Е-демократія: вплив інформації. Випуск дев’ятий

Рік видання: 2006

Місце зберігання: Сайт (електронне видання)

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: вплив інформації

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

 

Випуск дев’ятий

3 лютого 2006 р.

 

 

 

 

Дайджест Інтернет-видань

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

https://library.vn.ua/

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


 

ЗМІСТ

1. Інформаційні війни

2. Інтелект - основа інформаційної безпеки сучасного суспільств

3. Інформаційні впливи та інформаційні операції

4. Проблеми Інтернет-цивілізації або роздуми про насильство і порнографію в мережі

5. На порядку денному - створення шкільних Інтернет-клубів

6. Досвід е-врядування. Велика Британія визначила найкращі національні проекти в сфері електронного урядування

7. Вебліографія

Поділитися:

Інформаційні війни

http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis8.htm

Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком “матеріальні”, рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий “прямий контакт” протиборчих сторін. Спецслужби ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чипи з логічними вірусами, які можуть бути активізовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп’ютерні програми обнуління банківських рахунків. І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так: “Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації. Її непомітно ведуть електронні засоби комунікації - це постійна і жорстока війна, у ній беруть участь буквально усі. Війнам у колишньому змісті слова ми відводимо місце на задвірках Вселеної”.

Саме Маклюэн першим (ще 30 років тому) проголосив, що в наш час економічні зв’язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими “природними ресурсами”, що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збиту та ін. уходять на другий план, а головним зараз становиться доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

Зараз арсенал інформаційних технологій соціального впливу настільки розвився, що раніше безсистемні намагання задіяти в сфері міждержавних інтересів масову свідомість перетворилися у чітко працюючу індустрію.

В той же час, відомо: крупномасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблейній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з “єрессю”, за “істинну віру” і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх “традиційних інтересів” — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. У 30-ті роки, на думку американського соціолога Сіпмана, “жодна з політичних криз не обходилася без акомпанементу радіо. Громадянська війна в Іспанії, боротьба Китаю з Японією, мюнхенська криза — усе це було відображено в нових, скрипучих симфоніях на коротких хвилях”. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося і набуло поширення поняття “інформаційний агресор”. Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника, посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Здавалось би, з розпадом комуністичної системи та СРСР мали б зникнути й інформаційні війни як явища. Але цього не трапилося: лише за офіційними даними, 120 країн здійснюють чи закінчили акції впливу на інформаційний ресурс супротивника. І цьому є щонайменше два пояснення: по-перше, національні інтереси країн світового співтовариства відрізняються не тільки (швидше, не стільки) в ідеологічній сфері. По-друге, важливою є псевдогуманність інформаційних воєн. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн. Радянська наука, до речі, досить своєрідно трактувала поняття інформаційної війни. Її називали “диверсійною діяльністю імперіалізму в сфері суспільної свідомості, засобом буржуазії для розкладання суспільної свідомості своїх супротивників”. Звідси випливало, що СРСР інформаційних воєн не веде і як оплот миру вести не може. Ідеологічна брехня породжувала нісенітницю смислову, оскільки виходило, що інформаційна війна — війна одностороння: є агрессор, але нема жертви. Тим часом, по-перше, відповідь на інформаційну агресію — теж складова інформаційної війни (згадаймо: воєнна наука розглядає ведення оборонної війни). По-друге, Радянський Союз таки проводив, і досить активно, інформаційні війни.

Навіть побіжний погляд на ці приклади дозволяє зрозуміти завдання інформаційних диверсій та інформаційних воєн. Про перше і головне завдання уже йшлося: воно полягає у маніпулюванні масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

-    внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

-    дезорієнтації та дезінформації мас;

-    послабленні певних переконань, устоїв;

-    залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення до чеченців і взагалі – “осіб кавказької національності” і т.д.);

-    залякуванні супротивника своєю могутністю. Нарешті, шосте, не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби. Приклад — “електронна війна” США, Західної Європи та Японії. Ведучи її, японці проникли у місцеві ЗМІ, особливо Південної Азії та США, продаючи їм своє обладнання, посилили їх залежність від себе. У результаті Японія стала панувати на ринках електронної продукції (транзисторів, телевізійного та відеообладнання).

Аналіз інформаційних експансій у сучасному світі свідчить, що інформаційна війна чітко ділиться на кілька етапів. На початковому етапі інформаційних воєн, які вели, наприклад, США проти Іраку, а потім — Югославії, створювався імідж лідера країни-супротивника як диктатора і фашиста, а самої країни як джерела загрози безпеці в регіоні і загрози інтересам самих США (при цьому ніколи не вказувалося, про які саме американські інтереси йдеться). Завдання наступного етапу інформаційної війни (він співпадав з війною збройною) — продемонструвати переваги американської зброї, приховати власні втрати, перебільшити завдану шкоду. Особливістю інформаційних воєн, принаймні тих, які вели американці, є те, що вони не закінчуються із завершенням воєнної операції. Тоді, власне, настає заключний етап інформаційної війни. Його завдання ― переконати власний народ і світову спільноту в тому, що воєнні дії були єдино можливим шляхом розв’язати проблему. І що їх наслідки ― лише позитивні.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, — методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або й т.зв. “брудних технологій”. Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються ― навпаки, вони маскуються якимсь добропристойним приводом.

Треба поділити зміст інформаційних війн на операції, що супроводжують збройні зіткнення, та ті, що ведуться таємно у мирний час. Операції, супроводжуючі збройні конфлікти – найбільш архаїчна, але в той же час і найбільш розвинута сфера застосування інформаційного пресингу. Зараз інформаційне супроводження бойових дій відточено до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Персидській Затоці на початку 90-х, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

В подібних операціях передбачається, по-перше, інформаційна блокада в зоні бойових дій. Саме тут інформація безпосередньо на морально-психологічний стан особового складу. Тому альтернативні офіціальним, неконтрольовані джерела інформації по можливості подавляються. Наступна подача інформації зовні має декілька рівнів, інформаційні потоки в яких проходять по різним комунікативним каналам і не завжди бувають тотожні. Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладаються функції по інформаційно-психологічним спецопераціям, являються:

-     підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

-     мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, сковування пацифістських настроїв та виступів;

-     забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

-     введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світі.

Система – мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни – вплинути на рішення супротивника, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки  залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде  підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об’єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб’єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

На стратегічному рівні лідерам, що продумують план ведення інформаційної кампанії, потрібно знати відповіді як мінімум на три питання:

-     Який зв’язок інформаційної кампанії з глобальними цілями кампанії?

-     Що хоче суб’єкт щодо того, що ворожі лідери знали чи припускали по завершенню кампанії? (Тобто, який бажаний епістемологічний стан і отже критерій успіху операції?

-    Які засоби ведення інформаційної війни є кращими для досягнення встановленого критерію успіху? (Тобто як будуть пов’язані засоби з результатом).

На операційному рівні лідерам також потрібно мати відповіді на ряд питань. Чи буде заборонено атакувати деякі цілі і застосовувати деякі засоби в інформаційних атаках? Чи досяжний бажаний епістемологічний стан взагалі і зокрема, чи тільки існують проміжні стани, досяжні в специфічних географічних районах, у специфічній послідовності, чи в специфічних секторах інформаційних бойових дій. Крім того варто відповісти на питання про керування і сигнали. Також лідерам на оперативному рівні потрібно знати, коли будуть довершені атаки і засоби, за допомогою яких буде переданий сигнал про припинення атаки. Це важливі питання, тому що інформаційна зброя може викликати непряме руйнування систем знань і припущень у тих, що атакують.

У гіршому випадку відповідь супротивника може включати контратаки проти дружніх інформаційних систем, що по великому рахунку не відрізняється від побічних руйнувань “вогневої підтримки”.

Відома думка, що “демократії не воюють одна з одною”. Проте ця емпірична теза поки що знаходить підтвердження лише щодо “гарячих” воєн. Інформаційні війни точаться між демократичним державами постійно. Стандартні (передусім силові) технології впливу поступово втрачають свою привабливість, залишаючись проте “Ultima Ratio Regine”.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми. Засоби радіоелектронної боротьби можуть бути застосовані тільки проти збройних сил, що використовують радіо та електроніку. Електромагнітні пушки не будуть впливати на ворожих кур’єрів. Хоча це і припускає, що тільки постіндустріальні держави чи групи уразливі в інформаційній війні, зворотне також може мати місце по двох причинах. По-перше, доіндустріальне чи аграрне суспільство все-таки має уразливі епістемологічні системи. Тому що інформаційна війна може вестися проти всієї епістемології ворога в цілому, тому і примітивні суспільства уразливі в інформаційній війні. По-друге, індустріальні суспільства можуть придбати велику частину їхньої телекомунікаційної структури у більш розвинутих постіндустріальних суспільств.

У державах чи групах з високим рівнем розвитку техніки набір цілей атак на стратегічному рівні дуже багатий: телекомунікації і телефонія, космічні супутники, автоматизовані засоби ведення фінансової, банківської і комерційної діяльності; енергосистеми; культурні системи; і весь набір устаткування і програм, на  підставі яких ворог одержує знання. Стратегічні інформаційні системи у високотехнологічних державах часто дублюються на оперативному рівні. Усі вони уразливі для атаки.

Інформаційна війна не повинна відкладатися доти, поки ворожість не стане відкритої. Лідери супротивника не захочуть воювати, якщо вони припускають одне з наступного: що насильство – це погане, чи в них не буде союзників, чи на них будуть накладені санкції, що перешкоджають продовженню війни, чи їхня індустріальна база не зможе забезпечити перемогу в тривалій війні, чи їхні збройні сили не готові.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет – але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше  держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу транзакцій.

Демократії не є менш уразливими, чим тоталітарні режими, хоча демократичні соціальні системи, так і як групи, можуть бути трохи більш стійкими до виходу з ладу. Але апарат керування її економікою уразливий. Банки, фінанси, торгівля, подорожі і керування повітряним рухом стають усе більш залежними від інформаційної технології.

У міру того, як росте залежність від інформаційних систем, збройні конфлікти, що організовуються терористами, релігійними екстремістами, ворожими бізнесменами, проти інформаційних систем будуть складати реальну загрозу. Інформаційна зброя в їхніх руках може бути спрямована на енергосистеми чи засоби зв’язку, що обслуговують кінцеву ціль. Одночасні атаки на різні вузли можуть мати стратегічний ефект. Тобто вони можуть впливати на знання і волю лідерів.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при цьому можна порівняти з глобальними центр обіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку направлений виборчий інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум в цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова еліта держави). При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ресурси та т.ін. Ці засоби ефективні, оскільки мають скритий характер і на практиці с труднощами піддаються декодуванню.

В цілому задачі інформаційних операцій в мирний час визначаються наступним чином:

-    дезінформація політичного та військового керівництва країн-опонентів;

-    дискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого населення;

-    стимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;

-    кампанії по залякуванню керівництва опонуючої країни (демонстрація сили деякими державами в сучасному світі може розглядатися саме в такому контексті);

-    організація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям.

Крім цього, за допомогою спецслужб можуть активно підтримуватись (у тому числі і матеріально) ідейно близькі партії та рухи в країнах-опонентах. Вони на своєму рівні здатні задано впливати на інформаційне поле держави, направляючи його, таким чином, в потрібний фарватер.

Що ж до України, то її державні інформаційні структури, її ЗМІ не пробують не те що якось вести війну ― навіть реагувати на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформаційних воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні  PR тільки набирають сили (недарма на вибори політики усіх мастей запрошують російські команди). Але очевидно інше: така ситуація завдає значної шкоди інформаційній безпеці держави.

Можливо, не буде перебільшенням таке твердження: в багатополюсному світі ХХІ століття “безкровна” війна стане поширеним засобом вирішення міждержавних (між блокових, міжкоаліційних) суперечностей. Прямі дії збройних сил будуть доповнені опосередкованими варіантами силового впливу на супротивника, серед яких чисельне місце посідатимуть економічні, політико-дипломатичні, інформаційні методи зміни ситуації на власну користь. Їх комплексне застосування своїм кінцевим результатом матиме докорінні зміни військово-політичних та соціально-економічних характеристик супротивної сторони.

Інформаційно-комп’ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

 Інтелект - основа інформаційної безпеки сучасного суспільств

В. В. Домарев

http://www.security.ukrnet.net/modules/news/article.php?storyid=292  

Перспектива розвитку України визначається усвідомленням реалій XXI століття — часу глобальної економіки, панування інформаційних технологій і комунікаційних мереж, випереджаючого накопичення гуманітарного, зокрема, інтелектуального потенціалу.
Перехід до принципово нової управлінської ідеології розвитку українського суспільства передбачає стратегічну орієнтацію на нові випереджаючі технології у сфері виробництва та створення на загальнодержавному рівні цілісної системи підтримки інтелектуального потенціалу нації, його розвитку і перетворення на інтелектуальний капітал...

Запорука гідного шляху України в майбутнє - випереджаючий розвиток інтелектуального капіталу, основою якого є постійно зростаючий сукупний людський потенціал. Прагматичний інтелект, доповнений мораллю і патріотизмом у сучасному, а тим більше в майбутньому світі, є важливішим за інші економічні ресурси, включаючи навіть земельні.

Полювання за інтелектом у найближчому майбутньому перетвориться на самостійний і один з найвигідніших видів бізнесу. Компанії, де працюють учені, що роблять відкриття, миттєво переміщуються на вищий рівень у світових рейтингах.
Враховуючи природну обмеженість інтелектуальних ресурсів окремої країни сьогодні велика увага приділяється «імпорту інтелекту».

Інтелектуальний потенціал нації має кілька складових, а саме:

—    систему науки та освіти, що включає державні та недержавні наукові заклади;

—    комп’ютерне забезпечення (кількість комп’ютерів, їх якість, ступінь охоплення сітьовим зв’язком);

—    системи зв’язку (де визначальними є швидкість зв’язку, його надійність, захищеність від несанкціонованого доступу);

—    бази даних на друкованих (бібліотеки) та електронних носіях;

—    i інтелектуальну власність у вигляді патентів, ліцензій, ноу- хау.

Вкрай важливим є і той міцний духовний фундамент нації, який допоміг піднятися багатьом народам як у далекому, так і в недавньому минулому. Ми сподіваємось на гідне майбутнє України в сучасних умовах суспільного прогресу і розуміємо що тільки молодь, зайнявши «диспетчерські пункти» у державі, відкриє для всіх нас шанс відновити той плідний, творчий, підприємницький дух, що має здатність облагороджувати все довкола себе.

Блискучі науково-технічні досягнення століття, як авіація, атомна енергія, космос, обчислювальна техніка, біоінженерія, Інтернет - не виключили існування в суспільстві духовного, морального та ідеологічного занепаду. Це викликано дисбалансом між стрімким зростанням технічного (матеріального) світу та системою моральних цінностей людства.

Сьогодні вже очевидна теза: інформаційне суспільство це стратегія розвитку у ХХІ столітті. Наступні покоління інформаційних технологій передбачають вихід форми представлення і способів обробки даних за межі класичних клієнт-серверних і реляційних моделей, що потребує формування нових вимог до функціональних можливостей, продуктивності і безпеки інформаційних відносин.

Даного часу в світі все більший розвиток отримує принцип організації інформаційних, телекомунікаційних, обчислювальних і кадрових ресурсів по типу “матриці”, коли забезпечується гнучкий, безпечний і централізований розподіл ресурсів в інтересах так званих “віртуальних організацій”, які створюються для вирішення конкретних задач в динамічній обстановці. Іншими словами, ефективність і продуктивність процесів формування нових якостей інформаційного суспільства у ХХІ столітті визначатиметься не кількістю компонентів інформаційної інфраструктури (комп’ютерів, баз і банків даних, чи супутників), а перш за все можливістю гнучкої взаємодії між ними.

Питання розвитку інформаційної сфери перебувають серед пріоритетних напрямів діяльності в Україні. Входження України у світовий інформаційний простір є одним з основних напрямів державної інформаційної політики. Окреслено основні національні інтереси України у інформаційній сфері, які знаходяться у площинах збереження гуманітарних і соціальних цінностей суспільства, формування об’єктивного сприйняття України, забезпечення розвитку сучасних інформаційних технологій та захисту національних інформаційних ресурсів.

Але попри певні зрушення в розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері ще не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави.

Неподоланою залишається тенденція прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні і темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури.

Cучасна епоха побудови суспільства, в якому за рахунок розвитку продуктивних сил більшість працездатного населення залучена до інформаційної сфери, сприяє розвитку нових форм і методів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні. Створено умови для геополітичного домінування країн, що встигли перейти на постіндустріальний тип економіки.

Як продукт економіки інформація та інформаційні технології в сучасному світі стали, в стратегічному плані, важливішими за мільйони тонн виплавленої сталі або десятків тонн золота, від автомобілів, верстатів, побутових приладів та будь-якої іншої продукції індустріального віку.

Видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції. У новій економіці купують і продають концентроване знання — колосальний обсяг інтелектуального змісту в крихітній матеріальній оболонці (прикладом можуть бути комп’ютерні програми, найновіші ліки або останні моделі авіаційно-космічної техніки, ціна яких передусім зумовлена витратами за статтею «Дослідження і розробка»).

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси, інформаційні технології, та інформаційна інфраструктура сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни.

Водночас сучасні інформаційні технології приносять з собою не тільки небачені раніше можливості розвитку суспільства, але й створюють загрози абсолютно нового типу.

Виходячи с цього необхідно не лише розвивати національний інформаційний ресурс, але й захищати його від широкого спектра існуючих та потенційних інформаційних загроз що створюють небезпеку нанесення шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни.

Відомо, що інформація (знання) може використовуватись як найбільш ефективний, засіб забезпечення національних інтересів та розв'язання протиріч у різних сферах державної та суспільної діяльності, що породжує специфічну боротьбу засобами інформаційного впливу. Виникає реальна потреба захисту всіх суб’єктів інформаційних стосунків від можливих негативних наслідків.

Особливого значення вирішення проблеми інформаційної безпеки набувають в сучасних умовах глобалізації інформаційних процесів, тому у ст. 17 Конституції України підкреслено, що забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу.

Головна інформаційна загроза національній безпеці – це загроза впливу іншої сторони на інформаційну інфраструктуру країни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості, з метою нав’язати державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.

Недарма технічну політику у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації реалізовує Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації служби безпеки України. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання законів та інших нормативно-правових актів, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Інформаційні ресурси є важливим не тільки стратегічним, але й тактичним об'єктом (особливо це стосується державних структур), який неможливо не враховувати при прийняті рішень у всіх сферах державного управління. Зацікавленість закордонних компаній нав‘язати державі, національним інформаційним і телекомунікаційним мережам та системам умови функціонування, що надають односторонні політичні та інформаційні переваги урядам країн цих компаній, може призвести до втрати інформаційного суверенітету держави.

Тому, у 2002 році прийнято ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Національну систему конфіденційного зв'язку”. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної системи конфіденційного зв'язку як сукупності спеціальних мереж зв'язку подвійного призначення, які за допомогою криптографічних та технічних засобів забезпечують обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, рівень розвитку інформаційного середовища є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки. Це обумовлюється прагненням кожної держави реалізувати власні національні інтереси, що направлені на формування національного інформаційного ресурсу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів.

Безпека національних інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є одними з найбільш вагомих чинників забезпечення національних інтересів держави. Впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості економічної та соціальної ситуації в країні та розв’язання зовнішньополітичних конфліктів.

Варто визнати, що науково-технічний потенціал країни відстає від темпів розвитку в ній наукових досліджень, оскільки потребує достатньої інженерної підтримки, розвиненої конструкторсько-технологічної бази, використання принципів стандартизації, уніфікації, економічної доцільності та ін.

В результаті такого стану фундаментальні і пошукові дослідження наукових закладів є незатребуваними у промисловості через слабку інженерну підтримку. Тобто вчених і дисертацій багато, а гідних інженерних розробок мало.
Тому необхідне створення умов для відтворення і випереджаючого розвитку науки. Завдання держави — забезпечити пряме фінансування фундаментальної науки і через піднесення національного виробництва забезпечити розвиток прикладної науки безпосередньо у галузях та на підприємствах.

Висновок. Таким чином, обов’язковою складовою успішних реформ у всіх країнах є випереджаючий розвиток інтелектуального потенціалу. Світовий досвід показує: життєвий рівень усіх прошарків населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей. Лише інтелектуально багате суспільство є гарантією високого рівня життя народу і процвітання держави, навіть за відсутності енергоносіїв, корисних копалин та інших дарунків природи.

Інформаційні впливи та інформаційні операції

В.О.Бондаренко, О.В.Литвиненко

http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama4_2000/bo_21.htm

 

 Ми не перемагаємо, поки CNN не повідомляє,

що ми що ми перемагаємо.

Дж. Шалікашвілі – американський генерал

У сучасних умовах роль і значення непрямих методів впливу на перебіг політичних та економічних процесів швидко зростає. Провідне місце серед м’яких методів впливу посідають інформаційні засоби. Подібна тенденція спостерігається в усьому світі.

З давніх часів було відомо, що справжньою перемогою є лише така, що не містить у собі зерен реваншу. Після неї немає зруйнувань, а супротивник не відчуває себе переможеним. “Найкраще з найкращого – перемогти супротивника без боротьби”.

 Запорукою такої перемоги є успіх у боротьбі за свідомість людей (супротивників, союзників та власного народу і армії). Саме цю мету передбачають дії, що отримали останніми кількома роками назву спеціальних інформаційних операцій. Визнаний раніше термін “спеціальні психологічні операції” (ПсО, Psyops) поступово виходить з обігу як надто емоційно забарвлений, асоційований з поняттям “психологічної війни”, реаліями часів “холодної війни”.

Загальновідомим є те, що вплив на масову та індивідуальну свідомість реалізують за допомогою методів пропаганди. Тому виникає питання розмежування цих понять.

Для його вирішення звернемося до стандартизованих визначень пропаганди і спеціальних інформаційних операцій. З усього різноманіття існуючих нині визначень пропаганди будемо використовувати те, що офіційно визнано МО США. Офіційний документ Міністерства оборони США - Польовий статут FM 33 - містить чітке визначення пропаганди, а також поняття спеціальних інформаційних операцій (з двох запропонованих у документах визначень розглядатимемо варіант НАТО як такий, що набув міжнародного визнання та який адекватний феномену, що досліджується).

Отже, “пропаганда - це будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку будь-якої спеціальної групи людей з метою набуття переваг, прямих чи непрямих”.

“Інформаційні операції - попередньо сплановані психологічні дії в мирний і воєнний час, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію засобами впливу на настанови та поведінку з метою досягнення політичних або воєнних переваг. Вони поєднують психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій”.

 Проаналізувавши вищенаведені визначення, можна стверджувати, що під час здійснення спеціальних інформаційних операцій активно використовуються пропагандистські методи, але арсенал спеціальних інформаційних операцій вони не вичерпують. Насамперед суттєвим є те, що до цього арсеналу входить і організація подій. Не тільки псевдо-, а й так званих реальних. У пропагандистській компанії можна використати терористичний акт, що вже відбувся, а у межах спеціальної психологічної операції терористичний акт можна спеціально скоїти з пропагандистською метою.

Поступові зміни у суспільстві, наукове осмислення яких мало наслідком розвиток теорій постіндустріального, інформаційного, заснованого на знанні тощо суспільства, мають одну дуже цікаву, проте не зовсім досліджену рису. Всі вони ведуть до радикальних перетворень механізмів соціального контролю. Замість традиційних методів та механізмів, що базуються на прямому застосуванні або загрозі застосування насильства, дедалі більшої ваги набувають м`які методи, тісно пов`язані з використанням засобів впливу на свідомість.

Дослідники вважають, що інформаційні операції у межах концепції “м`якої сили” (“Soft Power”) набувають значення одного з найважливіших інструментів у вирішенні сучасних, а тим більш майбутніх конфліктів.

 Останніми роками неабиякої популярності набули дослідження проблем створення та застосування інформаційної зброї, а також захисту від неї. Поряд із значним інтересом до проблем захисту інформації, хакерської війни, інших специфічних питань застосування новітніх інформаційних, зокрема комп`ютерних технологій з метою завдання шкоди супротивникові, спостерігається підвищення уваги до теорії спеціальних психологічних операцій та пропаганди загалом. Успіхи соціально-психологічних технологій, що почали з середини 60-х років активно проникати в теорію та практику паблік релейшнз, пропаганди, комунікативістику, викликали появу нових, надзвичайно ефективних і цікавих підходів до проблем здійснення інформаційного впливу. Це мало наслідком те, що спеціальні інформаційні операції зараз визнаються багатьма дослідниками як невід`ємний, навіть ключовий елемент доктрини інформаційних воєн. Так само розглядає тематику спеціальних інформаційних операцій і нова доктрина Пентагона “Інформаційні війни”.

Цікаві думки щодо місця спеціальних інформаційних операцій у загальному контексті інформаційних воєн репрезентує Л.С.Джонсон. Згідно з його твердженнями, суттю будь-якої інформаційної війни є реалізація впливу на інформаційний масив. Інформаційний масив можна розглядати як певну сукупність повідомлень. Ще з часів К.Шеннона (середина XX ст.) відомо, що впливи можуть бути двох основних типів:

- вплив безпосередньо на повідомлення, на їхню форму, механізми передачі, збереження, обробку тощо;

- вплив на зміст повідомлень.

Спеціальні інформаційні операції реалізують впливи другого типу.

Базовим офіційним документом з проблематики, що досліджується, у США є польовий статут ЗС США FM 33-1 "Психологічні операції". У ньому наведено таке визначення спеціальних інформаційних операцій: "У широкому розумінні ПсО - це сплановане використання засобів, форм i методів поширення інформації для певного впливу на настанови та поведінку людини. У вузькому розумінні ПсО використовуються збройними силами для деморалізації та дезорієнтації супротивника". Як відзначається у матеріалах Армії США, “основна мета спеціальних психологічних операцій полягає у забезпеченні змін поведінки союзників і супротивників США у сприятливому для країни напрямі”.

 Навіть з матеріалів, які друкуються у відкритих джерелах, видно, що методи спеціальних інформаційних операцій активно застосовуються практично усіма спецслужбами та підривними організаціями.

Найбільший обсяг доступної інформації стосується діяльності у цій сфері державних установ США.

Управління стратегічних служб, попередник ЦРУ, очолюване У.Доннованом, мало у своєму штаті відділ інформаційних операцій. Діяльність цього підрозділу була спрямована насамперед проти гітлерівської Німеччини та виявилася вельми ефективною на останньому етапі війни.

 Перша масова операція, що мала назву психологічної, була здійснена Збройними силами США на підтримку військ ООН у Корейській війні (1950-1953 рр.) У 1951 р. у Міністерстві армії було створено Управління психологічних операцій, що в 1955 р. реформувалося в Управління спеціальних методів війни. Тоді ж розпочалася підготовка спеціальних кадрів. Другим конфліктом, в якому широко застосовувалися сили ПсО, стала війна у В’єтнамі.

Наступною широкомасштабною ПсО була підтримка американського контингенту, що вторгся до Гренади. В операції був задіяний 1 батальйон ПсО. Наявних у ньому сил і засобів вистачило на створення радіостанції з передавачем потужністю 50 Квт і 11 годинами перебування в ефірі щодоби, видання газети “Голос Гренади”, розповсюдження листівок тощо. Внаслідок цієї діяльності у полон здалася значна частина армії Гренади.

Масштабно застосовувалися війська ПсО у Панамі та Перській Затоці. Під час останнього конфлікту вперше попередньо було оприлюднено дві основні мети інформаційної операції:

- створення сприятливої громадської думки в США та інших країнах світу щодо подій, які відбуваються в зоні конфлікту;

- безпосереднє інформаційно-пропагандистське забезпечення воєнних дій.

До участі в операції було залучено 8 батальйон 4-ої групи ПсО американських ЗС, а також штатні підрозділи спеціального призначення. Крім того, відповідні функції виконували і спеціалісти розвідувальної спільноти США.

Вже після перемоги у Перській затоці американські фахівці здійснювали інформаційні операції проти режиму Саддама Хусейна, спрямовані на захист курдського населення, а також мусульман-шиїтів від політики Багдада.

 Масштабні ПсО було здійснено й у межах операцій “Морський ангел” і “Підтримка демократії” (Гаїті, 1991, 1994 рр.), “Відродження надії” та “Спільний щит” (Сомалі, 1992-1995 рр.), “Спільні зусилля” (Боснія, 1996 р.). Практично всі миротворчі компанії, в яких беруть участь США, супроводжуються психологічними операціями.

З них лише операція в Сомалі не досягла поставленої мети.

З 1996 р. США послідовно здійснюють низку спеціальних інформаційних операцій на Балканах. Для цього сформовано оперативну групу “Орел”, до якої входить 8 батальйон ПсО. Сербсько-хорватською мовою видається газета “Гласник мира”. У цій операції активно використовують різноманітну символіку, наполегливо підкреслюється принадність американської воєнної уніформи. Активність американських спеціальних підрозділів на Балканах достатньо висвітлюється у різних джерелах, зокрема в Інтернеті.

 Воєнно-повітряна операція в Югославії (березень-травень 1999 р.) супроводжувалася різким посиленням інтенсивності спеціальної інформаційної операції. Було застосовано як традиційні засоби (розповсюдження листівок з повітря), так і вплив через Інтернет, телерадіомовлення. Інформаційна операція мала виразно комплексний характер і довела переваги використання можливостей таких потужних систем, як CNN. Незважаючи на заходи з боку режиму С.Милошевича щодо обмеження діяльності західних журналістів, світ спостерігав за цією війною через окуляри провідних американських ЗМІ.

Окрім створення системи інформаційного впливу на світову громадську думку та на населення Югославії, розгорнулося справжнє полювання на ЗМІ, що контролювалися С.Милошевичем. Інформаційна інфраструктура, передусім телерадіотранслятори, стали однією з основних цілей повітряних сил НАТО.

Цікавою особливістю інформаційної складової конфлікту навколо Косово стала справжня війна в Інтернеті. Причому в Мережі активно діяли обидві сторони конфлікту.

Результати косовського конфлікту ще раз підтвердили заяву колишнього найвищого військового чину американської армії, Голови комітету начальників штабів генерала Джона Шалікашвілі в період гаїтянської кризи 1994 р., винесену в епіграф. За 80 років - з 1916 по 1978 - співвідношення кількості репортерів до кількості воюючих “джи-ай” у США зросло у 1000 разів (!). За даними журналу "Мілітарі рев`ю", якщо у Першій світовій війні один журналіст припадає на 20 тисяч, то під час операції в Боснії - на 500 військовослужбовців.

 Нині у США діють системи здійснення спеціальних психологічних операцій у межах як ЦРУ, так і Міністерства оборони (Об`єднане командування спеціальних операцій).

У країні створено струнку систему підготовки кадрів для ведення інформаційно-психологічної війни. У межах системи проходження військової служби офіцерським складом (Officer Personnel Management System, OPMS) передбачено існування “функціональної сфери” (FA) та проведення “психологічних операцій і робіт з цивільним населенням” FA 39. Для цього у 1998 р. було залучено близько 1000 офіцерів у званнях від капітана до підполковника. Діють системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочується навчання офіцерів у магістратурі (докторантурі).

 Основним підрозділом інформаційних операцій в ЗС США є батальйон, що налічує від 200 до 400 чоловік і складається з груп спеціалістів радіо, телемовлення, підготовки листівок, пропагандистських текстів, спецефектів, планування, розвідки, допоміжних служб тощо. Структуру батальйону розроблено таким чином, щоб цей підрозділ забезпечував здійснення спеціальної психологічної операції оперативно-стратегічного рівня (малий регіональний конфлікт).

Цікавим прикладом подібного підрозділу є 193 спеціальне оперативне крило національної гвардії штату Пенсільванія. Основним його завданням є здійснення певних інформаційних операцій з застосуванням спеціальних літаків, радіо і телетрансляторів на базі С-130 (С-130E/RR). Крило має базу в США і в Європі (Гамбург, ФРН), особовий склад підрозділу налічує близько 1000 чоловік, серед яких майже 200 - кадрові військовослужбовці, а інші призиваються з запасу під час загострення ситуації, річний бюджет підрозділу становить понад 35 млн дол. США.

СРСР також мав певну традицію ведення інформаційних воєн. Початок використання так званих “активних заходів” радянською розвідкою офіційно датується 11 січня 1923 р., коли за поданням заступника Голови ДПУ І. С.Уншліхта було ухвалено рішення Політбюро ЦК РКП(б) про створення спеціального міжвідомчого Бюро з дезінформації.

 Одним з непрямих свідчень ефективності дій цього підрозділу є той факт, що діяльність Бюро “не тільки практично не залишила в архівах розвідки жодних слідів з описами заходів, а й навіть опосередкованих посилань на тих, хто тією чи іншою мірою мав відношення до їх розробки”.

 Активно діяли підрозділи спецпропаганди (вони входили до складу Головного політичного управління Червоної армії та НКВС СРСР) під час Великої Вітчизняної війни. Як свідчать сучасні дослідники, на другому етапі війни (після битви на Курській дузі) радянські інформаційні операції, спрямовані проти німецької армії, були досить ефективними.

 Під час “холодної війни” у складі ПГУ КДБ СРСР (зовнішня розвідка) діяло Управління “А”, що виконувало завдання здійснення “активних заходів” (одним із напрямів цих заходів були спеціальні інформаційні операції).

 Як свідчать матеріали російської та іноземної преси, матеріали аналітиків, подібні підрозділи активно діяли у СВР РФ і ФСБ РФ і у 1999 р..

 Зокрема, великого розголосу набуло малоефективне застосування федеральними військами методів спеціальних інформаційних операцій у Чечні. Яскравим прикладом цього стала публікація книги "Інформаційна війна у Чечні".

 Події літа-осені 1999 р. у Дагестані продемонстрували, що Росія дійшла певних висновків з програшу у війні, що була в Чечні. За короткий проміжок часу було організовано практично повну інформаційну блокаду чеченсько-дагестанських бойовиків, налагоджено достатньо оперативне висвітлення подій з театру воєнних дій.

В свою чергу, можна оцінити як вдалі і дії ісламістів в інформаційному просторі, керовані Мовладі Удуговим. Після встановлення інформаційної блокади у російських засобах масової інформації було знайдено неконтрольовані росіянами інформаційні канали. Створено web-site Кавказ-центр (http: // www.kavkaz. org), про дієвість якого свідчить спроба російських хакерів знищити сайт, але сторінку було відновлено у рекордний термін - за добу. Матеріали сайту оперативно (двічі на день) поновлюються, повідомлення витримані в об`єктивістському стилі (зрозуміло, не йдеться про їхню достовірність), періодично публікуються матеріали, підготовлені не тільки ісламістами, а й з незалежних, навіть російських джерел. У пропагандистській кампанії ними було використано і скандал навколо закордонних рахунків російських можновладців, що отримав назву “Рашагейт”.

Результати цієї активності позначилися на інформаційній картині, що створюють російські ЗМІ. Вже на початку вересня з`явилися ознаки можливості ісламістських екстремістів добитися переламу в інформаційному протиборстві. Про це свідчить, наприклад, тон редакційного коментаря в “Общей газете” від 9 вересня 1999 р., оперативно розміщеного на сайті М.Удугова.

 Системи здійснення спеціальних інформаційних операцій існують не тільки в США і Росії, а й у багатьох інших країнах, зокрема в Індії. У 1990 р. у Міністерстві оборони цієї країні було створено спеціальну службу інформаційних операцій. Її структура складається з департаменту організації воєнних психологічних операцій і двох відділів (закордонні та внутрішні операції). Свою роботу служба координує з комітетом начальників штабів ЗС Індії, військовою розвідкою, МЗС тощо.

 Підрозділи спеціальних психологічних операцій у складі армій і спецслужб існують у Німеччині, Великобританії, Ізраїлі та інших розвинутих країнах.

Концепція національної безпеки України, що затверджена Постановою Верховної Ради України від 17.01.97 р., визначає протидію інформаційній експансії іноземних держав, однією з форм якої і є спеціальні інформаційні операції як один з напрямів політики національної безпеки. Ця проблема - одна з ключових у контексті гарантування інформаційної безпеки держави.

Специфіка спеціальних інформаційних операцій полягає у тому, щоб їм протистояти, спираючись на результати відповідних наукових досліджень. З другого боку, наявність подібних відкритих наукових досліджень стимулює громадський інтерес до проблеми, що автоматично підвищує рівень поінформованості еліт та широкого загалу стосовно тематики спеціальних інформаційних операцій. А у цій галузі, як у жодній іншій, діє правило “повідомлений, тобто озброєний”.

Саме тому існує нагальна необхідність розвитку наукових досліджень спеціальних інформаційних операцій. В Україні є всі передумови для формування потужної наукової школи у цій галузі. Вже нині певні розробки провадяться у Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті українсько-російських відносин, Інституті міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, окремих спеціалізованих науково-дослідних установах.

Інтерес до зазначеної тематики засвідчує й те, що останніми роками в Україні починає розвиватися досить цікава для цієї проблематики теорія віртуальної реальності. Вітчизняні дослідження у цій сфері репрезентують окремі роботи С.Дацюка.

 Вищевикладене засвідчує, що з інформаційних проблем розгортаються відповідні дослідження, результати яких матимуть подвійне застосування, зокрема у таких сферах, як паблік рілейшнз, реклама тощо. Тому можна бути впевненим, що найближчими роками в Україні буде досягнуто вагомих результатів у дослідженні спеціальних інформаційних операцій, передусім у напрямі захисту від них.

Проблеми Інтернет-цивілізації або  роздуми про насильство і порнографію в мережі

І. Полянський 

http://www.mediakrytyka.info/?view=76

Звісно, мені зовсім не хочеться, аби після прочитання цієї статті у читачів склалося враження про автора як про фахівця у галузі мережевої порнографії. Отак зі старту ми одразу входимо у внутрішній конфлікт. З одного боку, метою будь-якого дослідження є (попри суто науковий вислід) утвердження фахових позицій автора, формування і зміцнення його авторитету серед колег, невловимо-щемкі поняття на кшталт “слава і визнання”. З іншого боку, бути авторитетом у такій делікатній сфері, як порнографія та насильство, кому потрібна така слава? Тому, розпочинаючи розмову про мережеві насильство і порнографію, хочу сконстатувати декілька супутніх моментів.

По-перше, неможливість аналізувати ці явища винятково науковими методами. Теорія інформації чи теорія публіцистики (з позицій яких “дозволено” виступати журналістові) не дають змоги якісно провести безсторонній аналіз, як це роблять, скажімо, психологія чи інформатика, де перша розглядає ту ж інтернет-порнографію як психопатологію, а друга вивчає її нарівні з іншими даними з усіма програмними та іншими технологічними нюансами, що супроводжують ці дані. Відтак доводиться зловживати загальними (“добре” і “погано”) визначеннями й “загальнолюдськими” висновками.

По-друге, навіть наукова (чи, радше, науково-популярна) стаття є могутнім засобом пропаганди певної ідеї. Тому, щоб залишатися послідовним до кінця, тут не буде жодного посилання на інтернет-ресурс, що міг би послужити ілюстрацією до нашої теми. Усе викладене далі пропоную розглядати як результат роздумів автора над проблемами інтернет-цивілізації.

Загальновідомо, що Інтернет від початку його комерційного застосування став чи не наймогутнішим виразником і концентратором людських слабкостей: аморальності, розпущеності, жорстокості, підступності, безвідповідальності, глупоти врешті-решт. Частина з них буйно проросла в образах десятків і сотень тисяч легальних чи підпільних порносайтів з повним комплексом відповідних послуг та “самопальних” аматорських сторіночок із краденим фото- та відеоматеріалом. Здебільшого будь-яка пошукова система (автор, “тестував” пошуковики Alta Vista, Hot Bot, Excite, Infoseek, Aport) при введенні запиту, скажімо, на слово “порно” видає мінімум 12-13 тисяч сторінок посилань. Обличчям Інтернету виявилися Памела Андерсон та Леонардо ді Капріо. Причому ім’я спокусливої блондинки здебільшого шукали зовсім не в категорії улюблених акторів кіно, як це було з найпопулярнішим чоловіком... Цікаво, що й серед спортивних кумирів відверто простежується саме “плотська” тенденція: Майкл Джордан та Анна Курникова. Якщо “літаючий баскетболіст” дещо випадає з цього потоку саме тому, що, можливо, й справді є леґендою світового спорту, то перше місце російської тенісної супермоделі підводить нас до першого (й очевидного) висновку: найбільшим попитом у Всесвітній мережі користується ТІЛО. Відтак перелік визначальних для Інтернету функцій розпочнемо з функції розважальної, а далі йдуть освітня, інформаційна, наукова, рекламна й ін.

Повертаючись до 68 % сумлінних співробітників великих і маленьких компаній, які упродовж роботи не менш сумлінно “накручують” інтернет-трафік, блукаючи ххх-сайтами (уявити лише, скільки їх виходить “на промисел” у нічні години), спробуємо вибудувати для них поведінкову теорію. Можна поділити постійних (себто узалежнених) споживачів мережевої порнографії мінімум на дві категорії: тих, хто цього прагне і шукає свідомо, і тих, кому порнографія загалом гидка, але хто все-таки шукає її під впливом несвідомого і нездоланного поклику. Порнозалежність у “клінічному” варіанті майже не лікується. На підтвердження тези про сексуальну (у т. ч. й порно-) залежність як хворобу свідчить існування у США спеціалізованих медичних центрів для так званих секс-наркоманів. Головний лікар однієї з них (“Голден Вей”) Марк Лаазер коментує цей феномен так, що серед пацієнтів зустрічалися такі, що готові були накласти на себе руки — такий переживали нездоланний потяг. Ці люди втрачали все: сім’ю, роботу, гроші, людську гідність… Їх у житті цікавив лише секс, вони шукали тільки сексуального сп’яніння, що є аналогічним до наркотичного. За три роки у нього лікувалося майже дві тисячі пацієнтів.

Важче з другою групою. Найперше тому, що не все тут до кінця зрозуміло, а особливо важко тому, що… страшно. Зараз поясню. Пошуки порнографії можна прирівняти до пошуків будь-якої іншої актуальної інформації (тобто такої, яка життєво потрібна зараз людині). Продовжмо цю лінію: нерідко пошук і здобуття нової інформації означає примноження нашого знання, тобто здобута інформація перейшла на вищий рівень функціонування, стала спроможною змінити стан речей. Ми приймемо цей погляд. Є чимало причин, що породжують потребу в інформації порнографічного характеру. Серед найпоширеніших — систематична сексуальна невдоволеність або ж підвищені сексуальні потреби, які важко або неможливо задовольнити традиційним способом; психологічна неврівноваженість, невпевненість у стосунках з особами протилежної статі (віртуальні стосунки, де анонімність знімає будь-яку відповідальність.

Якщо ж усе-таки доходить до цього, то людина постає перед вибором: обрати традиційний шлях сексуального розвантаження (через живе спілкування, читання відповідної літератури чи перегляд кінофільмів) або скористатися Інтернетом.

Якщо людина здобуває потрібну їй інформацію (порнографічну також) традиційними, доінтернетівськими методами, трепетний, майже інтимний процес її освоєння розвивається поступово і порівняно повільно. Це подібне до формування романтичних стосунків між незнайомими людьми: спочатку невиразна, майже неусвідомлена зацікавленість, потім уважніше приглядання, оцінювання звіддаля, далі обережна спроба знайомства. Крім приємних відчуттів, цей процес має й раціональне підґрунтя — демпфіруються накладки, що виникають під час невиправданого форсування подій.

По-іншому розвивається ситуація, коли до справи залучається Інтернет. Здобуття інформації в мережі, якщо продовжити аналогію, можна порівняти з невигадливим голлівудським коханням із “Титаніка” — все відбувається надто швидко: десяток-другий клацань мишкою — і ось вона (інформація) твоя.

Зверніть увагу на характер суспільства, яке породило Інтернет, на характер сучасної західної цивілізації, котра, як відомо, є сукупністю переважно індивідуалістів. А індивідуаліст — також людина, йому, з усією його самодостатністю, також хочеться поспілкуватися. Причому, не тільки на теми духовні. І тут перед ним відкривається фантастична комунікаційна можливість. Швидкість, простота і безпечність доступу до порноматеріалів викликають не просто звикання до комп’ютеризованого комунікування-спілкування, а звикання, посилене могутнім емоційним, ба, навіть інстинктивним (тому практично неподоланним) первнем. Директор Центру шлюбу і сексуальних стосунків у Каліфорнії та координатор консультаційного і навчального центру Cowell Student Healt при Стенфордському університеті Ел Купер стверджує, що більше часу ми проводимо в онлайновому просторі і, відповідно, менше в товаристві собі подібних, то більше потребуємо миттєвої розрядки в мережі.

Отже, якщо ви — загартований користувач Інтернету, для вас уже не є новиною присутність там порнографічних чи інших сексуально відвертих матеріалів. Однак місце для здивування завжди знайдеться. Адже будь-якої миті ви можете отримати посилання на порнографічні ресурси в результаті пошуку за, здавалося б, цілком “безпечними” ключовими словами. У цьому випадку ми зустрічаємося з іншим виявом пропозиції — пропозиції на випередження. Якщо форму існування мережевої порнографії у першому її варіанті ще можна сяк-так виправдати (різні люди — різні потреби), то примусове її поширення виглядає вкрай небезпечним. Чим виправдати появу посилань на порнографічні сайти у списку посилань із теми, доступної для широкої (й дитячої також) аудиторії? І хоча виробники електронних матеріалів для дорослих можуть як арґумент наводити аналогію з порножурналами на полицях книжкових магазинів (які, поза тим, дітям усе-таки недоступні), поява хибних посилань на “квартали червоних ліхтарів” при пошуку в мережі можна порівняти з “приставаннями” ексгібіціоніста на вулиці або з коротенькою порновставкою в сімейну кінокомедію, що транслюється увечері. Спробуймо з’ясувати, чому ж так уперто прохоплюються ці посилання при абсолютно “невинному” пошукові.

Заради справедливості й наукової достовірності мусимо визнати, що мережева порнографія — це високоліквідний інтернет-продукт. І таким його зробив деідеалізований спосіб життя технологічної цивілізації, передусім західної. Для підтримання своєї ліквідності цьому продуктові вже замало простого систематичного відвідування того вельми широкого, але більш-менш постійного кола поціновувачів. Збільшення відвідуваності ресурсу автоматично веде до збільшення прибутків його власників (зростають відрахування від телефонних компаній, які надають зв’язок, збільшується пропозиція реклами від зацікавлених фірм, сайт піднімається у рейтингах своєї категорії.Його частіше бачать при цільовому пошукові інформації означеного спрямування). Отже експансія стає запорукою виживання. Але рано чи пізно всі законні методи поширення впливів вичерпуються і відчайдушні вдаються до заборонених. Виникає явище інтернет-спаму — несанкціоно-ваного трафіку.

Суть цієї диверсії в тому, щоб потрапити у першу десятку (двадцятку) результатів пошуків будь-якої інформації (останні новини, фінансові зведення, наукові дослідження, економічний моніторинґ, спортивні огляди і т. ін.). Опинившись серед лідерів “безпечного” запиту, порносайт має більше шансів на те, що користувач випадково зайде на нього, а якщо поталанить, то й запам’ятає адресу. Навіть якщо добропорядний громадянин одразу зрозуміє, куди потрапив, і, лаючи “диявольський винахід капіталістів”, гучно “гримне” вікном броузера, свій внесок у процвітання сайту він зробив: система зареєструвала його візит, просканувала ІР-адресу його комп’ютера, внесла всі потрібні дані (й e-mail нещасного користувача поштової програми Outlook Express) у свою базу даних, одне слово, формально з’явилися законні підстави для звітів про збільшення відвідуваності, зростання популярності, а відтак для вимог щодо збільшення фінансування сайту, збільшення потужності каналу зв’язку, а ще далі для виділення додаткових коштів уже із державного бюджету на прокладання нових оптоволоконних ліній, на активізацію наукових досліджень у галузі фотоніки та оптичних комутаторів. Так порнографія стає двигуном технічного проґресу. На щастя, це лише смілива фантазія автора, але я маю дуже мало сумнівів у тому, що ця схема не працюватиме насправді.

Як же досягається те, що адреси порносайтів потрапляють на початок списку результатів запиту? За словами Дженіфер Маллін, виконавчого директора пошукового сервера Infoseek, більшість спамерів напружено вивчають повідомлення інформаційних каналів для того, щоб постійно перебувати в курсі останніх подій і так “підв’язувати” свої сайти під “гарячі” події дня чи актуальні новини певного періоду (наприклад,торік, восени, понад місяць “хітовим” у мережі був запит на ключове слово “Олімпіада”). Маючи інформацію про найпопулярніші запити, спамерам залишається розв’язати суто технічну проблему: перехитрити автоматичні програми індексації пошукових систем, так званих “павуків”, або “ботів”.

Основні пошукові системи використовують два способи індексації www-вузлів. Одні “павуки” переглядають лише заголовки або мета-теги HTML-коду сторінок. Для таких програм спамери заповнюють мета-теги своїх сторінок ключовими словами, які найчастіше використовуються в запитах або ж найпопулярнішими поточними запитами. Інші “павуки” читають та індексують сторінки загалом, що змушує спамерів вкладати ключові слова безпосередньо в текст на сторінці. Щоб приховати таку “підставку”, придумано безліч технічних способів: від накладання тексту на текст до розміщення на сайті цілих словників. До того ж, деякі пошукові системи самі повідомляють, які запити трапляються найчастіше. У такий спосіб вони самі повідомляють спамерам, на які ключові слова спрямовувати свою атаку.

Звісно, усі сервери пошуку намагаються якось зарадити несанкціонованому трафікові. Утім оскільки межа між засобами для звичайного маркетинґу в мережі і засобами для порноспаму досить-таки розмита, результат не завжди позитивний. “Кожен новий спосіб, який використовують спамери, нагадує гонку озброєнь, зазначає Дженіфер Маллін. Ми винаходимо протиотруту, а вони придумують новий спосіб досягнути свого, ми ставимо новий фільтр, а вони використовують нову технологію спаму”. Скажімо, пошуковик Excite протидіє так званій “упаковці” (поширена техніка спаму, коли одне і те саме слово багато разів повторюється в заголовках чи в тексті сторінки), автоматично знижуючи рейтинґ сторінок, де виявляється таке повторювання.

Іншим способом подолати спам є використання спеціальних фільтрувальних систем. Лідером у цій відносно новій галузі є Family Search спільне підприємство компанії Net Shepherd, яка розробляє блокувальне програмне забезпечення, та пошукової системи Alta Vista компанії Digital. Коли ви робите запит, він одразу потрапляє в Alta Vista, яка надсилає назад 200 результатів пошуку. Потім ці 200 посилань фільтруються через базу даних рейтинґ ів компанії Net Shepherd. Віце-президент із маркетинґ у в Інтернеті компанії Net Shepherd Труді Вайт-Метьюз вважає, що якщо проаналізувати понад 500 тисяч вузлів, то ви все одно отримуєте тільки той результат, на який розраховували.

Можливо, цей шлях (фільтрування методом “ручної” каталогізації) і стане справді дієвим захистом від спаму, хоча він і надзвичайно трудомісткий. Але якщо порівнювати, скажімо, результати аналізу на порноспам першої сотні посилань від тієї ж таки Alta Vista і Yahoo!, то перша дає значно більший коефіцієнт “забруднення”. Причина такої різниці у принципах прийняття рішення про включення посилання у список остаточних результатів пошуку. На Alta Vista його приймає програма, орієнтуючись винятково на дані, отримані за допомогою “павуків”. А ось Yahoo! видає посилання тільки на ті ресурси, які були перевірені і заново прокласифіковані людиною. Цей метод гарантує “чистоту”, але незворотно скорочує кількість альтернативних адрес.

Найдалі, мабуть, пішла компанія Heartsoft, розробник навчального програмного забезпечення. Ще навесні торік вона розпочала бета-тестування програми для виявлення порнографічних матеріалів, яка ідентифікує онлайнову порнографію через сканування розміщених на сайтах фотографій. Ця програма була створена на базі технології штучного інтелекту, розробленої NASA у 80-ті рр. Вона аналізує наявність на фотографіях кольорових тонів, характерних для оголеної натури, і кривих ліній, також “характерного” вигину. За словами Heartsoft, це ПЗ переглядає JPEG та GIF-файли, причому точність ідентифікації файлів, що містять порнографічні зображення, становить 90-95%.

Цю технологію Heartsoft планує використовувати у своєму новому Інтернет-броузері Safari, призначеному для дітей. Броузер також відфільтровуватиме матеріали з нецензурними виразами, з інформацією про наркотики, насильство, злочини і т. ін.

Звісно, світ мережевої порнографії багатомірний і різноманітний, тому намагатися втиснути його в межі однієї статті все одно, що пробувати заборонити саму порнографію. Тому хай цей короткий огляд стане своєрідною розминкою перед “захопливим” світом мережевого насильства, вияви якого масштабніші. Водночас порнографію можна вважати різновидом витонченого насильства над сакральною сферою особистості, над здоровою психікою, над жінкою, над людиною, зрештою, як богоподібним феноменом.

Отож на моє теперішнє переконання, насильство, з яким свідомо й випадково можна запізнатися за допомогою мережі Інтернет, постає у трьох іпостасях: насильство над Тілом, насильство над Духом і насильство над Словом.

Перекинута піраміда насильницької “тіні” надійно оперта на людські вади, про які я пробував заговорити на початку цієї статті. Відтак елементарним виявом інтернет-насильства над тілом можна вважати мережеву дорослу порнографію. Наразі не доводиться говорити про традиційні види насильства в Інтернеті, могутній потік якого заполонив теле- та відеопродукцію, став невід’ємним елементом літератури, деяких екзотичних видів мистецтва. Однак зі зростанням пропускної здатності мереж (з одночасним здешевленням їхньої експлуатації) у всесвітню павутину незабаром “переселиться” телебачення, стане можливим доступ до будь-якої відеопродукції в реальному часі у будь-якому місці планети, що викличе стрибкоподібне зростання як кількості користувачів Інтернету, так і, відповідно, масштабів впливу його насильницького складника.

Якщо насильство над тілом слід сприймати саме як інформацію (фото, відео- чи текстовий ряд) про насильство над людиною як фізичною субстанцією, то насильство над духом передбачає, очевидно, насильство над інформацією про людину та її діяльність (яка “матеріалізується” в наших уявленнях про неї), тобто насильство над людиною як вищою одушевленою істотою. Насильство над духом не вилучає насильства над тілом: останнє тут лише посилене в одних випадках відчаєм (неможливість чимось зарадити ситуації) та зневірою (“ніщо нас не врятує”), в інших — відчуттям причетності до зла та неуникності його повторення (притаманне людям високоосвіченим, для яких характерне ототожнення себе із соціумом у сенсі відповідальності за нього).

Насильство над духом містить і маніпулювання масовою свідомістю: через “чорний” PR чи рекламу в мережі небачених обсягів і набувати значної інтенсивності. Зрозуміло, чому до другої групи належить реклама.

Дійшовши до основи піраміди “тіні”, зіткнемося із найпатогеннішим видом насильства — насильством над Словом, тобто інформацією, яка керує нашими уявленнями про людину та її світ. Тут Слово (вимовлене чи написане) постає як голос Бога, донесений людиною для людини, яка прагне збагнути своє призначення у світі. Сам Інтернет може бути потрактований і як гіперрезонатор Слова, і як суперспотворювач його суті. Насильство над словом у Мережі може починатися з невинних, на перший погляд, сайтів-чатів, де нормою є нецензурне мовлення, сайтів псевдолітературного ухилу на кшталт електронних “антологий русского мата” й ін. Але ось ми ступили на дно нашої уявної піраміди. На дотик воно вистелене щонайніжнішим оксамитом “альтернативних наукових досліджень”, мироточивими інкарнаціями екстремістських релігійних учень, текстологічними вправами про мондіалізм та всетерпимість до зла. Такі тексти, попри свою любов до “людини як такої”, під покровом інтелектуального, а тому престижного чтива насаджують безмежний цинізм, моральний нігілізм, прикриваючись “боголюбими” міркуваннями про толерантність у глобальному масштабі й рівність перед Вічністю та право на життя будь-яких ідейних платформ і поглядів. Так вони позбавляють людину своєрідної точки відліку, виривають її з власне людських координат.

Уявляю собі муки літописця недалекого майбутнього, який спробує скомпресувати XX сторіччя, а той добру половину XXI в одну фразу. Він, звісно, побачить усі наші технологічні винаходи, подякує за досягнення в медицині, і зазирнувши в Інтернет, яко неупереджений статист, запише: “Сторіччя, коли людство спізнало нудьгу”.

На порядку денному - створення шкільних Інтернет-клубів

 http://www.mon.gov.ua/education/average/sch_intr_clb

На основі спільної угоди Міністерство освіти і науки України, Всеукраїнська асоціація комп'ютерних клубів, ВАТ "Укртелеком" та програма розвитку ООН в Україні розпочали проект "Розвиток доступу до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій населення України на основі партнерства між школами і комп'ютерними клубами в Україні". Згідно проекту та за підтримки МОН, ВАКК, програми розвитку ООН, підприємцям, керівникам шкіл пропонується організувати комп'ютерні клуби в школах країни. Здійснення проекту спрямоване на вирішення низки проблем: забезпечення доступу школярів, населення до Інтернету, формування їх комп'ютерної грамотності, створення умов для змістовного дозвілля підлітків, зменшення негативного впливу вулиці, наркотиків, тощо.

Нагальність і необхідність створення шкільних Інтернет-клубів спричинене тим, що в Україні не більше 2 відсотків населення має домашнє підключення до Інтернету, а це 45 місце серед 48 країн Європи! Обмежений попит на Інтернет послуги, породжуваний низьким рівнем комп'ютерної грамотності населення та обмежена пропозиція послуг є головними перешкодами на шляху забезпечення рівного доступу до Інтернет і ліквідації "цифрової нерівності" в Україні.

В той же час доступ населення до Інтернет в Росії сягає 12%, США 48%, країнах Скандинавії - понад 60 %. Для того щоб наздогнати ці країни, потрібні величезні кошти, яких у держави немає.

Перевіреним світовою практикою шляхом подолання "цифрової нерівності" є організація Пунктів Публічного доступу до Інтернет для підвищення рівня комп'ютерної й Інтернет грамотності населення. Організація таких пунктів можлива на базі різних інституцій - шкіл, бібліотек, общинних центрів, малого бізнесу і т.п.

Школи на сьогоднішній день є найбільш привабливими місцями для розміщення таких пунктів у силу наступних причин:

а) історично школи сприймаються населенням як джерело нових знань;

б) на відміну від інших подібних об'єктів соціальної інфраструктури (клуби, бібліотеки), дані об'єкти найбільше збереглися в період кризи і зараз починають відроджуватися;

в) школярі і вчителі - це найбільш ймовірні клієнти Пунктів Публічного Доступу до Інтернет;

г) учителі шкіл отримують гарний ресурс для підвищення кваліфікації;

д) у системі Міністерства освіти і науки збереглася система підготовки і перепідготовки кадрів;

е) існуюча державна Програма комп'ютеризації шкіл дозволяє оснастити частину шкіл апаратним і програмним забезпеченням;

ж) новий механізм бюджетного фінансування шкіл з місцевих бюджетів створює можливості одержання коштів на реалізацію цієї мети в майбутньому;

з) школи являють собою найбільш ймовірний об'єкт спонсорської допомоги як з боку зовнішніх, так і внутрішніх донорів;

і) провідні розробники програмного забезпечення, як правило, пропонують для освітніх установ пільгові умови придбання програмного забезпечення.

Для вирішення проблеми обмеженості бюджетного фінансування організатори проекту вирішили скористатися потенціалом підприємництва, адже комп'ютерні клуби, як правило, організовуються приватними підприємцями. Така форма організації дозволила б сплачувати школам за Інтернет, модернізувати парк комп'ютерів та збільшувати їх кількість, підвищити зарплату вчителям інформатики, застосовувати ІКТ для викладання інших шкільних предметів.

Інтернет - клуб сьогодні - це суспільно - перспективний напрям підприємництва. Зараз в Україні налічується більше 3 тисяч таких суб'єктів малого підприємництва, клуби та кафе щоденно відвідують сотні тисяч людей. Соціальний запит на ці послуги швидко зростає, адже "хати - читальні" початку третього тисячоліття стали зручним й недорогим місцем, де можна вийти до Всесвітньої мережі Інтернет, підготувати документи, отримати або вдосконалити практичні навички роботи з комп'ютером. Інтернет - клуби вже зараз є зручною основою для "Інформатизації знизу" та подолання "цифрового бар'єру" в час, коли наша держава за браком коштів не може встигати за провідними країнами світу.

Розвиток подібного виду послуг в Україні не випадковий. У США за останні роки кількість Інтернет-кафе збільшилась в декілька разів, незважаючи на наявність у населення великої кількості комп'ютерів вдома. Уряди Великобританії, Бразилії, Китаю здійснюють спеціальні програми з розвитку цього виду послуг. У Південній Кореї (з приблизно однаковою чисельністю населення и 60% доступу до Інтернету) нараховується понад 26 000 Інтернет-клубів, що за словами керівника корпорації "Самсунг" стало одним з факторів успіхів Південної Кореї в галузі ІТ, завдяки формуванню технологічного менталітету корейської молоді.

Особливо стрімко комп'ютерний вид послуг розвивається в країнах з низьким відсотком персональних комп'ютерів вдома. Влада м. Москви вважає, що пріоритетними засобами в інформуванні населення про діяльність органів влади є забезпечення вільного доступу населення до Інтернет і підвищення ефективності взаємодії населення з владними структурами за допомогою розвитку інформаційних технологій. У Москві здійснюється підтримка організації пунктів доступу в Інтернет. Так, Інтернет-кафе мають пільги по оренді приміщень і виплаті податків. Зараз з ініціативи адміністрації міста в Інтернет-кафе надається пільговий доступ до Інтернет для соціально незахищених верств населення.

У грудні 2003 р. у Женеві відбувся Всесвітній самміт з питань інформаційного суспільства (ВСІС), який було скликано відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН # 56/183/2001. На Самміті представники 170 країн, які взяли в ньому участь, визнали стратегічно важливим розвиток пунктів колективного доступу до Інтернет, в тому числі на базі шкіл.

Сьогодні центральні органи влади України впроваджують "електронне урядування", ознаками якого перш за все, є широкий доступ населення до органів управління всіх рівнів, здійснення електронних трансакцій з оформлення документів, сплати податків та багато іншого. Лише за умови широкого доступу населення всілякі державні сайти та портали будуть ефективними. Окрім того, основою всіх новітніх ідей чи так званого "електронного урядування", чи навіть "Електронної України" є достатній рівень доступу населення до інформаційно-телекомунікаційних технологій, до Інтернету.

Основою "електронного урядування" на місцях без будь-яких бюджетних витрат можуть стати вже існуючі Інтернет - клуби. Саме ці клуби з їх багатотисячною аудиторією можуть перетворити чудову ідею електронного урядування з казки в реальність.

Зважаючи на свою кількість та популярність, Інтернет - клуби справляють значний вплив на свідомість відвідувачів і особливо, молоді України. В Інтернет - клубах склались передумови для використання інформаційних технологій в навчанні. Окрім того, створення шкільного Інтернет-клубу дозволить реалізувати ідею: "Школи повного дня", відмінною рисою якої є виконання домашніх завдань та проведення неповнолітніми дозвілля у шкільних Інтернет-клубах, для того, щоб відволікти дітей від негативного впливу вулиці.

Ось неповний перелік суспільно-необхідних напрямків розвитку Інтернет-клубів.

Для організації шкільних Інтернет-клубів пропонується реалізація 2-х моделей взаємодії "школа - Інтернет-клуб". Згідно першої моделі для організації комп'ютерного клубу використовуються комп'ютери, що є у розпорядженні школи, згідно другої моделі - комп'ютери надаються приватним підприємцем.

З травня 2002 року на базі Ірпіньської загальноосвітньої школи № 3 (Київська область) разом з комп'ютерним клубом, що входить у Всеукраїнську асоціацію комп'ютерних клубів йде апробація нової моделі взаємодії з метою розвитку доступу до сучасних комп'ютерних технологій.

Суть моделі у тому, що обладнання, надане комп'ютерним клубом за свій рахунок, використовується в обумовлений час на безкоштовній основі в процесі навчання, а в інший час - функціонує в режимі звичайного комп'ютерного клуба. Школа надає приміщення, забезпечує загальну охорону і прибирання наданого приміщення

Модель одержала повну підтримку місцевої адміністрації і приносить користь усім сторонам. Школа безкоштовно одержує сучасне комп'ютерне устаткування для використання в навчальному процесі. Крім того, у найближчих планах - підключення до Інтернет. Комп'ютерний клуб - користувачів у вигляді школярів. Батьки - впевненість у тому, що їхні діти в позаурочний час доглянуті, Місцева влада - зняття проблеми кримінальних проявів серед неповнолітніх і додаткові надходження в бюджет. Слід додати, що принципами проекту є недопущення завдання шкоди навчально-виховному процесу в школі, пропаганда здорового способу життя, недопущення пропаганди насильства, шкідливих звичок, аморальності і т.п.

Не слід забувати, що фінансова стійкість шкільного Інтернет-клубу залежить від правильної організації його діяльності. Першочергове завдання керівника, що збирається відкривати власний Інтернет клуб - домогтися стабільності і рентабельності в діяльності клубу, що дозволить отримувати прибуток, регулярно сплачувати за Інтернет, модернізацію комп'ютерів, тощо. На шляху керівника клубу є багато труднощів, характерних для цього виду підприємництва, тому було створено Консультаційно-тренінговий центр, де Всеукраїнська асоціація комп'ютерних клубів допомагає початківцям в організації клубів, програма ООН "Інноваційний трамплін" на конкурсній основі фінансує підключення та оплату Інтернет на час становлення клубів.

Для подолання вже не <цифрової нерівності>, а <цифрової прірви> населення України з доступу до світової мережі Інтернет, потрібно згуртування можливостей державних проектів і програм з чималим потенціалом підприємництва по наданню доступу до Інтернет в комп'ютерних клубах України. Так, як це роблять в більшості країн світу. Заступник міністра зв'язку та інформатизації Росії нещодавно зробив таку заяву : <В Росії державою створено 2700 пунктів колективного доступу до мережі Інтернет. За місяць, в середньому їх відвідує майже 250 000 громадян> http://www.astera.ru/news/?id=5525 . Простий підрахунок показує, що один такий пункт приймає в місяць в середньому тільки 92 відвідувача. Саме мізерність такої кількості (адже середній комп'ютерний клуб відвідує більше 200 відвідувачів в ДЕНЬ!) призвела до того, що російська влада звернула увагу на залучення до вирішення проблеми <цифрової нерівності> малого, але самого масового ІТ-бізнесу - бізнесу комп'ютерних Інтернет- клубів.

Більш детальну інформацію про проект можна отримати за адресою: http://www.uacc.org.ua/ru/151.html та за телефонами: 8 (044) 2950915, 2947239.

 Досвід е-врядування Велика Британія визначила найкращі національні проекти в сфері електронного урядування

http://www.e-uriadnik.org.ua

У Лондоні відбулося урочисте оголошення переможців щорічного конкурсу e-Government National Awards 2005, організованого Офісом прем’єр-міністра та Кабінетом міністрів Великої Британії за підтримки лідерів ІТ індустрії і провідного видання країни у сфері електронного управління “Public Technology”.

Переможці були представлені міністром Кабінету Джимом Мерфі [Jim Murphy]; у церемонії брали участь 440 високопосадовців центрального уряду, органів місцевої влади  та представників бізнес спільноти.

Як заявив Джим Мерфі, "електронний уряд є одним з найбільш важливих способів реформування державних послуг. Ми покликані розвивати ті інформаційні системи уряду та послуги, які приносять реальне й відчутне покращення життя британського народу і бізнесу. За допомогою e-Government National Awards ми отримуємо публічне визнання найкращих проектів реалізації нашого покликання".

Ян Уатмор [Ian Watmore], голова відділу державних послуг при прем’єр-міністрі [Head of the Prime Minister’s Delivery Unit] і колишній голова департаменту з електронного урядування при Кабінеті [Government CIO & head of e-Government, Cabinet Office e-Government Unit] відмітив, що нещодавно прийнята стратегія розвитку електронного урядування у Великобританії "Transformational Government" розглядає сучасні технології як основний інструмент для ефективної відповіді на виклики глобалізації: підвищення економічної конкурентоздатності, забезпечення соціальної справедливості та реформування державних послуг. Стратегія сконцентрована на трьох основних напрямках:

Публічні послуги, що перетворюються за допомогою ІКТ, повинні орієнтуватися на потреби громадян і бізнесу та надаватися усіма зручними каналами.

Розвиток спільних послуг, які розробляються і надаються різними органами влади.

Серйозне покращення кваліфікації держслужбовців у сфері впровадження ІКТ в держуправлінні. 

Конкурс проводився за 11 категоріями-номінаціями; в конкурсі взяли участь 249 претендентів. Переможці конкурсу з їхніми короткими характеристиками наведені нижче.

 

Номінація 1. Центральний уряд: послуги, орієнтовані на потреби громадян.

Переможець: центральний урядовий веб-портал Directgov

Directgov є основною точкою доступу громадян і бізнесу до послуг усіх органів влади Великобританії. В результаті постійних вдосконалень рівень його відвідування зріс у вересні 2005 року до 1 842 000 унікальних візитів на місяць (у вересні 2004 року було близько 700 000 візитів); веб-портал займає четверте місце в рейтингу відвідувань 500 вебсайтів центральних органів влади.

 

Номінація 2. Центральний уряд: Популярність послуги.

Переможець: Employer Direct Online - Jobcentre Plus [пошук вакансій на роботу у всіх секторах]

Jobcentre Plus було відкрито в травні 2005 року для надання роботодавцям можливості розміщувати оголошення про вакансїї. В наш час - найпопулярніший онлайновий ресурс країни з пошуку роботи (більше 750 000 унікальних хостів на тиждень).

 

Номінація 3. Центральний уряд: Стратегія та лідерство.

Переможець: Electronic vehicle licensing: DVLA [видача водійських прав електронним шляхом]

Очікується, що до жовтня 2008 року дві третини всіх прав водійських ліцензій буде видаватися за допомогою сайта DVLA.

 

Номінація 4. Центральний уряд: Командна робота.

Переможець: The Planning Portal [онлайнові послуги з планування місцевого розвитку]

Команда Planning Portal за три роки досягла того, що всі органи місцевої влади Англії та Уельсу в наш час є користувачами його послуг. 80% послуг повністю здійснюються в електронному просторі. Крім органів місцевого самоуправління, команда включає держслужбовців, експертів приватного сектору, консультантів та громадян. До березня портал буде опрацьовувати за місяць 3 000 заяв на планування. Європейська Комісія визнала його одним з кращих досягнень у сфері електронних публічних ппослуг в Європі.

 

Номінація 5. Місцеве самоврядування: Ефективність.

Переможець: Liverpool City Council: Emergency Payments Cash Card [надання виплат в надзвичайних ситуаціях через мережу банкоматів]

Міська рада розробила спеціальну смарт картку, за допомогою якої громадяни можуть отримувати належні їм "надзвичайні виплати" через мережу банкоматів у місті. Загальна економія засобів на обробку платежів склала 40%.

 

Номінація 6. Місцеве самоврядування: Популярність послуги.

Переможець: Customer First: Tameside Metropolitan Borough Council

Рада Tameside Metropolitan Borough самостійно розробила технологічну систему, яка об’єднує всі канали надання послуг (особистий візит, за телефоном, через вебсайт тощо) і call center, що істотно підвищує ефективність обслуговування запитів громадян.

 

Номінація 7. Місцеве самоврядування: Командна робота.

Переможець: Careonline: Leicestershire County Council Social Services [онлайновий доступ до соціальних послуг для соціально вразливих груп населення]

Проект CareOnLine надає доступ до соціальних послуг ради Лейчестера з використанням вебсайта, який був розроблений з врахуванням можливостей соціально вразливих груп населення району (людей похилого віку, людей з обмеженими фізичними можливостями). У рамках проекту було встановлено спеціальне обладнання для 100 жителів, яким важко залишати свої домівки, а працівники 50 офісів проекту провели тренінг 300 жителів у них вдома, а також надали 2 500 жителям можливість ознайомитися з інформаційними технологіями. Відвідування вебсайта CareOnLine зросли з 2000 унікальних візитів на місяць у 2002 році до 8 000 візитів у 2005 р.

 

Номінація 8. Місцеве самоврядування: Стратегія і лідерство.

Переможець: Think Customer - Salford City Council

Стратегічний підхід дозволив службовцям міської ради Селфорда інтегрувати роботу різних міських служб в єдину систему надання різноманітних послуг громадянам і бізнесу.

 

Номінація 9. Інші установи суспільного сектору.

Переможець: Qualification and Curriculum Authority: The Key Stage 3 ICT Test and the e-Strategy Team [Онлайнове тестування навичок роботи школярів з ІКТ]

Сутність онлайнової послуги - проведення онлайнового тестування навичок роботи 14-річних школярів з інформаційно-комунікаційними технологіями. В наш час тестування впроваджено у 400 школах, більше половини середніх шкіл проявили бажання взяти участь у наступному раунді тестів, а четверть встановили тестове програмне забезпечення. Онлайнове (електронне) тестування прибирає необхідність повільного ручного тестування школярів та на третину економить бюджетні кошти.

 

Номінація 10. Громадські організації (або посередники, які надають послуги електронного врядування).\

Переможець: Citizens Advice - Adviceguide [портал "Порада громадянам"]

Вебсайт Citizens Advice надає інформацію про права громадян з широкого кола питань: від житла і держсубсидій до правових питань. З листопада 2003 року аудиторія сайта збільшилась на 200% и досягла 300 000 унікальних візитів у грудні 2005 р.

 

Номінація 11. Спільне надання послуг.

Переможець: Dorsetforyou.com [єдиний портал послуг декількох органів місцевого самоврядування]

Dorsetforyou.com є першим веб-порталом, який надає доступ до онлайнових послуг одразу декількох органів місцевого самоврядування. Партнерство The Dorset For You було сформовано через те, що громадяни часто не впевнені в тому, яка рада надає ті або інші послуги в районі, який має три рівня місцевого самоврядування. У квітні 2005 року п’ять місцевих рад об’єднали свої сайти в один портал, який має на меті задоволення потреб всіх громадян району.

Вебліографія:

 

  1. Центр дослідження постіндустріального суспільства// http://www.postindustrial.net/index.php
  2. Безпека інформаційних технологій// http://www.security.ukrnet.net/modules/news/
  3. Інформаційно-психологічна безпека особистості// http://bookap.by.ru/psywar/grachev/oglav.shtm
  4. Видання «Мой компьютер»// http://www.mycomp.com.ua/
  5. Видання «Домашній ПК»// http://itcpublishing.com/dpk/
  6. Комп’ютерний журнал «CHIP»// http://chip.ua/
  7. Журнал «Сети & Бизнес»// http://www.sib.com.ua/
  8. Видання «Комп’ютер-Клас»// http://www.cclass.kiev.ua/
  9. Журнал «Мир Internet» (Росія)// http://www.iworld.ru/
  10. Internet World – the online community for e-commerce and Internet professionals// http://www.internetworld.com/
  11. Інтернет і кіберкультура в Росії// http://www.zhurnal.ru/staff/gorny/texts/icr_contents.html
  12. Психологія і Інтернет// http://flogiston.ru/articles/netpsy
  13. Гуманітарні дослідження в Інтернет// http://www.relarn.ru:8080/human/
  14. Інтернет-психологія// http://www.guru.lv/?a=17
  15. Веб-психологія. Бібліотека// http://psyfactor.org/lybr9.htm
  16. Інформаційне суспільство. Сайт А.Голобуцького// http://golob.narod.ru/
  17. Книга «Судный век. Информатизация, глобализация, терроризм, ближайшее будущее человечества»// http://golob.narod.ru/sudvek.html
  18. Форум «Інформаційне суспільство України»// http://www.ict-forum.in.ua/viewtopic.php?p=56&sid=595421e37e4bfe07a46f3378b7f48d9e
  19. Проект «Інформаційне суспільство – виклик праву»// http://www.elsa.org.ua/modules/sections/index.php?op=viewarticle&artid=12