Проблема безпеки в інформаційному суспільстві

Є.А. Макаренко

 http://www.isu.org.ua/uploads/publications/24.doc

 Серед глобальних проблем сучасності, до яких привернуто увагу ООН, інших авторитетних міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС), політичних лідерів, науковців, широкої громадськості, є проблема об’єктивного ускладнення структури міжнародних відносин, проникаючі контакти цивілізацій і відповідно проблема глобальної міжнародної безпеки, тобто підтримання сталого миру, попередження конфліктів, уникнення нової гонки озброєнь із використанням новітніх науково-технологічних досягнень.

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в інформаційному суспільстві. Впливаючи на сучасний стан міжнародного розвитку, вони можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення "холодної війни" і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародного співробітництва.

Вважають, що глобальна система міжнародних відносин буде розвиватися під впливом різнопланових факторів: "шестиполюсного світу" з центрами сили у США, Європі, Китаї, Японії, Росії, Індії (Г. Кіссінджер, М. Лібіцкі), трансформації і протиборства цивілізацій на основі концепції національної і культурної самобутності (С. Хантінтон), "однополюсного світу" (американоцентристська модель) як визнання лідерства США у становленні нового глобального світопорядку (Б. Бузан, А. Гіршман, З. Бжезинський), впровадження концепції "м’якої сили" (soft power) як інструменту вирішення майбутніх конфліктів (Б. Беркович Л. Джонсон Р. Шафрански, Дж. Най, У. Оуенс, О. Шерман), безконфліктності міжнародного розвитку і відмови від доктрини раціональності воєн і збройних конфліктів, забезпечення транспарентності усієї системи міжнародних відносин та її складових ресурсів для безпечного і безупинного прогресу глобальної спільноти (К. Аннан, Ф. Фукуяма, Ч. Шаохуа, Р. Інглегарт).

Використання нових інформаційних технологій і засобів впливу високорозвинутих країн на менш технологічні країни світу призвело до зміни глобального і регіонального балансів сили, обумовило нові сфери конфронтації між традиційними і новими центрами глобального протистояння, уможливило досягнення переваг в інформаційних технологіях і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної експансії із застосуванням не обмежених міжнародним правом видів озброєнь. До нових інформаційних видів зброї проявляють інтерес як політичні угруповання, так і терористичні та кримінальні організації, що загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для вирішення глобальних проблем бідності, стихійних лих, техногенних катастроф, голоду, епідемій тощо.

Визнання проблеми інформаційної безпеки на міжнародному рівні обумовлюється такими чинниками глобалізації комунікації як: у більшості індустріально розвинутих країн проводяться дослідження і розробки нової інформаційної зброї, що дозволяє здійснювати безпосередній контроль над інформаційними ресурсами потенційного противника, а в необхідних випадках прямо впливати на них. За даними аналітичних центрів США, розробки такої зброї ведуться у 120 країнах світу. Для порівняння: розробки в галузі ядерної зброї проводяться не більш, як в 20 країнах; у деяких країнах завершено розробку засобів інформаційного протиборства (війни) з можливим противником як в умовах воєнних конфліктів різної інтенсивності, так і у мирний час на стратегічному, оперативному, тактичному рівнях та в польових умовах з метою захисту національної інфосфери від агресії і несанкціонованого втручання; у розвинутих країнах концепція інформаційної війни є складовою воєнної доктрини, що обумовлює спеціальну підготовку особового складу і окремих підрозділів для проведення інформаційних операцій; практика міжнародних, регіональних та етнічних конфліктів виявила унікальність застосування інформаційної зброї для впливу на міжнародне співтовариство та для боротьби за геополітичні інтереси.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Міжнародному семінарі з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників більш як 50 країн світу, підтвердили актуальність проблеми та своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її вирішення виявилися різні позиції, які відповідали стратегічним інтересам учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів. Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації, передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення; створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності; спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії. У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про узгодження Програми дій з попередження інформаційних війн та обмеження гонки інформаційних озброєнь.

Особливу позицію "наздоганяючого лідера" з проблеми міжнародної інформаційної безпеки зайняла Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних Форумах ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній інфосфері однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС). Суть пропозиції Російської Федерації – створення міжнародного механізму під егідою ООН та загальних принципів забезпечення міжнародної інформаційної безпеки, які були б закріплені поетапно в багатосторонній декларації, масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з врахуванням структури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичних, цивільних). Для реалізації пропозицій Росія запропонувала розробити систему понять для аналізу і обговорення проблеми; визначити технологічні джерела та характер інформаційних загроз; розробити основні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки; прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів; узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності з принципами функціонування міжнародних організацій в галузі інформації, телекомунікацій, ЗМК та прав людини; розробити основні принципи для гармонізації національних законодавств з відповідною міжнародною нормою; розробити основні принципи організації механізму контролю безпеки міжнародної інфосфери та його взаємодію з міжнародними системами регулювання глобальної комунікації та економічного контролю (інформаційні продукти та послуги подвійного застосування, а також засоби для виробництва психотропної зброї); таким чином гарантувати міжнародному співтовариству вирішення нових складних проблем в добу становлення глобальної цивілізації та інформаційного суспільства і реальне забезпечення глобальної та міжнародної інформаційної безпеки. Женевська зустріч (1999 р.) виявила стратегічну проблему міжнародної інформаційної безпеки – проблему домінування в глобальній інфосфері із застосуванням інформаційних озброєнь, тобто прагнення до контролю значних територій та соціумів, проблему інформаційного дисбалансу сил міжнародного світопорядку.

Враховуючи високу здатність інформаційних озброєнь до інтеграції з іншими традиційними і технологічно новими видами військових засобів, потенційні наслідки безконтрольного застосування багатошарового страту можуть виявитися катастрофічними для існування людства. Тому тільки широке багатостороннє співробітництво може гарантувати світові вирішення нових складних проблем інформаційної доби і забезпечити реальну міжнародну інформаційну безпеку.

Концепція міжнародної інформаційної безпеки визначає критичні структури, які, в першу чергу, зазнають впливу в умовах інформаційного протиборства. Найбільш вразливими вважаються політична, суспільна, економічна, військова, науково-технологічна, духовна сфери життєдіяльності суспільства.

У політичній сфері інформаційна безпека стосується всіх елементів політичної структури держави та суспільства: структур підготовки та прийняття політичних рішень, структур управління місцевої та регіональної влади, структур виборчих систем, інформаційно-телекомунікаційних урядових систем спеціального призначення. Так, перебіг міжнародних інформаційних операцій "Спільні зусилля" (1996 р.), "Союзницька сила" (1998 р.) свідчать про інтенсивний психологічно-пропагандистський тиск на політичного лідера Югославії С. Мілошевича та політичні структури країни з метою дискредитації югославського керівництва та заміни, як наголошувалося у зверненнях до населення СФРЮ, "військового злочинця" і передачі його Міжнародному трибуналу. За розпорядженням Президента США Б. Клінтона, було здійснено ряд інформаційних заходів на підтримку югославської опозиції, зокрема, президента Чорногорії М. Джукановича, поїздки якого до західних держав та критичні висловлювання щодо політичного курсу Бєлграду широко висвітлювались і підтримувались у світових засобах масової комунікації. Політичною перевагою США та країн НАТО, дипломатичним виміром інформаційної могутності коаліції стало підписання Дейтонської угоди по Боснії (1996 р.), врегулювання політичного і збройного конфлікту в Македонії (2001 р.), де політична влада на чолі з Б. Трайковскі погодилася на внесення змін до Конституції країни для вирішення гуманітарних проблем албанської меншини. Ідеологічна операція "Perestroika" (1980–1990 рр.) підтвердила стратегію глобальних інформаційних операцій США у забезпеченні лідируючих позицій в системі міжнародної безпеки та світової політики. За словами Б. Клінтона, США, вплинувши на ідеологічні основи СРСР, вивели із війни за світову гегемонію державу – основного конкурента Америки, а наступні інформаційно-психологічні операції та політичні рішення були спрямовані на встановлення західної моделі демократії у нових суверенних державах Центральної та Східної Європи. Відомі також інформаційні операції проти політичних лідерів та політичних режимів на Гаїті, в Афганістані, Індії, Індонезії, Африці та на Близькому Сході. США здійснили потужний інформаційний вплив на світову громадську думку, виступаючи з жорсткими політичними заявами щодо президентських виборів у Республіці Білорусь (2001 р.). У заяві Білого Дому підкреслено, що "Лукашенко як останній диктатор Європи не лише викрав вибори у білоруського народу, він викрав у народу можливість повернутися на шлях демократії і ринкової економіки", тому США будуть співробітничати з європейськими союзниками та міжнародними організаціями для захисту демократій і верховенства права в Білорусі різними засобами.

Для економічної сфери критичними вважаються системи загальноекономічного аналізу та прогнозування економічного розвитку, структури прийняття рішень та координації управлінських дій в економічній сфері, зокрема, в умовах надзвичайного стану, інфраструктури банківських мереж та систем, системи управління в критично важливих для функціонування держави структурах (енергетика, транспортні комунікації, телекомунікаційні та інформаційні мережі). Досвід інформаційно розвинутих країн свідчить, що економічні переваги ґрунтуються в сучасному світі на прогресивній інформаційній експансії, і саме ті країни, які найбільше просунулися у напрямку інформаційної цивілізації, будуть переважати у світовій господарській системі та в міжнародній конкуренції з технологічно відсталими країнами і регіонами. Економічні аспекти інформаційних операцій простежуються у світовій фінансовій системі, що стала головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними країнами світу. Так, відомий Інститут аналізу фінансових ринків Дж. Сороса розробив і здійснив інтервенції в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Російській Федерації та Європі (1992, 1997, 1998 рр.), які супроводжувалися спеціальними інформаційно-психологічними операціями: виступи і заяви Дж. Сороса у "Financial Times" та інших мас-медіа про невизначеність валюти "євро", необхідність девальвації російського рубля, трансформацію ринку цінних паперів у Японії, про залежність німецької марки від девальвації фінансового ринку Росії. За оцінками британських і французьких експертів, чистий прибуток Сороса в результаті інформаційної акції та інтервенції на ринках склав близько 300 млн. дол. Здійснення несанкціонованих інформаційних атак проти банківських мереж і систем Іспанії, коли найбільші іспанські банки "Drety Bank", "Retwods Bank", "Tyten Bank" втратили 127 млн. дол. США, змусило в подальшому уряд Іспанії розпочати загальнонаціональну програму боротьби з міжнародною комп’ютерною злочинністю в економічній сфері, об’єднати свої зусилля для протидії транснаціональним угрупованням з іншими країнами у Європі, Латинській Америці, Азії в рамках Інституту глобальних інформаційних досліджень (Мілан, Італія). Специфікація діяльності Інституту – захист інформаційно-комунікаційних систем банківської сфери, телекомунікацій, страхового бізнесу, урядових структур та систем національної безпеки. Завдяки спільному проекту "ПАРС" вдалося досягти сталої безпеки банківських систем, взаємодії країн та регіонів світу у боротьбі з промисловим шпигунством, хакерством та міжнародним інформаційним тероризмом.

Як елемент впливу на урядові структури Югославії було використано інформаційну загрозу превентивної економічної блокади. Держсекретар адміністрації Б. Клінтона з проблем зовнішньої політики М. Олбрайт з цього приводу заявила, що країни НАТО та їх союзники розглядають можливості обмеження поставок енергоносіїв в Югославію, а хакерам ЦРУ було поставлено завдання розкрити секретні рахунки С. Мілошевича в зарубіжних банках як мотив притягнення його до Міжнародного Суду за економічні злочини перед своїм народом.

Корпоративні війни в інформаційній сфері позначені інтенсивним злиттям ТНК, домінуванням в інформаційному секторі світової економіки групи інформаційно розвинутих країн, використанням стратегії інформаційного імперіалізму та значним обмеженням розвитку економічної системи країн незахідної цивілізації. Діяльність корпорацій Японії на ринку високих технологій за участю "Номура ресерч", (філіали якої у всіх країнах світу відстежують ринок високих технологій, інтелектуальної власності та ноу-хау), стала однією із складових потужного економічного зростання країни в повоєнний період і жорсткої конкуренції на міжнародній арені із застосуванням маніпулятивних технологій мас-медіа для дискредитації потенційних конкурентів.

Суспільна сфера виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією. Так, в рамках операції НАТО "Союзницька сила" було застосовано засоби впливу проти інфоінфраструктури Югославії, проурядових ЗМК, системи формування громадської думки: від бомбардування телерадіостанцій, жорсткого контролю національного інформаційного простору, заборони на мовлення в аналоговому форматі до заміни і виведення інформаційного простору за межі національної території за допомогою технологій Internet і створення нової інформаційної реальності для національного суспільства. Сербський парламент у відповідь на загострення косівської кризи прийняв Закон про суспільну інформацію, за яким було заборонено трансляцію зарубіжних програм на території країни через національні канали комунікації. Зокрема, дискримінаційні штрафи, які потрібно було сплатити протягом доби, і заборона інформаційної і професійної діяльності торкнулися таких засобів масової комунікації, як "Danas", "Nasa Borba", "Dnevni Telegraf", "Europ/Janin". Перебіг подій виявив нові форми, методи та елементи інформаційних озброєнь, підтвердив, що в умовах збройного конфлікту досконале управління інформаційними кампаніями обумовлює досягнення переваг. В результаті інформаційної війни у Чечні (Росія) було сформовано систему відповідної суспільної думки в країні про необхідність саме воєнного силового розв’язання проблеми.

Глобального характеру набули інформаційні загрози в науково-технологічній сфері: від феномену транскордонного переміщення інтелектуальних ресурсів, тобто вивезення інформації унікального науково-технологічного характеру на біологічних носіях до міжнародних систем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій науково-технологічного розвитку в різних країнах з метою доступу до конфіденційних баз і банків даних. Критичними для безпеки у сфері науки та технологій є структури накопичення науково-технічної інформації, інституції та структури фундаментальних і прикладних досліджень, об’єкти інтелектуальної власності, ноу-хау. Інформаційно-технологічний аспект безпеки зорієнтований на реалізацію системних заходів, спрямованих на максимальне вдосконалення науково-технологічної сфери, ефективний захист інтелектуальних ресурсів. Проблема інформаційної безпеки в цій сфері тісно пов’язана з діяльністю промислової розвідки, несанкціонованим втручанням у конфіденційні мережі та системи, кібернетичними (хакерськими) війнами спеціалізованих підрозділів окремих країн, конкуренцією на світових ринках. Відомими стали інформаційні операції в галузі цифрового мобільного телебачення, "нейронних" комп’ютерів, новітнього програмного забезпечення, біотехнологій Японії, США, Ізраїлю, країн ЄС, де системи аналізу науково-технологічної інформації є елементом державної політики та доктрини воєнної безпеки. Аналітичні дослідження науково-технологічного потенціалу країн Європи за допомогою методик "Моссад" дали змогу Ізраїлю скерувати технологічний розвиток країни, розширити ринки збуту інформаційних продуктів та біотехнологій, усунути конкурентів (викрадення технологій проекту "Міраж", Франція). Аналіз системи наукових грантів, які поширювалися в Україні зарубіжними фондами, свідчить про особливу зацікавленість провідних країн світу до науково-технологічних розробок Інституту Патона, Інституту надтвердих матеріалів, Інституту біотехнологій, Інституту проблем матеріалознавства тощо. Так, представництвом Deutsche Bank в Україні протягом 1992–1998 рр. було здійснено широкомасштабне дослідження ходу реформ в Україні, аналіз діяльності банківської системи, використано можливості для перспективного придбання ліцензій та патентів на винаходи, які віднесені до категорії національного надбання і не мають аналогів у світі. З одного боку, це свідчить про потужність інтелектуального потенціалу України, з іншого – про міжнародну конкуренцію зі сторони західних країн у галузі високих технологій та наукових досягнень.

У військовій сфері вразливими в умовах інформаційного протиборства вважаються інформаційні ресурси збройних сил, ВПК, системи управління військами, системи контролю і постійного спостереження, канали надходження інформації стратегічного, оперативного, розвідувального характеру. Наприклад, США використали свої інформаційні можливості за допомогою системи "Echelon" (код 1947 "UKUSA Agreement") для виявлення програми розробки ядерної зброї в Кореї і для укладення детальної угоди з її ліквідації; для оперативного з’ясування і попередження співробітництва Росії та Китаю з Іраном в ядерній та ракетній галузях: для забезпечення механізму контролю ООН з інспектування іранських ядерних об’єктів, а також для вивезення ядерного потенціалу і тактичної зброї з України, викриття контракту "Thomson CSF" – поставки французької зброї до Бразилії, операції з відмивання грошей за продаж зброї в треті країни. Система "Echelon" як засіб доступу до будь-яких видів інформації у глобальному вимірі (телекомунікаційні мережі та системи, супутниковий, мобільний та високочастотний зв’язок, Internet) орієнтована на перехоплення інформації урядових, комерційних, приватних структур в будь-якому регіоні світу. За допомогою системи здійснюється доступ до всіх основних компонентів глобальної інфоінфраструктури. У ході операції "Союзницька сила" у відповідь на бомбардування інфраструктури Югославії сербські хакери заблокували за допомогою атаки ping of death офіційний сервер НАТО, ряд інших військових та урядових сайтів країн-членів Альянсу повідомленнями з макровірусами, що підтвердило прогнози про перенесення військових операцій у кіберпростір, на рівень інформаційного протиборства. А керівництво СФРЮ розсекретило через мережу Internet інформацію про американський план "Корені", яким планувалася етнічна та воєнна дестабілізація на Балканах з метою закріплення тенденції необоротних змін на посттоталітарному просторі.

Духовна сфера стає критичною в умовах конфесійного протистояння, релігійного фанатизму, трансформації духовних ідеалів та морально-етичних цінностей. Проявом критичності духовної сфери (Ірландія, Алжир, Ізраїль, Афганістан, Китай, Іран) на міжнародному рівні стала проблема, пов’язана з рішенням керівництва ісламського радикального руху "Талібан" (Афганістан) про руйнування неісламських релігійних пам’яток, що віднесені до глобальної культурної спадщини і перебувають під охороною ЮНЕСКО. У терміновому порядку було схвалено резолюцію ГА ООН, заяву голови Ради Безпеки та Генерального директора ЮНЕСКО (16 березня 2001 р.), в якій було засуджено вандальні акти руйнування пам’яток з причин релігійного фанатизму.

Відповідно до критичних сфер міжнародного співробітництва класифікуються загрози для інформаційної безпеки. Існують різні типології загроз, але, узагальнюючи, можна виділити: інформаційно-технологічні, інформаційно-комунікаційні, інформаційно-психологічні. Інформаційні загрози реалізуються через порушення інфраструктури, вільного обігу інформації, неправомірні дії щодо використання інформації; через невідповідність інформаційної політики, засобів інформування громадськості та ЗМК життєво важливим інтересам суспільства. Широке використання маніпулятивних технологій, тенденційна модифікація інформаційних ресурсів, формування викривленої інформаційної реальності призводить до зруйнування глобального інформаційно-психологічного середовища, трансформації ціннісних орієнтацій суспільства, порушення фундаментальних прав і свобод як складових міжнародної інформаційної політики.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння "інформаційним апокаліпсисом"), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн в рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

 Шлях до інформаційного суспільства – від Женеви до Тунісу

М. Згуровський

http://www.zn.kiev.ua/nn/print/51078

Інтернет-технології та інтелектуальні комп'ютерні системи відкривають захоплюючі перспективи для прийдешніх поколінь. Вони дають можливість говорити про глобальні знання, що виходять за межі локальних і споконвічних контекстів. Ці знання напрацьовуються світовим, колективним розумом і належать до різних культур. Вони характеризуються розмаїттям джерел, базуються на глобальній інформаційній інфраструктурі й залежать від таких пріоритетних сфер людської діяльності, як наука і технології, політика і економіка, культура і освіта. Напередодні парламентських слухань із цих питань (вересень 2005 р.) та всесвітньої зустрічі на вищому рівні з проблем інформаційного суспільства (Туніс, 16-18 листопада 2005 р.) тижневик "ДТ" звернувся до академіка М.Згуровського з проханням викласти своє бачення цих важливих процесів та окреслити їх подальші перспективи.

Одним із характерних явищ, притаманних сучасному суспільству, є "інформаційний вибух", що постійно наростає. Лише у 2005 р. світове співтовариство виробить понад 20000 петабайтів (1015 байт) інформації наукового, економічного, політичного та іншого характеру (http://www.codata.org). Приблизно такий самий обсяг інформації був напрацьований людством за всю його історію до Другої світової війни. Необхідність осмислення цього явища спонукала ООН започаткувати всесвітні зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (WSIS) в Женеві (грудень 2003 р.) та в Тунісі (листопад 2005 р.). Женевська зустріч зібрала представників 172 країн світу та 20 міжнародних організацій. Прийняті на ній Декларація принципів та Програма дій стали головним "каркасом" глобального інформаційного суспільства початку ХХІ століття.
До наступного, туніського етапу зустрічі готуються авторитетні міжнародні організації, в першу чергу Міжнародний союз зв'язку (ITU), ЮНЕСКО, Міжнародна рада з науки (ICSU), Комітет з даних для наук та технологій (CODATA), Міжнародна рада з наукової і технічної інформації (ICSTI), Міжнародна мережа доступності наукових публікацій (INASP), Міжнародна федерація з обробки інформації (IFIP), Міжакадемічне агентство (IAP), Академія наук країн, що розвиваються (TWAS), та інші. Професійні товариства, фахівці, вчені та громадські діячі більшості країн світу через свої національні комітети також напрацьовують нові ідеї і підходи до розбудови інформаційного суспільства. Так, за даними INASP, кількість наукових публікацій, присвячених цій проблемі, за останніх три роки збільшилася в сім разів.

Чим же викликана така зацікавленість прогресивної громадськості та урядових організацій означеною проблемою? Відповідь учених, професійних товариств і міжнародних організацій зводиться до думки, що людство перебуває на етапі переходу від індустріального суспільства до інформаційного та його наступної фази - суспільства, побудованого на знаннях. Аналізу цього явища, його тенденцій та закономірностей і буде присвячена туніська й наступні зустрічі на вищому рівні.

Головні риси інформаційного суспільства та суспільства, побудованого на знаннях

Місце і роль будь-якої держави у світовій спільноті пов'язані з її спроможністю виробляти, споживати і застосовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом для яких є інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ). На межі ХХ і ХХІ століть швидко змінювалися концепції суспільства, побудованого на знаннях та інформації: комунікаційне суспільство, інформаційне суспільство, суспільство, побудоване на знаннях.

Комунікаційному суспільству 80-х - початку 90-х років минулого століття було притаманне перетворення важливої для людей інформації в цифрову форму, створення великих сховищ для її збереження (бази даних і бази знань), передачі її на відстані з допомогою телекомунікаційних технологій та початку розвитку на цій основі глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Цей етап можна пов'язати з виникненням якісно нової взаємодії між людьми, що отримала назви "електронне суспільство", "електронна країна", "електронний уряд" і т.п.

Інформаційне суспільство набуло свого розвитку з другої половини дев'яностих років минулого століття. Інформація почала відігравати роль товару, який можна було купити і продати. Але вона ще не стала знанням, а лише, аналогічно "сировині", оброблялася перед використанням. Тобто інформація не мала людського виміру, якщо навіть була "оцифрованою", інтерактивною, динамічною.

Суспільство, побудоване на знаннях, природно виникло з двох попередніх, порівняно коротких фаз, поєднавши їх головний продукт - ІКТ - з людською, творчою компонентою. Інакше кажучи: комунікаційне та інформаційне суспільство базуються на технологіях, суспільство, побудоване на знаннях, - на людях-творцях, озброєних технологіями.

У цьому суспільстві знання мають такі ознаки:

1. Їм притаманний людський вимір, вони створюються й розвиваються людьми і пов'язані з тим, що роблять і думають люди.

2. Знання, що креативно виробляються людьми, є товаром, який може купуватися, зберігатися, розповсюджуватися, продаватися, бути предметом обміну. Але це товар, який постійно змінюється та збагачується.

3. Нові глобальні знання змінюють конфігурацію геополітичних сфер впливу у світі. Традиційні географічні та політичні кордони між країнами вже не відіграють тієї вирішальної ролі, як було колись. Деякі країни та великі компанії здатні створювати нові знання, захищати і продавати їх, інші є переважно користувачами чужих знань. За цією ознакою відбувається перегрупування країн світу і транснаціональних компаній на могутні та залежні. З'являються нові альянси, нові території, нові могутні влади, що групуються з метою вироблення та володіння глобальними знаннями (наприклад, 45 країн - учасниць Болонського процесу, Євросоюз тощо).

4. Знання вже неможливо визначити в термінах класичних дисциплін - математики, фізики, біології, астрономії, літератури, історії та ін. Нові знання стають більш комплексними, проблемно-орієнтованими та міждисциплінарними. Проблеми, які мають вирішуватися з їх використанням, більш складні і взаємопов'язані.

5. Знання є одночасно індивідуальними і колективними. Традиційно пізнання світу базувалося на індивідуальних наукових досягненнях. У суспільстві, побудованому на знаннях, дедалі більшого значення у вивченні навколишнього світу набуває колективний розум, який формується на основі колективних форм інтелектуальної роботи. При цьому ІКТ дозволяють, долаючи кордони, створити єдиний віртуальний простір для взаємодії і спільних дій груп дослідників із різних куточків світу, поєднаних між собою спільною метою щодо вирішення тих чи інших проблем.

6. Знання набувають синергетичного характеру. Колективний розум, що формується в результаті такої діяльності, не є простою сумою індивідуальних інтелектуальних внесків окремих дослідників. У цьому випадку існує, умовно кажучи, "додана вартість" колективного розуму, що виникає за рахунок величезної кількості взаємодій дослідників. Тому напрацьовані таким чином знання - суспільні, вони не можуть належати якомусь одному індивіду.

7. Процес створення і розповсюдження нових знань має мережевий характер. Традиційні піраміди та вертикалі влади принципово не властиві новому типу суспільства. Головними його елементами є вузли (окремі люди, групи людей, установи та організації) і гілки, які втілюють зв'язки між вузлами й розвиваються природно і довільно. У результаті формуються розгалужені мережі людей, установ та організацій (без кордонів), в яких відбувається створення нових знань та обмін ними, виробництво інтелектуальної продукції (наприклад, програмного забезпечення), проводяться фінансові операції, культурологічні обміни і ще величезна кількість інших видів взаємодії між людьми.

 Економіка знань

Нові знання, які генерує наука, підготовка високоякісного людського капіталу, що здійснює освіта, створення додаткових багатств виробничим сектором та бізнесом - невід'ємні компоненти сучасного суспільства, побудованого на знаннях. У такому суспільстві відбувається поступове заміщення традиційних індустріальних засобів виробництва новими, що продукують прогресивні знання, з допомогою яких створюються додаткові багатства.

Це суспільство змінює структуру праці, трудових відносин, зайнятості населення, приводить до виникнення нових професій і видів діяльності. Виникає нове соціальне оточення, в якому інформація та наукові знання стають головними продуктивними факторами, замість матерії та енергії, і починають визначати як стратегічний потенціал суспільства, так і перспективи його розвитку.

За таких умов найуспішнішими компаніями стають ті, що створюють інтелектуально місткі технології й системи, програмне забезпечення, консалтингові та юридичні послуги, нові економічні моделі, сценарії та інше. До їх структури обов'язково входять власні дослідні центри, навчальні заклади, потужні юридичні компанії, що здійснюють патентування та ліцензування нових ідей, і мережа маркетингових, трейдингових та провайдерських компаній, які виводять на світові ринки інтелектуально наповнену продукцію.

Традиційні ж індустріальні виробництва, поступово втрачаючи пальму першості, знаходять свою нішу в країнах третього світу за рахунок використання екологічних квот, сировинних ресурсів та дешевої робочої сили останніх.

Для групи розвинених країн, які входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), темпи базового довгострокового зростання економіки залежать від підтримки і розширення глобальних баз знань за обраними пріоритетними напрямами. Сьогодні ці країни розбудовують свої економіки, створюючи мільйони додаткових робочих місць по групах несподівано відкритих нових напрямів і дисциплін. За даними Світового банку, в більшості країн ОЕСР протягом останніх 15 років зростання доданої вартості в галузях, які грунтуються на знаннях, у середньому становило 3%, що стабільно перевищувало темпи загального економічного зростання в традиційних галузях, які не перевищували 2,3%. Частка перших у сукупній доданій вартості збільшилася в Німеччині з 51% до 60%, у Великобританії - з 45% до 51%, у Фінляндії - з 34% до 42%.
Тому суспільний прогрес визначається насамперед процесом накопичення знань, що в результаті забезпечує нагромадження капіталу. В країнах ОЕСР обсяги капіталовкладень у нематеріальні активи, що формують національні бази знань, зокрема в професійну підготовку кадрів, наукові дослідження, патентування та ліцензування, програмне забезпечення для обчислювальних систем, маркетинг, дорівнюють, а інколи й перевищують капіталовкладення в основні фонди.

На жаль, країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, ідеологічно й політично ще не готові скористатися перевагами та потенційними вигодами, які надає суспільство нового типу. Вироблення і використання знань, інвестиції в науку й освіту задля забезпечення сталого розвитку і підвищення рівня життя в різних країнах істотно різняться. За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій в науку здійснюють країни - члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай і Бразилія та нові технологічно розвинені країни Східної Азії і лише 4% - решта країн світу, до яких належить і Україна. Тому країни з передовою економікою створили для себе благодатне замкнене коло, коли задля отримання нових багатств вони пріоритетно інвестують власну науку й освіту і, як наслідок, результати наукових досліджень та якісної підготовки кадрів забезпечують примноження бажаних багатств, зміцнення влади й розширення сфер впливу.

Наука в суспільстві, побудованому на знаннях та інформації

Сучасні бази даних і бази знань у різних розділах науки відіграють роль гігантських "сховищ" для нескінченних фактів та базових істин, а глобальні комп'ютерні мережі стають потужними інструментами для високошвидкісного доступу до них з будь-яких куточків світу. За цих умов методологія і принципи організації сучасної науки набувають якісно нових ознак, які обговорюватимуться на туніській зустрічі. Головні з них такі:

1. Зростає роль методологічних, системних, міждисциплінарних знань людини, необхідних для раціонального оперування з різноманітними знаннями та гігантськими обсягами даних при вирішенні нових, нестандартних проблем. Найголовніше місце відводиться аналітичним здібностям ученого чи педагога, його спроможності точно формулювати проблеми і гіпотези, вбачати у величезних сукупностях даних певні закономірності, знаходити розв'язок складних міждисциплінарних задач.

2. Важливу роль відіграє уміння дослідника оперувати новим видом інформації - метаданими - великими масивами, кластерами уніфікованих за певною ознакою даних і знань, здійснювати пошук та виокремлення метаданих зі світових інформаційних ресурсів, цілісно аналізувати ці метадані при виконанні досліджень і вирішенні нових проблем.

3. Новим викликом для науки є забезпечення відкритого доступу до даних, які відображають загальні факти природи чи суспільного розвитку. Останнім часом поширюються нові юридичні, протекціоністські механізми комерціалізації досліджень, фінансованих державами, захисту авторського права в галузі цифрової інформації, технологічного контролю за доступом до цифрових даних на випадок контрактних обмежень та інше. Здобутки і втрати від цих явищ мають бути глибоко вивчені міжнародною професійною спільнотою і збалансовані з інтересами розвитку науки та з міркуваннями практичної доцільності.

4. Наукові бази даних не завжди є статичними. У ході своїх досліджень вчені часто звертаються до різних джерел з метою створення нової бази, призначеної для конкретних досліджень. Синтез даних, отриманих із різних джерел, дає нові можливості в розумінні природи і є суттєвою складовою наукового процесу. Важливо, що маргінальна вартість будь-якої копії інформації, отриманої з Інтернету, знизилася майже до нуля, що спрощує синтез даних, отриманих із різних джерел.

5. Важливими є нові мережеві принципи організації сучасної науки та формування віртуальних спільнот, що базуються на наднаціональних, громадських інтересах отримання нових знань. Вони відомі як громадський рух "відкритого коду" (Open source). За цими ж принципами почали створюватися громадські і благодійні фонди підтримки такої активності під назвою "простір громадської наукової інформації" (public scientific information commons). Це явище відображає нову корпоративну етику світової громадської науки щодо результатів досліджень, які не є чиєюсь власністю, а належать суспільству. Наприклад, так були створені й постійно розвиваються операційна система "Linux", мови програмування "РНР" та "Perl", бази даних для Інтернету "MySQL" та "mSQL", багатомовна енциклопедія "Вікіпедія", карта вулканічних кратерів "Марса" та інші творіння колективного людського розуму.

6. У процесі переходу від друкованого до цифрового середовища порушився принцип загальної доступності до наукових видань. Нині у світі (за даними INASP) відкритими є близько 40% усіх видань, до решти 60% існує обмежений доступ. Завдяки діяльності багатьох міжнародних організацій в Інтернеті забезпечений вільний доступ до більш ніж 1300 наукових журналів, у тому числі до фондів міжнародної наукової публічної бібліотеки (Public Library of Science) та Біомедичного центрального порталу (BioMed Central). У 2004 р. багато видавців наукових журналів розробили "Принципи прямої комунікації" (DC Principles). Зокрема Массачусетський технологічний інститут (США) відкрив прямий доступ до препринтів журнальних статей Cornell arXiv у галузі фізики високих енергій, математики, комп'ютерної науки та обчислювальної біології.

7. Для сучасної науки важливим є врятування даних та інформації, які перебувають під загрозою зникнення. Такі дані або не існують у цифровому форматі, або записані на носіях, які можуть зіпсуватися чи зруйнуватися. Ця проблема особливо гостра для країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою. Вчені мають провести інвентаризацію рідкісних даних, із занесенням їх переліку до "білої книги" та визначенням пріоритетів їх врятування. Країни й компанії, які докладають значних зусиль до збереження рідкісних даних, мають розглянути можливість партнерства.

8. Важливим є архівне зберігання наукових даних та інформації. В деяких галузях науки практикується архівне зберігання даних, але це не є загальноприйнятою практикою. Існує різниця між центрами наукової інформації, які надають швидкий доступ до даних, та архівами, які забезпечують їх постійне зберігання. Наукова спільнота має запропонувати мережу міжнародних архівів, принципи їх роботи і взаємодії, шляхи зниження вартості архівного зберігання даних.

9. Збір, підготовка, розповсюдження та постійне архівне зберігання наукової інформації спонукали до появи нового виду діяльності - менеджмент даних. Ним почали займатися національні та міжнародні інституції, професійні товариства й окремі компанії.
10. Легкість поєднання й інтегрування електронних даних, отриманих із різних джерел, з іншого боку, робить актуальним захист та конфіденційність наукових даних на індивідуальному, національному та корпоративному рівнях. Міжнародні організації мають проаналізувати етичні і регуляторні аспекти цієї проблеми та запропонувати зміни до національних законодавств. Захист даних, їх цілісність необхідно гармонізувати з засадами вільного доступу до них у контексті процедур менеджменту даних.  

Освіта в суспільстві нового типу

Суспільство, побудоване на знаннях та інформації, вносить істотні якісні зміни і в методологію та зміст сучасної освіти. У контексті цих перетворень освіта набуває декількох вимірів:

1. Освіта для суспільства, побудованого на знаннях та інформації. Бути активним учасником цього суспільства, вміти користуватися його благами можуть лише люди, які мають відповідну освіту і здатні її постійно оновлювати відповідно до стрімкого розвитку ІКТ. Тому сучасна освіта повинна постійно поліпшуватися шляхом вдосконалення навчальних планів, відкриття нових спеціальностей, втілення принципу "освіта через усе життя".

2. Освіта в суспільстві, побудованому на знаннях та інформації. Ті, хто навчається в цьому суспільстві за його методиками і технологіями, поступово відходять від традиційної категорії студентів чи учнів, набуваючи статусу його громадян, який передбачає наднаціональний підхід до етнічних, конфесійних та інших відмінностей людей, глобальну людську етику, толерантність, солідарність, рівну людську гідність та ін.

Учасники цього процесу не прив'язані до одного й того ж місця і до одного й того ж часу, до тих чи інших національних систем освіти. Виникло нове явище - освіта без кордонів, яке грунтується на технологіях дистанційного навчання і розглядається як таке, що доповнює традиційне новими можливостями, не властивими людині. Воно забезпечує неперевершену швидкість оновлення знань, які вибираються зі світових інформаційних ресурсів, дозволяє без обмежень розширити аудиторію викладача, ігноруючи при цьому географічні кордони, максимально наблизитися до спеціальних потреб інвалідів при отриманні ними освіти.

3. Суспільство нового типу змінює місію, роль і поле діяльності як навчальних закладів, так і викладачів. Методологія і політика навчання вже не можуть орієнтуватися на швидкі технологічні зміни, що було характерно для індустріального суспільства. Світоглядно вони мають бути спрямовані на переосмислення основних парадигм і фундаментальних засад природи та суспільства, повинні забезпечувати випередження його технологічного розвитку. У цьому плані дуже важливого значення знову набуває фундаменталізація знань.

4. Змінюється система взаємовідносин між тими, хто навчає, і тими, хто навчається. З'являється нова педагогіка освіти. Поза викладачем виникає безпосередній доступ тих, хто навчається, до знань, даних та інформації. Викладач, залишаючись головною дійовою особою, набуває ролі "навігатора", інтерпретатора нових знань для тих, хто навчається, формуючи їхні індивідуальні освітні траєкторії. Педагогічна складова та підготовка викладачів за новою креативною моделлю, замість репродуктивної, стає центральною проблемою освітньої політики. 

Головні виклики

Індустріальне суспільство, окрім видатних досягнень, принесло людству велику економічну нерівність як між різними країнами світу, так і між певними верствами населення окремих країн. За даними Світового банку, 1973 р. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами визначався співвідношенням 44:1. Суспільство нового типу озброїло розвинені країни світу і найбільші транснаціональні компанії більш потужними продуктивними силами, якими є знання та інформація. Вони були використані великим капіталом для свого подальшого збагачення. Як наслідок, на початку XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу збільшився до 72:1.
Сьогодні 4,5 млрд. із 6,54 млрд. людей на Землі живуть у країнах, що розвиваються. З них понад 3,3 млрд., включно з більшістю населення України, живе на два-три долари на добу. Блага цивілізації для цієї групи залишаються недосяжними. Їх розпорядниками є лише 100 млн. людей на Землі, які мають місячний прибуток 20 тис. доларів і більше (В.Фортов, ВВШ, № 1, 2001).

Розрив між цими двома групами протягом останніх двадцяти п'яти років зріс майже вдесятеро. Один із найбільших у світі "стрибків" нерівності зареєстрований у Східній Європі та країнах СНД після розвалу соціалістичного табору. Ця тенденція дуже тривожна з огляду на збільшення кількості конфліктів у світі, зростання корупції, тероризму, злочинності, погіршення стану довкілля і медичного забезпечення людей. Такі диспропорції створюють величезні проблеми для розвитку нової економіки.
За даними ЮНЕСКО [www.wsis-roundtable-ed.iite-unesco.org], 80% людей на Землі отримали початкову і дуже примітивну освіту або не мають її зовсім, 85% ніколи не користувалися телефоном, а 93% не використовували комп'ютер. Для них існують освітні перешкоди, які не дозволяють їм долучатися до благ ІКТ. Без створення фундаментального потенціалу у сфері людських ресурсів віддача від гігантських інвестицій в апаратне та програмне забезпечення ІКТ істотно зменшиться, а темпи розвитку суспільства, побудованого на знаннях та інформації, - уповільняться.
Збільшується розрив у рівні життя, у можливості отримання сучасних знань та використанні інформаційних технологій між розвиненими країнами й рештою світу, між різними верствами населення всередині країн - багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку, здоровими, порівняно з інвалідами, тощо. Це явище відоме як розрив, розподіл чи нерівність (Divide). У глобалізованому світі воно набуло трьох головних форм:

- економічна нерівність (Economic Divide);

- нерівність знань (Knowledge Divide);

- цифрова нерівність (Digital Divide).

Будучи взаємопов'язаними, вони мають свої характерні особливості.
Економічна нерівність визначається відмінністю форм і рівнів розвитку виробничих відносин та виробничих сил у різних країнах світу.

Нерівність знань має ідеологічну природу і визначається різною здатністю країн або окремих верств населення отримувати, виробляти, розповсюджувати й використовувати нові знання для власного розвитку.

Цифрова нерівність має технологічну природу і визначає різну здатність країн забезпечити як у національному масштабі, так і для окремих груп населення доступ до сучасної інформаційної інфраструктури (телефонний зв'язок, Інтернет, бази даних та бази знань тощо) з метою її ефективного використання у практичній діяльності.
Закони розвитку великого, наднаціонального капіталу, який спирається на нові знання та інформацію, прискорюють наростання всіх форм нерівності. Виникає гостра потреба у напрацюванні й дотриманні у глобальному масштабі чітких правил, які б стали політичними й економічними запобіжниками на шляху скорочення фундаментальних прав більшості населення планети на життя, здоров'я, освіту, інформацію та ін.
Для здійснення такої політики особливого значення набувають регулюючі функції авторитетних міжнародних організацій, у першу чергу ООН, ЄС, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Всесвітньої організації із захисту інтелектуальної власності (ВОІВ), Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку тощо.
Водночас непокоїть безроздільне домінування міжнародних організацій, що підтримують великий капітал і глобальні ринки, таких як СОТ, МВФ, Світовий банк, порівняно з організаціями, що піклуються про забезпечення суспільних благ, зокрема збереження миру, охорони навколишнього середовища, захисту прав людини, боротьби з бідністю, охорони здоров'я, культури, освіти. Роль останніх у врегулюванні світового порядку, на жаль, починає слабшати, а їх фінансування - зменшується.

Колишній президент США Білл Клінтон зазначає (www.worldcongress2002.org), що досягнення світового глобального розвитку у формі нових знань та інформаційних технологій мають розповсюджуватися від багатих до бідних. Якщо це вдасться, то "наші діти житимуть у більш цікаву та мирну епоху історії людства, а якщо ні - їм треба буде натягнути колючий дріт, щоб відокремитися від тих, хто перебуває з іншого боку розподілу, бо бідність породжує тероризм". Він застерігає, що час обмежений - шість років, після чого труднощі, спричинені зростанням нерівності, стануть нездоланними.
Нерівність породжує й інші проблеми, пов'язані з порушенням прав людини на приватне життя, на її громадську та професійну діяльність, руйнуванням моральних норм виховання дітей у зв'язку з їх інформаційною незахищеністю, обмеженням доступу людей до суспільно важливої інформації та ін.

Відповідь на нові виклики покликані дати женевська, туніська та наступні етапи всесвітніх зустрічей на вищому рівні. Вони мають напрацювати механізми стримування негативних тенденцій, вплинути на уряди країн і транснаціональні компанії з метою забезпечення балансу між інтересами бізнесових кіл та гуманітарними інтересами світової спільноти. На часі пошук компромісу між використанням переваг суспільства нового типу та наростанням нерівності. 

Як діяти Україні?

Незважаючи на величезні втрати високоякісного людського капіталу, Україна має один із найвищих у світі індексів освіченості (98% письменного населення, ООН) і потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні фундаментальні та прикладні дослідження.

Завдяки розвиненій науці, промисловості та амбіційним державним пріоритетам Україна ще у 1952 р. створила третій у світі комп'ютер після США й Великобританії, сформувала всесвітньо відому школу з кібернетики та обчислювальної техніки на чолі з академіками С.Лебедєвим і В.Глушковим. Ще у 70-80 рр. минулого століття академік Глушков сформулював низку дуже важливих ідей, пов'язаних з інформатизацією суспільства, зокрема з упровадженням електронних грошей, створенням державних автоматизованих систем управління тощо. Розроблені українською школою напрями, а саме: штучний інтелект, теорія самоорганізації, системний аналіз, нові підходи до розробки багатопроцесорних ЕОМ, характеризувалися як новий якісний рубіж у світовій кібернетиці. Вони були найперспективнішими і базувалися на відтворенні механізму діяльності мозку людини. На той час, коли ще лише починали формуватися перші концептуальні засади майбутнього інформаційного суспільства, Україна перебувала серед незаперечних лідерів, ідеологів його побудови.

На жаль, за роки незалежності країна не змогла скористатися цими визначальними факторами суспільного розвитку, не сформувала й не втілила в життя політику пріоритетного науково-технологічного поступу і, як наслідок, була відкинута у списку 104 країн світу на 76 місце за загальним індексом макроекономічного середовища, на 83 місце за загальним індексом технологій, на 97 місце за індексом суспільних інститутів, залишаючись серед лідерів у цьому списку за рівнем бюрократизму, корупції та відмивання грошей (Дженніфер Бленк, "ДТ", № 25, 2005 р.).

Відсутність послідовної державної політики в Україні, спрямованої на розбудову інформаційного суспільства і суспільства, побудованого на знаннях (82 місце зі 104 країн світу за важливістю для уряду цього напряму ("ДТ", № 25, 2005 р.), призвела до спонтанного розвитку лише окремих фрагментів його початкової стадії (комунікаційного суспільства): систем зв'язку і телекомунікацій, спрощеного переліку Інтернет-послуг.

Нині Україна обіймає 62 місце зі 104 країн світу за кількістю Інтернет хостів - 18,3 на 10000 населення; 85 місце за кількістю користувачів Інтернет - 180 на 100000 населення; 81 місце за кількістю абонентів мобільного зв'язку - 8,4 на 100 жителів; 78 місце за кількістю персональних комп'ютерів - 1,9 на 100 жителів; 55 місце за кількістю телефонних ліній - 21,6 на 100 жителів (Дженніфер Бленк, "ДТ", №25, 2005 р.).

Побудова комунікаційного суспільства за моделлю "Електронна Україна" чи "Електронний уряд" для України є важливою, але не кінцевою метою, бо якщо все звести лише до цього, нам залишиться роль залежних користувачів чужих знань і технологій, а не їх ідеологів та розробників. Сучасне інформаційне суспільство і суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло багато вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культорологічного, освітньо-наукового та інших. На жаль, створення цілісної моделі такого суспільства, побудова власної економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій на основі фундаментальної науки і освіти в державній політиці України відсутні, тоді як значний інтелектуальний потенціал країни не використовується.

Найближчим часом Україну очікують жорсткі умови на зовнішніх ринках металу, перехід до розрахунків за енергоносії за світовими цінами, втрата інших преференцій пострадянського простору. Уникнути економічного колапсу країна зможе, лише негайного перейшовши до політики пріоритетного науково-технологічного розвитку. Важливим елементом такої політики має бути розбудова в Україні суспільства, побудованого на знаннях та інформації. Якщо така політика буде запропонована вищою політичною владою держави, постане запитання: якою має бути стратегія розбудови нового типу суспільства в Україні? Можливі два шляхи.

Перший. Виходячи з того, що Україна ще не завершила побудову комунікаційного суспільства (немає національної інформаційної мережі освіти і науки, інформаційне середовище України не відповідає базовим міжнародним індикаторам), можна вибрати традиційний шлях копіювання і наздоганяння розвинених країн у частині послідовного проходження відповідних фаз - комунікаційне суспільство, інформаційне суспільство і суспільство, побудоване на знаннях.

Другий. Розуміючи важливість і цілісність усіх трьох фаз розбудови національного інформаційного сегмента, доцільно діяти паралельно, а саме:

- прискорити розвиток першої фази шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій (приватизація "Укртелекому", розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернет та мобільного зв'язку, охоплення органів державного управління та провідних державних інституцій засобами комунікаційного суспільства, як-то "Електронна Україна", "Електронний уряд" тощо);

- одночасно мобілізувати в єдиному комплексі національну науку, освіту, промисловість, гуманітарну, мас-медійну сферу, бізнес на пріоритетний розвиток наступних двох фаз - інформаційного суспільства і суспільства, побудованого на знаннях.
Ця стратегія дозволила б Україні побудувати розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій і з цим сегментом увійти у глобальну економіку знань. Вона була б привабливою, амбіційною і затребуваною з боку світового співтовариства, зокрема на туніській зустрічі з питань інформаційного суспільства.

Право на приватність в Інтернет

 http://www.internetrights.org.ua/index.php?page=chapters&id=21

Право на приватність захищає правомірні інтереси користувачів спілкуватися он-лайн без загрози бути підслуханим з боку як “Великого Брата”, тобто контролюючих органів, які “турбуються” про благополуччя користувачів, так і “Великої Сестри”, приватного сектору економіки, компаній і установ, які зацікавлені у зборі і використанні персоніфікованих даних про споживачів електронних послуг. Нерідко, поширена чи зібрана в Інтернет інформація використовується без згоди індивідів, яких вона стосується, з порушенням національних законів, зокрема, для стеження спецслужбами за активістами правозахисних організацій, журналістами, політиками.

Концепція правового захисту приватності почала розвиватися наприкінці 19-го століття з наданого американськими юристами Самуелем Ворреном  і Луїзом Брандезом визначення права на приватність як “право бути залишеним на самоті” (“to be let alone”).

За однією з сучасних класифікацій, пропонується розмежувати сфери, в яких реалізується суспільна активність людини, що дозволяє розбити загальну проблему захисту приватності людини на сектори, які вимагають окремого законодавчого регулювання. За цим критерієм дослідники виділяють чотири види приватності:

інформаційна приватність, якою охоплюються правила стосовно збору і обробки інформації персонального характеру (персональних даних);

тілесна (фізична) приватність, яка стосується захисту фізичної недоторканності людини від примусових процедур, таких як наркологічне тестування та ін.;

комунікаційна приватність, яка охоплює безпеку і конфіденційність поштових відправлень, телефонних розмов, електронної кореспонденції та інших форм зв’язку;

територіальна приватність, яка стосується встановлення правових рамок для захисту від втручання в сімейну сферу, інше оточення, скажімо на робочому місці або в транспортному засобі.

Для користувачів Інтернет “інформаційна” і “комунікаційна” приватність повинні гарантувати інформаційну безпеку, відповідно захищаючи від неправомірного поводження з інформацією, що стосується їх особисто, а також оберігаючи таємницю електронних комунікацій.

Закріплені в різних міжнародних документах і національних законах принципи справедливого поводження з інформацією персонального характеру за змістом майже співпадають, але значною мірою відрізняються за механізмом їх забезпечення. Інформація, що стосується індивідів (т.зв. “суб’єктів даних”), повинна:

одержуватися (збиратися) за згодою суб’єктів даних чи на інших справедливих і законних підставах;

використовуватися лише для попередньо визначених цілей;

бути адекватною, відповідною і не надмірною за обсягом по відношенню до цілей її обробки (під обробкою розуміються такі операції як збирання, зберігання, використання, поширення, т. ін.);

бути достовірною і поновленою;

доступною для суб’єктів даних для ознайомлення, виправлення чи заперечення обробці;

триматися захищеною від несанкціонованого доступу чи пошкодження;

не зберігатися триваліше, ніж це потрібно для досягнення цілей збирання.

Законодавче врегулювання питань збирання, використання, зберігання, поширення інформації персонального характеру покликано надати особі можливість контролю за цими операціями з її персональними даними. Втрачаючи контроль за інформацією персонального характеру, людина стає вразливою для низки ризиків неправомірного втручання у приватне життя, сферу свого оточення. Негативний соціальний вплив такого явища, був використаний у якості вагомого аргументу під час обґрунтування Федеральним Конституційним Судом Німеччини рішення про визнання неконституційним федерального закону про перепис населення у 1983 році:

“Якщо особа не в змозі бути достатньо впевнена про те, яка інформації, що стосується неї у певних аспектах її соціального оточення, є відомою, і якщо особа не в змозі уявити про інформацію, яку мають потенційні співбесідники, її свобода планувати і обирати свої власні вчинки значною мірою обмежуватиметься…”

Отже можливість контролювати циркуляцію інформації персонального характеру є важливою для збереження людиною своє індивідуальності. Право на приватність є тією правовою цінністю, яка надає особі можливість захистити свою індивідуальність.

Право на приватність (right to privacy) є фундаментальним правом людини, яке одержало міжнародне визнання після його проголошення у Статті 12 Загальної Декларації прав людини:

“Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань”.

Численні універсальні міжнародні документи визнають право на приватність як фундаментальне і невід’ємне право людини. Зокрема, стаття 17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права проголосила:

Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Слід звернути увагу на той факт, що у перекладі більшості міжнародних документів українською мовою термін “privacy” (приватність) невиправдано ототожнюється з поняттям “особисте життя”. При цьому, втрачається ідейне навантаження всієї концепції поваги до приватного життя, оскільки захисту потребує не “особисте життя”, а саме “приватність” як гарантована цим правом захищеність від посягання на недоторканність приватного життя людини, у тому числі від незаконного збирання інформації персонального характеру, стеження за активністю індивідів в мережі чи перехоплення он-лайнових комунікацій.

Комісар ООН з прав людини у 1988 році, даючи коментар вказаній статті 17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, зазначив, що захист фундаментального права на приватність поширюється на усі види комунікацій:

“Додержання Статті 17 вимагає, щоб цілісність і конфіденційність кореспонденції гарантувалась “де-юре” і “де-факто”. Кореспонденція повинна доставлятися адресатові без перехоплень і без відкриття чи зчитування в інший спосіб. Стеження, будь-то електронне чи інше, перехоплення телефонних, телеграфних чи інших форм комунікацій, підслуховування і запис переговорів повинні заборонятися”.

Право на повагу до приватного життя визнається як фундаментальне право людини Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод:

“Стаття 8

1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції.

2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.”

Конвенція не дала чіткого визначення поняттю “право на повагу…”. Але це не завадило Комісії та Суду, - контрольним органам Конвенції, - під час розгляду справ про порушення проголошеного права конкретизувати зміст цієї правової норми, надавши при цьому доволі широке тлумачення цьому поняттю. В одному з своїх рішень з цього питання Комісія відзначила:

“Для багатьох англосаксонських та французьких авторів, право на повагу до приватного життя це лише право на приватність, право жити так як людина бажає, бути захищеним від розголосу … На думку Комісії, право на повагу не обмежується цим. Воно містить також, до визначеного рівня, право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми, особливо у емоційній сфері, для розвитку та реалізації людиною своєї особистості”.

Як видно з цього роз’яснення, право на повагу до приватного життя має безперечну цінність для користувачів Інтернет, оскільки захищає їх фундаментальні права в цьому віртуальному середовищі, надаючи можливості встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми, розвивати і реалізовувати свою особистість.

Ці можливості Інтернет ставляться під загрозу у зв’язку із спробами спецслужб різних країн впроваджувати системи стеження за комунікаціями в Інтернет. Нерідко самі спецслужби прагнуть уникати розголосу цих заходів, що позбавляє громадськість можливості контролю за додержанням прав і свобод людини під час здійснення оперативно-розшукових заходів із застосуванням електронних комунікацій.

Між тим, застосування таких заходів в глобальній мережі підлягає щонайменше такому ж самому контролю і законодавчому обмеженню як прослуховування телефонних розмов. Ризик порушення прав людини, і зокрема, права на приватність інформації персонального характеру під час здійснення негласних оперативно-розшукових заходів існує навіть за наявності чітких правових гарантій захисту прав людини, - через недодержання процесуальних норм внаслідок службової недбалості або ж навмисного перевищення повноважень посадовими особами. У випадку ж відсутності детального регулювання питань збирання, використання і знищення інформації персонального характеру, а також відсутності законних гарантій відновлення обмежених під час правоохоронної діяльності прав громадян - такий ризик підвищується значною мірою.

Питання “якості закону”, який покликаний регулювати відносини з обробки персональних даних у правоохоронній діяльності неодноразово розглядалося під час вирішення Європейським Судом з прав людини справ про порушення права на повагу до приватного життя під час здійснення правоохоронними органами оперативно-розшукових заходів, зокрема, прослуховування телефонних розмов.  У справі “Малоун проти Сполученого Королівства” Суд, знайшовши втручання у права заявника, гарантовані статтею 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, дав оцінку, чи було таке втручання у відповідності до вимог, що їх містить частина друга статті 8. Суд постановив наступне:

“Суд знову наголошує, що фраза “у відповідності до закону” відсилає не лише до національного законодавства, але також стосується якості закону, яке вимагає його відповідності принципу верховенства права, яке чітко сформульовано у преамбулі до Конвенції... Застосована тут фраза – і це випливає з об’єкту і цілі статті 8 – означає, що повинні бути заходи правового захисту у національному законодавстві проти свавільного втручання публічної влади у вказані в частині першій права людини... Особливо, коли повноваження виконавців здійснюються секретно, ризик свавілля не потребує доказування... [Тому] закон повинен бути достатньо конкретним у поняттях, щоб надати громадянам адекватну картину щодо обставин в яких і умов за яких, публічна влада уповноважена звернутися до цих секретних и потенційно небезпечних втручань у право на повагу до приватного життя і кореспонденції.”

Конкретність закону, серед іншого, означає і передбачуваність щодо його наслідків. Цю вимогу Суд розтлумачив в одному з недавніх рішень, яке має безпосереднє відношення до предмету нашої уваги.

Розглядаючи справу “Аманн проти Швейцарії”, Європейський Суд з прав людини встановив, що 12 жовтня 1981 року до заявника, який займався продажем косметичних засобів, зателефонувала жінка з колишнього посольства СРСР у Берні для замовлення одного з таких засобів. Телефонна розмова була підслухана Федеральною прокуратурою, яка за наслідками розслідування проведеного поліцією, завела на заявника секретну картку, що містила інформацію з результатами перевірки у вигляді шифру.

У 1990 році заявнику стало відомо про існування картки. На запит йому була надіслана копія картки, однак певна інформація в ній була викреслена. Заявник звертався до національних органів з метою дізнатися про зміст невідомих для нього даних, однак повною мірою його вимоги задоволені не були, через що він звернувся до Європейського Суду із заявою про порушення права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У цій справі Суд сформулював, якими мають бути правові гарантії під час застосування прослуховування телефонної розмови:

 “56. Відповідно до виробленої Судом практики, правило є передбачуваним, якщо воно сформульовано достатньо конкретно для надання будь-якому індивіду за необхідністю відповідної поради для регулювання його поведінки...

Оскільки застосування на практиці заходів негласного стеження за кореспонденцією не є відкритим для ознайомлення зацікавленою особою або громадського загалу, надана законодавством виконавцям свобода дій у необмеженому об’ємі може суперечити принципу верховенства права.  Отже, закон повинен визначати межі розсуду компетентних органів і способи їх застосування з достатньою ясністю, з урахуванням легітимної мети їх застосування у конкретному випадку, для надання індивідам адекватного захисту проти свавільного втручання...

61. ... Закон не регулює детально випадки щодо осіб, які підпадають під моніторинг випадково як необхідні учасники в телефонній розмові, яка записується органами влади згідно з цими положеннями. Зокрема, Закон не конкретизує запобігливі засоби, які повинні бути вжиті щодо цих осіб. ”

 Для того, щоб підслуховування телефонних розмов не вважалось порушенням статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, відповідні національні закони повинні містити наступні положення:

перелік злочинів, вчинення яких дозволяє застосовувати прослуховування;

обмежувати прослуховування випадками, коли фактичні підстави для підозри особи у вчиненні тяжкого злочину вже встановлені іншими засобами;

санкціонувати прослуховування на підставі вмотивованого письмового клопотання відповідної високої уповноваженої особи;

дозволяти прослуховування тільки після одержання санкції органу чи посадової особи незалежної від виконавчої влади, бажано, судді;

обмежувати тривалість прослуховування, тобто час дії санкції на прослуховування;

регламентувати порядок ведення записів і документування перехопленої інформації;

передбачати запобігливі засоби для унеможливлення передачі одержаних під час прослуховування даних між різними державними органами;

передбачати обставини, за яких записи можуть або мають бути знищені;

визначати правила щодо поводження з копіями чи переписаними матеріалами після виправдання обвинуваченої особи.

Перехоплення між-персональних комунікацій в Інтернет дозволяє не тільки дізнатися про зміст он-лайнового спілкування підозрюваних осіб, а надає набагато більше інформації про особу, яка в більшій частині не відноситься безпосередньо до цілі перехоплення, але є надзвичайно вразливою як для об’єкта стеження, так і його респондентів. Серед такої вразливої інформації може бути інформація про стан здоров’я, фінансові дані, відомості про сексуальне життя та багато іншого, що може бути використано без згоди і не в інтересах користувачів Інтернет. Стеження в Інтернет фактично поєднує усі можливі традиційні засоби негласного збирання різнопланової інформації про людину, але у набагато вразливіший спосіб. Це вимагає запровадження чітких і детальних правил для здійснення оперативно-розшукових заходів в комп’ютерних мережах і лише у виняткових випадках, за умови ефективного контролю за діяльністю спецслужб.

Правоохоронні органи в деяких країнах намагаються нав’язати телекомунікаційним компаніям співробітництво, за умовами якого на останніх покладають зобов’язання надавати їх службовцям фізичний доступ до комунікаційного обладнання, а також здійснювати інсталяцію обладнання для автоматичного перехоплення повідомлень за рахунок операторів. Такі переговори часто відбуваються без ознайомлення громадськості, а самі умови співробітництва засекречуються.

В Росії Федеральна служба безпеки почала планувати і пропонувати провайдерам впровадження системи оперативно-розшукових заходів в мережі (СОРМ) з 1995 року. Ці пропозиції зустріли протести лише лічених провайдерів, які ризикуючи втратою ліцензії відстоювали не тільки свої майнові інтереси, але й права і свободи громадян. Запропонований службовими документами ФСБ Росії порядок доступу до телекомунікаційного обладнання для зняття інформації не передбачає пред’явлення провайдерам документів, які санкціонували б такі оперативні заходи, виключає їх участь в процесі доступу до обладнання, а також покладає на них зобов’язання за власний рахунок придбати і встановити обладнання для стеження. Серед операторів, які відмовилися від співробітництва з спецслужбами на умовах, які порушували б конституційні права громадян, російська компанія "Байярд Славія Комунікейшнс" і її генеральний директор Н.В. Мурзаханов. Історія боротьби цієї компанії проти порушень Конституції Російської Федерації діями Федеральної служби безпеки під час впровадження СОРМ наглядно демонструє необхідність спільних і узгоджених дій як з боку телекомунікаційного сектору, так і громадських організацій для відстоювання прав і свобод користувачів Інтернет.

У країнах, де існує монополія чи суттєвий вплив держави на телекомунікаційний ринок через ліцензування діяльності на ньому, відсутня координованість дій учасників цього ринку, - порушення конституційних прав громадян не зустрічає протестів з боку операторів, яким спецслужби нав’язують  співробітництво для суцільного стеження за користувачами Інтернет.

В країнах, які мають дерегульований ринок відкритий для нових учасників на ліберальних умовах, у секретних служб виникають певні труднощі, мінімальним позитивним проявом яких є ознайомлення громадськості з планами спецслужб, а за умови поєднання зусиль громадського сектору і представників телекомунікаційного ринку – ефективно протидіяти порушенням прав людини.

У Сполучених Штатах, завдяки таким узгодженим діям у 1994 році, вдалося пролобіювати у Конгресі виключення Інтернет з під дії Закону про комунікаційну допомогу правоохоронним органам (Communications Assistance for Law Enforcement Act), яким встановлювалися технічні вимоги до операторів телекомунікацій і виробників обладнання щодо впровадження систем для негласного зняття інформації з каналів зв’язку.

Солідарність користувачів Інтернет також є тим чинником, що здатний значною мірою впливати на тільки на політику держави у галузі регулювання Інтернет, але й комерційну практику приватного сектору в цьому секторі. Є непоодинокі випадки, коли завдяки наполегливості користувачів у відстоюванні своїх інтересів, вдалося запобігти або припинити порушення приватності персональних даних користувачів Інтернет з боку приватного сектору, задіяного в електронній комерції. Так, у 1996 році, компанія “Yahoo” зазнала публічний протест через застосування систему пошуку людей. Можливості системи дозволяли відсортирувати 175 мільйонів людей, відібравши їх із списків прямої розсилки реклами. Після отримання претензій, компанія “Yahoo” вирішила знищити 85 мільйонів даних з адресами користувачів, що не було включено до цих списків. У 1997 році, компанія “America Online, Inc” (АOL.com) оприлюднила плани стосовно розкриття даних про телефоні номери клієнтів своїм партнерам по телемаркетингу. Передплатники послуг компанії “America Online, Inc” виступили проти цього і зазначили, що це суттєво порушувало б умови угоди про надання послуги. У відповідь, компанія відмовилася від своїх планів.

Нові технології значно спрощують суцільне стеження за людиною, тобто негласне збирання інформації персонального характеру не тільки з боку спецслужб, але й приватних компаній. Як із занепокоєнням зазначає американський професор права Майкл Фрумкін:

“Якщо існуючі тенденції залишаться незмінними, колись, не так далеко у майбутньому, на землі не буде місця, де звичайна людина буде мати можливість уникнути стеження.”

Ризики приватності людини в мережі посилюються тим, що Інтернет дає можливість порушення її прав не тільки операторам, які безпосередньо збирають дані про користувача. Програмне забезпечення на сучасному етапі розвитку дозволяє здійснювати цілеспрямований пошук, співставлення і систематизацію всієї доступної в мережі інформації про визначеного користувача. Це включає в себе адресу і телефоні номери, місце народження, навчання, роботи, професію, смаки і звички, висловлювання. Більше того, в США існують організації, які пропонують так звані “пошукові послуги” (“look-up services”) на комерційних засадах.

Існуючі технології дозволяють перехоплювати кожний телефонну розмову, факсові чи електронні повідомлення, ідентифікувати голос, здійснювати аналіз змісту. За даними доповіді, що була підготовлена для Європейського Парламенту, Сполучені Штати разом з Великою Британією і Австралією впровадили масивну систему розвідувального стеження за назвою “Ешелон”, що здатна перехоплювати усі види електронних комунікацій. У доповіді зазначається, що ця система стеження використовувалась для економічного шпіонажу, а також для стеження за правозахисними групами, такими як “Міжнародна Амністія”.

Анонімність користування Інтернет визнається як один із суттєвих принципів, що дозволяє гарантувати певний рівень приватності під час користування Інтернет. З іншого боку, справедливо відзначається, що принцип анонімності, завдяки якому можна уникнути ідентифікації, певним чином ускладнює роботу правоохоронних органів, зокрема щодо встановлення осіб які вчиняють комп’ютерні злочини, застосовуючи Інтернет.

Закріплені в існуючих міжнародно-правових актах основні засади захисту права на приватність потребують адаптації для застосування в Інтернет. З цією метою, пропонується розширити коло фундаментальних прав людини пристосувавши їх для захисту інтересів користувачів глобальної мережі . Серед “нових” прав є такі: право не бути внесеним до списків; право на ефективне шифрування персональної інформації; право на справедливе поводження з людиною у сфері використання системи шифрування “відкритим ключем”; право на розкриття людині даних, що можуть бути використані для створення його споживчого профілю тощо.

Інформаційні технології, які значною мірою підвергли ризику приватність індивідів в Інтернет, надають також можливість її захисту, серед іншого через застосування криптографічних засобів - засобів для шифрування комунікацій.

Дозволене і заборонене: проблема межі

Л. Шпанер

http://www.mediakrytyka.info/?view=114

...У звичайних людей, які подивилися ці кадри, можливе підвищення неконтрольованої агресивності, активного магічного і містичного мислення

Людьми, які стверджують, що не піддаються навіюванню, все одно маніпулюють, якщо тільки вони повністю не ігнорують засоби масової інформації та суспільні інститути, що практично є неможливим. Відомо, що навіть в інформаційних передачах існує схований коментар, приховане навіювання (інколи його роль виконує сам підбір інформації). Отримання інформації стало сьогодні необхідною людською потребою. “Поглинаючи” інформацію, яку пропонують ЗМІ, ми проковтуємо неминучу “дозу” маніпуляції. Адольф Гітлер писав, що “силою, яка привела в рух великі історичні потоки в політичній або релігійній сфері, була з давніх часів тільки чарівна могутність вимовленого слова”.

Маніпулятивний потенціал слів базується на тому, що мова має не тільки комунікативне, але й сугестивне значення. Це успішно використали політичні маніпулятори під час виборчої кампанії президента 2004 року, яка була насичена багатьма видами спеціальних технологій. Застосовували не тільки дискредитацію і антирекламу, компромат, чутки, адмінресурс та грубі фальсифікації результатів виборів, але й маніпулятивні технології у вигляді психологічних технологій та інформаційних атак.

Інформаційну війну, у зв’язку із прихованістю характеру використання її основних елементів, легко замаскувати або надати їй вигляду боротьби ідей, висловлювань, особистих поглядів, конструктивної критики. До того ж засоби інформаційної війни застосовують в межах існуючих законів і конституційного права людини на інформацію, тобто їх використання є легальним і воно не кваліфікується як злочинна дія. Для інформаційної атаки найчастіше використовують ЗМІ. Адже інформацію в ЗМІ можна подавати на будь-який смак. Її можна сфабрикувати, викривити шляхом односторонньої подачі, відредагувати, “вижати”, вирвати з контексту і т. д. Розповсюдженим є прийом “інформаційного перевантаження”, коли в потоці другорядних повідомлень губляться дійсно важливі. Часто використовували такі “бутерброди” на каналі ТРК “Україна”, коли виграшне для опонента повідомлення поміщали в контекст, який змінює його зміст на протилежний. Для цього достатньо з багатьох фактів вибрати потрібні, а решта подати тенденційно, односторонньо, замовчати про їхню істинну природу. Брехня, яка компрометує опонента, зовсім не обов’язково повинна виглядати достовірною – найважливіше, щоби вона доторкнулася до чутливих струн людської душі. Нерідко буває так, що суб’єкту компромату ніхто по справжньому не вірить, але рейтинг об’єкта компромату падає. Навряд чи жителі східної України “до кінця” повірили чуткам про те, що Віктор Ющенко обіцяв поставити Донбас на коліна чи про те, що Юлія Тимошенко огородить Донбас колючим дротом, але тим не менше ці чутки стали потужною зброєю для маніпуляцій.

У кампанії 2004 року була застосована дискредитація конкурента від його ж імені. Для цього випустили плакати, листівки, газети зі змістом, який викликав роздратування виборця, причому останній був впевнений, що ці агітаційні матеріали випущені самим кандидатом-конкурентом.

Часто на виборах опонент сам підставлявся, даючи додаткові ресурси для створення антиреклами. Називаючи електорат Ющенка пацюками, тими, хто продасть Україну за три копійки, самого Ющенка – котом Леопольдом, Віктор Янукович зробив собі антирекламу. “5 канал” скористався цим і багато раз повторював відповідні сюжети без коментарів.

Готуючи репортаж про опонента, можна зробити сюжет з поганою якістю, різкістю, неякісним звуком та невдалим ракурсом. Канал ТРК “Україна” показав діаграму, яка демонструвала кількість виборців за даними ЦВК, що віддали голоси за того чи іншого кандидата. З обох сторін діаграми були фотографії Ющенка та Януковича. На фото Янукович усміхався, мав доброзичливий погляд, а Ющенко виглядав похмурим і злим.

“5 канал” свідомо чи несвідомо використав у своїй роботі один із методів психологічного впливу – “забовтування”. Цей прийом застосовують, коли необхідно знизити актуальність або викликати негативну реакцію до будь-якого явища. Застосовуючи його, можна успішно боротися з опонентом, без зупину вихваляючи його, постійно тримаючи “на слуху” його ім’я, перебільшуючи його здібності. Дуже швидко це може набриднути і вже одне ім’я може викликати роздратування. Про це часто говорили жителі східних областей України, які дивилися “5 канал”.

У виборчій кампанії 2004 року обидва кандидати у президенти України використали так званий “ефект ореола”, який полягає в тому, що, поставивши себе поряд із знаменитою або високопоставленою людиною, претендент дещо піднімає свій статус в очах оточуючих, тому політики люблять знаходитися в компанії популярних артистів або спортсменів. У цьому випадку частинка любові і обожнювання, які народ дарує своїм кумирам, автоматично проектується на політика.

Основним аргументом передвиборної кампанії Віктора Януковича були вагомі здобутки в економічній політиці. Було застосовано тезу, що якщо Янукович добився таких успіхів в економіці, то він зможе досягти аналогічних висот і в інших галузях. Але багаточисленні факти свідчать, що це лише розповсюджена помилка. Є багато прикладів, коли люди, які дуже добре роблять одну справу, у всьому решта є абсолютно безпорадними.

Обидва кандидати у президенти використали особливу маніпулятивну роль мови – достатньо згадати такі лексичні пари, як “наведення конституційного порядку” і “воєнна агресія”, “захист прав людини”, “загальнолюдські цінності” та “принципи західної демократії”, “розвал вітчизняної економіки” і т.д. Кожне з цих словосполучень може в певному контексті бути синонімічним. Як результат, людина не судить про події, а про їх назви, іншими словами, інтерпретація починається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

Для досягнення потрібного результату під час виборчої кампанії слугувалися новими вигаданими словами, а старі використовували у незвичному значенні. Наші звичні слова наділені певним смислом, але новостворені слова, окрім того, мають емоційну складову і можуть мати руйнуючу дію. Часто новостворені слова використовують для технології “наклеювання ярликів”, яка базується на експлуатації стереотипів, які живуть в масовій свідомості (“нацики”, “нашисти”).

Однією з головних мішеней маніпуляторів є сфера людських емоцій. Розум відштовхує глядача, логіка докучає йому, а емоції збуджують, вони ближче до поверхні, м’яко куються. Управління свідомістю людини базується на тих емоційних передумовах, які в цій свідомості уже є – страх, любов, бажання чогось. Не потрібно ні в чому переконувати, достатньо задіяти уже готовий емоційний потенціал, взяти в руки управління “емоційним вибухом”. Для того, щоб “зіграти” на емоціях, не потрібні стрункі логічні викладки. Інколи буває достатньо впевненого тону, чесного обличчя маніпулятора, щоб повірити в “очевидність” і “безальтернативність” його висловів.

Здебільшого технологія, побудована на страху, виглядає так: “Ілюзорно або реально існуюча небезпека якогось явища багаторазово підсилюється і доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової “глобальної загрози”, викликаючи у людей масовий страх задля створення живильного ґрунту для маніпуляції масовою свідомістю, – передовсім, в політичних цілях. Для цього застосували, хоч не дуже професійно, методи нейролінгвістичного програмування (набір поведінкових інструментів, які здатні “відчинити” деякі приховані механізми, що лежать в основі переконання або системи переконання). Образ будь-якої людини можна зв’язати з певною емоцією. Це роблять для того, щоб під час згадування про цю людину виникло потрібне маніпулятору переживання.

“Оранжевий колір згубний для здоров’я!”. З цих слів починався ролик, який транслювався на Луганському телебаченні. Упродовж хвилини в кадрі з’являлися непов’язані, на перший погляд, між собою образи: б’ються зебри, мавпи, біжать в зворотній бік антилопи, завиває вовк, в’яне бутон троянди, б’ють в барабани, марширують фашисти, з трибуни виступає народний депутат Луценко, крупний планом показано монстрів, вампірів, на Майдані люди з помаранчевими стрічками, біжать хмари… І все це на фоні музики з кліпу Руслани. “Нас не можна давити!” – це останні слова, які випливають на чорному фоні екрану. Створювачі цього “шедевру” переслідували глибоку ціль – зазомбувати людей і зробити з них натовп, який готовий на будь-які дії, і навіть, криваві, у випадку такої необхідності.

Як наслідок, у звичайних людей, які подивилися ці кадри можливе підвищення неконтрольованої агресивності, активного магічного і містичного мислення, зниження рівня логічності і здатності побудови причинно-наслідкових зв’язків. Головна ціль була досягнута – людиною, яка має такі розлади, можна управляти ззовні.

За схожим сценарієм був створений кліп на пісню “Громадянська війна”. У ролику показані різноманітні сюжети про природу України, її працелюбний народ – усе це подається у яскравих кольорах, а вперемішку (під час приспіву “Лишь бы не было гражданской войны”) показано свастику, марш натовпу, Ющенка, який є учасником бійки. Всі сюжети, які викликають негативні емоції, зображено у оранжевому кольорі. У людини виникає чіткий асоціативний зв’язок – якщо переможе Ющенко, то буде громадянська війна.

Уривок із новорічного привітання Віктора Януковича ми подамо без коментарів, мовою оригіналу: “Наша страна на пороге серйознейшего поражения. Впервые за тринадцать лет ее незавивисимость поставлена под сомнение… Как говорит известный автор, имеем, что имеем – старый режим с новым лицом, намесника иностранных государств в нашей стране”.

Протягом усієї передвиборної кампанії президента України постійно було видно слід російських політтехнологів. Навряд чи українцю спало на думку запропонувати розділити Україну на схід і захід. Чому під час виборчої кампанії на Юлію Тимошенко, найближчу соратницю Ющенка, оголосили розшук? Бо образ Юлії Тимошенко тісно пов’язаний з образом Ющенка і т. д.

Такі технології є дуже небезпечними для України. Росія має усі технічні, мовні і ментальні можливості для інформаційного впливу на населення України. І не випадково, що законодавче закріплення української мови як державної в Україні багато хто в Російській Федерації розглядає як загрозу російським інтересам. Адже розповсюдження української мови звужує поле російського інформаційного впливу. Це є однією з причин, чому Росія так настирливо добивається введення в Україні російської мови як державної.

Найбільша помилка російських політтехнологів полягає у тому, що вони не побачили різниці між ментальністю росіян та українців. Українець у порівнянні з росіянином є повільнішим і глибшим. У поведінці росіян елемент спонтанності дуже високий, а в українців – ні. І ті психологічні технології, які діють на росіянина у потрібному руслі, на українця – у протилежному. В Росії рейтинг політика можна підняти за півроку і так само швидко опустити. Рейтинг Януковича швидко піднявся серед росіян та російськомовного населення України. На противагу йому, рейтинг Ющенка формувався упродовж 10 років в основному серед українців і змінити його практично було неможливо. Усі проведені “маніпуляції свідомістю” тільки зміцнили переконання виборців Ющенка і сприяли створенню революційної ситуації. Однак одним із найважливіших завдань сьогодення є необхідність зробити все можливе для того, щоб росіяни та російськомовні жителі України усвідомили себе громадянами України, а не тимчасовими жителями на орендованій території.

Отже, засоби масової інформації та деякі інші суспільні інститути можуть з будь-якої події зробити шоу, яке здатне призвести до значних політичних подій. Однак завжди треба пам’ятати, що практично вся інформація, яку ми отримуємо, є опосередкованою, – такою, що пройшла через призму чийогось сприйняття.

Досвід е-врядування

Безпека/Велика Британія

Світова доповідь з питань державного сектору 2003: Е-уряд на перехресті 

В березні 2000 року уряд Великої Британії представив власне бачення онлайн держави, з якого можна вивести три основних цілі: перетворити Велику Британію на одну з передових економік; до 2005 року забезпечити можливість доступу в Інтернет всім, хто цього бажає; до 2005 року забезпечити надання всіх урядових послуг в електронному вигляді.

Фундаментом більшої частини цієї роботи є безпека та вимоги ретельно збалансованих дій. Недостатній рівень безпеки - і фізичні особи, учасники бізнесу та урядових процесів не будуть довіряти електронним послугам; надто ускладнений рівень безпеки - послуги можуть вимагати багато коштів або стати складними в користуванні.

Офіс електронного дипломатичного представництва розробив структуру Систем безпеки, яка описує вимоги до організацій державного сектора щодо їх підходу в безпеці електронних послуг, які вони постачають. Ці системи засновані на стандартах інформаційного управління BS7799 та ISO17799, які повинні бути відомі державному секторові та тим його учасникам, які використовують урядові системи. Спільний підхід є необхідним як для взаємозв'язку систем в рамках державного сектора, так і заради збереження репутації уряду в цілому, оскільки вона може бути зіпсована внаслідок недоліків окремих галузей. Але більш того, що структура є перспективною в механізмах безпеки, вона підкреслює необхідність ризику управління та заохочує кожну організацію зрозуміти та бути готовим зіткнутися з особливими ризиками для власних послуг.

Одним з ключових елементів безпеки в даній галузі є автентифікація посвідчення ідентичності он(лайн або перевірка повноважень на доступ до окремих послуг. Уряд Великої Британії підтримує надання приватним сектором послуг з автентифікації, а також підтримує розробки з надання цих послуг для споживачів безкоштовно. Приватний сектор створив організацію tScheme для проведення посвідчення ідентичності, і зараз доступні кілька комерційних послуг з автентифікації. Але, в основному, процес впровадження даних послуг серед населення проходив повільніше, ніж очікувалось. Тому уряд Великої Британії шукає інші шляхи для надання можливостей фізичним особам пройти автентифікацію з метою отримання доступу до е-урядових послуг, користуючись встановленими відносинами між фізичною особою та, скажімо, його/її банком або роботодавцем.

Оскільки довіра до е(урядових послуг зростає, то ці послуги дійсно стають критичними для економіки та соціального добробуту країни. Доступність послуг та гнучкість основної інфраструктури стають надзвичайно важливими. Уряд Великої Британії працює з приватним сектором, іншими урядами та міжнародними організаціями для забезпечення того, що всі переваги безпечної, сучасної, обізнаної економіки є доступними для всіх.

Більш детальну інформацію про Системи безпеки та іншу інформацію про безпеку Ви зможете отримати на сайті:

http://www.e-envoy.gov.uk/oee/oee.nsf/sections/briefings_top/$file/info_assurance.htm

або написавши електронного листа за адресою:

steve.marsh@cabinet_office.x.gsi.gov.uk

Вебліографія

1. Центр дослідження комп’ютерної злочинності// http://www.crime-research.ru/

2. Електронний журнал МедіаКритика// http://www.mediakrytyka.info

3. Інформаційно-аналітичний ресурс «Ваш Личный Интернет» (Россия)// http://www.content-filtering.ru/

4. Права людини та Інтернет http://www.internetrights.org.ua/index.html

5. Права Людини в Україні. Харківська правозахисна группа// http://www.khpg.org/index.php?au=0322001000

6. An analysis of Internet access to  information of the institutions of the state of Ukraine// http://gipi.internews.ua/ukr/activity/analyst/Ukraine_Internet_Analysis_Edit.doc

7. Інтернет Прав людини/Human Rights Internet//  http://www.hri.ca/index.aspx

8. Глобальна кампанія за свободи в Інтернет/ Global Internet Liberty Campaign (GILC)// http://www.gilc.org/

9. ЮНЕСКО «Інформація для всіх» (Росія)// http://www.ifap.ru/

10. Центр Інформаційної Безпеки// http://www.bezpeka.com.ua/

11. «Доступ до знань - А2К.org.ua»// http://www.a2k.org.ua/?lng=ua

12.  Довідник з безпеки// http://www.warning.dp.ua/

13. Global Internet Policy Initiative// http://gipi.internews.ua/rus/news/

14. Все про Інтернет технології// http://www.internet-technologies.ru/

15.Інститут громадянського суспільства// http://www.online.km.ua/igs/index.html

16.Ліга Інформаційних і Правових Технологій// http://www.lipt.org.ua/newsh.asp

17. Право і ЗМІ// http://www.medialaw.ru/

18. Інформація про безпечне використання Інтернет// http://www.saferinternet.org/ww/en/pub/insafe/index.htm

19. Громадська організація "Українська Інтернет спільнота"// http://www.uic.org.ua/

20.Internet World// http://www.internetworld.com