МАКСИМ ВДОВИЧЕНКО 

22.04(04.05).1876 - 02.01.1929

У вступному слові до віршів М. Вдовиченка, опублікованих в Україні після сімдесятирічної перерви, Іван Дзюба писав: "Творча спадщина Максима Вдовиченка невелика. Але він був одним із тих скромних і сумлінних трудівників на ниві української літератури, які залишили на ній і свою борозенку і яких нам забувати не годиться". 

Максим Іванович Гаврилюк (таке його справжнє прізвище) народився в с. Зозівці Липовецького району Вінницької області в селянській родині. Спочатку він навчався в парафіяльній школі у дяка Маркевича, який був деспотичним учителем і посіяв у душі хлопця ненависть до себе і до всякого насильства. Наука посувалася повільно, аж доки на місце Маркевича не став інший - семінарист Мрищук. Цей був молодим і здібнішим.

Закінчивши школу, Максим залишився при батьках, пас панські коні і корови. Та школа все-таки прищепила йому палку любов до книжок, художнього слова. Якийсь панич, що вчив дітей управителя гуральні, подарував йому, "грамотію", як його називали в селі за пристрасть до читання, кілька книжок, і хлопець перечитував їх багато разів. Ця Максимова незвичайна пристрасть була помічена панею, Ю.М. Гудим-Левкович, і вона дала гроші, щоб хлопець навчався в Липовецькій міській двокласній школі, яку він і закінчив в 1894 році.

Після цього юнак працював в Одесі, на пристані, згодом приїхав до Вінниці і влаштувався на роботу в канцелярії товариша, тобто заступника, прокурора. Той примушував його, окрім канцелярської служби, прибирати в хаті, чистити одяг та взуття, подавати гостям чай. Товариш прокурора любив при цьому примовляти: "Хохлом можна і воду возить". Максимові швидко ця служба стала гіркою, і тут його знову порятувала Ю.М Гудим-Левкович. За її сприяння в 1897 році він переїздить до Києва і стає до праці в акцизі, згодом на залізниці, в земстві.

Як поет М. Вдовиченко заявив про себе в 1900 році. Його вірші друковано у "ЛНВ", "Зорі", "Новій громаді", "Акордах", "Руській хаті", "Вільній Україні", "Українській музі", "Розвазі", "Раді", "Руслані", "Шершні" та інших журналах, альманахах і газетах. У 1911 році він видав поетичну збірку "На хвилях смутку". Як пише І. Дзюба, "назва її характеристична і засвідчує прихильність автора до мистецьких настроїв доби й поетики символізму".

Максим Вдовиченко вітав боротьбу українців за свою долю й волю, у роки реакції після подій 1905-1907 рр. не відступив від своїх твердих переконань стояти на захисті прав простого люду. Під час українського визвольного руху 1917-1920 рр. займав відповідальні пости в уряді С.Петлюри і разом з військом УНР емігрував до Польщі. Пізніше він переїхав до Франції, у містечко Оден-ле-Тіш, в якому працював на промисловому підприємстві. Чи писав він там, невідомо, але брав участь у житті української громади. Так і залишився М. Вдовиченко в історії української літератури автором однієї збірки лірики та ще перекладів творів О.Пушкіна, В.Короленка, А.Міцкевича, М.Конопніцької, Г.Гейне, В. Галєка, кількох поем у прозі легендарного і алегоричного характеру.

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів М.Вдовиченка

Душа болить і серце ниє; Скажи мені правду, моя люба нене: [Вірші] // Акорди: Антол. укр. літ. від смерті Шевченка.- К., 1992.- С. 318.

На хвилях смутку: [Поезії] .- [К.]: Хвилі [Друк. А.Гросмана, 1911].- 94 с., 1 арк.портр.

[Поезії] // Літ. Україна.- 1991.- 5 верес.- Зміст: Ренегатам; Сонет; На хвилях смутку; Сонет; "Я ще живий - іду вперед!..."; Сирота; Співцеві; Над морем; "Хмари за хмарами йдуть чередою..."; "І знов моє рвеш серце ти...".

[Поезії] // Українська муза: Поет. антол. - К., 1993.- Вип.10.- Стб. 993-996.- (Репринт. вид. 1908 р.).- Зміст: Я ще живий; З В.Галєка ("Діброви шум прогомонів..."); "Душа болить і серце ниє..."; Стах (З М.Конопніцької); "Вже замовкли денні чвари...".

* * *

Галєк В. "На довгий час я занімів..." / Пер. з чес. М.І.Вдовиченка // ЛНВ.- 1905.- Кн. 2.- С. 1906.

Про життя і творчість М.Вдовиченка

Дзюба І. Забуте ім'я // Літ. Україна.- 1991.- 5 верес.

Мельник В. Дорога до світла: [До 120-річчя від дня народж. укр. поета М.Вдовиченка] // Укр. сл.- 1996.- 25 лип.- С.7.

Погребенник Ф. Невідомий поет Максим Гаврилюк-Вдовиченко // Визвол. шлях. -1997. - №10. - С.1233-1236.

* * *

П'ядик Ю.В. Вдовиченко Максим Іванович // Укр. літ. енцикл.- К., 1988.- Т.1.- С.281.

Вдовиченко Максим (1876-1929) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1955.- Т.1.- С.219.- (Перевид. в Україні, К., 1993).

ОЛЕКСА ГАЙ-ГОЛОВКО
12.08.1910 

Олекса Нестерович Гай-Головко народився в духовній родині в селі Писарівці на Поділлі. Дитинство його минуло в с.Вікнині,тепер Гайворонського району Кіровоградської області. З настанням радянської влади хлопця постійно переслідували за те, що був сином диякона. Спочатку, під впливом учителя,він вирішив порвати всі свої зв'язки з Богом і церквою, а, отже, і з батьком. В одному з інтерв'ю згадує: "Перш за все я таємно викинув зі своєї кімнати ікону і про це з гордістю доповів у класі. На Різдво чи на Великдень, коли правилася служба Божа, я з піонерами та комсомольцями під церквою свистав, лаявся і співав сороміцьких антирелігійних пісень". Та батько так повівся з Олексою, що син незабаром схаменувся.

Йому вдалося закінчити семирічку і Краснопільську сільськогосподарську школу (нині в межах Гайсинського р-ну Вінницької обл.). Правда, Олексу таки були виключили з краснопільської школи і змусили через тульчинську газету відректися від батька, а тоді поновили з умовою платити за навчання. Батьки продали корову, кожуха й чоботи і тим дали синові можливість довчитися.

Олекса потім працював на цукроварні, вчителював у Джурині (тепер у складі Шаргородського р-ну). Уникаючи переслідувань, юнак подався до Києва, згодом на Полісся, нарешті, до Ленінграду, де працював на заводі і навчався на філологічному факультеті університету (вечірній відділ). Після університету вступив до аспірантури НДІ "Речевой культуры". Однак, через рік молодого науковця викрили, і восени 1932 року він опиняється в Харкові, стає свідком великого голоду в Україні. О.Гай-Головко працював у редакції Харківського радіокомітету, в журналі "Червоний шлях", видав збірку віршів "Штурмові балади" (1934; під прибраним ім'ям Олеся Деріда), книжки оповідань "Світання" (1935) та "Десять новел" (1936), став членом Спілки письменників України.

Проте письменники Л.Первомайський і М. Ковальчук якось розкрили його соціальне походження, заявили про це, і О.Гай-Головка позбавили членства СПУ і вкотре звільнили з роботи. Пізніше письменник зумів улаштуватися на посаду редактора в Львівському радіокомітеті. У цей час він писав не лише для друку, а й творив так звані "потаємні" поезії.

Після захоплення Львова німецько-фашистськими окупантами був міністром пропаганди в уряді Української держави, згодом брав участь у підпільній боротьбі. Разом з кількома підпільниками випускав у Фастові протинімецьку і протибільшовицьку газету "За самостійну Україну". У цьому ж році О.Гай-Головка схопили нацисти, перевезли до Львова і кинули до в'язниці, звідки він визволився завдяки митрополитові Шептицькому.

У Львові поет видав збірку "Сурмач" (1942). По війні перебував у таборах Німеччини - Аугсбурзі та Новому Ульмі, працював в українському журналі "Пу-Гу". 28 червня 1945 року його вполювали енкаведистські людолови, але О.Гай-Головко зумів якось утекти і незабаром опинився за океаном, жив у Вінніпезі, в Канаді. У Новому Ульмі видав лірично-сатиричну поему "Коханіяда" (1947). Двічі в Канаді видавав книжки вибраних творів (1970, 1978), мала популярність на Заході автобіографічна повість "Поєдинок з дияволом" (1950) видана й англійською мовою (1986). Продовжує писати вірші і прозу (збірка оповідань "Одчайдушні" у 1959 р.). Про нього, як про поета, свого часу позитивно відгукнувся Є.Маланюк: "Коли перейдемо до представника "другої" еміграції - О.Гай-Головка, то відразу ж бачимо, що маємо діло з людиною в літературі іспитованою, у якої годі дошукуватись якихось технічних прогріхів чи виразніших слідів учнівської незграбності. Вірші його, навпаки, написані часом аж каліграфічно. Гай-Головко посідає, очевидно, не від вчора, свій поетичний інструментарій і володіє ним часто надто зручно й фахово".

О.Гай-Головко перекладає також з англійської, працює над "Історією української літератури в Канаді", перший том якої вже вийшов у світ. В останні роки він мав щастя побувати на рідній землі, друкується в українській пресі, щасливий тим, що збуваються його мрії про державність України.

ЛІТЕРАТУРА

Основні видання творів О.Гай-Головка

[Вірші] // Березіль.- 1995.- № 9/10.- С. 12-21.- Зміст: Зеленая намітка; А серце ніяк не змовкає; Чому?; Безпутній я, безпутній я; Лист до матері; Лишивши гнізда соколині; До Тичини; Біля Шевченкового пам'ятника; З віршів, що належали до так званої "підпільної поезії".

[Вірші] // Київ.- 1994.- № 7.- С. 98-102.- Зміст: "Народе мій, всіма забутий..."; "Цей місяць веслами гребе..."; "Нехай ти вийдеш за другого..."; "Країна ця, направду таємнича..."; "Над байраком ніч спадає..."; "Умер мій дід в московському ярмі..."; "За рік, за два - як вгідно Богу..."; До Тичини; Епіграми й афоризми; Біля Шевченкового пам'ятника; "Устань, Україно, устань Україно..."; "Скоро воля блискавкою блисне...".

З різних літ: [Вірші] // Подолія.- 1994.- 27 жовт.

Коханіяда: Лірико-сатирич. поема / Передм. авт. - Аугсбург, 1947.- 61 с.

[Поезії] // Антологія української поезії в Канаді. 1898-1973 /Упоряд. Я.Славутич.- Едмонтон, 1975.- С. 106-116.

Поезії // Слово: Зб. укр. письменників.- Едмонтон, 1973.- Вип.5.- С. 10-13.

[Поезії] // Укр. засів.- 1996.- № 1/3.- С. 46-49.- Зміст: Душа моя додому йде; Різдвяна ніч; "Мав щастя вік отут прожити"; "Ходив у лісі снів сьогодні знов я"; Мова.

Поєдинок з дияволом: Фільми наших днів.- Вінніпег: Тиктор, 1950.- (Клуб приятелів укр. книжки). 
Т.1. - 143 с.
Т.2. - 161 с.

Поєдинок з дияволом: Повість // Літопис Червон. Калини.- 1996.- Т.3, № 10/12.- С. 237-323.

Поєдинок з дияволом: Уривок з док. повісті // Нар. газ.- 1992.- Трав. (№19).- С. 6.

Сурмач: Поезії.- Краків; Львів: Укр. вид-во, 1942.- 87 с.

Про життя і творчість О.Гай-Головка

Гай-Головко О. Заки море перелечу, крилоньки зітру...: Інтерв'ю для "Березоля", надіслане із-за океану / Розмову провів М.Луговик // Березіль.- 1995.- № 9/10.- С. 7-12.

Гай-Головко О. Між двома смертями: [Бесіда з письменником ] / Вів М.Луговик // Київ.- 1994.- №7.- С. 90-98.

Дем'янівська Л. Євген Маланюк про Ірлявського, Гай-Головка, Влизька, Кравцева, Осьмачку, Чирського, Мосендза та ін...: [Огляд емігрант. поезії воєн. літ. на стор. "Краківських вістей" 1943-1944 рр.] // Сл. і час.- 1995.- № 2.- С. 61-66.

Олекса Гай-Головко: [Біобібліогр. матеріали] // Антологія української поезії в Канаді. 1898-1973 // Упоряд. Я.Славутич.- Едмонтон, 1975.- С. 105.

Луговик М. Олекса Гай-Головко // Укр. засів.- 1996.- № 1/3.- С.46. 

* * *

Гай-Головко Олекса [1914] // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Тараса Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк,1955.-Т.1.-С.336.-(Перевид.вУкраїні, К.,1993).

ЮРІЙ ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ

14.01.1898 - 27.09.1946

Справжнє прізвище відомого письменника - Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Народився він у Полтаві. Після 1917 року, під час української визвольної боротьби, перебував в армії УНР, згодом - у повстанських загонах у Холодному Яру на Черкащині. Коли уряд УНР опинився в Галичині, Ю. Горліс-Горський вирушив до Львова на зв'язок з ним. Він виконував доручення уряду в Києві і на Поділлі, беручи участь у підпільній боротьбі: у Вінниці, в губернському відділі народної освіти, оформився на посаду волосного шкільного інспектора, гуртував навколо себе українських патріотів. У 1923 році після доносу його заарештували і звинуватили в "приналежності до товариств і організацій, що ставлять собі за мету повалення радянської влади". Ю.Горліс-Горський перебував у вінницькій тюрмі, з якої у грудні 1923 року був звільнений за недоведеністю провини. Проте, наступного року його знову ув'язнили, сидів він у тюрмах Вінниці, Києва, Полтави, психіатричній лікарні Херсона, звідки втік.

У 1932 році Ю. Горліс-Горський перейшов радянсько-польський кордон, жив і працював у Рівному та Львові, почав друкуватися. Уже в 1933 році він опублікував мемуарно-публіцистичний твір "Ave dictator", спрямований проти радянської тоталітарної системи, наступного року - хроніку "Отаман Хмара: Документ часу із таємниць ГПУ", у передмові до якої писав: "Маючи за плечима чотири роки підпільної боротьби з московсько-большевицькою владою на Україні (із них вісім місяців з наказу своєї організації - в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 з половиною місяців арештів ГПУ та большевицьких тюрем, - я дозволю собі піднести крайчик занавіси, якою густо закриті тайни червоної "охранки"". 

У цьому документальному творі, що містить дійсні події та імена, йдеться про злочини вінницького ГПУ та долю діяча українського визвольного руху отамана Хмару. Через півроку ув'язнення на суді 6 листопада 1924 року перед зібранням звезених селян він спочатку говорить те, що йому замовили його кати, а потім несподівано і бурхливо все заперечив. Перед розстрілом у камері разом з побратимами Яблунівським та Івановим учинив опір і героїчно загинув. Похований на старому польському цвинтарі на Калічі у Вінниці. 

Ю.Горліс-Горський - автор документальних повістей "Холодний Яр" (1935-1937) і "У ворожому таборі" (1935), завдяки яким він здобув визнання в українських емігрантських колах як автор своєї унікальної теми, а в наш час і в усій Україні. Кілька сторінок повісті "Холодний Яр" присвячено зокрема повстанській боротьбі того часу на терені Вінниччини.

Письменник брав участь у другій світовій війні, захищаючи державу "Карпатську Україну", працюючи в пресі; перебував знову в Рівному, Києві, Львові. Після війни в Німеччині він взяв участь у заснуванні газети "Українські вісті", яка й досі видається (вже в Детройті, США). 

Ю.Горліс-Горський пропав безвісти. Востаннє його бачили в Аугсбурзі, на залізничному вокзалі, коли, зійшовши з потягу, він сів до якогось автомобіля. 
Правдиві, яскраві книжки письменника збагатили нашу літературу цілком новими сюжетами і образами.

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів Ю.Горліса-Горського

Ave dictator: [Урив. з кн.] / Матеріал подав С.Далавурак // Буковин. віче.- 1992.- 22 жовт.

Отаман Хмара: [Документ часу із таємниць ГПУ] // Дзвін.- 1992.- № 9/10.- С. 19-40.

Спогади.- Львів, 1935.- 156 с.

Холодний Яр.- 3-є вид.- Нью-Йорк, 1961.- 173 с.

Холодний Яр: Роман: В 2 ч.- Львів: Червона калина, 1992.- 340 с.

Те ж.- 1994.- 342 с.

Холодний Яр: (Урив. з роману) // Нар. сл.- 1996.- 29 лют.- Продовж. Початок: № 23.

Про життя і творчість Ю.Горліса-Горського

Вдовичин І. Горліс-Горський Юрій // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енцикл. словника / За ред. М.М.Романюка.- Львів, 1996.- Вип. 3.- С. 84-85.

Кирилюк В. Героям Холодного Яру: [Про роман "Холодний Яр" та відкриття пам'ятника холодноярським героям на Чигиринщині] // Літ. Україна.- 1995.- 7 груд.- С. 2.

Коваль Л. Україна ...чому це слово таке болюче? : [До 100-річчя від дня народж. письменника] // Нар.газ.- 1998.- Лют.(№ 5).

Козак С. Слідами життя Горліса-Горського // Літ. Україна.- 1995.- 17 серп.

Письменник-воїн: Минуло 100 р. від дня народж. Ю.Горліса-Горського // Нар. газ.- 1998.- Січ.(№ 2). 

Самчук У. На коні вороному: Спомини і враження // Дзвін.- 1994.- № 6.- С. 51-101; № 7.- С. 25-113; № 8.- С.77-108.- Із змісту: [Про Ю.Горліс-Горського].- № 8.- С. 106.

Терновський А. Юрій Горліс-Горський: [До 100-річчя від дня народж.] // Вінниц. газ.- 1998.- 20 січ.

* * *

Горліс-Горський Юрій // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1955-1957.- Т.2.- С. 414.- (Перевид. в Україні, Львів, 1993).

ГАЛИНА ЖУРБА 

29.12.1888 - 09.04.1979

Галина Журба - псевдонім Галини Маврикіївни Домбровської, яка народилася на хуторі Олександрії біля села Соболівки тепер Теплицького району Вінницької області. Письменниця любила працювати в жанрах мемуарної літератури, автобіографічної прози, тому її особисте життя постає нині перед нами не лише в якихось датах і фактах, але й у сповнених живими образами картинах. 

Походить вона з польської, скоріше спольщеної, шляхетської родини, в якій добре знали українську мову і не цуралися її. Український патріотизм Галі Домбровської "виростав сам із себе, із землі, з повітря, ніким не підсичуваний, не вирощуваний штучно, надиханий самою землею, довкіллям, таємничим нашептом самої України". 

Дівчина отримала домашню освіту. У батька був "Кобзар", від якого її "трохи не кинуло в гарячку". Писати вона почала рано. Маючи лише 21 рік, видала в Одесі першу книжку оповідань та новел "З життя", яку підготував до друку літературознавець А. Ніковський. Видання викликало інтерес у читачів і критики: правдивим зображенням нелегкої долі дітей, наймитів, різних знедолених людей, глибоким співчуттям до них, імпресіоністичною манерою оповіді. Її починає систематично друкувати журнал "Українська хата". Нові її оповідання, як зазначає критика, виявляють у ній талановитого майстра українського художнього слова. 

У 1912 році молода авторка їде до Києва. На початку першої світової війни українська культура в Києві піддається цілковитому нищенню з боку російських імперських сил. Лише з 1917 року Галина Журба дістала змогу працювати в українській пресі. У 1919 році виходить її друга збірка новел "Похід життя", в якій письменниця розкриває трагедію покривдженого народу, прагне дістатися до глибин його душі, відчути біль і муки, що ховаються там. Галина Журба підробляла не лише у пресі, але й ходила з пилкою та сокирою, ріжучи та рубаючи дрова і тим здобуваючи шматок хліба. "Збомбардований, розгромлений, обдертий, з погорілими домами, засмічений, загиджений, холодний і голодний Київ 1919-20 рр., нічим не нагадував того блискучого, пишного міста, яке я застала 1912 року", - згадувала вона потім. Хоча для писання і громадської діяльності умов не існувало, письменниця друкується, разом з П.Тичиною, Л.Курбасом та іншими митцями бере участь у літературних вечорах.

У 1920 році Галина Журба виїздить разом з урядом УНР до Польщі й опиняється в Тарновському таборі для українських вояків. Там написала сценічний етюд "Маланка", що вийшов у 1921 році. Потім, живучи на Волині, пише повість "Зорі світ заповідають", що була надрукована у Львові (1933) і відзначена премією Товариства письменників і журналістів. Ця повість і наступна - "Революція йде" (1937) присвячені темі української визвольної війни 1917 - 1921 рр., зокрема на Волині. Наступний твір - роман "Доктор Качіоні" - вийшов у Кракові в 1943 році і став популярним серед української еміграції. 

Під кінець війни Галина Журба емігрує до США, опиняється у Філадельфії. Тут, за свідченням О.Тарнавського, "живучи дуже вбого" , написала книжки, які винесли Галину Журбу "на перше місце між еміграційними письменниками": це були твори автобіографічного змісту - повість "Далекий світ" (1955]; спогади про дитинство і рідне Поділля) та роман на тлі історії - "Тодір Сокір" (1967).

Письменниця взяла участь у створенні об'єднання українських письменників "Слово" та виданні однойменного щорічника, в якому друкувала свої оповідання, статті і спогади.

Галина Журба померла у Філадельфії, похована у Баунд-Бруку, поруч з іншими українськими письменниками - Євгеном Маланюком, Тодосем Осьмачкою, Ольгою Лятуринською... Твори, видрукувані за її життя, і ті, що залишилися в рукописах, починають нині повертатися в Україну, щоб зайняти своє поважне місце в історії рідної літератури. Адже в них, - як пише відомий письменник Валерій Шевчук, - "завмер, як метелик у краплині бурштину, світ, який вона бачила, любила й уміла відтворювати. Бо любов до світу й людини в її творах - перша їхня прикметна ознака. Бо слово під її пером набувало трепетності й сили, а картини, що їх вона змалювала, творилися рукою доброго Майстра".

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів Г. Журби

Від "Української хати" до "Музагету": (Люди й події): [Спогади] // Україна.- 1990.- № 45.- С. 14-15; № 46.- С. 17-19; № 47.- С.14-16.

Далекий світ.- 2-е вид., фотодрук.- Нью-Йорк, 1978.- 372 с.

Далекий світ: [Повість]; Похід життя: [Оповідання]: // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст. - К., 1994.- Кн. 1.- С. 464-479.

З життя: (Шість оповідань).- Одеса: Вид. авт. друк. С.І.Христо, 1909.- 40 с.- Із змісту: В степу; Сповідь; Жарти та ін.

Зорі світ заповідають...: [Оповідання] // Дзвін.- 1994.- №10.- С. 17-64.

Митець: [Вірші] // Нар. сл.- 1996.- 24 лют.- С. 5.

Похід життя: [Оповідання].- К.: Вид. т-во "Сяйво", [1919].- 150 с.

Смерк; Журавлі; В ясний день: [Оповідання] // Дзвін.- 1990.- № 1.- С. 28-34.

Те ж // Поділ. криниці: Хрестоматія з літ. рід. краю / Упоряд. А.М.Подолинний.- Вінниця, 1994.- Вип. 1.- С. 212-224.

Смерк; Свято:[Оповідання ] // Стоголосник.- 1995.- Вип.1/2.- С. 16-24.

Тодір Сокір: На тлі історії: Роман.- Нью-Йорк: Наша батьківщина, 1967.- 336 с.

Українство в Туркестані: (Спомин із Перовська) // Народний ілюстрований календар "Просвіти" на звичайний 1937: Річник-57.- [Львів, 1936].

Про життя і творчість Г. Журби

Вулиця ім. Галини Журби // Вісті Тепличчини.- 1993.- 12 берез.

Галина Журба // Подільські криниці: Хрестоматія з літ. рід. краю. / Упоряд. А.М.Подолинний.- Вінниця, 1994.- Вип.1.- С.210-211.

Іваненко Л. Тонка справа - наголос!: [В т.ч. про мовне багатство творів Г.Журби] //Укр. сл.- 1997.- 17 лип.- С.15

Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн.: Навч. посіб.: Кн.1. / За ред. В.Г.Дончика.- К.: Либідь, 1993.- 784 с.- Про Г.Журбу див. "Іменний покажчик", с. 773.

Кантарук П. Над чим журилась Галина Журба? // Вінниччина.- 1993.- 2 квіт.

Кантарук П. Повернення із забуття // Півд. Буг.- 1992.- 25 січ.

Те ж // Вісті Тепличчини.- 1994.- 22 січ.

Пастушенко Л. Повернення Галини Журби // Рад. Україна.- 1991.- 6 черв.

Повернення Галини Журби // Сл. і час.- 1994.- № 1.- С. 90-91.

Погребенник Ф. Правда справжнього митця // Україна.- 1990.- № 45.- С. 13.

Погребенник Ф. Тихий сум Галини Журби // Дзвін.- 1990.- № 1.- С. 34-35.

Про життя і творчість письменниці-землячки // Земля Поділ. - 1993.- 29 верес.- С. 8.

Тарнавський О. Об'єднання українських письменників "Слово" // Слово: Зб.- [Б.м.], 1990.- С. 169-218.- Із змісту: [ Про Галину Журбу].- С. 187-188.

Тарнавський О. Об'єднання українських письменників "Слово": [Є кор. біогр. дані про Г.Журбу] // Укр. сл.: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн.1.- С. 459-464.

Фурдик І. З Україною в серці // Вісті Тепличчини.- 1994.- 14 січ.

Шевчук В. Похід життя Галини Журби // Укр. мова і літ. в шк.- 1990.- № 5.- С. 27-36.

* * *

Журба Галина // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] /Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1955-1957.- Т.2.- С. 702.- (Перевид. в Україні, Львів, 1993).

Журба Галина (1888-1979) // Повернуті імена: Рек. бібліогр. покажч. / Нац. парламент. б-ка України.- К., 1995.- Вип.4.- С. 17-20.

Погребенник Ф.П. Журба Галина Маврикіївна // Укр. літ. енцикл.- К., 1990.- Т.2.- С. 215-216.

ЮРІЙ КЛЕН (БУРГАРДТ ОСВАЛЬД)

04.10.1891-30.10.1947

Юрій Клен - це псевдонім Освальда Бургардта, який починав у літературі під власним прізвищем і лише, реемігрувавши до Німеччини, вдався до прибраного імені. Народився він у родині німецьких колоністів у селі Сербинівцях, тепер Жмеринського району, на Вінниччині. Деякий час навчався в Немирові. Як свідчить сам поет у поемі "Попіл імперій", в цьому подільському містечку на нього справив велике враження чудовий народний оповідач Каня, в якого Бургардти винаймали помешкання. Каня займався шевством.

Мигтять кліщі, і молоток, і шило, 
І дратва вже звучить, як струни лір.
Так шив він чоботи (стелив тенета!)
Та і мене тоді, мабуть, пошив
Своїм байкарським хистом у поети
І з музою навіки подружив.

Освальд Бургардт закінчив із золотою медаллю Київську Першу (Олександрівську) гімназію, вступив до університету Святого Володимира, де здобував філологічну освіту, почав займатися науковою роботою.

Під час першої світової війни разом з іншими громадянами німецького походження перебував на засланні в Архангельській губернії. Після революції 1917 року він повернувся до Києва, незабаром виїхав до Німеччини, але жив там не довго. Україна покликала його додому. У Києві Бургардт завершує університетське навчання, учителює в Баришівці під Києвом (разом з М.Зеровим) і навчається в аспірантурі при дослідному інституті УАН.

У Баришівці панувала творча атмосфера, перервана арештом Бургардта разом з деякими іншими вчителями. Їхня вина полягала у так званому буржуазному походженні. Бургардт перебував у в'язницях Яготина, Пирятина, Гребінок, Полтави, йому загрожувала смертна кара. Та через місяць після арешту його звільнили завдяки клопотанням В.Г.Короленка. 

До 1931 року Бургардт викладав у школі, технікумі, інститутах і активно перекладав. Власні вірші друкував дуже рідко, починаючи з 1924 року. Йому була близькою естетика "неокласиків" - М.Рильського, М.Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмари. Та, коли почалися арешти його друзів - поетів, Освальд Бургардт у 1931 році вдруге, і вже назавжди, виїздить до Німеччини. Спочатку замешкав у Мюнхені, а потім у Мюнстері, де викладав славістику в університеті, захистив докторську дисертацію "Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва". 

Під час війни вчений і поет був мобілізований до війська, перебував на східному фронті, та захворівши, дістав звільнення й повернувся до викладацької та наукової діяльності, на цей раз у Празі. 

Перша і єдина збірка поета Юрія Клена вийшла 1944 року. Називалася вона "Каравели", містила три розділи лірики - на історичну тематику, пейзажні й інтимні поезії та вірші українсько-київського циклу. На поезії Клена позначився вплив "празької школи", яку представляли поети "трагічного оптимізму", за висловом Д.Донцова, - Л. Мосендз, О. Теліга, О. Ольжич, Є. Маланюк. Їхні твори дихали сильною волею, мужністю, були пройняті саможертовністю у боротьбі за незалежність України.

У 1945 році Юрій Клен разом з родиною перебрався до Австрії, читав лекції в Інсбрукському університеті, часто бував у Німеччині, іноді нелегально долаючи кордон, щоб відвідати українців у таборах для переміщених осіб.

Окрім збірки поезій, він опублікував (ще в 30-і) поему "Прокляті роки", в якій різко засудив новітню російсько-більшовицьку імперію, змалював картини голоду 1933 року, репресій проти українських селян та інтелігентів. Поема закінчується молитвою за мільйони невинних жертв комуністичного геноциду. 

Головним твором Юрія Клена стала віршована епопея "Попіл імперій", перша частина якої вийшла друком у 1946 р., а друга через десять років після смерті автора - в 1957 р. У центрі твору - Україна, провідна ідея епопеї - неминучий крах будь-якої деспотичної імперії: чи то фашистської, чи то радянської, чи то ще якоїсь. Поет осмислює історію України, показує сталінське і гітлерівське пекло, по котрих ліричного героя проводять Данте і Еней. Юрій Клен порівнює те пекло, яке зображує він, з пекельними картинами Данте і Котляревського і буквально приголомшує читача епізодами масового винищення людей і цілих народів у ХХ сторіччі. 

Твір пройнятий високим гуманізмом, на нього затрачено багато часу і праці, чимало місць вражає майстерністю виконання, а за розмаїття поетичних форм його називають енциклопедією віршування.

У повоєнні роки Юрій Клен писав новели, віршовані гумор та сатиру (разом з Л.Мосендзом видав "Дияболічні параболи" під псевдонімом - Порфирій Горотак). В останній рік життя у Мюнхені вийшли його "Спогади про неокласиків", сповнені теплих почуттів і глибоких наукових роздумів стосовно знаменитих своїх колег по перу у 20-і роки - М. Зерова, М.Рильського та інших.

Справжній інтерес викликають його літературознавчі розвідки про П.Шеллі, Г.Гейне, Лесю Українку, критичні виступи, якими він брав участь у гострій літературній полеміці в середовищі української еміграції. 

Юрій Клен усе життя займався перекладами, він автор перекладених на українську мову "Залізних сонетів" Й.Вінклера (1925), віршів П.Шеллі, Е.Верхарна і численних перекладів з української, зокрема творів неокласиків, на німецьку.

Життя поета обірвалося несподівано. Під час чергової нелегальної мандрівки до Німеччини він важко застудився і невдовзі помер від запалення легенів. Сталося це в Аугсбурзі, де він і був похований на українській ділянці міського цвинтаря, хоч у такий трагічний спосіб поєднавшись з рідним українством. А мудре і мужнє його слово звучить справді так, немов писане нині і звернене до нас, творців нової України: 

- Предків не маєш? - То ж будь сам собі предок.
- Люди забули легенди? - Нову їм створи.
- Втратили віру? - Кресли на скрижалях їм Кредо.
- Щезли герої? - Меча тоді в руки бери...
- Ралом залізним зорай цілину запахущу, засів розкинь золотистий...

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів Ю.Клена

Божа Матір: [Вірші] // Родослав.- 1992.- Січ.(№ 1).

Вибране / Упоряд., авт. передм. та приміт. Ю.Ковалів.- К.: Дніпро, 1991.- 461 с.

[Вірші] // Атом серця: Укр. поезія першої пол. ХХ ст. / Упоряд., передм., прим. Ю.Коваліва.- К., 1992.- С. 280-283.- Із змісту: Сковорода; Беатріче; Терцини.

Два оповідання // Дніпро.- 1991.- № 11/12.- С.101-123.

Кортес 1-2; Японія; Сковорода; Попіл імперій: (Уривок) // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн.1.- С. 605-613.

Лесбія; Попіл імперій // Мол. гвардія.- 1989.- 25 листоп.

Майже елегія; В дорозі; "Багряний вересень проливсь дощами"; "Уже вином налились дні серпневі": [Вірші]; Думки на дозвіллі: [Ст.] // Сл. і час.- 1991.- № 4.- С. 45-54.

Молитви з поеми "Прокляті роки" // Дніпро.- 1996.- № 3/4.- С. 6.

Мовчан Р. Безповоротна втрата?: [Словник укр. письменників М.Плевака] // Сл. і час.- 1995.- № 4.- С. 27-38.- Із змісту: [Автобіогр. нотатки О.Бургардта].- С. 32.

Над тим, що у серці горить": [Вірші та урив. з поем] // Корчагінець.- 1991.- 13 лип. (№ 29).- С. 5.- Зміст: Жовтень 1917 р.; Сковорода; Київ; "Не знаю, не знаю, не знаю..."; Попіл імперій; Прокляті роки.

Поезії // Дніпро.- 1990.- № 7.- С. 57-61.- Зміст: Жовтень, 1917 р.; Енгармонійне; Сковорода; Осінь; Предтеча; В дорозі; Київ; Зимові дні; "Не знаю, не знаю, не знаю..."; Попіл імперій.

[Поезії] // Координати: Антол. сучас. укр. поезії на Заході.- [Мюнхен], 1969.- Т.1.- С. 7-19.

Прокляті роки: [Поема] // Вітчизна.-1990.- № 7.- С. 2-18.

Сковорода; Бетріче; Терцини: [Вірші] // Дніпрова хвиля; Хрестоматія творів, нововвед. до шк. прогр. / За ред. П.Кононенка.- 2-е вид., перероб. і доп.- К., 1993.- С. 512-518.

Спогади про 1941: [Вірш] / Передм. В. Борового // Слобід. край.- 1997.- 5 серп.

Україна: [Урив.]; Осінь: [Вірші] // Корчагінець.- 1991.- 5 жовт. (№41).- С. 10."Час

ів минулих божевілля...": [Вірші] // Молода нація.- 1996.- № 1.- С. 196.

Горотак П. Дияболічні параболи: [Вірші] // Дніпро.- 1992.- № 10/12.- С.148-152.- Зміст: Елегія собі; З дитячих спогадів; Таємнича міледі; Пияцька пісня; Ода до трактора; Залізобетонна елегія; Маркізі Помпадур; Архістратиг; Вірю і не вірю; Архисонет Юрію Кленові; Леоніду Мосендзові; Миронові Левицькому, Я.

Переклади Ю.Клена

Берковічі К. Горда Ягде: Оповідання: Пер. з англ. // Всесвіт.- 1928.- № 23.- С. 2-5; № 24.- С. 13-15.

Берковічі К. Уліяна: [Оповідання]: Пер. з англ.- Б.м.: Книгоспілка, 1927.

Берковічі К. Щастя: [Оповідання]: Пер. з англ. // Життя й революція.- 1928.- № 1.- С. 38-53.

Бехер Й. До Росії; Слово каліки: [Вірші]: Пер. з нім. // Червон. шлях.- 1926.- № 2.- С. 49-51.

Газенклевер В. 1917: Пер. з нім. // Життя й революція.- 1926.- № 8.- С. 9.

Газенклевер В. Убивці в опері сидять: Пер. з нім. // Життя й революція.- 1926.- № 8.- С. 9-10.

Гедін С. Завойовники Америки: Пер. з нім.- Б.м.: Книгоспілка, 1926.- 87 сс.

Годдіс Я. Вранці; Кінець світу: Пер. з нім. // Життя й революція.- 1926.- № 4.- С. 10.

Дюамель Ж. Що з мене за людина: [Вірш] : Пер. з фр. // Життя й революція.- 1925.- № 10.- С. 8.

Залізні сонети: [Зб. тв. нім. поетів] / Пер. з нім., вступ. ст. О.Бургардта.- Катеринослав: Держвидав. України, 1925.- 32 с.

Рец.: Загул Д. // Життя й революція.- 1926.- № 1.- С. 110-112.

Лібкнехт К. Друже мій, вихорю: Пер. з нім. // Червон. шлях.- 1924.- № 8/9.- С. 107.

[Переклади з Т.Готьє, Ж.Мореаса, В.Вордеворта, П.-Б.Шеллі, Р.-М.Рільке, С.Георге, Г.фон Гофмансталя, Г.Ібсена] / Вступ. сл. І.Лисенко "До джерел" // Березіль.- 1995.- № 7/8.- С. 9-19.

Рембо А. Лихо: [Вірші]: Пер. з фр. // Червон. шлях.- 1926.- № 10.- С. 121.

Тисячоліття: Поетич. пер. України-Русі: Антол. / Упоряд. і авт. передм. М.Н.Москаленко.- К.: Дніпро, 1995.- 693 с. - Із змісту: Старша Едда: (Уривок).- С. 441-444; Шекспір В. Монолог Гамлета.- С. 445; Шеллі П.-Б. Ода до західного вітру.- С. 446-448; Пушкін О. Відродження.- С. 448; Тютчев Ф. SILENTIVM.- С. 449; Гіппіус З. Петербург.- С. 449-450; Ібсен Г. Шахтар.- С. 450-451; Малларме С. Привид.- С. 450-451; Верлен П. Сонця вечірні; - Зоря.- С. 452; Рембо А. П'яний корабель.- С. 452-455; Валері П. Гранати.- С. 455-456; Рільке Р.М. З "Сонетів до Орфея".- С. 456-457.

Тол[л]ер Е. Ліси; В камері; Стежки до світу; Ночі: [Вірші]: Пер. з нім. // Життя й революція.- 1925.- № 10.- С. 9

Фарар К. Історія одного розбишаки: Пер. з фр. // Життя й революція.- 1925.- № 9.- С. 27-29.

Фрайліграт Ф. Корабель революції: Пер. з нім. // Червон. шлях.- 1926.- № 7/8.- С. 103-104.

Фрайліграт Ф. Хліба: Пер. з нім. // Червон. шлях.- 1926.- № 9.- С. 123-124.

Шеллі П.-Б. Ода до західного вітру: [Вірш]: Пер. з англ. // Червон. шлях.- 1925.- № 3.- С. 106-107.

Шеллі П.-Б. До британського люду: [Вірші]: Пер. з англ. // Червон. шлях.- 1924.- № 1/2.- С. 61.

Шеллі П.-Б. Монолог з "Розкованого Прометея": [Уривок з поеми]: Пер з англ. // Червон. шлях.- 1924.- № 3.- С. 91-92.

Літературознавчі праці Ю.Клена 

Генрік Ібсен (1827-1928) // Життя й революція.- 1928.- №8.- С.115-131.

Діккенс Ч. Олівер Твіст / Пер. з англ. В.Черняхівської; Передм. О.Бургардта.- Б.м.: Держвидав України, 1929.- 588 с.

Екзотика й утопія в німецькому романі // Життя й революція.- 1926.- № 12.- С. 42-55.

Ернст Толер: [Нарис] // Життя й революція.- 1925.- № 10.- С. 66-69.

Негр у сучасній літературі: [Огляд] // Життя й революція.- 1925.- № 5.- С. 38-40.

Новий український переклад "Фавста": [Аналіз пер. М.Т.Улезка] // Життя й революція.- 1926.- № 9.- С. 116-121.

Співець з бунтарською душею: [Про П.-Б. Шеллі] // Червон. шлях.- 1924.- № 1/2.- С. 174-186.

Спогади про неокласиків // Україна.- 1990.- № 20.- С. 60-68; № 21.- С. 61-62: № 22.- С. 63-65; № 23.- С. 66-67.

Стебло серед поля: [По поета М. Зерова] // Дзвін.- 1994.- № 10.- С. 123-130.

Творчий шлях Фердінанда Фрайліграта: [Нарис] // Життя й революція.- 1926.- № 4.- С. 59-66.

Цвейг С. Новели / Пер. з нім. Г.Яр; Ред. і вступ. ст. О.Бургардта.- Б.м.: Сяйво, 1928.- 249 с.

Рецензії

[Рецензія] // Життя й революція.- 1930.- № 2.- С. 180-184.- Рец. на кн.: Байрон Д.Г. Мазепа /Вільний пер. з англ. Д.Загула.- Б.м.: Держвидав України, [1929].

[Рецензія] // Червон. шлях.- 1926.- № 10.- С. 260-262.- Рец. на кн.: Драй-Хмара М. Проростень. 1919-1926: [Вірші].- Б.м.: Слово, 1926.- 49 с.

[Рецензія] // Червон. шлях.- 1926.- № 11/12.- С. 263-265.- Рец. на кн.: Журлива О.Металом горно: [Вірші].- Б.м.: Держвидав України, 1926.- 122 с.

[Рецензія] // Життя й революція.- 1928.- № 10.- С. 182-183.- Рец. на кн.: Конрад Д. Кінець неволі: [Роман] /Пер. з англ. і передм. М. Калиновича.- Б.м.: Слово, 1927.- 207 с.

[Рецензія] // Червон. шлях.- 1929.- № 11/12.- С. 358-359.- Рец. на кн.: Франс Л. Оповідання / Пер. з фр. В.Підмогильного.- Б.м.: Держвидав України, 1925.

Про життя і творчість Ю.Клена

Галич О. Сповідь перед історією: Мемуари укр. діаспори // Вітчизна.- 1994.- № 11/12.- С. 144-147.- Із змісту: [Про кн. Ю.Клена "Спогади про неокласиків" (Мюнхен, 1947)].- С. 145-147.

Гнатенко В. Помолімося за Юрія Клена // Літ. Україна.- 1991.- 24 жовт.

Зінченко А. "О Україно, лебедю мій ясний" // Вінниччина.- 1991.- 26 жовт.

Качуровський І. Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму // Клен Ю. Твори.- Нью-Йорк, 1992.- Т. 1. - С.5-22.

Ковалів Ю. Один із нескорених: [До 100-річчя від дня народж. укр. поета Ю.Клена] // Рад. Поділля.- 1991.- 3 жовт.

Ковалів Ю. Освальд Бургардт // Сл. і час.- 1991.- № 4.- С. 41-45.

Ковалів Ю. "У клаптях хмар шукаю просинь..." // Літ. Україна.- 1991.- 10 жовт.

Ковалів Ю. Юрій Клен (Освальд Бургардт) // Історія української літератури ХХ ст. /За ред. В.Г.Дончика: У 2 кн.- К., 1994.- Кн.2, Ч.1.- С. 75-81.

Колесниченко-Братунь Н. Еміграція душі, або Феномен митця-емігранта в контексті українського менталітету: [В т.ч. про Ю.Клена] // Всесвіт.- 1996.- № 5/6.- С. 162-163.

Корбич Г. По сторінках "Літературно-наукового вісника" (1948-1949): З пам'яті літ.: [Передрук матеріалів про Ю.Клена і К.Гриневичеву] // Сл. і час.- 1994.- № 9/10.- С. 45-51.

Костецький І. Мій Юрій Клен // Сучасність.- 1966.- № 7.

Кошелівець І. Груповий портрет з Юрієм Кленом // Літ. Україна.- 1993.- 11 берез.

Кошелівець І. Зустрічі з Юрієм Кленом: (До десятиліття з дня його смерті)// Укр. Літ. Газ. (Мюнхен).-1957.- №11.- С.1,3.

Лавріненко Ю. З життя і праці О.Бургардта - Ю.Клена // Літ. Україна.- 1991.- 10 жовт.

Лисенко І. Про переклади Юрія Клена // Березіль.- 1995.- № 7/8.- С.9-10.

М.Є. Пам'яті Освальда Бургардта // Сл. і час.- 1994.- № 9/10.- С. 46-48.

[Маловідомі переклади Ю.Клена з європ. поетів ХІХ-ХХ ст.] // Березіль.- 1995.- № 7/8.- С. 10-19.

Мовчан Р. Безповоротна втрата?: [Словник укр. письменників Миколи Плевака]: [О.Ковінька, Г.Коляда, О.Бургардт] // Сл. і час.- 1995.- № 4.- С. 27-30.

Мосендз у листах. Особисте: (З листів до родини інж. Арсена Шумовського / Публ. підгот. Г.Корбич // ЛНВ (Мюнхен).- 1949.- Ч.2.- С.191-205; Сл. і час.- 1994.-№ 9/10.- с.45-50.- Там же. -1997.- № 10.- С.27-32.- Із змісту: [ Про Ю.Клена].- С.27-28.

Набитович І. Порфирій Горотак: Літ. містифікація Леоніда Мосендза і Юрія Клена // Визвол. Шлях.- 1997.- №12.- С.1498-1505. 

Неврлий М. З глибин сузірних, із "п'ятірного грона" // Україна.- 1988.- № 16.- С. 8-11.

Неврлий М. Повернення Юрія Клена // Сучасність.- 1993.- № 1.- С. 162-163.

Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років.: Мікропортр. в худож. стилях і напрямах.- К.: Вища шк., 1991.- 271 с.- Із змісту: [Про поета О.Бургартда (Ю.Клена)].- С. 150-156.

Німець - український націоналіст // Вінниц. газ.-1997.-30 жовт.

Орест М. Заповіти Ю.Клена // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн.1.- С. 597-605.

Полонська-Василенко Н. Декілька спогадів про Юрія Клена // Сучасність.- 1967.- № 12.

Сваричевський А.В. Поет Юрій Клен // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 9-11 верес. 1994 р. м.Кам'янець-Подільський .- Хмельницький, 1994.- Ч.1.- С. 127-129.

Старик В. Освальд Бургардт та його поема "Прокляті роки" // Вітчизна.- 1990.- № 7.- С. 18-20.

Филипович О. Життя і творчість Юрія Клена // Сучасність.- 1967.- № 10.

Череватенко Л. "Немов хто в вічність відчинив вікно" //Дніпро.- 1990.- № 7.- С. 52-57.

Череватенко Л. "Порфирородний Горотак" // Дніпро.- 1992.- № 10/12.- С. 142-148.

Череватенко Л. Уроки давньої полеміки: [Про творчість укр. поетів Ю.Клена та І. Багряного] // Київ.- 1996.- № 7/8.- С.127-130.

Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина: Із спогадів // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст. - К., 1994.- Кн.1.- С. 613-622.

* * *

Жулинський М.Г. Бургардт Освальд // Укр. літ. енцикл.- К., 1988.- Т.1.- С. 249-250.

Клен Юрій (1891-1947) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1959.- Т.3.- С. 1043.- (Перевид. в Україні, Львів, 1994).

Юрій Клен (Освальд Бургардт). 1891-1947: [Список] // Сл. і час.- 1994.- № 1.- С. 92-93.

Юрій Клен // Повернуті імена: Рек. бібліогр. покажч. / Нац. парламент. б-ка України.- К., 1994.- Вип. 3.- С. 22-29.

ІГОР КОСТЕЦЬКИЙ

01(14).05.1913 - 14.06.1983

Дослідниця творчості І.Костецького С.Павличко справедливо відзначила багатогранність його спадщини: він виступав як прозаїк, драматург, поет, критик, перекладач, мистецтвознавець, як редактор і видавець, щирий громадський діяч.

Ігор Костецький (справжнє прізвище - Ігор В'ячеславович Мерзляков) народився в Києві в інтелігентній родині. Його батько, В.І.Мерзляков, за освітою був юристом, але вивчав також музику і співи і згодом викладав вокал, у тому числі й у Вінницькому музичному училищі. Мати, Н.В.Костецька, теж захоплювалася музикою.

Десь у 1919-1920 роках родина переїхала до Вінниці, де на Старому місті у власному будинку мешкали батьки матері. Шкільну освіту Ігор розпочав у Вінниці, а завершив у Києві, там же закінчив технікум водного транспорту. У Києві І.Костецький почав спілкуватися з багатьма співаками, музикантами, акторами, художниками, вивчати історію театру та ряду інших мистецтв. Він організовував літературно-мистецькі вечори, концерти, виставки, видавав рукописний журнал "Художня еклектика" (російською мовою), був членом художньої ради Київського оперного театру. Водночас почав друкувати рецензії на театральні вистави, писати оповідання та більші прозові твори. 

На початку 1934 року І.Костецький вступив до студії при Великому драматичному театрі ім. М.Горького у Ленінграді, потім - до Державного інституту театральних мистецтв (Москва). За сімейними обставинами залишив інститут і виїхав у Перм, де працював інструктором обласного відділу культури і одночасно керував самодіяльним театральним колективом.

У 1940 році І.Костецький приїхав до Вінниці. З початком війни його мобілізували до війська. Під Вінницею, разом з іншими, він потрапив в оточення і змушений був повернутися додому. Під час окупації викладав у фармацевтичному інституті, деякий час редагував газету "Вінницькі вісті", де друкував і власні матеріали з питань мистецтва, культури, вірші, переклади, користуючись, зокрема, псевдонімом "Юрко". Восени 1942 року І.Костецького відправили на примусові роботи до Німеччини. Відтоді усе його життя було пов'язане з цією країною.

Проте довгі руки радянського КДБ й тут дістали письменника. Скориставшись тим,що в Радянському Союзі залишалися його батьки та інша рідня, КДБ примусило І.Костецького погодитися співпрацювати з ним. Як свідчить одне з досліджень цієї сторінки життя письменника, І.Костецький відразу повідомив про це службу безпеки ОУН.

Німецький період творчої діяльності І.Костецького був надзвичайно плідним. Вона почалася ще в таборах для переміщених осіб, зокрема в організації МУРу (мистецького українського руху). МУР закликав письменників писати так, щоб українська література дістала міжнародне визнання. Разом з дружиною, німецькою письменницею Е.Котмайєр, І.Костецький заснував власне видавництво "На горі", в якому друкував українських авторів та переклади українською мовою. 

І.Костецький виробив власний погляд на майбутній розвиток української літератури й культури в цілому. Суть цього погляду полягала у модернізації українського мистецтва слова, його наближенні до загальноєвропейського літературного напряму. Про це він писав у багатьох своїх критичних виступах, це ж відбилося і на його поетичному доробку, хоча в поезії він не здобувся на значний успіх. Дещо більшого досяг він у прозі: збірки "Оповідання про переможців" (1946) і "Там, де початок чуда" (1948), повісті "День святого" за мотивами ранньохристиянської історії і "Мій третій Рим" - враження про Італію, переплетені з асоціаціями письменника на широчезне коло тем, переважно культурно-мистецьких. Йому належить також повість "Історія ченця Гайнріха" та інші твори.

Серед оригінальних творів І.Костецького - п'єси "Близнята ще зустрінуться", "Дійство про велику людину", "Черниці", "Смерть кардинала" та інші. Про першу з перелічених тут критик Ю.Шевельов писав, що в ній майстерність драматичного сюжету "доведено мало не до віртуозності".

Проте найбільших здобутків домігся І.Костецький в галузі перекладу, він перший переклав усі сонети Шекспіра, переклав також "Ромео і Джульєту", "Короля Ліра", два томи творів С.Георге (разом з М.Орестом, О.Зуєвським), ряд творів Данте, Уайльда, Еліота, Тагора (разом з В.Вовк), Верлена, Лорки, Новаліса, Леца, Рільке, німецькою відтворив кілька пам'яток давньоруської літератури, "Собор" О.Гончара. До книжок перекладів, своїх і чужих, писав грунтовні і глибокі передмови. Йому належить літературна редакція "Біблії", виданої в Римі в перекладі І.Хоменка (1963; у редагуванні брали участь також В.Барка та М.Орест). І.Костецький двічі приїздив в Україну, підтримував зв'язки з М.Бажаном, К.Паустовським та іншими письменниками.

Найважливіше у діяльності І.Костецького, відзначає "Історія української літератури ХХ століття", - те, що він "відкривав нові шари українського художнього мислення у ХХ ст.". 

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів І.Костецького

Мій Юрій Клен // Сучасність.- 1966.- № 7.

Пролог п'єси "Близнята ще зустрінуться"; З поробного цеху; З листів до О.Ізарського; Із сирових сонетів // Хроніка 2000. Наш край.- 1993.- № 1/2.- 
С. 185-194.

Переклади 

Павнд Е.Л. [Вірші, есе] / Вступ. сл., пер. І.Костецького // Основа.- 1996.- № 9.- С. 52-69.

Сонети Шекспіра у перекладі Ігоря Костецького / Вступ. сл. М. Стріхи // Березіль.- 1991.- № 12.- С. 63-67.

Тисячоліття: Поетич. пер. України-Русі: Антологія /Упоряд. і авт. вступ. сл. М.Н.Москаленко.- К.: Дніпро, 1995.- 693 с.- Із змісту: Шекспір В. Сонет 66.- С. 635; Павнд Е. Cantos.- С. 635-637; Голль І. Радзієль.- С. 637; Лорка Ф.Г. Місто без сну.- С. 637-639; Георге С. Тепла і повітря сад не бажає.- С. 639.

Про життя і творчість І.Костецького

Гречанюк С. Співавтор україно-європейського альянсу: [Штрихи до портр. І.Костецького] // Дивослово.- 1995.- № 9.- С. 12-21.

Залеська-Онишкевич Л. Елементи неоавангардизму в українській драмі ХХ ст. // Українська література: Матеріали І конгр.Міжнар. асоц. україністів.- К., 1995.- С. 72-83.- Із змісту: [Творчість І.Костецького].- С. 74, 79-83.

Зуєвський О. Принцип "абсолютизації" в перекладах І.Костецького // Хроніка 2000. Наш край.- 1993.- № 1/2.- С.195-204.

Лисяк-Рудницький І. В обороні інтелекту: Про справу І.Костецького й те, що навколо: [Відгук на полеміку І.Костецького та ред. журн. "Сучасність" 1967 р.] // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.- К., 1994.- Т.2.- С. 381-407.- Із змісту: [Про І.Костецького].- С. 381-383; [Біогр. довідка].- С. 525-526.
Мамчур І. Модерний театр Ігоря Костецького: Матеріали до творч. портр. // Укр. театр.- 1995.- № 4.- С. 24-27.

Мерзляков А. Назвав би ці записи спогадами..: [Спогади автора про свого брата І.Костецького] / Підгот. до друку А.Топачевський // Хроніка 2000. Наш край.- 1993.- № 1/2.- С. 205-214.

Мечник С. Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД - НКГБ - МГБ - КГБ.- Тернопіль, 1993.- 85 с.- Із змісту: [Контроль КДБ за письменником І.Костецьким].- С. 32, 40-42. 

Павелко І. Про сюрреалізм та перспективи його розвитку в українській літературі // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики XX ст.-К.,1994.- Кн.3.- С.640-649.- Із змісту: [Творчість І.Костецького].- С. 640, 641, 645-648.

Павличко С. Ігор Костецький // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн.- К., 1994.- Кн. 2, ч.1.- С. 322-329.

Павличко С. Ігор Костецький та Езра Паунд: [Стор. з історії укр. літ. модернізму] // Сучасність.- 1992.- № 11.- С. 135-142.- Бібліогр.: 18 назв.

Певний Б. Скульптор, що вийшов з народу: [Про М.Черешньовського] // Сучасність.- 1991.- № 9.- С. 44-71.- Із змісту: [І.Костецький про митця].- С. 46, 62-63.

Самчук У. П'ять по дванадцятій: Зап. на бігу: [Спогади про перебування в Німеччині 1945 р.] // Дзвін.- 1995.- № 4.- С. 94-105; № 6.- С. 113-125; № 7.- С. 61-92.- Із змісту: [Про І.Костецького у Веймарі].- № 7.- С. 65.

С.Г. Вітряки і вітражі // Хроніка 2000. Наш край.- 1993.- № 1/2.- С. 180-184.

Слабошпицький М. Чужина. Демони: Т. Осьмачка: митець на тлі епохи // Березіль.- 1995.- № 7/8.- С. 172-189.- Із змісту: [Про І.Костецького].- С. 173-174.

* * *

Костецький Ігор (1913-1983) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1959.- Т.3.- С. 1147.- (Перевид. в Україні, Львів, 1994).

Кочур Г.П. Костецький Ігор [Мерзляков Ігор В'ячеславович] / Укр. літ. енцикл.- К., 1995.- Т.3.- С. 18.

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ

09(21). 03.1870 - 22.10.1939

Як письменник О.Лотоцький був відомий під псевдонімом Білоусенко, утвореним від назви села Білоусівки на Поділлі, де минув певний відтинок його життя. А народився він у Бронниці поблизу Могилева-Подільського, в культурній священицькій сім'ї, в якій "національне почуття було щире і природне". Змалку він багато читав, великим уроком, пробудженням душі стало знайомство з "Кобзарем".

О.Лотоцький навчався у шаргородській і тульчинській духовних школах, потім у духовних семінаріях - Кам'янець-Подільській, Тифліській і, нарешті, Київській. Тут він вступає до семінарської громади, яка читала українські галицькі видання, знайомиться з В.Антоновичем, О.Кониським, М.Грушевським. Після семінарії рік провів у Білоусівці, де працював у вечірній школі для дорослих, збирав фольклор.

У 1892 році О.Лотоцький став студентом Київської духовної академії. Друкував вірші, переклади з грузинської, прозові твори, а найбільше - праці з історії української церкви, що, власне, стало його головним життєвим покликанням. За публікації в українській закордонній пресі. Лотоцький зазнав гоніння, роботи за фахом не отримав, тому працював у Київській палаті державного контролю, потім у Петербурзі в Департаменті кредитового контролю. Усім серцем віддавався праці на ниві української культури, був, зокрема, одним з ініціаторів-засновників видавництва "ВІК", яке випускало книжки для народу і де вийшла перша антологія української поезії. Разом з однодумцями організував дитяче видавництво "Мальовані казочки". Почав писати вірші, оповідання, казки для дітей, перекладати.

Важливими віхами творчої діяльності О.Лотоцького у цей час стала публікація своєрідної енциклопедії - "Украинский народ в его прошлом и настоящем" - і першого повного видання "Кобзаря". Значну роль відіграв він у скасуванні указу 1876 року про заборону української мови та в надрукуванні україномовного Євангелія.

Громадська діяльність О.Лотоцького була справді бурхливою: очолював український клуб "Громада", при якому діяв нелегальний вільний український університет. В березні 1917 року його обрано головою Української національної Ради в Петербурзі. У травні цього ж року за призначенням Тимчасового уряду обійняв посаду губернатора Буковини й Покуття. Але як тільки рідна Україна піднялася на боротьбу за волю, О.Лотоцький прибуває до Києва, де його обрали генеральним писарем Генерального секретаріату Української Центральної Ради, згодом держконтролером в уряді УНР, міністром сповідань під час гетьманування П.Скоропадського, послом уряду Директорії в Туреччині.

У березні 1920 року О.Лотоцький склав з себе посольські обов'язки і виїхав до Відня, як емігрант. Сім років викладав він історію канонічного права в Українському вільному університеті в Празі. У 1929 році вчений посів кафедру церковного права Православного богословського відділення Варшавського університету, організував у цьому місті Український науковий інститут і став його директором. Він знову розпочинає величезну за обсягом наукову і літературну діяльність: пише нові дослідження з історії церковного права та з історії книги, дитячі казки, двотомник "Автокефалія", три томи спогадів "Сторінки минулого". За його участю перекладено на рідну мову цілий ряд богослужбових книг.

З 1926 по 1938 рік О.Лотоцький входив до уряду УНР за рубежем як заступник прем'єр-міністра.

На початку другої світової війни у варшавське помешкання О.Лотоцького влучив снаряд. Рятуючи свою бібліотеку, вчений дістав запалення легенів і невдовзі помер. Похований він був на одному з варшавських кладовищ, але в 1971 році його син перепоховав прах батька на центральному українському цвинтарі в США - в місті Баунд-Бруку.

Праці визначного вченого і письменника виходили лише за кордоном, залишилися невідомими в Україні. Першими виданнями його творів на Батьківщині стали підручники для шкіл з основ віровчення та історії Святого Письма. На черзі - вихід нових книжок з його величезної спадщини. Саме сьогодні вона, ця спадщина, як ніколи, потрібна українському народові. Про це переконливо написав сучасний дослідник життя і творчості О.Лотоцького В.Ульяновський: "Вчений - богослов європейського рівня, вдумливий політичний і громадський діяч, відомий дитячий письменник О.Лотоцький, як ніхто інший зміг показати дорогу до християнської духовності сучасникам, а також прийдешнім поколінням...".

ЛІТЕРАТУРА

Основні видання праць О.Лотоцького

Автокефалія: [В 2 т.].- Варшава, 1935-1938.

Т.1.- 1935.- 206 с.
Т.2.- 1938.- 561 с.

Біблійна історія Нового Заповіту.- Львів: Відбудова, 1923.- 60 с.

Виннице-Браиловский женский монастырь // Церков. ведомости.- 1896.- Ч. 40.

Вірність великій ідеї: Симон Петлюра як політик і держ. муж.- Париж; Лондон, 1951.- 77 с.

Где обучалось подольское духовенство до учреждения Подольской духовной семинарии.- Каменец Подольский, 1898.- (Відбитка з "Подол. епарх. ведомостей", 1898, Ч. 36-39).

Демократическая литература: (Сто лет развития новой укр. лит.) // Рус. мысль.- 1907.- Кн. 5, отд. 2.- С. 1-25.

Державницький світогляд Т.Шевченка.- Львів, 1937.- 24 с.- (Відбитка з Повн. вид. тв. Т.Шевченка, Т.4).

За родную школу // Вестн. воспитания.- 1916.- № 5.- С. 1-55.

Земне життя Господа Іісуса Христа / За Євангелієм уложив [і передм. написав] О.Білоусенко.- [К.: Друк. М. Заїздного, 1918].- 124, ІV с.: іл.- На обкл.: Життя Іісуса Христа.

Из быта старого духовенства // Рус. старина.- 1904.- Т. 120.- С. 102-129.

Історичні основи нашої державної незалежності // Тризуб.- 1926.- № 17.

К истории Браиловского монастыря: (Архив. справка о перемещении монастыря в Браилове) // Подол. Епарх. Ведомости.- 1898.- Ч.38.

К истории духовного образования в России: (Ист. справка по поводу предстоящей реформы духовно-учеб. заведений) // Вестн. воспитания. - 1900.- № 3.- С. 94-119.

На ріках Вавилонських: Зб. ст.- Львів, 1938.- 192 с.

Народное образование в Подолии в его прошлом и настоящем // Образование.- 1899.- № 4.- С. 71-91; № 5.- С. 29-53.

Народное образование на Украинском Юге // Летопись.- 1996.- № 10.- С. 252-268.

Памяти протоиерея В.Я.Гречулевича: (По поводу 30-летия со дня его смерти) // Киев. старина.- 1900.- Т.69, июнь.- С. 279-287.

Поезії Т. Шевченка під російською цензурою.- Львів, 1937.- 24 с.- (Відбитка з Повн. вид. тв. Т.Шевченка, Т.4).

Свято із свят, торжество із торжеств: [Про Великдень] // Подолія.- 1994.- 28 квіт.

Симон Петлюра.- Варшава, 1936.- 118 с.

Симон Петлюра в українській еміграції // Тризуб.- 1928.- № 20/21.- С.9.

Старий Заповіт: Біблійна історія / О.Білоусенко; Вступ. ст. В.Ульяновського.- К.: Либідь, 1993.- 160 с.: іл.

Сторінки минулого: [В 3 т.].- Варшава, 1932-1934.
Т.1.- 1932.- 289 с.
Т.2.- 1933.- 484 с.
Т.3.- 1934.- 396 с.

Схід і захід у проблемі української культури // Укр. світ.- 1996.- № 4/6.

Украинский вопрос.- 3-е изд.- М., 1917.- 191 с.

Українське друковане слово: [Іст. нарис] // Українська культура: Лекції / За ред. Д.Антоновича.- К., 1993.- С. 98-111.

Ф.Е.Корш об украинском вопросе // Укр. жизнь.- 1915.- № 3/4.- С. 48-64.

Холмська справа / [Написав] О.Білоусенко (псевд.).- К., 1909.- 32 с.- (Наші справи).

Церковний Устав Князя Володимира Великого.- Львів, 1925.- (Відбитка із Ювілейн. Зб. Наук. Т-ва ім.Т.Шевченка у Львові).

Твори для дітей

Батьків гріх: Оповідання.- К., 1895.- 44 с.

Баю-баю: Читанка.- К., 1918.- 158 с.

Безконечні казочки.- Львів: Світ дитини, 1925.

Було колись: Читанка з поля історії: Ч.1.- К., 1918.- 173 с.

Весна: Читанка для маленьких дітей.- К., 1918.- 62 с.

Вінок: Читанка з 100 малюнками. - М., 1911.- 506 с.

Зайчик-побігайчик: Казка.- Львів, 1928.- 70 с.- (Сер. "Діточа Бібліотека", кн. 80).

Колобок: Співана казочка на 3 д. / О.Білоусенко.- Петроград, 1916.

Лисичка-сестричка: Зб. казок.- 2-е вид. /Іл. М.Михалевича.- Торонто: Євшанзілля, 1983.- 96 с.- (Сер. "Моя книжечка", вип. 52).

Перлинки: Перша читанка.- Чернігів, 1922.- 102 с.

По-над рідним краєм: Оповідання для дітей.- Львів: Світ дитини, 1925.

Пригоди Вовка-Неситого: Казка.- Львів: Світ дитини, 1921.- 67 с.

Те ж.- 1937.- 59 с.

Пташині гостини: Оповідання для дітей.- Львів: Світ. дитини.- 1928.

Сестра: (Оповідання для дітей).- Львів: Світ дитини, 1925.

Ходить сон коло вікон: Оповідання для дітей.- Львів: Світ. дитини, 1925.

Червона Хусточка: Казка.- СПб, 1913.- 16 с.

Читанка: Мальов. казочки.- СПб, 1914.- 16 с.

По життя і діяльність О.Лотоцького

Биковський Л. Мої побачення з Олександром Лотоцьким // Укр. історик.- 1979.- № 1/4 (61-64).- С. 102-107.

Возняк М. З приводу двадцятиліття "Кобзаря" в редакції В.Доманицького: (Його листування з І.Франком) // За сто літ.- Х.; К., 1930.- Кн. 5.- С. 272-304.- Із змісту: [О.Г.Лотоцький у підгот. вид. першого повн. "Кобзаря" в Росії 1907 р.].- С. 274-277.

Зінченко А.Л. Благовістя національного духу: Укр. Церква на Поділлі в 1-й третині ХХ ст.- К.: Освіта, 1993.- 256 с.- Із змісту: [О.Лотоцький на Вінниччині].- С. 5, 25-27, 30, 95.

Зінченко А. Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського.- К.: Дніпро, 1997.- 423 с.- Із змісту: [Про О.Лотоцького].- С. 6-8, 21, 24-26, 55-57, 69, 70, 77, 78, 81, 82, 85-87, 170-172, 324.

Корнієвська-Зінченко О.В. Петербурзька громада та її роль (1896-1917 рр.): [В т.ч. про діяльність О.Лотоцького] // УІ Всеукр. наук. конф. з іст. краєзнавства.- Луцьк, 1993.- С. 102-103.

Короткі біографічні довідки лідерів українських партій кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст.- К., 1993.- С. 298-330.- Із змісту: Лотоцький Олександр Гнатович.- С. 312-313.

Кумбарг О.В. Історія української книги (кінець ХУ ст.- 1919 р. в дослідженнях Лотоцького О.) // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 9-11 верес. 1994 р., м. Кам'янець-Подільський.- Хмельницький, 1994.- Ч. 1.- С. 343-346.

Лицар праці і обов'язку: Зб., присвяч. пам'яті проф. О.Лотоцького-Білоусенка /За ред. Б.Гошовського . - Торонто; Нью-Йорк: Євшан-зілля, 1983.- 190 с.

Мхитарян Н. Мемуари О. Лотоцького як цінне джерело дослідження історії українсько-турецьких взаємовідносин: [1918-1919 рр.] // Розбудова держави.- 1995.- № 5/6.- С. 54-59.

Мхитарян Н. Жити з сусідами у злагоді: Мемуари колиш.укр.посла в Туреччині [О.Лотоцького в період Директорії] // Політика і час.- 1995.- № 7.- 
С. 62-70.

Сергійчук Б. Україна і Туреччина в історичних взаєминах // Всесвіт.- 1997.- № 3/4.- С. 152-159.- Із змісту: [О.Г.Лотоцький як посол УНР в Туреччині в 1919-1920 рр.].- С. 157-159.

Сергійчук Б. Уряд УНР і Вселенський престол: з історії відносин // Людина і світ.- 1997.- № 2.- С. 36-39.- Із змісту: [Про О.Лотоцького].- С. 36-37.
Станович М. Невідомий син Поділля // Подолія.- 1994.- 28 квіт.

Трощинський В. Витоки та історична доля міжвоєнної української політичної еміграції в Європі // Українська діаспора.- 1994.- № 6.- С. 5-31.- Із змісту: [Про О.Лотоцького].- С. 21.

Ульяновська С., Ульяновський В. Олександр Лотоцький // Українська культура: Лекції /За ред. Д.Антоновича.- К., 1993.- С. 553-568.- (Додатки).

Ульяновський В.І. Олександр Лотоцький і дорога до храму // Білоусенко О. Старий Заповіт: Біблійна історія.- К., 1993.- С. 3-12.

Швидкий В. О. Г. Лотоцький і проблеми національно-релігійного розвитку на початку ХХ ст. // Старожитності.- 1994.- № 7/8.- С. 11-16.- Бібліогр.: с. 15.

Швидкий В.П. О.Лотоцький та відродження української книги // УІ Всеукр. наук. конф. з іст. краєзнавства.- Луцьк, 1993.- С. 190-191.

Швидкий В.П. О.Лотоцький та українська книга // Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у розвитку культури України .- К., 1993.- С. 100-102.

* * *

Баженов Л.В. Біобібліографія // Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.- Кам'янець-Подільський, 1993.- С. 109-427.- Із змісту: [Про О.Лотоцького].- С. 30, 273-274.

Лотоцький Олександр // Мала енцикл. етнодержавознавства.- К., 1996.- С. 858-859.

Лотоцький О., Лотоцький Б. Друковані праці Олександра Лотоцького (1891-1983) // Лицар праці і обов'язку: Зб., присвяч. пам'яті проф. О.Лотоцького-Білоусенка.- Торонто; Нью-Йорк, 1983.- С. 120-156.

Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України Ін-т держави і права ім. В.М.Коцького.- К., Довіра: Генеза, 1996.- 942 с.- Із змісту: [Про О.Лотоцького].- С. 307, 358, 403, 417, 421, 858-859.

Погребенник Ф.П. Лотоцький О.Г. // Укр. літ. енцикл.- К., 1995.- Т.3.- С. 231-232.

Смаль-Стоцький Р. Лотоцький Олександр (1870-1939) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім.Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк; 1962.- Т.4.- С. 1379-1380.- (Перевид. в Україні, Львів, 1994).

АРКАДІЙ ЛЮБЧЕНКО

07.(19).03.1899 - 25.02.1945

Юрій Гаморак (Ю.Стефаник, син Василя Стефаника) у своїй статті про А.Любченка, опублікованій під час другої світової війни, назвав його "найвидатнішим представником нашої сучасної прози". І це був не перший захоплений відгук про творчість талановитого українського прозаїка.

Народився він у с.Старому Животові (нині - Новоживотів Оратівського району Вінницької області). У Сквирі Київської області закінчив гімназію, там почав друкувати у місцевій газеті вірші й статті. Деякий час навчався в Київському університеті. У 1918-1920 рр. А.Любченко брав участь у визвольній боротьбі українського народу, а в 1921-1922 рр. був мобілізований до червоного війська, служив у пересувному театрі, що давав вистави у військових частинах - у Черкасах, Проскурові, Жмеринці, Барі, Вінниці, Білій Церкві, на Донбасі й у Харкові. Тут, у тодішній столиці України, він вступив до літературної організації "Гарт", був її секретарем. Коли "Гарт" перестав існувати, став одним із засновників і секретарем "Вапліте (Вільної Академії пролетарської літератури)", а після її ліквідації брав активну участь у створенні літературних організацій "Літературний ярмарок" і "Пролітфронт". В останній - знову секретарював. Окрім того, з 1924 по 1930 рік А.Любченко очолював сектор художньої літератури в державному видавництві літератури, де став причетний до видання творів багатьох українських письменників, повних зібрань творів ряду класиків світової літератури, а також низки власних перекладів з французької.

Власне письменницький шлях А.Любченка розпочався в 1924 році, коли він опублікував у періодичній пресі та окремими виданнями кілька оповідань: "Гордійко", "На тихому хуторі", "Зяма", "З темного передпокою" та ін. У 1926 році видав збірку новел "Буремна путь", і в цьому ж році побачила світ у журналі "Життя й революція" чи не найкраща його новела "Via dolorosa", написана на тему кохання і зради. І книжка, й новела отримали високу оцінку провідного тоді критика О.Білецького, котрий назвав Любченка "видатною силою в українській літературі". Такої ж думки про твори Любченка був М.Хвильовий: "Це, мабуть, єдиний у нас художник, що його можна назвати новелістом".

Тим часом письменник працював над творами більшої форми - романом "Незнані гості" і повістями "Образа" та "Вертеп". Повість "Образа" - зразок сатиричної прози: письменник малює сіренький світ радянських чиновників-обивателів, ницість їхніх душ, пристосуванство і кар'єризм. "Вертеп" - лірична повість у новелах - має умовний характер: у ній зображено жінку (Україну, як вважають критики), яка на шляху боротьби втратила коханого, але з часом вона знову кохає, і з новим обранцем відбудовує зруйновану домівку. Автор у творі щиро сподівається на щасливе майбутнє України. Ю.Шерех про цю повість писав: "Вертепом" Любченка українська література сказала нове слово - і в змісті, і в формі".

Виходять нові збірки оповідань та повістей вже визнаного автора - "Вона" (1929) і "Вітрила тривог" (1932). Після цього в його творчості виникає довга пауза. Про життя письменника в тридцяті роки мало що відомо. Працював у редакціях. Переїхав до Києва. Зазнавав критики за написані в минулому твори і за теперішнє мовчання. 

Коли почалася війна, київських письменників евакуювали до Уфи. А.Любченко по дорозі навмисне відстав від ешелону і опинився на окупованій території. Згодом він узяв участь в Установчих зборах УНР 5 жовтня 1941 року, плекаючи надії на створення української держави. Працював у харківській газеті "Нова Україна", та швидко зрозумів зловісну суть німецько-фашистського режиму. Уникаючи переслідувань, тікає до Львова. Окупанти, полюючи за українськими патріотами, заарештовують А.Любченка. Деякий час він був в ув'язненні, важко захворів, через що його й відпустили. А.Любченко їде ще далі, вже за українські межі. 

У Братиславі в серпні 1944 року як член Президії УНРади він узяв участь у складанні "Платформи Всеукраїнської Національної Ради", разом з актором Й.Гірняком відповідав за сектор пропаганди Президії УНРади. Про воєнний час А.Любченко залишив "Щоденник", опублікований на Заході. 
Помер письменник у Німеччині, в містечку Бад-Кіссінгені. Окрім згаданих вище творів, йому ще належать цінні спогади про письменника М.Хвильового, ряд п'єс та кіносценаріїв, багато літературно-критичних і мистецтвознавчих статей. У післявоєнний час в Україні його ім'я майже не згадувалося. Лише за останні роки окремі його твори друковано в пресі, а грунтовна стаття про нього з'явилася в першій книзі "Історія української літератури ХХ століття" (К., 1993).

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів А. Любченка

Біхресова ніч: (Уривок з повісті "Бакаян") // Літ. й побут.- 1929.- № 3.- С. 1-3.

Буремна путь: Оповідання.- [Х.]: Книгоспілка, 1926.- 166 с.

Те ж.- 2-е вид.- [Х.]: Держвидав України, 1927.- 184 с.

Рец.: Якубовський Ф. // Життя й революція.- 1926.- № 9.- С. 124-125.

В берегах: (Оповідання).- К.: Держвидав України, 1929.- 16 с.

Вертеп: [Новела] // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1995.- Кн.4.- С.195-248.

Via dolorosa; Вертеп: [Уривок]: Новели // Березіль.- 1991.- № 9.- С. 24-39.

Вона: Повісті й новели.- Х.: Держвидав України, 1929.- 236 с.- Зміст: Вертеп; Образа; Оповідання про втечу; Via dolorosa; Хінська новела; Два листа. 
Рец.: Майфет Г. // Червон. шлях.- 1929.- № 12.- С.233-236; Полторацький Ол. Аркадій Златоуст // Нова генерація.- 1929.- № 5.- С.40-44; Пронь Г. В шуканнях нового // Літ. газ.- 1929.- № 22.- С. 6.

Ворог: Оповідання // Літопис Червон. Калини.- 1996.- Т.1, № 1/6.- С.283-296.

Гайдор: Степова легенда.- Х.: Держвидав України, 1929.- 24 с.: іл.

Те ж // Червон. шлях.- 1925.- № 9.- С. 7-12.

Гордійко // Христовий М. Дід Євмен; Любченко А. Гордійко.- [Х.], 1924.- С. 13-31.

Два листи: Оповідання // Життя й революція.- 1928.- № 5.- С.17-23.

Дні юності: [Оповідання].- [Х.]: Держвидав України, 1927.- 64 с.

Те ж .- 2-е вид.- Х.: Держвидав України, 1929.- 64 с.

Рец.: Ладен О. // Молодняк.- 1927.- № 3.- С. 121-122.

Земля горить: П'єса.- [К.]: ЛІМ, 1933.

Рец.: Найчук М. // За марксо-ленінську критику.- 1933.- № 8.- С. 78-80.

Зяма: [Оповідання].- Х.: Держвидав України, 1924.- 14 с.

Те ж.- 3-є вид.- Х.: Держвидав України, 1929.- 16 с.: іл.

Рец.: Д.М. // Червон. шлях.- 1925.- № 1/2.- С.366-367. 

Із темного передпокою: [Оповідання].- Х.: Укр. робітник, 1928.- 32 с., портр.

Те ж: [Фрагм.] // Червон. шлях.- 1924.- № 11/12.- С. 27/35.

Кров: Оповідання // Дніпро.- 1991.- № 11/12.- С. 150-183.

Кукіль: Оповідання.- Х.: Держвидав України, 1924.- 34 с.

Те ж.- 2-е вид.- [Х.]: Держвидав України, 1925.- 35 с.

Рец.: Дніпровський І. // Червон. шлях.- 1925.- № 1/2.- С.363-364.

Незнані гості: Уривок з роману "Книга радості" // Вапліте.- 1927.- № 2.- С.94-110.

Нечистий: Оповідання.- К., Держвидав України, 1927.- 16 с.

"№ 2002": Оповідання // Всесвіт.- 1925.- № 3.

Те ж.- Х.: Укр. робітник, 1928.- 16 с.

Образа: Повість // Вапліте.- 1927.- № 4.- С. 3-71.

Рец.: Божко С. Тези опозиції в художній літературі // Молодняк.- 1927.- № 12.- С.109-115.

Оповідання про втечу.- Х.: Укр. робітник, 1929.-64 с.

Те ж // Червон. шлях.- 1926.- № 11/12.- С. 5-29.

Повалений бог // Гроно: Зб.- К., 1920.- С.28-31.

Рассказы о бегстве: Избр. произв.: Пер. с укр. / Илл. Н.Картера.- М.: Гослитиздат, 1934.- 189 с.

Синьоока сестра України: (Подорож. нотатки) // Червон. шлях.-1929.- № 7.- С. 77-105.

Скорочення: [Оповідання] // Службовець (Харків) .- 1928.- № 42.- С. 8-12.

Тихий хутір // Комунарка України.- 1929.- № 12.- С. 19-21.

Україна живе! /Підгот. до друку Р.Рибальченко // Укр. засів.- 1995.- № 1.- С.16-20.

Хінська новела // Червон. шлях.- 1929.- № 5/6.- С. 5-15.

Щоденник (1941-1942): [Фрагм.] // Розбудова держави.- 1995.- № 4.- С. 63-64.

Хвильовий М. Повісті з України /Пер. і вступ. ст. Ю.Луцького.- Нью-Йорк: Філос. б-ка, 1960.-( Англ.).

До видання включено спогади А.Любченка про М.Хвильового.

Переклади

Маріон. Газетяр: Пер. з пол. // Червон. шлях.- 1924.- № 7.- С.49-51.

Він же. Малюнки революційні: [Оповідання]: Пер. з пол. // Червон. шлях.- 1925.- № 11/12.- С. 80-86.

Він же. Присуд: Пер. з пол. // Червон. шлях.- 1925.- № 11/12.- С. 82-84.

Він же. Страйк голоднечий: Пер. з пол. // Червон. шлях.- 1925.- № 11/12.- С. 80-81.

Він же. Сльози: Пер. з пол. // Червон. шлях.- 1925.- № 11/12.- С. 84-86.

Троцький Л. 1905 рік / Пер. з рос. А.Любченка та М.Щербака.- Б.м.: Держвидав України, 1925.- 273 с.

Про життя і діяльність А.Любченка

Агеєва В. Шлях буремний і скорбний // Березіль.- 1991.- № 9.- С.39-46.

Антонюк Н.В. Українське культурне життя в "Генеральній Губернії" (1939-1944 рр.): За матеріалами періодич. преси.- Львів, 1997.- 232 с.- Із змісту: [Про А.Любченка].- С. 99, 102, 105, 130, 139, 143.

Гаморак Ю. Аркадій Любченко // Українське слово: Хрестоматія укр. літ.та літ. критики ХХ ст.- К., 1995.- Кн.4.- С. 189-195.

Гладкий М. Мова сучасного українського письменства: Фразеологія // Життя й революція.- 1929.- № 5.- С. 99-108; № 6.- С.92-100.- Із змісту: [Спостереження над мовою творів А.Любченка].- № 5.- С. 101, 104-107.

Дзюба І., Агеєва В. Аркадій Любченко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.- К., 1993.- Кн.1.- С.610-618.

Епістолярна спадщина Івана Дніпровського /Вступ. сл., підгот. текстів, публ. І.Лисенка // Березіль.- 1995.- № 3/4.- С.166-176.-Із змісту: [Листи І. Дніпровського до А. Любченка. 1926, 1927,1934рр. ].-С.172-175.

Костюк Г. Поет юності і сили // У світі ідей і образів.- К., 1983.- С. 206-218. 

Те ж // Дивослово.- 1996.- № 4.- С. 3-8.

Куліш М. Листи до А.Любченка // Куліш М. Твори: У 2 т.- К., 1990.- Т.2.- С. 585-593.

Луцький Ю. Роздуми над "Вапліте": [Про архів А.Любченка, секретаря Вапліте, у США] // Сучасність.- 1993.- № 12.- С. 111-114.

Любченко А.П. // Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917-1927).- Х., 1928.- Т.1.- С. 297-298.

Майфет Г. Аркадій Любченко: [Огляд творчості] // Життя й революція.- 1929.- № 9.- С. 119-128.

Павлишин М. За культуру "не для дітей": Літ. критика Ю.Шереха // Сучасність.- 1995.- № 6.- С. 150-157.- Із змісту: [Згадка про щоденники А.Любченка часів війни].- С.155.

Попик В. Під софітами ВЧК-ДПУ-НКВС-НКДБ-КДБ: Докум. оповідь за матеріалами арх. справи-формуляру на Довженка О.П. // Дніпро.- 1995.- № 9/10.- С. 21-59. - Із змісту: [М.Бажан про А.Любченка на зборах письменників 12.03.1944 р. у Києві].- С.54.

Рябенко В. "Шибай-Галоп": [Про оповідання А.Любченка "Ворог"] // Молодняк.- 1931.- № 2.- С.120-121.

Савченко Ю. Буремна чи скорбна путь?: [Критич. нотатки про творч. шлях А.Любченка] // Критика.- 1928.- № 11.- С. 31-45.

Самчук У. На коні вороному: Спомини і враження // Дзвін.- 1994.- № 6.- С. 51-101; № 7.- С. 25-113; № 8.- С.77-108.- Із змісту: [Уривки із "Щоденників" А.Любченка 1942 р.].- № 6.- С.71-72; [Зустріч автора з А.Любченком в окупован. Києві].- № 7.- С. 72-73, 75, 98-102; [Зустріч автора з А.Любченком у Львові].- № 8.- С. 87-88.

Самчук У. П'ять по дванадцятій: Зап. на бігу: [Спогади про перебування в Німеччині 1945 р.] // Дзвін.- 1996.- № 4.- С. 94-105; № 6.- С. 113-125; № 7.- С. 61-92.- Із змісту: [Про зустріч з А.Любченком у Постдамі].- № 4.- С. 97.

Хвильовий М. Листи до А.Любченка // Хвильовий М. Твори: В 2 т.- К., 1991.- Т.2.- С.882-884.

Шерех Ю. Колір нестримних палахкотінь // Березіль.- 1992.- № 1.- С. 155-174.

Якобчук М. Страдницький шлях письменника // Подолія.- 1996.- 7 трав.

* * *

Агеєва В.П. Любченко А.П. // Укр. літ. енцикл.- К., 1995.- Т.3.- С.244.

Любченко Аркадій (1899-1945) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] / Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1962.- Т.4.- С.1393.- (Перевид. в Україні, Львів, 1994).

ЛЕОНІД МОСЕНДЗ

08 (20).08.1897 - 13.10.1948

Про Леоніда Марковича Мосендза відомий чеський дослідник української літератури М. Неврлий писав, що він "рідкісна й багата модифікація людського духу". І справді, Л.Мосендз не лише письменник, що працював у різних жанрах мистецтва слова (поет, прозаїк, публіцист, критик, перекладач), але й учений, знаний свого часу на Заході.

Л.Мосендз народився в Могилеві-Подільському над Дністром у родині економа (управителя) панського маєтку. З семирічного віку хлопчик разом з рідними мешкав у Ялтушкові і Маньківцях, тепер Барського району, а згодом у Яришеві (Могилів-Подільський район), де повторно закінчив двокласну школу. Після цього Л.Мосендз здобував фах у Вінницькій вчительській семінарії, яку блискуче закінчив у 1916 році. Деякий час він учителює, а потім опиняється на румунському фронті, адже точилася перша світова війна. Та надійшов 1917 рік. Національно-визвольна боротьба захопила юнака, хоча, як він зізнавався, "до 1918 року був російським патріотом". Але "за один місяць з мене був український націоналіст". У 1919 р. він став вояком української армії, де вже служив його старший брат. 

Через хворобу Л.Мосендз військо залишив, почав учителювати в Гнівані під Вінницею, проте у 1920 році після смерті матері емігрував. Перебував у Польщі, а 1922 року переїхав до Чехословаччини. Екстерном закінчив курс гімназії з тим, щоб мати право вчитися далі. У 1928 році Л.Мосендз закінчив хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подебрадах під Прагою. А вже в 1931 році молодий інженер-технолог стає доктором технічних наук, автором цікавих публікацій в науковій пресі, власником патентів на ряд технічних винаходів. Деякий час Л.Мосендз працює викладачем Державної торговельної академії в Сваляві на Закарпатті. Після угорської окупації цього куточка України переїжджає до Братіслави і працює у Дослідному інституті виноробства. У цьому місті він одружився, став батьком. 

Тридцяті роки для Л.Мосендза - час становлення як письменника, хоча писав він десь з 1921 року. У 1936 році в Чернівцях він видає автобіографічну повість "Засів", наступного року у Львові - збірку оповідань "Людина покірна", а в 1939 там же - нову збірку оповідань "Відплата". Перша книжка оповідань - це враження письменника від національно-визвольної революції в Україні, друга писана на сюжети з часів європейського середньовіччя і Відродження. 

Нарешті, у 1941 році в Празі виходять окремим виданням і вірші Мосендза, бо ж писав він їх завжди від самого початку свого творчого шляху. Книжка мала назву "Зодіак" і містила патріотичну поезію, в т.ч. "Баладу про побратима" - реквієм героям, що впали у борні за волю України, вінок сонетів "Юнацька весна" з оптимістичною вірою у здійсненність кращих людських поривань. 

Вищим здобутком Мосендзової поезії вважається лірична драма "Вічний корабель" (Прага, 1940), де він, услід за багатьма іншими письменниками, опрацював світову тему "Летючого голландця", маючи на увазі, звичайно ж, боротьбу українців за незалежність та чергову їхню поразку.

У 1945 році письменник переїздить до Австрії і мешкає спочатку в Інсбруці, а згодом Зеєфельді та Зальцбурзі. В Інсбруці він близько зійшовся з письменником-земляком Юрієм Кленом (Освальдом Бургардтом). У перший рік свого перебування в Австрії друкує поему "Канітферштан, на українську мову перелицьований", де провідним мотивом є втрата батьківщини. Для доньки Марійки написав поему "Волинський рік" та кілька віршованих казок. 

Ще під час визвольної війни в Україні 1917-1920 рр. Л.Мосендз захворів на сухоти. Тепер хвороба настільки загострилася, що письменник змушений був, скориставшись благодійництвом однієї з американських харитативних організацій, лягти до лікарні в містечку Бльонау у Швейцарії. Під час другої операції 13 жовтня 1948 року письменник помер. У Швейцарії він теж багато працював: писав нову поему, статті, роман "Останній пророк" - про предтечу Ісуса Христа Іоанна Хрестителя, про появу християнської ідеології та її суперечливий розвиток. Напевно, це кращий твір письменника. В останні роки його турбував розрив між словами і ділами деяких ідеологів українського націоналізму, він усе більше схилявся до ідей вселюдського гуманізму, тому й спробував у рамках біблійної тематики з'ясувати для себе й читачів цю проблему.

Духовність для Л.Мосендза була вищою понад усе. В одному з листів до дружини він точно і образно схарактеризував себе самого: "Зрештою, трохи Дон Кіхот в мені є, але я думаю, що кожна людина, якої ідеалом не є банкова книжка й пенсія, є трохи Дон-Кіхот".

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів Л. Мосендза

Вдивляюсь в прийдешність свою: [Вірші] // Україна.- 1990.- № 18.- С. 22-23.

[Вірші] // Атом серця: Укр. поезія першої пол. ХХ ст. / Упоряд., передм., прим.Ю.Коваліва.- К., 1992.- С.273-275.- Зміст: Загув мотор у високості; Що серед океану каравела?; У татарви шукали оборони; Буває мить, коли душа натхненна.

[Вірші] // Літ. Україна.- 1997.- 23 жовт.- С.4.- Зміст: Сіцілійські рядки; "Цілую,кохана, тебе дорогую"; Дві пісні; "Пригорнути й уст палаючим вулканом..."; "Як ти прийняв за свій уділ співця"; Ми кажемо; "Гіркий хліб вигнання..."; "Буває мить, коли душа натхненна".

"Є ніжна принадність у сільському храмі...": [Вірш] // Укр. мова та літ.- 1997.- № 15.- С. 4.- (Газ.).

Євшан-зілля: [Оповідання] // Дзвін.- 1991.- № 1.- С.34-38.

Канітферштан: Поема.- Інсбрук: Вид. І.Тиктор, 1945.- 31 с.

Людина покірна: Оповіді.- Вінніпег, 1951.- 143 с.

Мене убито...: [Вірші] // Слобід.край.- 1993.- 16 верес.

"Осіння ніч...Коротка, як і влітку..."; "Мені здається: це когорти..."; Мій шпиталь; Лист; Євшан-зілля; Лист до сестри про родовід Мосендзів // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн.2.- С.178-197.

Останній пророк: Роман // Дніпро.- 1994.- № 7/8.- С.14-66; № 9/10.- С.96-141; 1995.- № 1.- С.7-45; № 5/6.- С.21-76; № 7/8.-С.7-31.

Поезії // Дніпро.- 1990.- № 11.- С.69-73.- Із змісту: Зодіак; Волинський рік; Під золотим дахом ліщини; "...Над луками тремтить"; Pomona militans; "Осіння ніч...Коротка, як і влітку..."; Коли ми ранками рушали з сіл; Рясні були тоді серпневі дні; Се року Божого 30-го якогось; Росінант твій вірний згинув; Як хочеться молитися часом; Ми кажемо: "Гіркий хліб вигнання" та ін.

Птах високого лету: Повість // Літопис Червон. Калини.- 1996.- Т.1., № 1/6.- С.159-190.

Те ж // Друг читача.- 1991.- 27 берез.- С.5-12.

Пригоди котика Кікі: Віршов. казки.- Львів: Універсум, 1996.- 46 с.

Рец.: Моргун Т. Пригоди і поневіряння Кікі // Культура і життя.- 1997.- 29 січ.; За вільну Україну.- 1997.- 15 берез.- С.4.

Мосендз у листах. Особисте: (З листів до родини інж. Арсена Шумовського) / Публ. підгот. Г.Корбич // ЛНВ (Мюнхен).- 1949.- Ч.2.- С.191-205; Сл. і час.- 1994.- С.45.-50; Сл. і час.-1997.- № 10.- С.27-32.

Горотак П. Дияболічні параболи: [Вірші] // Дніпро.- 1992.- № 10/12.- С.148-152.- Зміст: Елегія собі; З дитячих спогадів; Таємнича міледі; Пияцька пісня; Ода до трактора; Залізобетонна елегія; Маркізі Помпадур; Архістратиг.; Вірю і не вірю; Архисонет Юрію Кленові; Леоніду Мосендзові; Миронові Левицькому; Я.

Про життя і діяльність Л.Мосендза

Бортняк А. " Трохи Дон Кіхот " з Поділля // Вінниц.газ.- 1997.- 20 верес.

Видатний, але невідомий: [До 100-річчя від дня народж. Л.Мосендза] // Вінниц.відомості.- 1997.- 2 жовт. 

Герич Ю. Як постав Горотак: ( З приводу десятої річниці смерті Л.Мосендза) // Укр. Літ. Газ. (Мюнхен) .- 1958.- № 11.- С. 5.

Горобець М. Леонід Мосендз і Придністров'я // Вінниц.а правда.-1991.-3 жовт. 

Данський О. Леонід Мосендз про еміграційну літературу // Визвол. Шлях.- 1954.- №1 .- С.90-95.

Дем'янівська Л. Євген Маланюк про Ірлявського, Гай-Головка, Влизька, Кравцева, Осьмачку, Чарського, Мосендза та ін...: [Огляд емігрант. поезії, воєн. літ. на стор. "Краківських вістей" 1943-1944 рр.] // Сл. і час.- 1995.- № 2.- С. 61-66.

Завальнюк К. Людина з когорти титанів // Маяк.- 1996.- 2 листоп.

Ильницкий М. На перепутьях века: Укр. поэзия неизвестная: [Огляд] / Пер. с укр. И.Карабутенко // Вопр. лит.- 1993.- Вып.2.- С. 120-160.- Із змісту: [Про творчість Л.Мосендза].- С. 132, 139, 146, 150-151, 154-155.

Карпатський М. Леонід Мосендз - поет "спізненого" покоління: [До 100-річчя від дня народж.] // Укр. сл.- 1998.- 8 січ.- С.6.

Леонід Мосендз - із Могилева-Подільського // 33 канал.- 1997.- 26 верес.- С.9.

Миронець Н. Автографи Леоніда Мосендза в історичному архіві // Літ. Україна.- 1997.- 23 жовт.

Набитович І. Порфирій Горотак: літературна містифікація Леоніда Мосендза і Юрія Клена // Визвол. Шлях.- 1997.- № 12.- С. 1498-1505.

Неврлий М. Празька літературна група: [Укр. письменниц. об-ня. 1922-1939 рр.] // Українська література: Матеріали І конг. Міжнар. асоц. україністів.- К., 1995.- С. 151-166.- Із змісту: [Про Л.Мосендза].- С. 151-155, 157-160.

Неврлий М. "Трохи Дон-Кіхот в мені є..." // Україна.- 1990.- № 18.- С. 20-22.

Самчук У. Леонід Мосендз / Підгот. текстів і комент. М.Терещенко // Сл. і час.- 1997.- №10.- С.24-26.

Теліга О. Лист: Л.Мозендзові: [Вірш] // Берегиня України.- К., 1995.- С. 93-94.

Череватенко Л. "Безодня смерті і безодня життя спіткались на межі..." // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики.- К., 1994.- Т.2.- С. 171-178.

Те ж // Дніпро.- 1990.- № 11.- С. 64-68.

Череватенко Л. "Порфирородний Горотак" // Дніпро.- 1992.- № 10/12.- С.142-148. 

Шелест В. Поезія Леоніда Мосендза // Укр. мова і літ. в шк.- 1992.- № 1.- С. 71-78.

Яцюк О. Пам'яті Л.Мосендза: [В музеї М.Коцюбинського відбувся літ. вечір пам'яті письменника] // Укр. сл.- 1997.- 16 жовт.- С.7.

* * *

Марочкін В.П. Мосендз Л.М. // Укр. літ. енцикл.- К., 1995.- Т.3.- С. 423.

Мосендз Леонід (1897-1948) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] /Наук. Т-во ім. Т.Шевченка; Голов. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1966.- Т.5.- С. 1651.- (Перевид. в Україні, Львів, 1996).

Приречений долею на пошуки істини // "Громами гартоване слово": Літ. укр. зарубіжжя та письменників-правозахисників: Бібліогр. нариси / Держ б-ка України для юнацтва.- К., 1995.- С. 18-19.

МИХАЙЛО ОРЕСТ

27.11.1901 - 13.03.1963

Творчість Михайла Ореста - явище самобутнє і яскраве. Належить вона за своїм мистецьким рівнем, новаторською суттю не лише українській, але також і європейській та світовій культурі.

Михайло Орест (справжнє прізвище - Михайло Костянтинович Зеров; він брат відомого літературознавця, поета, перекладача Миколи Зерова) народився в м. Зінькові, тепер Полтавської області, в багатодітній родині вчителя дворічного міського училища. У 20-і роки він закінчив Київський ІНО, де почав писати вірші. Але для творчості час був несприятливий. В Україні розпочався показовий судовий процес над вигаданою ДПУ "Спілкою визволення України". Однією з провідних постатей у цій "Спілці" визначено було відомого вченого і поета Миколу Зерова. Михайла Ореста теж заарештували, готуючи на роль чесного радянського громадянина, що викриває злочини "українських буржуазних націоналістів". Проте Михайло не зрадив нещасного брата і його товаришів і перед початком судового процесу був звільнений. 

Наступні роки були надто важкими: доводилося працювати де завгодно, друкуватися не міг, а вірші писалися:

Замети, глибокі замети, 
Снігами завіяна даль...
Снігами повиті, поете,
Мовчання твоє і печаль.
Умреш ти в безликій пустині, 
І твій передчасний загин
Оплаче на білій рівнині
Тужливе виття хуртовин.

Пророкування збулося, але сталося це не з автором, а з його братом Миколою, розстріляним на Соловках в листопаді 1937 року. А на автора НКВД почало готувати нову справу. Незабаром, точніше в ніч з 9 на 10 червня 1938 року, його заарештували вдруге як організатора "контрреволюційної націоналістичної групи, яка ставила своєю метою повалення радянської влади на Україні з допомогою іноземних інтервентів". Від смертного вироку поета врятували кадрові зміни в Кремлі: на місце Єжова прийшов Берія. Єжов, лише він один, мусив відповісти за всі злочини, скоєні в країні, отже, Берія, обілюючи передусім Сталіна, почав трохи випускати пар: частина засуджених вийшла з тюрем, частина отримала меншу кару. Михайлові Оресту присудили три роки виправно-трудових таборів, рахуючи строк з 9 червня 1938 року.

За два тижні до початку війни його термін ув'язнення скінчився. Михайло Орест повернувся до Києва, потім опинився у Вінниці. У цьому місті перебував до 1944 року, друкувався у "Вінницьких вістях", певний час був редактором цієї газети. У ній знаходимо його вірші "Звичаєм дорогим у день осінній", "Попід ногою сніг щодня рипить суворо", "Святковий люд сповняє храми", "Ліс", "Південь", переклади з німецької М.Грайфа та Ф.Гельдерліна. Вірші у "Вінницьких вістях" є, здається, першими публікаціями Михайла Ореста. Восени 1944 року поет уже у Львові, де видає свою першу збірку "Луни літ". Сюди увійшли й поетичні твори вінницького періоду життя Михайла Ореста. 

Як поет він остаточно сформувався за межами рідної землі: перебрався спочатку до Відня, згодом - у табір для переміщених осіб в Аугсбурзі під Мюнхеном. Жив він тут убого, самотньо, але багато творив: видав ще чотири поетичні книжки - "Душа і доля" (1946), "Держава слова" (1952), "Гість і господа " (1952), "Пізні вруна" (1965; посмертне видання), чимало перекладних книжок, у тому числі "Антологія німецької поезії" (1954), "Антологія французької поезії" (1954), "Антологія європейської поезії" (1959), а також дослідження про більшовицьке руйнування церков у Києві.

Михайло Орест підготував і видав три томи творів Миколи Зерова, збірку поезій Павла Филиповича, написав спогади про поетів-неокласиків "Безсмертні", які вийшли окремим виданням після його смерті. 

Як поет він був майстром класичної форми, творцем філософського складу. Віддавав перевагу пейзажній ліриці ("Душі дерев близька душа моя"), проте переймався долею України, обожнював Київ - "клейнод нетлінної держави", який "сіятиме без часу і кінця". Писав також про призначення митця, суть поезії, творив інтимні вірші.

Помер поет в Аугсбурзі і був похований на православному кладовищі в Мюнхені. 29 червня 1994 року прах Михайла Ореста перепоховано до могили його брата, ще однієї української знаменитості - академіка Дмитра Зерова, на Байковому цвинтарі в Києві, у місті, якому він присвятив такі пророчі рядки: 

Дар безлічі весен і осеней
Ще приймеш,як вічности син,
Ще ранок, живий і росяний, 
Відродження - прийде він!
Пронизана світлами білими
Щастя твого далечінь
Присниться мені, спочилому
По втомі земній. Амінь.

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів М.Ореста

Взором античного: [Вірші] // "Сучасність" 1961-1985: Вибране.- Б.м., 1987.- С. 13.

[Вірші] // Атом серця: Укр. поезія першої пол. ХХ ст. /Упоряд., передм., прим. Ю.Коваліва.- К., 1992.- С. 309-311.- Зміст: День падає, як птах короткокрилий; Не видно берега у сивій млі; Прекрасні дні в минулім потонулі!; Загине світ!; Безумством і війною.

[Вірші] // Вісті з України.- 1992.- № 30.- С. 5.

Вірші // Сл. і час.- 1991.- № 11.- С. 34-36.- Зміст: Замети, глибокі замети; Сьогодні знов я думав про ліси...; Глибока, невимовна самота; Мистецтво, добі сучасне; Весняний молодик, безсяйний і янтарний; Душа заблукала в полоні дощу.

[Вірші] // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн. 2.- С. 366-383.- Зміст: "Я вернувся до тебе, отчизно моя"; Повстання мертвих; Києву; Відхід лісів; Тривання; "У книзі старовинній я знайшов..."; Рятунок; Балада про час; "Як шатра бронзові, стоять каштани..."; "Минуле зноситься березою гінкою..."; "Шляхами битими не хочу я ходити..."; "Ласкава мла вкриває тихий обрій..."; Напис на соняшнім годиннику; Слова; Отчизні; До рідних; Межень; Ars poetika.

Гість і господа: Кн. поезій 4-а.- [Б.м.], 1952.- 68 с.

До лісу вічності: [Вірші] // Дзвін.- 1994.- № 4.- С. 16-20.- Зміст: Граль; Серпень; Душа; Камінь; Станси; Міра потуги; Чудо; Негода вночі; Жовтень; Романс та ін.

Заповіти Юрія Клена // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.-Кн.1.- С.597-605.

Пісні вруна. Кн.5.- Мюнхен: Ін-т літ. ім.М.Ореста, 1965.- 79 с.

Поезії // Дніпро.- 1990.- № 8.- С. 107-109.- Із змісту: День падає, як птах короткокрилий; Не видно берега у сивій млі; Мандрівний лицар; Тестамент; Прекрасні дні в минулім потонулі !; Загине світ безумством і війною; О серце світів, о лагідне!" та ін.

"Порив, що ним живе душа моя...":[Вірші] // Подолія.- 1994.- 27 верес.

Переклади

[Переклади з Г.Кавальканті, А.Данте, Ф.Петрарки, Д.Кардуччі, Г.де ля Веги, Л.де Гонгора і Арготе, Ф.Лопе де Веги Карпіо, Д.Мілтіона, Л.Стаффа та ін.] / Передм. М.Стріхи // Березіль.- 1993.- № 3/4.- С.12-20.

Тисячоліття: Поетич. пер. України-Русі: Антологія /Упоряд. і авт. передм. М.Н.Москаленко.- К.: Дніпро, 1995.- 693 с. - Із змісту: Кавальканті Г. "О, хто вона, що йде, щоб очі дивувати".- С. 535; Хесус Т., де. Глоса.- С. 535-536; Камоїнш Л., ді. Св. Франціск з Ассізі.- С. 536; Браунінг Е.Б. "Про Теокрітові я думала пісні...".- С. 537; Новаліс. З "Гімнів до ночі".- С. 537-538; Ніцше Ф. "Тиша!".- С. 538; Георге С. "Коли, Громобоже, грозою ти хмари бичуєш".- С. 539; Стафф Л. Ненюфари.- С. 539; Гумільов М. Канцона.- С. 540; Анненський І. Листя.- С. 540-541; Шеньє А. Орфей.- С. 541; Ліль Ш.-Л., де. Червоне світило.- С. 541-542; Бодлер Ш. Вечірня гармонія.- С. 542; Ередія Ж.-М. Антоній і Клеопатра.- С. 542-543 ; Верлен П. "Синь на доми лягла крилом...".- С. 543.

Про життя і діяльність М.Ореста

Абліцов В. "Душі дерев близька душа моя..." // Вісті з України.- 1992.- № 30.- С. 5.- (Газ.).

В.Л. Перепоховання Михайла Ореста // Сл. і час.- 1994.- № 7.- С. 43.

Державин В. Поезія Михайла Ореста і неокласицизм: (Скорочено) // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.- К., 1994.- Кн.2.- С. 347-365.

Заславський І. "Мислі й чуття небуденні..." // Сл. і час.- 1996.- № 11/12.- С. 13-17.

Заславський І. Поет, брат поета: [М.Орест. Згадується його перебування у м.Вінниці в період фашист. окупації. Є фото] //Дивослово.- 1997.- № 5/6.- С.12-15.

Ільницький М. Замкнене в магії слово // Дзвін.-1994.- № 4.- С. 21-22.

Качуровський Г. Інститут літератури імені Михайла Ореста та його діяльність // Нар. газ.- 1995.- № 23 (черв.).- С. 6.

Качуровський І. Кілька слів про поета//Дзвін.-1994.-№4.-С.22-23.

Качуровський І. Релігійно-містичні елементи в ліриці М.Ореста // Сл. і час.- 1992.- № 11.- С.14-18.

Кирилюк В. "З могил, з усіх усюд, з усіх чужин спішать воскреслі у свою отчизну...": [Про перезахоронення з Мюнхена на Байкове кладовище в Києві праху М.Ореста] // Літ. Україна.- 1994.- 14 лип.

Кошелівець І. Подвійний портрет з посткриптумом // Березіль.- 1993.- № 3/4.- С. 20-29.

Мусієнко О. Михайло Орест (Зеров) // Літ. Україна.- 1996.- 4 квіт.- С. 6.

Одарченко П. Михайло Орест: (До 35-ліття поетич. творчості) // Одарченко П. Українська література: Зб. вибр. ст.- К., 1995.- С. 145-155.

Павличко С. Михайло Орест // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.- К., 1994.- Кн.2., ч.1.- С. 82-88.

Те ж // Сл. і час.- 1991.- № 11.- С. 29-34.

Подоляк Д. " Я вернуся до тебе, отчизно моя" // Укр. сл.- 1994.- 7 лип. - С. 6.

Славутич Я. Історіософія Євгена Маланюка // Славутич Я. Меч і слово.- К, 1992.- С. 276-289.- Із змісту: [М.Орест про нац. укр. культуру].- С. 285-286.

Славутич Я. Мислитель у поезії: Михайло Орест // Славутич Я. Меч і слово.- К., 1992.- С. 290-303.

Те ж // Літ. Україна.- 1991.- 6 черв.

Тарнавський О. Об'єднання українських письменників "Слово" // Слово: Зб.- [Б.м.], 1990.- С. 169-218.- Із змісту: Михайло Орест.- С. 206.

Череватенко Л. Я спраглий любові ясної // Дніпро.- 1990.- № 8.- С. 105-106. 

* * *

"Душі дерев близька душа моя" // "Громами гартоване слово": Літ. укр. зарубіжжя та письменників-правозахисників: Бібліогр. нариси /Держ. б-ка України для юнацтва.- К., 1995.- С. 21-23.

Орест Михайло (1901-1963) // Енцикл. українознавства: [В 10 т.] /Наук. Т-во ім.Т.Шевченка; Голов. ред . В. Кубійович.- Париж; Нью-Йорк, 1996.- Т.5.- С. 1869.- (Перевид в Україні, Львів, 1996).

Михайло Орест: [Біобібліогр. матеріали] // Повернуті імена: Рек. бібліогр. покажч. / Нац. парламент. б-ка України.- К., 1994.- Вип.3.- С. 50-56.

ВАСИЛЬ ХМЕЛЮК

18 (31). 06.1903 - 02.11.1986

Місце народження Василя Михайловича Хмелюка досі остаточно не з'ясоване: чи то Чернятин, чи то Березівка у Жмеринському районі, хоча села під такою назвою поблизу Жмеринки виявити поки що не вдалося. Батько його був інженером. Хлопець навчався в жмеринській початковій школі, потім у гімназії. П'ятнадцятирічним підлітком опинився в діючій армії УНР. Там уже перебував його старший брат Ілько, офіцер, ординарець генерала Омеляновича-Павленка. У війську Василь познайомився з видатним поетом Євгеном Маланюком. Після поразки українського визвольного руху брати Хмелюки у 1920 році залишили Україну. 

У цьому ж році на батьківщині померла їхня мати. Василь двічі поривався додому, але не вдалося. Були вони в таборі інтернованих вояків у Польщі. Маючи посвідчення про гімназійну освіту, Василь вступив і навчався в Краківській академії мистецтв (1921-1922), та згодом переїхав до Праги і продовжив науку в Карловому університеті і Українській студії пластичного мистецтва. У Празі виявив себе не лише як художник, але і як поет, представник так званої "празької школи", до якої належав цілий гурт талановитих українських письменників.

Процес українізації на рідній землі, швидкий спочатку розвиток освіти і культури викликав у частини емігрантів сподівання, що Україну можна будувати і в умовах радянської соціалістичної системи. Українські літератори такої орієнтації створили в 1923 році в Празі групу "Жовтневе коло", до якої увійшов і Василь Хмелюк. За власний кошт він видав підряд три невеликі поетичні збірки: "Гін" (1926), "Осіннє сонце" і "1928, 1926, 1923" (обидві 1928 року), обравши для себе авангардистський напрям у літературі. Критик М.Калитовська схарактеризувала його згодом як першого українського дадаїста. Інший критик, М.Ільницький, зазначає те ж саме, простежуючи в творчості поета виразну еволюцію від експресіонізму через футуризм до сюрреалізму. "Чи вдалося Хмелюкові, - запитує він, - подолати еклектику, виборсатися із впливів і утвердитися в органічному для себе стилі? Напевно, що ні".

Проте Василь Хмелюк - поет - цікаве явище українського літературного процесу 20-х років.Тематика його віршів: Україна, побратими з часів визвольного руху, пейзажі, кохання...

У 1928 році Василь Хмелюк перебрався до Парижа, де присвятив себе виключно малярству. Незабаром до нього приєднався брат Ілько. Разом працювали, ставали на ноги, одружилися. Василь узяв шлюб з дочкою паризького гравера, та невдовзі сім'я розпалася. Вдруге він одружився в 1959 році.

Як художник Василь Хмелюк здобувся на значно більший успіх. Мистецтвознавці відносять його твори до течії експресіонізму. Улюблені його жанри - це портрети, натюрморти, особливо сільські пейзажі. З цього приводу дослідник його малярської спадщини О.Федорук пише: "Справа, здається, в тому, що він підсвідомо десятим чуттям йшов до тієї самої Березівки під Жмеринкою, з якою так фатально розлучився на ціле життя". Сам же художник на початку свого творчого шляху писав у листі до знайомого:

"Мої сюжети, мої ідеї? Ризикую стати дещо балакучим і хочу вам повісти, що охоче малюю мертву природу. Грушки в золотистих тонах, горіхи, дині, сумовитий голос самого лісу... Сіре, синє, зелене, рожеве...Чарують мене пейзажі, повні дерев і дикого птаства, з безмежним фіолетом в глибині..., з бурею, яка зароджується, де усе тихо, шепоче і стугонить. Я не погорджую красою оголеного жіночого тіла. Тіло рожеве або з голубизною. Та врешті я так люблю квіти! Квіти, на які не дивишся, а лише слухаєш. Як слухаєш ранок чи ніч. Але як усе це намалювати? Вступивши на шлях мистецької кар'єри тоді, коли панували знуджені теорії і досвіди, я залишаю за собою спробу з молитвою на вустах слухати знову юний голос чарівної Природи...". 

Видатний український скульптор Григорій Крук на виставці полотен Василя Хмелюка у 1948 році в Мюнхені залічував свого земляка "до найкращих наших кольористів". Хмелюк виставлявся також у Львові та Парижі. Твори цього художника мав у себе митрополит Андрій Шептицький. Нині картини Василя Хмелюка зберігаються в музеях Європи, були вони й у Львові, але знищені в 1952 році разом з багатьма іншими руками якихось радянських "діячів культури".

В останні роки в Україні друковано добірки віршів В.Хмелюка, статті про нього, вийшла й чудово проілюстрована книжка "Василь Хмелюк" мистецтвознавця О.Федорука.

ЛІТЕРАТУРА

Видання творів В.Хмелюка

В країні теплих образів: [Вірші] / Публ. М.Ільницького // Дзвін.- 1995.- № 1.- С. 14-17.- Із змісту: Місто вночі; Село; Захід; Вечір; Ніч в парку; Ніч; Вечірнє; Шлях; Осінь; Вночі та ін.

Гін: [Поезії].- Прага, 1926.

Осіннє сонце: [Зб.поезій].- Прага, 1928.- 32с.

[Поезія; Проза] // Координати: Антол. сучас. укр. поезії на Заході/ Упоряд.: Б. Бойчук, Б. Рубчак.- Мюнхен, 1969.- Т.1.- С.201-211.

"1928. 1926. 1923": [Зб. поезій].- Прага, 1928.

Каталоги виставок

Peintures Vasul Khmeluk / Galerie Saint-Germain-Des-Pres.- Paris, 1943.

V. Khmeluk / Galerie Durand-Ruel.- Paris, 1945.

Khmeluk / Galerie Allard.- Paris, 1946.

V. Khmeluk: Peintures, gouaches / Galerie Benador.- Geneve, 1949.

Khmeluk: Oeuvres recentes / Galerie Durand-Ruel. - Paris, 1955.

Vasyl Khmeluk: Selection of paintings 1947-1961 / Durand-Ruel, Leonard Hutton galleries.- New York, 1962.

Khmeluk: Exposition d`oeuvres choisies / Durand-Ruel.- Paris, 1972.

V.Khmeluk: Tableaux modernes / Vente hotel Drouot.- Paris, 1972.

Про життя і творчість В.Хмелюка

[Біографічна довідка]// Координати: антол. сучас. укр. поезії на Заході/ Упоряд.: Б. Бойчук, Б.Рубчак.- Мюнхен, 1969.- Т.1.-С.197-200. 
Василь Хмелюк-поет // Укр. сл. (Париж).- 1966.- 10 квіт.

Вибрана бібліографія// Координати: антол. сучас. укр. поезії на Заході/ Упоряд.: Б. Бойчук, Б.Рубчак.- Мюнхен, 1969.- Т.1.-С.358. 

Зінченко А. Недовго думали - сказали: наше... // Культура і життя.- 1998.- 14 січ.- Із змісту: [Є про В. Хмелюка].

Ильницкий М. На перепутьях века: Укр. поэзия неизвестная: [Огляд] / Пер. с укр. И.Карабутенко // Вопр. лит.-1993.- Вып.2.- С.120-160. - Із змісту: [Про творчість В.Хмелюка].- С.120, 158-159.

Ільницький М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років.- К.: Т-во "Знання" України, 1992.- 48 с.- Із змісту: [Про В. Хмелюка].- С.23-24, 45-46.

Ільницький М. На перехресті стилів // Дзвін.- 1995.- №1.-С.18-19.

Імена: Василь Хмелюк // Родовід.- 1994.- №9.- С.2 обкл.

Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн.1: 1910-1930-ті рр. /За ред. В.Г.Дончика.- 2-е вид., стереотип.- К.: Либідь, 1994.- 782с.- Із змісту: [Про літ. творчість худож. В.Хмелюка].-С.110, 112, 426.

Кирилів В. Василь Хмелюк з Березівки // Літ.Україна.-1997.- 16 січ.

Краснодемський В. Пішов, аби повернутись // Голос України.- 1996.- 2 листоп.- С.14.

Культурне життя в Україні: Зах.землі, 1953-1966/ Упоряд. Т.Галайчак та ін.- Львів, 1996.- 918 с.: фот.

Про В. Хмелюка див.: "Покажчик імен", с.915.

Мистецькі записки // Нові шляхи .- 1929.- №1.- С.143-146.- Із змісту: [Про В.Хмелюка].- С.144-145.

Наріжний С. Українська еміграція: Культ. пр. укр. еміграції між двома світ. війнами.- Прага, 1942.- Ч.1.- 372 с.

Про В.Хмелюка див.: "Іменний покажчик", с.353.

Попович В. Василь Хмелюк // Нотатки з мистецтва (Філадельфія).- 1988.- №28.- С.13.

Попович В. Василь Хмелюк: (Спогади) //Сучасність (Нью-Йорк).- 1988.- №4.- С.54-55

Скала-Старицький М. Василь Хмелюк: (З нагоди ретроспект. виставки його творів у Парижі)// Визвол. шлях.- 1967.- Кн. 7/8.- С.953-956. 

Скала-Старицький М. Василь Хмелюк // Нотатки з мистецтва (Філадельфія).- 1967.- №6.- С.47.

Скофенко А. Штрихи до біографії художника Василя Хмелюка // Родовід.- 1994.- №.9.- С.15-16, 94.

Т.Дж. Виставка В.Хмелюка в Парижі // Укр.сл. (Париж).-1972.- 30 лип.

Федорук О. Василь Хмелюк.- К.: Тріумф, 1996.- 264 с.:іл.-Бібліогр.: С.259-262.

Рец.: Белічко Ю. Імена, повернуті на Батьківщину // Укр. сл.- 1996.- 31 жовт.- С.6,14; Мар'янівський М. Довга дорога до Хмелюка // Вісті з України.- 1997.- 7 серп.- С.4.

Федорук О. У полоні французького колоризму: Хмелюк-художник // Сл. і час.- 1993.- №8.- С.45-49.

Федорук О. Хмелюк-поет // Сл. і час.- 1993.- №7.- С.56-63.

Федорук О. Хмелюк паризький // Україна.-1991.- № 4.-С.22-24, кольор.вкл.

Штуль-Жданович О. Ціною крові /Фунфація ім. О.Ольжича.- Нью-Йорк; К.; Торонто: Вид-во ім. О.Теліги, 1997.- 592 с.

Про В. Хмелюка див.: "Покажчик імен", с.588.

* * *

Хмелюк Василь // Митці України: Енцикл. довід..-К., 1992.- С.613.

Хмелюк Василь Михайлович [18(31).06.1903-02.11.1986] // Мистецтво України : Біогр. довід. / За ред. А.В.Кудрицького.- К.,1997.- С.616.