Квітни, мово! Матеріали, присвячені міжнародному дню рідної мови

Рік видання: 2006

Місце зберігання: Відділ краєзнавства

Управління  культури  і  туризму Вінницької  обласної  державної  адміністрації

 Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

 

Квітни,  мово!

 

Матеріали, присвячені

міжнародному дню рідної мови

 

Вінниця, 2006

 


 

ББК 85.345

К 32

  

Квітни, мово! Зб. матеріалів, присвяч. Міжнародному дню рідної мови / Уклад. Л.Введенська; Вступ. ст. Г.Куделя; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін.; ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2005. – 44 с.

Пропоноване видання вміщує вступну статтю заст. начальника  управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації Г.Д.Куделі про політику управління щодо реалізації Закону про мови в Україні та співпрацю закладів культури і мистецтв Вінниччини з національно-культурними товариствами. Видання включає також орієнтовні сценарії до Міжнародного дня рідної мови та бібліографію, яку можна використати при підготовці свят.

Матеріали розраховані на представників владних структур, працівників культури і освіти – всіх, хто забезпечуватиме організацію і проведення творчих акцій до Міжнародного дня рідної мови.

  

© Вінницька обласна універсальна наукова

   бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

Поділитися:

 Квітни,  мово!

«Лише народи, явлені у слові,

достойно жити можуть на землі».

Ліна Костенко

Віками народ витво-рював собі мову. Людина у своєму розвитку постійно прагнула до істини, до само-вдосконалення, проходячи через терни, помиляючись. Ідея про новий ідеальний суспільний лад поєднується із творенням однієї мови. Одна мова на весь світ – чим не приваблива ідея? Адже всі люди походять від одного коріння, як і всі мови. Але ж мови поставали одночасно.

Кожна мова самозародкова у спільному корені. І всі поєднані.

Слов’янські мови входять у велику сім’ю індоєвропей-ських мов. В тій сім’ї є і балтійські (литовська, латвійська, староруська), і германські (німецька, англійська, данська, шведська, норвезька), і романські (італійська, французька, румунська, молдавська, іспанська, португальська), утворені на основі латинської мови.

У глибоку давнину спільнослов’янська мова виробила риси, які виділяли праслов’янську мову серед інших індоєвропейських мов. У кожній нації, народності, як і в їх мовах, природа виробляла своєрідне, лише їм притаманне. Говорити чужою мовою легше, ніж думати, думати легше, ніж переживати. Може тому, що переживання завжди дуже глибинні, часто некеровані людиною. Людина в переживаннях стає істинно природною, сама собою. Переживання ідуть від сутності людини, виражаючи її природу і неповторність. Підмінити рідну мову іншою мовою неможливо. Слова відбиваються, віддруковуються своїм духом, своєю багатогранністю у всьому матеріальному світі. Повнота слів – це повнота світу. Ущербність мови, ущербність зденаціоналізованої свідомості – це людська ущербність всього світу. Асимільована свідомість оперує лише оболонками слів, а це вже не природна мова, не її природне функціонування, а завчене, механічне користування нею. Всяка ж механічність призводить до відмирання.

Збіднення мов, звуження значення слів, заміна природної мови, приналежної лише даній нації, іншою збіднює і нації і людей. Оскільки мова – природне явище, то збіднення її суперечить природі людини, впливає на свідомість людини, народу, людства. Збіднення мов, пам’яті, свідомості, призводить до збіднення світу. Втрата рідного спричиняє моральне зубожіння. Людина набула мову, коли народилася. Рідна мова для кожного із нас – це мова того народу, тієї нації, синами чи дочками якого ми є. Це мова матері, і це розуміють усі народи. Адже в мовах усіх європейських народів, синонімом, як і в українській мові, терміна «рідна мова» є термін – “материнська мова”. В усьому світі рідна мова визначається за національністю, тобто за рідною мовою матері. В законодавстві Великобританії, що є в цьому випадку найчіткішим, ще зазначається, володіє чи не володіє особа рідною мовою. Отже, на запитання, скільки рідних мов може мати людина (народ), можна дати єдину відповідь: «Зрозуміло, що одну». Рідна мова, як рідна мати, одна. Природою вона дається людині, як характер, як темперамент.

Мова – це не просто звуки, це голос народу, це один з факторів спадкоємності, яка виокремлює ту чи іншу спільність у всесвітньому багатоголоссі як самостійну індивідуальність.

Мова – це ознака самого поняття нації, своєрідна перфо-карта, в якій закодована пам’ять усіх поколінь, історія народу, анкета його родоводу, перехідні моральні цінності, закони пращурів, біоритми національного інстинкту, то, зрозуміло, втрата мови вільно чи невільно веде до щезання і самої нації.

Потяг людини до вищого, відбився у мові. Мова реагує на всі соціальні та національні деформації. Наруга над нею призводить до моральної ущербності. Звуження сфери вжитку мови – це звуження зони духовності, це деградація. Хто не поважає рідної мови, не поважає й інші. Той, хто оберігає, шанує рідних, цінує і чуже: мову, культуру, землю, традиції. Хвороба мови – це духовна хвороба людей, хвороба світу. І тоді з’являються в мові слова-покручі, які спотворюють усю мову, а вона, в свою чергу, збіднює світ, поглинає душу людини. Денаціоналізованою людиною легко керувати, бо вона байдужа, у неї немає рідного, вона ні до чого не прихилена душею. Такий народ сам може глумитися над іншими, не захистить свого, бо йому байдуже, де жити, яку віру сповідувати, якою мовою говорити.

Мова – живий організм. Вона єднає сьогоднішню людину з тими, які були вчора, сто, тисячу, десятки тисяч років тому.

Саме тому Генеральна конференція держав – членів ЮНЕСКО у 1999 році проголосила Міжнародний день рідної мови. Перше його святкування відбулося 21 лютого 2000 року у штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж), де було проголошено, що всі 6000 мов, які нині існують у світі, вважаються рівними, унікальними. Кожна мова є живою спадщиною, яку треба оберігати.

За Указом Президента в Україні Міжнародний День рідної мови відзначається з 2002 року з метою зміцнення державотворчої функції мови та сприяння вільному розвитку інших мов національних меншин.

Успіх відродження національних культур залежить від поєднання двох чинників: колективної волі до незалежності і свідомих зусиль національної еліти, яка впроваджує в державі мовну політику.

Сучасна національна політика України спрямована не лише на збереження і розвиток української мови і культури, але й інших етнічних культур, усього розмаїття культурних реалій, передбачає рівні для всіх етносів можливості для задоволення своїх культурних інтересів і мовних потреб.

Це було відзначено учасниками круглого столу «Рідна мова як чинник етнокультурного самовизначення та національної єдності», який відбувся у 2004 році в Музеї книги і друкарства України. Програма цього заходу була підготовлена Міністерством культури і мистецтв та Асоціацією національно-культурних об’єднань України і передбачала обговорення стану української мови та мов понад ста тридцяти національних меншин, що проживають в Україні. Обговорювались заходи, які сприяли пропагуванню культурних надбань, етнічної самобутності та мов національних меншин. Було зазначено, що в Україні мовами національних меншин виходить 194 видання: газети, журнали, бюлетені, календарі, збірники.

Національні меншини в Україні становлять 24% усього населення. Тому наша держава повинна ревно дбати про мови представників всіх націй, доля яким випала проживати на її теренах. Саме з огляду на цю обставину Верховна Рада України ратифікувала Європейську Хартію регіональних мов.

Українська нація у нашій державі покликана виконувати політичну роль – бути об’єднуючою для усіх етносів в Україні і створювати толерантні умови для мов національних меншин.

2004 рік Указом Президента України був проголошений «Роком Республіки Польща в Україні», 2005 рік відзначився проведенням «Року Республіки Грузія в Україні», а у січні 2006 року Президентом України було підписано Указ «Про проведення Року Республіки Казахстан в Україні».

Вінницька область належить до багатонаціональних регіонів України. За даними останнього перепису населення на території Вінниччини зафіксовані представники більше 100 національностей і народностей.

У м.Вінниці та 10 районах області проводять активну роботу з вивчення культури свого народу 55 товариств 12 національностей, зокрема: 13 польських, 24 єврейських, 4 російських, 3 циганських, 2 білоруських, німецьке, чеське, молдавське, литовське, вірменське, азербайджанське, грецьке, ассірійське.

Враховуючи духовні потреби представників різних національностей, пріоритетним напрямком роботи закладів культури Вінниччини стало відродження звичаїв і традицій національної культури, всебічний розвиток аматорського мистецтва, створення умов для підготовки творчої інтелігенції. Свідченням цього є проведення ряду культурно-мистецьких заходів, які були спрямовані на розвиток народної творчості національних меншин.

З 2000 року, щорічно, у Вінницький обласній науковій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва спільно з ОЦНТ проводяться літературно-мистецькі зустрічі «Мови різні – душа одна», присвячені Міжнародному дню рідної мови, де постійними учасниками є творчі колективи національно-культурних  товариств. У 2004 році – Рік Республіки Польща в Україні, у 2005 – це свято відкрило Рік Грузії в Україні.

З метою сприяння відродження морально-етичних традицій грузинського народу та національної свідомості проведено вечір поезії «Голос мегрельської душі». В програмі вечора були представлені твори сучасних грузинських поетів, лауреатів премії ім.М.Рильського, членів Національної Спілки письменників України – Іполита Гамсахурдіа та Рауля Чілачави.

За сприяння Вінницького облуправління культури і туризму організовано творчу подорож вокального ансамблю білоруської пісні «Купалінка» Вінницького обласного земляцтва білорусів в м.Вітебськ та села Мінської області республіки Білорусь.

Кращі творчі колективи репрезентували народне мистецтво на міжнародних і всеукраїнських фестивалях та конкурсах. Народний аматорський чеський фольклорно-етнографічний ансамбль «Студанка» Миколаївського СБК Козятинського району – ХІІ Міжнародний фестиваль народної творчості краян (у м.Рожнові, Чехія); зразковий аматорський ансамбль польського танцю «Подільські мальви» м.Гнівань Тиврівського району – Міжнародний фестиваль дитячої Польської народної творчості (м.Краків, Польща); вокальний ансамбль «Чародєйський кв’ят» Вінницького доброчинного товариства «Польський дім» – фестиваль дитячої творчості Келецького воєводства (м.Дялошице, Польща). При цьому ж товаристві, до Дня Конституції Польщі, було створено Клуб інтернаціональної дружби, до активу якого увійшли представ-ники єврейської, грузинської, польської, циганської, білоруської, вірменської національностей.

Уславлюючи і популяризуючи творчість відомих діячів літератури: Шолом Алейхема, Янки Купали, Якуба Колоса, Адама Міцкевича, Юліуса Словацького, Кароля Шиманського, Ярослава Івашкевича, за ініціативою національних товариств проводяться літературно – музичні вечори.

Щорічно, в червні, до Дня Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні за участю провідних фахівців Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва проводяться науково-практичні Іnternet-конференції Вінницького обласного об’єднання колишніх в’язнів фашизму та праведників світу «Вічний пам’ятник».

Народна аматорська єврейська театральна студія «Інейнем» Вінницького обласного товариства єврейської мови та культури здійснила виїзди в Козятинський, Бершадський, Жмеринський, Хмільницький райони, де представила нові вистави за творами Шолома Алейхема в загальноосвітніх школах та місцевих єврейських товариствах.

До Дня слов’янської писемності і культури у Вінницькій ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва пройшли Подільські Кирило-Мефодіївські читання, в яких взяли участь російсько-український культурно-просвітницький центр «Соотечественники» спільно з іншими національно-культурними товариствами міста. В ці дні було встановлено на приміщенні бібліотеки барельєф святим рівноапостольним Кирилу і Мефодію. Користуються популяр-ністю Пушкінські дні на Вінниччині, лекторії російської культури «Золотое кольцо», в рамках яких організовано виставки російської книги. Ініціатором проведення цих заходів традиційно виступає обласне товариство російської культури «Русь».

Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва тісно співпрацює з товариством української мови «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, обласною організацією Національної спілки письменників щодо популяризації українського слова. Традиційно проводяться Стусівські читання, географія яких розширюється із року в рік. Також традицією стало проведення літературно-мистецьких вечорів та свят «Гуртуймося в ріднім слові», «Відкрий, о рідна моя мово, свої скарбниці золоті» та ін.

В арсеналі бібліотеки численні книжкові виставки, перегляди літератури, презентації книг та місцевих авторів. Привернули увагу відвідувачів бібліотеки розгорнуті книж-ково – ілюстративні виставки «Український бестселер» (краща українська книга 1999-2004рр.); “Міжнаціональний мир –найбільше надбання незалежної України”, “Мравал жамієр – нашій Грузії ясній”.

Вшановуючи «Рік Республіки Польща в Україні», бібліотекою організовано цикл книжково-ілюстративних вис-тавок з виїздом в Іллінецький район, де були присутні представ-ники посольства Республіки Польща в Україні та представники Вінницького обласного доброчинного товариства «Польський дім» ім. Томаша Марка Леонюка.

У 2004 бібліотекою видано збірник матеріалів літера-турно-мистецьких зустрічей з представниками національно-культурних товариств Вінниччини під назвою “Мови різні – душа одна”.

У відділі попереднього замовлення і видачі літератури зосереджується фонд нових видань, які висвітлюють культуру та традиції національностей, що компактно проживають на терені України.

Саме такі культурно-мистецькі акції та художнє слово спрямовані на уважне ставлення до потреб усіх без винятку національностей, до найбільш вагоміших здобутків у великій і багатогранній державотворчій роботі.

Заступник начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації  

Г.Д.Куделя

БОЖИЙ  ДАР

 Сценарій  просвітницького  заходу  про  Рідну  мову

 

 На плакаті – напис «Спочатку було слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог» (їв. 1/1).

Звучить пісня (хор, запис) «Чом, чом, чом, земле моя...». Слова К. Малицької, музика Д. Січинського.

 

Читець 1:

Якби ти знав,

як много важить слово,

Одно сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює – якби ти знав отеє!

Якби ти знав!

Та це знання прадавнє

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума,

для серця ясне й явне...

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс.

Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як Той, що в бурю йшов

по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх

плачущих, скорбних, вбогих:

«Не бійтеся! Це я!»

І.Франко

 Читець іде за кулісу.

 Ведучий 1:

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почуєш!..

Ведучий 2:

Найцінніший та найбільший скарб, що дав Гос­подь людині, – Слово. Ніхто із земних істот не володіє словом, тільки людина. Із Словом людина є найбільш подібна до Бога.

Ведучий 1:

Від появи першого словника української мови мину­ло понад 350 років. Великий шлях. Багато утисків, великодер­жавних принижень зазнала украї­нська мова за цей час. І все ж во­на розвивалася, утверджувалася, про це свідчить «Словарь україн­ської мови» Бориса Грінченка 1907-1909 pp.

Одинадцять томів Словника української мови, в яких подано і витлумачено сто тридцять чотири тисячі «реєстрових» слів. Це наш найбільший національний скарб. Сто тридцять чотири тисячі діа­мантів. А скільки ще їх розсипано поза словником – не зареєстро­ваних мовознавцями, а іноді ні­ким не записаних?..

Ведучий 2:

Наше слово дістало визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане у всьому світі, дала людству геніальних мислителів, поетів. Наша мова належить до найпрекрасніших у світі.

Ведучий 1:

У 1934 році відбувся у Парижі міжнародний конкурс мов. Місця розподілено так. Пер­ше дісталося французькій. Друге – італійській. Третьою була укра­їнська.

Ведучий 2:

Виданий в Україні європейський «Універсальний словник-енциклопедія» повідом­ляє, що в світі сьогодні існує «від 2500 до 5000 мов». Українська мо­ва належить до давньописемних мов. Дослідники вважають її од­нією з найстаріших мов Європи.

Читець 2:

Найбільший скарб на світі –

людська мова,

Яка ховає мудрість всіх віків.

Таємна скриня –

кожне людське слово,

Звідкіль вся істина

пливе до наших днів.

Багато в світі є скарбів чудових,

Та найцінніший

в цілім світі скарб –

Праісторична українська мова,

Що зберегла всіх

ер таємний карб.

Ведучий 1:

Мова кожної нації є своєрідною перфокартою, в якій закодована пам’ять усіх поколінь, історія народу, анкета його родо­воду, закони пращурів, моральні цінності.

Ведучий 2:

Наша історія скла­далася так трагічно, що українсь­ка мова та література, як головні чинники формування нації в умовах бездержавності, не мали но­рмальних умов для свого розвит­ку. Пригадаймо окремі сторінки з історії української літературної мови.

Ведучий 1:

Не знав ще і Богдан Хмельницький, що після Переяс­лавської угоди 1654 року в історії України почнеться час, який справедливо назвуть «Руїна». 1720 р. – цар Петро І видав указ про заборону в Україні друкувати книги, з церковних книг вимага­лося вилучати тексти, писані українським наріччям. 1753 р. – Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою. Заборонено викладання українсь­кою мовою в Києво-Могилянській академії. 1768 р. – Указ Синоду російської православної церкви про вилучення у населення українських букварів. 1769 р. – Синод розпорядився відібрати українські букварі в тих, хто їх мав. 1775 р. – російські війська зруйнували Запорізьку Січ. Закрито українсь­кі школи при полкових козацьких канцеляріях.

Ведучий 2:

1817 р. – постанова про викладання в західноукраїнських школах тільки польською мовою. 1830-1840 роки – царизм посилює русифікацію України. Навіть саму назву «Україна» пере­стали вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну – Юго-Западним краєм, а Південну Україну – Новоросією. 1847 р. – розгром Кирило-Мефодіївського товариства. Жорстоке переслідування україн­ської мови, літератури, культури. 1862 р. – закриття недільних шкіл.

Ведучий 1:

1863 р. – заборона видання книг українською мовою (циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва, в якому він писав: «Никакого особенного малорос­сийского языка не было, нет и быть не может»). 1876 р. – забо­рона друкувати книги українсь­кою мовою у всій імперії, ввозити їх з-за кордону; заборона друку­вати ноти для українських пісень, заборона українського театру (Емський указ). 1884 р. – заборона вистав українською мовою у Волинській, Київській, Подільсь­кій, Полтавській, Чернігівській гу­берніях. 1892 р. – скорочення ви­дання художніх творів українсь­кою мовою. 1895 р. – заборона українських книжок для дітей.

Ведучий 2:

1908 р. – Синод ви­дав указ, у якому культура й осві­тня діяльність в Україні визнані шкідливою. Виходячи з рішення РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від13 березня 1938 р. «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей» Рада народних Комісарів УРСР і ЦК КП (б) постановила з 1 вересня 1938 р. ввести викладання російської мови  як предмет вивчення по всіх неросійських школах України. І водночас почалося масове закриття національних шкіл, перетворення їх у російськомовні. Знизився престиж української мови. 1926-1939 pp. – фізичне знищення, арешти, депортації українських діячів, звинувачених в націоналізмі. 1960-ті р. – арешти, винищення молодої генерації української інтелігенції.

Ведучий 1:

Яка ще мова витримала таке переслідування?

...Трагічна мово!

Вже тобі труну

Не тільки вороги,

А й діти власні тешуть.

Безсмертна мово!

Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся,

До речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

З твоїх принижень –

не з твоєї величі!

Ліна Костенко

 

Ведучий 2:

Чому людина, що розмовляє грузинською мовою, грузин, польською – поляк, а українською – націоналіст?

Ведучий 1:

Мова в історії українства стала основою самоствердження.

Мова – Божий дар, Божа відзнака народу, нації. Мова – берегиня культури, історії, традицій, звичаїв, літератури, творець нації.

Ведучий 2:

Наша мова породила Тараса Шевченка, а Шевченко зробив нашу мову прапором українства, серцем нації, символом непереможності.

Читець 3:

За думою дума роєм вилітає:

Одна давить серце,

друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може,

й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли, похилились

В кайданах... байдуже...

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорна ниво,

Волею ясною!

...Возвеличу

Отих малих рабів німих!

І на сторожі коло їх

Поставлю слово,

Добрі жнива колись

то будуть...

Тарас Шевченко

 Звучить пісня «Рідна мова»

(сл. Г.Вієру, муз. П.Дворського)

Читець 1:

Коли до серця крадеться тривога, –

За долю України я боюсь, –

Молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя,

в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Ведучий 1:

Мова наша – це ми українці. Добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячами живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів.

Читець 2:

Мово рідна! Ти ж, як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю. Мільйонноголосо бри­ниш говірками, а вони шумлять і дзвенять, і б’ють у наші груди, мов хвилі морські в берег. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна! А з то­бою будемо вічними і ми, діти твої, на розкішних і безкінечних берегах твоїх.

Сергій Плачинда. «А мова – як море».

Звучить пісня «Україно»

(слова і музика Тараса Петриненка)

Читець 3:

Хай це чуття не полиша

Ані дочку, ні сина:

Без Слова рідного душа

Самотня, як пустиня.

І, наче камінь той, німа, –

На всі віки заклята.

Без Слова рідного нема

Ані пісень, ні свята.

В нім перший цвіт і перший слід

Від хати до криниці,

до Церквиці,

Весь історичний небозвід,

Дзвін колоса і криці.

Воно веде і окриля –

Гряди, прийдешня днино!

Без слова рідного земля –

Як без батьків дитина.

Читець 1:

Коли навала сунула ординська,

Народ наш в січі схрещував шаблі

За честь і волю рідної землі –

Мужніла в боях мова українська.

З віків у ній тривога материнська,

Людські великі радощі й жалі...

Упали кволі хани й королі –

Живуть народ і мова українська!

Михайло Литвинець. «Наша мова»

Читець 2:

Вмирає все в житті,

та не вмирає слово,

Народжене в крові,

засвічене багрово,

Заплетене в літа,

немов сувора нить,

Із небом розмовля,

з землею гомонить;

Розкущене й рясне,

неначе дуб на вітрі,

Збирає крик чи жаль

в незвіданій палітрі

Людських змагань і душ,

і подвигу, й свавіль,

Як птиці гордий злет,

як серця тихий біль.

Воно тобі не раз вклонялось

любо й мило,

Воно тебе в житті

в заметах поводило,

В колючих таборах світилось,

як вогонь,

І припадало в ніч

до посивілих скронь.

Ах, слово матері,

народжене в житті,

Зелене від лугів

і синє від блакиті,

Жорстоке чи шумне,

як той бджолиний рій,

Пали, цвіти, лиш не старій!

Андрій Малишко 

Ведучий 1:

Саме мова показує приклад усім нам, як треба боро­тися, як ставати самостійними, незалежними. Бо хоч як плюндру­вали її, та вона-не загинула, не підкорилася ні польським, ні ро­сійським поневолювачам і нині гордо звучить у багатоголоссі мов світу.

Ведучий 2:

Державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. (Ст. 10. Конституція України).

Читець 3:

Мово! Пресвятая Бо­городице мого народу! З чорно­зему, любистку, м’яти, рясту, єв­шан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна. Живи! Квітуй! І хай кожен украї­нець пам’ятає, що Ти є найкоштовніший Дар від Бога!

Сергій Плачинда

Читець 1:

Яке то щастя розмовляти,

вслухатись в чари рідних слів!..

Уміть писати і читати

І дарувати щирий спів!

Яке то щастя мати мову,

кою писаний «Кобзар»!

Оту святу многовікову,

наш найдорожчий Божий дар!

Володимир Квітневий. «Божий дар»

 

У виконанні хору звучить «Мо­литва за Україну».

сл. О.Кониського, муз.М.Лисенка.

“О  слово  рідне,  хто  без  тебе  я”

 Сценарій свята рідної мови

Ведучий:

Доброго дня вам, шановні добродії! Ми раді вас вітати на святі рідної мови!

Ведуча:

За рішенням ЮНЕСКО, 21 лютого всі народи землі відзначаюь відтепер Міжнародний день рідної мови.

Ведучий:

Зараз це свято крокує країною, і кожен грома­дянин будь-якої країни ще більше відчуває свою прина­лежність до свого народу, народності, нації.

Ведуча:

Мова – це той інструмент, який єднає націю, народність, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

 

Пісня «Рідна мова»

(слова Г.Вієру, музика П.Дворського)

Одною мовою одвік всі люди плачуть.

Одною мовою сміється всенький світ.

Та як любов і гнів улити в спів гарячий?

Лиш рідна мова дасть тобі на те одвіт.

 

Приспів:

Коли ж уже не плачеш ти і не смієшся,

Оглухнув серцем, не радієш, не болиш,

Тоді з землею наодинці зостаєшся,

Знов мовою одною, рідною мовчиш. (Двічі)

Одною мовою смієшся і плачеш мовою одною,

Коли дитя вві сні ім’я твоє назве.

Та сум чи радість згасиш за наказом

Лиш мови рідної, що у душі живе.

 

Приспів

Одною мовою одвік всі люди плачуть,

Одною мовою сміється всенький світ.

Та як любов і гнів улити в спів гарячий,

Лиш рідна мова дасть тобі на те одвіт. (Двічі)

 

Інсценування. Дівчата в українських костюмах. 

1-а дівчина:

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з дніп­ровської води, від зорі й місяця народжена.

2-а дівчина:

Мово! Мудра Берегине, що не давала по­гаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

3-я дівчина:

Мово! Велична молитво наша у своїй не­роздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виро­дження, злого духу скверни, ганьби.

4-а дівчина:

Мово наша! Дзвінкова кринице на середо­хресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від маг­ми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими става­ли ті, що молилися на дароване тобою слово! Бо «Спо­чатку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог».

5-а дівчина:

Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалто­вана, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продаж­ній толоці розтоптана, в рабство на торжищі продана.

6-а дівчина:

Мово наша! Передчасно постаріла, по­сивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посадже­на, за ребро на гак повішена дітьми-покручами.

5-а дівчина:

Прости їх, змарнілих, здрібнілих, перерод­жених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям що древня, що Ти не мудра, не велична, не велика не прекрасна, не свята, не вічна єси.

4-а дівчина:

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю...

3-я дівчина:

Прости! Воскресни! Повернися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, до степів. Світи від мороку і освяти святоруську землю Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!

Над колискою

Над колискою, там, над колискою

Материнська мова піснею живою. (Двічі)

 Приспів:

Ніжний шепіт, душі трепет

Лине з серця, як з відерця (Двічі)

Рідна мова колискова.

 

За яриною, там, за яриною

Батько над ланами з віщими словами. (Двічі)

 

Приспів

Там, над річкою, шумною водою

Розмовляють двоє, як зоря з росою. (Двічі)

 

Приспів. 

Виходять ведучі.

 

Ведучий:

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш: спатоньки-спатусі?

Ну як на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно ув одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?» –

Хто ж казав, що мова наша груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше, незбагненна мова,

Лагідно-чарівно-загадкова,

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна-ненька,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни,

Звала незлобливо – вороженьки?!

 

Ведуча:

Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай й примусовою,

Полюби, як весняний ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як в пісні, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

Г Франкова в ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Що, мати бува примусовою?

Непутящим буває дитя!

 

Ведучий:

 А тепер трохи гумору. Послухайте гуморески Павла Глазового. 

1-й учень:

Кухлик

Дід приїхав із села

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

-Покажіть

Кухлик той. Що з краю.

Продавщиця:

-Что? Чево?

Я не понімаю.

-Кухлик, люба, покажіть.

Той що збоку смужка.

-Да какой же кухлік здесь,

Еслі ето кружка?

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

-На Вкраїні живете

Й не знаєте мови.

Продавщиця теж була

Гостра та бідова:

-У меня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

-Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика,

Та не знає мови.

 2-й учень:

Гоголь і Шевченко

Ходив Гоголь по столиці

В циліндрі блискучому.

Прислухався, як дітей ми

І студентів учимо.

А в саду Шевченківськім

Дo пізнього часу

Про свою екскурсію

Повідав Тарасу:

- Обійшов незримо я

Всі аудиторії –

Кафедри словесності,

Кафедри історії,

Хімії і фізики,

Етики й естетики,

І цієї, як її? –

Навіть кібернетики.

Учать всіх по-руському,

часом no-англійському.

Поміж професурою

І межи студентами

Щирі малороси

Стали рудиментами.

Прочії вважають,

Що вкраїнській нації

вчитися по-своєму

нe немає рації.

Микола Васильович

Говорив піднесено,

Сипав афоризмами,

Посміхався весело.

І сказав Шевченко,

Засмучений дуже:

- Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже!

 

 Виконується пісня.

 

«До українців»

(музика Т.Кукурудзи, слова В.Баранова.)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці?!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: – Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати ?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чом солодшим од меду нам видався час забуття

Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як ?

Чи в «моголах» і вмерти судилась нам доля пихата?

Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата» ?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: «Воно тобі треба?.. Стерпи!»

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

Та хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не затліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами ?

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил,

Можна жити хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

 

Разом з ведучими на сцену виходять ще 2 пари в

на­ціональних костюмах. Ведучі – в центрі біля мікрофона.

Ведучий:

Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, мило­звучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.

Ведуча:

Україна та її культура святкують своє відрод­ження. Проголошення незалежності дало можливість ук­раїнській культурі зайняти належне їй місце.

Ведучий:

А основою, джерелом культури є материнська мова. І той, хто не знає української мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.

 

Ведучі відступають углиб сцени, передають мікрофон

крайній парі в українських костюмах.

1-а дівчина:

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блисхавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна-мати,

Щоб не знався з кривдою, не хиливсь під скрутою,

В гніві – бився блисками, а в любові – рутою!

1-й хлопець:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім.

Немає Мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійся заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Доля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Ведуча:

Якщо вона зі мною, рідна мова,

Сирітство не загрожує й самотність.

Якщо вона квітує, веселкова,

Є чим пишатись, є за що боротись.

Ведучий:

Закоханим – ти лагідна, як мати,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе, як скарб в пісенній вроді

З джерел, що не міліють у народі.

 2-а дівчина:

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

 2-й хлопець:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язали, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Цвіти над нами веселково.

Як мир, як щастя, як любов!

 

Ведучі виходять наперед, останні сходять зі сцени.

Ведуча:

В народі поряд зі словом і піснею завжди йшли танці.

Ведучий:

Сьогодні у нас на сцені український Hapoдний танець! 

Виконується танець.

Ведуча:

А зараз зробимо невеличку перерву. 

Ведучий:

А на перерві діти часто граються. От і ми граємо. 

Ведуча:

Для проведення мовної гри ми запрошуємо 5 чоловік із зали. 

Бажаючі піднімаються на сцену. 

Ведучий:

Представляємо журі, яке визначить переможців. 

Ведуча:

1 завдання: визначити значення слів. Яке з даних значень правильне?

Гайдар

  1. Вівчар*.
  2. Бешкетник, пустун.
  3. Повстанець-партизан.

Гієна

  1. Хижак*.
  2. Ім’я.
  3. Пекло.

Дворушник

  1. Підступна людина*.
  2. Шпигун.
  3. Зрадник.

 Дріада

  1. Щипковий музичний інструмент
  2. Те, що складається з двох частин.
  3. У грецькій міфології – німфа, покровителька дерев*.

Есперанто

  1. Національність жінки, що походить з Іспанії.
  2. Коротка загострена борідка.
  3. Міжнародна штучна мова, створена на матеріалі найпоши­реніших європейських мов*.

Єхидна

  1. Ссавець, верхня частина якого вкрита голками*.
  2. Отруйна автралійська змія.
  3. Лукава, зла, хитра, в’їдлива людина. 

Живокіст

  1. Багаторічна трав’яниста рослина*.
  2. юдина, яка визискує інших, наживається на них або погано поводиться з ними.
  3. Сплановане винищення євреїв під час другої світової війни.

Ведучий:

2 завдання: продовжити прислів’я.

  1. Слово – не полова, а язик –... (не помело).
  2. Обіцянка-цяцянка, а дурневі... (радість).
  3. Вола в’яжуть мотуззям, а людину... (словом).
  4. Удар забувається, а слово... (пам’ятається).
  5. Шабля ранить голову, а слово... (душу).
  6. Від теплого слова і лід... (розмерзає).
  7. Хто мовчить, той двох... (навчить).
  8. Довгим язиком тільки... (полумиски лизати).
  9. Що вимовиш язиком, то не витягнеш... (і волом).
  10. Дурний язик голові... (не приятель).
  11. Добре слово краще, ніж... (готові гроші).

Ведуча:

3 завдання: назвати вірші чи афоризми про українську мову (автор, назва твору або декламація ).

 

Під час підведення підсумків – вручення «нагород».

Медалі «Професор україністики»,

«Доцент україністики”, “Студент”.

Великі медалі з паперу, гарно оздоблені,

чіпляються на шиї переможцям.

 

Пісня «Наша мова»

(сл. Ю.Рибчинського)

Мова, наша мова – мова кольорова,

У ній гроза травнева й тиша вечорова,

Мова, наша мова – літ минулих повість,

Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова! Мрійнику – жар-птиця,

Грішнику – спокута, спраглому – криниця,

А для мене, мово, ти мов синє море.

У якому тоне і печаль, і горе.

Мова, наша мова – пісня стоголоса,

Нею мріють весни, нею плаче осінь.

Нею марять зими, нею кличе літо.

В ній криваві рими й сльози Заповіту.

І без тебе, мово, – без зерна полова,

Соняшник без сонця, без птахів діброва.

Як вогонь у серці, я несу в майбутнє

Невгасиму мову, слово незабутнє.

 

Виходять 6 дівчат в українських костюмах, ведучі.

Ведучі стають біля мікрофонів, дівчата – в глибині сцени.

Ведучий:

Возвеличу малих рабів отих німих,

І на сторожі коло них поставлю слово.

Ведуча:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос, – більш нічого...

А серце б’ється – ожива,

Як їх почуєш!

1-а дівчина:

Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

2-а дівчина:

Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

3-я дівчина:

Словом можна вбити і оживити, поранити і полікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити.

4-а дівчина:

Розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльози.

 5-а дівчина:

Породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі...

 6-а дівчина:

Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

 1-а дівчина:

Українське слово!

Ти частка тих, що вже давно померли,

Їх кров живуча, їх жага нетлінна,

Безсмертне і величне, як Говерла,

Багате і дзвінке, як Україна.

 

2-а дівчина:

Слово наше рідне!

Ти сьогодні звучало,

Як початок, як начало,

Як озброєння всім видне.

Слово наше рідне,

Тож цвіла калина.

Червоніла, достигала.

Всьому світу заявляла:

Я – країна Україна,

На горі калина!

3-я дівчина:

Люблю я слово райдужне і стисле,

Як час, чітке і свіже, наче рань.

Містке, як мудрість мислі,

Лунке, мов клич до буряних повстань.

Дано нам слово для ясної мови,

Дано нам слово для високих дум.

У верховіттях буйної діброви

Ніколи не вгасає гомін-шум.

4-а дівчина:

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятна забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левів рев... 

5-а дівчина:

О рідне слово, хто без тебе я ?

Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я,

Моя ти пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім’я.

Тобою палахтить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

6-а дівчина:

Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В неткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

 

Пісня

Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни!

Приспів:

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

Звучи, рідна мово,

На землі рідній лийся по вінця.

Мова моя українська,

Мова моя материнська!

Мово рідна, квітуй і шануйся,

Любов’ю воздам всім народам і мовам.

З тобою я плачу,

З тобою сміюся, о ріднеє слово!

Приспів.

Ведуча:

Рідна мово! Ти ж, як море, – безконечна і мо­гутня. У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу – його щедрість, радощі й печалі, його труд, його піт і сміх, і безсмертя його. 

Ведучий:

Про красу нашої мови розповідає сценка, яку ми вам зараз пропонуємо. Це уривок з п’єси Миколи Куліша «Мина Махайло».

(Дія 1, ява 5, дія 3, ява 1).

Ведучий:

А тепер на сцену запрошуються всі учасники концерту (всі виходять).

 

Пісня «Чи є в нас воля?»

(сл. і муз.Т.Петриненка).

З останніми словами пісні учасники концерту схо­дять зі сцени.

Список  використаної  літератури:

Гонський В. Мова як складова частина національної культури // Рід. шк. – 2003. – № 1. – С.3-5.

Лопушинський І. Державна мовна політика України та право національних меншин на освіту // Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2005. – № 4. – С. 401-407.

Мазур В.М. Національно-мовне питання в Україні (1991-2001рр.). – Вінниця, 2003. – 204 с.

Паньков П. Соборна Україна: корінні народи і національні меншини // Персонал. – 2005. – № 6. – С.43-45.

Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – 150 с.

Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу. – К.: Спалах, 2004. – 272 с.

Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциту. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянської академії», 2005. – 399 с.

Сценарії

Бузулан Г.О. О слово рідне, хто без тебе я? // Все для вчителя. – 2003. – № 6. – С.4-7.

Герасименко Л. Мова наша солов’їна: Свято рідної мови // Розкажіть онуку. – 2002. – № 15/16. – С. 20-23.

Грицик М. Божий дар // Укр. культура. – 2003. – № 3/4. – С. 36-37.

Мужай, прекрасна наша мово // Розкажіть онуку. – 2004. – Груд. (№ 34-35). – С.16.

Павлова Н. Цвіти й сяй, моя державна! // Все для вчителя. – 2005. – Січ. (№ 1/2). – С. 76-77.

Панщанна В.О. Розвиток української мови // Все для вчителя. – 2004. – Серп. (№ 22/23). – С. 15-17.

Подранецька Н. Як парость виноградної лози, плекайте мову... // Все для вчителя. – 2005. – Січ. (№ 1/2 ). – С. 71-73.

Прокопечко Л.Я. Вечір, присвячений Міжнародному дню рідної мови та річниці з дня народж. Л.Українки // Все для вчителя. – 2005. – Січ. (№ 1/2), – С. 69-70.

Сміщенко В.О. Солов’їну, барвінкову, колосисту – на віки – українську рідну мову в дар мені дали батьки: Свято рідної мови // Розкажіть онуку – 2004. – Груд. (№ 34/35). – С. 2-4.

Щерба Т. Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову: До Міжнар. Дня рідної мови. // Шк. світ. – 2004. – Серп. (№29/32). – С. 54-55.

Яцун Г.М. Сценарії свята рідної мови // Розкажіть онуку. – 2004. – Квіт. (№ 10/11). – С. 83-85.  

 


 

Квітни,  мово!

Матеріали, присвячені

міжнародному дню рідної мови

 

Укладач     Л.Введенська 

Вступна стаття     Г.Куделя 

Редактор     М.Спиця 

Комп’ютерний набір     Л.Введенська

Верстка, оригінал-макет     Н.Спиця

Відповідальний за випуск     В.Циганюк