Електронна комерція – невід’ємний атрибут бізнесу нового тисячоліття

                        http://isu.org.ua/viewarticle/consult/11 

 Міжнародна економіка переживає революційні зміни: дехто запевняє, що починається доба ‘мережевої економіки’, яка зробить неможливим існування замкнутих ринків та інформаційного простору в межах однієї держави. Всі ці зміни стались буквально протягом останніх 5-6 років і тому мережа Інтернет уже перестала бути лише екзотичним і невичерпним джерелом інформації, а стала доступним засобом зв’язку. Технології не залишаються на місці. Вже сьогодні Інтернет здатний задовольняти всі зростаючі потреби бізнесу, в тому числі ті, що пов’язані з реалізацією товарів та їх придбанням. Йдеться про Інтернет-комерцію – досить новий вид послуг, який дозволяє використовувати глобальну мережу для ведення комерційної діяльності підприємства. При цьому, під електронною комерцією розуміється повністю мережева модель ведення бізнесу, основними елементами якої є - можливість отримання інформації, здійснення замовлень, оплати таких замовлень і в деяких випадках – навіть одержання замовлень в мережі (наприклад, програмного забезпечення, різної інформації, баз даних, консультацій тощо).

Особливо активно розвивається модель електронної комерції B2B (business-to- business), котра дозволяє спростити комунікацію між діловими партнерами (завод-постачальник, дистрибутор-магазин) і відповідно скоротити видаткову частину. Друга модель – B2C (business-to-consumer) використовується для безпосереднього контакту між торговим підприємством та кінцевим споживачем (онлайнові магазини типу Amazon com). Один з можливих варіантів - наступний: якщо ваше підприємство продає багато видів товарів, то резонно створити sell-сайт, котрий буде використаний споживачами вашої продукції. Для прикладу компанія Сisco, 84% від загальної реалізації товарів здійснює через Інтернет. У випадку, коли виникає потреба у придбанні товарів у великих кількостях, Вашій компанії слід створити buy-сайт. Цей варіант використовують такі компанії, як General Motors, Ford, Chrystler. Їх частка в загальному об’ємі бізнесу США становить сьогодні 78%. Використовуючи можливості Інтернету ці компанії сприяють росту ефективності контрактів зі своїми постачальниками. У відповідності з результатами досліджень, котрі були проведені Forrester Research, обсяг B2B торгівлі в США у 1998 році становив $43 млрд, а до 2003 року зросте до $1 трлн., обсяг B2C торгівлі у 1998 році відповідно становив $7,8 млрд і зросте до $108 млрд. у 2003 році.

Класичний спосіб здійснення розрахунків в Інтернет, що застосовується у світі досить простий і зводиться до використання як інструменту розрахунків кредитних карток. При цьому жодних додаткових підтверджень (крім наявності самої картки і коштів на ній або відкритого кредиту) не потрібно. Як правило, крім реквізитів картки (номер, тип, дата закінчення терміну дії, імені власника), додатково вказується адреса власника картки (зазначена при заповненні анкети на одержання картки в банку) і адреса, на яку має бути доставлено покупку. При цьому зберігається анонімність покупця, що для продавців є практично єдиним серйозним негативним фактором, внаслідок якого ризики такої торгівлі збільшуються (незважаючи на це потенційні вигоди від неї значно перевищують можливі збитки від анонімності покупців).

Для того, щоб придбати товар через Інтернет в розвинутій країні, покупцю достатньо ввести у відповідний розділ Веб-магазину найменування (код) товару та номер своєї кредитної картки (розрахункового рахунку в банку). Менеджеру (продавцю) магазину не обов’язково уточнювати наміри покупця по телефону. Кур’єр відразу постачає товар покупцю.

У законодавстві багатьох розвинених країн забезпечення правового режиму електронної комерції через мережу Інтернет залишається основною проблемою, що стримує глобальне заміщення реальної торгівлі віртуальною. Але, навіть за таких умов Європейський Союз, побоючись значного скорочення податкової бази, спричиненого різким зростанням обсягів електронної торгівлі, планує посилити контроль (і передусім податковий) за операціями в мережі Інтернет.

Сьогодні в Україні вже практикується два основні способи здійснення платежів через Інтернет. Найпоширеніший - оплата за допомогою банківського переказу (звичайний безготівковий розрахунок). У межах цього способу застосовується варіант ‘з наступною оплатою’, при цьому через Інтернет замовляється товар, що доставляється звичайними каналами (пошта, пряма доставка тощо). Після одержання товару знову ж звичайними способами (безготівковий переказ, до каси продавця) здійснюється його оплата.

У набагато меншому обсязі та з додатковими застереженнями використовуються пластикові картки (при чому не обов’язково кредитні). Для здійснення таких розрахунків необхідно встановити спеціальне програмне забезпечення. Українські торговці (підприємства, які приймають замовлення і одержують оплату за них) віддають перевагу карткам, ‘зареєстрованим’ банками. При такій реєстрації підприємство підписує з банком договір і одержує спеціальний ідентифікатор (наприклад, ключову дискету, захищену засобами криптографічного захисту, яка серед усього іншого містить таємний ключ для формування електронного цифрового підпису). При використанні даного способу розрахунки здійснюються в такій послідовності:

1. Покупець, який зареєстрував свою картку в банку з використанням мережі Інтернет формує замовлення і визначає спосіб оплати замовлення з використанням картки, підтверджуючи тим самим згоду на здійснення такої оплати.

2. Торговельний сервер за допомогою використання спеціального програмного забезпечення звіряє дані покупця з базою даних, отриманою з банку-емітента.

3. У випадку позитивного результату торговець приймає замовлення до виконання і повідомляє про це покупця.

4. Замовлення доставляється покупцю.

5. При одержанні документа, що підтверджує одержання покупцем товару, торговець повідомляє про це торговий сервер, який з використанням даних процесингового центру в подальшому керує здійсненням переказу грошей з рахунка клієнта на користь продавця.

Як бачимо, у цій схемі беруть участь клієнт, торговець (який уклав договір з підприємством-організатором системи), банк-емітент (банк, що видав картку), банк-еквайєр (уповноважений банк, який здійснює первинне оброблення переказів). Крім цього в системі задіяні програмно-технічні комплекси (наприклад процесинговий центр), які провадять шифрування (розшифрування) даних і забезпечують безпеку проведення розрахунків. Зазначена схема є досить надійною та вигідною як для торговця, який має гарантію здійснення платежу, так і для покупця, гроші якого списуються після фактичного одержання товару. Ця схема не є єдиною, оскільки використовуються також способи платежу, які передбачають списання коштів з рахунка покупця без надання документа, що підтверджує одержання ним товару, до фактичного виконання зобов’язань продавцем.

Найневизначенішим, є правове забезпечення торгівлі віртуальними товарами, при якій не тільки оплата товарів, але і їх доставлення здійснюється через мережу Інтернет. При такій формі торгівлі важкореалізовуваним є підтвердження одержання покупцем таких товарів (програмне забезпечення, інформація, бази даних, консультації, музичні твори тощо), оскільки розписки в їх одержанні взагалі не може бути. Таким чином, при використанні електронних розрахунків через Інтернет не залишається паперових ‘слідів’, які свідчать про здійснення угоди, оскільки згідно з законодавством України платіж, не підтверджений документом в паперовій формі (чек, відомість, накладна тощо) не має юридичної сили.

Найпоширенішою формою суперечки є відмова покупця від зробленого замовлення через те, що покупець при замовленні товарів через Інтернет не підписує ніяких документів. Довести наявність у покупця зобов’язання прийняти і оплатити товар досить важко. Основним доказом замовлення (хоча й не безспірним) вважається наявність договору між замовником і банком (котрий укладається при одержанні засобів криптографічного захисту – електронного підпису), в якому замовник зобов’язується не заперечувати трансакції, підписані його цифровим підписом. Ця умова договору випливає з припущення, що таким цифровим підписом не зможе скористатись третя особа і що такий підпис однозначно ідентифікує власника картки і відповідно його волю щодо укладення угоди. Але, незважаючи на це, таке положення договору має недостатню доказову силу, враховуючи відсутність у законодавстві визначення цифрового підпису, тобто формально однозначної ідентифікації особи при використанні такого підпису не відбувається (замовник фактично залишається анонімним). Тому в цьому випадку електронний торговець може нести відповідні ризики. З метою їх виключення практикується одержання додаткових підтверджень наміру замовника здійснити операцію, наприклад, у формі простого телефонного дзвінка. У випадку, якщо вартість придбаного товару списується з рахунка покупця ще до одержання товару, ризики відмови від товару відразу покладаються на банк, якому псевдопокупець може пред’явити претензію в необгрунтованому списанні коштів.

Якщо ж предмету суперечки немає, тобто сторони добровільно виконали угоду (продавець здійснив доставлення замовлення, покупець прийняв замовлення і розписався в його одержанні), то вважається, що угоду здійснено і її виконання не суперечить закону.

Якщо говорити про мережеву модель ведення бізнесу з іноземними партнерами, то з точки зору законодавства (а не технічних можливостей мережі) її повноцінна реалізація неможлива, оскільки для здійснення зовнішньоекономічних торговельних угод у всіх випадках необхідне складання паперового документа. Хоча це не означає, що Інтернет не може допомогти у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Потенційні вигоди від його використання зберігаються за тієї умови, що пошук партнерів здійснюється з використанням мережі, а реальне укладення договорів у ‘паперовому’ режимі. Отож, здійснити передоплату нерезиденту в іноземній валюті, використовуючи виключно мережу Інтернет, сьогодні практично неможливо. 

Ризикована привабливість

С .Бєлов, С.Мартиненко

http://www.business.if.ua/themes/business/material.asp?folder=1984&matID=2062

Щоб електронний бізнес давав тільки позитивний ефект, потенційним учасникам потрібно гарантувати його безпеку.

Застосування інформаційних технологій у банківській справі та електронній комерції дає змогу значно розширити перелік послуг, залучити нових клієнтів та посилити конкурентоспроможність тощо. Водночас ризики через відкритість мережі Інтернет при цьому дуже високі, а швидкість, з якою вони можуть змінюватися, досить стрімка — кількість протиправних дій в Інтернеті (віддалені атаки, шахрайство, перехоплення конфіденційної інформації тощо) щороку стрімко зростає.

Що захищати

Електронна комерція й Інтернет-банкінг мають і спільні риси, і відмінності. Загальне для обох — операції здійснюються через публічні канали Інтернет з використанням web-технологій, фінансові трансакції здійснюються через банківські рахунки. Відмінності: якщо Інтернет-банкінг більшою мірою є закритою системою/мережею, тобто надає послуги тільки своїм клієнтам, пов’язаним угодами за термінами членства, й тому ґрунтується на договірних засадах і може не підтримувати низку необхідних технічних стандартів та міжнародних правових норм, то електронна комерція є відкритою системою. Тобто вона не має жорстких вимог щодо членства, послуги надаються клієнтам будь-якого банку, в будь-якій країні, а отже, електронна комерція може функціонувати виключно на стандартах і єдиній правовій базі.

Водночас останнім часом електронні технології у вітчизняній банківській системі розвивалися так, що вимоги до стандартизації Інтернет-банкінгу «послаблювалися». Як наслідок — на практиці впроваджуються «нові» автоматизовані системи, які почасти не мають сучасних технологій захисту. Швидше за все, керівництво підприємств і менеджери інформаційних технологій, які планують та вибирають системи для впровадження, просто не мають чіткої уяви про ризики, а отже, і про відповідні технології безпеки та технічні стандарти. Водночас міжнародна практика свідчить, що основа успіху електронного бізнесу — створення надійного, захищеного і стандартизованого середовища. Загалом з урахування стандартів (насамперед — міжнародних) і починається універсалізація інструментів бізнесу з єдиними механізмами захисту для вирішення різних завдань (авторизація на будь-яких рівнях комп’ютерної мережі — операційних систем, СУБД та окремих програм; захищений внутрішній документообіг у корпоративній мережі, зокрема — електронною поштою; організація захищених з’єднань абонентів; надійний захист доступу до мережевих пристроїв та web-вузлів).

На практиці технічні аспекти безпеки електронного бізнесу мають забезпечувати, зокрема, аутентифікацію, конфіденційність, цілісність, не-відмову (non-repudiation).

В електронній банківській справі критичним є підтвердження, що кожна окрема комунікація/з’єднання, трансакція чи запит на доступ є легітимними/законними. Відповідно для цього треба використовувати надійні методи перевірки ідентичності (аутентифікація) та авторизації клієнтів, які намагаються ініціювати електронні трансакції. Методів аутентифікації є кілька: включаючи PIN (персональний ідентифікаційний номер), паролі, інтелектуальні картки, біометричні чи цифрові сертифікати інфраструктури відкритих ключів (PKI).

Конфіденційність означає, що інформація, яка поширюється мережею, має бути доступна лише уповноваженим особам.

Цілісність — інформація не може бути несанкціоновано змінена, а будь-яку зміну легко визначити.

«Не-відмова» — безперечна відповідальність за трансакцію, що включає створення доказу походження та доставки адресату електронної інформації. Цей доказ використовується для захисту відправника з метою спростування обманної заяви адресата про те, що дані не було отримано, і навпаки — для захисту одержувача з метою спростування обманної заяви відправника, що дані не було відправлено.

Ризик такої відмови від трансакції — це проблема і звичайних операцій, як, наприклад, трансакції з кредитними картками. Однак електронний банкінг та комерція підвищують цей ризик, оскільки неможливо однозначно підтвердити (аутентифікувати) ідентичність та повноваження учасників трансакції/угоди. Ризик підвищується також через можливі підроблення чи перекручення електронних трансакцій і потенційну можливість з боку користувачів стверджувати, що трансакції було змінено начебто зловмисником.

Методи захисту електронного бізнесу

Найкращим (і найуніверсальнішим) із поширених на поточний момент методом безпеки електронного бізнесу є цифровий сертифікат, який використовує інфраструктуру відкритих ключів (PKI, Public Key Infrastructure). Інфраструктура РКІ визначається низкою технічних стандартів: міжнародних (ISO — International Organization for Standardization; RFC — Request for Comments), європейських (ETSI — European Telecommunications Standards Institute) та ін.

Основа електронної комерції — єдині технічні відкриті стандарти. Подібно до телефонної системи, глобальна система електронної комерції є настільки цінною, наскільки збільшується кількість клієнтів, включених до системи, що можливо лише за уніфікації технічних стандартів. Як приклад — ще недавно мобільні телефони були розкішшю, а тепер... Найпоширеніщими реалізаціями стандартів PKI є програми Identrus, SWIFT (на базі PKI Identrus), VISA.

IdentrusTM LLC (Ідентрус) — заснована у квітні 1999 року програма дає можливість управляти бізнес-ризиками Інтернет-комерції через довірчі відносини клієнтів з їхніми фінансовими установами в межах систем електронного банкінгу, електронної торгівлі та комерції. Юридична й технічна інфраструктура Ідентрусу грунтується на міжнародних технічних стандартах РКІ, типових однорідних системних правилах, контрактах та діях. Система є відкритою для фінансових установ та їхніх клієнтів у всьому світі. В грудні 1999 року Ідентрус здобув вищу нагороду «CIB/BT Financial Technology Awards у номінації моделі захисту В2В (Business-to-Business) та Інтернет-комерції. У серпні 2001 року Європейська комісія сертифікувала Identrus як провідний стандарт захисту в електронній комерції в межах Євросоюзу. На сьогодні в Ідентрус входить більш 60 глобальних фінансових установ. Хоча Identrus PKI призначений для фінансових систем, він також застосовується низкою урядових агенцій США, включаючи Міністерство оборони. Система Identrus PKI побудована так, що кожен банк системи та кожен його клієнт мають унікальний ідентифікатор, зазначений у їхніх персональних цифрових сертифікатах. Таким чином, клієнти різних банків можуть установлювати між собою електронні відносини.

Розвитку електронної комерції особливо сприяло створення системи TrustAct SWIFT та інтеграція можливостей SWIFT і Identrus для спільного вирішення завдань B2B — фінансові установи та їхні клієнти змогли об’єднати можливості захисту Ідентрусу з можливостями передачі повідомлень SWIFT каналами Інтернет. Крім того, TrustAct зберігає реєстрацію повідомлень, а отже, забезпечує функції арбітражу та цілковиту «не-відмову» від трансакцій у разі спору.

Для трансакцій з платіжними картками міжнародних платіжних систем розроблено стандарт 3-D Secure VISA. На сьогодні всі установи, які здійснюють Інтернет-трансакції з використанням міжнародних платіжних карток VISA та Europay, повинні обов’язково підтримувати цей стандарт, який також грунтується на PKI-стандартах.

В Україні перспективним напрямом електронної комерції та Інтернет-банкінгу є впровадження міжнародних PKI-стандартів. При цьому обов’язковим для успішного розвитку Інтернет-банкінгу є побудова системи PKI з урахуванням вимог IdentrusTM LLC. Для впровадження електронної комерції також обов’язковим є виконання вимог стандарту 3-D Secure VISA.

З е-законодавством поки що не склалося

Інша річ — наскільки можливе використання таких стандартів у межах чинного законодавства України?

У країнах ЄС, США, Канаді тощо цифрові підписи й сертифікати затверджено на законодавчій основі як еквівалент власноручного підпису; законодавчо визначено терміни «електронний підпис», «електронні документи». Країни ЄС ухвалили національні законодавчі акти, які цілком відповідають Директиві Європарламенту та Ради Міністрів ЄС 1999/93/ЄС про систему електронних підписів, що застосовується в межах Співтовариства, та рішенню Комісії 2000/709/ЄС Європарламенту і Ради. Нині усі положення Директиви 1999/93/ЕС реалізовано у вигляді технічних європейських та міжнародних стандартів (ETSI та RFC).

В Україні також Верховною Радою затверджено відповідні закони. Зокрема Закон «Про електронний цифровий підпис» набув чинності з 1 січня 2004 року. Проте, не вдаючись у деталі, можна констатувати, що цей закон не відповідає ні європейському законодавству в цілому, ні технічній суті електронного підпису та принципам його застосування (в термінах міжнародних і європейських стандартів). Наприклад, електронний підпис у термінах ЄС повинен забезпечувати аутентифікацію та цілісність, а в термінах нашого Закону — лише аутентифікацію. «Посилений електронний підпис» у визначенні ЄС — це електронний підпис ЄС та додаткові вимоги щодо надійності, які технічно означають, що засіб створення підпису має задовольняти вимоги стандартів FIPS 140-1, 140-2 level 2, 3 (Federal Information Processing Standards, U. S.). Такого терміна в Законі України немає, натомість є термін «електронний цифровий підпис», який відповідає електронному підпису ЄС у межах криптографії з відкритими ключами. В терміни ЄС і відповідні європейські та міжнародні стандарти введено термін «кваліфікований електронний підпис», якого в нашому Законі також немає...

До речі, система PKI Identrus передбачає посилений чи кваліфікований електронний підпис, який у законі України не визначено взагалі. Відтак на практиці наш Закон не може бути застосований до відкритих мереж електронного бізнесу (наприклад, електронна комерція).

Власне, для розвитку нашого електронного бізнесу потрібно не так вже й багато — на практиці визнати членство України в Міжнародній організації зі стандартизації ISO й упровадити необхідні технічні та інші стандарти, що вже діють у Європі. А для законодавчого врегулювання — ухвалити Закон «Про електронну торгівлю» (проект від 17.02.2003 № 3114), який, за визначенням більшості фахівців, відповідає вимогам ЄС і узгоджується з міжнародними та європейськими стандартами. Крім того, адаптувати вже ухвалені закони до вимог європейського законодавства.

Становлення електронного бізнесу в Україні

В.Ковтунець

http://www.nam.kiev.ua/ape/n_01_1-2/kovtun.htm

Вступ. Електронний бізнес або електронна комерція (e-commerce) - на початку 21-го століття є не лише модним і перспективним видом підприємницької діяльності. Електронний бізнес уже приніс перші вагомі результати компаніям, які зуміли використати його переваги сповна. Термін "електронний бізнес" прийнято трактувати у найширшому розумінні.

Означення. Електронний бізнес (електронна комерція) - це всі форми ділових (комерційних) взаємодій (транзакцій) як між юридичними, так і між фізичними особами, що базуються на електронній обробці та передачі даних, включаючи текст, звук та графіку. Поняття електронної комерції також стосується змін в засобах підтримки та регулювання ділової активності, спричинені електронними обмінами діловою інформацією.

Ми не будемо зупинятися на очевидних формах використання Інтернет для бізнесу: реклама, маркетинг. В даній роботі мова йде про ті види електронного бізнесу, де через Мережу продається і купується товар чи послуги.

Отже, розрізняємо відповідно до загальноприйнятої класифікації два види електронного бізнесу: бізнес-споживач (В2С) та бізнес-бізнес (В2В). За невеликим винятком, розгляд стосується діяльності виду "бізнес-споживач".

Електронний бізнес в Україні. Стартові умови

2000-й рік був роком стрімкого росту українського сегменту Інтернету. Саме цього року Інтернет-засоби масової інформації проявили чи не вирішальний вплив на загальнополітичну ситуацію в державі. Саме цього року в українській економіці з'явилися перші підприємства, для яких Інтернет-бізнес став основним видом діяльності і які попри всі негативні умови зуміли пропрацювати принаймні беззбиткове.

Умови для Інтернет-бізнесу в Україні треба визнати несприятливими. Причини наступні:

- незадовільна інфраструктура телекомунікацій, що робить Інтернет доступним лише для мешканців великих міст;

- відсутність електронних платіжних систем загальнонаціонального масштабу;

- законодавча неврегульованість (відсутність закону про електронний підпис зокрема);

- низький загальний рівень культури, що провокуватиме до шахрайств з одного боку і відлякуватиме клієнтів з іншого.

Існують і фактори, які сприяють розвитку електронного бізнесу і електронної роздрібної торгівлі зокрема. Це:

- досвід торгівлі поштою (книжкова торгівля, наприклад);

- значний прошарок населення, підготовленого до простої роботи з комп'ютерною технікою та мережами;

- геополітичне та економічне положення України, яке сприяє припливу інвестицій у перспективний ринок Інтернет-бізнесу;

- наявність значної кількості специфічних сегментів роздрібної торгівлі, де економічно недоцільно відкривати спеціалізовані торговельні підприємства хоча б у кожному обласному центрі, але вигідно вести торгівлю поштою чи з допомогою Інтернет (на жаль, внаслідок економічної кризи і книготоргівля спеціальною та науковою літературою перетворилася у такий специфічний сегмент).

Крім усього сказаного, електронна роздрібна торгівля може суттєво полегшити вихід української продукції на світові ринки.

Зважаючи на перші успіхи, можна сказати, що в перспективі позитивні фактори домінуватимуть.

Технології та культура обслуговування

Зі студентами - бакалаврами економіки, які освоюють програму магістерської підготовки, проведено простий експеримент. Їм було запропоновано протягом двох годин переглянути дев'ять онлайнових українських магазинів зі списку, поданого на сайті weblist.gu.net, і дати їм оцінку по шести пунктах за десятибальною шкалою. В дослідженні брали участь 23 студенти. Ніхто з учасників дослідження раніше не робив покупки в цих магазинах і не намагався це робити.

Ставились запитання:

1) якість Web-дизайну;

2) зручність знайомства з товаром;

3) зручність замовлення товару;

4) методи оплати;

5) методи доставки товару;

6) асортимент товару.

Середні показники по магазинах і отриманих відповідях такі.  

Зрозуміло, що відповіді на запитання 4-5 не могли бути високими з причин означених у попередньому параграфі. Але насторожує невисокий рівень оцінки за якістю оформлення Інтернет-вітрини магазину (п.1), а особливо - зручність знайомства з товаром і замовлення товару. Більшість протягом 10 хвилин не могли з'ясувати, де ж перелік товару чи як зробити покупку. Врахуймо, що йдеться про людей, підготовлених до користування комп'ютерною технікою. Чи можна сподіватись, що пересічний український споживач стане активним покупцем у таких магазинах?

Більш детальне знайомство із згаданими онлайновими магазинами справді залишає невтішні враження. По-перше, відчувається, що Web-програмістів більше хвилювали власне програмістські проблеми, аніж думка про потенційного покупця. Знання програмування не компенсує незнання основ маркетингу чи психології. У традиційній торгівлі український покупець ще звик до "радянських" методів роботи. В Інтернет-торгівлі він чекає принципово нового підходу. А натомість доводиться тривалий час вишукувати на екрані потрібну кнопку.

По-друге, низька культура спілкування з покупцем. Так на звернення покупця українською мовою Web-програміст одного із сайтів двічі відповів російською, коментуючи, що українську він також знає.

По-третє, вражає кількість програмістських помилок. Частіше доводиться дивуватися, коли щось запропоноване працює.

Слід зауважити, що розглянуті тут питання не охоплюють більш фундаментальні проблеми обслуговування через Інтернет-магазин масового покупця (для ознайомлення можна подивитись працю).

Державна політика

Ще 4-5 років тому від представників державної влади нерідко виходили пропозиції обмежити доступ своїх громадян до Інтернету. Україна не випадково у свій час не підтримала ініціативу GII тодішнього американського віце-президента А.Гора, яка фактично стала світовою програмою розвитку інформаційних технологій та електронного бізнесу.

Зрозуміло, що включення держави в орбіту світової системи електронного бізнесу, а особливо онлайнової роздрібної торгівлі вимагає зваженої і технічно грамотної політики для захисту власних економічних інтересів. Адже поруч з успіхами досвід розвитку великих онлайнових компаній Amazon.com, eBay та Yahoo! демонструє і проблеми, які виникають у ццьому напрямку внаслідок завищених очікувань і уникнути яких повинна допомогти зважена політика держави

Зважаючи на український досвід вирішення навіть значно простіших економічних проблем, можна очікувати рішень, спрямованих на заборону або обмеження доступу до електронної торгівлі. Звичайно, це приведе до збитків і до подальшого економічного та технологічного занепаду.

На наш погляд, оптимальна урядова політика повинна бути спрямована на випередження подій. По-перше, потрібно прискорити запровадження електронного грошового обігу.

По-друге, узаконити електронний підпис. Від цього залежить розвиток діяльності типу "бізнес-бізнес", яка насправді є більш продуктивною на певному етапі розвитку електронного бізнесу і без якої повноцінна "В2С" неможлива.

По-третє, до ери електронного бізнесу треба інтенсивно готуватися. Найперше відмовитися від ілюзій щодо нашого інтелектуального потенціалу і зайнятися підготовкою фахівців з інформаційних технологій для бізнесу і окремо фахівців з електронного бізнесу, які однаковою мірою володіли б знаннями економіки, маркетингу, менеджменту та програмування для Інтернет. Як аргументацію можна навести соціологічні дослідження, проведені ІООО року консалтинговою компанією Spectrum Strategy у Великобританії: недостача кваліфікованого персоналу дозволить реалізувати потенціал Інтернет-економіки в період до 2003 року в цій державі лише на 90%.

І, нарешті, слід відмовитися на певний період (скажімо, 5 років) від спроб оподаткування внутрішньої електронної роздрібної торгівлі за повним переліком податків. Найпростішим виходом було б накладання необтяжливого фіксованого податку на підприємства, які ведуть лише роздрібну електронну торгівлю. Економічний ефект від пожвавлення внутрішнього ринку через нові технології перевищить суму гіпотетичне нестягнутих податків. З тих же міркувань не варто обмежувати митними зборами роздрібну торгівлю за кордон. Митні збори та ПДВ з товарів, які надходять з-за кордону через електронну торгівлю, повинні стягуватись при тих же умовах, що й нині при перетині кордону фізичною особою.

Якщо зважити, що у світі є дві тенденції щодо електронної торгівлі:

американська передбачає звільнення від податків і максимальну лібералізацію; і європейська, більш обережна зі спробами протекціоністських заходів, включаючи повне оподаткування, то Україні варто порекомендувати американську як перспективнішу. Це також буде відповідати принципам захисту національного товаровиробника, але у сфері сучасних інформаційних технологій.

Висновки. Українське суспільство демонструє готовність до використання електронних методів ведення бізнесу. Для підтримки потрібно організувати підготовку фахівців з електронного бізнесу і законодавче розв'язати основні питання регулювання електронного бізнесу.

 Масові електронні платежі: благо для людини, економічна доцільність для держави

О. Черевко

http://www.partner.neocm.com/arhive/4_12_02/p2-3.html

Сьогодні економіку України, як і ряду інших постсоціалістичних країн, характеризує велика питома вага готівки у загальній грошовій масі – в нашій державі, зокрема, питома вага готівки становить 43 відсотки, у Черкаській області – 60 відсотків.

Звичайно, створення в Україні умов для подальшого економічного зростання вимагає вдосконалення організації готівкового обігу з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки. Це потребує, з одного боку, повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого – суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків.

Безумовно, доречним тут є питання про необхідність впровадження електронних грошей в Україні. Якщо врахувати, що Україна прагне інтегруватися у світову економічну систему, то якісно нові системи електронних платежів – неодмінний атрибут сучасного світового фінансового ринку. За повідомленнями засобів масової інформації, ще кілька років тому у 12 із 15 країн-членів Європейського Союзу функціонувало 24 системи багатоцільових електронних грошей. Зрозуміло, Україна не може залишатися осторонь цього процесу.

Більше того, нещодавно Указом Президента України затверджені заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 роки, складовою яких стало питання щодо масового впровадження безготівкових розрахунків населення за надані послуги. На виконання цього Указу розроблений конкретний план практичних дій і Національного банку України, наріжним каменем яких є продовження роботи із впровадження Національної системи масових електронних платежів.
Таким чином, застосування масових електронних платежів – це водночас і один із державних напрямів детінізації економіки України, реалізація якого забезпечить залучення в банківський обіг коштів, що перебувають у тіньовому обігу.

Чи є питання щодо безготівкових розрахунків новим для людства? Звичайно, ні. У своїй книзі «Про древню нумізматику» французький вчений Жан Бабелон вказує, що вже у перших людських суспільствах поряд із готівковими (справжніми) грішми у формі шматочків металу, що мали певні відтиски, стали застосовувати «безготівкові форми розрахунків». Так, наприклад, у древньому Вавілоні широко використовувалися глиняні боргові таблички. У середньовічній Європі мали ходіння векселі. У XVIII столітті з’явилися перші паперові гроші, які до початку XX століття повсюдно витіснили золоті і срібні монети великих номіналів. Таким чином, ще тоді люди зрозуміли, що не стільки важливим є матеріал, з якого виготовлені гроші, скільки загальне визнання банкнот і монет як платіжного засобу.

У наш час, в епоху досягнень сучасної електроніки, у розвинутих країнах все частіше ведуть мову і впроваджують безготівкові розрахунки, тобто електронні гроші, представниками яких є банківські пластикові картки.

Батьківщиною пластикових карток є США. Щоправда, перші картки, випущені в 1919 році, були не пластикові, а паперові. Першу банківську кредитну картку випустив у 1951 році Franklin National Bank. За ним стали діяти й інші банки. Перед видачею картки клієнту відкривається рахунок у банку-емітенті пластикових карток. Цим самим банк бере на себе гарантійні зобов’язання щодо забезпечення платежів по картках.

Які ж вони – сучасні електронні гроші? Найпростіший їх різновид – пластикова картка, що за стандартами відповідає специфікаціям міжнародної організації. Такі магнітні картки широко використовуються як кредитні картки (VISA Card, MasterCard), а також як дебетові банківські картки у банкоматах.

Більш складнішим є «електронний» гаманець. Це карта пам’яті, у якій замість магнітної полоси вмонтована мікросхема, що містить пам’ять і засіб для захисту. Найпотужнішим серед відомих сьогодні «електронних» гаманців є смарт-карта, яка винайдена у Франції в кінці 70-х років і отримала назву від англійського слова smart – інтелектуальний.

Україна відкрила для себе пластикові картки, що замінюють «звичайні» гроші, зовсім недавно. Історія їх впровадження в нашій країні має два періоди. З 1990 по 1993 рік українського карткового ринку не існувало взагалі. Картки асоціювалися з іноземними туристами і були предметом, не властивим тогочасному нашому суспільству. Дещо пожвавилася ситуація в період з 1993 по 1996 рік. Спочатку емісія карток проходила у Москві – деякі банки укладали угоди із зарубіжними емітентами. Починаючи з 1996 року, події розвивалися стрімко. Першим в Україні розпочав проводити операції по картках під своїми власними номерами Перкомбанк.

Нині більш як третина провідних українських банків обслуговує міжнародні платіжні картки. Комерційні банки України, зокрема Промінвестбанк, ПриватБанк, Перший український міжнародний банк, «Аваль», побудували власні повнофункціональні процесингові центри, за допомогою яких здійснюється емісія та обслуговування карток. Інші банки, члени міжнародних платіжних систем, поступово запроваджують рішення, що реалізують окремі функції процесингу карток.

Зупинимося на тому, як ці процеси проходять в установах банківської системи Черкащини. У дирекціях, філіях комерційних банків ПриватБанк, Промінвестбанк, «Аваль», «Газбанк» вже створено інфраструктуру, яка нараховує понад 100 місць прийому карток для оплати послуг і виплати готівки; встановлено 27 банкоматів. Установами банків області станом на 1 липня поточного року вже емітовано понад 26 тисяч карток на суму 596 тисяч доларів США та 1,4 млн. гривень.

Відрадно, що з кожним днем все більшій кількості політиків і банкірів стає зрозуміло: гроші населення були й залишаються найдешевшими і найреальнішими кредитними ресурсами. У той же час, в області із коштів у гривнях, які знаходяться на руках у населення, в банках перебуває понад 25 відсотків. Нині на Черкащині поза банками знаходиться 698 млн. грн., що на 11 відсотків більше, ніж на початку року. Безперечно, подальше зменшення обсягів готівки поза касами банків можливе лише за умови нарощування безготівкових розрахунків та вдосконалення їх форм.

Однак слід визнати, що в Україні ще немає ні досвіду, ні загальнодержавної системи безготівкових платежів, досі чітко не скоординовано вітчизняний картковий ринок. Відтак банками використовуються зовсім не поєднувані міжнародні платіжні технології, Україну заполонили досить дорогі для масового споживача пластикові картки міжнародних платіжних систем.

Враховуючи названі вище чинники, Національний банк України з червня 1997 року веде фінансування робіт по створенню і впровадженню в Україні Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП).

Метою створення НСМЕП є розробка та впровадження в Україні відносно дешевої, надійно захищеної, автоматизованої системи безготівкових розрахунків, прибуткової для клієнтів, банків і загалом держави. Причому це повинно бути досягнуто за умови, що для громадян ціна послуги при безготівкових розрахунках не повинна перевищувати ціни послуги при звичайній оплаті готівкою.

Досягненням поставленої мети Національний банк забезпечить створення в Україні єдиної системи електронних платежів, перша частина якої впроваджена у 1994 році введенням системи електронних платежів (СЕП) між банками України. До речі, нині визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій, а також створення, координація та контроль за електронними платіжними системами регламентовано статтею 7 Закону України «Про Національний банк» і є однією з функцій Національного банку України.

Хоча, на мій погляд, враховуючи палке прагнення України якнайшвидше інтегруватися у світову систему, доцільно вже у 2002 році напрацювати проект Державної цільової програми запровадження НСМЕП. Її виконання повинно стати турботою всіх гілок влади у державі.

Яка ж вона – НСМЕП? Національна система масових електронних платежів є функціонально повним набором апаратних, програмних і організаційних засобів, які у сукупності забезпечать керування інтелектуальними мікропроцесорними картками, терміналами, банкоматами тощо. Основним елементом Національної системи є картки, котрі за функціональним призначенням поділяються на платіжні та службові.

Платіжна картка матиме в собі такі платіжні інструменти (один або два одночасно), як електронний гаманець та електронний чек. Електронний гаманець є анонімним та персоналізованим і призначений для платежів невеликими сумами. Анонімний гаманець передбачає його видачу в банку-емітенті фізичним особам без відкриття для них окремих рахунків. «Завантаження» анонімного гаманця може відбуватися лише за готівку. На відміну від анонімного, персоналізований гаманець передбачає його видачу в банку-емітенті фізичним особам з обов’язковою процедурою відкриття окремого рахунку цим особам. «Завантаження» персоналізованого гаманця може відбуватися як з банківського рахунку, так і готівкою. Електронний чек призначений для платежів середніми та великими сумами і буде видаватися як фізичним, так і юридичним особам.

Платіжні картки призначені для видачі клієнтам з метою здійснення ними таких фінансових операцій, як платіж за товари та послуги, отримання готівки, проведення операцій «завантаження» та отримання виплат з рахунків. Особливо практичним стане (а в окремих випадках вже і є) обслуговування за допомогою пластикових карток ринку послуг – торгівлі (незалежно від форми власності об’єкта торгівлі), сфери послуг (готелі, ресторани, автозаправочні станції, ремонтні майстерні), пошти і підприємств зв’язку, підприємств транспорту (автобусний, залізничний, морський, повітряний), підприємств громадського харчування, аптек, інших суб’єктів підприємництва, що надають послуги за готівку. Причому операції, що здійснюватимуться на території України користувачами платіжних карток, будуть виконуватися тільки у національній грошовій одиниці.

Слід зазначити, що впровадження Національної системи масових електронних платежів потребує серйозної підготовчої роботи. Тому Національним банком здійснюються практичні заходи, які вводять єдині стандарти для платіжних карток в Україні і технології розрахунків.

Центральний банк України залишив за собою право координувати спільні дії комерційних банків, спрямовані на створення Національної системи масових електронних платежів. Виконуючи функції розрахункового банку, він гарантуватиме безпеку та чіткість взаєморозрахунків між учасниками системи. Комерційні банки, які вже працюють із картками міжнародних платіжних систем, можуть інтегруватися в Національну систему за умови отримання відповідної ліцензії Національного банку України, інші комерційні банки – лише після отримання ліцензії на право проведення операцій із використанням банківських платіжних систем.

Якнайшвидше введення в дію Національної системи масових електронних платежів, я певний у цьому, – в інтересах усіх учасників розрахунків. Щонайперше, це благо для клієнта, яке забезпечується швидкістю обслуговування і відсутністю черг, надійністю зберігання коштів, бо ніхто, окрім власника електронного гаманця, не знає, скільки в ньому грошей. Ні у разі викрадення, ні в разі втрати ніхто не зможе скористатися чужою карткою. Не треба буде носити в кишенях дрібних монет, мати проблеми із порваними банкнотами. До того ж, цей спосіб платежу гігієнічний.

Впровадження НСМЕП, окрім надання можливості жителям регіону, міста або працівникам підприємств сплачувати за товари і послуги в безготівковій формі, дозволяє зберігати і накопичувати заощадження в банках на карткових рахунках. Прибуток, отриманий від користування картками, а також вільні гроші, розміщені на картках, забезпечать не тільки притік «живих» грошей, але й додатковий прибуток від відсотків по залишках на рахунках.

Свою вигоду тут мають також підприємства торгівлі та сфери послуг, що зацікавлені у збільшенні кількості клієнтів, а значить, і торговельного обороту. Із запровадженням електронних грошей зменшаться їхні витрати на здійснення касових операцій та обороту готівки. За експертними оцінками, кожний громадянин в середньому здійснює 0,5-1 покупку в день. А це означає, що в нашій області щоденно лише в торгівлі загальна кількість платежів складає 700 тис.-1,4 млн.

Інтерес банків щодо розширення безготівкових розрахунків полягає у залученні «кишенькових» коштів населення у сферу діяльності банків і поповненні кредитних ресурсів, появі нових клієнтів, зменшенні витрат, пов’язаних із готівковими розрахунками. Окрім цього, банківські установи наблизяться до свого клієнта, стануть йому необхідними, надаючи можливість скористатися послугами того чи іншого банку будь-коли і будь-де.

Зацікавлена у залученні коштів населення до банківських установ і держава, оскільки це, по-перше, дає змогу збільшити їхні кредитні можливості та спрямувати залучені гроші на розвиток економіки країни, по-друге, скоротити державні потреби у готівці, а відтак зменшити витрати на її виготовлення та підтримку готівкового обігу (з розрахунку середньої тривалості «життя» банкноти 3 роки), по-третє, примножити надходження до бюджету, вдосконалити оподаткування торгівлі та сфери послуг, зробити прозорою їх податкову дисципліну.

Звичайно, для впровадження в Україні НСМЕП необхідно, у першу чергу, напрацювати відповідну законодавчу базу. Зокрема, треба прийняти Закони України «Про ощадну справу», «Про кредит», внести відповідні зміни до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Потребує законодавчого вирішення питання щодо зменшення нарахувань на фонд оплати праці та перегляду шкали ставок прибуткового податку з громадян, звільнення від оподаткування частини доходів, що спрямовуються на персоніфіковані рахунки громадян як за добровільним, так і обов’язковим пенсійним страхуванням тощо.

Не обійтися при впровадженні Національної системи без значної фінансової підтримки усіх зацікавлених сторін, адже коштів потребують не так самі проекти в банках-емітентах, як точки роздрібного продажу товарів та послуг. Необхідно закупити потрібне для розрахунків платіжними картками інфраструктурне устаткування (карткові термінали, банкомати, автомати для оплати послуг із паркуванням автомашин та ін.). Є також потреба в коштах для перепідготовки персоналу, адже передбачається технічне переоснащення підприємств торгівлі та сфери послуг.

Серйозного вирішення в державі потребує питання щодо створення та функціонування розвинутої системи інформаційного обслуговування впровадження масових електронних платежів. Інформаційна програма повинна дохідливо розкривати громадянам зміст та переваги здійснення електронних платежів, забезпечувати серед населення навчально-консультативну роботу.

Чи є все це далекою перспективою? Звісно, ні. Хоча закономірність розвитку карткових платежів у країнах-сусідах України показує, що існує пряма залежність між рівнем життя населення і кількістю випущених карток. З урахуванням цих обставин, Національний банк України у рамках дослідницького проекту впроваджує пілотний проект таких платіжних інструментів, як електронний чек та елек-тронний гаманець. Створено головний процесинговий центр у Києві та регіональний процесинговий центр у Харкові, які з грудня минулого року працюють у міжбанківському режимі. В рамках цього проекту вже розгорнули роботу 15 комерційних банків України. Серед них – «Демарк» у Чернігові, «Мегабанк» і «Грант» у Харкові, «Імексбанк» у Одесі та «Кредитпромбанк» і «Експрес-банк» у Києві, що працюють у міжбанківському режимі, обслуговуючи близько 50 тисяч електронних карток.

Всього в Національній системі масових електронних платежів вже використовується близько 90 тисяч карток. За травень поточного року проведено операцій на суму понад 10 млн.грн. Крім цього, триває розробка мобільних терміналів, які дозволять людям похилого віку, хворим та іншим категоріям громадян, яким складно рухатися, здійснювати розрахунки та інші платіжні операції, не виходячи з будинку.
Загалом, за попередніми розрахунками, повне впровадження Національної системи вже впродовж перших років забезпечить зниження потреби держави в готівкових грошах не менше, як у 2 рази, збільшить подальше залучення грошей населення в банківську систему у якості кредитних ресурсів, від щомісячних виплат заробітної плати, пенсій тощо.

Отже, в Україні треба докласти спільних зусиль, аби надалі максимально використати можливості Національної системи масових електронних платежів, які вигідні для всіх – і для людини, і для держави.

Електронна комерція:  перетворення випадкових відвідувачів на платоспроможних клієнтів

Л. Костів

http://www.mipmagazine.com.ua/index.php?material=185

У Всесвітній мережі існує безліч сайтів і вже мало хто наважується визначити їх точну кількість. Лише в одному немає сумніву – там можна знайти інформацію практично про все. Попри це постійно створюються платні сайти, де потрібну інформацію можна отримати лише за гроші. Яка ж перспектива переведення власного Інтернет-сайту на таку форму функціонування і наскільки реально заробляти гроші в Інтернеті?

Поки що віднайдено лише два шляхи заробляння на власному Інтернет-сайті: можна залучити кошти інвесторів чи рекламодавців, або ж продавати товар безпосередньо в мережі. Кожен з цих шляхів має свої успішні приклади як за кордоном, так і у нас, кожен з них має свої переваги та недоліки. З інвесторами та рекламодавцями простіше – вони платять кошти, диктують свої умови (які, до речі, не завжди позитивно відображаються на Інтернет-проекті) та стежать за їх виконанням. Проте такі доходи надто ненадійні та нестабільні. Отримувати прибуток від розширення своєї аудиторії, від збільшення обсягів продажу свого товару через Інтернет хоч і складніше, проте набагато перспективніше. Однак, якщо кількість відвідувачів вашого Інтернет-сайту при вмілому просуванні практично необмежена, – лише невелика частина з них згодна платити гроші та купувати товар, представлений на Інтернет-вітрині. Але ж саме це є головною метою підкорювачів Всесвітньої мережі. Тож як примусити Інтернет приносити прибуток своєму власнику?

Класифікація моделей електронної комерції:

-  Електронна крамниця – вітрина, яка розміщується у віртуальній реальності, насправді має ту ж саму інфраструктуру, що й звичайна. Використовується виробниками чи дилерами. Головний критерій ефективності – попит на товар.

-  Електронний каталог – великий обсяг товарів від різних виробників. Головний критерій ефективності – величезний асортимент (чим більше зв‘язків, тим вірніше успіх).

-  Електронний аукціон – аналог класичного аукціону з використанням internet-технологій.

-  Електронне казино – аналог реального азартного закладу.

-  Електронний універмаг – аналог звичайного універмагу, де різні фірми виставляють свій товар, головний критерій ефективності – товарний бренд.

-  Постачальники послуг технологічного ланцюжка електронної комерції: системи електронних платежів, доставка товару.

-  Інтегратори технологічного ланцюга, відомі як "посередники", один з найбільш перспективних напрямів.

-  Консалтингові послуги: консалтинг управління і маркетингу, рекрутингові фірми.

-  Інформаційні брокери.

- Постачальники дослідницьких та статистичних послуг.

Це далеко не повний перелік можливостей заробляти, які надає Інтернет. Головне – зайняти свою нішу, знайти покупців, розрекламувати свій товар чи послугу та залишати клієнтів задоволеними. Багато хто, не усвідомлюючи проблем, що існують в Інтернет-комерції, кидається в неї і зрештою банкрутує, не зумівши зрозуміти специфічних законів е-бізнесу.

Вважати Інтернет-бізнес потенційно успішним, сподіваючись лише на необмежену аудиторію - мільйони користувачів Інтернетом в усьому світі — надто легковажно. Адже навіть голку у скирті сіна помітити набагато легше, ніж погано розрекламований сайт в Інтернеті. Без чітко визначеної стратегії просування проекту він залишиться “прохідним” сайтом, на який заходитимуть лише випадкові відвідувачі, більшість з яких сюди ніколи не повертатимуться. Відкриваючи власний електронний бізнес, потрібно врахувати, що змагатись доведеться з конкурентами, які, можливо, не перший рік на ринку; з низькою кількістю користувачів Інтернету в Україні; з повною відсутністю Інтернет-культури; з непопулярністю та недовірою до Інтернет-платежів; з недовірою до продукту, який перед купівлею не можна “власноруч помацати” тощо. А якщо врахувати ще й усі “принади” ведення бухгалтерського обліку, взаємин з податковою службою, банком, організації безпеки... словом, проблем вирішувати доведеться чимало.

Як дістати гроші з Інтернет-сайту

Тож з чого краще підійти до їх вирішення? Як примусити свій сайт працювати? Звичайно, хоч у он-лайні, хоч у офф-лайні - кожен займатиметься тим, що йому найбільш до вподоби. Книгар продаватиме книги, журналіст – інформацію, системний адміністратор – програми. От тільки продаючи в Інтернеті, можна істотно зекономити кошти на оренді та оформленні офісу, на персоналі, що працюватиме з клієнтами.

Перелік того, що можна продавати в Інтернеті, необмежений – це можуть бути повсякденні товари (від продуктів харчування до автомобілів чи нерухомості), послуги (від надання доступу до важливих аналітичних статей до детальних оглядів ринків), і нарешті, товари для користувачів ПК, які сьогодні лідирують в Інтернет-продажу: нові комп’ютерні ігри та програми, фотошпалери на робочі столи, музика тощо. Зважуватись на Інтернет-комерцію можна лише у тому разі, коли є підстави вважати, що споживачам за допомогою Інтернету купувати товар буде набагато зручніше.

Як і у звичайних магазинах, Інтернет-крамниця має забезпечувати якість та швидкість обслуговування. Наприклад, багато вітчизняних супермаркетів упровадили доставку продуктів харчування за заявкою через Інтернет, проте ця послуга не користується такою популярністю як, наприклад, у США чи деяких країнах Європи. Причиною цього може бути і складна процедура замовлення, і недостатня розрекламованість цієї послуги на ринку, і невчасне оновлення асортименту продукції на сайті.

Декілька порад для початківців:

1. Як і кожен бізнес, реалізація Інтернет-проекту починається зі складання бізнес-плану. Визначте мету, до якої ви прагнете, стратегію її досягнення, методи просування сайту, критерії, за якими визначатиметься успішність реалізації проекту. Необхідно заздалегідь передбачити, які ресурси знадобляться для виконання проекту - люди, час, гроші, устаткування.

2. Визначите свою цільову аудиторію, тобто дайте відповідь на запитання: що, кому і як продавати.

3. Дослідіть конкуренцію в обраній вами ніші, причому не лише вітчизняну, а й зарубіжну (тобто іноземними мовами). Потрібно надати потенційним покупцям справді унікальну можливість придбати певний товар чи послугу, а поруч можна продавати і цілком звичайні речі.

4. Продумайте, де зберігатимуться товари для продажу. Для громіздких товарів слід передбачити склад або надійного постачальника, який оперативно забезпечуватиме вас товарами у міру надходження заявок. Якщо це інформаційні матеріали, потрібно обмежити і закодувати до них доступ.

5. Передбачте захист авторського права і збереження свого доброго реноме (особливо, якщо плануєте продавати віртуальні речі, статті або аналітику). Інформація, яку ви продали одній особі, завтра може з’явитися на десятках безкоштовних сайтів. Тому необхідно продумати правильну позицію на ринку і платну інформацію поновлювати не менше, ніж один раз на добу.

6. Залучіть до розробки сайту кваліфікованих фахівців. Лише за такої умови ресурсом користуватимуться багато і часто.

7. Чітко і логічно викладіть на сайті правила користування: процес замовлення та оплати, терміни отримання товару та інформація про сам товар повинні бути докладно описані та одразу впадати у вічі.

8. Продумайте систему оплати за товари та послуги. Насамперед вона має бути надійною та нескладною. Велику роль відіграє оперативність надходження коштів.

9. Розробіть бек-офіс, на який покладена обробка замовлень і платежів. Якщо є можливість - інтегруйте каталог товарів сайту з базою даних складу.

10. Розмістіть сайт на такому сервері, котрий забезпечить надійне функціонування програмної частини і належний рівень безпеки. Не можна використовувати для серйозної е-комерції безкоштовні площадки для створення сайтів.

11. Розробіть процедури обробки запитів про стан замовлення і забезпечення технічної підтримки й оперативних відповідей на питання.

12. Забезпечте безперебійну роботу служби доставки. Чим ширшу площу вона охоплюватиме, чим оперативніше доставлятиметься товар клієнтам – тим кращою буде ваша репутація.

13. Втримуйте клієнтів. Оновлюйте загальнодоступну інформацію на сайті, публікуйте статті, новини, розіграші, використовуйте різноманітні акції та знижки.

14. Розвивайте проект. Аналізуйте попит, побажання клієнтів і статистику продажу, намагайтесь оперативно реагувати на нові тенденції ринку. Рекламна та маркетингова політика має бути активною та чітко орієнтованою на потенційних споживачів.

Недооцінка власниками Web-ресурсів рівня ризику своїх проектів, а отже, завищення їхньої поточної вартості, часто призводить до існування у віртуальності непрацюючих проектів. Аби ваш проект не поповнив їх ряди, складаючи бізнес-план е-комерції, керуйтеся реальними показниками в Україні, а не оптимістичними прогнозами, базованими на західних тенденціях. Якщо такі показники свідчать, що ваш проект потенційно може себе окупити та принести прибуток, тоді – усе в ваших руках.

 Віртуальні і дуже реальні

http://www.dtkt.com.ua/show/4cid0184.html

Інтернет. Гроші

Гроші бувають різні: паперові і металеві, наявні і безготівкові. А тепер з’явилася ще й електронна готівка, реалізована в системі інтернет-розрахунків PayCash.

Система PayCash в Україні провадить діяльність під торговою маркою Інтернет.Гроші (сайт www.imoney.com.ua).

Платежі без обману

Електронні гроші, як і реальні грошові знаки, є законним засобом платежу. Уся різниця в тім, що вони мають ходіння тільки в Інтернету. Як і наявні, електронні гроші не несуть ніякої інформації про їхнього власника. Зате корінна їх відмінність від звичайних грошей - абсолютна гарантія від обману одного з учасників угоди. Обов’язкова умова будь-якої операції купівлі-продажу - наявність електронних цифрових підписів обох сторін.

Ставши власником Інтернет.Грошей, можна зробити купівлю в Інтернеті простою і зручною: електронна вітрина з прийому замовлень на екрані монітора стає справжнім віртуальним магазином. Будь-яка купівля займе у вас лише кілька хвилин. Не кажучи про економію часу (це безперечно), оплата через PayCash не дорожча від традиційних способів оплати.

Якщо у вас ще немає доступу в Інтернет, вам не доведеться купувати картку. За допомогою PayCash можна оплатити й одержати коди доступу в Інтернет протягом кількох хвилин, не відходячи від ПК.

Інтернет. Грошам рахунок у банку не потрібен

Система Інтернет. Гроші - це сукупність так званих "електронних гаманців", захищених програм, установлених на комп’ютерах покупців. У функції "гаманця" входить: переведення й одержання електронної готівки з інших гаманців, збереження її в інтернет-банку, переведення її на банківські рахунки або в інші платіжні системи.

Система розрахунків Інтернет.Гроші - небанківська. Для того щоб стати користувачем системи, не треба відкривати рахунок у банку, не треба завіряти підпис, ставити печатки. Щоб платити в Інтернеті, досить виконати кілька нескладних дій.

1. Ознайомтеся з умовами використання системи й угодою про визнання електронно-цифрового підпису сторін. Уважно прочитайте їх, і якщо згодні з ними, переходьте до другої дії.

2. Установіть програму Інтернет.Гаманець на своєму ПК. Її можна безкоштовно стягнути із сайта http://www.imoney.com.ua/. Дистрибутив української і російської версій - 1,7 МБ.

3. Поповніть свій рахунок у системі. Це можна зробити одним із п’яти способів: поштовим або банківським переказом, внесенням готівки в офісі фірми, купівлею передоплачених карток PayCash або оплатою через Western Union чи MoneyGram. При зарахуванні грошей на рахунок система не утримує комісії за операцію. Мінімальна сума поповнення - 10 грн, максимальна - 5000 грн.

4. Оплатіть товари і послуги в Інтернеті через Інтернет-магазин

Шопінг, не відходячи від ПК

Класична процедура купівлі товару в магазині відома. Покупець йде в магазин, вибирає із запропонованого асортименту потрібний товар і, одержавши платіжний документ, оплачує товар наявними чи безготівковими. За допомогою системи Інтернет.Гроші процедура купівлі стає набагато простіше і зручніше.

Після того як на комп’ютері буде встановлено Інтернет.Гаманець і в нього внесено необхідну суму грошей, можна "вирушати" на купівлю в інтернет-магазини (а їх є понад 1000). З використанням системи Інтернет.Гроші вам не доведеться витрачати час і блукати між прилавками магазину.

Для здійснення оплати на вашому ПК повинний бути запущений Інтернет.Гаманець. В інтернет-магазині вибираєте товар чи послугу і формуєте замовлення. (Кожен магазин установлює свій порядок формування замовлення). У процесі формування замовлення необхідно вибрати як спосіб оплати Інтернет. Гроші. Потім після натискання кнопки Оплатить гаманець активізується. У ньому відкривається вікно з вимогою підтвердити оплату покупки (контракт, підписаний цифровим підписом продавця). Якщо ви згодні оплатити покупку, натискаєте кнопку Платить. При цьому контракт підписується цифровим підписом з вашої сторони, і електронна готівка відправляється на рахунок продавця. Доставка товару виробляється на умовах, пропонованих магазином.

Інтернет. Гроші перетворюємо в реальні

Інтернет.Гроші - це вільноконвертована валюта. Їхнє ходіння у віртуальному просторі нескладно перевести в звичні форми. Вивести гроші із системи (тобто перевести електронні гроші в справжні) можна трьома способами (безготівковим чи поштовим переказом і "обготівленням" в офісі оператора системи Інтернет.Гроші). Залежно від виду і терміновості переказу система Інтернет.Гроші стягує комісію від 1% до 7% (але не менше 3 грн).

Сама процедура проста: запускаєте на своєму ПК Інтернет.Гаманець, заповнюєте запропоновану форму і натискаєте кнопку Перевести деньги. Тепер можете йти в банк, ощадкасу або на пошту по свою готівку.

Інтернет. Грошима можна оплатити

Інтернет. Гроші без кордонів

Українські користувачі PayCash можуть оплачувати товари і послуги не тільки в Україні, а й за кордоном.

PayCash працює в Росії під маркою "Яндекс.Деньги".

Установивши повнофункціональний Гаманець PayCash, можна відкрити рахунок у системах:

Яндекс.Деньги,

PayCashEuro,

CyphermintPayCash,

PayCashLatvia.

Для тих, хто сумнівається

Якщо ви боїтеся втратити гроші через помилку в роботі, можна попрацювати з демоверсією системи. Установіть Інтернет.Гаманець як демосистему і використовуйте з цією метою Демобанк, Демогроші і Демомагазин.

Інтернет. Гроші

У розповсюджувачів можна придбати картки вартістю 50 грн, 100 грн, 200 грн. і 500 грн.

Ціна картки складається з номіналу і винагороди торгового агента (до 9%). Деякі дилери продають картки за номіналом.

 Досвід е-врядування

Постачання/Норвегія: ehandel.no

Світова доповідь з питань державного сектору 2003: Е-уряд на перехресті

"ehandel.no", місце проведення публічних торгів в Норвегії, є частиною програми е-комерції, затвердженої урядом в 1999 році. Результативність, ефективність, легкість доступу та доступність є головними досягнутими цілями. Як зазначено в Програмі, "Використання е-комерції в державних закупівлях сприятиме зменшенню витрат, пов'язаних з цими процедурами та покращенню якості процесу проведення тендерів." "ehandel.no" є також кроком до впровадження урядової політики, яка зорієнтована на модернізації державного управління; створення конкурентних умов в здійсненні закупівель; та перетворення державного сектору на ключовий фактор в процесі переходу Норвегії до суспільства, де провідними є знання. "ehandel.no" є невідокремленим місцем проведення торгів, а скоріше засобом, який надає державному сектору легкий та зручний доступ до вже існуючих послуг відкритого електронного ринку. З червня 2002 року Швецька компанія IBX, яка надавала подібні послуги приватним компаніям, почала їх також пропонувати в державному секторі.

На початковій стадії "ehandel.no" працював у напрямку формалізації основних угод між оператором ринку та органами державного сектору (центральними, регіональними, місцевими); інтеграції з внутрішніми системами; та розміщення замовлень згідно з угодами. В майбутньому необхідно створити розширені каталоги закупівель, е-джерел, контрактів, платежів та інших послуг логістики.

До цього часу, 14 державних органів підписали угоду з оператором "ehandel.no". Близько 75 постачальників цих органів також уклали відповідні угоди та відкрили доступ до власних електронних каталогів. Крім того, 10 - 15 державних органів зараз оцінюють вартість та переваги участі в ринку "ehandel.no". Згідно з наданими розрахунками близько 50% всіх трансакцій та 20% вартості закупівель підходять для е-закупівлі.

Досвід Норвегії підтверджує, що головний чинник успішного впровадження засобів забезпечення е-закупівель пов'язаний із процесом покращення та зміни управління в цілому. Електронне підключення до ринку не дає гарантії е-закупівель; слід змінювати поведінку. Е-закупівля є новою не лише для покупців з боку державного управління, але й для постачальників. Обидві сторони потребують часу для адаптації.

Більш детальну інформацію Ви зможете отримати на сайті:

www.ehandel.no  або написавши електронного листа за адресами: andre.hoddevik@ft.dep.no , knut.lie@ft.dep.no  або peder.bentsen@ft.dep.no

Вебліографія

1.     Електронна комерція// http://e-commerce.com.ua/

2.     Український бізнес-портал// http://www.ukrbusiness.com.ua/

3.     Розвиток і стан електронної комерції в Україні// http://www.e-comua.ukrbiz.net/

4.     Інтернет. Гроші. Система Інтернет розрахунків// http://imoney.com.ua/index.ua.htm

5.     Бізнес в Україні// http://www.ukrbiz.net/rus/index/first/

6.     Український мобільний банк знань// http://www.probusiness.in.ua/

7.     Національна система масових електронних платежів// http://www.ansmep.kiev.ua/index.php

8.     Інформаційно-аналітичний ресурс з бізнесу// http://www.commerce.net.ua/

9.     Електронний бізнес C-News// http://www.cnews.ru/news/line/subtypes/ebusiness/

10. Публікації з електронної комерції// http://www.i2r.ru/static/210/

11. Статті з он-лайн бізнесу// http://www.moskalyuk.com/articles/e-commerce/

12. Новини е-бізнесу// http://i-business.h1.ru/index.html

13. Інтернет-версія видання «БІЗНЕС»// http://www.business.ua/

14. Все про е-commerce// http://b2b.infos.ru/

15.  WebMoney Система розрахунків он-лайн// http://www.e-money.ru

16. Лабораторія бізнесу// http://www.businesslab.com.ru/index.htm

17. Електронний бізнес, Інтернет торгівля// http://www.finansy.ru/publ/ebiz/

18. Віртуальні фінанси// http://www.wfin.ru/

19. Все про банки України// http://www.uabanker.net/

20. Журнал «Проблеми і перспективи управління в економіці»// http://www.businessperspectives.org/ua/journalppm/index.htm

21. Журнал ІТ-Менеджер// http://www.it-manager.kiev.ua/

22. Бізнес-портал Івано-Франківщини// http://www.business.if.ua/

23. Журнал «Молодь і підприємництво»// http://www.mipmagazine.com.ua/