Особливості електронних видань

В. Лисенко

http://1000years.uazone.net/pub/ev-osobl.doc

Глибокі традиції освіченості й культури дають українському народу шанс на достойну співучасть у світовій науково-технічній революції. Київські вчені одними з перших у світі винайшли прототип транзистора, створили комп’ютер, розробили технологію лазерних дисків. Українська наукова інформатика має поважну історію; досить згадати хоча б найвидатніших лідерів вітчизняної кібернетики, всесвітньо визнаних вчених, організаторів виробництва і палких пропагандистів наукових знань академіків В. Глушкова, О. Антонова, М. Амосова. Їх піонерні розробки випередили свій час і лиш нині все ширше впроваджуються в суспільне життя.

На споживчому ринку росте частка наукоємних товарів, і дуже значний їх відсоток складають інформаційні продукти. Лише комп’ютерів щороку в Україні продається більш ніж півмільйона, тобто на сотню жителів нова машина припадає частіше ніж раз на рік. Кожен десятий наш співвітчизник користується різними формами мобільного зв’язку, які не потребують постійного підключення до кабельних чи проводових мереж. Скільки ж всього реально експлуатується серверів, «персоналок», ноутбуків, різноманітних мобільних пристроїв і скільки людей користується кожним з них врахувати надто складно. Але, очевидно, охоплено більшість активного суспільства, і ця частка зростає. Процес стимулюється безпосередніми потребами розвитку економіки, попитом на освіту, науку, розваги, а також і модою. Поступово втілюється в життя заклик одного з найбагатших людей планети Біла Гейтса: «комп’ютер на кожен робочий стіл». Близько 8% нашого населення (пересічно кожен п’ятнадцятий) вже мають доступ до всесвітньої інформаційної мережі Інтернет, причому за 2003 рік цей відсоток зріс на третину.

Головна й одвічна проблема, власне, полягає в тому, щоб науково-технічний прогрес не протиставлявся моралі й культурі, сприяв підвищенню добробуту і якості життя всієї людності. Отже, в техніці, як і у педагогіці, фахівці мусять прищеплювати духовні набутки людства щораз новим поколінням. Між тим, сумнівної популярності набуло суто назадницьке гасло: «Електронна книга ніколи не замінить справжню, паперову».

Так-то воно так, адже й коня не завжди варто міняти на трактор. Але чи є чеснотою та біда, що технології електронних видань надто повільно освоюються українськими виробниками, і через це перспективний ринок добровільно віддається зарубіжним конкурентам!? Чи є нормальним, що кращі наші уми легше знаходять собі кваліфіковану роботу деінде в світах, ніж на землі своїх батьків?

Спробуймо ж розібратись, що, власне, можна назвати «електронною книгою»; розглянемо основоположні особливості електронних видань, які відрізняють їх від традиційних.

Загальні спостереження

Згідно популярному гаслу з книги «Галактика Гутенберга», що належить перу відомого канадського науковця Маршала Маклюена, «media is message» – «засіб комунікації сам є повідомленням». Людина в теперішньому інформаційному світі має вибирати серед різних способів запису, оформлення, подачі інформації, і вже навіть цим втілює свої звички, смаки та прагнення. Електронний інформаційний продукт можна придбати (чи одержати в подарунок) на різних носіях: у вигляді файлу по електронній пошті, на дискеті, стрічці чи компакт-диску, у формі спеціалізованого електронного пристрою, надійно захищеного від піратського копіювання.

Добре відомо, що суспільний резонанс твору може суттєво залежати від вибору форми. Для автора як ніколи гострою є проблема вибору власної стежки між багатьма спокусами: ідея може бути реалізованою як друкований текст, звукозапис, альбом фотографій чи креслень, відеофільм.

Найкоштовніші інтелектуальні товари – програмні комплекси, бази даних та знань в яких можуть бути втілені розважальні, навчальні, довідкові, тренінгові, виробничі технології. Вони надають користувачу не лише закінчені твори, але також і способи розв’язання творчих проблем, популяризують новітні технології розумової праці. Пришвидшуючи шлях від постановки задачі до результату, програмні засоби дозволяють зекономити сили на нетворчих операціях, зосередитися на порівнянні багатьох варіантів та виборі серед них найкращого.

Серед сучасних суто українських електронних видань можна назвати такі найпомітніші жанри: звуко- й відеозаписи, в основному музично-розважальні, збірки навчальних, художніх та ділових текстів, лінгвістичні засоби (словники, програми перевірки орфографії тощо). Видаються мультимедійні додатки до традиційних журналів і книг. Всі поважні періодичні видання, радіомовні компанії та телеканали мають власні електронні версії в Інтернет (правда, їх структура нерідко гостро потребує вдосконалення). Спеціалізованими видавництвами пропонуються до широкого вжитку електронні довідники, наповнені найрізноманітнішою інформацією. Деякі навіть забезпечують автоматичну супутникову навігацію по географічній карті.

Як найяскравіші взірці слід відзначити касети й диски з українськими дитячими казками, академічне видання електронних словників, щойно анонсоване “Просвітою” електронне видання шевченкового «Кобзаря» з численними ілюстраціями та звуковим супроводом.

Підкреслимо відмінності двох взаємодоповнюючих технічних підходів до постачання інформації:

продаж чи безкоштовне розповсюдження магнітних, лазерних, електронних чи будь-яких інших носіїв (касети з магнітною стрічкою, дискети, компакт-диски, диски великої ємності, наприклад DVD, електроні запам’ятовуючі пристрої з вмонтованою в них інформацією);

розповсюдження в мережах електронної пошти, Інтернет, телефонії тощо.

Перший спосіб практично не має обмежень щодо обсягів даних, а другий щодо оперативності й тиражу. Відповідно, солідні продукти як правило продаються на дисках, і комерційний успіх можна оцінити тиражем. А мережі слугують для реклами, консультаційної підтримки, поповнення й оновлення та інших форм зворотного зв’язку. Підрахувати відвідувачів веб-сторінки дуже просто, складніше оцінити кількість радіослухачів або телеглядачів, і вже зовсім проблематично взнати, скільки копій популярного файлу розійшлося шляхом переписування з диска на диск.

 З минулого до сучасності

Розширення джерельної бази є надзвичайно важливим аспектом «інформаційного вибуху», який ось майже століття переживає людство. На зорі виникнення преси і в епоху «єдино вірного вчення» вся країна мусила в усіх газетах читати одні й ті ж повідомлення, правлені монаршою рукою. Нині за увагу аудиторії йде змагання між світовими агентствами, керівниками й підприємцями всіх рівнів та приватними розповсюджувачами оголошень. Сьогодні, як ніколи, технічні засоби дозволяють кожному охочому за цілком помірну платню безпосередньо звертатись до великої аудиторії. Знакова постать епохи: Homo Zapping – людина, що постійно перемикає телевізійні канали, ганяючись за збудливою інформаційною свіжиною і намагаючись уникнути зомбуючої реклами.

Пострадянське суспільство важко призвичаюється до переходу від тотального засекречування до повсякденної інформаційної конкуренції й «гри на випередження». За комуністичної влади, поряд з іншими гоніннями на культуру, діяли значні обмеження на використання, розвиток та дослідження будь-якої інформаційної техніки.

Предтечею сучасної електроніки є телеграф, що з середини ХІХ століття став розповсюджуватися по всьому світі. З глибокої давнини системи сигналізації пройшли тривалий і складний шлях розвитку до глобальних універсальних швидкодіючих систем передачі даних. Саме електроніка забезпечує швидке розповсюдження й тиражування будь-яких відомостей, а також і зворотний зв’язок. Саме електроніка дозволяє оприлюднити матеріали великого соціального значення, дотепер здавалось би приречені на забуття, багатократно пришвидшити й здешевити традиційні суспільні процеси обміну інформацією.

Ця швидкоплинність породжує численні проблеми: авторського права й оплати авторського гонорару, піратства, наклепницьких кампаній та комп’ютерних вірусів. Знімаючи технічні проблеми достовірності та якості інформації, новітні технології загострюють увагу до її соціальних та естетичних аспектів. Адже якісне відтворення повідомлення зовсім не гарантує ні його правдивість, ні навіть літературну доброякісність.

Рисою, успадкованою від того ж таки телеграфу, з його колись популярною «азбукою Морзе», є передача, обробка й збереження інформації умовними стандартизованими сигналами, у цифровій формі. «Тотальне оцифрування» тексту, зображення, звуку, відео стало промисловим втіленням мрій давніх мудреців щодо виокремлення найтонших сутностей речей. Воно дозволяє реалізувати достовірність і незмінність збереження й передавання, найскладніші логічні операції аналізу й синтезу, індивідуального настроювання інтелектуального продукту на кожного споживача.

Для кожного виду електронної інформації науковими колективами розробляються і вдосконалюються спеціалізовані формати даних. Їх структури забезпечують автоматизацію пошуку, узгодження й створення нової інформації, наприклад, у системах навчання, прогнозування, машинного перекладу, в комп’ютерних іграх.

Важливою особливістю є складна конструкція сучасних ЗМК. В сучасних електронних виданнях втілено вищі досягнення механічного звукозапису і фотографії (з середини ХІХ століття), телефонії, радіо та кінематографу (з початку ХХ століття). У середині ХХ століття з’явились телевізори, магнітофони та різноманітні комп’ютери, мережі збору й передавання інформації. Їх творче поєднання стало основою Всесвітньої мережі Інтернет. Мультимедійність, тобто поєднання тексту, динамічного візуального оформлення, звукового супроводу, дозволяє комплексно втілити авторський задум, глибоко впливати на свідомість, спричиняти значний суспільний відгук.

Широко доступними стали колекції елементів оформлення та ілюстрацій, великі кількості шрифтів, від найбанальніших до найвибагливіших тощо. У безмежжі електронного самвидаву пишним цвітом буяють графоманство і плагіат. Але серед цих інтелектуальних бур'янів пробиваються до світла також спільноти істинно творчих людей. Маніфестом новітніх форм духовної співпраці, предметом широкого й жвавого обговорення став есей фінського програміста Еріка Реймонда «Собор і базар».

Перспективи машинної лінгвістики

Світова інформаційна система зафіксувала пріоритет англійської мови як засобу інтернаціонального спілкування у найважливіших галузях. Подібна пієтет колись був щодо латини – мови Римського світу, спадки якого лежать у підвалинах сучасного людства. Але з плином часу англійська дещо поступається конкурентам, і здобуткам української культури важливо вчасно надати достойне місце у сім’ї народів пост-гутенбергівського світу.

Ми ще лиш на початку цього шляху. Для української, як і для багатьох інших мов, довго і важко створюється технологічна інфраструктура: кодові таблиці алфавіту, шрифти, словники, національні мовні засоби та загальнодоступні консультаційні служби. Саме у мовній сфері національним виробникам поки що найменше загрожує іноземна конкуренція.

Сучасні мультимедійні лінгвістичні комплекси базуються на значній кількості словників та довідників, які забезпечують все глибше відтворення бездонної складності людської мови. Додатково, з навчальною метою, вони включають також зразки вимови та відеофрагменти. Складна структура взаємозв’язків між об’єктами втілюється у базах знань. Програми мовної підтримки дозволяють при створенні власних текстів користуватися кращими літературними взірцями, автоматизуючи їх підбір та взаємоузгодження. Розвинута система підказок дозволяє зручно маніпулювати текстами як рідною мовою, так і малознаними іноземними. Створене таким чином повідомлення може бути автоматично озвучене.

Все це інформаційне різноманіття може бути втілене як у компакт-диск, так і у кишеньковий електронний пристрій, що виробляється й продається масовим тиражем. Такий інформаційний комплекс є результатом тривалої співпраці багатьох фахівців та компаній, забезпечується всебічним супроводом, в тому числі й юридичним, і щокілька років оновлюється. Як правило, кожна наступна версія орієнтується на потужніші технічні засоби.

Найважливішим для інтеграції у світове співтовариство є створення загальнодоступних засобів перекладу між українською мовою та шонайменше десятком найважливіших світових і національних. Поки що наведення кібернетичних мостів починається лиш до російськомовних та англомовних сегментів світової культури.

Інформаційна злочинність

Нині стало надзвичайно легко змінювати форму втілення публікацій: роздрукувати, відсканувати, переписати на інший носій, автоматично перекласти чи озвучити друкований текст. Відтак гранично загострилася проблема охорони, захисту від зловживань, контролю з боку автора, видавця, власника.

З газет здавна робилися вирізки, з книжок виписки чи викопіювання, передачі записувалися на домашні магнітофони. Крадіжка, перебріхування й перекручення існували завжди, але саме нині для інформації соціалізованої, обробленої людськими руками й розумом, створено середовище вільного, швидкого й дешевого розповсюдження за законами інформації природної, фізичної. Електронні видання за самою своєю ідеєю орієнтовані на зручне й швидке тиражування та передачу лініями зв’язку. Так що кожна публікація, поза волею автора і видавця, вступає у самостійну взаємодію з безмежжям інших відомостей, і кожен бажаючий має змогу на свій смак та розсуд комбінувати їх у власні видання найрізноманітнішого ступеня якості, призначені як для особистого, так і для громадського вжитку.

При цьому, як зауважив ще славетний Олександр Дюма, «авторське пояснення написаного варте не більше за клятву гасконця». Окремі факти й судження перепродаються, вириваються з контексту, спотворюються, застосовуються як зброя. Яскравими ілюстраціями можуть слугувати епідемії комп’ютерних вірусів, бурхлива історія некомерційних мереж обміну музичними записами на кшталт скандально відомої у 2000 році Napster. Силами ентузіастів та нелегальних комерсантів створено значні децентралізовані загальнодоступні фонди творів різних жанрів, від мережевих бібліотек  аж до численних вуличних розкладок, де продаються компакт-диски. Нерідко це відбувається у правовому вакуумі, або з безкарним порушенням законодавства та волі правовласників.

Універсальними засобами захисту від піратства для електронних видань, як і для традиційних, є висока якість оригінального видавничого продукту і оформлення, низька собівартість продукції, систематичне оновлення, високий рівень сервісної служби, активна маркетингова діяльність, юридично-правова боротьба з порушниками. Крім того, для електронних видань існують програмно-технічні засоби захисту від копіювання: ключові коди авторизації, приховані «водяні знаки», примусова реєстрація, тощо. Як і будь-який захист, вони не дають повної гарантії, проте утруднюють незаконне користування. Досягнення шифрування й криптографії застосовуються не лише у дипломатичній та військовій практиці, а й для забезпечення комерційних та приватних таємниць.

Одним з наслідків ускладнення технологій є інформаційна злочинність: зламування захисних систем (хакерство), а також вандалізм, наприклад, створення комп’ютерних вірусів – шкідливих програм, які непомітно проникають на будь-які носії. Часом вандалізм і хакерство поєднуються у створенні шпигунських програм, які спричиняють псування чи крадіжку інформації. За відсутності об’єктивного контролю, цим не гребують ні комерційні фірми, ні державні інформаційні служби. Часом з’являється інформація про діяльність розвідувальних і навіть диверсійних підрозділів, які не лише невпинно оглядають світовий інформаційний простір, а також атакують ті об’єкти, які не подобаються їхнім замовникам.

Видавнича культура

Як і у традиційній видавничій справі, жорстка ринкова конкуренція вимагає постійної уваги до якості продукції. Електронні видання мають ряд естетичних відмінностей від традиційних паперових, що вдало відповідає одвічному попиту на інновації, вихід за звичні рамки. Незвідане безмежжя можливостей створює проблеми для майстрів з усталеним досвідом і смаком, проте приваблює недосвідчених шукачів нового, ентузіастів самвидаву.

Часом електронним виданням дорікають убогим оформленням, низьким культурним рівнем. Однак ці вади ні в якому разі не є питомими ознаками новітніх інформаційних технологій. Скорше це підліткові хвороби, на які слабували свого часу всі нині звичні й поважні галузі. Та й традиційними способами в усі часи видавалися і завжди будуть видаватися твори різних категорій якості й вартості.

До речі, хоч телеграф було створено як суто діловий засіб зв’язку, та в міру його освоєння суспільством ствердився естетичний феномен «телеграфного стилю». Нині він продовжується й розвивається у спілкуванні електронною поштою. Так само й інші естетичні вади нових технологій з часом мають шанс пережити сплеск модної популярності, а згодом увійти до арсеналу звичних варіантів оформлення.

Деякі фінансові аспекти

З кожним роком більшість кількісних показників інформаційної техніки набагато зростають. Це, перш за все, швидкодія, ємність, якість відтворення. Відповідно зростають також і параметри новостворюваних програмно-інформаційних засобів. Ціна старих моделей падає, вони поступово втрачають сумісність з інформаційним середовищем і виходять з моди. Але нові, потужніші, моделі, що приходять на зміну, коштують приблизно стільки ж, як їх менш потужні попередники у минулі роки.

Ключовою проблемою технології електронних видань є прибутковість, як для видавців, так і для авторів. Навіть для вже звичних мереж радіо й телевізійного мовлення економічні аспекти часом призводять до банкрутства окремих фірм. Ще гостріш постає ця проблема для інтернет-компаній та видавництв компакт-дисків, які зазнають значного тиску провідних зарубіжних фірм та їхніх вітчизняних попихачів. До того ж українське суспільство надміру недовірливо ставиться до інновацій та демонізує негативні наслідки економічних коливань. Давайте ж спільно виробляти більш зважене, доросле і продуктивне сприйняття як успіхів, так і невдач!

Висновки

Саме інформаційна індустрія визначає обличчя нашої епохи, саме її лідери є найбагатшими людьми сучасного світу. Україна має як досвід розвитку складних інформаційних технологій, так і значний невикористаний потенціал. Отже, слід ретельно вивчати маркетинговий досвід, схеми фінансування та юридичного забезпечення світових лідерів для якнайшвидшого впровадження на вітчизняних теренах. 

КАЛІМЕРА — новий проект Європейської Комісії.

О. Гаращенко

 http://www.library.kr.ua/calimera/omh1.html

З 1 грудня 2003 р. розпочав свою роботу проект КАЛІМЕРА. Що означає КАЛІМЕРА? Досвідчений користувач мережі Інтернет швидко знайде сайт міста Калімера в південній Італії, на березі моря, де полюбляють відпочивати туристи. Крім того КАЛІМЕРА – це проект Європейської Комісії. Повна назва проекту „Використання в культурі: місцеві заклади, як посередники в організації доступу до електронних ресурсів”. Проект фінансується у рамках програми Технології Інформаційного Суспільства (IST). Його скорочена назва (CALIMERA) утворена із перших букв кожного із слів повної назви. Проект буде діяти вісімнадцять місяців.

Мабуть це символічно, тому що місто Калімера має багато музеїв та пам’яток історії. А проект присвячено дослідженню культури Європи, особливо питанню збереження історичної спадщини з допомогою нових інформаційних технологій.

В проекті беруть участь 47 країн: повноправні та асоційовані члени Європейського Союзу, крім того передбачена участь третіх країн – таких як Росія, Україна, Білорусія, Грузія, Казахстан та інші.

Україна в цьому проекті є повноправною учасницею. Шлях до проекту прокладено попереднім проектом ПУЛМЕН (PULMAN), партнером від України виступала Українська Бібліотечна Асоціація. Рекомендації ПУЛМЕН (http://www.pulman.org) та Ойрашський Маніфест в перекладі віце-президента УБА В.С. Пашкової широко відомі бібліотечній спільноті України. Тепер партнером від України є Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека ім.Д.І.Чижевського, яка очолює групу фахівців, що представляють бібліотеки, музеї та архіви Кіровоградської області.

Стратегічна мета проекту — організація доступу громадян до сучасних інформаційних послуг в будь-якій країні Європи шляхом координації дій закладів культури (бібліотек, музеїв, архівів), створення розвинутих мереж та систем з допомогою яких буде забезпечено використання баз даних знань і освіти. Ключовим елементом проекту є дослідження кращого інноваційного досвіду, створення стабільної пан-європейської інфраструктури, яка акумулює та розповсюджує через мережу Інтернет оцифровану інформацію про культурну спадщину від локального до загальноєвропейського рівня.

Старт проекту дала брифінгова зустріч, що проходила в столиці Європейського Союзу Брюсселі. Україну представляли Олена Гаращенко, директор Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Д.І.Чижевського та Тетяна Ткаченко, директор Кіровоградського обласного художнього музею. Зустріч відбулася 16-18 січня 2004 р. Всі учасники, а їх було біля 100, ознайомились з пріоритетами діяльності Європейського Союзу в бібліотечній, музейній та архівній справі, дізнались про роботу шостої рамкової програми - Frame Programme 6, скорочено FP6. Програма створена для формування Єдиного Європейського Наукового Простору, розвитку науки, підвищення її конкурентоздатності, інноваційної активності, здійснення інтеграції європейської науки на всіх рівнях — локальному, регіональному, національному та міжнародному.

FP6 має сім пріоритетних напрямків і, безумовно, напрямок, який розробляють в своїх проектах бібліотеки, музеї і архіви – це „Розвиток інформаційних технологій в інтересах суспільства” (IST). Оцифрована культурна спадщина — один із напрямків дослідження у межах IST, яка має за мету привнести інформаційні та телекомунікаційні технології в усі аспекти життя громадян Європи і є частиною великої програми Електронної Європи (eEurope). Ресурси культурної спадщини, які зберігають бібліотеки, музеї і архіви, мають виняткове значення, фундаментальну цінність для сьогодення і майбутнього Європи як унікальна база знань і основа для досліджень.

Якщо проект ПУЛМЕН було реалізовано тільки бібліотеками, то проект КАЛІМЕРА втілюють в життя бібліотеки разом з музеями і архівами.

На зустрічі в Брюсселі обговорено методики проведення досліджень щодо вивчення питань координації діяльності бібліотек, музеїв та архівів по наданню інноваційних послуг населенню, технологій оцифровки об’єктів культурної спадщини, визначено формат написання узагальнених доповідей по кожній країні окремо та формат майбутніх рекомендацій проекту. Вони будуть перекладені на мови усіх країн–партнерів проекту. Заплановано проведення експертних семінарів, тренінгів, форумів для фахівців бібліотек, музеїв, архівів від локального до національного рівнів. Планується участь керівників вищого рівня, що опікуються бібліотеками, музеями, архівами в країнах – учасницях проекту в одному із завершальних форумів (політичному) з метою затвердження рекомендацій проекту. Для представників бізнесових структур – виробників обладнання, програмного забезпечення, Інтернет провайдерів, тощо буде проведений спеціалізований семінар. Хочу зауважити, що робочою мовою проекту є англійська. На жаль, бібліотечні професіонали з України недостатньо володіють іноземними мовами, що значно обмежує їхні знання і можливості участі в міжнародних проектах.

Усі події, матеріали дискусій, результати та рекомендації проекту будуть опубліковані на сайті www.calimera.org, який підтримує центральна публічна бібліотека міста Верія( Греція). Адміністрування проекту здійснює організація MDR Partners (Велика Британія), яка бере участь у широкому спектрі різних проектів, спрямованих на інтеграцію бібліотек та інших закладів культури в інформаційне суспільство і здійснює свою діяльність на Європейському і міжнародному рівнях.

Оскільки, одним із завдань проекту є дослідження ефективності інформаційних сервісів, оцінка перспектив їх використання, то під час зустрічі в Брюсселі учасників ознайомили з проектами розвитку електронних бібліотек Європи, новими моделями доступу до цифрових ресурсів (від рукописів до відеофільмів), з допомогою яких широкі кола користувачів, включаючи школярів і туристів, пізнають культуру світу (проекти COINE, DIGICULT, INFOBANK та інші). Детально ознайомитись з цими проектами можна за наступними адресами –

http://www.digicult.info/pages/index.php
http://www.caisa.hel.fi/page.asp?_item_id=303&_lang_id=EN
www.movinghere.org.uk
http://www.fylkesatlas.no
http://fp.armitt.plus.com/coine_project.htm

При вивченні цього напрямку особлива увага приділяється взаємодії громадянина (користувача) і закладу, який надає послуги, тобто інтерактивності. Серед інновацій:

використання WAP-технологій, GPS, GPRS бібліотеками, музеями, архівами для надання мобільних інформаційних послуг;

розробка нових засобів відображення і збереження сучасного та історичного культурного надбання шляхом використання передових технологій (віртуальна реальність, тривимірна візуалізація);

програми віртуальної реконструкції;

інтерактивні освітні ігри на основі відновлення історичного середовища; Серед презентованих проектів, на мою думку, найбільш цікавим і наближеним до звичайної людини проект COINE, назву якого можна перекласти як “Об’єкти культури в мережевому середовищі”. Він надає чудову можливість кожному із громади, звичайній людині із маленького міста стати автором і творцем культури, написавши свою власну історію — історію сім’ї, вулиці, фотографії, або пісні, яку співають саме тут, історію звичаю або традиції.

Ознайомившись з кращими міжнародними проектами, учасники відпрацювали методики роботи в проекті КАЛІМЕРА.

Надзвичайно важливими були дискусії в групах. Кожен учасник презентував кращі інноваційні проекти своїх країн, розповів про розвиток державної політики у галузі культури, звернув увагу на проблеми та труднощі.

Інформація про проекти LEAP — “Інтернет для читачів публічних бібліотек” та проект “Створення регіональних інформаційних порталів та інформаційних центрів на базі публічних бібліотек в Україні” була сприйнята дуже позитивно. Модератор нашої групи Аудроне Глосієне (до речі, вона нещодавно проводила в Україні моніторинг цього проекту) особливо підкреслила, що операційні проекти такого типу є прикладом співпраці державних установ і благодійних організацій в напрямку запровадження інформаційних послуг нового рівня в бібліотеках.

Тепер перед координаторами проекту в Україні стоїть завдання — узагальнити кращий досвід створення інноваційних послуг в культурі, вивчити рівень впровадження телекомунікаційних технологій в бібліотеках, музеях і архівах. Особлива увага в дослідженнях має приділятися координації дій та питанню збереження культурної спадщини шляхом оцифровки документів.  

Перша кібергенерація

Д. Кельнер

 http://www.ji.lviv.ua/n38texts/kellner.htm

Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп’ютерних технологій. Сучасна молодь виросла на цій культурі постмодернізму. Незважаючи на те, з’явилися молодіжні субкультури, які, на противагу панівній споживацькій культурі та культурі мас-медій, зберігають автономність. У таких автономних колах підлітки можуть самовизначитися, розкрити власну індивідуальність і створювати угруповання. Молодіжні субкультури можуть бути і суто споживацькими: створюється тільки образ, на тлі якого підлітки зустрічаються, щоб спільно споживати культурні продукти, такі як, наприклад, рок-музика. Вони можуть бути і контркультурами. Панк чи ґрандж для підлітків – це можливість відмежуватися від панівної культури і самоідентифікуватися. Вони можуть бути визначальними для цілого способу життя, включаючи одяг, стиль, переконання і навички. Молодіжні субкультури можуть формувати життєві плани, що охоплюватимуть усі аспекти. Це, щонайменше, потенційні бомбосховища опору. Вони можуть набирати різних форм: від анархічних і аполітичних панк-культур, угруповання активістів охорони навколишнього середовища до правих – екстремістських скінгедів. Таким чином, для молодіжних субкультур часом характерні елементи протистояння та опозиції до мейнстріму, щоправда, це не значить, що контркультури обов’язково прогресивні. Їх слід розглядати окремо, зважаючи на політичні погляди та діяльність. Звичайно, необхідно розрізняти між постмодерною культурою, розвинутою самими підлітками через вираження їхніх поглядів, пристрастей та страхів, та культурою ЗМІ, створеною дорослими для споживання її серед підлітків. Також слід розділяти власне активну молодіжну субкультуру та її споживницьке втілення. Молодіжна культура охоплює обидва полюси. При цьому її не належить обмежувати до суто споживацької культури або вважати лиш ордами спротиву. Натомість варто було б розібратися із суперечностями та прослідкувати механізми штучного створення молодіжних культур споживацькою культурою та культурою мас-медій. І зрештою: як, попри це, підліткам все-таки вдається створювати власні культури? Цей феномен треба дослідити.

 Культурний простір Інтернету

Інтернет вносить постмодерну культуру просто в помешкання і в життя сучасного молодого покоління. Деякі люди отримують за допомогою World Wide Web доступ до чужих культурних форм. Вони беруть участь у дискусіях, створюють власні культурні форми й арени, налагоджують з иншими стосунки і відносять себе до цілковито нового простору. Загалом Інтернет-культура більш фрагментарна, різноманітна та інтерактивна, ніж культура ЗМІ. Тією мірою, якою звук та зображення стають важливою складовою інтернетного досвіду, щораз більше індивідів вдаються до цього емпіричного світу, що досить суттєво відрізняється від попередників – теле-радіо- та друкованих засобів інформації. Авантюризм постмодернізму виявляється у непередбачуваності подій, він жене людей у цілком нові культурні простори. Сучасна молодь – це перша кібергенерація, перше покоління, яке з самого початку пізнало культуру як культуру мас-медій та комп’ютерну культуру. Підлітки грають у комп’ютерні та відеоігри, мають у своєму розпорядженні аж надто багато телеканалів, сидять в Інтернеті, створюють угруповання, соціяльні взаємини у цілком новому та первинному культурному просторі, позначеним семіотикою поняттям «постмодерний».

Постмодерна педагогіка у технокультурі

Інтернет, нові комп’ютерні технології та культурні форми радикально змінили звичний колообіг інформацій, зображень та різних форм вияву культури. Молодше покоління потребує нових технологічних умінь, щоб вижити в інформаційному суспільстві високих технологій. У цій ситуації учні та студенти повинні вчитись, як найліпше використовувати комп’ютерні технології для досліджень і збирання інформації. Але при цьому вони повинні вчитись розглядати її як певну культурну територію, на якій розміщено тексти, події, ігри та інтерактивні мас-медії, що сприятиме «критичній комп’ютерній освіті». Навчання на комп’ютері більше не повинно обмежуватися тільки технічними навичками та знаннями. Воно має охоплювати уміння переглядати інформацію, розбиратися із цілою низкою різноманітних культурних форм і креативно впливати на нову комп’ютерну культуру.

Тоді як підлітки здебільшого є поза панівною культурою ЗМІ, комп’ютерна культура постає дискурсивним і політичним місцем, де вони мають вплив, беруть участь у дискусійних групах, створюють власні веб-сайти і можуть винаходити нові мультимедійні форми культурного обміну. Комп’ютерна культура дає індивідам можливість брати активну участь у культурних процесах. Спектр широкий: від дискусій на суспільно актуальні теми до розвитку власних культурних форм. При цьому у процесі культуротворення тепер можуть брати участь і ті, хто були позбавлені цієї можливости.

Звідси завдання постмодерної педагогіки розвинути нові критичні форми писемної, інформаційної та комп’ютерної освіти. Педагогіка такого типу має вирішальне значення для нової технокультури і для майбутнього, яке наближається шаленими темпами. Сучасна культура характеризується постійним зростанням числа зображувальних пристроїв. У нашому світі увесь час з’являється безліч продуктів письма, малювання, звучання. Якщо ми хочемо прокласти дорогу у цих джунглях символів, нам потрібно зорієнтуватися у цьому розмаїтті знаків. Ми маємо навчитися розгадувати ці картинки, захопливі та спокусливі форми культури, про які нам зовсім не відомо, як вони впливають на наше життя. Це якраз є завданням виховання: забезпечити інформаційну, комп’ютерну і технокультурну освіту, яка вчить, як саме слід читати ці зображення і розповіді. Нова критична педагогіка зобов’язана розвинути в індивідів навички критики. Кожен повинен набути здатности аналізувати та критикувати новоутворену технокультуру, а також брати участь у її культурних форумах. Сьогодні виховання повинно відповісти на виклик, сприяючи спеціялізованій комп’ютерній та інформаційній освіті, щоб студенти та громадяни могли використовувати нові технології для підвищення життєвого рівня та створення ліпшої культури та ліпшого суспільства. Проте так само існує небезпека, що підлітки можуть цілком загрузнути у новому світі високих технологій, втративши як зв’язок із суспільством, так і здатність спілкування та готовність до контактів з иншими людьми. Між иншим, вчені вже встановили, що все більше підлітків можуть отримати доступ до кіберпростору, і студенти, підключені до Інтернету, проводять у новій імперії технологічного досвіду понад чотири години щодня. У зв’язку з імовірним зростанням небезпеки кіберпростору, ЗМІ пустили хвилю обурення. Так поширюються страшилки про хлопців та дівчат, яких в Інтернеті спонукають до участи в небезпечних сексуальних збоченнях. До цього ж з’являються численні повідомлення про поширення порнографії в Інтернеті. Консервативні політики, як правило без мінімальних знань комп’ютера, б’ють на сполох, закликаючи посилити контроль, цензуру та нагляд за спілкуванням on-line.

Звісно, кіберпростір, як і будь-яке инше місце, є в чомусь небезпечним для молоді. Та зрештою, значно більшу небезпеку становлять погрози, насильство і зловживання в сім’ї та поза нею, аніж імовірність бути звабленим в Інтернеті. Так, торгівля порнографією в Інтернеті розквітає, але той самий матеріял доступніший у відеокрамничках та газетних кіосках. Тому звинувачувати і проклинати Інтернет не зовсім справедливо. Спроби ввести цензуру в Інтернеті можуть здатися підліткам упередженими та ворожими заходами, які мають на меті зневажити їхнє право на спілкування та інформацію. Молодь мусить мати право на власну субкультуру. Істерія та моральне обурення дорослих закликає очистити телеекрани від сексу та насильства чи блокувати доступ до сумнівних матеріялів. Вони в жодному разі не можуть змиритись з небезпекою, яка нібито чатує на підлітків. Так, небезпека безперечно існує, але в реальному світі вона явно відчутніша, ніж у гіперреальності. Немає сумніву, що у кіберпросторі є так само багато примітивізму та дурости, як і в реальному житті, й у ньому так само можна марнувати час. Та порівняно з невтішним і брутальним світом великих міст, як вони описуються в реп-музиці та фільмах, технологічні світи – це притулок інформації, спілкування, інтерактивности та зустрічей. Тут підлітки здобувають цінні навички, знання та силу, такі необхідні для того, щоб вижити у світі постмодерну. У кіберпросторі, в нових субкультурах та угрупованнях підлітки творять багаторівневе та гнучке «я». Просто дивовижно – лазити в Інтернеті і бачити, скільки там цікавих веб-сайтів, які створили молоді люди. І при цьому часто можна знайти цінний матеріял для проблем виховання. Звісно ж, існує небезпека, що інтереси підприємництва та комерції в Інтернеті візьмуть гору. Але так само ймовірно, що у ньому й надалі існуватиме простір, де індивіди самі зможуть розвинути здібності, спільноти та особистість. Використовувати Інтернет не тільки виключно для розваг та пасивного користування, але й для позитивних культурних й політичних проєктів – ось які можливості відкриваються перед підлітками.

Життя у кіберсуспільстві

Коли усвідомлюєш зростання значення комп’ютерів та нових технологій у сучасному житті, розумієш, наскільки це важливо для підлітків: отримати всебічну освіту. Вони, так само як і їхні батьки та вчителі, повинні озброїтися знаннями для нового кіберсуспільства.

Щоб вижити у постмодерному світі, індивіди різних вікових категорій мусять вивчити нові засоби зв’язку та комп’ютер, щоб вміти обходитись з напливом інформації, зображень та подій. Нам усім слід здобути технологічні навички, щоб вміти використовувати інформаційні й комп’ютерні технології. Тоді ми матимемо шанс існувати в економіці високих технологій і формувати власні спільноти та культури. Підліткам потрібно бути особливо хитрими й спритними, щоб дати собі раду із сучасною хижацькою культурою, у якій панують наркотики, насильство та непевність.

Під кібер- (або віртуальним) суспільством мається на увазі спільнота, у якій виробництво, збут та комунікація значною мірою відбувається у віртуальному просторі. У віртуальному суспільстві віртуальність нашаровується на реальність, створюючи з нею нові різнобічні асоціятивні форми, поступово її витісняє та заміщує, та все-таки ніколи не зможе цілком замінити.

Про забезпечення демократичного майбутнього можна говорити тоді, коли підлітки різної статі, усіх прошарків суспільства, рас та регіонів матимуть доступ до нових технологій. Знання комп’ютера та засобів інформації їм потрібні для того, щоб у вік високих технологій мати шанси на професійному ринку і знайти своє місце у майбутньому. Тільки так ми можемо попередити загострення класових, статевих та расових різниць. У кібервік, характерними прикметами якого є праця з текстом, накопичення інформації та електронне спілкування, необхідними стануть зовсім нові інтелектуальні навички. Щораз важливішою стає традиційна писемна освіта. Необхіднішими, ніж будь-коли, стають знання з філософії, етики та гуманітарних наук. Від того, чи отримали молоді люди широку освіту і як вони поєднують свої здібності та інтереси з новими технологіями, залежить якість користування Інтернетом.

Адже технології можуть використовуватися як для пошуку цінного освітнього і культурного матеріялу, так і для доступу до порнографічної продукції й банальних покупок у мережі.

Звичайно, життя в кіберпросторі – це лише одна площина виміру, і потрібно знати, як поводитися у «реальному світі» зі школою, освітою, стосунками, політикою та иншими людьми. Підліткам, та й усім нам, слід вчитися орієнтуватися у вимірах соціяльної реальности. Потрібно засвоїти безліч навичок і форм освіти, які дадуть змогу розкрити власну особистість, встановлювати стосунки та створювати спілки для зреалізування наших можливостей та задоволення потреб. Сьогодення багатовимірніше, ніж будь-коли доти, а характерною рисою постмодернізму є потреба вчитись жити у розмаїтті соціяльних сфер і пристосовуватися до глибоких змін та трансформацій. Такі вимоги має ставити перед собою виховання, а саме: запроваджувати і розвивати нові стратегії із залучення нових технологій задля творення демократичного, багатокультурного суспільства.

Переклала Катерина Зарко

 Напрями розвитку технологій формування інформаційних ресурсів електронних бібліотек в Україні

О. Баркова

 http://www.nbuv.gov.ua/articles/2002/02eva_ua.pdf

Електронні бібліотеки - відносно новий засіб організації електронних інформаційних ресурсів та надання інформаційних послуг користувачам, незалежно від їх місцезнаходження. В процесах інтеграції інформаційних ресурсів країни в єдине загальнодоступне інформаційне поле, формування проблемно-орієнтованих інформаційних просторів та комплексного вирішення питань забезпечення якісно нового рівня інформаційного обслуговування споживачів питання створення електронних бібліотек набувають великого значення. Саме вони можуть стати інтеграторами, концентраторами та, в певній мірі, навігаторами в інформаційному середовищі, забезпечити технологічні умови для управління електронними ресурсами, технічну та ресурсну базу для вдосконалення бібліотечно-інформаційних сервісів та інтеграції країни в світову інформаційну інфраструктуру.

В електронному середовище електронні бібліотеки покликані виконувати ті функції, які притаманні взагалі бібліотеці як історично складеної системі — накопичення, впорядкування, збереження та використання документованих знань, а як сучасні інформаційні системи — забезпечити через глобальні мережі зручне та оперативне надання знання, інформації, електронних документів та копій першоджерел. В нових умовах економічного розвитку країни, електронним бібліотекам належить відіграти роль повноцінних учасників інформаційного ринку, реалізувавши стратегію комерційної діяльності традиційних бібліотек як соціальних інститутів в новому технологічному й інформаційному середовищі.

З огляду на актуальність формування в Україні національних електронних інформаційних ресурсів територіального, галузевого та загальнодержавного рівнів, розв’язання завдань поширення суспільно значущої інформації на усі регіони країни та удосконалення інформаційного забезпечення усіх галузей діяльності, можна окреслити такі стратегічні напрями формування електронних бібліотек як засобів комплексного вирішення означеного кола питань:

• побудова Національної електронної бібліотеки як “центрального вузла” системи національних електронних інформаційних ресурсів із функціями національного центру дистанційних інформаційних сервісів та центрального депозитарію електронних ресурсів;
• створення систем електронних бібліотек за галузевою, територіальною, відомчою, тематичною тощо ознаками у вигляді мережево пов’язаних “вузлів” геоінформаційних та проблемно-орієнтованих інформаційних просторів з функціями розподілених електронних фондів, депозитаріїв та архівів, регіональних та галузевих інформаційних сервісних служб.

Стосовно питань програмно-технічної реалізації загальної або типової електронної бібліотеки та загальнодержавної системи мережевих електронних інформаційних ресурсів, слід розглядати такі системні моделі, як електронна бібліотека з розподіленими ресурсами або мережева система електронних бібліотек. Вони будуватимуться на основі типових системних архітектур, відповідних протоколів зв’язку (наприклад, Z39.50) та інтероперабельних програмно-технічних сервісних засобів для забезпечення взаємодії різнорідних інформаційних ресурсів у спосіб використання єдиного інтерфейсу користувача (з застосуванням Web-технологій). У зв’язку з цим актуальність набувають питання стандартизації представлення інформації, методик збору, обміну, архівації, обліку тощо.

Інформаційно-ресурсні складові електронних бібліотек необхідно формувати у вигляді фондів електронних документів, до яких має бути забезпечено онлайновий доступ, та інформаційно-пошукових масивів з використанням бібліографічних, реферативних та лінгвістичних баз даних. Тому створення електронних бібліотек безпосередньо пов’язано з формуванням політематичних та багатовидових електронних інформаційних ресурсів, ефективність чого залежить від впровадження новітніх інформаційних технологій у процеси створення електронних документів та формування пошукових інформаційних масивів з вторинною інформацією про першоджерела та метаінформацією.

Будуючи інформаційне суспільство, формуючі єдиний інформаційний простір країни, слід виробляти нові ідеологічні підходи до вирішення цих завдань, враховувати багатий світовий досвід формування електронних ресурсів, тенденції розвитку інформаційних технологій, повною мірою використовувати електронне середовище з його інформаційно-комунікаційними можливостями та тими технологічними перевагами, які надає застосування електронної інформації й електронних документів, програмно-технічних засобів мережевої організації робот.

Треба означити основні технологічні напрями створення електронних матеріалів та тенденції інформаційних технологій, що сприятимуть розвитку електронних бібліотек.

Перший технологічний напрям — створення електронних документів у спосіб переведення в електронний формат інформаційних джерел, уже існуючих на різних носіях, насамперед, паперових. Цей підхід був основним на початку виникнення електронних бібліотек. Сьогодні його доцільно використовувати у ході таких ретроспективних робот, як переведення в електронну форму архівних документів, тематичних колекцій, у процесі створення електронних копій документів, які існують на паперових та мікроносіях, під час виконання замовлень у службах доставки документів.

Другий технологічний напрям — це застосування та багатоаспектне використання інформації, яка відразу виробляється в електронної формі: різноманітні електронні документи, електронні видання, електронні публікації, електронні інформаційні матеріали, що формуються у процесі комп’ютерної верстки друкованих видань, записи інформаційних баз даних та ін. Перспективність цього напряму пов’язана, насамперед, зі збільшенням інформації в електронному вигляді1, яку треба максимально використати в усіх технологічних процесах від створення інформації до перетворення її в інформаційний продукт. У цьому ж аспекті має прогресивне технологічне значення й зручність та оперативність передачі інформації через глобальні комп’ютерні мережі та бурхливий розвиток комп’ютерного обладнання і різноманітного програмного забезпечення.

Одним із напрямів формування інформаційно-ресурсних складових електронних бібліотек, що є актуальним на сьогоднішній день, слід розглядати розробку технологій використання Іnternet-ресурсів. Це пов’язано з необхідністю інтегрування в електронні бібліотеки тих електронних ресурсів, зокрема електронних документів, які розташовані на багатьох серверах та сторінках національної складової глобальної мережі. Концентрація електронних ресурсів в фондах електронних бібліотек забезпечить користувачам ефективний пошук та оперативне отримання найповнішої інформації за потрібною тематикою з усіх вітчизняних джерел, що дозволить значною мірою уникнути проблем складного пошуку, які виникають у зв’язку з інформаційним завантаженням Internet.

Отже, пріоритети в розробці інформаційних технологій зміщуються в напрямі технологій створення, збору, обробки та використання електронної інформації, які набувають нині особливу актуальність та стратегічне значення у ході вироблення електронних інформаційних продуктів та формування ресурсів електронних бібліотек.

Слід звернути увагу на такі тенденції інформаційних технологій, як підвищення географічної незалежності процесів створення та використання інформації, кооперативність та корпоративність інформаційних технологій, централізоване розв’язання проблем сумісності різних стандартів представлення інформації. Вони суттєво впливають на стратегію формування електронних ресурсів загальнодержавного рівня, особливо з погляду на стан розвитку інформаційної галузі в Україні, де спостерігається тенденція розширення спектра робіт з виробництва електронної інформації, формування електронних інформаційних ресурсів різного призначення, створення електронних бібліотек, але існують об’єктивні та суб’єктивні чинники, які негативно позначаються на цих процесах.

З одного боку, це брак технічного та кадрового забезпечення в більшості інформаційних інституцій країни, що не дає змогу останнім самостійно формувати інформаційні ресурси достатнього обсягу та якості навіть для забезпечення потреб власного кола користувачів. З другого боку, роботи з формування електронних інформаційних ресурсів, які активно здійснюються в корпоративних наукових мережах ряду міст країни, в мережах вузів, окремих бібліотеках, центрах науково-технічної інформації, науково-дослідних установах, часто дублюють процеси опрацювання одних першоджерел, залишаючи не опрацьованою значну кількість іншої корисної інформації. Розрізненість інформаційних сховищ, різноманітність систем розповсюдження, відсутність уніфікованого доступу до вже накопичених електронних інформаційних масивів спричиняє труднощі в її ефективному використанні.

Тому негайною та економічно доцільною є організація інформаційної взаємодії всіх суб’єктів інформаційної інфраструктури країни (вчених-авторів наукових публікацій, видавництв науково-дослідних і навчальних установ, бібліотек та інформаційних центрів) для спільного створення та використання електронних інформаційних ресурсів. Такий шлях дозволить запобігти дублювання робот з опрацювання інформаційних джерел, розширити спектр опрацьовуваної інформації, зекономити всі види виробничих ресурсів, забезпечить перетворення інформації в електронні інформаційні продукти з високими показниками ефективності — оперативності надання інформації та повноти охоплення інформаційних матеріалів.

В основу концепції формування електронних інформаційних ресурсів країни слід покласти ідею максимального відбиття вітчизняних наукових публікацій як найважливіших джерел оперативної дослідницької інформації та фундаментального знання у цілісній системі бібліографічних та реферативних видань (електронних та друкованих) та представлення їх через електронні бібліотеки в електронному середовищі.

Для ефективного формування інформаційних складових електронних бібліотек, галузевих та загальнодержавних електронних інформаційних ресурсів пропонується інтегрувати зусилля усіх суб’єктів системи документальних комунікацій країни з метою реалізації єдиної технологічної схеми створення, обробки та використання наукової електронної інформації:

“автор — видавництво — бібліотека — інформаційні мережі”.

Концепція інформаційної взаємодії за пропонованою технологічною схемою полягає в організації мережевої співпраці інформаційних інституцій з метою побудови мережевих інформаційних інфраструктур на основі використання комп’ютерних засобів зв’язку та впровадження таких інформаційних технологій, які дозволять фахівцям різних галузей знань й інформаційним працівникам різної кваліфікації, застосовуючи різноманітні програмно-технічні засоби та технологічні прийоми, спільними зусиллями формувати політематичні електронні інформаційні ресурси, що охоплять увесь репертуар вітчизняних наукових публікацій і забезпечать їх подальше багатоаспектне використання.

Реалізація єдиної технологічної схеми потребує вирішення певної низки науково-технічних, організаційно-технологічних, методично-нормативних, правових питань і має два аспекти: організаційний та технологічний.

Технологічний аспект взаємодії — це впровадження технології мережевого конвеєрного формування електронних інформаційних ресурсів, в основу якої покладено принцип послідовної обробки один раз створеної електронної інформації про першоджерело та її нарощування на усіх етапах шляху від автора до представлення в інформаційних базах даних та електронних бібліотеках. Особливістю конвеєрного формування електронних ресурсів за єдиною технологічною схемою є можливість використання широкого спектру програмних засобів при дотриманні умови єдиного форматного представлення інформації.

Засади конвеєрної технології розроблені в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського (НБУВ) у ході наповнення інформаційно-ресурсних складових наукової електронної бібліотеки (www/nbuv.gov.ua). При розробці технологічних процесів орієнтувались на традиційну бібліотечну технологію, яка базується на інтелектуальній обробці першоджерел (аналітико-синтетичне опрацювання), на використання технологічних процесів, вже автоматизованих в бібліотеках, а також на програмно-технічні засоби, які сьогодні мають різні інформаційні інституції країни.

Виокремлено чотири рівні технологічного опрацювання наукової публікації на її “шляху” до користувача, де послідовно формується її електронний образ:

• рівень авторського формування наукового документа;
• рівень редакційної обробки документа в видавництві або інформаційної службі, яка публікує матеріали в Іnternet;
• рівень наукового опрацювання документа в бібліотеці або органі інформації;
• рівень формування електронного ресурсу — інтеграція електронної інформації в бібліографічні, реферативні, повнотекстові, лінгвістичні електронні ресурси.

Кожний рівень передбачає використання комунікативних форматів представлення інформації, уніфікованих технологій формування та опрацювання електронного документа, єдиних методик створення вторинної інформації про першоджерело, що враховують особливості видавничих, бібліотечних та Internet-технологій.

Для автоматичного завантаження інформації до баз даних електронної бібліотеки в НБУВ використовуються спеціальні конвертори (застосовується технологічний прийом конвертування слабоструктурованих текстів у записи бази даних), для яких розроблені технологічні формати (www.nbuv.gov.ua/library/form.html). Для інформаційного обміну між бібліотеками та органами інформації, які використовують автоматизовані бібліотечно-інформаційні системи (такі, як СКБД CDS/ISIS, Cashe, IRBIS, Aleph, Liber) з вбудованими конверторами, що орієнтовані на текстові файли з записами в форматі ISO-2709 або записами з мітками полів UNIMARC, розраховується обмінний формат на основі міжнародного комунікативного формату UNIMARC.

Мережева конвеєрна технологія забезпечує найбільш швидкий, дешевий та оптимальний спосіб формування національних електронних інформаційних ресурсів та фондів електронних бібліотек. Вона успішно апробована в НБУВ за безпосередньою участю редакцій наукових видань та використовується у процесі формування ресурсів наукової електронної бібліотеки.

Організаційна сторона інформаційної взаємодії широкого кола суб’єктів інформаційної сфери країни грунтується на принципі колективного створення й використання електронних інформаційних ресурсів.

На першому етапі робот організація взаємодії базується по-перше, на зацікавленості індивідуальних і колективних авторів у поширенні інформації про наукові досягнення через систему реферативних видань, збереженні публікацій в електронних бібліотеках та їх мережевому розповсюдженні; по друге, на зацікавленості інформаційних установ (бібліотек та інформаційних органів) в інформаційному обміні з метою збагачення власних інформаційних ресурсів.

Розроблені моделі інформаційної співпраці, які доцільно реалізовувати вже сьогодні (див. рис.). Суб’єктами взаємодії в цих моделях виступають:

А — автори;

В — наукові видавництва;

Б — бібліотеки;

ПБ — провідні бібліотеки — національні, галузеві та ін.;

І — інформаційні центри, підрозділи установ (наприклад, кафедри ВУЗів), що генерують інформацію.

Ознака належності суб’єкта до корпорації, відомства, галузі тощо на рисунку позначено літерою К (КВ, КБ, КІ).

Подальший розвиток системи формування електронних інформаційних ресурсів має бути пов’язаним із застосуванням механізмів пільгового сервісного обслуговування та фінансового заохочення учасників мережевої співпраці. Необхідним стане створення та використання національних моделей інформаційної співпраці на основі так званих бізнес-моделей. Вони повинні розроблятися з врахуванням міжнародних напрацювань та базових моделей в Іnternet, які застосовуються в світі, мають бути закріпленими у вітчизняному законодавстві та узгодженими з правовим полем розвинутих країн стосовно авторського права, електронної комерції тощо.

Стрімкий розвиток телекомунікаційних й інформаційних технологій надає широкі можливості для вирішення питань програмно-технічної підтримки співпраці виробників наукової інформації та реалізації інформаційно-комунікаційного потенціалу електронних бібліотек. При цьому потребують відповідної уваги та дієвої підтримки з боку законодавчих та виконавчих органів держави питання забезпечення державним установам, що братимуть участь у мережевому формуванні електронних інформаційних ресурсів та підтримці українських WWW-серверів наукового та бібліотечного сегменту Internet, можливостей використання швидкісних та стабільних каналів телекомунікаційного зв’язку

Рис. Схеми моделей інформаційної співпраці

Основної уваги потребують питання нормативно-організаційного забезпечення робот за такими напрямками:

− стандартизація форматів представлення інформації, розроблення єдиних методик

створення інформації, уніфікація технологічних процедур її обробки;

− централізована координація робіт;

− законодавче вирішення питань обов’язкового постачання електронної інформації в провідні бібліотеки та інформаційні центри;

− законодавче регулювання питань дотримання авторського права стосовно електронної інформації, взаємної відповідності у ході співпраці в інформаційної сфері та взаємовідношень в електронному середовищі;

− узгодження вітчизняного законодавства в інформаційної сфери з міжнародним нормативно-правовим полем.

Слід врахувати необхідність підготовки вітчизняних електронних ресурсів для міжнародного інформаційного обміну, торгівлі та співробітництва зі світовими інформаційними базами даних та службами доставки документів що передбачає:

− багатомовне представлення бібліографічної та реферативної інформації про публікації;

− врахування міжнародних інформаційних стандартів та комунікативних форматів;

− застосування міжнародних класифікаторів для індексування наукових публікацій.

Прагнення України ввійти в інформаційне суспільство та простір знань передбачає активне впровадження новітніх інформаційних технологій в інформаційну діяльність та потребує мобілізації зусиль усіх суб’єктів її інформаційної інфраструктури для створення та використання національних інформаційних ресурсів. Електронним бібліотекам належить виконати інтегруючу роль в здійсненні технологічної взаємодії виробників електронної інформації країни та забезпеченні відносин та комунікацій між суб’єктами інформаційної сфери.

Досвід е-врядування

Охорона здоров'я/Швеція: Sustains III

Світова доповідь з питань державного сектору 2003: Е-уряд на перехресті

Sustains III є ідеєю системи електронної інформації, яка дозволятиме пацієнтам вести особові медичні справи так само, як клієнти банків ведуть власні електронні банківські рахунки. Після завершення розробки система зможе зберігати інформацію особової справи людини (стан здоров'я та лікування) та дозволятиме порівнювати статус здоров'я людини з його образом життя. Як наслідок, це зможе підтримати процес прийняття рішень пацієнтами та постачальниками медичних послуг. В даний момент система розробляється в напрямках її структури та функцій з метою більш тісного підходу до потреб та уподобань пацієнтів.

Очікується, що крім функції інформаційної бази система матиме важливі вигідні наслідки. Вона запропонує потенціал для тісного залучення пацієнтів в управління їх статусом здоров'я, наприклад, шляхом зміни їх образу життя та спостереження (перевірки) за якістю медичних послуг, які вони отримують. Також система здатна встановити більш рівні стосунки між лікарем та пацієнтом. Особливо у випадку інвалідів та літніх людей цього

можна досягнути шляхом перевірки "звіту здоров'я" пацієнта за умови її/його згоди, або членів сім'ї, або навіть близьким сусідам. Це запровадить елемент "зовнішньої перевірки" системи охорони здоров'я та створить довіру до системи без необхідності повторних відвідувань або контактів лише для уточнення інформації. Також це полегшить висвітлення бачення пацієнта про те, що саме становить якісне медичне обслуговування в окремому випадку. (Відомо, що точки зору лікарів та пацієнтів з цього ключового питання відрізняються). З точки зору системи охорони здоров'я в цілому, це залучатиме пацієнтів та їх структури підтримки в якості потужних джерел та контролерів гарантії якості. До того ж, елемент самообслуговування повинен скоротити загальні витрати.

Деякі слабкі сторони:

1. Система адресована частині населення, яка може використовувати ІКТ (тобто, має відповідні навички роботи з комп'ютером та фізичний доступ до устаткування). Проте, більшість споживачів медичних послуг з різних причин не мають таких навичок або такого доступу. Хоча групу останніх може складати менша частина населення, вони існують, хоча їх кількість зменшується, та вони будуть продовжувати існувати і будуть відносити Інтернет медичні послуги до категорії "лише для багатіїв".
2. Відсутність національного покажчика пацієнтів може в решті решт завадити розвитку системи.
3. Низька собівартість системи може бути очевидною, проте її все ще важко виміряти. Слід розглядати плату користувачів, а це лише поглибить розрив між багатіями та біднотою.
4. В ситуації, коли середній рівень навичок володіння ІКТ серед населення низький, відносно здорові особистості, які навчені користуватися системою, матиме рідку необхідність це робити, що призведе до забування знань та вмінь з ІКТ. Це є аргументом на користь застосування системи лише у випадку хронічно хворих людей.

Більш детальну інформацію Ви зможете отримати, написавши електронного листа за адресою: Benny.Eklund@it.ck.lul.se

 Вебліографія

1. 1000 років української культури//http://1000years.uazone.net/
2. Все про мистецтво управління мистецтвом//http://www.artman.org.ua
3. Родовід-галерея//http://www.rodovid.net/u_gallery.html
4. Мистецтво України//http://www.artofukraine.com/
5. Мистецький портал//http://www.3muzy.com/
6. Портал «Королівство»//http://www.kingdom.kiev.ua/
7. Техніка, Освіта, Новини культури//http://www.allculture.com.ua/
8. УНІАН-культура//http://culture.unian.net/
9. Електронна бібліотека світової літератури//http://ae-lib.narod.ru/
10. Українська спадщина//http://www.heritage.com.ua/
11. Лабіринт українського самвидаву//http://www.samvydav.net/
12. Одеська Інтернет-галерея мистецтв//http://www.art-integration.odessa.ua/
13. Центр Сучасного Мистецтва, Київ, заснований Дж. Соросом//http://www.cca.kiev.ua/events/index.php
14. Електронна бібліотека української літератури//http://www.utoronto.ca/elul/
15. Мережа аналітичних центрів України//http://www.intellect.org.ua/
16. Проект «Моя Україна. БЕРВИ»//http://www.ukrfolk.kiev.ua/
17. Київський музей воскових фігур//http://www.wax.com.ua/
18. Софія Київська//http://www.sophia.org.ua/
19. Сліди забутих предків//http://ruthengazeta.narod.ru/
20. Музей Лесі Українки//http://lesiaukrainka.crimea.ua/
21. Музей підводного флоту//http://submarine.narod.ru/
22. Посилання на сторінки музеїв//http://www.hist.msu.ru/ER/museum.htm
23. Точка літературного кипіння//http://www.tochka.org.ua/
24. Літературний портал «Муза»//http://ukr.muza.com.ua/
25. Молода література//http://www.literatura.iatp.org.ua/
26. «Розстріляне відродження»//http://www.memorial.org.ua/education/write.htm
27. Музеї України//http://www.antiq.com.ua/museum/ukraine.htm
28. Віртуальний комп’ютерний музей//http://www.computer-museum.ru/index.php
29. Національний художній музей України//http://www.antiq.com.ua/museum/kiev/nhmu.htm
30. Електронний музей книги//http://www.library.kr.ua/elmuseum/
31. Сучасне українське мистецтво//http://art.ridne.net/