Перлини української архітектури

Рік видання: 2002

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва 

 

Перлини української архітектури


 

 

Вінниця, 2002


 

ПЕРЛИНИ УКРАЇНСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ

Церква – це будова, призначена для вияву найвищих духовних настроїв у формі спільних церковних співів і молитов. Український народ у хвилини громадського чи індивідуального смутку й розпачу завжди звертався до церкви, щоб там перед найвищими силами добра вилити свої найбільші душевні болі, найтяжчі скорботи або виявити вдячність і надію.

Зрозуміло, що будівлі, призначені для вияву такого роду високих почуттів, повинні і самою формою будови, і деталями та оздобами інтер’єру підтримувати відповідний настрій. Прикладом цього може бути дерев’яна українська церква, яка поступово розвивається від церкви-хати до тридільної в плані і триверхої зовні.

Небагато залишилося у нашому регіоні дерев’яних храмів, які дійшли до нашого часу з XVII століття. А ті, що залишились, – це унікальна можливість відчути подих часу і побачити творіння подільських майстрів, які створили симфонію в архітектурі і часі.
300 років стоїть у південній частині села Лозова, що біля Шаргорода, Покровська церква, яка закладена в 1700 році і освячена в 1702 році священнослужителем Колпаковичем. Вона є яскравою пам’яткою мистецького доробку минулих віків, унікальним зразком дерев’яної тризрубної і триверхої церкви.

В інтер’єрі церкви відкритий підкупольний простір, бабинець з навою, що з’єднані широким прямокутним вирізом, при західній стіні бабинця розташовані хори. У бабинці збереглися сліди від сволоків перекриття, на яких була влаштована емпора. В західній стіні бабинця на рівні існуючих хорів є лутки двірного отвору, через який був вихід на балкончик над ганком.

До середини XIX ст. в церкві відбувались поточні ремонти. Гонтове покриття дахів замінили залізом. В 1854 р. була розібрана емпора, хори влаштовані при західній стіні бабинця в 1868-1890 рр. В кінці XIX ст. прибудовані спочатку північна ризничка, а потім – притвор з боку бабинця.

Прибудовані ризниця та притвор псують загальне враження від архітектури церкви, бо порушується пропорція побудови зовнішнього архітектурного простору.

Хоча загалом, до нашого часу церква дійшла без істотних змін. збережено основну концеп-цію архітектурно-просторової побудови – ширший централь-ний зруб в плані, нава має правильну квадратуру, а зруби в плані бабинця та вівтаря збудовані у формі пом’якше-ного квадрата. Всі три зруби церкви однакової форми, покриті півсферичними куполами, встановленими на восьми-гранних з одним заломом бара-банах, що звужуються доверху. Бані увінчані декоративними главками з хрестами. Центральна баня трохи вища за бічні.

По периметру церкви, крім притвору, який добудовано пізніше, розташоване широке піддашшя, що опирається на різьблені кронштейни. Стіни зрубу відкриті, і ми можемо відчути подих дерева XVIII ст. На захід від церкви стоїть дерев’яна триярусна дзвіниця, квадратна в плані, завершена банею з декоративною главою. Збудована, як і церква, в 1700 році. Перший ярус рублений, другий і третій – каркасні. Третій ярус має прямокутні отвори для дзвонів. Яруси сполучаються внутрішніми дерев’яними сходами. Церква – тридільно-триверха, відноситься до найпопулярнішого типу українського дерев’яного зодчества. Цей тип став основою для багатьох формально-мистецьких комбінацій, бо з різних причин піддавався в окремих будівельних цехах різноманітним мистецьким змінам. І кожна дерев’яна тридільно-триверха церква відзначається своїми особливими рисами.
Через п’ятдесят років в тому ж селі Лозова з’явилася ще одна церква – Миколаївська. Вона споруджена у 1752 році на кошти пара-фіян та князя Любомирського в північній частині села для другої Миколаївської парафії. Церква дерев’яна, тризрубна, трибанна. Тут відчувається вплив бароко, з’явля-ються круглі вікна та підбанники, перекриті бароковими банями. Начебто і схожі ці дві церкви, але якщо придивитися, то побачимо різницю у їх завершенні. Миколаївська має бані з одним зламом, а Покровська – з двома, що створює ефект більшої стрункості.

Святкує свій ювілей і Михайлівська церква, що розташована на околиці селища Вороновиця (колишнє село Ганщина) Вінницького району, вона теж побудована в 1752 році. Це ще одна дерев’яна, тризрубна, триверха подільська церква. Але вона в плані складається не з квадратів, а з трьох восьмигранних зрубів. Низько розташоване піддашшя підкреслює значну висоту церкви. Всі зруби перекриті бароковими банями з перетином в основі на високих світлових восьмигранних підбанниках і увінчані декоративними главами з хрестами. В інтер’єрі, як і в усіх дерев’яних українських церквах, високо розкритий простір всіх тризрубів ілюзорно вивищено внаслідок незначного нахилу стін зрубів всередину і звуження вгорі. В інтер’єрі нави, відокремленої від бабинця стіною, прорізано трапецієподібний отвір. Над ним розташована арка-отвір з перемичкою. В бабинці при західній стіні розташовані вузькі хори, що спираються на два сволоки, паралельно протягнуті через бабинець.

В цій церкві зберігся іконостас XVIII століття – дерев’яний, п’ятиярусний, різьблений, позолочений. Одним з ідейно-естетичних центрів будь-якої церкви є іконостас – перегородка з рядами ікон, що відокремлює вівтар від основної частини православного храму-нави. Царські врата з гарним наскрізним різьбленням, з традиційним мотивом вазонів і аканту оздоблені шістьма клеймами в овальних медальйонах з чотирма єван-гелістами і Благовіщенням.

Живопис на іконостасі, як правило, виконували не ті зодчі, що будували церкву. Майстри, що споруджували дерев’яну церкву або хату, так і називалися майстрами, їхні інструменти – пилка, сокира, долото, стругач. Делікатні роботи виконували столяри. А ті майстри, котрі робили іконостаси, у всіх наших церковних записах іменувалися сніцарами. Це слово німецьке, сніцар-різьбяр. Воно показує, що учителями майстрів іконостасів були німці. Таке різьбярство вже не можна назвати в повній мірі народним. Існували малярські й сніцарські цехи, що мали устрій на зразок західноєвропейських. До цих цехів приймали тільки дуже добре вишколених майстрів. Ми знаємо, що існували і братства різних цехів, майстерність яких підтверджують старі іконостаси, гарні і великі, досконало зроблені як з погляду різьбярського, так і малярського. Один такий іконостас потребував для свого виконання не менше трьох років, при цьому творили його, як правило, два-три майстри. Увесь іконостас робився з липового висохлого (до 30 років) дерева. Ікони в іконостасах були здебільшого мальовані. Відділялися вони одна від одної різьбленими колонками. Послідовність рядів ікон була така: перший, – так звані, намісні ікони, над ними ряд празникових (тобто святочних) образів, над ними ряд апостолів, над апостолами ряд пророків і вище ряд мучеників та інших святих. Над усім цим або хрест, або хрест зі скульптурним розп’яттям, перед яким стоять скульптури Богоматері, Іоанна Апостола, Марії Магдалини і ангелів в хмарах. Звичайно, іконостас був позолочений, особливо різьблені колонки, або розмальований відповідними фарбами.

Цікаво, що ще на початку XX століття дослідник історії Поділля Є. Сіцінський звертав увагу на особливості давніх дерев’яних храмів, на необхідність шанобливого до них ставлення, вивчення, дослідження та збереження для нащадків. Минуло ще 100 років, і на початку XXI століття давайте низько вклонимося нашим українським майстрам, які побудували ці перлини українського зодчества, і нашим землякам, які допомогли їм вистояти до нашого часу.

За матеріалами Л. Денисової

 


Неповний перелік стародавніх українських тридільних дерев’яних церков, які збереглися до нашого часу в області:

Покровська церква (1700-1702) с. Лозова Шаргородського р-ну;

Михайлівська церква (1739) с. Телелинці Жмеринського р-ну;

Троїцька церква (1746) с. Слобода-Шаргородська Шаргород-ського р-ну;

Миколаївська церква (1746) м. Вінниця;

Успенська церква (1751) с. Прибузьке Вінницького р-ну;

Михайлівська церква (1752) смт Вороновиця (Ганщина) Вінницького р-ну;

Миколаївська церква (1752) с. Лозова Шаргородського р-ну;

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1764) с. Печера Тульчинського р-ну;

Михайлівська церква (1766) с. Матейків Барського р-ну;

Церква Іоанна Богослова (1767) с. Тропове Могилів-Подільського р-ну;

Церква Іоанна Богослова (1767) с. М’якохід Бершад-ського р-ну;

Дмитріївська церква (1772) с. Кали-тинка Шаргород-ського р-ну;

Церква Параскеви (1775) м. Могилів-Подільський;

Церква Іоанна Богослова (XVIII) с. Радянське Крижопільського р-ну.

 

ЛІТЕРАТУРА


Бируля О. Архітектурна історія Вінниці. – Вінниця, 1930. – 68 с.: іл.; 32 л. іл.

Верховлюк В. Церква святого Миколи у м. Вінниці // Вінниц. газ. – 1994. – 27 січ.

Вовтонюк І. Прийшов зловмисник “яко тать” –і стала церква попелищем...: [Згоріла дерев’яна правосл. церква “Воздвиження Христа Господнього” у м. Вінниці] // Україна молода. – 1994. – 3 черв.

Всеобщая история архи-тектуры: В 12 т. Т. 6. Архитектура России, Украины и Белоруссии. ХIV– первая половина ХIХ вв. – М., 1968. – 567 с.

Із змісту: [План і фото Миколаївської церкви у Вінниці]. – С. 413-414.

Денисова Л. Архітектурна спадщина Вінниччини // Вінниц. правда. – 1989. – 22 січ.

Денисова Л. Перлина україн-ської архітектури: [Про культ. споруди в обл.] // Поділ. телеграф. – 2001. – 11, 18 жовт. – С. 10.

Є в Марківці [Томашпіл. р-ну дерев’яна] церква [ХVII ст.] // Подолія. – 2002. – 3 лип.

Кириков О.І. Церковна архі-тектура Поділля // Тези доп. одинадцятої Вінниц. обл. іст.-краєзн. конф. – Вінниця, 1992. – С. 42-43.

Малаков Д.В. По Брацлавщине: (От Винницы до Тульчина). – М.: Искусство, 1982. – 174 с.

Із змісту: [Про Миколаївську церкву у Вінниці]. – С. 28-30.

Павлуцкий Г. Древнее дере-вянное церковное зодчество в Юго-Западном крае. – К., 1905. – 31 с.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. Т. 2. – К.: “Будівельник”, 1985. – 336 с.

Із змісту: [Винниц. обл.]. – С. 7-41.

Прибега Л.В. Народное зодчество Украины. – К., 1987. – 104 с.

Сецинский Е. Южнорусское церковное зодчество. – Хмельницкий, 1991. – 24 с. – (Воспроизведение 1907).

Трошкова А. Лозівській церкві – 300 років // Вінниччина. – 2000. – 4 жовт. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Труды Подольскаго епархіальнаго историко-статистическаго камитета. Вып. IХ. Приходы и церкви Подольской епархіи. – Каменець-Подольскь, 1901. – 1064 с.

Чепелик В. Увічнення народного духу: [Архіт. укр. храмів, в т.ч. Подільських] // Укр. культура. – 1992. – № 10-11. – С. 26-29.

Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці / Упоряд., вст. ст. В. Ульяновського. – К., Либідь, 1995. – 288 с.

Яворовский Н. История гражданской и церковной жизни Подолии. – Каменец-Подольский, 1912. – 88 с.

Якович З. Повернуто віруючим [Покровську церкву, що у с. Лозова Шаргород. р-ну] // Півд. Буг. – 1991. – Груд. (№ 50).


 

 

Комп’ютерний набір Н. Дорошенко

Комп’ютерна верстка Н. Спиця

Тиражування Н. Дорошенко

Відповідальний за випуск В. Циганюк

Підписано до друку 23.08.2002 р. Тираж 80 екз.
Формат 60х84/16. Умов. друк. арк. 0.5. Папір офсетний.

Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
21100, Вінниця, вул. Соборна, 73.

 

  Завантажити повну версію книги (292Кб, mdi)

 

 

Поділитися: