Історичні витоки козацького роду в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Ч. 8: Тема козацтва у бібліотечно-бібліографічній діяльності бібліотек

Рік видання: 2004

Місце зберігання: Відділ краєзнавства

Міністерство культури і мистецтв України

Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

 

 

Історичні витоки козацького роду в Україні

 

 

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної  конференції

 

Частина 8

Тема козацтва у бібліотечно-бібліографічній діяльності бібліотек

 

 

 

Вінниця, 24-27 вересня 2004 року

 

 

ББК 63.3 (4 УКР) 46 я 43

І-90

 

Історичні витоки козацького роду в Україні: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф.: У 8 ч. / За наук. ред. канд. іст. наук О.К.Струкевича; Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2004. –  Ч. 8: Тема козацтва у бібліотечно-бібліографічній діяльності бібліотек. – 40 с.

 

На конференцію «Історичні витоки козацького роду в Україні» (Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, 24-27 вересня 2004 р.) було представлено біля 70 статей, присвячених одному з найунікальніших явищ вітчизняної історії – українському козацтву. Їх авторами є представники владних структур, вчені – історики літературознавці, краєзнавці, етнографи, мистецтвознавці; викладачі і студенти численних вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, вчителі загальноосвітніх середніх шкіл, журналісти, бібліотечні та музейні працівники, архівісти з Києва, Вінниці та області, Запоріжжя, Харкова, Одеси, Луцька, Умані, Рівно.

Багата і різнопланова інформація відображена в цих матеріалах, систематизована у 8 тематичних частинах, кожна з яких висвітлює окремі сторони козацького руху в Україні, в тому числі і на Поділлі.

Кращі роботи подаються в друкованому вигляді, в повному ж обсязі матеріали представлені в електронному варіанті на сайті Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва.

Восьма частина видання розкриває тему козацтва у бібліотечно-бібліогрфічній діяльності книгозбірень України.

Матеріали розраховані на бібліотечних фахівців, істориків, краєзнавців.

 

 

Редакційна  колегія:

Г.М.Авраменко, Л.А.Бойко, О.І.Кізян, Г.І.Колосовська, В.В.Куделя, Н.І.Морозова, О.Г.Ніколаєць, Л.Б.Сеник, В.Я.Середюк, М.Г.Спиця (голова), П.І.Цимбалюк, А.С.Якущенко.

 

Відповідальний  за  випуск  В.Ф.Циганюк.

 

ВІДОМОСТІ  ПРО  АВТОРІВ

 

Кисельова В.П. - зав. відділом історичного краєзнавства Державної історичної бібліотеки України, м.Київ

Лой В.М. - Національна парламентська бібліотека України, м.Київ

Ніколаєць О.Г. - зав. відділом літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Сеник Л.Б. - зав. відділом рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Смілянець С.І. - головний бібліограф відділу історичного краєзнавства Державної історичної бібліотеки України, м.Київ

Цимбалюк П.І. - заступник директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Юрчишина О.А. - провідний бібліограф-краєзнавець Калинівської центральної районної бібліотеки Вінницької області

Поділитися:

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ ПРО ПОДІЇ ДОБИ КОЗАЧЧИНИ У БІБЛІОТЕКАХ ВІННИЧЧИНИ

П.І.Цимбалюк

Українське козацтво – це один із найяскравіших феноменів вітчизняної історії, який глибоко і різнобічно вплинув на долю всього українського народу. Роль його в історії України незаперечна. Історію українського козацтва вивчало багато поколінь вітчизняних і зарубіжних учених. Героїка козацького минулого надихала багатьох письменників, художників, композиторів і кінематографістів. Це – сотні авторів, численні наукові дослідження і художні твори, великий обсяг іншої інформації.

Щоб донести увесь цей пласт знань до нашого сучасника, важлива роль належить бібліотекам. Враховуючи те, що після відродження державної незалежності України інтерес суспільства до козацького минулого, власного історичного коріння значно посилився, бібліотеки відповідно розширили у цьому напрямку свою діяльність, визначили пріоритети.

Їх робота націлена на розкриття процесів державотворення, подаль-шого розвитку української національної ідеї, пошуків власної національної ідентичності та опори на історичне минуле задля побудови майбутнього.

Територія сучасної Вінниччини, більша частина якої у ХVІІ столітті належала до Брацлавського воєводства, була одним із центрів національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Своїми подвигами прославили наш край Іван Богун, Максим Кривоніс, Данило Нечай (могила якого знаходиться у с. Красне Тиврівського району), бував тут і Богдан Хмельницький.

Тому бібліотеки Вінниччини вбачають своїм святим обов’язком розкрити героїку тих днів притаманними їм формами і методами роботи, використовуючи багатий інформаційний потенціал.       

У планах роботи книгозбірні визначають основні напрямки:

-     формування бібліотечних фондів документами на різних носіях інформації, що присвячені історії України та козацтва зокрема;

-     відображення літератури відповідної тематики у довідково-бібліографічному апараті, у тому числі електронних базах даних (ЕБД);

-     довідково-бібліографічне та інформаційне забезпечення користувачів;

-     підготовка відповідних бібліографічних посібників;

-     соціокультурна діяльність;

-     науково-дослідницька та науково-методична робота;

-     партнерські взаємовідносини з органами місцевої влади, науковими, культурологічними, освітянськими, громадськими організаціями, Міжнародними благодійними фондами;

-     висвітлення роботи бібліотек у засобах масової інформації.

Зважаючи на те, що основою основ діяльності кожної бібліотеки є її інформаційні ресурси, поповненню бібліотечних фондів приділяється першочергова увага. Варто зазначити, що бібліотечні фонди формувалися не одне десятиліття і вони зазнали безліч змін у способах комплектування, правилах зберігання, формах розкриття і використання.

У різні часи під впливом соціально-політичних та економічних перетворень мінялися підходи до створення ядра бібліотечного фонду, визначення пріоритетів у придбанні літератури відповідної тематики. Без перебільшення можна сказати, що за роки незалежності нашої держави видання з історії України, визвольних змагань нашого народу та українського козацтва зайняли чільне місце як у репертуарі видавництв і видавничих організацій, так і у фондах бібліотек.

Маючи чималий масив літератури даної тематики попередніх століть, що включають видання таких відомих історіографів, як Г.Граб’янка, С.Величко, М.Костомаров, Д.Багалій, М.Грушевський, І.Крип’якевич, Ф.Шевченко, С.Мишецький, Н.Полонська-Василенко, В.Греков, О.Левицький, Д.Яворницький, С.Соловйов, В.Антонович, Г.Боплан та багато інших, значна частина яких, до речі, повернуті із спецфонду бібліотеки, ми вивчаємо сучасний книжковий ринок України та країн далекого і близького зарубіжжя.

Використовуємо різноманітні джерела поповнення бібліотечних фондів – це видавництва, різні видавничі організації, фірми, книгарні, Міжнародні благодійні фонди, книгообмін, обов’язковий примірник документів, проведення обласного конкурсу “Подаруй бібліотеці книгу”, передплату періодичних видань.

У електронному середовищі утверджуються нові сучасні форми отримання інформації, тому постійно виходимо на WEB-сайти видавництв, де представлений репертуар книжкових новинок, що побачили світ.

Сприяло поповненню новими виданнями фондів обласної наукової бібліотеки ім. К.АТімірязєва та книгозбірень області проведення у травні цього року на базі нашої установи виставки-ярмарку видавництв України та Вінниччини “Світ книги”.

“Тімірязєвка” займається не лише поповненням власних фондів, але як обласний науково-методичний центр взяла на себе функцію комплектування фондів публічних бібліотек Вінниччини.

Серед десятків тисяч книг, переданих книгозбірням області через обмінно-резервний фонд, чимало видань, що висвітлюють тему українського козацтва.

Фонди бібліотек збагатилися новими фундаментальними виданнями. Ось лише окремі з них – 15-ти томник “Україна крізь віки”, в якому 7-й том, присвячений добі козацтва, мала енциклопедія “Українське козацтво” (2002), видання із серій “Особистість і доба”, “Українські державники”, “Видатні постаті в історії України”, присвячені Богдану Хмельницькому, Дмитру Вишневецькому, Кирилу Розумовському, Івану Мазепі; “Козаччина. Історія України в особах” (К., 2000), “Переяславська рада очима істориків, мовою документів” (К., 2004), М.Максимовича “У пошуках омріяної України” (К., 2004).

Широко представлені праці авторів – Б.Сушинського, В.Сергійчука, О.Апанович, В.Голобуцького, В.Кривоноса, А.Скальковського, В.Смолія, В.Степанкова, О.Субтельного, Т.Чухліба, В.Шевчука, Г.Шенк, В.Щербака, а також художні твори українських і зарубіжних письменників, присвячені визвольній боротьбі українського народу.

Як обов’язкові примірники документів, до обласної наукової бібліотеки останнім часом надійшли книги О.Дана “Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648-1676 рр.)” (К., 2004 р.), М.Крижанівського “По козацький скарб” (Вінниця, 2002).

Незмінним попитом користується оригінальне видання П.Халебського “Країна козаків” (К., 1995), упорядником якої став відомий український письменник, наш земляк М.Рябий.

Ефективними стали дослідження наявного документного потоку та запитів користувачів, проведеного бібліотеками області під назвою “Незадоволений читацький попит на вітчизняну книжкову продукцію, пропозиції щодо її видання та перевидання”.

Таким чином намагаємося впливати на видання друкованої продукції у провідних видавництвах України та на формування репертуару книг, що виходять у рамках Національної програми соціальнозначущих видань.

Перспективним видається комплектування фондів не лише на традиційних, але й на електронних носіях інформації, придбання кінофотофонодокументів. Особливою популярністю у відвідувачів бібліотеки користуються представлені на СD-ROM матеріали “Історія України”, “Історія України доби Богдана Хмельницького”. До послуг користувачів відділу літератури та інформації з питань мистецтва значний репертуар платівок та аудіокасет із записами козацьких пісень, тут можна ознайомитися з репродукціями картин козацької тематики, представлених в альбомах М.Дерегуса, М.Самокиша, портретами гетьманів у каталозі виставки, що проходила у Львівський галереї мистецтв, “Гетьман Іван Мазепа: погляд крізь століття” (К., 2003).

Важливу роль у розкритті фонду, донесенні його багатогранного змісту до читача відіграє довідково-бібліографічний апарат (ДБА). Головною вимогою ми вбачаємо приведення ДБА у відповідність до наявного бібліотечного фонду, виділення предметних рубрик, для більш широкого розкриття документів та публікацій, присвячених темі козацтва. Крім розділів, передбачених системою бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), відповідні матеріали розміщені за рубриками: “500-річчя виникнення українського козацтва”, “400-річчя від дня народження Б.Хмельницького”, “350-річчя Переяславської ради”, “Козацтво на Поділлі”.

Відображають нові матеріали, присвячені українському козацтву і електронний каталог (ЕК) та електронна картотека статей (ЕКС), здійснюється ретроконверсія найбільш важливих документів попередніх років. ЕК доступний поки що лише для задоволення запитів користувачів бібліотеки, але на часі – представлення його в Інтернет на WEB-сайті нашої установи.

Фахівцями ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва підготовлено вичерпну бібліографію на тему: “Джерела з історії козацтва на Вінниччині” та проведено бібліографічні розвідки, які узагальнені і опубліковані у збірнику матеріалів науково-практичної конференції. Глибоким науковим змістом відзначаються роботи “Історичні дослідження козацької доби в Україні” (за матеріалами фонду РіЦ), “Землеволодіння українського козацтва”, “Українське козацтво у кінематографі”. Барська ЦРБ підготувала буклет “Бар і козаччина”.

Впровадження у бібліотечну практику інформаційних технологій, вимагає, поряд з традиційними, нових підходів і форм роботи, трансформації інформаційного сервісу бібліотек. Тематичні бази даних, електронні каталоги, інформаційні ресурси на компакт-дисках, замовлення й отримання документів в режимі реального часу стали звичними у роботі бібліотек.

Значно активізувалося використання інформації з Інтернет для написання наукових, дипломних, курсових, контрольних робіт, рефератів з історії України, визвольних змагань українського народу у ХVІІ столітті, козацького руху.

Для задоволення запитів Інтернет-користувачів ми застосовуємо таку ефективну форму, як “віртуальна довідка”, де за спеціальним посиланням на сайті бібліотеки вміщуємо складні довідки, виконані в режимі он-лайн. Переважає краєзнавча тематика, наприклад: “І.Богун на Вінниччині”. “Подвиг Мар’яни Завісної”, “Пам’ятники Данилу Нечаю” та інші.

Важливу роль у розкритті історичної доби козаччини, патріотичному вихованні молоді відіграє соціокультурна діяльність. У цьому напрямку роботи бібліотеки області мають чималі напрацювання. Це оформлення книжкових виставок, які висвітлюють теми: “Переяславська рада крізь призму віків”, “Переяславська рада: міфи і реальність” (до 350-річчя з часу проведення), “Тої слави козацької повік не забудем”, “Володарі гетьманської булави”, “Національна символіка: минуле і сучасне”, “Кухня українського козацтва”, “Образ козака в думах, піснях, легендах”, “Місцями козацької слави Вінниччини”.

Цікаво пройшли тематичні вечори, круглі столи, присвячені 400-річчю від дня народження Б.Хмельницького, 275-річчю К.Розумовського, 360-річчю І.Мазепи, які проводилися ОУНБ спільно з управлінням внутрішньої політики облдержадміністрації, науковцями, істориками.

Бібліотеки Тростянеччини взяли участь у святі козацької слави, що пройшло в рамках відзначення 350-річчя перемоги військ Б.Хмельницького у битві під Батогом. Робота тут носить системний характер. Читацькі конференції, книжкові виставки, присвячені темам: “Визвольна війна (1648-1655 рр.) у історичній долі України”, “Батозька битва як свідчення козацької слави”, години цікавих повідомлень, вікторини та літературні ранки для дітей: “Про козацькі часи на Україні”, “Любіть її душу правди, козацькую славу”, “Хай з козачати виросте козак”.

Живий інтерес викликають і заходи, що відбуваються у бібліотеках Немирова та Брацлава. Це літературні вікторини “Живий подих історії”, години історичного портрету “Данило Нечай – Брацлавський полковник”, козацьке свято “Козацькому роду нема переводу”.

Мають значні здобутки у відзначенні Дня українського козацтва книгозбірні Вінницького, Могилів-Подільського, Томашпільського, Хмільницького, Ямпільського районів та м. Вінниці. Популярними стали уроки народознавства, літературні вечори, бібліографічні огляди “Шляхами козацької слави”, “Сторінки історії козаччини”, “Козаку найперше – воля, козаку найперше – честь”, “Героїчна Буша”.

Традиційними стали у бібліотеках Вінницького, Теплицького, Мурованокуриловецького, Літинського, Барського, Ямпільського районів посвячення школярів молодших класів у козачата.

Книгозбірні Барського району провели історичні уроки, музичні години, уроки-експедиції, уроки-виставки, цикли бесід на теми: “Історичні витоки козацького роду”, “До рідних витоків, до рідних джерел”, “Події визвольних змагань у Барському старостві”, “Козацтво і музика”, “Польсько-литовські монети козацької доби”.

Обласна бібліотека для юнацтва оголосила обласний літературний конкурс юних талантів “Рідна земле моя, ти козацькою славою щедра”, а обласна бібліотека для дітей ім.І.Франка та Барська райбібліотека для дітей провели конкурс на кращий дитячий малюнок, присвячений українському козацтву під назвою “Ми – діти козацького роду”.

Науково-методична допомога бібліотекам області проводиться у напрямку підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, надання консультативної допомоги, здійснення аналітичної діяльності.

Питання популяризації матеріалів з історії України, українського козацтва виносилися на заняття бібліографів-краєзнавців, методистів центральних районних та міських бібліотек, школу керівника для директорів ЦБС. У підготовленому ОУНБ ім. К. А.Тімірязєва на допомогу бібліотечним працівникам збірнику сценаріїв „ І сценарист, і режисер ” подана розробка сценаріїв літературно-музичної композиції „Давня слава не зав’яла” (Оратівська ЦБ) та театралізованого свята „Стежками козацької слави” (Тростянецька ЦБ). До 350-річчя Батозької битви ОУНБ було випущено буклет „Славетна перемога”.

У виданні “Кращі виставки року” надаються рекомендації з популяризації літератури даної тематики та розробки книжкових виставок.

Наявна джерельна база, присвячена українському козацтву, робота бібліотек з популяризації літератури даної тематики, знаходять своє відображення на шпальтах газет, висвітлюється по обласному радіо та місцевому телебаченні.

Тема козацтва невичерпна і багатогранна, тому бібліотекам варто шукати нові форми, методи роботи, соціальних партнерів. Діяльність у даному напрямку актуальна, вона має перспективу не на одне десятиліття.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Калитко С.Л. Події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького на Східному Поділлі. - Вінниця, 1997. - 22 с.

Козаччина: Історія України в особах. - К.: “Україна”, 2000. – 302 с.

Краєзнавча діяльність бібліотек: Метод. посіб. - К., 2002. - 208 с.

Проценко М. Інформаційний сервіс бібліотек: сучасний стан і тенденції розвитку // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформація. – 2004. – № 1. – С. 38-42.

Справочник библиотекаря / Науч. ред. А.Н.Ванеев, В.А.Манкина. – СПб.: “Профессия”, 2001. – 448 с. -  (Сер. “Библиотека”).

Тої слави козацької повік не забудем [До 500-річчя укр. козацтва] Бібліогр. покажч. / Упоряд. В.Лой; Держ. б-ка України. - К., 1992. – 68 с.

Українське козацтво: Мала енцикл. - К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.

ІСТОРИЧНІ  ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯХ  КОЗАЦЬКОЇ  ДОБИ В УКРАЇНІ

(За  матеріалами з фонду рідкісних і цінних видань ОУНБ  ім. К.А.Тімірязєва)

 

Л. Б. Сеник

Уперше українські козаки згадуються в історичних джерелах напри- кінці ХV ст. Хоча цілком ймовірно, що українське козацтво виникло у ХІV – першій половині XV ст. з різних верств і прошарків українського суспільства. Нестерпний соціальний, національний і релігійний гніт з боку польської шляхти зумовив масові втечі селян, міщан на вільні тоді землі Подніпров’я і Побужжя. Поблизу цих вимушених переселенців на “вольностях” мешкали дуже небезпечні сусіди – кочові татарські орди, що були у васальній залежності від Туреччини. Постійні військові напади татар і турків сприяли згуртуванню окремих ватаг і загонів утікачів у військову організацію, що згодом перетворилася на могутнє козацьке військо.

Наприкінці ХVI ст. козацтво набрало статусу окремої суспільної верстви населення, а Запорозька Січ стала відома як окрема “козацька республіка”. Основним завданням останньої був захист українських земель від зазіхань на них Кримського ханства і Турецької Порти, а також інших поневолювачів.

Українське козацтво існувало кілька століть і, зійшовши з історичної арени, залишило по собі яскравий слід. Це була, безумовно, героїчна епоха в історії українського народу. Під проводом Богдана Хмельницького козацтво разом з селянством було основною рушійною силою у Визвольній війні 1648-1657 рр.

Доба соціальних і національних рухів на Україні кінця XVI-XVII cт., особливо Національно-визвольна війна проти польсько-шляхетського панування, знайшли широке відображення в давній українській історіографії, тогочасному фольклорі, а також у різноманітних європейських творах і записах очевидців, зокрема польських, італійських та ін. З часу національно-визвольної війни збереглася також частина офіційних документів гетьманської канцелярії, Запорозького Коша, різні мемуари, щоденники, приватні листи тощо, які є важливим джерелом дослідження згаданої епохи.

Серед усіх цих давніх письмових джерел особливе місце займають українські, так звані, “козацькі літописи” другої половини XVII – початку ХVIII ст. Назвати ці історичні твори, зокрема праці Самовидця, Г.Граб’янки і С.Величка, літописами у власному розумінні можна лише умовно. Їх зміст значно ширший і глибший порівняно зі звичайним літописанням. Ці давні пам’ятки насправді стоять на межі між історіографічними працями, історичними джерелами та художніми творами. В них у хронологічній послідовності дається науково осмислений з посиланням на різні джерела систематизований виклад історичних подій другої половини XVII ст. в Україні.

Літопис Григорія Граб’янки – одна з найвидатніших пам’яток української історіографічної прози. Твір значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів.

Протягом усього XVIII ст. літопис Граб’янки був чи не найпопулярнішим серед рукописної “козацької” літератури, що містила історіографічні твори з більш-менш вираженим прагненням до художнього осмислення подій, віршових комплексів, збірок офіційних документів, пактів, статей, договорів тощо. І хоч оригінал рукопису не зберігся, про популярність твору свідчить рекордна кількість списків – на сьогодні, разом з нововідкритими та реконструйованими, дослідники нараховують їх понад 50.

Оскільки з іменем Богдана Хмельницького пов’язана Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гніту і утворення української державності, то цілком природно, що історична постать Хмельницького, його життя і політична діяльність займають центральне місце в усіх українських літописах другої половини XVII i XVIIIcт.

Проте історично правдиво і яскраво змалювати постать Б.Хмельницького, зокрема його життя до 1648 року, через кілька десятиріч після Національно-визвольної війни, було не так легко. Через те літописці згодом користувалися різними джерелами (вітчизняними і навіть чужоземними – особливо польськими), а також черпали необхідні відомості про минуле від учасників цих подій чи то використовували усні перекази, легенди, пісні та ін.

Увесь цей різноманітний матеріал літописці, як освічені для свого часу люди, пропускали через призму свого світогляду.Тому змалювання особи Б.Хмельницького в українських літописах часто не позбавлене художніх якостей, рис літературного образу, оскільки й самі історичні події викладаються тут значною мірою художньо.

Оскільки твори давньої української історіографії не могли своєчасно потрапити до друку, вони, як і вся давня українська писемність, поширювались у багатьох рукописних списках. Це сприяло внесенню до змісту нових фактів, видозмінюванню старих, а то й поширенню різних помилок. І все ж ці твори мали великий вплив на духовне життя українського народу, залишили глибокий слід не тільки в історіографії, а й в літературі та фольклористиці.

Відомо, що українське історичне джерелознавство бере початок у 40-х роках ХІХ ст. Тоді в Києві, Москві, Одесі, а згодом і в інших містах, зокрема у Львові, були засновані археографічні товариства, які сумлінно розбирали і публікували пам’ятки давньої української історіографії.

Відтоді починається також критичний період у вивченні давніх українських літописів, який в Україні справедливо пов’язується з іменем М.Максимовича. Як один з перших дослідників літописів Самовидця, Г.Граб’янки, С.Величка – М.Максимович звернув увагу на висвітлення в цих творах діяльності Б.Хмельницького і зробив з цього приводу ряд влучних критичних зауважень.

Велику увагу українській історіографії другої половини XVII і XVIII ст. приділили у своїх працях такі видатні історики, як М.Костомаров, Д.Багалій, М.Грушевський. Критичний розгляд її дають також дослідники І.Крип’якевич, М.Петровський, Ф.Шевченко та ін.

Небагато джерел є з історії останньої Запорозької Січі, Січі XVIII ст. Найважливішими з них вважають “Историю о казаках запорожских” (1740 р.) князя С.Мишецького та “Летописное повествование о Малой России...” О.Рігельмана.

Обидва автори самі були в Січі, мали змогу бачити на власні очі її побут, чути від самих учасників про різні події XVIII ст., взагалі вони були очевидцями того запорозького ладу, який було знищено 1775 року.

Близько до цих праць стоять історичні дослідження російського історіографа Г.Міллера, який хоч і не був у Січі, але зібрав чимало документів про її історію.

Всі ці джерела дослідники вважають за незалежні, хоча О.Бодянський свого часу висловив деякі думки з приводу ідентичності творів “Летописного повествования...” та “Истории о казаках запорожских”. Так, друкуючи в “Чтеніях в Обществе Истории и Древностей Российских” анонімну “Историю о казаках запорожских”, у передмові до неї відомий видавець висловив гадку, що або автор її – О.Рігельман, або – “Ригельман обирал достояния других, компилятор”. Згодом О.Бодянський дізнався, що автор “Истории о казаках...” князь С.Мишецький (про це написав у примітці сам О.Рігельман). Відтоді минуло багато років, здогад Бодянського цілком призабули, і всі дослідники Запорожжя вважали твори цих авторів за самостійні, незалежні одне від одного джерела, і бачили в їх ідентичності яскравий довід того, що вони відповідали дійсності. Але насправді було не так, і Н.Полонська-Василенко свого часу довела приналежність цього джерела.

З середини XVIII ст. з’являється ціла низка праць, присвячених історії Запорожжя; перша з них була “История о казаках запорожских” князя С.Мишецького. Автора її було відряджено в 1736 року на Січ “для построения тогда до оной крепостного укрепления” і пробув він там до 1740 року. Наслідком його спостережень і стала “История о казаках запорожских”, яку він написав за дорученням начальства. Цей твір зберігся у п’яти списках: три списки збереглися у Г.Міллера, четвертий – у збірці І.Сахарова та п’ятий – у князя М.Воронцова. Всі вони мають невеличкі відмінності в тексті. Всі списки анонімні, ім’я ж автора стало відоме через примітку Рігельмана. “Историю...” С.Мишецького видано двічі: вперше в 1847 році її видав О.Бодянський у “Чтеніях...”, використавши списки Міллера та Сахарова; вдруге список князя Воронцова видало Одеське “Общество Истории и Древностей”.

Детальне дослідження цього питання Н.Полонської-Василенко вміщено в І-му томі “Ювілейного збірника на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія” (К., 1927), де доводиться, що джерелом для написання “Летописного повествования...” Рігельмана і “Известій...” Міллера про запорожських козаків є “История о казаках запорожских” невідомого офіцера-інженера князя С.Мишецького, без спостережень якого ні Міллер, ані Рігельман не знали б нічого про побут Запорожжя XVIII ст.

Засвоєння спадщини минувшини, її критичне використання є однією з важливих умов поступу як сучасної науки, так і суспільства в цілому.

Потреби української науки вимагали систематичного збору матеріалів для вивчення козацької доби в Україні. Зайнятися цією справою було покликане Наукове товариство імені Шевченка як єдина в тім часі наукова українська інституція, незважаючи на труднощі існування, брак коштів та безліч інших проектів і планів.

На засіданні археографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка 21/Х (2/XI) 1904 р. було вперше висловлено думку про організацію систематичного збирання матеріалів до історії козаччини, починаючи від перших початків її до занепаду козацького устрою в середині XVIII ст., на тлі сучасного соціально-економічного, національного і політичного життя. На одному із засідань 1905 року М.Грушевський (голова археографічної комісії) запропонував план видання “корпусу матеріалів до історії української козаччини” та систематичного збирання для неї матеріалів шляхом археографічних експедицій. Було поставлене завдання зібрати матеріал не тільки для воєнної і дипломатичної історії козаччини, яка в основному привертала увагу дослідників і видавців до цього часу, але також і для студіювання козаччини як явища соціального і національного, продукту економічних і соціальних обставин; не обмежуватись хронікою козацького життя, а зібрати відповідний матеріал для пізнання козацького устрою, управління та соціально-економічних відносин.

Протягом чотирьох років членами комісії були проведені досить широкі дослідження в архівах Львова, Києва, Харкова, Варшави, Кракова, Петербурга, Москви, Відня та ін. міст і зібрано матеріали для ряду томів “Жерел до історії України-Руси”, а саме: “Матеріали до історії української козаччини” (Л., 1908); “Для дипломатичних зносин козацьких з часів Хмельницького, матеріали 1657-1668 рр.”; ”Матеріали для суспільних відносин і управи першої половини XVIII в.” та ін.

Питаннями дослідження часів українського козацтва з середини ХІХ ст.займалися різноманітні історичні установи та товариства, зокрема Археографічна Комісія ВУАН, сформована в1921році з трьох київських археографічних установ: “Комиссии для разбора древних актов”, заснованої в 1843 р., “Археографічної Комісії Українського Наукового Товариства в Київі”, заснованої в 1913 році та “Археографічної Комісії Української Академії Наук”, організованої в 1919 році.  Археографічна Комісія залишила по собі величезну наукову спадщину: десятки томів надрукованих архівних джерел і монографій з великого кола питань історії України, в т.ч. видання “козацьких літописів”, археологічні та історичні дослідження українського козацтва, Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.

Одним з перших видань Археографічної Комісії ВУАН стало “Сказание о войне козацкой з поляками” Самійла Величка, перший том якого вийшов у світ на початку 1927 року.

Ще 1919 року попередньою академічною Археографічною комісією були призначені для видання “Матеріяли до історії козаччини з рр. 1628-1638”, підготовлені П.Кулішем як другий том його “Матеріялів для історії возсоєдиненія Росії”. В 1926 році цей матеріал був виданий Археографічною Комісією УАН.

Цього ж 1926 року у львівськім корпусі для історії козаччини доктором Василем Герасимчуком підготовлені до видання “Документи до історії козаччини рр. 1657-1665” і за згодою Львівського Наукового товариства імені Шевченка запропоновані Археографічній комісії для видання.

Ще Київською археографічною комісією був виданий “Літопис Самовидця”, підготовлений до друку О.Левицьким. Публікація цієї пам’ятки отримала високу оцінку науковців. Більшість висновків О.Левицького витримала перевірку часом і прийнята сучасною історіографією.

Крім зазначених матеріалів, Археографічною комісією видані “Літературно-історичні пам’ятки польсько-литовської і козацької доби: писання на теми історичні, історично-побутові, полемічні і т.д.”, опубліковані дослідження українських істориків, зокрема В.Грекова “Запорізький Кіш і його відношення до Коліївщини” (1927 р.).

Заслуговують на увагу публікації наукових досліджень часів українського козацтва, вміщені в “Записках історично-філологічного відділу” УАН 20-х років ХХ ст. (Н.Полонська-Василенко “З історії останніх часів Запорожжя” (1926 р.), В.Греков “Бунт сіроми на Запорожжі 1768 р.” (1927 р.) та “Записках Українського Наукового Товариства в Київі” (О.Левицький “Церковна справа на Запоріжжі в XVIII ст.”, М.Петров “Пасхальна вірша, говорена нїби Запорозцями свому Гетьманови р. 1795, по рукопису Київо-Печерської Лаври” (1912 р.), І.Каманін “Українські богатирі козацької доби” (1913 р.) тощо.

Інтерес до вивчення історії козацтва в Україні прослідковується в матеріалах інших історичних закладів. Про діяльність “Императорского Одесского Общества Истории и Древностей” з цієї проблематики свідчать такі публікації: Т. Х (1875 р.) містить ”Материалы, относящиеся к истории Запорожья”: “Рескрипты князю В.М.Долгорукову по Запорожскому низовому войску”, “Росписание в каких местах для предосторожности, через всю зиму от неприятеля из войска Запорожскаго низоваго учреждены посты (1772 года)”; “Запорожския городища” з планами о.Хортиця, о.Городище, Старої Січі (1875р.); в Т. XIV (1886 р.) публікується збірник матеріалів архіву Київського Губернського Правління, який включає “Дела, касающиеся запорожцев, съ1715-1774 г.”; Т. XXVI (1906 р.) вміщує протокол доповіді дійсного члена П.Іванова “К истории Запорожских казаков после уничтожения Сечи” та повідомлення дійсного члена В.Бильбасова “О правах Малороссийских казаков на владения ими земли”; Т. ХХХІ (1913 р.) містить протокол доповіді члена-співробітника Є.Загоровського “Взаимоотношения Запорожья и русской правительственной власти во времена Новой Сечи”.

Історії українського козацтва присвятили свої праці видатні вчені-історики: українські (М.Костомаров, М.Грушевський, В.Антонович, Д.Яворницький та ін.) російські (С.Соловйов, В.Ключевський) та іноземні (Г.Боплан, Ю.Збаразький, С.Жолкевський, О.Конєцпольський). Всі вони внесли неоціненний вклад в дослідження козацької епохи в Україні.

Найвидатнішим українським істориком світового виміру по праву вважається Михайло Грушевський. Він увійшов в історію розвитку історичної науки як засновник української національної історіографії і безприкладний організатор наукової діяльності, зокрема історичних досліджень. Його модель-схема історії України стала загальною схемою української наукової історіографії, а його монументальний твір “Історія України-Руси” в 10-ти томах оцінюється як такий, що дав тривку основу українській історіографії і випровадив її на світовий науковий форум.

Ідея української державності є однією з головних ідей в контексті історіографічних і історіософських концепцій творчості М.Грушевського. Ця концепція в’яжеться з федералістичною формою державності, що була притаманна Старій Україні – козацько-гетьманській державі XVII і XVIII віків. Згадати хоча б державотворчі концепції Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепи й інших провідних державників того часу. Досліджуючи українську державність раннього нового часу, Грушевський підкреслює її позитивні сторони. Козацько-гетьманська держава стоїть у центрі його досліджень. Хмельниччина, як історичне “велике потрясіння”, мала, за оцінкою Грушевського, переломне значення в історії України. Від Хмельниччини веде початок нове українське життя, а “Хмельницький, як головний потряситель, зістанеться героєм української історії”. Грушевський критично висвітлив державне будівництво козацьких гетьманів і старшин, наголошуючи на позитивному і негативному в їх політичній і взагалі державотворчій діяльності.

В останній чверті ХІХ ст. розпочав свою наукову діяльність Дмитро Іванович Яворницький, присвятивши все своє життя вивченню історії запорозького козацтва. Наукова спадщина академіка АН України становить велику цінність. Без її використання неможлива розробка героїчних сторінок історії українського народу ХV-XVIII ст. На більшості його творів кінця ХІХ ст. стояло прізвище Еварницький. Але Д.Яворницький ніколи не вважав таке написання свого прізвища правильним.

Все своє творче життя Яворницький присвятив вивченню історії запорозького козацтва, велика любов до якої зародилася в нього ще в дитячі роки.

Д.Яворницький впродовж довгого часу щороку виїжджав на місця, пов’язані з історією запорозького козацтва. Про наслідки своїх пошуків він розповідав у публічних лекціях, писав у різних періодичних виданнях Харкова, Катеринослава, Києва, Петербурга, Одеси та інших міст. Статті Д.І.Яворницького часто з’являлися в газетах “Харьковские губернские ведомости”, “Екатеринославские губернские ведомости”, “Одесский вестник”, “Новости и биржевая газета”, в журналах “Киевская старина”, “Вестник Европы” тощо. Багато матеріалів з історії запорозького козацтва Д.Яворницький зібрав у архівах Петербурга, Москви, Києва, Варшави, Одеси та інших міст. Весною 1887 р. Д.І.Яворницький з Петербурга поїхав через Москву, Ярославль, Вологду, Великий Устюг до Архангельська, а звідти морем на Соловецькі острови. Тут на території Соловецького монастиря він відвідав могилу останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського, засланого сюди Катериною ІІ після ліквідації Запорозької Січі в 1775 р. Д.Яворницький розшукав архівні матеріали про Калнишевського, записав розповіді старих ченців про кошового і в цьому ж 1887 р. у журналі “Дон” опублікував статтю про нього, яка також була видана окремим відбитком під назвою “Последний кошевой атаман П.И.Калнышевский” (1887 р.)

У 1888 р. Д.І.Яворницький опублікував книгу в двох частинах, названу ним “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” та “Сборник материалов по истории запорожских козаков”, а в 1889 р. видав працю “Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края”, в яку ввійшло 15 окремих нарисів. Водночас він розгорнув велику роботу по написанню задуманого ним капітального твору “История запорожских козаков” в трьох томах, яку завершив у 1897 р. У 1890 р. Д.Яворницький видав книгу “Вольности запорожских козаков”, а в1894 р. в Петербурзі виходить друком праця Дмитра Яворницького “Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман Войска Запорожского низовых козаков”. У ній він показує Сірка як визначного полководця, політика і дипломата.

Фундаментальна праця Яворницького “История запорожских козаков” та інші його твори мали велику наукову і суспільну вагу. Головна заслуга Д.І.Яворницького полягає в тому, що він показував роль козацтва в минулому українського народу, а також його міжнародне значення.

Період козаччини в Україні є однією з провідних тем історичних досліджень професора київського університету Володимира Антоновича. Одними з найважливіших його історичних праць є “Розсліди козаччини на основі актів 1500-1648 рр.” (1862/3 р.) та “Останні часи козаччини на правому березі Дніпра за актами 1679-1716 рр.” (1868 р.).

“Виклади про козацькі часи на Україні”, в першому чернівецькому виданні озаглавлені “Бесідами”, виголосив В.Антонович у Києві в академічному 1895-1896 році. Ці виклади записувала з живого слова група слухачів і вони були видрукувані за відсутністю автора під редакцією О.Кониського. Цей твір має характер загального нарису доби, над якою історик чимало працював за свого життя, і вартість його тим більша, що він складений майже наприкінці наукової роботи автора і представляє ніби resume його довголітньої праці.

Антонович вважає, що козаччина має дуже давнє походження, що вона зберегла в собі старий громадський уклад і що через те в козацьких рухах і в козацькому укладі немає державної основи. Ці погляди Антоновича в науці були зовсім нові і на них лежить печать оригінальної індивідуальності автора.

Значний внесок дослідників ХХ ст. у вивчення історії козацьких часів (О.Апанович, К.Гуслистий, В.Голобуцький, Ю.Мицик, І.Свєшніков, Л.Мельник, В.Сергійчук, В.Степанов та ін.).

Відомий вчений в галузі історії України періоду феодалізму К.Гуслистий у 1941 р. опублікував книгу “Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і першій половині XVII ст. (60-і роки XVI – 30-і роки XVII ст.)” Її професор В.Голобуцький (автор книг “Запорізька Січ в останні часи свого існування” (1961 р.), “Запорозьке козацтво” (1994 р.) назвав “помітним явищем в українській радянській історіографії козацтва”.

Дальше дослідження історії України XVI-XVII століть дозволило К.Гуслистому опублікувати в 1954 р. кілька праць, присвячених цьому періоду, зокрема, вони містять нові цінні дані та узагальнення щодо російсько-українських зв’язків та „возз’єднання” України з Росією. Гуслистий є одним з основних авторів 1 тому двотомної праці “Історія Української РСР”.

Помітним явищем вітчизняної історіографії та культурного життя в країні стали праці видатного історика України, академіка НАН України В.Смолія “Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет” (1993 р.), “Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 р.р.)” (1999 р.), створені у співавторстві з професором Кам’янець-Подільського педагогічного університету В.Степанковим.

Улюбленим дітищем В.Смолія є створений ним на базі відділу історії України середніх віків Науково-дослідний інститут козацтва, що став координаційним центром з історії та генези Українського козацтва. Під його егідою відбувся ряд наукових форумів, у яких взяли участь не тільки відомі вітчизняні, а й зарубіжні вчені, початкуючі науковці, вчені з вузів, архівів, музеїв.

Наукові збірники Інституту історії України НАН України, (який нині очолює В.Смолій), поряд з іншими вміщують праці та дослідження з питань українського козацтва. Серед них – “Універсали та накази Богдана Хмельницького як джерело вивчення функціонування державних органів влади у середині XVII ст. (1648-1657 рр.)” В.Степанкова, “Палеографія “Реєстру всього Війська Запорізького 1649 року” – видатної пам’ятки живої української мови середини XVII століття” Я.Дзири, “Холодна зброя як складова комплексу українського козацького озброєння XVII ст.: особливості та проблеми формування” Д.Тоїчкіна, “Батурин – резиденція гетьманів Лівобережної України” Н.Герасименка, “Формування території козацької держави” В.Сергійчука та багато інших.

Заслуженим і видатним істориком української козацько-гетьманської держави в XVII і XVIII ст., зокрема доби гетьманів Б.Хмельницького та І.Мазепи, дослідником розвитку української історіографії і західноєвропейських джерел до історії України є професор д-р Теодор Мацьків, який довгі роки очолював Європейський відділ Українського історичного товариства, брав участь в численних міжнародних історичних конгресах і конференціях і одночасно в Мюнхені й інших містах Німеччини організував понад 15 наукових конференцій з участю українських, німецьких, польських та інших істориків.

Його монографії (а їх п’ять) присвячені добі Хмельницького і Мазепи й дослідженню історії України в тогочасних західно-європейських джерелах, є вагомим внеском в українську й світову історіографію. В останніх своїх роботах він досліджує діяльність гетьмана Б.Хмельницького і його взаємини з європейськими державами, Кримом і Туреччиною.

Дослідження історії козацької доби в Україні не втрачає актуальності і на сьогоднішній день. Цій темі присвячують свої праці та історичні розвідки такі автори, як Ю.Джеджула, В.Кривошея, С.Лепявко, О.Струкевич, Б.Сушинський, Г.Шпитальов, В.Щербак, Н.Яковенко та багато інших. Тема українського козацтва настільки широка і невичерпна, що матеріалів і документів для її вивчення вистачить ще багатьом поколінням науковців.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Полонська-Василенко Н.Д. Історики Запорожжя XVIII в. // Ювілейний збірник на пошану академіка Д.Й.Багалія. – К., 1927. – С. 811-824.

Винар Л. Михайло Грушевський історик і будівничий нації: Ст. і матеріали. – Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. – 302 с.

Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка 1892-1930. – Мюнхен, 1970. – [Б.с.].

Гапусенко І.М. Дмитро Іванович Яворницький. – К.: Наук. думка, 1969. – 58 с.

Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. – К., 1992. – 185 с.

Жерела до історії України-Руси. Т. VIII: Матеріали до історії української козаччини. Т.1. – Л., 1908. – 407 с.

Журба О. Київська археографічна комісія. 1843-1921: Нарис історії і діяльності. – К., 1993. – 184 с.

Історико-географічні дослідження на Україні: Зб. наук. праць. – К., Наук. думка, 1992. – 119 с.

Історіографічні дослідження в УРСР. Вип.1. – К., 1968. – 272 с.

Історіографічні дослідження в Українській РСР. Вип. 4. – К.: Наук. думка, 1971. – 257с.

Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Число 5: Історіографічні дослідження в Україні. Вип.10. Ч. 1. – К., 2000. – 462 с.

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В БІБЛІОГРАФІЧНИХ ВИДАННЯХ БІБЛІОТЕК УКРАЇНИ

В.М.Лой

Інтерес до Запорозької Січі і українського козацтва завжди був в істориків та письменників, що не дивно, бо це одна з найпривабливіших реалій української історії і в бутті цього суспільного осередку сконцентрувалися найхарактерніші риси нашого народу як соціуму. Можна сказати, що першими про козацтво світові розповіли поети, які творили про нього думи, пісні та вірші; описували Запорожжя й українські літописи, польські історики, іноземні хроністи та мандрівники. Вже на кінець XIX століття тема козацтва була досить непогано представлена в історичній літературі, в белетристиці образ Запорозької Січі майже усталився і розроблявся багатьма авторами систематично.

Звичайно, і вчені, і письменники неоднозначно зображували січове воїнство та його героїв, додаючи нові деталі й нове освітлення відповідно до своїх ідеологічних та естетичних поглядів. Так, польські історики та письменники дивилися на козацтво, виходячи з інтересів Речі Посполитої, а російські – з інтересів Російської, а потому – радянської імперії. Для тих вчених, які повертали із забуття історію України, а не Малоросії, та письменників, котрі творили українську літературу, тема Козаччини, Запорозької Січі, Гетьманщини була особливо привабливою. Вже в XIX столітті остаточно було витворено романтичний образ Запорозької Січі, яка постає, як втілення волі, честі, героїчних змагань з нападниками. Для українців же цей інтерес мав значення набагато глибше: саме в цей час існування української нації було під загрозою, все було причавлене пресом деспотичної держави. Ідея волі ставала вельми насущною, коли заперечувалося найелементарніше право існування українців і виникла гостра потреба в історичному пригадуванні саме тих часів, коли свобода була реальною. Тому все більше з’являлося серйозних історичних досліджень, де вивчалась істинна, не спотворена різноманітними ухилами історія України, її боротьба за незалежне існування і державність. І хоча не всі твори доходили до читача, можна вважати, що сам факт появи таких творів був актом самозбереження й самооборони. Із здобуттям Незалежності України в 1991 р. з’явилася можливість познайомитись з усім масивом літератури, вийшло чимало робіт, де не лише розкривається значення феномену козацтва для української нації, а й робиться спроба визначити його внесок у розвиток світової цивілізації.

В 1990-1992 рр. в Україні широко відзначалося 500-річчя запорозького козацтва. У зв’язку з цим бібліотеки провели велику роботу по виявленню, добору і систематизації публікацій про українське козацтво. Розглянемо деякі найцікавіші з нашого погляду видання.

У загальному масиві документів література про українське козацтво досить повно представлена в щорічному науково-допоміжному покажчику “Історія України” (Державна історична бібліотека України видає з 1968 року). Тут зібрано літературу українською та російською мовами: книжкові видання, статті і публікації в наукових збірниках, періодичних і серіальних виданнях з питань історії України від найдавніших часів до сьогодення. Покажчик має потужний науково-допоміжний апарат: покажчик авторів; іменний покажчик; географічний покажчик; список переглянутих і розписаних джерел, що значно полегшує пошук книг певної тематики.

Цікавими є окремі тематичні бібліографічні видання, підготовлені обласними бібліотеками. Так, до бібліографічного покажчика “Феномен світової історії”, складеного працівниками Запорізької ОУНБ ім. Горького у 1992 р., включені збірники документів, книги, які повністю або частково висвітлюють тему посібника, статті з періодичних видань і тематичних збірників. Хронологічні межі точно не вказані, але у вступній статті вказано наявність дореволюційної літератури та дату закінчення добору матеріалів (1 липня 1991 р.). В 10 розділах представлено значний масив (1568 позицій) частково анотованого матеріалу (короткі анотації вміщені в описах). Особливо цікаві розділи про відображення козацтва в творах художньої літератури та мистецтві. Є і значний науково-допоміжний апарат, що складається з іменного, географічного покажчика, покажчиків назв творів і використаних джерел. Є також список бібліографічних матеріалів за темою.

Одне з найбільш змістовних видань – анотований бібліографічний довідник “340 років Берестецькій битві” (упорядник К.В.Краєвська). Це перша спроба виявити і систематизувати публікації про одну із найбільших битв XVII століття – Берестецьку (1651 р.). Сюди увійшли найрізноманітніші джерела із фондів 14 великих книгосховищ Росії та України, особистих бібліотек: літописи, щоденники і записи учасників битви, очевидців подій, дослідження істориків, тексти, що надруковані англійською, італійською, латинською, польською, французькою мовами, твори образотворчого мистецтва, художні твори, матеріали періодичних видань. Літературу згруповано у шести розділах, кожен розпочинається коротеньким вступом про порядок розташування матеріалів. Поряд з описами подані детальні анотації. Допоміжний апарат довідника складають іменний, географічний покажчик, покажчик назв творів, список переглянутих періодичних видань.

Бібліографічний покажчик “Козацтво донецького краю”, підготовлений працівниками Донецької ОУНБ ім. Н.К.Крупської у 1995 р., присвячений козацтву донецького краю, а також запорозькому, слобідському та донському козацтву. Це краєзнавче видання, де відображені друковані матеріали українською та російською мовами. Описи без анотацій, в деяких випадках пояснення щодо змісту матеріалу містяться у квадратних дужках в описі.

Краєзнавчий характер має і бібліографічний список “Козацтво і Тернопільщина”, випущений Тернопільською ДОУНБ у 1996 р. Якщо у донецькому покажчику літературу згруповано за типами видань (книги, брошури, публікації на сторінках періодичних видань тощо) то у списку виділено тематичні розділи “Біля витоків козацької слави”, “Пам’яті людської не зітреш”, в окремі розділи виділені персоналії, присвячені визначним діячам козаччини: Д.Вишневецькому (Байді), С.Наливайку, Б.Хмельницькому, М.Кривоносу, С.Морозенку.

Одним із перших покажчиків, присвячених темі українського козацтва, був рекомендаційний бібліографічний покажчик “Тої слави козацької повік не забудем”, підготовлений 1992 р. в Державній бібліотеці України (нині Національна парламентська бібліотека України). Це видання охоплювало літературу, видану за досить короткий період – з 1989 по 1991 рр. в Україні, але до нього максимально повно були включені книжки та брошури, що стосувалися козацтва, статті із журналів. Особливістю є наявність розлогих анотацій до описів, передмови до кожного розділу. Супроводжується матеріал покажчиком авторів і назв. В цілому видання викликало схвальні відгуки і на сьогодні є бібліографічною рідкістю. У зв’язку з Національною Програмою відродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки (схвалена 15 листопада 2001 р. Указом Президента України № 1092/2001) в план роботи науково-бібліографічного відділу Національної парламентської бібліотеки України було включено створення бібліографічного покажчика, присвяченого українському козацтву.

Цей рекомендаційний покажчик є продовженням попереднього видання і створюватиметься за тими ж принципами. У ньому будуть рекомендовані праці, присвячені не лише історії Запорозької та інших січей, але й історії України періоду існування січей та Гетьманщини, окремим представникам козацького стану, а також вшануванню пам’яті славних синів українського народу, українській символіці.

Покажчик висвітлить історичну, науково-популярну, публіцистичну і художню літературу, що побачила світ у видавництвах України і надійшла до Національної парламентської бібліотеки, журнальні статті з української преси 1992-2002 років. На відміну від попереднього покажчика, у списки “для поглибленого вивчення” будуть вміщені також статті із наукових збірників. Не включатимуться видання, рекомендовані Міністерством освіти України як підручники.

Кожний розділ починатиметься невеликою вступною статтею, яка допоможе читачам орієнтуватись у рекомендованій літературі. Описи супроводжуватимуться розгорнутими анотаціями.

До додатків увійдуть відомості про пісні, твори художньої літератури та образотворчого мистецтва, присвячені козацтву.

Довідковий апарат складатиметься з покажчика авторів і назв. Посібник призначатиметься для широкого кола читачів, всіх, хто цікавиться історією козаччини.

 

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

Богдан Хмельницький в легендах і в дійсності: Сцен. літ. вечора за кн. П.Загребельного “Я, Богдан” / Черкас. ДОУНБ ім. В.Маяковського; Склад. О.М.Бердик. – Черкаси, 1994. – 11 с.

Гетьмани України: (Бібліогр. покажч.) / Луган. ОУНБ. – Луганськ, 1992. – 38 с.

Гетьмани України: (Попередж. бібліогр. довідка) / Вінниц. ДОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; Підгот. Г.М.Авраменко. – Вінниця, 1991. – 18 с.

Джерелознавство: археографія історії України XVI – першої половини XVIIст.: Матеріали до бібліогр. / АН України. Ін-т укр. археографії. Дніпропетр. ун-т; Уклад. М.Ковальський. – К., 1993. – 103 с.

“Згадаймо праведних гетьманів…”: Метод. рек. по організації циклу мас. заходів про видат. діячів України доби запороз. козацтва / Черкас. ОУНБ ім.В.Маяковського; Підгот. О.М.Бердник. – Черкаси, 1991. – 22 с.

Історія України: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / Держ. іст. б-ка України. – К., 1990 – Виходить щорічно з 1968р.

Козацтво Донецького краю: Бібліогр. покажч. / Донец. ОУНБ; Уклад. Т.М.Дрьомова тв ін. – Донецьк, 1995. – 50 с.

Козацтво і Тернопільщина: Бібліогр. список / Тернопіл. ДОУНБ; Підгот. М.Пайонк. – Тернопіль, 1996. – 16 с.

Методичні рекомендації на допомогу бібліотекам до святкування 500-річчя українського козацтва / Держ. іст. б-ка УРСР; Склад.: Кисельова В.П. та ін. – К., 1991. – 109 с.

На допомогу ЦНБ в організації роботи по відзначенню 500-річчя виникнення запорозького козацтва / Запоріз. ОУНБ ім. Горького; Підгот. М.Федосенко. – Запоріжжя, 1990. – 12 с.

Невмируща козацька слава Черкащини: Метод. рек. до 510-річниці укр. козацтва / Черкас. ОУНБ ім. Т.Шевченка; Підгот.: Р.Круценко, Т.Сушко. – Черкаси, 2002. – 16 с.

Погляд крізь віки: До 400-річчя Богдана Хмельницького: (Метод. поради) / Донец. ОУНБ ім. Н.Крупської; Склад. Н.П.Супрунець. – Донецьк, 1995. – 14 с.

Постаті: Вип. 3.: Сцен. дня інформації / Київ. центр. міська б-ка ім.Л.Українки; Підгот. І.Степанюк. – К., 1995. – 20 с. – (Метод. центр рекомендує). – Із змісту: Вечір іст. портрету „… і зовуть його Богдан”.

Постать славна і трагічна: Метод. поради бібліотекарям до відзначення 400-річчя з дня народж. Богдана Хмельницького / Полтав. ОУНБ ім.І.Котляревського; Підгот. Н.Б.Влезько. – Полтава, 1995. – 7 с.

Рекомендує бібліотекар-практик / Херсон. ОУНБ ім. Горького; Підгот. Н.Нижеголенко. – Херсон, 1995. – Вип. IX: До 400-річчя від дня народж. Б.Хмельницького. – 27 с. 

Самійло Васильович Величко (1670 - після 1728): (Інформ. лист) / Полтав. ОУНБ ім. І.Котляревського; Підгот. О.В.Супрун. – Полтава, 1994. – 7 с.

Славетному лицарству – 500: Метод.- бібліогр. матеріали до проведення літ.-іст. читань. Вип.1 / Одес. ОУНБ; Підгот. Л.І.Яковець. – О., 1993. – 22с. – (Славет. лицарству – 500).

Сценарій літературно-музичного свята, присвяченого 500-річчю Запорізького козацтва: (Заключ. захід) / Держ. б-ка Украни; Підгот. Рогова А.Л. – К., 1992. – 12 с. – (Машинопис).

Та була в нас ненька-мати – Запорозька Січ: Рек. список літ. / Львів. обл. б-ка для юнацтва; Склад. Л.Кузьма. – Л., 1991. – 40 с.

Тої слави козацької повік не забудем: (До 500-річчя укр. козацтва): Рек. бібліогр. покажч. / Держ. б-ка України; Склад. В.М.Лой. – К., 1992. – 68 с.

Трагічні постаті України: Анот. бібліогр. покажч. для юнацтва / Держ. б-ка України для юнацтва; Авт.-склад. О.В.Матвійчук. – К., 1995. – 31 с.

340 років Берестецькій битві: Анот. бібліогр. довід. / Рівнен. обл. б-ка; Упоряд. К.Краєвська. – Рівне, 1991. – 183 с.

Україна – славний край козацький: Метод.-бібліогр. матеріали на допомогу бібл. працівникам у відзначенні 510-ї річниці українського козацтва / Сум. ОУНБ; Підгот. Н.В.Фесенко. – Суми, 2002. – 25 с.

Феномен світової історії: ( Бібліогр. покажч.) / Запоріз. ОУНБ ім. Горького, Підгот. Л.О.Беляєва та ін. – Запоріжжя, 1992. – 150 с.

Хотинська війна: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / Чернівец. держ. ун-т; Уклад. Г.П.Погодіна та ін. – Чернівці, 1995. – 60 с.

 

Бібліографічні  видання, присвячені  вченим – дослідникам козаччини

Олена Михайлівна Апанович: Бібліогр. покажч.: (До 80-річчя від дня народж. і 55-річчя наук. діяльн.) / НАН України; НБУ ім. В.Вернадського та ін.; Упоряд. С.Даневич. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1999. – 79 с.: портр.

Творець української історії: (Метод.-бібліогр. матеріали до 130-річчя з дня народж. Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1939) / Дніпропетров. ОУНБ; Уклад. Т.Я.Зайцева. – Д., 1996. – 18 с.

Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова / НАН України. Ін-т історії України; Упоряд.: О.Т.Гончар, Г.В.Пасещенко. – К., 2003. – 195 с.

Юрій Андрійович Мицик: Бібліогр. покаж. / Нац. ун-т “Києво-Могилян. акад.”; Упоряд. Т.О.Патрушева. – К., 2000. – 64 с.

МЕТОДИЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

(Загальний  огляд  джерельної  бази)

В. П. Кисельова, С. І. Смілянець

Усі надбання історичної науки, все багатство історичних знань і досвіду ґрунтуються на широкій джерельній базі. Джерелознавча методика обов’язковим правилом пошуку джерел вважає те, що його слід починати з опублікованих джерел за темою, тобто, з вивчення бібліографії, адже якість і результативність будь-якої праці історика вирішальною мірою залежать від повноти і якості джерел, які він використав (1).

Державна історична бібліотека України (далі ДІБУ) – спеціалізована бібліотека, створена 65 років тому для сприяння розвитку історичної науки і піднесення історичної освіти, упродовж кількох десятиліть проводить цілеспрямовану роботу з бібліографічного забезпечення наукових досліджень в галузі вітчизняної історії і здійснює методичну допомогу бібліотекам в їх краєзнавчій діяльності.

У період відродження української державності питання дослідження і увічнення історії українського козацтва, як ніколи раніше, вийшло на передній край роботи істориків, краєзнавців. Тож недаремно однією з перших методично-бібліографічних розробок ДІБУ, як осередка історико-краєзнавчої бібліотечної діяльності, стали „Методичні рекомендації на допомогу бібліотекам до святкування 500-річчя українського козацтва” (2). Створений спільно з фахівцями двох інших методичних центрів – Державної бібліотеки для дітей і Державної бібліотеки для юнацтва, посібник пропонував найбільш ефективні форми масової роботи з різними читацькими категоріями – дорослими, дітьми і юнацтвом. На той час, початок 90-х років ХХ ст., цей збірник допоміг бібліотечним працівникам глибше ознайомитися з темою українського козацтва, адже у матеріалах В.А.Смолія, О.М.Апанович, В.О.Замлинського, М.Г.Жулинського, вміщених на початку посібника, висвітлювались основні напрямки і аспекти її вивчення. Список літератури, поданий після методичних порад бібліотекам, налічує понад 700 записів: джерела – акти, документи, літописи; огляд джерел; бібліографічні покажчики; наукова і науково-популярна література; художні твори; ілюстрації. В наступні роки посібники, подібні згаданому, були видані іншими бібліотеками країни: „Тої слави козацької повік не забудем” (Держ. б-ка України, 1992), „Феномен світової історії” (Запорізька ОУНБ, 1992), „Козацтво Донецького краю” (Донецька ОУНБ, 1995), „Козацтво і Тернопільщина” (Тернопільська ОУНБ, 1996), „Невмируща козацька слава Черкащини: Метод. рекомендації до 510-ї річниці українського козацтва” (Черкаська ОУНБ, 2002) та ін.

Сьогодні у бурхливому морі інформації важко зорієнтуватися навіть досвідченим фахівцям. Вважаємо доречним зупинитися більш детально на основних джерелах з теми нашої конференції, які стануть у нагоді дослідникам при розшуку матеріалів з усього спектру питань даної теми. Більша частина бібліографічних покажчиків, які згадуватимуться, вийшла в останнє десятиріччя обмеженим тиражем і не завжди відома широкому загалу аматорів історії.

Тільки побіжний аналіз щорічників ДІБУ „Історія України” за 1992-1999 роки показав, що в підрозділі „Запорозьке козацтво” розділу V “Україна в XIV – середині XVII ст.” всього зареєстровано понад 230 джерел. Чимало документів з даної теми знаходиться і в інших підрозділах: „Гетьмани України”, „Визвольна боротьба народних мас України” (ХIV – перша половина XVII ст.)” (3). В підготовлених до виходу в світ покажчиках за наступні 2000-2003 рр. зареєстровано близько 350 таких публікацій.

Серед ретроспективних джерел слід назвати, перш за все, працю М.Жарких „Бібліографія старої України: 1240-1800 рр.” (4). Це спроба створення загальної історичної бібліографії з україністики, що претендує на одну з фундаментальних праць у цій галузі. Автор у передмові дякує фахівцям, що надали йому допомогу в роботі над бібліографією, в тому числі і працівникам ДІБУ. В кожному із 10 зошитів даної праці дослідники можуть знайти матеріали до вивчення конкретного питання історії країни у вказаний історичний період і, зокрема, з різних аспектів теми українського козацтва. Як зазначає рецензент на сторінках „Українського історичного журналу”, „завдяки численним анотаціям видання може слугувати довідником для тих, хто пише на теми української історії” (5). Цінним є те, що записи джерел містять шифри головних київських бібліотек, в яких працював автор. Видання є особливим і за територіальним охопленням (вся етнічна територія поширення українського населення в XIII-XVIII ст.), і за географією друкування праць (всі країни, включаючи навіть шведські і турецькі видання).

Темі „Українське козацтво в XVI-XVIII ст.” присвячений також окремий великий розділ „Каталогу книжкової виставки „Визвольна війна українського народу середини XVII ст.”: (До 350-ї річниці початку бойових дій), складеного до однойменної Міжнародної наукової конференції, що відбулася на базі ДІБУ у 1998 році (6). У цьому виданні знайшло своє відображення основне ядро документів з питань становлення української державності, військового мистецтва українського козацтва, а також література про Б.Хмельницького і діячів цієї епохи.

Відомо, що історична бібліографія створює необхідну підготовчу базу для історіографії та джерелознавства і одночасно спирається на них в процесі відбору, систематизації та інформації про зміст літератури. Зрозуміло, що без ряду довідкових видань неможливо обійтись ні бібліографу, ні студенту, ні досліднику-початківцю. Так, наприклад, у довіднику „Джерелознавство історії України” вміщено матеріали про основні групи джерел з історії українського народу, в т.ч. про козацькі літописи, козацькі реєстри (компути), універсали і т.ін. (7). У курсі лекцій С.Макарчука „Писемні джерела з історії України” не тільки аналізуються писемні джерела різних типів і видів, а й подаються відомості про найважливіші археографічні українські, російські та польські видання; державні сховища джерел (8).

У виданні кафедри історії Ужгородського Національного університету „Літописні джерела історії княжої і козацької України-Русі” (автор С.Федака) вміщено дані про 200 джерел. Характеристики літописів – Самовидця, Граб’янки, Самійла Величка, Чернігівського та ін. супроводжуються бібліографічними списками (9).

Змістовним документальним джерелом подій недавнього часу, що стосується козацької теми, є збірник „Збережемо тую славу” (10). Подані в ньому документи послідовно висвітлюють громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х-80-х рр. ХХ ст. Іменний і географічний покажчики полегшують використання збірника.

Публікація фундаментальних досліджень і створення науково-популярних праць з історії козацтва, написання посібників, навчально-методичної і довідкової літератури, популяризація праць з козацької тематики – основні завдання Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН України, 5-річчя якого відзначалося минулого року. У статті, надрукованій в „Українському історичному журналі” до цієї дати, наведені відомості про великий творчий доробок співробітників цього інституту (11).

Було опубліковано понад 70 статей, видано 7 фундаментальних наукових монографій, 20 грунтовних збірок наукових праць, 3 науково-популярні книги. Наприклад, це монографія В.Горобця „Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665 рр.” (К., 2001. – 532 с.), яка вміщує історіографію проблеми та огляд джерел, супроводжується посиланнями на джерела до кожного розділу, має великий іменний покажчик.

У філіях, відділеннях та відділах Інституту козацтва у Запоріжжі, Донецьку й Одесі теж вийшли з друку видання на основі багатого джерельного матеріалу („Одеса козацька” (2000), збірник документів і матеріалів „Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII-XIX ст.” (2000) та ін.).

Своєрідним підсумком п’ятирічної діяльності Інституту козацтва став випуск щорічного видання „Запорозька старовина” (Київ; Запоріжжя, 2002. – 408 с.). У ньому представлені рубрики: „Документи з питань відродження козацтва”, „Статті”, „Історіографія та джерелознавство”, „Питання увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією козацтва”, „Історичне краєзнавство” та ін.

Ефективність праці вчених залежить від своєчасності використання ними нових ідей та фактів, які відображаються в наукових документах. Одним з оперативних джерел серед інформаційних видань, що сьогодні виходять в Україні, є реферативні часописи. Книжкова палата України планує створити реферативний журнал серії 93 „Історія. Історичні науки”. Треба зазначити, що на сьогоднішній день переважаючими в потоці історичної літератури для реферування є статті з продовжуваних видань (12).

Даний огляд не претендує на вичерпність, адже нагромадження друкованої інформації з теми українського козацтва невпинно зростає. Поряд з традиційними засобами виявлення, обліку, систематизації потрібних досліднику даних (каталоги, покажчики тощо) дедалі ширше застосовуються сучасні засоби з впровадженням новітньої комп’ютерної та іншої техніки (наприклад, покажчики машиночитаних баз даних). Мета авторів цього повідомлення – привернути увагу науковців, дослідників, бібліотечних працівників до методичних і бібліографічних джерел, кількох нових довідкових видань, у яких вміщена прикнижкова бібліографія і переліки архівних документів, а також в цілому до фондів ДІБУ, де зберігаються численні друковані пам’ятки, безпосередньо пов’язані із дослідженнями проблем нашої конференції.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1   Історичне джерелознавство: Підруч. – К.: Либідь. – 2002. – 488 с.

2   Методичні рекомендації на допомогу бібліотекам до святкування 500-річчя українського козацтва / ДІБУ. – К., 1991. – 110 с.

3   Історія України: Наук.-доп. щоріч. бібліогр. покажчик / ДІБУ. – К., 1968-1999.

4   Жарких М. Бібліографія старої України 1240-1800 рр. – К., 1998-2001. – Зошит 1-7.

5   Котляр Н., Черняков І. [Рецензія на працю М.Жарких „Бібліографія старої України”. – К., 1998-2001] // Укр. іст. журн. – 2002. – № 2. – С. 128-135.

6   Визвольна війна українського народу середини XVII ст.: (До 350-ї річниці початку бойових дій): Міжнар. наук. конф. м. Київ, 21-22 трав. 1998 р.: Каталог кн. виставки / Ін-т історії НАНУ, ДІБУ, Черкас. держ. пед. ун-т ім. Б.Хмельницького. – К., 1998. – 65 с.

7   Джерелознавство історії України: Довід. / Київ. держ. ун-т ім.Т.Г.Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАНУ. – К., 1998. – 212 с.

8   Макарчук С. Писемні джерела з історії України: Курс лекцій. – Л.: Світ, 1999. – 352 с.

Федака С. Літописні джерела з історії княжої і козацької України-Русі / Ужгород. Нац. ун-т. – Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2003. – 140 с.

10   „Збережемо тую славу”: Зб. док. і матеріалів / Ін-т історії НАНУ; Всеукр. спілка краєзнавців та ін. – К.: Рід. край, 1997. – 474 с.

11   Ольшаницький Т. Науково-дослідному інституту козацтва – 5 років // Укр. іст. журн. – 2003. – № 1. – С. 150-156.

12   Кочубей Л. Потік видань з історичних наук як база формування реферативних журналів // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 11. – С. 7-12.

Краєзнавчий інформаційний ресурс Вінницької ОУНБ  ім. К. А. Тімірязєва з питань козацтва та довідково-бібліографічне забезпечення потреб  користувачів

О. Г. Ніколаєць

 

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Т.Шевченко

 

Подільська земля пам’ятає козацькі часи, славних полководців і в умовах становлення української державності свято береже про них пам’ять.

Територія нашого краю стала однією з арен героїчної боротьби українського народу за національне визволення, яка ускладнювалася тим, що Брацлавщина була вкрита цілою системою фортець, де зосереджу-вались значні сили польського війська, і боротьба була тут жорстокою.

У читачів користуються попитом книги, де висвітлена ця тема, зокрема: “Нариси історії Поділля” (Хмельницький, 1990), “Вінниця: історичний нарис” (Вінниця, 1964), книги В.Д.Отамановського “Вінниця в ХІV-ХVІІ століттях: історичні дослідження” (Вінниця, 1993), М.Грушевського “Барське староство: Іст. нариси ХV-ХVІІІ ст.” (Л., 1996), А.Зінченка “Подолія” (К., 1998), П.Батюшкова “Подолія” (С.Пб., 1891), О.Мальченко “Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (ХV – середина ХVІІ ст.)” (К., 2001).

Події періоду козаччини на Поділлі вивчають науковці і краєзнавці, а їх доробки друкуються в наукових збірниках. Заслуговує на увагу стаття професора М.М.Кравця “Діаріуш” Станіслава Освенціма як джерело з історії Поділля”, (“Тези доповідей і повідомлень сімнадцятої Вінницької історико-краєзнавчої конференції” (Вінниця, 1997), де висвітлено події 1643-1647, 1650-1651 рр., В.С.Степанкова “Становлення державних інституцій й козацької моделі господарства у Поділлі на початковому етапі “національної революції (1648-1650)” (“Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження” (Хмельницький, 1995) та його ж стаття “Розвиток подій національного визволення на території Поділля 1648 року” (“Подільська старовина: Наук. зб. на пошану вченого і краєзнавця В.Д.Отамановського” (Вінниця, 1993). Цікаві розвідки про козацтво Ю.Мицика “Кілька документів з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. на Поділлі” (Краєзнавство. – 1999. – № 1/4 та В.Смолія “Українська козацька держава” (Укр. іст. журн. – 1991. – № 4).

На терені нашої області є кілька визначних місць, де відбувалися героїчні бої козаків з польською шляхтою. Це – Бар, залишки фортеці якого пам’ятають битву М.Кривоноса з польсько-шляхетськими військами в 1648 році. Штурм м.Бара козаками описують О.Апанович у статті “Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників” (Укр. іст. журн. – 1995. – № 4) та С.Величко в книзі “Сказание о войне козацкой з поляками” (К., 1926). Для дослідників представляють інтерес “Документы об Освободительной войне украинского народа (1648-1654)” (К.: Наук. думка, 1965). Скурпульозно вивчає історію свого краю часів Козаччини  місцевий краєзнавець М.Йолтуховський, який часто своїми думками ділиться в пресі.

Славну сторінку у Визвольну війну вписали загони І.Богуна, які завдали нищівного удару ворогові, захищаючи м.Вінницю – центр Кальницького-Вінницького полку. Про ці події нагадує пам’ятний знак на честь перемоги І.Богуна над польсько-шляхетськими військами у 1651 р., про них йдеться в багатьох джерелах, які є у фонді ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. Ось лише кілька з них: “Вінниця: історичний нарис” (Вінниця, 1964), “Боротьба українського народу проти панської Польщі” (К., 1940), М.М. Петровський “Военное прошлое украинского народа” (М., 1939). У збірнику “Тези доповідей десятої Вінницької обласної конференції” (Вінниця, 1991) вміщені статті В.Жмурко і А.Лисого з цього питання, а в газеті “Більшовицька правда” за 6 квітня 1939 року надруковано статтю І.Одудько “Оборона Вінниці”.

В багатьох працях описуються події цього періоду на Брацлавщині. Зокрема в книгах: В.П.Марочкіна “Антифеодальний і визвольний рух на Україні в першій чверті ХVІІ ст.” (К., 1989), Т.Микитина “Дума про полковника Нечая” (Львів, 1993), О.Ю.Дана “Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648-1676 рр.)” (К., 2004). Газета “Вінницькі вісті” у 1992 році в жовтні місяці присвятила спеціальний випуск “Козацтво на Брацлавщині”, а місцевий краєзнавець Г.О.Шенк видала книжку “Козацька слава Брацлавщини” (Немирів, 1999).

Б.Хмельницький поділив Україну на полки. Головними козацькими полками, які охопили основну територію сучасної Вінниччини були Брацлавський на чолі з Д.Нечаєм та Кальницький – на чолі з І.Богуном.

Місто Кальник (нині село Іллінецького району) уславило себе в часи визвольних змагань. Події того часу описує В.В.Волк-Карачевський в книзі “Борьба Польщи с козачеством во второй половине ХVІІ и начале ХVІІІ века” (К., 1899), І.П.Крип’якевич в книзі “Історичні джерела та їх використання” (К., 1966). Багато статей краєзнавця І.Бабенка про Кальник того періоду надруковано в місцевій пресі.

Значне місце в історії визвольних змагань зайняло м.Красне (нині село Тиврівського району), про що розповідають книги: А.І.Барановича “Украина накануне освободительной войны середины ХVІІ в.” (М., 1959), С.Величка “Сказание о войне козацкой з поляками” (К., 1926), “Визвольна війна 1648-1654 рр. і возз’єднання України з Росією” (К., 1954), М.Костомарова “Богдан Хмельницький” (1881), О.Єфименко “История украинского народа” (С.Пб., 1906).

У вище згаданих книгах йдеться також про тяжкі бої під м. Махнівкою (нині село Комсомольське Козятинського району), в Шаргороді, Хмільнику.

Події того періоду в с.Погребище описують у своїх творах І.Ле “Богдан Хмельницький” (К., 1964. – Т.3)., М.Маркевич “История Малороссии” (М., 1842. – Т.3), О.Єфименко “Южная Русь” (С.Пб., 1905. – Т.2).

Опис штурму Тульчина – Нестервару в 1648 році, можна знайти у книгах С.Величка “Сказание о войне козацкой з поляками” (К., 1926),  “Літопис Самовидця: Джерела з історії України” (К.: Наук. думка, 1971), В.Голобуцького “Освободительная война украинского народа под руководством Хмельницкого (1648-1654 гг.)” (М., 1954) та інших джерелах.

Знаменита Батозька битва у травні 1652 року, яка закінчилася цілковитим розгромом 20-тисячного польського війська, відбулася також на терені нашої області під Батогом (тепер село Четвертинівка Тростянецького району). Ці події відображені в книгах О.Воронцова, А.Кичака “Поділля у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр.” (Вінниця, 1995), М. Грушевського “Ілюстрована історія України” (К., 1990), С.Калитко “Події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького на Східному Поділлі” (Вінниця, 1997). На честь цієї події в селі встановлено обеліск.

Унікальним був бій періоду Визвольної війни в с.Буша (нині Ямпільського району). Облога Буші і героїчна її оборона описується в статтях М. Дмитрієнка “Оборона Буші” (Україна. – 1971. – № 15), М.Кравця “Оборона Буші” (Пам’ятники України. – 1982. – № 1), В.С.Степанкова “Оборона Буші” (“Тези доповідей сьомої Вінницької обласної краєзнавчої конференції” (Вінниця, 1989).

В с.Буша Ямпільського району увічнено пам’ять дружини козацького сотника М.Зависної, яка в листопаді 1654 року, коли більшість захисників загинула в нерівному бою і шляхта вдерлась у фортецю, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Героїчний подвиг М.Зависної відобразив М.П.Старицький в історичній повісті “Облога Буші” (К.: Молодь, 1961).

Невмирущою славою покрили себе на Поділлі М.Кривоніс, І.Богун, П.Дорошенко, А.Кисіль, Д.Нечай, І.Сірко, М.Ханенко та інші талановиті полководці, які назавжди залишилась у пам’яті народній, у його самобутній  творчості. Життя героїв-козаків досліджували науковці, історики, про них писали письменники. Так, про І.Богуна вийшла повість Я.Качури “І.Богун” (К.: Молодь, 1954), О.Соколовського “Богун. Історичний роман з часів Хмельниччини” (К.: Молодь, 1964), про нього написали вірші М.Вінграновський “Ніч Івана Богуна”, М.Чорний “Богуне, полковнику”, про Д.Нечая написав вірш В.Шевчук “Вже 350, як впав Нечай...”, цікавим є історичний роман В.Кулаковського “Максим Кривоніс”. В честь їх подвигів складались пісні і думи, встановлено пам’ятники.

Найбільш запитувана інформація про події Визвольної війни та її героїв зібрана в тематичну папку “Козацтво на Вінниччині”, яка поповнює фактографічну регіональну інформацію, створено банк найбільш актуальних і часто запитуваних виконаних бібліографічних та фактографічних довідок з цієї тематики як в паперовому, так і електронному вигляді.

Слід відмітити, що певна частина документів, в яких містяться краєзнавчі матеріали, в тому числі і по даній темі, зберігається також в інших відділах бібліотеки, або навіть в інших бібліотеках та архівах України.

Єдиним інструментом, що об’єднує краєзнавчий фонд незалежно від місця знаходження документа є зведений краєзнавчий каталог (ЗвКК). Він є складовою частиною довідково-бібліографічного апарату Бібліотеки, де відображені матеріали про край, ведеться – з 1956 року, налічує 200 тис. карток і складається з трьох частин: систематичної, топографічної, біобібліографічної.

В систематичній частині каталогу можна знайти інформацію загального змісту, де висвітлюються всі сторони життя регіону, тут відображено і добу козацтва. Події цього періоду, які мали місце на терені нашої області, висвітлюють матеріали топографічної частини каталогу.

У відділі ведеться ряд картотек. Оперативну інформацію про край надає картотека “Література про Вінницьку олбасть за ... рік”, де представлені книги та матеріали періодичних видань за поточний рік.

У відділі літератури та інформації з питань мистецтва є тематична жанрова картотека, де відображена тема козацтва. У цьому ж відділі є платівки, аудіокасети із записами козацьких пісень.

Згідно з Законом України “Про Національну програму інформатизації” наша бібліотека приводить свої інформаційні ресурси у відповідність із потребами користувачів. Це стосується як актуальності змісту, так і осучаснення видового складу бібліотечних фондів шляхом створення електронних баз даних. Так, з 2000 року в бібліотеці створюється електронний каталог, складовою частиною якого є бази даних “Краєзнавча книга” і “Краєзнавча аналітика”. В електронній базі “Аналітика” висвітлюється за допомогою різних рубрик тема козацтва, персоналії гетьманів цього періоду.

Різнобічно представлено інформацію про регіон, культуру і мистецтво краю на сайті Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. Розміщення в Інтернеті інформаційних продуктів бібліотеки впливає на залучення нових читачів, відкриває перспективи впровадження нової форми діяльності – дистанційного обслуговування. Застосування телекомунікаційного доступу до інформації дозволяє повніше і якісніше виконувати всі види довідок – тематичні, адресні та уточнюючі, надавати користувачам бібліографічну, фактографічну та повнотекстову інформацію. У відділі найбільш доцільно використовується сполучення традиційних та електронних носіїв інформації.

В даний час у бібліотеці виробилася певна система підготовки і видання посібників краєзнавчої бібліографії, у створенні якої беруть участь фахівці різних структурних підрозділів та науковці. Ці доробки є вагомим доповненням регіонального інформаційного ресурсу.

З 1957 року виходять щорічні бібліографічні покажчики “Література про Вінницьку область за ... рік”, де в окремих рубриках зібрані матеріали доби козаччини і матеріали про сучасне Козацьке товариство та його традиції, календарі “Знаменні і пам’ятні дати ... року”, які виходять з 1962 року, дають інформацію про події та персоналії того періоду. У 2000 році побачив світ хронологічний довідник “Вінниччина в датах”, який в порядку хронології розповідає про події, що відбулися на теренах області, та славних людей краю. З початку 80-х рр. традиційним стало видання покажчиків, буклетів серії “Наші видатні земляки” та про події краю. Видано буклет “Славетна перемога” до 350-річчя Батозької битви, де працівники відділу показали, як ця подія відображена в різних історичних джерелах.

З 2000 року всі видання бібліотеки представлені в електронному вигляді на її сайті. Це перспективний напрям розкриття краєзнавчих фондів з метою акумуляції інформаційних ресурсів місцевого характеру і надання більш широкого доступу до них користувачів.

Бібліотека виступає в ролі інформаційного центру, надає методичну допомогу бібліотекам області, в ній проводяться маркетингові дослідження з метою кращого забезпечення обслуговування читачів, а ведення інформаційного портрету регіону, який став складовою частиною Порталу, посилює співробітництво з районами.

Маючи значний інформаційний ресурс, відділ літератури та інформації з питань краєзнавства диференційовано обслуговує більше тисячі читачів різних категорій, різного віку і рівня підготовки, спрямовує свою роботу так, щоб забезпечити їх запити. Досить активно працюють з нашим фондом професори А.М.Подолинний, Б.В.Хоменко, доценти А.К.Лисий, О.К.Струкевич, Т.В.Яковенко, С.Л.Калитко, С.І.Дровозюк і багато інших. Використовували матеріали відділу для написання своїх наукових робіт Ю.Савчук, Р.Подкур, К.Завальнюк, В.Сошинська, О.Коляструк, В.Перкун, Т.Соломонова, О.Малюта, О.Дан й інші науковці. Їхні розвідки вилились у значні наукові праці, а у О.Дана вийшла книга “Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648-1676 рр.)” (К., 2004). Аспіранти і студенти-дипломники є активними нашими читачами. Працівниками відділу і викладачами Вінницького державного університету імені Михайла Коцюбинського був підготовлений перелік назв дипломних та курсових робіт для студентів історичного факультету, серед них є і тема “Козацтво на терені Вашого району”. Щорічно з роботою відділу знайомляться студенти перших курсів вищих наукових закладів Вінниці, таке знайомство практикуємо і для учнів 11 класів вінницьких шкіл.

Інтерес молоді зріс до теми козацтва після Указу Президента України від 15 листопада 2001 року, яким затверджена Національна програма відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки.

Широка співпраця працівників відділу і бібліотеки вцілому з науковцями, музейними та архівними працівниками виливається в прекрасні наукові доробки, конференції, музично-літературні вечори, виставки-презентації і т.п., а  ЗМІ дають широкому загалу інформацію про ці заходи.

Конференція “Історичні витоки козацького роду в Україні” є ще одним результатом плідної роботи всіх зацікавлених у вивченні і висвітленні теми козацтва.

В цьому році відзначається 350-річчя оборони козацьким гарнізоном та місцевим населенням м. Буші, яка є прикладом мужності і стійкості українського народу. Це вимагає ще більш досконалого вивчення теми козацтва працівниками бібліотек, забезпечення бібліотек відповідною літературою і методичними матеріалами. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, як методичним центром, було проведено ряд семінарів з працівниками районних бібліотек. В ході підготовки до конференції “Історичні витоки козацького роду в Україні” багато працівників районної ланки і ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва взяли для опрацювання теми, що стосуються козацтва, деякі з них ввійшли до збірника матеріалів конференції, відділом літератури та інформації з питань краєзнавства підготовлено бібліографічний список літератури “Козацтво на теренах Вінниччини” (в електоронному вигляді).

Кожен з відділів ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва готує книжкові виставки по темі козацтва. Так, у відділі літератури та інформації з питань мистецтва буде виставка “Лине слава козацька з далечі віків (Українське козацтво в мистецтві)”, у відділі літератури та інформації з питань краєзнавства – “Місцями козацької слави “Вінниччини”, відділ літератури та інформації з питань гуманітарних наук готує дві виставки – “Про козацькі часи на Україні” та “Переяславська Рада крізь призму віків”. Всі ці заходи дадуть можливість користувачам глибше ознайомитись з козацькими традиціями та їх відродженням на терені області.

ДОБА КОЗАЧЧИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

(За матеріалами Калинівської ЦБС)

 

О. А. Юрчишина

Небуденне історичне явище, яким явило себе світові козацтво, досі залишається нерозгаданим. Тривають суперечки стосовно появи та формування козацької верстви, окремих історичних подій та діячів тієї доби. Не викликає сумніву лиш те, що Запорозька Січ, що виникла близько п’яти віків тому, була, без перебільшення, найважливішим духовним фактором життя всього тодішнього світосприйняття. Духовний храм нашого народу – це, насамперед, Храм Волі. Козацька вольниця стала життєдайним джерелом для розмаїтого світу українського фольклору.

Збереглось чимало легенд та переказів козацької доби топонімічного характеру, що розповідають про походження назв багатьох населених місць, урочищ, озер, рік (“Томаківка” – острів на якому знаходилась одна з перших запорозьких січей, “Річка Чортом лик”, “Село Спаське”, “Запорозьке займище” та багато інших.)

Православний мандрівник Павло Алеппський, що у 1654 і 1656 рр. побував на Україні, писав: “Співи козаків радують душу і зціляють від печалі, бо йдуть вони від серця і виконуються наче з одних вуст”. Козацькі пісні охоплюють тривалий період життя народу. До найдавніших із них (15-16 ст.) належать твори про польову сторожу, постій козаків, пожежу в степу, про бурю на морі й потоплення турецького корабля, про смерть козака в бою.

Серед народу популярною була пісня про Байду – козацького ватажка, полоненого турками. На думку одних дослідників, прототипом Байди був засновник першої Запорозької Січі Дмитро Вишневецький, на думку інших – Байда – то узагальнений образ козака-нетяги.

Розлука, проводи на Січ, чекання, тривога закоханих, зустрічі – от звідки глибина почуттів, от звідки пісні, що беруть за душу, пробуджують патріотичні почуття!

Козак – оборонець рідної землі, потрапивши в полон, просить перед смертю вивести його на високу могилу – “... нехай же я стану, подивлюсь та й на свою Україну!”. Поетичними образами козацької слави в піснях виступають червона калина, червона китайка, висока могила як пам’ятник військовій доблесті. Вся багата символіка козацьких пісень пов’язана з поетичними уявленнями про мужність, силу, міць (образи орла, сокола, дуба, явора).

Найдавніші думи XV-XVI ст. присвячені боротьбі козацтва проти татар і турків. Зображуючи страждання полонених, невільницькі думи наближаються формою до ліричних плачів. Водночас вони підносили велич козацтва, оспівували тугу за батьківщиною, дружбу бойового товариства (“Плач невільників у турецькій неволі”, “Втеча трьох братів з города Азова”, “Козак Голота”, “Про Марусю Богуславку”). Поетика і мелос українських дум досягли найбільшого розквіту в XVІІ-XVIІІ ст.

Епосом нещасливих доль називають балади, що і в наш час користуються популярністю. Згадаймо балади “Був у Січі старий козак”, “Ой Морозе, Морозенку...”, “Ой на горі вогонь горить” та інші. Ці твори характеризуються яскраво виявленим повчальним змістом: “Зло не минає безкарно”.

В прислів’ях та приказках віддзеркалилась вся історія козацької доби, духовний світ українського лицарства: „Степ та воля – козацька доля”, „Наш Луг – батько, а Січ – мати”, „Козак з біди не заплаче”, „Місяць – козацьке сонце”, „Козацька потилиця перед ляхами не хилиться”, „Од Богдана до Івана не було гетьмана”, „До булави треба голови”, „Що буде, то буде, а козак панщини робити не буде” та багато інших.

Цілу плеяду гігантів духу дала Січ: Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький ... Чимало легенд, пісень, переказів створив про них народ та передавав із уст в уста.

На зламі XVІ-XVІI ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Козацьке військо не лише захищало українські землі від турецько-татарських загарбників, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. Запорожці брали участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах.

Серед сатиричної прози козацької доби відомий лист запорожців до турецького султана, який  згодом поширився у кількох списках, а пізніше й усно по всій Україні. Відомо, що цей лист викликав значний інтерес серед народу, а картина І.Рєпіна на сюжет листа прославилась на весь світ.

В піснях про Богдана Хмельницького та його полковників відобразилась Визвольна війна українського народу з-під гніту польської шляхти. Пафосом любові до рідного краю сповнена пісня „Розлилися круті бережечки”: козаки хочуть розвеселити Україну, визволивши її від польсько-шляхетського гніту:

Особливе місце в українському фольклорі належить образу Богдана Хмельницького. Козаки, селяни й городяни вбачали у ньому не типового козацького ватажка („батька”), а свого визволителя від польського поневолення, постать, наділену Божою благодаттю (Богом дану), месію. (Перекази: „Про Богдана Хмельницького”, „Звідки пішло прізвище й ім’я Богдана Хмельницького” та інші.)

У народній поезії особистий героїзм гетьмана, його хоробрість зіставляються з буйним хмелем – поетичним символом життєвої сили, бурхливої енергії:

Історична подія – перемога Б. Хмельницького під Жовтими Водами лягла в основу „Пісні про Хмельницького”. Жванецькій битві 1653 р. народ присвятив пісню „Ой з города з Немирова”. Опоетизовані у фольклорі й соратники гетьмана: Д.Нечай, М.Кривоніс, І.Богун.

Дума “Іван Богун” змальовує оборону богунцями Вінниці, де Богун чекав допомоги Хмельницького на річці Буг. Він особливо вславився кмітливістю і хоробрістю. Немало дум та пісень присвячено руйнуванню Січі.

1787 р. Російська імперія розпочала чергову війну проти Отаманської Порти. З колишніх запорожців і місцевих українців Чорноморського краю було сформовано нове козацьке військо, що увійшло в історію під назвою Чорноморського, яке перегодом було реорганізоване в Кубанське. На теренах Південної України наприкінці XVІІ – початку XIХ ст. були сформовані і діяли Дунайське, Бузьке, Новоросійське козацькі формування. Всі ці події відобразились в українських піснях і думах.

Чільне місце у фольклорі займають жіночі образи сестри, матері, коханої, нареченої. Відомо, що жінкам не дозволялось проживати на Січі. Відсутність спілкування з жіноцтвом призводило до ідеалізації жіночого начала. Чого тільки не посилала доля українській жінці! Ішла в татарський ясир, з тривогою чекала з походу чоловіка, роками сподівалася на його повернення з полону, ростила синів, і тамуючи розлуку, випроводжала їх слідом за чоловіком у Січ, боронила домівку від нападників. Про це свідчать легенди і перекази “Як одна жінка чотирьох турків убила”, “Як жінка дванадцять татар убила”, “Стешин брід”.

Українська жінка користувалась широкими юридичними правами, за рівнем освіченості їй не було рівних в Європі. Її інтелект, почуття власної гідності, краса, високе розуміння інтересів українського народу знайшли своє відображення в усній народній творчості.

Про гідність молодої дівчини, що загинула з примхи шляхтича Каньовського свідчить “Пісня про Бондарівну”.

Найпоширенішим образом в піснях виступає образ матері, що є символом рідної землі. Саму Січ козаки шанобливо називали “Мати”. Особливо хвилює образ матері, що виряджає сина-сокола в похід  “козаченькам на славу, воріженькам в розправу”.

Серед творців пісень козацької доби крізь густі серпанки часу окреслюється схожа на легенду постать народної поетеси Марусі Чурай. Її вважають авторкою багатьох народних пісень: “Засвіт встали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні”, “Зелений барвіночку”, “Прилетіла зозуленька”, “В кінці греблі шумлять верби” та багато інших.

У фольклорі відобразились могутні характер і воля січовиків – найколоритніше явище козацької духовності. Вже сам по собі національний характер і воля українців є унікальними явищем. У козаків менталітет зблиснув новими гранями психіки свого народу. Психічна витривалість, надлюдська напруга розуму і волі у пошуках виходу із смертельного кола, блискавична реакція, фантастична інтуїція, чаклунство... чим не казковий герой: у казках та народних переказах постають запорожці, наділені такими незвичайними рисами: “У нього, того запорожця, сім пудів голова”, “А сила в нього яка була? Хоч у старого, хоч у малого. Іде раз кошовий аж дивиться, дитина сім год загляда на дзвіницю”.

Особливо овіяні гіперболічно-легендарно романтикою козацькі ватажки. Славний кошовий Війська Запорізького Іван Сірко в легендах (одна із них говорить, що герой народився з зубами) перекидається на хорта, вміє зачаровувати загони чужинців, руками ловить в повітрі турецькі кулі, навіть рука мертвого Сірка здатна сім літ забезпечувати козакам перемоги в боях. Козак Васюринський „знаєте, той був такий сильний, що як причащається, то чотири чоловіки держать попа, щоб не впав од духу. Такий був лицар, що тільки дихне, то од самого духу на встоїш на ногах...”

По всіх усюдах ширились перекази про всюдисущого козака Мамая – характерника. На Південному Бузі біля с. Грушівки знаходився камінь і колодязь, під якими нібито зберігались скарби, приховані ним для знедолених.

Вражають засоби художньої виразності та символіка фольклору козацької доби. Картини молодецьких герців, війни, криваві січі змальовано як бенкети.

Битва асоціюється з мощенням мостів, гребель, з оранкою чи сівбою. Реалістичне зображення смерті поєднується з метафоричним. Смерть козака змальовується як вічний сон, як переселення в нову світлицю “без оконець і без дверець”, як одруження з могилою, землянкою.

Образи рослин і тварин у фольклорі символізують людську долю, важливу ідейно-художню роль відіграє образ коня – вірного товариша козака. Голуб символізує любов, ніжність, ворон – загибель, зозуля – передбачення, хміль – символ відваги, дуб – козацької сили, тощо. У кожному епітеті, порівнянні геній народу заховав чари слова, вогонь думки, щоб у пам’яті прийдешніх ожили їхні дух і діяння, могутній характер, слава і воля козацька: „Сходить сонце золотаве, як козацька булава”, „Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає; Славне військо, славне Запорізьке, як мак процвітає”.

Парадоксально, що, культивуючи з покоління в покоління професійну військову організацію, одну з найдосконаліших у тодішньому світі, закони якого пронизували всі суспільні структури України, козацтво не створило свого войовничого епосу. Думи, пісні, легенди, тощо не містять живописання бойовищ, як в епічних пам’ятках інших народів. Лише зрідка трапляються згадки про війну, але вони мають другорядне значення й не відіграють помітної ідеологічної ролі. Замість подвигів завойовників український фольклор зосереджений на визволенні, на невільничій тузі, більше на наслідках війни, аніж на ній самій. Українська народна творчість виявляє дивовижно послідовне неприйняття війни й насильства.

Серед запорожців було чимало хороших музикантів, які грали на кобзі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці. Та найулюбленішим і найпопулярнішим музичним інструментом в козацькому середовищі була кобза – “дружина вірная”, чи “подорожняя”, як її називали кобзарі.

Одним з найобдарованіших кобзарів України був Володимир Перепелюк, гордість Вінниччини, співець славного козацтва й народної долі.

Відома розвідка В.В.Боржковського, етнографа, фольклориста, історика й громадського діяча „Лірники”, опублікована в журналі „Киевская старина” за 1889 рік з додатком пісень і словника, в якій йдеться про подільських, у тому числі й калинівських лірників.

Усну народну творчість доби козаччини зібрали і дбайливо, записали відомі фольклористи В.Антонович, М.Драгоманов, М.Лисенко, Д.Яворницький, П.Куліш, Я.Новицький та багато інших. На теренах Вінниччини – С.Тобілевич, Н.Присяжнюк, М.Руденко, Г.Танцюра, М.Дмитренко.

Деякі твори фольклору доби козаччини призабуті, або „почищені” у збірниках радянської епохи, нагадують руйновані храми. Їхні тексти потребують своєрідної реставрації. Хочеться сподіватись, що невдовзі засяють вони первісною красою.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Дмитренко М. Українська фольклористика: Історія, теорія, практика. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2001. – 576 с.

Григор’єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях / Худож. В.Лопата – К.: Веселка, 1993 – 271 с.: іл. – (Укр. відродження).

Лицарі волі: Легенди, перекази. Кн. 1 / Упоряд. П.О.Бундівський, М.К.Дмитренко; Передм., прим. М.К.Дмитренка. – К.: “Знання”, 1992. – 240 с.

Народні думи, пісні, балади / Вступ ст., упоряд. текстів та прим. В.В.Яременка. – К.: Молодь, 1970. – 331с.

Народні оповідання / Упоряд. і передм. С.В.Мишанича. – К.: Дніпро, 1986. – 336 с.: іл. – (Б-ка усної нар. творчості).

Подільські криниці: Хрестоматія з л-ри рідного краю. Вип. 1 / Упоряд., вступ. ст., біогр. нариси та матеріали до літ. карти А.Подолинного. – Вінниця: Континент – ПРИМ, 1994. – 478 с.

Українські балади / Упоряд. М.К.Дмитренко. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1993 – 64 с.

Українські козацькі пісні: [Зб.] / Упоряд. С.Олійник; Худож. оформл. О.Д.Сашків. – О.: Маяк, 2003 – 116 с.

Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд., передм. та приміт. В.А.Юзвенко; Худож. В.І.Бариба. – К.: Молодь. 1989. – 432 с.: іл.

Українські перекази / Зібрав та упоряд. В.Возняк; Худож. В.П.Литвиненко. – К.: Фірма “Довіра”, 1992. – 133 с.

З М І С Т

 

Цимбалюк П. І.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ ПРО ПОДІЇ ДОБИ КОЗАЧЧИНИ У БІБЛІОТЕКАХ ВІННИЧЧИНИ

 

Сеник Л.Б.

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА У ДОСЛІДЖЕННЯХ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ (За матеріалами з фонду рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва)

 

Лой В.М.

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В БІБЛІОГРАФІЧНИХ ВИДАННЯХ БІБЛІОТЕК  УКРАЇНИ

 

Кисельова В.П., Смілянець С.І.

МЕТОДИЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО  КОЗАЦТВА (Загальний огляд джерельної бази)

 

Ніколаєць О.Г.

Краєзнавчий інформаційний ресурс Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва з  питань козацтва та довідково-бібліографічне забезпечення  потреб  користувачів

 

Юрчишина О.А.

ДОБА КОЗАЧЧИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ (За матеріалами Калинівської ЦБС)

 

 

 

ТЕМА КОЗАЦТВА У БІБЛІОТЕЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕК

 

Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної конференції

“Історичні витоки козацького роду в Україні”

24-27 вересня 2004 року, м.Вінниця

 

Частина VIIІ

 

 

 

Художнє оформлення  Попенко І.К.

 

Технічна коректура:  Балацир О.А., Дорошенко Н.В., Куделя В.В.

 

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет  Спиця Н.В.

 

 

 

Підписано до друку 7.08.2004. Формат 60х84/16

Папір офсет. Друк офсет. Умовн. друк. арк. 2,1. Тираж 150 прим.

 

21100, Вінниця, вул. Соборна, 73.

Тел.: (0432) 32-20-34, 35-51-97, 32-40-54

Факс: (0432) 35-16-85

E-mail: inform@library.vinnitsa.com

http// www.library.vinnitsa.com

 

 

Друк ТОВ “Меркьюрі-Поділля”

м.Вінниця, вул. Р. Скалецького, 15

тел.: (0432) 52-08-02