напис чорнилом «Кв № 323. 2-80».

23. Песнь о Роланде. Старофранцузский героический эпос / АН СССР. – М.; Л.: Наука, 1964. – 191 с. – (Лит. памятники). – 15 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 34.

Права частина форзацу, С. 3, С. 121 – печатка № 1.

С. 190 – печатка № 3.

С. «Содержание» – печатка № 1.

24. Рагозина З. А. История Индии времен Риг-Веды. – СПБ: Изд-во А. Ф. Маркса, 1905. – ХІІІ, 496 с.: 46 рис., карта. – (Древнейшая история Востока). – Оправа видавнича, голівка книжкового блоку червоного кольору, форзац зеленого кольору з малюнком квітів.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 35.

С. ХІ – печатка № 3.

С. ХІІІ – печатка № 36.

С. 45, 105, 141 – печатка № 3.

С. 207 – екслібрис № 17.

С. 258 – еклібрис № 6.

С. 481 – печатка № 1.

С. 492 – печатка № 3.

25. Рагозина З.А. История Халдеи с отдаленнейших времен до возвышения Ассирии. – СПБ.: Изд-во А. Ф. Маркса, 1902. – ХІІІ, 423 с.: 113 рис., 2 карты. – (Древнейшая история Востока).– Оправа напівшкіряна чорного кольору без кутів. На корінці тиснення золотом «З. А. Рагозина/ Древнейшая история Востока/ История Халдеи/ Д. А.». Верхня та нижня кришки темно-зеленого лідерину з блінтовим тисненням рослинного узору вздовж шкіряного корінця. Форзац білий, обріз книжкового блоку з мармуровим узором.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 37.

Права частина форзацу, зворот фронтисписа – печатка № 1.

Карта між с. 104-105, 176-177 – печатка № 3, по дві на кожній карті.

С.221, 267 – печатка № 3.

С. 269, 410 – печатка № 1.

С. 422 – печатка № 3.

С. 423, ліва частина нахзацу – печатка № 1.

26. Спасский И. Г. Иностранные и русские ордена до 1917 года. – Л.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1963. – 194 с. – 10 000 екз. – Оправа видавнича, суперобкладинка.

Права частина форзацу, С. 3, С. 9, С. 192, С. «Оглавление» – печатка № 1.

27. Старые годы: Ежемесячник для любителей искусства и старины. – 1912. – Январь, февраль, март. – 74, VІІІ, 640, 64 с. – Оправа напівшкіряна червоного кольору з кутами. Корінець з 4-ма бинтами, золотим тисненням «Старые годы/ 1912/ 1-3/ Л. К». та зображенням княжої корони в нижній частині. Форзац червоно-голубого кольору з мармуровим малюнком. Стан книги дуже добрий.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 38.

Январь. С. 7 – екслібрис № 39.

С. 21 – печатка № 1.

С. 31 – печатка № 3.

Февраль. С. 2 – екслібрис № 40.

Март. С. 2 – печатка № 3.

Ліва частина нахзацу (зворот) – печатка «Ленкнига Маг № 53», напис чорнилом «15 р. ¼  115407/68».

28. Старые годы: Ежемесячник для любителей искусства и старины. – 1912. – Апрель, май, июнь. – 64., 60, ІV., 60 с. – Оправа напівшкіряна червоного кольору з кутами. Корінець з 4-ма бинтами, золотим тисненням «Старые годы/ 1912/ 4-6/ Л. К». та зображенням княжої корони в нижній частині. Форзац червоно-голубого кольору з мармуровим малюнком. Стан книги дуже добрий.

Апрель. Ліва частина форзацу – екслібрис № 38; печатка № 1; печатка № 3.

Май. С. 2 – печатка № 1.

С. 55 – печатка № 3.

Июнь. С. 2 – екслібрис № 20, червона фарба.

29. Старые годы: Ежемесячник для любителей искусства и старины. – 1912. – Июль, август, сентябрь. – 162, VІ с. – Оправа напівшкіряна червоного кольору з кутами. Корінець з 4-ма бинтами, золотим тисненням «Старые годы/ 1912/ 7-9/ Л. К». та зображенням княжої корони в нижній частині. Форзац червоно-голубого кольору з мармуровим малюнком. Стан книги дуже добрий.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 38.

С. 1 – печатка № 1.

С. 45, 151, ІV – печатка № 3.

С. VІ – печатка № 2.

30. Старые годы: Ежемесячник для любителей искусства и старины. – 1912. – Октябрь, ноябрь, декабрь. – 56, 56, 72 с. – Оправа напівшкіряна червоного кольору з кутами. Корінець з 4-ма бинтами, золотим тисненням «Старые годы/ 1912/ 10-12/ Л. К». та зображенням княжої корони в нижній частині. Форзац червоно-голубого кольору з мармуровим малюнком. Стан книги дуже добрий.

Октябрь. С. 1 – печатка № 1.

Ноябрь. С. 3 – печатка № 1.

    С. 2 – екслібрис № 20, синя фарба.

31. Старые годы: Ежемесячник для любителей искусства и старины. – 1915.– Октябрь. – 64, VІІІ с. – Обкладинка видавнича.

Титульний аркуш – автограф олівцем «Н. Жатов».

С. 5, 19, 25, 32 – печатка № 3.

С. 64, ІV – печатка № 1.

С. VІ – печатка № 3.

Нижня обкладинка – печатка № 1.

32. Тичина Павло. Сковорода. Симфонія. – К.: Рад. письм., 1971. – 402 с. – 8 000 екз. – Обкладинка видавнича, суперобкладинка.

С. 3, 123 – печатка № 1.

33. Федр Бабрий. Басни / АН СССР. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 262 с. – (Лит. памятники). – 22 000 екз. – Оправа видавнича.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 34.

Права частина форзацу – печатка № 1.

Авантитул – печатка № 1.

С. 5, С. з випускними даними, лівий задній форзац – печатка № 1.

34. Швейцер Альберт. Иоганн Себастьян Бах. – М.: Музыка, 1964. – 725 с. – 6 000 екз.

Права частина форзацу, фронтиспис, С. 3, 137 – печатка № 1.

С. 658 – печатка № 3.

С. «реклама» – печатка № 1.

35. Шуази Огюст. История архитектуры. Т. 1. – М.: Изд-во Всесоюз. акад. архитектуры, 1935. – ХV, 575 с. – 10 000 екз. – Обкладинка видавнича.

Ліва частина форзацу, титульний аркуш, ліва частина нахзацу – печатка № 1.

36. Шуази Огюст. История архитектуры. Т. 2. – М.: Изд-во Всесоюз. акад. архитектуры, 1937. – ХІІ, 649 с. – 10 000 екз. – Обкладинка видавнича.

Ліва частина форзацу, титульний аркуш, ліва частина нахзацу – печатка № 1.

37. Щелкунов М. И. История, техника, искусство книгопечатания. – М.; Л.: Гос. изд-во, 1926. – ХІV, 479 с.: 330 ил. – 4 000 екз. – Оправа напівшкіряна, чорна, з великими кутами. На корінці 6 бинтів та тиснення золотом «М. Щелкунов/ История книгопечатания/ В. Щ.». Голівка книжкового блоку визолочена. Папір передньої та задньої кришок кольору темної морської хвилі з узором під малахыт. Закладка тканинна жовто-біло-червоного кольору. Форзац – складна суміш кольорів на темно-зеленому тлі з узором під мінерал.

Ліва частина форзацу – екслібрис № 20, червоного кольору; екслібрис Анікієва.

Обкладинка (зворот) – екслібрис № 1; напис чорним чорнилом «3956».

С. І – печатка № 1.

С. VІІ – печатка № 2.

С. ХV – екслібрис № 23.

С. 175 – печатка № 2.

С. 184 – екслібрис № 35.

Кольорові ілюстрації, між С. 160-161, 216-217, 224-225, 240-241, 288-280 – печатка № 3.

 

Примітки:

(Нумерація приміток співпадає з номерами книг у каталозі).

1. Улітін О. В. – власник приватної бібліотеки.

2. Екслібрис № 1 – ініціали художника МАК 1989 (А. Мушніков, Ростов-на-Дону).

4. Екслібрис № 2 – без ініціалів.

    Екслібрис № 3 – ініціали художника ЛЩ 94 (Л. Н. Щетнєв, нар. 1942 р., Вологда).

    Екслібрис № 4 – число 79.

    Екслібрис № 5 – ініціали художника НС (Н. Г. Стрижак (1926-2004), Санкт-Петербург).

    Екслібрис № 6 – ініціали художника ІМ 200.

    Екслібрис № 7 – ініціали художника АК 585 (А. И. Калашніков, нар. 1930 р).

    Екслібрис № 8 – ініціали художника JV 618.

    Екслібрис № 9 – ініціали художника JV 620.

    Екслібрис № 10 – ініціали художника Ф 50 (І. Філіпченко (1924-сер. 1990-х), Вінниця).

    Екслібрис № 11 – АМ 59.

    Екслібрис № 12 – ЛЩ 171 (Л. Н. Щетнєв).

5. Екслібрис № 13 – без ініціалів.

    Екслібрис № 14 – БС - 59.

6. Екслібрис № 15 – (Н. Г. Стрижак).

    Екслібрис № 16 – ініціали художника ИФ (І. Філіпченко).

    Екслібрис № 17 – ініціали художника НС 400 (Н. Г. Стрижак).

    Екслібрис № 18 – ініціали художника ИФ. 77 (І. Філіпченко).

    Екслібрис № 19 – без ініціалів. Художник В. І. Лопата, нар. 1943 р., Київ.

7. Екслібрис № 20 – ініціали художника ЛЩ 91 (Л. Н. Щетнєв).

8. Екслібрис № 21 – ініціали художника ЛЩ 124 (Л. Н. Щетнєв).

9. Екслібрис № 22 – без ініціалів.

10. Екслібрис № 23 – без ініціалів.

    Екслібрис № 24 – ініціали художника Ф 23 (І. Філіпченко)

    Екслібрис № 25 – ініціали художника МФ 153.

13. Екслібрис № 26 – без ініціалів.

    Екслібрис № 27 – без ініціалів.

    Екслібрис № 28 – ініціали художника ЧЮ 56 (Ю. Г. Черепанов, нар. 1942 р., Київ).

    Роза Павлівна та Володимир Петрович – невідомі. Є. І. Верещагин – автор однієї зі статей збірника: «Маргиналии и другие пометки декабриста Н. М. Муравьева на «Письмах русского путешественника» в девятитомном издании «Сочинений…» Карамзина 1814 года».

15. Екслібрис № 29 – без ініціалів.

16. Екслібрис № 30 – А. Панин 77 (А. М. Панін, нар. 1940 р.).

19. Екслібрис № 31 – без ініціалів.

20. Екслібрис № 32 – ініціали художника АНМ (А. Н. Михайлов, нар. 1948 р., Санкт-Петербург).

      Екслібрис № 33 – автор А. Н. Михайлов.

21. Манжуло В. – власник приватної бібліотеки з Вільнюса.

22. Екслібрис № 34 – без ініціалів.

24. Екслібрис № 35 – ініціали автора МФ 151.

      Екслібрис № 36 – ініціали автора НК (Можливо Н. Кофанов).

25. Екслібрис № 37 – ініціали автора МФ 147.

27. Екслібрис № 38 – ініціали автора ККК (К. К. Козловський, нар. 1939 р., Київ).

      Екслібрис № 39 – без ініціалів. Можливо Н. Г. Стрижак.

      Екслібрис №40 – іниціали автора МФ 159.

      Літери Л. К. на корінці, ймовірно, належали князеві Л. М. Кочубею.

31. Жатов Н. – невідомий.

37. Анікієв О. І. – бібліофіл і екслібрисист. На початку 1920-х рр. один з перших директорів магазину «Будинок книги» у Петрограді (Невський, 28), в подальшому співробітник Публ. бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (тепер Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург).

З усіх мистецтв найважче мистецтво читання

Й.-В. Ґете

 

Кажуть, що поетом потрібно народитись, оратором можна стати, а читачем?.. На перший погляд, це запитання видається дивним, адже читачем автоматично стає кожний, хто опанував абетку. Проте йдеться не про механічне складання букв у склади та слова, а про вміння глибоко й повно осмислювати зміст книги, сприймати мистецтво слова в усій його повноті, відчувати найтонші нюанси, складні метафоричні образи та підтекст твору. Стати таким читачем дуже нелегко, недарма Й.-В. Ґете зізнавався «Люди й не підозрюють, скільки зусиль і часу потрібно, аби навчитись читати. Я сам на це витратив 80 років, та все ж не можу сказати, що повністю досяг мети».

Формування характеру читання кожного індивіда закла­дається в дошкільний період життя. Вихователі дитячих садків першими вказують малюкам дорогу до книги, розкрива­ють її значення не лише у вихованні, а й у набутті досвіду, що дає змогу безперервно пізнавати себе й відкривати  таємниці навколишнього світу. У цей час закладається інтерес дітей до художнього сло­ва, що має посилитися в шкільному віці. Тоді дитина починає використовувати книгу для пошуку відповідей на особистісно значущі запитання. Але якщо читання асоціюється в неї лише з обов'язком і перетворюється на примусове, то про любов до книги годі й мріяти.

Тому в ідеалі книги мають стати частиною життя дити­ни, її гри, повсякчасної діяльності ще в шкільному віці. Досвід педагогів, методистів і бібліотекарів переконує: якщо в молодших класах школяр не прилучився до читання, то пізніше, у 12-14 років, важ­ко буде подолати байдужість підлітків до книги й ту розу­мову та духовну інертність, що в майбутньому відчутно збіднить їхнє життя.

Значну роль у вихованні читацьких інтересів шкільної молоді відіграють уроки української та зарубіжної літератури, що дають змогу по­знайомитись з творами  видатних майстрів красного пись­менства України та світу. На цих заняттях формується кваліфікований читач, котрий не просто «проходить» матеріал, визубрюю­чи задані поезії напам'ять і розбираючи твір за усталеною схемою, – він вчиться читати, слухати, бачити, лю­бити художнє слово.

Щоб керувати читанням учнів, потрібно знати закони читацького сприйняття. Читання – це процес, який про­ходить три послідовні фази: докомунікативну – те, що передує читанню (підготовка), комунікативну – безпо­середньо процес читання; посткомунікативну – те, що відбувається після прочитання, під його впливом. Схарактеризуємо кожну з них.

І фаза читання – докомунікативна. Спілкування з книгою багато в чому залежить від підго­товки до нього. Завдання підготовчого етапу – викликати інтерес читача до книги та її автора. Доцільними методами, прийомами і формами роботи можуть бути яск­рава художня розповідь про письменника, його твір та героїв; очна, заочна або віртуальна екскурсія до будинку-музею митця; подорож  літературними місцями, пов'язаними з його творчістю; знайомство з мемуарними та епістолярними документами; очна чи заочна зустріч, інтерв'ю з майстром слова; інсценізація чи виразне читання уривка його твору; рольо­ва гра «Письменник очима своїх героїв» або «Зустріч з літературним  персонажем»; тематичні виставки книг та новинок художньої літератури;  виразне читання найцікавішого уривка твору, що спонукає учнів до подальшого знайомства з ним; учнівська розповідь про прочитану книгу; усний тематичний журнал «Подорож до Країни казок», «Політ у космос», «У Задзеркаллі», «У гостину до літератур­них героїв», «У світі фантастики», «Несподівані зустрічі», «Мандрівка в історичне минуле» тощо; літературні ранки й вечори; літературні змагальні ігри-вікторини за моделлю телепередач «Що? Де? Коли?», «Щасливий випадок», «Брейн-ринг», «Літературний КВК»; випуск літературних стіннівок, альманахів, дайджестів тощо.

Ось як оцінює важливість підготовчого етапу бібліограф М. Рубакін, «лоцман книжкового моря», котрий зумів за 84 роки життя стати живою енциклопедією: «Вибрати книгу для власного й чужого читання – не лише наука, а й мистецтво. І тим, і іншим необхідно оволодіти. І чим раніше, тим краще» [5, 29]. А відомий генетик М. Вавілов ще в середині минулого ХХ ст. зазначив, що «сучасна людина знаходиться перед Гімалаями бібліотек у ролі золотошукача, котрому треба відшукати крихту золота в морі піску». Уявімо, як повищали ці вершини нині — на початку третього тисячоліття!

II фаза читання – комунікативна. Ми сприймаємо книгу як послання письменника читачеві. Автор у своєму творі прагне самовиразитись, розповісти про те, що накопичив у процесі здобуття життєвого досвіду. Уперше письменник і читач зустрічаються в задумі, коли митець уяв­ляє адресата своїх найзаповітніших думок та почувань й орієнтується на нього. О. Толстой стверджував, що «письменника, схожого на Робінзона, котрий пише лише для себе й більше ні для кого, – не існує. Якби автор за­здалегідь знав, що його не читатимуть, він ніколи не взяв­ся б за перо» [6].

Митець убачає в майбутньому читачеві співбесідни­ка й передає йому твір, у якому закодував своє сприйняття світу, власні думки та почування. Отже, читання художнього твору – це розшифровка закодо­ваного тексту. Здійснюючи її, читач ніби створює новий твір, оскільки має інший життєвий досвід, аніж письменник, своє бачення й розуміння світу. Недарма М. Рубакін стверджував: «Ми знаємо не книги, і не чужі слова, і не їх зміст, – ми знаємо наші власні проекції їх і тільки той зміст, який ми самі вкладаємо в них, а не те, що вклав автор. Скільки в книги читачів, стільки й тлумачень» [5, 83].

Отже, читання – це форма творчого спілкування, заоч­не обговорення запрограмованих автором думок і почуттів. Читання – це рух двох особистостей назустріч одна одній, діалог, що потребує особливих зусиль, роботи розуму й серця, дає читачеві нові знання, враження й почування.

Психологи свідчать, що процес занурення в книгу, сприйняття художнього твору має кілька рівнів:

• рівень уваги до тексту, коли читач осмислює сюжетний, словесний та інтонаційний (у ліриці) ряд, взаємостосунки героїв, їхню поведінку в художньому конфлікті, тут мотивуються симпатії та антипатії;
• рівень співучасті, коли читач осмислює авторсь­ку позицію, висловлену в прямих судженнях письмен­ника, оцінках, натяках, підтексті, езоповій мові та лірич­них відступах. На цьому рівні сприйняття читач не тільки виявляє інтерес до гострих фабульних ситуацій, а й стежить за долями героїв та переймається їхніми переживаннями. Тут пробуджується його активне ставлення до прочитаного, виникає порівняння поведінки літера­турних персонажів з власними вчинками та почуттями;
• рівень відкриття нового, що виводить читача із звичного стану, збуджує його почуття та волю. Він стає співучасником думок та переживань письменника, намагається по­вно й глибоко осягнути сутність авторської позиції, розуміє підтекст, ідейний пафос художнього твору. Читач пов'язує ідейно-ху­дожній світ письменника зі своєю особистістю, що дає імпульс виробленню аналітико-критичного підходу до твору й до себе самого. Уміти читати – означає не ли­ше перейматися описаним, думати й почувати разом з героями, а ще й співпереживати й тим самим виховувати власні почуття, волю, характер.

Про цінність вдумливого читання говорить східна мудрість: «Хай думки, що містяться в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, що з'являються в тебе само­го, – процентами від нього». Таке читання є взірцевим, воно приносить читачеві естетичну насолоду, змогу подивитись на світ очима письменника та його персонажів, збагатитись людським досвідом у сфері почуттів, бажань, думок та спостережень, осмислити особистий досвід, стимулю­вати самооцінку та самоаналіз.

Психологи з'ясували, що всі компоненти художнього  твору сприймаються учнями з неоднаковою глибиною розуміння: найактивніше осмислюються оповіді про вчинки героїв, авторські описи їхньої зовнішності. Певні труднощі відчувають читачі при сприйнятті непрямих засобів характеристики персонажа – пейзажу, інтер'єру, мови тощо. Не завжди вони здатні зрозуміти підтекст, авторську іронію, не розшифровують оцінок, поданих у таких компонентах літе­ратурного цілого, як назва твору, підзаголовок, присвята, епіграф, передмова, післямова тощо. Поза увагою читачів іноді залишаються й імена персонажів, топоніми, деталі, котрі часто мають велике ідейне навантаження. Незрозумі­лою буває також метафорична мова художнього твору.

Словеснику необхідно з'ясувати причини, котрі утруд­нюють сприйняття літературного твору. Найчастіше це:

• невідповідність змісту твору віку й життєвому досвіду учнів, що виникає за умови, коли вони беруть­ся читати «дорослі» книжки;
• фрагментарне, неповне читання твору;
• відсутність у читачів достатнього загальнокультурно­го рівня, знань з історії, літератури, мистецтва;
• неспівзвучність прочитаного настроям та потребам школярів, їхнім естетичним смакам;
• низька культура самостійного читання: надто швидке читання без вдумливого проникнення в зміст твору або низький рівень розвитку відтворювальної уяви й образного мислення, невміння обрати правиль­ний спосіб читання чи вести при цьому записи тощо.

На думку бібліографа С. Поварніна, кваліфікованим читачем можна вважати лише того, «хто здатен при потребі взяти з книги все цінне, що вона може дати, і узгодити спосіб читання з його метою, позаяк одним з головних не­доліків невмілого читача є те, що всі книги він читає при­близно однаково» [4, 7].

Щоб запобігти помилок у процесі читання, слід зверну­ти увагу на «Пам'ятку читачеві», укладену однією з сучасних зарубіжних бібліотек: «Кваліфікований читач насолоджується читанням і читає з різною швидкістю залежно від самого твору. Поета треба читати по словах і рядках, історика – реченнями, прозаїка – абзацами, а детектива – сторінками. Найважливіше – нічого суттєвого не пропустити, осмисливши й зро­зумівши головне».

 Зростанню рівня читацької культури школярів допоможуть рекомендації психолога І. Ребельської:

1. Завжди пов'язуй прочитане з набутим запасом знань.
2. Читай систематично, серйозно, повільно і вдум­ливо.
3. Виділяй у тексті більш та менш важливе, засвою­ючи тільки перше.
4. Намагайся розвивати в собі довільну увагу.
5. Прилучай до процесу сприйняття художнього тво­ру свої почуття.
6. Читай з олівцем, нотуючи те, що запам'яталось.
7. Перевіряй прочитане в житті.
8. Читай колективно – разом з однокласниками та в родинному колі.

У своїй роботі вчитель має враховувати, що є низькі та високі цілі читання. До низьких належать такі мотиви: нама­гання розважитись, відволіктись від житейської суєти, заповнити вільний час, заспокоїтись після трудового дня тощо. Високі цілі – це прагнення здобути нові знання, розширити свій кругогляд; поглибити професійний рівень; знайти відповідь на складні філософські та моральні питання своєї доби; розвивати духовні здібності, характер, мислення й уяву; отримати естетичну насолоду тощо.

Від мети залежить і спосіб читання. Є читання-перегляд, що застосовується для попереднього ознайомлення з книгою чи виокремлення з неї чогось суттєвого, особистісно значущого для читача. Суцільне читання – без пропусків, але й без особливої ро­боти над матеріалом. Вибіркове читання, при якому ґрун­товно опрацьовуються  певні уривки та розділи книги. Сканування – це швидкісне перегортання книги з метою пошуку конкретної інформації – прізвища, назви, дати, факту. Швидкісне читання – винахід XX ст., читання 500 й більше слів за хвилину, використовується при опрацюванні спеціальної літератури, матеріалів преси й ділової доку­ментації.

Найдоцільнішим при читанні художньої літератури є по­вторне читання, що використовується при студіюванні книги для систематизації раніше прочитаного; а також поглиблене читання з виписками й нотатками власних думок. Окрім цих способів, існує ще пасивне й активне читання, при першому читач повністю підкоряється волі ав­тора: переживаючи його думки, він ніби забуває про своє «я» й не дає власних оцінок; при другому способі постійно присутнє «я» читача, котрий порівнює судження письменни­ка з власними, погоджуючись або сперечаючись з ним.

Психологи вважають, що при першому сприйнятті ху­дожнього твору в більшій мірі присутнє пасивне читання, коли ми наче пливемо за течією змісту, не аналізуючи й не оцінюючи його. Особливо це притаманне сприйняттю лірики. Проте читач не залишається цілком пасивним, оскільки прочитане викликає в його свідомості рефлексії, порівняння з особистим досвідом, а в душі – різноманітні почуття.

Є. Квятковський вважає, що чим кваліфікованіший читач, тим інтенсивніше й продуктивніше емоційне сприйнят­тя твору переходить у його осмислення: «Уже при першо­му безпосередньому знайомстві з художнім текстом учні подумки проводять його елементарний розбір: визначають призначення змальованих письменником картин життя, співвідносять між собою окремі епізоди, з'ясовують мотиви поведінки, взаємостосунки персонажів та ін.» [2].

Але глибоке переживання й розуміння художнього тво­ру можливе, на думку вчених, лише при його перечитуванні. С. Поварнін вказує, що при першому знайомстві з текстом читач захоплюється новизною, відтак більша частка його уваги надається перебігу подій – сюжету. При повтор­ному читанні увага звертається вже на художні достоїнства та стиль твору. Якщо при першому читанні потрібні певні зусилля, аби яскраво уявити образи, зв'язати поведінку персонажів, відтворюючи в уяві  описане автором, то при перечитуванні вже відбувається спілкування зі знайомими персонажами й глибше занурення в книгу, осмислення авторської позиції на всіх рівнях художнього цілого [4].

Поглиблене (аналітичне, коментоване) читання

Дуже важливо вчити учнів уважно читати, тобто працю­вати з художнім чи будь-яким пізнавальним текстом. У про­цесі такого читання здійснюється загальне чи цільове спос­тереження над змістом прочитаного з метою його засвоєння. Цю роботу доцільно здійснювати в три етапи:

І етап – робота із заголовком тексту.

• Прочитавши назву твору, подумай, про що піде в ньому мова?
• Що тобі вже відомо про це й про що ти сподіваєшся дізнатися?

II етап – «діалог з текстом».

• Читаючи, звертай увагу на незрозумілі слова, випи­суй і відшукуй їх значення в словниках.
• Веди розмову з автором, оцінюючи його думки, погоджуючись чи сперечаючись з ними.
• У ході читання став запитання до тексту й висувай версії про подальше розгортання подій та мотиви поведінки персонажів.
• Відділяй головне від другорядного. Обдумуй, у яких компонентах твору висловлена позиція автора.

III етап – перевірки своїх думок.

• Постав собі контрольні запитання за прочитаним матеріалом і дай відповідь на них.

  Спосіб поглибленого читання може здатись надто складним для школярів, але насправді це не так. За умови його систематичного використання при читанні художніх творів і критичних статей учні поступово навчаться «опрацьовувати» матеріал подумки, швидше й міцніше засвоювати йо­го. Поглиблене читання розвиває розум, пам'ять, уяву, інтуїцію, кмітли­вість, що, у свою чергу, покращує навчальну діяльність і техніку читання.

Читання із записуванням

Глибшому сприйняттю літературного твору сприятиме ведення нотаток, які фіксують думки й переживання чита­ча. Це можуть бути виписки дослівних цитат чи довільне переказування змісту твору або його епізоду (кон­спект), занотовування власних міркувань, що виникають у процесі читання.

Рекомендації щодо ведення записів при поглибленому читанні

1. Після закінчення читання розділу чи книги ко­ротко запиши їх зміст.
2. Якщо яка-небудь думка твору тобі сподобається, випиши її. Доцільно це зробити по пам'яті, а потім порівняти з першоджерелом, що сприятиме формуван­ню вміння передавати чужі думки.
3. Виписуй з твору все, що потребує запам'ятовування: дати, події, імена, назви, цифри тощо.
4. Після закінчення читання з'ясуй, що нового дала тобі прочитана книга, про що ти дізнався, у чому ти згоден з автором, з чим можеш посперечатися.

Видатний педагог Я.А. Коменський твердив: «Недостатньо читати книги, їх необхідно читати уважно, з виписуван­ням головного. Пиши все, що знайдеш нового для себе, що, на твою думку, є прекрасним і що знадобиться тобі ко­ли-небудь; чи то слово, чи фраза, чи цілий період, чи історія, – усе, що зблисне під твоїм поглядом, як доро­гоцінний камінь».

У школі практикується також ведення учнями читацьких щоденників, які допомагають краще зберегти в пам'яті зміст прочитаних книг, а також формують уміння самостійно висловлювати власні враження про художній твір. Для учнів середніх класів щоденник може включати такі розділи: ім'я автора, назва твору, імена головних персонажів книги, іноді – її короткий зміст. Записи старшокласників складніші, окрім названих відомостей, необхідно ще вказати вихідні дані книги: місто видання, видавництво, рік. Також зазначається час написання твору, формулюється його ідея, коротко викла­дається зміст і загальне враження від прочитаного. Можна записати міркування про персонажів, епізоди, які найбільше вразили, критичні зауваження, а також висловити свою оцінку художньої форми твору, порівняти його з  творами інших письменників на цю тематику.

Форма ведення читацького щоденника досить довільна. Дуже важливо виховати в учнів потребу в такому співрозмовникові, пам'ятаючи слова письменника М. Пришвіна, що щоденник – це «спосіб зосередитися на чомусь, покликавши його з життя до себе на допомогу».

Деякі вчителі радять своїм вихованцям вести зошити «Libri legendi» («Книги, що жадають бути прочитаними»). Це не формальний перелік кращих творів світового пись­менства, а пошук книг, які відповідають інтересам конкрет­ної особистості. Такий зошит може стати надійним помічни­ком для мислячого читача, котрий складає бібліографічний покажчик з певної проблеми, наприклад, про природу, ми­стецтво, мандрівки, видатних людей тощо.

Отже, з упевненістю можна сказати, що читання з пара­лельним записуванням сприяє ефективнішому за­своєнню матеріалу, загострює пам'ять, розвиває мислення та зв'язне мовлення учнів.

 III фаза читання – посткомунікативна:  обговорення книг

Напевне, багато хто з читачів після знайомства з письменницьким твором відчував потребу обговорити прочитане, поділитись з друзями своїми думками та почуттями. Книги викликають необхідність подальшого спілкування, що може реалізува­тись на уроці позакласного читання, засіданні гуртка книголюбів, читацькій конференції, зустрічі з письмен­ником, літературному диспуті тощо.

В історії культури є чимало прикладів такого обговорення художніх творів відомими людьми, наприклад, для О. Пушкіна першою літературною школою стало товариство «Арзамас», для М. Лермонтова – «Гурток шістнадцяти», майбутніх декабристів збирала навколо себе «Зелена лам­па», «Середи» поета В. Іванова відвідував О. Блок, а моло­дий П. Тичина був завсідником «Понеділків» М. Коцюбинсь­кого в Чернігові.

Слушною видається думка І. Лінкової про те, що «не кожен, хто любить і хоче говорити про книги, стане в майбутньому літератором чи громадським діячем, однак ко­жен, хто говорить про книги, отримує новий імпульс для своїх роздумів, для життя» [3].

Дуже важливо, щоб діти навчались ділитися своїми чи­тацькими враженнями не лише з однолітками, а й члена­ми родини. Ці довірливі розмови закладаються ще в період раннього дитинства, адже саме з вуст дорослих малюки чу­ють перші  казки, вірші, оповідання й обговорюють їх. Як важливо, щоб ця ниточка не перервалась ні в підлітко­вому, ні в юнацькому віці. Для наших сучасників приклада­ми родин з усталеними традиціями сімейного читання мо­жуть бути Старицькі, Косачі, Цвєтаєви, Пастернаки, Зерови, Павлички та інші.

Та і в менш освічених, простих сім'ях з народу читання завжди єднало, зближувало дорослих і дітей. Ось як зга­дує про своє дитяче захоплення книжками російський пись­менник В. Шукшин: «Читав я запоєм. Це було справжнім святом. А тут ще мама і слідом за нею сестра Таля теж ви­явили інтерес до книги. Ми залізали ввечері всі троє на ве­личезну піч, брали туди з собою лампу, і я починав... Гос­поди, яку палку насолоду я відчував! Нібито я прожив довге-предовге життя і, як старезний дід, починав розповідати різні історії моїм рідним, вельми зацікавленим, вдячним лю­дям. Наче не книгу я тримав біля лампи, а сам усе це знав (Шукшин В. «Из детских лет Ивана Попова»).

Давньоримський оратор і письменник Цицерон зазначав: «Дім без книги схожий на дім без душі». І сьогодні, напевне, не знайдеш родини, у якої не було б хоч кількох книжок. Саме в сім'ї діти мають отри­мати імпульс до книгозбирання. Якими книгами слід укомп­лектовувати домашню  бібліотеку? Скільки їх має бути? На ці запитання однозначної відповіді немає. Поет О. Блок, на­приклад, вважав, що інтелігентній людині достатньо бібліотеки зі 100 книжок, але ці 100 книг необхідно читати впродовж усього життя.

Ні в якому випадку не треба плутати збирання цінних і необхідних для себе книг з банальним накопиченням гарно переплетених видань. Трапляється, що любов до книги ся­гає не далі палітурки, тоді томи в розкішних та вишуканих оправах лише слугують прикрасою інтер'єру, так само як інші пред­мети умеблювання оселі. Тому-то кажуть, що в одних кни­ги заповнюють життя, а в інших – полиці.

І в школі, і в сім'ї повинна пропагуватись культура кни­гозбирання. У домашній бібліотеці доцільно мати довідни­кові видання: енциклопедії та словники різних типів, художні  твори вітчизняної та світової класики, а також книги з історії мистецтва й культури. Комплектування власної бібліотеки залежить від інтересів особистості. Перефразовуючи слова Л. Толстого, можна сказати: «Моя бібліотека – це весь я».

При проведенні уроків позакласного читання вчителю  доцільно практикувати розповіді учнів про книги з до­машніх бібліотек: «Моя улюблена книга», «Що я зараз чи­таю», «Познайомтесь з моїми друзями», «Книжки з бабусиної скрині», «Дорогий моєму серцю подарунок» тощо. Можна також зробити в кабінеті літе­ратури змінний стенд «Радимо прочитати» з кишеньками для списків рекомендованої літератури для кожного класу, відгуками школярів про прочитані книги, завданнями літературних вікторин, кросвордами, ребусами, що мають на меті про­будити в них інтерес до читання.

Щоб керувати читанням своїх вихованців, словесник має вивчати їхні естетичні смаки та читацькі інтереси. З цією метою доцільно проводити анкетування з такими запитаннями:

• Чи любите ви читати художню літературу? Які книги прочитали останнім часом?
• Які твори вам найбільше подобаються? Чому? Ваш улюблений письменник?
• Як ви добираєте книги для читання? Чи ке­руєтесь якимось планом?
• Що вам найбільше запам'ятовується при читанні художнього твору? Чи пропускаєте ви уривки тексту? Які саме й чому?
• Чи перечитуєте раніше прочитані книги? Які са­ме?
• Чи ведете читацький щоденник та інші записи при читанні?
• Як часто ви відвідуєте бібліотеку?
• Чи є у вас домашня бібліотека? Які книги купу­ють ваші батьки? Що бажали б придбати ви?

  З допомогою бібліотекарів словесник може проводити бібліотечні уроки, що даватимуть учням елементарні бібліографічні знання та навички. Варто також познайоми­ти школярів з такими книгами:

- Гриханов Ю.А. Что нужно знать каждому о библи­отеке. – М., 1977;

- Моргенштерн И.Г., Уткин Б.Т. Занимательная биб­лиография. – М., 1979.

- Юному книголюбу: Словарь-справочник. – М., 1979.

Щоб оволодіти мистецтвом читання,  людина має пройти довгий і важкий шлях. Саме по книгах, як по сходинках, особистість піднімається  у свою духовну, інтелектуальну й моральну височінь. Шукаючи й читаючи КНИГУ, ми шукаємо себе!

 

Література:

1. Збарский И.С. Активные формы руководства чтением; старшеклассников // Поиск новых путей: Из опыта работы / Сост. С.Н. Громцева. – М., 1990. – С. 134-148.
2. Квятковский Е.П. Первоначальное ознакомление учащихся вечерних школ с текстами художественных произведений: Ме­тод, пособие для учителя. – М., 1964. – С. 101-102.
3. Линкова И. Ты и твоя книга. – М., 1981. – С.100.
4. Поварнин С.И. Как читать книги. – 3-е изд. – М., 1978. – С. 7.
5. Рубакин Н.А. Психология читателя и книги. – М., 1929. – С. 83.
6. Толстой А.Н. Собр. соч.: В 10 т. – М., 1961. – Т. 10. – С. 63.

Книга є альфа і омега усякого знання,

 початок початків кожної науки.

С. Цвейг

 

Уже традиційно, в квітні місяці, біля двохсот країн світу відзначають Всесвітній день книги і авторського права, що підкреслює важливість знань у розвитку світового суспільства. І не дивно, адже завдяки книгам, які є носіями інформації, ми отримуємо доступ  до знань, відкриваємо нові ідеї, збагачуємося духовно, знаходимо моральні орієнтири, долучаємося до розуміння краси і творчих досягнень людства. Саме через книгу кожен народ має змогу розповісти про себе, ознайомити зі звичаями та традиціями своєї культури, зафіксувати основні тенденції її розвитку.

Пропозиція щодо відзначення Всесвітнього дня книги належить Міжнародній Асоціації Книговидавців. На розгляд ЮНЕСКО ця ідея була запропонована урядом Іспанії в 1995 році. За рекомендацією представників Російської Федерації, до формулювання було додано і авторське право, оскільки наприкінці ХХ століття проблема використання та захисту результатів інтелектуальної діяльності постала у новому контексті.

Генеральна Конференція ЮНЕСКО на 28 сесії (25 жовтня – 16 листопада 1995 р.) одноголосно схвалила резолюцію 28 С/3.18, якою 23 квітня було проголошено Всесвітнім днем книги і авторського права. Все це було організовано з метою привернення уваги міжнародної спільноти до значення книги та авторського права і тієї ролі, яку вони відіграють в сучасному світі. Вибираючи для цього свята дату – 23 квітня, ЮНЕСКО віддало належне традиції каталонського свята книги і троянди, яке незмінно відзначається в день святого Георгія в Іспанії, коли за кожну куплену книгу дарують троянду. Зміст цього вияву для іспанців досить простий: "троянда – для кохання, а книжка – назавжди". Разом з тим, 23 квітня є символічною датою і для світової літератури, оскільки в цей день пішли з життя Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес та Інке Гарсіласо де ла Вега. Цього дня народились письменники: француз Моріс Дрюон, угорець Мате Залка, росіянин Володимир Набоков, новозеландка письменниця Найо Марш, ісландець Хальдоур Кільян Лакнесс, американець Джеймс Патрік Донліві, українці Григорій Тютюнник, Василь Земляк, Олександр Гаврилюк, Василь Кухта, Андрій Курков та багато інших літераторів. Отже, впродовж одного дня у світовій літературі сталося стільки подій, що кращої ілюстрації для міжкультурного діалогу і підтримки традиції годі й знайти.

Сьогодні Всесвітній день книги й авторського права є вдалою нагодою привернути суспільну увагу до пропаганди читання і захисту інтелектуальної власності, розвитку книговидання.

З цією метою, щорічно, починаючи з 2001 року, за поданням національних асоціацій видавців визначається Всесвітня книжкова столиця. Отримати це  почесне звання непросто, адже  місто – претендент повинно мати не тільки розвинену книжкову інфраструктуру – книгарні, бібліотеки, читацькі клуби, виставки, але й проводити активну пропаганду читання. Так, столиця Колумбії Богота у боротьбі за звання Книжкової столиці-2007 провела досить оригінальну акцію: мешканцям міста, які вимушені були стояти у чергах, міська влада запронувала почитати книги.

У 2008 році книжковою столицею світу став Амстердам. У Нідерландах була розроблена програма за назвою “Відкрита книга”, яка включала різноманітні літературні заходи для широкого загалу, книжкові виставки, міжнародні зустрічі. Їх проводили в Амстердамській публічній бібліотеці, культурно-інформаційному центрі, парках та площах міста. А 11 червня приводом для зустрічі письменників, читачів і видавців у книжковій столиці став щорічний Конгрес європейських книготорговців. Однак, це далеко не все, оскільки протягом року, передбачалося проведення міжнародних конференцій в Амстердамі з питань авторського права та проблем дитячої літератури. Планувалося відкриття нових бібліотек і культурних центрів, проведення семінарів, різнопланових творчих заходів, серед яких карнавальна хода на тему літературних героїв для дітей та молоді.

Символами цьогорічної книжкової столиці обрано філософа Спінозу, який більшу частину життя провів в Амстердамі, Анну Франк, яка переховувалася тут з родиною під час війни і написала про це у своєму “Щоденнику дівчинки”, відому дитячу письменницю Анні Шмідт.

Крім Амстердама та Боготи, книжковими столицями ставали іспанський Мадрид (2001), єгипетська Олександрія (2002), індійський Делі (2003), бельгійський Антверпен (2004), канадський Монреаль (2005), італійський Турин (2006).

Після Амстердаму цю естафету урочисто підхопить ліванське місто Бейрут. Про своє рішення запропонувати себе на 2010 рік вже заявив російський Санкт-Петербург, мексиканська Гвадалахара, португальський Лісабон, словенська Любляна, латвійська Рига, австрійський Відень і новозеландський Веллінгтон. Однак, долю майбутньої книжкової столиці буде вирішувати відбірний комітет, до якого входять представники Міжнародної асоціації видавців, Міжнародної федерації книготорговців, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ та ЮНЕСКО.

Всесвітній день книги  і авторського права святкують усі любителі книги, автори, видавці, читачі, бібліотекарі та книготорговці. В усьому світі 23 квітня у бібліотеках, школах, книжкових магазинах люди святкують Всесвітній день книги, організовуючи зустрічі з письменниками, презентації нових видань, різноманітні літературні конкурси, вікторини, книжкові виставки, ярмарки, фестивалі читань тощо. Унікальною є традиція святкувати День книги на батьківщині Сервантеса. Там щороку, кілька днів поспіль, на кафедрі мадридського "Атеніума" уривки з "Дон Кіхота" читають літератори, викладачі, студенти і навіть міністри.

Для прикладу, в Росії у Москві літературні свята проходять на Арбаті. Їх організаторами виступають Міжнародний союз книголюбів та Російський книжковий союз. У програмі свята: продаж книжок, виступи видавців і авторів, конкурси, концерти, вікторини, акція "Подаруй книжку!", конкурс рекламних слоганів тощо. В Данії проводять конкурси плакатів та  організовують фестивалі читання. Видавці й бібліотекарі арабських країн за каталонською традицією заохочують у якості подарунка книжку й троянду та влаштовують розпродажі, кошти з яких спрямовують у бібліотеки, лікарні і табори біженців. У Каїрі, за підтримки Міністерства внутрішніх справ проведено широку кампанію привернення суспільної уваги до порушення прав інтелектуальної власності. В Іспанії видали книжку коміксів "Пригоди Копії" (копірайту) для привернення уваги студентської молоді до правил дотримання авторського права. У Мозамбіку 15 картин місцевих художників продали на благодійному аукціоні, а отримані кошти спрямували на реабілітаційні проекти, пов'язані з виданням спеціальних книг. У Південно-Африканській Республіці Всесвітній день книги координує спеціально створений Центр, який опікується випуском десятків тисяч постерів з нагоди свята, організовує конкурси творів для школярів та книжкові вікторини. В Японії, Посольство Іспанії спільно з громадськістю міста Шіма вчетверте організовує щорічну фієсту з читанням відомих творів іспанської літератури в японських перекладах. Французькі кав’ярні, у день свята, відвідувачам, окрім тістечок та напоїв, цілодобово пропонували читати твори Віктора Гюго.

В багатьох країнах політики та видатні особистості розповідали про свої найулюбленіші книги, читали вголос уривки з них, видавці і книгарі влаштовували розпродажі, кошти з яких спрямовували у публічні бібліотеки.

Але успіх святкування Дня книги у тій чи іншій країні залежить від підтримки з боку місцевих письменників, видавців, вчителів, бібліотекарів, книгарень, ЗМІ, громадських і державних організацій.

Варто зазначити, що з року в рік зростає кількість ініціатив, які реалізуються в більш ніж ста країнах світу, в тому числі і в Україні. Українські бібліотеки, учбові заклади, творчі спілки, діти, молодь беруть активну участь у заходах щодо відзначення Всесвітнього дня книги і авторського права.

У цьому році в нашій країні пройшла акція "Автопробігом по безкнижжю!" Так привертали увагу до проблеми скорочення мережі книгарень українські письменники. Взяти участь в акції зголосилися Юрко Покальчук, Андрій Курков, брати Капранови, Ірен Роздобудько та інші. Акція розпочалася на Контрактовій площі у м. Києві покладанням квітів та встановленням меморіальної дошки на місці знищеної книгарні. Маршрут автопробігу пролягав центром Києва, його учасники привітали зі святом книгарню “Знання” – останню на Хрещатику, та новостворену книгарню товариства книголюбів по вулиці Пушкінській. Завершився автопробіг біля будинку Кабінету Міністрів України врученням подарунків та зверненням до влади.

Майже в усіх бібліотеках країни пройшли цикли соціокультурних заходів на підтримку читання та авторського права.

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва також долучилася до святкування. Так, до уваги радіослухачів міста та області радіокомпанією "Місто над Бугом" за участю бібліотеки була представлена спеціальна програма  про Всесвітній день книги і авторського права. Програма транслювалася у прямому ефірі.

Працівники відділу літератури та інформації з гуманітарних наук в цей день організували проведення презентації книги – фотонарису М. Ястремського, М. Лавіса, В. Сокола "Вінничани під полиновою зорею", приуроченої річниці Чорнобильської трагедії. В презентації взяли участь ліквідатори Чорнобильської катастрофи, представники влади, громадських організацій, курсанти Вінницького вищого училища цивільного захисту МНС та молодь міста.

Підтримуючи добру традицію вшановувати книги, книгозбірні Вінницької області запланували проведення цілого ряду заходів з метою формування потреби в читанні. Так, у Тростянецькому районі для юних читачів бібліотечні працівники розробили програму свята книги за назвою "Книга – найглибша криниця, з неї століття черпають знання", під час якого було проведено конкурси, ігри-вікторини, організована книжкова виставка-подорож  "І знову у мандри запрошують книги", проведено гру ерудит-лото.

Користувачі бібліотек Літинщини цього дня відвідали інформаційну крамницю, діти змогли побувати на бібліотечному уроці, ознайомитися з книжковою виставкою та взяти участь у літературній вікторині.

У Липовецькій центральній бібліотеці провели День бібліографії.

Тульчинська центральна бібліотека своїх користувачів порадувала літературним хіт-парадом, переглядом літератури, а для юних читачів організувала літературну гру "Що? Де? Коли?".

Експрес опитування провели у Могилів-Подільській центральній бібліотеці, за результатами якого організували книжкову виставку "Краща книга 2008 року".

У Бершадському та Погребищенському районах користувачі бібліотек мали змогу долучитися до святкували 85-річчя від дня народження письменника В. Земляка.

Бібліографічний огляд творів поетів української діаспори провели у Жмеринській центральній районній бібліотеці.

Саме так бібліотеки Вінниччини відзначили Всесвітній день книги і авторського права, актуалізуючи своїми заходами важливість своєї діяльності в контексті формування сучасного інформаційного середовища, в якому книга і авторське право відіграють провідну роль. Адже тенденції останніх  років показують, що в суспільстві відбувається втрата ролі та престижу читання, віддається перевага некнижковим формам культури. Читання в наші дні стає все більше орієнтованим на задоволення інформаційно-прагматичних проблем, а не загальнокультурних, естетичних і емоційних. Тому, на разі важливим є створення на базі бібліотек Центрів читання, які б за основу  своєї діяльності ставили підвищення читацької культури і статусу книги в суспільстві та створили потужний рух по залученню до читання і користування бібліотеками всіх категорій населення.

 

Література:

1. Колосай, Л. Всесвітній день книги і авторського права [Електронний ресурс] / Л. Колосай .– Режим доступу: http://www.sast.at.ua. – Назва з екрану.
2. Романова И.И. Happy World Book Day! С Новым Всемирным днем книги!/ И.И.Романова// Школ. б-ка. –2006. –№2. –С.6-7.
3. Чествуем Книгу!: Всемирный день книг и авторского права// Библ. дело.– 2004.– №4.–С.2.
4. Word Book and Copyright Day – April 23 [Електронний ресурс] .– Режим доступу:https://en.unesco.org/commemorations/worldbookday. – Назва з екрану.

Пріоритетне місце у діяльності обласної наукової бібліотеки  займають презентації (прем’єри) книг. За своєю направленістю – це критико-аналітична та рекламно-інформаційна форма роботи, яка може проводитися у вигляді виставки однієї книги або творчої акції. Враховуючи те, що такі заходи сприяють не лише популяризації видання, але й поповненню фонду новинками та підвищенню позитивного іміджу бібліотеки серед мешканців територіальної громади, презентації книг у Вінницькій ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва стали традиційними. Методика проведення такої комплексної творчої акції передбачає участь у ній авторів, видавців, героїв та прототипів героїв книги як окремих осіб, так і представників підприємств, організацій, творчих колективів, редакторів, рецензентів, художників, які оформляли книгу, земляків, учасників подій, а також спонсорів та інших людей, причетних до виходу твору в світ. У сценарій проведення презентації, як правило, включаються  вірші, пісні, інсценівки, пов’язані з сюжетом чи біографією автора.

Зазвичай їх доповнюють  бібліотечні виставки, які включають матеріали (книги, періодичні видання, інші види документів) даного автора (авторів) та видання відповідної тематики, фотодокументи, предмети матеріальної культури.

Зупинимося на окремих, найбільш яскравих зразках українських друків, передусім книгах місцевих авторів, літературі про край, а також власних методично – бібліографічних посібниках фахівців закладу, які були презентовані протягом останнього періоду у бібліотеці. Це різнопланові за видами, обсягом, але обов’язково актуальні та глибокі за змістом твори.

* * *

Низкою місцевих видань відзначено 130-річчя від дня народження  видатного українського композитора, хорового диригента, фольклориста, педагога, громадського діяча, нашого земляка Миколи Дмитровича Леонтовича (1877-1921). Це, зокрема, книги кандидата мистецтвознавства, професора А.Завальнюка «Микола Леонтович: листи, документи, духовні твори» (2007), завідувачки відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Л.Семенко «Їх поєднала пісня Леонтовича» (2007).

Оригінальне видання – ілюстрований анотований бібліографічний покажчик «Леонтович Микола Дмитрович – композитор, диригент, педагог» представили учасникам зібрання автори – фахівці ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва – провідний бібліограф відділу літератури та інформації з питань мистецтв Т.Марчук і завідувачка відділу літератури та інформації з питань краєзнавства О.Ніколаєць. Воно поповнило серію «Наші видатні земляки», яка започаткована  бібліотекою ще у 80 – х роках минулого століття.

Презентація трьох різних за жанрами, але об’єднаних однією темою видань, яка носила назву «Він житиме в пісні» і пройшла 18 грудня 2007 року, дала змогу присутнім ширше ознайомитися з життям і діяльністю нашого видатного краянина. Сприяли цьому і бібліотечні виставки, організовані відділами літератури та інформації з питань мистецтв і краєзнавства «Натхненної музики творець», «Життєдайний світ музики М.Леонтовича».

У творчій акції, крім авторів, взяли участь мистецтвознавці, бібліотечні працівники, творча інтелігенція, студентська молодь, хор Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Д.Леонтовича, представники ЗМІ та всі бажаючі, залюблені у творчість композитора – земляка.

На відзначення 70-річчя  від дня народження  ще одного видатного земляка – поета, правозахисника, Героя України Василя Семеновича Стуса, творчою групою фахівців «Тімірязєви» підготовлено і видано друкарським способом  методично-бібліографічні матеріали «Життя, покладене на вівтар України». У структурі збірника – вступна стаття літературознавця, письменника, сина В.Стуса – Дмитра Стуса, короткі біографічні відомості, вірш відомого вінницького письменника А.Бортняка «Читаймо вірші Стуса Василя», матеріали до книжкової виставки «Дай, Україно, гордого шляху» (Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках) – (А. Якущенко), сценарій літературно - мистецького вечора «Поезіє, красо моя, окрасо, я перед себе, чи до себе жив?» (М. Ревенко). Новизною цього видання є те, що воно містить розділ «Хроніка проведення Стусівських читань на Вінниччині та висвітлення подій в засобах масової інформації», підготовлений О.Ніколаєць. Переважна більшість матеріалів подають інформацію про заходи ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, тому що саме її колектив започаткував Стусівські читання на Вінниччині, які стали традиційними, і проводяться уже на протязі двох десятиліть.

Презентація збірника відбулася 24 січня 2008 року під час чергових Стусівських читань у обласній науковій бібліотеці з участю представників влади, письменників Вінниччини, творчої інтелігенції з м. Києва, бібліотечних працівників, освітян, студентської та учнівської молоді, ЗМІ. Фахівцями відділу літератури та інформації з гуманітарних наук було влаштовано розгорнуту книжково-ілюстративну виставку за матеріалами, рекомендованими у збірнику.

7 лютого 2008 року у відділі літератури та інформації з питань мистецтв пройшла презентація довідника «Вулиці Вінниці» (2007), в якій взяли участь автор – доцент, кандидат географічних наук А. Гудзевич, доцент, кандидат історичних наук С. Калитко, начальник управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради, кандидат архітектури О.Царенко, мешканці Вінниці, яким не байдужа доля рідного міста. Книга викликала неабиякий інтерес присутніх, відбулося жваве обговорення, висловлені схвальні відгуки про її цінність, важливість і своєчасність та пропозиції щодо перейменування вулиць, особливо тих, що носять імена історичних постатей часів більшовизму.

 Це друге доповнене і перероблене видання, яке вийшло тиражем 2 000 примірників на ДП «Державна картографічна фабрика». Автор книги  А.Гудзевич подав результати досліджень, які базуються на історичних, літературних та картографічних джерелах про всі вулиці та площі Вінниці. Довідник складається з двох блоків – текстового та картографічного. Перший вміщує п’ять розділів. Передмова містить історичну довідку про м. Вінницю, походження назв вулиць і площ, а також звернення до читачів з проханням давати свої зауваження і пропозиції щодо змісту книги. Другий розділ «Вінниця. Райони міста»  включає різні варіанти про походження назви міста, про його адміністративні райони (Замостянський, Ленінський, Староміський) та топоніми. Третій розділ подає тематичний покажчик вулиць в абетковому порядку з детальним роз’ясненням їх місцезнаходження та тлумаченням назви. Досить цінним є четвертий розділ «Покажчик перейменованих вулиць» з інформацією про всі відомі назви, які носили вулиці Вінниці у минулому. П’ятий – це алфавітний перелік вулиць.

Другий блок подає план міста масштабу 1:15 000, на якому представлено всі вулиці та площі міста, маршрути міського транспорту, проміжні та кінцеві зупинки.

Видання оснащене науково-допоміжним апаратом (анотація, поради, як користуватися довідником, зміст, перелік вживаних скорочень). У той же час, частина присутніх висловила зауваження стосовно дрібного шрифту, застосованого в книзі, який ускладнює користування нею людям старшого віку, читачам з вадами зору та ін.

При підготовці даного довідника автор широко використовував матеріали із фондів обласної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва. Слід відзначити, що її фахівці  одними з перших почали дослідження про походження назв вулиць міста Вінниці. У 1974 році до 30-річчя визволення Вінниччини від фашистських окупантів був підготовлений бібліографічний список літератури «Їх іменами названі вулиці нашого міста» (уклад. Б.Брус, В.Погуть).

Свій внесок у дослідження даної теми зробила і Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І.Я.Франка, яка у 2007 році видала довідник юного краєзнавця «Що, вулице, є в імені твоїм?» (уклад. Т.Кушнірук). Значну допомогу їй у підборі документів і матеріалів надавали працівники відділу літератури та інформації з питань краєзнавства.

  Поглибленню знань про різні аспекти життя міста сприяв тематичний перегляд літератури «Вінниця – перлина Поділля», підготовлений працівниками відділу літератури та інформації з питань краєзнавства. Інтерес учасників заходу викликали книги, фотоальбоми, довідники, публікації, бібліографічні покажчики, інші матеріали, серед яких «Славетна Вінниччина» (2006), фотоальбом «Вінниця», три випуски «Вінницького альбома» та ряд інших.

Кореспондент «Вінницької газети» О. Дмитрук на сторінках часопису у статті «Ось ця вулиця, ось цей дім...» вмістив детальну розповідь про книгу та репортаж про її презентацію. Цікавими були і публікації в інших місцевих газетах та передачі на ВДТ і радіостудії «Місто над Бугом».

Інформаційне забезпечення теми Чорнобильської трагедії займає у роботі бібліотеки значне місце і носить системний характер. Традиційними стали місячники популяризації екологічних знань, що проходять щорічно в квітні, книжково – ілюстративні виставки, виїзні дні інформації, під час яких широко висвітлюються причини і наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, сучасна екологічна ситуація в Україні та регіоні. Корисним став для органів влади, учителів, бібліотечних працівників бібліографічний список літератури «Чорнобильське відлуння. Вінницькі сторінки» (2006), виданий до 20-річчя страшної трагедії (упоряд. С.Коваль).

 Важко знайти родину, якої б не торкнулося це страшне чорнобильське лихо, яке понівечило не одну людську долю, спричинило важкі екологічні, матеріальні, соціальні та моральні наслідки. Але найбільше постраждали ті, хто, не шкодуючи здоров’я, а іноді ризикуючи власним життям, в неймовірно екстремальних умовах рятували світ. Серед ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС було понад шість тисяч вінничан.

Фотонарис «Вінничани під полиновою зорею» (2008) – колективна праця М. Ястремського (заст. голови міської ГО «Союз Чорнобиль України», полковника у відставці, члена НСЖ України), М.Лаціса (члена правління міської ГО «Союз Чорнобиль України», члена НСЖ України),  В.Сокола (члена правління міської ГО «Союз Чорнобиль України») – це данина пам’яті землякам – подолянам, які чесно і самовіддано виконали свій громадянський, службовий обов’язок. Це друге доопрацьоване видання, присвячене ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, яке вийшло у місцевому видавництві «Книга – Вега». Перша книга цих авторів «Вінничани і зірка Полин» побачила світ 2006 року в цьому ж видавництві, була також презентована у бібліотеці і широко використовується її читачами. Відмінність нового видання полягає в тому, що вона включає розповіді людей різних професій – правоохоронців, пожежників, військових, медиків, автомобілістів тощо, які діляться спогадами про страшні події 1986 року, про своїх побратимів, які стали на захист рідної землі. Фотонарис вміщує статті ліквідаторів різних категорій не лише м. Вінниці, але й області (як правило, це керівники та члени місцевих ГО «Союз Чорнобиль України»), Укази  Президента України про встановлення 14 грудня Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про присвоєння ліквідаторам звання Героя України та Укази Президії Верховної Ради УРСР  про відзначення державними нагородами  учасників ліквідації страшної трагедії. За назвою «Чорнобиль...Трагедія...Пам’ять» подається список 68 правоохоронців, які передчасно пішли з життя, спаливши своє здоров’я в боротьбі з ядерним монстром.

Привертає увагу колаж «Книга – біль України», на якому представлені вінницькі видання, присвячені Чорнобильській трагедії (до слова – вони всі є у фонді бібліотеки).

Особливе місце у книзі займає стаття «Духовний Чорнобиль Віталія Давиденка». Це розповідь про начальника Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької облдержадміністрації, який не лише опікується проблемами чорнобильців, але й своїми публікаціями застерігає всіх, особливо представників влади, від повторення минулих помилок.

Основні розділи книги проілюстровані світлинами, вміщеними під  рубрикою «Фотооб’єктив пам’ятає...». Розділ «Добра справа від доброго серця...» – це подяка людям, завдяки благодійній підтримці яких побачила світ книга пам’яті. Слова вдячності багатьом людям за доброчинність у підготовці цього видання від авторського колективу вміщені  на початку книги.

На жаль, авторами не був складений іменний покажчик, що ускладнює читачу пошук потрібної інформації серед великої кількості авторів статей та героїв книги.

Презентація, що відбулася в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 23 квітня 2008 року, проводилася в рамках загальнообласних заходів, приурочених 22-й річниці Чорнобильської трагедії, стала досить резонансною. У ній взяли участь не лише члени ГО «Союз Чорнобиль України», ліквідатори та члени їх сімей, але й представники влади, співробітники та курсанти Вінницького вищого училища цивільного захисту МНС, спонсори, громадськість міста. Захід широко висвітлювався у місцевих ЗМІ і став помітною подією в культурному житті міста.

Доповнювали інформацію, вміщену в книзі, матеріали з фондів ОУНБ, представлені на відкритому перегляді літератури «Чорна скрижаль України», влаштованому фахівцями відділів літератури та інформації з питань краєзнавства та виробничого профілю.

 Сім примірників презентованої книги автори подарували читачам обласної наукової  та провідних книгозбірень області.

 2008 року  у серії «Наші видатні земляки» побачив світ збірник матеріалів «Життя як спалах...» і приурочувався 60-літтю від дня народження здібного педагога, талановитого режисера, відомого діяча культури на Вінниччині, колишнього директора ВОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, заслуженого працівника культури України – Василя Федоровича Циганюка (1948-2006), (упоряд. П.Цимбалюк).  Особливим піднесенням і глибокою щирістю пронизані роздуми Василя Федоровича, написані  в останні місяці свого життя і названі ним  «Ода бібліотеці», якою відкривається збірник. Присвячена вона віковому ювілею «Тімірязєви» і всім бібліотекам, їх важливій місії в житті сучасного суспільства, бібліотечній професії і, передусім, рідному колективу, який він високо цінував. Квінтесенцією до неї стали слова В.Ф.Циганюка «...Я вдячний долі, що стою біля стерна одного з найпотужніших, найстаріших бібліотечних флагманів у всій Україні й веду його курсом, прокладеним попередниками – подвижниками».

До видання увійшли також статті заступника начальника управління культури і туризму облдержадміністрації С.Гарбулинського «Прожитих літ суцвіття», директора ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва Н.Морозової «Василь Циганюк – директор бібліотеки», генерального директора ТОВ «Редакція газети «Україна і світ сьогодні», керівника Секретаріату Товариства «Вінничани у Києві», політтехнолога А.Шиньковича «Він жив для друзів, працював для суспільства, але завжди залишався самотнім бардом», директора Тульчинського училища культури Л.Трачука, його співробітників Є.Фолюшняк, Г.Погребняк «Василь Циганюк – вірний лицар культури», відомих поетес Н.Гнатюк «Добрий світ любові» та В.Сторожук «Його душа – ціла галактика», голови обкому профспілки працівників культури В.Надольної «Слово про колегу, друга, людину...», актриси Г.Стефанової «Незабутні зустрічі», доньки Н.Циганюк «В пам’ять про батька».

Розділ «Про Василя Циганюка кількома рядками...» вміщує висловлювання відомих науковців, журналістів (професора А.Подолинного, літературознавця Д.Стуса, журналістів – І.Волошенюка, Г.Касіяненко, А.Степаненка).

Зацікавлять читача, вміщені в збірці «Короткі біографічні відомості», передмова упорядника, бібліографія матеріалів, автором, співавтором, укладачем чи відповідальним за випуск яких був В.Ф.Циганюк та публікацій про нього «З творчого набутку В.Ф.Циганюка», підготовлена О.Кізян і, звичайно ж, підбірка фотоматеріалів.

Презентація збірника пройшла 17 червня 2008 року в бібліотеці за участю її колективу, працівників культури міста і області, представників влади, громадськості, земляків, а також родини ювіляра та ЗМІ. На виставці були представлено основні друковані твори ювіляра. Виступи, спогади колег, земляків, авторів статей, дружини, дочки були зворушливими, проникнутими шаною і любов’ю до цієї неординарної людини. Звучали улюблені пісні Василя Федоровича у виконанні директора Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича, заслуженого артиста України С. Городинського та популярного співака, лауреата всеукраїнських конкурсів артистів естради М.Філанчука. Впродовж всього вечора горіли свічки, які нагадали присутнім про його звичку першим приходити на роботу, запалювати свічу і першим зустрічати колег.

Такі видання та їх презентації, присвячені колегам, виховують повагу молоді до своєї професії, шанобливе ставлення до старших поколінь, які зробили вагомий внесок у розвиток головної книгозбірні області та є взірцем самопожертви й служіння улюбленій справі.

  Гарним подарунком до 643-ї річниці міста став навчальний посібник А.Гудзевича «Заповідні куточки Вінниці» (2008), презентація якого відбулася 18 вересня у відділі літератури та інформації з питань мистецтв в рамках місячника, приуроченого Всеукраїнському дню бібліотек. Матеріали, представлені у виданні, – це ще одна спроба «відкриття» та популяризації унікальних природних і рукотворних скарбів м. Вінниці, яке вийшло в серії «Бібліотечка вінничанина». З великою турботою і любов’ю автор розповідає про ботанічний сад «Поділля», Центральний парк культури і відпочинку ім. М.Горького, музей-садибу М.М.Пирогова, музей-садибу М.М.Коцюбинського, П’ятничанський парк, парк ім. О.І.Ющенка, алею вікових лип по вул. Хмельницьке шосе, дуб-велетень по вул. Хмельницьке шосе, 6, сосну Веймутова по вул. Свердлова, алею горіха Зібольда по вул. Пирогова та ряд інших. Цікавими можуть видатися і підходи, які пропонуються автором для забезпечення поліпшення їх стану та розбудови природно-заповідного фонду в перспективі. Не буде перебільшенням назвати цей посібник – «книга – засторога», «книга – заклик» до всіх, кому не байдужа доля і краса рідного краю, до всіх, хто хоче зберегти ці заповідні куточки для сьогоднішніх і прийдешніх поколінь.

  Мабуть недаремно учасниками заходу стала переважно молодь, зокрема студенти, майбутні біологи і географи ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського та їх викладачі, студенти Вінницького коледжу НУХТ, а також науковці, бібліотечні працівники, громадськість міста, ЗМІ. Велася щира, відверта розмова, в якій взяли участь доцент, кандидат біологічних наук С.М.Вдовиченко, доцент  О.А.Шевчук, старший викладач педагогічного університету В.А.Косаківський, голова обласної організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса, заступник голови крайової організації НРУ В.Й.Гурин (за фінансової підтримки якого книга побачила світ), заступник директора ОУНБ  ім. К.А. Тімірязєва П.І.Цимбалюк. Ведучою вечора була викладач-методист Вінницького коледжу НУХТ, заслужений працівник освіти України В.П.Лосовська.

Жвавий інтерес присутніх в залі  викликала література про різні аспекти життя міста, представлена на  відкритому перегляді літератури з фондів обласної наукової бібліотеки під назвою: «Над Бугом місто, Вінниця моя...», що була підібрана фахівцем відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Л.І.Касеновою. Дуже приємним акцентом презентації є дарування книг. Не стала винятком і ця акція, тому що посібник «Заповідні куточки Вінниці» отримали всі учасники в дарунок від автора та спонсора, а бібліотекам Вінниччини також подаровано 85 книг.

Помітною подією в житті бібліотеки став вихід монографії, присвяченої 100-річчю з часу її заснування «Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення» (2007). Авторський колектив у складі: Г.М.Авраменко, Т.В.Герасимової, І.М.Журавлівського, О.І.Кізян, Т.В.Кузьмик, А.Й.Лучка, Н.І.Морозової, В.Я.Середюк, М.Г.Спиці, Н.В.Спиці, О.В.Стояльникової, П.І.Цимбалюк, – підготували фундаментальну працю, яка охоплює не лише 100-літню історію бібліотеки (1907-2007 рр.), але й передумови її відкриття. Автором проекту, який виявився останнім в його житті, керівником авторського колективу був колишній директор бібліотеки В.Ф.Циганюк.

Випуску цього видання передувало ґрунтовне дослідження та опрацювання фахівцями бібліотеки широкої джерельної бази: матеріалів державних архівів Вінницької та Хмельницької областей, міста Києва, відповідних службових документів, публікацій в наукових збірниках, часописах і спогадів ветеранів бібліотеки.

Мета видання – представити не лише вінничанам, але й всій бібліотечній спільноті України історію і сьогодення однієї з кращих бібліотек країни, що стала символом культури міста, центром регіональної інформації; розкрити непростий шлях її становлення і розвитку, її місця в житті регіону, в розвої його науки, освіти, культури. Матеріал у книзі систематизовано за хронологічним принципом  у відповідності до основних етапів її життєдіяльності. Текстовий матеріал проілюстрований світлинами.

Видання зорієнтоване на науковців, істориків, краєзнавців, бібліотечних працівників, представників владних і бізнесових структур, користувачів і шанувальників бібліотек.

Анонс про книгу, її структуру, авторський колектив, процес підготовки і написання, головних героїв був здійснений під час зустрічі трьох поколінь для викладачів і студентів Тульчинського училища культури, що проходила 29 вересня в рамках заходів, присвячених Дню бібліотек.

Презентація монографії для колективу і ветеранів бібліотеки відбувалася в ході вечора-зустрічі «Бібліотечний подіум» наступного дня, коли заступник директора П.І.Цимбалюк поінформувала учасників зібрання про передумови написання такої фундаментальної наукової праці, якій передувала складна пошукова робота, подякувала всім, хто допомагав у підборі, систематизації матеріалів, написанні, редагуванні, упорядкуванні, оформленні і виданні книги. Акцентувалася увага на характерній особливості книги – висвітлення роботи бібліотеки через призму участі у цьому творчому процесі багатьох поколінь її працівників, їх  самовідданої і безкорисливої праці. Це данина пам’яті і пошани всім співробітникам, завдяки зусиллям яких бібліотека розбудовувалася, відбувалося її становлення, відновлення та інноваційний розвиток.

Член авторського колективу, завідувач методичного кабінету Вінницької філії Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв І.М.Журавлівський розповів про свою роботу над найскладнішим періодом історії бібліотеки, починаючи від першої згадки про необхідність відкриття у Вінниці публічної бібліотеки (1889 рік) і до 1944 року. Він підкреслив, що працюючи в архівах та знайомлячись з періодичними виданнями перших десятиліть ХХ ст., було виявлено багато цікавих знахідок, раніше невідомих матеріалів з історії бібліотеки, зокрема час і мотиви її перейменування, даних  про колишніх директорів та інших працівників. Ігор Михайлович зауважив, що не виключає того, що багато архівних матеріалів не виявлено і відповідно не досліджено, тому теперішньому персоналу бібліотеки і майбутнім її фахівцям ще буде над чим працювати, щоб якнайповніше і найдостовірніше представити читачам історію своєї установи.

Колишній директор бібліотеки, автор історії післявоєнного періоду А.Й.Лучко відзначив, що книгу він прочитав з інтересом, зосередив увагу на підходах до викладу матеріалів авторами, а також зробив цілий ряд критичних зауважень стосовно стилю написання окремих розділів історії. Висловив думку про те, що мало було показано труднощів, які переживала бібліотека та її колектив.

Ветеран бібліотеки Г.Г.Подруцька висловила щиру подяку авторському колективу за підготовку і випуск такого серйозного наукового видання і відзначила, що особливу цінність представляє спосіб подання матеріалу – через висвітлення ролі особистостей в життєдіяльності бібліотеки, що лише завдяки зусиллям людей творилася її непроста історія і саме від них залежить її майбутнє.

Ветерани бібліотеки – ювіляри 2008 року та окремі члени авторського колективу отримали книгу в дарунок.

* * *

Крім видань краєзнавчого характеру, у бібліотеці презентуються й інші книги, які мають значну історичну та наукову цінність. Серед них, двотомник за загальною редакцією професора В.Сергійчука «Роман Шухевич  у документах радянських органів державної безпеки (1940 - 1950)» (К., 2007).

Презентація, як і видання самого двотомника, відбулася за підтримки та  участі голови правління Інституту Національного Державотворення Михайла Ратушного, а також головного редактора Володимира Сергійчука. Захід ініційований та організований обласною організацією товариства «Меморіал» ім. В.Стуса (голова В. Гурин).

Ця збірка документів підготовлена на основі колишніх таємних архівів НКВС - КДБ, в яких розповідається про життя і діяльність Головного командира Української Повстанської Армії (УПА) Романа Шухевича і присвячена 100-річчю від дня його народження та 65-літтю створення УПА. Матеріали, вміщені в книзі, мають велику цінність, тому що неупереджено, лише базуючись на архівах, розкривають багато раніше невідомого про одного із організаторів визвольних змагань нашого народу за свою державність. Вихід  видання, без перебільшення, можна назвати історичною подією міжнародного значення. Двотомник актуальний ще й тому, що донині існують різні точки зору на діяльність УПА і її головнокомандувача Романа Шухевича, який у свій час сказав, що «Я свідомо іду на Голгофу за свободу України!». На державному рівні Президентом України визнана героїчна боротьба вояків ОУН-УПА, а Роману Шухевичу присвоєно високе звання Герой України. Але протистояння у нашому суспільстві не вщухає, тому книга буде ще одним кроком на шляху до висвітлення «білих плям» в історії нашого народу, примирення і порозуміння.

Матеріали в двотомнику розташовані в хронологічному порядку, він оснащений необхідним науково – допоміжним апаратом, зокрема, іменним і географічним покажчиками, вступною статтею «Прометей українського здвигу», списком скорочень. Вміщена також прикнижкова бібліографія за назвою «Для тих, хто цікавиться історією».

Професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор історичних наук Володимир Сергійчук – автор численних книг, присвячених найскладнішим періодам історії України, які були представлені працівниками відділу літератури та інформації з гуманітарних наук на тематичному перегляді його творів. Виставка «Роман Шухевич – Герой України» дала змогу присутнім ознайомитися з широким спектром матеріалів, присвячених цьому відомому діячу – борцю за Українську державу.

Крім нової книги, яку автори подарували бібліотеці, увагу присутніх привернуло багатотомне видання «Літопис УПА. Документи і матеріали» (Київ - Торонто). У томі 8 зібрані документи і матеріали, що висвітлюють маловідомі сторінки історії України 1944 –1946 рр. на Волині, Поліссі, Поділлі. Не менш цікавим є багатотомне видання В.Ковальчука «Діяльність ОУН(б) і Запілля УПА на Волині й південному Поліссі» (1941 -1944), що вийшло у видавництві «Літопис УПА» (Торонто – Львів) у серії «Бібліотека «Літопис Української повстанської армії». Принагідно буде відзначити, що дослідження показало велику інтенсивність  використання цих видань, жодне з яких не залишилося поза увагою читачів обласної наукової бібліотеки.

Джерельну базу вивчення маловідомих сторінок історії України, зокрема, періоду Другої світової війни та післявоєнного періоду, суттєво доповнює суспільно-політичний, науковий та літературний місячник «Визвольний шлях», який постійно передплачує бібліотека з 1995 року. Журнал засновано у1948 році в Лондоні, 1995 року відкрито Київську філію редакції. З 2004 року часопис видається в Києві.

Творча акція набула значного розголосу, висвітлювалася в ЗМІ та викликала значний інтерес читачів.

Поповнило фонд літератури історичної тематики фундаментальне 3-х томне видання енциклопедії С.Коваленка «Україна під булавою Богдана Хмельницького» (К., 2007), презентація першого тому якої з успіхом пройшла в березні 2008 року на базі ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. Книга є упорядкованим узагальненням відомостей про державу Війська Запорозького, що стосуються 1648-1657 років і містить багато краєзнавчих матеріалів, зокрема опис подій, місць, осіб тощо.

Захід пройшов з участю автора книги, канд. технічних наук С.Коваленка, який розповів про ідею написання такого потрібного видання, його зміст, структуру, науково-допоміжний апарат. Представник Київського видавництва «Стікс-К^о», відповідальний редактор Н.Третьякова поділилася своїми враженнями про книгу і повідомила, що творча група вважала своїм патріотичним обов’язком випустити енциклопедію у світ і зробила це з великою відповідальністю. В обговоренні книги взяв участь професор, доктор історичних наук О.Струкевич, який зробив не лише її глибокий аналіз та високо оцінив видання, але й висловив деякі критичні зауваження стосовно його змісту.

Більш поглибленому розкриттю теми козацтва, зокрема подій козацької доби на Поділлі, сприяв відкритий перегляд літератури «Вінниччина козацька», підготовлений фахівцями відділу літератури та інформації з питань краєзнавства.

Насамкінець, можна зробити висновок, що презентації досить ефективна і перспективна форма бібліотечної роботи. Завдяки їх проведенню посилюється інтерес читачів до запропонованих книг, а відтак і до бібліотеки,  поліпшуються зв’язки з громадськістю, місцевою владою та здійснюється поповнення фондів  новими виданнями.

Література:

Гук В. Світлій пам’яті Василя Циганюка: [Меморіальна дошка на фасаді Тульчинського училища культури на честь колишнього його директора] / В.Гук // Подолія. – 2007. – 31 жовт. – С. 3.  

Дмитрук  О. «Ось ця вулиця, ось цей дім...» [Про  презентацію довідника «Вулиці Вінниці» в ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва] / О.Дмитрук // Вінниц. газ. – 14 лют. – С. 5.

Зонова І. Майбутнім історикам презентували книгу про Романа Шухевича / І.Зонова // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2008. – 9 січ. – С. 7.

Криївка Головного Командира УПА Романа Шухевича у с. Грімному (шістдесят років опісля...) / М.Вахула // Визвол. шлях. – 2007. –  №3.– С. 89-92.

Оленченко О. Заповідні куточки потрапили до книги [про презентацію навчального посібника А.Гудзевича «Заповідні куточки Вінниці» в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва] // Вінниччина. – 2008. – 26 верес. – С.10.

Презентовано книгу «Україна під булавою Богдана Хмельницького» // Новини Вінниччини. – 2008.– 16 квіт. – С. 2.

Роман Шухевич: джерела формування характеру / В.Смирнова // Визвол. шлях. – 2007.–  №10. – С. 61-72.

Сегеда Ю. Про Леонтовича відомо ще не все: [про презентацію А.Завальнюка «Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори» у світлиці музею – садиби М. Коцюбинського] // Вінниччина. – 2008. – 18 квіт. – С.6.

Сергійчук В. Прометей українського здвигу / В.Сергійчук // Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950). – К., 2007. – Т.1. – С. 3-18.

[м.Вінниця, 1942 р.]

Для библиотеки лагеря военнопленных желательно получить след[ующие] книги:

1. Брем – Жизнь животных.
2. Мельников-Печерский – В лесах. На горах.
3. Добролюбов, Белинский, Михайловский – Избранное.
4. Писемский – Взбаламученное море. Девятый вал.
5. Кисилев – Учебник по алгебре.
6. Фламмарион – Астрономия.
7. Андреев – Рассказ о семи повешенных.
8. Учебник русской истории (до-революц[ионные] издания).
9. Мамин-Сибирык – Золото. Приваловские миллионы.
10. Диккенс – Крошка Доррит.
11. Овсянико-Куликовский – Гоголь – Пушкин – Чехов.
12. Дорошевич – Остров Сахалин.
13. Максимов – Сибирь и каторга

см. на обороте

14. Тургенев – Первая любовь.
15. Калевала – Фин[ский] нар[одный] эпос.
16. Глинка – История искусств.
17. Ницше – Так говорил Заротустра.
18. Шопенгауер – Мысли и афоризмы.
19. Надсон – Стихотворения.
20. Байрон, Гете, Гейне, и вообще классиков западно-европейской литературы.

За все это приносим Вам глубокую благодарность.

 

Державний архів Вінницької області. –

 Ф.Р-1320. – Оп.1. – Спр.1. – Арк. 31-31(зв.)

Примітки:

Чимало сторінок Другої світової війни досі залишаються закритими для нас. У вінничан особливо багато їх пов’язано з німецько-фашистською окупацією. Це стосується і причин розміщення ставки Гітлера і Верховного штабу сухопутних військ  на Східному фронті, відповідно діяльності багатьох окупаційних структур, міських установ, повсякденного життя городян тощо. Зокрема, є відомості про існування на території Вінниці декількох таборів військовополонених. На території одного з них – шталагу № 329, призначеного для  рядових і сержантів Червоної Армії, що знаходився по сучасній вулиці Чехова між гаражними кооперативами «Східний» (1976 року заснування) та «Салют» (1995 року), тепер планується створення меморіального комплексу.

Інший табір, відомий як «Prominent», був призначений для старшого офіцерського складу Червоної Армії, за деякими даними, знаходився на території військового містечка по сучасній вулиці Червоноармійській. Вважається, що саме тут генерал А. Власов влітку 1942 року погодився на співпрацю з німецькою владою, підписав листа про необхідність створення російської національної армії, що пізніше називалася Російська визвольна армія. Досі інформація про цей табір дуже обмежена. Нами не знайдено жодної спеціальної публікації про нього, тільки побічні згадки.

Перед читачами ще один такий побічний документ. Ми вважаємо, що саме для цього табору було призначено згадану літературу, адже уявити німецьке командування, яке б піклувалося про забезпечення літературою в’язнів шталагу №329, неможливо. Нашу увагу привертає перелік прізвищ авторів, твори яких сподівається отримати адміністрація табору: російські та європейські класики ХІХ ст. та дореволюційні підручники з окремих наук, зокрема історії Росії. Складається враження, що список підготувала людина, яка отримала освіту ще за царські часи за книгами К. Фламмаріона та А. П. Кісельова, для котрої російська література хронологічно обмежується творчістю Л. Андреєва.

Даний документ виявлено у архівних справах, що стосуються діяльності Вінницької обласної бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва періоду окупації, серед паперів 1942 року.  Нами не знайдено відомостей про передачу книг для табору, але ймовірно замовлення було виконано.

Орфографічні особливості документа нами збережено.

Т. Р. Соломонова

Видавництво “Нова Kнига” засноване у 2000 році, головний офіс розташований у м. Вінниця. Його засновник та керівник Віктор Вікторович Георгієв свого часу навчався у Вінницькому державному педагогічному інституті, багато років займався книжковою торгівлею. Це припало на важкі 90-ті роки ХХ ст., коли радянська книготорговельна мережа була знищена, нова творилася анархічно і поволі, а проблема забезпечення читача книгою залишалася відкритою. Крім того, студентське суспільство бажало нового рівня якості літератури, зокрема навчальної. Шлях до вирішення проблем лежав у створенні власного видавництва, першочерговим завданням якого стане виробництво навчальної літератури, що відповідатиме сучасним вимогам.

Першим автором видавництва “Нова Kнига” стала доктор філологічних наук, професор Одеського національного університету імені І. Мечнікова Валерія Андріївна Кухаренко. Нею до друку був запропонований підручник для студентів факультетів іноземних мов “Практикум зі стилістики англійської мови”. З того часу видавництвом підготовлено до друку понад 550 назв видань, з яких приблизно половину видавці вважають своїми самостійними проектами, які пройшли тут повний видавничий цикл і в які було вкладено власні кошти. Сьогодні “Нова Книга” – це одне з небагатьох українських видавництв, яке дозволяє собі працювати з авторами за пристойні гонорари.

Географія авторського колективу охоплює всі регіони країни. Віддаленість автора не є перепоною для вдалої реалізації проекту. Львів і Донецьк, Суми і Одеса, Київ і Харків, Кам’янець-Подільський і Горлівка представляють сучасну українську наукову еліту. У пошуку перспективних видань зроблено спробу міжнародної співпраці: у 2003 році вийшов “Німецько-англійсько-російсько-український тлумачний словник з економіки”, підготовлений Ґербертом Штрьобелем, професором Університету Вайнштефен (Німеччина), та Л. О. Хоменко, доцентом кафедри німецької і французької мов Національного аграрного університету України. Рік затим, у 2004, вийшов з друку підручник “Імунологія” за редакцією професора Марека Якобисяка, у перекладі з польської професора В. В. Чоп’як (Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Підручник вважається одним з найкращих у Європі і отримав відповідну оцінку українських фахівців. Спільними зусиллями американських лікарів і видавництва світ побачив книгу “Дитяча нефрологія”; за допомогою німецьких викладачів був зроблений аудіододаток до книги “Вступний курс німецької мови”.

Стратегічним напрямком видавничої політики видавництва є випуск навчальної літератури. Особлива увага приділяється таким спеціалізаціям, як медична література та іноземні мови.

Медичними навчальними виданнями забезпечуються основні медичні спеціальності “лікувальна справа”, “стоматологія” та “фармація”. Однією з відмінних рис є їх художнє оформлення. В. В. Георгієв поставив за мету якісне ілюстрування подібної літератури. Видавництво самостійно готує як схематичні ілюстрації, так і кольорові фотографії. Професійною його гордістю, наприклад, є підручники “Фармацевтична ботаніка” (2007) за редакцією А. Г. Сербіна, Л. М. Сірої та “Медична біологія” (2004) за загальною редакцією В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. Щодо “Медичної біології”: сьогодні вже повністю реалізовано чималий для України наклад у 10 тис. примірників, авторський колектив книги отримав Державну премію України в галузі науки і техніки 2007 року.

Випуск літератури іноземними мовами зорієнтований у першу чергу на студентів вищої школи та перекладачів. Пріоритетними є англійська та німецька, а також французька та іспанська. Друкуються підручники, навчальні посібники, книги для читання. Окремі видання супроводжуються аудіокасетами та CD. Із 2003 року почався “словниковий” напрямок діяльності. Серед оприлюднених уже словників особливе місце посідає “Англо-український словник” за ред. Є. І. Гороть. Вперше в українській лексикографії було підготовлено словник, що охоплює понад 100 тис. слів з широким спектром варіантів перекладу (до 350 тис.). У перспективі –створення зворотного українсько-англійського словника, німецько-українського та українсько-німецького словників.

У 2004–2005 роках була започаткована серія Dictum Factum, що є спільним проектом двох університетів – Київського національного університету імені  Тараса Шевченка і Харківського національного університету імені В. Каразіна. Всі підручники і посібники цієї серії спрямовані на підготовку висококваліфікованих перекладачів і філологів. Рівень матеріалу і методика його подання відповідають вимогам європейської і світової спільноти.

У 2008 році розпочався новий спільний великий проект між видавництвом “Нова Книга” і університетом міста Ґьоттінгена (Göttingen), Німеччина зі створення серії підручників з німецької мови для підготовки перекладачів і філологів.

Асортимент книг видавництва з іноземних мов може задовольнити потребу майже з усіх напрямків вивчення і дослідження мов, але колектив не збирається зупинятися на досягнутому і планує збільшувати кількість і покращувати якість пропонованої літератури.

Книговидавничий асортимент “Нової Книги” не обмежується тільки цими змістовними напрямками. До його складу входить також природнича, економічна, технічна та сільськогосподарська література.

Разом з тим керівництво видавництва не хоче залишатися осторонь соціально значимих проектів, що не можуть мати комерційного успіху, але здійснення яких вважається з різних причин корисним. Ще одним тематичним напрямком діяльності є “Культура і мистецтво”, яке оформилося з приходом у видавництво у 2004 році Колесник Євгенії Дмитрівни, музиканта за освітою. Завдяки її досвіду та інтересам, родзинкою видавничої діяльності став випуск нотної літератури. Економічна ситуація у пострадянській Україні з паралельною комп’ютеризацією музичної творчості призвели до значного зниження культури випуску нотних друків. Завдяки співпраці з вінницьким музикантом М. М. Юхновським, який взяв на себе редакторську роботу, світ побачило вже 50 нотних видань, серед яких не тільки класичні твори, а й твори наших сучасників, наприклад, “Три п’єси у романтичному стилі. Марш диваків” В. Л. Годзяцького, який у 60-х роках ХХ ст. жив і працював у Вінниці. Чималий інтерес представляє збірка “Твори сучасних композиторів для фортепіано”, що вперше у друкованому вигляді подає творчість відомого українського музиканта, професора Київської консерваторії І. Гусєва та молодого кримського композитора Р. Рамазанова. Нещодавно було видано книгу професора Вінницького державного педагогічного університету імені  М. Коцюбинського А. Завальнюка “Микола Леонтович. Листи, документи, духовні твори”, де вперше після смерті композитора були оприлюднені його духовні твори.

Ще одним підтвердженням небайдужого ставлення працівників видавництва до книги є наявність супровідного матеріалу. Як не згадати, що до друкованих нот вокального циклу братів Сініциних на вірші Ліни Костенко додано CD. Музично-етнографічне дослідження відомого українського фольклориста-музикознавця А. І. Іваницького “Історична Хотинщина” містить текстове та нотне відтворення фольклорних записів, науковий коментар автора, а також супроводжується електронними записами на CD. Ще три книги видавництва мають подібний додаток. А от до навчального посібника з хореографії Є. В. Зайцева та Ю. В. Колесниченко додано ноти хореографічних композицій для баяна або фортепіано.

У контексті цього напрямку діяльності видавництво виконує замовлення Державного методичного центру навчальних закладів культури і мистецтв України Міністерства культури і туризму України. Результатом співпраці став випуск понад 150 методичних посібників, призначених для музичних навчальних закладів.

Сьогоднішня видавнича продукція “Нової Книги” – це результат діяльності колективу з 25 працівників, серед яких редакторський і технічний персонал, менеджери та економісти. Основні напрямки роботи очолюють кваліфіковані працівники з високим творчим потенціалом: Оксана Григорівна Павлюк, Сергій Миколайович Касіренко, Сергій Олегович Кадинський, Сергій Іванович Мазур, Олександр Васильович Марчук, Людмила Василівна Кузьмич, Олена Валеріївна Березова, Віталій Володимирович Кіт, Остап Зіновійович Іванишин. До співпраці з видавництвом активно залучаються зовнішні консультанти. Роботи з редагування проводяться за участю фахівців, які є спеціалістами у відповідних галузях.

 Сучасний щоденний прайс-лист видавництва – це понад 200 позицій, серед яких література з іноземних мов складає 90 назв, медична література – 60 назв. Останні роки видавництво щороку випускає понад 50 нових видань. Його торговельний обіг складає майже 3 млн. грн., а це понад 140 тис. примірників щорічно. В його портфелі вже є досвід підготовки перевидань понад десятка книг, зокрема вчетверте вже виходить друком підручник “Теорія і практика перекладу” Корунця Ілька Вакуловича – професора, доктора філологічних наук, викладача Київського національного лінгвістичного університету. Особливої уваги заслуговують розміри середніх накладів видань – до 2–3 тис. примірників, хоча такі навчальні посібники, як “Анатомія людини” А. С. Головацького та ін., “Фармацевтична ботаніка” за ред. Л. М. Сірої, “Гігієна та екологія” за ред. В. Г. Бардова, виходили друком у 4 тис. примірників, а “Аптечна технологія ліків” О. І. Тихонова, Т. Г. Ярних – у 5 тис.

Можливо, причиною вдалої комерційної діяльності видавництва є не тільки серйозне ставлення до формування асортименту видавничої продукції, а й систематичне комплексне її просування до читачів. Видавництво активно працює зі своєю цільовою аудиторією. Щороку на теренах України для потенційних користувачів проводиться до 20 читацьких конференцій та презентацій, на які запрошуються автори, зацікавлені фахівці, студенти. Працівники видавництва обов’язково відвідують Всеукраїнські книжкові ярмарки у Львові, Києві та Харкові. Ступінь довіри до видавничої політики “Нової Книги” наглядно демонструють бібліотеки вищих медичних навчальних закладів країни, формуючи попередні замовлення ще до появи накладу.

Якісно виконати задум видавців допомагають поліграфісти. “Нова Книга” активно співпрацює з ВАТ “Вінницька обласна друкарня”, ДП “Державна картографічна фабрика” (м. Вінниця), приватними друкарнями “Едельвейс і К” (м. Вінниця), “Коло” (м. Дрогобич).

Місія видавництва полягає у наданні клієнтам якісної літератури. Причому це стосується не лише поліграфічної якості виконання книги, а й її змісту, адже видавництво несе відповідальність за кожну з випущених  книжок. З його допомогою професіонали можуть повніше реалізувати свої прагнення і відкрити свій потенціал. Бажання колективу – зберігати і примножувати багатство мов для наступних поколінь. Принципи видавництва: участь у розбудові культури, задоволення від роботи і радість творчості, невпинна праця над собою, поліпшення добробуту працівників, терпимість і доброзичливість. Іншими словами, робота команди містить у собі все – вона є основою для існування, обов’язком і служінням.

Видавництво та його працівники не збираються зупинятися на досягнутому. У сьогоднішніх планах чимало перспективних проектів: будуть розширюватися старі тематичні напрямки друку, з’являтися нові. Особливо приємно очікувати краєзнавчі видання. Додатковим свідченням постійних пошуків є постійна зміна шрифтових логотипів фірми. А з 2006 року книги вже виходять із художнім логотипом у нижній частині корінця палітурки. Дизайнер скомпонував в єдину композицію фігуру архангела Гавриїла зі шрифтовим логотипом видавництва NpK. Цей символ уже впізнають читачі, які прагнуть отримати від “Нової Книги” нових знань.

Національна премія імені Тараса Шевченка

Лауреатом Шевченківської премії 2008 року в літературній номінації став український поет Петро Перебийніс за збірку поезій “Пшеничний годинник”.

Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року у с. Слобода Шаргородська Вінницької області. Закінчив 1965 року факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Він є заслуженим діячем мистецтв України (2004); головним редактором газети “Літературна Україна” (з 11.2003); членом президії Національної спілки письменників України (з 11.1981); членом Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995).

Петро Перебийніс – автор багатьох книжок поезій, серед яких «Передчуття дороги», «Гроно вогню», «Третя спроба», «Присягаю Дніпром», «Дар Вітчизни», «Точний час». На слова поета композитори Олександр Білаш, Володимир Конощенко, Василь Литвин, Віктор Лузан створили цілу низку популярних пісень.

 

Всеукраїнська літературна премія імені Михайла Коцюбинського

Лауреатом  Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського стала українська поетеса Н.Ю. Гнатюк за збірку поезій «Вересневі багаття».

Ніна Юхимівна Гнатюк народилася 18 березня 1947 року в селі Безводному Ямпільського району на Вінниччині. Закінчила Моївську середню школу в Могилів-Подільському районі та філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Авторка багатьох збірок віршів, нарисів, статей про видатних людей Вінниччини. Нині працює у Києві завідувачкою відділу мови газети «Слово Просвіти».

До збірки «Вересневі багаття» ввійшли твори, написані впродовж сорока років. У цих рядках – палка любов до рідної землі, її полів, лісів і річок, а також до України-матері і до Матері-українки.

 

Всеукраїнська літературна премія імені Степана Руданського

Лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Степана Руданського став гуморист з смт. Муровані Курилівці Никанор Дубицький за книгу гумору і сатири "Вибрик фортуни".

Никанор Миколайович Дубицький народився 5 лютого 1937 року в с. Ніверка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Прозаїк-гуморист, публіцист. Член Національної спілки письменників України з 1999 року. Закінчив Хмельницьке медучилище. Завідував клубом, працював на будовах Кам'янця-Подільського, зубним лікарем на Рівненщині.

35 років віддав журналістиці, з них 25 – в Мурованих Курилівцях. Першу гумореску опублікував у журналі "Перець" у 1952 році. Автор книг "Генеральна репетиція" (Київ, 1988), "Козирний туз" (Одеса, 1989), "Плач Геракла" (Київ, 1991), "Дуля з маком" (Вінниця, 1994), "Вони з Придністров'я" – нариси про письменників-вихідців з Мурованокуриловецького району (Вінниця, 2000), "Чому тужить сопілка" – оповідання для дітей дошкільного віку (Вінниця, 2002), "Притча про дублянку" (Харків, 2003), "Вибрик фортуни" (Харків, 2005). Окремі твори виходили російською, білоруською й польською мовами.

 

Подільська літературно-мистецька премія «Кришталева вишня»

Лауреатами Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» стали Тетяна Коноваленко за збірку віршів «Алея життя» та Леонід Борозенцев за збірку поезії «Листополь».

Тетяна Коноваленко народилася в с. Котюжани Мурованокуриловецького району. Доля наділила її любов’ю до слова, а натомість взяла величезну данину – здоров’я. В минулому – студентка Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Т. Коноваленко – одна з багатьох, кому довелося зустрітися з бідою. Але її алея життя не залита сльозами бюлю й відчаю, тут завжди світить яскраве сонце віри, надії та любові… Збірка «Алея життя» – перша збірка молодої поетеси.

Леонід Борозенцев – поет, народився 4 березня 1971 року. Закінчив ЗОШ № 21 в 1988 році. Має фах художника-оформлювача. Перша публікація віршів виявлена в подільському альбомі “Поле литературное” за 1994 рік під псевдонімом Леонід Піроговіч. Закінчив у 1996 році філологічний факультет Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Автор проекту “Полярник литературный”(2002), учасник проекту “Взмах крыла”, автор книги віршів “Холодный рубеж”(Київ: “GENERATION P”, 2000), автор мистецького проекту “Поетичний ринг”. Теоретик та ідеолог групи “Лірики Transcendenta”. Лауреат літературної премії “Кришталева вишня” за 1996 рік. Студентський Керівник літературно-філософського об’єднанння “Сучасник” з 1991 по 1996 роки. У 2004 та 2005 роках отримував звання лауреата всеукраїнського Пушкінського фестивалю.

Інформацію підготувала О.М. Зелена

Митрополита Рязанського та Муромського слізне з книгами прощання.

Стефан Яворський

В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть! втіхо й окрасо моя!

 

Іншим щасливішим душам поживою будьте однині,

Інші блаженні серця нектаром вашим поїть!

 

Горе мені: мої очі розлучаться з вами навіки

Та й не спроможуться вже душу мою наситить.

 

Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним;

З вами на світі, книжки, солодко жити було.

 

Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша.

Ви повсякчасна любов і раювання моє!

 

Ви просвітили мене, превелебні дали мені титла,

Шану вельможних людей подарували мені.

 

Нині ж судилось мені – о мій смуток і біль нестерпучий! 

В спомині тільки плекать ті неохмарені дні!

 

Кволі повіки мої віковічная ніч замикає,

Ваших легких сторінок не турбуватиму я!

 

Вічності книгу відмінну перед моїми очима –

Скоро до нього прийду – має відкрити господь!

 

Кожен з сувоїв її свої вчинки й слова відчитає

І по заслузі у ній знайде заплату собі.

 

Книго господня страшна! На судищі нашім останнім

Кожне злочинство і гріх навіч покаже вона!

 

В думці її розгортаю: тремтіння пронизує тіло,

В боліснім серці стримить тонка і бистра стріла!

 

Боже мій, отче мій! ти – невичерпної ласки безодня,

Віри святе джерело, благості вищий вінець!

 

Ти єси моря й землі і найвищого неба владика,

Гори розбурханих вод вмить погамовуєш ти.

 

Ти управляєш, премудрий, кругами сузір’їв небесних...

Черв нерозумний, ніщо – боже! тебе я молю.

 

Зглянься і в книгу життя запиши моє марне наймення

Кров’ю святою Христа (з нім-бо спасіння моє).

 

Ви ж, мої книги, писання мої і дім мій, – прощайте!

Праці відданої плід – бібліотеко, прощай!

 

Братіє, старці і всі пожильці землі, – прощавайте...

Земле – гостино моя, мати моя, – прощавай!

 

В ніжні обійми прийми смертельне своє порождіння;

Наша душа – небесам, кості належать тобі.

 

Примітки:

2008 року виповнилося 350 років від дня народження Стефана Яворського – видатного українського богослова, письменника, філософа, проповідника і церковного адміністратора. Людина талановита і енергійна, Стефан Яворський, нащадок збіднілого шляхетського роду, швидко зробив собі блискучу кар’єру, піднявшись до найвищих щаблів церковної ієрархії, здобувши титул «лавроносного поета» та визнаного не тільки в Україні та Росії, але і в Європі теолога та філософа.

Яворський Стефан (світське ім’я Симеон) народився 1658 р. у галицькому містечку Яворові. Батьки С. Яворського у 1667 р. переселилися у с. Красилівку біля Ніжина. Вчився у Києво-Могилянській колегії, у польських школах (Львів, Люблін, Познань, Вільно). 1698 р. повернувся до Києва, став ченцем, з 1680 р. призначений професором Києво-Могилянської колегії, де читав курси поетики, риторики, філософії і богослов’я, виконував обов’язки префекта. В 1700 р. висвячений на митрополита Рязанського і Муромського, через якийсь час став екзархом і блюстителем Всеросійського Патріаршого Престолу. Спочатку Яворський підтримав реформи Петра І, зокрема в галузі освіти. Ставши протектором Слов'яно-Греко-Латинської академії в Москві, він запроваджує її реорганізацію за взірцем Києво-Могилянської академії, але згодом почав підтримувати консервативні кола російського суспільства, виступати проти реформ Петра І. Помер 27 листопада 1722 р.

У 1721 p. C. Яворський склав каталог своєї бібліотеки і передав Благовіщенському монастирю у Ніжині. Каталог починався написаною латинською мовою елегією бібліотеці «Possesoris horum librorum luctuosum vale».

Вперше надруковано в оригіналі (латиною) у вид.: Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворского. – К., 1914. – С. V-VI (Приложение), за автографом, що зберігався у Ніжинському монастирі (арк. 1 – 1 зв.).

Українською мовою елегію С. Яворського переклав М. Зеров (12 червня 1928 р.).

Текст подається за виданням: Зеров Микола. Вибране. – К., 1966. – С. 377 – 378.

Т. Р. Соломонова

Хроніка

(див. кольорові ілюстрації)

 

Пропонований перелік найцікавіших, на наш погляд, подій, дотичних до книжкового Всесвіту, допомагає уявити повсякденне життя  «Тімірязєвки» впродовж 2008 року.

 

Січень

У різдвяні дні у читальній залі відділу літератури та інформації з гуманітарних наук вдвадцяте відбулися Стусівські читання. Цього разу вони були присвячені 70-річчю від дня народження Василя Семеновича Стуса і проводилися як літературно-мистецький вечір «Поезіє, красо моя, окрасо, я перед себе чи до себе жив?». До цієї знаменної дати вийшла друком підготовлена фахівцями бібліотеки збірка «Життя, покладене на вівтар України» – своєрідний путівник по «хроніці» повернення поета до рідної землі, а також була презентована книжково-ілюстративна виставка «Дай, Україно, гордого шляху», що пропонувала матеріали про життя і діяльність поета-правозахисника:  від перших публікацій 90-х до сьогоднішнього розмаїття думок, поглядів, течій, від перших добірок віршів до повного зібрання творів В.С.Стуса в 6-ти томах (9-ти книгах).

В рамках проекту Міжнародного благодійного фонду захисту та сприяння розвиткові бібліотек України та Національної парламентської бібліотеки України «Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією» було проведено круглий стіл «Корупція – глобальний виклик».

У відділі рідкісних і цінних видань відкрито виставку «Педагогічні та освітні журнали ХІХ століття». В її експозиції представлені кращі зразки російських часописів того часу, які пропагували передові ідеї виховання та освіти. Серед них – «Журналъ Министерства народнаго просвещенія», «Педагогическій Вестникъ», «Семья и школа», «Гимназія», «Учитель» та ін.

На розгляд читачів у відділах обслуговування було представлено книжкові виставки:

- «Ринок страхування: тенденції та проблеми» – відділ літератури та інформації з питань економіки і права;

- «Знайомтесь, нові книги» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;

- «Відчаєм  зірваний голос» (до 70-річчя від дня народження В. Висоцького) – відділ літератури та інформації з питань мистецтв;

 - «United States of America: Enchantment of the World» (Що привертає увагу світу до цієї країни) – відділ літератури іноземними мовами;

 - «АПК: час перемін» – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства.

 

Лютий

До Міжнародного дня рідної мови  проведено  літературно-мистецьке свято «Рідна мова як основа діалогу культур», в рамках якого відділ літератури та інформації з гуманітарних наук підготував книжкову виставку «Нема краю без звичаю», а відділ літератури та інформації з питань краєзнавства – «Із скарбниці красного письменства Вінниччини».

Відділом літератури та інформації з гуманітарних наук поновлено проведення Педагогічних читань для профільних спеціалістів, зокрема з тематики «Козацька педагогіка як інновація», «Педагогіка серця Януша Корчака».

У відділі літератури та інформації з питань мистецтва відбулася презентація довідника «Вулиці Вінниці». Упорядник – кандидат географічних наук, доцент А.Гудзевич. Видавець – ДП «Державна картографічна фабрика».

Читачам було запропоновано книжкові виставки:

- «Перехрестя кохання» (до Дня святого Валентина);  «Національна та міжнародна протидія наркобізнесу» (до Міжнародного дня боротьби з наркоманією та наркобізнесом) – відділ літератури іноземними мовами;

 - «Картоплярство: історичні витоки і сьогодення» –  відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Модернізація виробництва: технології XXI ст.»  –  відділ літератури та інформації виробничого профілю;

 - «Тенденції розвитку та сучасні проблеми парламентаризму» – відділ  літератури та  інформації з питань економіки і права.

 

Березень

До дня народження видатного українського поета у відділі літератури та інформації з питань краєзнавства було підготовлено книжкову виставку «Шевченко і Вінниччина», присвячену геніальному українському письменнику, який перебував на Поділлі. Представлено книги, статті із газет та ілюстрації, що розкривають життя та творчість поета, вшанування його пам’яті в регіоні.

До Міжнародного жіночого дня у відділі рідкісних і цінних видань відкрито виставку «Тобі належить цілий світ» (Рідкісні видання про жінок і для жінок), де експонували книги, присвячені жінкам, які відіграли значну роль в історії, жінкам – матерям, жінкам, які були об’єктом обожнення і поклоніння чоловіків у всі часи. На виставці також були представлені найкращі видання ХІХ ст. про моду для жінок. Відділ літератури іноземними мовами репрезентував книжкову виставку «Жінка нового тисячоліття», відділ літератури та інформації з гуманітарних наук – «Благославенна і ніжна та краса...» (Музи, що надихали поетів).

У відділі літератури та інформації з питань мистецтв відбулося літературно – мистецьке свято «Усміхається нове тисячоліття», присвячене 10-річчю утворення Вінницького куреня гумористів ім. С.Руданського. Відділ  літератури та інформації з питань мистецтв підготував книжкову виставку «Сміх наш насущний» (Гумор у мистецтві), а відділ літератури та інформації з питань краєзнавства – тематичний перегляд літератури “Вінниччина сміється”.

Вийшов з друку «Зведений каталог періодичних видань, передплачених бібліотеками м. Вінниця на 2008 рік» (підготов. Л.Чернецька), щорічний випуск якого започаткований 1967 року. Даний каталог охопив 37 бібліотек – учасниць координації комплектування бібліотечних фондів міста. Він містить інформацію про понад 1 508 назв періодичних видань, з яких 242 – передплачено вперше.

Увазі відвідувачів бібліотеки працівниками різних структурних підрозділів було запропоновано книжкові виставки:

- «За законами братерства» (до 50-річчя співпраці Вінницької області з Республікою Польща) – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства;

- «Земля – наше багатство» –  відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Світ моди і краси В.Зайцева» (до 70 - річчя всесвітньо відомого модельєра); «Великі російські винахідники», присвячену А.К.Нартову, І.І.Ползунову, М.Ю.Черепанову, В.Г.Шухову, О.М.Крилову – відділ літератури та інформації виробничого профілю;

- «Іноземне інвестування економіки України: сучасні реалії та перспективи»; «Корупція: борітеся – поборете!» – відділ  літератури та  інформації з питань економіки і права;

 - «Не було епохи для поетів, а були поети для епохи» (до Всесвітнього Дня поезії); «Жити, щоб сказати» (до 80-річчя від дня народження Габріеля Гарсіа Маркеса, колумбійського письменника) – відділ попереднього замовлення.

 

Квітень

В рамках екологічного місячника  «Земля в рівновазі» діяли виставки:

• у відділі літератури та інформації виробничого профілю – «Промислово-екологічна безпека України»,
• у відділі літератури та інформації з питань краєзнавства – «Вінниччина: природа, екологія, людина»,
• у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук – «Інші наркотики,  або  Homo addictus (людина залежна)»,
• у відділі літератури та інформації з питань економіки і права – «Економіка і екологія – пошук компромісу»,
• у відділі літератури іноземними мовами – «Планета Земля у форс-мажорі».

В рамках реалізації проекту «Ресурси бібліотек в боротьбі з корупцією» у відділі літератури та інформації з питань економіки і права відбувся форум-театр «Молодь і корупція».

У відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулися презентації:

- Першого тому 3-томної енциклопедії Сергія Коваленка «Україна під булавою Богдана Хмельницького». В презентації взяли участь автор, фінансовий директор видавництва «Стікс-К^о» Н.М. Третьякова та доктор історичних наук, професор, зав. кафедрою політології Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського О.К. Струкевич.  Відділом літератури та інформації з питань краєзнавства був підготовлений перегляд літератури «Вінниччина козацька».

- Книги-фотонарису «Вінничани під полиновою зорею» (автори М. Ястремський, М. Лаціс, В. Сокіл), виданої до 22-ї річниці Чорнобильської катастрофи з участю авторів, представників влади, ЗМІ, спонсорів.

Користувачам бібліотеки було запроновано оглянути книжкові виставки:

- «Життя колоритне, життя непересічне…» (Життя і творчість найвидатніших письменників і поетів США)  – відділ літератури іноземними мовами;

- «Коли сади цвітуть» – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Великодня кулінарія» – відділ літератури та інформації виробничого профілю.

 

Травень

До Дня Європи та Дня слов’янської писемності і культури у бібліотеці відбулася низка подій: IV науково-освітні Подільські Кирило – Мефодіївські читання «Розвиток книжкової культури крізь призму віків»; книжкові виставки  «Європейський Союз учора, сьогодні, завтра» (відділ літератури та  інформації з питань економіки і права); «Європейські традиції харчування» (відділ літератури та інформації виробничого профілю); «Європа: світ рівнорізних світів», «Духовність – «мbрило праведноє»: з історії культур слов’янських народів» (відділ літератури та інформації з гуманітарних наук); «Слов’янства золота столиця: Київ» (відділ літератури іноземними мовами).

До Дня Перемоги було підготовлено виїзну книжково-ілюстративну виставку «День Перемоги – історії нашої дата» – відділи літератури та інформації з гуманітарних наук та краєзнавства;

Відбувся ювілейний вечір, присвячений 70-річчю від дня народження поета-земляка А.А.Бортняка «Янгол-охоронець українського слова». Перегляд творів ювіляра та матеріалів про його життя і діяльність за назвою «Поет завжди упізнаваний» підготували працівники відділу літератури та інформації з питань краєзнавства. В серії «Наші видатні земляки» бібліотекою видано бібліографічний список «Просіваю мову, як зернини…» (уклад. Л.Заря), присвячений талановитому землякові.

До 55-річчя початку творчої діяльності відомого письменника – гумориста А.Гарматюка відбувся літературно-мистецький вечір «Усміхніться, люди добрі». Доповнив інформацію тематичний перегляд літератури «Його слово підбадьорює і веселить», організований фахівцями відділу літератури та інформації з питань краєзнавства.

Впродовж місяця читачі могли подивитися такі книжкові виставки:

- «Інновації у вивченні іноземної мови» – відділ літератури іноземними мовами;

- «Чари весняного квітування» – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Тої слави козацької повік не забудем» (Українське козацтво в мистецтві) – відділ  літератури та інформації з питань мистецтв;

- «Її величність Книга» (Книга як бібліографічна рідкість) – відділ рідкісних і цінних видань. 

 

Червень

 

На базі Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва та Барської районної бібліотеки діяла Міжрегіональна спеціальна творча лабораторія «Сходинки до успіху», яка знайомила колег з Хмельниччини з досвідом діяльності бібліотек Вінниччини.

У відділі літератури та інформації з гуманітарних наук відбулася   презентація  збірника   «Життя як спалах...» (упоряд. П.І. Цимбалюк), присвяченого 60-річчю від дня народження колишнього директора Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва Василя Федоровича Циганюка (1948-2006) – педагога, режисера, відомого діяча культури на Вінниччині. Видання підготовлено фахівцями бібліотеки.

До 12-ї річниці прийняття Конституції України у відділі літератури та інформації з питань економіки і права була відкрита книжкова виставка  «Конституція України: із глибини віків до сьогодення», що представляла  понад 200 документів з історії українського конституціоналізму, які розкривали конституційні засади державної влади, висвітлювали проблеми дотримання прав і свобод людини та громадянина, сучасний стан та перспективи подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні. 

Цікавими книжковими виставками місяця були:

- «Welcome to Ukraine, або туризм по-українськи» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;

- «Лондон – доторкнемось до історії» (Національне свято Великої Британії) – відділ літератури іноземними мовами;

- «У злагоді з природою»  (до Всесвітнього дня навколишнього середовища) –  відділ літератури та інформації з питань сільського господарства.

 

Липень

Вийшла у світ монографія «Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення», присвячена 100-річному ювілею бібліотеки. Цей історичний нарис підготовлений з використанням архівних документів, службових матеріалів, спогадів ветеранів і читацького активу, а також численних фотодокументів.

У відділі літератури та інформації виробничого профілю діяла книжкова виставка «Великі українці», присвячена всесвітньо відомим діячам в галузі техніки В.М. Глушкову (1923-1982) та Б.Є. Патону (1918 р.н.). На виставці були представлені наукові праці вчених та література про їх життя і діяльність. До 10-річчя утворення пошукової системи Google було підготовлено перегляд літератури «Google – 10 років!». На перегляді представлена інформація про творців Google Ларрі Пейджа і Сергія Брина, про таємниці  Google і його можливості, про пошукові системи взагалі.

  Читачі мали можливість ознайомитися з книжковими виставками:

- «Цілющі властивості рослин» – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Актори беруться за перо» – відділ  літератури та інформації з питань мистецтв. 

 

Серпень

До Дня Незалежності у відділі літератури та інформації виробничого профілю влаштована книжкова виставка «E-Ukraine. Інформаційне суспільство: крок за кроком», у відділі літератури та інформації з питань економіки і права – книжково-ілюстративна виставка «Незалежність України – у мріях виплекана, в боротьбі народжена», у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук – «Українська державність: поступи та реалії козацької доби».

У відділі рідкісних і цінних видань експонувалася книжкова виставка «Час і гроші». Тут були представлені матеріали, які висвітлюють історію виникнення грошей, їх значення в процесі розвитку суспільства, грошові реформи різних часів та література з нумізматики.  Окремо подавалася інформація про грошові знаки та монети України. Експозиція включала книги XVIII – поч. ХХІ ст.

Схвальну оцінку відвідувачів бібліотеки отримали книжкові виставки:  

- «У чарівному світі бджіл» (до Дня пасічника) – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Права споживачів та їхній захист» – відділ  літератури та  інформації з питань економіки і права.

 

Вересень

Пройшли перші вересневі Стусівські читання «Читаймо вірші Стуса Василя», в яких, крім вінничан, брали участь гості з Києва та Вінницької області.

Відбулася презентація навчального посібника кандидата географічних наук, доцента А.Гудзевича «Заповідні куточки Вінниці».

Побачив світ 8-й випуск збірника «Кращі виставки … року», який представив бібліографічні матеріали найкращих зразків виставкової діяльності бібліотеки 2007 року: «Суверенна Україна – закономірний вияв історії», «Козацтво – лицарський орден України», «Земле моя, запашна, барвінкова» (до 75-річчя Вінницької області), «Харчові технології та продукти нового покоління».

У рамках святкування Всеукраїнського дня бібліотек було проведено чимало професійно орієнтованих заходів: слайд-презентацію статті М. Найдфорда «Исторически пульсирующая библиотека. Культурные революции и социокультурный институт»; зустріч з кінознавцем і книговидавцем Тамарою Трубніковою; зустріч трьох поколінь: ветерани, працівники бібліотеки, викладачі та студенти Тульчинського училища культури – «Бібліотекар – це не професія, а стан душі»; фото-презентація, підготовлена волонтерами Корпусу Миру «Бібліотека мого штату»; вечір-зустріч  колективу і ветеранів  бібліотеки  «Бібліотечний подіУМ», а також запропоновано виставку-діалог «Люди і книги: запрошення до розмови (Книжкові прем’єри - 2008) – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Читачам для ознайомлення було представлено такі книжкові виставки:

- «Мистецтво втіленого звуку»  (з історії звукозапису) – відділ  літератури та інформації з питань мистецтв;

- «Туризм – це обрії нової України» (до Дня туризму) – відділ  літератури та  інформації з питань економіки і права;

- «Лісовими стежками України» (до Дня працівника лісу) – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Європейський рік мов в українському вимірі» – відділ літератури іноземними мовами.

 

Жовтень

На базі бібліотеки 21-23 жовтня відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Краєзнавство в системі розвитку духовності і культури регіону». Доповіді висвітлювали такі вузлові проблеми, як «Джерелознавча база вивчення краю», «Діяльність краєзнавчих товариств, об’єднань та їх внесок у дослідження краю», «Історичне, народознавче, літературно-мистецьке, бібліотечне та туристичне краєзнавство», «Голодомор на Поділлі 1932-1933 років». В роботі конференції взяли участь 37 науковців з України, Росії та Польщі.

До Дня українського козацтва було організовано перегляд літератури «Вінниччина – край козацький»  (відділ літератури та інформації з питань краєзнавства) та книжкову виставку за матеріалами фонду рідкісних і цінних видань «Історіографія українського козацтва».

До Дня працівників освіти та Всесвітнього дня учителів пройшла презентація проекту журнальної серії «Золота педагогічна скарбниця» –  відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Впродовж місяця читачі могли ознайомитися з такими книжково-ілюстративними виставками:

- «Голодомор: очима свідків» (До 75-річчя вшанування пам’яті жертв Голодомору) – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;

- «Якість продуктів: вимоги продовольчої безпеки» (до Дня працівників харчової промисловості), «”Зелені” автомобілі» – відділ літератури та інформації виробничого профілю;

- «Пізнавальні ігри на уроках англійської мови у початковій школі» –  відділ літератури іноземними мовами.

 

Листопад

В рамках заходів до 75-річчя вшанування пам’яті жертв Голодомору представили виставку матеріалів учасників Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращий мистецький твір, присвячений Голодомору 1932-1933 років, «Скорботних подій відлуння» – відділ науково-методичної роботи та інновацій у бібліотечній справі,  виставку – свідчення «Трагедія мого краю», основану на спогадах очевидців трагічних подій голодоморів на Вінниччині – відділ літератури та інформації з питань краєзнавства, організували відеоперегляд документального фільму С.Лисенка «Великий злам» та           М. Андрійченка «Про Голодомор». Бібліотекам області було передано книги, що висвітлюють трагічні події Голодомору, отримані від благодійного фонду «Україна 3000» та за програмою Інституту національної пам’яті «Українська книга».

До Дня української писемності та мови проведено акцію «Читаємо Шевченка» (в рамках творчого проекту «Шевченківські читання»),  презентовано книжкову виставку «Звучать Шевченкові слова…» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Відвідувачам бібліотеки було також запропоновано відвідати загальнобібліотечний день  інформації «У світі високих технологій» (до Всесвітнього дня інформації),  зустріч за «круглим столом» з власними  кореспондентами українських газет «Заради декількох стрічок в газеті...», семінар «Кіномистецтво США. Сучасний стан» (керівник Пол Хедеєн, професор Вартзбурського університету) та книжкові виставки:

- «Найвпливовіші люди США» – відділ літератури іноземними мовами;

- «Дежавю, або мистецтво бути політиком» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук;

- «Хлібом земля славиться» (до Дня працівників сільського господарства) – відділ літератури та інформації з питань сільського господарства;

- «Новий погляд на речі. Дизайн» – відділ літератури та інформації з питань мистецтв.

 

Грудень

Загальнобібліотечні акції до дня Святого Миколая передбачали збір та передачу Іванівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату дитячих книг «Час добрих справ» (Подаруй дитині книгу!), безкоштовний запис користувачів до Бібліотеки з 19 по 30 грудня – «Святкуємо разом з Святим Миколаєм!». Святкову тему продовжили книжкові виставки «Новорічна феєрія чудес» (святкування Нового року і Різдва Христового в зарубіжних країнах) – відділ літератури іноземними мовами, «З Новим роком! З Різдвом Христовим! Смачного!» – відділ літератури та інформації виробничого профілю.

До 175-річчя з дня народження Марка Вовчка проведено  літературно-мистецький вечір «Велика драма великого таланту», під час якого можна було оглянути книжкові виставки «Незгасна зоря України» та  «Талант, що розцвів на Поділлі» – відділ літератури та інформації з гуманітарних наук.

Валігура Ірина Миколаївна – бібліотекар 1-ї категорії відділу рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Зелена Оксана Миколаївна – бібліотекар 2-ї категорії відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Коваль Світлана Флоріанівна – завідувачка відділу літератури та інформації виробничого профілю Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Колесник Вікторія Василівна – старший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Куцевол Ольга Миколаївна – доктор педагогічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Легун Юрій Вікторович – директор Державного архіву Вінницької області, доктор історичних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені  Михайла Коцюбинського, голова краєзнавчого товариства «Поділля» (Вінниця).

Морозова Наталя Іванівна – директор Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Павлюк Оксана Григорівна – начальник відділу збуту видавництва «Нова Книга»

Сеник Лариса Борисівна – завідувачка відділу рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Слотюк Галина Миколаївна  –  заступник директора з інформатизації та інноваційної роботи Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Соломонова Тетяна Робертівна – кандидат історичних наук, старший викладач Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Цимбалюк Поліна Іванівна – заступник директора з основної діяльності Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва

Шилін Юрій Олександрович – бібліофіл

Від укладача

Про Книгу і про себе

• Морозова Н.І. Мої бібліотечні ступені
• Легун Ю.В. Про краєзнавчу книгу і не тільки...

З книжкових колекцій бібліотек Поділля

(за фондами Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва)

• Соломонова Т. Р. «Вінницька колекція» з родової бібліотеки Потоцьких з Тульчина
• Валігура І. М. Педагогічні журнали у фонді відділу рідкісних і цінних видань
• Сеник Л. Б. Автографи українських діячів у фонді рідкісних і цінних видань
• Коваль С. Ф. Кібернетика і книга: минуле і сьогодення (до 60-річчя випуску в світ книги «Кібернетика» Норберта Вінера)

Бібліотеки і бібліофіли

• Колесник В. В. Константи Подвисоцький (1810-1868): сторінки життя і діяльності
• Ґурський В. Про наукові зібрання, що залишилися по с[вітлої] п[ам’яті] Константи Подвисоцькому [1874 р.] (Переклад з польської і примітки В.В. Колесник)
• Шилін Ю.О. Книги та екслібриси з бібліотеки О. С. Зуєва

Екологія книжкової культури

• Куцевол О. М. На шляху до оволодіння учнями мистецтвом читання
• Слотюк Г. М. Всесвітній день книги і авторського права як форма актуалізації читання в умовах інформаційного суспільства;
• Цимбалюк П. І. Презентації книг в обласній науковій бібліотеці (2007-2008 рр.)

Сторінками архівних документів

• Звернення про надання книг для бібліотеки табору військовополонених [Вінниця, 1942 р.] (Примітки Т.Р. Соломонової)

Магічний трикутник (видавець-книгар-бібліотекар)

      -   Павлюк О.Г. Вінницьке видавництво «Нова Книга»

Вінницький «The best»

Вінничани – лауреати літературних премій 2008 року (Матеріали підготувала О.Зелена)

Поети про Книгу

Яворський Стефан. Прощання з книгами [1721 р.] (Примітки Т. Р. Соломонової)

Хроніка

Відомості про авторів

 

 

 

Подільський книжник

альманах

 

 

Випуск 1 (2008 рік)

 

 

 

В дизайні обкладинки використано малюнок М.Жука

 

 

Укладач Т.Р.Соломонова

 

Редактор М.Г.Спиця

 

Сканування О.В.Стояльникова

 

Підготовка ілюстративного матеріалу до друку,

дизайн обкладинки Н.В.Спиця

 

Відповідальна за випуск Н.І.Морозова

---