Невтомна муза Сергія Алексєєва. До 60-річчя з дня народження та 35-річчя професійної творчої діяльності

Рік видання: 2003

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва

 

До 60-річчя з дня народження та

35-річчя професійної творчої діяльності   

 

 

Невтомна муза Сергія Алексєєва

 

Вінниця, 2003

 

 

Невтомна муза Сергія Алексєєва

 

У літературному житті Вінниччини все помітнішу роль відіграє власний кореспондент Українського радіо Сергій Алексєєв. У його особі маємо не лише досвідченого журналіста, а й талановитого публіциста, гумориста і сатирика. У своїй творчості він спирається як на факти повсякдення, так і на джерела українського фольклору, видав кілька цікавих книжок.

А нещодавно вінницьке видавництво «Велес» подарувало читачам нову збірку С.Алексєєва «Подільська муза. Замальовки з нагоди...» в гарному поліграфічному й художньому оформленні. Одразу скажемо: доброго слова заслуговує і її зміст. Підзаголовок вдало окреслює жанрово-стильові особливості творів, що склали це ошатне видання. Перед нами свіжо написані публіцистичні мініатюри-замальовки з літературно-мистецького та культурно-освітнього життя нашого міста й області. Свого часу ці твори пройшли своєрідну апробацію – прозвучали в передачах Українського радіо.

Привертає увагу розмаїття тем і питань, які хвилюють автора, інакше кажучи, його причетність до багатьох важливих громадських і культурно-освітніх заходів. Як журналістові і людині, закоханій у світ прекрасного, С.Алексєєву випало щастя спілкуватися з видатними, неординарними особистостями, і дуже часто живі вра­ження від таких зустрічей просилися на папір.

Зі сторінок рецензованої книжки постає яскраве суцвіття імен, що уособлюють славу і гордість України. Тут і Богдан Хмельницький, і Михайло Грушевський, і Михайло Коцюбинський, і Василь Липківський. З-поміж земляків йдеться в ній про В.Свідзинського, В.Стуса, В.Забаштанського, Є.Гуцала, А.Бортняка, Н.Гнатюк, І.Волошенюка, М.Рябого та інших діячів літератури, про фольклористів О.Марковича, Г.Танцюру, Н.Присяжнюк, М.Руденко, про народну співачку Явдоху Зуїху і кобзаря В.Перепелюка, компози­торів  П.Чайковського, М.Леонтовича і Р.Скалецького, кінорежисера І.Савченка, художника Я.Засідателя. А скільки проникливих слів сказано про творців і вико­навців народного музичного і ужиткового мистецтва!

Сергій Алексєєв подає, як правило, лаконічні, але важливі відомості про кожно­го з них, прагне розкрити духовний світ видатної людини, її творчі пошуки, місце в історії національної культури. Особливо вдалі замальовки, присвячені С.Руданському, О.Чорногузові, А.Гарматюкові та іншим майстрам гумористичного слова. Це усміхнено-жартівливі характеристики, розсипи дотепів і доброзичливих побажань.

Не претендуючи на вичерпність теми, будучи лише штрихами до портрета тієї чи іншої постаті, ці мікроначерки, розміщені в хронологічному порядку, творять своє­рідний літопис культурно-мистецького життя Вінниччини. Одночасно вони до­зволяють відчути духовну атмосферу нашого часу. Що ж, і така форма презента­ції національної культури можлива і корисна.

Книжка, про яку йде мова, – по-справ­жньому патріотична. Автор уникає високих слів і гучних гасел, та про що б він не говорив, яких проблем і епох не торкався, його думка і серце в нашому сьогоден­ні, у тривозі за долю України. Так, у мініатюрі «Богдан Хмельницький» йдеться про нове видання подорожніх нотаток арабського мандрівника середини XVII ст. Пав­ла Халебського «Країна козаків». Почи­нає свій твір С.Алексєєв з гіркого, але справедливого докору землякам: «Як не прикро, а ми й досі, ніби якісь невігласи і безбатченки, сперечаємося і чубимося за те, щоб встановити істину, якого ми роду-племені, а освічений люд в усьому світі ще за часів гетьмана (Б.Хмельницького) знав, якої ми віри, сили і волі».

З болем і обуренням пише С.Алексєєв про нехтування «землячками», починаючи з багатьох депутатів Верховної Ради України і кінчаючи найзахланнішими міс­течковими обивателями Богом даної мови Т.Шевченка й І.Франка, про потурання чиновниками різних рангів сваволі знахабнілих русифікаторів з п’ятої проімперської колони («Рідна мова»). Автор щоразу ставить завдання будити несвідомих і байдужих, нести світло знань про дні і труди подвижників рідного слова, культури, державності. Чимало в його книзі цікавого, пізнавального, такого, що спону­кає до роздумів. Не раз він сумує за втраченими духовними цінностями, як, скажімо, у замальовці «Вінниця сто років тому», але зрештою переймається оптимістичним сподіванням, що в майбутньому ми не втратимо того найкращого, що маємо нині».

 Борис ХОМЕНКО,

член Національної Спілки письменників України

 

Основні сторінки життя і творчості

 

Я, Алексєєв Сергій Іванович, народився 3 липня 1943 року в селі Велика Виска Маловисківського району Кіровоградської області в селянській сім’ї. Українець.

Після закінчення у 1960 році Великовисківської середньої школи навчався в Кіровоградському технічному училищі, працював слюсарем на Херсонському комбайновому заводі, чотири роки служив на флоті, де прилучився до журналістики і літератури: співробітничав з флотською газетою, відвідував літературний гурток. Після служби в грудні 1966 року влаштувався слюсарем на Кіровоградський завод «Червона зірка».

Моє перше оповідання «Чекання» було опубліковане в обласній газеті «Кіровоградська правда» 4 серпня 1967 року і ця публікація в обласній пресі привернула увагу редактора заводської великотиражної газети «Червона зірка» Д.З.Портнова, який відшукав мене в механоскладальному цеху і запропонував співробітництво, а потім і постійну роботу в редакції. З листопада 1967 року до червня 1969 року я – літературний працівник газети «Червона зірка».

Для колишнього моряка і слюсаря журналістика виявилася цікавою, але складною справою, вимагала великих зусиль, багато часу і знань, яких бракувало. В 1968 році я поступив на заочне відділення філологічного факультету Кіровоградського педагогічного інституту імені О.Пушкіна, яке закінчив у 1973 році. В чималій мірі моєму професійному становленню посприяло навчання (1974-1976 рр.) у ВПШ при ЦК КПУ на відділенні журналістики, яке було найменш заполітизованим і заідеологізованим і на якому викладали такі визнані майстри журналістики, як М.Липовченко, Г.Вартанов, І.Валько, В.Качкан, мовознавець Т.Ярмоленко та ін.

Але то було пізніше, а в червні 1969 року я отримав пропозицію і з благословення мого редактора перейшов на роботу в Кіровоградський обласний комітет по радіомовленню і телебаченню. З того часу усе своє життя і творчу діяльність пов’язав з електронними засобами масової інформації: кореспондент, редактор, старший редактор обласного радіо, власний кореспондент Українського радіо по Кіровоградській області, кореспондент радіостанції «Волга» (м.Потсдам), старший редактор головної редакції телебачення (працював на Українське і Центральне телебачення), власний кореспондент Національної радіокомпанії України і Вінницькій області.

За ці роки опанував практично усі жанри телерадіожурналістики, а сприятлива творча атмосфера, особливо на Українському радіо дозволяла розвивати і реалізовувати літературні здібності – готувати до ефіру замальовки, нариси, радіофільми.

Особливо плідним для мене став подільський період життя, коли з червня 1986 року почав працювати власним кореспондентом Національної радіокомпанії України у Вінницькій області. В 1998 році написав і видав, як з’ясувалося, вперше в історії вітчизняної інформаційної радіожурналістики книгу «Інформує власний кореспондент...». З того часу відновив активну літературну діяльність, знову почав друкуватися в періодичних виданнях. Видав зб

ірки гумору і сатири «Ґава по-вінницьки», «Фантасмагорія, або По-вінницьки – маячня», «Ексклюзив по-вінницьки», «Ґава по-вінницьки-2», «Граблі по-вінницьки» та книгу «Подільська муза. Замальовки з нагоди...». Цим самим започаткував власну літературну серію «Вінниччина у національному радіоефірі і народному гуморі». Основний тираж книг «Інформує власний кореспондент...» і «Подільська муза» передано безкоштовно бібліотекам Вінниччини.

 

За особистий внесок у розвиток журналістики, висвітлення актуальних проблем розбудови української державності і національного відродження Указом Президента України від 4 травня 1994 року удостоївся почесного звання «Заслужений журналіст України». Нагородженний медаллю «За трудову відзнаку» (1973 р.). Визнавався кращим журналістом м.Вінниці 1996 року, лауреатом премії МВС України 1997 року, обласної журна-лістської премії «Золоте перо» 1998 року, Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Руданського 1999 року, конкурсу «Світ уцілів, бо сміявся» часопису «Веселі вісті» 2000 року, конкурсу на кращий анекдот газети «Подолія» 2002 року.

Член Спілки журналістів України з 1971 року.

Член Вінницького куреня гумористів ім. Степана Руданського, де отримав козацьке прізвисько – Мовчун.

 

20 березня 2003 р.           Сергій Алексєєв

 

Окремі видання С.І.Алексєєва

Інформує власний кореспондент... Вінниччина у національному радіоефірі і народному гуморі /Передм. В.Резнікова та О.Чорногуза. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 1998. – 176с.

    Рец.: Грималюк М. Перше видання у вітчизняній радіожурналістиці //Укр. радіо. – 1998. – 10 берез.; Волошенюк І. Інформує власний кореспондент... // Вінниччина. – 1998. – 21 берез.; Горішній А. Ефірне слово по-вінницьки // Вінниц. газ. – 1998. – 7 квіт.; Чорнобривець О. «Вінниччина у національному радіоефірі і народному гуморі» // Панорама. – 1998. – 8 квіт.; Дровозюк С. Інформує власний кореспондент // Вечір. Вінниця. – 1998. – 10 квіт.; Кам’яний Б. Гумор по-вінницьки // ДТП. – 1998. – 16 трав.; Гордійчук П. Відпускаючи слово в політ // Півд. Буг. – 1998. – №№ 145-149.

Гава по-вінницьки: Гумор, сатира. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2000. – 72 с.

     Рец.: Новицький А. Не прогавте «Гаву...»! // Вінниц. газ. – 2000. – 25 квіт.; Ковтонюк І. Злови «Гаву по-вінницьки» // Вінниц. відом. – 2000. – 18 трав.; Машевцев А. Злови «Гаву по-вінницьки» // 33 канал. – 2000. – 14 верес.; Поділ. зоря. – 2000. – 12 жовт.

Фантасмагорія, або По-вінницьки – маячня: Гумор, сатира. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2000. – 60 с.

     Рец.: Новицький А. З Алексєєвим не пропадеш! // Вінниц. газ. – 2000. – 22 серп.

Ексклюзив по-вінницьки: Гумор, сатира / Передм. А.Гарматюка. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. – 72 с.

      Рец.: Кравчук С. Посміємося колеги // Вінниц. газ. – 2001. – 22 берез.; Чопенко В. Голить без мила // Панорама. – 2001. – 4 квіт.; Осипенко І. Ексклюзив Сергія Алексєєва //  Вінниччина. – 2001. – 10 квіт.; Козак І. «Ексклюзив по-вінницьки» // Поділ. зоря. – 2001. – 12 квіт.; Бортняк А. «Ексклюзив по-вінницьки» // Подолія. – 2001. – 16 трав.

Подільська муза: Замальовки з нагоди... / Перед. сл. В.Циганюка. Післямова С.Дровозюка. – Вінниця: Велес, 2001. – 112 с.

   Рец.:Горішній А. Про сузір’я подільських талантів // Вінниц. газ. – 2001. – 12 лип.; Бортняк А. Неложними устами //  Вінниччина. – 2001. – 24 лип.; Козак І. Творчі принципи Сергія Алексєєва // Поділ. зоря. – 2001. – 8 листоп.; Хоменко Б. Невтомна муза Сергія Алексєєва // Вінниччина. – 2001. – 16 листоп.; Мельник В. Антологія знайомств // Вінниц. відом. – 2002. – 9 січ.

Гава по-вінницьки – 2: Гумор, сатира. Вид. 2-е, випр. й доп. // Перед. сл. Б.Хоменка. – Вінниця: Велес, 2002. – 128 с.

    Рец.: Кравчук С. Абетка щирого гумору // Вінниц. газ. – 2002. – 26 берез.; Гордійчук П. Як «Гаву» упіймати // Сіл. вісті Вінниччини. – 2002. – 24 трав.; Козак І. Книги наших земляків. Гумористична абетка від Алексєєва (Гава) // Панорама. – 2002. – 15 черв.; Прощерук М. Осягання людини і світу // Кур’ер. – 2002. – 18 верес.

Граблі по-вінницьки: Перегуки. – Вінниця: Велес, 2002. – 34 с.

     Рец.: Кравчук С. Не наступай на граблі! // Вінниц. газ. – 2003. – 14 січ.

 

 

Редактор М. Спиця

Комп’ютерний набір та оригінал-макет  Н. Спиця

Тиражування Г. Стратієнко

Відповідальний за випуск В. Циганюк

____________

Підписано до друку 7.04.2003. Тираж 50 прим.

Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.

21100, Вінниця, вул. Соборна, 73

Поділитися: